Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
26 Лютого 2025, 15:41:52

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

24 грудня 1740 р. народився Андерс Йохан Лекселл (1740 — 1784) — фіно-шведський астроном , математик і фізик, який провів більшу частину свого життя в  Росії, де був відомий як Андрій Іванович Лексель

Одним з перших довів планетну природу Урана, та вказав що збурення його орбіти це вплив більш масивного тіла фактично передбачивши існування Нептуна.

Лекселл зробив важливі відкриття в полігонометрії та небесній механіці ;  La Grande Encyclopédie стверджує, що він був видатним математиком свого часу, який зробив внесок у сферичну тригонометрію з новими та цікавими рішеннями, які він взяв за основу для своїх досліджень руху комет і планет . Його ім'ям названа теорема сферичних трикутників .

Лекселл був одним із найплідніших членів Російської академії наук того часу, опублікувавши там 66 робіт за 16 років роботи.  Леонгард Ейлер, висловлював високе схвалення робіт Лекселла: «Окрім Лекселла, таку роботу міг написати лише Д'Аламбер або я».  Даніель Бернуллі також високо оцінив його творчість, написавши в листі Йоганну Ейлеру: «Мені подобаються роботи Лекселла, вони глибокі та цікаві, а їхня вартість ще більше зростає через його скромність, яка прикрашає великих людей».

Першою роботою Лекселла в Російській академії наук був аналіз даних, зібраних під час спостереження за транзитом Венери в 1769 році . Він опублікував чотири статті в «Novae Commentarii Academia Petropolitanae» і закінчив свою роботу з монографією про визначення паралакса  Сонця , опублікований в 1772 році

Лекселл допоміг Ейлеру завершити його теорію Місяця і був зарахований як співавтор у праці Ейлера 1772 року «Theoria motuum Lunae».

Після цього Лекселл витратив більшу частину своїх зусиль на кометну астрономію (хоча його перша стаття про обчислення орбіти комети датована 1770 роком). У наступні десять років він розрахував орбіти всіх щойно відкритих комет, серед них комети, яку Шарль Мессьє відкрив у 1770 році. Лекселл розрахував її орбіту, показав, що перигелій комети мав набагато більший 3a перигелій до ii зустрічі з Юпітером у 1767 році і передбачив, що після повторної зустрічі з Юпітером у 1779 році вoнa буде  викинута із внутрішньої Сонячної системи. Пізніше цю комету назвали кометою Лекселла.

Лекселл також був першим, хто розрахував орбіту Урана і фактично довів, що це планета, а не комета.  Він зробив попередні розрахунки під час подорожі Європою в 1781 році на основі спостережень Гершеля та Маскелайна. Повернувшись до Росії , він точніше оцінив орбіту на основі нових спостережень, але через довгий орбітальний період все ще було недостатньо даних, щоб довести, що орбіта не параболічна . Пізніше він знайшов запис про спостереження Урана як зірки в Рибах в 1759 році Maєром  зорі не було ні в каталогах Flamsteed, ні на небі на той час, коли Боде шукав їх. Лекселл припустив, що це було попереднє спостереження того ж астрономічного об'єкта, і, використовуючи ці дані, він розрахував точну орбіту, яка виявилася еліптичною, і довів, що новий об'єкт насправді був планетою. Крім розрахунку параметрів орбіти, Лекселл також оцінив розміри планети точніше, ніж його сучасники, використовуючи Марс, який на той момент перебував поблизу нової планети. Лекселл також помітив, що орбіта Урана мала збурення іншим масивним тілом. Потім він заявив про це на основі своїх даних про комети, він доводив що розмір Сонячної системи може бути  100 а. о. або навіть більше, і що це можуть бути і інші планети , що  збурюють орбіту  Урана.

внизу перша сторінка праці про розрахунок орбіти Урану «Recherches sur la nouvelle planete, decouverte par M. Herschel & nominate Georgium Sidus». Acta Academiae Scientiarum Imperialis Petropolitanae (1): 303–329.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

220 років тому1 січня 1802 р. німецький астроном Генріх Ольберс в обсерваторії Лілієнталя завдяки розрахункам Карла Гаусса відшукав на небі астероід Цереру, яка вважалася втраченою.

Церера була відкрита 1 січня 1801 в Палермській астрономічній обсерваторії італійським астрономом Джузеппе Піацці, він спостерігав іі в цілому 24 рази (останні спостереження  11 лютого 1801 р.), поки хвороба не перервала його спостереження. 24 січня 1801 він оголосив про своє відкриття в листах двом своїм колегам: своєму співвітчизнику Барнабо Оріані з Мілана і Йогану Боде з Берліна. У цих листах він описав цей об'єкт як комету, але тут же пояснив, що «так як її рух є повільним і досить однорідним, мені кілька разів прийшло в голову, що це могло б бути щось краще, ніж комета». У квітні того ж року Піацці послав найбільш повні свої спостереження перерахованим вище колегам і Жерому Лаланду в Париж. Спостереження були видані в вересневому випуску журналу «Monatliche Correspondenz» за 1801 рік.

До моменту випуску журналу видиме положення Церери змінилося (в основному, через орбітальний рух Землі), і через це інші астрономи не змогли підтвердити спостереження Піацці. До кінця року Цереру знову можна було спостерігати, але після такого довгого часу було важко встановити її точне положення. Спеціально для визначення орбіти Церери Карл Фрідріх Гаус в 24 роки розробив ефективний метод. Він поставив перед собою завдання знайти спосіб визначення елементів орбіти за трьома повним спостереженнями (якщо на три моменти часу відомі час, пряме піднесення і схилення). Всього за кілька тижнів він розрахував шлях Церери і відправив свої результати Ольберсу. Увечері 1 січня 1802 р. рівно через рік після відкриття Цереру було знайдено.

Генріх Ольберс

обсерваторія Лілієнталь

Брошура видана Піацці з описом новоі 8-і планети

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

3 січня 1888 р. Побачив перше світло 36" рефрактор Лікськоі обсерваторіі, який майже 10 років був найбільшим рефрактором в світі.

Подякували

1 :Edward

[Edward]

А я в нього спостерiгав Юпiтера. Хоча того вечoра сiнг був не дуже, все одно вiдчуття незабутнi... Скiльки разiв я там бував поспiль, все одно знаходишся під враженням вiд цього велетня, це справжнiй монумент минулоi eпохи!
До речi, цю гравюру намалював Уорнер який i проектував механiку цього телескопа, ця традицiя потiм була продовжена Портером.

Подякували

3 :SIDEROCRATOR, Chepurny, ds40a

[SIDEROCRATOR]

А я в нього спостерiгав Юпiтера. Хоча того вечoра сiнг був не дуже, все одно вiдчуття незабутнi... Скiльки разiв я там бував поспiль, все одно знаходишся під враженням вiд цього велетня, це справжнiй монумент минулоi eпохи!
До речi, цю гравюру намалював Уорнер який i проектував механiку цього телескопа, ця традицiя потiм була продовжена Портером.

А в Єркський телескоп не спостерігав?

[rgb]

Ще з Эдвардом дивилися у 20 дюймовий рефрактор Денверськоi обсерваторii. Нептун спостерiгали.

Подякували

1 :Edward

[WEST]

Портер, якщо я не помиляюсь, малював 5-ти метровий.

[Edward]

Портер, якщо я не помиляюсь, малював 5-ти метровий.

Так. Спочатку 3D малюнки, потiм макети рiзних вариантiв, а вже потiм робочi креслення. Десь в мене були фото 30-х рокiв, треба пошукати.

[Edward]

А я в нього спостерiгав Юпiтера. Хоча того вечoра сiнг був не дуже, все одно вiдчуття незабутнi... Скiльки разiв я там бував поспiль, все одно знаходишся під враженням вiд цього велетня, це справжнiй монумент минулоi eпохи!
До речi, цю гравюру намалював Уорнер який i проектував механiку цього телескопа, ця традицiя потiм була продовжена Портером.

А в Єркський телескоп не спостерігав?

А, от у Йоркський не...© Може ще буде час...
Найкращий, у оптичному планi, 24 дюймовик у Флагстафi (Ловеллiвська обсерваторiя) В нього теж дивився i теж Юпiтер. Батi теж сподобалось.

[SIDEROCRATOR]

225 років тому 4 січня 1797 року народився німецький бізнесмен, економіст, політик, журналіст та аматор астрономії Вільгельм Беер(1797-1850).


Вільгельм  Беер народився  4 січня 1797 року в Берліні, він був братом композитора Джакомо Мейєрбера і поет Майкла Беера.
Після завершення освіти в гімназії Іоахімсталь в Берліні в 1813 році вступив до кавалерії і в 1814 -1815 рр.  брав участь у визвольних війнах проти Наполеона, дослужившись до чину офіцера.
Згодом в 1818 приєднався до банківської справи свого батька. Після смерті батька в 1825 році він став керуючим батьківської спадщини, придбавши в 1828 році, в Берлінського бургомістра цивільні права і став членом, а потім старійшиною корпорації берлінських комерсантів.
Беер був директором Потсдамсько-Лейпцигської залізничної компанії. У наступні роки, він був директором або членом наглядових рад численних залізничних компаній. У Вільгельма Беера було надзвичайно широке коло інтересів. На додаток до його астрономічним діяльності він активно брав участь в будівництві залізниць у Німеччині. В останнє десятиліття він присвятив себе в якості публіцистичних політичних і економічних питань, зокрема, фінансової економіки і грошово - кредитної системи. Незадовго до своєї смерті він був обраний депутатом.

Як астроном - любитель Беер був особливо активний з 1830 по 1840 р.
У 1829 р. він побудував власну обсерваторію Тіргартен біля Берліна встановивши там  9,5 см. Рефрактор. Разом з астрономом Йоганном Генріхом Медлером він створив точну карту Місяця (1834-1836). Протягом багатьох років ця карта вважалась найкращою.

1830 Беер і Mедлер також створили першу карту поверхні планети Марс, потім створили глобус Марса.
1840 Беер створив і більш детальну карту Марса і розрахував період обертання в 24 год, 37 хвилин 22,7 секунди яке менше від сучасного на 0,1 секунди.
1835 Беер обчислював орбіти супутників Сатурна.
За численні заслуги в галузі астрономії в 1841 р. Беера запрошували на ваканцію штатного астронома в Пулковську обсерваторію, але він відмовився.

Основні астрономічні роботи Беера
mit J. H. Mädler: Der Mond nach seinen kosmischen und individuellen Verhältnissen oder allgemeine vergleichende Selenographie. Simon Schropp & Comp., Berlin 1837.
http://www.mdz-nbn-resolving.de/urn/resolver.pl?urn=urn:nbn:de:bvb:12-bsb10049063-9
mit J. H. Mädler: Physische Beobachtungen des Mars bei seiner Opposition im September 1830. Berlin 1830.
http://www.mdz-nbn-resolving.de/urn/resolver.pl?urn=urn:nbn:de:bvb:12-bsb10060422-0
mit J. H. Mädler: Beiträge zur physischen Kenntniss der himmlischen Körper im Sonnensysteme. B. F. Voigt, Weimar 1841.
http://www.mdz-nbn-resolving.de/urn/resolver.pl?urn=urn:nbn:de:bvb:12-bsb10049313-8

Сторінка з місячного атласа Беера.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

5 січня 1723 р. народилася Ніколь-Рейн Лепот, (Nicole-Reine Lepaute  1723 - 1788) - перша французька жінка-математик і астроном.

Ніколь-Рейн  народилася 5 січня 1723 року в Люксембурзькому палаці в Парижі, де її батько служив в будинку королеви Іспанії Луїзи-Єлизавети Орлеанської.

В 1748 р вийшла заміж за Жана Андре Лепота, з 1753 р. - королівського годинникаря. Допомагаючи чоловікові в його роботі, незабаром познайомилася з Ж. Лаландом, запрошеним Французькою академією наук оцінити можливості застосування в астрономії годинників нового типу, розроблених її чоловіком. Незабаром Лаланд зацікавився ідеєю створення астрономічних годинників і в 1755 році опублікував «Трактат про годинниковій справі » ( «Traité d'Horlogerie »). Цей трактат містив першу математичну роботу Ніколь-Рейн - таблиці коливань маятника.

У червні 1757 року Ж. Лаланд вирішив розрахувати точну дату повернення комети Галлея, враховуючи гравітаційний вплив Юпітера і Сатурна на орбіту комети. Він звернувся за допомогою до А. Клеро, план робіт якого включав величезну кількість обчислювальної роботи. Для допомоги в обчисленнях була запрошена Ніколь-Рейн. 14 листопада 1758 року Клеро доповів Французької академії наук, що комета повинна досягти свого перигелію в середині квітня 1759 року (у дійсності це сталося 13 березня 1759). У 1760 році Клеро описав обчислення траєкторії руху в своїй роботі «Теорія комет» ( «Théorie des comètes»), не згадавши Ніколь-Рейн в списку співавторів. Цей факт привів до розриву між Клеро і Лаландом, які ніколи більше разом не брали участі  в астрономічних проектах. Пізніше, в 1803 році, Лаланд висловив вдячність Ніколь-Рейн за її участь в обчисленнях у своїй роботі «Астрономічна бібліографія» ( «Bibliographie Astronomique»).

У 1760-1776 Ніколь-Рейн Лепот брала участь в обчисленні таблиць для астрономічного альманаху «Connaissance des temps» (редактор Ж. Лаланд). У 1761 році стала членом Академії Безьє. У 1762 році розрахувала і склала детальну карту кільцеподібного сонячного затемнення, що спостерігалося в Парижі 1 квітня 1764 року. Пізніше Ніколь-Рейн брала участь у випуску томів VII (1775-1784) і VIII (1785-1792) «ефемериди небесних тіл» ( «Ephémérides des mouvements célestes»).

Подякували

2 :rgb, Edward

[SIDEROCRATOR]

80 років тому 8 січня 1942 р. народився Стівен Хокінг (1942 -2018) один з найвідоміших фізиків-теоретиків, який прославився своїми дослідженнями в астрофізиці, зокрема теорії чорних дір.

Він хотів вивчати математику, але відповідно до волі батька, який хотів, щоб його син вивчав медицину, він вступив до Оксфордського університету , де в той час математика не викладалася як окремий курс. Вивчав природничі науки, спеціалізуючись у фізиці. Його цікавили в основному термодинаміка , відносність і квантова механіка . Його вчитель фізики, Роберт Берман, пізніше сказав: "Все, що йому потрібно, це віра в те, що це можна зробити і зробило це, не дивлячись на те, як це робили інші.  Він не мав надто багато книг і не робив записок. Очевидно, що його розум відрізнявся від сучасників ». Гарна пам'ять і аналітичні навички дозволили йому досягти хороших результатів без особливих зусиль. Як він розраховував пізніше, він працював у середньому по одній годині на добу. Отримавши ступінь бакалавра в 1962 році, він залишився в Оксфорді, вивчаючи астрономію. Він вирішив піти, коли виявилося, що він більше цікавився теорією, ніж спостереженням, і тільки Оксфордська обсерваторія допускала спостереження за сонячними плямами . Він переїхав до Троїцького залу в Кембриджі , де став займатися теоретичною астрономією та космологією. Через хвороби протягом перших двох років в Кембриджі він був менш активним, але коли він стабілізувався, за допомогою промоутера Денніса Вільяма Скіама, який давав йому залучення творчих проектів, він повернувся до роботи над докторською дисертацією.

Після захисту дисертації «Властивості Всесвіту» ( Властивості розширюються всесвітів , 1965) був дослідником , а потім професором на факультеті прикладної математики та астрономії в Інституті Gonville і Кіз Коледж, також в Кембриджі.

Основні досягнення Хокінга стосуються теоретичної космології та квантової гравітації.

У першому «класичному» періоді своєї кар'єри в кінці 1960-х він співпрацював з Роджером Пенроузом , Робертом Герохом , Брендоном Картером і Джорджем Еллісом . Резюме досліджень цього періоду в технічній книзі Великомасштабна структура простору-часу ( Великомасштабна структура простору - часу). Завдяки використанню складних математичних моделей, отриманих з загальної теорії відносності , вони довели, що існування особливостей (таких як чорні діри) в просторі-часі є нормальним явищем, яке не вимагає особливих умов.

Разом з Брендоном Картером , Вернером Ізраїлем і Д. Робінсоном він отримав математичний доказ того , що кожна чорна діра повністю описується трьома властивостями: масою , моментом і електричним зарядом .

Він також запропонував, на основі аналізу випромінювань гамма-випромінювання , що незабаром після Великого вибуху були створені оригінальні мініатюрні чорні діри. У співпраці з Бардіном і Картером вони запропонували чотири закони механіки чорних дір, аналогічні тим, що відомі з термодинаміки .

У наступному - "квантовому" періоді, співавторами Хокінга були, перш за все, Гарі Гіббонс , Дон Пейдж і Джим Хартл [23] . Пізніше астрофізик досліджував єдину теорію поля . У 1974 році він довів , що чорні діри повинні виробляти і не виділяють часткам субатомна (тобто .. Хокінг випромінювання ) до вичерпання енергії та в результаті випаровування створення по обидві сторони від горизонту подій пар частинка-античастинка за рахунок енергії гравітаційного поля. Поки що це лише непідтверджена гіпотеза . У результаті він відійшов від тези про те, що справа , яка колись влетіла в чорну діру, не повернеться з неї.

У співпраці з Джимом Хартлом , використовуючи концепцію так званого Річарда Фейнмана . з уявного часу він створив модель простору-часу без ребер: "... якщо Всесвіт (...) не має меж або країв, не існує ні початку, ні кінця, він просто існує", - написав він у Короткому історії часу , обдумуючи сумнівну роль Бога: «Де ж місце для Творця?». Вона замінила початкову сингулярність в моделі Великого вибуху концепцією, аналогічною Північному полюсу: не можна їхати на північ від неї, тому вона не є краєм. Хоча спочатку пропозиція простору-часу без простору передбачала замкнуту модель Всесвіту , дискусії з Нілом Туроком призвели до твердження, що вона також сумісна з Всесвітом, яка не є закритою.

У липні 2004 року він представив нову теорію про чорні діри, що суперечить давній думці, що інформація за межами горизонту подій більше не може повернутися до всесвіту, з якого вона приходить, що означатиме, що, згідно з теоремою Уілера, всі чорні діри однакові і можуть тільки відрізнятися. три основні параметри. Проблема, що виникає в результаті цієї теореми, полягає в тому, що чорна діра випромінює випромінювання незалежно від того, що потрапляє до неї, тому, якщо повністю визначений квантовий стан пройде повз горизонт подій, випромінюється змішаний стан . Це суперечить правилам квантової механіки і називається парадоксом інформації про чорну діру.

У 2006 році, разом з Томасом Хертогом з ЦЕРН, Хокінг запропонував теорію "космології зверху вниз", яка говорить, що Всесвіт не мала жодного специфічного, виняткового початкового стану, тому теорія, яка веде нинішній стан Всесвіту з якогось початку, не є необхідно. Сучасний стан якось вибирає версію минулого з суперпозиції багатьох можливих історій. Це рішення проблеми причин поточного встановлення фізичних констант, тому що неминуче, що ми знайдемо поточні параметри фізичних констант, тому що даний Всесвіт вибирає ті версії історії, які приводять до них. Таким чином, він дає антропне пояснення того, чому ми перебуваємо у Всесвіті, в якому речовина і життя можуть існувати, не посилаючись на теорію мультивселенной .

Інші дослідження Хокінга стосуються квантової космології , космологічної інфляції , формування гелію в анізотропних універсах великого вибуху , матриці щільності Всесвіту, топології та структури Всесвіту, «дитячих всесвітів», матриці S , квантової заплутаності і природи часу і простору, включаючи стрілку час , піни просторового часу, теорія струн , супергравітація , евклідова квантова гравітація , теорія гравітації , гравітаційні хвилі і червоточини , і хвильова функція Всесвіту.

[SIDEROCRATOR]

435 років тому 8 січня 1587 р.  народився  голландсько-німецький астроном Йоганн Фабриціус (1587-1617).
Йоганн Фабриціус був старшим сином з восьми дітей пастора і астронома Давида Фабриціуса , який проводив широкі астрономічні та метеорологічні дослідження та листувався з Тихо Браге , Йоганнесом Кеплером та Симоном Маріусом .

Про дитинство й юність Йоганна Фабриціуса відомо небагато. У віці дванадцяти років Йоганн пережив чуму, яка вразила Північну Німеччину в 1598 році . Пізніше, як і батько, відвідував латинську школу в Брауншвейзі . Звідти він часто надсилав батькові прогнози погоди, які записував у свій «Календарій».

Після закінчення школи, він почав вчитися в університеті в Гельмштедті в травні 1605 року , де вже навчався його батько. Крім звичайного фундаментального навчання на філософському факультеті, він займався медициною . Однак він переїхав до Віттенберзького університету вже в 1606 році , де пробув три роки і, окрім граматики , діалектики та риторики, також вивчався геометрії , астрономії , хронології та фізики. З Віттенберга він написав листа Йоганну Кеплеру в 1608 році. Крім астрономії, як і його батько, він займався астрологією і був переконаний, що вона дає достовірні знання. Крім того, він вважав, що знайшов метод прогнозування погоди. У 1609 році Фабриціус відправився до Лейдена, щоб вивчати медицину в тамтешньому університеті. Влітку 1611 року він повернувся до Віттенберга і у вересні отримав титул магістра філософії.

Під час свого перебування в Лейдені Фабриціус купив телескоп, який привіз із собою в будинок свого батька в Остел . Серед іншого він спостерігав сонце , що було небезпечно , так як у нього не було ніяких інструментів , щоб затемнити яскраве світло. Він лише переніс час спостереження на ранкові та вечірні години, коли сонячне світло було менш яскравим. 27 лютого 1611 року він вперше порбачив темні плями  на сонці. Оскільки спочатку він не був упевнений, що це атмосферне явище чи оптична ілюзія, він повторив свої спостереження і порадився з батьком. Оскільки їхні очі могли були вражені, вони пізніше використали безпечніший метод спостереження: за допомогою телескопа вони спрямовували сонячне світло в затемнену кімнату і дивилися на сонячний диск в проекції на шматку білого паперу (принцип камери-обскури ). Існування плям можна було довести без сумніву. Їх щоденний рух на сонячному диску було витлумачено як доказ власного обертання Сонця. У червні того ж року Йоганн Фабриціус видав у Віттенберзі 22-сторінкову книгу De Maculis in sole observatis et apparente earum cum sole conversione narratio , в якому він описує всі деталі відкриття.

Відкриття суперечило класичному погляду Аристотеля , згідно з яким сонце було досконалим, і доктрині Церкви, згідно з якою сонце повинно бути як би «непорочним», як Діва Марія. Хоча італієць Галілей, англійець Томас Гарріот і німець Крістоф Шайнер вже помітили плями на сонці в 1610 році, Фабриціус був першим, хто описав це відкриття в науковому трактаті. Однак у наступний період Галілей і Шайнер мовчки обійшли його роботу. Симоном Маріусом у « Mundus Jovialis» (1614) і Кеплером  Фабріцій був названий першовідкривачем сонячних плям.

Йоганн Кеплер шкодував про передчасну смерть, за його словами, «обдарованого і нетерплячого юнака, який продовжував жити завдяки своїм писанням про сонячні плями».

джерело Diedrich Wattenberg: David Fabricius. Der Astronom Ostfrieslands (1564–1617). Archenhold-Sternwarte, Berlin-Treptow 1964.

[slava3500]

15 років тому 12 січня 2007 р. комета Макнота пройшла перигелій.

Ця комета є найяскравішою за останні 40 років. Жителі південної півкулі могли легко її спостерігати неозброєним оком у січні та лютому 2007 року. Через її близький підхід до Сонця у мешканців північної півкулі було коротке вікно для спостережень: комету можна було застати тільки в ранній сутінки. З 12 по 14 січня комету можна було спостерігати навіть за денного світла з яскравістю −5,5m. У січні 2007 року зоряна величина комети досягла – 6,0 m. Максимальна довжина хвоста становила 35 градусів, а розмір ядра комети оцінюється у діаметрі трохи більше 25 км.

Макнот виявив комету +17-ї величини на ПЗЗ-знімку 7 серпня 2006 року в сузір'ї Змієносця. З серпня по листопад 2006 року комета відстежувалася і фотографувалася на своєму шляху сузір'ями Змієносця та Скорпіона. За цей час вона збільшила яскравість лише до +9 і не була видна без спеціальних інструментів. Більшість грудня через близьке сусідство з Сонцем вона була недоступною спостереженню. З'явившись знову, вона стала стрімко посилювати свій блиск і стала видимою неозброєним оком на початку січня 2007 року.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

235  років тому 11 січня 1787 р. Англійський астроном Вільям Гершель відкрив супутники Урана Оберон і Титанію.
Супутники було відкрито Вільямом Гершелем через 6 років після відкриття ним же Урана.
Пізніше Гершель повідомив про відкриття ще чотирьох супутників, хоча згодом ці відомості були визнані хибними. Через низьку потужність телескопів того часу протягом 50 років після відкриття Титанію та Оберон не бачив ніхто, окрім Гершеля. Сучасні аматорські телескопи вищого класу дозволяють спостерігати за цими супутниками з Землі.

Спочатку Оберон називали «Другим супутником Урана», а 1848 року Вільям Лассел дав йому назву «Уран II», хоча інколи він використовував і нумерацію Вільяма Гершеля, де Титанія та Оберон іменувалися як Уран II та Уран IV відповідно. Нарешті, 1851 року Лассел перейменував чотири відомих на той час супутники римськими цифрами за порядком їх віддаленості від планети, і відтоді Оберон став називатися «Уран IV».

Згодом усі супутники Урана було названо на честь персонажів творів Вільяма Шекспіра і Александра Поупа. Оберон отримав назву на честь царя фей та ельфів Оберона, персонажа твору «Сон літньої ночі». Назви для всіх чотирьох відомих на той час супутників Урана запропонував син Вільяма Гершеля — Джон у 1852 році на прохання Вільяма Лассела. Роком раніше Лассел відкрив два інших супутники — Аріель та Умбріель. До польоту «Вояджера-2» про супутник було відомо небагато. У результаті наземних спектрографічних спостережень було встановлено наявність на Обероні водного льоду.

Доповідь Гершеля про відкриття супутників Урана 1787 р.

Подякували

1 :slava3500

[SIDEROCRATOR]

115 років тому 12 січня 1907 р  народився Сергі́й Па́влович Корольо́в (Королів)  (12 січня 1907, Житомир — 14 січня 1966, Москва) — видатний вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів.

Сергій Корольов народився в Житомирі в сім'ї викладача російської словесності у гімназії Павла Яковича Корольова, який походив із Білорусі, й доньки українського купця Марії Миколаївни. Їхній шлюб розпався, і з трьох років хлопчик жив у бабусі й діда, Марії Матвіївни й Миколи Яковича Москаленків, у Ніжині (Чернігівська обл.).

Мати вчилась на Київських вищих жіночих курсах і працювала там у канцелярії, у вільний час навідуючись до Сергійка. Згодом курси перевели до Саратова. Від батька хлопчину геть відгородили. Намагання Павла Яковича відстояти свої права через суд закінчилися «дозволом» надавати синові матеріальну допомогу. Рано навчившись читати й писати, він відкрив для себе арифметику. Давалась вона йому дуже легко. «Він мав виняткову пам'ять, — згадувала потім мати, — добре вчився: завзято, наполегливо, без примусу. Він легко запам'ятовував. Навколо в сусідів не було малюків, він не знав галасу й метушні дитячого гурту. Граючись сам, мимоволі мусив виявляти ініціативу, винахідливість, учився мислити самостійно. Силу волі загартовували невдачі. Плакати не годилось».

У 1914 році Москаленки з онуком переїздять до Києва.
У жовтні 1916 року батьки Сергія офіційно розірвали шлюб, а через місяць мати вийшла заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Там Сергій пішов до першого класу Третьої гімназії. Навчання для дітей учителів було безкоштовним, і Марія Миколаївна зажадала від колишнього чоловіка відповідної довідки, яку той негайно надіслав. Любов до сина була вищою за сімейні чвари. Однак навчатись у гімназії Сергієві не довелося. Почалася революція й гімназію закрили. Вітчим, що мав два дипломи інженера з електричних машин (одержані один у Німеччині, другий — у Київському політехнічному інституті), був пасинкові за наставника. Григорій Михайлович записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, згодом хлопчина запалився мрією побудувати планер.

Кожен, хто закінчував середній навчальний заклад, повинен мати робітничий фах. 1922 року, склавши екстерном усі іспити, Сергій вступив до передвипускного класу Першої одеської будпрофшколи. Але його стихія — авіація. Сергій стає членом щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК), закінчуючи спочатку курси пропагандистів, а згодом — теорії й практики проектування літальних апаратів. Знання з планеризму він черпав переважно з книг. Він вільно володів німецькою і прочитав десятків зо три книг в оригіналі.

1923 року Сергій Корольов займався вітрильним спортом, ходив на яхті «Лейтенант Шмідт».
У липні 1924 року президія Одеського відділення ТАПУК затвердила проект планера, розробленого Корольовим. Розроблений сімнадцятирічним юнаком проект містив технічні розрахунки, дванадцять аркушів креслень і пояснювальну записку. У серпні проект безмоторного літака К-5 визнано вартим утілення й надіслано до Центральної спортивної секції в Харкові, тодішньої столиці України. Водночас Сергій закінчив будпрофшколу й одержав свідоцтво про середню освіту, де зазначено, що він «склав заліки з політграмоти, російської, української й німецької мов, математики, опору матеріалів, фізики, гігієни праці, історії культури, креслення, практичних робіт у майстернях» і, крім того, здобув спеціальність муляра та черепичника.

З осені 1924-го Сергій Корольов став студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту, що привабив його насамперед славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка й тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський. В анкеті, що збереглася, у графі «національність» написав — українець. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платним. Студенти працювали, де лише траплялася нагода, оскільки лекції починались о 16-й годині. «Прокидаюсь рано, — писав Сергій матері, — годині о п'ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом'янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців».

Наприкінці літа 1926 року ректор В. Бобров визнав, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявились марними. І порадив охочим отримати цю спеціальність перевестися до Москви — у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. С.Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ ім. М. Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіа-інститут). Спеціальність — літакобудування.

Для дипломної роботи він затвердив двомісний літак власної конструкції. Науковим керівником погодився бути А. Туполєв. Після захисту проект літака С.Корольова «СК-4» перейшов у виробничу стадію. У першому польоті за штурвалом «СК-4» був льотчик-випробувач Д.Кошиць, а С.Корольов був пасажиром. Випробування пройшло успішно, хоча під час посадки було пошкоджено шасі.
Роки навчання в МВТУ Сергій Корольов поєднував із роботою на заводах авіаційної промисловості. Із техніка він виріс до інженера-конструктора.

Він прагне досвіду в різних галузях, пов'язаних із польотами. Без відриву від виконання основних обов'язків, упродовж 1928–1930 рр. він закінчує школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, одержавши свідоцтво за № 12, а також диплом льотчика.

Восени 1929 року на VI всесоюзних планерних змаганнях у Криму вперше було продемонстровано планер конструкції двох Сергіїв, Корольова й Іллюшина, названий ними на честь місця проведення польотів «Коктебель». Випробував планер К.Арцеулов. 15 жовтня підніме «Коктебель» у небо й сам Корольов.

У жовтні 1930-го, Корольов виступає з новим своїм дітищем — планером "СК-3 «Червона зірка». Конструктор готувався до рекордного польоту особисто, але захворів на тиф. Його замінив начальник льотної частини змагань, випробувач В.Степанчонок. Під час польоту на відстані ста метрів від землі планер «СК-3» виконав петлю Нестерова, потім набрав висоту й повторив її двічі. «Мертву петлю» на безмоторному літальному апараті було виконано вперше в світі.

Тиф спричинив ускладнення, й консиліум лікарів наполіг на трепанації черепа.

У січні 1931 року Корольва було визнано інвалідом. Його переслідував важкий головний біль. Однак Сергій Павлович взявся студіювати працю «Реактивний аероплан» К. Ціолковського, ідеями якого перейнявся у студентські роки. Він робить креслення, розрахунки, й поступово одужує. Ставши на ноги, Корольов повертається в авіапромисловість, а вільний час проводить серед ентузіастів гуртка Тсоавіахіму (Товариство сприяння обороні, авіаційному та ХІМІЧНОМУ будівництву).

5 жовтня 1931 року на аеродромі Тсоавіахіму відбулася зустріч Корольова з Фрідрихом Цандером. Фрідріх Артурович, один із перших винахідників реактивних двигунів, запалився пропозицією Сергія Павловича переобладнати безхвостий планер «БІЧ-8» на ракетоплан.

Планери Б. Черановського мали незвичні форми та експлуатаційні характеристики, пілоти називали «безхвостиками». «Ми, молоді конструктори (ніде правди діти), як до дивацтва ставилися до роботи Сергія Павловича з ракетними двигунами, — признався згодом авіаконструктор, академік О.Антонов. — Нам, планеристам, які мріяли про дуже маленькі, дуже економічні двигуни для наших планерів, здавалось жахливим ставити на планер ненажерливий реактивний двигун, здатний працювати лічені секунди. Хіба могли ми тоді передбачити, у що виллються ці роботи через десятиліття?!».

Тим часом Корольов практично переконався, що гвинтова авіація вичерпала себе. 1931 року в Москві й Ленінграді при Тсоавіахімі створено Групи вивчення ракетного руху (ГВРР) . До них увійшли піонери ракетобудування й космонавтики — Ф.Цандер, М.Тихонравов, Ю.Побєдоносцев та ін. Вони працювали на громадських засадах. Захоплений перспективами літальних апаратів нового типу, Корольов підключається до роботи «безплатників». У липні 1932 року (у 25 років) його призначають начальником ГВРР на громадських засадах.

Основним місцем роботи лишається ЦАГІ, Центральний аерогідродинамічний інститут ім. М. Є. Жуковського. Його групі надали приміщення — підвал на Садово-Спаській вулиці, 19 . На площі 650 квадратних метрів було розташовано 26 підрозділів — проектні, виробничі, дослідні, випробувальні, зокрема механічний, слюсарно-складальний, зварювальний цехи, стендовий і монтажний зали тощо. Корольов «пробив» фінансування, а від серпня 1932 р. — додаткову підтримку Управління РСЧА для позапланових матеріальних витрат. Було створено й випробувано перші радянські ракети на гібридному (в серпні) й рідинному (в жовтні 1933) пальному.

Для розширення досліджень зусиль однієї лабораторії було замало. 2 вересня 1933 року у Москві на базі МосГВРР і газодинамічної лабораторі (ГДЛ) було сформовано Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ), Корольова було призначено заступником начальника. Згодом Сергій Павлович очолив провідний відділ крилатих ракет, а в 1937 році став начальником групи ракетних апаратів.
ГУЛАГ
27 червня 1938 р. у біографії Корольова — чорний день. Арешт. 27 вересня — закрите судове засідання. І вирок: десять років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на п'ять років та конфіскацією майна. Місце покарання — Колима.
Сім років (1939–1945) зазнавав катувань у ГУЛАЗІ, де разом з іншими ув'язненими вченими, був силоміць залучений до розробок балістичних та геофізичних ракет. Після звільнення з концтабору очолив ракетну програму СРСР. Під його керівництвом запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

За полегшення його долі боролась сім'я, клопотали відомі всій державі льотчики В. Гризодубова, М. Громов, авіаконструктор А. Туполєв. Останній, до речі, сам перебував за тюремними ґратами у стінах ЦКБ-29, створеного Народним комісаріатом внутрішніх справ. Разом із А. Туполєвим у Москві на вулиці Радіо, в переобладнаному під в'язницю будинку ЦАГІ, працювали конструктори та інженери В. Петляков, В. М'ясищев, Р.Бартіні.

Корольов не здавався. Він звертається до верховної прокуратури, особисто до Й. Сталіна з проханням переглянути його справу. 2 березня 1940 року Сергія Павловича етапують до Москви й запроторюють до Бутирської в'язниці. Чотири місяці нестерпного очікування в надії на краще — і 10 липня 1940-го особлива нарада при НКВС під головуванням Лаврентія Берії визначає йому термін… вісім років тих самих виправно-трудових таборів!

Два роки з десяти він уже відбув, залишалося вісім. Усе звелось до попереднього!

13 липня Корольов удруге звертається до Сталіна. Він пише: «Метою і мрією мого життя було створення вперше в СРСР такої потужної зброї, як реактивні літаки. Я можу довести мою невинність і хочу працювати далі над ракетними літаками для оборони СРСР».

Його рішучість і наполегливість перемогли. У вересні 1940 року так звані запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в ЦКБ-29, яким керував «зек» А. Туполєв. Корольов був на межі повного фізичного виснаження.

У роки війни в тому самому ранзі в'язнів вони разом із А.Туполєвим працюють над створенням літака «Ту-2». Довідавшись, що в Казані є схожа «шарашка» (так називали секретні науково-дослідні або проектні інститути, де під контролем органів держбезпеки працювали вчені та інженери, зазвичай «вороги народу»), де розробляють реактивні двигуни, Корольов клопочеться про переведення. В цьому йому допомагає В. Глушко, один із фундаторів рідинного ракетного двигунобудування, який відбував термін в Особливому технічному бюро (0КБ) відомства Берії. Сергія Павловича під конвоєм привозять до Казані. Почалась робота над реактивним двигуном для пікіруючого бомбардувальника Петлякова — «Пе-2». Працює він, як завжди, енергійно, самовіддано, талановито. Визнання масштабу його особистості і внеску в оборону держави спонукають уряд і відповідні органи переглянути міру покарання.

27 липня 1944 року президія верховної ради СРСР приймає рішення про дострокове звільнення Корольова з-під арешту і знімає з нього судимість. 15 серпня він одержує паспорт. Але Друга світова війна триває, і вчорашнім «зекам» не можна просто роз'їхатись по домівках. Сергій Павлович продовжує працювати в КБ, одночасно атакуючи Наркомат авіаційної промисловості листами про необхідність розроблення й будівництва твердопаливних балістичних і крилатих ракет далекого радіусу дії. Аргументи справляють враження й беруться до уваги—у вересні 1945-го Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. Комісія встановлює, що ракетні полігони розбомблено, всю документацію (десятки вагонів!), обладнання, конструкторів та інженерів на чолі з Вернером фон Брауном вивезено до США. Це дало серйозний поштовх для розвитку американської ракетної техніки. Саме під керівництвом В. фон Брауна у Сполучених Штатах було створено ракети «Редстоун», «Юпітер», ракети-носії типу «Сатурн» та ін.

Головний конструктор
У 1946 році Корольова призначають головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. Десять років праці, творчих мук, радісних звершень і злетів, утім, мало кому відомих. На все накладено гриф «цілком таємно». То була справді державна таємниця надзвичайної ваги і значення.

Перший штучний супутник Землі
Сигнал супутника
Від серпня 1956 року Корольов — керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру, йому підпорядковується діяльність багатьох НДІ та КБ. Його наукові й технічні ідеї вимагали розмаху, потужної матеріально-технічної бази. Наукові здобутки вченого, втілені в металі, спочатку вражали, а потім захоплювали планету.

27 серпня 1957 року здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети. Людство аплодує повідомленню про виведення 4 жовтня того ж року першого в історії штучного супутника Землі. Кожен запуск — епохальне досягнення. Апогей ученого — 12 квітня 1961 року. Перший космічний політ на кораблі «Восток» Юрія Гагаріна. Перед стартом Сергій Павлович зовні спокійно й навіть сухо інструктував його: «Юрію Олексійовичу! Отже, я хочу вам просто нагадати, що після хвилинної готовності мине хвилинок шість, перш ніж почнеться політ. Тож ви не хвилюйтесь». Ділове, чітке наставляння, начебто ані найменших емоцій. Та скільки праці, хвилювань, безсонних ночей за цією незворушністю! 12 жовтня 1964 року. виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту.

18 березня 1966 р. Член навколоземної експедиції корабля «Восход-2» О. Леонов уперше в історії виходить із корабля у відкритий космічний простір.

Під керівництвом головного конструктора С. Корольова створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз». Він не обмежував своєї діяльності ракетоносіями й космічними апаратами. Після старту другого супутника Сергій Павлович сказав: «Надійний міст із Землі в Космос уже перекинуто запуском штучних супутників, і дорога до зірок відкрита». Для практичного підтвердження цієї тези та перетворення її на робочу формулу вчений продовжував розробляти принципово нові конструкції космічних кораблів.

І так — до останнього свого дня. 14 січня 1966 року Сергій Корольов, не доживши до 60 років, помер. Прах його поховано в Москві, у кремлівській стіні.

Коли Корольов був репресований, він неодноразово зносив катування, можна вважати і помер внаслідок отриманих травм. Його так били в НКВС, що зламали щелепи. Через багато років, коли 59-річному Корольову робили незначну операцію і потрібно було ввести через рот кисневий шланг, щоб відновити роботу серця, то зробити цього не змогли через пошкоджені щелепи. Серце зупинилось. Робив цю операцію міністр охорони здоров'я СРСР Петровський…

Академік Володимир Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного польоту, то Сергій Корольов заклав підґрунтя практичної космонавтики».

В 1970 році в м. Житомирі було відкрито меморіальний будинок-музей академіка Сергія Павловича Корольова. А в 1987 році — Музей космонавтики імені Сергія Павловича Корольова.


Донька С. П. Корольова Наталія Сергіївна згадує: «Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько провів в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо“, „Реве та стогне Дніпр широкий“ — улюблені пісні бабусі й батька».
Пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» стала однією із спонук, які привели майбутнього основоположника практичної світової космонавтики до зацікавлення космосом. Коли Корольов запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з космосу для головного конструктора його улюблену пісню «Дивлюсь я на небо…»
На його честь названо астероїд 1855 Корольов.

[WEST]

Вернер фон Браун чи Ілон Маск сиділи в Гулазі? Ні. Свобода творчості.

[SIDEROCRATOR]

Вернер фон Браун чи Ілон Маск сиділи в Гулазі? Ні. Свобода творчості.

Якби не довбаний совок з гулагом і проч. гидотою то таких геніів булоб в рази більше

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

В ніч з 7 на 8 січня 1610 р. Галілей відкрив 4 найбільших супутники Юпітера
Після вдосконалення першого власноруч зробленого телескопа, який давав лише триразове збільшення і погано фокусувався на різнокольорових зображеннях,  Галілей зайнявся його удосконаленням і досягнув 33-кратного збільшення. З допомогою нового телескопа в липні 1609 року він відкрив існування кратерів і гір на Місяці, плям на Сонці, на підставі спостереження за якими прийшов до висновку про обертання Сонця навколо своєї осі.

вигляд супутників у телескоп Галілея
Продовжуючи астрономічні спостереження, 7 січня 1610 року зробив запис про виявлення поблизу Юпітера «трьох маленьких блискучих зірочок, які ... звернули на себе увагу тільки тому, що всі три знаходилися на абсолютно прямій лінії», а 13 січня Галілей виявив ще й четверту «зірку», яка, як і попередні три, з часом змінили своє положення відносно Юпітера «подібно до того як Венера або Меркурій обертаються навколо Сонця».

Відкриті  супутники Галілей назвав Medicea sidera «Зірки Медічі» на честь великого герцога Тосканського Козімо II Медічі і пронумерував їх латинськими цифрами (I — IV) на честь всіх чотирьох братів поважного сімейства. Пріорітет відкриття супутників Юпітера оскаржував німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав за ними ще в 1609 році і зробив детальні таблиці їх руху, але не опублікував цих даних. З часом першість відкриття супутників Юпітера остаточно закріпилась за Галілеєм, але під назвами, запропонованами Симоном Маріусом в 1614 році, — Іо, Європа, Ганімед і Калісто.

Галілей же виклав своє відкриття у книзі «Зоряний вісник», виданій в березні 1610 року у Венеції, в якій підтримав геліоцентричну теорію будови Сонячної системи Миколая Коперника, згідно з котрою, планети, в тому числі і Земля, рухаються навколо Сонця. Книга зробила Галілея знаменитим і водночас стала причиною переслідувань з боку католицької церкви — в 1615 році папа римський Павло V порадив Галілею переглянути свої погляди, а після публікації в 1632 році книги «Діалог про дві найголовніші системи світу» Галілей, викликаний в Рим на суд інквізиції, був змушений зректися своїх поглядів, а решту свого життя провести під домашнім арештом.

конфігураціі супутників наведені Галілеєм в Зоряному віснику
На сьогодні відомо 63 супутника Юпітера, серед яких Галілеєві — найбільші, а сам вчений був реабілітований лише в 1992 році спеціальною комісією Ватикану
З відкриттям супутників у Галілея був гучний конфлікт між Галілеєм та німецьким астрономом Симоном Маріусом


на сторінках своєї праці Mundus Iovialis... Марій вступив у дискусію з Галілеєм, звинувативши останнього в підлабузництві і порушенні астрономічних традицій називати планети згідно римських міфологічних персонажів.

Приведу тут скорочений переклад:
"Галілей у своєму Зоряному віснику назвав їх медіційськими зорями, так як сам будучи флорентійцем за народженням та освітою і підданим великого володаря етрусків...
То я так само можу назвати їх брандебурзькими зорями, і хто мені заперечить? І скільки може бути таких випадків?"

Далі Марій звертається до античної традиції та аргументуючи це тим що в Юпітера були три коханки Іо, Каллісто і Європа пропонує присвоїти трьом супутникам ці імена. четвертому супутнику він дав імя Ганімеда, котрий був виночерпієм та коханцем Юпітера

Також у книзі Марій зазначив що спостерігав супутники ще з грудня 1609 р. навівни іх точні конфігурації і положення щодо планети. Це все привело Галілея в оскаженіння, і він безпідставно звинуватив Марія в плагіаті.
Через авторитет Галілея в науковій спільноті протягом майже 300 років репутація Маріуса була заплямована звинуваченнями Галілея. Однак спеціальна комісія в Нідерландах в 1903 р. Детально вивчила докази і вирішила на користь незалежних відкриттів Маріуса, результати яких опублікував Босша в 1907 році. Мабуть, Маріус відкрив місяці самостійно, але не починав вести записи до 29 грудня 1609 р. Маріус використовував юліанський календар , і ця дата еквівалентна 8 січня 1610 року в григоріанському, який використовував Галілей, через день після листа Галілея, в якому він вперше описав супутники

Подякували

2 :Edward, gordon2903

[Edward]

День народження телескопа!