Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213531 раз)

SIDEROCRATOR

Ще цікавий матеріал про Покровського.
За його знімками у 1913 р. Г. М. Неюмін першим в Російській імперії відкрив комету.

В Окупаційній газеті "Нове українське слово" була ще надрукована його велика науково-популярна стаття "Комети" яка також фігурувала в справі про "ізмєну родінє"

ще є цікава праця "Образование миров" С. Арреніуса під редакцією Покровського

Квазар 3C 273

Цитата: Чебуратор від 19 Травня 2018, 23:21:49

Цитувати
А переступати він явно нічого не переступає, а навпаки затримує, тут більше підійде коригуючий/коректуючий, якщо попередній запропонований варіант занадто простим здається.
"коригуючий/коректуючий" - це, по-перше, теж запозичене слово (йшлося про український еквівалент), а по-друге, з ним та сама прамблєма: вже вживається в багатьох інших значеннях, додати ще одне - ще більше заплутати.

Ото ж і слід придумувати нове слово, а не запозичувати ще менш зрозуміле в поляків.

SIDEROCRATOR

475 років тому 24 травня 1543 року помер Микола́й Копе́рник (Nicolaus Copernicus Torinensis 1473 — 1543) — католицький священик, польський астроном і математик, фізик, правник, дипломат, економіст, лікар і астролог. Автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.

За іронією долі 475 років тому за тиждень до його смерті вийшов і його Magnum opus- трактат "Про обертання небесних сфер", як писали перші біографи Коперника він подачив свій твір за кілька днів до смерті.

Народився Коперник в місті Торунь/Торн в бюрґерській сім'ї торговця міддю родом з Клепарова та урядового службовця, котрого звали, як і сина, Nikolas Koppernigk; мати звалася Барбара Ватценроде (нім. Barbara Watzenrode) й була донькою багатого купця з Торуня. Миколай у родині був наймолодший, мав брата Андрія (згодом канонника у Вармії) та сестер Барбару і Катерину. Барбара (на честь своєї матері) пішла в монастир, Катерина вийшла заміж і мала 5 дітей, а Миколай Коперник, дуже прив'язаний до своїх небожів, піклувався про них до кінця життя. Сам він не мав ні дружини, ні дітей. Коли малому Ніколасу було 10 років, помер його батько, і турботу про виховання сироти взяв на себе його дядько по матері, єпископ Вармійський Лукас (Лукаш) Ватценроде-молодший (нім. Lukas Watzenrode, 1447−1512).

1491 — вступив до Краківського університету, де вивчав математику, медицину і богослов'я, але вже тоді його найбільшу увагу і зацікавленість привернула астрономія. На той час астрономію у Краківському університеті викладав відомий український вчений Юрій Котермак.

Закінчивши університет (1494), Ніколас готувався піти шляхом свого дядька — стати священиком. Задля цього у 1497 році поїхав до Італії, де вступив до Болонського університету. Крім теології, вивчав також світські науки — право, давні мови, математику і свою улюблену астрономію.

1500 — покинув Болонью і переїхав до Риму. Згодом на якийсь час навідався на батьківщину, але знову від'їхав на навчання до Італії — на цей раз до Падуї, де вивчав переважно медицину.

1503 — завершив студії, склавши у Феррарі іспити і здобувши диплом та вчений ступінь доктора канонічного права.Того ж року повернувся на батьківщину.
1507 — став не лише секретарем, а й особистим лікарем і довіреною особою свого дядька єпископа, а 1510 року — каноніком Вармійської дієцезії.
Ці роки (до 1512) Коперник жив у єпископському з́амку свого дядька, Лідзбарку-Вармінському, де продовжив свої астрономічні дослідження, одночасно викладаючи у Кракові.
1512 — помер дядько, єпископ Лукаш. Коперник переїхав до Фромборка, невеликого містечка на березі Вісли, де служив канонником, проводячи далі свої дослідження. Тут же він починає писати свій magnum opus про нову модель будови Всесвіту, задум та ідеї якої визрівали, ймовірно, ще на початку 1500-х рр.
Наполегливо працював над трактатом, ретельно перевіряючи кожний розрахунок. Чутки про його працю та ідеї почали поширюватися по всій Європі. Папа Лев X запросив Коперника взяти участь у підготовці календарної реформи (1514), але вчений відмовився (саму́ реформу здійснено лише 1582 року).
Католицька церква, яка в той час найбільше переймалася боротьбою з Реформацією, спочатку поставилася поблажливо до діяльності Коперника, але провідники протестантизму (Мартін Лютер і Меланхтон), перебуваючи в Німеччині, локально ближче до Коперника (а отже, до джерел чуток про нову Коперникову астрономію), відразу сприйняли її вороже.

Крім теоретичних досліджень, до заслуг Коперника в цей час належать проектування і будівництво гідравлічної машини у Фромборку, що постачала в будинки воду, а також запуск польського монетного двору. Крім того, Коперник вів постійну лікарську практику, зокрема боровся з епідемією 1519 року.

Коперник також брав активну участь у боротьбі з Тевтонським Орденом — під час польсько-тевтонської війни (1520-22) він організував успішну оборону дієцезії від тевтонців, а згодом (1524) брав участь у мирних переговорах, наслідком яких стало проголошення території Тевтонського ордену герцогством Пруссії у васальній залежності від Польського королівства.

В 1526 році відкрив закон обігу грошей, надалі названий «Законом Коперніка-Ґрешема».
З 1531 року Коперник майже не брав участі у громадському житті (виняток — безкоштовна медична допомога), цілковито присвятивши себе роботі над книгою. Ще до видання трактату, яке було кінцевою метою, Коперник поширив серед знайомих короткий виклад своєї праці, відомий як «Малий коментар» (лат. Commentariolus).
1542 — стан здоров'я Коперника різко погіршився — його розбив параліч.
24 травня 1543 року, маючи 70 років, Миколай Коперник помер внаслідок інсульту.

Місце поховання Коперника довгий час було невідомим, але 2008 року з допомогою аналізу ДНК вдалося з'ясувати, що вчений похований у кафедральному соборі міста Фромборка (Польща).

Свою найголовнішу працю, базовану на узагальненні власних тривалих спостережень і підрахунків, «Про обертання небесних сфер» (лат. De revolutionibus orbium coelestium) Микола Коперник опублікував після довгих сумнівів у рік своєї смерті (1543).

У цій роботі вчений постулював зовсім нове розуміння місця Землі і, разом з тим, людини у Всесвіті, виступивши творцем геліоцентричної теорії світу.

Стара геоцентрична теорія облаштування всесвіту, яку сформулював грецький астроном Птолемей у ІІ ст., розглядала Землю як центр світобудови і була панівною серед учених і теологів. Основну думку Коперника коротко викладено на його пам'ятнику у Варшаві:

«Solis stator, Terrae motor («Він зупинив Сонце, зрушивши Землю»)»
Довга затримка з публікацією його книги не пов'язана, як це часом стверджується, з побоюваннями переслідувань з боку Церкви, бо єпископ Гідеман Гізе, кардинал Миколай Шенберґ, як і учень Георг Йоахім Ретік, давно були знайомі з його теорією і наполягали на публікації книги. Сумніви Коперника були пов'язані з інтуїтивними відчуттями деяких хиб його теорії, переобтяженої зайвими подробицями.

Книга Коперника латиною вийшла накладом 1000 примірників у Нюрнберзі з анонімною передмовою, складеною, найвірогідніше, без відома Коперника, де викладені теорії оголошено суто математичними гіпотезами, зручними для обчислень.

Згодом трактат перевидано в Базелі (1566). В 1616 році Ватикан вніс працю Коперника у перелік заборонених книг Codex librorum prohibitorum (в ньому вона значилась до 1828 року!). Втім, це не завадило її перевиданню вже у наступному (1617) році в Амстердамі та всім дальшим передрукуванням.

Кілька розділів «Про колові рухи…» присвячено питанням плоскої і сферичної тригонометрії.

Створення геліоцентричної системи світу стало революційним переворотом у науці. За висловом Фрідриха Енгельса, він «поклав початок звільненню природознавства від теології». Вчення Коперника науково спростовувало міф про Землю як центр Всесвіту, утверджувало однакову матеріальну природу небесних і земних тіл, їх підпорядкованість єдиним законам, прокладало шлях до наукових відкриттів не лише сонячного, а й багатьох інших світів, аж до ідеї про безкінечність Всесвіту.

Ідеї Коперника позитивно сприйняли вже його сучасники. В подальшому геліоцентрична теорія світобудови набула розвитку і коригування в роботах Галілео Галілея, Йоганна Кеплера, Ісаака Ньютона та інших.

Видатними українськими пропагандистами ідей Коперника були Єпіфаній Славинецький, Феофан Прокопович. Діяльність видатного українського мислителя Григорія Сковороди сприяла утвердженню ідей Коперника в науці і передовій філософській думці.

На відміну від своїх сучасників і попередників, котрі намагалися лише удосконалювати деталі птолемеєвої системи й не наважувалися відмовитися від самого геоцентричного принципу, Коперник зумів подолати це захоплення авторитетами і боязкість перед догмою, водночас глибоко зрозумівши плідність і істинність ідеї давньогрецької натурфілософії – шукати простоту і злагоду у природі як ключі до пояснення явищ, шукати єдину сутність багатьох явищ, які здаються чомусь різними.
Коперник першим глянув на весь тисячолітній досвід розвитку астрономії очима людини епохи Відродження — сміливого, упевненого, творчого новатора. Його гіпотеза була гранично простою: треба поміняти в старій птолемеївській системі Землю й Сонце місцями, щоб тільки Місяць обертався навколо Землі. Але ця проста гіпотеза була недоступною для розуміння більшості сучасників Коперника. Перший раз в історії науки спостерігач був позбавлений свого привілейованого становища, і обговорювалося питання про картину, що спостерігається в іншій (рухається відносно спостерігача) координатній системі. Такий крок був революційним не тільки з погляду церкви — Земля і людина перестали бути головними у Всесвіті, але і з погляду механіки — ніколи ще відносність руху не використовувалася для розв”язання конкретних завдань. Помістивши центр планетної системи на Сонце, Коперник відразу ж спростив її схему. Уперше була віднесена до рангу "рухливих зірок" Земля зі своїм супутником Місяцем. На величезній відстані від планетної системи знаходиться сфера зірок. Його висновок про дивовижну віддаленість цієї сфери диктувався геліоцентричним принципом; тільки так він міг погодити його з видимою відсутністю в зірок зміщень завдяки руху самого спостерігача разом із Землею, тобто відсутністю в них паралаксів.
Система Коперника була простішою і точнішою, за систему Птолемея. Її відразу ж почали використовувати на практиці. Зокрема, на її основі уточнили тривалість тропічного року й з ініціативи папи Григорія ХІІ провели в 1582 р. давно назрілу реформу календаря — було запроваджено новий, або григоріанський, стиль.
Революційне значення геліоцентричного принципу світобудови полягало в тому, що Коперник подав рух усіх планет як єдину систему, пояснив багато незрозумілих раніше ефектів. Так, за допомогою уявлення про річний і добовий рух Землі теорія Коперника відразу ж пояснила головні особливості заплутаних видимих рухів планет (зворотні рухи, стояння, петлі) і виявила причину добового руху небозводу. Петлеподібні рухи планет тепер пояснювалися річним рухом Землі навколо Сонця. У відмінностях розмірів петель (і, отже, радіусів відповідних епіциклів) Коперник правильно побачив відображення орбітального руху Землі: планета, що спостерігається із Землі, повинна описувати видиму петлю тим меншу, чим далі вона від Землі. Завдяки системі Коперника вперше пояснено загадкову колись послідовність розмірів перших епіциклів у верхніх планет, запроваджених Птолемеем. Їх розміри зменшувалися в міру віддалення планети від Землі. Рух по цих епіциклах, так само, як і рух по деферентах для нижніх планет, відбувався з одним періодом, що відповідав періоду обертання Сонця навколо Землі. Усі ці річні кола геоцентричної системи виявилися зайвими в системі Коперника.
Уперше пояснено зміну пір року: Земля рухається навколо Сонця, зберігаючи незмінним у просторі положення осі свого добового обертання.
Більше того, це глибоке пояснення видимих явищ дало змогу Копернику вперше в історії астрономії порушити питання про визначення справжніх відстаней планет від Сонця. Він виявив, що величини цих відстаней обернені до радіусів перших епіциклів для зовнішніх планет і рівновеликі щодо радіусів деферентів — для внутрішніх. (Цікаво, що, вважаючи задачу визначення відстаней до тіл Сонячної системи нерозв'язною, Птолемей не здогадувався, що насправді розвязання цієї задачі вже містила в прихованому вигляді його система). У такий спосіб Коперник одержує дуже точні відносні відстані від планет до Сонця.
Теорія Коперника була логічно стрункою, чіткою і простою. Вона спроможна раціонально пояснити те, що раніше взагалі оголошувалося незбагненним або пояснювалося штучно, а також пов'язати в єдине ціле всі явища, які раніше вважалися зовсім непов'язаними. Це її безсумнівні переваги; вони свідчили про істинність геліоцентризму. Найбільш проникливі мислителі зрозуміли це відразу.
І вже не настільки важливим було те, що Коперник, віддаючи данину античним і середньовічним традиціям, не заперечував колових рівномірних рухів небесних тіл, центрального положення Сонця у Всесвіті, але скінченність Всесвіту, обмежував світ єдиною планетною системою.
Разом з геліоцентричною теорією Коперник у своїй книзі «Про обертання небесних тіл”висунув і теорію про нескінченність Всесвіту: «Небо непомірно велике в порівнянні з землею і являє собою непомірно велику величину за оцінкою наших відчуттів земля лише як точка до тіла, а по величині, як скінченне до нескінечнного. Порівняно з небом Земля не більш ніж крапка, чи ніби визначена кількість порівняно з нескінченним. Неможливо, щоб Земля являла собою центр Всесвіту. Як! Невимірне обертатиметься 24 години навколо нікчемності?!»
Беручи до уваги величезну віддаленість небесних тіл, важко собі уявити, щоб вони могли пройти таке неосяжне коло протягом 24 годин. І для чого: чому саме безмежний Всесвіт повинен обертатися навколо нікчемно малої Землі? «Якби земля оберталася навколо своєї осі то вона б розпалася за рахунок відцентрової сили, якщо цього не відбувається то, як вважав Птолемей Земля нерухома, а навколо неї обертається вся небесна сфера, але в такому випадку небо розпалось би ще швидше, так як небесна сфера наповнена зірками і набагато більша за землю своїми розмірами, то відповідно і відцентрова сила для неї ще більша. То чи не означає це те, що небесна сфера нерухома, а землі як маленькій частинці у всесвіті властиве добове обертання» [6,c.42].
Теорія Коперника містила в собі колосальний творчий, світоглядний і теоретико-методологічний потенціал. Її історичне значення важко недооцінити. Вона підірвала ядро релігійно-феодального світогляду й основи старої картини світу.
Геліоцентрична система світу не тільки визначила характер наукової революції в XVI ст., але й відіграла вирішальну роль у радикальному перегляді філософських уявлень про світ. Коперниканська революція не зводилася до простої перестановки передбачуваного центра світу, до заміни центрального положення Землі на центральне положення Сонця. Головне її досягнення полягало в створенні об'єктивно правильної картини руху планет, що і стало каменем спотикання для визнання коперниканства з боку теології. Остання готова була погодитися з Коперниковою теорією як математичною фікцією, що полегшує розрахунки й «рятує явища», але не претендує на істинність нової картини світу. Геліоцентризм призвів до десакралізації космосу, до корінного перегляду всієї фізичної картини світу. Перегляду зазнали найважливіші положення не тільки Птолемеєвої астрономії, але й Арістотелевої фізики й пов'язаної з їх ортодоксальним тлумаченням католицької теології. Зазнала руйнації насамперед ієрархічна структура світу. Ставився під сумнів поділ світу на "тлінну" земну субстанцію, що складається з чотирьох елементів стихій, і конфронтуючу з нею небесну, нетлінну, незмінну, вічну "п'яту сутність", з якої складаються небесні сфери й тіла. Скасовувалося фізичне, а отже, і теологічне протиставлення "землі" й "неба". Земля не протистоїть у коперниканській системі світобудови планетам і зіркам, а утворює з ними єдиний Всесвіт.
Новим виявилося і ставлення до руху. Якщо за своєю фізичною природою Земля в старій системі світу була "нижчим" рівнем, то завдяки своїй нерухомості вона здобула для себе значення центру світу. При цьому спокій вважався вищим станом порівняно з рухом: середньовічна картина світу принципово статична. Зробивши рух призначенням Землі, Коперник не тільки "підняв" її до небес, але й показав, що саме рух є нормальним станом усіх планет. Якщо в старій, арістотелівсько-птолемеївській космології кінцевим джерелом руху був Бог — нерухомий двигун Арістотелевої фізики, який передає рух сфері "нерухомих" зірок і далі — нижчим сферам планет, то Коперник пояснює рух небесних тіл їх сферичною, кулястою формою, тобто їхньою природою, завдяки чому відпадає потреба в зовнішніх двигунах, а в кінці кінців— і у нерухомому двигуні, і Бог виявляється творцем "світового механізму", що не втручається в його подальше функціонування. Тим самим у філософську картину світу вводився принцип самостійного руху тіл.
У геліоцентричній системі світу втратило сенс і Арістотелеве уявлення про "природне місце" тіла, було зроблено крок у бік визнання однорідності простору. У фізичному небі не залишалося місця для "небесної ієрархії" християнського богослов'я.
Руйнування ієрархічної системи світобудови було найголовнішим світоглядним результатом коперниканізму. Саме навколо нової космології відбуватимуться головні ідеологічні битви XVI - початку XVII ст. Справжній сенс революції — спричиненої великою книгою Миколая Коперника, не тільки в природознавстві, але й у філософії, розкриють у своїй творчості Джордано Бруно і Галілей, і саме в результаті їхньої діяльності церква піде на рішучу заборону геліоцентризму як учення про нову світобудову.

slava3500

265 лет назад в 1753г. была открыта Ви́льнюсская астрономи́ческая обсервато́рия (код обсерватории «070» - до 1939 года, после 1939 года «570») — астрономическая обсерватория Вильнюсского университета, действующая в Вильнюсе. Основана в 1753 году в центральном здании Академии и университета виленского Общества Иисуса, четвёртая по счёту в Европе и старейшая в Восточной Европе[1]; впоследствии заново начала свою деятельность у парка Вингис в Вильнюсе.
Первая обсерватория: XVIII—XIX века

Рисунок обсерватории на портрете Т. Жебровского

Обсерватория сооружена по инициативе и по проекту Томаша Жебровского (1752, по другим сведениям 1742[2]), хорошо знакомого с устройством астрономических обсерваторий в Праге и Вене. Его проект изображён виленским художником второй половины XVIII века Игнатием Эггенфельдером на портретах Жебровского и Елизаветы Огинской-Пузыны, на средства которой обсерватория сооружалась[3].

Обсерватория была возведена поверх прежнего трёхэтажного северного корпуса здания коллегии, откуда в XVIII веке ничто не заслоняло горизонт. Её составили два сооружённых один над другим зала, образовавшие четвёртый и пятый этажи, а также две трёхэтажных четырёхгранных башни. Четвёртый этаж занимал большой зал (ныне Белый зал Библиотеки Вильнюсского университета), в котором хранились приборы для астрономических наблюдений и физических опытов, экспонировались научные коллекции, проводились учебные занятия. Возведённая над сводом большого зала надстройка пятого этажа предназначалась для астрономических наблюдений. Необходимые для них приборы поднимались из большого зала через люк в своде.

Бывший зал обсерватории

Башни по углам обсерватории своими формами напоминали барочные башни виленских костёлов. Они должны были быть одинаковыми и своим архитектурным образом представлять астрономическую науку. По проекту вершину восточной башни должна была украсить земная сфера, западную — небесная. Возведение западной башни затянулось и до смерти Жебровского так и не было завершено. Построенная по его проекту восточная башня была украшена вместо глобуса флюгером. Во время ремонта в 1825 году архитектор Кароль Подчашинский придал башне классицистические черты. В 1837 году западная башня была разрушена[2], а у восточной башни был разобран верхний третий этаж; на ней была оборудована смотровая площадка.

Пристройка Мартина Кнакфуса
Как позднее утверждал Мартин Почобут-Одляницкий, здание, спроектированное его учителем Жебровским, внешним величием превосходило Гринвичскую королевскую обсерваторию.[4][5]

Возглавлявший обсерваторию в 1765—1807 годах Мартин Почобут-Одляницкий завершил её строительство. По его указаниям архитектор Мартин Кнакфус возвёл пристройку у южного фасада с двумя симметричными боковыми башнями, предназначенными для астрономических наблюдений. Почобут заботился о приобретении для обсерватории новейшего астрономического оборудования. Под его руководством на протяжении тридцати лет велись практические наблюдения. Они отражались в специальных рукописных журналах, в которых ежедневно фиксировались расположения небесных тел и их движение. При Почобуте велись наблюдения за солнечными пятнами и разрабатывались способы определения расстояния между Землёй и Солнцем.

Телескоп — подарок Радзивилла

Телескоп Джона Доллонда (XVIII век)
После упразднения Виленского университета (1832) обсерватория до 1881 года принадлежала Петербургской Академии наук, затем с 1883 года была закрыта:

8 декабря 1876 г. случившийся в здании пожар значительно повредил как самое помещение обсерватории, так и некоторые из её инструментов, так что оказалось затруднительным производить дальнейшие наблюдения. Кроме того, положение её среди города делало невозможным точные астрономические наблюдения, вследствие сотрясения инструментов от уличного движения. Поэтому обсерватория 1 января 1883 года закрыта, библиотека обсерватории выслана в Петербург в Академию наук, часть инструментов, годных в дело, отправлена в Варшавскую обсерваторию, а инструменты старые, имеющие историческое значение, частью пересланы в Пулковскую обсерваторию, а частью переданы в Виленский Музей древностей. Само здание передано в ведение Учебного округа, под помещение Виленской Публичной Библиотеки.[6]

За время своего существования обсерватория приобрела свыше ста различных астрономических инструментов. Из них сохранилось двенадцать; они хранятся в Музее истории науки Вильнюсского университета, часть их экспонируется в Белом зале Библиотеки Вильнюсского университета. Среди них — первый телескоп, подаренный в 1753 году князем Михалом Казимиром Радзивиллом «Рыбонькой», виленским воеводой. Это телескоп зеркальной оптической системы Грегори с рефлектором в 13,5 см. Телескоп длиной в 4 фута был изготовлен в Германии, был обшит кожей, с надписью, вытесненной золотыми буквами:

Dono celsissimi principis Michaelis Radziwill palat: Viln. supr: ducis exerc: M.D.L. cessit Acad: Viln: S. J. ad usum astronomicos.
Среди других инструментов самые важные:

пассажный инструмент Рамсдена (приобретён в 1765 году)
секстант Каниве (1765)
стенной квадрант Рамсдена (1777)
визуальный фотометр Шверда (1896)
Заведовали старой обсерваторией Томаш Жебровский (1753—1758), Якуб Накцянович (1758—1764), Мартин Почобут-Одляницкий (1764—1807), Ян Снядецкий (1807—1825), Пётр Славинский (1825—1843)[7], М. О. Глушневич (1843—1848[8]), Е. Н. Фусс (1848—1854), Е. Е. Саблер (1854—1865), М. М. Гусев (1865—1866), П. М. Смыслов (1866—1881).

Новая обсерватория в XX веке
В 1922 году астрономическая обсерватория виленского Университета Стефана Батория была открыта на территории бывшего юнкерского училища у Закретского парка (ныне парк Вингис). Координаты обсерватории 54°40′58″ с. ш. 25°15′11″ в. д.HGЯO. Обсерватория выпускала бюллетень научных трудов (1921—1939). Руководил обсерваторией Владислав Дзевульский (1922—1941). С 1939 года данной обсерватории присвоен код Центра малых планет «570».

Там же после Второй мировой войны начала работать обсерватория Вильнюсского государственного университета. Её основные инструменты — рефлекторы диаметром 63 см (совместно с Молетской астрономической обсерваторией Института физики) и 48 см, двойной астрограф диаметром 16 см. Обсерватория занималась исследованием звёзд II типа населения Галактики и микропеременности звёзд, совершенствованием методов регистрации слабых потоков света. Директорами и заведующими обсерватории были Б. Кодатис (1941—1944), П. Славенас (1944—1952 и 1956—1969), Б. Воронков (1952—1956), А. Мисюкас-Мисюнас (1969—1978), Р. Калитис (1978—1992), Й. Суджюс (1992—2008), В. Вансевичюс (с 2008 года).

Основные инструменты обсерватории в ХХ - XXI веках
63-см рефлектор (D = 630 мм, F = 10080 мм, в 1974 году установлен в Молетской астрономической обсерватории Института физики)
48-см рефлектор (D = 480 мм, F = 9540 мм, в 2005 году установлен в астрономической обсерватории Самаркандского Университета, Узбекистан)
28-см Celestron Шмидт-Кассегрен (D = 280 мм, F = 2800 мм, в 2004 году установлен в Вильнюсской астрономической обсерватории)
16-см астрограф Carl Zeiss (D = 160 мм, F = 1500 мм, рефрактор; в 1931 году установлен в Вильнюсской астрономической обсерватории)

SIDEROCRATOR

Цитата: slava3500 від 24 Травня 2018, 00:55:13

265 лет назад в 1753г. была открыта Ви́льнюсская астрономи́ческая обсервато́рия

точної дати відкриття немає в жодному документі.

якщо у вас є посилання на джерело з точною датою то покажіть усим
тут не треба міфотвочості, і притягування дат за вуха.

slava3500

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 24 Травня 2018, 17:30:23

Цитата: slava3500 від 24 Травня 2018, 00:55:13
265 лет назад в 1753г. была открыта Ви́льнюсская астрономи́ческая обсервато́рия

точної дати відкриття немає в жодному документі.

якщо у вас є посилання на джерело з точною датою то покажіть усим
тут не треба міфотвочості, і притягування дат за вуха.

Точна дата открытия не сохранилась, инфо взята из официального сайта обсерватории http://www.astro.ff.vu.lt/
Но есть упоминание что строить начали ее в 1753г.

SIDEROCRATOR

Цитата: slava3500 від 24 Травня 2018, 18:22:08

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 24 Травня 2018, 17:30:23
Цитата: slava3500 від 24 Травня 2018, 00:55:13
265 лет назад в 1753г. была открыта Ви́льнюсская астрономи́ческая обсервато́рия

точної дати відкриття немає в жодному документі.
якщо у вас є посилання на джерело з точною датою то покажіть усим
тут не треба міфотвочості, і притягування дат за вуха.

Точна дата открытия не сохранилась, инфо взята из официального сайта обсерватории http://www.astro.ff.vu.lt/
Но есть упоминание что строить начали ее в 1753г.

значить треба шукати

UKBB

Я особисто з великою зацікавленністю читаю матеріали, які викладають найбільш активні автори у цій вітці та шаную їх наполегливість та бажання донести знання історії астрономії до тих, хто лінується шукати в інтернеті (як я, наприклад). Але, панове, дуже неприємно бачити перехід на особистості та інколи прямі образи. Поважайте одне одного, читачів та правила форума, будь ласка.

SIDEROCRATOR

повернемо тему в звичне русло

25 травня 2018 р. святкує своє 45 річчя італійський математик, фізик, астроном і першовідкривач астероїдів, Джермано Д'Абрамо (Germano D'Abramo, нар 25 травня 1973) - який працюючи в обсерваторії Пістойезе, в ніч з 4 по 5 квітня 1999 рік спільно з іншим італійським астрономом Андреа Боаттіні відкрив відразу 3 астероїди.

В даний час він працює в Istituto di Astrofisica Spaziale e Fisica Cosmica, Що входить до складу Національному інституті астрофізики в Римі. На початку 2006 року їм було знайдено вірогідне вирішення проблеми зупинки машини Тьюрінга. А з 2008 року він бере участь в теоретичних дослідженнях другого закону термодинаміки.

В знак визнання його заслуг одному з астероїдів було присвоєно його ім'я (16154) Дабрамо

Schmadel, Lutz D. Dictionary of Minor Planet Names. — Fifth Revised and Enlarged Edition. — B., Heidelberg, N. Y.: Springer, 2003

SIDEROCRATOR

145 років тому 26 травня 1873 р. народився німецький астроном Фрідріх Вільгельм Ганс Людендорф (нім. Friedrich Wilhelm Hans Ludendorff;(1873 — 1941)

У 1897 почав працювати асистентом в гамбурзькій обсерваторії, з 1898 працював у Потсдамській обсерваторії (у 1921—1939 — директор).

Спільно з Г.Еберхардом отримав кілька тисяч спектрограм спектрально-подвійних зірок і з їхньою допомогою розрахував орбіти цих зірок і визначив їхні маси. Встановив затемнювану природу унікальної системи ε Візничого і знайшов її період (27 років). Провів статистичне дослідження орбіт спектрально-подвійних зірок, знайшов кореляцію між величиною ексцентриситету і довжиною періоду. Виконав також статистичне дослідження кривих блиску цефеїд і довгоперіодичних змінних, виявив залежності між формою кривої блиску і періодом для обох типів зірок і залежність амплітуди від довжини періоду у M-зірок з емісійними лініями.

У 1924 запропонував систему класифікації змінних зірок за їхніми кривим блиску; в цій системі розрізнялися десять типів змінних. Показав, що розподіл інтенсивності в безперервному спектрі сонячної корони такий же, як і в спектрі фотосфери; знайшов зв'язок між формою корони і ступенем активності Сонця.

Ряд робіт Людендорфа відноситься до історії астрономії, зокрема епохи Ренесансу та Східної Римської імперії. У 1930-і роки займався вивченням астрономічних знань стародавніх майя. Встановив астрономічний зміст багатьох написів майя, довів, що майя вміли передбачати моменти затемнень і знали синодичний і сидеричний періоди обертання планет.
Автор монографічного дослідження Der grosse Sternhaufen im Herkules Messier 13.
(1905)(велике зоряне скупчення в Геркулесі М13)

Wilhelm Martin Becker: Ludendorff, Hans. In: Neue Deutsche Biographie. Berlin 1987, с. 292

slava3500

100 лет назад 26 мая 1918г. родился Константи́н Рафаи́лович Седо́в (1918—1999) — доктор медицинских наук, профессор, заведующий кафедрой госпитальной терапии Иркутского государственного медицинского института, действительный член РАМН СССР, лауреат государственной премии СССР, участник Великой Отечественной войны.

Родился 26 мая 1918 года[1] в многодетной крестьянской семье. Отец умер рано, из восемнадцати детей выросло восемь. Константин хорошо учился в школе, в 1932 году вступил в комсомол. Увлекался астрономией и думал дальнейшую жизнь связать с ней. Но в село приехал полковник, подбиравший кандидатов для обучения в военно-медицинской академии, и после беседы с ним Седов, по линии военкомата поехал в Ленинград, где успешно сдал экзамены в Ленинградскую военно-медицинскую академию при конкурсе 17 человек на место[2].

Отлично учился, был удостоен Сталинской стипендии, занимался исследовательской работой на кафедре физиологии под руководством академика Леона Абгаровича Орбели, опубликовал две научные статьи. Был приглашён в адъюнктуру. Одновременно продолжалось увлечение астрономией, Седов посещал обсерваторию, где работал и учился под руководством известного астронома Морозова. Константин даже написал исследовательскую работу на тему «Светящаяся туманность в созвездии Лира»

slava3500

165 лет назад 26 мая 1853г. родился Бо́гумил Бе́чка (Bohumil Bečka) — чешский астроном и учитель математики и физики.

Богумил Бечка окончил гимназию в Писеке и Йичине, затем слушал лекции в Пражском университете. Во время учёбы он работал помощником в Пражской обсерватории (1876—1883), занимаясь вычислением путей астероидов.

После учреждения чешского университета в 1883 году он поступил на факультет философии. Позже он занимал пост профессора математики и физики в средней школе, а с 1892 года в гимназии Табора. Является автором книги «Astronomie» (Прага, 1877)[1].

SIDEROCRATOR

145 років тому народився англійський астроном Артур Роберт Хінкс Arthur Robert Hinks (1873 -1945) найвідоміший за свою роботу у визначенні відстані від Сонця до Землі (астрономічної одиниці) з 1900-1909 рр.

Вимірювання сонячного паралакса
Хоча Хінкс спочатку мав намір виміряти зоряний паралакс та створив амбіційний план, щоб зробити це спільно з Генрі Норрісом Расселом, ще більш фундаментальна можливість виникла з відкриттям в 1898 році астероїда 433 Ерос. Незабаром стало очевидним, що Ерос був навколоземним астероїдом і пройшов би дуже близько до Землі наприкінці 1900 - початку 1901 року. Найближчий підхід складав близько 30 мільйонів миль (48 мільйонів кілометрів). Коли Ерос проходить так близько до Землі, можна буде з високою точністю вимірювати його паралакс і таким чином обчислити сонячний паралакс або, іншими словами, відстань від Сонця до Землі (нині відома як астрономічна одиниця).

Міжнародні зусилля для отримання точних спостережень Ероса були створені під координацією Мориса Лоуі, потім директора Паризької обсерваторії. Хінкс був ентузіастом, навіть ревним членом команди з самого початку і був відповідальним за спостереження з Кембріджської обсерваторії. Всього було задіяно не менше п'ятдесяти восьми обсерваторій. Хінкс провів три місяці, спостерігаючи Ерос від сутінків до світанку 1900/01 року - вірніше, намагаючись спостерігати Ероса: погода в Кембриджі була надзвичайно паганою взимку, а вХінкса всього лише півдюжини хмарних ночей протягом всього періоду. На щастя, він використовував фотографічний телескоп і міг отримати приблизно 500 експозицій, оскільки результати більш традиційних візуальних методів (лінія меридіана або вимірювання мікрометра) були б набагато менш точними.

Хінкс опублікував результати з Кембриджа в листопаді 1901 р. Результати всіх обсерваторій повинні були бути зведені та проаналізовані, цей монументальний подвиг, який спочатку впав до Лоуві в Парижі. Додаткова проблема полягала в тому, що незрозуміло, яким чином слід оцінювати різні вимірювання, особливо, коли різні обсерваторії використовували різні методи для розрахунку очевидної позиції Eros. Хінкс також брав участь у цьому початковому періоді, видавши порівняння його результатів з Кембриджем і з результатами Лікської обсерваторії, і з Обсерваторії Майнеополіса, Проте Хінкс був все більше стурбований систематичними помилками в деяких результатах і опублікував свій власний попередній результат для сонячного паралакса у 1904 році на основі фотографічних спостережень з дев'яти обсерваторій.

Хінкс продовжував працювати над проблемою як секретар Королівського астрономічного товариства, посада, яку він займав з 1903 по 1913 рік, - він визнав, що робота в сонячному паралаксі зайняла більшу частину його часу в Кембрідській обсерваторії, хоча він і публікував інші документи. Коли Лоуї раптово помер в 1907 році (у віці 74 років), Хінкс, схоже, перейняв остаточне скорочення даних. Останній результат був опублікований в 1909 році: сонячний паралакс склав 8,807 ± 0,0027 секунд дуги.

Отриманий результат полягав у тому, що Хінкс також міг розрахувати співвідношення між масою Землі та масою Місяця як 81,53 ± 0,047.

slava3500

45 років тому 1973. народився Карл Вільям Шергенхофер (нар. 1973) - американський астроном і першовідкривач малих планет і комет.

За даними центру малих планет, він виявив і відкрив 32 нумерованих астероїдів з огляду неба Бігелоу протягом 1993-1999. Він також відкрив ряд комет, у тому числі довгоперіодичну комету C/1996 Р1 (Шергенхофер-Шпарив), і трьох періодичних комет, 168p, в/Шергенхофер, 175P/Шергенхофер і p/1999 В1 (Каталіна). Він також є членом науково-оперативної групи, на 2016 рік-почав Осіріс-Рекс космічних апаратів, зразок повернення місії для вивчення навколоземного астероїда 101955 Бенну.

Зовнішній астероїд головного поясу Шергенхофер 3099 астероїд був названий в його честь 3 травня 1996 року (М. П. С. 27124).

Cписок виявлених малих планет
6533 Giuseppina   24 February 1995   list
6613 Williamcarl   2 June 1994   list
7488 Robertpaul   27 May 1995   list
7489 Oribe   26 June 1995   list
7707 Yes   17 April 1993   list
7887 Bratfest   18 September 1993   list
7959 Alysecherri   2 August 1994   list
8109 Danielwilliam   25 February 1995   list
8711 Lukeasher   5 June 1994   list
(10571) 1994 LA1   5 June 1994   list
12396 Amyphillips   24 February 1995   list
12789 Salvadoraguirre   14 October 1995   list
(13186) 1996 UM   18 October 1996   list
(16712) 1995 SW29   30 September 1995   list
(24888) 1996 XS23   8 December 1996   list
(26916) 1996 RR2   13 September 1996   list
(32925) 1995 KF   24 May 1995   list
(35285) 1996 TR5   6 October 1996   list
(37652) 1994 JS1   4 May 1994   list [A]
(37744) 1996 XU14   8 December 1996   list
(39642) 1995 KO1   26 May 1995   list
44192 Paulguttman   18 June 1998   list
55844 Bičák   12 September 1996   list
(69406) 1995 SX48   30 September 1995   list
(85316) 1995 BA4   28 January 1995   list
(85343) 1995 SX53   30 September 1995   list
(118231) 1996 XQ18   8 December 1996   list
121725 Aphidas   13 December 1999   list
(173176) 1997 KO   29 May 1997   list
(306387) 1994 GR8   5 April 1994   list
(350455) 1997 SB5   27 September 1997   list
(369982) 1998 BL10   20 January 1998   list

SP

Цитувати

Шергенхофер

В статье про периодические кометы (Вики) эта немецкая фамилия написана как "Хергенротер".

APV

Господа, многие в этой теме потеряли "берега" ... большая просьба не превращать данную тему в очередное отделение "Политики" и выяснять на каком языке и кому и где писать. Надеюсь на ваше понимание, больно видеть как хорошая тема скатывается в черт знает что ...
Бажаю більш не повертатися до питання якою мовою подобається бачить "День в історії астрономії"

ks

Шо вы за бадягу развели в теме? Яка різниця хто на якій мові пише чи розмовляє. Интеллигентные люди переходят на язык собеседника, а не тычут ему в нос, якою мовою треба тут спілкуватись. Пусть белорусы пишут на беларусском, я не против, или их тоже будем заставлять суто українською? Это форум любителей неба, а не української мови. Кто-то сказал: "Каждій человек имеет право разговаривать на том языке, на котором с ним разговаривала его мать". И не надо отождествлять русский язык с его основными, на сегодняшний день мало адекватными, носителями. І я не хочу жити в країні де заради рідної мови можуть піти на диктатуру.

SIDEROCRATOR

160 років тому 28 травня 1858 р. народився англійський аматор асттрономії Томас Еспін. (Thomas Espin 1858-1934)

Він зацікавився астрономією після появи "комети Коджіа" (C / 1874 H1).

Він був запальним астрономом-аматором і досвідченим спостерігачем.
Не маючи змоги придбати телескоп, самотужки виготовив 7 дюймовий рефлектор і спастерігав з ним.
У 1876 році він познайомився з преподобним Томасом Вільямом Веббом та допоміг йому написати знамениту книжку "Небесні об'єкти для простих телескопів"(Celestial Objects for Common Telescopes;) Після смерті Уебба він опублікував розширені 5-е та 6-е видання.
Він виявив багато туманностей, змінних зірок і більше 2500 подвійних зірок. Також зробив багато спостережень за спектрами зірок, і, зокрема, провів пошуки червоних зірок і опублікував їх каталог.
в 1910 р. відкрив Нову Ящірки.
Знаменита книга Д. Вебба "Небесні об'єкти для простих телескопів" перевидана Еспіном

SIDEROCRATOR

100 років тому 29 травня 1918 р. Члени Київського гуртка аматорів астрономії звернулися до уряду Української держави П. Скоропадського з проханням відновити роботу комісії створеної в 1911 р. при Київській міській управі, яка займалася збором коштів на побудову обсерваторії гуртка на Володимирській гірці.
Гурток відновив свою роботу влітку 1917 р., навесні 1918 р., з певною стабілізацією гурток відновив діяльність та навіть розпочав деякі роботи, щодо облаштування території де мала постати майбутня обсерваторія.
З цією метою товариш голови гуртка (замісник) Ф. Квасничко звернувся в травні 1918 р. до міністра фінансів Української держави Антона Ржепецького з проханням посприяти відновленню роботи згаданої комісії, та провести конвертацію наявних у гуртка коштів (3177 рублів)у гривні.
Звернення було задоволене і вже в липні м-ці комісія була відновлена. За короткий час була розчищена територія і навіть почалися якісь будівельні роботи, але події листопада 1918 р. припинили цей процес.

Лист додається, час лишив на ньому глибокі сліди і цим він ще дорожчий

UKBB

Дуже цікава тема. Бажано б було прослідкувати розвиток вітчизняної астрономії, зокрема у Києві. Можливо в окремій темі.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213531 раз)