Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212955 раз)

SIDEROCRATOR

Відкриття першого астероїда - Церери

У Палермо, на острові Сицилія, італійський астроном Джузеппе Піацці вже багато років вів спостереження положень зірок для складання зоряного каталогу. Робота наближалася до кінця. 1 січня 1801 року Піацці виявив у сузір'ї Близнюків слабку зірочку (~7m), якої чомусь не було ні в його власному каталозі, ні в каталозі Христиана Майера, що був у розпорядженні Піацці. Наступного вечора виявилося, що зірка має трохи не ті координати, що напередодні: вона зсунулася на 4" за прямим піднесенням і на 3,5" за схиленням. На третю ніч з'ясувалося, що помилки немає й що зірка повільно пересувається небосхилом. Піацці стежив за дивною зіркою шість тижнів. Він не помітив ні диска, який мав бути у планети, ні туманного виду, характерного для комет. Потім спостереження було перервано хворобою Піацці. Повернувшись до спостережень, він вже не зміг знайти Цереру, як надалі була названа нова планета.

У той час Карл Фрідріх Гаус розробляв методи обробки астрономічних спостережень. Він спробував визначити еліптичну орбіту нової планети розробленим ним методом (за трьома спостереженнями). Таким чином, Гаус визначив, що орбіта об'єкта лежить між орбітами Марса і Юпітера й що велика піввісь її становить 2,8 а. тобто. Це була планета, яку шукали відтоді, коли виявилася, так звана, залежність Тіциуса-Боде, за якою відстані планет від Сонця підпорядковуються певній залежності. Із цієї залежності випливало, що між орбітами Марса і Юпітера мала бути ще одна планета, якої астрономи чомусь не спостерігали. Ця залежність і підштовхнула астрономів того часу взятися за пошуки цієї гіпотетичної планети, яку було названо Фаетон. Проте, досить слабкий блиск Церери свідчив про те, що розмір цієї планети дуже малий (у порівнянні з іншими планетами Сонячної системи).

Церера має форму сфероїда розмірами 975 × 909 км. Її маса становить 9,5 × 1020 кг, що становить майже третину всієї маси пояса астероїдів, але в той же час поступається масі Землі більш, ніж у 6000 разів. Значна маса Церери призвела до того, що під дією власної гравітації це небесне тіло набуло форми, близької до кулястої. Проте на цьому її еволюція не скінчилася і, на відміну від більшості астероїдів, на Церері почалася диференціація внутрішньої структури — важчі породи опускалися до центру, легші піднімалися до поверхні. Таким чином сформувалося кам'яне ядро й мантія з водяного льоду. Виходячи з низької густини Церери, вона містить значну кількість льоду, до 20-30% за масою, що еквівалентно крижаній мантії товщиною 60-100 км. На початковому етапі існування ядро Церери могло розігріватися за рахунок радіоактивного розпаду і, можливо, якась частина крижаної мантії перебувала в рідкому стані. З усього видно, що значна частина поверхні і зараз укрита льодом або якимось різновидом крижаного реголіту[Джерело?]. За аналогією з крижаними супутниками Юпітера й Сатурна можна припустити, що під дією ультрафіолетового випромінювання Сонця частина води дисоціює й утворює дуже розріджену «атмосферу» Церери. Також залишається невирішеним питання про наявність на Церері зараз або в минулому кріовулканізму.

Про зовнішній вигляд Церери відомо не так вже й багато. На земному небосхилі вона постає слабкою зіркою 7-ї величини. Видимий диск Церери дуже малий, тому перші подробиці вдалося розгледіти тільки наприкінці XX сторіччя за допомогою орбітального телескопа «Хаббл». На поверхні Церери помітно кілька світлих і темних структур (імовірно, кратерів). Шляхом їх спостереженнями вдалося встановити період обертання Церери (9,07 години) і нахил осі обертання до площини орбіти (менше 4 °). Найяскравіша структура на честь першовідкривача Церери отримала назву «Пьяцца». Можливо, це кратер, що оголив крижану мантію, або навіть кріовулкан. Спостереження в інфрачервоному діапазоні показали, що середня температура поверхні становить 167 К (-106 °C), у перигелії вона може сягати 240 К (-33 °C). Радіотелескопом в Аресібо кілька разів проводилося дослідження Церери в радіодіапазоні. За характером відбивання радіохвиль встановлено, що поверхня Церери досить гладенька, мабуть, за рахунок високої еластичності крижаної мантії. Супутників у Церери не виявлено. Принаймні спостереження «Хаббла» виключають існування сателітів розмірами більше 10-20 км.

SIDEROCRATOR

95 років тому 2 січня 1920 р. народився Джордж Говард Гербіґ (англ. George Howard Herbig; 2 січня 1920 — 12 жовтня 2013) — американський астроном, член Національної АН США (1964).
З 1944 працював в Лікській обсерваторії (у 1970–1971 — директор). З 1966 — також професор Каліфорнійського університету в Санта-Крусі.

Наукові роботи належать до фізики зір та туманностей. Вніс значний внесок щодо вивчення утворення зірок і ранніх етапів зоряної еволюції. Виконав огляди зоряних скупчень і туманностей з метою пошуку і спектроскопічного вивчення молодих емісійних зірок; провів численні дослідження нестаціонарних зірок типу T Тельця, а також зірок Ae і Be, що асоціюються з туманностями.

1951 року, одночасно з Гільєрмо Аро, виявив зіркоподібні об'єкти, оточені туманними оболонками (об'єкти Гербіґа—Аро). За сучасними уявленнями, це — невеликі згустки речовини в зонах формування зір малої маси. Їх випромінювання зумовлене висвічуванням газу за фронтом ударної хвилі.

Вивчив спектри багатьох нестаціонарних зір різних типів. Відкрив сильні лінії поглинання літію в спектрах зірок F і G, що поклало початок широким дослідженням вмісту літію в цих зірках і зв'язку його з віком зір. Вивчав обертання зірок проміжних спектральних класів та еволюційне значення різкого стрибка швидкості обертання у зір класу F. На підставі аналізу діаграм Герцшпрунга — Рессела для скупчень Гіади та Стожари зробив висновок про неодночасність утворення зірок у скупченнях.

Премія ім. Г.Ворнер Американського астрономічного товариства (1955), медаль Льєжського університету, Медаль Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1980).

vilisvir

Сегодня День рождения Исаака Ньютона. Он был великим английским физиком, математиком, механиком и астрономом, одним из создателей классической физики и христианским богословом.

Сэр Исаак Ньютон изменил мир. Родившийся в 1643, Ньютон был только хорошим студентом. Но он вышел из дома в Кембриджа одним летом 1665 года, много размышляя относительно физического характера природы мира, а возвратился двумя годами позже с революционным пониманием математики, гравитации, и оптики. Его профессор, после понимания, что сделал Ньютон, оставил свое собственное место в Кембридже, так что Ньютон смог его занять. Исследования Ньютона обеспечили новую математическую структуру для быстрого решения целых классов физических проблем. Закон всемирного тяготения Ньютона, объясняет в одной простой формуле, и как падают яблоки, и как перемещаются планеты. Открытия Ньютона, были настолько грандиозны, что он стал первым ученым, когда-либо возведенным в рыцарское достоинство.

Многозначительным для астрономии было изобретение Ньютоном новой, на тот момент, системы зеркального телескопа, полностью лишённого главного недостатка телескопов с объективами из одиночных линз - хроматизмом, что позволило значительно увеличивать апертуру, до появления ахроматов. На сегодняшний день, в области профессиональной астрономии - это доминирующая схема телескопов.

SIDEROCRATOR

55 років тому помер Павло Петрович Паренаго (рос. Павел Петрович Паренаго; 20 березня 1906 - 5 січня 1960) — радянський астроном, член-кореспондент АН СРСР (1953).

У 1929 закінчив Московський університет. У 1927-1932 працював в Астрономо-геодезичному науково дослідному інституті при Московському університеті. З 1932 працював у Державному астрономічному інституті ім. П.К.Штернберга. У 1934 вперше в СРСР почав читати курс зоряної астрономії в Московському університеті (з 1938 — професор, з 1940 до останніх днів життя очолював створену ним кафедру зоряної астрономії). Під час Німецько-радянської війни, в 1941-1944, служив в армії фахівцем з авіаційної метеорології.

Наукові праці присвячені вивченню будови Галактики, дослідженню структури та динаміки зоряних систем, вивченню змінних зірок. Засновник московської школи зоряної астрономії. У 1921-1922 почав систематичні візуальні спостереження змінних зір. Усього вивчив близько 600 змінних зір різних типів, встановив їхні фотометричні, кінематичні характеристики, статистичні закономірності між різними параметрами. Результати досліджень змінних зір Паренаго використовував при вирішенні спільних питань будови Галактики. Для всебічного вивчення проблем зоряної астрономії склав зведений каталог основних характеристик зірок—паралаксів, власних рухів, променевих швидкостей, спектральних класів тощо. Узагальнення та аналіз цього великого матеріалу дозволили йому зробити ряд важливих висновків. Обґрунтував існування послідовності субкарликів, розташованій на діаграмі Герцшпрунга—Рассела під головною послідовністю. Спільно з Б.В.Кукаркіним розвинув уявлення про зіркові підсистеми Галактики, вивчав будову і кінематику різних підсистем. Спільно з А.Г.Масевич знайшов (1949-1950), що кожній послідовності на діаграмі Герцшпрунга—Рассела відповідає своя форма зв'язку між масою і світністю зірок. Розробив методи визначення функції світності та оцінки повного числа зірок у галактичних підсистемах, побудував теорію гравітаційного потенціалу Галактики. У 1940 розробив теорію поглинання світла темними туманностями і запропонував методи обліку цього ефекту. Особливу увагу приділяв вивченню туманності Оріона та об'єктів, що перебувають в цій туманності. Вивчив рух Сонця відносно 591 зірки у сфері радіусом 20 пк і визначив галактичну орбіту Сонця у вигляді еліпса, ексцентриситет якого дорівнює 0,30, велика піввісь-10 000 пк, а відстань Сонця від галактичного центру в наш час[Коли?] становить 7800 пк. У 1947 отримав перше більш-менш надійне визначення апекса руху Галактики (координати апекса: довгота l = 175, широта b = +8, швидкість v = 211 км/с). Цей рух направлено до сузір'я Єдинорога. У 1955 запропонував комплексний план дослідження обраних ділянок Чумацького Шляху, у виконанні якого взяли участь багато обсерваторій. Написав перший у світовій літературі підручник з зоряної астрономії (1938), який неодноразово перевидавався. Був одним з авторів «Спільного каталогу змінних зірок», а також монографії «Змінні зірки» (т. 1-3, 1937-1947); разом з Кукаркіним написав книгу «Змінні зірки і способи їхнього спостереження» (1-е вид. 1938, 2-е вид. 1947). Автор низки науково-популярних книг.

У 1953 організував при Астрономічній раді АН СРСР Комісію з зоряної астрономії і очолював її до кінця життя.

Перший лауреат премії імені Ф.О.Бредіхіна АН СРСР (1948).

На його честь названо астероїд 2484 Паренаго.

SIDEROCRATOR

Сьогодні день народження Стівена Хокінга (08 01 1942 р.)
Хокінг один з найвідоміших фізиків-теоретиків, який прославився своїми дослідженнями в астрофізиці, зокрема теорії чорних дір. Популяризатор науки.
Впродовж 30 років Гокінг працював на посаді Лукасівського професора математики в Кембриджському університеті, тобто на тій же посаді, яку обіймав колись Ісаак Ньютон.
Гокінг хворий на захворювання мотонейронів, однак його невтішний діагноз зовсім не завадив йому визначити своє місце у житті.
«Хоча над моїм майбутнім нависла хмара, на свій подив я з'ясував, що тепер почав отримувати від життя більше задоволення, ніж раніше».
Дослідження Гокінга стосуються космології та квантової гравітації. Його основні досягнення:
- використання термодинаміки до чорних дір;
- доведення того, що чорні діри «випаровуються» за рахунок явища, яке отримало назву випромінювання Гокінга;
- у доповіді виклав свою точку зору на розв'язання парадоксу про зникнення інформації в чорній дірі.
Гокінг активно займається популяризацією науки. У квітні 1988 року вийшла його книга «Коротка історія часу», яка стала бестселером. Завдяки цій книзі Гокінг став відомим на весь світ. У передмові він писав:
«Мені сказали, що кожна поміщена у книзі формула зменшить удвічі кількість покупців. Тоді я вирішив взагалі обходитись без формул. Щоправда, наприкінці я таки написав одне рівняння — знамените рівняння Ейнштейна E=mc²».
Впродовж усього життя не припиняв працювати. У свої 72 роки професор Гокінг не подає жодних ознак послаблення на цьому фронті, продовжує активно займатися наукою, пише книжки.
Учений залишається оптимістом у плані свого фізичного здоров'я.
«Людська раса така немічна, якщо порівнювати з Всесвітом, що бути інвалідом — не така вже й важлива річ з точки зору космосу».

SIDEROCRATOR

Дивний збіг, але у цей же день 300 років тому 8 січня 1642 р. помер великий фізик та кастроном Галілео Галілей

SIDEROCRATOR

50 років тому 10 січня 1965 р. помер чеський метеоролог і астроном Антоні́н Бечва́рж.

Народився в Брандіс-над-Лабем-Стара-Болеславі. Закінчив Карлів університет в Празі. Працював метеорологом на метеостанціях у Високих Татрах. У 1941 на горі Скалнате-Плесо заснував однойменну обсерваторію, обладнану 24-дюймовим телескопом, і був її директором до 1950. На базі цієї обсерваторії згодом створений Астрономічний інститут Чехословацької АН.
Виконав багаторічну серію систематичних спостережень сонячної фотосфери, велику кількість фотографічних і візуальних спостережень комет і метеорів. У 1947 почав складання атласів зоряного неба, що отримали широке визнання у всьому світі. Ним опубліковані атлас неба з каталогом зірок, спектральні атласи екваторіальної зони від +30 до −30 за нахилом і Північної півкулі. Склав також атлас типів хмар, що зустрічаються в гірській місцевості.

SIDEROCRATOR

150 років тому 11 січня 1865 р. народився Йоганнес Франц Гартман (1865 — 1936) — німецький, згодом аргентинський астроном.
У 1891—1896 працював в Лейпцізькій, в 1896—1909 — в Потсдамській обсерваторіях (з 1902 — професор). У 1909—1921 — професор астрономії Геттінгенського університету і директор університетської обсерваторії, в 1921—1935 — директор обсерваторії Ла-Плата (Аргентина).

Основні наукові роботи присвячені спектроскопії і астрономічному приладобудуванню.
У 1904 відкрив існування міжзоряного газу: встановив, що лінія поглинання йона кальцію в спектрі подвійної зірки δ Оріона не бере участь в періодичних зсувах решти ліній, і правильно пояснив походження цієї лінії поглинанням в хмарі, розташованої між Сонцем і δ Оріона і містить газоподібний кальцій. Під час протистояння Ероса в 1931—1932 виконав нове визначення сонячного паралакса.
Сконструював астрономічні прилади, що набули широкого поширення: спектрофотометр, що носить його ім'я (1899), спектрокомпаратор (1904), універсальний фотометр. Запропонував інтерполяційну формулу для знаходження дисперсії призматичного спектрографа (формула Гартмана).
У 1904 розробив метод точного дослідження якості великих астрономічних об'єктивів за допомогою спеціальної діафрагми (метод Гартмана).

Виявив три астероїди: 965 Анжеліка (4 листопада 1921), 1029 La Plata (28 квітня 1924), 1254 Erfordia (10 травня 1932).

Edward

Доволі часто доводиться користуватись інтерполяційною формулою Гартмана для різих варок скла, при невеликій кількості спекральних ліній вона працюе краще за інші. Велику допомогу також дає його спосіб переліку показників заломленя скла з замірів по лініях ртуті на лініі водню та іншіх елементів які прийняті в розрахунках оптичних схем.
Що стосується його метода тестування оптики, (взагалі він був одним з першіх кількісних, обєктивних засобів контролю ОС) то зараз у час компютерних технологій та матричних детекторів світла він переживае другу молодість і став оперативним методом контролю в умовах вібраціі, та недостатьої віброзахищенності. Точність контролю досягає 1/10 лямда (розмах похибки)
"Гартмах жив, Гартман жеве, Гартман буде жити!(с)"

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 11 Січня 2015, 20:39:17

Доволі часто доводиться користуватись інтерполяційною формулою Гартмана для різих варок скла, при невеликій кількості спекральних ліній вона працюе краще за інші. Велику допомогу також дає його спосіб переліку показників заломленя скла з замірів по лініях ртуті на лініі водню та іншіх елементів які прийняті в розрахунках оптичних схем.
Що стосується його метода тестування оптики, (взагалі він був одним з першіх кількісних, обєктивних засобів контролю ОС) то зараз у час компютерних технологій та матричних детекторів світла він переживае другу молодість і став оперативним методом контролю в умовах вібраціі, та недостатьої віброзахищенності. Точність контролю досягає 1/10 лямда (розмах похибки)
"Гартмах жив, Гартман жеве, Гартман буде жити!(с)"

Гартман і хараз живіше всіх живих!

SIDEROCRATOR

110 років тому 14 січня 1905 року помер Ернст Карл Аббе (нім. Ernst Karl Abbe) (1840-1905) - німецький фізик-оптик, астроном, винахідник технології важливих розділів оптико-механічної промисловості, автор теорії утворення зображень у мікроскопі.

Ернст Аббе народився в сім'ї робочого ткацької фабрики. Матеріальна підтримка господарів фабрики, зацікавлених у кваліфікованих працівниках, допомогла йому успішно закінчити школу, а потім і гімназію, проявивши великі здібності до фізики та математики. Вже тоді цікавлячись оптикою, Аббе обрав темою дипломної роботи визначення положення зображення, що дається сферичним дзеркалом при його переміщенні і зміні кута нахилу до оптичної осі. У 1857 році Аббе поступив в Єнський університет, де вперше познайомився з оптичною майстернею Карла Цейсса, в якій виготовлялися прилади та інструменти для університету. У 1859 році продовжив навчання в Геттінгенському університеті, серед викладачів якого були такі відомі вчені як фізик Вільгельм Вебер і математик Бернгард Ріман. 16 березня 1861 захистив докторську дисертацію на тему "Емпіричне обгрунтування закону еквівалентності тепла і механічної роботи". Недовго пропрацювавши після захисту асистентом Геттінгенської астрономічної обсерваторії, Аббе займає місце доцента у Фізичному інституті у Франкфурті-на-Майні, де за результатами дослідження "Про закономірності в розподілі помилок при серійних спостереженнях" отримує 12 серпня 1863 диплом магістра. Восени 1863 Аббе повертається в Йєну, де отримує посаду приват-доцента Єнского університету. У 1870 році Аббе стає екстраординарним, а в 1878 році ординарним професором Єнського університету. З 1877 по 1890 рік він обіймав також посаду директора Єнської обсерваторії і багато зробив для її оснащення новим обладнанням. У 1884 році спільно з Отто Шоттом заснував в Єні підприємство з виробництва оптичного скла.

У 1888 році 72-річний К. Цейс передав свої права синові, але фактично власником фірми став Аббе. У 1889 році він запропонував створити для управління фірмою фондову організацію - «Карл Цейс-Штифтунг» (нім. Carl Zeiss-Stiftung), що стала, поряд з науковими роботами, значним підсумком його життя.

Напружена наукова, викладацька та громадська діяльність Аббе погіршила його здоров'я і в 1903 році він відмовився від поста члена дирекції фірми «Карл Цейс». 14 січня 1905 Аббе помер в Єні, не доживши кількох днів до свого 65-річчя.

Заслуги Аббе відзначені обранням його членом кількох академій і наукових товариств, державними нагородами, званням почесного громадянина Єни. Бюст Аббе встановлений в актовому залі Йенского університету. На згадку про нього в центрі Єни в 1911 році споруджено меморіал Ернста Аббе, усередині якого на високому постаменті встановлено його бюст.

Наукова діяльність
З 1866 року почалася спільна робота Е. Аббе і К. Цейсса. Створена в 1846 році майстерня Цейс випускала до цього часу щорічно більше 100 мікроскопів, порівнянних за якістю з приладами інших відомих фірм. Подальші спроби створити більш складні і досконалі моделі, зокрема, з імерсійними об'єктивами, зіткнулися з необхідністю перейти від емпіричних методів конструювання до науково обгрунтованим. Протягом кількох наступних років Аббе теоретично встановив межі роздільної здатності мікроскопа, вивів так званий «Закон синусів», розробив методи розрахунку безаббераційних оптичних систем, запропонував конструкцію нового освітлювача. Завдяки цим та іншим дослідженням Аббе якість мікроскопів, що випускаються фірмою «Карл Цейс», істотно підвищилася. У 1876 році, відзначаючи 30-річчя з дня заснування і випуск 3 тисяч мікроскопів, фірма «Карл Цейс» уклала контракт з Аббе, який зробив його повноправним учасником фірми. Крім удосконалення мікроскопів Аббе працював над створенням оптичних вимірювальних приладів, таких як рефрактометр, автоколіматори, фокометр, сферометр, вертикальний компаратор, апертометр, стереодальнометр, крісталлорефрактометр, дилатометр та інших. Деякі з них увійшли в прикладну оптику під його ім'ям. Використовуючи розроблені підприємством Шотта нові сорти оптичних стекол, Аббе розробив ряд конструкцій фотографічних об'єктивів-апохроматів і вивів формули для їх розрахунку, за якими об'єктиви були розраховані його співробітником Паулем Рудольфом, творцем широко відомих об'єктивів «Планар» і «Тессар».

В оптиці ім'я Аббе носять:

Призма Аббе
Рефрактометр Аббе
конденсор Аббе
число Аббе
У його честь був названий кратер Аббе на Місяці.

Edward

Эрнс Аббе - це просто "оптична глиба" - стiльки вiн зробив i теоретичнi оптицi i в практичнiй! А його органiзацiйнi заходи вивели оптичне виробництво з кустарних майстерень на передовий для свого часу рiвень. Поставив би два плюси, але не дають. Тодi +100

SIDEROCRATOR

Сьогодні 77 років тому помер видатний американський астроном і математик, молодший брат Едуарда Пікерінга, співробітник Персиваля Лоуелла - Вільям Генрі Пікерінг (англ. William Henry Pickering, 1858, Бостон - 17 січня 1938).

Походив з одного з найстаріших сімейств США, що влаштувався в Салемі з 1636 (Будинок Пікерінг, досі належить їхній сім'ї, був побудований в 1655, і є однією з головних визначних пам'яток міста.) Нащадок героя Війни за незалежність США - Тімоті Пікерінга. Закінчив Массачусетський технологічний інститут (1879), де до 1883 р викладав фізику, з 1887 р - професор астрономії Гарвардського університету. З часів навчання підтримував дружні стосунки з Персивалем Лоуеллом, з яким були сусідами в Бостоні.

Перші наукові праці присвячені дослідженням змінних зірок. У 1891 р запропонував перенести спостереження в Південну півкулю, заснувавши разом з братом високогірну спостережну станцію в Арекіпа. У 1891-1894 рр. займався зоряною спектроскопією, а також планетними спостереженнямии, заявивши, зокрема, що в 1892 р відкрив понад 40 відкритих водойм на Марсі. У 1894 р через конфлікт з керівництвом (власним братом), був змушений покинути університет, і вступив у щойно засновану Обсерваторію Лоуелла у Флагстаффі, Арізона. Асистент Пікерінга - Е. Дуглас займався астрокліматичними дослідженнями і пошуком місця для установки телескопа. Пікерінг займався дослідженнями планети Марс на території Мексики, поки не була готова обсерваторія у Флагстаффі. Матеріали цих спостережень були опубліковані Лоуеллом в 1895 р в книзі "Mars". Пікерінг заявив, що спостерігав обширні водойми в північній півкулі планети і відкрив три канали.

У 1890-х рр. розлучився з Лоуеллом через особисті розбіжності, зайнявшись питаннями астрономічної фотографії. Вивчаючи фотопластинки , зроблені 1898 в Арекіпській обсерваторії, 17 березня 1899 відкрив дев'ятий супутник Сатурна - Фебу. Він намагався продовжувати пошук невідомих супутників планет, в 1905 р заявив, що відкрив Феміду - десятий супутник Сатурна, але це відкриття не було підтверджено астрономами (дійсним десятим супутником є Янус, відкритий в 1966 р)

У 1899 р першим запропонував метод обертового дзеркала для вимірювання швидкості метеорів; цей метод знайшов широке застосування. Вперше вдало пояснив зміни спектрів нових зірок розширенням оточуючих їх газових оболонок. У 1910 р виконав обширне статистичне дослідження більшості відомих кометних орбіт

У 1900 р заснував філію Гарвардської обсерваторії на Ямайці, оснащену 12-дюймовим телескопом, спеціально призначеним для досліджень Місяця. Зайнявся питаннями космології, в 1907 р підтримавши теорію англійського астронома сера Джорджа Говарда Дарвіна (1845-1912, сина творця еволюційної теорії), про те, що Місяць утворився в результаті відцентрового відділення речовини земної кори і мантії. Результатом цього стало утворення улоговин Тихого океану. Одночасно припустив, що результатом виникнення Місяця став дрейф континентів (тобто запропонував цю теорію задовго до А. Вегенера). Вважав, що спочатку земні континенти утворювали єдиний масив, що розколовся після появи Місяця.

Результатом досліджень Місяця став детальний фотографічний атлас супутника Землі, опублікований в 1903 г. (The Moon: A Summary of the Existing Knowledge of our Satellite - New York: Doubleday, Page & Company, 1903.) Атлас містив 80 фотографій Місяця діаметром до 37 см .

Не припиняв Пікерінг і досліджень Марса, в 1914-1930 рр. опублікувавши ряд статей, присвячених спостереженнями цієї планети. Саме Пікерінг остаточно довів, що «моря» на Марсі (темні області на диску планети) не є морями в земній сенсі цього слова.

Пікерінг займався пошуками інших, крім Місяця, природних супутників Землі. Він вирахував, що супутник, який звертається на відстані 320 км від земної поверхні, що має діаметр 30 см і таку ж відображає здатність, як і Місяць, має бути видно в 3-дюймовий телескоп, а супутник діаметром 3 м буде видно неозброєним оком. Пікерінг не займався систематичними пошуками додаткових супутників Землі, хоча з 1888 року його цікавив пошук супутника Місяця. Не виявивши таких супутників, він дійшов висновку, що якщо вони й існують, то повинні бути діаметром менше 3 метрів. Також в 1923 році він опублікував статтю «Метеоритний супутник» (англ. A Meteoritic Satellite) в журналі Popular Astronomy (англ.)

Пікерінг був прихильником паранаукових теорії про існування на Місяці органічного життя. Після багаторічних досліджень кратера Ератосфен, в 1924 р заявив, що спостерігав протягом кожного місячного дня регулярні зміни структури поверхні кратера, які пояснював наявністю рослинності або міграціями дрібних форм життя. (В атласі 1903 він пов'язував ці зміни з накопиченням льоду або інею.) Ці погляди остаточно підірвали репутацію Пікерінга як професійного астронома.

З 1919 р зайнявся пошуками дев'ятої планети Сонячної системи, ґрунтуючись на збурюваннях орбіт Урана і Нептуна. Він користувався результатами спостережень, виконаних на обсерваторії Маунт-Вілсон, але планети так і не виявив. (У 1930 р з'ясувалося, що слабке зображення Плутона на фотографіях 1918 було закрито повітряним бульбашкою в фотоемульсії.) Після відкриття Плутона Клайдом Томбо і найменування планети, заявив, що астрономічний символ (♇) містить в зашифрованому вигляді фразу «Лоуелл-Пікерінг ».

У 1911 р очолив обсерваторію на Ямайці. У 1925 р подав у відставку, залишившись на Ямайці, де жив і працював до самої смерті у віці 79 років.

Список Пікерінга
Пікерінг, будучи відомим фахівцем по візуальному спостереженню планет, склав своєрідний тест для оцінки зорових здібностей спостерігача, взявши за основу місячні об'єкти. Сенс тесту полягає в тому, щоб розглядати на Місяці неозброєним оком якомога більше малопомітних деталей. Всього в списку їх 12, і кожен наступний об'єкт побачити важче, ніж попередній.

Кратер Коперник в Океані Бур неподалік від кордону з Морем Дощів з його системою світлих променів - перший об'єкт списку.
Море Нектару.
Море Вологості.
Променева система кратера Кеплер.
Кратер Гассенді - невелика височина, що відокремлює Море Вологості від Океану Бур.
Гірська система Гем, що розділяє Море Ясності і Море Спокою.
Море Пари, розташоване поблизу від Океану Бур, Моря Дощів і Моря Ясності.
Море Хмар: світла область, навколишнє кратер Любинецький.
Залив Центральний Океану Бур, розташований південніше Моря Парів, практично в центрі видимої півкулі Місяця.
Темна область поряд з кратером Сакробоско. Вона знаходиться прямо над одним зі світлих променів, що йдуть від кратера Тихо, і видно лише як невелике, ледь помітне потемніння навколишнього фону.
Падіння яскравості в середині місячного гірського хребта Апенніни, що відокремлює Море Дощів від Моря Ясності і Моря Парів.
Рифські Гори, розташовані в південній частині Океану Бур. Сам Пікерінг вважав, що цей об'єкт, мабуть, перебуває за межами можливостей людського зору.

Edward

У сенсi пошуку життя на Mарсi та iших тiлах багато астрономiв дискредитували себе як "професiонали". Той же П.Ловел, Г. Тихов та iншi, але це зовсiм не зменшуе iх заслуг. Час був такий, всiм вiрилося…
мабудь е неправильнi дати на початку тексту, боротьба за незалежнiсть i т.д., а атлас Мiсяця в Пекерiнга дiйсно чудовий

SP

Кроме вышеуказанных книг, Іван Антонович написал ещё:
«Перлини зоряного неба» (1981);
«Атлас зоряного неба» (1985);
«Нариси з iсторii астрономii» (1987);
«Элементарная астрономия» (1991).

SIDEROCRATOR

135 років тому 21 січня 1880 р. народився Джордж Ван-Бі́сбрук (нід. Georges-Achille Van Biesbroeck; 1880 — 1974) — бельгійсько-американський астроном.
Працюючи дорожнім інженером, займався також астрономією, проводив спостереження подвійних і змінних зірок в обсерваторії в Укклі. Потім два роки вивчав астрономію в Гейдельбергській і Потсдамській обсерваторіях під керівництвом М.Вольфа і К.Шварцшильда.
У 1908—17 рр. працював в обсерваторії в Укклі. У 1917 переїхав у США і до 1945 працював в Єркській обсерваторії Чиказького університету (з 1923 професор практичної астрономії). Пішовши у відставку в званні почесного професора університету Чикаго, не залишив занять астрономією, спостерігав на інструментах Єркської обсерваторії, з 1963 був консультантом в місячно-планетній лабораторії університету Арізони, спостерігав на інструментах обсерваторій цього університету і на 84-дюймовому телескопі обсерваторії Кітт-Пік.

Впродовж 60 років безперервно проводив вимірювання подвійних зірок на двох великих рефракторах Єркської обсерваторії, найвідповідніших для візуальних спостережень таких об'єктів; виконав тисячі вимірювань відносних положень компонентів з нитяним мікрометром. Ці ряди спостережень особливо цінні для визначення орбіт і мас компонентів.

Спостерігав також комети, малі планети, супутники планет (визначав точні положення по фотографіях).
Відкрив три нові комети, одну з них періодичну (12,4 роки), і 11 астероїдів, а також декілька зірок дуже низької світимості в околицях Сонця. Одна з них, супутник зірки BD+4 4048 названа зіркою ван Бісбрука.

Брав участь в кількох експедиціях для визначення точного положення зірок поблизу диска Сонця під час повних сонячних затемнень з метою перевірки загальної теорії відносності в Бразилії (1947), Кореї (1948) і Судані (1952). Брав участь в експедиціях з вибору місця для будівництва обсерваторій в Західному Техасі (обсерваторія Мак-Доналд, 30-і роки) і в Конго (1949—1950).

Член низки астрономічних товариств. Премії Національного географічного товариства США (1952) і ім. Вотсона Національної АН США (1958). У 1973 Центр Міжнародного астрономічного союзу з дослідження малих планет ухвалив рішення назвати малу планету 1781 ім'ям Ван-Бісбрука.

SIDEROCRATOR

279 років тому 25 січня 1736 р. народився Жозеф Луї Лагранж (фр. Joseph Louis Lagrange, італ. Giuseppe Lodovico Lagrangia; 25 січня 1736, Турін - 10 квітня 1813, Париж) - французький математик, астроном і механік італійського походження. Поряд з Ейлером - найбільший математик XVIII століття. Особливо прославився винятковою майстерністю в області узагальнення та синтезу накопиченого наукового матеріалу.

Автор класичного трактату «Аналітична механіка», в якому встановив фундаментальний «принцип можливих переміщень» і завершив математизацію механіки. Вніс величезний вклад у математичний аналіз, теорію чисел, в теорію ймовірностей і чисельні методи, створив варіаційне числення.

Лагранж народився 25 січня 1736 в Турині. Через матеріальні труднощі сім'ї він був змушений рано почати самостійне життя. Спочатку Лагранж зацікавився філологією. Його батько хотів, щоб син став адвокатом, і тому визначив його в Туринський університет. Але в руки Лагранжа випадково потрапив трактат з математичної оптики, і він відчув своє справжнє покликання.

У 1755 році Лагранж послав Ейлера свою роботу про ізопериметричні властивості, які стали згодом основою варіаційного числення. У цій роботі він вирішив ряд завдань, які сам Ейлер не зміг здолати.

У цьому ж 1755 Лагранж був призначений викладачем математики в Королівській артилерійській школі в Туріні, де користувався, незважаючи на свою молодість, славою прекрасного викладача. Лагранж організував там наукове товариство, з якого згодом виросла Туринська академія наук, видає праці по механіці і варіаційного числення (1759). Тут же він вперше застосовує аналіз теорії ймовірностей, розвиває теорію коливань і акустику.

У 1764 році Французька академія наук оголосила конкурс на кращу роботу з проблеми руху Місяця. Лагранж представив роботу, присвячену лібрації Місяця (див. Точки Лагранжа), яка була удостоєна першої премії. У 1766 Лагранж отримав другу премію Паризької Академії за дослідження, присвячене теорії руху супутників Юпітера, а до 1778 був удостоєний ще трьох премій.

У 1766 році на запрошення прусського короля Фрідріха II Лагранж переїхав до Берліна (теж за рекомендацією Д'Аламбера і Ейлера). Тут він спочатку керував фізико-математичним відділенням Академії наук, а пізніше став президентом Академії. В її «Мемуарах» опублікував безліч видатних робіт.

Берлінський період (1766-1787) був найбільш плідним у житті Лагранжа. Тут він виконав важливі роботи з алгебри та теорії чисел, в тому числі строго довів кілька тверджень Ферма і теорему Вільсона: для будь-якого простого числа p вираз (p-1)! + 1 ділиться на р.

1767: Лагранж публікує мемуари «Про рішення числових рівнянь» і потім ряд доповнень до нього. Пізніше Абель і Галуа черпали натхнення в цій блискучій роботі. Вперше в математиці з'являється кінцева група підстановок. Лагранж висловив припущення, що не всі рівняння вище 4-го ступеня розв'язні в радикалах. Суворий доказ цього факту і конкретні приклади таких рівнянь дав Абель в 1824-1826 рр., А загальні умови розв'язності знайшов Галуа в 1830-1832 рр.

1772: обраний іноземним членом Паризької академії наук.

У Берліні була підготовлена і «Аналітична механіка» («Mécanique analytique»), опублікована в Парижі в 1788 і стала вершиною наукової діяльності Лагранжа. Гамільтон назвав цей шедевр «науковою поемою». В основу всієї статики покладено принцип можливих переміщень, в основу динаміки - поєднання цього принципу з принципом Д'Аламбера. Введені узагальнені координати, розроблений принцип найменшої дії. Вперше з часів Архімеда монографія з механіки не міститила жодного креслення, чим Лагранж особливо пишався.

У 1787 році, після смерті Фрідріха II, Лагранж на запрошення Людовика XVI переїхав до Парижа, де був прийнятий з королівськими почестями і став членом Паризької Академії наук.

Французька Революція поставилася до Лагранжа поблажливо. Йому дали пенсію і оплачуване місце в комісії, що займалася розробкою метричної системи мір і ваг і нового календаря. На превелике своє полегшення, Лагранжу вдається заблокувати революційний проект загального переходу на дванадцатірічну систему.

1795: відкрилася Нормальна школа, і Лагранж викладає там математику. У 1797 році, після створення Політехнічної школи, вів там викладацьку діяльність, читав курс математичного аналізу.

У ці роки Лагранж публікує свою знамениту інтерполяційну формулу для наближення функції многочленом. Видає книгу «Теорія аналітичних функцій», без актуальних нескінченно малих. Ця робота пізніше надихала Коші при розробці суворого обгрунтування аналізу. Там же Лагранж дав формулу залишкового члена ряду Тейлора, вказав метод множників Лагранжа для вирішення завдань на умовний екстремум.

1801: опубліковано «Лекції про обчислення функцій».
Наполеон любив обговорювати з делікатним і іронічним Лагранжем філософські питання. Він дав Лагранжу титул графа, посаду сенатора і орден Почесного легіону.

Помер Лагранж 10 квітня 1813, помер спокійно, як і жив, сказавши друзям: «Я зробив свою справу ... Я ніколи нікого не ненавидів, і не робив нікому зла». Похований у Пантеоні.

Лагранж вніс істотний внесок в багато галузей математики, включаючи варіаційне числення, теорію диференціальних рівнянь, рішення задач на знаходження максимумів і мінімумів, теорію чисел (теорема Лагранжа), алгебру і теорію ймовірностей. Теорема Лагранжа і кілька інших теорем названі його ім'ям. У двох своїх важливих працях - «Теорія аналітичних функцій» («Théorie des fonctions analytiques», 1797) і «Про рішення численних рівнянь» («De la résolution des équations numériques», 1798) - підсумував все, що було відомо з цих питань в його час, а що містилися в них нові ідеї та методи були розвинені в роботах математиків XIX століття.

П'єр-Симон Лаплас дав таку характеристику діяльності Лагранжа:

... Серед тих, хто найефективнішим чином розсунув межі наших знань, Ньютон і Лагранж в найвищому ступені володіли щасливим мистецтвом відкривання нових даних, що представляють собою істота знань ...

Високо оцінював Лагранжа, як ученого і як людини, Фур'є:

Лагранж був стільки ж філософ, скільки математик. Він довів це своїм життям, поміркованістю бажань земних благ, глибокою відданістю загальним інтересам людства, шляхетною простотою своїх звичок, височиною душі і глибокої справедливістю в оцінці праць своїх сучасників

Ім'я Лагранжа внесено в список 72 найбільших учених Франції, поміщений на першому поверсі Ейфелевої вежі.
На його честь названі:
кратер на Місяці;
астероїд (1006) Лагранжея, відкритий в 1923 році радянським астрономом Белявським Сергієм Івановичем.
вулиці в Парижі і Турині;
безліч наукових понять і теорем в математиці, механіці та астрономії.

SIDEROCRATOR

Сьогодні виповнюється 404 роки з дня народження видатного польського астронома і великого пивовара Яна Гевелія
Ян Гевелій відомий як автор перших карт Місяця («Селенографія або опис Місяця»), конструктор телескопів, градоначальник Ґданську. У свій час був також відомий як видатний пивовар.

Ян Гевелій народився у Гданську в сім'ї купця. Астрономією захопився в юності. Відвідав Прагу, де ознайомився з обсерваторією Тихо Браге, в Голландії, Англії і Франції вивчав юриспруденцію і вдосконалювався в оптиці і механіці.
Після смерті батька успадкував його пивоварню і всі доходи від неї витрачав на заняття астрономією. Багато уваги приділяв суспільним справам, неодноразово обирався суддею, з 1651 був радником магістрату Гданська. У 1640-х роках побудував в своєму будинку в Гданську обсерваторію, яка до появи Паризької і Грінвіцької обсерваторій була найбільшою в Європі (описав її в творі «Небесна будова», т. 1-2, 1673, 1679). Сам виготовляв інструменти для неї. Створені ним точні секстанти і квадранти мали радіус до 2-2,5 м, а однолінзові «повітряні» труби досягали в довжину 45 м. Після пожежі в 1679, що знищила обсерваторію, відбудував її наново і в 1681 відновив спостереження.

Наукові роботи присвячені селенографії, позиційній астрономії, вивченню комет. Склав перші детальні карти Місяця, що відрізнялися великою точністю. Видана в 1647 «Селенографія» Гевелія містила атлас Місяця на картах діаметром 27 см і малюнки, що ілюструють вплив фаз Місяця і лібрації по широті на вигляд деталей її поверхні. Досить точно визначив висоту місячних гір по відкиданих ними тінях. Позначив різні утворення на поверхні Місяця земними географічними назвами, деякими з них ми користуємося і досі.
У роботі «Кометографія» (1668) дав перший систематичний опис і виклав історію всіх комет, що спостерігалися на той час (сам Гевелій відкрив чотири нові комети - 1652, 1664, 1665 і 1682). Підсумок своїх 49-річних занять астрономією Гевелій підвів в праці «Переломний рік...» (1685), у якій зібрані результати його понад 20000 спостережень Місяця, планет, комет, зірок.
Вже після смерті вченого його дружина Ельжбета видала підготовлені ним повністю «Каталог нерухомих зірок на епоху 1660» (1687) і атлас неба «Уранографія» (1690). Каталог містить результати спостережень положень 1564 зірок, видимих над горизонтом в Гданську, в ньому вперше приведені не тільки екліптикальні, але і екваторіальні координати для кожної зірки. Гевелій наполегливо відмовлявся від застосування телескопів для позиційних спостережень і проводив вимірювання за допомогою кутомірних інструментів, які не мали оптичних труб. Попри це, досягнута ним точність була дуже високою. Його каталог був останнім (і найточнішим) в дооптичний період спостережень. Атлас неба складається з 54 карт для кожного сузір'я і двох півсфер для всього неба; Гевелій виділив 11 нових сузір'їв, деякі введені ним назви сузір'їв (Гончі Пси, Жираф, Ящірка, Малий Лев, Секстант, Одноріг, Лисичка, Щит) збереглися до наших днів.
На честь астронома названо астероїд 5703 Гевелій.
Основним джерелом доходів для видатного вченого було пивоваріння: нащадок пивоварів, він із задоволенням продовжив справу свіх попередників - створив рецепт знаменитого і популярного до цього дня в Польщі пива «Ян Гевелій, пивовар і астроном». Довгий час він очолював місцеву гільдію пивоварів. Всі доходи від свого комерційного підприємства витрачав на заняття астрономією.

DAVID84

Сьогодні день народження Каденюка Леоніда Костянтиновича, йому сьогодні виповнилось 63 роки.
Перший космонавт незалежної України який був у космосі.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8E%D0%BA_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Edward

Как же без пива…

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212955 раз)