Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213471 раз)

SIDEROCRATOR

130 років тому 9 вересня 1892 р. американський астроном Едвард Барнард (Edward Barnard) за допомогою 91-сантиметрового рефрактора Лікської обсерваторії відкрив 5-й супутник Юпітера Амальтею.
Вона стала останнім супутником, відкритим за допомогою візуальних спостережень (а не методом фотографії), і першим супутником Юпітера, виявленим після відкриття галілеєвих супутників 1610 року.
Спочатку Барнард не вважав за потрібне давати цьому супутнику якесь ім'я. Він називав його просто п'ятим супутником Юпітера (JV, Jupiter V). У ті часи номерами позначали й чотири галілеєві супутники — їх імена, запропоновані ще в XVII столітті Симоном Марієм, практично не використовували. Але інші астрономи незабаром після відкриття JV запропонували для нього багато варіантів назви. Так, Каміль Фламмаріон 1893 року запропонував назву «Амальтея» на честь кози (в пізнішіх варіантах міфу — німфи) Амальтеї, яка вигодувала молоком маленького Зевса (в римському пантеоні — Юпітера). Барнард же вважав, що ім'я годувальниці Зевса не підходить такому маленькому об'єкту[16]. Крім того, ще 1871 року воно було задіяне для одного з астероїдів. Проте це ім'я поступово ввійшло в ужиток і 1976 року було затверджене Міжнародним астрономічним союзом на XVI Генеральній асамблеї.

Лікський рефрактор.

фото Амальтеї отримане КА Галілео в 2002 р.

повідомлення про відкриття Альматеї

SIDEROCRATOR

165 років тому 10 вересня 1857 р. народився американський астроном, засновник журналу «Astrophysical Journal» Джеймс Кілер (James Edward Keeler 1857-1900)

Американський астроном Джеймс Едуард Кілер народився 10 вересня 1857 р в м. Ла Салль (Іллінойс). У школі навчався тільки до 12 років і середньої освіти не одержав. Зацікавившись ще в юнацькі роки астрономією, Кілер створив домашню обсерваторію, для якої сам зробив невеликий рефрактор, квадрант, меридіанний круг. У двадцятирічному віці він став вільним слухачем в університеті Дж. Гопкінса в Балтіморі, гроші для оплати навчання він заробляв, працюючи асистентом професора фізики в університеті.
В 1881 р. Кілер одержав диплом бакалавра і поїхав у Піттсбург працювати асистентом С. Ленглі, директора обсерваторії Аллегені. Протягом одного року (1883—1884) він стажувався у Гейдельберзькому і Берлінському університетах, після чого повернувся до Аллегені. У 1886 р. він став першим астрономом-професіоналом Лікської обсерваторії, яка тоді будувалася на горі Гамільтрн в Каліфорнії.
Коли став до ладу 36-дюймовий рефрактор цієї обсерваторії, в;той час найбільший у світі, Кілер був одним із основних спостерігачів на цьому інструменті. За допомогою спектроскопа він виміряв довжини хвиль яскравих ліній у спектрах багатьох газових туманностей і вперше визначив їх променеві швидкості (1890). В 1891 р. Кілер залишив на 7 років Лікську обсерваторію, щоб зайняти посаду директора обсерваторії Аллегені. Тут він побудував спектрограф, з яким одержав фотографії спектра кільця Сатурна. Вимірявши дуже точно променеві швидкості різних частин кільця, Кілер знайшов, що внутрішній його край обертається швидше, ніж зовнішній; тим самим він одержав перший безпосередній доказ того, що кільця складаються із окремих частинок, які рухаються незалежно одна від одної (1895). Також Кілер — відкривач двох астероїдів (один з них було загублено і перевідкрито лише через 100 років).

Повернувшись у 1898 р. до Лікської обсерваторії, Кілер очолив її. Він закінчив установку 36-дюймового Крослеївського рефлектора і з цим інструментом одержав велику серію фотографій туманностей. Вивчення цих фотографій привело його до висновку, що серед туманностей переважають спіралі, які пізніше були ототожнені із позагалактичними зоряними системами — галактиками.

Разом з Дж. Е. Гейлом він був засновником і першим редактором журналу «Astrophysical Journal».

SIDEROCRATOR

170 років тому 12 вересня 1852 р. народився англійський астроном німецького походження Артур Шустер (Arthur Friedrich Schuster (1852-1934).

Артур Шустер народився 12 вересня 1851 року під Франкфурті-на-Майні.
Освіту здобув в Гайдельберзькому університеті за нарямом фізика. У 1875 році став британським підданим і в тому ж році був призначений керівником експедиції в Сіам для вивчення затемнення сонця.

затемнення 6.04.1875
Фото Артура Шустера
Продовжував навчання в Манчестерському університеті. У 1876-1881 рр. працював в Кавендішської лабораторії Кембриджського університету, в 1881-1907 рр. - професор університету.

У 1882 році Артур Шустер поїхав спостерігати сонячне затемнення в Єгипет і отримав першу фотографію спектра сонячної корони.
Також вперше в історії під час затемнення було відкрито кнову комету . Х/1883К1
Її поява була сюрпризом, і вона спостерігалася під час затемнення в перший і останній раз. Вона є членом сімейства навколосонячних комет Крейца, і на 4 місяці випередила появу іншого члена цієї родини - Великої вересневої комети 1882 року.

комета Х/1882 К1

Також Шустер довів, що провідність газу обумовлена його іонами. Прийшов до висновку, що катодні промені виникають в результаті бомбардування прискореними поблизу катода в сильному полі іонами газу. Перший показав, що відношення заряду до маси можна визначити по відхиленню катодних променів в магнітному полі (1884).

У 1890 році визначив верхню і нижню межі для відносини заряду до маси частинок катодних променів. У 1897 році перший припустив існування електрона в атомі. У 1900 році А. Шустер виконав перші систематичні дослідження процесів в іскрі. Побудував магнітометр (магнітометр Шустера - Сміта).

SIDEROCRATOR

В ніч з 23 на 24 версня 1846 р. було відкрито планету Нептун

фрагмент зоряної карти Карла Бремікера, з положенням Нептуна на 23-24 вересня 1846 р.

23 вересня 1846 астроном берлінської обсерваторії Йоганн Галле одержав лист від Урбена Левер'є з проханням здійснити пошуки зауранової планети за обчисленими ним координатами. Ґалле відразу ж перемовися з директором обсерваторії Йоганном Францем Енке, який санкціонував роботу з телескопом. Під час розмови був присутній студент-практикант Генріх д'Арре, який попросився до Ґалле помічником. Помітити серед зірок видимий планетний диск, розміром близько 3”, як передбачав Левер'є, не вдавалося, ймовірно, через використання окуляра з недостатнім збільшенням (для огляду широкої ділянки неба). Виявити планету можна було за видимим переміщенням її відносно зірок, але це потребувало б тривалих повторних спостережень. Тоді д'Арре запропонував порівнювати положення небесних світил, що спостерігаються, з картою зоряного атласу, складеною Карлом Бремікером, яка нещодавно була видана Берлінською Академією наук. Незабаром Ґалле виявив світлу точку, яку д'Арре на карті не знайшов, її позиція відрізнялась від передбаченої Левер'є приблизно на один градус. Ґалле і д'Арре негайно сповістили Енке, який як раз відзначав своє 55-річчя. Наступної ночі спільно з Енке вони провели повторні спостереження і переконалися, що світило пересунулося в точній відповідності з прогнозом Левер'є. Цього разу вдалося навіть виміряти діаметр диска, який склав 2,6 кутової секунди. Так було відкрито планету, названу згодом Нептуном.

SIDEROCRATOR

21 вересня 1969 р. було відкрито комету Чурюмова Герасименко
Внизу фотокопія кометного циркуляру з повідомленням про обставини відкриття

SIDEROCRATOR

215 років тому було відкрито комету C/1807 R1 (велика комета 1807).

Орбітальні дані, зібрані в північній півкулі, свідчать про дивний факт. Ця комета повинна була вперше виявлена спостерігачами у південній півкулі за кілька тижнів до її фактичного відкриття в північній півкулі. Проте таких даних не існує.

Фактичне відкриття часто зараховується на долю Августиніна Піза в Кастрогьявані на Сицилії, який нібито спостерігав за кометою дуже близько до горизонту на початку сутінок 9 вересня 1807 року, недалеко від яскравої зірки Spica (а Діви). У той час планети Венери, Марс і Сатурн також знаходилися поблизу комети. Завдяки своєму сприятливому розташуванню в південній частині неба Августин Піз в Кастрогьявані, можливо, зробив своє відкриття за кілька днів до того, як ряд інших спостерігачів у Європі самостійно виявили комету.

Зображення комети 1807 р. з "Астрономії" Дж. Рамбоссона (1875)

Сет Пейз (1764-1819) побачив комету ввечері 29 вересня (за місцевим часом). Наступного вечора в Марселі Жан-Луї Понс і його колега Жак-Йозеф Туліс (1768-1810) зробили перші спостереження комети та вимірювання її орбіти. В наступні 10 днів комета була незалежно віднайдена Жаком Віддалом та Оноре Флеергьюс у Франції, Едвард Пігот в Англії, Йоганн Сигізмунд Готфрід Хат та Йоганн Фрідріх Еул у Німеччині та Гонсалес в Іспанії.
довжина хвоста комети була від 7 ° до 8 °.

Повідомлення Натанієля Бодвіча про спостереження комети

Наприкінці вересня, комета зблизилася з Землею. Комета була видна неозброєним оком протягом жовтня. 1 жовтня Йоганн Елерт Боде повідомив про хвіст довжиною 5 °. 4 жовтня Хут повідомив, що хвіст розділений на прямий у довжину хвіст 6 ° і короткий, вигнутий хвіст. Обидва хвости були також помічені 20 жовтня, коли Генріх Вільгельм Олберс зазначив, що два хвости розділені на 1,5 °; більш північний хвіст був дуже вузьким, тонким і прямим і довжиною близько 10 °, тоді як більш південний хвіст був широким, коротким і довжиною близько 4,5 °.
Через кілька днів ці дві хвости більше не могли бути відрізнені один від одного; У Натчезі, штат Міссісіпі, Вільям Данбар побачив 24 жовтня лише єдиний хвіст, який мав довжину 2,7 °. У Геттінгенському університеті Йоганн Ієронім Шретер зробив точні спостережні вимірювання комети з 4 жовтня 1807 року по 18 лютого 1808 року.

У листопаді-грудні комета все ще була видна неозброєним оком, але її яскравість неухильно зменшувалася, і до кінця листопада хвіст був важко розпізнати. 20 листопада Вільям Гершель оцінив, що довжина хвоста становить 2,5°, але на початку грудня він міг визначити короткий хвіст лише за спостереженням у великому рефракторі.

За станом на січень 1808 р. Немає повідомлень про спостереження комети за допомогою неозброэеного ока. Останнє телескопічне спостереження комети, зроблене 19 лютого Ольберсом, 24 лютого Фрідріхом Вільгельмом Бесселем, а 28 лютого, після довгого пошуку, Данбаром. Останнє телескопічне спостереження зробив Вінсент Вишневський у Санкт-Петербурзі 27 березня 1808 року.

20 вересня комета досягла яскравості між 1 і2 величиною .

У жовтні 1807 року Боде, Іоганн Карл Буркхардт і Френсіс Тріснекер розрахували оцінки параболічної орбіти для комети. Спочатку Бессель також розрахував параболічну орбіту, але додаткові спостереження дозволили йому обчислити еліптичну орбіту. Оскільки ця оцінка еліптичної орбіти все-таки не узгоджується з спостереженнями Бесселя, він розробив новий метод для обчислення орбітальних елементів. Метод Бесселя враховував зміну гравітаційних впливів Сонця та планет поблизу комети та краще використовував дані спостережень за допомогою техніки оцінки найменших квадратів, розробленої кількома роками раніше Карлом Фрідріхом Гаусом.

Велика комета 1807 року - це перша комета довгого періоду (крім комета Галлея, яка вже була відома як періодична), для якої існує емпірична перевірка того, що вона рухається в еліптичній, а не параболічній орбіті.

Використовуючи спостереження протягом 187 днів, Бессель обчислив витягнуту орбіту, нахилену до екліптики близько 63 °. в перигелії, що відбувся 19 вересня 1807 року, комета становила близько 0.646 а.о. до Сонце. Комета була 11 вересня близько 0.775 ао від Венери і 15 вересня близько 0,836 ао від Марса. 26 вересня комета зробила свій підхід до Землі на відстані приблизно 1,15 ао; для великої комети ця відстань надзвичайно велика - лише дві інші відомі великі комети змогли наблизитись до 1 AU до Землі, а саме - Велика комети 1811 року та Комета Хейла-Боппа.

Polaris

Так, щось давно немає Великих комет.

З 1800 року:

Great Comet of 1811
Great Comet of 1819
Great Comet of 1843
Great Comet of 1844
Donati's Comet – 1858
Great Comet of 1861
Coggia's Comet – 1874
Great Comet of 1882
Great Comet of 1901
Great Daylight Comet of 1910
Halley's Comet – 1910
Comet Skjellerup–Maristany – 1927
Comet Arend–Roland – 1957
Comet Mrkos – 1957
Comet Seki-Lines – 1962
Comet Ikeya–Seki – 1965
Comet Bennett – 1970
Comet West – 1976
Comet Hyakutake – 1996
Comet Hale–Bopp – 1997
Comet McNaught – 2007

Тобто в середньому кожних 10 років, хоча найдовша перерва була 30 років 1927 - 1957.

SIDEROCRATOR

Цитата: Polaris від 30 Вересня 2022, 10:18:47

Так, щось давно немає Великих комет.

З 1800 року:

Great Comet of 1811
Great Comet of 1819
Great Comet of 1843
Great Comet of 1844
Donati's Comet – 1858
Great Comet of 1861
Coggia's Comet – 1874
Great Comet of 1882
Great Comet of 1901
Great Daylight Comet of 1910
Halley's Comet – 1910
Comet Skjellerup–Maristany – 1927
Comet Arend–Roland – 1957
Comet Mrkos – 1957
Comet Seki-Lines – 1962
Comet Ikeya–Seki – 1965
Comet Bennett – 1970
Comet West – 1976
Comet Hyakutake – 1996
Comet Hale–Bopp – 1997
Comet McNaught – 2007

Тобто в середньому кожних 10 років, хоча найдовша перерва була 30 років 1927 - 1957.

Можна ще приліпити комету Неовайз

Polaris

Та ну, її не порівняти з Hale–Bopp чи McNaught.

SIDEROCRATOR

Цитата: Polaris від 30 Вересня 2022, 10:55:54

Та ну, її не порівняти з Hale–Bopp чи McNaught.

На безриб'ї й рак - риба

SIDEROCRATOR

27 вересня — 15-та річниця (2007) з дня запуску автоматичної міжпланетної станції Dawn для вивчення Церери і Вести
http://www.astroclub.kiev.ua/forum/index.php?topic=37611.msg460580#msg460580

SIDEROCRATOR

170 років тому в ніч з 1на 2 жовтня 1847 р. американський астроном Марія Мітчелл (Maria Mitchell)(1818-1889) відкрила комету С/1847 Т1, яка згодом стала називатись "комета місс Мітчелл". Вона стала другою після Кароліни Гершель жінкою -астрономом, яка відкрила комету

Марія Мітчелл народилася в 1818 році у великій сім'ї квакерів у м Нантакеті. Її батько був вихователем, а пізніше працював у банку. Мітчелл заохочував до освітуи всіх своїх дітей, навіть дівчат, що було незвичайним у той час.

Астрономія - була улюбленим предметом Марії Мітчелл. У сім'ї був невеликий телескоп, і всі діти допомагали батькові проводити спостереження.
Мітчелл працювала шкільною вчителькою, потім бібліотекарем у Нантакеті, продовжуючи свої астрономічні спостереження. Її батько заохочував її, і через нього Мітчелл пощастило познайомитись з деякими найвідомішими вченими країни, хоча, як правило, як молода жінка, вона соромилася і уникала компанії.

У той час відкриття нової комети було визначним досягненням. Король Данії Фрідріх VI запропонував приз за телескопічне відкриття кожної нової комети.
Мітчелл кожної ясної ночі піднімалася на дах будинку і проводила спостереження в 2" телескоп.

Увечері 1 жовтня 1847 р. Мітчелл відправилась на дах, щоб розпочати свої спостереження. поблизу полярної зорі вона помітила невелику розмиту смужку, невидиму неозброєним оком, і вона зразу ж здогадалася, що це може бути комета. Вона зразу побігла сказати про це батькові. Він хотів оголосити про відкриття відразу, але вона була більш обережною. Вона записала позицію об'єкта, і продовжувала спостерігати ще, щоб бути впевненою, що це комета. 3 жовтня батько Мітчелл відправив листа до Кембриджу, оголосивши про відкриття.

Однак виявилося, що інші бачили комету приблизно в той же час. Отець де Віко в Римі 3 жовтня спостерігав ту ж комету, і незабаром після цього кілька інших людей спостерігали той самий об'єкт. Однак пріоритет Мітчелл був визнаний, і вона отримала медаль від короля Данії.

Це принесло Мітчелл міжнародну славу. У 1848 році вона була першою жінкою, обраною членом Американської академії мистецтв та наук. Вона також була членом Американської асоціації сприяння науці.

У 1865 році вона стала професором астрономії в Коледжі Вассар, ставши першою жінкою, призначеною на факультет. Вона також отримала звання Директора обсерваторії коледжу.
Впродовж своєї кар'єри Мітчелл зробила багато інших астрономічних спостережень, включаючи спостереження за плямами, кометами, туманами, зірками, сонячними затемненнями і супутниками Сатурна та Юпітера.

SIDEROCRATOR

65 років тому 4 жовтня 1957 року на орбіту вийшов перший в історії штучний супутник Землі.

Початок космічної ери був би неможливим без конструктора Сергія Корольова, якому належала ідея створити штучний супутник. Уродженець Житомирщини керував проектом від його спорудження до запуску, і став тією людиною, що своїми знаннями проклала нам шлях до зірок.

Chepurny

Цитата: SIDEROCRATOR від 04 Жовтня 2022, 08:57:39

65 років тому 4 жовтня 1957 року на орбіту вийшов перший в історії штучний супутник Землі.

O! Початок Ери Великого Забруднення навколоземного простору! Корольов вказав шлях Ілону Маску, Маск сказав: that's good, but why so little?

WEST

Менi дуже жаль Марса. Була планета дiвоче чиста. А тепер там стiльки штучного "смiття" з Землi!

SIDEROCRATOR

290років тому 6 жовтня 1732 р. народився англійський астроном Невіл Маскелайн.

Маскелайн вирішив стати астрономом, будучи вражений сонячним затемненням 1748 р. Вищу освіту здобув (1754) у Триніті-коледжі Кембриджського університету. Працював асистентом Джеймса Бредлі в Гринвіцькій обсерваторії. За вказівкою Бредлі побував в експедиціях на островах св. Єлени, де спостерігав (1761) проходження Венери по диску Сонця, та Барбаросі (випробовував нові хронометри Гаррісона). З 1765 р. і до кінця життя (протягом 46 років) був директором Гринвіцької обсерваторії і п’ятим королівським астрономом.

Галузь наукових інтересів Невіла Маскелайна — позиційна астрономія. Виконав велику кількість (загалом 90 тисяч) спостережень Сонця, Місяця, планет і зір, вдосконаливши методику і техніку спостережень (винайшов пересувний окуляр, щоб спостерігати проходження через кожну нитку, першим став розрізняти, визначаючи час, десяті долі секунди тощо). Дуже точно виміряв положення 36 фундаментальних (для укладання каталогів) яскравих зір і визначив їх власні рухи (Вільям Гершель на підставі цих власних рухів згодом знайшов положення апекса Сонця). Розробив (1761) метод визначення довготи за спостереженнями Місяця. Приділяв увагу систематичним спостереженнями Місяця для поліпшення місячних таблиць Тобіаса Майєра, які використовували при визначенні довготи. Заснував (1767) англійський астрономічний щорічник «Nautical Almanac».

SIDEROCRATOR

115 років тому 11 жовтня 1907 р. народився Володимир Платонович Цесевич

Йому одному з перших прийшла в голову думка про використання переваг південного неба для спостережень змінних зірок. Був одним із засновників Душанбінської обсерваторі (нині – Інститут астрофізики АН Таджикістану).

В 1937 – 1942 роках був співробітником Астрономічного інституту АН СРСР у Ленінграді. Доктор наук з 1944 року.

З 1944 року життя В. П. Цесевича було пов’язане з Одеським державним університетом імені І. І. Мечникова, де він завідував кафедрою. За сумісництвом у 1948 – 1951 роках очолював Головну астрономічну обсерваторію АН УРСР, де започаткував спостереження і дослідження змінних зірок.

В 1948 році його було обрано членом-кореспондентом Академії Наук УРСР.

Заснована ним скло тека знімків неба Одеської обсерваторії вийшла за кількістю астронегативів на третє місце в світі (після колекцій Гарвардської обсерваторії в США і Зонненбергської обсерваторії у Німеччині).

Був одним із співавторів колективної монографії у 3 томах «Змінні зірки» (1947 р.).

Крім суто наукової, дуже важливою у житті В. П. Цесевича була педагогічна та популяризаторська діяльність. Його книга «Що і як спостерігати на небі» (1950 р.) витримала шість видань.

В. П. Цесевич є автором 753 наукових та науково-популярних робіт, зокрема, всесвітньо відомих монографій «Затемнені зорі» та «Зорі типу RR Ліри». Основні праці присвячені змінним зорям, їх математичному моделюванню, зокрема, дослідженню змін їхнього блиску, теорії затемнень подвійних зір та складанню таблиць для визначення їх характеристик.

Автор монографії «Звезды типа RR Лиры» (1966) та колективної монографії «Пульсирующие звезды» (1970).

Відомий педагог і активний популяризатор астрономічних знань. Автор науково-популярних книжок «Переменные звезды и их значение для изучения Вселенной» (1949), «Переменные звезды и их наблюдения» (1980), «Что и как наблюдать на небе?» (6-е видання, 1984). Прочитав (1963) першу лекцію «Прогулянка по зоряному небу» в Одеському планетарії, який було відкрито завдяки його наполегливим зусиллям.

в жовтні 2017 р. в ГАО Цесевичу була відкрита меморіальна дошка

SIDEROCRATOR

440 років тому 15 жовтня 1582 р. в Європі було введено новий календар.

Реформа календаря мала за мету ліквідувати зсув весняного рівнодення: від запровадження юліанського календаря до 16 століття виникла різниця в 10 днів порівняно з фактичним настанням рівнодення. Оскільки дата весняного рівнодення є важливою для визначення дати Великодня, це створювало проблеми. Згідно з нововведенням папи Григорія 13, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Цього дня в Італії, Франції, Іспанії, Португалії та Речі Посполитій (зокрема, й на території України) запроваджено григоріанський календар — десять днів було вилучено з календаря.
До Григорія XIII проект намагалися здійснити папи Павло III і Пій IV, але успіху вони не досягли. Підготовку реформи за вказівкою Григорія XIII здійснювали астрономи Христофор Клавий і Алоізій Луллій. Результати їхньої праці були зафіксовані в папській буллі, підписаної понтифіком і названої Inter gravissimas ( «Серед найважливіших»)

1583 року Григорій XIII надіслав Константинопольському Патріарху Ієремії II посольство з пропозицією перейти на новий календар. Наприкінці 1583 року на соборі в Константинополі пропозицію було відкинуто як невідповідну канонічним правилам святкування Великодня.

В Україні григоріанський календар де-юре було запроваджено одразу ж після його ухвалення Папою Римським (оскільки 1582 року українські землі входили до складу Речі Посполитої, що була офіційно католицькою державою). Проте в той час ситуація між польською католицькою та українською православною церквою була дуже напруженою; спроби змусити православних прийняти григоріанський календар лише ускладнили ситуацію. Відтак українська православна (так само, як і греко-католицька) церква досі дотримується юліанського календаря.

SIDEROCRATOR

5 років тому 19 жовтня 2017 р. було відкрито перший міжзоряний астероїд 1І\Оумуамуа

19 жовтня 2017 року телескоп Pan-STARRS 1 на Гаваях зареєстрував слабкий обєкт, що рухається по небу, яку прийняли за комету. Вона виглядала як типовий астероїд. Але коли вирахували його орбіту, виявилося, що це тіло поза всяким сумнівом не утворилося всередині Сонячної системи, як усі інші астероїди або комети, що коли-небудь спостерігалися, а прийшло з міжзоряного простору. Спочатку об'єкт був класифікований як комета, але спостереження в ESO та інших обсерваторіях не виявили в нього жодних ознак кометної активності після того, як у вересні 2017 р. він пройшов на найменшій відстані від Сонця. Тоді його наново класифікували як міжзоряний астероїд та назвали 1I/2017 U1 (`Оумуамуа).

Для точного вимірювання параметрів орбіти, яскравості та кольору астероїда негайно задіяно Дуже Великий Телескоп ESO.

Комбінуючи зображення астероїда, отримані на VLT із приймачем FORS у чотирьох різних фільтрах, із зображеннями, отриманими на інших великих телескопах, група астрономів під керівництвом Карен Міч (Karen Meech) з Інституту астрономії на Гаваях, США, виявила, що обертається навколо своєї осі з періодом о 7.3 год.

Попередні обчислення орбіти астероїда показали, що він прийшов приблизно з боку яскравої зірки Веги у північному сузір'ї Ліри. Однак, навіть при запаморочливій швидкості приблизно в 90 000 км/год у міжзоряного об'єкта пішло стільки часу на політ до Сонячної системи, якщо близько 300 000 років тому астероїд був там, де зараз знаходиться Вега, вона сама була ще далеко звідти. Ймовірно, Оумуамуа сотні мільйонів років мандрувала Чумацьким Шляхом, не примикаючи ні до якої зірки, поки випадково не зустрілася на своєму шляху з Сонячною системою.

За оцінкою астрономів подібні Оумуамуа міжзоряні астероїди приблизно раз на рік пролітають крізь внутрішню область Сонячної системи, але так як їх блиск дуже слабкий і їх важко помітити, їх досі не реєстрували. Тільки з недавнього часу ширококутні телескопи, такі як Pan-STARRS, стали досить потужними, щоб їх помічати.

SIDEROCRATOR

400 років тому народився англійський архітектор, астроном та оптик Крістофер Рен (Сhristopher Wren 1632-1723)

Рен, який більше запамятався своіми архітектурними досягненнями, був ключовою фігурою лондонського королівського товариства.
Рен поступив до Вестмінстерської школи в 1642 році; Джон Драйден і Джон Лок були його однокурсниками. Вестмінстер був однією з небагатьох шкіл, які мали математику в навчальному курсі. У 1647 році Рен перебрався в Лондон. Тут він познайомився з багатьма відомими вченими. Тут Рен переклав трактат про сонячні годинники Вільяма Ойедреда на латинську мову. Він був доданий до 1652 р. Видання Clavis Mathematica.

Рен цікавився приладами,їхнім конструюванням і мав нахил до винаходу, який він використовував у власних дослідженнях. Рен був разом з Робертом Бойлєм, Сетом Уордом та Робертом Гуком в "Експериментально філософському Клубі ", який був створений Вільямом Петті. Гук зокрема схвалив новаторську роботу Рена в мікроскопічній ілюстрації в книзі Micrographia.
Інтереси Рена згодом перекинулись на астрономію та математику. його колега Уорд створив обсерваторію у Вадхамі з телескопами з фокусами 6, 12 і 22-футів, з якими вони зробили спільні спостереження. Рен також приєднався до аматора астрономії Пола Неіле в спостереженнях через 35-фут. телескоп в його маєтку. Рен і Джон Уолліс співпрацювали у виготовленні об"єктива 80-фут. телескопа, який показував якісне зображення Місяця.

Рен здійснив свої перші архітектурні завдання на початку 1660-х років, і був призначений королем Чарльзом до комісії, щоб відновити напівзруйнований собор Святого Павла. Він продовжував вести астрономічні спостереження з Гуком. Під час своєї поїздки в 1665р. з вивчення передової французької архітектури його супутниками були астрономи Адрієн Оз (з ним він провів спостереження комети 1664 року (C / 1664 W1)), Анрі Джасле і П'єр Піт, майстри, які поділяли його інтерес до і науки, і архітектури.

Рен як обдарований архітектор винайшов і англійський стиль бароко. Собор Святого Павла в Лондоні, це його шедевр. Рен побудував парафіяльні церкви, лікарні, академічні будівлі та Королівську обсерваторію в Грінвічі. Крім того, він знайшов час служити президентом, віце-президентом та членом ради Королівського товариства, на комітеті компанії "Гудзон-Бей".
Рен часто згадується в історії Королівського товариства Томаса Спратта (1667), де згадуються його вклад у рефракцію, теорію руху, кільця Сатурна, його місячний глобус та небесні карти.
Рен був провідним авторитетом в місячній географії, включивши мікрометр в окуляр телескопа, щоб уточнити вимірювання.

Велика комета 1664 року дала можливість для спільних спостережень та інтенсивної дискусії з Гуком. Рен прийняв популярне уявлення про те, що комети рухались по лінійних шляхах, тоді як Гук роздумував про замкнені, можливо, кругові орбіти.
У 1663 р. Рен побудував подвійний телескоп з вимірювальною шкалою, що дозволило б двом спостерігачам зосередитися на одному й тому ж об'єкті та більш точно оцінити відстань.

В 1675 році Рен побудував Королівську обсерваторію.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213471 раз)