Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212952 раз)

vilisvir

В этот день, 405 лет назад, Галилео Галилей составил первую карту лунной поверхности. Хочу отметить его высокие художественные качества. Смущает однако то, что эту карту очень сложно соотнести с тем, что мы видим сейчас.
А что Вы думаете по этому поводу?

Naboka Igor

Цитата: vilisvir від 30 Листопада 2014, 12:59:21

А что Вы думаете по этому поводу?

Думаю, что тема не для оффтопа.

SP

Цитувати

А что Вы думаете по этому поводу?

Второй телескоп Галилея, с которым он открыл горы на Луне, имел малое поле зрения (точного значения у меня нет). Поэтому, возможно, на рисунке запечатлена не вся Луна, а какая-то часть вблизи терминатора. Поскольку кратер круглый, он находится недалеко от центральной области Луны. Исходя из этого, можно попробовать отождествить рисунок Галилея. Заодно и решим обратную задачу - определим поле зрения.

Іван Сотник

На этой серии рисунков Галилея несомненно показаны только участки лунной поверхности, видимые в телескоп. Ну и вроде бы, первую карту Луны составил Томас Хэрриот 26 июля 1609 года (на 4 месяца раньше Галилея). Действительно, стоит попытаться идентифицировать объекты на рисунках, подписать и назвать "Лучшая(или Самая известная, кому как нравиться) итальянская КАРТА ЛУНЫ от Галилея"(ну, раз уж приоритет потерян, то хоть так).

Edward

79 років тому , помер талановитий естонський оптик-самоучка Бернхард Шмідт (11 квітня 1879- 1 грудня 1935 рр). Б. Шмідтд народився на острові Найссаар що знаходиться неподалік від Таліна . З дитинства Бернхард цікавився техікою, та майстрував. У віці 15 років в результаті невдалого експеременту з вибуховим пристроем лишився правої руки. Десь з початку 1900 починає експеременти з шліфовкою та поліровкою параболічних дзеркал. У 1901 році незалежно від інших спостерігачів відкрив нову в сузірьї Персея. З 1901 по 1904 навчався у технікумі міста Мітвейда та займаеться поліровкою дзеркал для аматорів астрономіі, ця робота на той час була його единим джерелом існування. Після вдалого закінчення 500 мм дзеркала для приватної обсерваторіі, починає співпрацю з Потсдамською обсерваторіею (1904р) для якої на протязі кількох років виконує кілька високоякісних параболічних дзеркал, а у 1912 переполіровує 500мм об`єктив Штейнґеля для цієї ж обсерваторіі. З 1916 року почав співрацю з Бергердорфською обсеваторіею, та виготовляє для неї експедеційний горизонтальний сонячний телескоп. З 1926 року стає співробітником Гамбург-Бергердофської обсерваторіі, а 1928 зараховуеться до її штату. У 1930 р. він винаходить дзеркально-лінзову оптичну систему вільну від коми, та нечуваної до тих пір світосили. Він розробляє оригінальну методику(вакуумне деформування, з наступною обробкою в навантаженному стані) виготовлення корекційних лінз(платівок Шмідта), та будує дві камери 350 та 600 мм для Ґамбург-Бергердорфської обсерваторіі. Винахід Б.Шмідта спричинив справжній переворот у техніці астрономічних спостержень, а в технiчнi оптиці його винахід вважається чи не самим видатним у ХХ сторіччі.

SIDEROCRATOR

Цитата: Sotnik Ivan від 30 Листопада 2014, 14:58:47

На этой серии рисунков Галилея несомненно показаны только участки лунной поверхности, видимые в телескоп. Ну и вроде бы, первую карту Луны составил Томас Хэрриот 26 июля 1609 года (на 4 месяца раньше Галилея). Действительно, стоит попытаться идентифицировать объекты на рисунках, подписать и назвать "Лучшая(или Самая известная, кому как нравиться) итальянская КАРТА ЛУНЫ от Галилея"(ну, раз уж приоритет потерян, то хоть так).

Скорее всего что так и есть. потому как телескоп Галилея имел в качестве окуляра отрицательную линзу то о большом поле зрения не могло быть и речи. А если сравнить карту Херриота и Галилея то последнее стает очевидным.

SIDEROCRATOR

Сьогодні 134 роки тому народився Микола Дмитрович Папалексі 1880, Сімферополь — 1947, Москва) — фізик, визнаний основоположник радянської радіоастрономії, академік АН СРСР.

Микола Папалексі народився в Сімферополі 20 листопада (2 грудня) 1880 року в сім'ї військовослужбовця, грека за походженням. Навчався спочатку в Сімферопольській, а потім у Полтавській гімназії, яку закінчив у 1899 із золотою медаллю.

Продовжив освіту в Берлінському (1899-1900) та Страсбурзькому (1899-1904) університетах. У 1904 закінчив Страсбурзький університет. У 1904 по поданні дисертації та здачі іспитів з відзнакою отримав ступінь доктора фізико-математичних наук Страсбурзького університету. Працював (1904-1914) у Фізичному інституті Страсбурзького університету лаборантом, до 1914 — асистентом у професора Карла Брауна, пізніше приват-доцентом; займався різними науковими та науково-технічними питаннями в області електромагнітних коливань та їхніх застосувань до радіотехніки. У Страсбурзі Микола Дмитрович познайомився з Л.І.Мандельштамом, своїм науковим соратником і другом.

У 1907 працював у Кембриджі в лабораторії відомого англійського фізика Джозефа Джона Томсона, де провів дослідження часу порушення флуоресценції. У 1911 після подання дисертації та проведення пробної лекції був допущений як приват-доцента до читання лекцій в Страсбурзькому університеті. З 1911 по 1914 читав в університеті лекції і проводив дослідження в області електромагнітних коливань і оптики.

Повернувся до Росії в 1914. З початком першої світової війни став консультантом Російського товариства бездротового телеграфування і телефонування у Петрограді, де до 1916 року провів роботи зі спрямованої радіотелеграфії, досліди з радіозв'язку з підводними човнами і телекерування, керував розробкою перших зразків російських радіоламп.

У 1918 переїхав до Москви, де брав участь в організації Шаболовскої радіостанції. Восени 1918 поїхав у відпустку до рідних у Полтаву і не зміг повернутися до Москви через розпочату громадянську війну. Прийняв запрошення Мандельштама на кафедру фізики в щойно організованому Одеському політехнічному інституті. Брав участь в заснуванні, а потім і працював в Одеському політехнічному інституті (1918-1922), де з 1920 був професором. Вів заняття зі студентами з метеорології, теоретичної електротехніки та теорії коливань.

У 1922 повернувся в Москву, протягом двох років працював консультантом в лабораторіях тресту «Електрозв'язок». Зважаючи на переїзд Московської лабораторії тресту в Ленінград і організації Центральної радіолабораторії, в 1924 переїхав до Ленінграда. Працював у центральній радіолабораторії в Ленінграді (пізніше Електрофізичний інститут), де в 1923-1935 роках спільно Л.І.Мандельштамом керував науковим відділом; ними тоді були проведені основні роботи з нелінійних і параметричних коливань; вивчені і відкриті резонанс n-го роду, комбінаційні і параметричні резонанси, розроблений метод параметричного збудження електричних коливань, також за допомогою запропонованого ними інтерференційного методу вони детально досліджували поширення радіохвиль над земною поверхнею та здійснили точне вимірювання їхньої швидкості. Працюючи в той час в Ленінграді був професором Ленінградського політехнічного інституту.

Потім працював у Фізичному інституті імені П.М.Лебедєва АН СРСР (з 1935 року керівник відділу коливань) і з 1938 року в Енергетичному інституті АН СРСР в Москві. З 1944 року був головою Всесоюзної наукової ради з радіофізики та радіотехніки при АН СРСР. У різний час був також головою Фізичного товариства, президентом Фізико-хімічного товариства при Ленінградському університеті, головою Полярної комісії з дослідження радіозв'язку в Арктиці. Робота Миколи Дмитровича «Про вимірювання відстані від Землі до Місяця за допомогою електромагнітних хвиль» (1946) вважалася теоретичними основами радіолокаційної астрономії в СРСР.

Основні роботи в області радіотехніки, радіофізики, теорії нелінійних коливань. Перші роки після повернення зі Страсбурга працював над створенням вітчизняних приймально-підсилювальних та генераторних ламп. Першим застосував для розжарювання електродів високочастотний індукційний нагрів. Розробляв лампові приймачі для оборонних цілей. Працював над удосконаленням радіотелефонного зв'язку. Вніс великий внесок в теорію нелінійних коливань. Створив параметричні генератори. Розробив інтерференційні методи вивчення поширення радіохвиль. Особливу увагу приділяв використанню радіохвиль в геодезії, астрономії, при вивченні іоносфери. Висунув ідею радіолокації Місяця.

Папалексі — основоположник радіоастрономічних досліджень в СРСР. Спостереження над поширенням радіохвиль під час сонячних затемнень 1936 і 1945, здійснені під керівництвом Папалексі, дозволили отримати важливий матеріал про властивості іоносфери. У своїй монографії «Про вимірювання відстані від Землі до Місяця за допомогою електромагнітних хвиль» (1946) Папалексі заклав теоретичні основи радіолокаційної астрономії в СРСР. У ній подано докладний аналіз можливостей радіолокаційного методу для астрономічних вимірів, обговорено також можливість оптичної локації Місяця, що передбачило експерименти, здійснені згодом за допомогою лазерів. Для експериментальної перевірки теоретичного висновку В.Л.Гінзбурга і Й.С.Шкловського про те, що джерелом радіовипромінювання Сонця є зовнішні шари сонячної атмосфери — хромосфера і корона, Папалексі організував в 1947 експедицію до Бразилії для спостереження повного сонячного затемнення. Однак смерть завадила Папалексі здійснити ці плани. Очолив експедицію С.Е.Хайкін. Оцінюючи перспективи розвитку радіоастрономії, Папалексі говорив: «Є всі підстави думати, що із застосуванням радіометодів для астрономії відкриється нова ера, яку за її значущістю можна порівняти з відкриттям фраунгоферових ліній і застосуванням спектроскопії в астрофізиці і яка допоможе ще глибше проникнути в таємниці світобудови».

Микола Дмитрович Папалексі є автором наукового відкриття «Явище радіовипромінювання сонячної корони», внесеного у Державний реєстр наукових відкриттів СРСР під № 81 з пріоритетом від 28 жовтня 1947 у такому формулюванні: «Експериментально встановлено невідоме раніше явище, яке полягає в тому, що джерелом випромінювання Сонцем радіохвиль в зовнішній простір є сонячна корона, причому найбільш інтенсивно випромінючі області корони відповідають оптично активним областям фотосфери Сонця».

SIDEROCRATOR

109 років тому народився Джерард Петер Койпер (нід. Gerrit Pieter Kuiper, МФА: [ˈkœypər], англ. Gerard Peter Kuiper); 7 грудня 1905 - 23 грудня 1973) — нідерландський і американський астроном, член Національної АН США (1950), член Нідерландської королівської АН. Відкрив супутники Урана — Міранду (1948), Нептуна — Нереїду (1949), вуглекислий газ в атмосфері Марса, атмосферу у супутника Сатурна Титана.

У 1927 закінчив Лейденський університет. До 1933 працював там же під керівництвом Е.Герцшпрунга. З 1933 жив у США. Працював у Лікській обсерваторії (1933-1935), Гарвардському (1935-1936), Чиказькому (1936-1960, з 1943 - професор) університетах. У 1947-1949 і 1957-1960 — директор обсерваторій Єркської і Мак-Доналд. У 1960 організував у Аризонському університеті місячно-планетну лабораторію, яку очолював до 1973.

Основні наукові роботи відносяться до фізики зірок, планет і їхніх супутників. Перші роботи присвячені дослідженню подвійних зірок — візуальних, спектральних і затемнених. Відкрив багато подвійних зірок, а також білих карликів, бо прийшов до висновку, що не менше половини найближчих до Сонця зірок — подвійні або кратні системи. За вимірами подвійних зірок уточнив співвідношення маса-світність для зірок головної послідовності. У 1937 опублікував першу діаграму спектр-світність для галактичних зоряних скупчень, на якій теоретичні розрахунки зоряної еволюції, виконані Б.Г.Д.Стремгреном, порівнювалися з результатами спостережень; подібні діаграми згодом зіграли велику роль у вивченні еволюційних шляхів зірок.

Починаючи з 1940-х років Койпер переважно займався вивченням планет. Першим виявив спектроскопічні вуглекислий газ в атмосфері Марса, що є за сучасними уявленнями основним її компонентом. Відкрив атмосферу на Титані, крижані частки в кільцях Сатурна. Визначив вміст водяної пари і ізотопної вміст вуглекислого газу в атмосфері Венери. Виявив варіації вмісту вуглекислого газу в надхмарному шарі атмосфери Венери. У 1948 відкрив п'ятий супутник Урану — Міранду, в 1949 — другій супутник Нептуна — Нереїди. Висловив виправдане згодом припущення про базальтовий склад поверхні місячних морів, про природу Східного Моря Місяця і про наявність вулканічних порід на Марсі.

У 1950-х роках розвивав протопланетну космогонічну гіпотезу, що виходить із уявлення, що подвійні зірки і зірки з планетними системами утворюються в результаті аналогічних процесів з слаботурбулентних дозоряних хмар, які стискаються з збереженням кутового моменту. Був організатором найповнішого фотографічного огляду астероїдів (1949-1956). У зв'язку з початком дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів провів численні візуальні і фотографічні спостереження його поверхні на 82-дюймовому телескопі. Керував програмою фотографування Місяця з космічних апаратів серії «Рейнджер», брав участь у роботах за програмами «Сервейор», «Орбитер», «Аполлон». Керував створенням чотирьох атласів Місяця, складених в результаті виконання цих програм, у тому числі першого ректифікованого місячного атласу. Дав опис структури різних об'єктів на поверхні Місяця. У місячно-планетної лабораторії Аризонського університету виконав також низку спектральних досліджень зірок, зокрема виявив водяні пари в атмосферах холодних зірок, склав атлас інфрачервоного сонячного спектра. Організував видання і був редактором двох серій колективних монографій - «Сонячна система» (т. 1-4, 1953-1961) та «Зірки і зоряні системи» (т. 1-9, видання розпочато в 1960).

Щорічно Відділ планетарних наук (en:Division for Planetary Sciences) Американського астрономічного товариства (en:American Astronomical Society) вручає премію Койпера за значні досягнення в планетології.

Однією з найголовніших заслуг Койпера є те, що він передбачив наявність поясу з комет навколо Сонячної системи, існування якого було доведене через 20 років після смерті Койпера, а сам пояс був названий в його честь. Також на честь Койпера названі астероїд (1776 Койпер) і кратери на Місяці, Марсі і Меркурії.

Пояс Койпера — (від англ. Kuiper belt) — область Сонячної системи за орбітою Нептуна (30 а. о. від Сонця) приблизно до відстані 50 а. о. У цій області розташована велика кількість транснептунових об'єктів, найвідомішим (але не найбільшим) серед яких є Плутон.
Різноманітні гіпотези про існування численних невеликих тіл за орбітою Нептуна висловлювали багато дослідників.
1951 року Джерард Койпер висловив припущення, що пояс невеликих тіл за орбітою Нептуна мав існувати в минулому, але наразі його розсіяно Плутоном, і простір, що безпосередньо прилягає до цієї планети, практично порожній. Тривалий час у цій області не було відомо жодного об'єкта, окрім Плутона (відкритого 1930 року) та його супутника Харона (відкритого 1978 року). Тому за цією ділянкою простору міцно закріпилася назва «пояс Койпера».

У серпні 1992 року Девід Джуітт та Джейн Лу з Гарвард-Смітсоніанського центру астрофізики відкрили перший після Плутона транснептуновий об'єкт — (15760) 1992 QB1. У березні 1993 було знайдено друге небесне тіло, до 1996 року їх було вже 32.

До 2005 року стало відомо понад 800 об'єктів поясу Койпера. Міжнародний Астрономічний Союз рекомендує називати відповідні об'єкти транснептуновими, що відповідає їх розташуванню в Сонячній системі та не пов'язано з науковими гіпотезами минулого.

Верхню межу поясу обрано не довільно — за нею спостерігається значне зменшення кількості видимих об'єктів. Причина цього невідома, можливо, простір «вичищається» об'єктом приблизно земної маси.

Об'єкти поясу Койпера поділяються на такі категорії:

Класичні об'єкти мають приблизно кругові орбіти з невеликим нахилом, не пов'язані з рухом інших планет (зокрема, із рухом Нептуна). Такі об'єкти інколи називають «к'юбівано» за назвою першого представника 1992 QB1 (його позначення англійською вимовляється як «к'ю бі ван»).
Резонансні об'єкти утворюють орбітальний резонанс із Нептуном 1:2, 2:3, 2:5, 3:4, 3:5, 4:5 або 4:7. Об'єкти з резонансом 2:3 називають плутино за назвою найвідомішого представника — Плутона.
Об'єкти розсіяного диску мають великий ексцентриситет орбіти й в афелії можуть віддалятися від Сонця на кількасот астрономічних одиниць.
Вважається, що об'єкти поясу Койпера складаються переважно з затверділих метану, аміаку та води з невеликими домішками органічних речовин, тобто, подібні до кометної речовини. Цим вони відрізняються від астероїдів, які складаються переважно з нелетких мінеральних речовин. Об'єкти в поясі Койпера рухаються здебільшого в площині орбіт планет, на відміну від об'єктів хмари Оорта, які, як припускається, мають сферичний розподіл навколо Сонячної системи.

Загальна маса поясу Койпера в сотні разів перевищує масу поясу астероїдів. За різними оцінками, у поясі має бути від 35 тис. до 70 тис тіл із діаметром понад 100 км, у той час як у головному поясі астероїдів таких налічується не більше ніж 200. Втім, вважається, що маса об'єктів хмари Оорта має бути ще більшою[Джерело?].

Chepurny

Сегодня "круглый" юлианский день JD= 2 457 000 (модифицированный юлианский день MJD = 57 000). Следующая круглая юлианская дата будет через три года

SIDEROCRATOR

230 років тому помер Андерс Йоган Лексель (швед. Anders Johan Lexell; 24 грудня 1740 - 11 грудня 1784) — шведсько- російський астроном, математик і фізик, академік Петербурзької АН (1771).

Народився в Або (нині Турку, Фінляндія). У 1768 переїхав до Петербурга, де працював під керівництвом Леонарда Ейлера.

У 1778 опублікував дослідження, в якому вперше встановив періодичний характер (період 5,6 роки) орбіти яскравої комети 1770 I, відкритої Шарлем Мессьє. Комета 1770 I увійшла в історію астрономії під назвою комети Лекселя. Знайшов також, що комети під впливом збурень від Юпітера можуть змінювати свої орбіти з еліптичних на параболічні і назад.
Встановив, що відкритий в 1781 В.Гершелем новий небесний об'єкт — не комета, як припускав Гершель, а планета (Уран). Досліджуючи неправильності в її русі, прийшов до висновку про існування ще віддаленішої планети.

На його честь названо астероїд 2004 Лексель.

SIDEROCRATOR

93 роки тому 12 грудня 1921 р. померла Генрієтта Суон Лівітт (англ. Henrietta Swan Leavitt, 4 липня 1868 - 12 грудня 1921) - американський астроном, відома своїми роботами з вивчення змінних зірок.

Лівітт народилася в 1868 році в невеликому американському місті Ланкастер, штат Массачусетс. У 1892 році закінчила Редкліффський коледж із ступенем бакалавра. Перенесла важку хворобу, через яку вона стала практично глухою. Однак це не завадило їй влаштуватися в 1893 році в обсерваторію Гарвардського коледжу, де вона отримала посаду асистента професора астрономії Едуарда Чарлза Пікерінга. З 1902 року займалася упорядкуванням каталогу фотопластинок із зображеннями зірок, визначаючи їх блиск в зоряних величинах.

Лівітт відкрила більше 2400 змінних зірок (переважно в Магелланових хмарах на основі знімків, отриманих в Арекіпській обсерваторії, Перу). Вивчення цефеїд привело її до відкриття залежності між періодом зміни блиску і світністю зірки, що згодом допомогло астрономам у вимірі відстаней як у нашій Галактиці, так і за її межами. Спільно з Пікерінгом нею також був розроблений стандарт фотографічних вимірювань блиску зірок, що отримав міжнародне визнання в 1913 році і проходив під назвою «Гарвардський стандарт».

Пропрацювавши до кінця життя в обсерваторії Гарвардського коледжу, Генрієтта Лівітт померла в 1921 році від раку. На її честь був названий астероїд 5383 Лівітт, а також кратер Лівітт на Місяці.

SIDEROCRATOR

11 грудня виповнився 151 рік з дня народження американського астронома Енні Джамп Кеннон (англ. Annie Jump Cannon; 1863-1941)

Енні Кеннон Народилася в Довері (штат Делавер), в 1884 закінчила Велеслі-коледж. З 1896 працювала в Гарвардській обсерваторії.

Основні праці в області спектральної класифікації зірок і дослідженню змінних зірок. Продовжила роботи з спектральної класифікації зірок, розпочаті В. Флемінгом і А. К. Морі під керівництвом Е. Ч. Пікерінга у Гарвардській обсерваторії.
Виконала класифікацію всіх зірок, що містяться в «Каталозі Генрі Дрепера» (т. 91-99 «Гарвардських анналів»), в «Продовженні каталогу Генрі Дрепера», а також зірок в зонах Єльського каталогу та каталогу складеного в обсерваторії на мисі Доброї Надії. Всього Кеннон класифікувала спектри близько 350 000 зірок.
На основі «Каталогу Генрі Дрепера» провела спільно з X. Шеплі статистичні дослідження розподілу зірок за величинами і спектральним класам. У 1903 і 1907 склала каталоги змінних зірок. Відкрила близько 300 змінних і 5 нових зірок, більшу частину з них за їх спектральним характеристикам.

Почесний член Лондонського королівського астрономічного товариства (1914), почесний доктор багатьох університетів, перша жінка, яка отримала ступінь доктора наук Оксфордського університету (Англія, 1925).

Золота медаль ім. Г. Дрейпера (1931) і премія ім. Е. Річардс (1932) Національної АН США.

На її честь названо кратер на Місяці і в 1934 році Американським астрономічним товариством заснована премія для жінок, які зробили значний внесок у розвиток астрономії.

SIDEROCRATOR

68 років тому помер Григорій Миколайович Неуймін(3 січня 1886, Тбілісі — 17 грудня 1946) — радянський астроном, першовідкривач низки комет та астероїдів.

У 1910 році закінчив Петербурзький університет. Із 1910 працював у Пулковській обсерваторії (з 1912 — у її Сімеїзькому відділенні, в 1925–1931 й 1936–1941 очолював його). У 1944–1946 роках — директор Пулковскої обсерваторії.

Основні наукові праці відносяться до астрономії спостережень. У Сімеїзі вперше в СРСР організував систематичні спостереження малих планет, відкрив 63 малі планети (одна з них, 748 Сімеїза, була названа на честь Сімеїза). Протягом 1913–1941 років відкрив 6 нових комет (5 із них виявилися періодичними). Розробив метод обліку членів вищих порядків при обчисленні збурень орбіт комет. Досліджував рух комети Неуйміна-2. Вивчав змінні зорі, відкрив 13 змінних. Виконував також мікрометричні виміри супутників Нептуна, мікрометричні спостереження подвійних зірок, займався визначенням власного руху зірок.

Г. М. Неуймін був нагороджений преміями Російського астрономічного товариства і шістьома медалями Тихоокеанського астрономічного товариства. На його честь названий місячний кратер Неуймін і мала планета 1129 Неуйміна (1129 Neujmina), відкрита П. Г. Пархоменко 8 серпня 1929 року в Сімеїзькій обсерваторії.

SIDEROCRATOR

Айра Спрейг Боуен (англ. Ira Sprague Bowen; 21 грудня 1898 — 6 лютого 1973) — американський фізик і астроном, член Національної АН США (1936).

Народився в Сенека-Фолз (штат Нью-Йорк). У 1919 закінчив Оберлінський коледж, продовжував освіту в Чиказькому університеті (1919–1921). У 1921–1946 працював в Каліфорнійському технологічному інституті (з 1931-професор фізики). У 1946–1948 — директор обсерваторії Маунт-Вілсон, в 1948–1964 — директор об'єднаних обсерваторій Маунт-Вілсон і Маунт-Паломар.

Наукові роботи присвячені фізиці газових туманностей, фізиці космічних променів, розрахункам і конструюванню оптичних приладів, експериментальній спектроскопії.
У 1920-х роках виконав низку досліджень з вакуумної спектроскопії, зокрема детально вивчив ультрафіолетові спектри атомів азоту, кисню, неону в різних стадіях йонізації; визначив енергетичні рівні цих йонів. Виходячи з отриманих результатів, в 1927 пояснив загадкові емісійні лінії в спектрах газових туманностей, що приписувалися гіпотетичному елементу «небулію». Ототожнив лінії небулія із забороненими лініями йонів кисню і азоту і пояснив їхню велику інтенсивність високою населеністю метастабільних рівнів в розрідженій речовині туманностей. Ототожнив лінії неону, зміряв довжини хвиль багатьох слабких заборонених ліній в спектрах туманностей; знайшов заборонені лінії поглинання в спектрі Сонця.
Пояснив (1934) аномалії в інтенсивностях деяких дозволених ліній кисню і азоту в спектрах газових туманностей резонансним перенаселенням відповідних рівнів випромінюванням йона гелію (так званий бовенівський механізм).

У 1930–1938 брав участь в перших експериментах Р.Міллікена з вивчення природи космічних променів і впливу геомагнітних явищ на їхнє проходження через земну атмосферу.

Здійснив розрахунки оптичних систем і розробив конструкції різних приймачів випромінювання для телескопів обсерваторій Маунт-Вілсон, Маунт-Паломар і ін. Під його керівництвом проводилися доведення і дослідження 5-метрового дзеркала Паломарського телескопа. Сконструював допоміжне устаткування для цього телескопа, зокрема високоефективні спектрографи для фокусу куде. Запропонував схему оберненої системи Кассегрена для спектрографа, видозмінену схему телескопа Річі — Кретьєна з великим полем. Розробив (1938) пристрій, що дозволяє збирати більше світла в зображенні зірки на щілині спектрографа, — так званий дільник зображення.

vilisvir

ВСЕХ ПОЗДРАВЛЯЮ С ДНЁМ ЗИМНЕГО СОЛНЦЕСТОЯНИЯ И НАЧАЛОМ АСТРОНОМИЧЕСКОЙ ЗИМЫ.
В отличии от календарной, это дата имеет под собой реальное основание.

SIDEROCRATOR

Сьогодні 83 роки тому померла Лідія Петрівна Цераська (рос. Лидия Петровна Цераская; 23 червня 1855 — 22 грудня 1931) — радянський астроном.

Народилася в Астрахані. У 1875 закінчила Жіночі педагогічні курси в Петербурзі. Потім до 1916 викладала французьку мову в різних навчальних закладах Москви. У 1898 спільно з чоловіком Вітольдом Цераським приступила до роботи з пошуку нових змінних зірок на фотопластинках, в Московській обсерваторії. З цього часу її ім'я тісно пов'язане з історією Московської обсерваторії, яка згодом увійшла до складу Державного астрономічного інституту імені Штернберга. Відкрила 219 змінних зірок, віддавши цій справі чверть століття самовідданої праці.

Edward

В доповнення до Д.Койпера. Пiд його редакцieю у кiнцi 50-х була надрукована серiя книжок(зараз точно не пам'ятаю, кажись це 9-ти томне видання) по рiзним напрямкам астрономiчноi науки та технiки. Нажаль цi книжки не дочекались перекладу нi на росiйську, нi тим паче на украiнську. Тiльки пiзнiше деякi з цих томiв були переведеннi та надрукованi окремими книжками. Наприклад книжка "Телескопи" (сумiстно з Барбарою Мiдлхерст. По деяким питанням дуже пiзнавальна книга, must have). Для свого часу це була найкраща серiя з астрономii.

SIDEROCRATOR

25 грудня 1758 астроном-самоучка з Дрездена Йоганн Георг ПАЛИЧ першим спостерігав комету, повернення якої раніше передбачив видатний англійський астроном Едмунд Галлей і ім'я якого вона сьогодні носить. Комету було виявлено за ефемеридою, обчисленою перед цим Клеро, Лаландом і мадам Лепот (перше передобчислювання появ комет).

SIDEROCRATOR

128 років тому помер австрійський астроном Теодор фон Оппольцер (нім. Theodor Egon Ritter von Oppolzer; 1841-1886)

Народився в Празі, в 1865 закінчив Віденський університет. З 1875 — професор цього університету. Член Віденської Академії наук (1882), член Національної академії наук США (1883).

Основні праці в галузі визначення орбіт комет і планет, вивчення сонячних і місячних затемнень, теоретичної астрономії, геодезії і гравіметрії. У 1880-1882 опублікував двотомний «Курс визначення орбіт комет і планет».
У «Каноні затемнень» (1887), що став результатом майже двадцятирічної праці, обчислив елементи 8000 сонячних і 5200 місячних затемнень за період з 1207 до н.е. до 2163 н.е. В основу фундаментального дослідження була покладена теорія руху Місяця, розвинена П.А.Ганзеном, а потім переопрацьована Оппольцером.
«Канон затемнень» важливий не тільки для астрономії, але і для історії і хронології. Він дозволив укласти в єдину тимчасову сітку багато подій стародавньої історії, розшифрувати літочислення древніх цивілізацій Сходу (Єгипту, Ассирії, Індії і Китаю), уточнити теорію руху Місяця, досліджувати вікове уповільнення обертання Землі. Написав дві великі роботи: про проект нової теорії руху Місяця і з дослідження астрономічної рефракції. У 1873 очолював у Австрії роботи, пов'язані з градусними вимірами, що проводилися в Європі. Організував роботи з визначення довгот більше 40 пунктів і брав участь в них. У 1884 виконав абсолютне визначення прискорення сили тяжіння , що стали основою так званої віденської системи відносних визначень прискорень сили тяжіння.

SIDEROCRATOR

150 років тому народилися

Американський астроном Роберт ГрантЕйкін (31.XII 1864 - 29.Х 1951)

Нар. в м. Джексоні (шт. Каліфорнія). У 1887 закінчив Вільямс-коледж (Уільямстаун, шт. Массачусетс). Після декількох років викладання математики та астрономії з 1895 працював у Лікській обсерваторії (в 1930-1935 - директор, з 1935 - почесний директор).
Основні наукові роботи присвячені вивченню подвійних зірок. Маючи в своєму розпорядженні найбільш підходящий для досліджень подвійних зірок телескоп - 36-дюймовий рефрактор Лікської обсерваторії, відкрив і виміряв велику кількість подвійних зірок. У 1899 спільно з У. Хассі почав систематичний огляд неба від Північного полюса до схилення -22 ° з метою пошуку нових подвійних яскравіше 9-ї зоряної величини; до 1915 відкрив 3100 пар і заново виміряв багато важких для спостереження пар. У 1932 опублікував "Новий загальний каталог подвійних зірок" (ADS), який є продовженням аналогічного каталогу Ш. Бернхем і містить всі відомі до 1927 відомості про 17200 пар зірок північніше відмінювання -30 °. Обчислив орбіти великої кількості подвійних зірок, виконав дуже точні мікрометричні візуальні вимірювання положень багатьох комет, які були використані для розрахунків їх орбіт. Провів кілька серій візуальних вимірювань положень п'ятого супутника Юпітера і обох супутників Марса, недоступних для фотографування через їх близькості до планет.
Президент Американського астрономічного товариства (1937-1940).

Джордж Вілліс Річі (англ. George Willis Ritchey; 31 грудня 1864 – 4 листопада 1945) — американський астроном і конструктор телескопів.

Нар. в Тапперз-Плейнз (штат Огайо), в 1887 закінчив університет у Цинциннаті. У 1896-1904 працював у Єркській обсерваторії, керував роботами з конструювання астрономічних інструментів, в 1901-1905 викладав також астрономію в Чиказькому університеті. У 1905-1924 очолював оптичну і механічну майстерні обсерваторії Маунт-Вільсон. У 1924-1930 — завідувач лабораторією астрофотографії Паризької обсерваторії, в 1930-1936 працював в Морській обсерваторії у Вашингтоні.
Основні праці в області технологій виготовлення телескопів. Розробив технологію шліфування, полірування і випробування великих параболічних дзеркал; сконструював необхідне для цього обладнання, винайшов нову, «плаваючу» систему розвантаження дзеркал в телескопах, удосконалив монтування і годинне ведення. Розробив конструкцію і виготовив оптику багатьох великих телескопів: 24-дюймового рефлектора Єркської обсерваторії (1901), горизонтального сонячного телескопа обсерваторії Маунт-Вільсон (30-дюймовий целостат, 24-дюймові об'єктив і плоске дзеркало), 60-дюймового (1908) і 100-дюймового рефлекторів обсерваторії Маунт-Вільсон, 40-дюймового телескопа Морської обсерваторії. Два великих рефлектора обсерваторії Маунт-Вільсон, що мають відмінні оптичні якості, довгий час були найбільшими у світі і зіграли видатну роль у розвитку астрономії в першій половині XX століття. Удосконалив методи астрофотографії (поліпшив якість емульсій і техніку прояви негативів, ввів рухливу платформу для касети). Отримав з 60- і 100-дюймовими телескопами велику кількість чудових фотографій спіральних та інших туманностей, Місяця. У 1917 відкрив дві нові зірки в туманності Андромеди (M31), нову в галактиці NGC 6946. Відкриття Річі нових зірок у спіральних туманностях стало першою вказівкою на зірковий склад цих об'єктів. Оцінив відстань і розміри M31, які Едвін Габбл підтвердив пізніше за цефеїдами. Спільно з Анрі Кретьєном винайшов нову апланатичну систему рефлектора (видозмінена схема Кассегрена), що має велике неспотворене поле. Система Річі—Кретьєна останнім часом широко використовується при створенні великих рефлекторів. Запропонував схему пористого дзеркала, яка дозволяє створювати великі дзеркальні об'єктиви.

У його честь названий кратер на Місяці і кратер на Марсі.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212952 раз)