Тема: NASA - James Webb Space Telescope (Прочитано 16063 раз)

SIDEROCRATOR

Вебб показав нові подробиці скупчення Пандори (Abell 2744)
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/nasa-s-webb-uncovers-new-details-in-pandora-s-cluster

Астрономи опублікували останнє глибоке поле, зроблене космічним телескопом Джеймса Вебба NASA, яке містить небачені раніше деталі в області космосу, відомої як скупчення Пандори (Abell 2744). Знімок Вебба показує три скупчення галактик – і без того масивні – які об’єднуються, щоб утворити мегакластер. Сукупна маса скупчень галактик створює потужну гравітаційну лінзу, що дозволяє спостерігати за набагато більш віддаленими галактиками в ранньому Всесвіті, використовуючи скупчення як збільшувальне скло.
Окрім збільшення, гравітаційне лінзування спотворює вигляд далеких галактик, тому вони виглядають зовсім інакше, ніж ті, що на передньому плані. «Лінза» скупчення галактик настільки масивна, що викривляє тканину самого простору, достатньо для того, щоб світло від далеких галактик, яке проходить через цей викривлений простір, також набуло викривленого вигляду.

Команда UNCOVER використовувала камеру ближнього інфрачервоного діапазону Вебба (NIRCam), щоб зафіксувати скупчення з експозиціями, які тривали 4-6 годин, загалом близько 30 годин спостереження. Наступним кроком є ретельний перегляд даних зображень і вибір галактик для подальшого спостереження за допомогою спектрографа ближнього інфрачервоного діапазону (NIRSpec), який забезпечить точні вимірювання відстаней, а також іншу детальну інформацію про склади галактик у лінзах, забезпечуючи нові розуміння ранньої ери складання та еволюції галактик. Команда UNCOVER планує провести ці спостереження NIRSpec влітку 2023 року.

SIDEROCRATOR

James Webb дослідив структуру сусідніх галактик
https://esawebb.org/news/weic2306/
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/nasa-s-webb-reveals-intricate-networks-of-gas-and-dust-in-nearby-galaxies
Завдяки телескопу James Webb (JWST), астрономи отримали можливість вивчити внутрішню структуру сусідніх галактик з безпрецедентною роздільною здатністю. Подальший аналіз даних призвів до публікації 21 статті, які дають нове уявлення про те, як процеси зореутворення впливають на галактичну еволюцію.

Спостереження були виконані під час дослідницької програми PHANGS, метою якої є вивчення 19 найближчих спіральних галактик. У перші місяці своєї роботи JWST зазнімкував п’ять із них. Йдеться про галактики — M74, NGC 7496, IC 5332, NGC 1365 та NGC 1433.

Зроблені JWST знімки в середньому інфрачервоному діапазоні, дозволили виявити мережу високоструктурованих елементів — що складаються з пилу порожнин, які світяться, і величезних газових бульбашок, що вистилають спіральні рукави. Вона утворена в результаті активності молодих зір, які «видувають» газ і пил зі своїх околиць. У деяких ділянках галактик ці порожнини та бульбашки перекривають одна одну.

За словами астрономів, до появи JWST мережа вислизала від їхньої уваги. На знімках того ж Hubble ці області повністю затемнені. Але завдяки своїй можливості робити знімки у ближньому та особливо середньому інфрачервоному діапазоні, JWST здатний проникати через пилову завісу. Його фото демонструють, як міжзоряний пил поглинає світло новонароджених зір. Потім він випромінює його назад в інфрачервоному діапазоні, підсвічуючи складну газопилову структуру.

Також варто зазначити, що певні довжини хвиль, на яких здатний вести спостереження JWST (наприклад, 7,7 та 11,3 мкм), чутливі до випромінювання поліциклічних ароматичних вуглеводнів. Вони грають вирішальну роль у формуванні зір і планет. Ці молекули були виявлені JWST під час своїх перших спостережень за програмою PHANGS.

SIDEROCRATOR

Кулясте скупчення М92 "очима" Дж Вебба
https://phys.org/news/2023-02-webb-telescope-globular-cluster-stars.html
https://blogs.nasa.gov/webb/2023/02/22/webb-observes-a-globular-cluster-sparkling-with-separate-stars/

Астрономи опублікували зображення кульового скупчення Мессьє 92 ( M92 ), зроблене космічним телескопом Джеймса Вебба . Кульове скупчення було відкрито астрономом Йоганном Елертом Боде в 1777 році і розташоване в північному сузір'ї Геркулеса. Прилад витратив майже годину свого дорогоцінного часу на спостереження, звернувши погляд на M92, яке є одним із найбільших, найстаріших і найяскравіших кульових скупчень у Чумацькому Шляху. Спостереження було частиною програми Early Release Science, спрямованої на демонстрацію можливостей Webb. Нічне небо на планеті, що обертається навколо однієї з 330 000 зірок у кульовому скупченні, було б у тисячі разів яскравішим за нічне небо на Землі.
На зображенні, зробленому камерою ближнього інфрачервоного діапазону Вебба (NIRCam), видно лише невелику частину скупчення M92. Усе скупчення має ширину близько 100 світлових років і кишить 300 000 зірок. Якби така населена планета, як Земля , оберталася навколо однієї з цих зірок, істоти на її поверхні мали б чудовий вид на нічне небо, яке сяяло б тисячами зірок, які були б у тисячі разів яскравішими, ніж ті, які люди можуть бачити із Землі. .

M92 є одним із найдавніших кульових скупчень у Чумацькому Шляху , що складається із зірок, які утворилися 12–13 мільярдів років тому, коли Всесвіту були лише сотні мільйонів років.
Вивчаючи стародавні скупчення, такі як M92, астрономи можуть отримати важливу інформацію про історію не лише нашої галактики Чумацький Шлях, але й усього Всесвіту.

SIDEROCRATOR

Космічний телескоп James Webb (JWST) отримав потрійне зображення галактики, в якій спалахнула наднова. Це вдалося зробити завдяки феномену, відомому під назвою гравітаційне лінзування.
https://www.esa.int/ESA_Multimedia/Images/2023/02/Seeing_triple

У цьому випадку гравітаційною лінзою виступило галактичне скупчення RX J2129. Воно розташоване на відстані 3,2 млрд світлових років від Землі у напрямку до сузір’я Водолія. Лінза «потроїла» віддаленішу фонову галактику, в якій спалахнула наднова. При цьому, оскільки через гравітаційне викривлення світлові промені від неї рухалися різними шляхами, кожне з трьох зображень демонструє різний момент із життя галактики. На одному з них наднова перебуває на піку яскравості. На двох інших, які приблизно на 320 та 1000 днів старші, її вже не видно.

Це спостереження було зафіксовано камерою ближнього інфрачервоного діапазону Вебба для вимірювання яскравості наднової лінзи. У рамках тієї ж програми також була отримана спектроскопія NIRSpec наднової, яка дозволить порівняти цю віддалену наднову з надновими типу Ia у ближньому Всесвіті. Це важливий спосіб переконатися, що один із випробуваних астрономами методів вимірювання величезних відстаней працює належним чином.

Спостереження наднової не стали випадковістю. Спочатку вона була виявлена на знімках телескопа Hubble, після чого на неї націлили JWST. Подію класифікували як спалах наднової типу Ia. Оскільки під час таких подій виділяється приблизно однакова кількість енергії, астрономи зазвичай використовують їх як стандартні свічки для визначення відстаней у Всесвіті. А в цьому випадку світло від наднової також було використано для того, щоб шляхом аналізу ступеня його спотворення визначити масу скупчення RX J2129.

SIDEROCRATOR

Телескоп NASA Webb зафіксував рідкісну прелюдію спалаху наднової WR 124 в сузір"ї Стрільця
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/nasa-s-webb-telescope-captures-rarely-seen-prelude-to-supernova
Зірки Вольфа-Райє є рідкісною прелюдією до знаменитого завершального акту масивної зірки: наднової. Одним із перших спостережень у 2022 році космічний телескоп NASA/ESA/CSA Джеймса Вебба зафіксував зірку Вольфа-Райє WR 124 у безпрецедентних деталях. Характерний ореол газу та пилу обрамляє зірку та світиться в інфрачервоному світлі, яке виявляє Вебб, демонструючи вузлувату структуру та історію епізодичних викидів.
Вебб показує зірку WR 124 у безпрецедентних деталях за допомогою потужних інфрачервоних приладів. Зірка знаходиться на відстані 15 000 світлових років від нас у сузір’ї Стрільця.
Маса зірки WR 124 у 30 разів більша за масу Сонця, і на сьогоднішній день вона cкладає 10 мас Сонця. Коли викинутий газ віддаляється від зірки й охолоджується, утворюється космічний пил і світиться в інфрачервоному світлі, яке виявляє Вебб.
Такі зірки, як WR 124, також служать аналогом, який допомагає астрономам зрозуміти вирішальний період у ранній історії Всесвіту. Подібні вмираючі зірки спочатку засіяли молодий Всесвіт важкими елементами, викуваними в їх ядрах – елементами, які зараз є звичайними в нинішню епоху, в тому числі на Землі.

rgb

Так там бавовна скоро може трапитися?

Yvk

Цитата: SIDEROCRATOR від 15 Березня 2023, 23:46:19

вона викинула 10 матеріалів на сонце.

Що? Куди викинула? От непотрібно воно там, бо жахне ж.

Там переклад краще такий: "... і на сьогоднішній час викиди складають ще 10 мас Сонця."

SIDEROCRATOR

Космічний телескоп James Webb (JWST) уперше виміряв температуру денного боку кам’яної екзопланети в зоряній системі TRAPPIST-1. Виявилося, що вона становить приблизно 230 °C. При цьому в екзопланети немає значущої атмосфери.

https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/nasa-s-webb-measures-the-temperature-of-a-rocky-exoplanet
https://phys.org/news/2023-03-webb-space-telescope-temperature-rocky.html
Метою перших спостережень JWST стала внутрішня екзопланета TRAPPIST-1b. За розмірами та масою вона трохи більша за Землю, її орбіта проходить на відстані 1,7 млн км від батьківської зорі.
JWST зосередився на вимірюванні енергії, що виділяється екзопланетою у вигляді інфрачервоного випромінювання. Для цього астрономи використовували метод, відомий як фотометрія вторинного затемнення. JWST вимірював зміну яскравості системи в міру того, як TRAPPIST-1b проходив за своєю зорею. Завдяки високій чутливості своїх інструментів, яка набагато перевершує показники попередників, космічна обсерваторія зуміла розрахувати, скільки саме інфрачервоного світла випромінює денний бік TRAPPIST-1 b. Аналіз показав, що цей показник відповідає середній температурі поверхні у 230 °C.

Крім того, астрономам вдалося виключити наявність у TRAPPIST-1 b щільної атмосфери. Річ у тім, що екзопланета постійно повернута до своєї зорі однією і тією ж стороною. Якби у неї була атмосфера, то вона б здійснювала перерозподіл тепла і денний бік був би трохи холоднішим.
Однак JWST не вдалося виявити жодних ознак подібного процесу. Аналіз результатів п’яти окремих спостережень говорить про те, що випромінювання TRAPPIST-1 b майже ідеально відповідає абсолютно чорному тілу, яке складається з голої породи та позбавлене атмосфери. Крім цього, не було виявлено жодних ознак поглинання світла вуглекислим газом, що теж свідчить про відсутність в екзопланети значущої атмосфери.

alex_veles

Цитата: SIDEROCRATOR від 29 Березня 2023, 12:09:39

Космічний телескоп James Webb (JWST) уперше виміряв температуру денного боку кам’яної екзопланети в зоряній системі TRAPPIST-1. Виявилося, що вона становить приблизно 230 °C. При цьому в екзопланети немає значущої атмосфери.

Єдине дивне, чому використали фільтр аж на 15мкм?
По закону Віна, максимум випромінювання на 500К лежить біля 5.8 мкм.
Тобто або сподівались знайти трохи холодніше, в 200К-300К, тобто 10мкм-15мкм,
або можливо співвідношення з зіркою тут найбільше.

SIDEROCRATOR

Телескоп Вебба сфотографував Уран з супутниками
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/nasa-s-webb-scores-another-ringed-world-with-new-image-of-uranus
Слідом за зображенням Нептуна, оприлюдненим у 2022 році, космічний телескоп NASA імені Джеймса Вебба зробив приголомшливе зображення іншого крижаного гіганта Сонячної системи, планети Уран. На новому зображенні зображені вражаючі кільця, а також яскраві деталі в атмосфері планети. Дані Вебба демонструють безпрецедентну чутливість обсерваторії до найслабших пилових кілець, зображення яких було зроблено лише двома іншими об’єктами: космічним кораблем «Вояджер-2», коли він пролітав повз планету в 1986 році, та обсерваторією Кека з передовою адаптивною оптикою.

Сьома планета від Сонця, Уран, унікальна: вона обертається на боці, приблизно під кутом 90 градусів відносно площини своєї орбіти. Це спричиняє екстремальні пори року, оскільки полюси планети зазнають багатьох років постійного сонячного світла, а потім стільки ж років повної темряви. (Урану потрібно 84 роки, щоб обертатися навколо Сонця.) Зараз пізня весна для північного полюса, який видно тут; Північне літо Урана буде в 2028 році. Навпаки, коли «Вояджер-2» відвідав Уран, на південному полюсі було літо. Південний полюс зараз знаходиться на «темній стороні» планети, поза полем зору і звернений до темряви космосу.

Це інфрачервоне зображення з камери ближнього інфрачервоного діапазону Вебба (NIRCam) поєднує дані з двох фільтрів на 1,4 і 3,0 мікрона, які тут показано синім і помаранчевим кольором відповідно. Планета має блакитний відтінок на отриманому репрезентативному кольоровому зображенні.

Коли «Вояджер-2» дивився на Уран , його камера показала майже невиразну синьо-зелену кулю у видимому діапазоні хвиль. Завдяки інфрачервоним випромінюванням і додатковій чутливості Вебба ми бачимо більше деталей, показуючи, наскільки динамічною насправді є атмосфера Урана.

На правій стороні планети є область освітлення на полюсі, зверненому до Сонця, відома як полярна шапка. Ця полярна шапка є унікальною для Урана – здається, що вона з’являється, коли на полюс потрапляє пряме сонячне світло влітку, і зникає восени; ці дані Вебба допоможуть вченим зрозуміти загадковий механізм. Вебб розкрив дивовижний аспект полярної шапки: тонке посилене освітлення в центрі шапки. Чутливість і більші довжини хвиль NIRCam Вебба можуть бути причиною того, чому ми можемо бачити цю покращену полярну область Урана, хоча її не було так чітко видно за допомогою інших потужних телескопів, таких як космічний телескоп Хаббла та обсерваторія Кека.

На краю полярної шапки лежить яскрава хмара, а також кілька слабших розширених елементів відразу за краєм шапки, а друга дуже яскрава хмара видно на лівій частині планети. Такі хмари типові для Урана в інфрачервоному діапазоні хвиль і, ймовірно, пов’язані зі штормовою активністю.

Цю планету характеризують як крижаного гіганта через хімічний склад її надр. Більшу частину його маси вважають гарячою щільною рідиною з «крижаних» матеріалів — води, метану та аміаку — над невеликим скелястим ядром.

Уран має 13 відомих кілець, і 11 з них видно на цьому зображенні Вебба. Деякі з цих кілець настільки яскраві, що коли вони знаходяться близько одне до одного, здається, що вони зливаються у більше кільце. Дев’ять класифікуються як головні кільця планети, а два – це слабкіші запорошені кільця (наприклад, найближче до планети дифузне дзета-кільце), які не були відкриті до прольоту «Вояджера-2» у 1986 році. Вчені очікують, що майбутні зображення Вебба Уран покаже два слабких зовнішніх кільця, які були відкриті Хабблом під час перетину площини кільця в 2007 році.

Вебб також зафіксував більшість з 27 відомих супутників Урана (більшість з яких занадто малі та слабкі, щоб їх можна було побачити тут); шість найяскравіших ідентифікуються на широкоформатному зображенні. Це було лише коротке 12-хвилинне зображення Урана з експозицією лише з двома фільтрами. Це лише верхівка айсберга того, що може зробити Вебб, спостерігаючи за цією таємничою планетою. У 2022 році Національна академія наук, техніки та медицини визначила дослідження Урана як пріоритет у своєму десятирічному дослідженні планетарної науки та астробіології на 2023-2033 роки . Додаткові дослідження Урана проводяться зараз, і більше планується на перший рік наукових операцій Вебба.

SIDEROCRATOR

Телескоп Вебба сфотографував рештки наднової Кассіопея А
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/webb-reveals-never-before-seen-details-in-cassiopeia-a
NASA опублікувала нове ефектне зображення, зроблене космічним телескопом James Webb (JWST). Він зазнімкував Кассіопею А: туманність, що утворилася на місці зорі, яка нещодавно вибухнула.
Кассіопея А розташована на відстані 11 тисяч світлових років від Землі і являє собою один із наймолодших залишків наднових у Чумацькому Шляху. Вважається, що світло від її спалаху мало досягти нашої планети приблизно 340 року н. е. Однак в історичних хроніках немає жодних записів про цю подію. Існує припущення, що незадовго до вибуху зоря викинула велику кількість речовини. Вона щільно огорнула її та поглинула світло від спалаху.

Лише 1947 року астрономи виявили в сузір’ї Кассіопеї потужне радіоджерело, яке пізніше було співвіднесено із залишком наднової. У подальшому його вдалося ідентифікувати й в оптичному діапазоні. Спостереження показали, що туманність, яка утворилася внаслідок загибелі зорі, має радіус у 5 світлових років. Її речовина розігріта до температури близько 30 млн градусів і розширюється зі швидкістю 4 — 6 тисяч км/с.

Фото JWST демонструє бульбашку, що розширюється, у зовнішній частині якої помітні шлейфи, відмічені помаранчевим і червоним кольорами, що містять багато теплого пилу. Вони відзначають зони, де відбулося зіткнення викинутої під час вибуху речовини зорі та навколозоряного газу і пилу.

Усередині туманності помітні нитки рожевого кольору, вкриті вузлами та скупченнями речовини, які містять багато важких елементів, таких як кисень, аргон і неон, народжених у надрах загиблої зорі. Видно також петлеподібну структуру, позначену зеленим кольором. Її природа поки що залишається загадкою для астрономів.

Варто підкреслити, що кольори на знімку JWST є штучними та не відповідають тому, що могло б побачити людське око. Кожен колір відповідає інфрачервоному випромінюванню на певній довжині хвилі.

SIDEROCRATOR

Космічний телескоп James Webb докладно вивчив газопиловий диск, який обертається навколо зорі Фомальгаут. Він виявив, що у ньому є три потужні пояси астероїдів. Крім того, там можуть ховатися невідомі досі планети.
https://phys.org/news/2023-05-webb-fomalhaut-asteroid-belt.html

Як з’ясували вчені, система Фомальгаут простягається навколо зорі на відстань 23 млрд км. Це у 150 разів більше, ніж відстань від Землі до Сонця. Всередині цього радіуса розташувалися цілих три астероїдних пояси, з яких раніше було відомо тільки про зовнішній.
Сам цей пояс виявився вдвічі потужнішим за той, що існує у Сонячній системі за орбітою Нептуна. Вчені переконані, що наявність великої кількості пилу та уламків у ньому є наслідком зіткнення більших тіл.

Пояс астероїдів, який розташований у цьому кільці, був відкритий значно раніше — під час спостереження Фомальгаута орбітальним телескопом Hubble та масивом радіоантен ALMA. Але жоден із них не зміг розгледіти внутрішню структуру диска. Для цього знадобився James Webb, який працює в інфрачервоній частині спектра.

Тапер Hubble, ALMA та Webb об’єднали свої зусилля, щоб скласти цілісне уявлення про те, як влаштовані уламкові диски навколо Фомальгаута та інших подібних до нього зір. І найбільше вчених цікавить питання про наявність біля них новонароджених планет.

Насправді одну планету в газопиловому диску, що оточує Фомальгаут, знайшли ще 2008 року. Але вже 2014-го Hubble її не побачив. Проте нове дослідження може пролити світло на цей загадковий факт. Річ у тім, що зображення, отримане James Webb, містить велику кількість проміжків, у яких, як вважають вчені, й ховаються планети.

З огляду на наявність астероїдних поясів, вони там просто зобов’язані бути. Адже у Сонячній системі саме гравітація Юпітера зумовлює зовнішню межу внутрішнього поясу астероїдів, а Нептун аналогічним чином впливає на пояс Койпера.

А ось планета, яку помітили поблизу від Фомальгаута 2008 року, могла бути не єдиним небесним тілом. На зображеннях James Webb приблизно в тому ж місці видно величезну газопилову хмару. Тож вчені підозрюють, що об’єкт, який спостерігали раніше, насправді був слідом зіткнення двох великих уламків.

SIDEROCRATOR

James Webb вперше дослідив атмосферу субнептуна
https://www.nasa.gov/feature/jpl/nasa-s-webb-takes-closest-look-yet-at-mysterious-planet
Вчені, які працюють із космічним телескопом James Webb, вперше змогли як слід роздивитися атмосферу екзопланети GJ 1214b. Вона розташована на відстані всього 40 св. років від нас, але товстий шар туману, який її вкриває, заважав зрозуміти, на що вона схожа.
GJ 1214b належить до субнептунів — світів, що менші за газові гіганти, але більші за Землю. Чимало екзопланет, які класифікуються як суперземлі, також можна назвати субнептунами. Саме їх найбільше відкрито у Всесвіті, але досі вивчити хімічний склад їхніх атмосфер не вдавалося.
Дослідники навіть спостерігали GJ 1214b протягом 40 годин, поки вона робила оберт навколо зорі, для того, аби зрозуміти, як спектр поглинання змінюється разом із часом доби. Вони впевнені, що водяна пара там таки є.
Питання про водяну пару, яку містить цей субнептун, дуже важливе для вчених. Адже вони підозрюють, що GJ 1214b може бути повністю вкрита океанами. Щобільше, така ситуація може виявитися звичайною для всіх субнептунів.
У своєму дослідженні вчені зробили ще одне дивовижне відкриття: GJ 1214b неймовірно відбиває світло. А це означає, що вона може виявитися не настільки гарячою, як здавалося. Що собою являють хмари, які так активно відбивають промені, астрономи поки що сказати не можуть.

SIDEROCRATOR

James Webb побачив скупчення 45 тисяч галактик часів перших мільярдів років Всесвіту
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/early-universe-crackled-with-bursts-of-star-formation-webb-shows

Космічний телескоп James Webb отримав свіжу світлину в інфрачервоному діапазоні, на якому помітно понад 45 тисяч галактик, багато з яких існували протягом першого мільярда років існування Всесвіту. На знімку видно область GOODS-S, яка знаходиться в напрямку сузір’я Печі. Він був зроблений в рамках програми JWST Advanced Deep Extragalactic Survey (JADES), яка проводить глибоку космічну зйомку, щоб допомогти вченим розгадати появу нашого Всесвіту.
У полі GOODS-S, яке було отримане приладом James Webb NIRCam з 29 вересня по 10 жовтня 2022 року, приховані галактики з епохи реіонізації Всесвіту – періоду, коли перші зірки і галактики з’явилися зі темного туману, що їм передував. Протягом епохи реіонізації газова структура Всесвіту робила його непрозорим для світла. З часом більш щільні регіони Всесвіту згрупувалися і згорталися під дією гравітації, очищаючи космос і відкриваючи шлях зіркам та галактикам, якими він прикрашений сьогодні.

Багато джерел світла на цьому зображенні спостерігаються такими, якими вони були, коли Всесвіт був молодий – всього 600 мільйонів років від Великого Вибуху. Наразі йому 13,8 мільярдів років. Зображення, яке ви бачите, деталізоване тисячами галактик.

SIDEROCRATOR

Телескоп Джеймс Вебб відсвяткував рік своєї роботи!

https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/webb-celebrates-first-year-of-science-with-new-image

У свою першу річницю космічний телескоп Джеймса Вебба вже виконав свою обіцянку розкрити Всесвіт, подарувавши людству захоплюючу скарбницю зображень і науки, яка триватиме десятиліттями. Інженерне диво, побудоване провідними світовими вченими та інженерами, Вебб дав нам більш складне розуміння галактик, зірок і атмосфер планет за межами нашої Сонячної системи, ніж будь-коли раніше, заклавши основу для NASA, щоб очолити світ у нову еру наукових відкриттів і пошуку населених світів.

Зображення Вебба показує область навколо зорі Ро Змієносця, що містить приблизно 50 молодих зірок, всі вони схожі за масою на Сонце, або менше. Найтемніші області є найбільш щільними, де товсті пилові кокони все ще утворюють протозірки. Величезні біполярні струмені молекулярного водню, представлені червоним кольором, домінують над зображенням, з'являючись горизонтально у верхній третині і вертикально справа. Вони виникають, коли зірка вперше проривається крізь свою натальну оболонку космічного пилу, вистрілюючи пару протилежних струменів у космос, як новонароджений, який вперше простягає руки у світ. На відміну від цього, зірка S1 вирізала сяючу печеру з пилу в нижній половині зображення. Це єдина зірка на зображенні, яка значно масивніше Сонця.

Зображення Ро Змієносця Вебба дозволяє нам з новою ясністю спостерігати дуже короткий період зоряного життєвого циклу. Наше власне Сонце давно пережило таку фазу, і тепер у нас є технологія, щоб побачити початок історії чужої зірки
Деякі зірки на зображенні показують сигнальні тіні, що вказують на протопланетні диски – потенційні майбутні планетні системи в процесі створення.

SIDEROCRATOR

Джеймс Вебб зняв деталізоване зображення області зореутворення Хербіг-Аро 46\47
https://www.nasa.gov/feature/goddard/2023/webb-snaps-highly-detailed-infrared-image-of-actively-forming-stars

Космічний телескоп НАСА імені Джеймса Вебба зафіксував тісно пов’язану пару зірок, що активно формуються, відому як Herbig-Haro 46/47, у ближньому інфрачервоному світлі з високою роздільною здатністю.
У самісінькому центрі, звідки виходять червоні промені, активно формується пара зір. Протягом мільйонів років зірки в Herbig-Haro 46/47 повністю сформуються, очищаючись від фантастичних різнокольорових викидів, що дозволить подвійним зіркам зайняти центральне місце на фоні галактик.
Herbig-Haro 46/47 лежить лише на відстані 1470 світлових років від нас у сузір’ї Парусів.

Zlata

Вебб висвітлює гравітаційні дуги в скупченні галактик
https://expert.com.ua/165145-vebb-vysvitlyuye-gravitaciyni-dugy-v-skupchenni-galaktyk.html

Інфрачервоне зображення скупчення галактик Ель-Гордо («Товста»), зроблене Веббом, показує сотні галактик, деякі з яких ніколи раніше не бачили з таким рівнем деталізації. Ель Гордо діє як гравітаційна лінза, спотворюючи та збільшуючи світло від далеких фонових галактик. Зображення: NASA, ESA, CSA.

На інфрачервоному зображенні, зробленому космічним телескопом Джеймса Вебба, видно безліч незвичайних, спотворених фонових галактик, на які лише натякали попередні зображення Хаббла.

Ель-Гордо — це скупчення сотень галактик, яке існувало, коли Всесвіту було 6,2 мільярда років, що робить його «космічним підлітком». Це наймасовіше скупчення, яке існувало на той час.

Команда націлилася на Ель Гордо, тому що воно діє як природне космічне збільшувальне скло через явище, відоме як гравітаційне лінзування. Його потужна сила тяжіння згинає та спотворює світло об’єктів, що лежать позаду нього, подібно до окулярної лінзи.

* Повна стаття за посиланням.

SIDEROCRATOR

«Джеймс Вебб» роздивився подробиці Туманності Кільце
https://phys.org/news/2023-08-james-webb-space-telescope-captures.html

Космічний телескоп «Джеймс Вебб» отримав нове зображення Туманності Кільце, яка утворилася після загибелі зорі. Спостереження у ближньому інфрачервоному діапазоні дало астрономам можливість роздивитися внутрішні області туманності, завдяки чому зможуть краще зрозуміти, що лишають по собі масивні світила після руйнування.

ds40a

Я вірно розумію "загибель зірки" як те що туманність утворилася з речовини зірки і утворилася завдяки викиду тієї речовини у простір, а викид стався як наслідок вибуху ? Якщо це так то спадають на думку наступні думки. Напрямки викиду рівновирогідні тому чому М57 виглядає зовсім не так як М1? Про М1 ми точно знаємо що то був вибух, а про М57 впевнено не знаємо. Чому периферійні частки кільця так впевнено видно а над центром кільця їх майже не видно, хоча по променю зору повинні бути присутні і ті ділянки газу, що між зіркою і нами і поза зіркою. Що за механізм такого детермінованого викиду? Може природа планетарних туманністей не пов'язана з загибелью зірки, принаймні у випадку з М57?

Mutant

Цитата: ds40a від 05 Серпня 2023, 16:19:33

Я вірно розумію "загибель зірки" як те що туманність утворилася з речовини зірки і утворилася завдяки викиду тієї речовини у простір, а викид стався як наслідок вибуху ? Якщо це так то спадають на думку наступні думки. Напрямки викиду рівновирогідні тому чому М57 виглядає зовсім не так як М1? Про М1 ми точно знаємо що то був вибух, а про М57 впевнено не знаємо. Чому периферійні частки кільця так впевнено видно а над центром кільця їх майже не видно, хоча по променю зору повинні бути присутні і ті ділянки газу, що між зіркою і нами і поза зіркою. Що за механізм такого детермінованого викиду? Може природа планетарних туманністей не пов'язана з загибелью зірки, принаймні у випадку з М57?

Вони є. Просто їх товщина не така щоб побачити по прямій проекції на зірку.
А "кільце" видно тому що це проекція "кулі", і кільце "складається" із більшої товщини речовини коли ви дивитесь на кулю. Тому що шлях вашого зору у цьому випадку проходить як мінімум через два шарі.
Непросто це описати словами.

Новини:

Автор Тема: NASA - James Webb Space Telescope (Прочитано 16063 раз)