Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213319 раз)

SIDEROCRATOR

17 лютого 1600 р. Інквізицією був спалений Джоржано Бруно.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BE_%D0%91%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%BE

Edward

+ 100
Мало часу, але хочеться добавити.
Джордано Бруно(він же Бруно Ноланський) був одним з видатних мислителів епохи Відродження, а його особисте життя наче побудоване за канонами справжньої драми. Його геній з’явився у часі в повному протеріччі з домінуючим розумовим та моральним устроєм. Його філософія привела його на вогнище, але залишила в історії назавжди, як символ справжньої непохитності людського духу. Головним звинуваченням проти нього було його вчення про нескінченність Всесвіту та безліч світів. Сім років страждав Бруно по в’язницям “Святої” інквізиції, бо судьї сподівалися що ві зречеться свого вчення та своїх наукових переконань. А Бруно не зрікся... 17лютого його стратили. Він був спалений у Римі на плоші Квітів (campo dei Fiori), він став попілом і його розвіяло вітром, але побудована ним філософська система стала наріжним каменем для усьго наступного розвитку європейської думки та філософіі...
Ось трохи про останні дні Джордано Бруно.
20 січня 1600 року відбулося останне, заключне засідання по справі Бруно. Його твір присвяченний папі Клименту VIII, був розгорнутий, але не читався. Його святість вже схвалив рішення конгрегації і постановив передачу брата Джордано у руки світської влади. 9 лютого Бруно відправили у в’язницю палацу великого інквізитора кардинала Мадруччі . Там у присутності кардинала та усіх знаменитих тогочасних теологів його змусили прихилити коліно та вислухати свій вирок. Він був позбавленний священицького сану та відлученний від церкви. Після цього його віддали світській владі, доручаючи їм піддати його “самому милосердному покаранню без пролиття крові”. Така була лицемірна формула, що вимагае спалення живцем.
Бруно тримав себе з непорушним спокоєм і гідністю. Тільки одного разу він порушив мовчання; вислухавши свій вирок, він гордо підвів голову і промовив суддям слова які стали історичними: “Мабудь ви виносите мені вирок з більшим страхом ніж я його вислуховую”, та знамените “спалити не значить спростувати”. З палацу Бруно був перевезенний у міську вязницю. Виконання вироку призначили на 12 лютого. Інквізиція ще не втрачала надії, що вона зламає цього єретика наближенням болісної кари і змусить його зріктися своїх єретичних думок та повернутися у лоно святої церкви. Та і на цей раз надії катів у рясах не виправдовувались. На Бруно тиснули але він не зрікся: “ Я вмираю мучеником добровільно і знаю що душа моя з останнім подихом відлетить у рай”. Таким чином ще раз відведенний йому термір зплив марно. Надійшов день 12 лютого. У Римські КампаніЇ квітла рання весна у Вічному місті хоругви та дзвін церков віщували велике свято: благочесний папа Климент VIII збирався святкувати свій ювілей. Рим кипів пілігримами з усіх куточків християнського світу. Самих кардиналів з’їхалося біля п’ятидесяти, вся католічна церква в обличчі її найвищіх сановників зібралися біля свого голови в очікуванні страти. Представники релігії Любові передвкушали видовище мук вмираючого філософа.
Ще Шиллер підмітив: “ Суворість вироків святої інквізиціі могла бути перевершеною лише тією нелюдською жорстокістю, з якою вони приводилися у виконання. Поєднуючи у собі смішне з жахливим, разважаючи театральністю процессіі, інквізиція послаблювала почуття в натовпі; у посмішці та призирстві вона топила співчуття.“( зараз нічого не нагадує?) Папа все відкладував страту намагаючись дочекатися зреччя. Але все було марно. Саме аутодафе відбулося 17лютого саме як частина великого святкування.
Засудженого Бруно з особливою урочистістю везли на місце страти, криваво-червоний прапор несли попереду, хода супроводжувалася церковним дзвіном, попереду йшли чинці у повному обладунку з усіма регаііями і співали священі гімни, позаду у кайданах везли одягнутого у жовте Бруно, на голові був папіровий ковпак на якому було зображено фігуру людини оповиту адським вогнем і оточенному танцюючими чортами. Розвернуте від засудженного Розп’яття несли поруч: цим підкреслювалося що спасіння для нього вже не існує: тільки вогнищу належало його смертне тіло, а пеклу його душа...Потім йшли чинці рангом нижче, представники влади , знать та судді що оголосили вирок. Взагалі ці страти вчиняли в дні великих свят ,та готували кілька жертв щоб надати “весіллю” більшу пишність, але Бруно страчували самого, може щоб підкреслити значимість страти. Тисячі людей зібралися на площі та на прилеглих вулицях. Площа маленька і не могла вмістити всіх бажаючих але натовп йшов поряд з процесією щоб хоть подивитись на неї.
Ось вже і площа, Бруно закінчував свій земний шлях, залишилося лише піднятися по сходах що ведуть до вогнища. Він зробив крок, похитнувся його підримали, він відсторонився і пішов далі. Підійшов до стовба, його примотали до нього лацюгом та мокрою мотузкою, знизу підпалили багаття...Полуммя у лічені миттевості знищило його балахон, розмальований ковпак та почало палити наге тіло...У це важко повірити, але пишуть, що Бруно до останьої миті зберігав свідомість і не єдиного стогіну не вирвалося з його грудей, а його обличча у весь час було звернено до неба. Те що тепер нам вважаеться героїчною смертю за науку, в очах сучасників було лише ганебною стратою... Гаспар Шопп, колишній опонент Бруно у діспутах який був присутнім на страті, в цей же день з єхидством написав своему відписувачу: ”...спалення перенесло Бруно у ті світи, які він вигадав.” Але вийшло так що страта мислителя в одному столітті робить його бессмертним для наступних...
9 червня 1889 року у Римі на місці страти Бруно йому було встановлено пам’ятник скульптора Етторе Феррарі. У сумній посмішці він стоїть неподалік від стародавньоі viа Triuphalis (Тріуфальна вулиця). Пам’ятник зображує Бруно у весь зріст у монашій волосяниці з головою покритою капюшоном. На самому постаменті є напис: “ IX червня MDCCCLXXXIX Джордано Бруно від сторічча, яке він передбачав , на тому місці де був запаленний вогонь” Постамент унизу оздобленний барєльефом на якому зображені основні моменти життя Бруно : діспут в Оксфорді, винесення вироку та спалення на вогнищі. В доповнення на кожні з сторін розміщені по два портрети мислителів що були як і Бруно страчені Святою інквізицією: Сервет, Петро Рамус, Томазо Кампанела, Джон Віклліф, Ян Гус, Антоніо Пелеаріо, Паоло Сарті , Джуліо Ваніні. Спорудженню пам’ятника передували справжні студенські страйки та всебічний супротив Римської куріі. Не зважаючи на все, під тиском світової спільноти пам’ятника все ж було встановлено. Але Вік Просвіти минув. 400 річча було тихенько відсвятковане кількома фуршетами в італіських університетах, а Святий пристол і досі не реабілітував Джордано Бруно, вважаючи дії інквізіціі правильними.
Отака "пекельна" iстория довжиною понад 400 рокiв...

SIDEROCRATOR

77 років тому помер Джордж Еллері Гейл (англ. George Ellery Hale; 29 червня 1868 — 21 лютого 1938) — американський астроном, член Національної АН США (1902).

Народився в Чикаго. У 1890 закінчив Массачусетський технологічний інститут. До 1896 проводив спостереження у власній невеликій Кенвудській обсерваторії, в якій була добре обладнана спектроскопічна лабораторія. У 1892-1905 працював у Чиказькому університеті (з 1897 — професор, у 1895-1905 — перший директор Єркської обсерваторії). У 1904-1923 — перший директор обсерваторії Маунт-Вілсон, з 1923 — почесний директор.

Наукові роботи відносяться до фізики Сонця. У 1889 винайшов спектрогеліограф — прилад, що дозволяє фотографувати хромосферу Сонця поза затемнень. У 1892 вперше отримав за допомогою цього приладу фотографії кальцієвих флокулів і протуберанців. Відкрив темні водневі флокули, досліджував кальцієві флокули на різних рівнях сонячної атмосфери з метою вивчення циркуляційних процесів на Сонці. Спільно з Волтером Сідні Адамсом і Генрі Ґейлом вперше надійно встановив, що плями холодніші за решту поверхні Сонця. Виявив вихори у водневих флокулах поблизу плям і на цій підставі висловив припущення про наявність сильних магнітних полів у плямах. У 1908, порівнюючи роздвоєння ліній у спектрах плям з лабораторним роздвоєнням ліній в магнітному полі (зеєманівське розщеплення), довів існування магнітного поля в сонячних плямах і виконав перші вимірювання напруженості поля. Це було першим відкриттям позаземного магнітного поля. Виявив звернення полярності плям в кожному наступному циклі сонячної активності і сформулював закон полярності. Виконав перші експерименти з виявлення загального магнітного поля Сонця.

Велике значення для розвитку астрономії в США мала організаційна діяльність Гейла. Він переконав чиказького трамвайного магната Чарлза Єркса фінансувати будівництво найбільшого в світі 40-дюймового рефрактора. Будівництво рефрактора і обсерваторії (названої Єркською) було завершено в 1897.
У 1904 Гейлу вдалося отримати від Інституту Карнегі у Вашингтоні кошти для створення сонячної обсерваторії на горі Вілсон в Каліфорнії.
Обсерваторія Маунт-Вілсон, як і Єркська, ґрунтувалася на новому для астрономії принципі — вона була не тільки спостережною установою, а й великою фізичною лабораторією. Уже в 1905 в обсерваторії Маунт-Вілсон був встановлений перший сонячний телескоп і побудована невелика лабораторія; в 1908 побудований 60-футовий, в 1912 — 150-футовий баштові сонячні телескопи.
Гейл був також безпосереднім ініціатором створення великих рефлекторів обсерваторії Маунт-Вілсон. 60-дюймовий рефлектор, дзеркало якого надав його батько, був встановлений в 1908. В 1917 став до ладу 100-дюймовий рефлектор, побудований частково на кошти лос-анджелеського бізнесмена Гукера. Обидва ці телескопи довго залишалися найбільшими в світі і зіграли видатну роль у прогресі спостережної астрономії в першій половині XX віку. У 1928 Гейл почав активно здійснювати ідею створення 200-дюймового телескопа. Будівництво цього рефлектора на горі Паломар поблизу обсерваторії Маунт-Вілсон було завершено в 1948, і він був названий ім'ям Гейла.

Гейл був також ініціатором створення Каліфорнійського технологічного інституту, що став одним з найвідоміших навчальних та науково-дослідних центрів США.

Він був гарячим прихильником міжнародного співробітництва астрономів, одним з організаторів перших міжнародних конгресів астрономів і Міжнародного союзу у співпраці в сонячних дослідженнях (1904), з якого в 1919 виріс Міжнародний астрономічний союз. У 1918 запропонував створити Міжнародну дослідницьку рада, яка в 1931 було перейменовано в Міжнародну рада наукових спілок; в 1931-1934 був її президентом. У 1895 заснував журнал «Astrophysical Journal» і разом з Джеймсом Кілером був його першим редактором.

Warranty

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 14 Лютого 2015, 14:47:11

Моя первая книжка по астрономии. Во 2-м классе попал в кабинет физики мне учитель по моей просьбе ее дал. Да сих пор дома лежит. Астрономию потом отменили и книг эти сдали на макулатуру. Почему отменили астрономию этот предмет явно был бы одним из любимых для большинства.

SIDEROCRATOR

Цитата: Warranty від 21 Лютого 2015, 23:57:07

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 14 Лютого 2015, 14:47:11
Моя первая книжка по астрономии. Во 2-м классе попал в кабинет физики мне учитель по моей просьбе ее дал. Да сих пор дома лежит. Астрономию потом отменили и книг эти сдали на макулатуру. Почему отменили астрономию этот предмет явно был бы одним из любимых для большинства.

моя теж, але мені вона попалась в руки в ще першому класі. вчителька використовувала її як підкладку під віконну фрамугу, щоб та сама не закривалась, от на одній з перерв якимсь чудом книжка попала мені в руки і я її "зачитав"

от так і зацікавився

SIDEROCRATOR

100 років тому 23 лютого 1915 р. народився Хорхе Сааде (ісп. Jorge Sahade1915 - 2012) — аргентинський астроном.

Народився в Альта-Грасія (провінція Кордова). Освіту здобув у Національному університеті Кордови (1937) і Національному університеті Ла-Плати (1943). У 1943-1946 був стипендіатом Національного університету Ла-Плати в Єркскій обсерваторії і обсерваторії Мак-Доналд (США). У 1946-1955 працював в обсерваторії в Кордові (з 1953 - директор), в 1948-1955 - також професор Національного університету в Кордові. У 1955-1958 і в 1960 працював у Каліфорнійському університеті в Берклі (США). В 1958-1971 — професор, завідувач відділом обсерваторії Національного університету Ла-Плати, в 1968-1969 — директор цієї обсерваторії. У 1971-1983 працював в Інституті астрономії та космічної фізики в Буенос-Айресі (в 1971-1974 — директор). З 1983 працював в Аргентинському інституті радіоастрономії.

Досліджував детально спектри багатьох пекулярних тісних подвійних зірок, зокрема систем з зірками типу Вольфа—Райє, а також симбіотичних зірок; визначав орбіти і фізичні параметри компонентів подвійних систем, вивчав газові потоки в них, навколозоряні оболонки.
Одним з перших розглянув тісні подвійні системи з точки зору їхньої еволюційної історії, розробив класифікаційну схему для подвійних зірок, що виходить із розташування їхніх компонентів на діаграмі Герцшпрунга—Рассела і враховує еволюційні зв'язки між компонентами. Запропонував інтерпретацію змінних типу W Великої Ведмедиці, розглянув питання про можливі шляхи еволюції зірок типу Вольфа—Райє. Автор книги «Взаємодіючі подвійні зірки» (спільно з Ф.Б.Вудом, 1978).
Член-кореспондент Національної АН в Буенос-Айресі (1970) та Національної АН в Кордові (1972). Член-кореспондент Королівської академії точних, фізичних та природничих наук в Мадриді (1972), віце-президент (1967-1973), президент (1985-1988) Міжнародного астрономічного союзу.

SIDEROCRATOR

229 років тому 26 02 1786 р. народився Домінік Франсуа Жан Араго.

У віці 18 років Араго вступив до Політехнічну школу, а в 1806 році отримав місце секретаря в Бюро довгот. Перебуваючи на цій посаді, він продовжував разом з Біо та іспанськими комісарами Ше і Родрігесом вимір меридіана на просторі від Барселони до острова Форментера, розпочате Деламбром і Мешеном, і був на Майорці якраз в той час, коли в Іспанії почалося повстання проти Наполеона. Там Араго був заарештований і провів кілька місяців в ув'язненні в Бельверській цитаделі поблизу Пальми. Будучи звільнений, він намагався переправитися в Алжир, щоб звідти переплисти в Марсель на алжирському кораблі, але корабель захопив іспанський крейсер, і Араго доставили в форт Росас. Нарешті за клопотанням алжирського дея він був звільнений і знову намагався повернутися в Марсель, але поблизу самої гавані піднялася буря, і корабель Араго прибило хвилями до Сардинського берега, звідки, однак, йому вдалося, дістатися до Алжиру. Але колишній дей вже був убитий, а новий правитель вніс Араго в список рабів і використовував його як перекладача на суднах корсарів. Тільки в 1809 році, за неодноразового клопотанням французького консула, Араго отримав свободу і, нарешті, досяг Марселя, ледве врятувавшись від переслідування англійського фрегата. Незважаючи на всі пригоди, Араго зумів зберегти результати своїх спостережень, які він представив у праці «Recueil d'observations géodésiques, astronomiques et physiques». Незабаром після цього, у віці всього лише 23 років, він був обраний до Академії наук на звільнене місце Лаланда і призначений Наполеоном I професором Політехнічної школи.

У Політехнічній школі Араго викладав до 1831 математичний аналіз в геодезії. Пізніше він займався головним чином астрономією, фізикою (особливо поляризацією світла, гальванізм і магнетизмом), метеорологією і фізичною географією.

Заслуги Араго в цих галузях науки величезні. Володіючи проникливим розумом і незвичайною спостережливістю, він вносив нове в кожен з розділів, яким займався. Так, наприклад, живучи усамітнено на своїх геодезичних станціях в Іспанії, він зауважив, що його зір вільно проникав до морського дна, засіяного підводними каменями, і це просте спостереження привело його до цікавого дослідження про природу світла, що відбивається від поверхні води під гострими кутами. Дізнавшись це відношення, він застосував його до відкриття підводних каменів за допомогою турмалінової пластинки, вирізаної паралельно осі подвійного заломлення. Араго зробив цілий ряд відкриттів, значно просунули науку вперед. Найбільш плідним періодом його діяльності був час з 1811 по 1824 роки. Протягом цих тринадцяти років Араго:

Відкрив поляризацію розсіяного світла неба
Справив точні спостереження над переміщенням кольорових смуг, що походять від зустрічі двох променів, з яких один проходить через тонку прозору пластинку
Експериментально підтвердив існування світлої плями в центрі геометричної тіні непрозорого об'єкта (пляма Пуассона-Араго), що стало одним з вирішальних доказів правильності теорії дифракції, розробленої Френелем.
Перший зауважив, що залізні ошурки притягуються провідником електрики в досвіді Ерстеда
Першим пропустив електричний струм по спіралі зі вкладеної в неї стрілкою, яка намагнічується і розрядкою лейденської банки, і струмом Вольтова стовпа
Перебуваючи в Грінвічі, зауважив так званий магнетизм обертання
Спостерігаючи з Гумбольдтом в 1825 році силу магнетизму допомогою хитань стрілки способу, він вказав своєму співробітнику, що гойдання стрілки швидко припиняються, коли біля неї знаходяться металеві або неметалеві тіла. Це спостереження він застосував до пояснення явищ при обертанні крижаних або скляних гуртків над магнітною стрілкою, що знаходиться в спокої.

До кінця життя Араго не переставав робити вкрай важливі і корисні відкриття. Так, відкривши кольорову поляризацію, він винайшов полярископ, фотометр, ціанометр і безліч інших корисних приладів для вивчення оптичних явищ. Свої спостереження над кольоровою поляризацією він з успіхом застосував до вивчення світла, атмосфери і сонця і відкрив так звану «середню точку поляризації» (точку, в якій поляризація непомітна).

Араго застосував інтерференцію світла до пояснення блиску зірок; ця теорія наведена Гумбольдтом в 4-му томі його «Подорожі в рівноденні країни». Коли в 1835 році Уітстон, досліджуючи швидкість електрики і світла, побудував прилад з обертових дзеркал, Араго швидко зметикував, що подібним пристроєм можна визначити швидкість світла, і представив в 1838 році план нових дослідів. Механік Бреге зайнявся виготовленням цих приладів, але тут зустрілося безліч труднощів, і тільки в 1850 році йому вдалося домогтися задовільних результатів, але до цього часу у Араго сильно ослаб зір, так що він не міг взятися за досліди. На засіданні Інституту 29 квітня 1850 він відверто заявив: «я змушений обмежитися тільки викладом завдання і вказівкою на вірні способи її вирішення». Два талановитих фізика - Фізо і Фуко - не забарилися скористатися його цінними вказівками, визначили швидкість світла в атмосфері і в своїх доповідях Академії наук, перший в 1850 р, другий в 1851 р, дали тверді основи теорії світла, спростувавши існуючу гіпотезу кнечності світла.

Численні відкриття і роботи Араго викладені в його творах, які розділені Гумбольдтом на 5 частин: астрономічні (особливо відома серед них «загальнозрозумілах астрономія», або виклад публічних астрономічних лекцій Араго з 1812 до 1845 р), а також праці з оптики, електромагнетизму, метеорології і фізичної географії.

У 1806 році Араго точно виміряв паризький меридіан, визначений в 1718 році Жаком Кассіні. Цей меридіан був до 1884 нульовим меридіаном. Він проходить через Паризьку обсерваторію і позначений за допомогою стовпчиків по всьому Парижу, а також за допомогою спеціальних позначок (бронзових Араго-медальйонів на честь знаменитого фізика) на мостових, тротуарах та будівлях, в тому числі і на Луврі. Крім того, Араго опублікував першу у світовій науковій літературі грунтовну роботу про природу кульової блискавки, узагальнивши зібрані ним 30 спостережень очевидців, чим поклав початок дослідженню цього природного явища.
Його ім'я внесено до списку найвидатніших учених Франції, поміщений на першому поверсі Ейфелевої вежі.

SIDEROCRATOR

118 років тому 27 лютого 1897 народився Бернар Ліо (1897, Париж - 1952) — французький астроном.

Народився в Парижі. У 1917 закінчив Вищу електротехнічну школу. У 1917-1928 працював в Політехнічній школі під керівництвом відомих фізиків А.Перо і Ш.Фабрі, з 1920 — у Медонській обсерваторії.

Основні наукові роботи присвячені вивченню планет і Сонця.

У 1921-1929 першим виконав великі ряди поляриметричних вимірювань випромінювання планет, основною метою яких було отримання фізичних характеристик поверхневих шарів і атмосфер планет шляхом порівняння лінійної поляризації відбитого і розсіяного ними світла Сонця з поляризацією, створюваною земними зразками. Вже тоді показав, що породи на поверхні Місяця, Марса і Меркурія за своїми поляризаційними властивостям близькі до земних вулканічних порід, а поляризація випромінювання Венери, Юпітера і Сатурну виникає у їхніх атмосферах, причому у Венери вона свідчить про наявність крапель рідини в атмосфері.

Відкрив, що внутрішнє кільце Сатурна поляризує світ так само, як скельні земні породи. Виявив змінність поляризації випромінювання Сатурна. Всі ці спостереження виконав за допомогою створеного ним високочутливого полярископа.

У 1932 створив фотографічний поляриметр, за допомогою якого досліджував поляризацію світла, відбитого яскравими астероїдами. Поліпшив техніку візуальних і фотографічних спостережень планет. Виконав багато детальних спостережень поверхонь планет.
Зробив перші замальовки великих супутників Юпітера й Сатурна, спостерігав плями на Титані, вивчив розподіл яскравості в кільцях Сатурна.

Сконструював мікрометр подвійного зображення для точних позиційних вимірювань планет.

Розробив оригінальний метод фотографування планет, що дозволяє виключити вплив зернистості емульсії і підвищити контраст (він полягає в накладенні один на одного багатьох негативних зображень).

У 1929-1931 створив коронограф — прилад для спостережень сонячної корони поза затемнень, що дозволило істотно просунути вперед вивчення корони. За допомогою коронографа Ліо досліджував поляризацію корони, її спектр в широкому діапазоні довжин хвиль, відкрив п'ять нових емісійних ліній. Використавши в коронографі інтерференційної-поляризаційні фільтри, отримав монохроматичні зображення корони і диска Сонця в променях різних ліній.

SIDEROCRATOR

95 років тому 27 лютого 1920 року помер Роберт Пилипович Фоґель (1859 – 1920) — український астроном, професор Київського Університету (з 1899), директор Київської астрономічної обсерваторії (з 1901 року). Основні праці стосуються небесної астрономії, зокрема визначення орбіт планет і комет.

Роберт Фогель народився в Ржищіві на Київщині у родині німецького емігранта, бухгалтера на цукровому заводі. Мав сестру, яка після одруження змінила прізвище на Бараш. Проти волі батька Роберт поступив навчатися до Києво-Подільської прогімназії, а потім до Третьої київської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю 1880 року. Без підтримки родини був вимушений підробляти репетиторством.

У 1881 році поступив до фізико-математичного факультетуКиївського університету Святого Володимира. Роберт вчився безоплатно, отримував стипендію, а також з третього курсу був нагороджений спеціальною «професорською» стипендією за успіхи в навчанні.

У 1888 році був відряджений в Пулковську обсерваторію для фотометричних і спектроскопічних спостережень. У 1891 році захистив магістерську дисертацію «Визначення елементів орбіт за трьома спостереженнями».

У 1892 році направлений у відрядження за кордон, де ознайомився з роботою найбільших європейських астрономічних обсерваторій, займався астрофотографією, а в Римської Колегії під керівництвом професора П'єтро Таччіні — спектроскопією.

Після повернення із-за кордону (1893) викладав у Київському університеті як приват-доцента, в 1894 році призначений астрономом-спостерігачем Київської астрономічної обсерваторії.

У 1895 році захистив дисертацію доктора астрономії і геодезії «Визначення орбіт мало нахилених до екліптики», за цей твір удостоєний астрономічним товариством Імператорської премії. У 1897 році призначений екстраординарним професором кафедри астрономії і геодезії Київського університету, у 1899 році — ординарним професором кафедри астрономії і геодезії і з 1901 року по 1920 був директором Київської астрономічної обсерваторії.

З 1914 року був деканом фізіико-математичного відділення Київських Вищих жіночих курсів.[1]

Основні праці відносяться до теоретичної астрономії. У роботах, присвячених визначенню орбіт планет і комет (1891–1895), розвинув і доповнив класичні методи, запропоновані Карлом Гаусом і Генріхом Ольберсом. Опублікував ряд підручників з описової, сферичної і теоретичної астрономії.

Автор праць
«Спосіб передобчислювання сонячних затемнень» («Вісник Київського університету», 1884);
«Теорема Ламберта» («Вісник Київського університету», 1889);
«Будова і діяльність сонця» («Вісник Київського університету», 1893);
«Застосування фотографії до вирішення астрономічних питань» (Київ, 1894);
«Спосіб визначення широти і часу» («Вісник Київського університету», 1898).

SIDEROCRATOR

145 років тому 1 березня 1870 р. народився Ежен Мішель Антоніаді (фр. Eugène Michel Antoniadi; грец. Ευγένιος Αντωνιάδης; 1870 - 1944) - французький астроном грецького походження, відомий завдяки своїм спостереженням Марса і Меркурія. Не мав професійної освіти, але вважався одним з кращих спостерігачів початку ХХ ст.

Антоніаді народився в Константинополі, з 18 років займався астрономічними спостереженнями, в 1893 став співробітником обсерваторії Фламмаріона в Жювізі.

Під час протистояння 1909 провів серію спостережень Марса на 83-сантиметровому рефракторі в Медонській філії Паризької обсерваторії, склав детальні карти поверхні Марса для того часу. Після цього, слідом за Едвардом Маундером, дійшов висновку, що марсіанські канали є оптичною ілюзією.

У 1924 році виявив ознаки вулканічної діяльності на Марсі. За підсумками своїх багаторічних спостережень і вивчення архівних даних випустив монографію «Планета Марс» (1930).

Офіційна номенклатура деталей альбедо Меркурія прийнята XVI Генеральною асамблеєю МАС в 1976 році. Вона заснована на назвах, запропонованих Еженом Антоніаді в 1934 році.

Антоніаді відомий також своєю шкалою видимості, яка характеризує умови для спостереження зоряного неба цифрою від I до V в залежності від стану атмосфери і широко використовується астрономами-аматорами.

У 1925 році став лауреатом премії Жюля Жансена, вищої нагороди Французького астрономічного товариства. У 1927 році прийнято в кавалери ордена Почесного легіону. Нагороджений двома преміями Французької академії наук - премією Гюзмана (1926) і премією Лакайля (1932).

На його честь названо кратер на Місяці, кратер на Марсі і гірський хребет на Меркурії.

У 1904 році отримав унікальний дозвіл турецького султана Абдул-Хаміда II робити замальовки, а також вперше фотографувати всередині Софійського собору в Константинополі. За чотири з половиною місяці зробив 1008 знімків і стільки ж малюнків собору. Тритомний атлас, виданий Антоніаді в 1907 році, містить близько 800 сторінок, 250 малюнків і 100 знімків.
Займався історією астрономії Стародавньої Греції та Стародавнього Єгипту.
Антоніаді був сильним шахістом. Кращий результат: на Парижcькому турнірі 1907 розділив 1-2-е місця з американцем Френком Джеймсом Маршаллом, одним з найсильніших шахістів початку XX століття.

astrOleg

2 березня 2004року було запущено космічний апарат "Розетта"

SIDEROCRATOR

175 років тому помер німецький астроном Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс (нім. Heinrich Wilhelm Matthäus Olbers) — . Народився в м. Арберген (поблизу Бремена). Вивчав медицину в Геттінгенському університеті. Був практикуючим лікарем у Берліні. Побудував у Берліні власну обсерваторію.

Відкрив 7 нових комет, одну з яких, виявлену ним 1815 року, названо його ім'ям. Розробив (1797) спосіб визначення параболічної орбіти комети за трьома спостереженнями.

1802 року виявив на підставі обчислень К. Ф. Ґауса першу малу планету Цереру, втрачену незабаром після її відкриття 1801 року.

1802 року відкрив другу малу планету (Палладу), в 1807 — четверту (Веста).
Запропонував гіпотезу про походження астероїдів внаслідок руйнування планети Фаетон, що оберталася між орбітами Марса і Юпітера. 1811 року висловив припущення про відштовхувальну силу Сонця як причину появи хвостів у комет.

1837 року встановив періодичність метеорного потоку Леонід.

1826 року сформулював фотометричний парадокс, що отримав назву парадоксу Шезо—Ольберса (Жан Філіп де Шезо — швейцарський астроном, який висловив аналогічну ідею ще 1744 року). Парадокс Шезо—Ольберса полягає в тому, що у разі нескінченості Всесвіту зірок, в будь-якому напрямку на промені зору має бути зірка. Отже, вся поверхня неба має бути сліпуче-яскравою, подібною до поверхні Сонця. Для пояснення парадоксу припустив поглинання світла в міжзоряному просторі. Фотометричний парадокс знайшов своє вирішення у теорії ієрархічної будови Всесвіту, розробленій К. В. Шарльє.

Такі об'єкти названі на його честь:
періодична комета 13P/Olbers
астероїд 1002 Olbersia
Кратер Ольберс на Місяці
Ольберс, 200-км в діаметрі темна ділянка на поверхні Вести

SIDEROCRATOR

30 років тому 3 березня 1985 р. помер видатний український радянський астрофізик єврейського походження Йосип Самуїлович Шкловський (1916, Глухів, Сумський повіт, Харківська губернія, Російська імперія (нині — Україна) — 3 березня 1985, Москва СРСР)

SIDEROCRATOR

177 років тому народився Джордж Вільям Хілл (англ. George William Hill; 3 березня 1838 - 16 квітня 1914) - американський астроном і математик.
Відомий своїми роботами в області небесної механіки і, зокрема, в області теорії руху Місяця, Юпітера і Сатурна.

Джордж Хілл народився в місті Нью-Йорк, штату Нью-Йорк, США, син художника і гравера Джона Вільяма Хілла (англ. John William Hill) і Катерини Сміт Хілл (англ. Catherine Smith Hill). Його сім'я переїхала в Вест-Ньяко, штат Нью-Йорк, коли Хиллу було 8 років. Закінчив школу, а в 1859 році - Рутгерський університет. З 1861 року працював в навігаційну Альманасі (Nautical Almanac Office) в Кембриджі, штат Массачусетс. Він сфокусував свої роботи на математичному описі задачі трьох тіл, а пізніше і задачі багатьох тіл, для того щоб розраховувати орбіти Місяця і планет.

Зокрема Хіллом визначена так звана сфера Хілла, яка описує сферу гравітаційного впливу астрономічного тіла, що обертається навколо більш важкого небесного тіла.
Він став президентом Американського математичного товариства в 1894 році, і був ним протягом 2 років. Був обраний членом Королівського Товариства Единбурга (Royal Society of Edinburgh) в 1908 році, академії Бельгії в 1909 році, академії Осло в 1910 році, академії Швеції в 1913 році. Саймон Ньюкомб в 1903 році назвав Хілла «найбільшим з живучих майстром у вищій і найбільш складній галузі астрономії, який завоював своїй країні всесвітню популярність в науці, отримуючи винагороду державного службовця».
Помер 16 квітня 1914 у Вест-Ньяко, штат Нью-Йорк.

Edward

У Шкловського е цiкава автобiографiчна книжка - "Ешелон", рекомендую!

Ну i звичайно його бестселер : " Всесвiт, життя, розум"

SIDEROCRATOR

3 березня 1693 року народився Джеймс Бре́длі (іноді Брадлей) (англ. James Bradley;3 березня 1693 — †13 липня 1762) — англійський астроном. Член Лондонського королівського товариства (з 1718), професор Оксфордського університету (з 1721), директор Гринвіцької обсерваторії (з 1742).

Відкрив аберацію світла (1727) і нутацію земної осі (1737). Протягом 1750—1761 провадив меридіанні спостереження, на підставі яких пізніше було визначено сталі аберацій, прецесії і нутації.

Народився в Шерборні (Глостершир). 1714 року закінчив Оксфордський університет. 1719 року отримав церковний сан, посідав низку церковних посад. 1721 року відмовився від церковної кар'єри і був призначений професором астрономії Оксфордського університету. Після смерті Е.Галлея 1742 року обійняв посаду директора Гринвіцької обсерваторії — королівського астронома.

Наукові праці присвячені спостережній астрономії. 1719 року отримав поліпшене значення сонячного паралакса зі спостережень Марса. 1727 року зробив спробу виміряти паралактичний зсув зірок внаслідок річного обертання Землі навколо Сонця. Спостерігаючи зірку γ Дракона, виявив значний зсув у бік, протилежний паралактичному (із напів-амплітудою трохи більше 20 кутових секунд). 1729 року знайшов правильне пояснення такого зсуву: він зумовлений орбітальним рухом Землі та скінченою швидкістю світла. Відкриття аберації світла було першим безпосереднім підтвердженням теорії Коперника. З тих же спостережень Брадлей зробив правильний висновок про те, що паралакс зір має бути меншим 1" і, отже, зорі розташовані набагато далі від Землі, ніж припускали на той час. 1727 року помітив невеликі (з напів-амплітудою до 19") річні зміни розташування деяких зір, що не могли бути пояснені ані прецесією, ані аберацією. Продовжуючи спостерігати ці зорі, 1732 року припустив, що причиною річних змін їх положень є коливання земної осі, викликане впливом Місяця. Для перевірки цього припущення необхідно було продовжувати спостереження протягом 19 років (період обертання вузлів місячної орбіти). 1748 року Брадлей надав Лондонському королівському товариству результати своїх двадцятирічних спостережень і оголосив про відкриття явища, названого ним нутацією. Відкриття аберації світла та нутації земної осі висунуло Брадлея до лав видатних астрономів нового часу.

Брадлей склав таблиці, що дозволяли враховувати прецесію, нутацію та аберацію світла для точного визначення положень зір, а також докладні таблиці атмосферної рефракції з урахуванням температури повітря та атмосферного тиску. Все це разом з ретельним урахуванням можливих помилок інструментів дозволило йому досягти високої точності у спостереженнях положень зір. У 1750-1762 під керівництвом Брадлея в Гринвіцькій обсерваторії було здійснено велику програму позиційних спостережень (понад 60 000) із точністю, що робить їх корисними і для сучасної астрономії. Брадлей виконав дуже складні вимірювання діаметрів Венери, Марса, Юпітера, Сатурна та його кілець. Спостерігав комети і розрахував елементи орбіт кількох із них. 1726 року за різницею моментів спостереження затемнень одного з яскравих супутників Юпітера визначив довготи Нью-Йорка та Лісабона. Склав таблицю довжини синхронного маятника для різних широт. Поліпшив морехідні астрономічні інструменти та методи визначення довготи на морі.

Edward

96 рокiв тому народився видатний французький оптик- практик Жан Тексеро ( Jean Texereau 3.03.1919- 6.03.2014). Його книжка - "How to make a telescope" ("Як зробити телескоп") вважаеться одним з найкращих посiбникiв серед аматорiв телескопобудування у всьому свiтi.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 03 Березня 2015, 21:40:53

96 рокiв тому народився видатний французький оптик- практик Жан Тексеро ( Jean Texereau 3.03.1919- 6.03.2014). Його книжка - "How to make a telescope" ("Як зробити телескоп") вважаеться одним з найкращих посiбникiв серед аматорiв телескопобудування у всьому свiтi.

ти ба
я таки когось та пропустив

а книжка класна

я нею у свій час послуговувався

Edward

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 03 Березня 2015, 21:48:23

Цитата: Edward від 03 Березня 2015, 21:40:53
96 рокiв тому народився видатний французький оптик- практик Жан Тексеро ( Jean Texereau 3.03.1919- 6.03.2014). Його книжка - "How to make a telescope" ("Як зробити телескоп") вважаеться одним з найкращих посiбникiв серед аматорiв телескопобудування у всьому свiтi.
ти ба
я таки когось та пропустив
а книжка класна я нею у свій час послуговувався

Пiзнiше, може добавлю трохи подробиць. Знатний дядько, у "рукопашну" такi речi витворяв!

SIDEROCRATOR

111 років тому 4 березня 1904 р. народився Георгій Антонович Гамов
uk.wikipedia.org/wiki/Гамов_Георгій_Антонович

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213319 раз)