Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221778 раз)

slava3500

Интересный материал, но жаль что не упомянуто какой яркости центральная звезда, она же пульсар и в какой инструмент ее можно видеть глазом.

SIDEROCRATOR

235 років тому 22 липня 1784 р. народився видатний німецький астроном Фрідріх Бессель(1784-1846).

Народився в місті Мінден у багатодітній сім'ї дрібного чиновника. В юності був астрономом-аматором. Ґрунтовно займався самоосвітою. 1804 року самостійно обчислив орбіту комети Галлея, чим заслужив похвалу Р. В. Ольберса. 1806 року став асистентом приватної обсерваторії І. І. Шретера в Лілієнталі. 1810 року його було запрошено до Кенігсберга для організації нової обсерваторії, директором якої він працював до останніх років свого життя.

Бессель є одним з основоположників астрометрії. Розробив теорію інструментальних похибок й послідовно втілював у життя ідею про необхідність вносити відповідні виправлення до результатів спостережень. Під час обробки результатів спостережень широко застосовував різні математичні методи, зокрема використовував результати теорії ймовірності та метод найменших квадратів. Антоні Паннекук вважає, що Бессель встановив новий, вищий стандарт як для конструкторів астрономічних інструментів, так і для роботи самих астрономів. Удосконалені Бесселем методи редукції астрономічних спостережень описані ним у праці «Кенігсберзькі таблиці» (1830).

Перша значна робота Бесселя — переробка спостережень положень зірок відомого каталогу Бредлі, складеного в 1740—50-х роках. Результати цієї роботи було узагальнено в опублікованій 1818 року праці «Основи астрономії», в якій, окрім каталогу 3200 зір, наведено здобуті Бесселем значення сталих рефракції, прецесії та нутації набагато точніші, ніж попередні визначеннях цих величин.

Бессель був одним із найвизначніших астрономів-спостерігачів. У 1821—1833 на встановленому ним меридіанному крузі Рейхенбаха він провів спостереження понад 75 000 зір (у смузі від +47° до −16° за схиленням). Протягом декількох років спостерігав на меридіанному крузі яскраві зірки Сіріус та Проціон. 1844 року встановив, що рух цих зір відбувається не прямою, а хвилястою лінією. Припустив, що в кожної з цих зір є невидимий супутник, іншими словами — це системи з двох тіл, що обертаються навколо загального центру тяжіння. Ці припущення було підтверджено: 1862 року А. Кларком, якому вдалося безпосередньо спостерігати супутник Сіріуса, та 1896 року — Дж. Шеберле, який виявив супутник Проціона. 1838 року, проаналізувавши власні спостереження подвійної зірки 61 Лебедя на геліометрі Фраунгофера, Бессель визначив її паралакс, який дорівнював 0,37" (1840 року отримав точніше значення — 0,35"). Майже одночасно з Бесселем (1839) Т. Гендерсон в обсерваторії на мисі Доброї Надії виміряв паралакс α Центавра — 0,91", а В. Я. Струве в Дерптській обсерваторії визначив (1839) паралакс Веги (α Ліри) — 0,26". Ці роботи були першими успішними вимірами паралаксів після багатовікових спроб астрономів визначити відстані до зірок.

Бессель запропонував визначати календарний (тропічний) рік так, щоб він починався в однаковий фізичний момент для всієї Землі, коли пряме сходження середнього екваторіального Сонця становить 18h 40m (Бесселів фіктивний рік).

У галузі геодезії Бессель відомий класичними визначеннями довжини секундного маятника й винаходом базисного приладу. У 1831—1841 спільно з Й. Я. Байєром він виконав тріангуляцію в Східній Пруссії й на підставі десяти найкращих вимірювань довжини градуса меридіана визначив елементи земного еліпсоїда, названого Бесселевим, який застосовувся в геодезії близько ста років.

У математиці ім'ям Бесселя названо сімейство функцій, що виникає під час розв'язання рівнянь Лапласа та Гельмгольца (у циліндричних або сферичних координатах), а також нерівність у теорії рядів Фур'є.

SIDEROCRATOR

110 років тому 20 липня 1909 р. народився греко-французький астроном Жан-Анрі Фока (1909 - 1969) (Іоан Фока Ιωάννης Φωκάς ).

Іоан Фока народився на острові Корфу і з юності цікавився астрономією. Будучи дуже вмілим у живописі, Фока малював чудові ескізи планет і Місяця. Оцінюючи цю роботу, астроном Ставрос Плакідіс запропонував його кандидатуру тодішньому директору Національної обсерваторії Афін професору Д. Егінітісу. Там, під керівництвом Егініта і пізніше професора Плакідіса, він здобув базові знання і досвід у наукових спостереженнях, і зробив тисячі спостережень сонячних плям, змінних зірок і комет. Хоча він не мав формальної університетської освіти, завзяття, готовність і володіння п'ятьма європейськими мовами допомогли заповнити прогалини в його освіті і утвердитися в галузі планетної астрономії.

Коли Фока дізнався, що обсерваторія Пік дю Міді встановила спеціальний 60 см телескоп для спостереження за планетами, йому вдалося отримати дозвіл спостерігати протистояння Марса в 1954 році. Повернувшись до Афін, він приніс із собою нові методи досліджень отримані у Франції, фотографію, фотометрію, поляриметрію і мікрометричні спостереження планет. Він створив спільний проект між Національною обсерваторією Афін та обсерваторіями Париж-Медон, згідно з яким Фока щороку відвідував Францію для спостережень. Він присвятив більше 300 ночей для вимірювання поляризації світла в різних областях поверхні Марса. Дійсно, остання робота його життя, опублікована посмертно, була всеосяжним меморандумом про марсіанську поляриметрію. У 1961 році він отримав ступінь доктора філософії в Паризькому університеті за дисертацію на тему поляриметріі поверхні Марса.
У 1960 році Фока, використовуючи рефрактор Ньюалла в Пентелі, спостерігав велику білу пляму в атмосфері Сатурна і вивчав її еволюцію. У 1964 році він відвідав обсерваторію Лоуелла в Арізоні, щоб оцінити величезну колекцію фотопластинок, зібраних Ерлом С. Сліпхером. Щодо планети Юпітер, Фока розробив новий фактор для вираження атмосферної активності. Наприкінці того ж року він звільнився зі своєї посади в Афінській обсерваторії, щоб працювати в центрі планетних спостережень в обсерваторії Париж-Медон. На своїй новій посаді, маючи у своєму розпорядженні понад 14 тисяч фотографій, він продовжує видавати і проводити свої власні спостереження. У Медоні відбулось завершення картографічної роботи планети Марс започаткована Євгеном Антоніаді, з додатковим використанням фотографічних і фотометричних методів, вплинуло на міжнародний астрономічний союз у прийнятті номенклатурної системи Антоніаді для планети, зробивши грецькі назви майже всіх всіх основних деталей планети офіційними.

SIDEROCRATOR

23 липня 1995 р. було відкрито комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) яка є можливо, найбільш «видимою» кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року

Комета була відкрита 23 липня 1995 року на дуже великій відстані від Сонця (близько 7,2 а. o.), що дозволило зробити припущення, що вона буде досить яскравою і при проходженні біля Землі. І хоча яскравість комет дуже важко передбачити, ця комета повністю виправдала та навіть перевершила очікування, коли пройшла перигелій 1 квітня 1997 року. Інколи комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) ще називають «Великою кометою" 1997 року.
Наступне повернення комети очікується вже в 4390 р.

Пам'ятаю як тоді кожного вечора годинами просижував на балконі спостерігаючи іі в підзорну трубу. Після проходження перигелію в квітні 97 вона була настільки яскрава, що була видна навіть при світлі ліхтарів та сильній міській засвітці.

SIDEROCRATOR

20 років тому 23 липня 1999 року відбувся запуск рентгенівської обсерваторії «Чандра» (Chandra). Вона належить до четвірки «великих обсерваторій» NASA; окрім неї це космічні телескопи імені Хаббла й «Спітцер» та гамма-обсерваторія «Комптон».

На честь 20-річчя наукової діяльності «Чандра» NASA оприлюднило добірку зображень, що показують результати роботи обсерваторії, демонструють ріжноманітність досліджуваних об’єктів, які астрономи досліджують з її допомогою.

Галерея зображень від «Чандра» вміщена за цією адресою: [https://www.nasa.gov/mission_pages/chandra/images/index.html](https://www.nasa.gov/mission_pages/chandra/images/index.html).

Edward

Бопп вiдкрив комету за допомогою телескопа, який узяв у свого друга (кажись це був 16" "доб"). До вiдкриття комети вiн працював менеджером в компанii, що торгувала асфальтом i нiколи регулярно не займався пошуком комет. Пiсля того як став "зорею", почав роздавати незлiченi iнтервью та подорожувати краiною з лекцiями, отримавши статус "доктора" . У 1999 роцi вiн завiтав до компанii де я тодi працював i сам розповiдав подробицi вiдкриття цiеi комети.
Кiнець 90-х це були останнi роки коли аматори за допомогою вiзуальних пошукiв вiдкривали своi останнi комети...з початком роботи роботизованих пошукових телескопiв (один з перших 0.5м був встановленний у штатi Нью-Мексiко) ця эра закiчилась назавжди...

SIDEROCRATOR

Хороша кар'єра з асфальтоукладчика в астрономи

slava3500

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 25 Липня 2019, 07:34:27

Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року

Дуже вибачте, але це не так. Я тоді вже вів систематичні спостереження цієї комети і можу сказати, що цей період був менше року. Якщо щось можу знайти записи.

slava3500

Цитата: Edward від 25 Липня 2019, 17:16:51

Бопп вiдкрив комету за допомогою телескопа, який узяв у свого друга (кажись це був 16" "доб"). До вiдкриття комети вiн працював менеджером в компанii, що торгувала асфальтом i нiколи регулярно не займався пошуком комет. Пiсля того як став "зорею", почав роздавати незлiченi iнтервью та подорожувати краiною з лекцiями, отримавши статус "доктора" . У 1999 роцi вiн завiтав до компанii де я тодi працював i сам розповiдав подробицi вiдкриття цiеi комети.
Кiнець 90-х це були останнi роки коли аматори за допомогою вiзуальних пошукiв вiдкривали своi останнi комети...з початком роботи роботизованих пошукових телескопiв (один з перших 0.5м був встановленний у штатi Нью-Мексiко) ця эра закiчилась назавжди...

Я чув інший варіант, що Хейл разом з Боппом дивилися шаровики М69 і М70 і виявили "туманність" поруч з ними.

Edward

А у чому протерiчча?

slava3500

Трохи інша історія

rgb

Поверьте Edward'y. Там на ТЕС, где и я несколько позже работал есть даже подпись Боппа. И эту историю я знал от него ещё до поездки. Он мне в письме её описал.

SIDEROCRATOR

410 років тому 26 липня 1609 р. англійський астроном Томас Херріот вперше навів свій 7 кратний телескоп на Місяць.
Провівши ряд спостережень різних фаз він створив першу карту місячноі поверхні

SIDEROCRATOR

410 років тому 25 серпня 1609 року Галілео Галілей продемонстрував Великій раді і дожу Венеції новий пристрій — телескоп, який складався з двох лінз і давав трикратне збільшення. Удосконаливши свій пристрій, у січні наступного року телескоп Галілея міг збільшувати до 33 разів, що дозволило йому відкрити супутники Юпітера, кратери на Місяці і виявити, що Чумацький шлях складається з безлічі зірок.
Винахідником телескопа вважається Ганс Ліпперсгей, голландський окулярний майстер німецького походження, який 2 жовтня 1608 року в палаці штатгальтера Моріца Оранського продемонстрував оптичну трубу, з допомогою якої можна було роздивитись покази годинника на церкві міста Делфт, що знаходився за 15 кілометрів від Гааги. Він, однак, не отримав патент на свій "прилад, щоб бачити речі далеко, як ніби вони поруч", оскільки аналогічні заявки на винаходи подали його земляки Захарій Янсен і Якоб Метіус. Їх телескопи були ідентичні за конструкцією і складались з двох лінз — опуклої для об'єктива і увігнутої для окуляра — і давали триразове збільшення.
Досить швидко голландські телескопи поширились Європою і, згідно з легендою, Галілео Галілей зробив власний телескоп за одну ніч, помістивши дві лінзи у свинцеву трубу. Переконавшись у тому, що звичайні лінзи для окулярів дають погану якість зображення, він власноруч зайнявся їх шліфуванням. Незважаючи на те, що його вдосконалений телескоп також давав розмиття з країв і неякісно фокусувався на різнокольоривих зображеннях, Галілей відправився до Венеції, де 25 серпня 1609 року продемонстрував свій винахід Великій раді і дожу Леонардо Донато. На знак подяки сенат Венеції подвоїв Галілею зарплату як лектора в університеті Падуї.
Продовжуючи удосконалення лінз, Галілей створив телескоп із 33-кратним збільшенням, з допомогою якого в липні 1609 року відкрив існування кратерів і гір на Місяці, плям на Сонці, довів обертання Сонця навколо своєї осі, а 7-13 січня 1610 року відкрив чотири супутника Юпітера, які він назвав "планетами Медічі", за іменем відомого флорентійського сімейства. Успіхи Галілея-астронома виявилися настільки значними, що саме слово "телескоп", як він назвав свій спостережний пристрій, став широковживаним, а сам Галілей довгий час вважася його винахідником.
У другій половині XVII століття на зміну телескопам Галілея прийшли телескопи Кеплера, який в 1611 році обгрунтував більшу ефективність використання двох опуклих лінз (замість опуклої і вігнутої), проте проблеми з хроматичною аберацією, для боротьби з якою доводилось створювати гігантського (до 50 метрів) розміру труби, привели до створення в 1668 році Ісааком Ньютоном першого телескопа-рефлектора. Його удосконалену модель розміром 1,59 метра і 38-кратним збільшенням він представив в грудні 1672 року Королівському товаристві в Лондоні.

angelsky

30 лет тому назад, 25 августа 1989 г автоматическая станция Voyager 2 выполнила пролет вблизи Нептуна. АС пронеслась всего в 4950 км от северного полюса восьмой, самой далекой из больших планет Солнечной системы.
По сей день данные, собранные Voyager 2, составляют основу наших знаний о Нептуне.

SIDEROCRATOR

300 років тому 20 серпня 1719 р. народився німецький астроном, геодезист і картограф Християн Маєр ( 1719 — 1783). Один з основоположників досліджень подвійних зір.

Народився в містечку Модрице (Моравія). 1745 року вступив до ордену єзуїтів. З 1752 — професор математики і фізики, з 1762 — професор астрономії Гейдельберзького університету.

1769 року в Росії спостерігав проходження Венери перед диском Сонця. У 1775 за проектом Маєра в Мангеймі була побудована обсерваторія, оснащена найкращими для того часу інструментами. Там він одним з перших почав систематично спостерігати подвійні зорі, відкрив велику кількість їх. 1779 року склав перший каталог подвійних зір, до якого входило 56 пар. Брав участь у вимірі дуги меридіана на території Франції й у складанні великої карти Франції.

SIDEROCRATOR

160 років тому 1 вересня 1859 р. сталася найпотужніша за історію спостережень геомагнітна буря.
Комплекс подій, що включає в себе як геомагнітну бурю, так і потужні активні явища на Сонці, іноді називають «Подією Керрінгтона».

З 28 серпня по 2 вересня на Сонці спостерігалися численні плями і спалахи. Відразу після полудня 1 вересня британський астроном Річард Керрінгтон спостерігав найбільший спалах, який викликав великий корональний викид маси. Він ішов до Землі і досяг її через 18 годин, що дуже швидко, так як це відстань зазвичай проходиться викидом за 3-4 дня. Викид рухався так швидко тому, що попередні викиди розчистили йому шлях.

1-2 вересня розпочався найбільший за всю історію реєстрації геомагнітний шторм, який викликав відмову телеграфних систем по всій Європі і Північній Америці. Північні сяйва спостерігалися по всьому світу, навіть над Карибами; також цікаво, що над Скелястими горами вони були настільки яскравими, що світіння розбудило золотошукачів, які почали готувати сніданок, думаючи, що настав ранок. Згідно з першими оцінками, Dst-індекс геомагнітної активності (англ. Disturbance Storm Time Index) під час бурі досягав -1760 нТл. Екстраполяція наявних вимірів Dst індексу в область екстремальних бур показує, що бурі з Dst = -1760 нТл бувають на Землі не частіше 1 бурі в 500 років. Однак необхідно відзначити, що в науковій літературі висловлюються серйозні аргументи за те, що в силу методичних проблем аналізу даних півторастолітньої давності оцінка Dst = -1760 нТл виявилася завищена, і величина бурі була не більше -900 нТл.

Геомагнітна буря залишила свій внесок і в астрономіі, якраз в 1859 р. було відкрито явище Спектрального аналізу
Розробка в 1859—1862 роках Кірхгофом і Бунзеном методу спектрального аналізу, який став потужним засобом вивчення небесних тіл, знаменувала появу нової галузі астрономії — астрофізики. Кірхгоф виміряв положення кількох тисяч фраунгоферових ліній в спектрі Сонця і встановив їхній збіг з емісійними лініями десятка земних елементів, з чого зробив висновок, що ці хімічні елементи зустрічаються в атмосфері Сонця. Відкриття Кірхгофа дозволили йому по-новому підійти до проблеми фізичної природи Сонця. Показавши, що пануючі в той час уявлення про холодне темне сонячне ядро і розпечену зовнішню оболонку неспроможні, він запропонував першу науково обґрунтовану модель Сонця як розпеченої кулі з дуже високою температурою, оточеною менш гарячою атмосферою, в якій всі елементи перебувають в газоподібному стані. Сонячні плями правильно вважав холоднішими областями в цій атмосфері.

Сонячні плями 1859 р.

Крижані керни свідчать, що події подібної інтенсивності повторюються в середньому приблизно раз в 500 років. Найсильніша буря з початку космічної ери (з 1957 року) сталася 13 березня 1989 року, коли Dst-індекс геомагнітної активності досягав -640 нТл. Також після 1859 року менш сильні бурі відбувалися в 1921 і 1960 роках, коли відзначалися масові збої радіозв'язку.

SIDEROCRATOR

215 років тому 1 вересня 1804 р. Карлом Людвигом Гардінгом було відкрито Юно́ну (лат. 3 Juno) — астероїд у Сонячній системі. Названий на честь Юнони — дружини Юпітера, верховного римського божества.

Юнона належить до головного поясу астероїдов, очолюючи однойменну родину Юнони (англ. Juno family). Юнона — один з досить великих астероїдів головного поясу — за різними оцінками від 234 до 267 км у діаметрі. Юнона є одним з найбільших членів головного поясу астероїдів в Сонячній системі, але це все ще тільки кілька відсотків маси найбільшого жителя цього регіону: карликової планети Церери. Оберт навколо власної осі астероїд здійснює за 0,3004 доби. Має альбедо 0,238, що дає на відстані 1 а. о. світимість 5,33 зоряної величини, і належить до спектрального класу S.

SIDEROCRATOR

165 років тому 8 вересня 1954 р. народився Генріх Карл Фрідріх Крейц (1854 - 1907) - німецький астроном, відомий в основному з дослідження орбіт деяких навколосонячних комет та підтвердженню гіпотези, що вони є частинами однієї великої комети, зруйнованої кілька сотень років тому. Це сімейство тепер носить його ім'я; серед цих комет - найяскравіші з спостерігалися в останньому тисячолітті.

Генріх Крейц народився в м Зигені в 1854 році. Отримав докторський ступінь в університеті Бонна в 1880. У 1882 він переїхав в Кіль, влаштувавшись на роботу в місцеві обсерваторію і університет. У 1896 році він став редактором «Astronomische Nachrichten», головного астрономічного журналу того часу, і пропрацював на цій посаді до своєї смерті в 1907 році.

Навколосонячні комети Крейца — сімейство навколосонячних комет, назване на честь астронома Генріха Крейца, який вперше показав їх
взаємозв'язок. Вчені вважають, що всі вони є частинами однієї великої комети, зруйнованої декілька століть тому.
Деякі з них стали Великими кометами, які можна іноді навіть удень побачити біля Сонця. Остання з них, комета Ікея — Секкі, з'явилася 1965 року, і ймовірно, стала однією з найяскравіших комет останнього тисячоліття. Є велика ймовірність того, що в найближчі десятиліття будуть відкриті нові яскраві члени цього сімейства.

Перші комети сімейства були відкриті неозброєним оком. З моменту запуску супутника SOHO в 1995 році виявлені кілька сотень дрібніших членів сімейства. Деякі з них лише кілька метрів у діаметрі. Всі вони повністю зруйнувалися при наближенні до Сонця. Знімки супутника SOHO доступні через Інтернет, і комети на них відкривають переважно астрономи-аматори.
Першою виявленою кометою, орбіта якої проходила надзвичайно близько до Сонця, була Велика комета 1680. Вона пролетіла на відстані лише 200 000 км (0,0013 а. о.) від поверхні Сонця, що дорівнює приблизно половині відстані від Землі до Місяця. Таким чином, вона стала першою з відомих навколосонячних комет. Її перигелійна відстань (тобто від центру Сонця, а не від поверхні) становила лише 1,3 сонячного радіуса. Для гіпотетичного спостерігача, розташованого на поверхні комети, Сонце б займало на небі кут у 80°, було б у 27 000 разів більшим і яскравішим, ніж на Землі, віддаючи 37 мегават тепла на квадратний метр поверхні комети.

Астрономи того часу, включаючи Едмонда Галлея, припустили, що це було повернення комети, яку спостерігали 1106 року також біля Сонця. 163 роки по тому, в 1843-му, з'явилася ще одна комета, що пройшла поблизу від Сонця. І хоча розрахунки орбіти комети показали, що її період становив кілька століть, деякі астрономи задумалися, чи не було це поверненням комети 1680. Велика південна комета 1880 року мала майже таку саму орбіту, що й комета 1843, як і наступна, Велика вереснева комета 1882. Було запропоновано пояснення, що, можливо, це була одна й та сама комета, але її період обертання якимось чином скорочувався при кожному проходженні перигелію, можливо, через тертя об якусь речовину, що оточує Сонце.

Висловлювали й іншу гіпотезу: що всі ці комети були фрагментами однієї давньої навколосонячної комети. Це припущення прозвучало 1880 року, і воно стало особливо правдоподібним після того, як Велика комета 1882 розпалася на кілька частин. 1888 року Генріх Крейц опублікував роботу, в якій показав, що яскраві комети 1843, 1880 і 1882 років, судячи з усього, є фрагментами однієї давно зруйнованої гігантської комети. Було також доведено, що комета 1680 не має до них стосунку.

Після появи наступної комети цього сімейства 1887 року не було помічено жодної до 1945 року. Два члена сімейства з'явилися в 1960-х роках: це комети Перейри (1963) і Ікея — Секі. Остання досягла максимуму яскравості 1965 року і після свого перигелію розпалася на три частини. Поява цих комет практично одна за одною викликала новий інтерес до вивчення динаміки комет Крейца.

SIDEROCRATOR

230 років тому 9вересня 1789 р. народився американський астроном, один з піонерів астрофотографії Вільям Кренч Бонд (William Cranch Bond, 1789 - 1859).

Народився в родині годинникаря, змалку полюбив техніку,
У 1806 році, коли йому було сімнадцять років, Бонд побачив сонячне затемнення . Незабаром після цього він став завзятим астрономом-аматором . Побудував в Дорчестері приватну обсерваторію і в 1838 році брав участь як астроном у вченій експедиції Вілкса. У 1839 році на нього покладено завідування спорудою обсерваторії в Кембриджі (Гарвардська обсерваторія), в якій він став директором, а потім на посту директора обсерваторії став його син, Джордж Філліпс Бонд.

16 вересня 1848 спільно з сином Дж. Бондом відкрив восьмий супутник Сатурна — Гіперіон. Проводив різноманітні астрономічні і метеорологічні спостереження, вивчав магнітне поле Землі. Відкрив Велику комету 1811 року. Разом з сином в 1847–1851 провів перші успішні експерименти по застосуванню фотографії в астрономії, отримав 16 липня 1850 першу фотографію (дагеротип) зірки Вега.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221778 раз)