Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213570 раз)

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 27 Червня 2019, 10:05:24

Цитувати
Ну чого, 150 мм інстумент цілком потягне і 13m
Куди потягне, кого?
Мы понимаем разницу между проницающей по звёздам и по протяжённым объектам?
А разницу между обнаружить, всматриваясь какое-то время в нужное положение, и сканированием области неба? Такие заявления возможны ну хотя-бы в следующем виде : я неоднократно находил галактики 13-й величины в 150-мм телескоп. Находил?

однократно але знаходив.
у серпні минулого року будучи в селі з телескопом спостерігав NGC 317 13.1 m, NGC 280 13.3m, NGC 233 13 m.
але тодi просто дуже повезло з погодою

SP

Идём дальше. Общеизвестно, что ловцы комет используют минимальное увеличение телескопа для обеспечения максимального поля зрения. А максимальное проницание для средних по апертуре телескопов достигается при увеличении N~D mm. Думаю, что для этих галактик увеличение было не менее 60 крат.
Также. NGC 317 состоит из двух галактик, не совсем хороший пример. NGC 233 каталог SAC даёт 12.4m.

slava3500

Цитата: SP від 27 Червня 2019, 17:28:31

А максимальное проницание для средних по апертуре телескопов достигается при увеличении N~D mm.

Не-а. У меня высшее проницание для компактных галактик наступает при 1.4Д.

slava3500

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 27 Червня 2019, 13:42:15

у серпні минулого року будучи в селі з телескопом спостерігав NGC 317 13.1 m, NGC 280 13.3m, NGC 233 13 m.
але тодi просто дуже повезло з погодою

Бардзо добже!
Штоб закончить ваш спор, сообщаю, что согласно немецкой версии вики, именно эту комету Брэдфилд открыл в 250мм телескоп с А=5.6. Про увел. данных нема...

slava3500

А чтоб по теме, то лучше б вспомнили, что вчера был день варенья Шарля Мессье
https://en.wikipedia.org/wiki/Charles_Messier

Edward

Цитата: slava3500 від 27 Червня 2019, 19:45:09

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 27 Червня 2019, 13:42:15

у серпні минулого року будучи в селі з телескопом спостерігав NGC 317 13.1 m, NGC 280 13.3m, NGC 233 13 m.
але тодi просто дуже повезло з погодою

Бардзо добже!
Штоб закончить ваш спор, сообщаю, что согласно немецкой версии вики, именно эту комету Брэдфилд открыл в 250мм телескоп с А=5.6. Про увел. данных нема...

Что и требовалось доказать!

или даже не требовалось

Сєрж

А не простіше буде дати запит в Аделаїду? Розмов багато а толку ніякого.

Edward

Цитата: Сєрж від 27 Червня 2019, 21:05:34

А не простіше буде дати запит в Аделаїду? Розмов багато а толку ніякого.

Треба просто "ская" за цей рiк подивитись. Зможу лише у понедiлок."рву кiгтi" у гори на старпатi...

Edward

Цитата: slava3500 від 27 Червня 2019, 19:48:41

А чтоб по теме, то лучше б вспомнили, что вчера был день варенья Шарля Мессье
https://en.wikipedia.org/wiki/Charles_Messier

Дата "квадратна". На той рiк ...

SIDEROCRATOR

2 липня 1942 р. народився Лутц Дітер Шмадель (Lutz Dieter Schmadel, 1942 - 2016) - німецький астроном і першовідкривач астероїдів. Працював в Інституті астрономічних розрахунків при Гейдельберзькому університеті, спеціалізувався на вивченні орбіт астероїдів. У період 1990 по 1993 рік, а також частково в 1960 році, їм було відкрито в цілому 244 астероїда, частина з яких була виявлена спільно з Фраймутом Бёрнгеном і Райнором Стросс .

Лутц Шмадель (ліворуч)

Шмадель є автором довідника «Dictionary of minor planet names», в якому зібрані відомості про виявлення та особливості найменування 12 804 малих планет (станом на березень 2006 року).

SIDEROCRATOR

175 років тому 4 липня 1844 року народився Бельгійський астроном Луї Ністен.
(1844-1920).

У 1879 р спостерігав червону пляму на Юпітері (мемуари «Tache rouge sur la planète Jupiter»). Написав статті «Sur l'aspect physique des planètes Mars, Jupiter, Venus» (1881-1894).
Побудував особливий геліометр для спостережень проходження Венери через диск Сонця. завдяки чому вдалося виміряти паралакс планети.
Відомі ще його роботи про колір подвійних зірок, про обертання планети Венери, праця «Des phénomènes physiques accompagnant les passages de Mercure».
1877 р провів точні спостереження Марса, завдяки чому створив доволі точний Марсіанський глобус
глобус Марса за спостереженнями Ністена

В 1882 р. взяв участь в першій бельгійській експедиціі по спостереженню транзиту Венери
Дві бельгійські експедиції спостерігали за транзитом Венери 1882 року, перша вирушила до Чилі, друга - до Сан-Антоніо, штат Техас, щоб спостерігати за транзитом з південних і північних місць, і знайти паралактичне переміщення Венери на сонячному диску. Обидві сторони були оснащені ідентичними інструментами.

"Чилійська" партія складалася з Луї Нестена, астронома з Королівської обсерваторії в Брюсселі, Чарльза Лагранжа, ад'юнкт-астронома в тому ж закладі, і брата Луїса Йозефа Ністена, капітана артилерії з військового міністерства. 45-денна поїздка на пароплаві Дендера привела їх з Антверпена до Вальпараїсо. "Після п'ятигодинної залізничної подорожі", вони прибули до Сантьяго 1882 2-го вересня, і встановили свою станцію спостереження в саду Чилійської національної обсерваторії, яка в той час знаходилася в Quinta Normal в центрі Сантьяго. 6 грудня, в день транзиту, було цілком зрозуміло: "З світанку, чисте небо - лише кілька хмар над засніженими вершинами Анд - обіцяло прекрасний день".

Загалом 606 вимірювань положення Венери були зняті з геліометром, а додаткові спостереження проводилися з рефракторами. Після завершення спостережень партія поїхала залізницею до Санта-Рози, перетнула Кордильєри і повернулася поїздом і кораблем через Буенос-Айрес до Бельгії, щасливо закінчивши «першу наукову експедицію, організовану Бельгією» (Niesten 1883).
Транзит Венери за даними Чилійської експедиції.

SIDEROCRATOR

110 років тому 7 липня 1909 р. народився американський астроном Джон Ірвін (1909-1997)

Досліджував змінні зірки, був одним з піонерів застосування фотоелектричних методів дослідження цефеїд.
Відвідав Південну Африку в 1950 році, провівши фотоелектричні дослідження кульових скупчень в обсерваторіях Преторії, Блумфонтейну та Кейптауна. Черговий візит до Південної Африки в 1955 році, дозволив йому працювати з південними цефеїдами.
Яскравим результатом його інтересу до змінних цефеїд стало те, що в 1955 році він на основі фотоелектричних досліджень довів, що масштаби відстаней у Всесвіті можна зробити більш точним, вимірюючи відстань до зоряних скупчень за Цефеїдами. Перша знайдена цефеїда була S Nor у NGC 6087.
Протягом 1964-67 жив в Чилі, і брав участь у астрокліматичних дослідженнях при виборі ділянки для обсерваторії в Серро Лас Кампанас і для обсерваторії в Серро Пахон.

SIDEROCRATOR

115 років тому 7 липня 1904 р. народився асмериканський популяризатор астрономії та конструктор планетаріїв Арман Шпіц (1904 -1971)

У 1926 році він почав працювати журналістом і протягом двох років придбав газету в Хаверфорді, штат Пенсільванія . Видання збанкрутувало в 1934 році, і Шпіц виїхав до Франції. Після повернення до Сполучених Штатів , він став лектором з астрономічних тем в Haverford College.

Шпіц став волонтером у новому планетарії Фельс у Філадельфії, займаючись популяризацією, але незабаром йому було дозволено займатися лекціями в планетарії. Він також створив ряд радіопрограм , в яких він висвітлював наукові теми, з акцентом в астрономію. Перша його книга - «Тне pinpoint planetarium» , з'явилася в 1940 році. Перша половина книги описувала небо і легенди, що з ними пов'язані. Остання половина книги містила зоряні діаграми, які складалися в додекаедр в якому розміщувалася лампа і зорі проектувалися на стіну.

Додекаедральний планетарійний проектор Шпітца

Такий винахід став дуже популярним і близько мільйона одиниць було вироблено між 1954 і 1972 роками. Річ в тім, що до 1940 року в Сполучених Штатах існували лише п'ять планетаріїв. відвідування їх було важкодоступним і дорогим для більшості громадян. Щпіц здогадався, що головна проблема полягає в тому, що створення кулі для зоряної проекції є дуже складним і дорогим. Шпіц використовував додекаедр як "глобус", еквівалентний для свого зіркового проектора скориставшись пропозицією Альберта Ейнштейна.

Після демонстрації на астрономічній конференції в Гарвард-Смітсонівському центрі астрофізики Шпіц отримав значну популярність і почав продавати свій планетарій моделі А за 500 доларів за штуку. Вони були продані в різні американські військові академії, невеликі музеї, школи, і навіть для короля Фарука з Єгипту .

Протягом декількох років Шпіц представив модель А-1, яка містила також Сонце , Місяць і п'ять планет видимих озброєним оком, все ще використовуючи форму додекаедра для зіркового проектора. Пізніше вийшла модель А-2, яка проеціювала більше зірок (модель А дала зірки яскравіше, ніж 3m). В 1957 Шпіц випустив свою модель A -3P. Це був сферичний проектор, який мав механізовані рухи для Сонця, Місяця і планет і місячних фаз.

До 1964 завдяки зусиллям Шпіца в Сполучених Штатах існувало від 300 до 400 планетаріїв.

SIDEROCRATOR

130 років тому 11 липня 1889 р. народився американський астроном українського походження Сергій Іларіонович Гапошкін (1889-1984)

Народився в родині муляра в Україні в м. Євпаторія Таврійської губернії. Не зумівши завершити освіту, був призваний в 1917 р в царську армію, після революції вступив в Добровольчу армію генерала Денікіна. Після її поразки виїхав в 1920 р в Туреччину; працював садівником у перського шаха, який перебував у вигнанні. У 1923 р переїхав до Німеччини, в 1927 році закінчив заснований В. Стратоновим в Берліні Російський науковий інститут; в 1932 р отримав вчену ступінь доктора філософії. У 1933 р осів в Америці, де був прийнятий асистентом в астрономічну обсерваторію Гарвардського коледжу. Після отримання в 1939 р американського громадянства став науковим співробітником, а з 1948 р обіймав посаду астронома. У 1934 р одружився на Сесілії Пейн, яка працювала в Гарвардській обсерваторії, багато роботи вони виконували удвох. Він вивчав змінні зірки, а також нові, спектрально- і затемнено-подвійні зірки, кульові зоряні скупчення, галактики Чумацький Шлях і Магелланові хмари. Дві його роботи, присвячені дослідженням змінних зірок, були в 1949-1956 рр. опубліковані в радянському виданні «Змінні зірки». У 1938 р подружжя Гапошкіни опублікували монографію «Змінні зірки», яка тривалий час була єдиною книгою, що про цей клас зірок і разом з тим містила оригінальні результати. Так, в ній наведено перший перелік угруповань оріонових зірок - карликових змінних зірок, що безперервно змінюють свій блиск і пов'язаних з темними дифузними туманностями. Починаючи з 50-х рр. ці угруповання отримали назву Т-асоціацій. У 1941 р Гапошкін довів, що одна з зірок типу Вольфа-Райе (до цього типу належать гарячі біло-блакитні зірки-гіганти з яскравими лініями випромінювання гелію і іонів вуглецю, азоту і кисню) є подвійною системою, причому одна з зірок може затьмарювати світло іншої. Пізніше було доведено, що і інші зірки цього типу входять в подвійні системи. У 1943 р подружжя Гапошкіних опублікувало великі ряди фотографічних спостережень зоряних полів, отримані ними в Гарвардській обсерваторії. Незабаром ці ряди спостережень стали їм в нагоді. Після відкриття в кінці 40-х рр. спалахуючих зірок разом з шістьма іншими американськими астрономами він виконав титанічну роботу по перегляду більше 25 000 фотографій зірок - червоних карликів і у деяких впевнено виявив спалахи, а у інших - коливання блиску. Ці зірки отримали назву зірок типу UV Кита. У 1950 р відкрив пульсуючу зірку з двома періодами пульсації. Всього на небі таких зірок відомо сім. Одну з них відкрила Цецилія Пайн. У 60-і рр. займався дослідженням пульсуючих зірок, які отримали назву Цефеїд (від сузір'я Цефея, де була виявлена їх перша представниця). Проведені спостереження цефеїд надали матеріал, який допомагав визначити відстані до тих зоряних систем, в яких вони знаходяться.
У 1962 р опублікував докладні відомості про цефеїди, виявлені в галактиці Андромеди. У цій роботі він виявив ефект зменшення періоду цефеїд з віддаленням від центру зоряної системи. У 1966 р спільно з дружиною виконав велику роботу з побудови кривих зміни блиску 1139 цефеїд в Великій Магеллановій хмарі і 1132 цефеїд в Малій Магеллановій хмарі. За отриманими ними кривими блиску подружжя Гапошкіни побудували розподіл всіх цефеїд за періодами зміни блиску. З'ясувалося також, що цефеїди класу S приблизно в 1,5 рази яскравіше звичайних.

SIDEROCRATOR

265 років тому 12 липня 1754 р. народився австрійський науковець Алоїз фон Відманштеттен. (Alois Joseph Franz Xaver Beckh, Edler von Widmanstätten 1754-1849) дослідник метеоритів, завдяки його роботам стало відомо про явище Відманштеттенових фігур.

Родина Алоїза фон Відманштеттена мала монопольні права на виконання друкарських робіт у федеральній землі Штирії. Тому в юності він навчався поліграфії у свого батька, який володів друкарнею. Освіту в галузі природничих наук здобув у Грацькому університеті. Унаслідок реформ Йосипа ІІ родина 1784 року втратила монополію на друкарську діяльність і Алоїз фон Відманштеттен, якого не цікавила поліграфія, 1807 року продав друкарню.

З 1804 року до 1807 року він керував ткацькою фабрикою в Поттендорфі в Австрії. За наполяганням імператора Франца I 1807 року він став директором новоствореного імператорського Кабінету промислових виробів, де були зібрані колекції зразків та експонати продукції, яка вироблялася на території Австрійської імперії. 1808 року він також очолив імператорський порцеляновий завод у Відні.

Відманштеттенові структури

22 травня 1808 року поблизу моравського містечка Штаннерн упав залізний метеорит, який передали до імператорського мінералогічного Кабінету. Його директор Карл Шрейбер умовив свого колегу Алоїза фон Відманштеттена дослідити його. Після травлення прошліфованої й відполірованої поверхні метеорита розчином хлоридної кислоти фон Відманштеттен виявив на ній характерний рельєф у вигляді геометрично впорядкованих штрихів. Цей рельєф він використав як кліше для перенесення структури поверхні на папір методом літографії. Результати цього дослідження фон Відманштеттена Шрайбер опублікував 1820 року. Пізніше структури подібного типу було виявлено в перегрітій сталі та інших сплавах і названо Відманштеттеновими структурами.

Маловідомим є той факт, що структури цього типу в метеоритах першим відкрив Вільям Г. Томсон, лікар за фахом, який досліджував вулканічні мінерали. Під час перебування в Неаполі він виявив подібну структуру в метеориті, знайденому 1772 року Палласом під Красноярськом, коли видаляв з поверхні його уламка іржу (травленням розчином азотної кислоти). 1804 року Томсон опублікував повідомлення про це відкриття французькою мовою в Bibliothèque Britannique. Після його смерті цю роботу було перекладено італійською мовою в Atti dell'Accademia Delle Scienze di Siena. Однак ці праці не було помічено науковцями аж до 1936 року, і за таким типом структури сплавів збереглася назва «Відманштеттенових структур».

SIDEROCRATOR

165 років тому 13 липня 1854 р. народився Аристарх Аполлонович Бєлопольський (1854 - 1934 ) - російський і радянський астроном і астрофізик.

Народився в Москві в сім'ї наглядача 2-й Московській гімназії, пізніше контролера Московсько-Ярославської залізниці. Батько його був близько знайомий з С. І. Мамонтовим, І. Є. Рєпіним, іншими відомими людьми. Мати його була прекрасною піаністкою, вона закінчила консерваторію в Гамбурзі, володіла трьома іноземними мовами.

Закінчивши, спочатку Московську гімназію (1865-1873), потім - фізико-математичний факультет Московського університету (1877), він був за наполяганням Ф. А. Бредихіна залишений при університеті для підготовки до звання професора. Бєлопольський завжди з вдячністю згадував свого вчителя Бредихіна. Щотижневі збори у нього він називав своїм справжнім університетом

У період 1878-1888 років А. А. Бєлопольський - асистент Московської обсерваторії. Тут під керівництвом Бредихіна він зайнявся систематичним фотографуванням Сонця. Результати цієї роботи були покладені в основу його магістерської дисертації «Плями на Сонці і їх рух», захищеної в 1886 році.

У 1888 році він перейшов в Пулковської обсерваторії, спочатку на посаду ад'юнкт-астронома, з 1891 року - астрофізика. У 1895 році захистив докторську дисертацію. У 1908-1916 роках він - віце-директор обсерваторії, а в 1916-1919 роках - її директор. З 1933 року - почесний директор.

У період роботи в Московській обсерваторії займався визначеннями координат зірок і планет на меридіанному колі. У 1884 році фотографував місячне затемнення, під час сонячного затемнення 17 Листопада 1887 в Юрьївці отримав фотографії сонячної корони. Особливу увагу приділяв фотографічним спостереженням Сонця. У перші роки перебування в Пулковської обсерваторії працював на пасажному інструменті, визначав паралакси зірок, досліджував обертання Юпітера і доказав, що швидкості його обертання на екваторі і у високих широтах не рівні.
Провів дослідження обертання Сонця по руху факелів на матеріалі пулковських спостережень 1881-1888 років.

Одним з перших отримав фотографії спектрів небесних світил за допомогою сконструйованого ним спектрографа. Починаючи з 1890 року провів серію досліджень променевих швидкостей зірок, зокрема цефеїд, на основі ефекту Доплера. Виміряв променеві швидкості близько 200 зірок від 2-ї до 4-ї величини. У 1894 році встановив періодичність зміни променевих швидкостей у δ Цефея, що виявилося загальною властивістю всіх зірок цього типу. Встановив також, що зміна променевих швидкостей цефеїд відбувається паралельно із зміною їх блиску. На основі його робіт виникло загальноприйняте нині уявлення про те, що причиною зміни блиску цефеїд є їх періодичні пульсації, що викликаються внутрішніми причинами. У 1895 році (приблизно одночасно з Дж. Е. Кілером) застосував вимір променевих швидкостей при дослідженні будови кілець Сатурна; спостереження Бєлопольського і Кілера підтвердили теоретичний висновок Дж. К. Максвелла і С. В. Ковалевської, що кільця Сатурна обертаються не як одне ціле тіло, а кожне зі своєю швидкістю, а будучи скупченнями дрібних космічних тіл обертаються навколо планети. У 1896 році відкрив спектральну подвійність зірки α Близнюків (Кастор В). За допомогою сконструйованого ним самим оригінального приладу в 1900 році експериментально в лабораторних умовах перевірив ефект Доплера в застосуванні до світла. 12 робіт присвячені вивченню комет і містять цікаві висновки про зв'язок між типом хвостів і їх хімічною будовою.

Брав участь у ряді далеких експедицій: в 1896 році - на Далекий Схід, в 1907 році - в Середню Азію; незадовго до смерті прийняв участь в експедиції на Північний Кавказ для вибору місця передбачуваного будівництва нової астрофізичної обсерваторії.

100 років тому У 1915 р А. А. Бєлопольський публікує першу в Росії роботу по спектрофотометрії "Про температуру сонячних плям". Ця робота була присвячена пам'яті проф. П. Н. Лебедєва, який зробив перші визначення температури сонячних плям за допомогою оптичного пірометра. Аристарх Аполлонович визначав температуру плям по відносній інтенсивності безперервного спектру плями і фотосфери в області кальцієвих ліній Н і К (Са II).

Для обчислення температури він скористався формулою Планка, як це робиться і в даний час. Температура плям вийшла рівною 3500 °, що знаходиться у згоді з новітніми визначеннями по інтенсивністю ліній у спектрі, а також у згоді з тим, що спектральний тип плям більш пізній, ніж Сонця, і відповідає типам КО-К5.

Необхідно зупинитися на спостереженнях Сонця під час повних затемнень, які робилися Аристархом Аполлонович в пулковський період його наукової діяльності. Успішним було спостереження повного затемнення 1896 на Амурі в селі Орловському. Це затемнення Аристарх Аполлонович спостерігав разом з А. Р. Орбінським і Ф. Ф. Вітрамом. У цій експедиції в момент повної фази затемнення Аристарх Аполлонович вперше отримав фотографічним способом спектр корони з двохвилинною експозицією. Спектр виявився недодержаним і тому після повернення в Пулково був посилений хімічним способом. По обидві сторони від місячного краю було видно неперервний спектр з лініями випромінювання, що перетинають його і йдуть ще далі від місячного краю. По нахилу ліній була визначена швидкість обертання корони, яка змінювалася з відстанню від центру Сонця. Цей результат показував, що обертання корони не походить на обертання твердого тіла.

Бєлопольський є автором відомого курсу «Астроспектроскопія» (1921). У 1954 році були опубліковані його «Астрономічні праці».

SIDEROCRATOR

130 років тому 15 липня 1889 р. народився видатний шведський астроном Кнут Еміль Лундмарк (1889 — 1958)

Народився в Ельвсбіні. Закінчив університет в Упсалі. Працював там до 1929 року, коли змінив К. В. Шарльє на посаді професора астрономії Лундського університету та директора обсерваторії цього університету.

Наукові роботи присвячені галактичній і позагалактичній астрономії. Деякі результати, отримані Лундмарком в цій галузі, визначили пізніші відкриття, які революціонізували наші уявлення про Галактику та природу спіральних туманностей. У дискусії про спіральні туманності він разом з Г. Кертісом був переконаним прихильником погляду про їх позагалактичну природу. 1919 року, вивчаючи нові зірки, що спалахнули в галактиці Андромеди, Лундмарк визначив відстань до цієї туманності і отримав значення, близьке до знайденого Е. П. Габблом кілька років потому. У тому ж році запропонував метод визначення відстаней до спіральних туманностей за їх кутовими розмірами. Провів (1926—1928) статистичне дослідження подвійних і кратних галактик; на підставі вивчення справжнього розподілу галактик у просторі першим дійшов висновку про існування Місцевої групи галактик і визначив розташування «екватора» цієї групи. 1946 року з аналізу відстані до M31, отриманого за великою кількістью нових зір, блакитних надгігантів та кулястих скупчень, зробив висновок про необхідність перегляду шкали позагалактичних відстаней (це питання остаточно вирішено В. Г. В. Бааде 1952 року). Лундмарк одним з перших отримав наочні свідчення обертання Галактики. 1919 року він довів, що відносно кулястих скупчень та позагалактичних туманностей Сонце рухається в площині Чумацького Шляху; 1924 року визначив, що цей рух відбувається під прямим кутом до напряму на галактичний центр, і висловив припущення про обертання Сонця і найближчих до нього зір навколо цього центру галактики.

На його честь названо астероїд 1334 Лундмарка.

SIDEROCRATOR

25 років тому з 16 по 22 липня 1994 р. відбулося падіння комети Шумейкер-Леві 9 (D / 1993 F2 Shoemaker-Levi) на Юпітер.

Комета була відкрита в березні 1993 р на обсерваторії Маунт Паломар подружжям Юджином і Кароліною Шумейкер спільно з Девідом Леві (Eugene Shoemaker, Carolyn Shoemaker, David Levy). У той момент вона вже розпалася на кілька десятків фрагментів, діаметр найбільших з яких досягав 2 км. Проведені згодом розрахунки показали, що, швидше за все, «хвостата зірка» була захоплена гравітацією Юпітера десь на початку 1970-х років. 7 липня 1992 вона пройшла на відстані всього 15 тис. км від хмарного покриву газового гіганта - глибоко всередині межі Роша для твердих тіл. В результаті приливні сили роздрібнили її на два десятка великих і безліч дрібних осколків.

Після розрахунку орбіти уламків комети стало ясно, що вони увійдуть в атмосферу Юпітера липні 1994 р Новина про це викликала сенсацію в науковому середовищі. За всю історію ще жодній людині не доводилося спостерігати настільки масштабного зіткнення двох небесних тіл. Для того, щоб побачити його наслідки, астрономи задіяли всі доступні інструменти: від наземних обсерваторій до космічного телескопа Hubble, а також космічні апарати Galileo і Voyager 2.
Як і передбачали розрахунки, фрагменти D / 1993 F2 почали входити в атмосферу Юпітера 16 липня 1994 р Наслідки бомбардування перевершили найсміливіші прогнози. Незважаючи на те, що кометні уламки впали на не видиму з Землі півкулю планети, телескопи зареєстрували найпотужніші спалахи в її атмосфері (зокрема, було відзначено короткочасне збільшення яскравості супутників Юпітера, які перебували «в секторі видимості» місць падіння). За оцінками вчених, енергія, що виділилася при зіткненні з найбільшим з уламків, склала близько 6 млн мегатонн у тротиловому еквіваленті. За даними зонда Galileo, температура вибуху сягала 23 700 ° C.

Бомбардування викликало масштабні збурення в юпитеріанській атмосфері. Після неї на планеті залишився ряд темних плям. Розмір найбільшого з них досягав 12 тис. Км, що можна порівняти з діаметром Землі. Плями були добре помітні навіть в аматорські телескопи з апертурою всього 60-70 мм. На думку більшості спостерігачів, довгий час вони залишалися більш помітними, ніж Велика Червона Пляма. Що цікаво, до бомбардування багато астрономів висловлювали сумніви в тому, що вона залишить якісь помітні сліди.

Темні плями спостерігалися протягом багатьох місяців після бомбардування. У наступні чверть століття астрономи ще кілька разів відзначали зіткнення з Юпітером різних об'єктів. Але жодне з них навіть близько не могло зрівнятися з грандіозним шоу, влаштованим уламками комети Шумейкер-Леві 9. Вважається, що тіла подібного розміру стикаються з найбільшою планетою Сонячної системи в середньому один раз в 6 тис. Років. Тому тим, хто зміг стати свідками цього рідкісного події, дійсно неймовірно пощастило.
Ця подія стала поворотною і для мене, почувши в новинах що комета падає на Юпітер, я на наступний день побіг до вчителя географіїї в сусідній під"їзд, в нього тоді було чудо техніки - ТАЛ 150 на дебелому штативі. в наступний вечір він його сусіди по поверху та кілька десятків школярів з будинку вийшли на пустир за мікрорайоном і почали спостереження, Юпітер тоді був у сузір"ї Діви і вже хилився до заходу, але мені все ж вдалося побачити плями на його диску. Так я захопився цією наукою. Так що і в мене теж свій маленький ювілей, 25 років як я цікавлюся астрономією.

Edward

Я теж кiлька вечорiв спостерiгав це унiкальне явище на 200мм рефракторi АВР1 у ДАIШ, незабутнi враження.

SIDEROCRATOR

965 років тому в період між 5 та 17 липня 1054 р. на небі було помічено яскраву зорю. Насправді це був спалах наднової в сузір"ї Тільця вибух якої спостерігався, згідно із записами арабських і китайських астрономів, 4-5 липня 1054 року, в Європі іі побачили лиш в 10х числах липня. Спалах було помітно протягом 23 днів неозброєним оком навіть у денний час.
Так арабський астроном, лікар та мандрівник Ібн Батутта, який перебував тоді в Констатнинополі, столиці Східної Римської імперії, сповіщав про появу яскравої зорі на початку липня 1054 р.

За тогочасною християнською традицією спалах такої яскравої зорі мав провіщати якусь подію, подія не забарилася, через 10 днів, під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського собору буллу екскомунікації та анафеми щодо патріарха і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники папи Лева ІХ, який на той час уже помер. Після цього вони залишили столицю.
Ця подія увійшла в історія як Великий церковний розкол 1054 р.

Вперше туманність була відкрита Джоном Бевісом в 1731 році, потім перевідкрита Мессьє в 1758 році.
Крабовидна туманність отримала свою назву від малюнка астронома Вільяма Парсонса, який використав 36-дюймовий телескоп в 1844 р У цьому нарисі туманність дуже нагадувала краба (можливо, мечехвоста, який не належить до ракоподібних, англійське тривіальне назва якого horseshoe crab - краб-підкова). При повторному спостереженні туманності в 1848 р за допомогою нового 72-дюймового телескопа Парсонс намалював точніший малюнок, проте назва «Крабоподібна туманність» залишилося.

Туманність також називається Messier 1 або M 1, як перший об'єкт Мессьє, каталогізований в 1758 році.

У центрі туманності розташований пульсар PSR B0531+21, який є нейтронною зорею, що залишилася після вибуху наднової. Його діаметр близько 10 км. Пульсар було відкрито 1968 року; це було перше спостереження, яке пов'язувало залишки наднових та пульсари, яке слугувало основою для припущення, що пульсари є нейтронними зорями. Пульсар Краба обертається навколо своєї осі зі швидкістю 30 обертів на секунду.

Випромінювання пульсара реєструється в усьому електромагнітному спектрі, починаючи від радіодіапазону і закінчуючи γ-випромінюванням.
Крабоподібна туманність часто застосовується для калібрування в рентгенівській астрономії. Вона дуже яскрава в рентгенівському діапазоні, причому щільність потоку енергії постійна, що є винятком серед пульсарів. У рентгенівській астрономії «Crab» і «milliCrab» іноді використовують як одиницю вимірювання щільності потоку. Є лише кілька джерел у рентгенівському діапазоні, що перевершують Крабоподібну туманність за яскравістю.

Строго періодичний сигнал, що випромінюється пульсаром, використовується для перевірки проміжків часу в рентгенівських детекторах.

Крабоподібна туманність, у вигляді довгастої дифузної плями доступна для спостережень у найскромніші аматорські телескопи й навіть у біноклі. Однак розрізнити структуру (волокна, клочковатості) можна лише під час спостережень у телескопи з апертурою від 350 мм, однак і в цьому випадку її деталізація далека від того, що зазвичай зображено на фотографіях.
Так звані «діпскай»-фільтри (UHC, OIII, H-β) не допомагають контрастувати зображення. Фільтри для боротьби із засвіченням неба від міст (LPR і подібні до нього) можуть дещо поліпшити контраст Крабоподібної туманності в приміській зоні.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213570 раз)