Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213550 раз)

SIDEROCRATOR

815 років тому 9 травня 1204 р. відбулось проголошення Латинськоі імперіі (захоплена хрестоносцями територія довкола Константинополя) цій подіі передувало розграбування міста і його церков, реліквій та памяток.
Було розграбовано частково й імператорську бібліотеку, яка за величиною дорівнювала Александрійській.
Але в цьому був і певний позитив. До західноі європи потрапили астрономічні праці давньогрецьких вчених, які були в забутті з 6 століття. Так європа заново відкрила ряд праць Платона, Демокріта, Арістотеля та багатьох інших. Будучи перекладені згодом на латину вони дали в майбутньому Копернику можливість розробити Геліоцентричну систему світу. Та покласти початок революціі в астрономіі.

Edward

Це так! Хрестoвi походи зробили великий внесок у росповсюдження грецькоi та схiдноi вченостi

на минулих вихiдних подивився непогане видання про хрестовi походи з гравюрами Гюстава Доре, надихае...його гравюри можна розгядати годинами

Унизу: "Вхiд хрестоносцiв до Костянтинополя" за версiею Г. Доре, 1877 р
Для когось теж був день перемоги...

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 10 Травня 2019, 00:48:58

Це так! Хрестoвi походи зробили великий внесок у росповсюдження грецькоi та схiдноi вченостi
на минулих вихiдних подивився непогане видання про хрестовi походи з гравюрами Гюстава Доре, надихае...його гравюри можна розгядати годинами
Унизу: "Вхiд хрестоносцiв до Костянтинополя" за версiею Г. Доре, 1877 р
Для когось теж був день перемоги...

Це так. Але не менше вони зробили і для іі знищення

SIDEROCRATOR

12 травня 1913 р. народився видатний радянський астроном Татеос Агекян(1913 — 2006) — автор фундаментальної праці "Звездьі Галактики Метагалактика"

Детально розглянув питання про роль дифузної матерії в проблемах зоряної динаміки. Отримав математичний вираз для прискорення зірки при її взаємодії з системою пилових хмар, враховуючи при цьому гравітаційні сили і сили світлового тиску. Показав, що явище зростання залишкових швидкостей зірок спектральних класів O і B при переході від ранніх підкласів до пізнішим пояснюється прискоренням, що отримується гарячими гігантами в результаті їх взаємодії з дифузною матерією. Розглянув сумісний вплив скупчення галактик і клочковатості поглинаючої матерії на видимий розподіл галактик. Розробив метод дослідження кінематики Галактики за профілями радіолінії нейтрального водню на довжині хвилі 21 см. Вивчав еволюцію квазістаціонарних систем гравітуючих тіл, що обертаються. Запропонував метод вивчення властивостей руху в полі заданого потенціалу за допомогою градієнтів поля напрямів. Уточнив поняття компланарності в кратних системах зірок і зробив ряд висновків про зміну компланарності в процесі еволюції. Розглянув деякі загальні закономірності еволюції систем гравітуючих тіл, що обертаються.

Автор монографії «Зірки, галактики, метагалактика» (3-є видання 1981), книг з питань застосування теорії ймовірності і математичної статистики до астрономії.

SIDEROCRATOR

170 років тому 9 травня 1849 р. народився Вітольд Карлович Цераский (1849 — 1925) — російський астроном, один з піонерів застосування фотографії в астрономії.

Батько Вітольда Цераського був викладачем географії Слуцької гімназії, литвин (білорус) за походженням. Дитинство Вітольда пройшло в оточенні друзів батька педагогів гімназії, і прищепило йому любов до математики, природи, літератури та мистецтва. Поява в 1858 році яскравої комети Донаті пробудило у дев'ятирічного Вітольда інтерес до астрономії. Під час навчання в гімназії він провів свої перші астрономічні спостереження за допомогою невеликої труби фізичного кабінету.

У 1867 році Цераський закінчив гімназію і, незважаючи на важке матеріальне становище родини у зв'язку зі смертю батька, поїхав до Москви і вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. На четвертому курсі він отримав Золоту медаль за твір на тему: «Обчислення еліптичної орбіти Марса за трьома спостереженнями», після чого йому було запропоновано місце понадштатного обчислювача і кімнату при обсерваторії.

Після закінчення курсу в 1871 році він був залишений при університеті і призначений понадштатним асистентом в астрономічну обсерваторію; у 1878 році був призначений на посаду астронома-спостерігача. У 1883 році отримав ступінь магістра за роботу «Про визначення блиску білих зірок» і став викладати в університеті. З 1888 року, після захисту докторської дисертації «Астрономічний фотометр і його застосування» — професор. З 1891 року — завідувач Московської університетської обсерваторії. У 1891-1903 роках він здійснив перебудову обсерваторії, оснастив її новим сучасним обладнанням.

У 1901 році Цераський входив до складу комісії, обраної Радою Московського університету для розгляду питань про необхідні перетвореннях в університетах, в 1904-1905 роках в дуже складній обстановці він очолював комісію Ради у справах студентських установ; він дуже гостро відреагував на розгром Московського університету, здійснений міністром Кассо в 1911 році.

Вітольд Цераський — один з піонерів застосування фотографії в астрономії, заснував московську школу астрофотометрії. У 1887 році побудував фотометр (на основі фотометра Целльнера), з яким виконав ряд досліджень — визначив зоряні величини і склав каталоги зірок в біляполярних області, в скупченнях h і χ Персея і у Волоссі Вероніки; в 1903 році оригінальним способом визначив видиму зоряну величину Сонця. У 1895 році на основі дослідів з плавленням металів у фокусі увігнутого дзеркала Цераський вперше встановив нижню межу температури Сонця в 3500°С. Спільно зі своєю дружиною Лідією організував у Московській обсерваторії систематичні пошуки і вивчення змінних зірок фотографічним шляхом, розпочаті в 1895 році на сконструйованому ним короткофокусному ширококутному астрографі.

У 1885 році відкрив нічні світні, так звані сріблясті хмари, спостерігав їх у 1885-1892 роках, визначив їхню середню висоту. Запропонував аналітичний спосіб визначення координат метеорного радіанта і метод визначення кутової швидкості метеорів. Удосконалив ряд астрономічних приладів — винайшов окуляр, зручний для детального вивчення сонячних плям; сконструював касету для отримання на геліографі знімків в певному масштабі, спеціальний геліометр для вимірювання величини стиснення Сонця.

Вітольд Карлович Цераський був членом Московського математичного товариства та почесним членом Московського товариства випробувачів природи. Поряд з викладацькою роботою в університеті він активно виступав з публічними лекціями в Політехнічному і Історичному музеях перед учнями гімназій і шкіл. Безліч його статей, присвячених популяризації астрономічних знань, було опубліковано в журналах «Мир Божий», «Русская мысль», «Научное слово», «Русский астрономический календарь».

Філософські погляди Цераського найповніше виражені в одній з його статей, «Астрофотографічні роботи Московської обсерваторії» в журналі «Російський астрономічний календар» на 1902:

« Зоряне небо, біологічні явища в тісних межах Землі і духовна діяльність в нас самих, разом узятих, породжує поняття про Всесвіт, хоча неясне і найвищою мірою неповне... Але нескінченність доступна спогляданню людини лише в зоряному небі, притому ж являється в ньому дійсно, а не як гіпотеза, і припущення, а звідси вже поняття про неї законним і необхідним чином поширюється на сукупність життєвих і інших процесів в природі. »

Він вкрай різко висловлювався про богословів, які "роздають прокльони і доводять, що тільки їхні послідовники потраплять в царство Боже, всі інші засуджені на загибель".

SIDEROCRATOR

20 травня 1825 р. народився Джордж Філліпс Бонд (George Phillips Bond 1825 - 1865) — американський астроном, син засновника Гарвардської обсерваторії Вільяма Кренч Бонда.

Разом із батьком виявив 16 вересня 1848 восьмий супутник Сатурна — Гіперіон (18 вересня його відкрив Вільям Ласселл) і крепове кільце Сатурна (1850), здійснив перші успішні експерименти з застосування фотографії в астрономії (1847—1851), отримав першу фотографію (дагеротип) зорі Вега (16 липня 1850).

Досліджував комету Д. Донаті (1858), туманність Оріона, Стожари (М 45) і подвійні зорі.
З 1857 року почав використовувати мокрі колоїдні емульсії. Першим використав фотографію для вимірювання блиску зір і 1858 року запропонував за розміром зображення зірки на фотопластині визначати її зоряну величину.

Відкрив 11 нових комет, досліджував збурення кометних орбіт. Розробляв теорію будови кілець Сатурну. 1860 року виконав фундаментальні дослідження з визначення відносної яскравості Сонця, Місяця і Юпітера.

Запровадив поняття (1861) сферичного альбедо («альбедо Бонда») як частки відбитого планетою сонячного випромінювання.

Одна з перших фото М 45 зроблена Бондом

SIDEROCRATOR

1215 років тому 19 травня 804 р. помер видатний англосаксонський астроном Алкуїн (Alcuinus, Flaccus Albinus 735-804)
прославився головним чином як універсальний учений-енциклопедист, та діяч т. зв. Каролінгського відродження.

Астрономічні спостереження Місяця, Сіріуса і особливо Марса ініціювали систематичні астрономічні записи у Франкських літописах. Вони надихнули Карла Великого на детальне вивчення планетних рухів у геоцентричній системі, що призвело до нових астрономічних таблиць, що візуалізують планетарну теорію. Дослідження Алькуїна зробили можливим реформування Каролінгського календаря, стандартизували календарні розрахунки і хронологію протягом наступних трьох століть.

Також заслуговує на увагу його праця Annalis libellis в якій систематизовано напрацювання Римської та Александрійської календарної традиції. Алкуїн використавши найкраще з обох, зумів створити доволі точний "вічний календар" місячного циклу.
Немала заслуга Алкуїна і в збереженні та поширенні знань античності. Керуючи скрипторієм в Турському монастирі було переписано і збережено велику кількість античних манускриптів з астрономії, математики, фізики та "вільних мистецтв"

SIDEROCRATOR

50 років тому 18 травня 1969 р. відбулася космічна місія "Аполон 10"
https://www.nasa.gov/feature/50-years-ago-charlie-brown-and-snoopy-in-lunar-orbit

18 травня 1969 о 16:49 UTC корабель «Аполлон-10» стартував у розрахунковий час.

Корабель було виведено на геоцентричну орбіту, близьку до розрахункової.
Після виходу останнього ступеня ракети-носія з кораблем на початкову геліоцентричну орбіту екіпаж протягом двох годин перевіряв бортові системи.
Включення двигуна останнього ступеня для польоту до Місяця відбувся о 2:33:26 польотного часу. Двигун працював 343 секунди.
О 3:03:28 польотного часу було здійснено перебудову відсіків, що тривало 14 хвилин. Астронавти провели плановий телесеанс з Землею.
О 3:56 польотного часу корабель (командний та місячний модулі) відділився від останнього ступеня ракети-носія і почав самостійний політ на Місяць.
За командою з Землі було злито компоненти палива з останнього ступеня ракети-носія внаслідок чого ступінь під дією місячного притягання вийшов на геліоцентричну орбіту, де перебуває донині.
На траєкторії польоту до Місяця астронавти виконали усі планові і кілька позапланових телесеансів (в кольорі).

Траєкторія польоту корабля до Місяця була такою близькою до розрахункової, що від трьох з чотирьох запланованих корекцій відмовилися. Єдину корекцію здійснили за 200 000 км від Землі. Основний двигун командного модуля було ввімкнуто на 7 секунд.

В польоті вмикалися допоміжні двигуни командного модуля для зміни орієнтації корабля відносно Сонця, що забезпечувало його більш рівномірний нагрів.
О 75:55:53 польотного часу, на відстані 165 км від Місяця було ввімкнуто основний двигун, який пропрацював 356 сек. і перевів корабель на еліптичну селеноцентричну орбіту з периселенієм 109 км і апоселенієм 315 км та періодом обертання 2 години 10 хвилин.
О 80:25:07 польотного часу двигун увімкнули знову для переведення корабля на орбіту близьку до колової. Двигун працював 14 секунд і перевів корабель на орбіту з периселенієм 108,5 км і апоселенієм 113,8 км.
На 83 годині польотного часу Стаффорд і Сернан перейшли до місячного модуля, перевірили бортові системи і повернулися у відсік екіпажу. Оскільки перевірка показала справність всіх систем, командний центр на Землі дозволив розпочати головний експеримент цього польоту — відокремлення місячного модуля і його зближення з Місяцем до 15 км для імітації основних маневрів, крім самої посадки на Місяць. Також візуально обстежили місце майбутньої посадки астронавтів на Місяць на місячному модулі корабля «Аполлон-11».

О 94:31 польотного часу Сернан без скафандра перейшов до місячного модуля і перевірив бортові системи. До нього приєднався Стаффорд (у скафандрі), і астронавти підготували місячний модуль до автономного польоту. Сернан повернувся до відсіку екіпажу, одяг скафандр і знову перейшов до місячного модуля.

Безпосередньо перед розстикуванням виявили несправність клапана для стравлювання повітря і вирівнювання тисків між місячним і командним модулем. Клапан мав виробничий дефект. Перед розстикуванням повітря у модулях необхідно стравити, бо інакше ударна хвиля при розстикуванні може пошкодити конструкції. Внаслідок несправності клапана довелося стравлювати повітря розгерметизацією відсіку екіпажу.

Розстикування місячного модуля виконали на 12 оберті над невидимим з Землі боком Місяця о 98:22 польотного часу. Надалі командний і місячний модулі здійснювали груповий політ на відстані 12 м один від одного, тривалістю 25 хвилин. Стаффорд і Сернан візуально оглядали і фотографували командний модуль.

Стаффорд розвернув місячний модуль, щоб Янг, який залишався у командному модулі, міг оглянути місячний модуль і сфотографувати. Під час групового польоту відбувся кольоровий телесеанс з Землею, під час якого показували місячний модуль.

О 98:47:16 польотного часу Янг на шість секунд увімкнув допоміжні двигуни командного модуля для відведення його від місячного модуля, внаслідок чого командний модуль перейшов на орбіту з периселенієм 107 км і апоселенієм 115 км. Впродовж півоберта випробували радіолокатор місячного модуля, який забезпечував зустріч на орбіті.

О 99:46 польотного часу, коли модулі перебували над невидимим боком Місяця, було на 28 секунд увімкнуто двигун посадкового ступеня місячного модуля. Місячний модуль перейшов на орбіту з периселенієм 14,3 км і апоселенієм 113,2 км. При підході до точки периселенію успішно випробували радіолокатор, який забезпечував посадку на Місяць. Астронавти візуально обстежили місце посадки і підходи до нього. На це вони мали близько 6 хвилин, рухаючись відносно Місяця зі швидкістю 1,65 км/сек. Стаффорд повідомив, що для посадки придатні тільки 25-30% площі ділянки, але вона можлива, якщо буде достатньо палива для горизонтального «підрулення» до придатної для посадки ділянки. Фотозйомка не вдалася внаслідок виходу з ладу камер. Погіршувався радіозв'язок місячного модуля з Землею при зближенні з Місяцем.

Стаффорд і Сернан перейшли зі злітного ступеня місячного модуля у відсік екіпажу командного модуля. Злітний ступінь відокремили і відвели командний модуль на безпечну відстань. За командою із Землі було включено двигун злітного ступеня. При відокремленні ступеня відсік екіпажу на ньому розгерметизувався, визначена орієнтація ступеня не була забезпечена і в результаті включення двигуна ступінь перейшов не на геліоцентричну орбіту, як передбачалося, а на іншу селеноцентричну орбіту. Командний модуль після цього залишався на орбіті 29 годин. Астронавти спостерігали місячну поверхню, намічали орієнтири і фотографували ділянки майбутньої посадки на Місяць. Крім того, відбувалися зйомки для вивчення місячного рельєфу.

Під час польоту корабля «Аполлон-10» понад 175 астрономів з 34 країн світу спостерігали за Місяцем.

Телевізійний сеанс з борту корабля за пропозицією Стаффорда відбувся в момент найефектнішого показу поверхні Місяця. Сеанс тривав понад годину (замість 40 хвилин за планом). Якість зображення була нормальною.

Програма польоту корабля передбачала виконання усіх операцій, необхідних при висадці людей на Місяць, за виключенням етапу безпосередньої висадки. Цьому польоту передували дискусії — чи взагалі необхідна така «генеральна репетиція», чи попередніх підготовчих польотів достатньо і цей політ можна використати для висадки на Місяць. Керівництво НАСА вирішило здійснити політ як «генеральну репетицію» польоту на Місяць, який планувався наступним.

Основні задачі польоту:
Комплексні випробовування корабля (командний і місячний модулі) на селеноцентричній орбіті з виконанням усіх операцій, необхідних для висадки астронавтів на Місяць.
Відпрацювання навичок навігації на селеноцентричній орбіті.
Випробовування радіолокатора, який забезпечує зустріч командного і місячного модулів.
Випробовування радіолокатора, який забезпечує посадку на Місяць.
Фотографування Землі і Місяця.

SIDEROCRATOR

100 років тому 29 травня 1919 р. було підтверджено теорію відносності Ейнштейна.
Ця чудова ідея прийшла Ейнштейну в 1911 році, а вже в 1915 він закінчив формулювання Загальної теорії відносності, яка дозволила точно спрогнозувати кут викривлення світла зірок, що проходять через гравітаційне поле Сонця.

Теорію було неможливо перевірити вдень в нормальних умовах, тому що вдень зір не видно. Але під час повного сонячного затемнення, особливо, якщо воно тривале, небо стає досить темним, щоб зірки на ньому були помітні. У 1916 році було відповідне затемнення, але через події Першої світової війни не вдалось провести необхідні спостереження. У 1918 році повне затемнення проходило по території США, але хмари завадили спостереженнями, зірвавши плани Військово-морської обсерваторії США.
Нарешті в 1919 р. випало вдале повне затемнення, і Астроном Артур Еддінгтон нарешті перевірив загальну теорію відносності Ейнштейна, спостерігаючи явне відхилення зірок від їх нормальних положень під час сонячного затемнення. Це відбувається тому, що, згідно теорії Ейнштейна, шлях світла зігнутий гравітацією, коли він подорожує близько до масивного об'єкта, як наше Сонце.
Тоді світло з фонових зірок, найближчих до краю Сонця, зігнуте, і ці зірки, перебувають у дещо інших позиціях порівняно з тим, коли вони спостерігаються в інші часи.

Результат базувався на вимірах, здійснених двома експедиціями з Великобританії, однією на о. Прінсіпі біля західного узбережжя Африки, а іншої - в Бразилії. Два місця були обрані для збільшення шансів на успіх і для забезпечення хороших умов для спостереження затемнення.
Фото повної фази затемнення з Бразилії

суть теорії Енштейна

Теорія фундаментально змінила наше розуміння фізики та астрономії. Теорія відносності має важливе значення для правильного функціонування систем GPS, які, у свою чергу, покладаються на багато загальних застосувань, включаючи системи супутникової навігації автомобіля (SatNav), прогнозування погоди, а також допомогу у разі стихійних лих та аварійних служб.

SIDEROCRATOR

28 травня 1930 року народився Френк Дональд Дрейк ( 28 травня 1930 р. ) - американський астроном і астрофізик .
Брав участь у проекті пошуку позаземного інтелекту SETI. Він є творцем рівняння Дрейка, а також брав участь у посланні Аресіба.

https://en.wikipedia.org/wiki/Frank_Drake
Він цікавився наукою ще з молодості і довгий час проводив експерименти зі своїми друзями в галузі радіоастрономії , хімії , двигунів і астрономії . Вивчаючи астрономію, він зацікавився, чи були ми одні у Всесвіті.

Після закінчення середньої школи він отримав стипендію для вивчення електроніки в Корнельському університеті .
У 1951 році він відвідав лекцію астрофізика Отто Струве . У лекції розповідалось, що більше половини зірок у галактиці мають власні планетрні системи. Отто Струве припустив, що в цих системах може існувати життя.

Після служби в армії він пішов в аспірантуру в Гарвардському університеті , де вивчав оптичну астрономію . Після закінчення в 1958 році він отримав пропозицію про місце у новоутвореній Національній радіоастрономічній обсерваторії (NRAO ) в Грін - Бенк , в Вірджинії , де в 1960 році зробив першу спробу знайти позаземні цивілізації . Це був проект Озми. Пошуки відбувалися протягом двох тижнів, коли спостерігалися зірки Tau Ceti та Epsilon Eridani . Під час пошуку потенційних сигналів в одній точці був відібраний сигнал, який привернув увагу. Пізніше можна було виявити походження, це був відбитий сигнал в атмосфері Землі . Подальший сигнал не був виявлений в наступному пошуку.

В той час Дрейк сформулював своє рівняння, як основу для проекту SETI, щоб проілюструвати, скільки цивілізацій знаходиться в нашій галактиці .

Через два роки йому запропонували посаду директора телескопа Корнелла в обсерваторії Аресіба .
Дрейк Брав участь у розробці посань Pioneer 10 і Pioneer 11 . У наступні роки він сприяв створенню Золотої пластини Voyager для Voyager 1 і Voyager 2 . Золоті пластинки «Вояджера» несуть повідомлення потенційних інопланетних цивілізацій.

Послання позаземним цивілізаціям вміщене на борту КА Піонер

Золотий диск Вояджерів

SIDEROCRATOR

28 травня 585 року до нової ери відбулось сонячне затемнення яке було вперше передбачене Фалесом Мілетським.

Фалес вважається найпершим грецьким астрономом. Він передбачив сонячне затемнення (28 травня 585 до н. е.), знаючи дату попереднього, і пояснив його проходженням Місяця між Сонцем і Землею. Йому приписується заслуга у визначенні часу сонцестояння і рівнодення, у встановленні тривалості року в 365 днів, відкриття факту руху Сонця відносно зірок упродовж пір року, та способу навігації за сузір'ям Малої Ведмедиці. Відкрив можливість бачити вдень зорі, стоячи на дні глибокого колодязя.

Мислитель стверджував, що небесні тіла складаються з тих же речовин, що й Земля, лише розжарених. Він вважав Землю сферичною на підставі того, що ті самі сузір'я можуть бути видимі й невидимі в той же час у різних місцях, і поступового зникнення предметів за горизонтом. Вважав, що Земля плаває на поверхні води і її коливання є причиною землетрусів.

SIDEROCRATOR

255 років тому Шарль Мессьє відкрив кульове скупчення М 10 в сузірї Змієносця.

Це яскраве кульове скупчення в центрі Змієносця доступно для спостережень літніми короткими ночами. Його можна помітити навіть у бінокль, проте, краще використовувати телескоп. У телескоп середньої апертури (127—180 мм) М10 розділяється на зірки і здається, що його ядро зміщене щодо гало. Так виглядають голови комет. При великих апертурах (від 350 мм) видна подвійність ядра і пара зоряних гілок, що радіально виходять з ядра.

Об'єкт був виявлений Мессьє 29 травня 1764 року, який каталогізував його як номер 10 у своєму каталозі і описав його як " туманність без зірок". У 1774 році німецький астроном Йоганн Елерт Боде так само назвав його "туманним клубком без зірок; дуже блідим".
Сторінка з каталогу Мессьє з описом спостережень М 10

SIDEROCRATOR

27 травня 1821 р. було засновано Миколаївську Астрономічну обсерваторію, одну з найстаріших у східній Європі.

Миколаївська астрономічна обсерваторія заснована в 1821 р. адміралом Олексієм Самуїловичом Грейгом як морська обсерваторія, з метою забезпечення Чорноморського флоту часом, картами та навчання морських офіцерів астрономічним методам орієнтування. Місцем для будівництва обсерваторії була обрана вершина Спаського кургану — найвищий пагорб м. Миколаєва (52 м), автором проекту головного будинку був головний архітектор Чорноморського адміралтейства Федір Іванович Вунш (1770–1836). За рекомендацією Василя Яковича Струве на пост першого директора був призначений Карл Христофорович Кнорре (1801–1883), якому тоді ще не було й 20 років. Одночасно з діяльністю з підготовки морських офіцерів він почав займатися науковими астрономічними дослідженнями, відомий в історії астрономії як автор 5-го аркуша зоряної карти Берлінської академії наук, за допомогою якої потім були відкриті малі планети 5 Астрея і 8 Флора. К. Кнорре пробув на посаді директора обсерваторії 50 років. Астрономічні дослідження в Обсерваторії були продовжені Другим директором Іваном Єгоровичем Кортацці (1837–1903), який створив каталог положень зірок, згодом названий «Миколаївська зона». У морський період діяльності обсерваторії К. Х. Кнорре і І. Є. Кортацці були виконані гідрографічні роботи на Азовському, Чорному і Мармуровому морях, проведені описи та визначені більш точні географічні координати багатьох опорних пунктів карт зазначених морів. Флот був забезпечений точними інструментами і досконалими методами визначення часу (довготи) і широти.
До 1911 року обсерваторія перебувала в Морському міністерстві, з 1912 по 1991 рр. МАО — південне відділення Пулковської обсерваторії. Головним завданням обсерваторії в цей період було поширення системи Пулковських абсолютних зоряних каталогів на південне небо і виконання регулярних спостережень Сонця та тіл Сонячної системи. Для оснащення нового відділення з Одеси були перевезені Вертикальний круг Репсольда і пасажний інструмент Фрейберга-Кондратьєва. У період найбільших потрясінь у житті нашого суспільства: Першої Світової війни, революції, громадянської війни, обсерваторії вдалося пережити і зберегти статус наукової установи, її директором був Борис Павлович Остащенко-Кудрявцев (1879–1956). Відродження обсерваторії після важких випробувань пов'язано з ім'ям четвертого директора Леоніда Івановича Семенова (1878–1965), який очолив обсерваторію в 1923 році. У 1931 році в МАО була створена високоточна Служба часу, яка брала участь у національних і міжнародних програмах з визначення точного часу, а в 1935 році обсерваторія була включена в систему установ Академії наук СРСР як Пулковського відділення.

У роки німецько-радянської війни з серпня 1941 по березень 1944 року обсерваторія перебувала у зоні німецької окупації. Директору Л. І. Семенову вдалося зберегти її від серйозних пошкоджень і руйнувань. У роки повоєнного відродження директором обсерваторії (в 1951 році) призначається Яків Юхимович Гордон (1912–1978). У 1955 році до Миколаєва з Пулкова було перевезено меридіанне коло Репсольда, на якому після відновлення і ряду модернізацій протягом 40 років велися різні спостережувальні програми. У 1961 році після введення в дію перевезеного також з Пулкова зонного астрографа фірми «Карл Цейс» в МАО почалася історія фотографічної астрометрії. Миколаївські фотографічні спостереження тіл Сонячної системи знаходяться в числі одних з найточніших у світі. У 1957–1969 роках проводилися візуальні і фотографічні спостереження ШСЗ для визначення їх орбіт. А в 70-80-ті роки обсерваторія була ініціатором і основним виконавцем декількох наукових експедицій для спостережень в умовах полярної ночі на острові Західний Шпіцберген, в умовах високогір'я на Кавказі. У загальній складності в МАО було створено близько 35 різних каталогів положень небесних світил. У 1978 році директором обсерваторії стала Римма Тимофіївна Федорова (1934 р.н.), яку в 1986 році змінив на цій посаді нинішній директор Геннадій Іванович Пінігін (1943 р.н.).

У 1992 році Миколаївська астрономічна обсерваторія здобула статус самостійної наукової установи, в 2002 році отримала офіційний статус науково-дослідного інституту. Зберігаючи свої наукові традиції, МАО розширила тематику досліджень в області астрономічного приладобудування і дослідження навколоземного простору. У 1995 році в МАО створено і введено в дію автоматичний телескоп з ПЗЗ приймачем Аксіальний меридіанний круг (АМК), який в 1999 році був включений до списку об'єктів, що становлять національне надбання України. Після модернізації та оснащення ПЗС приймачем зонний астрограф був перейменований в мультиканальний телескоп (МКТ). У 2004 році був введений в експлуатацію Швидкісний автоматичний комплекс (ШАК), на якому ведуться регулярні спостереження об'єктів ближнього космосу в рамках участі у виконанні Національної космічної програми України з контролю та аналізу космічної обстановки. У 2009 році створено перший в Україні мобільний телескоп «Мобітел», що складається з чотирьох самостійних монтувань, оснащених сучасними ПЗЗ камерами і системою програмного керування в режимі віддаленого доступу. Проводиться перспективна робота по створенню Миколаївської віртуальної обсерваторії (НікВО) в рамках створення Української національної віртуальної обсерваторії.

SIDEROCRATOR

Сьогодні народився Станіслав Олександрович Короткий (3 06 1983) - російський астроном-аматор, популяризатор наукових спостережень серед ламаторів астрономії. Завідувач науковою роботою в двох обсерваторіях: Обсерваторія Ка-Дар і Астрономічної станцією ТАУ. Автор відкриттів астрономічних об'єктів: астероїди, змінні зірки, спалахи нових і наднових зірок.

Брав участь у підготовці та реєстрації 6 обсерваторій (B05, B16, B17, A98, B42, B94) в Центрі Малих Планет;
успішно провів зйомку повного сонячного затемнення 29 березня 2006 і співавтор в колективній роботі;
відкрив 50 астероїдів з головного поясу в співавторстві з іншими спостерігачами;
першим (у співавторстві з Т. Крячко і Б. Сатовська) на території Росії відкрив спалах наднової (30 серпня 2008) і спостерігав післясвічення гамма-сплеску (3 вересня 2008) в статусі аматора астрономії;
брав участь у відкритті й дослідженні більше десятка змінних зірок.
У ніч 6/7 жовтня 2008 р Станіслав Короткий спільно з Т. Крячко провели успішні спостереження астероїда 2008 TC3 - першого природного небесного тіла в історії людства, яке увійшло в атмосферу Землі і до цього спостерігалося. Ці спостереження допомогли уточнити місце падіння метеорита.
Під час листопадової експедиції 2008 в САО став співавтором відкриття астероїда 2008 VS3 (19m) За допомогою 80-мм ED-рефрактора, що можна вважати рекордно малою апертурою, для відкриття малих тіл Сонячної системи в XXI столітті.
3 грудня 2008 Короткий виявив Нову Стрільця 2008 II на раніше опублікованому знімку Юрія Білецького, де вона присутня за добу до її відкриття! Важливість цієї знахідки полягає в тому, що Нова перебувала на той момент в 28 градусах від Сонця і поступово це відстань зменшувалася, що ускладнювало підтвердження спалаху зірки.
26 січня 2009 був презентований перший російський астро-відеоролик, відзнятий Стасом Коротким ще в жовтні 2007 р.
23 лютого 2009 був опублікований знімок місячного вінця з 6-ма кільцями, що було на той момент найбільшим числом з раніше опублікованих в мережі Інтернет. Зйомку проводив Стас Короткий в САО 9 січня 2009, обробка Бориса Дмитрієва.
25 березня 2009 в ході виконання програми огляду Чумацького Шляху з фотоапаратом Canon EOS 20D і об'єктивом Індустар-61 на Кавказькій астрономічної станції Казанського університету Станіслав зняв комету C / 2009 F6 (Yi-SWAN). При первинній обробці матеріалу комету було виявлено. Через дві доби її відкрив південнокорейський любитель астрономії Dae-am Yi. На даний момент знімок від 25 березня - найраніше задокументоване зображення цієї комети.
Восени 2011 Станіслав Короткий вперше в історії російської астрономії зробив відкриття позагалактичних Нових зірок: 3 Нові зірки в Туманності Андромеди і одну в її супутнику - галактиці М32.
21 квітня 2012 в ході роботи програми огляду Чумацького Шляху («New Milky Way») була відкрита перша класична Нова зірка на території Росії: Нова Стрільця 2012 №1.
У ході першого огляду Чумацького Шляху (січень - квітень 2012 року) було виявлено більше 200 яскравих раніше не відомих долгоперіодіческіх змінних зірок, а також 2 катаклізмічних змінні зірки.
Проводить успішні спостереження метеорної активності: більше 1500 метеорів в базі даних IMO.
За С. Коротким числиться 47 відкритих астероїдів

SIDEROCRATOR

5 червня 1965 народився "вбивця Плутона" американський астроном Майкл Браун (Michael E. Brown; )

Команда Майкла Брауна спромоглася відкрити багато транснептунових об'єктів (ТНО), зокрема карликову планету Ериду — єдиний ТНО більше Плутона. Майкла Брауна називають «людиною, яка вбила Плутон», адже саме з його ініціативи Плутон був позбавлений статусу планети. У 2010 році Браун написав автобіографічну книгу «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче».

У 2012 році за відкриття й опис об'єктів пояса Койпера був нагороджений престижною премією Кавлі.

У 2016 році Майкл Браун, Костянтин Батигін та їх колеги з Каліфорнійського технологічного інституту припустили існування дев'ятої повноцінної планети в Сонячній системі. Браун оцінив імовірність її реального існування в 90 %.

SIDEROCRATOR

360 років тому 3 червня 1659 р. народився Девід Грегорі - шотландський оптик математик та астроном(1659-1708).

Був професором Оксфордського університету, у творах «Astronomiae physicae et geometriae elementa» коментував та пояснював принципи Ньютона.
В У 1695 році він опублікував в Оксфорді дуже цінну роботу «Catoptricae et dioptricae sphericae elementa» про відбиття і заломлення сферичних поверхонь. В ній він обрунтував методи знищення хроматичних дефектів у телескопах за допомогою використання сферичних дзеркал. Також Грегорі провів аналогію з конструкції ока, і, звертаючись до способу, за допомогою якого це було здійснено в природі, дав підказку, що той же принцип може бути застосований на практиці. Згодом цей метод було використано для створення ахроматичних лінз.

http://www-history.mcs.st-andrews.ac.uk/Biographies/Gregory_David.html
http://www.electricscotland.com/history/other/gregory_david.htm

SIDEROCRATOR

8 червня 1625 року народився Джованні Доменіко Кассіні (італ. Giovanni Domenico Cassini, фр. Jean-Dominique Cassini; 8 червня 1625 - 14 вересня 1712) - італійський і французький астроном і інженер.

Народився в Перінальдо, освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Генуї і в абатстві Сан-Фруктуоз. У 1644-1650 роках працював в обсерваторії маркіза Мальвазіо в Панцано біля Болоньї, де продовжив астрономічну освіту під керівництвом Дж. Б. Річчолі і Ф. М. Грімальді. У 1650-1669 роках - професор астрономії в Болонському університеті. У 1669 році він переселився до Франції, де в 1671 році став директором щойно створеної (1667) за указом Людовика XIV Паризької обсерваторії і залишався на посаді директора до кінця життя. Обсерваторія мала у своєму розпорядженні потужний для того часу 150-кратний телескоп.

В історію астрономії увійшов як талановитий спостерігач. В Італії виконав численні позиційні спостереження з меридіанним інструментом і на підставі цих спостережень склав нові сонячні таблиці, опубліковані в 1662 році. Створив першу точну теорію атмосферної рефракції, засновану на законі синуса. У Болоньї, в 1665 році Кассіні вперше спостерігав Велику червону пляму Юпітера. У Парижі він відкрив чотири супутники Сатурна (Япет, Рея, Тефія, Діона), які в честь короля назвав «зірками Людовика» (Sidera Lodoicea). У 1675 році виявив щілину в кільцях Сатурна («щілину Кассіні»). Довів осьове обертання Юпітера і Сатурна, зазначивши при цьому нерівномірне обертання атмосфери Юпітера на різних широтах.

У 1671 спостерігав білу ширяючу хмару над Місяцем. Протягом 1671-1679 років спостерігав деталі місячної поверхні і в 1679 році склав велику карту Місяця.

У 1672 році одночасно з Жаном Ріше в Французькій Гвіані Кассіні в Парижі проводив спостереження Марса. За паралаксом Марса вдалося вперше обчислити відстань до цієї планети. Виходячи з цих вимірів, Кассіні зумів з хорошою точністю визначити відстань від Землі до Сонця: 146 млн км (за сучасними даними - 149,6 млн км).

У 1683 Кассіні дав перший науковий опис явища зодіакального світла, запропонувавши гіпотезу, що пояснює його розсіюванням сонячного світла як лінзоподібне скупчення частинок пилу, що лежить в площині екліптики; ця гіпотеза є в даний час загальноприйнятою.

Керував експедиційними роботами по вимірюванню дуги меридіана на території Франції. На підставі цих вимірів прийшов до неправильного висновку, що довжина одного градуса меридіана зменшується на північ, тобто Земля повинна бути витягнутим у полюсів сфероїдом. (Лише наступні експедиції П. Бугера, Л. Годена і Ш. М. ла Кондамін в Перу в 1735-1743 роках і П. Л. М. Мопертюї в Лапландію в 1736-1737 роках дозволили остаточно вирішити питання про фігуру Землі.)

Кассіні помітив (1672), що передбачені їм моменти затемнень супутника Юпітера Іо постійно відхилялися від спостережуваних в межах 22 хвилин. Причину цього відкрив колега Кассіні по Паризькій обсерваторії Олаф Ремер: найбільші відхилення відбувалися тоді, коли Земля і Юпітер перебували по різні боки Сонця, тому Ремер припустив, що швидкість світла кінцева, і діаметр земної орбіти світло проходить за 22 хвилини, звідки він отримав першу оцінку швидкості світла: близько 220 000 км / с (за сучасними даними: ≈ 299 792 км / с). Кассіні, проте, не підтримав гіпотезу Ремер, і вона була остаточно визнана тільки через півстоліття, з відкриттям аберації.

Дуже часто Кассіні дотримувався застарілих фізичних концепцій - був противником теорії всесвітнього тяжіння, його коперніканство було обмеженим, він пропонував замінити еліпси Кеплера кривими четвертого порядку (овалами Кассіні), вважав, що Ремер неправильно пояснює спостережувану нерівномірність руху супутників Юпітера кінечністю швидкості світла. Помилковими були і його погляди на природу комет.

Одного разу до Паризької обсерваторії де працював Кассіні приїхала група придворних франтів і дам щоб подивитися сонячне затемнення.
Але затемнення вже минуло, розвів руками Кассіні.
На це один з франтів відповів: сподіваємося, що пан астроном буде настільки любязним, що повторить перед дамамим таке цікаве явище.

SIDEROCRATOR

175 років тому 11 червня 1844 р. народився американський астроном Вільям Брукс (1844-1921).
Народився в Мейдстоуні (Англія). З 1857 року жив в США. У 1874 у Фелпсі (штат Нью-Йорк) побудував 2-дюймовий рефрактор і 5-дюймовий рефлектор, в 1882 — 9-дюймовий рефлектор на азимутному монтуванні. З 1888 року — директор обсерваторії в Женеві (поблизу Фелпса), що належала аматору астрономії В.Сміту. З 1900-го — професор астрономії коледжу в Женеві (США).

Відомий відкриттями комет. За 29 років спостережень (1883-1912) у Фелпсі і Женеві відкрив 24 нові комети. 1 вересня 1883 виявив комету, яка опинилася тотожній кометі, відкритій в 1812 французьким астрономом Ж. Л. Понсом. Вона отримала назву комети Понса-Брукса; її період обертання дорівнює 70,88 роки. У 1889 відкрив періодичну комету, названу кометою Брукса 2; період її обертання — 6,72 роки. Брукс одним з перших застосував фотографію в астрономії.

Edward

Бруксу поталанило: на обсерваторii Смiта був встановлений 10" короткофокусний рефрактор з великим полем зору (окуряри Мiттецевiя, 70 градусна модифiкацiя окуляра Гюйгенса). На той час це був найбiльш ефективний прилад для вiзуального пошуку комет, що i пояснюе успiх Брукса. Вони зустрiлися "в потрiбний час у потрiбному мiсцi".

SIDEROCRATOR

11 червня 1706 р. народився видатний англійський оптик та астроном Джон Доллонд (1706—1761)-творець ахроматичного телескопа

Доллонд народився в родині ткача 10 червня 1706 року. Він став займатися торгівлею разом зі своїм батьком, але при цьому знаходив час, щоб вчити латинську і давньогрецьку мови, математику, фізику, анатомії та інших наук. У 1752 році він приєднався до свого старшого сина, Петера Доллонда (1730-1820), який в 1750 році почав власну справу з виробництва оптичних приладів. Його репутація зростала швидкими темпами, і в 1761 році він був призначений королівським оптиком. У 1758 році він опублікував «Звіт про деякі експерименти, що стосуються різного заломлення світла», описуючи експерименти, які привели його до відкриття, з яким його ім'я стало асоціюватися: відкриття способу створення ахроматичних лінз шляхом з'єднання Крона і Флінта.

Леонард Ейлер в 1747 році припустив, що ахроматична лінза може бути отримана поєднанням скла і водяної лінзи. Спираючись на роботи сера Ісаака Ньютона, Доллонд оскаржив цю можливість, але в подальшому, після того як шведський фізик, Семюель Клінгенстерн (1698-1765), вказав, що закон дисперсії Ньютона не збігається з певними очевидними фактами, він почав проводити експерименти з метою вирішення цього питання. На початку 1757 він досяг успіху в створенні заломлення світла без допомоги води і скляних лінз, а через кілька місяців він зробив успішну спробу отримати той же результат за допомогою комбінації стекол різної якості. За це досягнення Королівське товариство нагородило його медаллю Коплі в 1758 році, а через три роки обрало його одним зі своїх членів. Доллонд також опублікував дві роботи по апаратурі для вимірювання малих кутів (1753 і 1754).
Схема Обєктива Доллонда

Один з телескопів Доллонда

Практика застосування двох лінз в обєктивах не нова, першим її застосував італійський оптик Євстахіо Дівіні в 17 ст. його обєктиви були прообразом Перископа Штейнгеля, але були плосковипуклими.

За словами Едварда: "в порiвняннi з сучасним навiть свiтосильнiшим ахроматом - ахромати Доллонда повнi "дрова". Тодi ше не iснувало точних методiв контролю показникiв заломлення, а методи якими користувався Долонд нижче усякоi критики. Ремесло це все було, без усякоi бази. Лише з вiдкриттям Й. Фраунгофером лiнiй поглинання у сонячному спектрi, та виготовленням точного гонiометра цю зaдачу вдалося вирiшити. Все що було до цього , було досить неякiсним. Але все одно мало хоч якусь перевагу над однолiнзовим, неахроматичним об'ективом, це вже прогрес!"
Рекламка телескопа Доллонда 18 ст.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213550 раз)