Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213489 раз)

SIDEROCRATOR

Цитата: ds40a від 18 Січня 2018, 22:45:50

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 18 Січня 2018, 22:18:31
30 років тому 17 січня 1997 р. американський астроном помер Клайд Томбо (1906-1997)...

Из книги "Поиски планеты Икс" - Саймон Т.

класна книжка раджу всім почитати там багато цікавого
у мене є така 1969р.

ds40a

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 18 Січня 2018, 23:29:03

класна книжка раджу всім почитати там багато цікавого
у мене є така 1969р.

І у мене є, тільки російскою

Читав у шкільні роки із захопленям.

Edward

Цитата: ds40a від 18 Січня 2018, 23:33:54

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 18 Січня 2018, 23:29:03
класна книжка раджу всім почитати там багато цікавого
у мене є така 1969р.

І у мене є, тільки російскою Читав у шкільні роки із захопленям.

Таки да! Я свою теж до дiрок зачитав...
Але е не менш цiкава книжка Уайта: " Планета Плутон"
(вiдмiтьте - планета! )

WEST

I у мене теж є!!! Читаєш на одному диханнi.

SIDEROCRATOR

445 років тому 20 січня 1573 р. народився видатний німецький астроном Симон Маріус (Simon Marivs 1573 - 1625). В 1609 р. раніше від Галілея відкрив супутники Юпітера та дав їм назви Іо Ганімед Європа та Каллісто, а також першим провів телескопічні спостереження Туманності Андромеди та виміряв її розміри.

Він народився в Гундзенхаузені, поблизу Нюрнберга, але більшу частину життя провів у місті Ансбах.
У 1614 році Марій опублікував свою роботу Mundus Iovialis anno MDCIX Detectus Ope Perspicilli Belgici (Світ Юпітера відкритий 1609 р. в фламанський телескоп), що описує планету Юпітер та його супутники.

Тут він стверджував, що відкрив чотири головні супутники планети за кілька днів до Галілея. Це призвело до суперечки з Галілеєм, який в 1623 році звинуватив Марія в плагіаті. Проте журі в Нідерландах в 1903 р. детально досліджувало докази і вирішило на користь незалежних відкриттів Марія, результати яких опублікував J. Bosscha в 1907 р. Очевидно, що Маріус відкрив супутники самостійно, але відклав публікацію на пізніше.

Незалежно від пріоритету, міфологічні назви, за якими ці супутники сьогодні відомі (Іо, Європа, Ганімед і Каллісто) їм дав Маріус

Симон Маріус також спостерігав "туманність" Андромеди, яка також була відома арабським астрономам середньовіччя.

Саме в 1612 році він вимірював діаметр туманності Андромеди і визначив її як слабе, бліде світло, яке збільшувалося яскравістю до його центру, подібно до "свічки, що світить через ріг".
Саме він виявив невірні дифракційні диски зірок, створені його телескопом .

Зі спостережень за супутниками Юпітера, він отримав кращі періоди обертань та інші орбітальні елементи для них, ніж Галілей.

Таблиця руху супутників Юпітера розрахована за спостереженнями Марія

Також він знайшов місце розташування нової Тихо Браге 1572 року, та знайшов там зірку, яказ а його оцінками, була "трохи меншою, ніж третій місяць Юпітера" .
Маріус зробив висновки про будову Всесвіту з його спостережень за супутниками Юпітера і зоряними дисками. Зіркові диски, які він спостерігав, були невірними (імовірно, що то був диск Ері викликаний дифракцією, оскільки зірки дуже далекі для того, щоб їх фізичні диски були виявлені телескопічно), але Маріус інтерпретував їх як фізичні диски, видимі через телескоп. Він дійшов хибного висновку, що оскільки він міг бачити зоряні диски, зірки не могли бути такими далекими, як це було потрібно в світовій системі Коперника. Він також зробив висновок зі своїх спостережень за супутниками Юпітера, що вони повинні обертатись навколо Юпітера, а Юпітер - навколо Сонця.

astrOleg

" Хто раньше встав - того і тапки" "Без бумажки ти какашка , а с бумажкой человек" і т.п.
Хто з них раніше відкрив ці супутники невідомо - але цілком можливо, що відкрив їх якийсь араб чи майя, а то і слов'янин давним давно, але "без бумажки..."

SIDEROCRATOR

Цитата: astrOleg від 20 Січня 2018, 19:54:10

" Хто раньше встав - того і тапки" "Без бумажки ти какашка , а с бумажкой человек" і т.п.
Хто з них раніше відкрив ці супутники невідомо - але цілком можливо, що відкрив їх якийсь араб чи майя, а то і слов'янин давним давно, але "без бумажки..."

Якщо вже зариватися глибше то перше заявлене спостереження одного з супутників Юпітера датується 364 р. до н. е. один з супутників помітив китайський астроном Джан Ді.
Див про це в Acta Astrophysica Sinica 1 (2): 87. Xi, Zezong Z. (1981). "The Discovery of Jupiter's Satellite Made by Gan De 2000 years Before Galileo"

SIDEROCRATOR

230 років тому 21 січня 1788 р. народився Вільям Генрі Сміт (William Henry Smyth, 1788-1865) - англійський морський офіцер, гідрограф і астроном.

Вільям Сміт народився в Вестмінстері в Лондоні.
У віці 14 років Вільям втік з дому і поступив на службу в торговий флот. У 1804 році він служив на кораблі Ост-Індської компанії Marquis Cornwallis, який уряд Великобританії зафрахтував для експедиції на Сейшельські острови. У березні наступного року Cornwallis був куплений британським військово-морським флотом і оснащений 50 гарматами. Командиром корабля був призначений капітан Чарльз Джонстон, під керівництвом якого Сміт прослужив на військовому флоті багато років. У лютому 1808 року Сміт разом з Джонстоном були переведений на лінкор Powerful, який, після повернення в Англію, був направлений в Голландську експедицію 1809 року. Згодом Сміт служив на 74-гарматному лінкорі Milford, потім командував іспанською канонерською Mors aut Gloria і протягом декількох місяців брав участь в облозі Кадіса (вересень 1810 - квітень 1811 років). З липня 1811 року Сміт служив на кораблі Родні, а з 1812 року - на узбережжі Іспанії.

25 березня 1813 року Сміт був підвищений у званні до лейтенанта флоту і призначений на службу в сицилійську флотилію, де він проявив себе як гідрограф і знавець старожитностей. За заслуги в захисті Сицилії Сміт був в 1816 році нагороджений орденом Святого Фердинанда і грамотою короля Обох Сицилій Фердинанда I.

18 вересня 1815 року Сміт був підвищений до звання командора, але не отримав призначення командувати кораблем; деякий час він продовжував гідрографічні дослідження на бригу Scylla біля берегів Сицилії, прилеглих до них берегів Італії, а також у берега Африки. Карти і замальовки Сміта отримали високу оцінку Адміралтейства за красу і якість виконання.

Після Сицилії Сміт вів гідрографічні роботи в Адріатичному морі, у співпраці з владою Австро-Угорщини і Неаполітанського королівства виготовив меркаторські карти і Carta di Cabottaggio del Mare Adriatico ( «Каботажна карта Адріатичного моря»), опубліковані в 1822-24 роках.

У 1817 році в Палермо Сміт познайомився з італійським астрономом Д.Піацці і відвідав його обсерваторію. Це знайомство поклало початок інтересу Сміта до астрономії, а Д.Піацці став хрещеним батьком першого сина Сміта, якому Вільям на честь астронома дав друге ім'я - Піацці.
Велика комета 1811 р. мал. В. Сміта

У 1825 році Сміт збудував приватну обсерваторію в Бедфорді, Англія, оснащену 5,9-дюймовим рефрактором. Він використовував цей інструмент для спостереження за різними небесними обєктами протягом 1830-х р., включаючи подвійні зірки, зоряні скупчення та туманності. Він опублікував свої спостереження в 1844 році в Cycle of Celestial Objects, що дало йому Золоту медаль Королівського астрономічного товариства у 1845 році. Перший том цієї роботи був присвячений загальній астрономії, а другий том отримав назву Бедфордського каталогу і містив спостереження Сміта 1604 подвійних зір і туманностей. Це видання служило довідковим протягом багатьох років після цього; жоден астроном раніше не робив подібних каталогів як цей. Він був перевиданий у 1986 році.
В. Сміт за спостереженнями на меридіанному колі в своїй обсерваторії

Закінчивши свої спостереження, Сміт переїхав до Кардіффа в 1839 році. Його обсерваторію було розібрано, а телескоп був проданий доктору Джону Лі та встановлено в новій обсерваторії власного дизайну Сміта в Хатвелл-Хаус неподалік.
Обсерваторія В. Сміта

Сміт також провів дослідження зоряних кольорів під назвою "Sidereal Chromatics" (Сидерична хроматика) в 1846 р., де намагався пояснити природу, вплив атмосфери Землі та можливість зміни цих кольорів (як змінність кольору зірок) відповідно до ефекту Доплера. Хоча ця праця виявилася остаточно невірною, деякі з ідей Сміта продовжували просуватись на початку 20-го століття, але в основному вони скоро змінилися, а потім відкидалися доказами астрономічної спектроскопії.

SIDEROCRATOR

100 років тому 25 січня 1918 р. народився американський астроном Армін Дейч (Armin Deutsch; 1918 — 1969).
Американський спектроскопіст Армін Дейч зосереджував увагу на аналізі гарячих (типу А) зірок, особливо тих, що мають сильні магнітні поля, з нестабільним розподілом важких елементів, таких як європій на їх поверхні. Дейч отримав ступінь бакалавра в Університеті Арізони (1940) та доктора філософії в Чиказькому університеті (1946) для роботи в Єркській Обсерваторії на спектрах змінних зір типу А.

Починаючи з Єркської і продовжуючи на обсерваторіях Маунт Уїлсон і Паломар, Дейч поступово встановив, що різноманітність яскравості, профілів лінії поглинання, розширення Зеемана та розповсюдження над поверхнею хімічних елементів можна пояснити "косою моделлю ротатора", теорію якої спочатку висунули Горацій Бабкок та Дуглас Стіббс. Ідея полягала в тому, що вісь північ-південь сильного магнітного поля не була паралельна осі обертання, отже через період обертання (як правило, через день або два) ми бачимо обидва різних сили поля та частини поверхні, в яких концентруються різні хімічні елементи. Особливо важливим був аналіз зірки α2 Canum Venaticorum, здійснений з Джессі Грінштейном та їх ученицею Джудіт Коен.
До кінця свого життя Дейч вирішив кілька інших проблем у гарячих зірках і зірковому обертанні, зокрема так званих синіх регглерів (зірки, температура і яскравість яких змушують їх виглядати молодше, ніж ті кластери, в яких вони знаходяться). Він визнав, що багато з них є швидкими ротаторами, і припустив, що навіть якщо їх поверхня сповільнюється, багато зірок (включаючи Сонце) можуть підтримувати швидко обертаючі сердечники, які можуть з'явитися пізніше.
Дейч також автор науково-фантастичних оповідань («Лист Мебіуса» і ін.).
за мотивами яких було знято художні фільми.

SIDEROCRATOR

105 років тому 26 січня 1913 р. народився американський астроном Лео Гольдберг (Leo Goldberg 1913 — 1987).

Народився в Брукліні (Нью-Йорк). У 1934 закінчив Гарвардський університет. В 1941–1960 — працював в Мічиганському університеті (з 1946 — професор, директор університетської обсерваторії). У 1960–1973 — професор астрономії, з 1973 — почесний професор Гарвардського університету, в 1966–1971 — директор Гарвардської обсерваторії. У 1960–1966 також співробітник Смітсоновської астрофізичної обсерваторії. У 1971–1977 — директор, з 1977 — почесний директор Національної обсерваторії Кітт-Пік. У 1967–1970 очолював Раду з астрономічних програм при Національному управлінні з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА).

Виконав численні дослідження хімічного складу атмосфер Сонця і зірок і фізичних умов в них. Вивчав втрату маси холодними гігантами, будову і динаміку навколозоряних оболонок. Займався розробкою інструментів для астрономічних спостережень за допомогою космічних літальних апаратів (орбітальні телескопи, ультрафіолетові спектрометри).

У 1961–1973 — редактор видання «Annual Review of Astronomy and Astrophysics».

Віце-президент (1958–1964) і президент (1973–1976) Міжнародного астрономічного союзу

SIDEROCRATOR

100 років тому 27 січня 1918 р. народився Антонін Мркоc (Antonín Mrkos, 27 січня 1918 - 29 травня 1996) – видатний чеський астроном, першовідкривач комет і астероїдів.

Антонін Мркос народився в Чехословаччині, в селі Стржемхови, неподалік від села Долні-Лучки, в районі Брно. У 1938 році він вступив до університету в Брно. Його навчання і дослідження були перервані початком Другої світової війни. Після її завершення в 1945 році він працював в обсерваторії Скалнате Плесо, а пізніше в обсерваторії Клеть, де з 1968 року займався астрофотографією. З її допомогою з 1977 року він почав пошук нових астероїдів і комет.
З 1966 по 1991 рік очолював обсерваторію Клеть.
У період з 1977 по 1991 рік відкрив 273 астероїда, https://en.wikipedia.org/wiki/Anton%C3%ADn_Mrkos#List_of_discovered_minor_planets
серед яких (5797) Бівой з групи Амура і троянський астероїд Юпітера - (3451) Ментор. Їм також виявлені 13 комет, серед яких як короткоперіодичні (18D / Перрайн - Мркоса, Хонда - Мркоса - Пайдушакової, 124P / Мркоса і 143P / Коваль-Мркоса, Так і довгоперіодичні (C / +1957 P1).
Комета Мркоса 1957р.

Антонін Мркос брав участь у третій радянській антарктичній експедиції (1957-1959). Він другий громадянин Чехії, який відвідав Антарктиду, і перший чех, що подолав південний полюс недоступності. Пізніше він повертався в Антарктиду, беручи участь в сьомий радянської антарктичної експедиції (1961-1963). В Антарктиці Мркос вивчав полярне сяйво.
В знак визнання його заслуг, одному з астероїдів було присвоєно його ім'я (1832) Мркос

SIDEROCRATOR

410 років тому 28 січня 1609 р. народився Джованні Бореллі (Giovanni Borelli 1608-1679) видатний італійський вчений-універсал часу Наукової революції XVII століття. Автор праць з фізики, медицини, астрономії, геології, математики, механіки. Основоположник біомеханіки. Один з перших учених, які розглянули проблему динаміки планетних рухів і проклали Ньютону дорогу для відкриття закону всесвітнього тяжіння.

Народився в Кастель Нуово (передмістя Неаполя) в родині іспанського солдата, одруженого на італійці. Свої праці пізніше підписував прізвищем матері: Бореллі.
Навчався в Римі, вивчав медицину і математику в учня Галілея Кастеллі (разом з Торрічеллі). З 1635 року працював в університеті Мессіни, з 1649 року - професор математики. В 1638 р. особисто познайомився з Галілеєм.

В 1656 Бореллі зайняв кафедру математики Пізанського університету. Тут він познайомився з лікарем Марчелло Мальпігі, який одним з перших почав дослідження за допомогою мікроскопа. Бореллі також захопився цією тематикою і отримав ряд цінних результатів.

В 1668 Бореллі повернувся до Мессіни, але незабаром на нього впали підозри в участі в політичній змові, і він змушений був тікати з міста. Залишок життя він провів в бідності, працюючи шкільним учителем в Римі. Його головна праця з біомеханіки, «Про рух тварин», був виданий посмертно (1680).

Бореллі вважається основоположником біомеханіки. Його двотомна праця «Про рух тварин» (лат. De Motu Animalium) розглядає організм тварини з точки зору математичної теорії механізмів. Особливо докладно він досліджував роботу м'язів. Наприклад, серце він розглядав як насос з клапанами, легені - як два міхи, а процес ходьби - як цілеспрямоване переміщення центру ваги, що супроводжується заходами з відновлення рівноваги.

Бореллі досліджував як статику, так і динаміку тіла, оцінив силу, що розвивається м'язами при різних видах активності (ходьба, біг, стрибки, підняття важких предметів). Він розглянув також політ птахів, плавання риб і ковзання черв'яків. Ця робота неодноразово перевидавалася і справила великий вплив на теоретичну медицину.

Бореллі продовжив систематичне вивчення відкритих Галілеєм супутників Юпітера. У своїй книзі "Theoricae Mediceorum planetarum ex causis physicis deductae" «Теорія Медіційськіих планет» (1666) він зробив надзвичайно важливий на той момент висновок, що для супутників, як і для планет, виконуються закони Кеплера. У цій же книзі він одним з перших сформулював ще не зовсім досконалий, але принципово вірний варіант закону всесвітнього тяжіння, припустивши, що рух планет відбувається в обстановці рівноваги між тяжінням до Сонця і деякою відцентровою силою, аналогічної тій, яка викидає камінь з пращі. Бореллі так описав механізм руху під дією тяжіння: "Припустимо, що планета прагне до Сонця і в той же час своїм круговим рухом віддаляється від цього центрального тіла, що лежить в середині кола. Якщо обидві протилежні сили рівні між собою, то вони повинні врівноважуватися. Планета не буде в змозі ні наблизитися до Сонця, ні відійти від нього далі певних меж, і в такій рівновазі буде продовжувати своє обертання навколо Сонця".

У книзі ясно видно, наскільки плідною виявилася застосування до моделі Кеплера «нової механіки» Галілея, яка виявилася здатною хай не кількісно, але якісно вірно пояснити (що не було розкрито Кеплером) причину руху планет. Бореллі правильно пояснює і причину відхилення планетної орбіти від кола: форма орбіти залежить від початкового співвідношення двох зазначених сил. Разом з тим, на думку Бореллі, від Сонця виходить ще одна сила, що просуває планету по орбіті, що виникає при впливі на планету світлових променів Сонця яке обертається.
Теорія Медіційських планет 1666 р.

Приблизно в ці ж роки інтенсивні дослідження в області динаміки планетних рухів проводили Крістофер Рен, Роберт Гук та Ісаак Ньютон; останній, завершивши математизацію основ небесної механіки, назвав Бореллі в числі своїх попередників.

Бореллі також вперше розглянув можливість створення дихального апарату для підводних досліджень.

У 1660 Бореллі і Вівіані провели досить точне вимірювання швидкості звуку і отримали значення, відповідне приблизно 350 м / сек. Більш ранні вимірювання, виконані Гассенді, оцінювали швидкість звуку в 478 м / сек (сучасна оцінка: 331,3 м / сек при 0 ° C).

Бореллі також перший помітив, що атмосферний тиск пов'язаний з погодою

SIDEROCRATOR

180 років тому 28 січня 1838 р. народився канадсько-американський астроном Джеймс Ватсон (James Craig Watson, 1838 - 1880).

Народився в одному з поселень Онтаріо. У 1850 році його сім'я переїжджає в Енн-Арбор, штат Мічиган. Тут він вступає до середньої школи, а у віці 15 років зараховується до Мічиганського університету. Після його закінчення в 1857 році стає асистентом у місцевій обсерваторії, яку згодом очолив (1863-1879). У 1860 році йому присуджується ступінь професора з фізики. Вотсон є автором «Теоретичної астрономії» (Theoretical Astronomy, 1868), що був стандартним підручником астрономії протягом декількох десятиліть.

За своє життя Вотсон відкрив 22 астероїда. Майже всі ці відкриття були зроблені в Енн-Арбор, за винятком 139 Жуйхуа (назва вибрана китайською владою). Цей астероїд він відкрив у Пекіні, куди прибув у 1874 році для дослідження проходження Венери по диску Сонця. Також відомо, що Вотсон вірив в існування гіпотетичної планети Вулкан, що нібито оберталася по орбіті між Сонцем і Меркурієм. Це повинно було пояснити спостережувані відхилення руху Меркурія від розрахованої орбіти (зараз успішно пояснено Загальною теорією відносності).

Він накопичив значні кошти від діяльності, не пов'язаної з астрономією. На ці гроші він заповів заснувати медаль, яка кожні три роки присуджується астрономам від імені американської Академії наук.

SIDEROCRATOR

30 січня 1911 р. відбулось перше офіційне засідання Київського гуртка аматорів астрономії

Гурток було створено ще 8 липня 1910 р. Причиною для цього послужила неординарна астрономічна подія – наближення до землі комети Галлея. Скориставшись такою нагодою, астроном-любитель Микола Федорович Зінченко публікує в липневому номері газети «Киевские вести» звернення до небайдужих до астрономії читачів з пропозицією організувати гурток любителів астрономії.
На його заклик відгукнулося спочатку лише семеро осіб. На першому установчому зібранні 8 липня (н. ст.) 1910 р. було обрано правління гуртка, яке спершу складалося з трьох осіб: голови - М. Ф. Зінченка, заступника голови - Ф. О. Шушеріна та секретаря Ф. І. Яремченка.
Офіційні засідання розпочалися лише в 1911 р. Члени гуртка мали іменні квитки, на кожне засідання їх запрошували надісланими поштою повідомленнями. У гуртка була власна печатка. Бюджет гуртка складався з членських внесків (3 рублі на рік), виручки від прочитаних лекцій, пожертв від окремих громадян і установ. Один з членів гуртка передав у користування 100 міліметровий рефрактор, що стало приводом для клопотання перед Міською думою про виділення місця на Володимирській гірці, для постановки будки під телескоп та демонстрації публіці небесних світил за невелику платню. Так як гурток ставив собі ЗA мету популяризацію астрономічних знань серед широких верств населення.
Представники міської влади співчутливо поставилися до клопотання і передали його до Садової комісії, яка дозволила збудувати аматорську обсерваторію «згідно проекту і типу місцевості, з приміщенням для сторожа на ділянці землі в 12 кв. саж.».
Члени гуртка почали збирати пожертви на її будівництво, та на придбання в Європі нового, потужного телескопа, на що губернатор Києва дав особистий дозвіл і створив для цього спеціальну рахункову комісію. Крім того гуртківці також заробляли кошти читанням лекцій та проведенням «екскурсій зоряним небом».
На засіданнях, які відбувалися не рідше ніж два рази на місяць, аматори читали реферати. доповідали про новини астрономії та обговорювали астрономічну літературу. Регулярно для широкого загалу міста гурток організовував популярні лекції з астрономії та природничих наук для чого орендував найкращі зали Києва, і запрошував для цього відомих на той час спеціалістів.
Тематика доповідей була різноманітною і охоплювала широкий науковий спектр від історії астрономії до теорії відносності: «О космогонических воззреннях древних индусов», «Астрономия как наука в Древней Греции», «Владычество Птолемея в астрономии», «Способы определения лунного и солнечного параллаксов», «Новые воззрения на мир и на Землю в часности», «Кометыи и их природа», «Основные принципы относительности», «Законы движения планет» та ін.
Гурток також улаштовував вечори на честь знаменних дат в історії астрономії. Так. 1912 р. з величезним успіхом пройшов вечір, присвячений потрійному ювілеєві Каміля Фламмаріона — 70-річчя з дня народження. 50-річчя його астрономічної діяльності та 25 років з дня заснування Французькою астрономічного товариства. Вечір відбувся в приміщенні клубу страхових інспекторів (Прорізна. 2) і зібрав велику кількість слухачів, багато з яких після його закінчення, записалися в члени гуртка.
Ціни на заходи гуртка були цілком доступні для простих громадян. Квиток на лекцію коштував від 30 коп. до 5 руб. побачити небесні світила в телескоп й одночасно прослухати розповідь про цікавинки нічного неба можна було за 5 коп.

Члени гуртка після першого зібрання

SIDEROCRATOR

110 років тому 30 січня 1908 р. народився америкський астроном, засновник Центру малих планет (ЦМП; англ. Minor Planet Center , MPC) Пол Херджет (Раul Herget 1908-1981).
Пол Херджет в обсерваторії ун-ту Цинцинатті

Херджет виввчав астрономію в Університеті Цинциннаті. Він був піонером у використанні машинних методів, а зрештою цифрових комп'ютерів, у вирішенні наукових і конкретно астрономічних проблем (наприклад, при розрахунку таблиць ефемерид для малих планет).
Херджет за роботою з обчислення орбіт малих планет на ранньому компютері

Після закінчення війни 1947 р. Херджет заснував Центр Малих Планет. Він також був призначений директором Обсерваторії Цинцинатті. Центр малих планет зрештою перемістився в 1978 році до Смітсонівської астрофізичної обсерваторії в Кембриджі, штат Массачусетс, де вона працює донині.

У 1950-1960-х роках Пол Херджет зібрав велику кількість інформації для малих планет, зокрема щодо обставин відкриття, а також довідкову інформацію про походження назви та залучених астрономів. Його робота відома як "Імена малих планет" була опублікована Обсерваторією Цинцинатті в 1955 і 1968 роках. Останнє видання містить деталі відкриття та найменування 1,564 малих планет до середини Другої світової війни (1943) і охоплює першу виявлену малу планету, 1 цереру, до 1564 Srbija. Обгрунтування відкриття Херджета пізніше було включено до Словнику назв малих планет, який був підготовлений астрономом Лутцем Шмеделем від імені комісії МАС 20. У цій роботі цитати, що походять з оригінальної компіляції Хергетта, позначаються буквою "Н" та відповідним номером сторінки.

Після відходу Херджета у відставку в 1978 році Центр був переведений в Смітсонівську астрофізичну обсерваторію, керівником призначений Брайан Марсден. З 2006 року директором ЦМП є Тімоті Спар.

SIDEROCRATOR

155 років тому 30 січня 1868 року населення польського міста Пултуськ та прилеглих районів стало свідком незвичайного природного явища - падіння метеорита, пізніше названого "Пулутським".

Падіння спостерігалося у всій Польщі, потім у Львові , а також у Вроцлаві та Кенігсберзі. Зразки належать до найбільш численних польських метеоритів і доступні у всіх великих польських геологічних музеях. Польща має близько 700 фрагментів. Решта, переважна більшість знаходяться в музеях та іноземних колекціях. Найбільші екземпляри потрапляли в околиці Ржевнії. Падіння цього метеорита описано як найчисленніший кам'яний метеоритний дощ у світі.
Падіння Пултуського метеориту 1868р.

Метеорит Пултуська має брекчійну структуру і складається з піроксенових або олівінових камер, розподілених по масі плагіоклазу. Також в складі є камасит (залізо).
ареал випадання Метеоритів

SIDEROCRATOR

31 cічня 1862 р. видатний американський оптик Алван Грем Кларк (син Алвана Кларка) випробовуючи новий 18.5 дюймовий телескоп відкрив супутник Сіріуса, карликову зорю Сіріус В.

Ще 1844 року знаменитий німецький астроном і математик, директор Кенігсберзької обсерваторії Фрідріх Бессель виявив, що траєкторія руху Сіріуса періодично, хоча і слабко, відхиляється від прямолінійної. У проекції на небесну сферу вона являла собою дивну хвилеподібну криву (власний рух Сіріуса досить значний і становить 1,3 кутової секунди за рік, тому відхилення від прямолінійної траєкторії можна було зафіксувати за порівняно невеликий період спостережень).

Це «виляння» Бессель пояснив впливом якоїсь «прихованої маси», яка разом із Сіріусом обертається навколо загального центру мас з періодом обертання 50 років. До повідомлення поставились скептично — з припущення Бесселя випливало, що маса темного супутника повинна приблизно дорівнювати масі Сонця.

Однак, через 18 років, у 1862 р. припущення Бесселя блискуче підтвердилося. Під час випробування 18-дюймового (46-сантиметрового) рефрактора Деарнборської Обсерваторії (на той час найбільшого рефрактора в світі) американський астроном Алван Грем Кларк відкрив поруч з Сіріусом маленьку зірочку, що згодом виявила орбітальний рух відповідно до розрахунків Бесселя.
Кларк не знав про важливість свого відкриття в той час, але повідомив про це Джорджа Філліпса Бонда, директора Гарвардської обсерваторії в Кембриджі, штат Массачусетс. Використовуючи 15-дюймовий Гарвардський "Великий рефрактор", Бонду вдалося проспостерігати за невеликим супутником рівно через тиждень. Бонд негайно оцінив значимість відкриття та негайно опублікував новини в наукових працях у США та Європі.
Телескоп Кларка

Це був тріумф «астрономії тяжіння». За значенням це відкриття не поступалося відкриттю Нептуна.

SIDEROCRATOR

60 років тому 1 лютого 1958 р. о 03:48 UTC з мису Канаверал відбувся запуск першого американського штучного супутника Землі (ШСЗ).

Таким чином, США стали другою країною після СРСР, що запустила ШСЗ. Супутник «Експлорер-1» (англ. Explorer - 1), що мав циліндричну форму і важив 13,6 кг, був виведений на орбіту ракетою-носієм «Юпітер-С». На ньому були встановлені прилади для вимірювання внутрішньої і зовнішньої температури, мікрофон для реєстрації ударів микрометеоритів, датчики мікрометеорної ерозії, вимірювання щільності електронів та іонів в космосі і інтенсивності космічних променів. Ця наукова апаратура, розроблена і виготовлена під керівництвом доктора Джеймса Ван Аллена, загальною вагою близько 5 кг була розміщена на супутнику, а дані з цих приладів передавалися на Землю передавачем.
Запуск американського ШСЗ дозволив США не тільки показати себе як одного з піонерів в освоєнні космічного простору, але і зробити значні наукові відкриття.
Після запуску Експлорер-1 змінив вісь обертання з поздовжньої на поперечну, здивувавши спеціалістів польоту. Продовгуватий корпус апарата розроблявся з розрахунку на обертання навколо довгої осі, яка має найменший момент інерції, але після запуску почалась прецесія внаслідок розсіювання енергії, що спричинила гнучка антена, яка вібрувала, і апарат почав обертатись навколо осі з найбільшим моментом інерції. Це підштовхнуло перші докладні дослідження теорії Ейлера про динаміку твердого тіла через майже 200 років.

Іноді прилади фіксували очікувану кількість космічних променів (в середньому 30 за секунду), але іноді показували нуль. В університеті Айови помітили, що всі нульові показники надходили з висот понад 2 тисячі км над Південною Америкою, а очікуваний рівень отримували при проходженні 500 км. Після польоту Експлорера-3 з'ясувалось, що лічильник Гейгера-Мюллера був перенасичений потужною радіацією від поясу заряджених частинок, впійманих магнітним полем Землі. Цей пояс заряджених частинок нині називається радіаційний пояс Ван Аллена. Відкриття цього поясу було одним з важливих відкриттів міжнародного геофізичного року.

До того ж запуск першого американського супутника викликав небувалий підйом національного настрою в країні.
У Вашингтоні радісний Вернер фон Браун, один із засновників американської космічної програми, оголосив: «Ми створили власний плацдарм в космосі. Ніколи більше ми не здамося! ».
Ртутно-цинкові батареї живили передавач потужністю 60 мВт 31 добу, а передавач потужністю 10 мВт — 105 діб. Передача даних припинилась 23 травня 1958 року, коли закінчився заряд батарей. Після цього апарат перебував на орбіті понад 12 років і зійшов з орбіти над Тихим океаном 31 березня 1970 року, здійснивши понад 58 тисяч обертів.

astrOleg

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 02 Лютого 2018, 11:30:08

60 років тому 1 лютого 1958 р. о 03:48 UTC з мису Канаверал відбувся запуск першого американського штучного супутника Землі (ШСЗ).

Для самих американців запуск фактично відбувся 31 січня, так як на мисі Канаверал діє Північноамериканський східний час(UTC-5:00) - 10:48РМ 01:31:1958.

SIDEROCRATOR

3 лютого 1966 р. Радянська міжпланетна станція "Луна-9" здійснила першу в історії м'яку посадку на Місяць та вперше передала на Землю телепанораму Місячної поверхні.

«Луна-9» була запущена ракетою «Молнія-М» (серійний номер 103-32) зі стартової позиції 31/6 на космодромі Байконур в Казахській РСР. Старт відбувся в 11:41:37 UTC 31 січня 1966. Спочатку станція була виведена на опорну навколоземну орбіту, а потім стартувала до Місяця. Параметри опорної орбіти були такими: нахил — 51,8°; період обертання — 88 хвилин; мінімальна відстань від поверхні Землі (у перигеї) — 168 км; максимальна (в апогеї) — 219 км. Четвертий ступінь, «Блок-Л», був запущений для підняття перигею орбіти до нового апогею (приблизно 500 000 км) перед переходом «Луни-9» на витягнуту еліптичну геоцентричну орбіту.

Потім космічний корабель розкрутився до 0,67 оборотів в хвилину за допомогою струменя азоту. З 1 лютого в 19:29 UT відбулася корекція курсу за допомогою 48-секундного вмикання двигуна, в результаті якої швидкість змінилася на 71,2 м/с. На висоті 8300 км апарат приготувався до реактивного гальмування і його обертання було зупинене. Гальмування почалося на висоті 75 км. На висоті близько 5 м, коли поверхні торкнувся контактний сенсор, від апарату відділилася посадкова капсула. Вона зіткнулася з поверхнею на швидкості 22 км/год і кілька разів відскочила

Посадка сталася 3 лютого 1966 о 18:45:30 UT в західній частині Океану Бур, на північний схід від кратера Кавальєрі (біля 7.08° пн. ш. 64.37° зх. д.)[3]. 1970 року на честь цієї події цю маленьку ділянку назвали рівниною Посадки (лат. Planitia Descensus).

Приблизно через 250 с після приземлення розкрилися 4 пелюстки оболонки апарата, що стабілізувало його положення на поверхні і дозволило почати роботу. Вже через 15 хвилин було відзнято першу панораму поверхні Місяця, а згодом — кілька нових панорам. Детектор випромінювання, єдиний науковий прилад на борту, відміряв дозу 30 мрад (0,3 мілігрей) на день. Важливим результатом стало встановлення того, що апарат не тоне в місячному пилу. Зі станцією було проведено 7 сеансів зв'язку загальною тривалістю 8 годин 5 хвилин. Останній контакт був о 22:55 UT 6 лютого 1966, коли вичерпався заряд її батарей.
Перша телепанорама Місяця передана на Землю.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213489 раз)