Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212989 раз)

SIDEROCRATOR

140 років тому 1 травня 1875 р. народився Гавриїл Адріанович Тихов (1875 — 1960) — радянський астроном, член-кореспондент АН СРСР (1927) і академік АН Казахської РСР (1946).

Народився в Смолевичах (нині Мінська область, Білорусь). У 1897 закінчив Московський університет, в 1898–1900 продовжував освіту в Паризькому університеті і працював практикантом в Медонській обсерваторії під керівництвом П. Ж. С. Жансена. Повернувшись до Росії, два роки викладав у Москві і Катеринославі. У 1906–1941 працював у Пулковській обсерваторії. У 1919–1931 вів велику викладацьку роботу в Петроградському (Ленінградському) університеті. У 1919 організував і протягом 30 років очолював астрофізичне відділення в Державному природничому інституті імені П. Ф. Лесгафта в Ленінграді, зіграв велику роль у підготовці кадрів радянських астрофізиків. З 1941 жив в Алма-Аті, працював у системі АН СРСР. З 1947 завідував створеним за його ініціативою Сектором астроботаніки АН Казахської РСР.

Основні наукові роботи присвячені фотометрії та колориметрії зірок і планет, атмосферної оптики. Запропонував два методи виявлення дисперсії світла в світовому просторі — за різницею фаз кривих променевих швидкостей спектрально-подвійних зірок, виміряних за лініями поглинання у різних ділянках спектра (1898), і за різницею фаз кривих блиску змінних зірок, отриманих за спостереженнями в різних ділянках спектра (1908). Виявив запізнювання фаз у затемнених зірок в короткохвильовій області спектра (ефект Тихова—Нордмана; французький астроном Шарль Нордман (fr:Charles Nordmann) незалежно відкрив його при візуальних спостереженнях). В наш час це явище не пов'язують з космічною дисперсією світла, відсутність якої була доведено Гарлоу Шеплі в 1917. Одним із перших почав широко застосовувати метод світлофільтрів в астрономії. У 1909 під час великого протистояння Марса отримав його перші фотографії в різних ділянках спектра, за якими виявив відмінність розмірів і яскравості полярних шапок у різних променях, встановив існування блакитної димки в атмосфері планети, яка вуалює деталі поверхні в короткохвильовому діапазоні спектра. Виконав також колориметричні дослідження Сатурна (1909, 1911), Урана і Нептуна (1922). У 1914 за допомогою світлофільтрів зі спостережень попелястого світла Місяця вперше встановив, що Земля при спостереженні з космосу повинна мати голубуватий відтінок. У 1915 запропонував новий метод швидкого наближеного визначення кольорів зірок, в якому використовується об'єктив з сильною хроматичною аберацією в фотографічній області (метод подовжнього спектрографа); в 1937 і 1951 опублікував каталоги кольорів близько 18000 зірок в обраних майданчиках Каптейна.

Протягом 40 років Тихов займався вивченням фізичної природи Марса. На підставі спостережень планети в різних спектральних ділянках шукав докази існування рослинності на Марсі; для цього виконав великі серії дослідів з визначення спектральної відбивної здатності земних рослин, які ростуть в найрізноманітніших кліматичних умовах, ґрунтів та інших природних утворень. Вважав, що ці дослідження в прикордонній між астрономією і ботанікою області відносяться до нової науки, яку назвав «астроботаніка».

Ряд робіт присвячено вивченню оптичних властивостей земної атмосфери. У 1912 запропонував конструкцію приладу для реєстрації й відтворення мерехтіння зірок. У роки першої світової війни займався проблемами аерофотозйомки — розробкою техніки фотографічного процесу, пошуком шляхів зменшення впливу повітряної димки, оптичними дослідженнями природного ландшафту. У 1930 організував аерофотометричну лабораторію в Державному науково-дослідному інституті аерозйомки. У 1936 відкрив аномальну дисперсію світла в атмосфері; розробив оригінальний сапфіровий ціанометр для вивчення кольору денного неба і провів з ним багато рядів спостережень.

Брав участь в 20 наукових експедиціях, у тому числі в 5 експедиціях для спостереження повних сонячних затемнень (у 1914, 1927, 1936, 1941, 1945). При спостереженні затемнення в 1936 вперше помітив, що сонячна корона складається з двох частин: безструктурної «матової» корони і «променистої» корони, що пронизує її струменями. Оцінив колірну температуру корони.

SIDEROCRATOR

93 роки тому 3 травня 1922 р. помер американький астроном, відомий відкривач комет Вільям брукс. (1844-1922)
Народився в Мейдстоні (Англія). З 1857 року жив в США. У 1874 у Фелпсі (штат Нью-Йорк) побудував 2-дюймовий рефрактор і 5-дюймовий рефлектор, в 1882 — 9-дюймовий рефлектор на азимутному монтуванні. З 1888 року — директор обсерваторії в Женеві (поблизу Фелпса), що належала аматору астрономії В.Сміту. З 1900-го — професор астрономії коледжу в Женеві (США).
Відомий відкриттями комет. За 29 років спостережень (1883-1912) у Фелпсі і Женеві відкрив 24 нові комети. 1 вересня 1883 виявив комету, яка опинилася тотожній кометі, відкритій в 1812 французьким астрономом Ж.Л.Понсом. Вона отримала назву комети Понса-Брукса; її період обертання дорівнює 70,88 роки. У 1889 відкрив періодичну комету, названу кометою Брукса 2; період її обертання — 6,72 роки. Брукс одним з перших застосував фотографію в астрономії.

SIDEROCRATOR

121 рік тому 2 травня 1894 р. народився Микола Михайлович Стойко (Стойко-Радиленко) (2 травня 1894 – 14 вересня 1976) — українсько-французький астроном.

Народився в селі Великий Буялик біля Одеси. Після закінчення ліцею (1912) вступив на математичне відділення Новоросійського університету (так тоді називався нинішній Одеський університет). Ще студентом у 1913 р. Микола Михайлович відвідав Одеську обсерваторію і, як згадує, був вражений тишею цього куточка Одеси — ідеального місця для роботи. Він тоді ще не міг передбачити, що астрономією йому доведеться займатися все життя.

На другому курсі М. Стойко вже вивчає сферичну і практичну астрономію, яку викладав сам О. Я. Орлов — директор Одеської астрономічної обсерваторії, згодом академік, всесвітньо відомий учений, засновник Полтавської гравіметричної і Головної астрономічної обсерваторій. Під керівництвом О. Я. Орлова молодий дослідник розпочав спостереження і був захоплений ентузіазмом вчителя.

М. М. Стойко під керівництвом О. Я. Орлова вивчає теоретичну астрономію, небесну механіку і геодезію. На прохання студентів він відредагував курс сферичної астрономії, який читав О. Я. Орлов і який призначався для публікації. Для цього йому довелося прослухати цей курс вдруге. З 1914 по 1916 р. Стойко працював в Одеській обсерваторії як вільний стажер. За дорученням О. Я. Орлова він обчислював елементи повного сонячного затемнення 21 серпня 1914 р. для України. Одночасно він виконав гармонічний аналіз спостережень з горизонтальним маятником у Юр'єві і Томську з метою пошуку місячно-сонячних припливних коливань виска. Крім того, він визначив елементи орбіти метеорного потоку Лірид, провів обчислення орбіти малої планети Ахіл і комети 1914. Ці обчислення у той час були дуже громіздкими через відсутність будь-яких обчислювальних машин. Довелося використовувати звичайну рахівницю. Загалом було виконано величезну роботу. Тому не дивно, що в 1916 р. його праці були відзначені премією Одеського університету.

З 1916 по 1918 р. М. Стойко служив в армії, після чого вступив до аспірантури, де його навчанням керував О. Я. Орлов. У 1920 р. він захистив магістерську дисертацію і того ж року був відряджений за кордон.

Протягом трьох років науковець з Одеси викладав математику в ліцеї м. Плевни (Болгарія). У 1924 р. він приїздить до Парижа і починає працювати у Міжнародному бюро часу. У 1929 р. його призначають астрономом-помічником Паризької обсерваторії, він бере активну участь в астрономічних спостереженнях, вечірніх сеансах прийому і передачі сигналів часу. Відтоді і до кінця своєї офіційної кар'єри М. Стойко був активним астрономом-спостерігачем.

У 1931 р. він захистив у Сорбонні докторську дисертацію на тему «Про вимірювання часу і проблеми, які цього стосуються». Однак, як зазначала співробітниця Паризької обсерваторії Сюзанна Дебарба, Стойко як іноземець не міг розраховувати на швидку й блискучу кар'єру. Тільки у 1939 р. його призначили керівником досліджень у Національному фонді наук, котрий згодом став Національним центром наукових досягнень. Цю посаду він обіймав до 1945 р., одночасно працюючи у Паризькій обсерваторії і очолюючи МБЧ.

Як учений, що сформувався під впливом О. Я. Орлова, Микола Стойко був добре підготовлений для вирішення завдань, які стояли перед МБЧ. Він також брав участь у багатьох міжнародних дослідженнях, пов'язаних з визначенням довгот, рухами материків. Коли йшла підготовка до міжнародного проекту «Визначення довгот у 1926 р.», М. Стойко забезпечував регулярну службу як спостережень, так і їхньої обробки, а також подачі радіосигналів. Його участь у довготній кампанії 1933 р. супроводжувалася рекордною кількістю астрономічних спостережень. На з'їзді Міжнародної астрономічної спілки у 1938 р. у Стокгольмі під час підбиття підсумків довготних кампаній його визнали чемпіоном серед спостерігачів.

Коли у 1939 р. розпочалася Друга світова війна, співробітники Паризької обсерваторії були евакуйовані зі столиці. У Парижі залишилися тільки служби, які мали міжнародні зобов'язання. Серед них було і МБЧ. Його маятниковий годинник перенесли в укриття на глибину 28 м. Роботу МБЧ забезпечували два співробітники — М. Стойко і Н. Кауфман. Подяки на адресу М. Стойка, що містяться у річних звітах Паризької обсерваторії, свідчать про те, що для забезпечення безперервної роботи МБЧ він жив у робочому приміщенні. Як згадує С. Дебарба, М. Стойко як керівник забезпечував чітку роботу МБЧ і був душею цієї організації до самого виходу на пенсію у 1964 р.

Наукові досягнення
Микола Стойко, як і його вчитель О. Я.Орлов, вивчав рух полюсів Землі і був визнаним авторитетом у цій галузі. Він досліджував усі аспекти цього явища: від короткоперіодичних складових до вікового руху полюсів. Йому пощастило реалізувати багато ідей О. Я. Орлова: під час обчислення всесвітнього часу він враховував рух полюсів, для чого створив при МБЧ термінову службу широти, щоб оперативно визначати координати полюса у так званій системі О. Я. Орлова (система середнього полюса епохи спостережень). Він ввів поправки, врахувавши відкриту ним сезонну нерівномірність обертання Землі. Всесвітній час, що визначається нерівномірним обертанням Землі навколо своєї осі, є також нерівномірним, а для багатьох наукових і прикладних завдань необхідна шкала рівномірного часу. Метод обчислення всесвітнього часу, розроблений М. Стойком, який враховував відомі фактори, що спричиняли нерівномірність земного обертання, дав змогу створити так звану шкалу квазірівномірного часу, котра широко використовувалася в науці і техніці до створення рівномірної і високостабільної атомної шкали часу.

М. Стойко багато зробив для вдосконалення міжнародної служби часу, уточнивши методи обчислення всесвітнього часу на основі астрономічних спостережень різних обсерваторій. Йому належить відкриття сезонної нерівномірності обертання Землі, спричиненої багатьма геофізичними, але переважно метеорологічними факторами. На початку 60-х років він ввів у практику інтегрований атомний час, який базувався на найкращих атомних стандартах багатьох лабораторій і який став основою нинішнього Міжнародного атомного часу — TAI (International Atomic Time).

Його заслуги відзначені багатьма науковими нагородами: від Паризької академії наук — премією ім. Лаланда (1930) та премією ім. Дамузо (1932 і 1947); від Королівської академії наук Бельгії — премією ім. Гузмана (1956) тощо. У 1951 р. йому присвоїли звання кавалера ордена Почесного легіону Франції, а в 1938 р. обрали членом-кореспондентом Варшавської академії наук, членом-кореспондентом Бюро довгот.

SIDEROCRATOR

100 років тому 6 травня 1915 р. помер Василь Павлович Енгельгардт (рос. Василий Павлович Энгельгардт; 16 (29) липня 1828 -1915) — російський астроном і громадський діяч.

Виходець з відомого дворянського роду Енгельгардтів. У 1847 закінчив Петербурзьке училище правознавства, після чого служив у 1-му і 5-м департаментах Урядового сенату. У 1853 вийшов у відставку і присвятив себе заняттям астрономією.

У 1875 оселився в Дрездені, де на власні кошти в 1879 побудував Велику обсерваторію, в якій одноосібно, без помічників пропрацював до 1897. Основні роботи Енгельгардта присвячені дослідженням комет, астероїдів, туманностей і зоряних скупчень. У 1879-1894 виконав спостереження 50 комет і 70 астероїдів.
З 1883 досліджував туманності й зоряні скупчення, склав каталог понад 400 туманностей. Починаючи з 1886, спостерігав 829 зір каталогу Брадлея з метою виявлення у них зірок-супутників.

В кінці 1890-х років через погіршення стану здоров'я Енгельгардт відійшов від практичних спостережень і передав все обладнання Великої обсерваторії в дар Казанському університету, ректором якого був його друг Д.І.Дубяго. Нова обсерваторія Казанського університету, оснащена інструментами Енгельгардта, була відкрита в 1901 і з 1903 по 1931 називалася Енгельгардтівською. До кінця життя Енгельгардт брав активну участь у будівництві та організації роботи нової обсерваторії, а в своєму заповіті передав Казанському університету все своє майно і капітал на розвиток обсерваторії.

У 1889 обраний почесним доктором Казанського університету, в 1890 — членом-кореспондентом Російської академії наук.

Був близьким другом М.І.Глінки. Після кончини Глінки в Берліні в лютому 1857, Енгельгардт у травні того ж року організував перенесення його праху на батьківщину, на Тихвінське кладовище. Крім того, Енгельгардт передав своє зібрання рукописів Глінки Публічній бібліотеці в Петербурзі, поклавши цим основу архіву композитора, а також видав партитури опер М.І.Глінки та інших його симфонічних творів. Згодом, на прохання В.В.Стасова Енгельгардт написав спогади про М.І.Глінку і О.С.Даргомижського.

В кінці 1890-х, відійшовши від астрономічних досліджень, Енгельгардт займався збором матеріалів про Швейцарський похід О.В.Суворова, які передав Суворовському музею в Петербурзі. Колекції матеріалів були зібрані Енгельгардтом до 100-річчя Вітчизняної війни 1812 року.

Велику цінність являє також листування Енгельгардта з відомими діячами культури (з М.І.Глінкою, Ф.Лістом, Г.Бюловим, знаменитим мистецтвознавцем В.В.Стасовим, його колишнім товаришем по училищу правознавства).

SIDEROCRATOR

55 років тому 6 травня 1960 р. помер Ендрю Мак-Келлар (англ. Andrew Mc Kellar; 1910 - 1960) — канадський астроном.
Народився у Ванкувері. У 1930 закінчив університет Британської Колумбії, в 1930-1933 продовжував освіту в Каліфорнійському університеті (США), в 1933-1935 — в Массачусетському технологічному інституті. З 1935 працював у астрофізичній обсерваторії в Вікторії.

Наукові роботи відносяться до молекулярної спектроскопії. Вивчав молекулярні смуги в спектрах холодних зір, відкрив і ідентифікував кілька смуг, в 1936 визначив відносний вміст ізотопів вуглецю 12 C і 13 C в атмосферах холодних вуглецевих зірок і показав, що він істотно відрізняється від сонячного. Виявив аномально високий вміст літію в атмосферах деяких пізніх зірок. У 1940 остаточно встановив існування молекул у міжзоряному просторі, зокрема знайшов там молекули CH, CN і NaH. Досліджував молекулярні емісійні спектри комет. У 1940 пояснив деякі особливості цих спектрів за допомогою механізму резонансного збурення сонячним випромінюванням. У 1950-ті роки був одним з організаторів міжнародної кооперативної програми вивчення затемнюваних систем з протяжними атмосферами ζ Візничого, 31 Лебедя і VV Цефея.

vilisvir

7 мая в 1895 году на заседании Русского физико-химического общества российский физик Александр Степанович Попов выступил с докладом и демонстрацией созданного им первого в мире радиоприемника, осуществив первый сеанс радиосвязи.

А у нас тут есть радиолюбители? Кто-нибудь из участников группы наблюдал переотражения метеоров, слушал Юпитер или проводил сеанс связи через Луну? Признавайтесь!

angelsky

Цитата: vilisvir від 07 Травня 2015, 20:19:12

7 мая в 1895 году на заседании Русского физико-химического общества российский физик Александр Степанович Попов выступил с докладом и демонстрацией созданного им первого в мире радиоприемника, осуществив первый сеанс радиосвязи.

14 августа 1894 г. на заседании Британской ассоциации содействия развитию науки в Оксфордском университете Лодж и Александр Мирхед произвели первую успешную демонстрацию радиотелеграфии.

Edward

Цитата: angelsky від 07 Травня 2015, 20:46:23

Цитата: vilisvir від 07 Травня 2015, 20:19:12
7 мая в 1895 году на заседании Русского физико-химического общества российский физик Александр Степанович Попов выступил с докладом и демонстрацией созданного им первого в мире радиоприемника, осуществив первый сеанс радиосвязи.

14 августа 1894 г. на заседании Британской ассоциации содействия развитию науки в Оксфордском университете Лодж и Александр Мирхед произвели первую успешную демонстрацию радиотелеграфии.

От випередив

Радянська мiфологiя у дii

martalex

Цитата: Edward від 07 Травня 2015, 20:48:57

Радянська мiфологiя у дii

пусть Миша еще расскажет про волшебную книжку в библиотеке Вернадского, про которую он когда-то рассказывал на клубе... там вообще перлы

SIDEROCRATOR

Цитата: vilisvir від 07 Травня 2015, 20:19:12

7 мая в 1895 году на заседании Русского физико-химического общества российский физик Александр Степанович Попов выступил с докладом и демонстрацией созданного им первого в мире радиоприемника, осуществив первый сеанс радиосвязи.

включил его а слушать то и нечего

SIDEROCRATOR

192 роки тому 13 травня (н. стилю) 1823 р. помер український науковець (історик, математик, географ, астроном), поет, ректор Києво-Могилянської академії. Іван Якимович Фальковський.
народився 1762, в с. Білоцерківці, Пирятинської сотні, Лубенського полку, (тепер Пирятинський район, Полтавська область) у сім'ї священика о. Якима Фальковського, який згодом, після смерті дружини прийняв чернечий постриг у Київському Братському монастирі.

З 1772 навчався в Києво-Могилянській академії.

1775 — перервав навчання у класі поетики і виїхав з братом Степаном Фальковським до Токаю (Угорщина), де його батько отримав посаду священика домової церкви російської "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору". Комісію очолювали генерал-майор Федір Степанович Вишневецький (до 1749), за походженням українець, потім його син — генерал Гавриїл Вишневецький. Обидва охоче запрошували на службу студентів КМА, які, виконуючи незначні обов'язки в церкві, мали змогу навчатися за кордоном.

1777/78 навчальний рік І.Фальковський провів у протестанській школі, потім у піарській гімназії Пешта й Пресбурзькому ліцеї, де вивчав сучасні іноземні мови, зокрема угорську.

З 1780/81 навчального року коштом російського посла у Відні князя Дмитра Голіцина навчався в університеті Буди, де досконало вивчив історію, географію, експериментальну фізику й інші науки, особливо захоплювався математикою й астрономією, був одним із найкращих студентів університету. Іспити складав 1781 у Буді та 1782 у Пешті. Встановив зв'язки із сербськими й словацькими вченими. Свої майбутні наукові праці з географії «для всегдашней памяти о Венгрии и о Сербской благодетельствующей, мне нации» напише на основі досліджень учителів історії та географії Пресбурзького ліцею словаків Яна Томка Саскія та Матея Бела. Це була перша праця російською мовою з географії Угорщини.

Робота у Києво-Могилянській академії

Навесні 1783 Фальковський повернувся в Київ, відмовившись від посади писаря в російському посольстві у Відні та мотивуючи це тим, що хоче стати викладачем у Києві. Привіз із собою багато книг, частину яких передав до академічної бібліотеки. У КМА слухав богослов'я, вивчав єврейську та грецьку мови і в грудні 1783 був рекомендований на посаду викладача КМА.

1786 — прийняв чернечий постриг. Його послух, який тривав 8 років, полягав у читанні й перекладі щосуботи німецьких газет для митрополита Київському й Галицькому С.Миславського, який протегував молодому вченому.

Протягом 21 року Фальковський викладав у КМА алгебру, геометрію, астрономію, архітектуру, змішану математику, гідравліку, оптику, а також історію, географію, поезію, німецьку мову, філософію, теологію.

З 20 березня 1803 до 25 лютого 1804 — ректор КМА. На думку дослідників, Фальковський «був найкоштовнішим її надбанням», найобдарованішим серед усіх відомих в Російській імперії вчених кінця XVIII — початку XIX ст..

1804 — залишив КМА.

У КМА Фальковський відкрив фізико-математичний кабінет, в якому були земні й небесні глобуси, сфери Коперніка, повітряний насос, електрична машина, телескоп, астролябія, барометр тощо. При Михайлівському Золотоверхому монастирі він створив навіть маленьку обсерваторію.

У його курсах «Сферична астрономія» та «Теоретична астрономія» детально викладена кеплерівська теорія руху планет, описані рух Сонця і залежні від цього явища, а також рух Місяця та пов'язані з цим затемнення; вирішені задачі визначення часу майбутніх сонячних затемнень на 1795–1800, наводяться відомості про комети і змінні зорі.

У «Геометрії» розглянув питання, що стосуються фігури та розмірів Землі.

Видавав «Київські місяцеслови» — щорічники, в яких містилися відомості про положення Місяця і Сонця, про затемнення, а також статті на історичні теми.

SIDEROCRATOR

105років тому 12 квітня 1910 року помер Уільям Хаггінс (англ. Sir William Huggins; 1824 — 1910) — англійський астроном, член Лондонського королівського товариства (1865), його президент в 1900-1905.

Народився в Лондоні. Освіту здобув під керівництвом приватних викладачів. У 1842-1854 вів торгові справи своєї сім'ї. У 1854 переїхав в Талсі-Хілл (поблизу Лондона), де в 1856 обладнав власну обсерваторію. Тут працював до кінця життя.

Один з піонерів астроспектроскопії. Почав регулярні заняття астрономією з спостережень планет (1858-1860). Гаґґінс одним з перших оцінив значення відкритого Г. Р. Кірхгофом і Р. В. Бунзеном в 1859 методу спектрального аналізу для вивчення небесних тіл; сконструював спектроскоп і почав спостереження зоряних спектрів на 8-дюймовому телескопі. Після великих спостережень лабораторних і зоряних спектрів показав у 1863, що яскраві зірки мають подібне з Сонцем будову і що їхнє спостережуване випромінювання випускається гарячою речовиною і проходить через вищерозміщені шари поглинаючих газів. У 1864 вперше спостерігав спектри світлих туманностей, які складалися з окремих емісійних ліній, і тим самим довів, що ці туманності є газовими. Виконав перші спектроскопічні спостереження нової зірки — Нової Північної Корони 1866 — і виявив існування навколо неї газової оболонки, що світиться. Спостерігав спектри трьох комет і показав, що вони містять смуги, що належать вуглецю і його сполукам. Одним з перших використав принцип Доплера—Фізо для визначення променевих швидкостей зірок по зрушенню ліній поглинання в їхніх спектрах. У 1868 виміряв променеву швидкість Сіріуса. Починаючи з 1875 виконав численні фотографічні спектральні спостереження зірок, планет, Місяця; удосконалив методику астрофотографії.

Іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1901), президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1876-1878).

Премії Паризької АН, Королівська медаль Лондонського королівського товариства (1866), дві медалі Лондонського королівського астрономічного товариства (1867, 1885), медаль Румфорда (1880) та медаль Коплі (1898) Лондонського королівського товариства.

SP

В дополнение к предыдущей статье.
К сожалению, имя Хёггинса нам практически неизвестно, хотя его можно назвать «Гершелем в спектроскопии». ЛА с домашним образованием стал в итоге Президентом Лондонского Королевского Общества – ведущей научной организации того времени, за научные заслуги королева Великобритании возвела его в рыцарское звание, как Гершеля и Ньютона.
Уильям Хёггинс получил домашнее образование. В 1842–1854 вел торговые дела своей семьи. В 1854 переехал в Талс-Хилл (близ Лондона), где в 1856 оборудовал собственную обсерваторию. Регулярные занятия астрономией начал с наблюдений планет, Луны и Солнца (1858–1860). Первоначально вел наблюдения на самодельном 20-см рефракторе (изготовлен из покупного объектива), а после 1870года – на 38-см рефракторе, подаренном ему Королевским обществом Великобритании.
Вскоре ему надоело «однообразие обычной астрономической работы» и он начал искать новые направления. После открытий Кирхгофа он пишет о своих впечатлениях: «наконец-то мне представилась задача, которую я неосознанно искал, а именно перенести новые методы исследования на небесные тела». Хёггинс, получивший к слову прекрасное химическое образование, вместе с другом изготовил спектроскоп, причём он был оборудован специальной призмой, позволявшей сравнивать спектр небесного тела со спектром какого-либо земного источника. Хёггинс писал: «Это было поистине несравненное время напряжённейших надежд и научных восторгов, ибо чуть ли не каждое наблюдение приносило тот или иной новый фактор, а редкая ночь не знаменовалась каким-либо открытием».
Первой была исследована планетарная туманность «Кошачий глаз» в созвездии Дракона. «Я поглядел в спектроскоп. И не увидел ожидаемого (звёздного) спектра. Только одну яркую линию!». Свет этого объекта не удавалось разложить в полный спектр. Хёггинс сделал правильный вывод о газовой природе туманности. И наоборот, Туманность Андромеды показала типичный звёздный спектр и задолго до разрешения этого объекта на звёзды, был сделан вывод о звёздной природе этой «туманности» В целом, Хёггинс исследовал шестьдесят других «туманностей» и установил, что только треть из них состоит из звёзд. Спектроскоп смог установить то, что телескопам того времени было не под силу.
В 1866 г. Хёггинс изготовил новую, более качественную модель спектроскопа и разработал новый тип исследований: метод лучевых скоростей, этот метод в конечном итоге привёл нас к пониманию расширения Вселенной.
В спектральных наблюдениях постоянной помощницей Хёггинса была его жена Маргарет. Совместно они подготовили и издали в 1899 году Атлас типичных звездных спектров, в котором приведены спектры звезд разных типов и дана их интерпретация. В частности, показано, что вид спектра зависит от температуры фотосферы звезды и от ее массы.
Имя Хёггинса присутствует на картах Луны и Марса.

На фото Сэр Уильям Хёггинс возле своего 38-см рефрактора, установленного в домашней обсерватории. Рядом с левой рукой Хёггинса виден самодельный спектроскоп, сконструированный и изготовленный им собственноручно.

SIDEROCRATOR

Дуже вдячний

як добре що є кому і чим доповнити історичні статті.

SIDEROCRATOR

350 років тому помер Алексі Клод Клеро (фр. Alexis Claude Clairaut або Clairault; 7 травня 1713, Париж, — 17 травня 1765, там же) — французький математик, геометр, астроном і геодезист

Клеро народився в сім'ї паризького викладача математики. Вже у віці дванадцяти років він вразив паризьких академіків своєю роботою про деякі криві четвертого порядку, і вони влаштували Клеро цілий іспит, щоб переконатися в його авторстві. Іспит Клеро витримав.

У 1729 16-річний Клеро представив тій же академії новий трактат: «Дослідження про криві двоякої кривини» (тобто просторових кривих). Ця книга започаткувала одразу три геометричні дисципліни: аналітичну геометрію в просторі (Декарт займався плоскими кривими), диференціальну геометрію та нарисну геометрію.

Шефство над юним даруванням взяв П'єр Луї де Мопертюї, який відвіз Клеро в Базель слухати лекції Йоганна Бернуллі. Після повернення (1731) вісімнадцятирічний Клеро був обраний членом (ад'юнктом) Паризької академії — безпрецедентний випадок в історії Академії. У 25 років став її дійсним членом.

У ці роки Академія вирішила покласти край тривалим суперечкам про те, чи сплющена наша планета (як доводив Ісаак Ньютон) або, навпаки, витягнута біля полюсів на зразок лимона, як це виходило з робіт Жана Пікара і Джованні Доменіко Кассіні. Для проведення вимірювань довжини градуса меридіана були організовані експедиції (1735-1737 роки) в Перу і Лапландію. Клеро взяв участь у лапландський експедиції (1736), разом з Мопертюї. Вимірювання підтвердили точку зору Ньютона: Земля стиснута в полюсів, коефіцієнт стиснення, за сучасними даними, дорівнює 1/298,25 (Ньютон передбачив 1/230).

В 1741 була організована ще одна експедиція з тією ж метою, і теж за участі Клеро. Після повернення Клеро написав класичну монографію «Теорія фігури Землі, витягнутої з принципів Паскаля» (1743). Ейлер писав про цю роботу: «Книга Клеро є твір незрівнянний як щодо глибоких і складних питань, які в ній розглядаються, так і щодо того зручного і легкого способу, за допомогою якого йому вдається аж зовсім ясно і чітко викласти предмети найпіднесеніші »
Клеро несподівано помер у віці 52 років в Парижі, 17 травня 1765.

У математичному аналізі Клеро ввів поняття криволінійного інтеграла (1743), повного диференціалу, а також загального і особливого рішення диференціальних рівнянь 1-го порядку (1736).

Не можна не відзначити також, що Клеро підготував блискучі підручники «Начала геометрії» і «Начала алгебри».

Величезні заслуги Клеро в механіці і особливо в утвердженні системи Ньютона, яка навіть в середині XVIII століття все ще мала на континенті чимало противників.

Основні труднощі модель Ньютона зустрічала в теорії руху Місяця. Розбіжності ( «нерівності») між видимим рухом місячного апогею і обчислення за законом всесвітнього тяжіння виявлялися настільки значними, що багато вчених, навіть такі, як Ейлер, Даламбер і сам Клеро, висловлювали сумніви в точності цього закону. За пропозицією Ейлера Петербурзька академія наук оголосила в 1749 свій перший науковий конкурс на наступну тему: «Чи узгоджуються всі нерівності, які спостерігаються в русі Місяця, з теорією Ньютона? І яка справжня теорія всіх цих нерівностей, яка дозволила б точно визначити місце розташування Місяця для будь-якого часу?»

Саме в цей час Клеро знайшов дотепний спосіб наближеного розв'язку «задачі трьох тіл». У своїй теорії руху Місяця він уперше вирішив задачу про рух місячного перигею під впливом збурень з боку Сонця. Він уточнив свої колишні обчислення, і вони з високою точністю збіглися з останніми результатами спостережень. На підставі відгуків Ейлера книга Клеро «Теорія Місяця, виведена з єдиного начала притягання, обернено пропорційного квадрату відстані», була заслужено визнана гідною премії (1751).

Незабаром небесну механіку чекав новий тріумф. Вже Галлей зрозумів, що комети, які спостерігалися в 1607 і 1682 роках — це одна й та сама комета, що отримала ім'я Галлея. Наступна поява цієї комети очікувалася на початку 1758. Однак Клеро, вперше застосувавши чисельні методи інтегрування для обчислення з урахуванням впливу Юпітера й Сатурна, передбачив (восени 1758), що комета з'явиться пізніше і пройде перигелій у квітні 1759. Він помилився всього на 31 день, показавши згодом, що помилку прогнозу можна було зменшити до 19 днів. Успіх цього прогнозу справив велике враження на сучасників. Ці роботи Клеро були знов відзначені премією Петербурзької АН (1762).

Клеро довів ряд фундаментальних для вищої геодезії теорем. Крім згаданої особистої участі в градусному вимірі в Лапландії (1736-1787), Клеро визначив співвідношення між силою тяжіння і стисненням Землі, відомого під назвою «теореми Клеро» і дав можливість визначати стиснення Землі незалежно від градусних вимірювань, зі спостережень над хитанням маятника в різних місцях земної поверхні. Тим самим були закладені основи нового напряму науки — гравіметрії.

У механіці він створив динамічну теорію відносного руху.
Клеро також далеко розвинув слідом за Ньютоном і Маклореном теорію фігур рівноваги рідкої маси. У книзі «Теорія фігури Землі, заснована на початках гідростатики» (1743) Клеро детально розглянув умови рівноваги рідких мас, що оберталися, і питання про відповідні конфігурації планет.

mpyat2

В этот день ОСНОВАНА Николаевская Астрономическая обсерватория (НАО).
НАО основана как морская обсерватория в 1821 году. С 1912 по 1991 год существовала как южное отделение Пулковской обсерватории.
В 1992-м году Николаевская обсерватория отчуждается от российской обсерватории и становится самостоятельной организацией.
В 2002 году получила статус научно-исследовательского института. В этот период НАО расширила тематику исследований в область астрономического приборостроения и исследования околоземного пространства. В 1995 году в НАО создан и введён в действие автоматический телескоп с ПЗС-приёмником — аксиальный меридианный круг (АМК), который в 1999 году включен в список объектов, составляющих национальное достояние Украины. После модернизации и оснащения ПЗС-приёмником зонный астрограф был переименован в мультиканальный телескоп (МКТ).
В 2004 году был введён в эксплуатацию скоростной автоматический комплекс (САК), на котором ведутся регулярные наблюдения объектов ближнего космоса в рамках участия в выполнении национальной космической программы Украины по контролю и анализу космической обстановки. В 2009 году создан первый в Украине мобильный телескоп «Мобител», состоящий из четырёх самостоятельных монтировок, оснащённых современными ПЗС-камерами и системой программного управления в режиме удалённого доступа. Проводится работа по созданию Николаевской виртуальной обсерватории (НикВО) в рамках создания Украинской национальной виртуальной обсерватории.
В апреле 2007 года обсерватория попала в число объектов, которые могут претендовать на включение в Список мирового наследия ЮНЕСКО. В состав памятника входит территория обсерватории площадью 7,1 гектаров, главное здание обсерватории как памятник архитектуры, старые и современные павильоны и постройки научного и хозяйственного назначения, парковый ландшафт и чугунное ограждение.

Источники:
facebook

https://www.facebook.com/chervona.khmera/posts/460763457424130

http://ru.tsn.ua/den-v-istorii-d/27-maya-v-istorii.html

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F

SIDEROCRATOR

25 травня 986 р. помер Абуль-Хусейн Абдуррахман ібн Умар ас-Суфі (перс. عبدالرحمن صوفی, Рей, 7 грудня 903 - Шираз, 25 травня 986) - знаменитий перський астроном і математик. Жив при дворі свого друга еміра Адуд ад-Даула (англ. 'Adud al-Dawla) в Ісфахані, займався перекладом з грецької астрономічних робіт, в першу чергу Альмагеста Птолемея. Приблизно з 960 року працював в Ширазі.

Відомий насамперед своєю астрономічною роботою над зіджем «Книга нерухомих зірок» (араб. كتاب الكواكب الثابتة), який містить каталог 1017 зірок з докладним описом 48 сузір'їв. У творі для кожного сузір'я приведено його зображення, а також таблиця зірок з їх екліптікальнимі координатами і зоряними величинами. Спираючись на власні спостереження, ас-Суфі зробив критичний перегляд та уточнення даних попередників, головним чином Клавдія Птолемея. Каталог ас-Суфі справив великий вплив на подальший розвиток астрономії, ним користувалися і часто посилалися на нього ал-Біруні, Абу-л-Хасан ібн Юніс, Насир ад-Дін ат-Тусі, іспанські вчені при створенні «Альфонсових таблиць» і самаркандські астрономи з обсерваторії Улугбека при підготовці «Гурганского зіджа».
Ас -Суфі також є одним з перших астрономів який дав детальний опис Туманності Андромеди задовго до європейських вчених.

Ас-Суфі написав значну кількість інших наукових творів, багато з яких в XII-XIV століттях кілька разів перекладались на латинську мову:

«Книга дій з астролябією» обширна робота, що складається з 1760 глав (до нас дійшло кілька скорочених варіантів рукопису, що включають близько 400 глав)
«Книга дій з небесним глобусом» складається з 3 частин, що включають 50, 52 і 65 глав
«Трактат про побудову рівносторонніх багатокутників»
«Книга введення в науку про зірки і їх вироках»

SIDEROCRATOR

150 років тому 31 травня 1865 р. народився Кларенс Огастес Чант (1865-1956) - канадський астроном, фізик і математик.

Народився в провінції Онтаріо, освіту здобув в університеті Торонто і Гарвардському університеті, з 1891 по 1935 викладав в університеті Торонто. З 1892 був членом, а в 1904-1907 роках - президентом Королівського астрономічного товариства Канади.

Брав участь у 5 експедиціях для спостережень повних сонячних затемнень, найбільш важлива - в Австралію в 1922 році, де він вивчав відхилення променів світла в полі тяжіння Сонця, у відповідності з теорією відносності. Як фізик виявив скін-ефект в електричних осцилляторах.
Завдяки його зусиллям та за фінансової підтримки сім'ї підприємця Девіда Данлепа в 1935 при університеті Торонто була відкрита Обсерваторія ім. Девіда Данлепа, в якій був встановлений 74-дюймовий телескоп, який залишається до теперішнього часу кращим в Канаді.

Чант мав неофіційний титул "Батька канадської астрономії"

На його честь названо кратер на Місяці і астероїд № 3315.

SIDEROCRATOR

30 травня 1423 р. народився Георг фон Пурбах (нім. Georg von Peuerbach; 30 травня 1423, Пурбах біля Лінца — 4 квітня 1461, Відень) — австрійський астроном і математик

Георг фон Пурбах вступив до Віденського університету навесні 1446, у доволі пізньому віці 23 роки. Видатні здібності дозволили йому через півтора роки стати бакалавром, двома роками пізніше — ліціенатом, в лютому 1453 — магістром. Його вчителем математики був, ймовірно, Йоганн Гмунден. Під час навчання Пурбах кілька років провів у Німеччині, Франції та Італії. Вивчав астрономію в Римі, Феррарі, Болоньї, Падуї (тут в 1448 році з ним познайомився Мартин Русин[1]). В Італії Пурбах познайомився з Миколою Кузанським і Джованні Б'янкіні. Повернувшись на батьківщину, Пурбах деякий час перебував у вельми скрутному матеріальному становищі, поки не став придворним астрологом. Незабаром, з 1450 посів посаду професора математики і астрономії Віденського університету, де читав лекції як з астрономії і математики, так і з гуманітарних предметів.

В 1453/54 році Пурбах прочитав свій перший курс з теорії руху планет. За змістом курс був викладом основ геоцентричної теорії Клавдія Птолемея. Вчення про прецесії викладалося тут не за «Альмагестом» Птолемея, а за «Сабейським зиджем» ал-Баттані. Лекції Пурбаха супроводжувалися демонстрацією креслень і схем, а також просторових моделей. Вони мали величезний успіх і багато разів переписувалися вручну — збереглися численні їхні копії. За цими лекціями Пурбах склав навчальний посібник, де першим в Західній Європі виклав птолемеєву теорію епіциклів. Реґіомонтан видав його в 1472 під назвою «Нова теорія планет» (Theoricae Novae Planetarum), після чого протягом майже двох століть він був одним з найпопулярніших посібників з астрономії: до 1653 вийшло не менше 60 його видань латиною, а також у перекладі іншими мовами.

У 1456–1461 разом з Реґіомонтаном виконав багато спостережень затемнень, комет та сонячних висот, в ході яких було відмічено, що «Альфонсові таблиці» дають помилку в кілька градусів. Пурбах склав допоміжні таблиці для складання астрономічних щорічників, написав підручник арифметики «Веселий курс з алгоритму». Він склав також «Трактат про пропозиції Птолемея про синуси і хорди», в якому тригонометрія хорд Птолемея порівнювалася з тригонометрією синусів. До трактату додавалися таблиці синусів з кроком в 10' і з радіусом тригонометричного кола 6000 одиниць. Пурбах приділяв велику увагу устрою сонячних годинників і астрономічних інструментів; результати цих занять він висвітлив у лекціях (1458) і в ряді рукописів.

У 1456 Пурбах спостерігав велику комету, яка пізніше була ототожнена з кометою Галлея. У роботі Пурбаха, присвяченій цим спостереженням, зроблена спроба визначити розміри комети і її віддалення від Землі. У своїх розрахунках Пурбах виходив з того, що комету слід віднести до «підмісячного світу». Він прийшов до висновку, що відстань до комети перевищувало 1000 миль, а довжина — 80 миль; втім, ці оцінки занадто грубі, тому що вони менші реальних розмірів в десятки і сотні тисяч разів.

Спільно з Реґіомонтаном працював над перекладом праць Клавдія Птолемея, в результаті чого в 1473 було опубліковано «Короткий виклад великого твору Птолемея». Пурбах спочатку мав у своєму розпорядженні текст «Альмагеста» Птолемея в перекладі Герарда Кремонського. Він поставив перед собою завдання підготувати скорочений текст цього твору, який можна було б використовувати в навчальних цілях. Грецький текст «Альмагеста» був наданий у його розпорядження кардиналом Віссаріоном. Цю роботу Пурбах довів до VI книги, а завершена вона була Реґіомонтаном і опублікована у Венеції в 1496 після смерті останнього під назвою «Епітома Альмагеста Птолемея» (Epitome in Ptolemaei Almagestum).

Пурбах займався також астрономічними спостереженнями і виготовленням астрономічних інструментів. Зокрема, винайшов вимірювальний прилад (так званий геометричний квадрат), по суті заміняв відсутні в той час таблиці тангенсів. Він розробив інструменти для визначення молодиків і повних місяців, інструмент для визначення висоти і декілька видів сонячного годинника, котрі широко застосовувалися до XVIII століття. У 1451 році він сконструював годинник для собору Святого Стефана у Відні, який і зараз можна бачити на південному контрфорсі хорів.

SIDEROCRATOR

75 років тому 29 травня 1940 р. помер радянський астроном Петро Іванович Яшнов (31 травня [12 червня] 1874, Нижній Новгород - 29 травня 1940, Дмитрівка)
У 1895-1902 роках навчався в Московському технічному училищі за спеціальністю «технологія поживних речовин (пивоваріння)», а потім працював викладачем математики в середніх навчальних закладах Москви. У 1904 році за підтримки директора Московської обсерваторії В. К. Цераський був прийнятий в цю обсерваторію в якості асистента. У 1909-1912 роках обіймав посаду астронома в Пулковської обсерваторії, а в 1912-1917 роках - в її відділенні в Миколаєві.
У 1917-1919 роках - астроном Пулковської обсерваторії, з 1918 року - її віце-директор.
У 1919-1923 роках працював астрономом-спостерігачем при Саратовському університеті, в 1923 році, прийнявши пропозицію В. Г. Фесенкова, вступив на посаду завідувача Ташкентської обсерваторією. У 1925-1936 роках - співробітник Пулковської обсерваторії.
Заарештований 7 листопада 1936 у зв'язку з «Пулковською справою», засуджений 25 травня 1937 на 10 років в'язниці. Помер у в'язниці. Реабілітований у 1957 році.

Працював у галузі астрометрії, активно вів спостереження. Брав участь у створенні пулковських абсолютних каталогів прямих сходжень 1905,0, 1915,0, 1930,0 та Миколаївського каталогу 1915,0. Запропонував ідеї ланцюгового методу вирівнювання системи положень слабких зірок, створення незалежної системи прямих сходжень зірок на базі серії спостережень на великому пасажному інструменті в Пулково, що тривали близько 100 років. Склав програму спостережень 1334 зірок до 6-ї зоряної величини, що не увійшли в каталог 1915,0. У 1930-і роки спостереження цих зірок були виконані в п'яти обсерваторіях СРСР і на їх основі Н. В. Циммерман склав зведений каталог геодезичних зірок.
У 1922 році визначив різницю довгот Пулково - Саратов, один з перших у Росії використавши для цього радіотелеграфний метод. Запропонував новий спосіб дослідження цапф переносного пасажного інструменту («спосіб Яшнова»). Один з організаторів і активний учасник першої астрометричної конференції в Пулково (1932). Протягом ряду років - завідувач бібліотекою і музеєм Пулковської обсерваторії, багато часу приділив приведенню в порядок бібліотеки, зокрема - створення каталогу рукописного архіву І. Кеплера. Автор низки статей з історії астрономії. Один з авторів підручника «Вступ в практичну астрономію» (1936).

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212989 раз)