Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221723 раз)

slava3500

15 лет назад 15 января 2006 г. капсула КА StarDust вернулась на Землю.

Приземлении возвращаемого аппарата межпланетного зонда Stardust (фото 15 января с борта самолета DC-8)

Космическая капсула Stardust, которая несёт пыль кометы Вильда 2 (Wild 2), совершила мягкую посадку в пустыни Юта. Впервые в истории космический аппарат доставил на Землю материал из дальнего космоса.

Капсула Stardust после приземления в 5 час 10 мин по восточному времени США

Поступило много сообщений от наблюдателей, которые видели, как ускоряющаяся капсула прочертила небо на западе Соединённых штатов. «Мы видели это в небе… это было великолепно», сказала Паула Никольсон (Paula Nicholson), служащая по связям с общественностью армии США.

Капсула в "чистой комнате" для исследований.

Вскрыли капсулу американского зонда 17 января в специальной стерильной лаборатории Центра пилотируемых космических полетов имени Линдона Джонсона под Хьюстоном (штат Техас). "Это превосходит все ожидания. Мы видим множество следов от воздействий. Есть и большие, и крохотные", - заявил научный руководитель проекта Дональд Браунли. По его оценкам, заполненная аэрогелем ловушка Stardust захватила за время космического путешествия свыше 1 млн частичек кометного вещества и межзвездной пыли. Следы от ударов крупных частиц, сообщил ученый, отчетливо видны в аэрогеле даже с расстояния примерно в 1 метр и в конце некоторых из них можно рассмотреть черные частички кометного вещества.

Небольшая частица кометы, полученная StarDust при близком пролете около кометы Wild-2. Состоит из силикатного метериала, окруженного аэрогелем. (2 микрометра)

Следы от ударов крупных частиц отчетливо видны в аэрогеле.

http://www.astro.websib.ru/sun/StarDust

SIDEROCRATOR

17 січня відсвяткував 88 років Іван Антонович КЛИМИШИН

Астроном, Доктор фізико-математичних наук, Професор (зав. кафедрою Теоретичної фізики) Прикарпатського Національного ун-ту ім.В.Стефаника, Професор Теологічної академії в Івано-Франківську, Академік АН ВШ України і ... головне - НАЙКРАЩИЙ ПОПУЛЯРИЗАТОР АСТРОНОМІЇ УКРАЇНИ!

Народився Іван Антонович 1933 p. у с.Кутиска Тернопільської обл., у 1955р закінчив Львівський ун-т, у 1958-1974рр працював у Обсерваторії Львівського ун-ту, з 1962 по 1970р - заступник дир. з наукової роботи, з 1974р - Професор Івано-Франківського Педагогічного ін-ту, а з 1996 по 1999рр - зав. кафедрою Релігієзнавства Філософського ф-ту Прикарпатського Національного ун-ту ім.В.Стефаника. Нині - зав. кафедрою Теоретичної фізики у цьому ун-ті.

Основні наукові роботи належать до радіаційної космічної газодинаміки: авт. моногр. "Ударні хвилі в неоднорідних середовищах"(1972), "Ударні хвилі в оболонках зірок"(1984). З 1980р. очолював Спеціальну проблемну групу з історії астрономії при Астрономічній раді АН СРСР
Прізвищем КЛИМИШИН названо астероїд (№3653)

Але... головний вклад (на мій погляд) - ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ АСТРОНОМІЇ! "Атлас зоряного неба", "Карта зоряного неба України", "Цікава астрономія", "Шкільний астрономічний довідник"... Більше 20-ти(!!!) популярних книжок з астрономії
Сучасний шкільний підручник з "Астрономії" (у співавт. з І.П.Крячко)! Жоден шкільний урок з Астрономії, жоден Астрономічний гурток не може обійтися без цих книжок.

ds40a

SIDEROCRATOR

19 січня 1747р. народився німецький астроном Йоганн Елерт Боде (1747 — 1826).

1772 року сформулював закон планетних відстаней на основі правила, встановленого раніше Й. Д. Тіциусом (наразі відоме як правило Тіциуса—Боде). Суть його полягає в тому, що відстані планет від Сонця в астрономічних одиницях близькі до геометричної прогресії. Якщо Меркурію, Венері, Землі, Марсу, Юпітеру і Сатурну приписати відповідно числа n = -∞, 0, 1, 2, 4, 5, то їх відстані від Сонця визначаються за формулою A =(0,4+0,3×2n) а. о. Відстані від Сонця малих планет, невідомих у той час, і планети Уран, відкритої 1781 року В.Гершелем, також задовільно описуються цією формулою (n = 3 і 6 відповідно).

Боде видав 1778 року «Атлас неба», на 20 аркушах якого містилося 17 240 зірок (на 1200 більше, ніж було відомо до нього). Широко розповсюджена його праця «Représentation des astres» (1782), що містить на 34 невеликих аркушах всі зорі, видимі неозброєним оком над берлінським горизонтом, разом з найголовнішими телескопічними зірками, каталогом і міфологічним поясненням назв окремих сузір'їв.

Відкрив у 1774 р. галактику м 81 у Великій Ведмедиці названу згодом туманністю Боде

З інших його творів треба згадати:
«Entwurf der astronomischen Wissenschaft» (2 вид. 1825);
«Allgemeine Betrachtungen über das Weltgebäude» (3 вид. 1834),
а також загальнодоступний підручник астрономії — «Anleitung zur Kenntniss des gestirnten Himmels» (11 вид. 1858).

Боде також запропонував і сучасну назву планети Уран.

Проаналізувавши зоряні карти і каталоги випущені раніше він виявив, що Уран декілька разів уже спостерігали, але приймали за зорю. Так Боде виявив, що вперше уран спостерігав Джон Флемстід ще за сто років до відкриття, а в 1690 р. навіть помилково вніс планету до каталогу під № 34 Tauri, прийнявши її за зорю. Завдяки цьому факту Боде далося вирахувати орбіту планети.
Заснував (1774) журнал «Berliner astronomisches Jahrbuch» (виходив з 1776 по 1959).

SIDEROCRATOR

170 років тому 19 січня 1851 р. народився голландський астроном Якобус Корнеліус Каптейн (1851 - 1922)

Народився 19 січня 1851 в містечку Барневельде (Нідерланди) в багатодітній родині шкільного вчителя. У 1868 вступив до Утрехтського університету, де вивчав математику і фізику, захистивши в 1875 дипломну роботу про коливання мембрани. У 1875 прийнятий на роботу астронома-спостерігача у Лейденську обсерваторію, а через три роки (1877), завдяки новому закону про вищу освіту, став першим професором астрономії та теоретичної механіки Гронінгенского університету.
Не маючи коштів на будівництво обсерваторії і придбання телескопа, Якобус присвятив кілька років теоретичним дослідженням разом зі своїм братом Віллемом Каптейном — професором математики.

Бажаючи продовжити заняття астрономією, Каптейн запропонував свою допомогою шотландському астроному Девіду Ґіллу (1843-1914), директору Кейптаунської обсерваторії на мисі Доброї Надії (Південна Африка), який у той час проводив систематичне фотографування всього південного неба. Допомога була прийнята, фотопластинки стали пересилатися до Гронінгену, де Каптейн зайнявся їхнім вивченням, вимірюючи положення і яскравість зірок. Під час виконання цієї роботи в 1897 році Каптейн відкрив зірку Каптейна, яка мала найбільший власний рух зі всіх відомих на той момент зірок. Зараз вона розташована на другому місці після зірки Барнарда. В результаті цієї роботи він опублікував (1896-1900) оглядовий каталог 454 875 зірок Південної півкулі, повний до 9,5-й зоряної величини і містить зірки до 12-ї величини. За цей «Капський фотографічний огляд» («Cape Photographic Durchmusterung») він був удостоєний Золотої медалі Лондонського Королівського астрономічного товариства.

У 1902 Каптейн вперше кількісно оцінив зміни просторової щільності зірок з відстанню в залежності від їхньої істинної світності і таким чином отримав функцію світності зірок. У 1904 висунув теорію, згідно з якою рухи зірок одна щодо одної («пекулярні рухи») не є безладними, а обумовлені наявністю двох протилежно спрямованих потоків зірок. Згодом з'ясувалося, що це подання було помилковим. Насправді ці рухи — прояв обертання нашої Галактики (припущення про існування такого обертання було висловлено М.А.Ковальським в 1859 і остаточно встановлено Б. Лінбладом і Я.Г.Оортом в 1926-1927). Хоча сам Каптейн не зміг правильно пояснити виявлені ним особливості зоряних рухів, їхнє відкриття стимулювало розвиток сучасної зоряної астрономії.

У 1906 Каптейн розробив план фотографування зірок у 206 обраних майданчиках, рівномірно розподілених по всьому небу ( «план обраних майданчиків Каптейна»). У цьому великому міжнародному проекті взяло участь більше 40 обсерваторій. Проведені за цим планом дослідження відіграли велику роль у вивченні будови і динаміки нашої Галактики.

Пішовши у відставку в 1921 у віці 70 років, Каптейн на запрошення свого колишнього студента, директора Лейденської обсерваторії Віллема де Сіттера повернувся в Лейден. Опублікував роботу «Перший досвід теорії будови та утворення зоряної системи» (1922), в якій запропонував модель Галактики у вигляді сплюсненого еліпсоїда обертання діаметром 40 тисяч світлових років, зі щільністю зірок, убутною до периферії і з Сонцем майже в середині еліпсоїда, на відстані всього 2000 світлових років від його центру («Всесвіт Каптейна»). На жаль, Каптейн, як і його колеги, недооцінював роль міжзоряного поглинання світла. У 1930 Р.Дж.Трюмплер (1886-1956) довів, що міжзоряне поглинання настільки велике, що повністю приховує від нас далекі частини галактичного диска. Насправді Сонце виявилося віддалено на 25 тисяч світлових років від центру Галактики, а сама вона має діаметр близько 100 тисяч світлових років.

На честь Каптейна були названі астрономічний інститут при Гронінгенському університеті; одна з вулиць Гронінгена також носить його ім'я (нід. J.C. Kapteynlaan). Один з телескопів Ньютонівської групи названий Телескопом Якобуса Каптейна (англ. Jacobus Kapteyn Telescope, JKT) на його честь.

Іменем Каптейна названий кратер на Місяці і астероїд 818 Каптейнія. Також в його честь названа зірка 8,8 величини BD −45° 1841, що віддаляється від нас із швидкістю 245 км/с (більше, ніж швидкість обертання Галактики).

SIDEROCRATOR

Цитата: ds40a від 21 Січня 2021, 21:42:05

класно виглядає!
міг би ще й зараз злітать

SIDEROCRATOR

35 років тому 24-25 січня 1986 р. космічний апарат НАСА «Вояджер-2» по пролітній траєкторії перетнув орбіту Урана та пролетів за 81 500 км від поверхні планети.

Це єдині в історії космонавтики відвідини околиць Урана космічним апаратом, створеним людиною. «Вояджер-2» стартував у 1977 році, до прольоту поблизу Урана провів дослідження Юпітера та Сатурна (а пізніше і Нептуна). На світлинах, що прислав апарат, видно невиразну у видимому спектрі планету без хмар та атмосферних штормів, характерних для інших планет-гігантів. Проте наразі наземними спостереженнями вдалося вирізнити ознаки сезонних змін та збільшення погодної активності на планеті, викликаних наближенням Урана до точки свого рівнодення. Швидкість вітрів на Урані може сягати 240 м/с.

«Вояджер-2» провів вивчення структури та складу атмосфери Урана, виявив 11 нових супутників, вивчив унікальні погодні умови, викликані осьовим креном в 97,77° і дослідив систему кілець.[67] Також було досліджено магнітне поле і будову магнітосфери і, особливо, «магнітного хвоста», викликаного поперечним обертанням. Було виявлено 2 нових кільця і сфотографовано 5 найбільших супутників. Завдяки відомостям, отриманим апаратом «Вояджер-2», працівники Інституту Джорджії прийшли до висновку, що магнітне поле Урану щоденно змінює свої полюси.

SIDEROCRATOR

28 січня виповнилося 410 років з дня народження видатного польського астронома і великого пивовара Яна Гевелія 1611-1687
Ян Гевелій відомий як автор перших карт Місяця («Селенографія або опис Місяця»), конструктор телескопів, градоначальник Ґданську. У свій час був також відомий як видатний пивовар.

Ян Гевелій народився у Гданську в сім'ї купця. Астрономією захопився в юності.
Після смерті батька успадкував його пивоварню і всі доходи від неї витрачав на заняття астрономією. Багато уваги приділяв суспільним справам, неодноразово обирався суддею, з 1651 був радником магістрату Гданська. У 1640-х роках побудував в своєму будинку в Гданську обсерваторію, яка до появи Паризької і Грінвіцької обсерваторій була найбільшою в Європі (описав її в творі «Небесна будова», т. 1-2, 1673, 1679). Сам виготовляв інструменти для неї. Створені ним точні секстанти і квадранти мали радіус до 2-2,5 м, а однолінзові «повітряні» труби досягали в довжину 45 м. Після пожежі в 1679, що знищила обсерваторію, відбудував її наново і в 1681 відновив спостереження.

Наукові роботи присвячені селенографії, позиційній астрономії, вивченню комет. Склав перші детальні карти Місяця, що відрізнялися великою точністю. Видана в 1647 «Селенографія» Гевелія містила атлас Місяця на картах діаметром 27 см і малюнки, що ілюструють вплив фаз Місяця і лібрації по широті на вигляд деталей її поверхні. Досить точно визначив висоту місячних гір по відкиданих ними тінях. Позначив різні утворення на поверхні Місяця земними географічними назвами, деякими з них ми користуємося і досі.
У роботі «Кометографія» (1668) дав перший систематичний опис і виклав історію всіх комет, що спостерігалися на той час (сам Гевелій відкрив чотири нові комети - 1652, 1664, 1665 і 1682). Підсумок своїх 49-річних занять астрономією Гевелій підвів в праці «Переломний рік...» (1685), у якій зібрані результати його понад 20000 спостережень Місяця, планет, комет, зірок.

Вже після смерті вченого його дружина Ельжбета видала підготовлені ним повністю «Каталог нерухомих зірок на епоху 1660» (1687) і атлас неба «Уранографія» (1690). Каталог містить результати спостережень положень 1564 зірок, видимих над горизонтом в Гданську, в ньому вперше приведені не тільки екліптикальні, але і екваторіальні координати для кожної зірки. Гевелій наполегливо відмовлявся від застосування телескопів для позиційних спостережень і проводив вимірювання за допомогою кутомірних інструментів, які не мали оптичних труб. Попри це, досягнута ним точність була дуже високою. Його каталог був останнім (і найточнішим) в дооптичний період спостережень. Атлас неба складається з 54 карт для кожного сузір'я і двох півсфер для всього неба; Гевелій виділив 11 нових сузір'їв, деякі введені ним назви сузір'їв (Гончі Пси, Жираф, Ящірка, Малий Лев, Секстант, Одноріг, Лисичка, Щит) збереглися до наших днів.
На честь астронома названо астероїд 5703 Гевелій.
Основним джерелом доходів для видатного вченого було пивоваріння: нащадок пивоварів, він із задоволенням продовжив справу свіх попередників - створив рецепт знаменитого і популярного до цього дня в Польщі пива «Ян Гевелій, пивовар і астроном». Довгий час він очолював місцеву гільдію пивоварів. Всі доходи від свого комерційного підприємства витрачав на заняття астрономією.

SIDEROCRATOR

115 років тому 4 лютого 1906 р. народився Клайд Ві́льям То́мбо (1906 - 1997) — американський астроном, який відкрив велике число астероїдів, а також карликову планету Плутон в 1930 (в період з 1930 по 2006 Плутон вважався планетою).

Народився в сім'ї бідного фермера-орендаря. У 12-річному віці Клайд вперше подивився в астрономічну трубу на Місяць, і з цього моменту почалося його захоплення астрономією. Коли Клайд закінчив середню школу, його однокласники записали в книгу випускників пророчу фразу: «Він відкриє новий світ».
Подальше навчання Клайда виявилася неможливим через відсутність у батьків грошей.
У зв'язку з цим, він прийняв рішення вивчати астрономію самостійно і самостійно зробити телескоп. Після перших невдалих дослідів, для дотримання температурного режиму при обробці дзеркала рефлектора, викопав погріб і в ньому обробляв скляні диски для свого 9-дюймового рефлектора. Малюнки місячних кратерів, супутників Юпітера, поверхні Марса він послав у Ловеллівську обсерваторію, де вони були високо оцінені фахівцями.
В кінці 1928 директор Ловеллівської обсерваторії доктор Весто Слайфер (1875-1969) прислав Клайду лист із запрошенням на роботу. Він був зарахований до штату в якості лаборанта-фотографа.
В 1932 Клайд Томбо вступив до Канзаського університету, який закінчив в 1936. Продовжував працювати в Ловеллівській обсерваторії до 1943. У 1943-1945 викладав в Арізонському коледжі у Флагстаффі, в 1945-1946 - у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі.
З 1946 а працював в Абердинській балістичній лабораторії в Лас-Крусес, (штат Нью-Мексико), з 1955 - також в ун-ті шт. Нью-Мексико (з 1965 - професор, з 1973 - почесний професор).

За відкриття Плутона Клайд Томбо був удостоєний спеціальної медалі із зображенням Вільяма Гершеля. Крім того, за внесок в астрономічну науку, був удостоєний медалі ім. X. Джексон-Гуілт Лондонського королівського астрономічного товариства (1931) та інших нагород.

Відкриття Плутона
Однією з робіт Томбо, в Ловеллівській обсерваторії у Флагстаффі, Аризона, був систематичний пошук «Нептунової планети» (званої також Планета X), яка була передбачена Персивалем Ловвелом та Генрі Пікерінгом.
На початку 1929 у Ловеллівську обсерваторію надійшов 32,5-сантиметровий об'єктив із фокусною відстанню 169 см, що значно поліпшило можливості виявлення шуканого об'єкта.
Спостереження почалися 1 квітня, за допомогою астрографа Клайд розпочав фотографування зірок в сузір'ї Близнюків, де за обчисленнями Ловелла мала міститися планета Ікс (її назвуть Плутон). Для пошуку невідомої планети порівнював знімки одної і тої ж ділянки неба з інтервалом 2-3 ночі на блінк-мікроскопі. Працював по 14 годин на добу.
Звичайно інтервал між зйомками був дві доби, проте між першим знімком області Близнюків (21 січня 1930) і наступним пройшло на чотири дні більше. Коли знімки були оброблені, 18 лютого 1930 астроном-аматор, що проводив це дослідження, К. Томбо зміг переконатися, що відкрита нова планета. По її переміщенню протягом чотирьох днів було встановлено, що об'єкт розташований за орбітою Нептуна. Побоювання, що об'єкт швидко переміститься, тобто є якимось незвичним астероїдом або кометою, розсіялися, коли підтвердилося, що він незмінно виявляється на розрахованому місці.

Клайд, в ході виконання цієї програми, виявив нову комету, сотні нових астероїдів, багато змінних зірок; провів дослідження з просторового розподілу галактик.
18 лютого 1930, аналізуючи фотопластинки, Клайд побачив, що поблизу зірки дельти Близнюків одна зі слабких точок «застрибала». Це був Плутон.
12 березня 1930 директором Ловеллівської обсерваторії В. М. Слайфером була послана телеграма: «Систематичні багаторічні пошуки, що доповнюють дослідження Ловелла по транснептунової планеті, призвели до виявлення об'єкта, що протягом семи тижнів мав швидкість руху і траєкторію, що узгоджуються з даними транснептунового тіла…».
Цікаво, що оголошення про відкриття нової планети збіглося з днем народження Ловелла і з 149 річницею відкриття Урану В. Гершелем.
Нова планета мала жовтуватий колір, що помітно відрізняється від блакитнуватого кольору Нептуна. На честь грецького бога пітьми, спроможного ставати невидимим, її назвали Плутоном. У якості символу планети дуже вдало був обраний знак, складений із латинських букв P і L, що збігаються з монограмою ініціалів П. Ловелла.
Відкриття Плутона було зустрінуте з ентузіазмом астрономами, хоча з'явилися і скептичні висловлення. На думку ряду дослідників відкриття Плутона явилося навіть деякою мірою випадковим, тому що його маса недостатня, щоб зробити помітний вплив на рух Урану. Назва «Плутон» було запропоновано Венецією Берні, 11-річною англійською школяркою, яка до самої своєї смерті (30 квітня 2009) жила в Англії. 1 травня 1930 було офіційно оголошено, що планета буде носити ім'я Плутон.

slava3500

50 років тому американець Алан Шепард зіграв в гольф на супутнику Землі

50 років тому, 6 лютого 1971р. американський астронавт Алан Шепард зіграв в гольф на Місяці, а британський фахівець підрахував, наскільки ж далеко відлетіли м'ячі. Хоча результати виявилися вкрай скромними, всього кілька десятків метрів, це не применшує славу Шепарда як першого «позаземного» гольфіста.

Видео тут
https://www.gazeta.ru/science/2021/02/06_a_13469462.shtml?utm_source=yxnews&utm_medium=desktop&nw=1612630518000

SIDEROCRATOR

165 років тому 8 лютого 1856 р. астроном Паризької обсерваторії Жан Шакорнак відкрив астероїд Летицію (39 Laetitia).
Шакорнак є також автором екліптикальної зоряної карти завдяки якій шукати астероїди стало значно простіше. Всього Шакорнак відкрив 6 астероїдів.

SIDEROCRATOR

110 років тому народився видатний радянський учений Мстисла́в Все́володович Ке́лдиш 1911-1978

Після закінчення фізико-математичного факультету Московського університету (1931) працював у Центральному аерогідродинамічному інституті, потім у Московському університеті (професор з 1937), Математичному інституті ім. В. А. Стеклова. З 1953 очолює Інститут прикладної математики АН СРСР.
У галузі аерогідродинаміки одержав фундаментальні результати в теорії несталих рухів крила, теорії руху тіл під поверхнею рідини і теорії обтікання тіл стисливою рідиною. Вперше встановив появу тягнучої сили при певних коливаннях крила. Велике значення мають роботи Келдиша, пов'язані з вирішенням проблеми флаттера (коливань і автоколивань авіаційних конструкцій), які наприкінці 1930-х років стали перешкодою в розвитку швидкісної авіації. Дослідження Келдиша не тільки дозволили створити надійні методи розрахунку на флаттер і розробити практичні заходи боротьби з ним, але і стали основоположними в новому напрямку науки про міцність авіаційних конструкцій. Роботи Келдиша в галузі аеродинаміки великих швидкостей мали важливе значення для розвитку реактивної авіації. Келдишем також знайдені прості конструктивні рішення для усунення явища шиммі — самозбудних коливань носового колеса шасі літака.

З ім'ям Келдиша пов'язаний розвиток у СРСР сучасної обчислювальної математики. Створення цієї науки визначило основні фундаментальні досягнення нашого часу, і в першу чергу в авіаційній, атомній та космічній техніці, в розгортанні і проведення космічних досліджень. У середині 1950-х років створив спеціальні групи, що розробляли проблеми виведення космічних апаратів на навколоземні орбіти, траси польотів до Місяця і планет. Ці роботи, що проводилися в тісному контакті із С. П. Корольовим, мали велике значення для розвитку і успіхів космонавтики. В результаті були здійснені запуск першого у світі штучного супутника Землі, перші польоти космічних ракет до Місяця, фотографування його зворотної сторони і перший політ людини в космос. Під керівництвом Келдиша були здійснені такі історичні досягнення космонавтики, як посилка автоматів на Місяць, доставка на Землю зразків місячного ґрунту, висадка самохідних апаратів на поверхню Місяця, створення орбітальних комплексів типу «Салют» — «Союз» — «Прогрес», дослідження Венери і Марса. Він приділяв також велику увагу використанню космосу і космічних апаратів у практичних і народногосподарських цілях, сприяв розвитку міжнародної співпраці учених у вивченні космосу. Величезний внесок вніс до вирішення проблем ядерної енергетики. Великий внесок вніс Келдиш в організацію міжнародного співробітництва, координацію наукових досліджень соціалістичних країн.

Автор (спільно з М. Я. Маровим) книги «Космічні дослідження» (1981).

SIDEROCRATOR

15 лютого 1564 р. Народився Галілео Галілей (1564-1642) італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства.

Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей 1609 року побудував свій перший телескоп із трикратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, «побудував собі прилад до того чудовий, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж під час спостереження простим оком». Із їх допомогою Галілей здійснив кілька важливих астрономічних відкриттів — гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхню колосальну віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед та Каллісто), фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький Шлях як скупчення окремих зірок та ін.

записи Галілея про спостереження супутників Юпітера

Галілей налагодив виробництво телескопів.

У 1610–1614 роках, змінюючи відстань між лінзами, він створив також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень. Від Галілея оптика одержала найбільший стимул для подальшого теоретичного технічного розвитку». Оптичні дослідження Галілея присвячені також вченню про колір, питанням природи світла, фізичній оптиці. Галілею належить ідея скінченності швидкості поширення світла й постановка (1607) експерименту з її визначення.

Після суду інквізиції Галілея було засуджено до тюремного ув'язнення. Його оголосили не єретиком, а «дуже запідозреним у єресі»; таке формулювання було тяжким звинуваченням, проте рятувало від спалення. Після оголошення вироку Галілей на колінах вимовив запропоноване зречення. Копії вироку за особистим розпорядженням Папи Урбана було надіслано в усі університети католицької Європи.
Папа не став довго тримати Галілея у в'язниці. Після винесення вироку Галілея поселили на одній з вілл Медічі, звідки його перевели до палацу його друга, архієпископа Пікколоміні у Сієні. Через п'ять місяців Галілею було дозволено вирушити на батьківщину, і він осів в Арче́трі, поруч із монастирем, де були його дочки. Тут він провів решту життя під домашнім арештом і постійним наглядом інквізиції.

Режим утримання Галілея не відрізнявся від тюремного, і йому постійно погрожували переведенням до в'язниці за найменше порушення режиму. Галілею не дозволялося відвідання міст, хоча тяжкохворий в'язень потребував постійного лікарського нагляду. У перші роки йому заборонено було приймати гостей під страхом переведення до в'язниці, згодом режим було дещо пом'якшено, і друзі змогли відвідувати Галілея — правда, не більше ніж по одному.

Інквізиція стежила за бранцем до кінця його життя; навіть при смерті Галілея були присутні два її представники. Всі його друковані праці підлягали особливо ретельній цензурі. Щоправда, у протестантській Голландії видання «Діалогу» тривало (перша публікація: 1635 рік, у перекладі латиною).

1634 року померла старша 33-річна донька Вірджинія улюблениця Галілея, яка віддано доглядала за хворим батьком і гостро переживала його незгоди. Стан здоров'я Галілея погіршився, але він продовжував енергійно працювати в дозволених для нього галузях науки. Галілей пережив доньку Вірджинію на вісім років і помер сліпим. Друга донька Лівія теж закінчить своє життя в монастирі.

Єдиний онук Галілея — постригся в ченці й спалив усі рукописи діда як богопротивні. На ньому рід Галілеїв згас.

Останньою книгою Галілея стала «Бесіди і математичні докази двох нових наук», де викладено основи кінематики й опору матеріалів. Фактично, зміст книги являє собою розгром арістотелевої динаміки; натомість Галілей висуває свої принципи руху, перевірені на досвіді. Кидаючи виклик інквізиції, Галілей вивів у новій книзі тих же трьох персонажів, що і в забороненому раніше «Діалозі про дві найголовніші системи світу». У травні 1636 учений вів переговори про видання своєї праці в Голландії, а потім таємно переправив туди рукопис. У довірчому листі графу де Ноелю (якому він присвятив цю книгу) Галілей писав, що нова праця «знову ставить мене в ряди борців». «Бесіди…» видали в липні 1638 року, а в Арчетрі книга потрапила майже через рік — у червні 1639 року. Ця праця стала настільною книгою Гюйгенса й Ньютона, які завершили розпочату Галілеєм побудову основ механіки.

Галілей помер 8 січня 1642 року. Папа Урбан заборонив ховати його в родинному склепі. Його поховали в Арчетрі, містечку де він жив останні роки, без пам'ятника. Лише 1737 року рештки перепоховали в базиліці Санта Кроче поряд із Мікеланджело.
Фільм 1933 р. про телескоп Галілея.

SIDEROCRATOR

19 лютого 1937 р. народився видатний український астроном Клим Іванович Чурюмов (1937-2016)

http://www.pravda.com.ua/articles/2017/11/17/7161207/
http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=41677.0

SIDEROCRATOR

17 лютого 1600 р. інквізиція спалила Джордано Бруно(1548-1600) видатного італійського філософа епохи Відродження.

Неабиякий розум і безкомпромісне прагнення істини привели його на шлях захисту вчення Коперника, допомогли йому розбити рамки давніх традицій, й піти далі в усвідомленні істинних розмірів Всесвіту. У 60-ті роки XVI cтоліття за скороченим викладом Іоахіма Ретика Бруно познайомився з геліоцентричною теорією Коперника. Вона видалася йому спочатку безглуздою, бо він був упевнений в системі Птолемея, але змусила критично поглянути на офіційне вчення Птолемея і більше уважно – до матеріалістичних ученнь давньогрецьких атомістів про нескінченність Всесвіту. Особливо велику роль у формуванні поглядів Бруно відіграло його ознайомлення з натурфілософським вченням Миколи Кузанського, у якому заперечувалася здаиність будь-якого тіла бути центром Всесвіту, оскільки він нескінченний. Уражений цією ідеєю, Бруно зрозумів, які грандіозні перспективи відкривав геліоцентризм, якщо розуміти їх як вчення про будову усього Всесвіту, або як теорію типової для Всесвіту системи – планетної. Це своє відкриття Бруно висловив натхненними словами своєї поеми про природу:
«…Звідси вгору прагну я, сповнений віри!
Кристал небес мені не перепона більше.
Але відкривши їх, полину в бескінечність…»
Об'єднавши філософсько-космологічну концепцію Миколи Кузанського й чіткі астрономічні висновки теорії Коперника, Бруно створив власну картину нескінченого Всесвіту. Концепція Всесвіту Бруно й у наші дні вражає глибиною ідей та точністю наукових передбачень. Вона розроблена й викладена у двох творах Бруно, виданих ним у 1584 році: «Про причини, початок і єдине» і «Про нескінченність Всесвіту і світів».
У своєму трактаті «Про нескінченність Всесвіту і світів» Джордано Бруно висловив твердження, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченну кількість світів, у кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, сонце всього лише невелика зірка серед інших зірок в нескінченному Всесвіті. Ідеї висловлені Дж. Бруно випереджали час на багато століть, лише декілька років тому за допомогою найпотужніших телескопів було відкрито планети біля інших зірок, що стало незаперечним доказом правильності його вчення[2]. У трактаті «Про нескінченність Всесвіту і світів» Джордано Бруно ставить питання які остаточно ламають всю стару систему світобудови, Так, він запитує в читача, якщо простір обривається то що знаходиться за цим обривом? Чим заповнене те, що лежить далі? І взагалі, яка товщина стіни на краю Всесвіту? Свої подальші роздуми про нескінченність Всесвіту Джордано Бруно розкриває в одному з діалогів між дійовими особами Ельпіно і Філотео в згаданій вище книзі: „Ельпіно: Чи можливо, щоб Всесвіт був нескінченним? Філотео: Чи можливо щоб Всесвіт був скінченним? Ельпіно: Як можеш ти довести його скінченність? Філотео: А чи можеш ти довести його скінченність? Ельпіно: Як може Всесвіт простягатися? Філотео: А як він може бути обмеженим?..., Якщо Всесвіт скінченний, то я спитаю тебе, де знаходиться цей світ? Де знаходиться цей Всесвіт? Арістотель відповідає, що він у нас самих..., але положення в просторі є ні чим іншим як поверхня і межа тіла, що його утримує, а тому те, що не має опори відповідно не має і положення в просторі. Що ж хотів ти сказати о Арістотель цими словами, що Всесвіт знаходиться всередині нас. Який висновок ти можеш винести стосовно того що лежить за межами цього Всесвіту? Якщо ж ти стверджуєш, що там нічого немає то значить небеса і світ знаходяться ніде... Світ – це дещо таке, що не підлягає дослідженню. Тому, якщо ти говориш, що за світом знаходиться божественний розум, а тому бог стає положенням в просторі для всього сущого, то я скажу, що неможливо, аби я міг істинно стверджувати, ніби існує така поверхня або межа, за якими нема ні тіла, ні пустого простору, навіть якби там був сам Бог. Тому що божественності не характерно заповнювати простір і тим більше що божественності не характерно бути межею якогось тіла.” [14, c. 18].
Основні ідеї вчення Джордано Бруно стверджують, що Всесвіт єдиний, матеріальний, нескінченний і вічний. Те, що ми бачимо, – лише мала частина світу. Зірки – це сонця інших планетних систем. Земля – пилинка в безкрайніх просторах галактики. Так, Дж. Бруно наводить цілком сучасні припущення, що „в нескінченному просторі є нескінченна кількість тіл, подібних до нашої Землі і нашого Сонця, і жодна з них не знаходиться у більшій мірі в центрі Всесвіту, бо він нескінченний, а тому не має ані центра, ані краю, ані верху, ані низу. Їх мають лише скінченні світи, де існують деякі певні центри, якими є сонця і вогні, навколо яких обертаються всі планети, землі, води, подібно до того, як навколо сусіднього нам Сонця існують сім планет. Кожна з цих зірок або цих світів, обертаючись навколо власного центра, здається їх жителям міцним і стійким світом, навколо якого обертаються всі зірки як навколо центра Всесвіту. Таким чином, немає тільки одного світу, тільки однієї Землі, тільки одного Сонця, але існує стільки світів, скільки ми бачимо навколо нас виблискуючих світил [5].
Основа всього існуючого, на думку Бруно, – матеріальне начало. Воно породжує все із самого себе і є причиною усіх природних речей і явищ. Джордано Бруно утверджував матеріальну єдність світу і його об’єктивність – продовжував розвивати матеріалістичні традиції античної філософії. Водночас він стверджував, що “природа – це бог у речах”, тобто, стояв на позиціях пантеїзму. Джордано Бруно був прихильником стихійної діалектики. Він високо цінував ідеї Геракліта про рух, зміни, суперечності. “… Знищення на думку Д.Бруно: є не що інше як виникнення, і виникнення є не що інше як знищення; любов є ненависть; ненависть є любов…”. І далі: “Хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, хай розглядає і спостерігає мінімуми і максимуми суперечностей і протилежностей”[7, c. 291].
Уявлення про єдність протилежностей, про знищення одного і виникнення іншого, про суперечливість природних явищ, було спробою Д.Бруно показати певну пульсацію Всесвіту [2]. У своєму вченні він заперечував існування центру Всесвіту. Бруно стверджував нескінченність Всесвіту в часі та просторі: «стосовно нескінченності безглуздо запитувати про центр. Він – ніде, і він – скрізь. Нескінченний Всесвіт є породженням нескінченної божественної міці. Життя в тій або іншій формі притаманне всім природним речам. Розумне життя має бути не тільки на Землі, а й на інших планетах, що обертаються навколо інших зірок». Бруно уявляв небо, як «єдиний, безмірний простір, лоно якого містить все», як ефірну область (розуміючи ефір як вигляд звичайної матерії), «в якому все пробігає і рухається». «У ньому – незліченні зірки, сузір'я, кулі, сонця і землі, в безкінечній кількості...». «Усі вони, - пише він у іншому місці, - мають свої власні рухи, незалежні від цього світового руху, видимість якого викликається рухом Землі», причому «одні кружляють навколо других»[14, с. 30].
Уява Бруно змальовує ті далі, існування яких з математичної точки зору підтверджує, і до того ж не повністю, лише наука ХХІ століття. Про нашу Сонячну систему він образно висловлюється як про «маленький атом, що розвивається і пересувається серед нескінченної кількості йому подібних всередині великого живого організму - нашого Всесвіту, що не має ані початку, ані кінця. Наш Всесвіт складається не лише з клітин-галактик, але також із великої кількості паралельних світів, що постійно трансформуються; в них виявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції». Такі твердження Джордано Бруно можна розглядати як початки теорії про крупномаштабну структуру всесвіту [3].
Бруно писав про колосальні розбіжності у відстанях до різних зірок і дійшов висновку, що співвідношення їх видимого блиску, можливо оманливе. Він поділяв небесні тіла на зірки, сонця і на темні тіла, які лише відбивають сонячне світло «через надлишок на них водних чи хмарних поверхонь», на думку сучасних вчених Бруно стояв і у витоків поняття темної матерії.
Залишаючись ще в межах умоглядно натурфiлософської традицi наслiдуючи багато в чому М. Кузанського, Джордано Бруно зумiв, виходячи з гелiоцентричного вчення Копернiка, прийти до принципово нової картини свiту - безмежного зоряного Всесвiту з багатьма планетними системами, в тому числi i населеними розумними iстотами, – картини, що вже активно протистояла релiгiйним уявленням про свiт.
Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою Всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил.
Бруно називає Єдине дуже часто матерією, однак не можна визнати, що сучасні визначення матерії є придатними для бруновського розуміння. В Єдиному збігаються одне і різноманітне, мінімум і максимум; у єдності самодостатність існування кожного особливого фрагменту, «кожна річ являє себе єдине». Багатоявність одного й того самого за сутністю свідчить про підпорядкованість всього видимого світу єдиному законові. У своїй методології Бруно пантеїстично ототожнює матерію і рух, природу і світову душу (часто називаючи її Богом). В його вченні матерія пройнята «універсальною діючою причиною — розумом — першою і головною силою світової душі; світова душа — універсальна форма буття Єдиного». Отже, на відміну від сучасних уявлень для Бруно не стоїть проблема форми організації мислячої матерії. Матерія є мислячою за своїм основним принципом. «Матерія не може існувати без форми, і навпаки, форма є внутрішньою стороною матерії, вона не може бути чимось привнесеним ззовні, надбаним»[9].
Теза про нескінченність Всесвіту має фундаментальне значення для космогонії Бруно. Космос розглядається ним як порожнеча, що повністю заповнена нескінченним розмаїттям матеріальних утворень. Тому стверджувати, що Космос має певне місце, — безглуздо. Світ матеріальний і оформлений скрізь, тому немає ніякого потойбічного джерела подій, джерела руху. Це дало змогу Бруно висловити гіпотезу про існування інших суспільств на інших планетах.
Геліоцентрична теорія, створена та обгрунтована М.Коперником, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею нескінченності Всесвіту та безлічі в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розoсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. Дж. Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, нескіченний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частинками Всесвіту.

SP

Цитувати

7 лютого 1600 р. інквізиція спалила Джордано Бруно(1548-1600) видатного італійського філософа епохи Відродження.

Статья однобокая, в духе советских времён, даже Вики строит более разностороннюю картину.
Чтобы понять людей и эпоху нужно изучать всё, что было, а не выборочно- то, что вписывается в нужные рамки текущей конъюнктуры.
В частности, нужно знать, что "в дошедшем до нас смертном приговоре не упоминаются гелиоцентрическая система и вообще наука". Основными обвинениями были: нарушение монашеского обета, сомнения относительно пресуществления и непорочного зачатия Девы Марии, неортодоксальный подход к трактованию Троицы, утверждение, что Ииусус был магом и т.д.
Бруно считал, что " Бог и вселенная — одно и то же бытие; вселенная бесконечна в пространстве и времени; она совершенна, так как в ней пребывает Бог. Простые, неразложимые элементы всего существующего — монады; они не возникают, не исчезают, а только соединяются и разъединяются; это метафизические единицы, психические и в то же время материальные точки. Душа — особая монада; Бог — монада монад". В дальнейшем, кстати, эта теория была развита Лейбницем. В 1588 году Бруно переезжает в Прагу, где его литературная деятельность концентрируется на сочинениях на тему магии, особенно его труд «De magia naturali», где он насчитывает девять различных форм магии.
Энтузиазм, с которым Джордано Бруно приветствовал открытия Коперника, объяснялся его уверенностью в том, что гелиоцентрическая теория таит в себе глубокий религиозный и магический смысл (во время своего пребывания в Англии Бруно проповедовал необходимость возврата к магической религии Египта в том виде, в каком она изложена в трактате «Asclepius».)
Последними словами Бруно были: «Я умираю мучеником добровольно и знаю, что моя душа с последним вздохом вознесётся в рай.»

SIDEROCRATOR

Взагалі то це фрагмент мого кандидацького реферата з філософіі

Edward

Бруно Ноланський (Джордано) - один з стовпiв пантеiзма, людина що заплатила життям вiдстоючи своi iдеi та принципи. А таких в iсторii людства одиницi...

SP

Цитувати

Бруно Ноланський (Джордано) - один з стовпiв пантеiзма, людина що заплатила життям вiдстоючи своi iдеi та принципи. А таких в iсторii людства одиницi...

С этим никто не спорит, хотя, как по мне, пантеизм уж слишком широкое понятие, в него можно впихнуть очень многое - от язычества до отдельных школ буддизма и Нью-Эйндж.

Цитувати

Взагалі то це фрагмент мого кандидацького реферата з філософіі

А как считаешь, Михаил, философия - это наука?

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 23 Лютого 2021, 10:07:14

Цитувати
Бруно Ноланський (Джордано) - один з стовпiв пантеiзма, людина що заплатила життям вiдстоючи своi iдеi та принципи. А таких в iсторii людства одиницi...
С этим никто не спорит, хотя, как по мне, пантеизм уж слишком широкое понятие, в него можно впихнуть очень многое - от язычества до отдельных школ буддизма и Нью-Эйндж.
Цитувати
Взагалі то це фрагмент мого кандидацького реферата з філософіі
А как считаешь, Михаил, философия - это наука?

я вважаю що наука
Et omnia in philosofia, omnes in philosofo continentur

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221723 раз)