Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213838 раз)

SIDEROCRATOR

Цитата: slava3500 від 11 Травня 2018, 00:07:25

Много внимания уделяет внеатмосферным исследованиям. Созданные под его руководством приборы функционировали на некоторых искусственных спутниках Земли, а также на "Луноходе-2", на научной орбитальной станции "Салют-4".

уделяет с того света?
чи може він реінкарнувавсь?

не можна ж так копіювати не перечитавши

Судячи по тому що він досі уделяет внимание то взято мабуть з довідника Астрономьі за 1986 р.

slava3500

135 лет назад 11 мая 1883г. французским астрономом Альфонсом Борелли был обнаружен (233) Астеропа (др.-греч. Ἀστερόπη)
довольно крупный астероид главного пояса, принадлежащий к редкому спектральному классу T. Его спектр говорит о наличие в составе астероида троилита, особой формы сернистого железа, которая часто встречается в железных метеоритах. Открытие совершено в обсерватории Марселя и назван в честь плеяды по имени Астеропа, которая, согласно древнегреческой мифолофогии, дочь титана Атланта и океаниды Плейоны. Стеропой (или Атеропой) также названа звезда в созвездии Тельца.

Фотометрические наблюдения, проведённые в 1995 году, позволили получить кривые блеска этого тела, из которых следовало, что период вращения астероида вокруг своей оси равняется 19,743 часа. Данные о размерах и соответственно размерах астероида несколько расходятся у разных обсерваторий: IRAS даёт размеры 109,56 ± 5,04 км при альбедо равном 0,08 ± 0,01, а результаты измерений телескопа Спитцер свидетельствуют о диаметре в 97,54 ± 10,32 км и альбедо 0,10 ± 0,01

SIDEROCRATOR

195 років тому. 12 травня 1823 р. народився видатний англійський астроном, активний відкривач астероїдів Джон Рассел Хінд (John Russel Hind 1823-1895)

У 17 років він відправився в Лондон навчатися професії цивільного інженера. Завдяки допомозі Чарльза Вітсона він залишив інженерну справу і погодився працювати в Гринвіцькій королівської обсерваторії під керівництвом Джорджа Бідделла Ейрі.
Астрономічна кар'єра Джона Хінда почала досить незвично - він був найнятий як позаштатний обчислювач в Обсерваторію Грінвіча під керівництвом Джорджа Ейрі.
Ейрі був першим прихильником моделі фабрики для своєї обсерваторії; серед інших практик, він запровадив жорсткий графік роботи своїх помічників, в тому числі і тодішню нову практику "замикання", "Замикання", що сприяло суворому дисциплінарному режиму. Едвард Маундер, який був пізніше помічником, згадував, що за такого розкладу, помічники зазвичай не переживали 46-річного віку.
Деспотизм Ейрі швидко набрид Хінду і той втік у 1844 р. в приватну обсерваторію Дж. Бішопа. Бішоп був виноробом чия продукція, як стверджувалося, становила половину британського винного акцизу, а в середині 40-х років, коли він накопичив достатньо великі гроші, щоб робити все, що йому сподобалося, присвятив себе науковим інтересам. Він придбав 7" Доллондівський рефрактор і найняв серію обдарованих астрономів, які спостерігали від його імені.

В 1845 р. Астрономічний світ сколихнула незвичайна новина: Карл Хенке після 15! років безрезультатних пошуків відкрив новий астероїд Гебу.
http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=27354.msg574593#msg574593
Ейрі і Хінд були одними з перших про це поінформовані і почали його спостереження та обчислення орбіти.
30 вересня 1846 р. дізнавшись про відкриття Нептуна Хінд став першим астрономом в Англії, який провів його спостереження. Згодом у жовтні 1846 р. Разом з В. Ласселом Хінд проводив спостереження з пошуку супутників та кільця Нептуна, в існуванні якого обидва були впевненими. Хоча супутник був підтверджений, кільце виявилося ілюзорним. Тепер ми знаємо, що у Нептуна є кільця, але вони не були видимими в інструментах, що використовувалися спостерігачами XIX століття.

У 1847 році, Хінд додав репутації обсерваторії як першовідкривач комети та двох малих планет (7) Іріс (8 ) Флора. Через суперечки, що стосувалася відкриття Нептуна, Комітет Золотої медалі Королівського астрономічного т-ва не зміг змиритись з одним одержувачем своєї медалі, а замість цього надав письмові свідчення на 12 осіб, які були призначені для отримання медалі, включаючи Гершеля за його дослідження "Південної півкулі", Пітера Хансена за його дослідження Місяця, Хенке та Хінда за їхні відкриття астероїдів, а також Адамса, Ейрі та Ле Вер'є за відкриття Нептуна.
Наступне відкриття астероїда Хіндом відбулося 13 вересня 1850 р., протягом року ювілею королеви Вікторії. Його було названо (12) Вікторія, проти цього виступив американський редактор Астрономічного Журналу Бенджамін Гулд, який наполягав на відповідності з чинними в той час правилами, що всі імена повинні були бути вибрані з тих, що є божествами класичної міфології. Проте дебати заспокоїлися коли директор Гарвардської обсерваторії Вільям Бонд зазначив, що Вікторія була і римським божеством. Всього Хінд відкрив 10 астероїдів - останній у 1854 році.

7 Ірида   13 серпня 1847
8 Флора   18 жовтня 1847
12 Вікторія   13 вересня 1850
14 Ейрена   19 травня 1851
18 Мельпомена   24 червня 1852
19 Фортуна   22 серпня 1852
22 Калліопа   16 листопада 1852
23 Талія   15 грудня 1852
27 Евтерпа   8 листопада 1853
30 Уранія   22 липня 1854

У 1853 році він був нагороджений Золотою медаллю Королівського астрономічного товариства. У 1853 році Хінд став керівником «Морського альманаху» (англ. Nautical Almanac), і займав цю посаду до 1891 року.
11 жовтня 1852 року Хінд відкрив туманний об'єкт Т Тельця; пізніше було встановлено, що він має змінну яскравість (змінна туманність Hind, NGC 1555), і тепер розглядається як прототип змінних зірок Т Тельця.
Хінд також виявив галактику NGC 4125 в Драконі (1850) і кульові скупчення NGC 6535 в Змії (1852) і NGC 6760 в Орлі (1845). Серед інших чудових відкриттів Хінда змінна зірка R Зайця (темно-червона зірка Хінда), яку він знайшов у жовтні 1847 р. Нова Змієносця(1848 р.) Та карликова нова Н Близнюків (1855 р.).
Змінна туманність Хінда.

slava3500

105 лет назад 12 мая 1913г. родился Татеос Артемьевич Агекян (12 мая 1913, Батуми, Российская империя — 16 января 2006, Санкт-Петербург, Россия) — советский и российский астроном, заслуженный деятель науки Российской Федерации (1999), почётный профессор Санкт-Петербургского университета.

Биография
Родился в 1913 году в Батуми, армянин. В 1938 окончил Ленинградский государственный университет, после чего преподавал в средней школе и Ленинградском институте инженеров железнодорожного транспорта (1938—1941). Одновременно поступил в заочную аспирантуру к В. А. Амбарцумяну.

Участник Великой Отечественной войны.

С 1946 до конца жизни работал в Ленинградском университете, в Астрономической Обсерватории Ленинградского университета (с 1961 — профессор). Работал профессором кафедры небесной механики, много лет возглавлял лабораторию небесной механики и звездной динамики. Прочитал множество курсов в Ленинградском (Санкт-Петербургском) университете, а также в университетах Петрозаводска и Мельбурна (Австралия).

Научная деятельность
Занимался проблемами галактической астрономии, небесной механики и динамики звёздных систем. Многие из его работ по изучению строения, кинематики и динамики звездных систем связаны с применением методов математической статистики и теории случайных процессов. Развил теорию динамической эволюции нестационарных сферических и вращающихся звездных систем, предложил новый подход к исследованию свойств движения в поле произвольного ротационно-симметричного потенциала с помощью изучения свойств поля направлений, образованного витками траектории звезды, инициировал изучение динамики тройных звезд и галактик методом Монте-Карло, привнёс ряд новых подходов в изучение структуры звездного поля и кратных систем, внес существенный вклад в теорию интеграла столкновений в звездной динамике, разработал новые методы исследования кинематики Галактики по профилям радиолинии нейтрального водорода с длиной волны 21 см. Рассмотрел совместное влияние скучивания галактик и клочковатости поглощающей материи на видимое распределение галактик. Предложил метод изучения свойств движения в поле заданного потенциала при помощи градиентов поля направлений. Уточнил понятие компланарности в кратных системах звезд и сделал ряд выводов об изменении компланарности в процессе эволюции.

Научная школа
Совместно с К. Ф. Огородниковым создал Ленинградскую школу звездной динамики, получившую мировое признание. Среди его учеников — профессор И. В. Петровская, Ж. П. Аносова, В. В. Орлов, Н. П. Питьев, С. П. Якимов, И. И. Никифоров.

Автор таких шедевров по астрономии, как:
Курс астрофизики и звездной астрономии. Т. 2. М., 1962.

Звезды. Галактики. Метагалактика. 1-е изд. Л., 1966 (3-е изд. — М., 1981); (переведена на английский, итальянский и румынский языки); которые я с удовольствием прочел в своё время.

slava3500

110 лет назад 14 мая 1908г. родился Джозеф Лейд Пози (англ. Joseph Lade Pawsey, 1908—1962) — австралийский астроном.

Родился в Арарате (штат Виктория), в 1931 окончил Мельбурнский университет, в 1931—1934 продолжал образование в Кембриджском университете (Англия). В 1934—1939 работал в Англии в исследовательской лаборатории электротехнической компании «EMI», с 1940 — в Радиофизической лаборатории Организации научно-промышленных исследований в Сиднее. Член Австралийской АН (1954) и Лондонского королевского общества[en]* (1960).

Основные труды в области радиоастрономии. Был одним из первых радиофизиков, занявшихся радиоастрономическими исследованиями после окончания второй мировой войны. До 1945 изучал распространение радиоволн в земной атмосфере, принимал участие в разработке телевизионной и радарной техники. В 1945 организовал и в дальнейшем возглавлял радиоастрономические исследования в Австралии. Изучал в основном радиоизлучение Солнца. В 1945 установил связь между потоком радиоизлучения и активностью пятнообразования; в 1946 указал, что излучение не может возникать в результате тепловых процессов в пятнах, и предположил, что оно вызвано сильными электрическими возмущениями в атмосфере Солнца. В 1946 подтвердил существование предсказанного В. Л. Гинзбургом и Д. Ф. Мартином излучения солнечной короны в метровом диапазоне длин волн, соответствующего электронной температуре порядка 106 К. В начале 50-х годов провёл (совместно с Л. Л. Мак-Криди и Ф. Ф. Гарднером) ряд исследований земной ионосферы — отождествил и измерил тепловое радиоизлучение ионосферы, соответствующее температуре 300 K, высоту излучающей области и электронную концентрацию в ней. Много занимался вопросами радиоастрономического приборостроения, принимал активное участие в создании 64-метрового радиотелескопа для Радиофизической лаборатории Организации научно-промышленных исследований в Сиднее.

Саша Наумов

Цитата: slava3500 від 14 Травня 2018, 00:20:48

существование предсказанного В. Л. Гинзбургом и Д. Ф. Мартином излучения солнечной короны в метровом диапазоне длин волн, соответствующего электронной температуре порядка 106 К.

10⁶

SIDEROCRATOR

400 років тому 15 травня 1618 р. Йоганн Кеплер відкрив Третій закон руху планет.
Протягом декількох років Кеплер уважно вивчав численні дані спостережень Браге й у результаті ретельного аналізу доходить висновку, що траєкторія руху Марса не коло, а еліпс, у фокусі якого знаходиться Сонце — положення, відоме сьогодні під першим законом Кеплера. Подальший аналіз привів до другого закону — чим далі планета від Сонця, тим повільніше вона рухається. Обидва закони були описані Кеплером у 1609 у книзі «Нова астрономія». У 1611 Кеплер публікує книгу «Діоптрика», що, власне кажучи, з'явилася першим викладом оптики як науки. Тут Кеплер докладно описує явище заломлення світла і поняття оптичного зображення. Глибоке розуміння цих питань привело Кеплера до схеми телескопічної підзорної труби, побудованої в 1613 Кристофом Шайнером.

У 1612 після смерті празького кайзера Кеплер переїжджає до Лінца. Подальший аналіз орбіти Марса привів Кеплера в 1618 до відкриття третього закону: відношення куба відстані планети від Сонця до періоду обертання її навколо Сонця є величина постійна для всіх планет. Цей результат Кеплер публікує в книзі «Гармонія світу».

Одним з важливих етапів в історії науки було пророкування Кеплером на основі відкритих ним законів проходження Венери на тлі сонячного диска в 1631.

В кінці XVI століття в астрономії ще відбувалася боротьба між геоцентричною системою Птолемея і геліоцентричною системою Коперника. Супротивники системи Коперника посилалися на те, що стосовно похибки розрахунків вона нічим не краще птолемеївської. Нагадаємо, що в моделі Коперника планети рівномірно рухаються по кругових орбітах: щоб погоджувати це припущення з видимою нерівномірністю руху планет, Копернику довелося ввести додаткові рухи по епіциклам. Хоча епіциклів у Коперника було менше, ніж у Птолемея, його астрономічні таблиці, спочатку точніші, ніж птолемеєві, незабаром істотно розішлися із спостереженнями, що немало спантеличило і охолодило захоплених коперниканців.

Відкриті Кеплером три закони руху планет повністю і з чудовою точністю пояснили видиму нерівномірність цих рухів. Замість численних надуманих епіциклів модель Кеплера включає тільки одну криву — еліпс. Другий закон встановив, як змінюється швидкість планети при віддаленні або наближенні до Сонця, а третій дозволяє розрахувати цю швидкість і період обертання навколо Сонця.

Хоча історично кеплерівська система світу заснована на моделі Коперника, фактично у них дуже мало загального (тільки добове обертання Землі). Зникли кругові рухи сфер, що несуть на собі планети, з'явилося поняття планетної орбіти. У системі Коперника Земля все ще займала дещо особливе положення, оскільки тільки у неї не було епіциклів. У Кеплера Земля — рядова планета, рух якої підпорядкований загальним трьом законам. Всі орбіти небесних тіл — еліпси (рух по гіперболічній траєкторії відкрив пізніше Ісаак Ньютон), загальним фокусом орбіт є Сонце.

Кеплер вивів також «рівняння Кеплера», що використовується в астрономії для визначення положення небесних тіл.

Закони динаміки планет, відкриті Кеплером, слугували пізніше Ісааку Ньютону основою для створення теорії гравітації. Ньютон математично довів, що всі закони Кеплера є наслідком закону тяжіння.

Погляди Кеплера на будову Всесвіту за межами Сонячної системи витікали з його містичної філософії. Сонце він вважав нерухомим, а сферу зірок вважав межею світу. У нескінченність Всесвіту Кеплер не вірив і як аргумент запропонував (1610) те, що пізніше отримало назву фотометричний парадокс: якщо число зірок нескінченне, то в будь-якому напрямі погляд наткнувся б на зірку, і на небі не існувало б темних ділянок.

Система світу Кеплера претендувала не тільки на виявлення законів руху планет, але і на набагато більше. Аналогічно піфагорійцям, Кеплер вважав світ реалізацією деякої числової гармонії, одночасно геометричної і музичної; розкриття структури цієї гармонії дало б відповіді на найглибші питання:

« Я з'ясував, що всі небесні рухи, як в їхньому цілому, так і у всіх окремих випадках, пройняті загальною гармонією — правда, не тією, яку я припускав, але ще більш здійсненою. »
Наприклад, Кеплер пояснює, чому планет саме шість і вони розміщені в просторі так, а не якось інакше: виявляється, орбіти планет вписані в правильні багатогранники. Цікаво, що виходячи з цих ненаукових міркувань, Кеплер передбачив існування двох супутників Марса і проміжної планети між Марсом і Юпітером.

Закони Кеплера сполучали в собі ясність, простоту і обчислювальну потужність, хоча містична форма його системи світу ґрунтовно засмічувала реальну суть великих відкриттів Кеплера. Проте вже сучасники Кеплера, відокремивши зерна від лушпиння, переконалися в точності нових законів, хоча їхній глибинний смисл до Ньютона залишався незрозумілим. Ніяких спроб реанімувати модель Птолемея або запропонувати іншу систему руху, окрім геліоцентричної, більше не робилися.
Harmonica Mundi, 1619

slava3500

90 лет назад 17 мая 1928г. родился Игорь Владимирович Гаврилов (1928 −1982) — советский астроном.

Биография
Родился в местечке Рубежевичи (ныне — Столбцовского района Минской области), в 1952 окончил физико-математический факультет Вильнюсского университета, после чего некоторое время работал учителем математики средней школы. С 1954 — сотрудник Главной астрономической обсерватории АН УССР (с 1976 — заведующий отделом фотографической астрометрии).

Основные труды в области селенодезии и фотографической астрометрии. Под его руководством и при непосредственном участии составлены первые в СССР селенодезические каталоги положений точек видимой стороны Луны, сыгравшие значительную роль при осуществлении программ изучения Луны с помощью космических аппаратов и картографировании лунной поверхности. Выполнил большой цикл исследований по определению параметров геометрической фигуры Луны. Значительная часть этих исследований отражена в его монографии «Фигура и размеры Луны по астрономическим наблюдениям» (1969), а также в коллективной работе «Сводная система селенодезических координат 4900 точек лунной поверхности» (1977). В последние годы жизни много внимания уделял проблемам фотографической астрометрии, был одним из инициаторов программы по фотографическому обзору северного неба. Лауреат Государственной премии УССР.
В честь Игоря Владимировича Гаврилова в 1970 г. назван кратер на обратной стороне Луны.

slava3500

145 лет назад 17 мая 1873г. родился Фредерик Хэнли Сирс (англ. Frederick Hanley Seares, 1873—1964) — американский астроном.

Биография
Родился в Кассополисе, в 1895 окончил Калифорнийский университет, продолжал астрономическое образование в том же университете, а также в Берлине и Париже. В 1901—1909 — директор обсерватории университета штата Миссури, в 1909—1940 работал в обсерватории Маунт-Вильсон, где до 1925 был заведующим вычислительным отделом, а затем заместителем директора. В 1929 был президентом Тихоокеанского астрономического общества. Член Национальной АН США.

Основные труды в области звездной фотометрии. Установил фотографическую шкалу величин звезд Северного Полярного ряда, которая была принята в 1922 Международным астрономическим союзом в качестве стандарта, определяющего международные фотографическую и фотовизуальную системы. Установил стандартные величины звезд и в других областях неба (опубликованы в 1930 в виде каталога величин 67 948 звезд до 18,5m в 139 площадках северного неба до склонения −15°). На основе этих данных изучил также распределение звезд по величинам и распределение поглощающего вещества в Галактике. Ряд работ посвящён изучению переменных звёзд, вычислениям орбит комет, измерению магнитного поля Солнца.

Награждён медалью Брюс Тихоокеанского астрономического общества (1940). В его честь назван кратер на Луне.

SIDEROCRATOR

970 років тому 18 травня 1048 р. народився Ома́р Хайя́м (Omar Khayyám; 1048 — 1131) — перський поет, математик, філософ, астроном.

Життя і наукова діяльність Омара Хайяма протікала при дворі караханідського принца Шамс аль-Мулука (1068–1079). Літописці XI століття зазначають, що бухарський правитель оточив Омара Хайяма пошаною і запрошував «сісти його поруч із собою на трон».

У 1074 році Омара Хайяма запросили до двору могутнього султана Малік-шаха (1072–1092), у місто Ісфаган. Того року почався 20-літній період його особливо плідної наукової діяльності, блискучої за досягнутими результатами. Місто Ісфаган було у цей час столицею могутньої централізованої сельджукської держави, що простягалася від Середземного моря на заході до кордонів Китаю на сході, від Головного Кавказького Хребта на півночі до Перської затоки на півдні. Омар Хайям був запрошений султаном Малік-шахом на настійну вимогу Нізам аль-Мулька (візиря Малік-шаха) аби очолити палацову обсерваторію. Тут працювали «найкращі астрономи століття» (записи тогочасних джерел), яким надали великі кошти для придбання відповідного устаткування. Султан наказав Омару Хайяму розробити новий календар.

В Сельджуцькій імперії існувало одночасно дві календарні системи: сонячний домусульманський зороастрийський календар і місячний, привнесений арабами разом з ісламізаціею населення. Обидві календарні системи були недосконалими. Сонячний зороастрійський рік нараховував 365 днів; виправлення на дробові частини доби коректувалися тільки один раз у 120 років, коли похибка виростала вже в цілий місяць. Місячний же мусульманський рік у 355 днів був зовсім непридатний для практики сільськогосподарських робіт.

Протягом 5 років Омар Хайям разом із групою астрономів вели наукові спостереження в обсерваторії, і до березня 1079 року вони розробили новий календар, що відрізнявся високим ступенем точності. Цей календар, названий на честь імені султана, який замовив його, «Малікшаховим літочисленням», мав у своїй основі 33-річний період, що включав 8 високосних років; високосні роки випливали 7 разів через 4 роки і один раз через 5 років. Проведений розрахунок дозволив тимчасову різницю пропонованого року в порівнянні з роком тропічним, що обчислюється в 365,2422 дні, звести до 19 с. Отже, календар, запропонований Омаром Хайямом, був на 7 с точнішим за нинішній григоріанський календар, розроблений у XVI столітті, де річна похибка становить 26 с. Хайямівська календарна реформа з 33-річним періодом оцінюється сучасними вченими як чудове відкриття. Однак система не була у свій час впроваджена в практику.

У довгі години роботи в обсерваторії, що була однією з найкращих у світі на той час, Омар Хайям вів і інші астрономічні дослідження. На підставі багаторічних спостережень за рухом небесних тіл він склав «Астрономічні таблиці Малік-шаха» — «Зідж-е Малікшахі» до складу якого входив зоряний каталог зі 100 яскравих зірок.

Астрономія в епоху Омара Хайяма була нерозривно зв'язана з астрологією. Остання входила в число середньовічних наук, що відрізнялися особливою практичною необхідністю. Астролог проходив ґрунтовну підготовку, він мав добре знати геометрію, науку про властивості чисел, космографію та систему зоряних ознак, тобто мистецтво складання гороскопів, володіти широким колом спеціальної літератури. Омар Хайям входив у найближчий почет Малик-шаха, тобто в число його надимів — радників, і, зрозуміло, практикував при царському дворі як астролог. Слава Омара Хайяма як астролога — віщуна, наділеного особливим даром ясновидіння, була дуже велика. Ще до появи його в Ісфагані при дворі Малик-шаха знали про Омара Хайяма як про вищий авторитет серед астрологів. Ан-Нізамі ас-Самарканді наводить один епізод (який, щоправда, належить до пізнішого періоду життя Хайяма): «Зимою 1114 року султан послав у місто Мерв людину до великого ходжі Садр ад-Діна Могаммада ібн аль-Музаффара — хай ласкавий буде до нього Аллах! — щоб той попрохав імама Омара визначити, чи поїдуть вони на полювання, чи не буде в ці кілька днів ні дощу, ні снігу. Ходжа імам Омар часто спілкувався з ходжею і бував у його палаці. Ходжа послав за ним, покликав і розповів, про що просили. Той пішов на два дні, обдумав це питання, визначив слушний момент, вирушив до султана і посадив султана на коня. Коли султан від'їхав на деяку відстань, набігла хмара, і налетів вітер, пішов сніг і все покрилося туманом. Усі засміялися, і султан хотів повернутися. Але ходжа імам сказав їм, щоб султан не хвилювався, бо хмара зараз розійдеться, і в ці п'ять днів не буде ніякої вологи. Султан поїхав далі, і хмара розсіялася, і в ці п'ять днів не було ніякої вологи, і ніхто не бачив ні хмарини». Але сам Нізамі Самарканді додає до цієї історії такий коментар: «Попри те, що правила астрології є визнаним мистецтвом, їм не можна вірити, астроном повинен уникати довіри до них і кожне твердження, зроблене ним, повинен представити долі. Наскільки я знав доведення істин Омаром, я не бачив, щоб він довіряв правилам астрології. Я ніколи не бачив і не чув ні про кого з великих, хто мав би таку довіру». Останні слова Нізамі Самарканді вказують на те, що віщування погоди Хайямом, яке, можливо, за звичаями того часу, виглядало як астрологічне пророцтво, насправді не базувалось на астрології. Скоріш за все, вдалий прогноз Хайяма спирався на його метеорологічні знання.

Після смерті султана Малік-шаха обсерваторія була закрита.

UKBB

Юначе, підведись — горить зоря ясна!
В прозорі келихи налий вогню-вина!
В цім тліннім закутку живеш ти мить… а потім,
Хоч як жадатимеш, не вернеться вона.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/omar-hayyam-rubayi-ukrayinskoyu

Окрім зірок, філософії та математики Омар ще дечим захоплювався.

Чебуратор

А я оце давно думаю: чи не варто в українській мові запровадити власний термін для "високосного" року, як у більшості європейських мов? Поляки використовують слово "przestępny" (той, що дозволяє "переступити" через накопичену різницю між істинним і календарним роком) - найближчий український еквівалент, мабуть, "переступний"... наче ніде більше це слово не використовується

slava3500

230 лет назад 18 мая 1788г. родился Карл Людвиг Христиан Рюмкер (нем. Carl Ludwig Christian Rümker; 18 мая 1788, Бург-Штаргард — 21 декабря 1862, Лиссабон) — немецкий и английский астроном. Отец Г. Ф. В. Рюмкера.

По окончании образования должен был вследствие войны бежать из родины (Пруссия) в Гамбург, затем в Англию. Там поступил на морскую службу и участвовал в войне с французами; был учителем мореходного искусства. В 1817 году вышел в отставку и получил место директора навигационной школы в Гамбурге; написал учебник по навигации (нем. «Handbuch der Schiffahrtskunde»; 1820), выдержавший много изданий.

По приглашению Томаса Брисбена занял место наблюдателя в его частной обсерватории в Параматта близ Сиднея. Наблюдения Рюмкера послужили материалом для каталога 7385 южных звезд, так наз. «Brisbane Catalogue», 1835 г.

В 1831 году Рюмкер вернулся в Европу и получил место директора Гамбургской обсерватории. Результатом его деятельности был каталог «Mittlere Oerter von 12000 Fixsternen für 1836» и большой ряд статей в «Astronomische Nachrichten». Выйдя в отставку, поселился в Лиссабоне, где и умер. Место директора Гамбургской обсерватории занял его сын, Георг-Фридрих-Вильгельм (1832 −1900).

slava3500

110 лет назад 18 мая 1908г. родился Ричард Таузи (англ. Richard Tousey; 1908—1997) — американский физик и астроном.

Биография
Родился в Сомервилле, (штат Массачусетс), в семье Колмана и Аделы Хилл Таузи. В 1928 окончил университет Тафтса. В 1928—1936 вёл научные исследования и преподавал в Гарвардском университете, в 1936—1941 — в университете Тафтса. С 1941 работал в Исследовательской лаборатории Военно-Морского флота США (вначале в оптическом отделе, в 1958-1967-руководитель группы ракетной спектроскопии в отделе атмосферы и астрофизики, в 1967—1978 — руководитель отдела космических исследований, с 1978 — консультант).

Основные труды в области астрономии посвящены исследованиям ультрафиолетового спектра Солнца. Руководил запусками в США первых исследовательских высотных ракет, на которых были установлены спектрографы для регистрации спектра Солнца в далекой ультрафиолетовой области. В 1946 впервые получил и отождествил спектр Солнца до 2200 Å, а затем и в более коротковолновой области. Выполнил ряд работ по атмосферной оптике: исследовал поглощение света в атмосфере, яркость неба и видимость планет, звёзд и искусственных спутников на дневном и ночном небе, интенсивность различных эмиссионных линий и полос, возникающих в ночное время в атмосфере Земли. Внёс большой вклад в физиологическую оптику.

slava3500

90 лет назад 18 мая 1928г. родился Дмитрий Дмитриевич Положенцев (1928—2009) — российский советский астрофизик, доктор физико-математических наук (1977).

Младший научный сотрудник Пулковской астрономической обсерватории (1952—1955), зав. вычислительной лабораторией (1955—1984), зав. лабораторией фундаментальной астрометрии (1984—1989), с 1989 старший научный сотрудник Главной астрономической обсерватории Российской академии наук (ГАО РАН).

В 1964—1965, 1969—1970 и 1988—1990 гг. в научных командировках в Чили и Боливии. Иностранный член-корреспондент Академии наук Боливии.

Возглавлял экспедиции (астрономо-геодезические работы):

Полуостров Ямал, 1949 г.;
Северный Урал, 1951 г.;
Архангельская область, 1955 г.;
Гомельская область, 1957 г.;
Чили, 1964 и 1969—1970 гг. — меридианные наблюдения звезд южного неба;
Аргентина, 1978 г. — выбор места для астрометрической экспедиции;
Боливия, 1988—1990 гг. — фотографические наблюдения слабых звезд южного неба.
Доктор физико-математических наук (1977).

В 1980—1987 гг. профессор Ленинградского государственного университета, читал лекции по астрометрии.

Опубликовал 176 научных трудов. Автор учебных пособий:

«Радио- и космическая астрометрия» (1982);
«Новые идеи и методы классической астрометрии» (1985).
Публикации:

Предварительный сводный каталог фундаментальных слабых звезд со склонениями от +90° до -20° (ПФКСЖ).: Каталог собственных движений звезд в четырех рассеянных звездных скоплениях и в их окрестностях. М. С. Зверев, Дмитрий Д. Положенцев. Издание Главной Астрономической Обсерватории в Пулкове, 1958 - Всего страниц: 132
Триста лет астрономии в Санкт-Петербурге: Ист. очерк и кат. выст. / В.К. Абалакин, Э.П. Карпеев, Д.Д. Положенцев; РАН. Гл. (Пулковская) астрон. обсерватория, Музей М.В. Ломоносова. — СПб.: Альманах, 2000. — 44 с.:
Зверев М.С., Положенцев Д.Д. Дифференциальная меридианная астрометрия в Пулкове // 150 лет Пулков.обсерват. — Л.: Наука, 1987. — С. 41–86.
Современная астрометрия [Текст] : (по материалам 23-й астрономической конференции СССР) / Отв. редактор Положенцев Д.Д. – Л. : ГАО АН СССР, 1987. – 485с.
М.С.Зверев, А.Н.Курьянова, Д.Д.Положенцев, Я.С.Яцкив. кн. Сводный каталог фундаментальных слабых звезд со склонениями от +90о до –20о (ПФКСЗ-2), Киев, “Наукова думка”, 1980, 110с.
Награжден медалью «За трудовую доблесть» (1975) и другими медалями.

SIDEROCRATOR

Цитата: Чебуратор від 17 Травня 2018, 17:00:13

А я оце давно думаю: чи не варто в українській мові запровадити власний термін для "високосного" року, як у більшості європейських мов? Поляки використовують слово "przestępny" (той, що дозволяє "переступити" через накопичену різницю між істинним і календарним роком) - найближчий український еквівалент, мабуть, "переступний"... наче ніде більше це слово не використовується

давно треба
тим більше що цей термін дійсно використовувався для позначення високосного року.

UKBB

Цитата: slava3500 від 18 Травня 2018, 00:15:27

90 лет назад 18 мая 1928г. родился Дмитрий Дмитриевич Положенцев (1928—2009) — российский астрофизик,

Правильнее, на мой взгляд, российский советский, потому как основная научная активность происходила до 1990г.

Квазар 3C 273

Цитата: Чебуратор від 17 Травня 2018, 17:00:13

А я оце давно думаю: чи не варто в українській мові запровадити власний термін для "високосного" року, як у більшості європейських мов? Поляки використовують слово "przestępny" (той, що дозволяє "переступити" через накопичену різницю між істинним і календарним роком) - найближчий український еквівалент, мабуть, "переступний"... наче ніде більше це слово не використовується

А мені здається такий варіант не дуже підходить як і нинішній, краще вже назвати його просто довгим. Так буде просто і зрозуміло.
А переступати він явно нічого не переступає, а навпаки затримує, тут більше підійде коригуючий/коректуючий, якщо попередній запропонований варіант занадто простим здається.

slava3500

Цитата: UKBB від 18 Травня 2018, 10:58:39

Цитата: slava3500 від 18 Травня 2018, 00:15:27
90 лет назад 18 мая 1928г. родился Дмитрий Дмитриевич Положенцев (1928—2009) — российский астрофизик,
Правильнее, на мой взгляд, российский советский, потому как основная научная активность происходила до 1990г.

Исправил.

SIDEROCRATOR

220 років тому 18 травня 1798 р. народився ірландський землевласник, політик і аматор астрономії Едвард Купер (Edward Joshua Cooper 1798-1863)

Народився в родині Ірландських землевласників.
Купер залишив Оксфорд після двох років без отримання ступеня. Він провів більшу частину наступного десятиліття, подорожуючи за кордоном, зацікавившись астрономією при відвідуванні обсерваторії Арма. Він завжди подорожував з портативними приладами, які він використовував для розрахунку широти і довготи відвіданих місць та оцінити їх потенціал для астрономічного спостереження. Він накопичив масу географічних даних, які він ніколи не опублікував.

Його ранні подорожі відвезли його до Середземного моря та Єгипту, потім на схід до Туреччини та Персії. У 1824-5 перейшов Данію, Швецію та Норвегію, аж до Північного мису. Він прийшов до висновку, що Мюнхен і Ніцца є найкраще адаптованими місцями в Європі для астрономічних спостережень.

Коли його батько помер у 1830 році, він успадкував родовий замок Маркрі.
Згодом він почав будувати власну обсерваторію. У 1831 році він купив за 1200 фунтів найбільший об'єктив в той час. Зроблений французьким оптиком Cauchoix, він мав апертуру 13,1 дюйма (33,9 см) і фокусну відстань 25 футів (7,6 м). Спочатку телескоп був встановлений на дерев'яному стенді, але прибуття великого об'єктива привернуло увагу доктора Томаса Ромні Робінсона, директора Обсерваторії Арма. На пропозицію Робінсона, телескоп був встановлений на екваторіальному монтуванні Томасом Грубом з Дубліна. (Це була перша велика робота для Грубба, якого активно просував Робінсон, і який згодом став відомим виробником телескопів для обсерваторій по всьому світу). Проте вважалося непрактичним побудувати купол потрібного розміру, тому інструмент був встановлений на відкритому повітрі.

Протягом декількох років цей рефрактор Купера був найбільшим у світі. Його використовували для спостереження комети Галлея в 1835 році і сонячного затемнення 15 травня 1836 року.
рефрактор Купера

Пізніше, у 1839 році, був доданий 1,5 метровий пасажний інструмент і 0,9 метрове меридіанне коло, оснащене змінним 17,75 сантиметровим об'єктивом, яке було найбільшим на той час. У 1842 році був доданий 10 сантиметровий кометошукач.
Обсерваторію було розширено і оснащено семидюймовим телескопом, який був замовлений в 1839 році при відвідуванні фабрики Ertel в Баварії. У 1842 році він купив шукач комети, також роботи Ертеля. До 1851 року Маркрі був "безсумнівно найбагатше обладнаниою приватною обсерваторією".
В березні 1842 р. помічником Купера став Ендрю Грем, який дав новий імпульс його діяльності. У 1842-1844 рр. вони працювали разом, Грем почав систематичні спостереження малих планет по меридіану.

25 квітня 1848 року Грем використовуючи шукач комети в Маркрі, відкрив 9 Metis який був єдиним астероїдом, який коли-небудь був виявлений за спостереженням з Ірландії до відкриття ТМ9 у 2008 році.

Після відкриття Astræa 8 грудня 1845 року, Купер мав на меті розширити зоряні карти, які випускали в Берліні зорями 12 і 13 величини. Спостереження велись у 1848-60 рр. Результати були надруковані за державні кошти у чотирьох томах з назвою «Каталог зірок екліптики, що спостерігалися в Markree» (Дублін, 1851-6) Каталог містив дані 60,066 зірок (епоха 1850 рр.) В межах трьох ступенів екліптики, з яких 8 965 вже були відомі. Карти, що відповідають цьому великому каталогу, представленому дочками після смерті Купера в Кембриджському університеті, до сих пір не опубліковані. За цей вклад для астрономії, Купер отримав в 1858 році золоту медаль Каннінгемської Королівської ірландської академії. Він був членом цього органу з 1832 року і був обраний членом Королівського товариства 2 червня 1853 року.
обсерваторія 1880р.

Сучасний вигляд обсерваторії

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213838 раз)