Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
27 Лютого 2025, 11:23:21

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[Edward]

Друге видання 1909 р:

Не втратило актуальності і досі

Для мене точно не втратило, бо це особистий примiрник Д.Д.Максутова.

Тоді це вже Святий грааль

Цих "граалiв" на цiлу поличку вистачить...

[SIDEROCRATOR]

Друге видання 1909 р:

Не втратило актуальності і досі

Для мене точно не втратило, бо це особистий примiрник Д.Д.Максутова.

Тоді це вже Святий грааль

Цих "граалiв" на цiлу поличку вистачить...

то в тебе там цілий релікварій

[SIDEROCRATOR]

485 років тому 26 лютого 1585 р. народився Федеріко Цезі - італійський вчений, натураліст, засновник Національної академії деї Лінчеї, людина, яка запровадила в ужиток термін Телескоп.
Хоча справжнім автором терміну є греко-італійський математик Іоанн Демесіані, котрий придумав його в квітні 1611 р.

Подякували

3 :Edward, UKBB, skygalaxy

[SIDEROCRATOR]

485 років тому 28 лютого 1535 р. народився Корнеліус Гемма (Cornelius Gemma ; 1535  - 1578) - нідерландський медик та астроном .

Старший син математика і картографа Фрізіуса Реньєрі Гемма . Навчався в Латинській школі в Мехелені . З 1550 роки вивчав мистецтва і медицину в Старому Льовенського університеті . З 1569 року викладав там, в 1570 році отримав ступінь доктора філософії.

Відомий як астроном , який описав місячне затемнення 1569 року . 9 листопада 1572 р. за два дні до Тихо Браге зафіксував спалах наднової в сузір'ї Кассіопеї , яку назвав «Нова Венера».
Одною з найбільш науково значущих праць Гемми стосувалася Великої комети 1577 року "De prodigiosa specie, naturaque Cometae, qui nobis effulsit altior lunae sedibus, insolita prorsus figura, ac magnitudine, anno 1577", яку він вперше спостерігав 14 листопада того ж року. Був одним з небагатьох астрономів, які зрозуміли, що Велика Комета 1577 року , як і інші комети рухаються за межами атмосфери Землі.  Браге дуже критично ставився до математичних недоліків свого колеги, але високо оцінив його розділ про космічні та фізичні характеристики комети. Гемма підпорядкував свої точні астрономічні спостереження  дослідженню математичних та фізичних характеристик комети.

Гемма робив внесок і у розвиток медицини, йому належить перше зображення стрічкового  людини, яке він опублікував у своїх медичних працях в 1552 році.

Двома найбільш важливими роботами вченого є «De Arte Cyclognomica» ( Антверпен , 1569) і «De Naturae Divinis Characterismis» (Антверпен, 1575), в яких він виклав знання з медицини , астрономії , астрології і ін .

Відредагував посмертну роботу свого батька De astrolabo catholica (1556). У 1560 році почав публікувати свої власні роботи в щорічній серії Ephemerides meteorologe. Опублікував першу наукову ілюстрацію північного сяйва в своїй книзі про наднову 1575 року.


Перше зображення північного сяйва

Виступав проти свого батька, одного з перших прихильників геліоцентричної системи світу за відновлення старої геоцентричної системи світу Птолемея.

Подякували

1 :UKBB

[slava3500]

Вибачте, але от не сприймаю я серйозно як гранда Фламмаріона після того, як дізнався, що він займався містикою. Для мене це приблизно як зараз шановному астроному складати гороскопи.

[SP]

Ньютона тоже не воспринимаем? (алхимия, "дешифровка" Библии, трактаты по богословию).

Подякували

2 :Edward, serhio_67

[SIDEROCRATOR]

Вибачте, але от не сприймаю я серйозно як гранда Фламмаріона після того, як дізнався, що він займався містикою. Для мене це приблизно як зараз шановному астроному складати гороскопи.

Галілей і Кеплер теж астрологією підробляли і що? Тоді мода така була

[SIDEROCRATOR]

200 років тому 29 лютого 1820 р. народився американський астроном Льюїс А. Свіфт (Lewis A. Swift 1820 - 1913 ) який виявив 13 комет і 1248 раніше некаталогізованих туманностей.


За словами Свіфта, він вперше зацікавився астрономією ще хлопчиком після спостереження за Великою кометою 1843 р.

Свіфт проводив свої ранні спостереження в Рочестері, штат Нью-Йорк. Пізніше він отримав покровителя - бізнесмена з патентної медицини Рочестера Гульберта Харрінгтона Уорнера , який фінансував будівництво обсерваторії Свіфта. Для придбання 16-дюймового телескопа для Свіфта було зібрано фонд у розмірі 13 000 доларів.

Згодом Свіфт поїхав до Каліфорнії, щоб стати директором обсерваторії Маунт Лоу , взявши туди з собою і 16-дюймовий телескоп.

Свіфт виявив сам чи спільно ряд комет , включаючи періодичні комети 11P / Tempel-Swift-LINEAR , 64P / Swift-Gehrels та 109P / Swift-Tuttle (материнське тіло метеорної зливи Персеїд). Він також виявив комети C / 1877 G2 , C / 1878 N1 , C / 1879 M1 , C / 1881 J1 , C / 1881 W1 , C / 1892 E1 , D / 1895 Q1 (він же D / Swift, чий уламки   ймовірно, зіткнулися 15 вересня 1967 р. з Mariner 4 ), C / 1896 G1 та C / 1899 E1, і спільно відкрив C / 1883 D1 (Брукс-Свіфт) проте комету 54P / de Vico-Swift-NEAT виявив його син Едвард Д. Свіфт, а не він.

Він виявив свою останню комету у віці 79 років. Він був одним з небагатьох людей, котрі побачили Комету Галлея під час двох її появ.

У 1878 році він вважав , що помітив дві планети типу Вулкана (планети всередині орбіти Меркурія ), але він помилився.

Крім комет, він також виявив сотні туманностей , та галактик.
серед них: NGC 6 ; NGC 17 ; NGC 19 ; NGC 21 ; NGC 27 ; NGC 35 ; NGC 47 ; NGC 48 ;
NGC 49 ; NGC 51 ; NGC 64 ; NGC 73 ; NGC 75 ; NGC 100 ; NGC 112 ; NGC 1128 ; NGC 150 ;
NGC 151 ; NGC 155 ; NGC 161 ; NGC 190 ; NGC 237 ; NGC 240 ; NGC 250 ; NGC 262 ;
NGC 317B ; NGC 332 ; NGC 1042 ; NGC 6050A ; NGC 6622 ; NGC 6951.

Він був удостоєний більше медалей, ніж будь-який інший сучасний астроном, серед яких три золоті з Австрійської академії наук у Відні , чотири бронзові медалі Тихоокеанського Астрономічного товариства та медаль Лапласа Французького астрономічного товариства .  Він першим отримав медаль Джексона-Гвілта Королівського астрономічного товариства (1897).

Подякували

2 :Edward, UKBB

[Edward]

Вибачте, але от не сприймаю я серйозно як гранда Фламмаріона після того, як дізнався, що він займався містикою. Для мене це приблизно як зараз шановному астроному складати гороскопи.

Время тодi було таке дурне...© эзотерика...
Одна Блаватьська чого коштуе, з ii пшеницею з Марсу та вишнями з Венери...
Так що, такi дитячi пустощi Фламмарiону можна пробачити. 

[slava3500]

Можна і так, але його "популярну астрономію" свого часу читав швидше як фантастику. Вона написана до того легким стилем, що не сприймається як наукове видання.

[SIDEROCRATOR]

Можна і так, але його "популярну астрономію" свого часу читав швидше як фантастику. Вона написана до того легким стилем, що не сприймається як наукове видання.

Весь коник науковоі популяризаціі в тому щоб простими словами пояснити складні матеріі. Фламмаріон з цим справився на всі 100%

[Edward]

Можна і так, але його "популярну астрономію" свого часу читав швидше як фантастику. Вона написана до того легким стилем, що не сприймається як наукове видання.

Свiтобудова для тодiшнього европейця (кiнець ХIX сторiчча) була зовсiм iншою,  а велика частина населення була не так як зараз iнтелектуально розвинена, тому усi тексти з нашоi точки зору виглядають дещо примiтивно. Плюс, треба поправка на тодiшнiй стан астрономii, та й взагалi такого жанру тодi ще не iснувало. Фламмарioн був одним з перших хто узявся за цю справу. У всякому випадку, багато радянських вчених та майбутнiх астрономiв казали, що в науку вони потрапили завдяки популярним книжкам Фламмарiона, тобто свою задачу ця лiтература виконала.
для мене мабудь однiею з перших популярних книжок з астрономii була "Очерки о вселенной" Воронцова-Вельяминова (видання  50-х рокiв), а дореволюцийнi книжки тодi були вже майже недоступнi.

[SIDEROCRATOR]

Можна і так, але його "популярну астрономію" свого часу читав швидше як фантастику. Вона написана до того легким стилем, що не сприймається як наукове видання.

Свiтобудова для тодiшнього европейця (кiнець ХIX сторiчча) була зовсiм iншою,  а велика частина населення була не так як зараз iнтелектуально розвинена, тому усi тексти з нашоi точки зору виглядають дещо примiтивно. Плюс, треба поправка на тодiшнiй стан астрономii, та й взагалi такого жанру тодi ще не iснувало. Фламмарioн був одним з перших хто узявся за цю справу. У всякому випадку, багато радянських вчених та майбутнiх астрономiв казали, що в науку вони потрапили завдяки популярним книжкам Фламмарiона, тобто свою задачу ця лiтература виконала.
для мене мабудь однiею з перших популярних книжок з астрономii була "Очерки о вселенной" Воронцова-Вельяминова (видання  50-х рокiв), а дореволюцийнi книжки тодi були вже майже недоступнi.

Враховуючи сучасний стан астрономічних знань в населення то в таких книжках є потреба

[SIDEROCRATOR]

150 років тому 1 березня 1870 р. народився Ежен Мішель Антоніаді (фр. Eugène Michel Antoniadi; грец. Ευγένιος Αντωνιάδης; 1870 - 1944) - французький астроном грецького походження, відомий завдяки своїм спостереженням Марса і Меркурія. Не мав професійної освіти, але вважався одним з кращих спостерігачів початку ХХ ст.

  Антоніаді народився в Константинополі, з 18 років займався астрономічними спостереженнями, в 1893 став співробітником обсерваторії Фламмаріона в Жювізі.

Під час протистояння 1909 провів серію спостережень Марса на 83-сантиметровому рефракторі в Медонській філії Паризької обсерваторії, склав детальні карти поверхні Марса для того часу. Після цього, слідом за Едвардом Маундером, дійшов висновку, що марсіанські канали є оптичною ілюзією.

У 1924 році виявив ознаки вулканічної діяльності на Марсі. За підсумками своїх багаторічних спостережень і вивчення архівних даних випустив монографію «Планета Марс» (1930).

Офіційна номенклатура деталей альбедо Меркурія прийнята XVI Генеральною асамблеєю МАС в 1976 році. Вона заснована на назвах, запропонованих Еженом Антоніаді в 1934 році.

Антоніаді відомий також своєю шкалою видимості, яка характеризує умови для спостереження зоряного неба цифрою від I до V в залежності від стану атмосфери і широко використовується астрономами-аматорами.

У 1925 році став лауреатом премії Жюля Жансена, вищої нагороди Французького астрономічного товариства. У 1927 році прийнято в кавалери ордена Почесного легіону. Нагороджений двома преміями Французької академії наук - премією Гюзмана (1926) і премією Лакайля (1932).

На його честь названо кратер на Місяці, кратер на Марсі і гірський хребет на Меркурії.

У 1904 році отримав унікальний дозвіл турецького султана Абдул-Хаміда II робити замальовки, а також вперше фотографувати всередині Софійського собору в Константинополі. За чотири з половиною місяці зробив 1008 знімків і стільки ж малюнків собору. Тритомний атлас, виданий Антоніаді в 1907 році, містить близько 800 сторінок, 250 малюнків і 100 знімків.
Займався історією астрономії Стародавньої Греції та Стародавнього Єгипту.
Антоніаді був сильним шахістом. Кращий результат: на Парижcькому турнірі 1907 розділив 1-2-е місця з американцем Френком Джеймсом Маршаллом, одним з найсильніших шахістів початку XX століття.

Подякували

3 :SP, Edward, UKBB

[SIDEROCRATOR]

Сьогодні святкує своє 70-ти річчя український астроном Всеволод Лозицький (02 03 1950)

Народився 2 березня 1950 р. у с. Іришки Старокостянтинівського району Хмельницької обл.
У 1975 р. закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
У 1984 р. захистив у Головній астрономічній обсерваторії НАН кандидатську дисертацію "Вимірювання магнітних полів в активних областях Сонця".
У 2003 р. захистив Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Тараса Шевченка докторську дисертацію "Сильні магнітні поля в маломасштабних структурах та спалахах на Сонці".В Астрономічній обсерваторії з 1978: мол. наук. співроб. (1978-84), старший науковий співробітник. (з 1985), зав. відділом сонячної активності та сонячно-земних зв’язків (з 2009). Був наук. керівником кількох наук.-досл. тем НДЧ ун-ту. Осн. результати наук. досліджень стосуються фізики Сонця, зокрема структури та еволюції сонячних магнітних полів. На основі спостережного матеріалу, отриманого в КАО, вперше виявив надпотужні магнітні поля (0.7–9 Тл) у сонячних спалахах, дискретність значень індукції в маломасштабних структурах, а також аномально вузькі (1–2 пм) спалахові емісії в лініях металів.

Подякували

2 :Edward, UKBB

[slava3500]

5 років тому 6 березня 2015 р. КА "Dawn" прибув до астероїда Церера





Детальніше https://solarsystem.nasa.gov/missions/dawn/overview/
https://en.wikipedia.org/wiki/Dawn_(spacecraft)

Подякували

4 :skygalaxy, SIDEROCRATOR, Edward, UKBB

[SIDEROCRATOR]

165 років тому 13 березня 1855 р. Персіваль Лоуелл (англ. Percival Lowell; 1855-1916) - американський бізнесмен, сходознавець, дипломат, астроном і математик, дослідник планети Марс.

Персіваль Лоуелл - засновник і перший директор найбільшої приватної обсерваторії в США. Багато років витратив на пошуки дев'ятої планети Сонячної системи. Після виявлення карликової планети Плутон Клайдом Томбо через 14 років після смерті Лоуелла, назва планети було вибрано так, щоб, не вибився з міфологічного ряду, воно включало в себе також ініціали Лоуелла (♇). Водночас Лоуелл розробляв псевдонаукову теорію про існування на Марсі високорозвиненої цивілізації, відхилену вже його сучасниками.
Закінчив престижну школу «Noble and Greenough School» (1872), де удостоївся нагороди Bowdoin Prize, і Гарвардський університет (1876), де займався не тільки математикою і фізикою, а й гуманітарними науками. Астрономією захоплювався з раннього дитинства. Отримав пропозицію залишитися в Гарварді для приготування до професорського звання, але відмовився від нього. Отримавши від батька 100 тис. Доларів, в 1877-1878 роки відбув у тривалу поїздку в Європу і на Близький Схід (до Сирії). Надалі працював керуючим текстильними фабриками діда - відомого філантропа Джона Ейморі Лоуелла (1798-1881).

У 1894 році, досягнувши великого політичного впливу і маючи значні кошти, Лоуелл вирішив повністю змінити своє життя. Він присвятив себе астрономії, і наступні 23 роки його життя були тісно пов'язані з Флагстаффом, де він залучив до роботи у своїй обсерваторії кращих фахівців свого часу, в тому числі Вільяма Пікерінга і Веста Слайфера. Три його книги, присвячені Марсу, стали бестселерами свого часу.
У 1907 році удостоєний почесної ступеня доктора права Коледжем Амхерста, в 1909 році удостоєний такого ж звання Університетом Кларка.
З 1912 роки присвятив діяльність своєї обсерваторії пошукам занептуновой планети Сонячної системи.
Критику своїх теорій науковим співтовариством Лоуелл переносив дуже важко. Будучи послідовним пацифістом, він не переніс звісток про початок Першої світової війни і вступу до неї США. Помер від інсульту у віці 61 року. Був похований в мавзолеї на території обсерваторії. Після його кончини вдова намагалася відсудити у обсерваторії Лоуелла більш 1 млн дол. Тяганина тривала більше десятиліття і завдала істотної шкоди діяльності обсерваторії.
Лоуелл був багатосторонньо освіченою людиною: вільно володів латинською і давньогрецькими мовами, староанглійською мовою, був відомий як знавець літератури. Захоплювався грою в поло, і був одним із засновників престижного Dedham Polo Club. Водночас, багато джерел вказують, що він був схильний до авторитаризму, що проявилося і на науковому терені.
Астрономічні дослідження і теорії Лоуелла
Лоуелл зацікавився Марсом після прочитання робіт Каміля Фламмаріона і Джованні Скіапареллі, які робили спроби пояснити походження марсіанських каналів. Чималу роль у вирішенні зайнятися астрономією зіграло і давнє знайомство з Вільямом Генрі Пікерингом, який жив по сусідству з Лоуеллами.

Лоуелл вибрав для заснування обсерваторії гористу місцевість в Аризонській пустелі на висоті близько 7 тис. Футів (2175 м), з хорошим астрокліматом і близьку до залізниці. Дослідження Марса тривали 15 років, при цьому результати спостережень фіксувалися в малюнках (більше 15 тис. Їх було зроблено тільки самим Лоуеллом), оскільки астрономічна фотографія була в той час в зародковому стані. Результати спостережень були опубліковані в трьох надзвичайно популярних у той час працях: «Mars» (1895), «Mars and Its Canals» (1906), «Mars As the Abode of Life» (1908, російський переклад «Марс і життя на ньому» . Одеса, 1912). Остання книга, незважаючи на назву, викладала власну астрономічну теорію Лоуелла. Його роботи стали основою паранаукових теорії про існування на Марсі високоорганізованого життя і древньої цивілізації. Примітно, що про існування високорозвиненої життя на Марсі Лоуелл оголосив ще до початку регулярних спостережень в 1894 році.
Теорія еволюції планет Лоуелла
Планети Сонячної системи еволюціонують в одному напрямку.
Стадії еволюції, по Лоуеллу, такі:
Сонячна стадія (англ. The Sun Stage): планета розпечена настільки, що має власне світлове випромінювання.
Розплавлена стадія (англ. The Molten Stage): планета ще гаряча, але вже не вмипромінює світла.
Стадія затвердіння (англ. The Solidifying Stage): формується тверда поверхня планетної кори. Формуються океанічні басейни. Геологічно - це ера метаморфічних гірських порід.
Стадія землі і води (англ. The Terraqueous Stage): формуються осадові породи.
Стадія суші (англ. The Terrestrial Stage): починається висихання океанів.
Стадія смерті (англ. The Dead Stage): випаровується атмосфера.
Кожна планета повинна проходити через ці стадії. Нептун, Уран, Сатурн і Юпітер знаходяться на стадії 2, Земля - на стадії 4, Марс - на стадії 5, і на стадії 6 - Місяць і великі супутники планет.
За теорією Лоуелла Марс, будучи менше Землі за розмірами, охолонув раніше, і еволюція життя на ньому йшла більш швидкими темпами. Через висихання планети, на якій немає великих водойм, місцева цивілізація змушена була побудувати глобальну мережу каналів (Лоуелл налічував їх понад 600), що переносять води танучих полярних льодовиків в екваторіальні зони. Це можливо тільки при наявності всепланетного держави і набагато більш розвиненою, ніж земна, технології. Лоуелл усвідомлював, що видимі з Землі «канали» повинні мати ширину не менше 100 км, але заявляв, що спостерігаються пояса рослинності, розташовані поблизу джерела води.
Теорії Лоуелла були популярні у читаючої публіки, але професійні вчені зустріли їх скептично. Хоча було складено безліч карт марсіанських каналів, вони не збігалися один з одним. Ряд дослідників пояснювали появу каналів на Марсі оптичною ілюзією. Так, в 1903 році Едвардом Маундером був поставлений експеримент, в ході якого піддослідним показували зображення з безладним набором плям, замість яких багато з них бачили «канали». Багато відомих астрономів не бачили прямолінійних каналів. Серед них, наприклад, Едвард Барнард і Ежен Антоніаді, який проводив спостереження Марса під час великого протистояння в 1909 році в досить потужний телескоп Медонської обсерваторії. Ежен Антоніаді, підбиваючи підсумки спостереженнями 1909 року, писав: «Гіпотеза про уявний існування геометричної мережі отримала остаточне спростування ... бо найсильніші інструменти нашого часу не виявили й сліду цієї мережі, тим часом як деталі, набагато більш тонкі, ніж прямолінійні канали, були постійно видні ». У 1907 році Альфред Рассел Уоллес опублікував брошуру «Is Mars Habitable?», В якій показав, що температура на поверхні Марса набагато нижче, ніж вважалося Лоуеллом, а атмосферний тиск занадто мало для існування води в рідкому вигляді. До того ж спектральний аналіз атмосфери не показав наявності в ній водяної пари. Звідси він зробив висновок, що існування на Марсі високоорганізованої життя неможливо, не кажучи вже про розвиненою цивілізації і штучних спорудах. Таким чином, Лоуелл виявився в науковій ізоляції.
«Крапку над і» в проблемі каналів поставив політ зонда Марінер-4 в 1965 році, що передав на Землю фотографії Марса, на яких можна було побачити тільки поверхню з метеоритними кратерами. До цього багато вчених (наприклад, Г. А. Тихов) вважали наявність на Марсі нижчих рослин цілком можливим.
Остаточну крапку в проблемі каналів поставив штучний супутник Марса Маринер-9 який в 1971-1972 роках провів зйомку 85% поверхні планети з дозволом від 1 до 2 км (2% поверхні сфотографовані з дозволом від 100 до 300 метрів). Американські астрономи К. Саган та П. Фокс в 1975 році порівняли канали Ловела з реальними структурами рельєфу і межами материків і морів. Тільки менша частка класичних каналів пов'язана з розломами, гірськими хребтами, ланцюжками кратерів та іншими утвореннями. В їх числі опинилися всі канали які виходили на фотографіях. Більшість класичних каналів виявилося оптичною ілюзією.
Марсіанські канали представляються наслідком якогось дивного збою в спільній роботі рук, очей і мозку, який проявляється у людей в складних умовах спостереження (багато астрономів, працюючи з такими ж, як у Лоуелла, інструментами та умовами для спостереження , заявляли, що ніяких каналів немає). Але і це пояснення дуже далеко від задовільного, і мене продовжують мучити сумніви, що якась суттєва деталь в проблемі марсіанських каналів залишається нерозкритою. Лоуелл завжди говорив, що правильна форма каналів є безпомилковим ознакою їх розумного походження. Безумовно, це вірно. Єдине невирішене питання - з якого боку телескопа знаходився цей розум.
- К. Саган. Космос / Пер. А. Сергєєва. - СПб., 2006. - С. 174-175.
Крім досліджень Марса, Лоуелл відомий спостереженнями Венери і супутників Юпітера. Він виявив «канали» і на цих об'єктах, незважаючи на те, що поверхня Венери прихована густий хмарністю, а поверхня супутників Юпітера не може спостерігатися із Землі. У 2003 році була висунута гіпотеза, що Лоуелл страждав дефектом зору і спостерігав візерунки власної сітківки. Крім того, Лоуелл вважав, що період обертання Венери навколо осі і період обертання навколо Сонця збігаються. Цю думку поділяли багато астрономів його часу.
Останні десять років життя, Лоуелл присвятив пошукам дев'ятої планети Сонячної системи, яку називав «планета Х». Його зусилля не увінчалися успіхом. Плутон, однак, був виявлений саме в обсерваторії Лоуелла, причому в місці, близькому до розрахунків Лоуелла (нині це визнається випадковістю). Незважаючи на псевдонаукові теорії про існування цивілізації Марса, Лоуелл вписав своє ім'я в історію астрономії.
Цікаві факти
Праця Лоуелла «Марс і його канали» (1906) присвячувався «Джованні Скіапареллі, Колумбу нового планетарного світу».
Лоуелл послуговувався 24-дюймовим (61 см) телескопом-рефрактором, виготовленим фірмою Елвіна Кларка. Видимий розмір Марса навіть під час великого протистояння не перевищував 25 "(1/70 розміру місячного диска). При фотографуванні діаметр марсіанського диска на фотопластинці не перевищував 6 мм, і накладався на зерна фотоемульсії.
Після публікації теорій Лоуелла ніхто в тогочасному світі не сумнівався в наявності життя на Марсі. У 1900 році К. Гузман заснувала премію в 100 тис. Франків за налагодження двостороннього зв'язку з неземною цивілізацією. Сигнали з Марса (якби вони були отримані) при цьому ігнорувалися ...
Дослідження Лоуелла справили великий вплив на Герберта Уеллса і його книгу «Війна світів».
Картами Марса, складеними Лоуеллом, користувався і Едгар Райс Берроуз, створюючи свою картину марсіанської цивілізації.

Подякували

2 :Edward, UKBB

[SIDEROCRATOR]

190 років тому народився Саймон Ньюкомб (1835 - 1909) — американський астроном, математик і економіст, член Національної АН США. Входить до списку 100 великих економістів минулого.

Наукові праці відносяться до небесної механіки, астрометрії, навігаційної астрономії. Виконав фундаментальні дослідження руху планет, зокрема розробив теорію руху Нептуна. Визначивши заново та отримавши найдостовірніші значення всіх астрономічних постійних, що характеризують рух Землі і планет, склав надзвичайно точні таблиці руху чотирьох найближчих до Сонця планет; використовував при цьому спостереження, зроблені з 1750 по 1890 в різних обсерваторіях світу.

Під його керівництвом були обчислені таблиці руху Урана і Нептуна. Обчисленими Ньюкомбом астрономічними постійними користуються до цього часу, на них грунтуються всі дослідження з теоретичної астрономії та астрометрії. Вніс великий внесок в удосконалення теорії руху Місяця. Зібрав і обробив усі спостереження Місяця починаючи з найдавніших часів. Дані Ньюкомба лягли в основу найдосконалішої теорії і таблиць руху Місяця Е. У. Брауна, виданих у 1919.

Побудував фундаментальну систему зоряних положень і оформив її у вигляді відомого фундаментального каталогу, складеного на основі спостережень 21 обсерваторії і містить 1597 опорних зірок.

Спільно з А. Майкельсоном визначив швидкість світла за методом Фізо. Дав пояснення розбіжності між визначеним С. К. Чандлером періодом вільних коливань полюсів Землі і періодом, обчисленими Л. Ейлером.

Саймон Ньюкомб був автором біля 400 наукових праць. Талановитий популяризатор науки, автор відомих книг «Астрономія в загальнозрозумілому викладі», «Астрономія для всіх». Протягом багатьох десятків років, всю першу половину XX ст., астрономічний світ жив за Ньюкомбом, тобто спирався на обчислені їм астрономічні постійні і на його астрономічні таблиці.

Подякували

1 :UKBB

[slava3500]

Для повноти картини, слід додати з вікі:
"Кавалер ордена Почесного легіону (1893), нагороджений медаллю Коплі і золотою медаллю Королівського астрономічного товариства. Входить до списку" ста великих економістів до Кейнса »за версією М. Блауг.

Іменем Ньюкома названі кратер на Місяці і кратер на Марсі, в його честь названо астероїд (855) Ньюкомба, відкритий в 1916 році російським астрономом С. І. Белявским "

Подякували

1 :UKBB

[SIDEROCRATOR]

 13 березня 1781 р. Уільям Гершель відкрив планету Уран

Зради справедливості варто зазначити, що вчені спостерігали Уран ще до Вільяма Гершеля, але зазвичай сприймали його за зірку. Найбільш раннім задокументованим свідченням цього факту є записи англійського астронома Джона Флемстіда, який спостерігав його в 1690 році, 6 разів, і зареєстрував як зірку № 34 в сузір'ї Тельця. З 1750 по 1769 рік французький астроном П'єр Шарль ле Моньє спостерігав Уран 12 разів. Всього Уран до 1781 року спостерігався 21 раз.

Під час відкриття Гершель брав участь у спостереженнях параллакса зірок, використовуючи телескоп своєї власної конструкції, і 13 березня 1781 вперше побачив цю планету з саду свого будинку № 19 на Нью Кінг стріт (місто Бат, графство Сомерсет у Великобританії), зробивши такий запис у своєму журналі:

У квартилі поруч з ζ Тельця ... Або туманна зірка, або, можливо, комета.

17 березня в журналі з'явилася інша запис:

Я шукав комету або туманну зірку, і виявилося, що це комета, оскільки вона поміняла місце.

запис з журналу Гершеля про тспостереження Урана
22 березня його лист до сера Вільяма Вотсона було вперше прочитано в Королівському товаристві. Потім було ще три листи (29 березня, 5 квітня і 26 квітня), в яких він, продовжуючи згадувати про те, що виявив комету, порівнював знову відкритий об'єкт з планетами:

У перший раз я спостерігав цю комету зі збільшенням в 227 раз. Мій досвід показує, що діаметр зірок, на відміну від планет, не змінюється пропорційно при використанні лінз з більшою силою збільшення; тому я використовував лінзи зі збільшенням 460 і 932 і виявив, що розмір комети збільшувався пропорційно зміні сили оптичного збільшення, даючи привід припустити, що це не зірка, так як розміри взятих для порівняння зірок не змінювалися. Більш того, при більшому збільшенні, ніж дозволяла її яскравість, комета ставала розмитою, погано помітною, тоді як зірки залишалися яскравими і чіткими - як я і знав на підставі проведених мною тисяч спостережень. Повторне спостереження підтвердило мої припущення: це дійсно була комета.

23 квітня Гершель отримав відповідь від Королівського астронома Невіла Маскелайна:
Я не знаю, як це назвати. Це може бути як звичайною планетою, що обертається навколо Сонця по майже круговій орбіті, так і кометою, що рухається по дуже витягнутому еліпсу. Я поки не помітив ні голови, ні кометного хвоста.

У той час як Гершель ще продовжував обережно описувати об'єкт як комету, інші астрономи запідозрили, що це якийсь інший об'єкт. Російський астроном Андрій Іванович Лексель встановив, що відстань від Землі до об'єкта перевищує відстань від Землі до Сонця (астрономічну одиницю) в 18 разів і зазначив, що немає жодної комети з перігелійнимі відстанню більше 4 астрономічних одиниць (в даний час такі об'єкти відомі). Берлінський астроном Йоганн Боде описав об'єкт, відкритий Гершелем, як «рухому зірку, яку можна вважати подібної планеті, що обертається по колу поза орбітою Сатурна», і зробив висновок, що ця орбіта більш схожа на планетарну, ніж чим на кометну. Незабаром стало очевидним, що об'єкт дійсно є планетою. У 1783 році Гершель сам повідомив про визнання цього факту президенту Королівського товариства Джозефу Банксу:

Спостереження найвидатніших астрономів Європи довели, що комета, яку я мав честь вказати їм в березні 1781 року, є планетою нашої Сонячної системи.

За свої заслуги Гершель був нагороджений королем Георгом III довічної стипендією в 200 фунтів стерлінгів, за умови, що він переїде в Віндзор, щоб у королівської сім'ї була можливість подивитися в його телескопи.

Відразу після відкриття постало питання як назвати планету. Невіл Маскелайн написав Гершелю лист, в якому попросив його зробити послугу астрономічному співтовариству і дати назву планеті, відкриття якої - цілком його заслуга. У відповідь Гершель запропонував назвати планету «Georgium Sidus» (з латини «Зірка Георга»), або планетою Георга в честь короля Георга III. Своє рішення він мотивував в листі до Джозефа Банкса:

У давнину планетам давали імена Меркурія, Венери, Марса, Юпітера і Сатурна в честь міфічних героїв і божеств. У наш освічений філософський час було б дивно повернутися до цієї традиції і назвати недавно відкрите небесне тіло Юноною, Палладою, Аполлоном або Мінервою. Під час обговорення будь-якої події або визначної події насамперед ми розглядаємо, коли саме воно сталося. Якщо в майбутньому хтось запитає, коли була виявлена ​​ця планета, хорошою відповіддю на це питання було б: «У царювання Георга III».

Французький астроном Жозеф Лаланд запропонував назвати планету на честь її першовідкривача - «Гершелем». Пропонувалися і інші назви: наприклад, Кибела, по імені, яке в античній міфології носила дружина бога Сатурна. Німецький астроном Йоганн Боде першим з учених висунув пропозицію назвати планету Ураном, на честь бога неба з грецького пантеону. Він мотивував це тим, що «так як Сатурн був батьком Юпітера, то нову планету слід назвати на честь батька Сатурна». Найбільш раннє офіційне іменування планети Ураном зустрічається в науковій роботі 1823 року, вже через рік після смерті Гершеля. Колишня назва «Georgium Sidus» або «Георг» зустрічалося вже нечасто, хоча в Великобританії воно і використовувалося протягом майже 70 років. Остаточно ж Ураном планета стала називатися тільки після того, як видавництво Морського альманаху Його Величності «HM Nautical Almanac Office» в 1850 році саме закріпило цю назву в своїх списках.

Подякували

4 :Slava80, Edward, Игорь Александрович, UKBB