Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Листопада 2024, 22:28:05

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

23 квітня 1896 р. народився видатний український оптик Д. Максутов.

Стаття Е. Тригубова про Д. Максутова
http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?page=181

Подякували

4 :Саша Наумов, Edward, Pyroman, UKBB

[Edward]

...народився видатний український оптик Д. Максутов

... татарин за походженням.

[SIDEROCRATOR]

100 років тому 25 квітня 1918 р. народився французький астроном Жерар Анрі де Вокулер (Gérard Henri de Vaucouleurs;  1918 –1995)

Народився у Парижі. У 1935 закінчив Паризький університет. У 1945-1950 працював в Астрофізичному інституті в Парижі, в 1951-1954 — в Австралійському національному університеті, в 1954-1957 — спостерігач Південної станції Єльського і Колумбійського університетів в Австралії, в 1957-1958 — астроном Ловеллівської обсерваторії в штаті Аризона (США), в 1958-1960 — співробітник Гарвардської обсерваторії. З 1960 працює в Техаському університеті, з 1965 — професор.

Основні наукові роботи присвячені зоряній фотометрії, фізиці планет і позагалактичної астрономії. Виконав численні візуальні і фотографічні спостереження Марса, фіксував зміни в темних і світлих областях на поверхні планети; отримав оцінки оптичних параметрів атмосфери Марса і величини атмосферного тиску. За фотоелектричними спостереженнями покриття Регула Марсом оцінив в 1959 температуру верхньої атмосфери Марса в інтервалі 210-300 K.

Розробив класифікацію типів галактик за виглядом їхніх зображень на фотографіях, що відрізняється від інших класифікацій (зокрема, Е.П.Габбла) більшою детальністю. У своїй системі класифікації склав три обширні каталоги галактик, останній з яких включає 4364 об'єкти. Досліджував низку окремих галактик і будову нашої Галактики, виявив в її центральній частині слабку подібність перемички, що добре виявляється у багатьох спіральних галактик. Особливу увагу приділив вивченню найближчих до нашої Галактики об'єктів — Магелланових Хмар. Разом зі співробітниками оцінив їхні кутові розміри, інтегральні фотографічні величини, масу, відстань, склад зоряного населення і встановив, що Велика Магелланова Хмара обертається. Є прихильником поглядів, висловлених вперше К.Е.Лундмарком і Е.Б.Гольмбергом. За ними, галактики, що оточують нас, утворюють величезну систему (надскупчення, надхмару) з центром в скупченні Діви. Ця хмара, за Вокулером, сплюснута і обертається.

Автор книг «Фізика планети Марс» (1951, рос.пер. 1956), «Астрономічна фотографія» (1961, рос.пер. 1975), «Огляд Всесвіту» (спільно з Д.Г.Мензелом і Ф.Л.Віпплом;

Подякували

1 :UKBB

[astrOleg]

100 років тому 25 квітня 1918 р. народився французький астроном Жерар Анрі де Вокулер (Gérard Henri de Vaucouleurs;  1918 –1995) ]

Так сьогодні тільки 24 квітня

[slava3500]

100 років тому 25 квітня 1918 р. народився французький астроном Жерар Анрі де Вокулер (Gérard Henri de Vaucouleurs;  1918 –1995) ]

Так сьогодні тільки 24 квітня

Вот именно!

[SIDEROCRATOR]

100 років тому 25 квітня 1918 р. народився французький астроном Жерар Анрі де Вокулер (Gérard Henri de Vaucouleurs;  1918 –1995) ]

Так сьогодні тільки 24 квітня

я й раніше так робив

[Naboka Igor]

100 років тому 25 квітня 1918 р. народився французький астроном Жерар Анрі де Вокулер (Gérard Henri de Vaucouleurs;  1918 –1995) ]

Так сьогодні тільки 24 квітня

я й раніше так робив

Ага, мальчиш - плохіш

[slava3500]

95 лет назад  25апреля 1923г. родился Сэр Франсис Грэм-Смит (англ. Sir Francis Graham-Smith), род. 1923) — британский астроном.


Биография



Образование получил в Даунинг-колледже Кембриджского университета. В 1943—1946 занимался проблемами дальней связи в военном исследовательском учреждении в Молверне, в 1947—1964 работал в Кавендишской лаборатории Кембриджского университета, в 1964—1974 — в Манчестерском университете (сотрудник Наффилдской радиоастрономической лаборатории, профессор университета). С 1974 работает в Гринвичской обсерватории (исполняющий обязанности директора, в 1976—1981 — директор), с 1981 — также директор Наффилдской радиоастрономической лаборатории. В 1982—1990 — Королевский астроном.

Основные труды в области радиоастрономии. В 1948 совместно с М. Райлом открыл ряд дискретных источников космического радиоизлучения, в том числе сильнейший на небе радиоисточник Кассиопея A. Выполнил очень точные измерения координат нескольких ярких дискретных источников, что позволило отождествить их с оптическими объектами (1951). Предпринял попытку измерить годичный параллакс или собственное движение дискретных источников; полученный им отрицательный результат (1951) показал, что они находятся далеко за пределами Солнечной системы. В 1952 получил одни из первых оценок размеров дискретных источников. Вместе с Райлом и Б. Элсмором выполнил обзор радиоисточников в Северном полушарии неба (1950); провел совместно с А. С. Беннеттом сравнение трех радиообзоров неба, проанализировал их точность и надежность (1961). Независимо от В. В. Виткевича предложил и использовал в 1952 совместно с К. М. Мейчином метод исследования солнечной короны путём наблюдения покрытия точечного радиоисточника Солнцем. Поставил на искусственном спутнике Земли «Ариель‑II» эксперимент по измерению низкочастотного космического радиоизлучения; из анализа наблюдений сделал вывод, что на частотах ниже 5 МГц доминирует внегалактическое излучение. Предложил использовать фокусирующий эффект, возникающий в верхней ионосфере, для наблюдений отдельных источников радиоизлучения с борта ИСЗ. Является одним из наиболее активных исследователей пульсаров. Открыл совместно с А. Дж. Лайном сильную линейную поляризацию импульсов (1968), совместно с Р. Кларком — высокую степень поляризации субимпульсов пульсаров (1969). В 1968 осуществил первые измерения фарадеевского вращения плоскости поляризации излучения пульсаров и с помощью этого эффекта определил напряженность магнитных полей в Галактике. В 1970 предложил теорию релятивистского формирования узконаправленного поляризованного излучения пульсаров.

Член Лондонского королевского общества (1970). Награждён Королевской медалью Лондонского королевского общества (1987).

Источник: https://ru.wikipedia.org/wiki/Грэм-Смит,_Фрэнсис

Подякували

2 :SIDEROCRATOR, UKBB

[SIDEROCRATOR]

130 років тому 26 квітня 1888 р. народився Олександр Олександрович Михайлов  (1888 - 1983) - радянський (російський) астроном.

Народився в Моршанську в сім'ї почесного громадянина Олександра Петровича Михайлова. Навчався в реальному училищі (з додатковим сьомим класом, який відкривав доступ до вищого навчального закладу інженерного профілю) - закінчив його в 1906 році. Після здачі іспиту з латини, поступив в 1907 році на фізико-математичний факультет Московського університету. Закінчив його в 1911 році із золотою медаллю.

Навесні 1914 Михайлова затвердили на посаді приват-доцента московського університету, де він став читати курс лекцій «Теорія затемнень» і «Вибрані глави зоряної астрономії». У 1917 році представив магістерську дисертацію «Теорія сонячних затемнень», захист якої не відбулася внаслідок відміни вчених ступенів; однак восени 1918 року він був проведений в професора Московського університету. У 1919 році додатково він став завідувати кафедрою Московського межового інституту, де читав курси теоретичної астрономії. У 1920-1932 роки він завідував ще й кафедрою міроведенія в Комуністичному університеті імені Я. М. Свердлова. З 1921 року працював у Державному астрофизичному інституті, з 1923 - Астрономо-геодезичному інституті при МГУ, після злиття яких був обраний професором ГАІШ, де завідував сектором гравіметрії. У 1935-1941 роках був завідувачем гравіметричній лабораторії Сейсмологічного інституту АН СРСР. У 1935 році Президія АН СРСР присудила А. А. Михайлову вчений ступінь доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації.

У 1941-1942 роках працював науковим керівником Ташкентської обсерваторії. У 1942 році повернувся в МГУ і МІІГАіК, де читав лекції до 1947 року.

У 1947-1964 роках був директором Пулковської обсерваторії, організовував відновлення обсерваторії, практично повністю зруйнованої в роки Великої Вітчизняної війни. C 1964 завідував відділом астрономічних постійних Пулковської обсерваторії, з 1977 року - працював там же на посаді консультанта.

Член Головної редакції «Великої радянської енциклопедії» (з 1949).

Помер 29 вересня 1983 в Москві. Похований у Санкт-Петербурзі на Пулковських висотах, на кладовищі астрономів Пулковської обсерваторії.

Праці А. А. Михайлова відносяться до теорії затемнень, зоряної астрономії, практичної і теоретичної гравіметрії, астрометрії, історії науки. Був учасником багатьох гравіметричних досліджень і астрономічних експедицій для спостереження сонячних затемнень.

Він розробив нову конічну проекцію, що знайшла згодом застосування при складанні зоряних карт. У 1920-і роки виконав серію робіт з визначення сили тяжіння в районі Курської магнітної аномалії, які мали велике значення для розвідки покладів залізної руди в цьому районі. Запропонував метод редукції сили тяжіння шляхом конденсації зовнішніх мас для визначення фігури Землі. Розробив нову методику спостереження «ефекту Ейнштейна» (відхилення світла зірки в полі тяжіння Сонця, см. Загальна теорія відносності) і застосував її під час затемнення 19 червня 1936. Склав зоряні атласи різної подробиці, включаючи великий зоряний атлас з зірками до 8,25 зоряної величини. Для уточнення постійної аберації запропонував новий тип спостережної труби, нерухомо спрямованої на полюс світу («полярну трубу»). Брав участь в обробці результатів дослідження Місяця космічними апаратами. Написав ряд праць з історії астрономії.

Автор книг:
«До появи комети Галлея» (1910) (із зображенням на обкладинці комети А. М. Васнєцовим).
«Визначення довготи зі спостережень покриття Місяцем» (1911).
«Про визначення умов видимості сонячних затемнень» (1911).
«Курс гравіметрії і теорії фігури Землі» (1933, 1939).
«Теорія затемнень» (2-е вид. - 1954)
Михайлов А. А. Земля і її обертання. - М .: Наука, 1984. - 80 с. - (Бібліотечка "Квант"). - 150 000 прим.
Здійснив загальну редакцію перекладу на російську мову книги Коперника «Про обертання небесних сфер».

Є одним з авторів «Атласу зворотного боку Місяця» (1960), виконаного на основі аналізу фотографій космічного апарату «Луна-3» у жовтні 1959 року.

Подякували

1 :UKBB

[SIDEROCRATOR]

Одного разу з приводу обрання О.О. Михайлова у члени академii,  I.С. Шкловський пожартував:
"Все ж таки канiбали зi своiми старцями поводяться значно гуманiше - вони iх з'iдають, а ми iх обираемо в академiки"

в нас те ж саме
не треба далеко ходить, недавно 96 -річного!!! Патона знов обрали на пост президента НАН сроком на 5 років!!! (до 2019) сидітиме до 101 року.
таке враження що вони там ще давно винайшли еліксир молодості і весь випили

до речі в цьому році 2 ювілеї 100 років НАН і Патона

[UKBB]

Мабуть готують до книги рекордів Гіннеса значне відчизняне досягнення.

[slava3500]

130 років тому 26 квітня 1888 р. народився Олександр Олександрович Михайлов  (1888 - 1983) - радянський (російський) астроном.

Но сегодня только 25-е

[Edward]

130 років тому 26 квітня 1888 р. народився Олександр Олександрович Михайлов  (1888 - 1983) - радянський (російський) астроном.

Но сегодня только 25-е

А щоб ти його не випередив...

[SIDEROCRATOR]

Мабуть готують до книги рекордів Гіннеса значне відчизняне досягнення.

воно вже й так є
прожить стільки років і не попасти в обійми маразму це вже рекорд.

[UKBB]

Одного разу з приводу обрання О.О. Михайлова у члени академii,  I.С. Шкловський пожартував:
"Все ж таки канiбали зi своiми старцями поводяться значно гуманiше - вони iх з'iдають, а ми iх обираемо в академiки"

в нас те ж саме
не треба далеко ходить, недавно 96 -річного!!! Патона знов обрали на пост президента НАН сроком на 5 років!!! (до 2019) сидітиме до 101 року.
таке враження що вони там ще давно винайшли еліксир молодості і весь випили

до речі в цьому році 2 ювілеї 100 років НАН і Патона

ключове слово сидітеме. Хоча і без маразму, але у такому поважному віці і це тяжко.

[slava3500]

85 лет назад  25апреля 1933г. родился Арно Аллан Пензиас (англ. Arno Allan Penzias; родился 26 апреля 1933, Мюнхен) — американский астрофизик, профессор, лауреат Нобелевской премии по физике (1978) за открытие космического микроволнового фонового излучения.

Биография



Родился в еврейской семье, в Германии. В возрасте шести лет через программу «Киндертранспорт» был эвакуирован в Великобританию. Спустя несколько недель из нацистской Германии бежали и его родители, и в 1940 году семья поселилась в США[1]. Окончил Нью-Йоркский Сити-колледж (1954), Колумбийский университет, где получил степень магистра (1958) и степень доктора (1962). С 1963 — научный сотрудник компании «Bell Telephone Laboratories». В 1976—1979 возглавляет исследования в области физики радиоволн, проводимых компанией. С 1979 — директор-распорядитель всей программы исследований компании «Bell Telephone Laboratories».

Научные достижения
Использовав мазер в качестве усилителя в микроволновом приемнике, Арно Пензиас решил задачу увеличения точности настройки антенны, поместив внутри антенны второй приемник, нацеленный на заданный источник излучения. С помощью этой антенны он выявил в межзвездном пространстве молекулу гидроксила. С 1963, объединившись с физиком Робертом Вильсоном, начал приспосабливать рупорную антенну для использования в радиоастрономии. Точная настройка и сверхвысокая чувствительность её усилителя позволили ученым измерить интенсивность внеземных радиоисточников. Дополнив установку фильтром от радиопомех, ученые получили возможность измерять интенсивность фонового излучения любого участка неба вблизи изучаемого источника. В 1964 ученые, использовав свою систему для измерения радиосигналов Кассиопеи А, обнаружили реликтовое излучение[2], что поставило точку в споре между сторонниками горячей и холодной Вселенной в рамках теории Большого взрыва в пользу первых[3][4]. Построив приемник, способный детектировать излучение с длиной волны порядка миллиметра и присоединив его к 36-футовому радиотелескопу, ученые обнаружили окись углерода и еще шесть межзвездных молекул. За открытие реликтового излучения Пензиас (совместно с Вильсоном) получил Нобелевскую премию по физике (четверть премии за 1978, половину премии за этот год получил Пётр Капица, а оставшуюся четверть Вильсон).

Награды и членство в академиях
Арно Аллан Пензиас является членом Национальной академии наук США, Американской академии наук и искусств, Американского астрономического общества, Совета попечителей Трентон-колледжа, Консультативной комиссии по астрономии Национального научного фонда США, удостоен медали Генри Дрейпера американской Национальной академии наук и медали Гершеля Лондонского королевского астрономического общества. Арно Пензиас также имеет почетную ученую степень Парижской обсерватории.

Источник: https://ru.wikipedia.org/wiki/Пензиас,_Арно_Аллан

Подякували

2 :UKBB, SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

170 років тому 25 квітня 1848 р. ірландський астроном Ендрю Грехем (1815-1908) відкрив астероїд 9 Metis
Відкриття було зроблене ним в обсерваторії Марктрі, спостерігаючи за допомогою ширококутного телескопа з обєктивом 3 дюйми, виготовленим для пошуку комет німецьким виробником оптики Eртелем.
Це було його єдиним відкриттям астероїдів.

 Це також був єдиний астероїд, який був виявлений в результаті спостережень з Ірландії до 7 жовтня 2008 року, коли Дейв Макдональд з обсерваторії J65 виявив астероїд (281507) 2008 TM9.

9 Metis є одним з найбільших астероїдів основного пояса. Вона складається з силікатів і металевого нікель-заліза, і може бути основним залишком великого астероїда, який був зруйнований стародавнім зіткненням . За оцінками, в астероїді міститься трохи менше половини відсотка загальної маси всіх астероїдів.

Подякували

1 :UKBB

[Саша Наумов]

спостерігаючи за допомогою широкоформатного телескопа з обєктивом 3 дюйми

Цікавлюся, наскільки широкий формат був? 6х9, чи може 9х12 ?

[SIDEROCRATOR]

спостерігаючи за допомогою широкоформатного телескопа з обєктивом 3 дюйми

Цікавлюся, наскільки широкий формат був? 6х9, чи може 9х12 ?

то малось на увазі ширококутний
фотографічними методами комет тоді ще не шукали

[slava3500]

230 лет назад  28 апреля 1788г. родился Дми́трий Матве́евич Перево́щиков (17 (28) апреля 1788, Саранск — 3 (15) сентября 1880, Санкт-Петербург) — русский астроном, математик и механик, ректор Московского университета. Академик Петербургской академии наук (1855).

Биография



Родина братьев Перевощиковых — уездный город Шишкеев Пензенского наместниченства (затем — заштатный город Пензенской губернии). В «Русском биографическом словаре» А. А. Половцова местом рождения указывался Саранск либо бывший уездный, а затем заштатный город Пензенской губернии Шишкеев. Теперь место рождения получило уточнение.

Учился, как и его брат Василий, в Казанской гимназии (1802—1805); в феврале 1805 года стал одним из первых 34 студентов открывшегося Казанского университета и в 1808 году стал одним из первых выпускников университета. В университете учился вместе с С. Т. Аксаковым, который окончил его на год раньше Перевощикова; впоследствии они находились в очень дружеских отношениях.

С 1 января 1809 года по 20 апреля 1816 года он преподавал математику и физику в Симбирской гимназии. В Симбирске он написал диссертацию о законе Ньютона, за которую в 1813 году получил от Казанского университета степень магистра. В 1816 году вышел в отставку и стал давать частные уроки.

В 1818 году он переехал в Москву — в качестве домашнего учителя в семье бывшего симбирского вице-губернатора Е. Е. Рынкевича, переведенного на такую же должность в Москву. С 26 декабря 1818 года он стал преподавать трансцендентальную геометрию на отделении физических и математических наук Московского университета, а в мае следующего 1819 года получил звание адъюнкта сверх штата и читал алгебру и аналитическую геометрию. Затем он занял свободную с 1810 года университетскую кафедру астрономии; с 1824 года он стал читать рациональную астрономию, с 1825 — сферическую астрономию; обе — по сочинению Шуберта; с 1826 года вплоть до 1834 года читал сферическую тригонометрию и теоретическую астрономию — по собственному курсу. В 1832—1834 годах он читал курс прикладной математики (бо́льшую часть которого составляли механика и астрономия); лекции Перевощикова по механике были опубликованы в «Учёных записках Московского университета» за 1834 год[2].

С 3 мая 1826 года — экстраординарный профессор астрономии, с 8 декабря того же года — ординарный. С 1834 года он преподавал только курс астрономии; в это время, с июля 1833 по 1835 г. и с февраля 1836 по апрель 1848 г. он был деканом отделения физических и математических наук. С 14 апреля 1835 года — цензор Московского цензурного комитета (до 11 июля 1837). С 10 октября 1838 года ему было поручено преподавание физики

По его инициативе и под его руководством в 1830—1832 годах была построена Московская университетская обсерватория, которую он возглавлял до 1851 года. С 1837 года лекции Перевощикова сопровождались еженедельными посещениями обсерватории.

С 26 февраля 1832 года — коллежский советник; затем — статский советник (по одним сведениям — с 18 мая 1834 года[3], по другим — с 18 декабря 1836 года[4]); с 26 августа 1856 года — действительный статский советник. В августе 1838 года он получил знак непорочной службы за XXV лет, в августе 1841 — знак непорочной службы за XXX лет.

С 6 апреля 1848 по 3 мая 1851 года Д. М. Перевощиков — ректор Московского университета; вышел в отставку в мае 1851 года со званием «Заслуженный профессор Московского университета». С 5 февраля 1849 года — почётный член Императорского Казанского университета.

Вышел в отставку в 1851 году и переехал в Санкт-Петербург; с 20 января 1855 года Д. М. Перевощиков — экстраординарный академик Петербургской академии наук.




Научная деятельность

Основные оригинальные исследования Д. М. Перевощикова в астрономии относятся к небесной механике. Изучал орбитальное движение планет под влиянием возмущающего действия других планет и вычислил изменения элементов возмущенных орбит с большой точностью. Его труд «Вековые возмущения семи больших планет» (СПб., 1859—1861) явился дальнейшим развитием классических исследований Ж. Л. Лагранжа и П. С. Лапласа.

Вошёл в историю отечественной науки также как выдающийся педагог и популяризатор науки. Воспитал много известных математиков и астрономов. Создал серии учебников по астрономии и математике, положив начало учебной математической литературе; написал первые на русском языке курсы астрономии: «Руководство к астрономии» (1826), «Основания астрономии» (1842), «Предварительный курс астрономии» (1847) и др. Статьи Перевощикова по истории астрономии, которые печатались в журналах «Современник», «Отечественные записки» и других, сыграли большую роль в распространении научных знаний в России. Из сочинений его следует упомянуть: «Главные основания аналитической геометрии трех измерений» (Москва, 1822), «Ручная математическая энциклопедия» в 13 томах (Москва, 1826—1837), «Теория планет» (СПб., 1863—1868), «Гауссов способ вычислять элементы планет» (СПб., 1853), несколько статей о предварении равноденствий (1851—1859), «О фигуре Земли» (1854), переводы курсов анализа Франкёра, Байи.

Своеобразным итогом педагогической работы Перевощикова стало обширное (и очень популярное в середине XIX в.) издание «Ручная математическая энциклопедия»; три тома из тринадцати (VIII, IX и X тома) были посвящены механике — соответственно, статике, динамике (включая динамику точки и динамику механической системы) и гидромеханике[5].

Большое значение имели проведенные Перевощиковым исследования научного наследия М. В. Ломоносова — особенно его работ по физике, атмосферному электричеству, географии. Перевощиков установил приоритет Ломоносова в открытии атмосферы Венеры и разъяснил значение этого открытия для утверждения гелиоцентрического мировоззрения.



Награды
Имел ряд наград:

орден Св. Владимира 4-й ст. (30.01.1832)
орден Св. Станислава 3-й ст. (02.03.1834)
орден Св. Станислава 2-й ст. с императорской короной (26.09.1841)
орден Св. Анны 2-й ст. (06.12.1846), с императорской короной (25.10.1848)
орден Св. Владимира 3-й ст. (1860)
орден Св. Станислава 1-й ст. (1862)
орден Св. Анны 1-й ст. (1865)

Источник: https://ru.wikipedia.org/wiki/Перевощиков,_Дмитрий_Матвеевич

Подякували

1 :UKBB