Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
24 Листопада 2024, 00:21:08

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[ds40a]

Все, що ви написали достатньо схоже на правду

[SIDEROCRATOR]

22 квітня 1724 р. народився німецький філософ Іммануїл Кант. (22.IV 1724 - 12.II 1804)

 Народився в Кенігсберзі (нині Калінінград, Росія). Прожив у цьому місті все життя. У 1745 закінчив Кенігсбергський ун-т. Був домашнім учителем. У 1755 почав викладацьку діяльність в Кенігсбергськом ун-ті. У цьому ж році отримав звання приват-доцента, служив помічником бібліотекаря в ун-ті. У 1770 був призначений професором. У 1786 був обраний ректором ун-ту, в 1788 переобраний на другий термін. У 1797 за станом здоров'я залишив ун-т.

  Астрономією займався в перший період своєї творчості (до кінця 1760), що характеризується переважанням природничонаукових інтересів.
  У 1754 в статті "Дослідження питання, чи зазнала Земля в своєму обертанні навколо осі, завдяки якому відбувається зміна дня і ночі" розглянув систему Земля - ​​Місяць і зробив висновок про те, що приливне тертя повинно уповільнити обертання Землі навколо осі. У праці "Загальна природна історія і теорія неба" (1755) виклав свою гіпотезу космогонії, згідно з якою планети і Сонце виникли із хмари розсіяної матерії, що займала колись весь простір Сонячної системи. Частинки цієї хмари стикалися одна з одною, що призвело до його ущільнення і впорядкованого обертальному руху навколо центрального згущення, з якого згодом утворилося Сонце. Надалі відбулася фрагментація   матерії навколо Сонця на окремі згустки, з яких утворилися планети.
  Слова Канта "Дайте мені матерію, і я побудую з її світ" були спрямовані проти біблійного світогляду. Через 50 років після Канта аналогічна гіпотеза була висловлена ​​П. С. Лапласом, що привернув для її обгрунтування нові дані фізики і механіки. Погляди обох учених часто викладаються як єдина гіпотеза Канта - Лапласа. Ця гіпотеза зробила великий вплив на весь наступний розвиток природознавства, вона послужила перехідним етапом від метафізичного світогляду до еволюційного. Сучасні космогонічні гіпотези в загальних рисах використовують ідеї Канта і Лапласа, описуючи більш детально процеси зіткнення частинок з врахуванням переходу механічної енергії в теплову і впливу електромагнітних полів в міжзоряному середовищі.
  Канту належать підтверджені згодом здогади про існування Великої системи галактик ("молочних шляхів"), а також про роль відштовхуючих сил в космосі поряд з силами тяжіння.

  Дві речі наповнюють душу все новим та зростаючим захопленням і благоговінням, щочастіше і щотриваліше я про них розмірковую: зоряне небо наді мною і моральний закон в мені. (Кант)

Подякували

1 :Edward

[Edward]

Одного разу з приводу обрання О.О. Михайлова у члени академii,  I.С. Шкловський пожартував:
"Все ж таки канiбали зi своiми старцями поводяться значно гуманiше - вони iх з'iдають, а ми iх обираемо в академiки"

Подякували

1 :gordon2903

[Саша Наумов]

...Президія АН СРСР присудила А. А. Михайлову...
... Праці А. А. Михайлова...

А.А. то росiйською. Українською буде О.О. Розумiю що перекладач не iдеальний, але!

...Розробив нову методику спостереження «ефекту Ейнштейна» (відхилення світла зірки в полі тяжіння Сонця, см. Загальна теорія відносності)...

Знов-таки, не "см." тобто "смотри" (рос.) - а "див." тобто "дивись". I на яку сторiнку якої книжки дивитись?

Занадто вже схоже на скан росiйської книжки, оброблений FineReader, а потiм перекладений з Google Translator.

Вибачте, як що не так.

[SIDEROCRATOR]

Одного разу з приводу обрання О.О. Михайлова у члени академii,  I.С. Шкловський пожартував:
"Все ж таки канiбали зi своiми старцями поводяться значно гуманiше - вони iх з'iдають, а ми iх обираемо в академiки"

так нічого не змінилося і у наш час
недавно в НАН 96!!! річного Патона знов переобрали на пост президента
сроком на 5 років (до 101 р.)

[SIDEROCRATOR]

...Президія АН СРСР присудила А. А. Михайлову...
... Праці А. А. Михайлова...

А.А. то росiйською. Українською буде О.О. Розумiю що перекладач не iдеальний, але!

...Розробив нову методику спостереження «ефекту Ейнштейна» (відхилення світла зірки в полі тяжіння Сонця, см. Загальна теорія відносності)...

Знов-таки, не "см." тобто "смотри" (рос.) - а "див." тобто "дивись". I на яку сторiнку якої книжки дивитись?

Занадто вже схоже на скан росiйської книжки, оброблений FineReader, а потiм перекладений з Google Translator.

Вибачте, як що не так.

майже так і є, бо українська версія вікіпедії дуже бідна, про багатьох учених нічого нема.

а за коректуру дякую

Подякували

1 :Саша Наумов

[Edward]

Одного разу з приводу обрання О.О. Михайлова у члени академii,  I.С. Шкловський пожартував:
"Все ж таки канiбали зi своiми старцями поводяться значно гуманiше - вони iх з'iдають, а ми iх обираемо в академiки"

так нічого не змінилося і у наш час
недавно в НАН 96!!! річного Патона знов переобрали на пост президента
сроком на 5 років (до 101 р.)

Дуже влучно! При всiй повазi до корифея, але це виглядае вже невесело.
.. Патон - це непотопляемий пантон  украiнськоi АН
Дякую за пост про  Д.Д.М украiнською( е дещо неточностi)

[SIDEROCRATOR]

Одного разу з приводу обрання О.О. Михайлова у члени академii,  I.С. Шкловський пожартував:
"Все ж таки канiбали зi своiми старцями поводяться значно гуманiше - вони iх з'iдають, а ми iх обираемо в академiки"

так нічого не змінилося і у наш час
недавно в НАН 96!!! річного Патона знов переобрали на пост президента
сроком на 5 років (до 101 р.)

Дуже влучно! При всiй повазi до корифея, але це виглядае вже невесело.
.. Патон - це непотопляемий пантон  украiнськоi АН

і про який прогрес у розвитку науки можна говорити?

[SP]

Кстати, Максутов был "отцом" первого в СССР школьного телескопа. В течение двух лет, с 1928 по 1930 года он исключительно своими силами изготовил более сотни параболических зеркал диаметром 140 мм f=1150 мм, которые стали основой первой серии школьных телескопов.

[Edward]

http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?page=98 

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SP]

К слову, Эд, в твоей статье:

Остаётся загадкой, каким образом Максутов контролировал зеркала своих телескопов. В небольшом рекламном листке, отпечатанном Физическим институтом, который рассылался потенциальным покупателям, пишется: "Испытание параболических зеркал производится по новым способам, разработанным оптиком Института, имеющим 20 летний стаж в данной области". Маловероятно, что он использовал свой компенсационный метод со сферическим зеркалом в качестве компенсатора. Он наверняка упомянул бы этот момент в своих монографиях, посвященных теневым методам, но упоминания об использовании этого способа нигде нет.

Между тем, в своей работе "Теневые методы исследования оптических систем" (изд. Ленинград-Москва, 1934 г.) Максутов на стр. 147-148 пишет, что для контроля 140-мм серийных парабол он использовал метод Фуко (щель-нож) в сочетании с промерами продольных аберраций.
Что касается компенсационного метода, то хотя он и был впервые опубликован в виде доклада  в 1924 году на заседании Русского общества любителей мироведения (Одесса), в книге (см. выше), вышедшей в 1934 году, Максутов пишет:
 "Как ни странно, мы ещё ни разу не успели опробовать эту схему в лаборатории, несмотря на наличие  всех необходимых зеркал. Причиной тому служит отсутствие свободного времени. Необходимо будет восполнить этот пробел в ближайшее время и проверить на опыте новый скорый и недорогой способ рабочего исследования параболоидов"

Учитывая вышесказанное, можно точно сказать, 140-мм серия параболоидов не проверялась компенсационным методом.

[Edward]

Серега,
это сделать невозможно при таких колличествах. Да и   условия были для замеров мало подходящие. В рукописной работе от 1924 года он описал свой аналог метода Ронки-Мосби(на 50лет раньше них ) ним он и пользовался при массовой работе, метод щелии нити он использовал при изготовлении единичных зеркал, например того, что указано в статье (D 250mm). НАМ этот способ не поможет в виду малой точности  при светосиле 1:2 . Выкладки смотри Д.Д.Максутов "Изготовление и исследование астрономической оптики" глава "Исследование асферических зеркал" там все соотношения выведены на примере контроля зеркала 200мм 1:5. Ситуация весьма плачевная…

[SP]

Эд, я уже изменил своё сообщение. Перечитай, плз. Эта тема историческая, предлагаю наши насущные проблемы обсуждать в другом месте 

[Edward]

Уверен на все 100, масcпродакшин 140 мм ДДМ тестил "кривым ронкиметром"

[SIDEROCRATOR]

97 років тому 25 квітня 1918 р. народився французький астроном Жерар Анрі де Вокулер (1918 – 1995)

У 1935 закінчив Паризький університет.
У 1945-1950 працював в Астрофізичному інституті в Парижі,
в 1951-1954 — в Австралійському національному університеті, в 1954-1957 — спостерігач Південної станції Єльського і Колумбійського університетів в Австралії, в 1957-1958 — астроном Ловеллівської обсерваторії в штаті Аризона (США), в 1958-1960 — співробітник Гарвардської обсерваторії. З 1960 працював в Техаському університеті, з 1965 — професор.

Основні наукові роботи присвячені зоряній фотометрії, фізиці планет і позагалактичної астрономії. Виконав численні візуальні і фотографічні спостереження Марса, фіксував зміни в темних і світлих областях на поверхні планети; отримав оцінки оптичних параметрів атмосфери Марса і величини атмосферного тиску. За фотоелектричними спостереженнями покриття Регула Марсом оцінив в 1959 температуру верхньої атмосфери Марса в інтервалі 210-300 K.

Розробив класифікацію типів галактик за виглядом їхніх зображень на фотографіях, що відрізняється від інших класифікацій (зокрема, Е.П.Габбла) більшою детальністю. У своїй системі класифікації склав три обширні каталоги галактик, останній з яких включає 4364 об'єкти.

Досліджував низку окремих галактик і будову нашої Галактики, виявив в її центральній частині слабку подібність перемички, що добре виявляється у багатьох спіральних галактик. Особливу увагу приділив вивченню найближчих до нашої Галактики об'єктів — Магелланових Хмар. Разом зі співробітниками оцінив їхні кутові розміри, інтегральні фотографічні величини, масу, відстань, склад зоряного населення і встановив, що Велика Магелланова Хмара обертається.
Був прихильником поглядів, висловлених вперше К.Е.Лундмарком і Е.Б.Гольмбергом. За ними, галактики, що оточують нас, утворюють величезну систему (надскупчення) з центром в сузір'ї Діви. Ця хмара, за Вокулером, сплюснута і обертається.

Автор книг «Фізика планети Марс» (1951), «Астрономічна фотографія» (1961), «Огляд Всесвіту» (спільно з Д.Г.Мензелом і Ф.Л.Віпплом; неодноразово перевидавалася в США) і інших країнах.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

115 років тому 28 квітня 1900 р. народився нідерландський астроном Ян Хендрик О́орт (нід. Jan Hendrik Oort) 28 квітня 1900 — 5 листопада 1992.

Закінчив Гронінгенський університет, де навчався разом з Якобусом Каптейном, у 1921—1922 рр. працював в тому ж університеті, у 1922—1924 рр. — у Єльській обсерваторії (США).
Протягом 1924—1970 рр. працював у Лейденській обсерваторії, з 1945 р. — її директор; у 1926—1970 рр. викладав у Лейденському університеті, з 1945 року — професор.

Основні наукові роботи присвячені дослідженню будови і динаміки Галактики та питанням космогонії.
1927 р. на основі статистичного вивчення променевих швидкостей і власних рухів зірок чітко обґрунтував гіпотезу Бертіла Ліндблада про обертання галактики навколо її центру. Довів, що Галактика обертається не як тверде тіло — внутрішні її частини обертаються швидше, швидкість зменшується зі зростанням відстані від центру; визначив величину ефекту диференціального обертання (Постійна Оорта), швидкість галактичного обертання (220 км/с в околиці Сонця) і період обертання (220 млн років в околиці Сонця). Роботи Оорта поклали початок вивченню динаміки галактики.

Детально розглянув роль дифузної речовини в кінематичній і динамічній картині Галактики. 1932 р. вперше оцінив щільність дифузної міжзоряної речовини за допомогою z-компоненти швидкості зірок (перпендикулярній площині Галактики) і знайшов її межу — 3×10−24 г/см3. 1938 р. довів, що більша частина поглинаючої речовини в Галактиці зосереджена в шарі завтовшки по 200 парсеків з обох боків галактичної площини; довів також, що зоряна щільність зростає у напрямку до галактичного центру і що Сонце розташоване в області зі зниженою зоряною щільністю.

З появою радіоастрономії продовжував вивчення Галактики радіоастрономічними методами — брав участь у встановленні великомасштабної структури, у дослідженнях хмар міжзоряного газу.

Оорт — автор теорії сферичної кометної хмари, яке є джерелом багатьох спостережуваних комет. Ця хмара простягається до відстані 150 000 а.о. від Сонця, комети більшу частину часу перебувають далеко від Сонця і тому невидимі. Під впливом найближчих зірок швидкості окремих комет можуть змінюватися настільки, що останні потрапляють в околиці Сонця і стають видимими; тут вони під дією гравітації планет змінюють свої орбіти і можуть ставати періодичними.

Спільно з Лайменом Спітцером запропонував механізм утворення протозірок у міжзоряних хмарах (стиснення газу під дією тиску випромінювання гарячих зірок, що утворилися раніше). Спільно з Гендріком Крістофелем ван де Гулстом розробив теорію утворення міжзоряних пилових частинок шляхом акреції міжзоряного газу. Виявив, що випромінювання Крабоподібної туманності поляризоване і має синхротронну природу.

Оорт багато в чому сприяв розвитку радіоастрономії на європейському континенті, зокрема, спорудженню радіотелескопу у Вестерборку, а також у Південній Європейській обсерваторії. У 1958—1961 рр.— президент Міжнародного астрономічного союзу.

[Edward]

А.Паннекук був досить вiдомим соцiалiстом  та опонентом В. Ульянова(Ленiна). Робота В.Ульянова "Дитяча хвороба лiвiзни…" , це саме вiдповiдь А.Паннекуку.
В Cоюзi , кажись у 1966 роцi була видана книга А. Паннекука " Iсторiя астрономii" . Всiм хто цiкавиться iсторiею науки рекомендую завести цю книжку. Нещодавно вона знову була перевидана. Купуйте! ОсЬ координати:
А.Паннекук " История астрономии", М., из-во ЛКИ, 592с., 2014г. ISBN: 978-5-382-01519-4

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

161 рік тому 29 квітня 1854 р. народився Жуль Анрі́ Пуанкаре́ (фр. Jules Henri Poincaré; *29 квітня 1854— †17 липня 1912, Париж) — французький математик, фізик, філософ і теоретик науки. Голова Паризької академії наук (з 1906) і Французької академії (з 1908). Пуанкаре називають одним з найбільших математиків всіх часів, останнім математиком-універсалом, людиною, здатною охопити всі математичні результати свого часу.

Анрі Пуанкаре народився 29 квітня 1854 року в містечку Сіте-Дюкаль поблизу Нансі (Лотарингія, Франція). Його батько, Леон Пуанкаре, був професором медицини в Університеті Нансі.

З самого дитинства за Анрі закріпилася слава неуважної, недбалої людини, що має труднощі з графічним закріпленням своїх знань. Ці риси в майбутньому виявилися в своєрідній індивідуальній манері Пуанкаре-ученого. У дитинстві Анрі переніс дифтерію, яка ускладнилася паралічем ніг і м'якого піднебіння. Хвороба затягнулася на декілька місяців, протягом яких він не міг ні ходити, ні говорити. За цей час у нього дуже сильно розвинулося слухове сприйняття і, зокрема, з'явилася цікава здатність — кольорове сприйняття звуків, яка збереглася у нього до кінця життя.

Хороша домашня підготовка - дозволила Анрі у вісім з половиною років вступити відразу на другий рік навчання в ліцеї. Там його відзначають як старанного і допитливого учня. На цьому етапі його інтерес до математики помірний — через деякий час він переходить на відділення словесності. 3 серпня 1871 року Пуанкаре отримує ступінь бакалавра словесності з оцінкою «добре». Через декілька днів Анрі виявив бажання брати участь в іспитах на ступінь бакалавра наук, який йому вдалося здати, але лише з оцінкою «задовільно», зокрема тому, що він «провалив» письмову роботу з математики. Спізнившись, розпашілий Анрі погано зрозумів завдання — замість того, щоб виводити формулу для суми геометричної прогресії, він відхилився і розкрив зовсім інше питання. Втім, слава про його надзвичайні здібності вже тоді досягла стін університету, тому екзаменаційна комісія пішла назустріч — його було допущено до усного іспиту, який він блискуче склав. У подальші роки математичні таланти Пуанкаре виявляються ще ясніше. У жовтні 1873 року він стає студентом Політехнічної школи. Далі він вступає до Гірничої школи, найавторитетніший у той час спеціальний вищий навчальний заклад. Там він через декілька років захищає докторську дисертацію, про яку Жан Гастон Дарбу, що був у складі комісії, сказав: «З першого ж погляду мені стало ясно, що робота виходить за рамки звичайного і з лишком заслуговує того, щоб її прийняли. Вона містила цілком досить результатів, щоб забезпечити матеріалом багато хороших дисертацій».

Отримавши ступінь доктора, Пуанкаре починає викладацьку діяльність в Кані (Нормандія) і паралельно пише свої перші серйозні статті — вони присвячені введеному ним поняттю автоморфних функцій і відразу привертають увагу європейських математиків. Там же, в Кані, він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Полен д'Андесі. 20 квітня 1881 року вони побралися.

У жовтні 1881 року Пуанкаре погоджується на посаду викладача на Факультеті наук в Паризькому університеті. З осені 1886 року він очолює кафедру математичної фізики і теорії ймовірностей Паризького університету, а в січні 1887 року його обирають членом французької Академії наук. У Парижі він пише свої фундаментальні роботи з диференціальних рівнянь, небесної механіки, топології.

У 1887 році, коли король Швеції Оскар II організував математичний конкурс і запропонував учасникам розрахувати рух тіл Сонячної системи під впливом їхнього власного взаємного притягнення, Пуанкаре показав, що це завдання (так звана задача трьох тіл) не має закінченого математичного рішення. З 1893 року Пуанкаре — член Бюро довгот, з 1896 року очолює кафедру астрономії. У 1904 році Пуанкаре зголосився зайняти посаду професора загальної астрономії у Політехнічній школі без оплати, щоб зберегти викладання дисципліни. В 1906 році стає президентом французької Академії наук.

Помер 17 липня 1912 року в Парижі. Похований в сімейному склепі на столичному кладовищі Монпарнас.

Внесок у науку
Математична діяльність Пуанкаре носила міждисциплінарний характер, завдяки чому за тридцять з невеликим років своєї напруженої творчої діяльності він залишив фундаментальні праці практично у всіх областях математики.

Роботи Пуанкаре, опубліковані Паризькою Академією наук в 1916–1954, становлять 10 томів. Це праці з топології, теорії ймовірності, теорії диференціальних рівнянь, теорії автоморфних функцій, неевклідової геометрії. Пуанкаре серйозно використовував і доповнив методи математичної фізики, зокрема, вніс істотний внесок до теорії потенціалу, теорії теплопровідності. Він також займався розв'язуванням різних завдань з механіки і астрономії. Після захисту докторської дисертації, присвяченої вивченню особливих точок системи диференціальних рівнянь, Пуанкаре написав ряд мемуарів під загальною назвою «Про криві, визначені диференціальними рівняннями». У них він побудував якісну теорію диференціальних рівнянь, досліджував характер ходу інтегральних кривих на площині, дав класифікацію особливих точок, вивчив граничні цикли. Пуанкаре успішно застосовував результати своїх досліджень до задачі про рух трьох тіл, детально вивчивши поведінку розв'язку (періодичність, асимптотичність і т. д.). Ним уведені методи малого параметра, нерухомих точок, рівнянь у варіаціях, розроблена теорія інтегральних інваріантів.

Пуанкаре належать багато важливих для небесної механіки праць про стійкість руху і про фігури рівноваги гравітуючої рідини, що обертається. Пуанкаре вперше ввів в розгляд автоморфні функції і детально їх досліджував. При розробці їх теорії він застосував геометрію Лобачевського. Для функцій декількох комплексних змінних він побудував теорію інтегралів, подібну до теорії інтегралів Коші. Всі ці дослідження врешті-решт привели Пуанкаре до абстрактного топологічного визначення гомотопії і гомології. Також він вперше ввів основні поняття комбінаторної топології, такі як числа Бетті, фундаментальну групу, довів формулу, що зв'язує число ребер, вершин і граней n-вимірного поліедра (формулу Ейлера — Пуанкаре), дав перше точне формулювання інтуїтивного поняття розмірності. В області математичної фізики Пуанкаре досліджував коливання тривимірного континууму, вивчив ряд задач теплопровідності, а також різні задачі в галузі теорії потенціалів, електромагнітних коливань. Йому належать також праці з обґрунтування принципу Діріхле, для чого він розробив т.з. метод виметення.

Ім'я Пуанкаре безпосередньо пов'язане з успіхом теорії відносності: довгий час він співпрацював з Гендріком Лоренцом і ще в 1898 році, задовго до Ейнштейна, в своїй роботі «Вимірювання часу» сформулював принцип відносності, а потім навіть ввів чотиривимірний простір-час, теорію якого в співпраці з Ейнштейном пізніше розробив Герман Мінковський. У 1905 році він написав твір «Про динаміку електрона», в якому розвинув математичні наслідку «постулату відносності». Знайомство з працями Пуанкаре сам Ейнштейн довгий час заперечував. Водночас сам Пуанкаре, який відрізнявся виключно етичним ставленням до наукового доробку колег і завжди у своїх лекціях давав екскурс з історії досліджень у тій чи іншій галузях, стосовно робіт Енштейна та Мінковського не робив ніяких коментарів (навіть не згадував їх).

Астрономічні роботи Пуанкаре відносяться до небесної механіки і космогонії. Його дослідження з якісної теорії диференціальних рівнянь мають важливе значення при вирішенні різних прикладних завдань, особливо в небесній механіці. У праці «Нові методи небесної механіки» (т. 1-3, 1892–1899), а також у «Лекціях з небесної механіки» (т. 1-3, 1905–1910) Пуанкаре розвинув і вдосконалив класичні методи вирішення завдань, пов'язаних з вивченням збуреного руху. Досліджував періодичні та асимптотичні рішення диференціальних рівнянь, ввів методи малого параметра, рівняння в варіаціях, розробив теорію інтегральних інваріантів, надалі застосовану в теорії стійкості. В області космогонії Пуанкаре поряд із загальною теорією стійкості руху розробив питання про фігури рівноваги гравітуючих рідких мас, що сприяло розвитку уявлень про походження подвійних зірок шляхом ділення одиничних обертових зірок. У книзі «Лекції про космогонічні гіпотези» (1911) дав високу оцінку космогонічній гіпотезі Лапласа, вважаючи основні її положення найбільш обґрунтованими.

Астрономія корисна, тому що вона підносить нас над нами самими; вона корисна, тому що вона велична; вона корисна, тому що вона прекрасна. Вона показує нам, яка нікчемна людина тілом і яка велична вона духом, бо розум її у змозі осягнути сяючі безодні, де її тіло - лише темна точка, у змозі насолоджуватись їхньою безмовною гармонією. Так приходимо ми до усвідомлення своєї могутності, і це усвідомлення ... робить нас сильнішими». (А. Пуанкаре)

Подякували

2 :Astrotur, mak

[SIDEROCRATOR]

143 роки тому 29 квітня 1872 р. народився американський астроном Форест Рей Мультон (1872 -1952)

 в 1894 закінчив коледж в м. Албіон, продовжував освіту в Чиказькому університеті. У 1898-1926 викладав у Чиказькому університеті (з 1912 - професор). У 1927-1936 - директор Енергетичної комунальної корпорації в Чикаго, в 1936-1940 - вчений секретар Американської асоціації сприяння розвитку науки.

    Основні праці в галузі теоретичної астрономії і космогонії. У 1900 прийшов до висновку, що небулярна гіпотеза походження Сонячної системи, запропонована П. С. Лапласом в 1796, знаходиться в протиріччі з законами динаміки. Разом з Т. К. Чемберленом розробив в 1904 приливну «планетезимальну» гіпотезу виникнення Сонячної системи. Відповідно до цієї гіпотези в результаті близького проходження повз Сонце іншої зірки стався викид сонячної речовини, яке швидко охололо і затверділо, утворивши окремі згустки - планетезималі. Згустки значних розмірів послужили первинними ядрами, навколо яких тривало формування планет і супутників шляхом акреції планетезималей.
    Запропонував в 1900 метеорну теорію протисяйв (рос. противосияние), яка пояснювала це явище світінням метеорних часток дуже малої маси, що скупчуються в околицях лібраційних точок Лагранжа. Автор підручника з небесної механіки (1-е вид. 1914, 2-е вид. 1923, рос. Пер. 1935) і підручника з астрономії (1-е вид. 1905, 2-е вид. 1916), монографій «Періодичні орбіти »(1920),« Нові методи в балістиці »(1926) та ін.
На його честь названо кратер на Місяці, а також астероїд (993) Моултона (англ.) Рос., Відкритий в 1923 році.

[SIDEROCRATOR]

280 років тому 30 квітня 1735 р. помер Яків Вилимович БРЮС  (1670 - 30.IV 1735) російський учений шотландського походження.
займався математикою, астрономією, фізикою.
Походив із знатного шотландського роду.
Був одним з найосвіченіших людей свого часу.

  У 1699 організував за вказівкою Петра I "Навигацкую школу" - перший навчальний заклад в Росії, в якому вивчалася астрономія.       
  У 1702 школа була переведена в 64-метрову Сухарева вежу. В одному з верхніх поверхів вежі Брюс влаштував астрономічну обсерваторію, обладнану "зоровими" трубами, секторами та квадрантами, величезним зоряним глобусом роботи В. Блеу.
  У 1703 Брюс переїхав до Петербурга, де редагував щорічник "Календар, или месяцеслов" і продовжував астрономічні спостереження. Склав карту зоряного неба - "Глобус небесний иже про сферу небесную" (1707).
  У 1726 вийшов у відставку в чині генерал-фельдмаршала й оселився в Глінках, де побудував обсерваторію, для якої сам виготовляв астрономічні інструменти.

   Переклав на російську мову "Космотеорос" Х.Гюйгенса і написав передмову до нього. Це перша книга російською мовою з викладом вчення М. Коперника. Під керівництвом Брюса бібліотекарем В. Купріяновим був складений столітній календар на 6 окремих аркушах, виданий у 1709-1715. Це один з перших друкованих календарів Росії, що містить астрономічні, астрологічні, метеорологічні та інші відомості. Брюс зібрав цінну бібліотеку, яку заповідав Петербурзької АН.