Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213520 раз)

Edward

Брешир, не той хто мiг виконати таку роботу. Це був його самий великий i самий невдалий проект. У фокусi касегрена аберацiя сягала десь приблизно 2 лямбда. Але телескоп прийняли, так як розраховували його використовувати в основному разом з спектрографом, а шансiв отримати кращу поверхню ГЗ не було. Пiзнiше оптику цього iнструмента "рятував" видатний французький оптик-ас Жан Тексеро. Який ретушував вторинне дзеркало (вручну, без усяких приспособ) прямо у примiшенi башти телескопа. Йому за кiлька десяткiв сеансiв вдалося перетворити систему посередньоi якостi у дифракцiйну, скомпенсувавши недолiки ГЗ полiровкою вторинного. Робота була непроста, бо довелося компенсувати не тiльки зональнi недолiки поверхнi, а також астигматизм, амплiтуда якого була значно бiльша. Таку роботу на той час могли виконати лише кiлька чоловiк. Виконання цiеi роботи висунуло Тексеро на перше мiсце серед оптикiв-практикiв другоi половини XX сторiчча.

SIDEROCRATOR

а сама ідея ретушування лінз і дзеркал належить італійському оптику Євстахіо Дівіні в його книзі є навіть цілий розділ De conspicillorum correctio (про правку лінз) він вважав що лінзу можна так же поправити як і точило))

SIDEROCRATOR

120 років тому 6 травня 1898 р. народився Євген Станіслав Рибка (Eugeniusz Stanisław Rybka 1898 - 1988 ) - польський астроном, професор, директор обсерваторії Львівського університету (1932-1945), Вроцлавського університету (1945-1958) директор астрономічної обсерваторії Ягеллонського університету Кракова (1958-1968), віце-президент Міжнародного астрономічного союзу в 1952-1958, автор робіт в області фотометрії зірок та історії астрономії.

Він був сином церковного органіста. У 1900 році його сім'я переїхала в Скерневиці в 1905 році в Озоркув. За допомогою старших братів і сестер швидко навчилися читати і писати, до вступу до школи в 1907 році У 1911 році, завдяки зусиллям батька пішов до школи в Гостинін. Освіта була перервана початком Першої світової війни в 1914 році, а з 1915 він навчався самотужки.

Незабаром після війни розпочав навчання на факультеті філософії в Ягеллонського університету (25 жовтня 1918), але згодом в звязку з поновленням бойових дій між українцями та поляками, із загоном студентів вирушив у Перемишль. У листопаді 1920 року він повернувся до університету. У лютому 1921 року почав тісну співпрацю з проф. астрономії Тадеушем Банашевичем згодом перейшов до астрономічної обсерваторії Ягеллонського університету в Кракові. Там здобув перший досвід у професійній астрономії.

Восени 1923 він переїхав до Варшави, де працював в якості помічника, а потім старшого помічника в місцевій обсерваторії. Він також написав докторську дисертацію про спостереження покриттів зірок Місяцем, зроблене на початку ХХ століття.
У 1930 р, отримавши стипендію, він відправився на пів року в Лейден, де під керівництвом проф. Ейнара Герцшпрунга знайомився з новою технікою фотографічної фотометрії зірок. Під час свого перебування в Нідерландах також опублікував чотири наукові роботи, в тому числі каталог зірок у кульовому скупченні М3.

Після повернення відправився до Львова, щоб очолити кафедру астрономії. Після покупки необхідного обладнання, він продовжував попередню роботу в галузі фотографічної фотометрії. Наприкінці тридцятих років він зробив зусилля, щоб придбати 90-сантиметровий телескоп для обсерваторії , але початок війни в 1939 році перешкодив здійсненню цього наміру.

Після радянського вторгнення і окупації Польщі Червоною Армією у Львові до початку німецько-радянської війни в червні 1941 року продовжив роботу в університеті, в 1944 році, йому було заборонено викладати польською мовою. Після повторного захоплення міста Радянською армією заарештований НКВС у січні 1945 року разом з тринадцятьма іншими професорами університету Яна Казимира, був випущений через кілька місяців. У серпні 1945 року він відправився разом з іншими переміщеними до Кракова. Незабаром він переїхав до Вроцлава, як і раніше маючи справу з зоряною фотометрією.

У 1949 році він знову відвідав Лейден для вивчення нових фотоелектричних методів. У той же час він відновив свою співпрацю з радянськими астрономами; Він також почав брати активну участь у роботі Міжнародного астрономічного союзу. У 1948 році він взяв участь у з'їзді Союзу в Цюріху, і на з'їзді в Римі (1952) був обраний віце-президентом MUA терміном на 6 років.
Е. Рибка в обсерваторії м. Вроцлав

У 1958 році, через конфлікт зі співробітниками обсерваторії він залишив Вроцлав і переїхав до Ягеллонського університету. Він був ініціатором перетворення спостережної станції в Кракові у Головній астрономічній обсерваторії Ягелонського університету (відкритий в 1964). У той же час він опублікував разом з астрономами Кримської астрофізичної обсерваторії фундаментальну роботи по електрофотометрії. 30 вересня 1968 він пішов у відставку, не перериваючи наукової та організаційної діяльності в MUA (у роки 1964-1970 був головою комісії № 41 - Історія астрономії).

У 1973 році університет у Братиславі присвоїв йому звання почесного доктора.

slava3500

305 лет назад 7 мая 1713г. родился Алекси́ Клод Клеро́ (фр. Alexis Claude Clairaut или фр. Clairault, 7 мая 1713, Париж — 17 мая 1765, там же) — французский математик, механик и астроном, иностранный почётный член Петербургской Академии Наук (1754), член Парижской Академии (1731). В честь учёного назван лунный кратер Clairaut.

Механика и астрономия
Огромны заслуги Клеро в механике и особенно в утверждении системы Ньютона, которая даже в середине XVIII века всё ещё находила на континенте Европы немало противников (см. критику теории тяготения).

Основные трудности модель Ньютона встречала в теории движения Луны. Расхождения («неравенства») между видимым движением лунного апогея и вычисленным по закону всемирного тяготения оказывались столь значительными, что многие ученые, даже такие, как Эйлер, Даламбер и сам Клеро, высказывали сомнения в точности этого закона. По предложению Эйлера Петербургская академия наук объявила в 1749 году свой первый научный конкурс на следующую тему:

«Согласуются или же нет все неравенства, наблюдаемые в движении Луны, с теорией Ньютона? И какова истинная теория всех этих неравенств, которая позволила бы точно определить местоположение Луны для любого времени?»

Как раз в это время Клеро нашёл остроумный способ приближённого решения «задачи трёх тел». Он уточнил свои прежние вычисления, и они с высокой точностью совпали с последними результатами наблюдений. На основании отзыва Эйлера, книга Клеро «Теория Луны, выведенная из единственного начала притяжения, обратно пропорционального квадратам расстояний», была заслуженно удостоена премии (1751).

Вскоре небесную механику ожидал новый триумф. Уже Галлей понял, что кометы, наблюдавшиеся в 1607-м и 1682-м годах — это одна и та же комета, получившая имя Галлея. Следующее появление этой кометы ожидалось в начале 1758 года. Однако Клеро, проведя точные вычисления с учётом влияния Юпитера и Сатурна, предсказал (осенью 1758 года), что комета появится позднее и пройдёт перигелий в апреле 1759 года. Он ошибся всего на 31 день. Для этих расчётов он привлёк двух своих коллег: Жозефа Жерома Лефрансуа де Лаланда и Николь-Рейн Лепот, которые параллельно друг с другом осуществляли длинные и утомительные вычисления.

В 1935 г. Международный астрономический союз присвоил имя Клеро кратеру на видимой стороне Луны.

Подробнее: https://ru.wikipedia.org/wiki/Клеро,_Алекси_Клод

slava3500

80 лет назад 7 мая 1938г. родился Леони́д Никола́евич Литвине́нко ( 7 мая 1938, Харьков) — украинский учёный-радиофизик и радиоастроном. Директор Радиоастрономического института НАН Украины; профессор Харьковского университета.

Заслуженный деятель науки и техники Украины (1987), лауреат Государственной премии УССР в области науки и техники (1987), академик Национальной академии наук Украины (1992).

Научные интересы
Проводит фундаментальные исследования в области теории дифракции и распространения радиоволн, физики и техники миллиметровых и субмиллиметровых волн, теории антенных систем, разработки генераторов сверхвысоких частот, создания радиотехнических систем, разработки физических принципов конструирования и усовершенствования радиоастрономических инструментов и радиоастрономических исследований в декаметровом и миллиметровом диапазонах радиоволн.

Создал теорию дифракции и распространения электромагнитных волн в сложных и многослойных периодических структурах, предложил метод «последовательных уточнений» для решения операторных уравнений, к которым сводятся задачи радиофизики и электроники.

Разработал концепцию использования оператора отражения сформированы два полуфабрикатов бесконечной структур в теории дифракции волн на многослойных периодических структурах.

Предложил и разработал ряд принципиально новых квазиоптических элементов и систем миллиметрового и субмиллиметрового диапазонов.

Организовал вместе с академиком НАНУ В. М. Левшой первые на Украине радиоастрономические исследования в миллиметровом диапазоне радиоволн.

Научное наследие
Под его руководством защищено более 20 докторских и кандидатских диссертаций.

Основные направления научных публикаций:

теория дифракции и распространения волн
физика и техника сверхвысоких частот, миллиметровых и субмиллиметровых волн
радиоастрономия миллиметрового диапазона
Автор около 250 научных трудов, из них 6 монографий. Имеет 12 авторских свидетельств на изобретения.

Подробнее: https://ru.wikipedia.org/wiki/Литвиненко,_Леонид_Николаевич и
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/11460/19-Litvinenko.pdf?sequence=1

Edward

Цитата: slava3500 від 07 Травня 2018, 00:01:36

Для этих расчётов он привлёк двух своих коллег: Жозефа Жерома Лефрансуа де Лаланда и Николь-Рейн Лепот, которые параллельно друг с другом осуществляли длинные и утомительные вычисления.

Це було одне з перших обчислень з урахуванням збурень вiд Юпiтера та Сатурна на рух комети. Виконувалось iнтегрування з малим кроком по великiй дузi орбiти, де вплив тяжiння планет-гiгантiв був найсильнiшим. Але все одно похибка у проходженнi перегелiю сягнула мiсяця (що у порiвнянi з перiодом обертання комети було досить малою величиною ~ 1/912 або ~ 0.1%)
У своiй доповiдi у французькi Академii, Клеро зовсiм не згадав мадам Лепот, що виконала половину обчислювальноi роботи. Це призвело до його розриву з Лаландом, який пiсля цього випадку бiльш нiколи не заохочував Клеро нi до яких сумiсних робiт.
Свого часу, коли цiкавився цiми питаннями, у радянськiй лiтературi не знайшов нормального опису методу обчисленнь з урахуванням збурень (хiба що книжка Дубяго "Определение орбит", 1949). Але рокiв десять тому ознайомився з книжкою Дена Булета "Методи визначення орбiт" ( Dan Boulet, "Methods of orbit determinations", 1991 first print)
Всiм хто цiкавиться методами обчислень рекомендую цю просту книжку з кучою чисельних прикладiв та програм.

SIDEROCRATOR

175 років тому 6 травня 1843 р. народився Гроув Гільберт (Grove Karl Gilbert1843-1918) американський геолог, астроном та один з піонерів планетарної космології, автор сучасної теорії формування місячних кратерів.

Гільберт народився в Рочестері, Нью-Йорк. Там же закінчив і університет. У 1871 році він взяв участь у геологічній географічній експедиції під керівництвом Джорджа М. Уілера. Між 1874 - 1879 він працював в якості помічника керівника експедиції в район Скелястих гір. Після заснування Геологічної служби США в 1879 році , він був обраний на посаду старшого геолога.

У 1891 році він помилково оголосив що Баррінгерський кратер в Арізоні, що він має вулканічне походження, а не результат метеоритного удару. Ця помилка привела його до подальшого вивчення місячних кратерів.
Відразу ж після його повернення до Вашингтона, Гільберт перетворив 26 дюймовий рефрактор Військово-морської обсерваторії США на своє "геологічне око" дослідження Місяця. Гілберт виявив, що він не може підтримати аналогію, яку наводили так багато попередніх вчених, наприклад Йоганн фон Медлер, Йоганн Шретер, Джеймс Несміт та Джеймс Карпентер, між земними вулканами та Місячними кратерами з їх зсувними терасами та центральними вершинами. Наземні вулкани були тісно згруповані навколо певного максимального розміру, наче обмежені граничними умовами, а більші Місячні кратери були широко розкидані.
Ще більш значними були відмінності у формі. Кратери типу Везувій, що включали 95% земних кратерів, утворилися з лави.
Повторні епізоди цього процесу формування - переривчасті вибухи з наступними періодами спокою - сформували конічну гору з воронкоподібною порожниною на її вершині. Такі кратери, однак, мали мало спільного з кратерами Місяця. Гілберт зазначив, що дно місячних кратерів майже завжди нижче, ніж навколишня рівнина;і навпаки, дно Везувського кратера лежить вище зовнішньої рівнини.

Основоположна робота Гільберта 1892 року "На обличчі Місяця" здається вражаюче сучасною. Дійсно, він заслуговує на те, щоб його називали Шампольйоном Місяця - на честь французького єгиптолога Жана Франсуа Шампольйона, який завершив розшифровку знаменитого Розеттського каменю.
Але Гільберт був занадто далекий від свого часу; протягом десятиліть його робота була практично проігнорована, поки її не було підтверджено та продовжено Ральфом Болдуіном та Юджином Шумейкером. Слід зазначити, що робота Гільбтера над теорією Місячного кратера була надзвичайно невеликою складовою його наукового творчості. Гілберт був потужною фігурою в американській науці кінця 19 століття, настільки важливою, що Національна академія наук [NAS] вирішила визначити його найважливішим американським вченим у першому столітті існування цієї організації.
Гільберт остаточно довів, що місячні кратери мають метеоритну природу, і факт майже повної відсутності таких на землі вказує на їх давнє походження.
Як писав сам Гільберт "...бомбардування місяця метеорами має бути віднесене до епохи більш віддаленої, ніж всі періоди геологічної історії - епохи настільки давньої, що подібні шрами на Землі були повністю знищені силами води та вітру".
https://catalog.hathitrust.org/Record/100359666

SIDEROCRATOR

265 років тому 6 травня 1753 року Шарль Мессьє провів своє перше задокументоване астрономічне спостереження: Транзит Меркурія по диску Сонця.

SIDEROCRATOR

255 років тому 2 травня 1763 р. народився Йоганн Гут (Johann Huth 1763 -1818) німецький фізик і астроном, засновник астрономічної обсерваторії Харківського університету.

До 1801 він займався переважно вивченням прикладної математики, архітектури, прикладної механіки та фізики, але, потім присвятив більшу частину свого вільного часу астрономії. Гут був професором математики та фізики у Франкфурті-на-Одері.
Хат був одним із астрономів, який шукав Цереру в грудні 1801 для точного визначення її орбіти. У наступному році він відвідав Англію, щоб ознайомитись з основними обсерваторіями, а також з оптиками та астрономічними інструментами. Він наладив професійні контакти з різними астрономами, у тому числі Вільямом Гершелем. Він одержав від Гершеля докладні результати вивчення (1) Церери та (2) Паллади, які він потім повідомив Іоганну Шретеру в Лілієнталю.
В листі до Гершеля, Хут висунув свої міркування про походження малих планет і запропонував припущення, яке було підтверджено пізніше, що буде виявлено принаймні 10 таких тіл разом з Церерою та Палладою. "Але, - додає Хат, - із-за своїх малих розмірів[малих планет] завжди буде важко їх виявити і знайти їх знову, поки у нас не буде спеціальних, дуже детальних карт принаймні ділянки зодіаку".
У тому ж листі Хут відкинув думку Гершеля про те, що Церера і Паллада не є справжніми планетами.
Повернувшись з Англії, Гут розпочав спостереження, оснащені якісними інструментами, зробленими в Лондоні за його рахунок і в його власному будинку. Він дозволив учням і любителям використовувати його і запропонував їм своє вчення про те, як проводити астрономічні спостереження. Гут особливо цікавився фізичною будовою небесних тіл, подвійних зірок, туманностей, зодіакального світла і т. д. Він також був одним з перших, хто здогадувався про існування снігу на Марсі. Результати його спостережень були опубліковані в 1803-1810 роках в Берлінському астрономічному щорічнику. Крім своїх спостережень, Гут також за порівняно короткий час виявив три комети.
Спостерігаючи біля Франкфурта-на-Одері, Гут самостійно 21 жовтня 1805 р. відкрив 2P / Encke. Ще через місяць він також знайшов комету 3D / Biela. 29 вересня 1807 р. Він самостійно відкрив чудову комету C / 1807 R1. За його відкриття Гут отримав грошову премію, якою він поділився з Фрідріхом Бесселем.
У 1807 р. Гут прийняв запрошення приєднатися до Харківського Імперського університету в якості професора прикладної математики. Університет запропонував придбати за свій рахунок всі необхідні фізичні та астрономічні інструменти. 27 серпня 1808 року до персоналу додано ім'я Гута, а його багаж прибув до Харкова 10 листопада 1808. (Він складався з 31 ящиків, важив 427 пудів [1 пуд = 16,38 кг] і коштував 35 288 рублів, а разом з фізичним та астрономічним обладнанням він складався з книг, колекції мінералів і приладів, кісток тварин і мав деякі старовинні артефакти). Маючи у своєму розпорядженні 8 дюймовий телескоп рефлектор, 2 дюймовий рефрактор Доллонда, вертикальний квадрант, сонячний годинник та ряд інших астрономічних пристроїв, Гут вирішив організувати в університеті астрономічний кабінет, який він відкрив у грудні 1808 р.
У липні 1809 року він звернувся зі своїм проектом до ради піклувальників університету, в якому запропонував (1) організувати невелику обсерваторію для астрономічних спостережень, (2) вимірювати ступінь дуги географічного меридіана і паралельно, (3) проводити щоденні метеорологічні спостереження як у Харкові, так і в гімназіях Харківської губернії. (Таким чином, вперше Харківський університет запропонував ідею про встановлення російського ступеня виміру. Пізніше він був розроблений Фрідріхом Струве, який застосував його на практиці в Пулковській обсерваторії.)
Рада зацікавилася обсерваторним проектом, тому Гут запропонував їй двокімнатну "ротонду", на якій можна зберігати астрономічні інструменти, і спостерігачі могли б залишатися в зимові місяці.
Гроші були знайдені, і будівництво почалося, але прогрес був повільний і лише в 1810 р. все було завершене.
Спостереження нажаль були недовгими, адже Хут покинув Харків у 1811 році. Університет залишився досить довго без астронома, а «ротонда» використовувалася як місце для зберігання.

slava3500

30 лет назад 9 мая 1988г. был обнаружен астероид Грив американским астрономом Кэролин Шумейкер в Паломарской обсерватории и назван в честь канадского геолога Ричарда Грива (Richard A. F. Grieve).
(4451) Грив (лат. Grieve) — относится к группе астероидов пересекающих орбиту Марса.

Орбита астероида Грив и его положение в Солнечной системе

SP

Слава, поименованных астероидов более 20000, этак лет на 60 ежедневно будет чем тему наполнять.

Edward

Цитата: SP від 09 Травня 2018, 05:45:52

Слава, поименованных астероидов более 20000, этак лет на 60 ежедневно будет чем тему наполнять.

Але ж мене цiкавить одне питання. Його Шумейкери ще на Малому Шмiдтi (18") зняли?

SP

Надо найти подробную биографию (обычно англояз.) и посмотреть на каком скопе работали Шумейкеры в 1988 г. Скорее всего да, 46 см Шмидт.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 09 Травня 2018, 06:50:52

Цитата: SP від 09 Травня 2018, 05:45:52
Слава, поименованных астероидов более 20000, этак лет на 60 ежедневно будет чем тему наполнять.
Але ж мене цiкавить одне питання. Його Шумейкери ще на Малому Шмiдтi (18") зняли?

на 18"

slava3500

Цитата: SP від 09 Травня 2018, 05:45:52

Слава, поименованных астероидов более 20000, этак лет на 60 ежедневно будет чем тему наполнять.

Этот особенный, т.к. пересекает орбиту Марса. К тому же доступен для астрофото.

Edward

Цитата: SP від 09 Травня 2018, 07:37:40

Надо найти подробную биографию (обычно англояз.) и посмотреть на каком скопе работали Шумейкеры в 1988 г. Скорее всего да, 46 см Шмидт.

Та вони там бiгали туди-сюди, з Великого на Маленький.
Ех, як на мене, це був найкращий пошуковий iнструмент "усiх народiв та часiв"

. Але я його вже в музеi бачив, "поховали старого"

а це на фото, вiн тiльки "народився", ще у цеху

slava3500

1125 лет назад 10 мая 893г. родился Абу́ Муха́ммад аль-Ха́сан ибн А́хмад аль-Хамда́ни (араб. أبو محمد الحسن بن أحمد بن يعقوب الهمداني‎ ) (у академика Крачковского — аль-Хасан ибн Ахмед аль-Хамдани, Ибн аль-Хаик, Ибн абу ад-Думайн) (893, Сана — 945, там же) — арабский учёный-энциклопедист (астроном, географ, историк, правовед, филолог, химик) и поэт. Один из выдающихся представителей исламской культуры.

О его жизни сохранилось мало сведений: известно, что он жил на территории современного Йемена, был известен как учёный-филолог, написал множество стихотворений, составил астрономические таблицы, посвятил большую часть своей жизни исследованию древней истории и географии Аравийского полуострова и умер в тюрьме в городе Сана в 945 году.

slava3500

95 лет назад 10 мая 1923г. родился Жан-Клод Пеке́р (фр. Jean-Claude Pecker, р. 1923) — французский астроном.

Биография
Родился в Реймсе, образование получил в Гренобльском университете и Высшей нормальной школе в Париже. В 1946—1952 работал в Национальном центре научных исследований, в 1952—1955 преподавал физику в университете Клермон-Феррана. В 1955-1965- сотрудник Парижской обсерватории, в 1962—1969 — директор обсерватории в Ницце. С 1964 — профессор теоретической астрофизики Коллеж де Франс, в 1971—1978 — также директор Астрофизического института Национального центра научных исследований в Париже. Член Парижской АН (1977).

Основные труды в области физики звездных атмосфер, околозвездных оболочек и межзвездной среды, эволюции галактик и космологии. В большом цикле работ по физике звездных атмосфер рассмотрел различные вопросы теории переноса излучения, образования непрерывного и линейчатого спектров, влияние покровного эффекта линий поглощения на строение фотосферы Солнца; исследовал проблемы образования линий поглощения в отсутствие локального термодинамического равновесия (ЛТР) в атмосферах звезд и оценил степень отклонения от ЛТР в солнечной атмосфере; построил модели атмосфер звезд разных спектральных классов. На основе этих теоретических исследований дал интерпретацию спектральных особенностей различных типов нормальных и пекулярных звезд. Выполнил расчеты моделей протозвездных облаков с целью изучения эволюции этих облаков и образования из них околозвездных оболочек. Изучил физические процессы в околозвездной пыли и межзвездной среде; рассмотрел взаимодействие излучения с межзвездными пылью и газом и влияние этого фактора на эволюцию Галактики. Совместно с Ж. П. Вижье и другими разрабатывал теорию некосмологического красного смещения линий в спектрах различных небесных тел (Солнца, звезд, квазаров, галактик), объясняя его неупругим взаимодействием между фотонами с ненулевой массой. Автор учебника «Общая астрофизика» (совместно с Э. Шацманом, 1959) и научно-популярной книги «Экспериментальная астрономия» (1969)., рус. пер. 1973).

Генеральный секретарь Международного астрономического союза (1964—1967), президент французского Национального комитета по астрономии (1970—1973), президент Французского астрономического общества (1973—1976), член-корреспондент Бюро долгот в Париже, член Бельгийской королевской академии наук, словесности и изящных искусств (1980).

Лауреат премии Жюля Жансена Французского астрономического общества (1967) и премии Ж. Б. Перрена Французского физического общества (1974).

SIDEROCRATOR

230 років тому 10 травня 1788 р. народився видатний французький оптик, один з творців хвильової теорії світла. Огюстен Жан Френель (Augustin-Jean Fresnel, 1788 - 1827).

Френель отримав суворе католицьке виховання. Його батько був архітектором, його мати, уроджена Меріме, була двоюрідною сестрою письменника Проспера Меріме. Але сам Френель не мав ніяких гуманітарних схильностей. Спочатку він взагалі не виявляв інтересу до навчання. Читати навчився тільки до восьми років. Однак, Френель отримав гарну математичну освіту - в 1806 році закінчив Політехнічну школу. У 1809 році також закінчив Школу мостів і доріг в Парижі. У період 100 днів (тимчасове повернення Наполеона із заслання) працював інженером, після чого втратив роботу як учасник бойових дій. Згодом перейшов в Політехнічну школу.

Майже все своє життя він провів у важких матеріальних і побутових умовах, працював на самоті. Лише зрідка йому допомагав брат. Не маючи лабораторії і достатніх коштів на покупку устаткування, він примудрявся робити прилади з найпростіших доступних пристосувань і робив з їх допомогою високоточні вимірювання.

Найвідоміші здобутки Френеля в галузі фізичної оптики. Фізику він вивчав самостійно після ознайомлення з роботами Е. Малюса. Також самостійно почав проводити експерименти з оптики. Френель почав свої оптичні дослідження в 1814 р, не маючи уявлення про раніше виконані роботи Юнга. У 1815 році перевідкрив принцип інтерференції, виконавши в порівнянні з Томасом Юнгом кілька нових дослідів (зокрема досвід з «бізеркалами Френеля»). У 1816 році доповнив принцип Гюйгенса, ввівши уявлення про когерентну інтерференцію елементарних хвиль, випромінюваних вторинними джерелами (принцип Гюйгенса - Френеля).

Аж до 1818 року всі його дослідження спирались на уявлення про поздовжні світлові коливання. У 1817 р Френель дізнається про ідею Юнга, пов'язану з необхідністю розгляду поперечних коливань, починаючи з 1818-1819 рр, дослідження Френеля спираються вже виключно на уявлення про поперечні хвилі.

Виходячи з принципу Гюйгенса-Френеля, в 1818 році Френель розробив теорію дифракції світла, на основі якої запропонував метод розрахунку дифракційної картини, заснований на розбитті фронту хвилі на зони (так звані зони Френеля). За допомогою цього методу розглянув задачу про дифракцію світла на краю напівекрана і круглого отвору. У 1821 році незалежно від Т. Юнга довів факт поперечності світлових хвиль. У 1823 році встановив закони зміни поляризації світла при його відображенні і заломленні (формули Френеля). Винайшов кілька нових інтерференційних приладів (дзеркала Френеля, біпрізма Френеля, лінза Френеля).
Лінза Френеля та принцип її дії

Основним недоліком лінзи Френеля в порівнянні зі звичайними лінзами і традиційними об'єктивами є високий рівень паразитнї засвітки і різного роду «помилкові зображення» через наявність перехідних крайових ділянок між зонами, тому її використання для побудови оптично точних зображень ускладнено. Проте, вже є позитивний досвід побудови і таких оптичних систем. Перспективним напрямком може бути побудова космічних телескопів діаметром в десятки і сотні метрів з використанням лінз Френеля на основі тонких мембран

Його ім'я внесено до списку найвидатніших учених Франції, поміщений на першому поверсі Ейфелевої вежі.

До 1819 року закінчено першу, удостоєну премії Академії Наук, працю Френеля по дифракції та інтерференції, де, зокрема, Френель строго доводить, що послідовне застосування хвильової картини веде до прямолінійності світлових променів. Розглядаючи по Гюйгенсу всі точки сферичного світлового фронту як джерела нових сферичних хвиль, він показує, що вторинні хвилі гасяться за всіма напрямами, крім того єдиного, який відповідає напрямку світлового променя. Таким чином, відпало головне заперечення проти хвильової оптики. тут же Френель розробляє математичний апарат для опису інтерференції і дифракції.

У 1822 році Френелем представлене в Академію дослідження про заломлення світлових променів в кристалах. У 1821-1825 роках розроблений, а в 1826 році опублікований другий дослід про подвійне променезаломлення, що є, по суті, викладом нової науки - кристаллооптики. Це і послужило переконливим доказом адекватності хвильових уявлень і картини поперечних хвиль.

slava3500

105 лет назад 11 мая 1913г. родился Андре́й Бори́сович Се́верный (1913—1987) — советский астрофизик и астроном. Герой Социалистического Труда.

В 1935 году окончил механико-математический факультет МГУ. Аспирант (1935—1939), докторант (1939—1943) АН СССР.

Научные работы посвящены теории внутреннего строения звезд, физике Солнца, исследованию магнитных полей звезд. В ряде работ, выполненных в 1934—1938 гг., до обнаружения термоядерных источников энергии, рассмотрел равновесие звезд при наличии конвекции, которая развивается в случае сильной концентрации источников энерговыделения к центру звезды. В последующие годы основное внимание Северного было обращено на изучение Солнца. По его проекту в Крымской астрофизической обсерватории был построен башенный солнечный телескоп (один из крупнейших в мире); при его участии разработаны и созданы многие приборы: интерференционно-поляризационный фильтр, магнитограф для солнечного телескопа и др. Им впервые выполнены количественные спектральные исследования солнечных вспышек и других нестационарных процессов (1949—1962). На основе этих исследований обнаружена тонкая структура эмиссии — ее концентрация в малых объемах солнечной атмосферы, впервые количественно изучено явление "усов" и нестационарной непрерывной эмиссии. Изучение вспышек привело к выводу о своеобразных взрывах на Солнце, энергия которых черпается из магнитных полей. Систематические измерения магнитных полей на Солнце позволили выявить тесную связь возникновения вспышек с характерными особенностями магнитных полей, что было положено в основу практики прогнозирования солнечных вспышек.

Впервые показал, что общее магнитное поле Солнца состоит из множества хаотически распределенных по поверхности элементов магнетизма, нашел, что "среднее поле" Солнца сильно отличается от дипольного. Обнаружены также сезонные и суточные колебания общего магнитного поля Солнца, делающие его подобным магнитно-переменной звезде. Применив улучшенный вариант солнечного магнитографа к наблюдению звезд, обнаружил слабые магнитные поля у многих звезд.

Много внимания уделял внеатмосферным исследованиям. Созданные под его руководством приборы функционировали на некоторых искусственных спутниках Земли, а также на "Луноходе-2", на научной орбитальной станции "Салют-4".

Член Лондонского королевского о-ва, чл.-кор. Гейдельбсргской АН, член Международной академии астронавтики. В 1964—1970 гг. был вице-президентом Международного астрономического союза, с 1957 по 1968 г. — президент Комиссии № 10 "Солнечная активность" MAC.

Лауреат Государственной премии СССР (1952), Герой Социалистического Труда (1973).

Лит.: Астрономия в СССР за сорок лет (1917—1957). — М., Физматгиз, 1960. — Развитие астрономии в СССР. — М., "Наука", 1967. — Северный А. Б. Физика Солнца. — М., Изд-во АН СССР, 1956.
В 1938—1946 работал в ГАИ имени П. К. Штернберга. С 1946 года работал в КрАО АН СССР (с 1952 года — директор).

Научные труды
Физика Солнца, М., 1956
Северный А. Б. Об устойчивых колебаниях газовых шаров и звезд // Изв. КрАО, 1948, т. 1, ч. 2, с. 3-90
Северный А. Б., Хохлова В. Л. Исследование движений и свечения солнечных протуберанцев // Изв. КрАО. — 1953. — Т. 10. — С. 9-53.
Северный А. Б., Шапошникова Е. Ф. Исследование развития хромосферных вспышек на Солнце // Изв. КрАО. — 1954. — Т. 12. — С. 3-32.
Северный А. Б. Исследование тонкой структуры эмиссии активных образований и нестационарных процессов на Солнце // Изв. КрАО. — 1957. — Т. 17. — С. 129—161.
Тонкая структура эмиссииактивных образований на Солнце, // Астрономический журнал, 1956, т. 33, вып. 1
Статьи в журнале «Успехи физических наук»
Severny, A.B., Kotov, V.A., and Tsap, T.T., 1976. «Observations of solar pulsations», Nature, vol. 259, p. 89.

Источник: https://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/110914

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213520 раз)