Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212969 раз)

SIDEROCRATOR

101 рік тому 8 березня 1914 р. народився Яків Борисович Зельдович (8 березня 1914, Мінськ — 2 грудня 1987, Москва) — радянський фізик, фізико-хімік та астрофізик, з 1946 — член-кореспондент АН СРСР, академік АН СРСР (20 червня 1958).

Народився 8 березня 1914 в Мінську. З середини 1914 по серпень 1941 жив у Петрограді (потім Ленінград), до літа 1943 в Казані, з 1943 у Москві. З осені 1930 по травень 1931 навчався на курсах і працював лаборантом Інституту механічної обробки корисних копалин. У травні 1931 був зарахований лаборантом в Інститут хімічної фізики АН СРСР (ІХФ), з яким був пов'язаний до кінця життя. Почавши роботу в ІХФ без вищої освіти, займався самоосвітою за допомогою та під керівництвом співробітників інституту. З 1932 по 1934 навчався на заочному відділенні фізико-математичного факультету ЛДУ, який не закінчив; пізніше відвідував лекції фізико-механічного факультету Ленінградського політехнічного інституту. У 1934 був прийнятий в аспірантуру ІХФ, в 1936 захистив кандидатську, а в 1939 докторську дисертацію. З 1938 завідував лабораторією в ІХФ. Наприкінці серпня 1941 інститут був евакуйований у Казань. У 1943 разом з лабораторією був переведений до Москви. З 1946 по 1948 завідував теоретичним відділом ІХФ і водночас був професором Московського інженерно-фізичного інституту.
З лютого 1948 по жовтень 1965 займався оборонної тематикою, працюючи над створенням атомної і водневої бомб, у зв'язку з чим був удостоєний Ленінської премії і тричі — звання Героя Соціалістичної Праці СРСР. З 1965 по січень 1983 завідував відділом Інституту прикладної математики АН СРСР. З 1965 професор фізичного факультету МДУ, завідувач відділом релятивістської астрофізики Державного астрономічного інституту ім. П. К. Штернберга (ГАІШ МДУ). З 1983 завідувач відділом Інституту фізичних проблем АН СРСР, консультант дирекції Інституту космічних досліджень АН СРСР. З 1977 керівник Наукової ради з горіння АН СРСР. У 1946 був обраний членом-кореспондентом АН СРСР, а в 1958 академіком. Нагороджений золотою медаллю ім. І. В. Курчатова за передбачення властивостей ультрахолодних нейтронів і їхнє виявлення і дослідження (1977).
Теоретичної астрофізикою і космологією займався з початку 1960-х років. Став одним із творців релятивістської астрофізики — нової галузі науки, в якій загальна теорія відносності застосовується до астрофізичних об'єктів. Розробив теорію будови надмасивних зірок і теорію компактних зоряних систем; ці теорії можуть бути застосовані для опису процесів в ядрах галактик і квазарів. Вперше описав повну якісну картину останніх етапів еволюції звичайних зірок різної маси, досліджував, за яких умов зоря має або перетворитися на нейтронну зірку, або випробувати гравітаційний колапс і перетворитися на чорну діру. Детально вивчив властивості чорних дір і процеси, що протікають в їхніх околицях. Зазначив на можливість виявлення цих об'єктів як джерел рентгенівського випромінювання в тісних подвійних системах. У 1962 показав, що не тільки масивна зірка, але й мала маса може колапсувати при досить великій щільності; в 1970 прийшов до висновку, що чорна діра, яка обертається, здатна спонтанно випромінювати електромагнітні хвилі. Ці результати Зельдовича підготували відкриття С. В. Гокінгом явища квантового випаровування чорних дір.
У роботах Зельдовича з космології основне місце займала проблема утворення великомасштабної структури Всесвіту. Вчений досліджував початкові стадії розширення Всесвіту. Разом із співробітниками побудував теорію взаємодії гарячої плазми розширюваного Всесвіту і випромінювання, створив теорію зростання збурень у «гарячого» Всесвіту в ході космологічного розширення, розглянув деякі проблеми, пов'язані з виникненням галактик в результаті гравітаційної нестійкості цих збуджень; показав, що утворення високої щільності, які виникають і, ймовірно, є протоскупченнями галактик, мають пласку форму. Низка передбачених Зельдовичем ефектів одержали експериментальне підтвердження. В останні роки були відкриті велетенські порожні області у Всесвіті, оточені згущенням галактик, та виявлено зниження яскравісної температури реліктового радіовипромінювання в напрямках на скупчення галактик з гарячим міжгалактичним газом (ефект Зельдовича — Сюняєва).
Зельдович працював також над проблемою походження магнітних полів зірок та галактик в рамках «теорії динамо». В останні роки життя розробляв «повну» космологічну теорію, яка включала б народження Всесвіту. Створив школу релятивістської теоретичної астрофізики.
Член більше десяти іноземних академій наук і наукових товариств, перший президент Комісії «Космологія» Міжнародного астрономічного союзу (1970–1973). Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1953, 1957), лауреат Ленінської премії (1957) та чотирьох Сталінських премій (1943, 1949, 1951, 1953), нагороджений медаллю К. Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1983), Золотою медаллю Лондонського королівського астрономічного товариства (1984).
Помер Зельдович в Москві 2 грудня 1987.

Edward

Флiнтова лiнза першого Лiкського об'ектива була при перевезеннi пошкоджена i ii переробляв Кларк -молодший. А Йоркський об'ектив закiнчував iх спiвробiтник - Карл Лундин.

SIDEROCRATOR

11 березня 1921 р. помер американський астроном Веслі Бернгем Шерберн (англ. Sherburne Wesley Burnham; 12 грудня 1838 – 11 березня 1921)

Почав займатися астрономією як аматор, в 1870-1882 проводив спостереження у власній обсерваторії в Чикаго, а також періодично в обсерваторіях Дірборн (Чикаго) і Вошберн (Медісон), в обсерваторії Дартмутського коледжу (штат Нью-Гемпшир).
У 1878 брав участь в дослідженні астроклімату на горі Гамільтон (Каліфорнія), де було вибрано місце для будівництва Лікської обсерваторії. У 1888-1892 працював в Лікській обсерваторії, в 1893-1913 — в Єркській обсерваторії. З 1893 — професор практичної астрономії Чиказького університету.

Відомий відкриттями подвійних зірок. Проводячи спостереження на рефракторах з чудовими об'єктивами, створеними Е.Кларком, Бернгем відкрив 1274 подвійних зірки, серед яких багато цікавих і важких для спостереження пар; виконав тисячі мікрометричних вимірювань. Склав загальний каталог всіх відомих на той час подвійних зірок (13 655), видимих в Північній півкулі, до схилення -31 (виданий в 1906 Інститутом Карнегі у Вашингтоні) .

Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1894), премія Ж.Ж.Ф.Лаланда Паризькоі АН (1904).

Edward

Мiха, а ти почав викладувати бiографii в украiнську вiкiпедiю?

Yum

13 марта 1781 года — Уильям Гершель принял за комету неизвестную ранее планету Солнечной системы - Уран
Телескоп которым был открыт Уран

SIDEROCRATOR

13 березня 1855 р. народився Персіваль Лоуелл
http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=27354.msg450988#msg450988

Edward

В цей день 13 березня, три роки тому, помер Том Джонсон (Tom Johnson, 1923-2012) засновник, конструктор та технолог всесвiтьньо вiдомоi компанii Целестрон ( Celestrоn). 8" Шмiтд- Касегрен вiд Celestron'а - самий масовий телескоп будь коли будувавшийся для аматорiв астрономii. Свiтлоi пам'ятi, Tom.

SIDEROCRATOR

108 років тому народився німецький астроном Лю́двіг Франц Бенеди́кт Бі́рман (нім. Ludwig Franz Benedict Biermann; 13 березня 1907, Гамм — 12 січня 1986, Мюнхен).

Народився в Гаммі (Вестфалія). Вчився в Мюнхенському (1925—1927), Фрейбурзькому (1927—1928) і Геттінгенському (1929—1932) університетах. У 1934—1937 викладав в Єнському, в 1937—1945 — в Берлінському університетах, в 1945—1947 — професор Гамбургського університету. У 1947—1958 — директор Інституту фізики в Геттінгені. У 1958—1971 — директор Інституту астрофізики, що входить в Інститут фізики і астрофізики ім. М. Планка в Мюнхені, в 1971—1975 — директор Інституту фізики і астрофізики ім. М. Планка, з 1975 — почесний співробітник цього Інституту.

Основні наукові роботи відносяться до теорії внутрішньої будови зірок і фізики космічної плазми. У 30-і роки побудував низку зоряних моделей, в яких враховувалася роль конвекції в перенесенні енергії; першим розглянув можливість існування зірки з повним перемішуванням речовини. Розрахував непрозорість зоряної речовини, обумовлену різними елементами з урахуванням їхньої йонізації; обчислив і табулював інтенсивності ліній для багатьох переходів в легких йонах, що представляють інтерес для теорії будови зірок і їхніх атмосфер. Вивчив динамічну стійкість зірок і її зв'язок з хімічним складом зоряних надр; одним з результатів цієї роботи була модель спалаху нової.
Передбачив існування постійного корпускулярного випромінювання Сонця, що в наш час ототожнюється з сонячним вітром. Досліджував взаємодію корпускулярного випромінювання з хвостами комет і показав, що структура хвостів I типу визначається саме корпускулярним випромінюванням, оскільки спостережувані в них прискорення не можуть бути пояснені променистим тиском. Оцінив швидкість і концентрацію частинок сонячного вітру за ефектами, що викликаються цим вітром в хвостах комет.
У 1964 висловив припущення про те, що голови комет повинні бути оточені дуже протяжними оболонками з нейтрального водню. У 1969 це припущення підтвердилося для комети Беннета при спостереженні емісії в лінії Lα від хмари, що оточує комету, а потім і для інших комет. Ряд робіт Бірмана присвячений сонячній хромосфері і короні. Провів розрахунок температури в короні по ступеню йонізації різних елементів; запропонував, незалежно від М.Шварцшильда, механізм нагріву хромосфери і корони акустичними хвилями, що виникають в конвективній зоні під фотосферою. До останніх років активно працював в області космічних досліджень.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 13 Березня 2015, 21:05:33

В цей день 13 березня, три роки тому помер Том Джонсон (Tom Johnson, 1923-2012) засновник, конструктор та технолог всесвiтьньо вiдомоi компанii Целестрон ( Celestrоn). 8" Шмiтд- Касегрен вiд Celestron'а - самий масовий телескоп будь коли будувавшийся для аматорiв астрономii. Свiтлоi пам'ятi, Tom.

целестрон був моїм першим телескопом. спасибі Тому Джонсону

SIDEROCRATOR

136 років тому 14 березня 1879 р. народився АЛЬБЕРТ ЕЙНШТЕЙН.
льбе́рт Ейнште́йн або Айнштайн[1] (Albert Einstein) — (* 1879, Ульм, Німеччина — † 1955, Прінстон, США) — один з найвизначніших фізиків XX століття. Лауреат Нобелівської премії 1921 року.

Альберт Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульм в єврейській родині. Мешкав у Швейцарії (з 1893), Німеччині (з 1914) і США (з 1933). Створив спеціальну (1905) і загальну (1907–1916) теорії відносності; відкрив закон взаємозв'язку маси і енергії (див. E=mc²). Автор основоположних праць з квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе—Ейнштейна. З 1933 року р. працював над проблемами космології і єдиної теорії поля.

Коли Альберту було п'ять років, його батько вперше показав йому компас. Це перше враження від знайомства з технікою у Ейнштейна збереглося на все життя і, як він сам визнавав, визначило його захоплення всілякими механізмами і наукою. У 1889 р. знайомий студент-медик познайомив Ейнштейна з класичною філософією, зокрема, з «Критикою чистого розуму» Іммануїла Канта. Твори Канта також у значній мірі спонукали майбутнього вченого до вивчення математики, фізики і філософії. Крім того, в дитинстві під тиском матері він з шести років почав займатися грою на скрипці. Захоплення музикою також зберігалося у Ейнштейна впродовж усього життя, і у 1908 він навіть виступав у квінтеті музикантів-аматорів (спільно з математиком, поліцейським, юристом і палітурником). Вже перебуваючи в США у Прінстоні, у 1934 Альберт Ейшнтейн дав доброчинний концерт Моцарта для скрипки на користь учених і діячів культури, що емігрували з нацистської Німеччини.

Навчаючись в Луїтпольській гімназії, Альберт Ейнштейн вперше звернувся до самоосвіти: у віці 12 років в 1891 р. він почав самостійно вивчати математику за допомогою шкільного підручника з геометрії. Хоча часто стверджується, ніби Ейнштейн був некомпетентним в математиці, але це також не відповідає дійсності. У гімназії він вже був у числі перших учнів з вивчення точних наук, проте укорінена система механічного заучування матеріалу що вивчається, яка, як він сам вважав, завдає шкоди самому духу навчання і творчому мисленню, як і відносно тиранічне ставлення вчителів до учнів викликало у Альберта Ейнштейна неприйняття, тому він часто сперечався зі своїми викладачами, що продовжували вважати його безперспективним учнем.

Після остаточного розорення батька сімейства в 1894 року Ейнштейни переїхали з Мюнхена до Італії в Павію поблизу Мілана. Сам Альберт залишався в Мюнхені ще деякий час, щоб закінчити всі шість класів гімназії. Не отримавши атестата зрілості, в 1895 р. він приєднався до своєї сім'ї в Мілані. Восени 1895 року Альберт Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити у Вище технічне училище (eidgenössische Technische Hochschule) в Цюріху і стати викладачем фізики. Блискуче проявивши себе на екзамені з математики, він в той же час провалив іспити з ботаніки і французької мови, що не дозволило йому вступити до Цюріхського Політехнікуму. Проте директор училища порадив молодій людині поступити у випускний клас школи в Аарау (Швейцарія), щоб отримати атестат і повторити вступ.

У Аарау Альберт Ейнштейн присвячував свій вільний час вивченню електромагнітної теорії Максвелла. У вересні 1896 р. він вельми успішно здав все, за винятком екзамену з французької мови, випускні іспити в кантональній школі Аарау і отримав атестат, а в жовтні 1896 року був прийнятий у Вище технічне училище (так званий Політехнікум; нім. eidgenössische Technische Hochschule) в Цюріху на педагогічний факультет. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, сербською студенткою факультету медицини Мільовою Маріч. У цьому ж році Ейнштейн відмовився від свого громадянства і став апатридом. Щоб отримати швейцарське громадянство, йому потрібно було сплатити 1000 швейцарських франків, проте тяжке матеріальне положення його сім'ї не дозволило йому зробити це під час навчання.

Стиль і методика викладання в Політехнікумі виявляли істотні відмінності із закостенілою і авторитарною прусською школою, тому подальше вчення давалося Альберту куди простіше. Проте певні труднощі все ж виникали. Зокрема, за роки навчання в Цюріху у Ейнштейна гранично ускладнилися стосунки з завідувачем кафедри фізики професором В. Г. Вебером (тезкою знаменитого фізика Вільгельма Едуарда Вебера). Вебер, цікавий лектор і обдарований експериментатор, залишався занадто консервативним в своєму неприйнятті нових теорій в електротехніці. Зокрема, Вебер негативно відносився до теорії поля Максвелла, будучи прибічником концепції дальнодії, і в цьому плані у нього виникали розбіжності з молодим учнем, який цікавився працями Майкельсона і незалежно, не знаючи про досліди Майкельсона, запропонував власну інтерференційну методику, але через незгоду викладача так і не зміг провести задумані ним досліди.

Початок наукової діяльності
У 1900 Ейнштейн закінчив Політехнікум, отримавши диплом викладача математики і фізики. Хоча його успішність не була зразковою, проте він серйозно зацікавився цілим рядом наук, у тому числі геологією, біологією, історією культури, літературознавством, політичною економією. Хоча в наступному, 1901 року Ейнштейн отримав і громадянство Швейцарії, але аж до весни 1902 не міг знайти постійне місце роботи, лише підробляв, замінюючи вчителя у Вінтерурі. У армію він покликаний не був через плоскостопість і розширення вен. Унаслідок відсутності заробітку Альберт Ейнштейн буквально голодував, не приймаючи їжу по декілька днів поспіль. Згодом це стало причиною хвороби печінки, що нагадувала про себе до кінця життя.

Не зважаючи на проблеми, що переслідували його в 1900–1902 рр., Ейнштейн знаходив час для подальшого вивчення фізики. У 1901 р. берлінські «Аннали фізики» опублікували його першу статтю «Наслідки з явища капілярності» (Folgerungen aus den Capillaritatserscheinungen), присвячену аналізу сил притягання між атомами рідин, проведеному на основі вивчення капілярного ефекту.

На деякий час Ейнштейнові удалось влаштуватися вчителем математики і фізики в Шафхаузені, в пансіонаті для іноземців, що поступали у вищі навчальні заклади Швейцарії. Один з друзів Ейнштейна, математик Марсель Гроссман, що був одночасно і батьком одного з його учнів, рекомендував Ейнштейна на посаду експерта третього класу у федеральне Бюро патентування винаходів з окладом 3500 франків в рік. Великий фізик працював в Бюро патентів Швейцарії з липня 1902 по жовтень 1909, займаючись переважно патентуванням винаходів, пов'язаних з електромагнетизмом. З 1903 він був постійним працівником Бюро. Характер роботи дозволяв Ейнштейнові присвячувати вільний час дослідженням в області теоретичної фізики.

Спеціальна теорія відносності
1904 року «Аннали фізики» отримали від Альберта Ейнштейна низку статей, присвячених вивченню питань статистичної механіки й молекулярної фізики. Вони були опубліковані 1905 року, відкривши так званий «Рік чудес» (лат. annus Mirabilis), коли чотири статті Ейнштейна зробили революцію в теоретичній фізиці, поклавши початок теорії відносності, у якій Ейнштейн замінив розгляд частинок розглядом подій і перевернув уявлення про фотоефект і броунівський рух. Фізичне співтовариство в цілому погоджується з тим, що три з цих робіт заслуговували на Нобелівську премію, яка врешті-решт дісталася Ейнштейнові лише за роботу з фотоефекту — досить дивний факт, коли врахувати, що вчений відомий саме завдяки теорії відносності. Це можна пояснити відсутністю наочного експериментального підтвердження спеціальної теорії відносності, через що тогочасне наукове товариство її сприймало неоднозначно. Наприклад такі вчені як Дж. Томпсон та Г. Лоренц ще довго виступали з критикою СТВ. Тому для консенсусу було визнано доцільним нагородити Ейнштейна премією за пояснення явища фотоефекту, наукова цінність якого була беззаперечною вже тоді. На той час Ейнштейну не вдалося узгодити положення СТВ з квантовою механікою.

Загальна теорія відносності
Опублікована в 1915 році загальна теорія відносності розширила область застосування постулатів спеціальної теорії відносності на неінерційні системи відліку, включивши в себе також теорію гравітації. Загальна теорія відносності ґрунтується на принципі еквівалентності й розглядає викривлення в просторі-часі. Теорія відкрила шлях до побудови теорії Всесвіту — космології.

Статистика Бозе-Ейнштейна

У 1924 молодий індійський фізик Шатьєндранат Бозе в короткому листі звернувся до Ейнштейна з проханням допомогти в публікації статті, в якій висував припущення про те, що кванти світла суттєво нерозрізнимі, а, отже, підкоряються іншій статистиці, ніж класичні частинки. Ейнштейн прийшов до висновку, що цю ж статистику можна використовувати також щодо атомів і молекул. У 1925 Ейнштейн опублікував статтю німецькою, в якій викладав модель Бозе, застосовну до систем тотожних часток з цілим спіном, званих бозонами. На підставі даної квантової статистики, відомої нині як статистика Бозе-Ейнштейна, двоє фізиків ще в середині 20-их років теоретично обґрунтували існування принципово нового агрегатного стану речовини — конденсату Бозе-Ейнштейна.

Суть «конденсату» Бозе—Ейнштейна полягає в переході великого числа часток ідеального бозе-газу в стан з нульовим імпульсом при температурах, що наближаються до абсолютного нуля, коли довжина хвилі де Бройля теплового руху часток і середня відстань між цими частками зводяться до одного порядку. Починаючи з 1995, коли перший подібний конденсат був отриманий в університеті Колорадо, учені експериментально підтвердили можливість існування конденсатів Бозе—Ейнштейна для систем із водню, літію, натрію, рубідію і гелію. Автентичні начерки даної теорії, виконані Ейнштейном, були виявлені в бібліотеці Лейденського університету в серпні 2005.

Займаючись розробкою статистики Бозе-Ейнштейна, Альберт Ейнштейн одночасно сприяв Ервіну Шредінгеру в розробці теорії, яка пояснювала властивості хвиль де Бройля з позицій класичної механіки, що відповідало статистиці Больцмана. В той же час, Ейнштейн вважав, що дослідження в даному напрямі поєднання класичної і квантової моделей ідеального газу менш перспективні, ніж подальший розвиток статистики Бозе—Ейнштейна, тому відмовився від співавторства.

Еміграція
У міру наростання економічної кризи у Веймарській Німеччині посилювалася політична нестабільність, що сприяла посиленню антисемітських і націоналістичних настроїв. В результаті, посилилося і цькування одного з найбільших учених сучасності з боку антисемітських і консервативних кругів, званих самим Ейнштейном «Компанією теорії антивідносності ltd». Після приходу до влади нацистів у 1933 фізик покинув Німеччину назавжди, виїхавши в Сполучені Штати Америки. Незабаром на знак протесту проти злочинів фашизму він відмовився від німецького громадянства і членства в Прусській і Баварській Академіях наук.

Після переїзду в США Альберт Ейнштейн отримав посаду професора фізики у недавно створеному Інституті перспективних досліджень у Прінстоні, штат Нью-Джерсі. У Прінстоні він продовжував роботу над дослідженням проблем космології і створенням єдиної теорії поля, покликаною об'єднати теорію гравітації та електромагнетизм. У США Ейнштейн миттєво перетворився на одну з найвідоміших і шанованих людей країни, отримавши репутацію геніального ученого в історії, а також уособлення образу «розсіяного професора» і інтелектуальних можливостей людини взагалі. Щодня він отримував безліч листів всілякого вмісту. Будучи дослідником природи зі світовим ім'ям, він залишався доступним, скромним, невимогливим і привітною людиною.

Фізик, що перевернув уявлення людства про Всесвіт, Альберт Ейнштейн помер 18 квітня 1955 о 1 годині 25 хв. в Прінстоні від аневризми аорти. Не сприймаючи жодних форм культу особи, він заборонив пишне поховання з гучними церемоніями, для чого побажав, щоб місце і час поховання не розголошувалися. 19 квітня 1955 без широкого розголосу відбулися похорони великого ученого, на яких були присутніми всього 12 найближчих друзів. Його прах був спалений в крематорії Юїнг-Симтері, а попіл розвіяний за вітром.

SIDEROCRATOR

101 рік тому 16 березня 1914 р. помер видатний американський астроном та астрофотограф Едвард Сінглтон Холден (англ. Edward Singleton Holden, 5 листопада 1846, Сент-Луїс - 16 березня 1914, Вест-Пойнт).

Е. Холден Народився в Сент-Луїсі, (штат Міссурі). У 1866 закінчив Вашингтонський університет в Сент-Луїсі, потім навчався у військовій академії Вест-Пойнт. У 1871-1873 викладав у цій академії, в 1873-1881 - асистент С. Ньюкомба у Військово-морській обсерваторії, в 1881-1885 - директор Уошбернській обсерваторії Вісконсинського університету, в 1885-1888 - президент Каліфорнійського університету.
У 1874 був запрошений брати участь у створенні Лікської обсерваторії, розробив її остаточний проект, був головним консультантом під час будівництва, а в 1888, після завершення будівництва, став директором обсерваторії і займав цю посаду до 1897. Зіграв велику роль у розвитку обсерваторії і зростанні її авторитету в науковому співтоваристві.

Його кузен, Д. Ф. Бонд був директором обсерваторії Гарвардського університету.

Був головним організатором і першим президентом Тихоокеанського астрономічного товариства (1889).

У 1885 обраний членом Національної академії наук США.

З 1901 працював бібліотекарем в академії Вест-Пойнт.

Холден зробив значний вклад у дослідження туманностей, планет і їх супутників та зірок. За допомогою 36-дюймового Лікського рефрактора отримав велику кількість чудових фотографій планет і Місяця.

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=15&cad=rja&uact=8&ved=0CE0QFjAO&url=http%3A%2F%2Fwww.klima-luft.de%2Fsteinicke%2Fngcic%2Fpersons%2Fholden.htm&ei=24oGVbPVJMm3UfnqgIAN&usg=AFQjCNEz-ryCO39dtqt80LtMhH6relWCCA

SIDEROCRATOR

149 років тому 21 березня 1866 р. народилася Антонія Каетана Морі (англ. Antonia Coetana de Paiva Pereira Maury; 21 березня 1866 - 8 січня 1952) — американський астроном, орнітолог і натураліст.

Народилася в Колд-Спрінг-он-Гадсон (штат Нью-Йорк) Племінниця Генрі Дрепера і внучка Джона Вільяма Дрепера. У 1887 закінчила Вассар-коледж, у 1888-1935 - співробітниця Гарвардської обсерваторії.

Після виявлення Е.Ч.Пікерінгом першої спектрально-подвійної зірки (Міцара) виміряла її період.
У 1889 знайшла другу спектрально-подвійну (β Візничого) і визначила її період; потім відкрила і вивчила велику кількість зірок цього типу. Протягом дуже тривалого часу вивчала зміни в спектрі змінної β Ліри.
Виконала детальну спектральну класифікацію частини яскравих зірок «Дреперівського каталогу зоряних спектрів», в ході якої виявила відмінності в ширину ліній у спектрах зірок одного і того ж спектрального класу.
Для розділення цих зірок вперше ввела в систему класифікації другий параметр — індекси a, b, c для зірок з дифузними, нормальними і різкими лініями. Склала каталог 681 яскравої зірки північного неба з такою класифікацією (1897).
Подальше вивчення відмінностей, встановлених Морі, призвело Е.Герцшпрунга в 1905 до відкриття двох типів зірок — гігантів і карликів, і він їх пояснив як прояв відмінності в світністях зірок.

astrOleg

23 березня 1997року комета C/1995 O1(Хейла-Боппа) підлетіла до Землі на мінімальну відстань, а 1квітня того ж року пройшла перигелій.

astrOleg

24 березня 1993року було відкрито комету Шумейкера-Леві 9. Можливо хтось не знає - це та комета, яка у липні 1994року впала на Юпітер, попередньо будучи розірваною приливними силами планети на кільканадцять частин.

vilisvir

24 марта 1930 года Плутон получает своё нынешнее имя и не проделал и одного оборота вокруг Солнца, прежде чем его упразднили до статуса карликовой планеты.

Edward

От дурнуватi земляни, все iм нейметься

Право першовiдкривачiв, сплюндроване бюрократiею вiд астрономii.

SIDEROCRATOR

37 років тому 24 березня 1978 р. помер французький астроном Андре Лальман (1904-1978)

Народився в Сіре-ле-Понтає, закінчив Страсбурзький університет, працював в Страсбурзької обсерваторії, після 1945 - у Паризькій обсерваторії, в 1961-1974 - професор Колеж-де-Франс. Був директором Інституту астрофізики в Парижі.

Основні праці в області розробки електронно-оптичних приймачів зображення і застосуванню їх в астрономії.
У 1934 почав експерименти по електронній фотографії, які увінчалися в 1951 створенням першої електронної камери (камера Лальмана), призначеної для фотографування слабких небесних об'єктів і їх спектрів. При тривалих експозиціях вона дає виграш у 30-40 разів порівняно зі звичайною фотографією. Камера Лальмана знайшла широке застосування в багатьох обсерваторіях світу. Розробив фотопомножувачі, призначені спеціально для астрономічних досліджень. У період роботи в Страсбурзької обсерваторії сконструював високоточний фотометр для вимірювання астронегативів.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 24 Березня 2015, 21:00:14

От дурнуватi земляни, все iм нейметься
Право першовiдкривачiв, сплюндроване бюрократiею вiд астрономii.

не то слово
добре що хоч Клайд Томбо до цього не дожив

SIDEROCRATOR

145 років тому 25 березня 1870 р. народився німецький астроном Фрідріх Карл Арнольд Швассман (нім. Friedrich Karl Arnold Schwassmann; 25 березня 1870 — 19 січня 1964).
Навчався в університетах Лейпцига, Берліна і Геттінгена. Закінчив в 1893 Геттінгенського університет. Отримав ступінь доктора наук у 1890 році. Працював у Потсдамської астрофізичній обсерваторії, у Геттінгенської обсерваторії. У 1897-1901 працював у Гейдельберзькій обсерваторії під керівництвом Макса Вольфа, з 1902 — співробітник Гамбурзької обсерваторії. Після відходу в 1934 у відставку продовжував спостереження в Гамбурзької обсерваторії.

Наукові роботи присвячені вивченню зірок, малих планет, комет. Керував будівництвом обсерваторії у Бергедорфі, поблизу Гамбурга (1912).
Під його керівництвом був створений фундаментальний каталог «Бергедорфський спектральний огляд 115 північних обраних майданчиків Каптейна» (виданий в 1935-1953), що послужив основою багатьох важливих досліджень просторового розподілу зірок.
Разом з Арно Артуром Вахманом відкрив 4 нові комети (2 з них періодичні), нову зірку і кілька малих планет. Знаменита періодична комета Швассмана—Вахмана-1 (1925 II) рухається по майже круговій орбіті (вона має найменший з відомих у комет ексцентриситет e = 0,1) і періодично спалахує (середня амплітуда спалахів — близько 6 зоряних величин). Займався фотографуванням змінних зірок. Брав участь в експедиціях для спостереження повних сонячних затемнень в Алжирі (1905) і Туркестані (1907).

Його ім’я носять відкриті ним короткоперіодичні комети 29P, 31P та 73P.

Edward

Колись жартували…i називали комету Швассмана-Вахмана : кометою Вахмурки-Гржимiлiка.

Черних смiявся, казав немае таких астрономiв…

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212969 раз)