Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213532 раз)

SIDEROCRATOR

270 років тому 30 червня 1748 р. народився видатний французький астроном і геодезист Жан Кассіні (Jean-Dominique Cassini, 1748—1845).

Представник видатної французької династії астрономів. Астроном в 4 поколінні. Зіграв велику роль у впровадженні метричної системи мір і ваг.

Син астронома Сезара Франсуа Кассіні. Навчався в коледжі дю Плессі в Парижі, після чого - в католицькій школі ораторіанців в Жуії.
У 1768 відправився в подорож через Атлантичний океан в якості «комісара з тестування хронометрів». У 1770 був обраний помічником астронома в Королівській академії наук, а в 1785 став асоційованим членом академії.

З 1784 обіймає посаду директора Паризької обсерваторії, успадкувавши цю посаду від батька. Бере участь в роботі по завершенню першої детальної карти королівства Франції, розпочату його батьком (карта була представлена в Національні збори в 1789), а також геодезичних вимірах Паризького і Гринвічського меридіанів.

Під час Великої французької революції Жан-Домінік бере участь в роботі комісії академії наук з підготовки переходу на метричну систему мір. Будучи прихильником монархії, подав у відставку у вересні 1793.

В 1810 р. видав мемуари "Mémoires pour servir à l'histoire des sciences et à celle de l'Observatoire royal de Paris" в яких описав вклад сім"ї Кассіні в розвиток науки у Франції.

З Жаном Кассіні повязаний і один кумедний випадок.
одного разу в паризьку обсерваторію завітала делегація франтів і дам, щоб подивитися на затемнення сонця в телескоп.
Але затамнення вже минуло - розгублено відповів Кассіні,
тоді один з франтів виступивши наперед сказав:
сподіваємося, що пан астроном буде настільки любязним, що повторить перед дамами таке цікаве явище

SIDEROCRATOR

Сьогодні 2 липня 1942 р. народився видатний німецький астроном, відкривач астероїдів
Лутц Дітер Шмадель (нім. Lutz Dieter Schmadel, 1942 - 2016 ). У період 1990 по 1993 рік, а також частково в 1960 році, їм було відкрито в цілому 244 астероїди, частина з яких була виявлена спільно з Фраймутом Бернгеном і Райнорою Стросс .

Лутц Шмадель (ліворуч)

Шмадель є автором довідника «Dictionary of minor planet names», в якому зібрані відомості про виявлення та особливості найменування 12 804 малих планет (станом на березень 2006 року).

SIDEROCRATOR

150 років тому 4 липня 1868 р. народилася видатний американський астроном, відома своїми роботами з відкриття та вивчення змінних зірок - Генрієтта Суон Лівітт (Henrietta Swan Leavitt 1868 - 1921). Відкрила залежність між періодом зміни блиску і світністю зірки, що згодом допомогло астрономам у вимірі відстаней як у нашій Галактиці, так і за її межами. Її відкриття способу точно вимірювати відстані в міжгалактичному масштабі, проклало шлях до розуміння сучасною астрономією структури та масштабу Всесвіту.

Лівітт народилася в 1868 році в невеликому американському місті Ланкастер, штат Массачусетс. У 1892 році закінчила Редкліффський коледж із ступенем бакалавра. Перенесла важку хворобу, через яку вона стала пагано чути. Однак це не завадило їй влаштуватися в 1893 році в обсерваторію Гарвардського коледжу, де вона отримала посаду асистента професора астрономії Едуарда Чарлза Пікерінга. З 1902 року займалася упорядкуванням каталогу фотопластинок із зображеннями зірок, визначаючи їх блиск в зоряних величинах.

Саме в Гарвардській обсерваторії Лівітт почала працювати в якості однієї з жінок "комп'ютерів", найнятих Едваром Чарльзом Пікерінгом, щоб виміряти та каталогізувати яскравість зірок в колекції фотографічних платівок обсерваторії. (На початку 1900-х років жінкам не дозволялося керувати телескопами.).

Пікерінг призначив Лівітт вивчати "змінні зірки", яскравість яких змінюється з плином часу. За словами письменника Джеремі Бернстайна, "змінні зірки були цікавими протягом багатьох років, але коли вона вивчала їх, Пікерінг не думав, що вона зробить значне відкриття - таке, що зрештою змінить астрономію". Лівітт відзначила тисячі змінних зірок у зображеннях Магелланових хмар. У 1908 році вона опублікувала свої результати в Анналах Астрономічної обсерваторії Гарвардського коледжу, зазначивши, що деякі з змінних показали схему: яскравіші відрізнялись більш тривалими періодами. Після подальшого вивчення вона підтвердила в 1912 році, що змінні Цефеїди з більшою внутрішньою яскравістю мали більш тривалі періоди, і що переіоди були досить близькими і передбачуваними.
Загалом Лівітт відкрила 2400 змінних зірок!
Лівітт скористався спрощеним припущенням, що всі цефеїди усередині кожної Магелланової хмари були приблизно однакової відстані від Землі, так що їх внутрішня яскравість могла бути виведена з їх явної яскравості (як вимірюється з фотографічних пластинок) і від відстані до кожного хмари. "Оскільки змінні, ймовірно, майже на однаковій відстані від Землі, їх періоди, очевидно, пов'язані з їх фактичним випромінюванням світла, що визначається їх масою, щільністю та поверхневою яскравістю".

Це відкриття, яке називається "періодом світності" або "законом Лейвітт": логарифм періоду лінійно і безпосередньо пов'язаний з логарифмом середнього значення зірки її власної оптичної світності ( що випромінюється зіркою у видимому спектрі). За словами Леавітта.
Лівітт також розробила і продовжувала вдосконалювати Гарвардський Стандарт для фотографічних вимірювань, логарифмічну шкалу. Спочатку вона проаналізувала 299 пластинок з 13 телескопів для побудови її шкали, яка була прийнята Міжнародним комітетом фотографічних величин в 1913 році під назвою «Гарвардський стандарт».
Зв'язок періоду з яскравістю для Цефеїди зробив їх першою "стандартною свічкою" в астрономії, що дозволило вченим обчислити відстані до галактик, надто віддалених для спостережень зоряних паралаксів. Через рік після того, як Лівітт повідомила про результати, Ейнар Герцшпрунг визначив відстань кількох цефеїд у Чумацькому Шляху, і з цим калібруванням можна було точно визначити відстань до будь-якї Цефеїди.

Цефеїди незабаром були виявлені в інших галактиках, таких як Андромеда (зокрема Едвін Хаббл у 1923-24 роках), і вони стали важливою частиною доказів того, що "спіральні туманності" є незалежними галактиками, розташованими далеко за межами нашого власного Чумацького шляху. Таким чином, відкриття Лівітт назавжди змінило нашу картину Всесвіту, оскільки це спонукало Гарлоу Шепллі рухати наше Сонце з центру галактики і Едвіна Хаббла, щоб перемістити нашу галактику з центру Всесвіту.

Доповідь Лівітт про відкриття змінних в Магеланових хмарах

Johnson, George (2005). Miss Leavitt's Stars : The Untold Story of the Woman Who Discovered How To Measure the Universe (1st ed.). New York: Norton. ISBN 0-393-05128-5.
Hockey, Thomas (2007). The Biographical Encyclopedia of Astronomers. Springer.

SIDEROCRATOR

130 років тому 5 липня 1888 р. народилась американський астроном Луїза Фріленд Дженкінс
(1888 - 1970 р.)яка склала каталог зірок на відстані 10 парсек від сонця, а також редагувала 3-й випуск Yale Bright Star Catalog.

Вона народилася в м. Фітчберг, штат Массачусетс. У 1911 році закінчила коледж Маунт Холіок, потім отримала ступінь магістра з астрономії. З 1913 по 1915 працювала в Обсерваторії Allegheny в Пітсбурзі. Пізніше вона була інструктором в Маунт Холіок з 1915 по 1920 рік.
У 1919 році вона приєдналася до Американської асоціації спостерігачів змінних зір [AAVSO]. У 1920 році Дженкінс визначила правильні рухи 34 змінних зірок.
Близько 1921 року вона переїхала до Японії, ставши вчителем у жіночому християнському коледжі, місіонерській школі.
У 1932 році вона повернулася до США і стала співробітницею Єльської університетської обсерваторії. В 1942 році вона була співредактором Астрономічного журналу, і продовжувала працювати на цій посаді до 1958 року. Пізніше вона повернулася до Японії.

Дженкінс вважається першою жінкою, яка спостерігала змінні зірки з Японії, з 1921 по 1923 роки вона повідомила про 164 спостереження. Дженкінс організувала астрономічний клуб в Японії і добилась, щоб його члени одного разу на місяць відвідували Токійську обсерваторію.
Дженкінс зіграла значну роль у визначенні зоряних параллаксів та у складанні численних каталогів, співавторів із Шлезінгером, друге видання Йельського каталогу яскравих зірок у 1940 році та другого видання загального каталогу Stellar Parallaxes в 1935 році. Третє видання останнього (1952 р. з додатком у 1963 р.) було повністю скомпільовано Дженкінс. Всього до 1962 р. понад 350 паралаксів було визначено Дженкінс або під її керівництвом для зірок, сфотографованих на південній станції в Йоганнесбурзі, Південна Африка. Вона також видала цінний збірник з паралаксами 127 зірок, визначивши що вони знаходяться в межах 10 парсек від Сонця; з них 48 - яскраві зірки (6,5 В чи яскравіше).

Hockey, Thomas (2009). The Biographical Encyclopedia of Astronomers. Springer Publishing. ISBN 978-0-387-31022-0. Retrieved August 22, 2012.

SIDEROCRATOR

125 років тому 5 липня 1893 р. народився канадський астроном Гаррі Гемлі Пласкетт ( Harry Hemley Plaskett; 1893 — 1980)

У 1919—1927 працював в астрофізичній обсерваторії у Вікторії (Канада), одним з перших детально досліджував фізичні умови в атмосферах гарячих зірок класу O; запропонував модель симбіотичних зірок. Розробив клиновий метод астроспектрофотометріі, за допомогою якого виміряв розподіл енергії в спектрах Сонця і ряду зірок.

З 1928 працював над проблемами фізики Сонця. Запропонував метод розрахунку градієнта температури і коефіцієнтів поглинання і розсіяння в атмосфері Сонця за допомогою спостережуваних профілів ліній і потемніння диска до краю. Встановив існування велико- і дрібномасштабних полів швидкостей на поверхні Сонця, показав існування меридіональних потоків. Розрахував модель фотосфери, яка пояснює широтну неоднорідність обертання Сонця наявністю градієнта температури між полюсами і екваторіальною зоною.

Millman, P.M. (1980). "Obituary - Plaskett, Harry-Hemley 1893-1980". Journal of the Royal Astronomical Society of Canada.

SIDEROCRATOR

130 років тому 6 липня 1888 р. народився німецький астроном Арнольд Колшюттер (Arnold Kohlschütter 1888-1969) У співпраці з Валтером Сідні Адамсом, в 1914 р. виявив, що абсолютна світність зірки пропорційна відносній інтенсивності ліній у спектрі. Це дозволило астрономам визначати відстань до зірок, включаючи основну послідовність і зорі гіганти, використовуючи спектроскопічні дослідження.

Отримав освіту в Геттингенському ун-ті в 1911-1914 рр. працював в обсерваторії Маунт Вілсон.
Починаючи з 1914 року, Волтер Адамс і Арнольд Кольшюттер виявили, що деякі зі спектральних ліній сильніші у яскравих зір (гігантів), тоді як інші лінії сильніші в зірках, які внутрішньо зменшуються (зірки головної послідовності). Калібруючи вимірювання з кількома зірками, достатньо близько, щоб їх прямі відстані вимірювали безпосередньо тригонометричним паралаксом, Адамс і Кольшюттер показали, що співвідношення деяких спектральних ліній, залежать від світності зірок (залежність від густини атмосферного газу, яка нижче в яскравих зірках).
Арнольд Колшюттер та Волтер Адамс знайшли також і критерії, які могли б відрізняти звичайних гігантів від карликових зірок.
Два магнітних спектрометри Уїлсона знайшли відмінності в співвідношеннях сили поглинання між двома наборами зірок - навіть у межах одного спектрального класу. Після відкалібрування, використовуючи зірки відомих відстаней, ці відмінності можуть спостерігатися у зірок без вимірюваного паралакса, щоб визначити їх відстань. Метод відомий нині як спектроскопічний паралакс. У поєднанні з явними величинами зірок, цей метод дозволив визначити зіркові відстані, точніше ніж тригонометричним паралаксом, перевищуючи якість традиційних вимірювань.
У 1897 році Антонія Маурі виявила кілька характерних спектрограм, що характеризуються деякими лініями поглинання, які незвично гострі, а інші незвично сильні для зоряних кольорів. Колшюттер І Адамс встановили, що відмінності в лінійних властивостях виникають внаслідок нижчої густини газу в атмосферах зір гігантів, що загострює ті лінії, ширина яких обумовлена в основному розширенням ефекту Штарка та посиленням ліній, вироблених іонізованими атомами, оскільки рекомбінація протікає повільніше при низькій щільності.
Згодом Колшюттер і Шеплі зробили висновок, що навіть сильні лінії поглинання, як правило, мають залишковий потік у своїх центрах, що становить 20-30% континууму, а значить, область зоряної атмосфери, яка відповідає за функції абсорбції, повинна розташовуватися поблизу оптичної глибини 0,2.
У 1918 році Кольштьтер був призначений в штат Потсдамської обсерваторії, а в 1925 році став професором астрономії в Бонні та директором обсерваторії. Він взяв участь у Боннській частині Zweiter Katalog der Astronomischen Gesellschaft, завершеної в 1958 році.
Kohlschütter був співавтором "Handbuch der Astrofysik" (1928; з Густавом Ебергардом і Гансом Людендорфом) та видав переглянутий варіант популярної астрономії Саймона Ньюкома (1926).
Hockey, Thomas (2009). The Biographical Encyclopedia of Astronomers

SIDEROCRATOR

8 липня 1910 р. було засновано Київський гурток аматорів астрономії.

Причиною для цього послужила неординарна астрономічна подія – наближення до землі комети Галлея. Скориставшись такою нагодою, астроном-любитель Микола Федорович Зінченко публікує в липневому номері газети «Киевские вести» звернення до небайдужих до астрономії читачів з пропозицією організувати гурток любителів астрономії.
На його заклик відгукнулося спочатку лише семеро осіб. На першому установчому зібранні 8 липня (н. ст.) 1910 р. було обрано правління гуртка, яке спершу складалося з трьох осіб: голови - М. Ф. Зінченка, заступника голови - Ф. О. Шушеріна та секретаря Ф. І. Яремченка.
Офіційні засідання розпочалися лише в 1911 р. Члени гуртка мали іменні квитки, на кожне засідання їх запрошували надісланими поштою повідомленнями. У гуртка була власна печатка. Бюджет гуртка складався з членських внесків (3 рублі на рік), виручки від прочитаних лекцій, пожертв від окремих громадян і установ. Один з членів гуртка передав у користування 100 міліметровий рефрактор, що стало приводом для клопотання перед Міською думою про виділення місця на Володимирській гірці, для постановки будки під телескоп та демонстрації публіці небесних світил за невелику платню. Так як гурток ставив собі ЗA мету популяризацію астрономічних знань серед широких верств населення.
Представники міської влади співчутливо поставилися до клопотання і передали його до Садової комісії, яка дозволила збудувати аматорську обсерваторію «згідно проекту і типу місцевості, з приміщенням для сторожа на ділянці землі в 12 кв. саж.».
Члени гуртка почали збирати пожертви на її будівництво, та на придбання в Європі нового, потужного телескопа, на що губернатор Києва дав особистий дозвіл і створив для цього спеціальну рахункову комісію. Крім того гуртківці також заробляли кошти читанням лекцій та проведенням «екскурсій зоряним небом».
На засіданнях, які відбувалися не рідше ніж два рази на місяць, аматори читали реферати. доповідали про новини астрономії та обговорювали астрономічну літературу. Регулярно для широкого загалу міста гурток організовував популярні лекції з астрономії та природничих наук для чого орендував найкращі зали Києва, і запрошував для цього відомих на той час спеціалістів.
Тематика доповідей була різноманітною і охоплювала широкий науковий спектр від історії астрономії до теорії відносності: «О космогонических воззреннях древних индусов», «Астрономия как наука в Древней Греции», «Владычество Птолемея в астрономии», «Способы определения лунного и солнечного параллаксов», «Новые воззрения на мир и на Землю в часности», «Кометыи и их природа», «Основные принципы относительности», «Законы движения планет» та ін.
Гурток також улаштовував вечори на честь знаменних дат в історії астрономії. Так. 1912 р. з величезним успіхом пройшов вечір, присвячений потрійному ювілеєві Каміля Фламмаріона — 70-річчя з дня народження. 50-річчя його астрономічної діяльності та 25 років з дня заснування Французькою астрономічного товариства. Вечір відбувся в приміщенні клубу страхових інспекторів (Прорізна. 2) і зібрав велику кількість слухачів, багато з яких після його закінчення, записалися в члени гуртка.
Ціни на заходи гуртка були цілком доступні для простих громадян. Квиток на лекцію коштував від 30 коп. до 5 руб. побачити небесні світила в телескоп й одночасно прослухати розповідь про цікавинки нічного неба можна було за 5 коп.

SIDEROCRATOR

40 років тому 7 липня 1978 р. було оголошено про відкритття Харона супутника Плутона.

Саме відкриття відбулось ще 22 червня того ж року,Харон був відкритий американським астрофізиком Джеймсом Крісті на знімку, отриманому у Військово-морській обсерваторії США, Флегстафф, Аризона. Плутон на отриманому знімку мав дещо видовжену форму, в той час як зорі, які були на цій самій фотографії, не мали спотворень. Повідомлення про це відкриття було опубліковано Міжнародним астрономічним союзом 7 липня 1978 року.

Після перевірки архівів обсерваторії виявилося, що деякі зображення Плутона, зняті в умовах хорошої видимості, також дещо витягнуті, в той час як зображення зір — ні. Це можна було пояснити наявністю у Плутона супутника, який розташовувався настільки близько до нього, що роздільності телескопа не вистачало для того, щоб побачити їх окремо.

Тимчасовим позначенням відкритого супутника стало 1978 P 1. Військово-морська обсерваторія США пропонувала назву «Персефона» — ім'я дружини Аїда / Плутона. Однак сам першовідкривач ще 24 червня 1978 року вибрав для супутника ім'я Харона — перевізника душ померлих через Стікс. Не останню роль відіграло і те, що перші чотири літери Char відповідали імені дружини Крісті, Шарлін. 3 січня 1986 року МАС затвердив назву Харон.

40 років потому. Джим Крісті з фотографією Харона

https://www.space.com/41152-pluto-moon-charon-discovery-turns-40.html

SIDEROCRATOR

175 років тому 10 липня 1843 р. народився видатний італійський астроном, піонер сонячної спектроскопії Джузеппе Лоренцоні (Lorenzoni Giuseppe 1843-1914). Незалежно відкрив присутність нейтрального гелію на Сонці

Закінчив Падуанський університет.
1863 р. він отримав посаду в Обсерваторії Падуї як помічник директора Джованні Сантіні.
На обсерваторії Лоренцоні був занятий метеорологічними спостереженнями, і за короткий час зміг замінити застарілу техніку, побудувати нову метеостанцію на північ від башти обсерваторії та продовжувати спостереження, які тривають майже 200 років.

У 1867 році Лоренсоні розпочав викладання теоретичної геодезії та астрономії, підтримуючи різні функції управління в обсерваторії. Він також почав робити астрономічні спостереження, головним чином метеорів.
Лоренсоні вперше звернувся до астрофізики з нагоди повного сонячного затемнення, видимого з Сицилії в 1870 році. Щоб взяти участь у цій астрономічній подіі, італійський король створив наукову комісію.
Лоренсоні вів спостереження сонячної корони з допомогою спектроскопа Гофмана, придбаного спеціально комісією. У 1872 році було опубліковано перше видання "Memorie della Società degli Spettroscopisti Italiani" - першого в світі астрофізичного журналу. Лоренцоніi став його головним автором. Одна з яскравих ліній випромінювання, який він спостерігав (λ 4471 Å) під час затемнення, був пов'язаний з нейтральним гелієм. Лише пізніше Лоренсоні дізнався, що та сама спектральна лінія раніше була відзначена американським астрономом Чарльзом Янгом.
У найближчі роки Лоренсоні брав участь у програмі спектроскопічних спостережень, скоординованих П'єтро Таччіні в Палермо і Сечі в Римі. Але несприятливий клімат Падуї, труднощі спостереження з вершини обсерваторії з невеликим 11-см екваторіальним телескопом, брак коштів, необхідних для оновлення застарілої астрономічної техніки, і, нарешті, завдання допомогти Сантіні, все заважало Лоренсоні від більш присвятити себе дослідженню в астрофізиці.
У 1873 році Лоренсоні був призначений членом Італійської геодезичної комісії (замінивши Сантіні), а згодом його основні види діяльності включали вимірювання довготи. Італійський уряд більше піклувався про фінансування геодезичних досліджень та підготовки нових географічних карт італійської території, ніж до придбання нових дорогих телескопів. Лоренсоні зробив важливий внесок у геодезичні дослідження.
У ці роки Лоренсоні покращив свої знання механіки та оптики астрономічних та геодезичних інструментів. У 1874 році він взяв на себе відповідальність за всі інструменти в обсерваторії для підготовки до відправки їх в Індію для італійської місії (на чолі з Таччіні) для спостереження за транзитом Венери. У 1881 році він зміг придбати 187-мм рефрактор Мерца, який обсерваторія пізніше використовувала для визначення сонячного паралакса під час протистояння астероїда (433) Ерос в 1900 році. Одночасно Лоренсоні був призначений професором астрономії в Університеті Падуї в 1872 році і став повним професором і директором обсерваторії в 1878 році, після смерті Сантіні.

SIDEROCRATOR

165 років тому 18 липня 1853 р. народився видатний нідерландський фізик Хендрік Лоренц. ( Hendrik Antoon Lorentz 1853 — 1928)

Лоренц відомий перш за все своїми роботами в області електродинаміки і оптики. Об'єднавши концепцію безперервного електромагнітного поля та дискретних електричних зарядів, що входять до складу речовини, він створив класичну електронну теорію і застосував її для вирішення безлічі завдань: отримав вираз для сили, що діє на рухомий заряд з боку електромагнітного поля (сила Лоренца), вивів формулу, яка б пов'язала показник заломлення речовини з його щільністю (формула Лоренца - Лоренца), розробив теорію дисперсії світла, пояснив ряд магнітооптичних явищ (зокрема, ефект Зеемана) і деякі властивості металів. На основі електронної теорії вчений розвинув електродинаміку рухомих середовищ, в тому числі висунув гіпотезу про скорочення тел в напрямку їх руху (скорочення Фіцджеральда - Лоренца), ввів поняття про «місцевому часу», отримав релятивістський вираз для залежності маси від швидкості, вивів співвідношення між координатами і часом в рухомих відносно один одного інерційних системах відліку (перетворення Лоренца). Роботи Лоренца сприяли становленню та розвитку ідей спеціальної теорії відносності і квантової фізики. Крім того, їм було отримано ряд істотних результатів в термодинаміки і кінетичної теорії газів, загальної теорії відносності, теорії теплового випромінювання.

mpyat2

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 15 Липня 2018, 09:17:08

40 років тому 7 липня 1978 р. було оголошено про відкритття Харона супутника Плутона.
Не останню роль відіграло і те, що перші чотири літери Char відповідали імені дружини Крісті, Шарлін. 3 січня 1986 року МАС затвердив назву Харон.

Щодо назви, то читав про таку версію: Крісті дійсно хотів назвати супутник на честь дружини і хотів, щоб ім'я було співзвучне словам електр-он, прот-он та ін, тому запропонував Char-on, і лише потім дізнався, що це звучить як Харон, перевізник мертвих.

SIDEROCRATOR

Цитата: mpyat2 від 22 Липня 2018, 09:02:24

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 15 Липня 2018, 09:17:08
40 років тому 7 липня 1978 р. було оголошено про відкритття Харона супутника Плутона.
Не останню роль відіграло і те, що перші чотири літери Char відповідали імені дружини Крісті, Шарлін. 3 січня 1986 року МАС затвердив назву Харон.

Щодо назви, то читав про таку версію: Крісті дійсно хотів назвати супутник на честь дружини і хотів, щоб ім'я було співзвучне словам електр-он, прот-он та ін, тому запропонував Char-on, і лише потім дізнався, що це звучить як Харон, перевізник мертвих.

А Персіваль Ловелл у свій час добився щоб астрономічним символом Плутона були букви PL абревіатура його імені і прізвища.

SIDEROCRATOR

245 років тому 23 липня 1773 р. народився британський військовий та астроном Томас Брісбен ( Thomas Makdougall Brisbane 1773 -1860) у 1821-1825 роках був губернатором Нового Південного Уельсу, за його правління в Австралії було створено першу астрономічну обсерваторію. Його іменем названо австралійське місто Брісбен.

Народився в шотландії. Вивчав математику та астрономію в Единбурзькому університеті. Незважаючи на таку освіту, він не займався кар'єрою в науці, а приєднався до армії і служив у Фландрії, Карибському басейні, Іспанії та Північній Америці. У 1808 році він створив свою першу астрономічну обсерваторію, розташовану в його родинному маєтку в Шотландії

У 1821 році, за рекомендацією колишнього начальника, герцога Веллінгтона, був призначений губернатором Нового Південного Уельсу, контрольованих територій на австралійському континенті.

Маючи намір досліджувати південне небо він взяв з собою до Австралії астрономічне обладнання та двох дослідників німця Карла Рюмкера і шотландця Джеймса Данлопа. З їх допомогою в 1822 році він відкрив в м. Параматі першу в Австралії професійну астрономічну обсерваторію, яка фінансувалася з його власних коштів і спочатку була його приватною власністю (пізніше вона була продана органам влади колонії).
Обсерваторія Параматти досліджувала зірки південної півкулі,поолвівши перші детальні спостереження з континенту. Великий внесок полягав в тому, що Ромкер викрив комету Енке в 1822 році. Після повернення в Шотландію Брісбен покинув своє обладнання та книги в колонії. Залишки цієї колекції зараз знаходяться в Сіднейській обсерваторії.

Астрономія стала головним заняттям Брісбена і після повернення до Шотландії, де він оселився в родинному маєтку. У 1832 р Брісбен був обраний президентом Королівського товариства Единбурга, змінивши письменника Вальтера Скотта.
У 1835 році він опублікував свою найважливішу наукову роботу - "Каталог Брісбена" , в якій він описав більше 7000 астрономічних об'єктів, спостережуваних під час свого перебування в Австралії.

SIDEROCRATOR

23 липня 1995 р. була выдкрита комета C/1995 O1 (Гейла — Боппа) — довгоперіодична комета, яка була можливо, найяскравішою кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року.

Комета була відкрита 23 липня 1995 року на дуже великій відстані від Сонця (близько 7,2 а. o.), що дозволило зробити припущення, що вона буде досить яскравою і при проходженні біля Землі. І хоча яскравість комет дуже важко передбачити, ця комета повністю виправдала та навіть перевершила очікування, коли пройшла перигелій 1 квітня 1997 року.

Поява комети Гейла — Боппа викликала паніку серед людей, якої не спостерігалося довгий час.
Комета була відкрита незалежно одним від одного двома американськими спостерігачами — Аланом Гейлом та Томасом Боппом. Гейл провів безліч безплідних годин у пошуках комет. Біля свого будинку в Нью-Мексико він спостерігав за вже відомими кометами, коли близько опівночі раптом натрапив на туманний об'єкт величиною 10,5 поряд з кульовим зоряним скупченням M70 в сузір'ї Стрільця. Гейл спершу встановив, що поряд з цим скупченням немає інших об'єктів глибокого космосу. Далі він виявив, що об'єкт помітно переміщується на фоні зірок (а значить, знаходиться у Сонячній системі) і написав електронного листа у Центральне бюро астрономічних телеграм, яке відстежує астрономічні відкриття.

У Боппа не було власного телескопа. Він був на природі з своїми друзями біля міста Стенфілд в штаті Аризона і спостерігав за зоряними скупченнями і галактиками, коли в окулярі телескопа, що належав його другу, перед очима Томаса промайнув відбиток світла. Звірившись із зоряними картами, Бопп зрозумів, що ця плямочка є новим об'єктом і відправив телеграму (через поштове відділення Western Union) туди ж, куди і Гейл.

Наступного ранку було підтверджено відкриття нової комети, якій дали назву комета Гейла — Боппа та позначення C/1995 O1. Про відкриття було оголошено у циркулярі № 6187 Міжнародного астрономічного союзу. На час відкриття комета знаходилася на відстані 7,1 а. o. від Сонця між Юпітером і Сатурном.

Незабаром після відкриття, були знайдені більш ранні знімки комети. Так, Теренс Дікінсон знайшов комету на своєму знімку, зробленому 29 травня 1995 року, а Роберт Макнот — на знімку, зробленому 27 квітня 1993 у Англо-австралійському телескопу, тобто за два роки до відкриття комети. У той час її величина становила 18m, а відстань від Сонця — 13,0 а. o.
Комета стала помітною неозброєним оком в травні 1996. Попри те, що збільшення яскравості дещо сповільнилося в другій половині року, вчені досить оптимістично передбачали, що комета буде дуже яскравою. Через близькість до Сонця комети у грудні 1996 спостережень за нею були утруднені, проте в січні 1997 року вона знову стала добре помітна та була настільки яскравою, що її можна було побачити навіть при світлі ліхтарів великих міст.

Наближаючись до Сонця, комета Гейла — Боппа ставала все яскравішою: у лютому вона досягла 2-ї зіркової величини і вже можна було розрізнити її хвіст — іонний, блакитного кольору, направлений у протилежну від Сонця сторону та пиловий, жовтуватого відтінку, зігнутий по орбіті комети. Сонячне затемнення у Східному Сибіру та Монголії 9 березня дозволило побачити комету вдень. 23 березня 1997 року комета Хейла — Боппа підійшла до Землі на мінімальну відстань — 1,315 а. о. (196,7 млн км).

При проходженні перигелію 1 квітня 1997 року комета являла собою приголомшливе видовище. З середньою величиною 0,7 вона сяяла яскравіше за будь-яку зорю (виключаючи Сіріус), а її два хвости розтягнулися по небу на 15—20 градусів (а невидимі для простого спостерігача їх частини — на 30—40°). Комету можна було спостерігати відразу після настання сутінок; і хоча багато «великих» комет проходять перигелій, знаходячись недалеко від Сонця, комету Гейла — Боппа можна було спостерігати і у північній півкулі протягом ночі.

Одним з найбільш значимих результатів було виявлення у комети хвоста третього типу. На додаток до звичайних газового (іонного) та пилового хвостів, існував ще слабкий натрієвий, який можна було побачити лише за допомогою потужних інструментів та складної системи фільтрів. Натрієві потоки раніше помічали і в інших комет, але ні в однієї з них вони не утворювали хвіст. В комети він складався з нейтральних атомів та розтягнувся майже на 50 мільйонів кілометрів у довжину.

Джерело натрію знаходилося усередині голови комети, хоча і не в самому ядрі. Є декілька можливих механізмів утворення такого джерела, наприклад, зіткнення між частками пилу, що оточують ядро, або «витискування» натрію з цих часток під дією ультрафіолету. Поки що не зовсім очевидно, яким з наведених вище механізмів діє у кометі.

Тоді як пиловий хвіст просто залишався позаду комети, описуючи її траєкторію, а іонний був направлений прямо від Сонця, натрієвий хвіст пролягав між цими двома. Це говорить про те, що атоми натрію виштовхувалися з голови комети під тиском світла.

У кометі було виявлено високий вміст дейтерію у формі важкої води: майже в два рази більше, ніж в земних океанах. Це означає, що хоча зіткнення комет із Землею могли бути важливим джерелом води на планеті, вони не могли бути єдиним джерелом (якщо, звичайно, подібна концентрація характерна для всіх комет).

Також було виявлено наявність дейтерію у складі інших з'єднань водню. Співвідношення цих елементів різнилося у різних структурах, тому астрономи передбачили, що лід комети формувалися не у протопланетном диску, а у галактичній туманності. Теоретичні моделі утворення льоду у туманностях показують, що комета Гейла — Боппа утворилася при температурі 25—45К.

Спостереження комети Гейла — Боппа за допомогою спектроскопа виявили наявність групи органічних сполук, деякі з них ніколи не виявлялися у кометах. Ці складні молекули, такі як оцтова і мурашина кислоти та ацетонітрил, могли бути у складі ядра або утворитись у ході хімічних реакцій.

Спостереження комети Хейла-Боппа, здійснені за допомогою спектрометра на 3-метровому телескопі NASA на Гаваях, показали, що близько половини СО в кометі надходить безпосередньо з льоду, що зберігається в ядрі. Кількість цього CO по відношенню до води (12 відсотків) менше, ніж в спокійних областях молекулярних хмар, але узгоджується з вимірами в прото-зіркових оболонках, припускаючи, що льоди зазнали деякої обробки перед їх включенням до складу Хейла-Боппа. Решта СО виникає в комі, ймовірно, шляхом термічної деструкції більш складних молекул.

Комета Гейла — Боппа стала також першою кометою, у складі якої виявили благородний газ аргон. Благородні гази хімічно інертні та вкрай летучий, причому різні гази володіють різною температурою кипіння. Остання властивість допомагає при відстежуванні зміни температури льодовиків комети. Так, криптон випаровується при температурі 16—20 K. Було виявлено, що його вміст в кометі нижче у 25 разів у порівнянні з сонячним; навпаки, температура кипіння аргону 35—40 K і його вміст в порівнянні з сонячним вищий.

Так було встановлено, що температура внутрішніх льодовиків комети ніколи не перевищувала 40К, і в той же час у якомусь проміжку часу їх температура була вища за 20К. Наявність аргону в кометі означає, що комета сформувалася за орбітою Нептуна десь в поясі Койпера, а потім перемістилася до хмари Оорта.

Добре структуровані силікатні структури на довжинах хвиль близько 10 мкм були виявлені в комі комети Хейла-Боппа. Як виявилося, пилові дуги мають постійне значення швидкості розширення, а також немає ніякого збільшення поляризації від однієї дуги до іншої у видимій області, що суперечить наявності значної фрагментації. З іншого боку, спостереження рентгенівського випромінювання від комети дозволили висловити думку, що воно пов'язане з взаємодією між сонячними рентгенівськими променями й кометним пилом, а спостережувані кількаденні зменшення інтенсивності рентгенівських променів, можливо пов'язані з фрагментацією пилу. Аналіз спектрів комети, отриманих коли комета перебувала на відстанях від 6.9 до 1.4 астрономічних одиниць виявили низькі доплерівські зміщення ліній OH і CH3OH, що знаходиться в згоді з тим, що крижані зерна мають швидкості набагато нижчі, ніж швидкість СО. Низькі швидкості є очікуваними для великих зерен, а для дрібних зерен отримуються від фрагментації більш великих частинок. На необхідність врахування процесу фрагментації пилових частинок під час дослідження пилового хвоста комети C/1995 O1 (Hale-Bopp) також вказують проведені модельні дослідження пилового хвоста комети. Порівняння моделі пилових зерен з інфрачервоною спектрофотометрією комети вказує на те, що поруч з перигелієм (Rh<1.5 а.о.), високо пористі крупні зерна звільняються з більших глибин ядра, а подальше дроблення цих частинок додатково збільшує пористість зерен, результатом чого є більш значна фрагментація. Чинниками фрагментації можуть бути тепловий стрес і процес прискорення пилу. Механізмом, відповідальним за фрагментацію, також може бути дія електростатичних сил на крихкі пилинки з малою межею міцності на розрив або випаровування CHON агрегатів.

нижче наведені фотографії комети отримані Олександром Наумовим. знімки були зроблені за допомогою Міцара і з ручним гідуванням

SIDEROCRATOR

175 років тому 24 липня 1843 р. народився англійський астроном і фотограф Вільям Абні ( William de Wiveleslie Abney 1843-1920)

Абні був піонером кількох технічних аспектів фотографії.
У 1874 році Абні винайшов суху фотографовую емульсію, яка замінила мокроколодійні емульсії. Він використовував цю емульсію в єгипетській експедиції, щоб сфотографувати транзит Венери по диску Сонця. У 1880 році він винайшов гідрохінон. Абні також представив нові та корисні типи фотопаперу, в тому числі в 1882 р. формулу для паперу із хлористого срібла з желатином.
Абні провів раннє дослідження в області спектроскопії, розробляючи емульсію, яка використовувалася для фотографування інфрачервоних спектрів органічних молекул. Він також був піонером у фотозйомці інфрачервоного сонячного спектра (1887), а також досліджував сонячне світло в середовищі атмосфери.

Він винайшов рівень "Абні", комбінований клинометр і рівень що використовується геодезистами для вимірювання схилів та кутів. Він також винайшов «монтаж Абні» спектрограф з вигнутою граткою, в якому фіксується фотопластинка, а вхідна щілина переміщається для фотографування різних областей спектра.

SIDEROCRATOR

Сьогодні 25 липня 1958 р. народився Олексій Володимирович Філіпенко (Alexei Vladimir "Alex" Filippenko) американський астрофізик , професор астрономії в Університеті Каліфорнії в Берклі, дослідник наднових і активних ядер галактик в оптичному , ультрафіолетовому та інфрачервоному діапазонах.

Вивчав астрономію в Каліфорнійському технологічному інституті .

Він був учасником проекту Supernova Cosmology і High-Z Supernova Search Team , які при розгляді позагалактичних наднових виявили прискорення розширення Всесвіту і передбачуване існування темної матерії . Це відкриття було оголошено як найбільший науковий прорив 1998 року, які привели його до Нобелівської премії з фізики в 2011 р.

Він створив і керує повністю автоматизованим автоматичним телескопом Kait в Лікській Обсерваторії, в рамках програми LOSS (Search Search Supernova Lick Observatory). Він також є членом команди Nuker, яка використовує телескоп Хаббла для вивчення надмасивних чорних дір , одночасно визначаючи зв'язок між масами та швидкостями дисперсії центральної галактики чорної діри.

Велику увагу Філіпенко присвяує популяризації астрофізики, особливо в даний час відкриттів наднових. Він знявся у документальній серії History Channel в серії The Universe. Він є автором кількох DVD під назвою Розуміння Всесвіту, які містять серію з 96 півгодинних лекцій.

У 1992 році йому було присвоєно премію Ньютона Лейсі Пірса, а в 2000 році йому було присвоєно стипендію Гуггенхайма. У 1997 році Канадське астрономічне товариство нагородило його премією Роберта М. Петрі за його великі дослідження з астрофізики. У 2009 році він був обраний до Національної академії наук Сполучених Штатів Америки . У 2015 році він був нагороджений премією Fundamental Physics разом з Брайаном П. Шмідтом та Адамом Ріессом за роботи над пошуковою групою Supernova High-Z .

Чебуратор

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 25 Липня 2018, 22:32:37

довгоперіодична комета, яка була можливо, найяскравішою кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року.

Єдине що однозначно вірно - стосовно терміну видимості неозброєним оком... але "найяскравішою" вона точно не була - не треба забувати про комети Ск'єлерупа 1929 року, про Ікея-Секі 1965-го, яку бачили біля Сонця через темні фільтри, ну і з більш-менш недавніх - комета Веста 1975-76, Чурюмов лічно її оцінював у -3m... схильний йому вірити. Мої особисті оцінки Гейла-Боппа були біля -0,8m, і це я ще, мабуть, трошки завищив от избытка чюйств

Цитувати

нижче наведені фотографії комети отримані Олександром Наумовим. знімки були зроблені за допомогою Міцара і з ручним гідуванням

Треба ще додати: на обсерваторії Пилиповичі хватапаратом "Зенит-Е" зі штатним об'єктивом на плівку 200 одиниць

astrOleg

60 років тому 29 липня 1958 року було засновано Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору - НАСА.

Гасло -For the Benefit of All(на благо всіх)

SIDEROCRATOR

120 років тому в ніч з 13 на 14 серпня німецький астроном Карл Густав Вітт відкрив астероїд (433)Ерос.

Астероїд був виявлений випадково в результаті двохгодинної експозиції в районі зорі Бета Водолія при проведенні астрометричних вимірів положення іншого астероїда, (185) Евніка.

Ерос зіграв значну роль в астрономії, під час протистояння 1900-1901 років серед астрономів всього світу була запущена програма вимірювання параллакса цього астероїда для визначення точної відстані до сонця. Результати цього експерименту були опубліковані в 1910 році британським астроном Артуром Хінксом з Кембриджа. Аналогічна програма дослідження була проведена пізніше під час протистояння 1930-1931 років англійським астроном Гарольдом Джонсом. Отримані в результаті цих вимірів дані вважалися остаточними до 1968 року, коли з'явилися радарні та динамічні методи визначення параллакса.

Астероїд Ерос перетинає орбіту Марси і зближується з Землею. В 1996 році опубліковано результати обчислень динамічної еволюції орбіти Ероса протягом 2 млн. років. Виявлено, що Ерос знаходиться в орбітальному резонансі з Марсом. Орбітальний резонанс з Марсом може змінити орбіти астероїдів, що перетинають орбіту Марси, такі, як Ерос, так, що вони будуть перетинати орбіти Землі. В рамках дослідження з 8 початкових орбіт, що схожі з орбітою Ероса, 3 еволюціонували так, що почали перетинати орбіту Землі протягом зазначених 2 млн. р. Одна з цих орбіт приведе до зіткнення з Землею через 1,14 млн. Років. Хоча, відповідно до цього розрахунку, немає істотної небезпеки зіткнення Ероса з Землею в найближчі, приблизно, сто тисяч років, таке зіткнення можливо в далекому майбутньому

Також він став першим астероїдом, у якого з'явився штучний супутник, NEAR Shoemaker (в 2000 році), і на який цей космічний апарат здійснив посадку.

Досягнувши Эроса, аппарат NEAR Shoemaker зміг передавати велику кількість даних про астероїд, який. Цим апаратом було передано більше тисяч зображень поверхні астероїда, а також виміряні його основні фізичні параметри зокрема, відхилення в час прольоту апарата поруч із астероїдом дозволили оцінити його гравітацію, а отже, і маси, а також уточнити його розміри.

SIDEROCRATOR

150 років тому 18 серпня 1868 р. під час спостереження повного сонячного затемнення було відкрито новий хімічний елемент - Гелій.
П'єр Жансен, перебуваючи під час повного сонячного затемнення в індійському місті Гунтур, вперше досліджував хромосферу Сонця з допомогою спектроскопа. Це було перше повне затемнення, з часу появи 1859 року теорії Густава Кірхгофа про те, що лінії Фраунгофера в сонячному спектрі відповідають лінії викидів різних хімічних елементів, присутніх на Сонці. Жансену вдалося налаштувати спектроскоп таким чином, щоб спектр корони Сонця можна було спостерігати не тільки під час затемнення, а й у звичайні дні. На наступний же день спектроскопія сонячних протуберанців наряду з лініями водню — синьою, зелено-блакитною і червоною — виявила дуже яскраву жовту лінію, спочатку прийняту Жансеном та іншими спостерігавшими її астрономами за лінію D натрію. Жансен негайно написав про це до Французької Академії наук. Згодом було встановлено, що яскраво-жовта лінія в сонячному спектрі не збігається з лінією натрію і не належить жодному з раніше відомих хімічних елементів.

Через два місяці, 20 жовтня, англійський астроном Норман Лок'єр, не знаючи про досліди французького колеги, також провів дослідження сонячного спектру. Виявивши невідому жовту лінію з довжиною хвилі 588 нм (більш точно 587,56 нм), він позначив її D3, оскільки вона була дуже близько розташована до фраунгоферових ліній D1 (589,59 нм) і D2 (588,99 нм) натрію. Через два роки Лок'єр пояснив її походження присутністю на Сонці нового елементу та спільно з англійським хіміком Едвардом Франкландом, у співпраці з яким він працював, запропонував дати новому елементу назву «гелій» (від дав.-гр. ἥλιος — «сонце»).
Жансен спостерігає сонячний спектр.

Сонячна корона 18 серпня 1868 р.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213532 раз)