Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
26 Лютого 2025, 19:13:14

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

Сьогоднi виповнюеться 150 рокiв з дня народження вiдомого нiмецького оптика Альберта Кьонiга(1871-1946). За свое довге творче життя, Кьонiг створив велику кiлькiсть оптичних приладiв, серед яких були астрономiчнi об'ективи та окуляри.
ПМ.Стаття буде на фронтпейдж. Вибачаюсь що росiйською, не було часу перекласти (писав давно, ще на 140-рiчча  , може пiзнiше зроблю переклад  )

Так, є таке, маю німецький окуляр системи Коніга 1927 р. Якість картинки на висоті

Подякували

2 :Edward, rgb

[rgb]

Якщо я не помиляюся,то Кёнiг ще багато зробив для  фотографii, займався оптичними сенсибiлiзаторами для отримання панхроматичних та iнфрачервоночутливих фотоэмульсiй.

У майора Ашбаха з контори Мюллера про це нiчого не написано

А багато той Ашбах понiмав в трикарбоцианiнових барвниках?

[SIDEROCRATOR]

375 років тому 19 серпня 1646 р. народився видатний англійський астроном Джон Флемстид John Flamsteed; 1646 —  1719

Джон Флемстид народився 19 серпня 1646 в селі Денбі ( англ.  Denby ) (графство Дербішир , Англія ). Він був єдиним сином Стефана Флемстіда ( Stephen Flamsteed ) і його першої дружини Мері Спадман ( Mary Spadman ). Навчався в безкоштовній школі в місті Дербі , потім в «Дербі Скул» ( англ.  Derby School ) при церкві Св. Петра в тому ж місті, де його батько займався бізнесом з продажу солоду . У керівництві школи в той час були, в основному, пуритани . Джон Флемстид успішно опанував латинською мовою, Необхідним для читання літератури в ті часи, а також любив історію . Закінчив школу в травні 1662 року

Ще тоді він Виявляв великий інтерес до математики і астрономії . У липні 1662 року з захопленням прочитав «Трактат про сферу»  ( Лат. De sphaera mundi ) - праці астронома XIII в. Іоанна Сакробоско , а 12 вересня того ж року сам спостерігав часткове  сонячне затемнення . з початку 1663 року Фламстід прочитав «Мистецтво створення сонячних годиників» ( англ.  The Art of Dialling ) Томаса Фале ( англ.  Thomas Fale ), що пробудило в ньому інтерес до сонячних годинників . Влітку 1663 року прочитав «Канон» ( англ.  Canon ) Едмунда Уінгейта ( англ.  Edmund Wingate ), «Канон» Вільяма Отреда і «Мистецтво створення сонячних годинників» Томаса Стіррупа ( англ.  Thomas Stirrup ). Приблизно в той же час Джон Флемстид придбав книгу Томаса Стріта (англ.  Thomas Street ) «Астрономія Королівська, або нова теорія небесного руху» ( англ.  Astronomia Carolina, or A New Theory of the Celestial Motions (Caroline Tables) ). Фламстід об'єднався з місцевими джентльменами, які також цікавилися астрономією. Серед них був Вільям Лічфорд ( William Litchford ), у якого в бібліотеці була робота астролога Джона Гедбері ( англ.  John Gadbury ) з астрономічними таблицями Джеремі Хоррокса. Джон Флемстид, як і Ісаак Ньютон , був дуже вражений роботами Хоррокса.

У серпні 1665 р дев'ятнадцятирічний Флемстид написав свою першу наукову роботу по астрономії, названу «Математичні нариси» ( англ.  Mathematical Essays ), присвячену проектуванню, виготовленню і використанню квадранта , і яка включала таблиці астрономічних даних, розрахованих для широти міста Дербі.

І тільки у вересні 1670 р Джон Флемстид приїжджає в Кембридж і стає студентом «Джізус-Коледжу» . Наскільки відомо, він не жив там постійно; так, в 1674 році Флемстид провів в Кембриджі близько двох місяців, але зате мав можливість відвідувати лекції самого Ісаака Ньютона.   

Присвячений в сан диякона, Флемстид готувався жити в Дербіширі, коли раптом отримав запрошення в Лондон . 4 березня 1675 року, згідно з королівським наказом «The King's Astronomical Observator», він був призначений першим Королівським астрономом , з грошовим утриманням в розмірі 100 фунтів стерлінгів на рік. У червні того ж року іншими наказом короля Англії була заснована Грінвічська королівська обсерваторія , а в серпні Джон Флемстид заклав перший камінь в її фундамент. У лютому 1676 року він був прийнятий в Лондонське королівське товариство , а в липні - оселився в обсерваторії, де й жив до 1684 року, коли був остаточно призначений парохом села Берстоу ( англ.  Burstow) Графства Суррей (Південно-Східна Англія), - але при цьому зберіг за собою посаду Королівського астронома. Так, на двох посадах відразу, Джон Флемстид і залишався аж до своєї кончини в 1719 році.
Рукописи і наукові інструменти Флемстіда після його смерті були забрані його вдовою. Рукописи були повернуті багато років по тому, але інструменти зникли

Флемстид зміг точно розрахувати час сонячних затемнень 1666 і 1668 року. Серед його наукових досягнень - записи шестикратних спостережень планети Уран (правда, він помилково прийняв її за зірку з сузір'я Тільця і вніс в каталог під ім'ям «34 Tauri»). Перше спостереження Урана було їм зроблено в грудні 1690 року , і воно досі залишається найбільш раннім з відомих астрономічних спостережень цієї планети.

16 серпня 1680 року Флемстид каталогізував « зірку 3 » сузір'я Кассіопеї ( 3 Cassiopeiae ), яку інші астрономи потім не виявили. Три століття тому американський історик астрономії Вільям Ешворт ( англ.  William Ashworth ) припустив, що спостерігався Флемстид об'єкт був останньою до теперішнього часу наднової , що спалахнула в нашій Галлактиці . Зараз на її місці залишилось найсильніше джерело радіовипромінювання за межами Сонячної системи , відоме як 3C 461 ( Третій Кембриджський каталог радіоджерел ) або як Кассіопея A . Однак, положення  «3 Cassiopeiae" не точно збігається з Кассіопея А, і за розрахунками, вибух цієї наднової мав відбутися в 1667-му, а не в 1680 році. Тому інші історики вважають, що це була помилка Флемстіда: наприклад, неправильно записані координати вже відомої зірки.

У 1681 році Флемстид припустив, що дві комети, що спостерігалися в листопаді і грудні 1680 року - насправді були двома появами однієї і тієї ж комети ( Великої комети 1680 ) Яка в перший раз наближалася до Сонця, а в другій - віддалялася від нього. Ісаак Ньютон спочатку сперечався про це з Флемстидом, але потім погодився з ним і запропонував теорію про те, що комети, так само як і планети, обертаються навколо Сонця по визначених орбітах - але тільки сильно витягнутих еліптичних. Незабаром розсерджений Флемстид дізнався, що Ньютон за допомогою Едмунда Галлея отримав доступ до записів його спостережень. 

Працюючи Королівським астрономом, Джон Флемстид близько сорока років спостерігав зірки і ретельно записував їх у свій зоряний каталог, який в підсумку став містити в три рази більше зірок, ніж зоряний атлас Тихо Браге . Чи не бажаючи ризикувати своєю репутацією, публікуючи неперевірені дані, Флемстид тримав незавершені записи під печаткою в Грінвічі. У 1712 р Ісаак Ньютон , який тоді був президентом « Лондонського королівського товариства », а також Едмунд Галлей - якимось чином придбали ці записи і опублікували їх в «піратському» зоряному каталозі . Дізнавшись про це, Джон Флемстид зумів зібрати триста з чотирьохсот надрукованих примірників того каталогу і спалив їх, після чого написав своєму асистенту Абраму Шарпу: «Якщо сер І. Н. був би сприйнятливий до цього, я б зробив йому і ін. Галлею велику послугу» (  If Sir IN would be sensible of it, I have done both him and Dr. Halley a great kindness ).

Авторський варіант зоряного каталогу Флемстіда (відредагований його дружиною Маргарет) був опублікований лише посмертно, в 1725 році. Він містив записи астрономічних спостережень Флемстіда, а також каталог 2395 зірок, положення яких на небесній сфері були вказані більш точно, ніж у будь-який попередній роботі з астрономії. Цей каталог вважається першим значущим внеском Грінвічської обсерваторії в розвитку астрономічної науки. Інший відомий опус цього астронома - « Позначення Флемстіда » - цифрові позначення зірок, які незабаром були опубліковані у французькому виданні каталогу, і продовжують використовуватися до сих пір . У 1729 році вдова Флемстіда опублікувала (за технічної підтримки Джозефа Кроствейта ( Joseph Crosthwait) І Абрахама Шарпа) « Atlas Coelestis ».

[SIDEROCRATOR]

25 серпня 1609 року Галілео Галілей продемонстрував Великій раді і дожу Венеції новий пристрій — телескоп, який складався з двох лінз і давав трикратне збільшення. Удосконаливши свій пристрій, у січні наступного року телескоп Галілея міг збільшувати до 33 разів, що дозволило йому відкрити супутники Юпітера, кратери на Місяці і виявити, що Чумацький шлях складається з безлічі зірок.

Винахідником телескопа вважається Ганс Ліпперсгей, голландський окулярний майстер німецького походження, який 2 жовтня 1608 року в палаці штатгальтера Моріца Оранського продемонстрував оптичну трубу, з допомогою якої можна було роздивитись покази годинника на церкві міста Делфт, що знаходився за 15 кілометрів від Гааги. Він, однак, не отримав патент на свій "прилад, щоб бачити речі далеко, як ніби вони поруч", оскільки аналогічні заявки на винаходи подали його земляки Захарій Янсен і Якоб Метіус. Їх телескопи були ідентичні за конструкцією і складались з двох лінз — опуклої для об'єктива і увігнутої для окуляра — і давали триразове збільшення.

Досить швидко голландські телескопи поширились Європою і, згідно з легендою, Галілео Галілей зробив власний телескоп за одну ніч, помістивши дві лінзи у свинцеву трубу. Переконавшись у тому, що звичайні лінзи для окулярів дають погану якість зображення, він власноруч зайнявся їх шліфуванням. Незважаючи на те, що його вдосконалений телескоп також давав розмиття з країв і неякісно фокусувався на різнокольоривих зображеннях, Галілей відправився до Венеції, де 25 серпня 1609 року продемонстрував свій винахід Великій раді і дожу Леонардо Донато. На знак подяки сенат Венеції подвоїв Галілею зарплату як лектора в університеті Падуї.

Продовжуючи удосконалення лінз, Галілей створив телескоп із 33-кратним збільшенням, з допомогою якого в липні 1609 року відкрив існування кратерів і гір на Місяці, плям на Сонці, довів обертання Сонця навколо своєї осі, а 7-13 січня 1610 року відкрив чотири супутника Юпітера, які він назвав "планетами Медічі", за іменем відомого флорентійського сімейства. Успіхи Галілея-астронома виявилися настільки значними, що саме слово "телескоп", як він назвав свій спостережний пристрій, став широковживаним, а сам Галілей довгий час вважася його винахідником.

У другій половині XVII століття на зміну телескопам Галілея прийшли телескопи Кеплера, який в 1611 році обгрунтував більшу ефективність використання двох опуклих лінз (замість опуклої і вігнутої), проте проблеми з хроматичною аберацією, для боротьби з якою доводилось створювати гігантського (до 50 метрів) розміру труби, привели до створення в 1668 році Ісааком Ньютоном першого телескопа-рефлектора. Його удосконалену модель з фокусом 1,59 метра і 38-кратним збільшенням він представив в грудні 1672 року Королівському товаристві в Лондоні.

[SIDEROCRATOR]

25-26 серпня 1989 року КА Вояджер 2 пролетів в 48 тис. Км від поверхні Нептуна.
Були отримані унікальні знімки Нептуна і його великого супутника Тритона . На Тритоні були виявлені діючі гейзери, що було дуже несподіваним для віддаленого від Сонця і холодного супутника. Були відкриті 4 нові супутники.
Дані отримані в ході цієі місіі до сих пір є основним джерелом наших знань про Нептун

Подякували

1 :Олег К

[slava3500]

45 років тому 3 вересня 1976р. КА Вікінг-2 здійснив посадку на Марс. Посадковий модуль "приземлився" в Utopia Planitia (47,64 ° пн.ш., 134,29 ° східної довготи,)



https://nssdc.gsfc.nasa.gov/planetary/viking.html

Подякували

2 :SIDEROCRATOR, serhio_67

[SIDEROCRATOR]

3 вересня 1837 р. народився Ральф Коупленд ( англ.  Ralph Copeland ; 1837-1905) - британський астроном , 3-й королівський астроном Шотландії .

Ральф Коупленд народився в Мурсайд Фарм, в Ланкаширі, Англія, навчався в Kirkham Grammar School , після чого провів п'ять років в Австралії, де проявив інтерес до астрономії. Повернувся до Великобританії в 1858 році, щоб продовжити кар'єру інженера.

Залишаючись астрономом-любителем, Коупленд побудував невелику обсерваторію, а потім відправився в Німеччину для вивчення астрономії в Геттінгенському університеті . Повернувшись до Англії, взяв на озброєння нові методики роботи астрономів Німеччини, а згодом запросив ряд німецьких астрономів в якості помічників (зокрема - Освальда Лохсе). Коупленд був покровителем лорда Росса , потім працював в обсерваторії Dun Echt, що належала відомому астроному Джеймсу Ліндсі, 26-му графу Кроуфорд . Р.Коупленд брав участь у багатьох наукових експедиціях, зокрема, в експедиціях 1874 і +1882 років для спостереження проходження Венери по диску Сонця на Маврикій і Ямайку відповідно, а також в Гренландію.

29 січня 1889 року Коупленд був призначений королівським астрономом Шотландії, після чого він спочатку працював в старій обсерваторії Единбурга. Йому було доручено вибрати місце для будівництва нової обсерваторії, в кінцевому підсумку був обраний Blackford Hill в Единбурзі, де нова обсерваторія стала до ладу в 1896 році.

Коупленд служив королівським астрономом Шотландії до своєї смерті в 1905 році.

Р.Коупленд виявив 35 об'єктів, занесених до каталогу NGC , більшість з них за допомогою 72-дюймового рефрактора лорда Росса. Ці планетарні туманності були виявлені методами візуальної спектроскопії в обсерваторії Dun Echt і під час експедиції в Анди. Сім відкритих їм галактик в сузір'ї Лева утворюють знаменитий «септет Коупленда»: NGC 3745, 3746, 3748, 3750, 3751, 3753 і 3754.

[SIDEROCRATOR]

130 років тому 6 вересня 1891 Вяйсяля (фін. Yrjö Väisälä; 1891 — 1971) — фінський астроном і геодезист.

Народився в Контіолахті (тоді Велике кн. Фінляндське Рос. імперія). З юних років захоплювався астрономією. Освіту здобув у Гельсінкському університеті. Після закінчення університету працював математиком у страховій компанії, у 1918—1923 — у Фінському геодезичному інституті; з 1923 працевлаштувався в університеті міста Турку (у 1925—1951 — професор фізики, у 1927—1961 також виконував обов'язки професора астрономії). 1951 року заснував при університеті в Турку Астрономо-оптичний інститут (Дослідницький інститут Туорла) і був його довічним директором.

Основні наукові роботи присвячені вдосконаленню класичних методів геодезичної астрономії й розробці принципово нових методів, створенню й дослідженню високоточних вимірювальних приладів і нових астрономічних інструментів. У методі Гартмана дослідження аберації об'єктивів замість класичної діафрагми з великою кількістю отворів застосував діафрагму з двома щілинами, що дозволило вимірюванням вихідної інтерференційної картини, збільшити точність на порядок. У 1922—1929 створив інтерференційний компаратор для вимірювання відстаней до 864 м шляхом послідовного порівняння з еталонним стрижнем із плавленого кварцу довжиною 1 м. Похибка вимірювання відстані становила близько 0,1 мм. Розроблена методика отримала широке застосування.

За 7 років до Бернхарда Шмідта запропонував використовувати спеціально деформовану пластинку, що встановлюється перед увігнутим дзеркалом рефлектора для корекції його поля, проте реалізував цю ідею вже після того, як Шмідт опублікував дані про свій телескоп. Також запровадив коригуючу лінзу, встановлену перед фотопластиною. 1934 року створив телескоп такої конструкції й застосовував його для фотографування малих планет (поле 7×7). Користуючись методом фотографування, аналогічним методу Блажко, відкрив багато нових малих планет. Відкрив 3 комети, з них 1939 IV і 1942 II мають періоди 11 і 86 років відповідно.

Розробив новий метод геодезичної зоряної тріангуляції з використанням штучного джерела світла, що піднімається на аеробалоні (ідея була висловлена ним 1946 року). Розташування джерела, що спалахує на короткий час, визначалося методами фотографічної астрометрії з двох наземних пунктів відносно зір, координати яких були взяті з каталогів. Метод Вяйсяля дозволяв вимірюванням паралактичного зсуву джерела світла на тлі зір визначити координати наземних пунктів і відстані між ними. Перевага цього методу перед звичайною геодезичною тріангуляцією полягала в тому, що при чималій висоті джерела світла він давав можливість зв'язати в одну систему пункти, що розташовані на дуже великих відстанях один від одного, навіть на різних континентах. Відповідні експерименти були здійснені у Фінляндії 1959 року; надалі, коли джерела світла стали встановлювати на супутниках, метод набув великого поширення. На ідеях Вяйсяля засновані сучасні методи глобальної й локальної супутникової геодезії. Побудував великий зеніт-телескоп, вертикальний напрям якого визначався виском, встановленим усередині труби, й отримав широту Туорла з похибкою 0,11".

Талановитий популяризатор астрономії. Організував аматорські астрономічні товариства в Гельсінкі й Турку.

[SIDEROCRATOR]

8 вересня 1854 р. народився німецький астроном Генріх Карл Фрідріх Кройц (1854-1907). Він першим показав, що існує певна група комет, які обертаються навколо Сонця, проходять дуже близько до його поверхні (фотосфера) і походять від розпаду одного тіла.

Він закінчив середню школу у своєму рідному місті Зіген, а потім вивчав астрономію в Боннському університеті . Його професорами були Едуард Шенфельд і Карл Крюгер. У 1880 р. Він отримав ступінь доктора наук на основі роботи з дослідження орбіті великої комети з 1861 р. ( C / 1861 J1 ), після чого кілька місяців провів у Відні , навчаючись у Теодора фон Оппольцера та Едмунда Вайса.

Пропрацювавши рік у дослідницькому інституті в Берліні, він пішов за Крюгером до Кіля, де став директором обсерваторії .
У Кілі, як і в Берліні, він з 1888 року він також був викладачем Кільського університету , а з 1891 року - професором. У 1896 році, після померлого Крюгера, він перейшов на посаду редактора найважливішого наукового астрономічного журналу того часу - " Astronomische Nachrichten ". Він видав 35 томів цього періодичного видання (томи 140–175), а також 13 томів „Astronomische Abhandlungen”, які він заснував, щоб публікувати тексти довші, ніж ті, які зазвичай приймаються Нахріхтеном. Найважливіше дослідження Крейца стосувалося орбіт комет. На підставі аналізу орбіт комет C / 1843 D1 , C / 1880 C1 та C / 1882, R1 показав, що всі вони належать до однієї групи, названої на честь його ім'ям  , яка утворилася в результаті розпаду одного небесного тіла під час його проходження через перигелій.

[Chepurny]

Не знаю, чи можна це віднести до астрономії, але дата видатна: 100 років назад, 12 (13-го?) вересня 1921 року у Львові в сім'ї бувшого лікаря австро-угорської армії Самуїла Лема та Сабіни Лем народився хлопчик, якого назвали Станіславом. (Родинна легенда каже, що це було 13 вересня, просто вирішили 13-м числом не псувати хлопцю біографію)

https://galinfo.com.ua/news/u_lvovi_urochysto_vidkryly_memorialnu_tablytsyu_stanislavu_lemu_371788.html
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%BC

Подякували

5 :Slava80, SP, clavutich, Naboka Igor, SIDEROCRATOR

[WEST]

Я у захваті від творів С.Лема. До речі, він казав, що у техніці та технологіях людство не має кордону розвитку, але, по по своій природі воно завжди буде на рівні первісних людей. І це правда. Навіть у 21 столітті. Якийсь вчений розділив цівілізаціі на три групи і нашу, земну, відніс до третьоі найнижчоі.

[Edward]

Сьогоднi у Львовi на будинку Ратушi висiв банер з великим портретом С.Лема: "Я усе життя вважатиму себе львiв'янином!"©
але, коли повернувся з екскурсii, то його чомусь вже зняли

[SIDEROCRATOR]

14 вересня 1915 р. народився Джон Добсон (1915-2014) піонер популяризації астрономії, який зіграв визначну роль в астроаматорському русі. Для багатьох Добсон відомий в першу чергу як винахідник оригінальної конструкції телескопа, заснованої на принципі простоти і максимальної доступності для кожного, в кого виникає бажання побудувати для себе такий інструмент в домашніх умовах. Набагато менш відомо те, що він сам, будучи людиною вельми скромного достатку, свідомо відмовився патентувати свій винахід, який швидко підхопили багато  компаній в усьому світі.

Джон Добсон народився в Пекіні в 1915 році. Його дід був засновником Пекінського університету. Батько викладав зоологію в цьому ж університеті, а мати була музикантом. Через політичну нестабільність в Китаї Добсони в 1927 році змушені були переїхати в Сан-Франциско. У 1943 році Джон Добсон закінчив Каліфорнійський університет в Берклі, отримавши ступінь з хімії та математики

Після закінчення університету Добсон без зусиль знайшов роботу в радіаційній лабораторії, яка займалася оборонними замовленнями.
Однак пропрацювавши в ній близько року, він вирішив круто змінити своє життя, пішовши в монастир суспільства Веданта - частини крила релігійного ордена Рамакрішни.  Джон провів в монастирі 23 роки. Але сувора і монотонна монастирська атмосфера з самого початку погано поєднувалася з його непереборним бажанням дізнатися якомога більше про будову Всесвіту.
На початку 50-х років він вирішує зробити телескоп, використовуючи невелику ахроматичну лінзу. Однак 37-кратна труба виявилася занадто слабкою для спостереження найбільш віддалених небесних тіл. У 1956 році йому захотілося розширити свої можливості в спогляданні Всесвіту. Він використав 30-см корабельний  ілюмінатор, що лежав на кухонному столі у його товариша і використовувався як підставка для каструль. За допомогою книги Елліна Томпсона "Виготовлення вашого власного телескопа" незабаром цей корабельний ілюмінатор перетворився на перше астрономічне дзеркало Джона.

Коли вперше цей телескоп був наведений на Місяць, Джон був глибоко вражений побаченим видовищем. Його перші слова були: "Це повинен побачити кожен". Він негайно сформулював для себе свій головний життєвий принцип на майбутні 40 років: "Якщо у тебе є телескоп, поділися нею з тими людьми, у яких його немає". Саме з того самого дня почався довгий шлях Джона, як популяризатора науки.

Незважаючи на суворість монастирського життя, Добсон почав робити телескопи для інших. Не маючи коштів на придбання матеріалів, він намагався використовувати для виготовлення телескопів все, що потрапляло під руку - від котушок для намотування садових поливальних шлангів до викинутих обрізків фанери і дерева. Як заготовки для дзеркал використовувалися навіть денця від розбитих скляних глечиків! Для виготовлення абразивів він незалежно розробив метод сепарування піску - точно такий же, який запропонував колись Вільям Гершель. Саме в таких умовах і народжувалися головні ідеї Джона Добсона.
Зроблені ним телескопи регулярно виносилися за територію монастиря, і величезна кількість людей з усієї округи - дорослі і діти - приходили спостерігати в них небесні об'єкти.
 Багато з відвідувачів під враженням побаченого самі втягувалися в будівництво своїх власних телескопів. Якщо Джон бачив, що хтось із дітей, заглянувши в телескоп, виявляв після цього особливий інтерес, він пропонував його батькам взяти телескоп на місяць додому і знову ж таки абсолютно безкоштовно.

Поступово діяльність Джона розширювалася. На той час він виготовив уже п'ятнадцять 30-см і два 45-см телескопа. Тим не менш, він повинен був приховувати це від абата, який вважав неможливим поєднання чернечого статусу з частою відсутністю і нічною активністю. Зрештою, Джон був поставлений перед вибором: або відмовитися від виготовлення телескопів, якщо він хоче залишитися в монастирі, або покинути свою обитель. Він безумовно хотів залишитися, але в 1967 році все ж був вигнаний, а його телескоп за розпорядженням абата був викинутий в Сан-Францисську затоку - це була трагічна ніч для аматорської астрономії.

За підтримки своїх численних знайомих він почав виставляти саморобні телескопи в багатьох людних місцях Сан-Франциско. Багато тисяч перехожих абсолютно безкоштовно - і це один з основних принципів, що збереглися донині - могли спостерігати в ці телескопи і отримувати докладні коментарі про побачене.
Вважати Добсона тільки телескопобудівником, тротуарним астрономом або філософом невірно. Він - унікальна суміш всіх цих речей. "Причина, по якій я допомагаю людям будувати телескопи,  - змусити їх бачити. Адже якщо люди не бачать Всесвіту, вони не будуть дивуватися її красі, а якщо вони не дивуються цьому, значить вони мертві. Телескопи для мене - не самоціль, а лише засіб пробудити в людях почуття подиву".

Учасники астроклубів України на зустрічі з Дж. Добсоном в 2006 р.

Подякували

2 :Игорь Александрович, gordon2903

[Игорь Александрович]

Так це легендарний дядько був. Для аматорів
 телескопобудування  зняв фільм про найекономніший спосіб побудувати телескоп.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

205 років тому 11 вересня 1816 р. народився видатний німецький  оптик Карл Цейс (1816-1888)

Карл Цейс - всесвітньо відомий німецький інженер і виробник оптики, засновник фабрики оптичних систем «Цейс» (Zeiss) в Єні (з 1846 року) зробив істотний внесок у розвиток технології виготовлення лінз. Його досягнення в цій галузі використовуються й досі. Заснований ним у 1840 році у Веймарі (Німеччина) завод згодом став одним із найвідоміших і найкрупніших виробників оптики. На фабриці в Єні Цейс розробив лінзи, які лягли в основу популярної оптики Zeiss. Спочатку продукція заводу використовувалася у виробництві мікроскопів, а після винаходу фотокамери компанія «Цейс» почала виробляти і знамениті високоякісні об'єктиви. Створені Цейсом об'єктиви мали дуже велику апертуру, що давало змогу отримувати якісніші зображення.

Карл Цейс народився 11 вересня 1816 року у Веймарі в сім'ї виробника іграшок. Він навчався в граматичній школі, а пізніше відвідував лекції з математики, фізики, антропології, оптики і мінералогії в Університеті Єни. Через сім років він відкрив невелику справу з виробництва оптики, проте його товари не мали особливого попиту аж до 1847 року.

З 1847 року Карл Цейс налагодив виробництво мікроскопів, перші з яких використовували тільки одну лінзу призначалися для експериментальних робіт. У перший рік було продано близько 23 штук. Незабаром Цейс перейшов на виробництво складних мікроскопів. Так у 1857 році на ринку з'явився «Стенд-1» (Stand I).

У 1861 році Цейс був удостоєний золотої медалі на промисловій виставці в Тюрінгії. Таким чином, вироблювані ним товари були визнані найкращими серед наукових досягнень Німеччини. У 1866 році його завод продав тисячний мікроскоп. У той період Карл Цейс схилявся до думки, що досяг максимальної віддачі від свого виробництва. Проте його зустріч з фізиком Ернстом Аббе (нім. Ernst Karl Abbe) в 1872 році й подальша спільна робота з ним призвели до відкриття умови синусів Аббе.

Протягом цього періоду Цейс розробив і налагодив виробництво найкращих на той момент лінз. Теоретично, умова синуса могла реалізуватися при використанні оптично високоякісного скла, проте фактично на той момент такого скла не існувало. На щастя, доктор Ернст Аббе незабаром зустрів Отто Шота — 30-річного хіміка, фахівця зі скла. В результаті їх співпраці був вироблений новий матеріал, який зміг повністю реалізувати умову синуса. Цей новий вид скла проклав шлях до створення нового типу апохроматичних лінз. Для отримання «чистішого» скла й усунення спотворень у лінзах Цейс використовував метод водного занурення лінз. Ця технологія давала змогу отримати оптику, що створює якісне зображення і має низьку дисторсію.

Після смерті засновника фірми на чолі справи став професор Ернст Аббе. Статут товариства «Zeiss-Stiftung zu Jena» був затверджений в 1896 році. До початку 1890 року компанія займалася переважно виготовленням мікроскопів; з 1890 року вона стала виробляти фотографічні об'єктиви (Рудольф) і оптичні вимірювальні інструменти (К. Пульфріх), а з 1894 року — і телескопи (Паулі).

Подякували

2 :Игорь Александрович, rgb

[SIDEROCRATOR]

520 років тому 16 вересня 1491 р (за іншими даними 1494 р) народився Франческо Мавроліко (Φραγκίσκος Μαυρολύκος, лат. Franciscus Maurolycus,  1492/94 - 1575) - італійський математик, оптик, фізик і астроном грецького походження.

Франческо Мавроліко походив із грецької сім'ї яка емігрувала до Сицилії після взяття Константинополя і падіння останніх твердинь Східної римської імперії. Його батько, колишній візантійський лікар, сам викладав своєму синові природничі науки, астрономію і грецьку мову. У віці 27 років Мавроліко став католицьким священиком і зайняв посаду завідувача монетним двором.

З безлічі написаних ним творів велика частина не з'явилася у друці і потім загинула. У розпорядженні сучасної науки знаходяться тільки списки назв цих творів (у книзі «Maurolyci cosmographia», Венеція, 1543), а після смерті автора - в збірнику під назвою «Maurolyci opuscula mathematica» (Венеція, 1575). З цих списків ми дізнаємося, що предметами науково-літературних робіт Мавроліко були: математичні науки, астрономія, гномоніка, фізика, метеорологія, хронологія, історія, міфологія, філософія, богослов'я, історія церкви, поезія, граматика і музика.

Популярність в науці, придбана Мавроліко, доставила йому широкі зв'язки в світі знаменитостей тієї епохи, а його великі і різнобічні відомості відкрили перед ним широке поле практичної діяльності. Він керував будівництвом укріплень рідного міста, давав корисні поради в державних справах віце-королю Сицилії Іоанну де Вега, займав кафедру математики в Мессіні.

Видатне для свого часу значення мали роботи Мавроліко в області геометрії і механіки. За них автор отримав від сучасників назву «другого Архімеда». Роботи ці складалися головним чином в перекладі творів грецьких математиків і в коментуванні і доповнення деяких з них.

Надрукований в 1558 р і тепер дуже рідкісний збірник перекладів Мавроліко містить в собі «Сферику» Феодосія, «Сферику» Менелая, книгу Автоліка «Про рух сфер», книгу Феодосія "Про населені землі" і «Феномени» Евкліда; крім того, в ньому знаходиться і самостійна робота автора, присвячена кулі. Двома найважливішими перекладами Мавроліко були переклад «Конічних перетинів» Аполлонія, надрукований в 1654 р і переклад творів Архімеда, виданий в Палермо в 1685 р

Мавроліко був першим з європейських математиків, які прийшли до ідеї про можливість відновлення деяких з втрачених творів математичної літератури Стародавньої Греції. Його головною спробою в цьому напрямку було відновлення втрачених в грецькому оригіналі 5, 6 і 7-й книг конічних перетинів Аполлонія, яка, втім, не була вдалою, що і виявилося з знайденого пізніше арабського перекладу перших 7 книг твори Аполлонія. Ця спроба все-таки не позбавлена ​​інтересу, особливо в тій своїй частині, яка присвячена найбільшим і найменшим величинам в їх додатку до конічних перетинів.

З самостійних робіт Мавроліко в галузі математичних наук заслуговують уваги зроблені ним в 1548 року і потім надруковані при перекладі творів Архімеда визначення центрів ваги піраміди, конуса і параболоїда обертання.

В астрономії йому належать, крім кількох творів з космографії: роботи з теорії і руху світил, трактат про вживані в його час астрономічні інструменти з приєднанням їх історії, новий метод вимірювання Землі, викликаний згодом із забуття Пікаром при його вимірі дуги меридіана, і кілька досить цінних спостережень, до числа яких, може бути, слід віднести також і приписуване Мавроліко деякими письменниками найперше спостереження Нової зорі в сузір'ї Кассіопеї 1572 р.

У метеорології звертають на себе увагу спостереження, зроблені Мавроліко головним чином над температурою і викладені у втраченому нині творі: «Compendium judiciariае ... exclusis superstitionibus», яке автор призначав для хліборобів, лікарів, моряків і солдатів.

У його книзі «De luminе et umbra»  містяться: не зовсім вдала спроба пояснення веселки, а також дослідження з теорії зору, пояснення дії окулярів, роботи з вивчення лінз, опуклих і увігнутих дзеркал і взагалі пояснення головних явищ Катоптрики і діоптрики. Крім того, в цій же книзі викладені цікаві спостереження над променевою теплотою і по фотометрії і опису каустичних кривих.

Розділ з книги Мавроліко з поясненням ходу променів в увігнутих та випуклих лінзах

[SIDEROCRATOR]

175 років тому 23 вересня 1846 р. німецький астроном з Берлінської обсерваторії Йоган Готфрід Галле відкрив планету Нептун.
Але самому відкриттю передували довгі обчислення та дискусії серед астрономів. Все почалося після того, як у 1781 р. В. Гершель відкрив Уран і розрахував параметри його орбіти, виявилися загадкові аномалії в русі цієї планети: вона то «відставала» від розрахункового, то випереджала його. Орбіта Урана не відповідала закону Ньютона. Це й навело на думку про існування ще однієї планети за Ураном, що могла б своїм гравітаційним тяжінням викривлювати траєкторію руху 7-ї планети.

26 червня 1841 22-річний студент-математик кембриджського коледжу Святого Іоанна Джон Кауч Адамс зайшов до книжкової крамниці Джонсона, де помітив опубліковану 1832 року доповідь директора Кембриджської обсерваторії Джорджа Біделла Ері щодо прогресу астрономії у XIX сторіччі, подану щойно створеній Британській асоціації з підтримки науки. Ері стверджував, що наука про небесні тіла рухається вперед з величезною щвидкістю і фактично не має невирішених проблем за винятком єдиної — дивної поведінки Урана. Будь-які спроби визначити характеристики його орбіти і на основі цього передбачити розташуваня серед світил незмінно завершувалися невдало. Через кілька років після чергового уточнення планета відхилялася від обчисленої траєкторії, і ці збурення накопичувалися з часом. Вони були досить невеликі - близько однієї кутової хвилини. Однак астрономи вже тоді вміли обчислювати рух інших планет з точністю до декількох кутових секунд і ніколи не помилялися. А ось із Ураном вочевидь щось було негаразд.

Ця проблема особливо загострилася завдяки роботам французького астронома Алексіса Бувара. 1821 року він опублікував найґрунтовніші (природно, для того часу) таблиці майбутніх позицій Урана на небесній сфері. Вже через 4-5 років австрійські спостерігачі виявили невеликі розбіжності між реальним рухом планети і координатами Бувара. До 1830 року ці відхилення досягли 30 кутових секунд, так що знехтувати ними виявилося неможливо. Тому Ері мав усі підстави вказати на цю аномалію у своїй доповіді.

Астрономи першої половини XIX століття намагалися пояснити девіації Урана його зіткненням з великою кометою, опором міжпланетного середовища, неточністю ньютонівського закону тяжіння і навіть арифметичними помилками упорядника таблиць. Проте всі ці гіпотези були не надто переконливими. Тому в 1832-1841 роках як мінімум шестеро астрономів (серед них і сам Бувар) незалежно один від одного дійшли висновку, що аномалії в русі Урана, ймовірно, обумовлені тяжінням ще однієї далекої планети (племінник Алексіса Бувара Ежен, теж астроном, навіть написав про це Ері, але розуміння не зустрів). Більше того, директор Кенігсберзької обсерваторії Фрідріх Вільгельм Бессель з учнем Фрідріхом Флеммінгом навіть взялися до обчислень, які могли стати основою для її відкриття. Але Флеммінг раптово помер, а Бессель захворів на рак і облишив цю справу. Якби сталося інакше, ймовірно, Нептун відкрили б на початку 1840-х.

Випадкова зустріч з книгою Ері стала для Адамса доленосною. Судячи з усього, він відразу припустив, що на рух Урана впливає невідома планета, розташована далі від Сонця. У будь-якому разі, він вирішив після отримання диплома взятися за аномалії Урана та з'ясувати їх причину.

На літо 1843 Адамс виїхав до Корнуолу, на батьківську ферму і там взявся за обчислення. Восени він повернувся до університету і став до викладання математики. У вільний час він уперто продовжував досліджувати рух Урана, лише іноді відволікаючись на визначення кометних траєкторій.

Адамс почав свої обчислення з двох спрощуючих припущень. Він припустив, що гіпотетична планета обертається навколо Сонця правильним колом, радіус якого задано правилом Тіциуса-Боде і тому рівно вдвічі перевищує радіус орбіти Урана.

Розрахунки показали, що тяжіння такої планети, принаймні якісно, пояснює аномальну поведінку Урана. Тепер належало головне - визначити масу цього небесного тіла і з'ясувати, де слід шукати його на небесній сфері. Ці завдання Адамс зміг вирішити наприкінці літа 1845 року. Він дійшов висновку, що нова планета втричі важча Урана і тому на земному небосхилі виглядає лише вдвічі меншою за нього (звідси випливало, що її можна бачити в будь-який добрий телескоп). Він обчислив також, що вночі 1 жовтня вона опиниться в сузір'ї Водолія поблизу межі із сузір'ям Козерога.

А далі почалися дивні речі. Адамс добре знав Джеймса Челліса, наступника Ері на посаді директора Кембриджської обсерваторії (самого Ері 1835 року було призначено королівським астрономом і він автоматично очолив національну обсерваторію в Грінвічі). Челліс ще в лютому 1844 року письмово запитав у Ері всі доступні відомості про розташуваня Урана за кілька десятиліть, підкресливши, що робить це на прохання свого юного друга Адамса, який працює над теорією руху цієї планети (і Ері негайно надіслав необхідні відомості).

Здавалося б, Адамсу потрібно було відразу переконати Челліса взятися за пошуки нової планети. Проте він лише ознайомив колегу зі своїми висновками, але від прохання скористатися ними утримався. За його зізнанням, він не мав ані найменшої надії, що астрономи-практики ось так одразу і повірять його викладкам. Такий скептицизм був цілком виправданий - принаймні, стосовно Челліса. Той справді не захотів (у чому пізніше і зізнався) шукати на небосхилі восьму планету, проте дав Адамсу рекомендаційний лист до Ері, датований 22 вересня. Через кілька днів Адамс сам відвіз його до Грінвіча.

Тут його спіткало розчарування - королівський астроном перебував у Парижі на сесії Академії наук. Адамс залишив Ері лист і поїхав до батьківської садиби в Корнуолі. Ері після повернення написав Челлісу, що вельми зацікавлений дослідженнями Адамса і хоче з ним зустрітися або ж прочитати письмовий звіт про його роботу.

Дізнавшись про це, Адамс на зворотному шляху знову заїхав до Гринвіча. 21 жовтня він прийшов до обсерваторії, але знову не застав директора на місці. Залишивши для Ері візитну картку і коротке резюме своїх результатів, написане всього на одному аркуші паперу, він пообіцяв зайти трохи пізніше. Повернувшись через годину, Адамс виявив, що Ері, якому чомусь не сказали, що гість з'явиться знову, вже пішов на обід. У результаті Адамс розмовляв з його дворецьким, який дав зрозуміти, що королівського астронома не дозволено відволікати від трапези. Наполягати Адамс не став і одразу вирушив назад до Кембріджа.

Невдалий візит міг би й не мати фатальних наслідків. Хоча Ері був зайнятий розбиранням скандалу, викликаного арештом одного з його співробітників, він відповів Адамсу вже 5 листопада. Ері не приховав, що не дуже вірить у можливість обчислити траєкторію планети. Проте він зовсім не відкинув заявку Адамса, а просто попрохав роз'яснень. Його особливо цікавило, чи може Адамс пояснити не тільки розбіжності таблиць Бувара з реальним рухом Урану на небосхилі, але й помилку у визначенні його радіус-вектора. Ері дав зрозуміти, що його ставлення до роботи Адамса буде залежати від з'ясування цього моменту.

Напевно, Адамсу слід було негайно відповісти на цей лист, але він цього не зробив. Можливо, він вважав запитання Ері тривіальним - якщо вже таблиці Бувара невірні в цілому, то і радіус-вектор дають з помилкою. Можливо, справа була в тому, що він тоді коригував свої обчислення і хотів дочекатися остаточних результатів. Як воно там не було, відповіді Ері не отримав. Швидше за все, він вважав, що юний кембриджський математик віднайшов серйозні помилки у своїх розрахунках і не хоче в цьому зізнатися. Ері прибрав жовтневу записку Адамса до свого особистого архіву. Він не тільки не намагався сам шукати нову планету в передбаченій Адамсом зоні (оскільки вже багато років як практично припинив телескопічні спостереження), але й не доручив цього нікому з працівників обсерваторії.

Тим часом аномаліями Урана зацікавилися французькі астрономи. Наприкінці літа 1845 Ежен Бувар ознайомив Академію наук із новою версією таблиць свого померлого двома роками раніше дядька, над якою той працював протягом десяти років. Природно, ці таблиці теж розходилися з даними спостережень. Тому директор Паризької обсерваторії, знаменитий астроном Франсуа Араго, вирішив, що з обридлою проблемою Урана час покінчити. На його думку, для цієї мети як ніхто інший підходив 34-річний викладач Політехнічної школи Урбен Жан Жозеф Левер'є, відомий як блискучими роботами з небесної механіки, так і дуже кепським характером.

Левер'є відповів на виклик і вже 10 листопада надав Академії першу роботу. Ні про які трансуранові планети там ще не йшлося, а тільки було доведено, що збурення орбіти Урану не можна пояснити одним лише гравітаційним впливом Сатурна і Юпітера. Варто нагадати, що Адамс до того часу вже обчислив орбіту нової планети і повідомив про те Ері, Челліса і декількох кембриджських колег. На континенті, однак, про його праці ніхто не чув.

1 червня 1846 Левер'є опублікував ще одну статтю про Уран, де остаточно відкинув усі інтерпретації його аномалій, які не припускали наявності зауранової планети. Він також обчислив її наближену траєкторію - інакше, ніж Адамс, але не менш переконливо. З його розрахунків випливало, що 1 січня 1847 цю планету слід шукати на межі сузір'їв Водолія і Козерога (Адамс дійшов аналогічного висновку на рік раніше!). Левер'є визнав, що його координати потребують коригування, однак висловив упевненість, що не міг помилитися більш, ніж на 10 градусів довготи.

Стаття Левер'є справила належне враження на астрономів всієї Європи. Її прочитав і Ері, від якого аж ніяк не приховалося, що висновки Левер'є й Адамса практично збігаються. 26 червня Ері написав Левер'є й попросив його, як свого часу і Адамса, з'ясувати проблему з радіусом-вектором Урана. Тим не менше він жодним словом не згадав про роботу Адамса, хоча мав би це зробити за правилами наукової та людської етики. Цікаво, що тоді ж, на щорічній конференції наукових кураторів Грінвіцької обсерваторії, що відбувалася за головування президента Королівського товариства, він дав схвальний відгук на роботи обох учених. Ері особливо відзначив майже повну ідентичність висновків Адамса і Левер'є і висловив упевненість, що трансуранову планету буде відкрито найближчим часом.

Лист-відповідь Левер'є надійшов до Грінвіча 1 липня. У ньому повідомлялося, що Левер'є сподівається незабаром уточнити позицію нової планети і не сумнівається, що таким чином автоматично в робочому порядку буде вирішено і проблему радіус-вектора Урана. Є всі підстави вважати, що такої ж думки з самого початку дотримувався і Адамс.

Отже, наприкінці червня 1846 Джордж Біделл Ері нарешті повірив у правильність висновків Адамса. Здавалося б, як директор Грінвіча він повинен був потурбуватися про збереження британського пріоритету на велике астрономічне відкриття та негайно розпорядитися розпочати пошуки нової планети. Але такого наказу Ері не віддав. Історики астрономії наводять для цього кілька можливих причин. Можливо, Ері не хотів відволікати персонал від марудих обов'язків з моніторингу зірок і планет, або ж вважав, що навіть найбільший Грінвіцький телескоп-рефрактор з 17-сантиметрової апертурою надто слабкий для такого пошуку (Адамс міг би змінити його переконання, але Ері з ним так і не зустрівся).

Ері вирішив, що для полювання за новою планетою найкраще підходить 30-сантиметровий рефрактор Кембриджської обсерваторії, побудований на кошти герцога Нортумберленд і тому названий на його честь. Цю обсерваторію, як і раніше очолював Джеймс Челліс, і 9 липня Ері спеціальним листом попросив його стати до пошуків. Не отримавши відповіді від Челліса (той був у відпустці), він через чотири дні написав йому вдруге. Тон листа не залишає сумнівів, що Ері намагався спонукати кембриджського колегу не відкладати полювання на нову планету.

Челліс відповів Ері 18 липня і обіцяв негайно виконати його прохання. Більш того, він повідомив про свій намір Адамсу, який одразу ж обчислив таблицю положень трансуранової планети з 20 липня по 8 жовтня. На жаль, Челліс не вважав за потрібне поділитися цими відомостями ні з ким із британських астрономів-аматорів, хоча дехто з них мав першокласні телескопи. Інакше, планету напевно б виявили до настання осені. Можливо, Челліс просто хотів зберегти честь відкриття за собою і своєю обсерваторією.

Втім, сам він не втрачав часу. 29 і 30 липня і 4 серпня він сумлінно обнишпорив вказану Адамсом ділянку небосхилу. Оскільки умови для спостережень погіршилися, наступний сеанс відбувся лише 12 серпня. Челліс і пізніше неодноразово повторював свої спроби - але безрезультатно. 2 вересня він інформував Ері, що для пошуків Планети (так він її називав у листі - з великої літери) потрібно більше часу, ніж він може приділити до кінця року.

Найцікавіша (і найсумніша для престижу британської астрономії) обставина полягає в тому, що Планета йшла Челлісу просто до рук. 12 серпня він визначив координати зірок у центрі поля зору свого телескопа і зіставив їх з даними від 30 липня. Він повторив цю операцію для 39 пар зір, але так і не виявив розбіжностей. Якщо б він узяв їх трохи більше, то побачив би, що світила, якому 12 серпня було надано 49-й номер, два тижні тому взагалі не було на призначеному місці.

Нову планету цього ж літа шукали і спостерігачі Паризької обсерваторії. Однак Араго 4 серпня наказав не витрачати час даремно - швидше за все тому, що чекав від Левер'є точніших вказівок. Націлювався на Планету і Сірс Кук Уокер з вашингтонської обсерваторії американського флоту. Однак суперінтендант обсерваторії відмовляв Уокеру в телескопічному часі аж до самого жовтня.

31 серпня 1846 Левер'є подав на розгляд Академії свою третю роботу. Там була обчислена нова позиція планети на 1 січня, зсунута щодо попередньої на півтора градуси по довготі. Левер'є оцінив її масу в дві з половиною маси Урану, а видимий розмір диска - в 3,3 кутової секунди. Більш того, він вирішив, що настав час перейти від обчислень до спостережень. Він звернувся до кількох астрономів, зокрема до редактора німецького журналу Astronomische Nachrichten Генріха Шумахера. Той порадив паризькому колезі самому зв'язатися з обсерваторіями, що мають добрі телескопи. Тут-то Левер'є згадав, що рік тому асистент Берлінської обсерваторії Йоганн Готфрид Ґалле надіслав йому копію своєї дисертації. Знаючи, що обсерваторія має в своєму розпорядженні чудовий дев'ятидюймовий рефрактор (22,5 см), Левер'є вирішив скористатися заочним знайомством. Галле отримав його лист 23 вересня і відразу ж перемовися з директором обсерваторії Йоганном Францем Енке, який санкціонував роботу з телескопом. Під час розмови був присутній студент-практикант Генріх д'Аррест, який попросився до Галле помічником. Помітити серед зір видимий планетний диск, розміром близько 3”, як передбачав Левер'є, не вдавалося, ймовірно, через використання окуляра з недостатнім збільшенням (для огляду широкої ділянки неба). Виявити планету можна було за видимим переміщенням її відносно зірок, але це потребувало б тривалих повторних спостережень. Тоді д'Арест запропонував порівнювати положення небесних світил, що спостерігаються, з картою зоряного атласу, складеною Карлом Бремікером, яка нещодавно була видана Берлінською Академією наук. Незабаром Галле виявив світлу точку, яку д'Арест на карті не знайшов, її позиція відрізнялась від передбаченої Левер'є приблизно на один градус. Галле і д'Аррест негайно сповістили Енке, який як раз відзначав своє 55-річчя. Наступної ночі спільно з Енке вони провели повторні спостереження і переконалися, що світило пересунулося в точній відповідності з прогнозом Левер'є. Цього разу вдалося навіть виміряти діаметр диска, який склав 2,6 кутової секунди.

Ось таким чином і відбулося відкриття, з яким і Галле, і Енке одразу ж привітали Левер'є. Написав йому і Шумахер, який назвав відкриття восьмої планети найбільшим з відомих йому тріумфів наукової теорії. Далі були суперечки про її найменування (перемогу здобула запропонована Левер'є назва «Нептун») і про пріоритет відкриття, які велися як між астрономами, так і в пресі. Що ж до самих Адамса і Левер'є, то вони вперше зустрілися в червні 1847 року в Оксфорді і цілком дружньо обмінялися рукостисканнями.

Щодо вердикту нащадків, то його винесено давно, хоч іноді й заперечується. Джон Кауч Адамс і Урбен Жан Жозеф Левер'є передбачили існування восьмої планети цілком незалежно і різними методами. Адамс зробив це раніше, зате Левер'є обчислив її рух точніше (точка, на якій Галле і д'Арре вперше помітили Нептун, відхилялася від передбаченої Адамсом позиції на 12 градусів). Тому перед нами класичний приклад наукового відкриття з різними рівноправними авторами.

Подякували

6 :ds40a, Chepurny, rgb, Acidlex, clavutich, Олег К

[Chepurny]

175 років тому 23 вересня 1846 р. німецький астроном з Берлінської обсерваторії Йоган Готфрід Галле відкрив планету Нептун.

10 років назад, в липні 2011-го, була ще одна пам'ятна дата, пов'язана з Нептуном - один (!) оберт навколо Сонця з дня його відкриття. В 2011-му Нептун вперше повернувся до того місця, де його відкрили, і навіть зараз він не дуже далеко втік звідти.
Якщо когось занесе в Мюнхен: в місцевому політехнічному музеї (офіційно - Deutsches Museum, N 48.1297, E 11.5847) стоїть телескоп, на якому Нептун був відкритий. Виглядає він не надто вже й великим (на відміну від самого музею  )

Подякували

5 :ds40a, SIDEROCRATOR, Игорь Александрович, SP, clavutich

[Chepurny]

До речі, на даху того ж музею є велике зібрання різноманітних сонячних годинників (краще всього розглядати в сонячну погоду  ). На фото не всі з них влізли в кадр 

[slava3500]

20 років тому 22 вересня 2001 р. КА "Deep Space 1" пролетів поблизу комети Бореллі



Отримано цікаві дані про хімічний склад голови і хвоста комети. Вперше з часів знаменитої комети Галлея вчені знову змогли побачити ядро типовою комети поблизу. І воно знову виявилося досить далеким від правильної "сферичної" форми.



https://www.jpl.nasa.gov/nmp/ds1/DS1_conclusion.pdf
https://spacegid.com/kometa-borelli.html

Подякували

2 :SIDEROCRATOR, Chepurny