Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213536 раз)

SIDEROCRATOR

210 років тому 19 серпня 1808 р. народився видатний шотландський астроном та інженер Джеймс Несміт (James Nasmyth 1808 - 1890).

Народився 19 серпня 1808 в Единбурзі, Шотландія. Його батько, Олександр Несміт був пейзажистом і портретистом в Единбурзі. Одним із захоплень батька була механіка і він використовував весь свій вільний час в своїй майстерні, де залучав свого молодшого сина працювати з усіма видами матеріалів.
Джеймс був відправлений в Королівську середню школу, де подружився з Джиммі Паттерсоном, сином місцевого сталепромисловців. Уже цікавлячись механікою, він проводив більшу частину свого часу на ливарному заводі і там поступово навчився обробляти дерево, латунь, залізо і сталь. У 1820 році Джеймс пішов зі школи і став працювати в майстерні батька Джиммі Паттерсона, де у віці 17 років він зробив свій перший паровий двигун.

З 1821 по 1826 рік Джеймс Несміт регулярно відвідував Единбурзьку школу мистецтв (нині Університет Херіота-Уатта), що зробило його одним з відомих студентів.

Джеймс Несміт прославився винаходом парового молота. В 1839 році (запатентований в 1842 році) і гідравлічного преса, що стали важливою частиною промислової революції, а також оригінальною конструкцією телескопа. Несміт також є конструктором понад 100 паровозів, безлічі невеликих парових двигунів, що працюють на високому тиску, різних насосів, гідравлічних пресів та інших машин.

У віці 48 років він пішов з промислового бізнесу, з тим щоб повністю присвятити себе своєму хобі - астрономії. Спільно з Джеймсом Карпентером (англ.)
Він побудував 20-дюймовий телескоп оригінальної конструкції, зробив детальні спостереження за Місяцем.

Він опублікував книгу «Місяць: планета, світ і супутник» (The moon: considered as a planet, a world, and a satellite), (1874).Ця книга містить цікаву серію "місячних" фотографій: оскільки фотографія ще не була достатньо розвинена, щоб зробити реальні знімки Місяця, Несміт ліпив моделі на основі своїх візуальних спостережень Місяця, а потім фотографував їх. Кратер на Місяці названий на честь нього.

Система Несміта (телескоп Несміта), Nasmyth - так називають трехзеркальну модифікацію системи Кассегрена, в якій всередині труби телескопа між головним і вторинним дзеркалами встановлено діагональне дзеркало для відкидання зображення убік. Таким чином, фокус телескопа, званий в даному випадку фокусом Несміта, знаходиться збоку труби. Зазвичай на виході з труби оптична вісь сполучена з віссю Dec або віссю RA телескопа. Така оптична схема дозволяє навантажувати телескоп громіздким наглядовим обладнанням, без розбалансування труби. Головне дзеркало (на відміну від класичного Касегрена) може бути виконано без центрального отвору, більш того діагональне дзеркало може кріпитися на стійці прикріпленою до головного дзеркала. У порівнянні з Кассегреном або Річі-Кретьєном частина світла втрачається на діагональному дзеркалі.
Місячний кратер Варгентін зліпок Несміта

https://archive.org/details/consideredasmoon00nasmrich

SIDEROCRATOR

135 років тому 19 серпня 1883 р. народився Леоні́д Олексійович Кулик (1883-1942, Спас-Деменськ) — радянський мінералог, фахівець з вивчення метеоритів. Піонер практичного дослідження Тунгуського метеориту.

Народився в Дерпті (нині Тарту, Естонія). Батьки Л. Кулика — вихідці з України. Мати Софія Кирилівна Серединська народилася в Херсоні.

У 1903—1904 роках навчався у Петербурзькому лісовому інституті, далі в Казанському університеті (1905), Петроградському військовому училищі (1914 рік). У 1924 році закінчив Ленінградський університет за спеціальністю «мінералогія».

З Лісового інституту був відрахований за участь у студентських протестах. 1911 року, працюючи помічником лісничого на Уралі, познайомився з Володимиром Вернадським, який підтримав прагнення Кулика вивчати метеорити. З 1912 року працював у мінералогічному музеї Петербурзької АН.

З початком Першої світової війни Кулик був відряджений до Петербурзького військового училища й випущений з нього корнетом. На фронті йому присвоєно військовий чин поручика. За участь у боях нагороджений орденами св. Станіслава та св. Анни.

За дорученням Комітету військово-технічної допомоги військового відомства займався геологорозвідкою й 1917 року був відряджений у Центральну науково-технічну лабораторію військового відомства. Під час громадянської війни потрапив до Сибіру. 1919 року працював асистентом на кафедрі мінералогії Томського університету, пізніше викладачем. Після демобілізації повернувся у Петроград й з 1920 року продовжував займатися метеоритикою під керівництвом Володимира Вернадського.

У 1921 році з ініціативи Кулика при мінералогічному музеї був створений Метеоритний відділ, який став важливим центром метеоритики в СРСР.
Здійснив численні поїздки в різні місця країни для вивчення обставин падіння і пошуків метеоритів, у 1921—1922 роках керував метеоритною експедицією АН СРСР. Кулик склав перший метеоритний каталог АН СРСР.

Виявляв особливий інтерес до вивчення місця і обставин падіння Тунгуського метеорита (30 червня 1908 року). У 1927—1939 роках організував і очолив 6 експедицій на місце падіння Тунгуського метеорита. Виявив радіальний характер суцільного вивалу лісу в місці падіння, наполегливо шукав залишки метеорита, організував за сприяння Отто Шмідта та Івана Папаніна аерофотозйомку місцевості для детальнішого вивчення характеру вибуху, яким супроводжувалося падіння метеорита.

Після організації в 1939 році Комітету з метеоритів АН СРСР Кулик став його першим ученим секретарем.

Хроніка першої експедиції Кулика 1928 р.

SIDEROCRATOR

195 років тому 21 серпня 1823 р. народився англійський художник та астроном Натанієль Грін (Nathaniel Everett Green 1823 – 1899) відомий своїми замальовками планет, зокрема Марса. Одним з перших виразив думку, що Марсіанські канали - оптична ілюзія

Зажив слави як майстер пейзажу.
Поява комети Донаті 1858 р. пробудила в нього інтерес до астрономії, згодом він побудував собі 13 дюймовий рефлектор і спостерігав з ним.
1877 р. ознаменував поворотний пункт у картографії Марса. Скориставшись рідкісною подією, великим протистоянням Марса, Натаніел Грін виїхав зі своєї звичайної станції спостереження - у задньому саду свого будинку в передмісті Лондона в Сент-Джонс Вуд і подавсязі своїм телескопом до португальського острова Мадейра в пошуках гарних атмосферних умов для спостережень. За два місяці зусилля Гріна були винагороджені за сорок сім ночей, придатних для спостереження Марса, шістнадцять з яких він назвав "хорошим", "відмінним" або "чудовим"; це було менше, ніж очікувалося, але "значно перевищило середнє значення англійського клімату. Під час своєї експедиції він випустив серію вишуканих ескізів, які пізніше згодом склали в найбільш докладну карту Марса на сьогоднішній день

У 1880 році його викликали в Балморальський замок, щоб навчити малюванню деяких членів королівської сім'ї, включаючи королеву Вікторію .

Він є одним із членів-засновників Британської астрономічної асоціації та був її президентом з 1897 по 1898 рік.

Картu Марса за Н. Гріном 1877 р.

UKBB

Цікаво, чим Грін транспортував свій телескоп та яким було його пересувне монтування? Адже 1,3м рефлектор важить навіть при застосуванні сучасних матеріалів досить суттєво.

SIDEROCRATOR

Цитата: UKBB від 24 Серпня 2018, 09:01:01

Цікаво, чим Грін транспортував свій телескоп та яким було його пересувне монтування? Адже 1,3м рефлектор важить навіть при застосуванні сучасних матеріалів досить суттєво.

13 дм - дюймовий.
зараз виправлю

SIDEROCRATOR

380 років тому, 24 серпня 1638 р. італійський оптик і астроном Франческо Фонтана під час спостережень Марса відкрив фази цієї планети.
Завдяки високій якості своїх телескопів та великим збільшенням ученому вдалося поспостерігати вдалося розгледіти невеличкий диск, плями на диску Марса та, слідкуючи за їх зміщенням, висунути ідею про обертання планети навколо своєї осі.

SIDEROCRATOR

290 років тому 26 серпня 1728 р. народився швейцарський фізик та астроном Йоган Ламбер (Johann Heinrich Lambert 1728-1777) Далеко випереджаючи свою епоху, він розширив і поглибив погляди попередників і розробив учення про структурну нескінченність Всесвіту висунувши ідею його ієрархічної будови.

Знання здобув самоосвітою. У 1748—1758 працював домашнім вчителем, потім багато подорожував. Проводив астрономічні спостереження в Цюриху. У Мюнхені брав участь в організації Баварської АН. Повернувшись до Швейцарії, брав участь у геодезичних роботах з уточнення кордону між Італією та Швейцарією.

Проводив фізичні дослідження в області фотометрії, теплопровідності, гігрометрії. У 1760 вийшла його фундаментальна праця «Фотометрія, або про вимірювання і порівняннях світла, кольорів і тіней», яка мала велике значення для оптики — в ній розроблені теоретичні основи фотометрії, основоположником якої він є разом з П'єром Бугером. Сформулював закон (закон Ламберта), згідно з яким яскравість розсіюваного світла від поверхні однакова у всіх напрямках. У ній Ламберт фактично встановив основні поняття фотометрії (сила світла, яскравість і освітленість) і ряд фотометричних закономірностей, зокрема, що освітленість обернено пропорційна квадрату відстані і прямо пропорційна синусу кута, утвореного променями світла з освітлюваною поверхнею. Тут же вміщено його закон поглинання світла середовищем, який був спочатку встановлений в 1729 П'єром Бугером (закон Бугера — Ламберта). У «Пірометрії», що вийшов у світ посмертно в 1779, описав досліди над тепловим випромінюванням, розглянув поширення тепла вздовж стрижня, показав, що теплові промені, як і світлові, поширюються прямолінійно і їхня інтенсивність змінюється назад пропорційно квадрату відстані. Кількість теплоти і температуру вважав різними поняттями. Вивчав теплове розширення повітря, рефракцію світла в атмосфері та інше.

З астрономічних робіт широко відомі дослідження Ламберта з космології і фотометрії. Зробив спробу визначити відстань до зірок шляхом зіставлення їхньої яскравості.

Запропонував першу теорію відбиття світла гладкими матовими поверхнями, ввів термін «альбедо» (лат. «білість»). Займався вивченням атмосферної рефракції. Дослідив особливості обертання Юпітера і Сатурна. Вивчав кометні орбіти, запропонував метод наближеної оцінки відстані від Землі до комети.

У 1761 вийшла в світ книга Ламберта (Cosmologische Briefe über die Einrichtung des Weltbaues) «Космологічні листи про устрій Всесвіту».

У ній, далеко випереджаючи свою епоху, він розширив і поглибив погляди попередників і розробив учення про структурну нескінченність Всесвіту. Розвинув ідею ієрархічної будови Всесвіту. Системою першого порядку вважав Сонячну систему, системами другого порядку — зоряні скупчення, третього порядку — Чумацький Шлях і подібні до нього далекі туманності і т. д. Зробив спробу визначити розміри систем, виходячи з фотометричних розрахунків.

SIDEROCRATOR

1045 років тому 4 вересня 973 р. народився видатний персидський астроном та вчений енциклопедист Аль-Біруні (973- 1048).

Біруні як вчений енциклопедист відомий значним внеском у математику, астрономію, фізику, мінералогію, історію та етнографію. Біруні описав календарні системи арабів, персів, греків, євреїв, хорезмійців та інших народів. Автор фундаментальної праці про Індію. Загалом, Аль-Біруні залишив 152 наукових дослідження. З цієї величезної спадщини до нас дійшло лише 30. У низці трактатів Біруні виклав основи математики й астрономії.
Вперше на Середньому Сході висловив думку про рух Землі навколо Сонця. Обчислив довжину кола Землі. Визначив питому вагу багатьох мінералів.

Уявлення аль-Біруні про світоустрій, рух Землі, сили тяжіння набагато випереджали його час. Він висловлював сумнів у справедливості геоцентричної системи Птолемея. Приєднуючись до ідей староіндійських учених про тотожність зірок і Сонця, вважав Сонце вогненною кулею, на відміну від Місяця і планет, що відбивають сонячне світло. Пояснив явище ранішньої і вечірньої зорі як наслідок свічення порошинок в променях прихованого за горизонтом Сонця. Висловив думку про «димоподібну» природу хвостів, що світилися біля диска Сонця під час його затемнень (сонячна корона).

Розробив астрономічні методи геодезичних вимірювань. Удосконалив основні астрономічні інструменти, якими користувалися у той час (астролябію, квадрант, секстант), розвинув теорію тіней — гномоніку. Побудував перший нерухомий (стінний) квадрант радіусом 7,5 м для точних (до 2') спостережень Сонця і планет, який протягом 400 років був найбільшим у світі. Проведені ним вимірювання нахилу екліптики до екватора протягом багатьох століть залишалися неперевершеними за точністю.

Ілюстрація з книги Біруні перською мовою з роз'ясненням фаз Місяця
Одним з перших після старогрецьких учених почав розвивати і широко застосовувати плоску і сферичну тригонометрію як математичну основу практичної астрономії. Розробив новий, вельми точний метод визначення радіусу Землі шляхом спостереження положення горизонту з вершини гори. За 600 років до Віллеброрда Снелліуса запропонував тригонометричний метод вимірювання відстаней, схожий з сучасною тріангуляцією.

Свої астрономічні дослідження аль-Біруні описав в трьох фундаментальних творах: «Книга, що містить роз'яснення належних індійцям учень, прийнятних розумом або відкинутих» («Індія»), «Канон Масуда з астрономії і зіркам», «Книга напоумлення началам науки про зірки».

Геологічні та гірничі знання Аль-Біруні виклав у книзі «Зібрання відомостей для пізнання коштовностей» (XI ст.).

У поясненні природи Біруні стояв на стихійно-матеріалістичних позиціях. З іронією ставився до релігії, заперечував астрологію.

Виступав проти ворожнечі між народами.

SIDEROCRATOR

430 років тому 8 вересня 1588 р. народився видатний французький вчений енциклопедист Марін Мерсен Marinus Mersennus (1588 - 1648)
Протягом першої половини XVII століття був одним з координаторів наукового життя Європи, активно переписуючись практично з усіма видатними вченими того часу.

Мерсенн вів надзвичайно жваве листування (латинською мовою), що представляє величезний історичний інтерес. У числі його 78 кореспондентів, крім Декарта, були Галілей, Кавальєрі, Паскаль, Роберваль, Торрічеллі, Ферма, Гюйгенс, Гассенді та інші. Наукова періодика тоді не існувала, і діяльність Мерсенна значно сприяла швидкому прогресу фізико-математичних наук. 17-томне зібрання листування Мерсенна було видано у Парижі в 1932—1988 роках. Ґрунтуючись на його дослідженнях, французький математик Жозеф Совер пояснив феномен обертонів.
На той час повідомлення про відкриття Мерсену означало закріпити за собою пріоритет першовідкривача. Його роль можна порівняти з сучасним Центральним бюро астрономічних телеграм.

Мерсен також допомагав деяким вченим опубліковувати свої праці. Саме завдяки його сприянню в 1618 р. побачила світ написана італійським оптиком Джироламо Сірторі перша праця присячена виготовленню телескопів (Telescopium sive ars perficiendi novum).
В свою чергу Мерсен отримавши лист Франческо Фонтана про відкриття фаз Марса в 1638 р. відразу сповістив про це всіх тогочасних астрономів, що призвело до широкомасштабного спостереження планети.

Особливо важливим спілкування з Мерсенном було для Декарта та Ферма. Мерсенн не тільки повідомляв Декарту про новітні наукові ідеї й досягнення, але також захищав його від нападок клерикальних кіл і допомагав у виданні праць. А про відкриття Ферма відомо практично тільки з його листування з Мерсенном, виданого посмертно.

Був одним з небагатьох церковників, який захистив Галілея і опублікував його роботу французькою мовою (Les Méchanique de Galilée 1634, а також частину Діалогу Галілея). Мерсенн розумів що церква повинна цензурувати деякі думки, але закликав до помірності, оскільки вважав, що "справжня філософія ніколи не суперечить вірі церкви". Мерсенн був ретельним експериментатором, який наполягав на точності.

У 1636 р. Мерсенн запропонував конструкцію дзеркального телескопа з використанням увігнутого параболоїдного первинного та опуклого параболоїдного вторинного, розташованих так, щоб їх координаційні точки збігалися.
Мерсенн першим виявив, що частота маятника обернено пропорційна квадратному корінню його довжини, і саме Мерсенн запропонував використовувати маятник як пристрій синхронізації Гюйгенсу, надихаючи його побудувати маятниковий годинник.

SIDEROCRATOR

11 вересня 1816 р. народився Карл Фрідріх Цейс (Carl Friedrich Zeiss; 11 вересня 1816 — 3 грудня 1888) — всесвітньо відомий німецький інженер і виробник оптики, засновник фабрики оптичних систем «Цейс».

Цейс зробив істотний внесок у розвиток технології виготовлення лінз. Його досягнення в цій галузі використовуються й досі. Заснований ним у 1840 році у Веймарі (Німеччина) завод згодом став одним із найвідоміших і найкрупніших виробників оптики. На фабриці в Єні Цейс розробив лінзи, які лягли в основу популярної оптики Zeiss. Спочатку продукція заводу використовувалася у виробництві мікроскопів, а після винаходу фотокамери компанія «Цейс» почала виробляти і знамениті високоякісні об'єктиви. Створені Цейсом об'єктиви мали дуже велику апертуру, що давало змогу отримувати якісніші зображення.

Після смерті засновника фірми на чолі справи став професор Ернст Аббе. Статут товариства «Zeiss-Stiftung zu Jena» був затверджений в 1896 році. До початку 1890 року компанія займалася переважно виготовленням мікроскопів; з 1890 року вона стала виробляти фотографічні об'єктиви (Рудольф) і оптичні вимірювальні інструменти (К. Пульфріх), а з 1894 року — і телескопи (Паулі).

У 1861 році Цейс був удостоєний золотої медалі на промисловій виставці в Тюрингії. Таким чином, вироблювані ним товари були визнані найкращими серед наукових досягнень Німеччини.
Протягом цього періоду Цейс розробив і налагодив виробництво найкращих на той момент лінз. Теоретично, умова синуса могла реалізуватися при використанні оптично високоякісного скла, проте фактично на той момент такого скла не існувало. На щастя, доктор Ернст Аббе незабаром зустрів Отто Шота — 30-річного хіміка, фахівця зі скла. В результаті їх співпраці був вироблений новий матеріал, який зміг повністю реалізувати умову синуса. Цей новий вид скла проклав шлях до створення нового типу апохроматичних лінз. Для отримання «чистішого» скла й усунення спотворень у лінзах Цейс використовував метод водного занурення лінз. Ця технологія давала змогу отримати оптику, що створює якісне зображення і що має низьку дисторсію.

SIDEROCRATOR

9 вересня 1900 р народився всесвітньовідомий фізик Олександр Теодо́рович Смаку́ла. Світове і ще в не я вченому принесло винайдення Антирефлексійного покриття лінз більш відомого як «ПРОСВІТЛЕННЯ ОПТИКИ»

Народився Олександр Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині Теодора і Марії Смакули. Був він у родині другим сином ( ще були старший брат Степан і молодші сестра Антоніна та брат Андрій). Учився спочатку у сільській початковій школі, а згодом в українській гімназії Збаража.
Вже в юнацькі роки виявив Олександр успадковану від батьків любов до свого краю, до його славного історичного минулого.
Війна 1914-го та події 1918 року спонукали юнака до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Він стає разом з такими ж свідомими земляками вояком Української Галицької Армії. Згодом продовжує навчання у Тернопільській гімназії, яку закінчує з відзнакою 1922 року.
За порадою свого вчителя – відомого українського математика Мирона Зарицького він вирушає до німецького міста Геттінгена, вступає до знаменитого університету Георга Августа. У 1927 році він склав докторський іспит і успішно захистив дисертацію на тему «Абсорбційні спектри лужно-галоїдних фосфорів, активованих металами – сріблом та міддю». З того ж року працює асистентом у фізичному інституті Роберта Поля, друкує наукові праці, докладає зусиль для розбудови науки на українській землі, друкує свої наукові праці у Збірнику НТШ. Відвідує семінари творців квантової механіки Гайзенберга і Борна, активно використовує нові наукові поняття для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного променювання в твердих тілах. Саме використавши поняття квантових осциляторів Олександрові вдалося пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули». Цю працю було надруковано 1930 року в журналі «Zeitschrift fur Physik».
Маючи добру наукову перспективу в Німеччині, Смакула все ж таки повертається на рідну землю, куди постійно прагнув усім серцем. Сприяла цьому радянська пропаганда про світле майбутнє, Олександр на запрошення колишнього вчителя і земляка відомого літературознавця професора Андрія Музички приїздить 1928 року працювати до університету в Одесі. Але невдовзі вчений збагнув всю оману перспектив розвитку науки у тоталітарній державі і, скориставшись умовною телеграмою про відкликання до свого керівника професора Роберта Поля, йому вдалося знову виїхати до Німеччини. На жаль, багатьох вчених, митців, які повірили у цю агітацію, чекали згодом Соловки або розстріли. Повернувся Смакула до Гайдельбергу в Інститут медичних досліджень Кайзера Вільгельма, де став керівником оптичних лабораторій. Тут, досліджуючи стероїди і вітаміни, органічні кристали, Олександр стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Процес трансформації кристалічного вуглеводу електричними збудженнями p-електронів називають тепер «інверсією Смакули». 1934 року він стає директором дослідчої лабораторії у всесвітньовідомій фірмі Карла Цайса в Єні. Тут він створює такі оптичні кристали, як фтористі літій та натрій, а також оригінальні мастила, придатні до використання за високих і низьких температур. Винаходить також універсальну сполуку – бром йодид талію, яка ще й сьогодні широко використовується у приладах нічного бачення.
У 1935 році О. Смакула робить відкриття, на яке отримав перший у світі патент, — спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики». Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром певного матеріалу, що значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення. Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів — фотоапаратів, мікроскопів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо — це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.
Промислове виробництво просвітлювального покриття оптичних поверхонь було розпочате в Єні вже в 1936 році під науковим керівництвом О. Смакули, який працював директором дослідної лабораторії оптичної фірми Карл Цейс. Цей метод спричинив справжню революцію в оптичній промисловості при виготовленні мікроскопів, телескопів, теодолітів та інших оптичних приладів, а також в фото і кінематографічній галузях при виготовленні фотоапаратів, кінокамер тощо.
Під час війни Смакула продовжував працювати у формі Карла Цайса разом з Ріхардом Куном, над розв’язанням проблеми проти відбивних шарів. Наприкінці війни американська окупаційна влада вивозить вченого разом з іншими видатними фізиками і інженерами до США, де його змушують працювати у військовому форті - лабораторії у штаті Вірджинія на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки. Іноді деякі автори не згадують про цей період наукової діяльності вченого.
У 1951 році Смакулу запрошують на посаду професора Массачусеттського інституту технологій (МІТ), в якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найліпшою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Тут він почав займатися найактуальнішими проблемами твердотільної електроніки, дослідженням технології і властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, феромагнітних і п’єзоелектричних матеріалів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових нелінійних напівпровідникових кристалів, органічних та надпровідних структур. Зазначимо також, що в МІТ тоді працювали науковці світової слави, такі як творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон та багато інших. Саме у такій науковій атмосфері творив Олександр Смакула.
Він винайшов і запровадив оригінальні технології вирощування, очищення й дослідження кристалів, дослідив неоднорідності у мішаних кристалах та дефектах германію та кисню в монокристалах кремнію, дослідив зміни властивостей кристалів внаслідок впливу радіації та дефектів. Написав фундаментальну монографію «Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування» обсягом більше 500 сторінок, яка вийшла в 1962 році в Берліні у видавництві Шпрінгера. Цінність цієї книги не втрачена й на сьогодні, особливо для таких юних студентів та молодих науковців. Смакула є автором понад 100 наукових праць, частина з яких надрукована в Збірниках НТШ українською мовою, він став почесним членом Товариства Українських Інженерів в Америці (1964), дійсним членом НТШ та інших наукових товариств. Сьогодні зі спогадів вчених, які знали Олександра і зустрічались з ним на конференціях, з листування окреслюється образ ученого, який ніколи не забував рідної України. Його єдиний приїзд відбувся 1972 року завдяки безпосередньому сприянню Президента Академії наук тодішнього Радянського Союзу академіка М. Келдиша (під час поїздки О. Смакули на Міжнародну конференцію з кристалографії, що відбувалася у Вірменії). Це була остання зустріч з Батьківщиною, з рідними друзями, земляками, з чудовим наддністрянським краєм, з Медоборами, Смакуловою горою
Помер учений 17 травня 1983 року і похований у родинному склепі в місті Обурн, штат Массачусеттс, США.
Незважаючи на те, що Олександр Смакула був далеко від Батьківщини, він завжди залишався патріотом України, підтримував тісті зв’язки з українцями американської діаспори, був дійсним членом наукового товариства Тараса Шевченка. Навесні 1996 року було засновано Тернопільський обласний Фонд Олександра Смакули, який має за мету пошук і повернення до активного наукового й культурного обігу спадщини О. Смакули та інших українських учених. 1992 року Львівським НТШ проведеноперший міжнародний Смакулів симпозіум, у 2000 році – другий.

SIDEROCRATOR

180 років тому 12 вересня 1838 р. народився німецький астроном Артур Ауерс (Arthur Julius Georg Friedrich von Auwers (1838 -1915)

У позиційній астрономії Ауерс неодноразово виявив неточності та помилки в існуючих каталогах зірок. Він вважав, що новий повний каталог терміново необхідний. У найближчі кілька років він каталогізував 170 000 зірок і присвятив себе створенню фундаментального каталогу, в якому він підсумував дані з 1753 по 1900 рік.

Ним було укладено перший фундаментальний каталог, який містив 539 яскравих зір (1879). (від δ до -10 °) і лягли в основу вивчення структури нашого Чумацького шляху. Опрацював спостереження Джеймса Бредлі й 1888 року видав нову обробку 3500 зір. Протягом багатьох років каталог Ауверса—Брадлея залишався основою всіх досліджень про рух зір (до появи 1910 року попереднього загального каталога Л. Босса, який містив 6188 зір).

Визначив паралакс Сонця за спостереженнями малих планет і проходжень Венери над диском Сонця 1874 та 1882 рр.
З 1866 р був секретарем Берлінської академії ,керував експедиціями зі спостережень транзитів Венери , для того , щоб виміряти відстань від Землі до Сонця більш точно, і обчислити розміри Сонячної системи. Він розпочав проект об'єднання всіх доступних карт неба, який почався з його каталогу туманностей, який він опублікував в 1862 році.
Вивчав вплив супутників Сіріуса і Проціона на рух головних зірок.

SIDEROCRATOR

110 років тому 18 вересня 1908 р. народився Віктор Амазаспович Амбарцумян (1908 - 1996) - видатний вірменський астрофізик, астроном, засновник школи теоретичної астрофізики в СРСР.

Відомий своїми теоріями про походження і еволюцію зірок і зоряних систем. Амбарцумян працював у галузі фізики зірок і туманностей, зоряної астрономії і динаміки зоряних систем, космогонії зірок і галактик, а також математики. Він - засновник Бюраканськой астрофізичної обсерваторії.

Батько Амбарцумяна був філологом, проте сприяв розвитку здібностей сина в області математики і фізики. По путівці Тифліського міськкому комсомолу в 1925 році він вступив на фізико-математичний факультет Ленінградського педагогічного інституту. У 1926 році, навчаючись вже в Ленінградському університеті, Амбарцумян опублікував першу наукову роботу, присвячену сонячним факелам. У роки навчання входив до числа кореспондентів-спостерігачів Російського товариства любителів світознавства, не будучи формально його членом. По закінченні університету він вступив до аспірантури Пулковської обсерваторії, де працював під керівництвом А. А. Бєлопольського з 1928 по 1931 рік.

Після закінчення аспірантури працював в Ленінградському університеті, де в 1934 році заснував і очолив першу в СРСР кафедру астрофізики. У 1935 році без захисту дисертації йому було присуджено вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1939-1941 роках директор обсерваторії Ленінградського університету. З 1940 року член КПРС. У 1941 році, будучи проректором Ленінградського університету, очолював дослідний філіал університету в місті Єлабуга, куди були евакуйовані наукові лабораторії університету.

У 1943 році була створена Академія наук Вірменської РСР. Амбарцумян був обраний дійсним членом і призначений її віце-президентом, а президентом став І. А. Орбелі. У 1947 році Амбарцумян був обраний президентом АН Вірменської РСР, після чого обирався президентом на всі терміни до 1993 року. З 1993 року він став почесним президентом Національної академії наук Республіки Вірменія.

У 1946 році Амбарцумян заснував Бюраканську астрофізичну обсерваторію, став її першим директором і продовжував керівництво обсерваторією до 1988 року.

У 1932 році в журналі «Monthly Notices» Британського королівського астрономічного товариства була опублікована робота Амбарцумяна «Про променисту рівновагу газових туманностей», визнана наріжним каменем сучасної теорії газових туманностей. З цієї роботи почалася ціла серія робіт Амбарцумяна, присвячених фізиці газових туманностей. В одній з цих робіт (спільно з Н. А. Козирєвим) вдалося вперше оцінити маси газових оболонок, викинутих новими зірками. Методи, розроблені в цій роботі, застосовні при дослідженні газових оболонок, що оточують нестаціонарні зірки, а отримані оцінки мас цих оболонок мають важливе значення для з'ясування проблем еволюції зірок, так як дали можливість виявлення перших ознак зміни станів зірок. Амбарцумян заклав основи променистого рівноваги зоряних оболонок і газових туманностей і пояснив багато особливостей їх спектрів.

У 1936 році Амбарцумян вирішує витончену задачу визначення розподілу просторових швидкостей зірок за допомогою розподілу їх радіальних швидкостей, поставлену знаменитим англійським вченим Артуром Еддінгтоном. Стаття, що містить це рішення, була надрукована в «Monthly Notices» за поданням самого Еддінгтона.
Ця ж математична задача була незалежно вирішена пізніше для цілей медичної комп'ютерної діагностики. За це рішення і створення на його основі відповідної апаратури Г. Н. Хаунсфілда (Англія) і А. М. Кормаку (США) була присуджена Нобелівська премія 1979 року по фізіології і медицини «за розробку комп'ютерної томографії».

Великим внеском в астрономію з'явилися дослідження з статистики і динаміки зоряних систем, які призвели до створення основ статистичної механіки зоряних систем. У 1995 році за цикл робіт по динаміці зоряних систем Амбарцумян був нагороджений Державною премією Російської Федерації.

До 1935-1937 років відноситься полеміка Амбарцумяна з відомим англійським вченим Джеймсом Джинсом про вік нашої зоряної системи - Галактики. Амбарцумян показав, що вік Галактики на три порядки величини (у тисячу разів) менше прийнятої в той час в науці оцінки Джинса.

Велика серія робіт Амбарцумяна присвячується вивченню міжзоряного середовища в Галактиці. У цих роботах було висунуто та обгрунтовано нове уявлення про те, що явище поглинання світла в Галактиці обумовлено наявністю в міжзоряному просторі численних пилових туманностей - поглинаючих хмар. На основі цього подання про клаптиковій структурі міжзоряного поглинаючого середовища була розроблена теорія флуктуацій, яка заклала основу нового напрямку в астрономії.

У роки війни Амбарцумян створив нову теорію розсіювання світла в каламутній середовищі, засновану на запропонованому ним принципі інваріантності. На основі математичного принципу інваріантності Амбарцумян отримав рішення ряду нелінійних задач розсіювання світла. Принцип інваріантності нині широко застосовується і в інших розділах математичної фізики. У 1946 році за створення теорії розсіювання світла в каламутній середовищі Амбарцумяну була присуджена Сталінська премія.

Теоретичний аналіз і узагальнення наглядової матеріалу про зірок і зоряних системах нашої Галактики ознаменувалися відкриттям зоряних систем нового типу, що розширюються систем з позитивною енергією, що одержали назву «зоряних асоціацій». Амбарцумян довів молодість зоряних асоціацій, що послужило основою вирішення цілого ряду принципових проблем зоряної космології. Було доведено, що в Галактиці процеси зореутворення тривають і зараз і мають груповий характер. У 1950 році за відкриття та вивчення нового типу зоряних систем Амбарцумяну була присуджена Сталінська премія.

Особливий інтерес представляють результати дослідження незвичайного випромінювання, так званої безперервної емісії, спостережуваної в спектрах молодих зірок типу Тау Тельця і прилеглих до них нестаціонарних зірок. Ці дослідження привели до важливих висновків щодо природи джерел зоряної енергії. На основі вивчення зоряних асоціацій Амбарцумян розробив нову гіпотезу дозоряної матерії, що має принципове значення. На відміну від класичної гіпотези, згідно з якою зірки формуються в результаті конденсації (згущення) дифузійної матерії, нова гіпотеза виходила з уявлення про існування масивних тіл - протозірок невідомої природи, в результаті розпаду яких формуються зірки в асоціаціях.

Велика серія досліджень Амбарцумяна присвячена питанням еволюції галактик - величезних зоряних систем типу нашої Галактики. Зокрема, слід відзначити нове уявлення про активність ядер (центральних згущень) галактик, які відіграють вирішальну роль у виникненні та еволюції галактик і їх систем. Завдяки цим дослідженням проблема вивчення нестаціонарних явищ грандіозних масштабів, які спостерігаються в галактиках, стала центральною проблемою позагалактичної астрономії. До цієї серії примикають і важливі дослідження Амбарцумяна та його учнів з відкриття та вивчення блакитних викидів із ядер гігантських галактик, систем галактик нового типу, так званих компактних галактик та ін.

Субрахманьян Чандрасекар в статті, присвяченій 80-річчю Амбарцумяна, писав:

«Серед астрономів цього століття своєї непохитністю і відданістю астрономії лише професор Ян Оорт може зрівнятися з академіком Амбарцумяном, хоча в усьому іншому вони відрізняються один від одного. Порівняння і зіставлення цих двох великих учених буде почесною темою для істориків науки двадцять першого століття. У світі академіка Амбарцумяна астрономія і астрофізика умовно не розділяються на теоретичну і наглядову частини. Він справжній астроном ».

Цитата зі статті нобелівського лауреата А. М. Кормака «Computed tomography: some history and recent developments» // Proc. of Symposia in Applied Mathematics. - 1985. - Т. 29. - С. 35 .:

«... Проблема Радону в тривимірному просторі швидкостей ... Амбарцумян дав її рішення для двох і трьох вимірів в тій же формі, що й Радон. Більше того, він взяв групи зірок трьох спектральних типів, по 400-500 зірок у кожній групі, і використовував свої теоретичні результати для отримання розподілу швидкостей з розподілу радіальних швидкостей .... Це було перше чисельну звернення перетворення Радону, яке спростовує поширене уявлення про те, що комп'ютерна томографія ніби б неможлива без комп'ютерів. Деталі цього обчислення наводяться в статті Амбарцумяна, і вони наводять на думку, що навіть в 1936 році комп'ютерна томографія була б в змозі посприяти, скажімо, діагностиці пухлин мозку ... Здається дуже можливим, що чисельні методи Амбарцумяна могли б надати велику допомогу медицині, якщо б вони були застосовані в 1936 році. »

Наукову роботу Амбарцумян поєднував з активною педагогічною діяльністю. Він - автор першого в СРСР підручника «Теоретична астрофізика» (1939) і співавтор курсу «Теоретична астрофізика» (1952), переведеного на багато мов. З 1931 року читав лекції в Ленінградському університеті. У 1934 році заснував в Ленінградському університеті першу в СРСР кафедру астрофізики, яку очолював до 1947 року. У 1939-1941 роках був директором обсерваторії Ленінградського університету і одночасно, проректором Ленінградського університету з наукової частини. У 1941-1943 роках був завідувачем філією цього університету в Єлабузі. У 1944 році заснував кафедру астрофізики в Єреванському університеті. В. А. Амбарцумян створив наукові школи в Ленінграді і Бюракане, які вплинули на розвиток багатьох розділів астрономії. В. А. Амбарцумян - популяризатор науки, автор цілого ряду книг і статей з різних проблем астрофізики.

Амбарцумян був видатним організатором науки у Вірменії, Росії та на міжнародному рівні. Він був засновником і директором Бюраканської обсерваторії, віце-президентом і президентом Академії наук Вірменської РСР, членом президії Академії наук СРСР, віце-президентом (1948-1956) і президентом (1961-1963) Міжнародного астрономічного союзу, а потім двічі був обраний президентом Міжнародної ради наукових спілок (1966-1972). Був головою правління товариства «Знання» Вірменії.

SIDEROCRATOR

205 років тому 19 вересня 1813 р. народився Крістіан Генріх Фрідріх Петерс (Christian Heinrich Friedrich Peters 1813- 1890) - німецько-американський астроном , був одним з перших дослідників астероїдів , відкривши 48 з них, також відкрив кілька туманностей і галактик .

Петерс навчався в Берлінському університеті , де лекції з математики і астрономії читав Йоганн Енке. У 23 роки він отримав ступінь доктора філософії. Освіту продовжив у великого математика Карла Гаусса , який в астрономії був відомий завдяки тому, що за власною методикою розрахував траєкторію першого відкритого астероїда - Церери .

Після навчання він відправляється в Італію з метою провести ряд дослідницьких робіт і потім вступити на посаду асистента в новій обсерваторії на Сицилії . Однак неспокійна політична обстановка в країні втягує Петерса в повстанську боротьбу за незалежність Італії. Але в травні 1849 року королівські війська окупують острів, внаслідок чого Петерс змушений втекти до Франції. Деякий час по тому він прямує в Константинополь . Але і тут йому не вдається продовжити наукову кар'єру, оскільки незабаром почалася Кримська війна .

У 1854 році за допомогою американського посла Петерсу вдається перебратися в США, де він відразу ж включився в дослідну діяльність. Уже через п'ять років він обіймає посаду професора астрономії Гамільтонского коледжу в місті Клінтон і керує роботами і сам спостерігає в стінах обсерваторії Літчфілд . У той час в стінах обсерваторії знаходився один з найбільших телескопів у країні діаметром 13 ½ дюйма. З його допомогою він зробив більшість своїх відкриттів, що принесли йому популярність.

SIDEROCRATOR

120 років тому 24 вересня народилась американський фізик і астрофізик Шарлотта Емма Мур-Сіттерлі (Charlotte Emma Moore-Sitterly; 1898 — 1990).

Виконала фундаментальні лабораторні дослідження з аналізу та ототожнення спектрів багатьох елементів. Склала таблиці ліній мультиплетів, що представляють інтерес для астрофізики (1945), таблиці атомних енергетичних рівнів (1949—1958), таблиці ультрафіолетових мультиплетів (1950—1962). Виконала (1932) ототожнення атомних ліній та вимірювання їхніх інтенсивностей у спектрі сонячних плям; в 1947 брала участь у дослідженні інфрачервоного спектру Сонця, проведеному Г. Д. Бебкоком в обсерваторії Маунт-Вілсон. Спільно з М. Г. Й. Міннартом і Я.Гаутгастом на основі відомого Утрехтського атласу склала фундаментальні таблиці ліній сонячного спектру для області 2935 — 8770 Å.

SIDEROCRATOR

140 років тому 25 вересня 1878 р. народився американський астроном датського походження Хольгер Тіле (Holger Thiele 1878 -1946) першовідкривач комет і астероїдів, математик.

Спочатку з 1900 по 1901 рік працював в місті Бамберзі, потім з 1901 по 1908 в обсерваторії Копенгагена і тільки після цього почав працювати в Гамбурзької обсерваторії , де і зробив всі свої відкриття астероїдів. У 1912 році емігрував в США, де з 1917 року працював в Ликской обсерваторії. У період 1914 по 1916 рік їм було виявлено в цілому 4 астероїда. Крім цього він є першовідкривачем довгоперіодичної комети C / 1906 V1. Брав участь в розрахунках орбіт інших комет.

SIDEROCRATOR

320 років тому 28 вересня 1698 р. народився французький астроном і геодезист П"єр Мопертюї (Pierre-Louis Moreau de Maupertuis; 1698—1759)

Отримавши чудову домашню освіту, став драгунським офіцером, проте природні нахили до точних наук змусили його в 1720 р. вийти у відставку і жити самітником. Побувавши в 1728 р. в Англії, Мопертюї повернувся прихильником та розповсюджувачем ідей Ньютона, тоді ще мало відомого в Європі. В 1731 році Мопертюї був вибраний членом Паризької академії наук а потім був призначений головою геодезичної експедиції для вимірювання довжини градуса меридіана в Лапландії з метою встановлення форми Землі. Підтвердженя теоретичо передбаченої Ньютоном форми Землі принесло Мопертюї знаменитість.

За запрошенням короля Фрідріха II Мопертюї в 1741 р. переселився в Прусію і 1745—1753 рр. був президентом фізико-математичного відділення Берлінської академії. Останні роки свого життя провів у Парижі. Крім звітів про градусне вимірювання («La figure de la terre», «Relation du voyage au cercle polaire» та інше), написав декілька підручників по астрономії; в трактаті «Essay de Cosmologie» (1750) він виклав кілька цікавих гіпотез і, між іншим, увів у механіку поняття, відоме сьогодні як принцип найменшої дії. Повна збірка праць Мопертюї видана в Ліоні в 1768 році.

Мопертюї відомий своєю перепалкою з Вольтером. Останній написав епіграму на безмірне честолюбство Мопертюї, який насмілився зобразити себе, у вигляді фігури, що однією рукою стискає Землю (алегоричний образ геодезиста).

SIDEROCRATOR

29 вересня 1954 р. народився Джеффрі Марсі ( Geoffrey William Marcy ) - американський астроном , рекордсмен за кількістю відкритих екзопланет . Спільно з Полом Батлером і Дебра Фішер відкрив 70 з перших 100 знайдених екзопланет.

На початку 1980-х років займався магнітними полями зірок , не добившись істотних результатів.

Марсі підтвердив відкриття першої екзопланети у сонцеподібної зірки (зірки головної послідовності) - 51 Пегаса b , зроблене Мішелем Майор і Дідьє Квелоцем в 1995 році. Після цього він відкрив першу многопланетную систему у сонцеподібної зірки ( Іпсилон Андромеди ), першу екзопланету транзитним методом - HD 209458 b , першу екзопланету, віддалену від своєї зірки далі 5 а. е. (відстань від Сонця до Юпітера) - 55 Рака d і такі відомі екзопланети, як Глізе 436 b і 55 Рака e .
Марсі був співзасновеиком місії НАСА Кеплер, яка виявила понад 4000 екзопланет. Його команда, очолювана Еріком Петігура та Ендрю Ховардом, показала, що приблизно 20% зірок сонячного типу мають планету розміром в 1 - 2 рази більше Землі і багато з яких мають рідку воду.

Зовсім недавно, у травні 2017 року, Марсі був залучений до досліджень, пов'язаних із дослідження лазерного випромінювання зірок, як способу виявлення технологічних сигналів з чужих цивілізацій . Дослідження включало систему KIC 8462852 - незвичайну затемнювану зірку, в якій незвичайні флуктуації можуть бути наслідком втручання штучної мегаструктури, такої як рій Дайсона , зроблений такою цивілізацією. проте не було знайдено жодних доказів для технологічних сигналів від KIC 8462852

SIDEROCRATOR

105 років тому 30 вересня 1913 р. народився Віктор Олексійович Домбровський (1913 - 1972) - радянський астроном і астрофізик .

У 1936 закінчив Ленінградський університет і почав працювати в астрономічній обсерваторії ЛДУ.
У 1936-1942 займався спектрофотометрією туманностей і фотометрією змінних зірок . В кінці 40-х років одним з перших в СРСР зайнявся дослідженням поляризації випромінювання зірок і туманностей.

У 1949 році Віктор Олексійович був одним з трьох астрофізиків ( У. А. Хілтнер і Дж. Хол), які одночасно і незалежно відкрили міжзоряну поляризацію . Однак спочатку він вважав, що це власна поляризація зірок, використаних в дослідженні.

У 1953 В. А. Домбровський по фотоелектричним спостереженнями вперше надійно встановлює, що оптичне випромінювання Крабовидної туманності сильно поляризоване. Тим самим синхротронне випромінювання релятивістських електронів як механізм випромінювання Крабовидної туманності (і ряду інших астрофізичних об'єктів) з розряду гіпотез перейшло в число твердо встановлених фактів.

В. А. Домбровський вів свої спостереження в Бюраканськой обсерваторії , користуючись першим вітчизняним фотоелектричним поляриметром , виготовленим в АТ ЛДУ. Сьогодні такий поляриметр може здатися смішним: «зайчик» від дзеркала гальванометра відкидався на стрічку з фотопаперу, яка після достатньої експозиції проявлялася.

SIDEROCRATOR

410 років тому 2 жовтня 1608 р. голланський оптик Ганс Ліпперсгей (Hans Lippershey, 1570 — 1619, ) — нідерландський окулярний майстер німецького походження продемонстрував винайдений телескоп при дворі Штаттгальтера Моріца Оранського

Йоганн (Ганс) Ліпперсгей

Про першу половину життя Ліпперсгея невідомо практично нічого. В 1594 р. він уже жив у Мідделбурзі, де одружився. Його сусідом був Захарій Янсен, якому пізніше також приписували винахід телескопа.

Мідделбург, столиця Зеландії, в кінці XVI століття був одним з найзначніших міст Нідерландів і центром склодувної справи. У 1581 році тут була відкрита перша склодувна піч у Північних Нідерландах, ім'я майстра — Говарт ван дер Гаген. Починаючи з 1590 року, в Мідделбург стали поширюватися нові італійські технології виготовлення скла. Їх вдосконалення врешті решт і привело до створення телескопа, хоча ніяких нових фізичних принципів у Мідделбурзі не винаходили. Пізніша легенда, що, ймовірно, не має підстав, розповідає, що Ліпперсгей побачив дітей грають з двома лінзами, опуклою й увігнутою, і коли вони склали лінзи, змогли розглянути вежу церкви в деталях. Після цього Ліпперсгей побудував підзорну трубу.

25 вересня 1608 р. Ганс Ліпперсгей звернувся в Штати Зеландії, вищий орган управління провінції, з проханням дати рекомендаційний лист для Генеральних штатів об'єднаних провінцій. Лист був йому видано, та 2 жовтня при дворі Моріца Оранського в Гаазі Ліпперсгей провів демонстрацію дії свого винаходу, продемонструвавши, що з вежі в Гаазі можна прочитати показання годинника на вежі церкви в Делфті, на відстані приблизно 15 кілометрів. При демонстрації були присутні дипломати і державні діячі, які зібралися на переговори про укладення Дванадцятирічного перемир'я. Потенційне військове значення винаходу було очевидне для глядачів. Ліпперсгей запросив фінансової допомоги у Генеральних штатів, і отримав 900 гульденів на удосконалення технології і підготовку десяти фахівців для армії. Запит його на патент був відхилений у зв'язку з тим, що і інші майстри, як Захарій Янсен з Мідделбургу і Якоб Метіус з Алкмара вже володіли підзорними трубами, а останній невдовзі після Ліпперсгея подав у Генеральні штати запит на патент.

У 1655 році П'єр Борель опублікував книгу «De vero telescopii inventore …» («Про дійсного винахідника телескопа»), в якій стверджував, що перший телескоп був зроблений Янсеном по чужій моделі. Як описано в книзі, 3 березня 1655 р. міська рада Мідделбурга провела розслідування з питання пріоритету винаходу телескопа. Ні Янсена, ні Ліпперсгея до цього часу давно не було в живих. Два свідки, один з яких син Янсена, підтвердили, що Янсен був винахідником першого телескопа, в той час як три інших свідка вказали на пріоритет Ліпперсгея. Крім того, рада встановила, що перші телескопи почали виготовляти в Мідделбурзі близько 1605 р., і незабаром їх вже робили багато майстрів. Більшість дослідників, враховуючи також заняття Янсена фальшивомонетництвом, схильні вважати Ліпперсгея винахідником телескопа.

Патент Ліпперсгея 1608 р

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213536 раз)