Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221789 раз)

SIDEROCRATOR

115 років тому 9 вересня 1904 р. народився французький астроном, винахідник фотопомножувача - Андре Лальман (André Lallemand; 91904 — 1978).

Народився в Сіре-ле-Понтає. Закінчив Страсбурзький університет. Потім працював у Страсбурзькій обсерваторії, після 1945 — у Паризькій обсерваторії, з 1961 — професор Колеж-де-Франс.

Наукові праці присвячені розробці електронно-оптичних приймачів зображення і застосування їх в астрономії. У 1934 почав експерименти з електронної фотографії, які увінчалися створенням в 1951 першої електронної камери (камера Лальмана), призначеної для фотографування слабких небесних об'єктів та їхніх спектрів. При тривалих експозиціях вона дає виграш у 30-40 разів в порівнянні із звичайною фотографією. Камера Лальмана знайшла широке застосування в багатьох обсерваторіях світу.
Андре Лальман встановлює свою камеру на телескоп

Розробив фотопомножувач, призначений спеціально для астрономічних досліджень. У період роботи у Страсбурзькій обсерваторії сконструював високоточний фотометр для вимірювання астронегатівів.
Один з перших фотопомножувачів

SIDEROCRATOR

145 років тому 13 вересня 1874 р. народився румунсько-російський астроном Ніколай Доніч (1874 - 1956)

Народився в Бессарабії був потомком дворянського роду.
Відвідував курси середньої школи Рішельє в Одесі (до 1893) та Одеського університету. Закінчивши з відзнакою університет у 1897 році, він поїхав до Петербурга, де розпочав свою наукову кар’єру під керівництвом російського астронома акад. Ф. А. Бредіхіна, зокрема, займаючись астрономією, співпрацюючи з найважливішими російськими астрономами того часу: Ф. А. Бредіхіним, О. А. Баклундом, А. А. Белопольським, С. Н. Костинським.

Після одноголосного обрання його членом Астрономічного товариства Росії (1904 р.) Н. Доніч представив на засіданні Товариства детальний звіт про свою роботу та підготовку експедиційних заходів для спостереження повного сонячного затемнення 30 серпня 1905 року. Доніч, який вже був відомим фахівцем у галузі досліджень сонця взяв на себе керівництво експедицією до Іспанії в 1900 р.

У 1908 році він побудував власну астрономічну обсерваторію в Старому Дубасарі в Бессарабії , на правому березі Дністра. Тут установив 10 см телескоп Цейса, на якому проводив спектральні спостереження Сонця, а також багато інших пристроїв. Він був сьомим спостерігачем у Європі за спектрогеліографією та єдиним у Східній Європі.
У 1918-1944 рр. Жив і працював у Дубасарії Вечі та Бухаресті, У червні 1936 року він очолив румунську експедицію для вивчення повного сонячного затемнення в Туреччині . Експедицію спонсорував Королівський фонд Румунії, а для наукового спостереження використовувався телескоп фокусної відстані 10 м. З 1944 року він проживав у Франції . Він працював у Медоні та Ніцці .

Астрономічні дослідження Ніколая Донічі стосуються астрономії Сонця, хромосфери , планет , зодіакального світла. Спостерігав 8 сонячних затемнень у різних куточках світу (1900 та 1905 рр. В Іспанії, 1901 р. На острові Суматра , 1904 р. У Камбоджі, 1912 р. У Португалії, 1914 р. У Росії, 1932 р. У США та 1936 р. У Туреччині), 8 місячних затемнень , Він встановив, що на планеті Меркурій немає атмосфери , ґрунтуючись на вивченні проходження планети над диском Сонця в 1907 та 1924 роках , спостерігав і фотографував комету Галлея в рік її переходу в перигелій (1910), досліджував планету Сатурн, спостерігали та вимірювали зодіакальне світло в Єгипті (1908) та Алжирі (1947-1952). У 1907 р. Він сфотографував в Єгипті прохід планети Меркурій над Сонячним диском, як у 1914 р. У 1903 р. Також провів астрономічні спостереження на горі Монблан на висоті 4810 м.

Edward

40 рокiв тому, 20 вересня 1979 року канадський аматор Рольф Мейэр (1953-2016) вiзуально вiдкрив нову комету. Вiн використовував 40 см рефлектор встановленний на базi RASC поблизу Оттави. Комета знаходилаль у сузiр'i Дракона, була слабка, приблизно 11.5 m, дифузна з невеликою конденсацiею. Вiдкриття за 4 години пiддвердив Джиклас з Ловеловськоi обсерваторii (Aризона). Попереднi розрахунки орбiти дали параболiчну орбiту. Подальшi позицiйнi спостереження дали елiптичну орбiту з великим перiодом обертання, приблизно 390 рокiв.

SIDEROCRATOR

500 років тому 20 вересня 1519 р. З Iспаніі відплила експедиція Магеллана, в ході якоі астрономом, який був в складі експедиціі були вперше досліджені та описані об'єкти які зараз відомі як Магелланоаві Хмари.
Самі учасники експедиціі використовували іх як навігаційні зорі в якості альтернативи полярній зорі в Пн. півкулі.
Взагалі Магелланові або Капські хмари були відомі ще арабам з 889 р., але європейці дізнались про них лише з експедиціі Васки да Гами, остаточнож описані вони були в 16 ст.

SP

Одна фраза из Вики: "6 сентября 1522 года «Виктория» под командованием Хуана Себастьяна Элькано добралась до Испании, став, таким образом, единственным кораблём флотилии Магеллана, победно вернувшимся в Севилью. На корабле было восемнадцать выживших."

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 21 Вересня 2019, 07:45:17

Одна фраза из Вики: "6 сентября 1522 года «Виктория» под командованием Хуана Себастьяна Элькано добралась до Испании, став, таким образом, единственным кораблём флотилии Магеллана, победно вернувшимся в Севилью. На корабле было восемнадцать выживших."

Всіх інших згубила жадоба до наживи

SIDEROCRATOR

170 років тому 23 вересня 1849 р. неародився німецький астроном, спеціаліст з зоряної астрономії, астрофізики і небесної механіки Гуґо фон Зелігер (Hugo von Seeliger 1849 — 1924)

Родився в Бяла (нині Бельсько-Бяла, Польща). Освіту здобув у Гейдельберзькому університеті, потім навчався в Лейпцигу. У 1873—1877 працював спостерігачем в Боннській обсерваторії, потім приват-доцентом в Лейпцигу. У 1881 — директор обсерваторії в Готі, з 1882 — професор астрономії і директор обсерваторії Мюнхенського університету.

Основні наукові роботи відносяться до зоряної астрономії. У Боннській обсерваторії брав участь у позиційних спостереженнях зірок для каталогу AGK; будучи учасником експедиції на Оклендські острови, спостерігав проходження Венери по диску Сонця. У 1884—1909 на основі зоряного каталогу «Боннський огляд» виконав перші статистичні дослідження просторового розподілу зірок. Першим розвинув відповідний математичний апарат, вивів інтегральне рівняння, що визначає світність і зоряну щільність через відоме з підрахунків число зірок до даної величини. Сформулював теорему, що носить його ім'я, згідно з якою при відсутності міжзоряного поглинання і рівномірному розподілі зірок у просторі число зірок до цієї величини при переході від однієї величини до наступної зростає в 3,98 раза. Виходячи з цієї теореми і спираючись на підрахунки зірок до 13,5 m, побудував в 1920 свою модель Чумацького Шляху — сфероїд розміром 14400 × 3300 пк з Сонцем в центрі, оцінив середнє значення поглинання світла в міжзоряному просторі — 0,3 зоряної величини на 4000 пк (це значення дуже занижене, нині його приймають рівним приблизно 1,6 зоряної величини на 1000 пк).

Зелігер сформулював один з космологічних парадоксів — гравітаційний. Він полягає в тому, що згідно з ньютонівською теорією тяжіння в нескінченному Всесвіті при нескінченно великій її масі сила тяжіння не має певної кінцевої величини. Цей парадокс знаходить свій розв'язання в теорії тяжіння Ейнштейна, а також у визнанні ієрархічності будови Всесвіту.

Виходячи з теорії Максвелла, за якою кільця Сатурна складаються з окремих дрібних частинок, Зелігер прийшов до висновку, що внаслідок взаємних затемнень та екранування часток одна одною альбедо кілець має бути максимальним в опозиції і зменшуватися при інших фазових кутах. Подальші фотометричні дослідження кілець показали, що їхня яскравість змінюється згідно з формулою Зелігера, і тим самим підтвердили справедливість теорії Максвелла. Намагався пояснити рух перигелію Меркурія та інші нев'язки в русі внутрішніх планет гравітаційним впливом міжпланетного речовини, що викликає явище зодіакального світла, і розрахував необхідні для цього щільність і розміри хмари міжпланетного речовини. Запропонував гіпотезу, згідно з якою спалахи нових відбуваються при зустрічах зірок з рухомими туманностями. Досліджував подвійні і кратні зірки.

SP

Цитувати

Всіх інших згубила жадоба до наживи

Если подходить с этой точки зрения, то все экспедиции в Новый Свет и вокруг Африки совершались с целью наживы (хотя бы для того, чтобы "отбить" затраты, в частности, на экспедицию Магеллана потрачено 8 миллионов мараведи).
Но и по сути ты не совсем прав. Например, 40 человек было приговорено к смертной казни за заговор против капитана, 18 попали в плен к португальцам и т.д.

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 24 Вересня 2019, 10:30:40

Цитувати
Всіх інших згубила жадоба до наживи
Если подходить с этой точки зрения, то все экспедиции в Новый Свет и вокруг Африки совершались с целью наживы (хотя бы для того, чтобы "отбить" затраты, в частности, на экспедицию Магеллана потрачено 8 миллионов мараведи).
Но и по сути ты не совсем прав. Например, 40 человек было приговорено к смертной казни за заговор против капитана, 18 попали в плен к португальцам и т.д.

а тих що повернулися ще довго мордувала інквізиція, бо вони пливучи весь час на захід збилися в календарі і неправильно святкували праздники

SIDEROCRATOR

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 20 Вересня 2019, 23:03:03

Взагалі Магелланові або Капські хмари були відомі ще арабам з 889 р., але європейці дізнались про них лише з експедиціі Васьки да Гами, остаточнож описані вони були в 16 ст.

Хоча в трактаті 1562 р. De distantis loсorum Самуеля Сідерократора вказується, що перше повідомлення про Магелланові хмари датоване 63 р. н. е. коли Нерон відправив експедицію на чолі з Матернусом на пошуки витоків Нілу експедиція дісталася Судду в південному Судані і по дорозі описувала все що бачила в т. ч. і зоряне небо, зокрема і хмари, які було добре видно з тих місць.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 27 Листопада 2017, 11:16:27

165(1852) рокiв тому 26 листопада народився видатий украiнський механiк та оптик Йосип Андрiйович Тiмченко.

Учора на виставці годинників у КАО в експозиції був присутній і такий унікальний експонат - часовий механізм ведення телескопа роботи Тимченка 1887 р. який свого часу працював на одному з телескопів у обсерваторіі

SIDEROCRATOR

375 років тому 25 вересня 1644 р. народився Олаф Ремер (Ole Christensen Rømer; 1644 — 1710) — данський астроном, який першим виміряв швидкість світла (1676).

Ремер народився в родині купця. Закінчив Копенгагенський університет. Учень фізика Расмуса Бартоліна, під його керівництвом вивчав математику й астрономію, потім допомагав французькому астрономові Пікару у визначенні географічного розташування Уранібурга. Пікар переконав молодого Ремера податися з ним до Парижа.
Олаф Ремер під час спостережень

1671 року Ремер перебрався до Парижа, де працював у Паризькій обсерваторії. Також він був вчителем дофіна і брав участь у створенні фонтанів Версаля. Ремер став діяльним співробітником Кассіні і був обраний членом паризької академії наук.

Найважливішою з наукових робіт Ремера в Парижі було визначення швидкості світла, засноване на низці спостережень над затемненнями супутника Юпітера Іо. Користуючись складеними Дж. Кассіні таблицями руху супутників Юпітера. Ремер пояснив запізнювання часу затемнення першого супутника (для випадку, коли Земля і Юпітер найвіддаленіші один від одного порівняно з часом затемнення при найменшій відстані між ними) скінченністю швидкості світла. Запізнення становило 22 хвилини, і цей час витрачався світлом, щоб подолати відстань, яка дорівнює діаметру орбіти Землі (за сучасними даними, світло проходить цю відстань приблизно за 17 хвилин). Перший звіт про своє відкриття Ремер надав до Паризької академії 22 листопада 1675 року. Цій же темі він присвятив мемуар «Démonstration touchant le mouvement de la lumière» («Старі мемуари паризької академії наук», тт. I і X). Спочатку гіпотеза Ремера була зустрінута з недовір'ям, оскільки більшість учених були впевнені, що швидкість світла нескінченна. Лише за півстоліття вона затвердилася в науці.

За свідченням Лейбніца, Ремер ще до 1676 року зробив важливе в практичному відношенні відкриття, що епіциклоїдні зубці в зубчатому колесі спричиняють найменше тертя.

У «Старих мемуарах паризької академії» були надруковані ще деякі повідомлення Ремера, наприклад: «Règle universelle pour juger de la bonté des machines qui servent à élèver l'eau par le moyen d'une machine» (т. I); «Construction d'une roue propre à exprimer par son mouvement l'inegalité des révolution des planètes» (там само); «Experimenta circa altitudines et amplitudines projectionis corporum gravium, instituta cum argento vivo» (VI), «De crassitie et viribus tuborum in aquaeductibus secundum diversas fontium altitudines diversas que tuborum diametros» (там само). Опису винаходів Ремера присвячена також низка статей, надрукованих у виданні «Machines approuv. entre 1666 et 1701 par l'Acad. de Paris» (I, 1735).

Вимірювання швидкості світла Ремером

1681 року Ремер повернувся на батьківщину й став професором математики й астрономії в копенгагенському університеті. Він активно займався астрономічними спостереженнями як у себе вдома, так і в університетській обсерваторії, використовуючи вдосконалені інструменти, зроблені за його кресленнями. Ремер взявся за обладнання астрономічної обсерваторії, яка, завдяки його працям, швидко зайняла визначне місце в науці. Ремер винайшов кілька астрономічних інструментів: полуденну трубу, меридіанне коло, екваторіал з годинниковим колом і дугою нахилів та деякі інші. За допомогою них він провів цілу низку чудових досліджень: визначив схилення та пряме піднесення понад 1000 зір; робив протягом 17 чи 18 років спостереження, які, на його думку, мали привести до визначення річних паралаксів нерухомих зір та інше. Окрім згаданих вище інструментів, винайдених Ремером, широкого розповсюдження наприкінці XVII ст. набув мікрометр, що використовується під час спостереження затемнень і має дуже дотепний устрій.

Як королівський математик він розробив національну систему мір і вагів для Данії, яку запровадили 1 травня 1683 року. Ремеру належить також заслуга введення в Данії григоріанського календаря (1710 року). Після повернення Ремера на батьківщину було опубліковано лише два його твори — обидва в «Miscellanea Berolinensia»: «Descriptio luminis borealis» (I, 1710) і «De instrumento astronomicis observationibus inserviente а se invento» (III, 1727). Перша біографія Ремера написана Горребоу і вміщена на початку згаданого вище твору.

1705 року Ремера було призначено на посади поліцмейстера й бургомістра в Копенгагені, які він посідав до самої смерті з великою користю для міста.
На жаль, його спостереження не збереглися: вони згоріли під час великої пожежі в Копенгагені 1728 року. Пожежа знищила й обсерваторію. Учневі й наступникові Ремера по управлінню обсерваторією, Горребоу, вдалося врятувати тільки незначну частину рукописів Ремера.

SIDEROCRATOR

205 років тому 27 вересня 1814 р. народився американський астроном Деніел Кірквуд (Daniel Kirkwood; 1814 — 1895)

1857 року виявив існування проміжків у розподілі середніх відстаней астероїдів від Сонця; ці проміжки відповідають періодам обертання астероїдів навколо Сонця, кратним періоду обертання Юпітера, тобто перебувають в резонансі з ним.

Кірквуд знайшов також, що щілини в кільцях Сатурна пов'язані з його супутниками — частинки в цих щілинах обертались би навколо планети в резонансі з супутниками. Причина відсутності астероїдів і частинок у кільцях на резонансних орбітах остаточно не встановлена. Кірквуд близько підійшов до відкриття сімейств астероїдів. 1892 року він виокремив тридцять дві групи астероїдів із близькими орбітами (остаточне існування сімейств астероїдів було встановлено К. Хіраямою).
1861 року першим висловив думку про зв'язок метеорів з кометами, що незабаром було підтверджено збігом орбіт кількох метеорних потоків з орбітами комет. У 1866—1867 першим розглянув можливий зв'язок між кометами й астероїдами. Піддав критиці небулярну гіпотезу П. С. Лапласа, довівши, що вона не здатна пояснити багато особливостей Сонячної системи.

Досліджені ним проміжки в поясі астероїдів називають люками Кірквуда на його честь.

SIDEROCRATOR

195 років тому 27 вересня 1824 р. народився американський астроном - засновник Astronomical Journal - Бенджамін Апторп Гулд (Benjamin Apthorp Gould 1824 — 1896).
Також він виявив пояс Гулда, а також заснував Аргентинську національну обсерваторію та Національну службу погоди Аргентини.

Після навчання в Гарвардському коледжі та закінченні в 1844 р. він вивчав математику та астрономію у К. Ф. Гаусса в Геттінгені , Німеччина, за цей час опублікував приблизно 20 робіт про спостереження і рух комет і астероїдів. Після отримання доктора філософії. (він був першим американцем, який отримав цей ступінь з астрономії), він відвідав європейські обсерваторії, попросивши поради щодо того, що можна зробити для подальшої астрономії як професійної науки в США. Основна порада, яку він отримав, - запустити професійний журнал за зразком провідного світового астрономічного видання Astronomische Nachrichten .
Гулд повернувся до Америки в 1848 році, а з 1852 по 1867 рік керував відділом довготи при Береговій службі США . Він розробив та організував службу, одним із перших визначив довготу телеграфними засобами та застосував Атлантичний кабель у 1866 році для встановлення точних довгот між Європою та Америкою.

Після повернення в Кембридж, штат Массачусетс він заснував Американський астрономічний журнал (Astronomical Journal; AJ) — одне з провідних астрономічних періодичних видань, що виходить у світ досі, в 1849—1861 і 1885—1896 рр. — його редактор. Журнал видається від імені Американського астрономічного товариства.

З 1855 по 1859 р він працював директором обсерваторії Дадлі в Олбані, штат Нью-Йорк У 1861 році він взяв на себе величезне завдання - підготувати до друку записи астрономічних спостережень, зроблені у Військово-морській обсерваторії США з 1850 року.

У 1851 році Гулд запропонував нумерувати астероїди в порядку їх виявлення.

У 1864 році він створив приватну обсерваторію в Кембриджі, штат Массачусетс.
А в 1868 р. від імені Аргентинської республіки взяв на себе організацію національної обсерваторії в Кордобі . У 1871 році він став першим директором Аргентинської національної обсерваторії. Перебуваючи там, він із чотирма помічниками картографував небо південного півкулі, використовуючи нещодавно розроблені фотометричні методи.
Потреба астрономів у прогнозуванні гарної погоди спонукала Гулда співпрацювати з аргентинськими колегами для створення Аргентинської національної служби погоди, першої в Південній Америці.
Кордовска обсерваторія

Вимірювання Гулдом фотографій Плеяд Л. М. Резерфорда 1866 року дають йому право стати піонером у використанні фотографії як інструменту точності; у Кордобі він отримав 1400 негативів південних зоряних скупчень. Він залишився в Аргентині до 1885 року, поки не повернувся в Кембридж, штат Массачусетс. Він отримав Золоту медаль Королівського астрономічного товариства в 1883 році та медаль Джеймса Крейга Ватсона в 1887 році.

У 1879 році він опублікував атлас і каталог 10 649 південних зірок до 7-ої зоряної величини — «Аргентинську уранометрію».

Звернув увагу і вивчив (1879 рік) кільце з яскравих зірок, що оперезає небесну сферу і нахилене на 18° до галактичного екватора (це кільце пізніше було назване «поясом Гулда»), воно виявилося частиною місцевої системи Галактики (пояс виявив Джон Гершель у 1847 році).

У 1884 році опублікував зонний каталог на 73160 зірок. У 1886 видав Аргентинський загальний каталог на 32448 зірок.

SIDEROCRATOR

135 років тому 29 вересня 1884 р. австрійський астроном Йоганн Паліза відкрив астероїд 243 Іда

243 Іда (лат. Ida) — невеликий астероїд головного поясу, що входить до сім'ї Короніди. Названо на честь німфи з давньогрецької міфології, яка няньчила юного Зевеса. Пізніші спостереження ідентифікували Іду як кам'яний астероїд типу S (один з найпоширеніших спектральних класів астероїдів).

Орбіта Іди, як і всі інших астероїдів головного поясу, розташована між Марсом та Юпітером, її орбітальний період становить 4,84 року, а період обертання навколо власної осі — 4,63 години. Іда має неправильну витягнуту форму з середнім діаметром 32 км.

28 серпня 1993 року повз астероїда пролетів автоматичний космічний апарат «Галілео» (США), який виявив у Іди супутник розміром 1,4 км. Супутник отримав назву Дактиль, на честь дактилів — демонів у давньогрецькій міфології, що мешкали на острові Крит, на горі Іда .

Дактиль став першим супутником, виявленим у астероїда. Його діаметр 1,4 км, що становить близько однієї двадцятої діаметра Іди. Його орбіта навколо Іди не може бути точно визначена, але наявних даних вистачило, щоб приблизно оцінити щільність Іди та її склад. Ділянки поверхні Іди мають різну яскравість, що пов'язано з різною кількістю залізовмісних мінералів на них. На поверхні Іди багато кратерів різного діаметра й віку, це одне з найбільш кратерованих тіл у Сонячній системі.

Зображення з «Галілео» і наступні вимірювання маси Іди дозволили отримати багато нових даних про геологію кам'яних астероїдів. Раніше існувало багато теорій, що пояснюють мінералогічний склад астероїдів цього класу. Отримати дані про їх склад можна було лише завдяки аналізу хондритних метеоритів. Вважається, що саме астероїди типу S є основним джерелом таких метеоритів.

Оцінки маси Іди коливаються від 3,65×1016 до 4,99×1016 кг. Прискорення вільного падіння на поверхні в залежності від положення на астероїді змінюється від 0,3 до 1,1 см/с². Це настільки мало, що космонавт, стоячи на поверхні, може, підстрибнувши, перелетіти з одного кінця Іди на інший, а якщо розігнатися до швидкості 20 м/с, можна і зовсім вилетіти з астероїда.

Іда — астероїд видовженої форми, трохи нагадує круасан з нерівною поверхнею. Довжина астероїда в 2,35 рази перевищує ширину, а середня частина з'єднує дві геологічно різні частини. Таку форму астероїда можна пояснити тим, що він складається з двох твердих компонентів, з'єднаних областю з пухкого роздробленого матеріалу. Однак знімки з «Галілео» не змогли підтвердити цю гіпотезу, хоча на астероїді і були виявлені схили з нахилом 50°, в той час як зазвичай вони не перевищують 35°. Через неправильну форму і високу швидкість обертання розподіл гравітаційного поля поверхнею Іди вкрай нерівномірний. Дія відцентрових сил у масштабах астероїда з такою малою масою і такої форми призводить до вельми помітних спотворень гравітації в різних частинах Іди. Зокрема, прискорення вільного падіння є найнижчим на кінцях астероїда і в його середніх областях (через низьку густину).

SIDEROCRATOR

165 років тому 3 жовтня 1854 р. народився російський та німецький астроном Герман Оттович Струве (1854-1920)

Народився в Пулкові. Син О. В. Струве. До 1895 р. працював у Пулковській обсерваторії, потім обійняв посаду директора обсерваторії і професора Кенігсберзького університету; 1904 р. очолив Берлінську обсерваторію, яку під його керівництвом було переведено до Бабельсбергу. Основні наукові роботи стосуються спостережної астрономії і небесної механіки. Спостерігав подвійні зірки на 15-дюймовому рефракторі. Був першим спостерігачем на найбільшому тоді у світі 30-дюймовому рефракторі Пулківської обсерваторії, який став до ладу 1885 р.; дослідив інструмент і зробив значну кількість вимірювань подвійних зірок.
Великий пулковський рефрактор 1886 р.

Особливу цінність становлять виконані Струве дослідження супутників Марса і Сатурна. На підставі власних спостережень він побудував теорію руху супутників Сатурна. Відкрив лібрацію в русі сьомого супутника цієї планети — Гіперіона і пояснив її впливом на Гіперіон шостого супутника — Титана, найбільшого в системі Сатурну (1888). Відкрив також лібрацию двох найближчих до Сатурна спутников — Мімаса і Енцелада (1892). Спостереження супутника Марса Фобоса, які Струве здійснив у Пулковській обсерваторії, були згодом використані Б. П. Шарплессом при вивченні вікового прискорення в русі цього супутника.

SIDEROCRATOR

215 років тому 3 жовтня 1814 р. народився французький астроном Ерве-Огюст-Етьєн-Албан Фай (Hervé-Auguste-Etienne-Albans Faye 1814 - 1902)

Був ад'юнктом Паризької обсерваторії, потім професором астрономії в Політехнічній школі. Обраний в члени французької академії наук (1847 р), Національної італійської академії деї Лінчеї і Американської академії мистецтв і наук.

23 листопада 1843 р Фай відкрив періодичну комету, що носить його ім'я. Фай відомий переважно як автор величезного ряду блискучих і дотепних статей і заміток (надрукованих в основному в «Comptes Rendus de l'Académie des sciences» - звітах Паризької академії наук) з усіх галузей спостережної астрономії.

У 1836 закінчив Політехнічну школу в Парижі. Потім працював у Паризькій обсерваторії, у 1848—1854 викладав геодезію в Політехнічній школі, в 1854—1873 — професор астрономії університету в Нансі. З 1873 — професор астрономії та геодезії Політехнічної школи.

Наукові праці присвячені фізиці Сонця і комет, космогонії. У 1843 відкрив нову комету (1843 III), що виявилася періодичною і була названа кометою Фая. Пояснював форму кометних хвостів тиском сонячного випромінювання на частинки речовини в хвостах. Вважав Сонце газовою кулею із сильними конвективними рухами. Запропонував гіпотезу про природу сонячних плям, згідно з якою плями — це вихори, що утворюються в результаті зустрічі двох шарів фотосфери, що володіють різними швидкостями. Розвинув і вдосконалив космогонічну теорію Лапласа. Свої космогонічні погляди виклав у книзі «Про походження світів» (1884). Займався удосконаленням астрономічних інструментів, сконструював зеніт-телескоп.

SIDEROCRATOR

4 жовтня 1957 р.
людство вступило в еру освоєння космосу.
В срср було запущено перший штучний супутник

SIDEROCRATOR

Сьогодні святкує 88 рік народження таджицький астроном, фахівець в галузі метеорної астрономії - Пулат Бабаджанович Бабаджанов (1930)

Народився у місті Ура-Тюбе {нині — Істаравшан). Закінчив Ленінабадський педагогічний інститут (1949) (нині Худжандський університет). У 1951—1954 — аспірант Державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга. З 1954 року працює в Інституті астрофізики АН Таджицької РСР, у 1959—1971 та 1992—2002 роках був його директором, з 1971 року очолював відділ метеорної астрономії; в 1963—1967 роках керував будівництвом Гіссарської обсерваторії цього інституту.

Основні наукові роботи відносяться до метеорної астрономії. Визначив орбіти більше 400 метеорів, відкрив понад 20 нових метеорних потоків — асоціацій. Вивчав структуру і походження метеорних потоків, особливості розподілу орбіт метеорних тіл у міжпланетному просторі. Згідно з міжнародними програмами провів у 1957—1959 роках дослідження фізичних параметрів верхніх шарів земної атмосфери в метеорний зоні за результатами фотографічних і радіолокаційних спостережень метеорів. Організував радянську екваторіальну експедицію (Сомалі, 1968—1970), яка здійснила цикл вимірювань дрейфу метеорних слідів над екватором, у результаті були отримані експериментальні дані про закономірності рухів верхньої екваторіальної атмосфери. Під керівництвом Бабаджанова створена апаратура і розроблені методи для дослідження фізичних явищ, які супроводжують політ метеорних тіл в атмосфері, вперше в СРСР проведено паралельні фотографічні і радіолокаційні спостереження метеорів.

SIDEROCRATOR

15 жовтня 1582 р. в Європі було введено новий календар.

Реформа календаря мала за мету ліквідувати зсув весняного рівнодення: від запровадження юліанського календаря до 16 століття виникла різниця в 10 днів порівняно з фактичним настанням рівнодення. Оскільки дата весняного рівнодення є важливою для визначення дати Великодня, це створювало проблеми. Згідно з нововведенням папи Григорія 13, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Цього дня в Італії, Франції, Іспанії, Португалії та Речі Посполитій (зокрема, й на території України) запроваджено григоріанський календар — десять днів було вилучено з календаря.
До Григорія XIII проект намагалися здійснити папи Павло III і Пій IV, але успіху вони не досягли. Підготовку реформи за вказівкою Григорія XIII здійснювали астрономи Христофор Клавий і Алоізій Луллій. Результати їхньої праці були зафіксовані в папській буллі, підписаної понтифіком і названої Inter gravissimas ( «Серед найважливіших»)

1583 року Григорій XIII надіслав Константинопольському Патріарху Ієремії II посольство з пропозицією перейти на новий календар. Незважаючи на
очевидні переваги і більшу точність наприкінці 1583 року на соборі в Константинополі пропозицію було відкинуто як невідповідну канонічним правилам святкування Великодня. Немалу роль у відмові перейти на нове літочислення відіграла і Отоманська порта під владою якої находився Константинополіс

В Україні григоріанський календар де-юре було запроваджено одразу ж після його ухвалення Папою Римським (оскільки 1582 року українські землі входили до складу Речі Посполитої, що була офіційно католицькою державою). Проте в той час ситуація між польською католицькою та українською православною церквою була дуже напруженою; спроби змусити православних прийняти григоріанський календар лише ускладнили ситуацію. Відтак українська православна (так само, як і греко-католицька) церква досі дотримується юліанського календаря.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221789 раз)