Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Листопада 2024, 16:00:24

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

6 травня 1918 р. відбулося відкриття Домініонської астрофізичної обсерваторії.

Будучи розташована в провінції Британська Колумбія була завершена в 1918 році канадським урядом. Головним інструментом є телескоп з діаметром 72 дюйми (1,83 метра), який був запропонований і розроблений Джоном С. Пласкетом у 1910 році за підтримки Міжнародного союзу співпраці у галузі сонячних досліджень. Планувалося, що це буде найбільший телескоп у світі, але затримки  відсунули його "перше світло" до 6 травня 1918 року, через 6 місяців після 100-дюймового телескопа Hooker (2,5 м) у Обсерваторії Маунт Вілсон.

Обсерваторія була визнана Національним історичним об'єктом Канади, оскільки вона є всесвітньо відомим об'єктом, де було зроблено багато відкриттів про природу Чумацького Шляху, і це було одним з основних астрофізичних дослідницьких центрів світу до 60-х років.

Телескоп Пласкета в 1920 році

Будівля, на якій розташований телескоп, була побудована компанією McAlpine-Robertson у Ванкувері за ціною 75 000 доларів. І будівля, і купол, зроблені Warner і Swasey Co, мають подвійні стінки.

Скляне дзеркало  в діаметрі 73 дюйма та товщиною 12 дюймів (30 см) важить приблизно 4340 фунтів (1970 кілограмів) і було зроблене компанією Сен-Гобейн в Антверпені, Бельгія, і доставлена ​​всього за тиждень до початок Першої світової війни. Потім воно шліфувалось в США в компанії Джона А. Брашера в Пітсбурзі. Дзеркало треба було переробляти двічі, одного разу через приховану подряпину, а другий - через недолік шліфування. Це додало 2 роки до часу завершення роботи телескопа, відсунувши дату до 1918 року. до обсерваторії дзеркало доставляли кіньми у фургоні.
Вже змонтована система мала все ж таки певні аберації, лікувати які доручили Жану Тексеро, який справився з ними навідмінно перетворивши систему на дифракційну

Подякували

1 :Edward

[Edward]

Джон Брешир був справжнiм ентузiастом телескопобудування i мав дiловi звязки з багатьма унiвеситетами та iх керiвництвом (якi i розмiщували замовлення). Але реально, його особистi здiбностi як майстра оптика були досить  посереднiми, особливо в порiвнянi з тими проектами, за якi вiн брався. Нi один з його рефракторiв не згадувався спостерiгачами як задовiльний. Рефлектори теж не були його "коньком". Д. Максутов колись чисельно обробляв вимiри аберацiй отриманих Пласкетом i з'ясував, що велике дзеркало Домiнiонського рефлектора мае величезний астигматизм (який перевищуе кiлька довжин свiтла). Поясненям цього може бути три речi: погане розвантаження такоi важкоi деталi, погана термiчна обробка заготовки, саме виготовлення оптики, та геть незадовiльний контроль, який повнiстью покладався саме на Брешира...
На прикiнцi своеi дiяльностi Д.Брешир надрукував своi бiографiчнi спогади. В них було багато деталей присвяченних саме обговорюванню проектiв, взагалi там багато балаканини як i що повинно зробити, але самим процесам виготовлення та контролю оптики присвяченi лiченi рядки... це мабудь багато чого пояснюе у всiй цiй iсторii.
На фото Джон Брешир (20-тi роки ХХ ст.)

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

От тому його телескопи й давали "Бреш"

[SIDEROCRATOR]

11 травня 1850 р. було відкрито астероїд (11) Парфенопа ( лат.  Parthenope ), який належить до світлого спектрального класу S.
Він був відкритий італійським астрономом Анібале де Гаспарісом в обсерваторії Каподимонте і названий на честь сирени , яка за легендою заснувала місто Парфенопа (нині — Неаполь). Ім'я астероїда запропонував англійський астроном сер Джон Гершель в 1849.
Хоча Парфенопа відноситься до астероїдів класу S , спектральний аналіз, проведений у 1997 році, виявив досить слабкі смуги поглинання на хвилях 0,38 μm та 0,42 μm. Щось подібне притаманно класу M , зокрема астероїда (201) Пенелопа . Подібні смуги поглинання також були виявлені у астероїда (181) Евхарида , що також належить до класу S.

Фотометричні спостереження, проведені в Пулковській обсерваторії , дозволили отримати криві блиску цього тіла, з яких випливало, що період обертання астероїда навколо своєї осі дорівнює 13,722 ± 0,001 годин, зі зміною блиску в міру обертання 0,10 m.
У 1988 році за допомогою телескопа UH88 в обсерваторії Мауна-Кеа була спроба пошуку супутників у цього астероїда, але вона закінчилася невдачею.
Максимальної яскравості астероїд досягав 6 серпня 2008 в момент проходження перигелію, коли його видима зоряна величина склала 8,8 m .
Покриття зірок цим астероїдом спостерігалося двічі: 13 лютого 1987 року та 28 квітня 2006 року.

[SIDEROCRATOR]

165 років тому 15 травня 1857 р. народилася Вільяміна Патон Стівенс Фле́мінг ( Williamina Paton Stevens Fleming;  1857 — , 1911) — американський астроном шотландського походження,яка  протягом усієї кар'єри брала участь в розробці єдиної системи класифікації зір, каталогізувала тисячі астрономічних об'єктів. В 1888 році відкрила туманність Кінська Голова.

Флемінг народилась в місті Данді, Шотландія, в сім'ї Мері Волкер та Роберта Стівенса. Навчалась в державних школах Данді, в 14 років стала учнем-учителем в школі взаємного навчання. Після закінчення школи вийшла заміж за Джеймса Орра Флемінга (англ. James Orr Fleming), після чого, коли їй виповнився 21 рік, вони переїхали до США в Бостон, штат Массачусетс. В цей час вона була вагітна сином Едвардом. Чоловік її покинув, тому Вільяміні довелось шукати роботу, щоб прогодувати себе і сина.

Флемінг почала працювати служницею в будинку професора Едварда Пікерінга. Пікерінг, який в цей час працював в обсерваторії Гарвардського коледжу, був розчарований своїми помічниками і, за легендою, спересердя заявив, що його покоївка могла б краще впоратись з їхньою роботою..

В 1881 році Пікерінг найняв Флемінг для виконання канцелярської роботи в обсерваторії. Незважаючи на таку скромну посаду, вона розробила і допомогла впровадити систему класифікації зір в якій літера присвоювалась залежно від кількості водню в спектрі зорі. Зорі з максимальним вмістом водню класифікуються літерою A, потім B і так далі. Пізніше, Енні Кенон покращила її класифікацію, запропонуваши простішу систему на основі температури зорі.

Флемінг активно працювала над каталогом Генрі Дрейпера. Також за дев'ять років вона каталогізувала понад 10 000 зір. За час своєї роботи вона виявила 59 газоподібних туманностей, понад 310 змінних зір і 10 нових. В 1907 році вона опублікувала список з 222 виявлених нею змінних зір.

В 1888 році Флемінг відкрила на пластині номер B2312 туманність Кінська Голова, описавши її як яскраву туманність (пізніше відому яу IC 434) з «напівкруглими заглибленнями 5 мінут діаметром за 30 мінут на південь від Дзета Оріона». Брат Едварда Пікерінга, Вільям Пікерінг, проаналізувавши фотографію, припустив, що це місце було лише тінню від хмари космічного пилу. Багато зі статей та книг, що виходили пізніше, намагались заперечувати причетність Флемінг до відкриття та приписували його Вільяму Пікерінга, тому що укладач першого Індексного каталогу (IC) Джон Дреєр видалив ім'я Вільяміни Флемінг з авторів списку об'єктів, які вона виявила, приписуючи авторство Пікерінгу (авторство якого не викликало у читачів каталогу сумнівів, оскільки він був директором обсерваторії). Однак, у другому випуску Індексного каталогу в 1908 році, Флемінг та інші автори були вже досить відомі, щоб отримати належне визнання заслуг у відкритих ними пізніше об'єктах, щоправда не для туманності Кінська Голова, яку Флемінг відкрила раніше.

Вільяміна Флемінг за роботою в гарвардській обсерваторії
Флемінг керувала групою з дюжини молодих жінок, найнятих для проведення обчислень і редагування публікацій обсерваторії. В 1899 році Флемінг було призначено відповідальною за архів фотопластин. В 1906 році вона стала першою американкою, обраною почесним членом Лондонського королівського астрономічного товариства. Незабаром після цього її було обрано почесним членом коледжа Веллслі в області астрономії. Незадовго до її смерті, Астрономічне товариство Мексики нагородило її медаллю за відкриття нових зір.

Флемінг опублікувала 2 роботи: «Фотографічне дослідження змінних зір» (англ. A Photographic Study of Variable Stars) (1907 рік) та «Спектри і фотографічні величини зір в стандартних кольорах» (англ. Spectra and Photographic Magnitudes of Stars in Standard Regions) (1911 рік). Остання, дуже важлива робота Флемінг «Зорі з пекулярними спектрами» була опублікована в 1912 році вже після її смерті.

Подякували

1 :rgb

[SIDEROCRATOR]

110 років тому 28 травня 1912 р. народилася астралійський астрофізик Рубі Віолет Пейн-Скотт (1912-1981).

Рубі Пейн-Скотт народилася 28 травня 1912 року в місті Графтон, Новий Південний Уельс, у сім'ї Сиріла Пейн-Скотта та його дружини Емі (уроджена Ніл). Пізніше вона переїхала в Сідней до своєї тіткою. Там вона навчалася в державній початковій школі Пенріт (1921—24), та середній школі для дівчат у Клівленді-Стріт (1925—26), та закінчила навчання в Сіднейській середній школі для дівчат з відзнакою з математики та ботаніки.

Рубі здобула дві стипендії на навчання в Сіднейському університеті. Вивчала фізику, хімію, математику і ботаніку. У 1933 році отримала ступінь бакалавра з фізики, у 1936 році стала магістром, а у 1938 році отримала післяуніверситетський диплом (англ. Diploma of Education).

У 1936 році Пейн-Скотт проводила дослідження з Вільямом Лавом в Лабораторії досліджень раку Сіднейського університету. Вони вивчали чи магнетизм Землі впливає на життєві процеси організмів. В цей час була популярна думка, що магнітне поле Землі здійснює великий вплив на здоров'я людини, і багато людей повинні спати тільки головою на північ, тобто паралельно до магнітного меридіана. Пейн-Скотт та Лав інкубували курячі ембріони у магнітних полях до 5000 разів сильніших, ніж земні, але ембріони розвивалися без відхилень. Таким чином було доведено, що магнітне поле не впливає на розвиток та життєві процеси або цей вплив мінімальний.

У 1938—1939 роках Рубі Пейн-Скотт працювала вчителькою у лісовому училищі св. Петра в Аделаїді. Після цього Пейн-Скотт вона влаштувалася у компанію AWA Ltd, відомого в Австралії виробника електронних двосторонніх системи радіозв'язку. Спершу вона працювала бібліотекарем, згодом дослужилася до завідувачки лабораторії вимірювань та електротехнічних досліджень. У серпні 1941 року вона залишила AWA Ltd, невдоволені дослідницьким середовищем.


Рубі Пейн-Скотт з Алеком Літлом (посередині) і «Крісом» Крістіансеном на радіофізичній дослідницькій польовій станції, приблизно 1948 рік
18 серпня 1941 року Пейн-Скотт приєдналася до Лабораторії радіофізики австралійського уряду Державного об'єднання наукових і прикладних досліджень (CSIRO). Під час Другої світової війни вона займалася таємною роботою з дослідження радіолокаційних технологій, ставши експертом з виявлення літаків за допомогою індикаторної електронно-променевої апаратури (PPI). Після війни, в 1948 році, Пейн-Скотт опублікувала вичерпний звіт про фактори, що впливають на видимість на дисплеї PPI. Зробила також важливий внесок у прототипи радарних систем, що працюють в 25-сантиметровому мікрохвильовому діапазоні (так званому L-діапазоні).

Після війни лабораторія радіофізики перейшла від розробки радіолокаційних систем до перенаправлення їх на наукові пошуки. Досвід Пейн-Скотт як фізика, так і інженера-електрика вирізняв її серед колег, більшість з яких не мали формальної освіти в галузі фізики. У жовтні 1945 року разом з Джо Позі і Ліндсі МакКрідді встановили зв'язок між потоком радіовипромінювання і активністю утворення плям на Сонці. Дослідження опубліковане у лютому 1946 року в журналі «Nature». У грудні 1945 року Рубі Пейн-Скотт підготувала доповідь з підсумком «всіх наявних знань і вимірів, що проведені в Лабораторії радіофізики», і запропонувала майбутні напрямки досліджень.

У лютому 1946 року Пейн-Скотт, МакКреді і Позі завдяки морській інтерферометрії (радіовипромінювання, що відбивається від поверхні моря), здійснили перший приклад використання радіоінтерферометрії для астрономічних спостережень. Результати їхніх спостережень підтверджують, що інтенсивне «вибухове» радіовипромінювання походить від самих плям та існування передбаченого випромінювання сонячної корони в метровому діапазоні довжин хвиль.

З 1946 по 1951 роках Пейн-Скотт зосередився на цих «вибухових» радіовипромінюваннях від Сонця. Їй приписується виявлення спалахів типу I і III, а також збору даних, які допомогли охарактеризувати типи II і IV. У рамках цієї роботи, разом з Алеком Літлом, вона розробила і побудувала новий інтерферометр, що міг скласти карту потужності і поляризації випромінювання Сонця посекундно і автоматично записувати на відеокамеру викиди коронарної маси високої інтенсивності.

У серпні 1952 року вона ненадовго повернулася до радіоастрономії, взявши участь у 10-х загальних зборах Міжнародного союзу радіології в Сіднейському університеті.
У 1963—1974 роках Пейн-Скотт викладала у школі Danebank в південному передмісті Сіднея.

Рубі Пейн-Скотт була атеїсткою, феміністкою і активісткою за права жінок.  Пейн-Скотт була членом Компартії Австралії, через що Австралійська служба безпеки і розвідки (ASIO) завела велику особисту справу про її діяльність.

[Edward]

...лiвацьке шобло роcповсюджене "совком" по усiй планетi

[SIDEROCRATOR]

...лiвацьке шобло роcповсюджене "совком" по усiй планетi

Ага
Паннекук чого вартий

[SIDEROCRATOR]

110 років тому 31 травня 1912 р. народився американський астрофізик Мартин Шварцшильд (син Карла Шварцшильда)

народився у Потсдамі (Німеччина). Здобув (1935) вищу освіту в Ґеттінґенському університеті. Протягом 1936—1937 рр. працював в Інституті астрофізики в Осло (Норвегія). З 1937 р. мешкав у США. Працював у Гарвардській обсерваторії (1937—1940) і обсерваторії Колумбійського університету (1940—1947). З 1947 р. — професор астрономії Принстонського університету.
Галузь наукових інтересів Мартина Шварцшильда — будова і еволюція зір. Побудував (1941) першу докладну математичну модель Сонця. Докладно вивчив еволюцію червоних гігантів. Розглянув разом з Фредом Хойлом низку проблем щодо еволюції зір сферичної складової Галактики і запропонував теоретичну інтерпретацію діаграм колір-світність кулястих скупчень.

Виконав кілька теоретичних і спостережних досліджень турбулентності й конвективної нестійкості в зорях. Організував підйом телескопів на повітряних кулях в стратосферу для докладного вивчення Сонця (фотографування з великою роздільною здатністю з метою вивчення сонячної грануляції).

Подякували

1 :gordon2903

[SIDEROCRATOR]

150 років тому 31 травня 1872 р.  народився американський астроном Чарлз Грілі Аббот (англ. Charles Greeley Abbot; 1872-1973).

1895 р. — закінчив Массачусетський технологічний інститут. Працював з того ж року в Смітсонівській астрофізичній обсерваторії (у 1907—1944 — директор).

Основні наукові роботи присвячені вимірюванням сонячної радіації. Вивчав розподіл енергії в спектрі Сонця, поглинання сонячної радіації в земній атмосфері, його залежність від висоти. Визначив сонячну сталу — середню кількість енергії випромінювання Сонця, що досягає верхньої межі земної атмосфери (1,938 кал/хв*см²). Ініціатор створення високогірних астрономічних станцій (у Каліфорнії, Чилі, Єгипті) для виявлення змін значення сонячної сталої. Пов'язував ці зміни з циклами сонячних плям. Встановив залежність між змінами сонячній радіації і погодою на Землі. Поліпшив методику прогнозування погоди. Розробив і побудував прилади для вимірювання сонячної радіації — піргеліометр і піранометр. Винайшов різні прилади для використання теплової енергії Сонця (ККД деяких з них досягає 15 %). Визначив болометричні світимості багатьох яскравих зірок. Автор книги «Сонце» (1-е видання 1911, 2-е видання 1929, рос.пер. 1936).

Подякували

2 :Edward, gordon2903

[Edward]

...лiвацьке шобло роcповсюджене "совком" по усiй планетi

Ага
Паннекук чого вартий

Паннекук "доморощенний", вiн був марксистом-соцiалiстом. Вiн навiть Ульянову писав про те, що не можна встановлювати диктатуру однiеi партii, нi пiд яким "соусом" (що лисого виводило з себе). На прикiнцi життя Паннекук зовсiм вiдiйшов вiд лiвих поглядiв i займався лише астрономiею.

[SIDEROCRATOR]

...лiвацьке шобло роcповсюджене "совком" по усiй планетi

Ага
Паннекук чого вартий

Паннекук "доморошенний", вiн був марксистом-соцiалiстом. Вiн навiть Ульянову писав про те, що не можна встановлювати диктатуру однiеi партii, нi пiд яким "соусом" (що лисого виводило з себе). На прикiнцi життя Паннекук зовсiм вiдiйшов вiд лiвих поглядiв i займався лише астрономiею.

У нього з лисим сифілітиком значна дискусія була

[Edward]

...Автор книги «Сонце» (1-е видання 1911, 2-е видання 1929, рос.пер. 1936).

Десь в мене було видання 1936 року, зберiглася iдеально, наче нова. Гарне видання.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

...Автор книги «Сонце» (1-е видання 1911, 2-е видання 1929, рос.пер. 1936).

Десь в мене було видання 1936 року, зберiглася iдеально, наче нова. Гарне видання.

Мало хто знає, але в 1930 р. було ще й укр. видання

[Edward]

10 рокiв тому (2012) помер видатний, американський письменник-фантаст XX cторiчча Рей Бредберi (1920-2012).
(нажаль, сторiчча з дня народження ми пропустили)

[SIDEROCRATOR]

210 років тому 9 червня 1812 р. народився німецький астроном Йоганн Готфрід Ґалле (1812 — 1910) який брав участь у відкритті планети Нептун.

У 1830-1833 навчався в Берлінському університеті. З 1835 працював асистентом Й.Ф.Енке в Берлінській обсерваторії. У 1851-1897 роках — директор обсерваторії і професор університету в Бреслау.
Відкрив 3 комети (1839-1840), крепове (внутрішнє) кільце Сатурна (1838). 1847 року склав таблицю-огляд елементів орбіт 178 комет, що спостерігалися починаючи з 371 до н.е.
1872 року вперше запропонував визначати паралакс Сонця за спостереженнями малих планет під час їхніх протистоянь; у тому ж році зі спостережень планети Фокеї визначив паралакс Сонця — 8,87". 1872 року встановив тотожність метеорного потоку Андромедід з кометою Бієли, що розпалася. Вивчав земний магнетизм і полярні сяйва.

Відкриття Нептуна
23 вересня 1846 одержав лист від Урбена Левер'є з проханням здійснити пошуки зауранової планети за обчисленими ним координатами. Ґалле відразу ж перемовися з директором обсерваторії Йоганном Францем Енке, який санкціонував роботу з телескопом. Під час розмови був присутній студент-практикант Генріх д'Аррест, який попросився до Ґалле помічником. Помітити серед зірок видимий планетний диск, розміром близько 3”, як передбачав Левер'є, не вдавалося, ймовірно, через використання окуляра з недостатнім збільшенням (для огляду широкої ділянки неба). Виявити планету можна було за видимим переміщенням її відносно зірок, але це потребувало б тривалих повторних спостережень. Тоді д'Арест запропонував порівнювати положення небесних світил, що спостерігаються, з картою зоряного атласу, складеною Карлом Бремікером, яка нещодавно була видана Берлінською Академією наук. Незабаром Ґалле виявив світлу точку, яку д'Арест на карті не знайшов, її позиція відрізнялась від передбаченої Левер'є приблизно на один градус. Ґалле і д'Аррест негайно сповістили Енке, який як раз відзначав своє 55-річчя. Наступної ночі спільно з Енке вони провели повторні спостереження і переконалися, що світило пересунулося в точній відповідності з прогнозом Левер'є. Цього разу вдалося навіть виміряти діаметр диска, який склав 2,6 кутової секунди. Так було відкрито планету, названу згодом Нептуном.

Подякували

4 :SWN, Edward, clavutich, Чебуратор

[SIDEROCRATOR]

100 років тому 12 червня 1922 р. народилась  італійський астроном Маргеріта Хак (італ. Margherita Hack 1922 — 2013)

Народилась у Флоренції. У 1945 закінчила Флорентійський університет. У 1947—1954 працювала в астрофізичній обсерваторії Арчетрі, в 1954—1964 — в обсерваторії Брера-Мерате. З 1964 — професорка астрономії університету в Трієсті і директорка обсерваторії в Трієсті.

Основні наукові роботи присвячені зоряній спектроскопії. Займалася дослідженнями хімічного складу і фізичних умов в атмосферах нормальних і пекулярних зірок різних типів. Вивчала пекулярні подвійні системи, такі як ε Візничого, β Ліри, υ Стрільця, W Змії; запропонувала нові моделі цих зірок, засновані на спектральних спостереженнях не тільки у візуальній, а й в ультрафіолетовій областях спектру. Розробила двовимірну класифікацію зоряних спектрів; розрахувала контури ліній для великої кількості моделей атмосфер зірок. Підготувала разом з Отто Струве і видала після його смерті чотиритомну серію збірників «Зоряна спектроскопія» — огляд основних спостережних даних.

[SIDEROCRATOR]

445 років тому 12 червня 1577 р. народився видатний швейцарський математик і астроном Пауль Гульдін (157-1643)

Пауль (при народженні Аввакуум) Гульдін народився в селищі Мельс (в ті часи знаходилося на території графства Зарганс — одного з графств Швейцарії, тепер — на території кантону Санкт-Галлен) в протестантській родині єврейського походження. У юнацтві працював ювеліром і торговцем, подорожуючи по різних німецьких містах. У другій половині 1590-х, опинившись у Фрайзінгу, захопився читанням релігійних книг і засумнівався у своїх протестантських поглядах. В результаті цього, в двадцятирічному віці Гульдін прийняв католицизм (взявши при цьому нове ім'я — на честь апостола Павла) і приєднався до ордену єзуїтів у Мюнхені як коад'ютор. Після цього він отримав освіту, ставши спочатку єзуїтом-схоластом, а потім священиком-єзуїтом.

Під час навчання Пауль показав неабиякі математичні здібності. У 1609 році він вступив до Римської єзуїтської колегії, де вивчав математику під керівництвом Христофора Клавіуса, що викладав евклідову геометрію. Клавіус, не будучи великим вченим, був прекрасним вчителем, і під його керівництвом Гульдін зміг добре вивчити математику. У 1617 році він почав викладати математику в Єзуїтській колегії Ґраца, але проблеми зі здоров'ям змусили його припинити читати лекції.

1623 року Гульдін був призначений професором математики Віденського університету. У 1629 році він був посланий Єзуїтським орденом працювати викладачем в єзуїтській гімназії у Сагані, заснованій Альбрехтом Валленштейном в 1627 році. Після декількох років роботи в гімназії він повернувся до Відня, де залишався до 1637, після чого знову переїхав до Ґрацу.
Свою першу статтю Пауль Гульдін опублікував у 1618 році — незабаром після прибуття в Ґрац. У статті «Refutatio elenchi calendarii Gregoriani a Setho Calvisio conscripti» він відстоює пропозицію Клавіуса про календарну реформу.

У 1622 році Гульдін опублікував роботу про центр мас Землі. Він стверджував, що центр ваги будь-якого великого тіла повинен рухатися так, щоб збігтися потім з центром мас Всесвіту. У результаті Гульдін прийшов до висновку, що Земля перебуває в постійному русі.

Найважливіша робота Гульдіна — «Centrobaryca seu de centro gravitatis trium specierum quantitatis continuae», видана в чотирьох томах між 1635 і 1641 роками і відома як трактат «Про центр ваги». У першому томі Гульдін дає визначення центру мас — те, яке він буде використовувати згодом:

«   Центр мас будь-якого обмеженого тіла — точка всередині тіла, на його границі або поза тілом, навколо якої у всіх частин тіла однакові моменти. Будь-яка точка, пряма або площина, що проходить через центр мас, ділить тіло на частини рівної маси.   «
У другому томі трактату (1640) містяться теореми про об'єм і площі поверхні тіла, утвореного обертанням плоскої фігури навколо осі, без спільних точок з віссю, сформульовані у свій час без доведення Паппом Олександрійським. Мова йде про наступні дві теореми, нині їх називають «теоремами Паппа — Гульдіна».

Гульдін відомий своїм листуванням з Йоганном Кеплером. На жаль, до наших днів дійшли лише одинадцять листів Кеплера Гульдіну, написані між 1618 і 1628 роками. Кеплер шукав ради з наукових і релігійних питань, а також просив Гульдіна про адміністративну підтримку.

Наприклад, у листі від 30 серпня 1624 року Кеплер (знав, що Гульдін був вельми впливовий при австрійському дворі) попросив його відправити петицію імператорові Фердинанду II, щоб той профінансував видання Рудольфинських таблиць.

Фінанси Йоганна Кеплера майже все його життя були на нулі, і він не міг придбати собі телескоп. Гульдін, щоб допомогти другу, попросив свого товариша — єзуїта Ніколаса Зуччі — зібрати один телескоп і подарував цей телескоп Кеплеру. Той був захоплений подарунком і в листі описував свої дивовижні відкриття, зроблені за допомогою телескопа

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

220 років тому 16 червня 1802 р. народився німецько-французький астроном і художник Герман Соломон Гольдшмідт (Hermann Mayer Salomon Goldschmidt 1802 - 1866)

Гольдшмідт народився у Франкфурті. Під час подорожі до Нідерландів Гольдшмідт відвідав голландські картинні галереї. Враження від цього візиту переконало його стати художником. Кілька років навчався мистецтву в Мюнхені під керівництвом таких відомих художників, як Пітер фон Корнеліус і Юліус Шнорр фон Карольсфельд . Щоб завершити освіту, у 1836 році Гольдшмідт поїхав до Парижа.
У 1820 році Гольдшмідт відкрив тіньові смуги під час спостережень повних  сонячних затемнень.
З нагоди місячного затемнення 31 березня 1847 року було заплановано проведення кількох лекцій з астрономії. Урбен Левер'є, першовідкривач Нептуна, провів одну у Сорбонні . Цілком випадково Гольдшмідт відвідав цю лекцію, що пробудило в нього інтерес до астрономії .
Гольдшмідт спершу купив телескоп діаметром 23 лінії (58.2 міліметри (2,0 дюйма)) на гроші, які він отримав від продажу двох портретів Галілея, які він написав під час перебування у Флоренції.  Гольдшмідт встановив телескоп у своїй квартирі на шостому поверсі над кафе «Прокоп». Дуже скоро він почав оновлювати свої зоряні карти новими зірками. Під час цієї роботи він кілька разів спостерігав ту саму область і зміг виявити змінні зірки та астероїди. Він відкрив свою першу нову планету (сьогодні класифікується як астероїд) 15 листопада 1852 року. Гольдшмідт підтвердив свої спостереження за допомогою Франсуа Араго в Паризькій обсерваторії 18 листопада. Араго запропонував назву Лютецій на основі латинської назви Paris Lutetia. Відкриття нової планети було опубліковано 23 листопада.

 Незважаючи на обмежені спостережні можливості, які поступалися більшості його конкурентів, до травня 1856 року Гольдшмідт відкрив ще чотири астероїди. Його наступний телескоп був діаметром 4 дюйми (10 см). Це технічне вдосконалення дозволило йому відкрити дев’ять астероїдів у травні 1857 – травні 1861. За цей період Академія наук кілька разів нагороджувала Гольдшмідта медаллю астрономічної премії, а в 1857 році він був удостоєний звання кавалера ордена Почесного легіону.  До моменту його останнього відкриття в травні 1861 року Королівське астрономічне товариство нагородило його Золотою медаллю Королівського астрономічного товариства за відкриття 13 астероїдів. На той момент другі найуспішніші астрономи Джон Рассел Хінд і Роберт Лютер відкрили по 10 .

Гольдшмідт поєднував свої здібності художника з любов'ю до астрономії, прикладом чого є його картини Великої комети 1858 року та сонячного затемнення, яке він спостерігав в Іспанії в липні 1860 року . У квітні 1861 року він оголосив про відкриття дев'ятого супутника Сатурна між Титаном і Гіперіоном , який назвав «Хірон». Однак він помилився: цього  не було; сьогодні "Хірон" - це назва зовсім іншого об'єкта,  2060 Хірон . Його оновлені  карти та відкриття кількох змінних зірок також оцінили його колеги.

Подякували

3 :Edward, Чебуратор, gordon2903

[Edward]

Гольдшмідт спершу купив телескоп діаметром 23 лінії (52 міліметри (2,0 дюйма))

"Лiнiя" дорiвнюе 1/10 дюйма (2.54 мм,
"трьохлiнейка" мае калiбр 7.62 мм) Тобто, "калiбр" першого телескопа Гольдшмiдта був 58.4 мм, а не 52 мм (доречi 2.0" це 50.8мм ) , такi проблеми i з чотирма дюймами...(101.6мм)

Подякували

1 :SIDEROCRATOR