Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Листопада 2024, 17:50:13

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

В Радянському союзі це був мабуть самий відомий метеорит, дістати його можна навіть і зараз.
В мене теж шматочок його є

[slava3500]

Де здобули, якщо не секрет? І чи впевнені, що це саме воно, а не частина іншого метеориту?

[SIDEROCRATOR]

Де здобули, якщо не секрет? І чи впевнені, що це саме воно, а не частина іншого метеориту?

двоюрідний дядько в 50-х роках проходив геодезичну практику в тих краях, отоді й привіз з десяток шматочків
розказував, що місцеві жителі находили їх ще дуже довго

[rgb]

В мене теж десь е, якщо не загубився.

[slava3500]

50 років тому 14 лютого 1972 р. заущена Луна 20 забір і повернення місячного ґрунту.
«Луна-20» — радянська автоматична міжпланетна станція (АМС) для вивчення Місяця та космічного простору.


Автоматична станція «Луна-20»: 1 - приладовий відсік посадкового ступеня; 2 - керуючі сопла; 3 – паливні баки ракети; 4 – антена; 5 – приладовий відсік ракети; 6 - апарат, що повертається; 7 – буровий механізм; 8 – штанга бурового механізму; 9 – телефотометр; 10 – паливний бак; 11 - рухова установка посадкового ступеня.

14 лютого 1972 року здійснено пуск ракети-носія «Протон-К/Д», яка вивела на траєкторію польоту до Місяця АМС «Луна-20». 15 лютого 1972 року було здійснено корекцію траєкторії польоту станції. 18 лютого 1972 року станція «Луна-20» виведена на орбіту навколо Місяця. Параметри орбіти станції складають: нахилення орбіти до площини місячного екватора - 65 °; період звернення – 118 хвилин; висота орбіти над поверхнею Місяця – 100 кілометрів. 21 лютого 1972 року «Луна-20» здійснила м'яку посадку на поверхні Місяця на ділянці, що примикає до північно-східного краю Моря Ізобілія, у точці з координатами 3 градуси 32 хвилини північної широти і 56 градусів 33 хвилини східної довготи. Після лунання станції були передані на Землю зображення місячної поверхні та здійснено забір зразків місячного ґрунту. Взяті зразки за допомогою маніпулятора були поміщені в контейнер космічної ракети та загерметизовані. 22 лютого 1972 року з поверхні Місяця у бік Землі стартував злітний ступінь станції «Луна-20». 25 лютого 1972 року в 40 км на північний захід від міста Джезказган здійснила м'яку посадку ступінь автоматичної станції «Луна-20», що повертається. На Землю доставлена ​​колонка місячного ґрунту масою 55 г.

[SIDEROCRATOR]

170 років тому 13 лютого 1852 р. народився Джон Дреєр (1852 —  1926) — ірландський астроном датського походження. Творець знаменитого Нового генерального каталогу NGC.

Дреєр народився і виріс у Копенгагені. У віці 22 років він залишив Данію і вирушив до Ірландії, щоб працювати помічником Лоуренса Парсонса, сина і спадкоємця Вільяма Парсонса, третього лорда Росса, який побудував телескоп «Парсонстаунський левіафан». 1878 року він перейшов до Дунсінкської обсерваторії, а 1882 року — до обсерваторії в місті Арма, де працював директором до 1916 року.

 Написав книгу-біографію Тихо Браге і дослідження історії вивчення Сонячної системи від VI ст. до н. е. до створення геліоцентричної системи світу.

Великою заслугою Дреєра є підготовка до друку і видання праць Вільяма Гершеля та Тихо Браге.

Його головною роботою зазвичай вважають Новий загальний каталог туманностей і скупчень зірок, які він упорядкував 1888 року і надалі розширив двома індексними каталогами (IC-I — 1895 року, та IC-II — 1908). Остаточний каталог містить понад 13 000 об'єктів, він і досі використовується астрономами.
На сьогодні ценайвідоміший в аматорській астрономії каталог об'єктів далекого космосу.

Каталог є одним з найбільших неспеціалізованих каталогів, оскільки містить у собі всі типи об'єктів далекого космосу (він не спеціалізується, наприклад, тільки на галактиках).

Каталог узагальнив відомості про незоряні об'єкти для спостерігачів XIX сторіччя. Одним із основних джерел був «Загальний каталог туманностей та скупчень» Джона Гершеля, виданий 1864 року. Дрейєр навіть використав назву, додавши лише слово «Новий». Спочатку (1888 рік) каталог містив 7840 об'єктів, послідовно занумерованих за зростанням їх прямого сходження (для епохи 1860 року), а потім був послідовно розширений двома індексними каталогами (IC-I & IC-II), що додали 5386 об'єктів. Із повним правом ці три каталоги вважають цілісною працею. Загальна кількість об'єктів становить 13 226.

Об'єкти небосхилу Південної півкулі каталогізовано до меншого ступеня, більшість з них спостерігалися Джоном Гершелем. Новий Загальний Каталог містив значну кількість помилок, які здебільшого були усунуті в переглянутому NGC.

Каталог характеризується розумним співвідношенням між обсягом та глибиною охоплення об'єктів. Це призвело до його масового розповсюдження. Навіть через сто років після виходу останнього доповнення цей каталог залишається одним з лідерів за цитованістю.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

195 років тому 14 лютого 1827 р. народився видатний оптик Джордж Бассет  Кларк (1827- 1891) син Алвана Кларка.

 У 1846 році приєднався до заснованої батьком оптичної фірми яка спеціалізувалася на виробництві лінзових телескопів-рефракторів. П'ять найбільших лінзових телескопів, що використовуються у світі, були споруджені Кларками

Подякували

3 :Edward, rgb, Kalbasnik

[SIDEROCRATOR]

15 лютого 1564 р. Народився Галілео Галілей (1564-1642) італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства.
Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей 1609 року побудував свій перший телескоп із трикратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, «побудував собі прилад до того чудовий, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж під час спостереження простим оком». Із їх допомогою Галілей здійснив кілька важливих астрономічних відкриттів — гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхню колосальну віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед та Каллісто), фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький Шлях як скупчення окремих зірок та ін.
Галілей налагодив виробництво телескопів.
У 1610–1614 роках, змінюючи відстань між лінзами, він створив також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень. Від Галілея оптика одержала найбільший стимул для подальшого теоретичного технічного розвитку». Оптичні дослідження Галілея присвячені також вченню про колір, питанням природи світла, фізичній оптиці. Галілею належить ідея скінченності швидкості поширення світла й постановка (1607) експерименту з її визначення.

[slava3500]

Хотів про нього написати, але не став-дата не кругла і я не маю стільки цікавих даних, як у Миші.

[SIDEROCRATOR]

17 лютого 1600 р. інквізиція спалила Джордано Бруно(1548-1600) видатного італійського філософа епохи Відродження.

      Неабиякий розум і безкомпромісне прагнення істини привели його на шлях захисту вчення Коперника, допомогли йому розбити рамки давніх традицій, й піти далі в усвідомленні істинних розмірів Всесвіту.  У 60-ті роки XVI cтоліття за скороченим викладом Іоахіма Ретика Бруно познайомився з геліоцентричною теорією Коперника. Вона видалася йому спочатку безглуздою, бо він був упевнений в системі Птолемея, але змусила критично поглянути на офіційне вчення Птолемея і більше уважно – до матеріалістичних ученнь давньогрецьких атомістів про нескінченність Всесвіту. Особливо велику роль у формуванні поглядів Бруно відіграло його ознайомлення з натурфілософським вченням Миколи Кузанського, у якому заперечувалася здаиність будь-якого тіла бути центром Всесвіту, оскільки він нескінченний. Уражений цією ідеєю, Бруно зрозумів, які грандіозні перспективи відкривав геліоцентризм, якщо розуміти їх як вчення про будову усього Всесвіту, або як теорію типової для Всесвіту системи – планетної. Це своє відкриття  Бруно висловив натхненними словами своєї поеми про природу:
«…Звідси вгору прагну я, сповнений віри!
Кристал небес мені не перепона більше.
Але відкривши їх, полину в бескінечність…»
Об'єднавши філософсько-космологічну концепцію Миколи Кузанського й чіткі астрономічні висновки теорії Коперника, Бруно створив власну  картину нескінченого Всесвіту. Концепція Всесвіту Бруно й у наші дні вражає глибиною ідей та точністю наукових передбачень. Вона розроблена й викладена у двох творах Бруно, виданих ним у 1584 році: «Про причини, початок і єдине» і «Про нескінченність Всесвіту і світів».
         У своєму трактаті «Про нескінченність Всесвіту і світів» Джордано Бруно висловив твердження, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченну кількість світів, у кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, сонце всього лише невелика зірка серед інших зірок в нескінченному Всесвіті. Ідеї висловлені Дж. Бруно випереджали час на багато століть, лише декілька років тому за допомогою найпотужніших телескопів було відкрито планети біля інших зірок, що стало незаперечним доказом правильності його вчення.  У трактаті «Про нескінченність Всесвіту і світів» Джордано Бруно  ставить питання які остаточно ламають всю стару систему світобудови, Так, він запитує в читача, якщо простір обривається то що знаходиться за цим обривом?  Чим заповнене те, що лежить далі? І взагалі, яка товщина стіни на краю Всесвіту? Свої подальші роздуми про нескінченність Всесвіту Джордано Бруно розкриває в одному з діалогів між дійовими особами Ельпіно і Філотео в згаданій вище книзі: „Ельпіно: Чи можливо, щоб Всесвіт був нескінченним? Філотео: Чи можливо щоб Всесвіт був скінченним? Ельпіно: Як можеш ти довести його скінченність? Філотео: А чи можеш ти довести його скінченність? Ельпіно: Як може Всесвіт простягатися? Філотео: А як він може бути обмеженим?..., Якщо Всесвіт скінченний, то я спитаю тебе, де знаходиться цей світ? Де знаходиться цей Всесвіт? Арістотель відповідає, що він у нас самих..., але положення в просторі є ні чим іншим як поверхня і  межа тіла, що його утримує, а тому те, що не має опори відповідно не має і положення в просторі.  Що ж хотів ти сказати о Арістотель цими словами, що Всесвіт знаходиться всередині нас. Який висновок ти можеш винести стосовно того що лежить за межами цього Всесвіту? Якщо ж ти стверджуєш, що там нічого немає то значить небеса і світ знаходяться ніде... Світ – це дещо таке, що не підлягає дослідженню. Тому, якщо ти говориш, що за світом знаходиться божественний розум, а тому бог стає положенням в просторі для всього сущого, то я скажу, що неможливо, аби я міг істинно стверджувати, ніби існує така поверхня або межа, за якими нема ні тіла, ні пустого простору, навіть якби там був сам Бог. Тому що божественності не характерно заповнювати простір і тим більше що божественності не характерно бути межею якогось тіла.” .
     Основні ідеї вчення Джордано Бруно стверджують, що Всесвіт єдиний, матеріальний, нескінченний і вічний. Те, що ми бачимо, – лише мала частина світу. Зірки – це сонця інших планетних систем. Земля – пилинка в безкрайніх просторах галактики. Так, Дж. Бруно наводить цілком сучасні припущення, що „в нескінченному просторі є нескінченна кількість тіл, подібних до нашої Землі і нашого Сонця, і жодна з них не знаходиться у більшій мірі в центрі Всесвіту, бо він нескінченний, а тому не має ані центра, ані краю, ані верху, ані низу.  Їх мають лише скінченні світи, де існують деякі певні центри, якими є сонця і вогні, навколо яких обертаються всі планети, землі, води, подібно до того, як навколо сусіднього нам Сонця існують сім планет. Кожна з цих зірок або цих світів, обертаючись навколо власного центра, здається їх жителям міцним і стійким світом, навколо якого обертаються всі зірки як навколо центра Всесвіту. Таким чином, немає тільки одного світу, тільки однієї Землі, тільки одного Сонця, але існує стільки світів, скільки ми бачимо навколо нас виблискуючих світил.
     Основа всього існуючого, на думку Бруно, – матеріальне начало. Воно породжує все із самого себе і є причиною усіх природних речей і явищ. Джордано Бруно утверджував матеріальну єдність світу і його об’єктивність – продовжував розвивати матеріалістичні традиції античної філософії. Водночас він стверджував, що “природа – це бог у речах”, тобто, стояв на позиціях пантеїзму. Джордано Бруно був  прихильником стихійної діалектики.   Він високо цінував ідеї Геракліта про рух, зміни, суперечності. “… Знищення на думку Д.Бруно: є не що інше як виникнення, і виникнення є не що інше як знищення; любов є ненависть; ненависть є любов…”. І далі: “Хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, хай розглядає і спостерігає мінімуми і максимуми суперечностей і протилежностей”
        Уявлення про єдність протилежностей, про знищення одного і виникнення іншого, про суперечливість природних явищ, було спробою Д.Бруно показати певну пульсацію Всесвіту. У своєму вченні він заперечував існування центру Всесвіту. Бруно стверджував нескінченність Всесвіту в часі та просторі: «стосовно нескінченності безглуздо запитувати про центр. Він – ніде, і він – скрізь. Нескінченний Всесвіт є породженням нескінченної божественної міці. Життя в тій або іншій формі притаманне всім природним речам. Розумне життя має бути не тільки на Землі, а й на інших планетах, що обертаються навколо інших зірок». Бруно уявляв небо, як «єдиний, безмірний простір, лоно якого містить все», як ефірну область (розуміючи ефір як вигляд звичайної матерії), «в якому все пробігає і рухається». «У ньому – незліченні зірки, сузір'я, кулі, сонця і землі, в безкінечній кількості...». «Усі вони, - пише він у іншому місці, - мають свої власні рухи, незалежні від цього світового руху, видимість якого викликається рухом Землі», причому «одні кружляють навколо других».         
       Уява Бруно змальовує ті далі, існування яких з математичної точки зору підтверджує, і до того ж не повністю, лише наука ХХІ століття. Про нашу Сонячну систему він образно висловлюється як про «маленький атом, що розвивається і пересувається серед нескінченної кількості йому подібних всередині великого живого організму - нашого Всесвіту, що не має ані початку, ані кінця. Наш Всесвіт складається не лише з клітин-галактик, але також із великої кількості паралельних світів, що постійно трансформуються; в них виявляється нескінченна кількість форм життя і принципів еволюції». Такі твердження Джордано Бруно можна розглядати як початки теорії про крупномаштабну структуру всесвіту .
      Бруно писав про колосальні розбіжності у відстанях до різних зірок і дійшов висновку, що співвідношення їх видимого блиску, можливо оманливе. Він поділяв небесні тіла на зірки, сонця і на темні тіла, які лише відбивають сонячне світло «через надлишок на них водних чи хмарних поверхонь», на думку сучасних вчених Бруно стояв і у витоків поняття темної матерії.
       Залишаючись ще в межах умоглядно натурфiлософської традицi наслiдуючи багато в чому М. Кузанського, Джордано Бруно зумiв, виходячи з гелiоцентричного вчення Копернiка, прийти до принципово нової картини свiту - безмежного зоряного Всесвiту з багатьма планетними системами, в тому числi i населеними розумними iстотами, – картини, що вже активно протистояла релiгiйним уявленням про свiт.
       Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою Всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил.
Бруно називає Єдине дуже часто матерією, однак не можна визнати, що сучасні визначення матерії є придатними для бруновського розуміння. В Єдиному збігаються одне і різноманітне, мінімум і максимум; у єдності самодостатність існування кожного особливого фрагменту, «кожна річ являє себе єдине». Багатоявність одного й того самого за сутністю свідчить про підпорядкованість всього видимого світу єдиному законові. У своїй методології Бруно пантеїстично ототожнює матерію і рух, природу і світову душу (часто називаючи її Богом). В його вченні матерія пройнята «універсальною діючою причиною — розумом — першою і головною силою світової душі; світова душа — універсальна форма буття Єдиного». Отже, на відміну від сучасних уявлень для Бруно не стоїть проблема форми організації мислячої матерії. Матерія є мислячою за своїм основним принципом. «Матерія не може існувати без форми, і навпаки, форма є внутрішньою стороною матерії, вона не може бути чимось привнесеним ззовні, надбаним».
      Теза про нескінченність Всесвіту має фундаментальне значення для космогонії Бруно. Космос розглядається ним як порожнеча, що повністю заповнена нескінченним розмаїттям матеріальних утворень. Тому стверджувати, що Космос має певне місце, — безглуздо. Світ матеріальний і оформлений скрізь, тому немає ніякого потойбічного джерела подій, джерела руху. Це дало змогу Бруно висловити гіпотезу про існування інших суспільств на інших планетах.
      Геліоцентрична теорія, створена та обгрунтована М.Коперником, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії. Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею нескінченності Всесвіту та безлічі в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розoсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. Дж. Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, нескіченний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частинками Всесвіту.
       9 червня 1889 року у Римі на місці страти Бруно йому було встановлено пам’ятник скульптора Етторе Феррарі, він стоїть неподалік від стародавньоі  viа Triuphalis (Тріуфальна вулиця).

 На постаменті є напис:  “ IX червня  MDCCCLXXXIX  Джордано Бруно від сторічча, яке він передбачав , на тому місці де був запаленний вогонь” Постамент унизу оздобленний барєльефом на якому зображені основні моменти життя Бруно : диспут в Оксфорді, винесення вироку  та  спалення на вогнищі. В доповнення на кожні з сторін розміщені по два портрети мислителів що були як і Бруно страчені Святою інквізицією: Мігель Сервет, Петро Рамус, Томазо Кампанела, Джон Віклліф, Ян Гус, Антоніо Пелеаріо, Паоло Сарті , Джуліо Ваніні. Спорудженню пам’ятника передували справжні студенські бунти та всебічний супротив Римської сатрапії куріі. Та зважаючи на спротив Ватикану, під тиском світової спільноти пам’ятника все ж було встановлено.
А Ватикан  і  досі не реабілітував Джордано Бруно, вважаючи дії інквізіціі правильними.

Подякували

1 :Slava80

[SIDEROCRATOR]

18 лютого 1930 р. Клайдом Томбо було відкрито Плутон
Однією з робіт Томбо, в Ловеллівській обсерваторії у Флагстаффі, Аризона, був систематичний пошук «Нептунової планети» (званої також Планета X), яка була передбачена Персивалем Ловвелом та Генрі Пікерінгом.
На початку 1929 у Ловеллівську обсерваторію надійшов 32,5-сантиметровий об'єктив із фокусною відстанню 169 см, що значно поліпшило можливості виявлення шуканого об'єкта.
Спостереження почалися 1 квітня, за допомогою астрографа  Клайд розпочав фотографування зірок в сузір'ї Близнюків, де за обчисленнями Ловелла мала міститися планета Ікс (її назвуть Плутон). Для пошуку невідомої планети порівнював знімки одної і тої ж ділянки неба з інтервалом 2-3 ночі на блінк-мікроскопі. Працював по 14 годин на добу.
  Звичайно інтервал між зйомками був дві доби, проте між першим знімком області Близнюків (21 січня 1930) і наступним пройшло на чотири дні більше. Коли знімки були оброблені, 18 лютого 1930 астроном-аматор, що проводив це дослідження, К. Томбо зміг переконатися, що відкрита нова планета. По її переміщенню протягом чотирьох днів було встановлено, що об'єкт розташований за орбітою Нептуна. Побоювання, що об'єкт швидко переміститься, тобто є якимось незвичним астероїдом або кометою, розсіялися, коли підтвердилося, що він незмінно виявляється на розрахованому місці.

Клайд, в ході виконання цієї програми, виявив нову комету, сотні нових астероїдів, багато змінних зірок; провів дослідження з просторового розподілу галактик.
18 лютого 1930, аналізуючи фотопластинки, Клайд побачив, що поблизу зірки дельти Близнюків одна зі слабких точок «застрибала». Це був Плутон.
12 березня 1930 директором Ловеллівської обсерваторії В. М. Слайфером була послана телеграма: «Систематичні багаторічні пошуки, що доповнюють дослідження Ловелла по транснептунової планеті, призвели до виявлення об'єкта, що протягом семи тижнів мав швидкість руху і траєкторію, що узгоджуються з даними транснептунового тіла…».
Цікаво, що оголошення про відкриття нової планети збіглося з днем народження Ловелла і з 149 річницею відкриття Урану В. Гершелем.
Нова планета мала жовтуватий колір, що помітно відрізняється від блакитнуватого кольору Нептуна. На честь грецького бога пітьми, спроможного ставати невидимим, її назвали Плутоном. У якості символу планети дуже вдало був обраний знак, складений із латинських букв P і L, що збігаються з монограмою ініціалів П. Ловелла.
Відкриття Плутона було зустрінуте з ентузіазмом астрономами, хоча з'явилися і скептичні висловлення. На думку ряду дослідників відкриття Плутона явилося навіть деякою мірою випадковим, тому що його маса недостатня, щоб зробити помітний вплив на рух Урану.    Назва «Плутон» було запропоновано Венецією Берні, 11-річною англійською школяркою, яка до самої своєї смерті (30 квітня 2009) жила в Англії. 1 травня 1930 було офіційно оголошено, що планета буде носити ім'я Плутон.
Внизу на фото Ловелівський астрограф на якому зловили Плутона

Подякували

1 :mpyat2

[SIDEROCRATOR]

345 років тому 18 лютого 1677 р. народився Жак Кассіні (1677 - 1756) — французький астроном і геодезист.

Син Джованні Доменіко Кассіні.
Народився 18 лютого 1677 року в Парижі. 1691 року закінчив колеж Мазаріні й відтоді працював у Паризькій обсерваторії, яку очолював після смерті батька (1712).

Праці Кассіні присвячені визначенню форми Землі, вивченню планет, їхніх супутників та комет. Кассіні допомагав батькові в астрономічних спостереженнях і геодезичних вимірах.
У 1695 супроводжував його в поїздці по Італії, потім відвідав Фландрію, Нідерланди, Англію, де виконав велику кількість астрономічних і геодезичних вимірювань.
У 1700-1701 брав участь у вимірі південної дуги Паризького меридіана; в 1718 завершив вимірювання північної частини цього меридіана, довівши його до Дюнкерка.
У суперечці про форму Землі займав хибну позицію: в своїй праці «Про розмір і форму Землі» (1720) стверджував, що вона є не стислим, а витягнутим вздовж осі обертання сфероїдом.

Кассіні запропонував метод визначення географічної довготи зі спостережень покриття зірок і планет Місяцем. Вивчав орбіти супутників планет, будову кілець Сатурна. Склав перші таблиці орбітального руху супутників Сатурна. Виконав багато спостережень комет, відкрив дві нові комети (2 вересня 1698 та 18 березня 1706). Вивчав морські припливи. Після відкриття Галлеєм власних рухів зірок перший почав їхнє вимірювання.

Серед праць Кассіні — «Елементи астрономії» (1740) та «Астрономічні таблиці Сонця, Місяця, планет, нерухомих зірок і супутників Юпітера і Сатурна» (1740). Був переконаним картезіанцем, заперечував теорію всесвітнього тяжіння, волів факти спостережень тлумачити за допомогою теорії вихорів.

Жак Кассіні та король Луї 14 состерігають сонячне затемнення.
Що то значить король - захотів і придворний астроном йому служить в якості штатива для труби

]

Подякували

1 :mpyat2

[SIDEROCRATOR]

19 лютого 1937 р. народився Клим Іва́нович Чурю́мов (1937 - 2016) — український астроном і дитячий письменник, першовідкривач комет Чурюмова-Герасименко (1969) та Чурюмова-Солодовникова (1986). Член-кореспондент Національної академії наук України, директор Київського планетарію, головний редактор астрономічного науково-популярного часопису «Наше небо» (2006–2009), президент Українського товариства аматорів астрономії.

в 1949 р. сім'я Чурюмових переїхала до Києва. З дитинства мріяв стати залізничником, і  після сьомого класу він вступив до Київського залізничного технікуму, який закінчив із відзнакою в 1955 р. Отримав рекомендацію до вступу у вищі навчальні заклади.

Вступив на фізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (спеціальність «фізика-астрономія»). Після його закінчення, у 1960 р., був направлений на полярну геофізичну станцію в бухті Тіксі Якутської АРСР. Там він досліджував полярні сяйва, земні струми та іоносферу.

У 1962 р., повернувшись до Києва, пішов працювати на завод «Арсенал», де брав участь у розробленні астронавігаційної апаратури для космічних ракет та її випробовуванні на космодромах Байконур і Плесецьк. Після закінчення аспірантури Київського державного університету (спеціальність «астрофізика»), де науковим керівником К. І. Чурюмова був професор С. К. Всехсвятський, залишився працювати науковим співробітником на кафедрі астрономії КДУ. Спостерігав за кометами на заміській станції Київського університету в селі Лісниках і під час астрономічних експедицій у високогірні райони Середньої Азії, Кавказу, до Сибіру, у Приморський край, на Чукотку і Камчатку.

У 1969 р. університет спорядив експедицію в складі трьох осіб, зокрема Клима Чурюмова і Світлани Герасименко, для спостереження періодичних комет в Алма-Ату, в астрофізичний інститут (тепер Астрофізичний інститут імені В. Г. Фесенкова).

У 1972 р. Клим Іванович захистив кандидатську дисертацію «Дослідження комет Ікейя-Секі (1967n), Хонда (1968с), Таго-Сато-Косака (1969ІХ) і нової короткоперіодичної комети Чурюмова-Герасименко на основі фотографічних спостережень». У 1993 р. в Інституті космічних досліджень РАН (Москва) захистив докторську дисертацію на тему «Еволюційні фізичні процеси в кометах».

З 1998 р. К. І. Чурюмов — професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У січні 2004 р., за рішенням Президії Товариства «Знання», його призначено директором науково-просвітницького центру «Київський планетарій».

Головні наукові праці у галузі астрономії комет та астероїдів. Працює в Астрономічній обсерваторії Київського університету.

У вересні 1969 року разом із аспіранткою Світланою Герасименко під час спостереження за кометою Комас-Сола, зробили фото, на якому виявилась ще одна комета, яка отримала назву за іменами першовідкривачів — «Комета Чурюмова-Герасименко» (67P/Churyumov-Gerasimenko).

Другу, довгоперіодичну, комету Клим Чурюмов відкрив разом із В. В. Солодовниковим (з Астрофізичного інституту імені В. Г. Фесенкова, Казахстан) у 1986 р. Вона отримала назву комети Чурюмова-Солодовникова (C/1986 N1 Churyumov-Solodovnikov).

2 березня 2004 з космодрому Куру у Французькій Гвіані було виведено у космос європейський міжпланетний зонд Rosetta. Основним завданням зонда є дослідження комети Чурюмова-Герасименко, якої він досягнув 11 листопада 2014 року та здійснив посадки капсули на поверхню комети.

К. І. Чурюмов опублікував понад 800 наукових робіт, зокрема 4 монографії та 4 навчальні посібники. Був науковим консультантом з астрономії під час другого видання Української радянської енциклопедії.

К. І. Чурюмов, як голова наукових оргкомітетів, організував і провів п'ятнадцять міжнародних астрономічних конференцій: Всехсвятські читання (1985, 1990, 1995, 2000, 2005, 2010), Міжнародний семінар пам'яті професорів О. Ф. Богородського і С. К. Всехсвятського (1994), Міжнародні конференції пам'яті І. С. Астаповича «АІСТ» (1998, 2003, 2008), Міжнародні конференції КАММАК (1999, 2002, 2005, 2008, 2011).

Під керівництвом К. І. Чурюмова захищено одинадцять кандидатських дисертацій із фізики комет і теорії та методики викладання астрономії.

За ініціативою К. І. Чурюмова Міжнародний астрономічний союз назвав національними іменами-символами малі планети: «2427 Кобзар» — на честь Т. Г. Шевченка, «2428 Каменяр» — на честь І. Я. Франка, «2431 Сковорода» — на честь українського філософа XVIII ст. Г. С. Сковороди, «4868 Кнушевія» — на честь Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «22616 Боголюбов» — на честь радянського фізика і математика М. М. Боголюбова.
Літературна діяльність
К. І. Чурюмов є автором науково-популярних книжок і дитячим письменником — автором декількох збірок поезій для малят («Малятам про фахи», «Малятам про тварин», «Малятам про човни», «Математика для малят» (у співавторстві), «Пригоди динозаврика Дино»). Автор понад 1000 науково-популярних статей у численних газетах і журналах.

Ім'ям Клима Івановича Чурюмова названо малу планету № 2627 (1984).

Український астроном Микола Степанович Черних назвав відкритий ним астероїд № 3942 ім'ям «Чуріваннія» на честь двох Іванів Івановичів Чурюмових — батька і брата Клима Івановича Чурюмова.

Ще одну з малих планет № 6646 дослідниця комет і астероїдів американський професор Елеанор Гелін (англ. Eleanor Helin) назвала на честь матері Клима Івановича Антоніни Михайлівни Чурюмової «Чуранта».

PS
Лише кілька місяців недожив Клим Іванович до свого 80 річчя.
На відміну від багатьох вчених Клим Іванович таки дочекався до тріумфу одного зі своїх відкриттів. Було очевидно, що ця місія стала невід'ємною частиною його життя, можливо вона і була тим стержнем, який його тримав на цьому світі. Але все має свій початок і має свій кінець так само і місія "Розетта" 30 вересня була згорнута. Апарат розбився об поверхню комети. Клим Іванович, здоровя якого почало погіршуватись з початку серпня 2016, важко переніс звістку про її закінчення, а через два тижні ідучи поїздом на лекцію в Харків, у нього стався інсульт. На наступний день обірвалась і його земна місія. Слабке здоровя не витримало грубого дотику життя.

[WEST]

Згадую січень 1979-го, коли я з школярами був в обсерваторіі Киівського університету, де ми і мешкали. Була перерва на обід: хто з співробітників обсерваторіі пішов у столову, а Клим Іванович весь цей час ганяв з іншими м яча на подвір і обсерваторіі і це нас дуже вразило. Перерва закінчилася, і Чурюмов веселий і бадьорий пішов у свій кабінет. Потім я з ним довго говорив про комети. P.S. Якщо я не помиляюсь, 19 лютого народився і Микола Коперник.

[SIDEROCRATOR]

21 лютого 1845 року завершилось будівництво Астрономічної обсерваторії Київського університету. Вона стала однією з перших заснованих на українських теренах, після обсерваторій у Львові та Миколаєві

Першим директором університетської обсерваторії був Василь Федоров – учень засновника Пулковської обсерваторії Василя Струве. Під його керівництвом для неї було обрано місце та побудовано головний корпус у середмісті Києва.

За 177 років науковцями обсерваторії відкрито близько 600 карликових галактик,  розроблено теорію світіння протуберанців та виявлено роль корональних дір у генеруванні сонячного вітру. Саме у ній була відкрита комета Чурюмова-Герасименко, на яку вперше в історії здійснив спуск космічний апарат

Подякували

2 :Edward, ds40a

[Edward]

А телескоп щось не той. На фото ясно видно двi окремi труби, наш астрограф мае спiльний кожух для двох об'ективiв. Е якiсь поясненя?

[SIDEROCRATOR]

А телескоп щось не той. На фото ясно видно двi окремi труби, наш астрограф мае спiльний кожух для двох об'ективiв. Е якiсь поясненя?

Дійсно не той, треба буде перевірити

[SIDEROCRATOR]

А телескоп щось не той. На фото ясно видно двi окремi труби, наш астрограф мае спiльний кожух для двох об'ективiв. Е якiсь поясненя?

То мабуть гра світла і тіні, ось фото телескопа 1925 р.
Тут він в монокожусі, там ще походу було встановлено дві бленди на об'єктиви і вони справляють ефект двох труб

Подякували

1 :Edward

[Edward]

На першому фото фланець на якому закрiпленi об'ективи мае форму "8", наскiльки я пам'ятаю там була форма "0".  При нагодi клацни у нормальних умовах верхнiй фланець. Схоже що перше фото заретушували не в "тему". Я як побачив то вiдразу здивувався.
ПС. А в 25 роцi рефрактор досить непогано виглядав.

[SIDEROCRATOR]

На першому фото фланець на якому закрiпленi об'ективи мае форму "8", наскiльки я пам'ятаю там була форма "0".  При нагодi клацни у нормальних умовах верхнiй фланець. Схоже що перше фото заретушували не в "тему". Я як побачив то вiдразу здивувався.
ПС. А в 25 роцi рефоактор досить непогано виглядав.

То фото 1900 р. Все може буть, але той рефрактор з 1892 р. Ніяких конструктивних змін не переживав