Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213829 раз)

SIDEROCRATOR

355 років тому в день літнього сонцестояння 21 червня 1667 р. було засновано Паризьку обсерваторію

Її було створено з метою створити астрономічну обсерваторію оснащену точними (на той час) інструментами, що дозволили б провести детальне картування для навігації. Вона стала своєрідним доповненням до французької Академії наук заснованої на рік раніше. Ця обсерваторія зіграла дуже важливу роль у розвитку астрономії на теренах колишньої Європи. Саме там набули бурхливого розвитку у Франції такі науки як геодезія, картографія та метеорологія.

Внаслідок вимог численних науковців й особливо Адрієна Озу, який написав Луї XIV листа у 1665 р. з проханням створити без заминок спеціальну установу для розвитку наук та мистецтв, король Франції та Жан Батист Кольбер заснували у 1666 р. французьку Академію наук.

На своєму першому засіданні 22 грудня 1666 р. академія постановила створити королівську обсерваторію, яка пізніше перетворилася на паризьку обсерваторію. Вона повинна була слугувати місцем для наукових зустрічей і для проведення експериментів всіма академіками. Але внаслідок далекого (на той час) розташування обсерваторії від Парижу з цією метою її використовували лише астрономи.

21 червня 1667 (в день літнього сонцестояння) математики французької академії наук безпосередньо на місці майбутнього будинку обсерваторії зробили відмітки на землі щодо розташування меридіану та інших напрямків, необхідних для точного орієнтування будівлі по відношенню до сторін світу.

Математики помічають місце майбутньої обсерваторії 21 червня 1667.

Будівля обсерваторії була спроектована архітектором та лікарем Клодом Перро, який доводився братом новелісту Шарлю Перро, що працював також секретарем Кольбера.
Згідно з планом вісь симетрії обсерваторії повинна визначати положення місцевого меридіану, який відтоді стали іменувати паризьким меридіаном. У 1669 р. Кольбер доручив керувати обсерваторією Джованні Кассіні, який істотно модифікував будівлю. Король Франції Луї XIV перший раз відвідав паризьку обсерваторію у травні 1682 р., лише через 10 років після закінчення її будівництва.

Сьогодні розмістивши свої астрономічні павільйони в Парижі, Медоні та Нансе, паризька обсерваторія є великою установою, що діє під егідою Міністерства вищої освіти та наукових досліджень Франції. Вона є основоположним членом фундації «Париж науки та просвіти — латинський квартал»

SIDEROCRATOR

125 років тому 21 червня 1897 р. народився Ю́рій Васи́льович Кондратю́к (справжнє ім'я Шаргей Олександр Гнатович; нар. (1897— 1942) — український учений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».

Народився в Полтаві. Мати, Людмила Львівна Шаргей (у дівоцтві баронеса Шліпенбах гербу «Шліпенбах»), — викладачка французької мови, батько, Ігнатій Бенедиктович Шаргей, — католицького віросповідання, студент Київського університету. Вихованням маленького Олександра займались його бабуся Катерина Кирилівна і нерідний дід, її другий чоловік Яким Микитович Даценко, син священиків з села Мала Павлівка, колишньої Грунської сотні. У місті Яким Даценко людина відома — колишній земський лікар міста Зінькова, та ще статський радник, який служить у казначействі. Нерідко сам Яким Микитович, один або з Панасом Мирним відправлявся в Полтаві на Малу Садову вулицю, де жив Володимир Галактіонович Короленко. Мати Олександра Шаргея хворіла й не виходила з психіатричної лікарні. Батько Олександра ж, з категорії «вічних студентів», навчався у Німецькій імперії. Олександр Шаргей писав в автобіографічній анкеті про своїх батьків таке: «…меня вырастил неродной дедушка». Після повернення до Російської імперії 1906 року батько, Ігнатій Бенедиктович, забрав із собою сина до столиці імперії Санкт-Петербургу.
У 1910—1916 навчався в Другій полтавській чоловічій гімназії. Закінчив її зі срібною медаллю.
1916 року вступив до механічного відділення Петроградського політехнічного інституту, але в листопаді того ж року був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ. До демобілізації в березні 1918 року воював на турецькому фронті. Після Жовтневого перевороту як офіцер революційної армії вільної Росії був мобілізований до Білої армії, але дезертирував із неї і оселився в містечку Сміла (тепер Черкаська область). Побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, за допомогою своєї мачухи Олени Петрівни Карєєвої роздобув документи на ім'я Юрія Васильовича Кондратюка і під цим іменем прожив до кінця життя.

Незалежно від Костянтина Ціолковського вивчав основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. У праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступеневих ракет. Першим сформулював теорію багатоступеневих ракет, запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали й неметали та їхні водневі сполуки. Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.
1925 року надіслав до Головнауки у Москву рукопис «Про міжпланетні подорожі», продовжував працювати механіком у різних містах та регіонах СРСР (Кубань, Осетія, Сибір). «Найповніше дослідження міжпланетних подорожей з усіх, що були написані досі», — так відгукнувся про дослідження Кондратюка професор Ветчинкін;
У січні 1929 року в Новосибірську побачила світ книга Кондратюка-Шаргея «Завоювання міжпланетних просторів» [Архівовано 5 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (видана власним коштом автора);
1930 року засуджений за неправдивим звинуваченням у шкідництві, працював у конструкторському бюро ОДПУ інженером-конструктором (до 1932 року);
1932–1933 — у Новосибірську працював над проєктом потужної Кримської вітроелектростанції. Наступного року продовжив цю роботу в Харкові. Проєкт передбачав вітроелектростанцію потужністю в 12 тисяч кіловат, тоді як зарубіжні аналоги обмежувалися сотнею;
1939 року Кондратюк очолив відділ проектно-експериментальної установи вітроелектростанцій у Москві.

Багато ідей Юрія Кондратюка (про створення космічних систем, про розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню) використано у практичній космонавтиці. Зокрема, результати його наукової праці «Про завоювання міжпланетних просторів» були використані при плануванні висадки американських астронавтів на Місяць (1969), на зворотному боці якого іменем Кондратюка названо кратер.

З початком Другої світової війни вступив добровольцем до народного ополчення.

Довгий час уважалося, що Юрій Кондратюк загинув 3 жовтня 1941 року. Проте, згодом були знайдені докази того, що Ю.Кондратюк був живий і після цієї дати (наприклад його підпис у відомості, датований січнем 1942 року). Тому поширеною стала версія, що вчений загинув 23 лютого 1942 року під містом Кіровим Калузької області. Похований у братській могилі, розташованій у сосновому лісі на околиці міста Кірова Калузької області (у кінці вулиці Красний Бор, за 20 метрів від дороги Кіров — Верхня Пісочня; 54°05′11″ пн. ш. 34°16′53″ сх. д.). За версією Джона Губолта, помер у 1952 році. Проте найбільш імовірною є версія, що він загинув у концтаборі. Як аргумент прихильники цієї версії наводили факт виявлення після війни в Пенемюнде рукописного зошита Юрія Кондратюка з формулами й розрахунками з ракетної техніки.

Юрій Кондратюк увійшов до історії науки і техніки як автор багатьох оригінальних ідей (і не лише для космосу), реалізованих його послідовниками в практиці розвитку ракетно-космічної галузі. Зокрема, він уперше обґрунтував економічну доцільність вертикального злету ракет, створення проміжних баз під час польотів, гальмування у верхніх шарах атмосфери, використання сонячної енергії космічними апаратами тощо. Очевидно, найбільшим його досягненням є проєкт розрахунків польоту людини на Місяць, який використали американці, реалізовуючи запуск астронавтів на природний супутник Землі. Наприкінці 1960-х років журнал «Лайф» познайомив читачів з деякими деталями підготовки американської програми «Аполлон». У Головному управлінні пілотованих польотів при Національному управлінні з аеронавтики та дослідження космосу (NASA) під час обговорення варіантів польоту на Місяць виникла суперечка між групою Вернера фон Брауна і групою Джона Хуболта, яка пропонувала вивести корабель на навколомісячну орбіту, потім відокремити й спустити на Місяць спеціальну кабіну. Цю ідею, з якою пізніше погодилися всі керівники американської програми, взяли з книги Юрія Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів».

«Коли березневого світанку 1968 року я схвильовано спостерігав на мисі Кеннеді за стартом ракети, що мала понести корабель „Аполлон-9“ у напрямку до Місяця, я думав про українця Юрія Кондратюка, що розрахував трасу, по якій повинні були летіти троє наших астронавтів».

З книгою Кондратюка "Завоювання міжпланетного простору" можна ознайомитися тут: http://diasporiana.org.ua/rizne/1581-kondratyuk-yu-zavoyuvannya-mizhplyanetnih-prostoriv

Edward

В школьнi роки читав якусь популярну книжку про Кондратюка, то там описувалася якась його розробка з реактивноi артилерii. Видатним винахiдником був.

rgb

Теж про нього зовсiм небагато у якийсь книзi читав, але зовсiм не пам'ятаю назву.

SIDEROCRATOR

Тоді ще тримайте відео про нього

SIDEROCRATOR

20 червня виповнилося 95 років з дня народження (1927-2014) австралійського астронома-аматора, світового рекордсмена з відкриття комет візуальним способом, Вільяма Ешлі Бредфілда.

Він встановив світовий рекорд, відкривши 18 комет, і всі вони мають його ім'я як єдиного першовідкривача.
Бредфілд народився в Левіні, Нова Зеландія, 20 червня 1927 року. Він виріс на молочній фермі, де розвинулися його інтереси до ракетної техніки та астрономії, коли він отримав свій перший маленький телескоп у віці 15 років.
Він навчався в Університеті Нової Зеландії, де отримав ступінь бакалавра в галузі машинобудування. У 1953 році він переїхав до Австралії, оселився в Аделаїді, де працював у міністерстві оборони Австралії як інженер-ракетник і дослідник до виходу на пенсію в 1986 році.

Бредфілд приєднався до Астрономічного товариства Південної Австралії в 1970 році, що лише посилило його інтерес, і почав полювання на комети в 1971 році, використовуючи старий телескоп, який він купив у одного зі своїх колег з Академічного товариства Південної Австралії.

Лише через рік і 260 годин пошуків він був винагороджений пвідкриттям комети Бредфілда (C / 1972 E1). У наступні шість років він відкрив ще шість комет, а в 1987 році відкриття його тринадцятої комети зробило його найвідомішим мисливцем за кометами 20 століття. З часом кількість його відкриттів зросла до 18 комет після 350 годин пошуків, а свою вісімнадцяту і останню комету він виявив 23 березня 2004 року, у віці 76 років.

Коли Бредфілд виявив комету і передав її інформацію до Міжнародного астрономічного союзу, вона привернула увагу всього світу. Через дві години після повідомлення про її сімнадцяту комету в 1995 році її помітили понад 20 спостерігачів, включаючи Європейську південну обсерваторію, розташовану в Ла-Сіла, Чилі.

Його відкриття частково важливі тому, що він відкрив їх самостійно, використовуючи старе телескопічне обладнання, яке зробив вдома. Крім лінзи та деяких інших сучасних деталей, решта його телескопа була зроблена власноруч, але була цілком пристойним обладнанням для полювання на комети. Він не використовував фотографічне чи комп’ютеризоване обладнання для виявлення, а покладався на візуальний пошук небом.

Приєднавшись до Астрономічного товариства Південної Австралії в 1970 році, Бредфорд став президентом цього товариства в 1977 році, і займав цю посаду до 1979 року. У 1989 році він став довічним почесним членом, а в 2013 році був введений до Зали слави Астрономічного товариства Південної Австралії.

Edward

Billy forever!

У далекi 70-тi вiн був прикладом для багатьох!

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 24 Червня 2022, 04:45:07

Billy forever!
У далекi 70-тi вiн був прикладом для багатьох!

Та да, візуально купу комет відкрив

WEST

Отримую "Кометний циркуляр", а там знову комета Бредфильда.

Edward

Цитата: WEST від 24 Червня 2022, 15:47:39

Отримую "Кометний циркуляр", а там знову комета Бредфильда.

SIDEROCRATOR

60 років тому 26 червня 1962 р. народився Браян Роман ( англ. Brian P. Roman ) - американський астроном, планетолог і першовідкривач астероїдів , який працює в Паломарській обсерваторії . У період з 1988 по 1990 рік їм було відкрито в цілому 11 астероїдів, частина з яких була виявлена спільно з Елеанорою Хелін. Він також є першовідкривачем кількох короткоперіодичних комет : 111P/Хелін – Романа – Крокетта , 117P/Хелін – Романа – Алу та 132P/Хелін – Романа – Алу .

SIDEROCRATOR

255 років тому 26 червня 1767 р. народився французький астроном Алексіс Бувар (1767-1843) відомий тим, що запропонував гіпотезу про існування восьмої планети, яка вносить збурення в рух Урана.

Народився в Contamines , герцогство Савойське, досягнення Бувара включали також відкриття восьми комет і складання астрономічних таблиць Юпітера , Сатурна і Урана вміщених в «Nouvelles tables des planètes Jupiter et Saturne» (1808).
Хоча перші дві таблиці були надзвичайно точними, останні Уранові таблиці показали суттєві розбіжності з наступними спостереженнями. Це привело Бувара до гіпотези про існування восьмої планети, відповідальної за порушення орбіти Урана Положення Нептуна згодом було обчислено зі спостережень Бувара, незалежно від Джона Кауча Адамса і Урбена Левер'є після його смерті.

SIDEROCRATOR

30 червня 1881 р. було отримано перший успішний знімок комети.

Комета С/1881 K1 (Велика комета), також відома як комета Теббута або 1881b, була сфотографована Пєром Жансеном за допомогою 51 см F/3 рефлектор з 30-хвилинною експозицією в Медонській обсерваторії поблизу Парижа 30 червня 1881 року.

Ця комета була першою, яку було сфотографованео на желатинову емульсію і з якою проводилися спектроскопічні дослідження. Комета була сфотографована в декількох обсерваторіях. 100/1881 K1 (Велика комета) була виявлена Джоном Teббутом в Австралії увечері 22 травня 1881 р. Він знайшов її неозброєним оком на південному заході. При розгляданні в телескоп, він зауважив, широкий хвіст до 12 градусів в довжину .
Комета пройшла перигелій 16 червня 1881 року на 0,735 AU. Комета було видно спостерігачам в північній півкулі і була сфотографований в Парижі 30 червня, 1881. комета була видна неозброєним оком з кінця травня
до кінця липня 1881 року.

SIDEROCRATOR

175 років тому 1 липня 1847 р. німецький аматор астрономії Карл Хенке відкрив шостий астероїд Геба. Геба стала другим астероїдом виявленим після майже 40-річної перерви, яка виникла після відкриття Вести в 1807 р.

Генке відкрив астероїд в результаті порівняння зоряних карт з зорями які він бачив у телескоп.

У яскравості Геба є п'ятим найяскравішим тілом в астероїдному поясі після Вести, Церери, Іриди та Паллади. Він має середню величину в опозиції +8,3, що приблизно дорівнює середній яскравості Титана і може досягати +7,5 при опозиції біля перигелію.

За припущеннями Геба є батьківським тілом H-хондритних метеоритів, які становлять близько 40% усіх метеоритів, що вражають Землю.

Спектр Геби збігається з сумішшю 60% H хондриту та 40% IIE залізометеоритного матеріалу.
Тип IIE є незвичайним серед залізнихметеоритів і, ймовірно, утворений від ударного розплаву, а не є фрагментами ядра диференційованого астероїда.
H-хондрити, ймовірно, походять з одного і того ж материнського тіла, завдяки аналогічним мікроелементам та співвідношенням ізотопів кисню.
Астероїди зі спектрами, подібними до звичайних хондритних метеоритів (що становить 85% усіх падінь, включаючи H-хондрити), надзвичайно рідкісні.

Геба має яскраву поверхню і, якщо її ідентифікація як головного тіла H-хондритів є вірною, то її склад з силікатних хондрітів, змішаних з шматочками залізо-нікелю.

SIDEROCRATOR

155 років тому 5 липня 1867 р. народився американський астроном, археолог та засновник нової дисципліни - дендрохронології - Ендрю Еллікотт Дуглас (1867 - 1962).

Він виявив кореляцію між дерев'яними кільцями та циклом сонячних плям і заснував дисципліну дендрохронології, яка є методом знайомства з деревом шляхом аналізу рисунка росту росту. Він розпочав свої відкриття в цій галузі в 1894 році, коли працював в обсерваторії Лоуелла. Протягом цього часу він був помічником Перциваля Лоуелла, але порвав з ним, в 1901р коли його експерименти змусили його сумніватися в існуванні штучних "каналів" на Марсі.

Під час п'ятирічної перерви у Флагстаффі історики та астрономи вважають, що Дуглас перетворився на лісника і викоритстав свої астрономічні знання для дослідження дерев.

Таким чином він хотів підключити кліматичну історію Землі до сонячного циклу.
Сонячний цикл - одинадцятирічний цикл, коли відбуваються зміни сонячних плям, факелів та інших нетипових проявів сонячних променів. Кожен одинадцятий рік Сонце злегка затухає, і дослідження Дугласа намагалися довести свою теорію про сонячний цикл та його вплив на клімат Землі.
Але через свої дослідження дерев Дуглас створив зовсім нову галузь науки: дендрохронологію. Дендрохронологія - це вивчення деревних кілець, які Дуглас вивчав для визначення опадів, посухи, вогневих режимів, та зміни клімату. Використовуючи інформацію, яку він зібрав, Дуглас намагався підключити історію клімату Землі до Сонця та його циклу.
Деревні кільця мають вегетаційний сезон, і цей сезон можна порівняти з іншими деревами в регіоні, щоб зібрати разом кліматичну історію цієї області. Хоча ці знання не були корисними для підключення сонячного циклу до дерев, вони продовжують бути дуже цінним в археології та аналізі історичних об'єктів у всьому світі.
Ці знання також дуже важливі для вивчення сезонності дерев та природних режимів вогню (загальний характер у сезонних пожежах).
Чим більше ми знаємо про історичний контекст, який існує до впливу людини тим краще ми можемо визначити, наскільки сильним є вплив людей на клімат, та як правильніше керувати нашими ресурсами.
Теорія Дугласа про дерев'яні кільця та сонячний цикл не може бути такою ж спорідненою, як він сподівався, але для людей шукати закономірності та шукати зв'язки є природною закономірністю

У 1909 Кларк Вісслер з Американського музею природної історії організував дослідження Archer M. Huntington. Однією з цілей було визначення тимчасового розташування доісторичних руїн американського південного заходу.

У 1916 році Дуглас почав отримувати та аналізувати археологічні зразки, які вперше були зібрані під час експедиції на північний захід Нью-Мексико в Колорадський університет та Американський музей природної історії. У квітні 1918 р. Вісслер запитав Дугласа, чи можна було б визначати відносні дати для зразків, які не можуть бути датованими. Хоча ця інформація не пов'язуватиме конкретні місця з точними роками, це дозволить виявити, чи руїни були побудовані протягом одного періоду часу. 22 травня 1919 р. Дуглас повідомив Вісслеру про те, що шість зразків з Ацтекських Руїн, Нью-Мексико були знищені протягом дворічного періоду, і за підрахунками, що зразки з Пуебло Боніто в Нью-Мексико були, можливо, на 25 років старшими, ніж ті, що були зібрані в руїнах Ацтеків. Отримавши ці новини, Вісслер був впевнений, що Дуглас зробить вирішальний внесок у археологію.
Ці висновки призвели до усвідомлення того, що відносне датування може бути використане на багатьох інших руїнах на південному заході. Хоч були зроблені а багатообіцяючі кроки при вирішенні таємниці руїн на південному заході, в 1920 році Американський музей природної історії припинив фінансування досліджень Дугласа

Створення Обсерваторії Стюарда
Після п'ятирічної перерви з астрономії Дуглас залишив Флагстафф і в 1906 році і прийняв посаду асистента з фізики та географії в Університеті Арізони в місті Тусон, штат Арізона. Майже негайно після прибуття в Тусон, Дуглас відновив свої програми астрономічних досліджень, використовуючи 8-дюймовий рефрактор і активно почав шукати фінансування для будівництва великого телескопа в Тусоні. У цей період Дуглас працював в Арізонському університеті як голова факультету фізики та астрономії, тимчасовий президент, і, нарешті, декан коледжу, мистецтв та наук.

18 жовтня 1916 р. Президент університету Руфус фон Кляйн Сміт оголосив, що анонімний донор дав університету 60 000 доларів США "... для того, щоб придбати величезний телескоп"; Пізніше донором виявилася пані Лавініа Стюард з м. Oракл, штат Арізона, багата вдова з інтересом до астрономії та бажанням вшанувати пам'ять її покійного чоловіка Генрі Стюарда . Дуглас планує використати подарунок Стюарда для побудови 36-дюймового ньютонівського телескопа. Компанія Warner & Swayze з Клівленда, штат Огайо, отримала контракт на будівництво телескопа, але вступ Сполучених Штатів до Першої світової війни затягував контракт, оскільки Warner & Swayze уклали договори для поставок на фронт, які мали пріоритет. До цього часу експерти у великих рефлекторах були в Європі, але війна не давала змоги укладати контракти з жодною європейською компанією, тому Дугласу довелося знайти американську компанію, яка могла б це зробити. Після пари невдалих відливок компанія Spencer Lens Co. з Буффало, штат Нью-Йорк, нарешті виготовила дзеркало для телескопа Стюарда.

Телескоп був остаточно встановлений в будівлі обсерваторії в липні 1922 р., А Обсерваторія Стюарда була офіційно відкрита 23 квітня 1923 р. У своїй промові Дуглас сказав:

«Ця установа повинна бути присвячена науковим дослідженням. Наукові дослідження - широкомасштабне передбачення бізнесу. … Так і з науково-дослідними установами. У цій обсерваторії я щиро сподіваюсь, що межі людського пізнання будуть просунуті вздовж астрономічних напрямків. Астрономія була першою наукою, розробленою нашими первісними предками тисячі років тому, тому що вона вимірювала час. Виконуючи ту саму функцію, вона зіграла величезну роль у людській історії, і сьогодні вона розповідає нам факти, про розміри нашого Всесвіту; Можливо, завтра це дасть нам практичну допомогу, показуючи нам, як прогнозувати кліматичні умови в майбутньому».
Будівля обсерваторії Стюарда

З6" рефлектор обсерваторії Стюарда.

SIDEROCRATOR

25 років тому 4 липня 1997 року спускальний апарат місії Mars Pathfinder здійснив м’яку посадку на території Долини Ареса. Він доставив на Червону планету стаціонарну платформу, а також перший в історії марсохід Sojourner.

Марсохід Sojourner мав розміри 0,65 × 0,48 × 0,3 метра та масу — 11,5 кг. Він був оснащений трьома камерами та спектрометром. Для отримання енергії використовувалася сонячна батарея та неперезаряджальний акумулятор. Для захисту електроніки від впливу низьких температур апарат також був оснащений трьома радіоізотопними нагрівачами, які містять кілька грамів плутонію-238.

На поверхню Марса опустився 4 липня 1997 року в складі спускного апарата. Марсохід був розрахований на 7-сольну (сол — марсіанська доба) місію, з можливістю розширення до 30 солів . Проте він працював протягом 83 солів, до того моменту, коли спускна станція «Патфайндер», що діяла як ретранслятор, вийшла з ладу (після чого ровер втратив можливість спілкуватися безпосередньо з Землею); останній контакт з нею відбувся о 10:23 UTC 27 вересня 1997 року, разом з цим зв'язок обірвався і з марсоходом, попри те, що він перебував у робочому стані. Місце останньої зупинки марсохода досі невідоме.
Місія Mars Pathfinder стала важливою віхою у справі вивчення Червоної планети. Успіх Sojourner наочно продемонстрував перспективи марсоходів. Надалі NASA відправила на Марс ще чотири ровера, з кожним разом збільшувала їхні розміри, посилювала наукову начинку та встановлювала все більш й більш амбітні цілі. У кожному з них можна знайти частинку ДНК тієї невеликої машини, яка сіла на Марс двадцять п’ять років тому.

SIDEROCRATOR

В ці дні з 16 по 22 липня 1994 р. відбулося падіння комети Шумейкер-Леві 9 (D / 1993 F2 Shoemaker-Levi) на Юпітер.

Комета була відкрита в березні 1993 р на обсерваторії Маунт Паломар подружжям Юджином і Кароліною Шумейкер спільно з Девідом Леві (Eugene Shoemaker, Carolyn Shoemaker, David Levy). У той момент вона вже розпалася на кілька десятків фрагментів, діаметр найбільших з яких досягав 2 км. Проведені згодом розрахунки показали, що, швидше за все, «хвостата зірка» була захоплена гравітацією Юпітера десь на початку 1970-х років. 7 липня 1992 вона пройшла на відстані всього 15 тис. км від хмарного покриву газового гіганта - глибоко всередині межі Роша для твердих тіл. В результаті приливні сили роздрібнили її на два десятка великих і безліч дрібних осколків.

Після розрахунку орбіти уламків комети стало ясно, що вони увійдуть в атмосферу Юпітера липні 1994 р Новина про це викликала сенсацію в науковому середовищі. За всю історію ще жодній людині не доводилося спостерігати настільки масштабного зіткнення двох небесних тіл. Для того, щоб побачити його наслідки, астрономи задіяли всі доступні інструменти: від наземних обсерваторій до космічного телескопа Hubble, а також космічні апарати Galileo і Voyager 2.
Як і передбачали розрахунки, фрагменти D / 1993 F2 почали входити в атмосферу Юпітера 16 липня 1994 р Наслідки бомбардування перевершили найсміливіші прогнози. Незважаючи на те, що кометні уламки впали на не видиму з Землі півкулю планети, телескопи зареєстрували найпотужніші спалахи в її атмосфері (зокрема, було відзначено короткочасне збільшення яскравості супутників Юпітера, які перебували «в секторі видимості» місць падіння). За оцінками вчених, енергія, що виділилася при зіткненні з найбільшим з уламків, склала близько 6 млн мегатонн у тротиловому еквіваленті. За даними зонда Galileo, температура вибуху сягала 23 700 ° C.

Бомбардування викликало масштабні збурення в юпитеріанській атмосфері. Після неї на планеті залишився ряд темних плям. Розмір найбільшого з них досягав 12 тис. Км, що можна порівняти з діаметром Землі. Плями були добре помітні навіть в аматорські телескопи з апертурою всього 60-70 мм. На думку більшості спостерігачів, довгий час вони залишалися більш помітними, ніж Велика Червона Пляма. Що цікаво, до бомбардування багато астрономів висловлювали сумніви в тому, що вона залишить якісь помітні сліди.

Темні плями спостерігалися протягом багатьох місяців після бомбардування. У наступні чверть століття астрономи ще кілька разів відзначали зіткнення з Юпітером різних об'єктів. Але жодне з них навіть близько не могло зрівнятися з грандіозним шоу, влаштованим уламками комети Шумейкер-Леві 9. Вважається, що тіла подібного розміру стикаються з найбільшою планетою Сонячної системи в середньому один раз в 6 тис. Років. Тому тим, хто зміг стати свідками цього рідкісного події, дійсно неймовірно пощастило.
Ця подія стала поворотною і для мене, почувши в новинах що комета падає на Юпітер, а особливо побачивши ефекктну картинку я на наступний день побіг до вчителя географії в сусідній під"їзд, в нього тоді було чудо техніки - ТАЛ 150 на дебелому штативі. в наступний вечір він його сусіди по поверху та з десяток школярів з будинку вийшли на пустир за мікрорайоном і почали спостереження, Юпітер тоді був у сузір"ї Діви і вже хилився до заходу, але нам все ж вдалося побачити плями на його диску. Так я захопився цією наукою.

SIDEROCRATOR

16-17 липня 1850 року було отримано першу фотографію зорі. Їм став дагеротип зірки Веґа, (a Lyrae) виконаний астрономом Вільямом Бондом спільно з фотографом-дагеротипістом, експериментатором Джоном Віплом, із використанням 15-дюймового (38.1 см) Великого рефрактора Гарвардської обсерваторії.
Враховуючи малу чутливість йодосрібної емульсії експозиція зайняла 100 с.

SIDEROCRATOR

7 липня 1978 р. було оголошено про відкритття Харона супутника Платона.

Саме відкриття відбулось ще 22 червня того ж року,Харон був відкритий американським астрофізиком Джеймсом Крісті на знімку, отриманому у Військово-морській обсерваторії США, Флегстафф, Аризона. Плутон на отриманому знімку мав дещо видовжену форму, в той час як зорі, які були на цій самій фотографії, не мали спотворень. Повідомлення про це відкриття було опубліковано Міжнародним астрономічним союзом 7 липня 1978 року.

Після перевірки архівів обсерваторії виявилося, що деякі зображення Плутона, зняті в умовах хорошої видимості, також дещо витягнуті, в той час як зображення зір — ні. Це можна було пояснити наявністю у Плутона супутника, який розташовувався настільки близько до нього, що роздільності телескопа не вистачало для того, щоб побачити їх окремо.

Тимчасовим позначенням відкритого супутника стало 1978 P 1. Військово-морська обсерваторія США пропонувала назву «Персефона» — ім'я дружини Аїда / Плутона. Однак сам першовідкривач ще 24 червня 1978 року вибрав для супутника ім'я Харона — перевізника душ померлих через Стікс. Не останню роль відіграло і те, що перші чотири літери Char відповідали імені дружини Крісті, Шарлін. 3 січня 1986 року МАС затвердив назву Харон.

40 років потому. Джим Крісті з фотографією Харона

SIDEROCRATOR

23 липня 1995 р. було відкрито комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа)

Гейла — Боппа — довгоперіодична комета, яка є можливо, найбільш «видимою» кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року

Комета була відкрита 23 липня 1995 року на дуже великій відстані від Сонця (близько 7,2 а. o.), що дозволило зробити припущення, що вона буде досить яскравою і при проходженні біля Землі. І хоча яскравість комет дуже важко передбачити, ця комета повністю виправдала та навіть перевершила очікування, коли пройшла перигелій 1 квітня 1997 року. Інколи комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) ще називають «Великою кометою 1997 року».

Поява комети Хейла — Боппа викликала паніку серед людей, якої не спостерігалося довгий час. Широкий розголос отримали чутки, що за кометою летить корабель прибульців. Ці ж чутки стали поштовхом до масового самогубства серед послідовників нового релігійного руху «Брама раю».

Комета була відкрита незалежно одним від одного двома американськими спостерігачами — Аланом Гейлом та Томасом Боппом. Гейл провів безліч безплідних годин у пошуках комет. Біля свого будинку в Нью-Мексико він спостерігав за вже відомими кометами, коли близько опівночі раптом натрапив на туманний об'єкт величиною 10,5 поряд з кульовим зоряним скупченням M70 в сузір'ї Стрільця. Гейл спершу встановив, що поряд з цим скупченням немає інших об'єктів глибокого космосу. Далі він виявив, що об'єкт помітно переміщується на фоні зірок (а значить, знаходиться у Сонячній системі) і написав електронного листа у Центральне бюро астрономічних телеграм, яке відстежує астрономічні відкриття.

У Боппа не було власного телескопа. Він був на природі з своїми друзями біля міста Стенфілд в штаті Аризона і спостерігав за зоряними скупченнями і галактиками, коли в окулярі телескопа, що належав його другу, перед очима Томаса промайнув відбиток світла. Звірившись із зоряними картами, Бопп зрозумів, що ця плямочка є новим об'єктом і відправив телеграму (через поштове відділення Western Union) туди ж, куди і Гейл.

Наступного ранку було підтверджено відкриття нової комети, якій дали назву комета Гейла — Боппа та позначення C/1995 O1. Про відкриття було оголошено у циркулярі № 6187 Міжнародного астрономічного союзу. На час відкриття комета знаходилася на відстані 7,1 а. o. від Сонця між Юпітером і Сатурном.

Незабаром після відкриття, були знайдені більш ранні знімки комети. Так, Теренс Дікінсон знайшов комету на своєму знімку, зробленому 29 травня 1995 року, а Роберт Макнот — на знімку, зробленому 27 квітня 1993 у Англо-австралійському телескопу, тобто за два роки до відкриття комети. У той час її величина становила 18m, а відстань від Сонця — 13,0 а. o.

Комета стала помітною неозброєним оком в травні 1996. Попри те, що збільшення яскравості дещо сповільнилося в другій половині року, вчені досить оптимістично передбачали, що комета буде дуже яскравою. Через близькість до Сонця комети у грудні 1996 спостережень за нею були утруднені, проте в січні 1997 року вона знову стала добре помітна та була настільки яскравою, що її можна було побачити навіть при світлі ліхтарів великих міст.

Наближаючись до Сонця, комета Гейла — Боппа ставала все яскравішою: у лютому вона досягла 2-ї зіркової величини і вже можна було розрізнити її хвіст — іонний, блакитного кольору, направлений у протилежну від Сонця сторону та пиловий, жовтуватого відтінку, зігнутий по орбіті комети. Сонячне затемнення у Східному Сибіру та Монголії 9 березня дозволило побачити комету вдень. 23 березня 1997 року комета Хейла — Боппа підійшла до Землі на мінімальну відстань — 1,315 а. о. (196,7 млн км).[13]

При проходженні перигелію 1 квітня 1997 року комета являла собою приголомшливе видовище. З середньою величиною 0,7 вона сяяла яскравіше за будь-яку зорю (виключаючи Сіріус), а її два хвости розтягнулися по небу на 15—20 градусів (а невидимі для простого спостерігача їх частини — на 30—40°).Комету можна було спостерігати відразу після настання сутінок; і хоча багато «великих» комет проходять перигелій, знаходячись недалеко від Сонця, комету Гейла — Боппа можна було спостерігати і у північній півкулі протягом ночі.

Розвиток мережі Інтернет зумовив виникнення великої кількості сайтів, які відстежували подробиці польоту комети і навіть публікували щоденні фотографії. Таким чином, Інтернет зіграв велику роль в формуванні безпрецедентного суспільного інтересу до комети Гейла — Боппа.

Якщо комета підлетіла би на відстань 0,1 а. о. до Землі (як це зробила комета Хякутаке к 1996 році), вона перевищила б по яскравості Венеру, досягнувши 5-ї величини.

Після проходження перигелію комета перемістилася у південну небесну півсферу, а її яскравість стала згасати. Комета виглядала менш яскраво для спостерігачів у південній півкулі, проте вони змогли побачити, як її яскравість поступово згасала упродовж другої половини 1997 року. Останні відомі спостереження комети неозброєним оком відносяться до грудня 1997 року, отже, вона була видимою протягом близько 18 з половиною місяців. Цей термін побив попередній рекорд у 9 місяців, який був встановлений Великою кометою 1811 року.

Зараз комета віддаляється і її яскравість продовжує поступово згасати. У серпні 2004 року вона вилетіла за межі орбіти Урану, а станом на середину 2008 року знаходилася на відстані близько 26,8 а. о. від Сонця. У грудні 2010 року комета знаходилась на відстані 30,7 а. о. від Сонця. Проте, астрономи продовжують спостерігати за кометою. Приводом для цього є незвично довга активність комети. Недавні спостереження (жовтень 2007) свідчать, що у комети все ще є кома яскравістю близько 20m. Припускається, що причина незвично довгої активності криється в дуже повільному охолодженні гігантського ядра комети.

Очікується, що за кометою можливо буде спостерігати за допомогою великих телескопів приблизно до 2020 року, поки її яскравість не впаде до 30m. Комета повернеться до Землі приблизно в 4390 році. Передбачається, що в одному з наступних повернень комета Гейла — Боппа має 15%-й шанс стати навколосонячною та стати прародителем нового сімейства комет, такого як сімейство комет Крейца.

Попередній раз комета Гейла — Боппа пролітала поряд з Землею у липні 2215 до н. е. на приблизній відстані у 1,4 а. о. (4 200 років тому). Ніяких відомостей про спостереження за кометою у той період не знайдено. У червні того ж року комета майже не зіткнулась з Юпітером. Вважається, що це було її перше проходження через Сонячну систему.

Її орбіта майже перпендикулярна до площини екліптики, тому проходження комети біля планет трапляється вкрай рідко. Але у березні 1996 року комета пролетіла на відстані 0,77 а. о. від Юпітера — досить близький для того, щоб тяжіння цієї планети вплинуло на її орбіту. При цьому найвіддаленіша точка орбіти (афелій) від Сонця зсунулась з 525 до 370 а. о. Період повернення комети скоротився до 2400 років і наразі наступний прояв комети у Сонячній системі очікується у 4390 році.

Існує дуже низька вірогідність зіткнення комети Гейла — Боппа з Землею і становить 2,5 x 10−9. Проте у разі зіткнення наслідки для Землі будуть катастрофічними.

При наближенні до Сонця комета інтенсивно вивчалася астрономами. При цьому були зроблені деякі важливі та цікаві відкриття.

Одним з найбільш значимих результатів було виявлення у комети хвоста третього типу. На додаток до звичайних газового (іонного) та пилового хвостів, існував ще слабкий натрієвий, який можна було побачити лише за допомогою потужних інструментів та складної системи фільтрів. Натрієві потоки раніше помічали і в інших комет, але ні в однієї з них вони не утворювали хвіст. В комети він складався з нейтральних атомів та розтягнувся майже на 50 мільйонів кілометрів у довжину.

Джерело натрію знаходилося усередині голови комети, хоча і не в самому ядрі. Є декілька можливих механізмів утворення такого джерела, наприклад, зіткнення між частками пилу, що оточують ядро, або «витискування» натрію з цих часток під дією ультрафіолету. Поки що не зовсім очевидно, яким з наведених вище механізмів діє у кометі.

Тоді як пиловий хвіст просто залишався позаду комети, описуючи її траєкторію, а іонний був направлений прямо від Сонця, натрієвий хвіст пролягав між цими двома. Це говорить про те, що атоми натрію виштовхувалися з голови комети під тиском світла.

У кометі було виявлено високий вміст дейтерію у формі важкої води: майже в два рази більше, ніж в земних океанах. Це означає, що хоча зіткнення комет із Землею могли бути важливим джерелом води на планеті, вони не могли бути єдиним джерелом (якщо, звичайно, подібна концентрація характерна для всіх комет).

Також було виявлено наявність дейтерію у складі інших з'єднань водню. Співвідношення цих елементів різнилося у різних структурах, тому астрономи передбачили, що лід комети формувалися не у протопланетном диску, а у галактичній туманності. Теоретичні моделі утворення льоду у туманностях показують, що комета Гейла — Боппа утворилася при температурі 25—45К.

Спостереження комети Гейла — Боппа за допомогою спектроскопа виявили наявність групи органічних сполук, деякі з них ніколи не виявлялися у кометах. Ці складні молекули, такі як оцтова і мурашина кислоти та ацетонітрил, могли бути у складі ядра або утворитись у ході хімічних реакцій.

Спостереження комети Хейла-Боппа, здійснені за допомогою спектрометра на 3-метровому телескопі NASA на Гаваях, показали, що близько половини СО в кометі надходить безпосередньо з льоду, що зберігається в ядрі. Кількість цього CO по відношенню до води (12 відсотків) менше, ніж в спокійних областях молекулярних хмар, але узгоджується з вимірами в прото-зіркових оболонках, припускаючи, що льоди зазнали деякої обробки перед їх включенням до складу Хейла-Боппа. Решта СО виникає в комі, ймовірно, шляхом термічної деструкції більш складних молекул.

Комета Гейла — Боппа стала також першою кометою, у складі якої виявили благородний газ аргон. Благородні гази хімічно інертні та вкрай летучий, причому різні гази володіють різною температурою кипіння. Остання властивість допомагає при відстежуванні зміни температури льодовиків комети. Так, криптон випаровується при температурі 16—20 K. Було виявлено, що його вміст в кометі нижче у 25 разів у порівнянні з сонячним; навпаки, температура кипіння аргону 35—40 K і його вміст в порівнянні з сонячним вищий.

Так було встановлено, що температура внутрішніх льодовиків комети ніколи не перевищувала 40К, і в той же час у якомусь проміжку часу їх температура була вища за 20К. Наявність аргону в кометі означає, що комета сформувалася за орбітою Нептуна десь в поясі Койпера, а потім перемістилася до хмари Оорта.

Добре структуровані силікатні структури на довжинах хвиль близько 10 мкм були виявлені в комі комети Хейла-Боппа. Як виявилося, пилові дуги мають постійне значення швидкості розширення, а також немає ніякого збільшення поляризації від однієї дуги до іншої у видимій області, що суперечить наявності значної фрагментації. З іншого боку, спостереження рентгенівського випромінювання від комети дозволили висловити думку, що воно пов'язане з взаємодією між сонячними рентгенівськими променями й кометним пилом, а спостережувані кількаденні зменшення інтенсивності рентгенівських променів, можливо пов'язані з фрагментацією пилу. Аналіз спектрів комети, отриманих коли комета перебувала на відстанях від 6.9 до 1.4 астрономічних одиниць виявили низькі доплерівські зміщення ліній OH і CH3OH, що знаходиться в згоді з тим, що крижані зерна мають швидкості набагато нижчі, ніж швидкість СО. Низькі швидкості є очікуваними для великих зерен, а для дрібних зерен отримуються від фрагментації більш великих частинок. На необхідність врахування процесу фрагментації пилових частинок під час дослідження пилового хвоста комети C/1995 O1 (Hale-Bopp) також вказують проведені модельні дослідження пилового хвоста комети. Порівняння моделі пилових зерен з інфрачервоною спектрофотометрією комети вказує на те, що поруч з перигелієм (Rh<1.5 а.о.), високо пористі крупні зерна звільняються з більших глибин ядра, а подальше дроблення цих частинок додатково збільшує пористість зерен, результатом чого є більш значна фрагментація. Чинниками фрагментації можуть бути тепловий стрес і процес прискорення пилу. Механізмом, відповідальним за фрагментацію, також може бути дія електростатичних сил на крихкі пилинки з малою межею міцності на розрив або (і) випаровування CHON агрегатів.

Активність комети та викиди газу з неї не однаково розподілялися по всій поверхні ядра. Викиди проявляються у вигляді сильних викидів з певних областей комети. Завдяки спостереження за викидами газу стало можливим обчислити період обертання ядра комети. Було встановлено, що ядро дійсно обертається, проте у різний час, період обертання був різний: від 11 г. 20 хв. до 12 г. 5 хв. Накладення обертання комети Гейла — Боппа на кілька періодів обертання говорить про те, що ядро мало більш ніж одну вісь обертання.

Ще один період (названий «суперперіодом»), розрахований за викидами пилу з поверхні, дорівнював 22 дням. Проте у березні 1997 року несподівано з'ясувалося, що в проміжку з лютого по березень комета змінила напрям обертання на протилежний. Точні причини подібної поведінки залишаються невідомими, проте є припущення що причиною цього явища є сильний неперіодичний викид газу.

Нижче наведо фото комети зроблені О. Наумовим

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213829 раз)