Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213814 раз)

SIDEROCRATOR

200 років тому 23 жовтня 1822 р. народився німецький астроном Густав Шперер Gustav Spörer; (1822 - 1895) найбільш ідомий своїми дослідженнями сонячної активності.

Навчався в Берлінському університеті, де його найбільш впливовими вчителями були Генріх Вільгельм Доу та Йоганн Енке. Його дисертація про комету 1723 року (C / 1723 T1) дала йому ступінь доктора у 1843 році, після чого Шперер працював обчислювальником для Енке, відповідального за розрахунок кометних орбіт.
Шперер покинув Берлінську обсерваторію в 1846 році, щоб продовжувати кар'єру вчителя. Він викладав математику та природничі науки в різних гімназіях та гімназіях, спочатку в Бромберзі, потім у Пренцлау, а потім в Анкламі, де він залишався на 25 років і згодом став проректором.
Основний внесок Шперера в астрономію - це його великі дослідження сонячних плям та їх циклів, які він виконував під час викладання. Починаючи з 1860 р., працюючи з невеликим телескопом, він розпочав програму спостереження за сонячними плямами, яка була спрямована на визначення обертальних елементів Сонця з більшою точністю. Його перше завдання було визначити нахил осі Сонця відносно екліптики та довготу її висхідного вузла. Тоді Шперер вивчив очевидний обертовий рух сонячних плям, знову відкривши сонячне широтне диференціальне обертання, знайдене британським астрономом Річардом Каррінгтоном. Він також докладно досліджував, феномен, який він назвав "законом зон". «У будь-який момент циклу сонячні плями обмежуються двома відносно вузькими широтними смугами з обох боків сонячного екватора, і ці смуги поступово мігрують на екватор в ході циклу». Хоча така поведінка була відзначена раніше Каррінгтоном, Шперер вивчав це настільки послідовно, що це явище носить його ім'я. Шперер також зазначив, що послідовні цикли трохи накладаються, оскільки з'являються високошвидкісні смуги сонця, пов'язані з новим циклом, тоді як сонячні плями з попереднього циклу все ще можна бачити поблизу екватора. Нарешті, він відзначив загальну нестачу симетрії між кількістю плям, що спостерігаються в Північній та Південній сонячних півкулях.
Висока якість спостережень Шперера, проведені під протягом цілих років, привернула увагу вихователя цесаревича Фрідріха-Вільгельма (пізніше Кайзера Фрідріха II). Безпосереднім наслідком був подарунок 1868 року цесарем великого високоякісного телескопа, з яким Шперер мав можливість досліджувати сонячні плями.
В 1868 році його запросили взяти участь у німецькій експедиції зі спостереження затемнення сонця в Британську Східну Індію.
Визнання наукових зусиль Шперера в 1874 році призвело до призначення його в Потсдамську обсерваторію, де він став головним спостерігачем у 1882 році. Шперер згодом займався історичними дослідженнями, метою яких було вивчення того, чи діяв його "закон зон" у попередні цикли сонячної активності. Саме в ході цих досліджень він зазначив аномально низьку к-ть плям від 1645 до 1715 року, а також виражену асиметрію Північ-Південь на кількох плямах, які спостерігалися в той час. Дивно, але ці результати привернули мало уваги в той час, і цей цікавий провал в циклі сонячних плям тепер відомий як мінімум Маундера, хоча британський астроном Едвард Маундер публікував історичні дослідження сонячних плям як роботу Шперера. Ранній період зменшеної активності називається мінімум Шперера.

У 1885 році Шперер був нагороджений премією Вальца. Він також був обраний іноземним співробітником Королівського астрономічного товариства в 1886 році та відповідним співробітником Societa degli Spettroscopisti в Італії в 1889 році. Шперер пішов з Потсдамської обсерваторії 1 жовтня 1894 року.

SIDEROCRATOR

125 років років тому 21 жовтня 1897 було засновано Єркську обсерваторію.

Астрономічна обсерваторія у Чиказькому університеті (Вільямс Бей, штат Вісконсин, США). була заснована у 1897 Джорджем Гейлом і фінансувалася Чарльзом Єрксом. У цій обсерваторії встановлено телескоп-рефрактор із діаметром об"єктива 102 см (40 дюймів), виготовлений Елвіном Кларком; це був найбільший телескоп у світі до створення Маунт-Вілсоновського рефлектора. Він і досі залишається найбільшим рефрактором у світі. Також в обсерваторії є 40-дюймовий і 24-дюймовий (61 сантиметр) телескоп-рефлектор. Декілька менших за розміром телескопів використовуються з освітньою метою.

Свого часу в обсерваторії працювали такі видатні дослідники як Едвард Барнард, Едвін Габбл.

На сьогодні видатним досягненням обсерваторії є пектральна класифікація Йеркса (так відома як система MKK ) — система класифікації зірок, представлена в 1943 році Вільямом Вілсоном Морганом, Філіпом К. Кінаном та Едіт Келлман. Ця двовимірна ( температура та світність ) схема класифікації базується на спектральних лініях, чутливих до зоряної температури та поверхні тяжіння , які пов’язані зі світністю ( Гарвардська класифікаціябазується на температурі поверхні). Пізніше, в 1953 році, після деяких переглядів списків стандартних зірок і критеріїв класифікації, схема була названа класифікацією Моргана-Кінана , або MK.

У 1899 році були опубліковані спостереження супутника Нептуна Тритона, дані яких були записані за допомогою мікрометра Warner & Swasey. У

У 1906 році був опублікований зоряний каталог із понад 13 600 зірок. Крім того, у перші роки була важлива робота з дослідження Сонця, яка цікавила Гейла.

Поточні напрямки досліджень: вивчення міжзоряної речовини, утворення кулястих скупчень, інфрачервона астрономія та спостереження навколоземних об'єктів. Чиказький університет також підтримує в обсерваторії інженерний центр, що спеціалізується на виготовленні та підтримці наукових інструментів.

Naboka Igor

Цитата: SIDEROCRATOR від 27 Жовтня 2022, 07:28:28

...У цій обсерваторії встановлено телескоп-рефрактор із діаметром об"єктива 102 см (40 дюймів), виготовлений Елвіном Кларком; це був найбільший телескоп у світі до створення Маунт-Вілсоновського рефлектора. ...

Отак історія й пишеться.

А де ж Гершель з Россом?

SIDEROCRATOR

Цитата: Naboka Igor від 27 Жовтня 2022, 11:06:19

Цитата: SIDEROCRATOR від 27 Жовтня 2022, 07:28:28
...У цій обсерваторії встановлено телескоп-рефрактор із діаметром об"єктива 102 см (40 дюймів), виготовлений Елвіном Кларком; це був найбільший телескоп у світі до створення Маунт-Вілсоновського рефлектора. ...
Отак історія й пишеться. А де ж Гершель з Россом?

мається на увазі телескоп рефрактор

SIDEROCRATOR

Цитата: Naboka Igor від 27 Жовтня 2022, 11:06:19

Цитата: SIDEROCRATOR від 27 Жовтня 2022, 07:28:28
...У цій обсерваторії встановлено телескоп-рефрактор із діаметром об"єктива 102 см (40 дюймів), виготовлений Елвіном Кларком; це був найбільший телескоп у світі до створення Маунт-Вілсоновського рефлектора. ...
Отак історія й пишеться. А де ж Гершель з Россом?

телескоп Гершеля розібрали ще в 1840-х
а телескоп Росса не використовувався з 1890 і був частково розібраний

SIDEROCRATOR

145 років тому 25 жовтня 1877 р. народився видатний американський астроном Генрі Рассел (1877-1957)

Расселл народився в м. Ойстер-Бей (штат Нью-Йорк), у родині пресвітеріанського священика (пресвітеріанство — одна з течій протестантизму, яка виникла у XVI ст. в Англії та Шотландії). Від матері Расселл успадкував математичні здібності. Вищу освіту він здобув у Принстонському університеті, який закінчив 1897 р. Расселл і далі навчався в тому ж закладі, та ще в Кембриджському (Англія) університеті. Упродовж 1905—1947 рр. він працював у Принстонському університеті; 1911 р. Расселл здобув звання професора, а 1912 р. очолив університетську обсерваторію. Водночас, починаючи з 1921 р., упродовж трьох десятиліть він був співробітником обсерваторії Маунт-Вілсон, приїжджаючи туди майже щовесни на місяць чи більше. Протягом 1947—1952 рр. Расселл працював у Гарвардській обсерваторії. Майже все життя вчений мешкав у Принстоні.

Расселл відомий внеском до багатьох галузей астрофізики. Наукову діяльність він розпочав близько 1900 р. Упродовж 1905—1912 рр. вчений провів значне за обсягом дослідження, порівнюючи спектри й світності зір різних спектральних класів. У 1910 р. незалежно від данського вченого Е. Герцшпрунга (1873—1967) Расселл установив, що червоні зорі значною мірою розрізняються за абсолютним блиском і поділяються на дві групи. У 1913 р. він побудував діаграму (графічне зображення) залежності абсолютних величин від спектральних класів для всіх зір з відомими на той час паралаксами. Раніше аналогічну діаграму побудував Герцшпрунг для зір у скупченнях Плеяди й Пади. Згодом залежність такого типу назвали діаграмою Герцшпрунга—Расселла. Вона пов’язує абсолютні зоряні величини зір М або світності L зір (бо М = 2,5logL + соnst) зі спектральними класами зір. Оскільки є точна залежність показника кольору зорі від її спектру, то діаграму спектр—світність можна перетворити в залежність колір—світність. Спектральний клас і показник кольору визначаються, головним чином, температурою зорі. А тому положення зорі на діаграмі Герцшпрунга—Расселла характеризує співвідношення між найважливішими спостережуваними параметрами зорі — температурою та світністю.

На діаграмі Герцшпрунга—Расселла чітко виділяється перша за населеністю гак звана головна послідовність зір (або послідовність нормальних карликів), яка простягається від лівого верхнього кута (від гарячих надгігантів) до правого нижнього кута (до холодних червоних карликів дуже малої світності). Численною на діаграмі й другою за населеністю є група гігантів з М ≈ 0. Паралельно до головної послідовності, але нижче від неї, розміщуються субкарлики. Є на діаграмі й інші типи зір, приміром, субгіганти, білі карлики.

На основі діаграми спектр—світність Расселл упродовж 1913—1914 рр. сформулював свою концепцію еволюції зір. Він помилково вважав, що основне джерело енергії зорі — це її неперервне гравітаційне стиснення, у процесі якого густина зорі постійно зростає. Ці погляди Расселла були близькими до гіпотези англійського астронома Й. Н. Лок’єра (1836—1920). Проте у середині 20-х рр. Расселл дійшов висновку, що існують й інші джерела енергії зір. Він правильно вважав, що невідоме на той час потужне джерело енергії всередині газової кулі зорі починає діяти тільки при певній критичній температурі. Проте Расселл дотримувався думки, що таким джерелом є анігіляція речовини. За сучасними ж уявленнями зоря випромінює завдяки ядерним реакціям, при яких одні хімічні елементи перетворюються в інші. Зокрема зорі головної послідовності «переживають» стадію вигорання водню в ядрі й перетворення його в гелій. Еволюційне тлумачення діаграми Герцшпрунга—Расселла має місце й у сучасній астрофізиці, але не в первинному спрощеному розумінні. Еволюція зір описується на цій діаграмі так званими еволюційними треками — кривими, які залежать, головним чином, від маси й початкового хімічного складу зорі. Діаграма Герцшпрунга—Расселла відображає фундаментальні фізичні закономірності будови й розвитку зір.

В астрофізиці одним із перших Расселл широко використовував теорію іонізації атомів у зоряних атмосферах, запропоновану індійським ученим М. Саха (1893—1956). За цією теорією, ступінь іонізації та збудження атомів у зоряних атмосферах є функцією температури й тиску в них. Послуговуючись теоретичними результатами Саха, Расселл визначив температуру й тиск в атмосферах зір. Учений першим визначив уміст хімічних елементів у сонячній атмосфері (1929 р.) і дійшов висновку, що в атмосфері Сонця водень за вмістом домінує над іншими елементами. Результати цього дослідження він опублікував у праці «Оn thе Соmроsition of the Sun’s Аtmosphere» («Про склад сонячної атмосфери»). Разом із В.С. Адамсом (1876—1956) Расселл одержав перші надійні оцінки вмісту хімічних елементів у Всесвіті. Результати цих досліджень підтвердили відкриття С. Г. Пейн-Гапошкіної (1900—1979) про те, що зорі складаються, переважно, з водню.

Разом з Г. Шеплі (1885—1972) та Ш.М. Сіттерлі (Sitterli) Расселл визначав маси затемнюваних подвійних зір. У 1912 р. вчений розробив загальну теорію затемнюваних змінних, яка давала змогу обчислювати елементи орбіт і параметри цих систем. Расселл запропонував також теорію обертання лінії апсид затемнюваних зір. У 1933 р. він виконав теоретичне дослідження фраунгоферових ліній, врахувавши залежність коефіцієнта поглинання від довжини хвилі, а також склав детальні таблиці збудження й іонізації. У 1934 р. вчений уперше детально розглянув дисоціативну рівновагу хімічних сполук в атмосферах холодних зір і якісно пояснив деякі особливості їхніх спектрів.

Расселл проводив чималу педагогічну й популяризаторську діяльність. Він написав добре відомий підручник з астрономії (співавтори Р. Дуген і Д. Стюарт). Расселл опублікував книгу про походження Сонячної системи. Ця праця допомогла спростувати поширену свого часу гіпотезу про те, що планети були «витягнені» із Сонця гравітаційним полем зорі, яка наблизилась до нього.

Учений часто виступав з лекціями. Упродовж 43 років його праці публікувалися в журналі «Scientific American» («Учений американець»). Расселл був членом багатьох академій наук і наукових товариств. Плідна діяльність ученого відзначена багатьма медалями. Зокрема, він першим здобув найвищу нагороду Американського астрономічного товариства, запроваджену 1946 р.
астрономічний календар 2002

SIDEROCRATOR

105 років тому 02 листопада 1917 р., побачив перше світло 100-дюймовий телескоп обсерваторії Маунт-Вілсон.

Вирішальну роль у фінансуванні будівництва 100-дюймового телескопа зіграв Джон Хукер . Для виготовлення дзеркала було обрано фабрику Сент-Гобена. У 1906 було розпочато виготовлення дзеркала, а закінчилося воно лише 1908 року. На етапі виготовлення телескопа виникли значні труднощі, розглядався варіант виготовлення дзеркала заново. У 1917 році на обсерваторії встановили новий 100-дюймовий телескоп із діаметром головного скляного дзеркала 258 см та ґратчастим тубусом. Довгий час він залишався найбільшим телескопом рефлектором у світі, поки після Другої світової війни не був перевершений 200-дюймовим рефлектором обсерваторії Маунт-Паломар. Перше світло телескоп побачив 2 листопада 1917 року. Ціна будівництва становила 42000 $.

SP

Цитувати

Ціна будівництва становила 42000 $.

Зрозуміло, що з тіх часів немала інфляція, алеж не на стільки...
45000 - це коштувало тільки дзеркало (або навіть заготовка, точно мені невідомо), а повна вартість приблизно 500000$.
https://www.mtwilson.edu/building-the-100-inch-telescope/

rgb

Це ж дзеркало, здаеться, Рiчi полiрував.

SIDEROCRATOR

Цитата: rgb від 03 Листопада 2022, 17:09:50

Це ж дзеркало, здаеться, Рiчi полiрував.

Мабуть що він

rgb

Там же щось с помiчником було, чи вiн з глузду з'iхав чи шось таке. Та i Рiчi там казився не по-детскi.

Edward

Про iсторiю створення обсерваторii на горi Вiльсона у Kалiфорнii написано декiлька книжок. Найбiльш повна "Дж. Хейл та iсторiя будiвництва великих американських телескопiв"(авторiв не пам'ятаю) . В неi oдин недолiк : нема жодноi iлюстрацii.
100- дюймовий рефлектор здiйснив великий вплив на спостережувальну астрономiю, може навiть бiльший нiж 200 дюймовий, за допомогою його був вiдритий "острiвний всесвiт" (його галактична структура) та закладенi пiдвалини сучасноi астрофiзики.
ПМ.Свого часу, мене цiкавила ця тема i в мене зберiглося десь з десяток оригiнальних фото з тих часiв...
На першому фото (отримано 2 березня 1932 року) Дж.Ричи у сборочному цеху поряд з першим у свiтi рефлектором вiльним вiд коми (Рiчi-Kретьен), на другому - купол 100 дюймового рефлектора Хукера (весна 1950 року).
Досить часто у 30-50 роки минулого сторiчча 100" рефлектор та його башта з куполом використовувались у якостi "декорацiй" при з'йомцi фантастичних фiльмiв(останне фото)

SIDEROCRATOR

450 років тому 7 листопада 1572 р. відбувся спалах нової зорі в сузір"ї Кассіопеї, яка увійшла в історію як Нова 1572 р., або Нова Тихо Браге.

Тихо Браге відкриває нову Касіопеї 1572 р. гравюра 1632 р.

Поява в Чумацькому Шляху наднової 1572 року належить до числа найважливіших подій в історії астрономії. Поява «нової зорі» допомогла переглянути стародавні моделі неба і прискорити революцію в астрономії, яка почалася з розуміння потреби створити кращі астрометричні зоряні каталоги (і, отже, потреби в точніших приладах для астрономічних спостережень). Вона також кинула виклик Аристотелівській догмі незмінності царства зір.

Наднову 1572 року часто називають «Наднова Тихо Браге» тому, що детальна праця Тихо Браге «De nova et nullius aevi memoria prius visa stella» («Про зорю, нову і ніколи не бачену в житті або пам'яті кого-небудь», видана 1573 року з перевиданням під керівництвом Йоганна Кеплера в 1602 і 1610 роках) містить як власні спостереження наднової Тихо Браге, так і аналіз спостережень багатьох інших очевидців. Тихо не перший спостерігав наднову 1572 року, хоча він був, ймовірно, найбільш точним спостерігачем об'єкта. Майже настільки ж точними були його європейські колеги, такі, як Вольфганг Шулер, Томас Діггз, Джон Ді, Франческо Мавроліко, Херонімо Муньос, Тадеаш Гаєк чи Бартоломеус Рейзахер.

В в Китаї часів династії Мін зоря стала предметом розбрату між Великим секретарем Чжаном Ючженгом і молодим Імператором Ваньлі: відповідно до космологічної традиції, імператор був попереджений переглянути його негідну поведінку, оскільки нова зоря була сприйнята як недобрий знак.

Більш надійні доповіді тієї епохи зазначають, що нова зоря спалахнула між 2 і 6 листопада 1572 р., коли вона змагалась з Венерою по яскравості. Наднову було видно неозброєним оком до 1574 року, вона поступово згасала, поки не зникла з очей.

Відстань до залишку наднової оцінювалась від 2 до 5 кпк (тобто між 6 500 і 16 300 світлових років), але останні дослідження показують значення ближче до 2,5-3 кпк (8 000 — 9 800 світлових років)
Пошук залишку наднової був невдалим до 1952 року, коли Хенбері Браун і Хазард повідомили про його радіо виявлення на 158,5 МГц, в обсерваторії Джодрелл Бенк.[10] Це було підтверджено, а позиція більш точно виміряна Болдвіном та Еджем (1957) з використанням Кембриджського радіотелескопа на довжині хвилі 1,9 м[11]; залишок був попередньо внесений у другий Кембриджський каталог радіоджерел як об'єкт «2С 34» і визначений точніше як «3С 10» у третьому Кембриджському списку (Едж і співавт. 1959). У науковому світі не має суперечки, що 3С 10 — це залишок наднової, яка спостерігалась у 1572—1573 рр. Після статті-огляду Мінковського (1964),[12] позначення 3С 10 найчастіше вживається в публікаціях для посилання на радіо залишок B Cas (хоча деякі автори використовують табульоване галактичне позначення G120.7+2.1 з каталогу Гріна від 1984, а багато авторів також називають його «залишок наднової Тихо Браге»). Оскільки радіо залишок був знайдений до відкриття видимих ниток залишку наднової, ідентифікатор 3С 10 вживається деякими науковцями для позначення залишку на всіх довжинах хвиль.

Залишок наднової B Cas був виявлений в 1960-х роках за допомогою телескопу гори Паломар як дуже слабка туманність. Пізніше вона була сфотографована телескопом космічної обсерваторії ROSAT. Наднова була підтверджена як типу IA, коли білий карлик захоплював речовину від супутника, поки не наблизився до межі Чандрасекара й вибухнув. Цей тип наднових зазвичай не створює ефектних туманностей, характерних для наднових II типу (таких як SN 1054, яка утворила Крабоподібну туманність). Вважалося, що газова оболонка розширюється зі швидкістю близько 9000 км/с, але нещодавні дослідження вказують на меншу швидкість розширення — близько 5000 км/с
У жовтні 2004 року було повідомлено про виявлення зорі класу G2, схожої на наше Сонце. Вважається, що саме це та зоря-супутник, яка передала масу білому карлику, що в підсумку вилилося в спалах наднової. Подальші дослідження, опубліковані в березні 2005 року, дали більше подробиць про цю зорю: названа Тихо G, швидше за все до вибуху це була зоря головної послідовності або субгігант, але від впливу наднової вона втратила частину маси, яка була викинута у космос (частково спостерігається у залишку наднової), а її зовнішні оболонки нагрілись ударною хвилею. Поточна швидкість Тихо G є, мабуть, найсильнішим свідченням того, що вона була супутником білого карлика, — вона рухається зі швидкістю 136 км/с, що більш ніж учетверо більше, ніж середня швидкість зірок у її околиці. Однак, це відкриття було поставлене під сумнів у останні роки — зоря перебуває порівняно далеко від центру і не показує обертання, яке можна було б очікувати.
Залишок нової Касіопеї сучасний стан (червоний кружечок в лівому верхньому куті )

SIDEROCRATOR

9 листопада 1934 р. народився Карл Саган (Carl Edward Sagan 1934 — 1996) видатний американський астроном українського походження.

Карл Саган був переконаним прихильником експансії земної цивілізації у Всесвіті. Родоначальник науково-просвітницького жанру літератури, присвяченого космічному майбутньому людства.

Навчався в Чиказькому університеті, доктор астрономії й астрофізики (1960).
Карл Саган працював в університеті штату Індіана (лаборант у лабораторії Нобелівського лауреата генетика Г.Муллера (1952-53). З 1960 року К. Саган — асистент в Йоркській обсерваторії Чиказького університету, Каліфорнійському університеті в Берклі та Стенфордському університеті. У 1962-68 роках вчений викладав астрономію в Гарвардському університеті і працював у Смітсонівській астрофізичній обсерваторії. Від 1968 року і до кінця життя К. Саган був професором астрономії та космічних досліджень Корнеллського університету, а також він був директором лабораторії з вивчення планет.

К. Саган — один з найвідоміших вчених світу, засновник Планетного товариства (1979), що об'єднало землян, які цікавляться Космосом, майбутнім планети Земля. Зокрема, К. Саган та його колеги опублікували наукову працю-попередження людству про наслідки ядерної війни на Землі (можливе охолодження атмосфери й прихід «ядерної зими»). Вчений змоделював синтез органічних сполук, що зародилися у первинній атмосфері Землі. Він — автор «парникової моделі» атмосфери Венери. Він також відомий своїми дослідженнями поверхні Марса, Юпітера. Учасник програм вивчення Венери. Автор популярних у світі книг та телесеріалів, присвячених позаземним цивілізаціям, лауреат Пулітцерівської премії за книгу «Дракони Едема. Роздуми про еволюцію людського мозку».

К. Саган — учасник програм космічних досліджень Венери («Марінер-2», 1962), Марса («Марінер-9», 1971-3), («Вікінг-1» та «Вікінг-2», 1976), Юпітера, Сатурна («Вояджер-1», «Вояджер-2», 1977-81).

Саган також брав участь як дослідник у Проекті А119, таємній операції ВПС США, метою якої було скидання атомної бомби на Місяць.

Провідною ідеєю діяльності вченого було вивчення проблеми виникнення життя на Землі та можливість його пошуків у Всесвіті. К.Саган неодноразово наголошував, що це захоплення пробудив у ньому астрофізик українського походження Йосип Шкловський (1916—1985). Книга останнього «Всесвіт, життя, розум» (1962) супроводжувала молодого Сагана всюди. 1966 року в США побачив світ її переклад під назвою «Розумне життя у Всесвіті». Саган не просто переклав видання, але й став його співавтором, що зробило його відомим серед американських авторів науково-популярної літератури.

Треба зауважити, що Саган не боявся бути звинуваченим колегами у спробах дискредитації себе як вченого участю в аматорських товариствах та виступами перед публікою. Він також не ховався за псевдонімами, публікуючи науково-популярні статті (до речі, на його рахунку понад 600 статей та 20 книг). К.Саган був глибоко переконаний, що заради розкриття таємниць Всесвіту логічно поєднувати серйозні наукові дослідження і діяльність з їхньої популяризації.

Першою самостійною книжкою К.Сагана став «Космічний зв'язок» (1973), присвячений перспективній позаземній діяльності людства. «…те, чим я займаюсь, здається мені неправдоподібним, майже казковим сном: беру участь у дослідженнях Венери, Марса, Юпітера та Сатурна; намагаюсь крок за кроком спробувати розгадати народження життя, що сталося мільярди років тому на первісній Земля; посилаю прилади на Марс для пошуку там життя; вдаюся до серйозних спроб встановити контакт з іншими розумними істотами, котрі, можливо, є десь в глибині нічного неба… я вважаю щасливим таланом жити саме в наш час людської історії, коли відбуваються такі захоплюючі пошуки та відкриття», — пояснював вчений свою пристрасть до літературної творчості. Він був переконаний, що вчасно народився, адже коли б це сталося півстоліття тому, його захоплення сприймалося б як фантазія, а коли б він народився через півстоліття в майбутнє, то тоді вже завершиться попереднє дослідження Сонячної системи, будуть відомі результати пошуку життя на Марсі й відкрита таємниця походження земного життя.

Видання «Дракони Едема. Роздуми про еволюцію людського мозку» (1977) було відзначене престижною в США Пулітцерівською премією 1978 року.

Найоригінальнішими творами К.Сагана є його послання позаземним цивілізаціям. Наприклад, на борту міжпланетних апаратів «Вояджер-1 та −2» він з колегами розташував короткі енциклопедії Землі: відеодиски з рисунками, фотографіями, музикою, людською мовою, звуками живої та неживої природи.

Фактично К.Саган започаткував у США новий вид літератури: науково-просвітницький, метою якого було ініціювання суспільно-масового зацікавлення астрономією.

1980 року книга К.Сагана «Космос» стала найтиражнішим за всі часи науково-популярним виданням англійською мовою. Новинка 70 тижнів очолювала список бестселерів, який публікується в «Нью-Йорк Таймс». Компанія PBS зняла однойменний науково-популярний фільм з автором у ролі ведучого — Космос: персональна подорож. Серіал був визнаний як найпопулярніший за всю історію державного телебачення: його дивилися 500 мільйонів глядачів у 60 країнах світу. Зауважимо, що в СРСР знімальну групу на чолі з К.Саганом не впустили. Не побачили радянські телеглядачі й цей 13-серійний телепроект, визнаний новою сторінкою в популяризації астрономії та космічних досліджень.

Закономірно, що вчений очолив творчий колектив новоствореного міжнародного журналу «Ікарус», присвяченого вивченню Сонячної системи (від 1970 до 1979 року К.Саган був головним редактором видання).

1985 року К.Саган разом з дружиною Е.Друян видали книгу «Комета» про комету Галлея, яка з'явилася поблизу Сонця 1986 року. 1995 року побачила світ книга «Блакитна плямка: Погляд на космічне майбутнє людства». «Нью-Йорк Таймс» відзначила видання як одне з найкращих, а аудіокасета з його текстом удостоєна премії Греммі й визнана однією з двох найкращих звукових книг року Америки. Бестселлером стало й видання «Світ, повний демонів: Наука як свіча в пітьмі» (1996). Ідея книги архіактуальна: необмежена свобода підприємництва за відсутності громадянської позиції та загальної культури загрожує викликати регрес в інтелектуальному розвитку людини.

Edward

Як вiдомо, К.Саган тiсно спiвпрацював з радянським астрономом Йосипом Шкловським i по програмi SETI i у написаннi книжок. Oдного разу, як згадував сам Шкловський, Саган просто скорочено переклав його книжку "Всесвiт, життя, розум" на англiйську, придумав нову назву i надрукував не згадуючи справжнього автора... Стосунки мiж ними припинилися. Але коли в Шкловського важко захворiв його брат, Саган запропонував свою допомогу i повнiстю заплатив за його лiкування та реабiлiтацiю у США. Шкловський подякував колезi. Друге видання книги вже було у спiвавторствi i таким чином конфлiкт було вичерпано.
ПМ. Не в тему, але цiкаво. Колись Шкловського запросили на святкування ДН вiдомого астронома М.М.Михайлова (та в зв'язку з обранням його академiком АН СРСР). Було багато привiтань, а Шкловський пожартував:- "все ж таки первiстнi люди гуманнiше поступали з своiми старими... вони iх з'iдали, а ми iх обираемо в академiки".

Цей жарт дорого коштував Шкловському: його рокiв десять не випускали за кордон на астрономiчнi симпозiуми... А також, це стало причиною того, що самому Шкловському дали лише "член-кора" в радянськiй акакдемii, хоча вiн сьогоднi ввжаеться одним з стовпiв сучасноi астрофiзики i його заслуги набагато перевишують те, що зробив для астрономii тей ж Михайлов та багато iнших. Доречi, вiн народився в Украiнi у Глуховi.

SIDEROCRATOR

75 років тому 8 листопада 1942 р. було відкрито Нову Корми (СР Puppis), відому своїм різким падінням блиску.
Першим її помітив Бернард Довсон (Bernard Dawson) в обсерваторії Ла Плата.
В повідомленні розісланому 3 днями пізніше зазначалося що зоря мала 1 зоряну величину.
в наступні дні, коли астрономи розпочали її спектральні дослідження, в спектрі виявилися лінії іонізованого водню, заліза, титану, марганцю та сіліцію.

12 листопада в Єркській обсерваторії блиск оцінювали в 0.5 m
потім стався різкий спад її блиску, в повідомленях за 16 листопада блиск був всього 2.4 m, до 3 грудня блиск зорі впав до 5.5 при цьому зазначалося що найбільш виражені падіння блиску спостерігалися з 12 по 17 листопада - 2.3 m, з 17 по 22 - 1.3 m та з 22 по 29 - 1.1m

До спалаху зоря cвітила видимою зоряною величиною 17m, в момент спалаху досягла видимої зоряної величини 0,2, потім відбулося різке падіння блиску. Через 14 років була виявлена оболонка, скинута зіркою при спалаху, що дозволило оцінити відстань до неї. Скоригована оцінка відстані, отримана в 2000 р, склала 3720 св. років (1140 пк).

Спалах нової можна пояснити наслідком акреції речовини на білий карлик із зорі-компаньйона, що є, ймовірно, маломасивною зіркою головної послідовності. Орбітальний період даної тісної подвійної системи становить 1,47 години, що є одним з найменших періодів для відомих класичних нових. Інші параметри системи залишаються невідомими, але спостереження випромінювання системи в рентгенівському діапазоні показують, що маса білого карлика перевищує масу Сонця в 1,1 рази.

WEST

Щось подiбне було з Новою Лебедя,1975, яку менi пощастило вiдкрити в нiч з 29\30 серпня 1975 року, коли я був у лавах радянськоi армii. На початку вона була 2m, а через декiлька днiв ii неможливо було побачити неозброеним оком.

SIDEROCRATOR

Сьогодні народився український астроном, активний популяризатор астрономії Іван Павлович Крячко
І. Крячко Народився на хуторі Голотівщина Чорнухинського району Полтавської області.
1987 р. закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка (фізичний факультет, кафедра астрономії, спеціалізація — астрофізика).
Упродовж листопада 1987 р. — жовтня 2001 р. працював у Київському республіканському планетарії.
З грудня 2002 р. — Голова ради громадської організації "Київський планетарій".
З травня 2007 р. — науковий співробітник лабораторії математичної і фізичної освіти Інституту педагогіки АПН України.
З січня 2008 р. — завідувач ВНТІ Головної астрономічної обсерваторії НАН України, а з січня 2010 р. — в.о. зав. лаб. методологічного та інформаційного забезпечення освіти і науки астрономічної (МІЗОН-А) ГАО НАН України.
Галузь професійної зацікавленості: астрономічна освіта та популяризація астрономії
Автор: Кишенькового атласа зоряного неба (1999 р.); Атласа зоряного неба (2004 р.); Методичного посібника для вчителів "Астрономія. 11 кл." (2004 та 2011 рр.); Путівника зоряним небом (2005 р.); Наочного посібника з астрономії (2006 р.); Електронного підручника з астрономії для 17-годинного курсу (2006 р.); Методичного посібника для вчителя "Моделювання навчальних астрономічних спостережень".
У співавторстві з І.А. Климишиним створив підручник з астрономії для загальноосвітніх навчальних закладів (2002 р.) та (у співавторстві з А.М. Казанцевим) "Збірник різнорівневих завдань для державної підсумкової атестації з астрономії" (2002 р., 2008 р., 2010 р., 2012 р.). У співавторстві з М.В. Головком та В.С. Ковалем створив підручник "Астрономія, 11 клас, рівень стандарту", а також написав підручник "Астрономія, 12 клас, академічний рівень". Співавтор Бібліотеки електронних наочностей з астрономії (2008 р.).
Засновник і шеф-редактор науково-популярного журналу "Наше небо. observer".
Входив до складу робочих груп які розробили астрономічну компоненту освітньої галузі Державного стандарту базової і повної середньої освіти (2004 р. та 2011 р.). Співавтор навчальних програм з курсу "Природознавство. 5-6 кл." та з астрономії для 11 і 12-х класів загальноосвітніх навчальних закладів (рівень стандарту) і фізико-математичного профілю.
Співавтор близько 20 наукових публікацій з питань фізики Сонця та двох патентів на винаходи.
Автор і співавтор 35 наукових публікацій з питань астрономічної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах.

SP

Пам'ятаю, в 90-роках, коли у мене практично не було ніякої більш-менш оперативної інформації по яскравих неперіодичних кометах, I. Крячко виступав по радіо в програмі "АБС" - якщо на небі з'являлась яскрава комета.

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 12 Листопада 2022, 15:58:54

Пам'ятаю, в 90-роках, коли у мене практично не було ніякої більш-менш оперативної інформації по яскравих неперіодичних кометах, I. Крячко виступав по радіо в програмі "АБС" - якщо на небі з'являлась яскрава комета.

Та і журнал Наше Небо з 1998 р. Теж став ковтком свіжої інформації по спостереженнях, та явищах
Саме завдяки цьому журналу та пошукових картах в ньому я вперше в жовтні листопаді 998 р. спостерігав в підзорну трубу ЗТ7 30х50 астероїди Палладу Весту і Євномію та комету 21р Джакобіні Ціннера

Та і в першому номері НН Крячко зі статтею "проблеми викладання астрономії " підняв питання про повернення її в школу

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213814 раз)