Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213486 раз)

SIDEROCRATOR

140 років тому 14 березня 1882 р. Американський астроном Генрі Дрепер одним з перших застосував сухі броможелатинові фотопластинки і отримав одну з найкращих на той час фотографій Туманності Оріона (м 42)
зйомка відбувалася в обсерваторії Гарварда на 11 дюймовому рефракторі Кларка, експозиція зайняла 137 хв.
На той час фотографування діпскаїв тільки зароджувалось, і було ускладнене використанням мокроколодійних плстин які швидко засихали і псувалися, з винайденням в 1871 р. желатинового процесу його згодом почали використовувати в астрофото. бромжелатинові пластинки мали доволі високу чутливість і можна було ставити довгі експозиції.

SIDEROCRATOR

в період між 17 та 27 березня 415 р.(в десятий рік консульства Гонорія) християни фанатики з секти парабаланів вбили жінку астронома Гіпатію відповідальність за це в багатьох джерелах покладається на патріарха Кирила Александрійського, одного з отців Церкви

Гіпатія, відома як Гіпатія Александрійська (грец. Ὑπᾰτία ἡ Ἀλεξάνδρεῖα)(363/368-415) — грецька філософиня, математик і астроном, що працювала в Александрії. Дочка математика Теона, останнього управителя Александрійського мусейону (бібліотеки). Послідовниця неоплатонівської школи Ямвліха. Займалася обчисленням астрономічних таблиць, написала коментарі до творів Аполлонія (щодо конічних перетинів) і Діофанта (з арифметики), які не збереглися.
Гіпатія брала участь у громадських справах міста і користувалася значною популярністю.

Вбивство Гіпатії часто вважається подією, що відмічає кінець класичної античності та остаточний занепад інтелектуального життя Александрії.
Батько навчив її ораторському мистецтву та вмінню переконувати людей. Александрійський мусейон являв собою великий науковий центр того часу. Найвідоміша у наш час александрійська бібліотека і зараз має світову славу. На той час вона становила лише частину музею, до складу якого також входили організації за сучасним уявленням порівняні з Академією наук та університетом. Саме там Гіпатія отримала свою першу освіту. Далі вона навчалася у Афінах. Історія людства знає лише два міста, вплив яких на розвиток культури суспільства неможливо переоцінити — це Спарта та Афіни. Перше прославилося патріотизмом, а друге — високим рівнем культури і науки.

В Афінах Гіпатія вивчала праці Платона та Аристотеля. А потім, повернувшись до Александрії, починає викладати в Мусейоні математику, механіку, астрономію та філософію.
Гіпатія опинилася у центрі війни релігій. Час її життя припадав на початок занепаду античного світу. Люди античності були язичниками. За правління імператора Костянтина І християнство в 313 р. стало рівноправною, а за правління Феодосія 1 з 391 панівною релігією. Язичники та їх культура з того часу жорстоко переслідувалися. Для християн у ті часи будь-які знання, крім догматів та віри, були незрозумілі. Нещадно знищувалися цінності античної культури.

Так у 391 за наказом єпископа Феофіла було знищено александрійський храм Серапейон з усім книжковим скарбом. У 394 році імператор Феодосій, який отримав від християнської церкви прізвисько «Великий», скасував Олімпійські ігри, порушивши давню традицію греків. Багато античних храмів, пам'яток великої стародавньої культури, було зруйновано.
Сторінка з Александрійської Хроніки 391 р. зліва внизу зображений Феофіл що тріумвує в захопленому Серапеумі

На початку V сторіччя астрономія була частиною математики, а різниці між астрономом, який вивчає небесні явища, і астрологом, який передрікає долю за зірками, не робилося. Навіть в офіційних документах астрономів називали просто математиками. У 409 р. імператори Гонорій і Феодосій II видали спеціальний закон. Математикам ставилося в обов'язок з'явитися до єпископа, відректися від богопротивних поглядів, спалити список своїх помилок і присягнути дотримуватися християнської віри. Тих же, хто відмовлявся принести зречення, необхідно було вигнати з Риму, Константинополя та всіх інших міст. Математиків, які наважилися порушити цю постанову, та самовільно залишилися в містах або під прикриттям неправдивої присяги продовжували потай займатися своєю професією, належало карати без усякого милосердя.

В історії науки Гіпатія відома як винахідник. Вона створила такі астрономічні прилади: пласка астролябія — прилад для визначення широт і довгот в астрономії, яка використовувалася для визначення знаходження Сонця, зірок та планет, а також планісферу — зображення небесної сфери на площині, на якій можна обчислювати захід і схід небесних світил. Гіпатія винайшла ареометр — прилад для визначення густини рідини.
плоска астролябія винайдена Гіпатією

Гіпатія обчислювала астрономічні таблиці, написала коментарі до наукових творів Аполлонія та Діофанта. Вона мала славу талановитого вченого та викладача. До Гіпатії в Александрію приїжджали вчитися люди з різних країв світу. Одним з її учнів був Синезій, єпископ Птолемаїди.

Впливовість Гіпатії не подобалася духовенству, оскільки вона викладала філософію язичників — вчення неоплатоніків. Александрійський патріарх (412–444) Кирило проводив жорстку політику утвердження християнства. Він був ворогом Гіпатії та поширював плітки про те, що Гіпатія чаклунка. Пізніше було знайдено привід для страти. Був вбитий якийсь монах на ім'я Гієракей. Кирило звинуватив Гіпатію в причетності до вбивства. Це спричинило істерику серед християн.

У 415 під час березневого посту натовп релігійних фанатиків під керівництвом монаха-читця Петра звірськи забив жінку. Натовп витягнув Гіпатію з ношів, її побили та затягли до християнського храму. Тут з неї зірвали одяг та порізали гострими кінцями морських раковин. Тіло її було розірване на шматки, а залишки протягли по всьому місту і спалили у вогні. Так за свою мудрість сплатила Гіпатія страшну ціну.

SIDEROCRATOR

25 березня 1538 р. народився Крістофер Клавіус ( Christophorus Clavius; 1538 - 1612) німецький астроном і математик. Будучи головним астрономом Ватикану одним з перших признав справжність відкриттів Галілея та добився їх визнання церквою

Навчався в університеті м. Коімбра в Португалії. Приєднався до ордену єзуїтів в 1555 році.
У 1579 році він був призначений для обчислення основи для календаря, згодом він запропонував календарну реформу, яка була прийнята в 1582 році в католицьких країнах за наказом Папи Григорія XIII і зараз є григоріанським календарем, що використовується у всьому світі.

Велику роль зіграв Клавіус, у визнанні церквою відкриттів Галілея, в листопаді 1610 р. він особисто провів спостереження в телескоп Галілея, та признав усі його відкриття справжніми (хоча згодом він і висловлював сумніви щодо реальності гір на Місяці). Цей факт закріпив авторитет Галілея, як ученого, сприяв популяризації його відкриттів та на деякий час уберіг його від переслідування.
Галілей демонструє свої відкриття Клавіусу

Polaris

Цікаво, котрий з двох на картині Клавіус?

SIDEROCRATOR

Цитата: Polaris від 26 Березня 2022, 11:11:05

Цікаво, котрий з двох на картині Клавіус?

Мабуть отой сивочолий, що дивиться в телескоп, бо Клавіусу вже на той час було біля 70 літ

SIDEROCRATOR

185 років тому 23 березня 1837 р. народився англійський астроном Річард Проктор Richard Anthony Proctor (1837-1888)

В 1865 році він опублікував свою першу астрономічну статтю Colours of Double Stars "про кольори подвійних зірок" у журналі Cornhill . Його перша книга Saturn and its System « Сатурн і його система» була опублікована в тому ж році за власний кошт. Ця робота містила детальний опис явищ на поверхні планети
Згодом він видав цілу скрію книг: Light Science for Leisure Hours and The Sun (1871); The Orbs around Us and Essays on Astronomy (1872); The Expanse of Heaven, The Moon and The Borderland of Science (1873); The Universe and the Coming Transits and Transits of Venus (1874); Our Place among Infinities (1875); Myths and Marvels of Astronomy (1877); The Universe of Stars (1878); Flowers of the Sky (1879); The Poetry of Astronomy (1880); Easy Star Lessons and Familiar Science Studies (1882); Mysteries of Time and Space (1883) - Digital Copy; "The Great Pyramid" (1883) - Digital Copy; The Universe of Suns (1884); The Seasons (1885); Other Suns than Ours and Half-Hours with the Stars (1887).
У 1881 році Проктор заснував "Knowledge" , популярний щотижневий науковий журнал (перетворений на місячник у 1885 році), який мав значний тираж.

Проктор також був автором статей з астрономії в Американській Циклопедії та дев'ятого видання Британської Енциклопедії , а також був добре відомий як популярний лектор з астрономії в Англії, Америці та Австралії.

Проктор створив одну з найперших карт Марса в 1867 році з 27 малюнків англійського спостерігача Вільяма Раттера Доуса . Пізніше його карту було замінено картами Джованні Скіапареллі та Ежена Антоніаді , а його номенклатура була вилучена (наприклад, його «море Кайзера» стало Syrtis Major Planum ).

Йому також вдалося визначити сидеричний день Марса. Його остаточна оцінка в 1873 році становила 24 години 37 хвилин 22,713 секунди, що дуже близько до сучасного значення 24 години 37 хвилин 22,663 секунди.

Карта Марса створена Проктором

Polaris

Фантастична точність визначення періоду обертання. Якісь ідеї як можна досягнути такої точності з інструментами тих часів?

SIDEROCRATOR

Цитата: Polaris від 27 Березня 2022, 22:31:40

Фантастична точність визначення періоду обертання. Якісь ідеї як можна досягнути такої точності з інструментами тих часів?

http://adsabs.harvard.edu//full/seri/MNRAS/0033//0000552.000.html
Отут він детально все описує
Ним було використано навіть замальовки Марса 1666 і 1672 рр. Гюгенса і Гука

Polaris

Цитата: SIDEROCRATOR від 28 Березня 2022, 19:14:12

Цитата: Polaris від 27 Березня 2022, 22:31:40
Фантастична точність визначення періоду обертання. Якісь ідеї як можна досягнути такої точності з інструментами тих часів?
http://adsabs.harvard.edu//full/seri/MNRAS/0033//0000552.000.html
Отут він детально все описує
Ним було використано навіть замальовки Марса 1666 і 1672 рр. Гюгенса і Гука

Дякую, тепер зрозуміло, він використав довгі ряди спостережень.

SIDEROCRATOR

215 років тому 29 березня 1807 р. Генріх Ольберс відкрив астероїд Весту
4 Ве́ста — астероїд завширшки близько 525 км, найбільший за масою об'єкт у поясі астероїдів (9% від розрахункової маси всього поясу астероїдів). Веста є найяскравішим астероїдом. Це єдиний астероїд, який ясної ночі можна спостерігати з Землі неозброєним оком, завдяки яскравості його поверхні, розміру, який становить 576 км у поперечнику, та тому, що він може наближатися до Землі на відстань всього 177 млн км.

Веста втратила близько 1 % своєї маси внаслідок зіткнення, що сталося менше мільярда років тому і призвело до утворення сім'ї Вести. Деякі уламки Вести впали на Землю (HED-метеорити) і є джерелом багатьох відомостей про цей астероїд.

Вивчення Вести було здійснено АМС «Dawn», запущеною 27 вересня 2007 року. 2011 року апарат вийшов на орбіту навколо Вести і вивчав її до вересня 2012 року, після чого попрямував до Церери.
Орбіта Вести лежить у внутрішній частині поясу астероїдів, всередині люка Кірквуда на відстані 2,5 а. о.. Орбіта слабкоеліптична з помірним нахилом до площині екліптики. Астероїд не перетинає орбіту Землі і обертається навколо Сонця за 3,63 юліанських років. Найбільша відстань Вести від Сонця трохи перевищує мінімальну відстань від Сонця Церери, а її орбіта повністю розташована всередині орбіти Церери.
Розміри Вести становлять 573×557×446 км, і, якби асиметрія її форми була б дещо меншою, то, відповідно до нової редакції терміну «планета», вона б належала саме до цього класу небесних тіл. Із планетами Весту поріднює і складна геологічна історія. Незабаром після формування почалася диференціація її внутрішньої структури: утворилося залізно-нікелеве ядро і кам'яна мантія. За рахунок тепла, що виділяється під час розпаду радіоактивних ізотопів, ядро і значна частина мантії розплавилися. Протягом наступних епох відбувалося поступове охолодження та кристалізація порід мантії і кори, що врешті-решт призвело до надзвичайної різноманітності мінералів, що складають Весту. Висновок про це можна зробити за метеоритами і малими астероїдами V-типу, родоначальницею яких є Веста.

У 1990-х роках за допомогою телескопа «Габбл» вдалося досить детально роздивитися поверхню Вести і отримати уявлення про її склад. Найпомітнішою деталлю є величезний кратер завширшки 460 км, що охоплює південний полюс. Дно кратера лежить на 13 км нижче середнього рівня, краї на 4-12 км підносяться над прилеглими рівнинами, а центральна гірка має висоту 18 км. Розміри кратера порівняні із розмірами астероїда; залишається загадкою як Веста змогла витримати настільки значний катаклізм. Очевидно, що численні астероїди V-типу — просто уламки, що розлетілися після зіткнення. Спектрометричний аналіз свідчить, що у кратері оголено кілька шарів кори Вести і частково — її мантію. На Весті виявлено й інші великі кратери завширшки до 150 км і завглибшки до 7 км. Поверхня Вести суттєво неоднорідна, східна півкуля має вище альбедо, західна ж півкуля темніша, зустрічаються ділянки з аномально низьким альбедо. Вважається, що темніші області відповідають базальтовим рівнинам, відповідникам місячних «морів», а світліші — узвишшям із великою кількістю кратерів.

SIDEROCRATOR

2 квітня 1845 року Французькі астрономи Леон Фуко та Луї Фізо отримали першу фотографію (дагеротип) Cонця.

SIDEROCRATOR

25 років тому в квітні 1997 р. комета Хейла-Боппа пройшла перигелій та являла собою приголомшливе видовище. З середньою величиною 0,7 m вона сяяла яскравіше за будь-яку зорю (виключаючи Сіріус), а її два хвости розтягнулися по небу на 15—20 градусів (а невидимі для простого спостерігача їх частини — на 30—40°). Комету можна було спостерігати відразу після настання сутінок; і хоча багато «великих» комет проходять перигелій, знаходячись недалеко від Сонця, комету Xейла — Боппа можна було спостерігати і у північній півкулі протягом ночі.

нижче наведені фотографії комети отримані Олександром Наумовим. знімки були зроблені за допомогою Міцара і з ручним гідуванням

Marafon333

Так, памятаю її. Було її видно навіть в умовах Києва.

SIDEROCRATOR

160 років тому 11 квітня 1862 р. народився американський астроном Вільям Кемпбелл (1862-1938)
У 1886 закінчив Мічиганський університет. У 1886-1888 викладав математику в університеті штату Колорадо, в 1888-1891 — астрономію в Мічиганському університеті, в 1891-1930 працював у Лікській обсерваторії на горі Гамільтон в Каліфорнії (з 1901 — директор, з 1931 — почесний директор). У 1923-1930 — президент Каліфорнійського університету.

Детально досліджував Нову Візничого 1892 і відзначив зміни характеру спектру — ослаблення континууму і поява яскравих ліній. Спостерігав емісійний спектр зірок Вольфа — Райє і вперше виявив зміни інтенсивності водневих ліній і зеленої небулярної лінії.
Велика заслуга Кемпбелла у підготовці та виконанні початої в Лікській обсерваторії в 1896 обширної систематичної програми зі спостереження променевих швидкостей зірок, метою якої було визначення руху Сонця серед зірок. Важливим результатом цих спостережень було також виявлення великої кількості спектрально-подвійних зірок. Ці роботи послужили основою для подальшого широкого вивчення власних рухів зірок і обертання Галактики.
Під час протистояння Марса у 1894 спостерігав його спектр і знайшов, що в атмосфері Марса дуже мало кисню і водяної пари і що щільність її набагато нижче щільності земної атмосфери. У 1909 і 1910 знову спостерігав Марс і підтвердив ці результати.

Очолював експедиції Лікської обсерваторії для спостереження сонячних затемнень — до Індії (1898), Іспанії (1905), на острів Флінт поблизу Таїті (1908), до Росії (Київ, 1914), Австралії (1922), а також на території США (1900, 1918), учасник експедиції до Мексики (1923). Під час спостереження затемнення 1922 справив спільно з Р.Дж.Трюмплером вимірювання відхилення променів світла зірок при проходженні його поблизу Сонця, передбачене загальною теорією відносності.

Підручник Кемпбелла «Елементи практичної астрономії» (1899) протягом багатьох років вважався зразковим.

Для спостереження повного сонячного затемнення 1914 р. американська експедиція за місяць до затемнення арендувала в Дарниці (тоді околиці Києва) місцевість і там звела ціле містечко з павільйонами для телескопів. Однак хмарність завадила сфотографувати повну фазу.
Активну участь у роботі американської експедиції взяли і київські аматори астрономії зокрема В. Линник, Г. Шелейховський, О. Зінченко та І. Моргілевський. Вони зокрема організували зустріч американців на Київському вокзалі та допомагали їм установлювати обладнання. В. Линник асистував самому Кемпбеллу, останній був приємно вражений його знаннями ( весь час питав - це професор?). Від"їжджаючи сказав Линнику- "надіюсь скоро про вас щось почути".

На фото В. Кемпбелл (у центрі) з київськими аматорами астрономії та співробітниками Аострономічної обсерваторії київського ун-ту.
астрономічне містечко американської експедиції серпень 1914 р. с. Дарниця біля Києва.
Редагувати повідомлення

SIDEROCRATOR

12 квітня 1961 року радянський космонавт Юрій Гагарін на космічному кораблі «Восток» з космодрому «Байконур» вперше у світі зробив орбітальний обліт Землі, який тривав 108 хвилин.

В Україні 12 квітня відзначається як День працівників ракетно-космічної галузі України.

Міжнародний день польоту людини в космос – свято, яке встановлено 7 квітня 2011 року ООН на честь 50-ї річниці польоту людини в космос. Святкування Міжнародного дня польоту людини в космос відбувається щорічно, 12 квітня

SIDEROCRATOR

50 років тому 16 квітня 1972 року на Місяць вирушив екіпаж Apollo 16
https://en.wikipedia.org/wiki/Apollo_16

SIDEROCRATOR

23 квітня 1896 р. народився Дмитро Дмитрович Максутов (1896 - 1964) - видатний радянський оптик українського походження. Винахідник меніскової оптичної системи, що носить його ім'я, яка в даний час широко використовується в телескопобудуванні.

Дмитро Дмитрович народився в 11 (23 квітня) 1896 року в Миколаєві. Син морського офіцера, капітана 1 рангу Дмитра Дмитровича Максутова (старшого), онук контр-адмірала Дмитра Петровича Максутова.

Астрономією захопився з дитинства, отримавши в подарунок від діда морську підзорну трубу, а потім і ознайомившись зі статтями про виготовлення телескопів «власними руками» відомого оптика-самоучки А. А. Чікіна. Ще школярем самостійно побудував два телескопа-рефлектора з дзеркалами діаметром 180 і 210 мм, за допомогою яких вів спостереження зоряного неба. У 15-річному віці був обраний членом Російського астрономічного товариства, відділення якого діяло в Одесі.

Наслідуючи сімейну традицію, навчався в Одеському кадетському корпусі, але й там не залишав захоплення астрономією - в старших класах завідував обсерваторією з 175-мм рефрактором і вів практичні заняття з учнями по космографії. Після закінчення навчання в 1913 році вступив у Миколаївське інженерне училище в Санкт-Петербурзі. Після навчання, отримавши чин поручника, пройшов 3-місячний курс радіотелеграфії при електротехнічній школі.

У 1915 році Максутов в числі інших курсантів відправлений на Кавказький фронт, служив начальником кінної радіостанції. Відзначився в боях, був нагороджений, отримав звання поручика інженерних військ.

Д. Максутов фото 1916 р.

У 1916 році добровольцем вступив в Кавказьку школу військових льотчиків в Тифлісі, через рік, у грудні 1917 року, дивом уникнув смерті, коли під час навчального польоту літак, на якому він летів, зазнав катастрофи. В результаті падіння з великої висоти отримав поранення і контузію, був визнаний інвалідом.
Виписавшись з Тифліського госпіталю, Максутов спробував емігрувати через Сибір, Маньчжурію і Китай в США, маючи на меті вступити на роботу в Маунт-Вільсонівську обсерваторію до знаменитого американського конструктора телескопів Джорджа Річі. Насилу діставшись у січні 1918 року до Харбіна, був заарештований (їхав за підробленими документами), через місяць після встановлення особи звільнений, півтора року жив випадковими заробітками і в 1919 році був змушений повернутися через проблеми зі здоров'ям і відсутність коштів. У Томську, як колишній офіцер, був мобілізований в Російську армію для роботи на радіотелеграфній базі, але до служби не приступив. Після приходу червоних в 1920 році вступив відразу на 3 курс хімічного факультету Томського технологічного інституту. Провчившись 8 місяців, на запрошення Д. С. Рождественського, директора Державного оптичного інституту (ГОІ) поступив на роботу в оптичну майстерню інституту під керівництвом А. А. Чикина, але вже в наступному році обставини змусили його звільнитися і виїхати до Одеси до хворої матері . До цього часу його батько і молодший брат, побоюючись нової влади, зуміли перебратися до Франції і пізніше - в США.

З 1921 по 1927 роки викладав фізику і математику у військових школах Одеси. У 1927-1930 роках працював науковим співробітником і завідувачем оптичної майстерні в Науково-дослідному інституті фізики при Одеському державному університеті.

На початку 1930 року в ході чергової «чистки» був заарештований, через місяць після допиту звільнений без пред'явлення звинувачень.
1 листопада 1930 знову вступив в ГОІ (асистент, фізик, керівник групи), де організував і в 1933 році очолив лабораторію астрономічної оптики в складі Оптотехніческого відділу під керівництвом В. П. Лінника. У 1935 році постановою ВАК затверджений у вченому званні дійсного члена ГОІ. У березні 1938 року був арештований за стандартним звинуваченням у шпигунстві і шкідництві (нібито необгрунтовано бракував заготовки скла для 810-мм об'єктива, чим дискредитував вітчизняні заводи), у грудні того ж року звільнений «за припиненням справи» і повернувся до роботи в інституті. У 1941 році рішенням ВАК Максутовим присвоєно вчений ступінь доктора технічних наук за сукупністю опублікованих робіт без захисту дисертації.

З вересня 1941 працював в Йошкар-Олі, куди під час війни був евакуйований ГОІ. У 1944 році Максутовим було присвоєно звання професора. На період з серпня 1944 по березень 1945 року був відряджений до Академії наук для визначення номенклатури та технічних умов розроблюваних астрономічних приладів. У 1946 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР по Відділенню фізико-математичних наук (астрономічна оптика). З 1952 року і до кінця життя завідував відділом астрономічного приладобудування Головної астрономічної обсерваторії АН СРСР (Пулково).

У 1962 році був обраний депутатом Ленінградської міської Ради депутатів трудящих.

Науковий внесок

Запропонований ним метод дослідження дзеркал знайшов застосування в процесі виготовлення великогабаритних рефлекторів, наприклад, телескопа з діаметром дзеркала 400 мм для Бюраканськой астрофізичної обсерваторії. Зазвичай для контролю параболічного дзеркала використовувалося додаткове плоске дзеркало того ж діаметру, що і випробувані, а для виготовлення плоского дзеркала, в свою чергу, було потрібно такого ж розміру сферичне, що, природно, набагато ускладнювало й здорожувало роботу. Компенсаційний метод дозволяв обійтися одним увігнутим сферичним дзеркалом значно меншого діаметру, ніж випробувані параболічні. Пізніше цей метод використовувався при виготовленні 2,6-метрового дзеркала рефлектора імені акад. Г. А. Шайна Кримської астрофізичної обсерваторії. Крім теоретичних досліджень Максутов розрахував однолінзовий окуляр без різниці хроматичного збільшення, отримав в 1928 році спільно з Г. Д. Фельштином патент на апарат для фотографування шлунка («Фотогастрограф»), розробив так званий «мікроскоп- голку »для дослідження in vivo внутрішніх органів людини, отримав кілька авторських свідоцтв на винаходи.

На початку 1930-х років їм були розроблені методи і прилади для прецизійного контролю однорідності великогабаритних (порядку 800 мм) заготовок оптичного скла марок «крон» і «флінт» на початковій стадії їх обробки. Робота проводилася в інтересах створення найбільшого за мірками линзової оптики об'єктива діаметром 800 мм для рефрактора, призначеного до установки в Пулковської обсерваторії. Рефрактор був замовлений царським урядом відомій англійській фірмі Гребб-Парсонс ще до першої світової війни, але, виготовивши і поставивши в Пулково монтировку телескопа, від створення об'єктива фірма відмовилася. Перервана другою світовою війною складна робота з виготовлення об'єктива була виконана в ГОІ під керівництвом Максутова в кінці 1940-х років. Рефрактор, однак, побудований так і не був, оскільки вся його механіка загинула під час війни, як і 760-мм рефрактор фірми Кларка (співробітникам обсерваторії вдалося врятувати тільки об'єктив). З різних причин відновлення рефракторов було визнано недоцільним, а обидва унікальних об'єктиви поповнили музей обсерваторії.

У 1934 році Максутов удосконалив «тіньовий метод» дослідження форми поверхні дзеркал, перетворивши його з якісного в кількісний. Володіючи величезним практичним досвідом, Максутов власноруч виготовив безліч високоточних оптичних деталей - лінз, дзеркал, призм різного розміру та призначення і виклав свій досвід в ряді публікацій. З його безпосередньою участю було створено головне параболічне 500-мм дзеркало для горизонтального сонячного телескопа, встановленого в 1940 році в Пулковській обсерваторії.

Меніскові системи
У 1941 році Максутов винайшов меніскову систему, якій судилося відіграти велику роль у розвитку оптичного приладобудування. Цей найважливішій свій винахід він зробив, як писав згодом, «... в перших числах серпня 1941, під час евакуації (ГОІ) з Ленінграда і десь на шляху між Муромом і Арзамасом». Винахід, однак, не був випадковим. Раніше він працював над оптимальною конструкцією невеликого («шкільного») телескопа, призначеного для любителів астрономії та шкільних занять. Телескоп повинен був поєднувати хорошу якість зображення, простоту конструкції, дешевизну виготовлення і довгий термін служби. Таким умовам найближче відповідав рефлектор зі сферичним дзеркалом і герметичною трубою. Проаналізувавши всі можливі варіанти, він прийшов до ідеї, що захисне вікно телескопа можна зробити у вигляді ахроматичного меніска, здатного своєю позитивною аберацією компенсувати негативну аберацію сферичного дзеркала.

Приїхавши 11 серпня в Йошкар-Олу, де розмістився ГОІ, Максутов розрахував оптичну систему першого меніскового телескопа з дзеркалом діаметром 100 мм і 20-кратним збільшенням, який вже через місяць був виготовлений і успішно випробуваний. Менш ніж за рік він розрахував безліч інших меніскових систем - телескопів, мікрооб'ектіва, а також меніскові прожектор, спектрограф, гоніометр, прилад для дослідження неоднорідностей в заготовках скла та інші, здав до друку монографію і направив статтю в JOSA для ознайомлення іноземних фахівців. Пізніше він детально виклав свій досвід зниження залишкових аберацій лінзових і меніскових об'єктивів шляхом ретуші.

Завдяки своїм перевагам - світлосилі, досить великому полю зору, високій якості зображення, і відносній компактності - меніскові системи швидко отримали широке визнання в самих різних варіантах. Максутов показав можливість перетворення в меніскові відомих схем дзеркальних телескопів - Грегорі, Ньютона, Гершеля, Кассегрена, дзеркально-лінзового Шмідта та інших. Не забув він і «родоначальника» всіх цих систем - шкільний менісковий телескоп, який в декількох модифікаціях випускався, починаючи з 1946 року, протягом багатьох років.

У роки ВВВ Максутовим були розроблені компактні довгофокусні телеоб'єктиви для наземної фотозйомки віддалених об'єктів на території противника. У повоєнний час на їх основі їм були розраховані фотооб'єктиви сімейства МТО з фокусною відстанню 250, 500 і 1000 мм для любительської і професійної зйомки. У 1958 році об'єктиви МТО-500 і МТО-1000 отримали Grand Prix на Всесвітній виставці в Брюсселі.

Перший 500 мм менісковий телескоп АСИ-2 системи Максутова, встановлений в Обсерваторії Кам'янське плато в 1950 році.
Згодом Максутовим були розраховані і випущені вітчизняною промисловістю ряд великих меніскових телескопів, в тому числі з апертурами 500-мм - АСИ-2 для Обсерваторії Кам'янське плато поблизу Алма-Ати, МТМ-500 для КрАО і Гіссарської астрономічної обсерваторії (Таджикистан), АЗТ-5 для Державного астрономічного інституту імені П. К. Штернберга (ГАІШ) і найбільші - з діаметром меніска 700 мм для Абастуманській обсерваторії і першокласний астрограф АЗТ-16 виробництва ЛОМО з подвійним 700-мм, вільним від хроматизму збільшення меніском, і дзеркалом діаметром 1000 мм , встановлений в 1967 році в обсерваторії на горі Ель-Робле в Чилі.
У 1950-х роках Максутов повернувся до своєї довоєнної роботі про використання для дзеркал металу замість традиційного скла. Працюючи в Пулковської обсерваторії, він досяг суттєвих результатів у виготовленні металевих дзеркал, найбільшим з яких став светосильний, полегшений за рахунок стільникового конструкції параболоїд з нержавіючої сталі діаметром 700 мм, на основі якого був побудований рефлектор РМ-700 з коректором у формі товстого меніска в збіжному пучку променів. Тоді ж Максутов розрахував ряд нових меніскових систем, але головним завданням, поставленим перед очолюваним ним відділом астрономічного приладобудування, було проектування і розрахунок системи первинного фокуса 6-метрового Великого азимутального телескопа (БТА), а також створення його макета в масштабі 1:10, то Тобто, по-суті, досить великого рефлектора з параболічним 700-мм дзеркалом і корекційним меніском. Вибір місця установки БТА по атмосферних і кліматичних умов здійснювався за допомогою розрахованих Максутовим експедиційних телескопів ТЕМ-140, атемі-140 і АЗТ-7. Найбільший на той час у світі телескоп БТА конструкції Б. К. Іоаннісіані виробництва ЛОМО з дзеркалом Литкарінского заводу оптичного скла (ЛЗОС) був встановлений в Спеціальній астрофізичній обсерваторії АН СРСР вже після кончини Д. Д. Максутова.

Розрахунки оптичних систем виконані Максутовим.

Створення все більш складних і точних оптичних систем тягло за собою збільшення трудомісткості розрахунків оптики. В останні роки Максутов розробляв методи спрощення і прискорення розрахунків меніскових систем за допомогою таблиць і графіків, що пов'язують між собою параметри систем найбільш поширеного типу «меніск - увігнуте дзеркало» та «менісковий Кассегрен». Сам він використовував як робочий інструмент для розрахунків півметрову логарифмічну лінійку. Посмертна робота Максутова «Про розрахунок меніскових систем», завершена його учнями, опублікована в Працях ДАТ .

Заслугою Максутова є і виховання фахівців високої кваліфікації у всіх областях оптичного приладобудування - обчислювачів, технологів, майстрів-оптиків, конструкторів. Свій величезний досвід він узагальнив у монографіях, які й через багато років не втратили наукового значення.

Детальніше про Максутова можна почитати в статті дослідника його життя та діяльності Е. Тригубова
http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?page=181

Edward

МТМ-500 були виготовленi y двох экземплярах. Один був встановлений у КрАО iнший у Пулково. Останього я бачив на прикинцi 90-х у незадовiльному станi. До середини 2000-х його було вiдремонтовано (перепокрили дзеркала, пофарбували) i перенесено на Kисловодську спостережувальну станцiю, де на ньому займаються астрометрiею астероiдiв. 700 мм Aбастуманьский менiсковий унiверсал (мае камеру прямого фокуса, та касегренiвський фокус) та 700мм двоменiсковий АЗТ-16 встановлений у Чiлi, - це найбiльшi менiсковi телескопи виготовленi в СРСР. В серединi 80-х планувалося будiвництво 800 мм аналога АЗТ-16, але далi розробки проекта дiло не пiшло. Великий менiсковий телескоп е на однiй з обсерваторiй у Штататах. На початку 2000 для аматорськоi обсерваторii "Vega" було виготовлено 500мм "менiсковий касегрен" (але не зовсiм якiсний, е проблеми з склом). Кiлька рокiв тому, 505 мм "менiсковий касегрен" був побудований моiм другом А.Санковичем для приватноi обсерваторii на пiвночi Германii. Телескоп дуже вдалий i за оптикою, вiн кращий нiж 500 мiлiметровики, виготовленi на ГОМЗi на початку 50-х рокiв минулого сторiчча. У цей час в проектах е ще кiлька менiскових телескопiв дiаметром приблизно 400-510 мм. Побудова менiскових телескопiв великого розмiру це тема на цей час досить рiдкiсна i специфiчна(i дорога, за рахунок великоi вартостi якiсного оптичного скла)
( На фото МТМ-500, Кримська астрономiчна обсерваторiя, Украiна, 2012 р.)

SIDEROCRATOR

30 квітня 245 років з дня народження німецького математика, астронома, геодезиста і фізика Йоганна Карла Фрідріха Гаусса. 1777-1855

Карл Фрідріх Гаусс народився 30 квітня 1777 р. у Брауншвейгу — одному з німецьких князівств, які на той час ще не були об'єднані в єдину централізовану державу.
Читати і писати Карл навчився сам: йому досить було знати лише кілька букв, підказаних матір'ю, щоб цілком оволодіти технікою читання. Вже в ранньому дитинстві у хлопчика виявились особливі здібності до математики. Пізніше він сам жартома говорив: «Я навчився рахувати раніше, ніж розмовляти». Розповідають про такий випадок. Якось до батька Карла зібралися товариші по роботі, щоб розподілити зароблені за тиждень гроші. Тут же був і трирічний Карл. Коли батько закінчив розрахунки, які він проводив уголос, щоб усі чули їх, і оголосив результат, Карл вигукнув: «Татку, ти помилився!» Присутні були вражені заявою малої дитини, але батько підрахував усе спочатку. Коли він назвав нову цифру (а раніше він справді зробив помилку), Карл радісно вигукнув: «Тепер правильно!»

У 1784 році Карла віддали до народної школи. Перші два роки навчання він нічим не відзначався серед товаришів, його виняткові здібності до арифметики виявилися у третьому класі. Якось учитель дав учням досить складне завдання з арифметики: відшукати суму деякої кількості натуральних послідовних чисел. Учитель вважав, що учні досить довго шукатимуть відповідь. Але через кілька хвилин Карл розв'язав задачу. Коли вчитель проглянув розв'язання, то побачив, що малий Гаус винайшов спосіб скороченого знаходження суми членів арифметичної прогресії. Щасливий випадок звів Гауса з першим у навчанні учнем цієї самої школи — Бартельсом; вони потоваришували, бо обидва були закохані в математику. За порадою товариша Карл почав вивчати твори великих математиків, ознайомився з теорією бінома, властивостями деяких рядів тощо.

Після чотирирічного навчання в школі Гаусс перейшов до гімназії відразу в другий клас. Тут, у гімназії, яскраво виявились інші його здібності — з дивовижною швидкістю і успішністю він оволодів стародавніми мовами — грецькою і латинською. Талановитого юнака представили герцогу Брауншвейгському, який надалі піклувався про його виховання.

По закінченні гімназії Гаусс у 1792 р. вступив до так званої Каролінської колегії. Тут він продовжував успішно вивчати стародавні мови, а разом з тим систематично і поглиблено студіював математичні дисципліни. На цей період припадає його ознайомлення з творами таких видатних математиків, як Леонард Ейлер, Жозеф-Луї Лагранж і особливо Ісаак Ньютон. Епохальний твір Ньютона «Математичні начала натуральної філософії» справив на Гаусса глибоке враження і запалив у ньому той невгасимий потяг до математичних досліджень, який тривав усе його життя.

Внесок у галузі астрономії
У 1807 р. йому було надано звання екстраординарного, а пізніше й ординарного професора Геттінгенського університету. В той же час його було призначено директором Геттінгенської обсерваторії. В галузі астрономії Гаус працював близько 20 років. У 1801 р. італійський астроном Джузеппе Піацці відкрив між орбітами Марса і Юпітера маленьку планету, яку він назвав Церерою. Спостерігав він цю планету протягом 40 днів, але Церера швидко наближалася до Сонця і зникла в його яскравих променях. Намагання Піацці відшукати її знову виявилися марними. Гаусс зацікавився цим явищем і, вивчивши матеріали спостережень Піацці, установив, що для визначення орбіти Церери досить трьох її спостережень. Після чого треба було розв'язати рівняння 8-го степеня, з чим Гаусс блискуче впорався: орбіта планети була обчислена і сама Церера знайдена. Таким самим способом Гаусс обчислив орбіту іншої малої планети — Паллади. У 1810 р. французький астрономічний інститут за розв'язання задачі про рух Паллади присудив йому золоту медаль. У цей період учений написав і свою фундаментальну працю «Теорія руху небесних тіл, які обертаються навколо Сонця по конічних перерізах» (1809 р.).

Edward

Гаус, також, написав коротенький трактат по оптицi, буквально кiлька сторiнок. Де вiн вивiв "формулу тонкоi лiнзи" яка пов'язуе вiдрiзок мiж лiнзою та об'eктом, та вiдрiзком вiд лiнзи до його зображення, та ввiв термiни: "пов'язанних площин", та "кардинальних параметрiв". Пiзнiше з'ясувалося, шо "формулу лiнзи" вивiв ще Й.Кеплер, але у часи Гауса про це було невiдомо. Гаус незалежно вивiв цю формулу, до того ж вiн бiльш грунтовно пропрацював всi питання з цим пов'язаннi. Як би там не було, у сучасних пiдручниках по оптицi, iснуе роздiл "гаусова оптика", та "гаусовi параметри" оптичноi системи...
Е ще один цiкавий iсторичний факт пов'язанний з Гаусом та оптикою. Тiкаючи вiд наступаючоi наполеонiвськоi армii, вiн у Баварii вiдвiдав старий монастир де у тi часи розсташовувалася оптична фiрма "Уцшнайдер та Фраунгофер" та зустрiвся з Йозефом. Фраунгофер продемонстрував йому майстерню, верстат для шлiфовки лiнз, та засоби контролю. Особливо Гаусу сподобалось спостерeження кiлець Ньютона при контролi лiнз пробним склом. В своiх спогадах вiн захоплювався тiею точнiстю з якою були виготовленi лiнзи до великого о'бектива.
(На малюнку унизу: креслення вiдображуюче кардинальнi параметри ОС)

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213486 раз)