Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213444 раз)

rgb

Схоже. Я ж кажу, що то не тi одиницi.

SIDEROCRATOR

Цитата: rgb від 10 Грудня 2022, 11:01:54

Схоже. Я ж кажу, що то не тi одиницi.

Цікаво які одиниці чутливості тоді у Франції юзали?

SIDEROCRATOR

190 років тому 9 грудня 1832 народився видатний німецький астроном Карл Ніколаус Адальберт Крюгер (Adalbert Krüger 1832 - 1896), який вперше визначив масу Юпітера в 1874 р.

Народився в Марієнбургу, Пруссія (нині Мальборк, Польща).
У 1851 році Крюгер вступив до Берлінського університету, де вивчав математику. У 1853 році, показавши особливу перевагу астрономічним дослідженням, Крюгер переїхав до Боннського університету і став помічником астронома Фрідріха Вільгельма Аргеландера в Боннській обсерваторії. Разом з Аргеландером та своїм однокурсником Едуардом Шенфельдом він зібрав дані для всеосяжного астрометричного каталогу зірок, відомого як Боннський огляд неба (Bonner Durchmusterung).

Згодом, працюючи в Гельсінській обсерваторії він здійснив безперервне вивчення орбіти малої планети Феміди (Themis), чиї збурення Юпітером з часом дозволили йому в 1873 році визначити масу останньої планети.

Перша сторінка праці Крюгера про визначення маси Юпітера.

У серпні 1854 він отримав докторську ступінь у Боннському університеті за дисертацію під назвою "De ascensionibus rectis, Flamsteedio quadranttis muralis ope observatis".
У 1858 р. ним було застосовано геліометр, раніше використовуваний Фрідріхом Віннеком у серії визначень паралакса.
У 1862 році Крюгер був призначений професором астрономії та директором Гельсінської обсерваторії, працюючи там 14 років. Перебуваючи в Гельсінкі, Крюгер ретельно визначив положення зірок подвійного скупчення X i h в Персеї.
Великий власний рух зірки Groombridge 34 також був впершевиявлений ним.
Згодом Крюгер очолив Готську обсерваторію (1876-1880), де змінив покійного Петера Андреаса Хансена. У Готі він продовжував збирати дані для Astronomische Gesellschaft Katalog, астрометричного каталогу зірок.

Крюгер був призначений директором Королівської прусської обсерваторії в Кілі в 1880 році. У 1881 році, за призначенням Астрономічного товариства (Astronomische Gesellschaft), Крюгер став редактором одного з найвидатніших астрономічних журналів того часу, Astronomische Nachrichten.

WEST

Нiмеччина того часу була астрономiчним центром свiту,чому свiдчить цей журнал. I все було б добре, якби не полiтики з iхнiми амбiцiями, яким байдуже до якоiсь астрономii.

Polaris

Масу Юпітера можна визначити по його супутниках значно простіше ніж по збуренню руху астероїда

SIDEROCRATOR

50 років тому 11 грудня 1972 р. в ході місії Аполон 17 відбулась остання висадка людей на Місяць.

Екіпаж Аполлона-17 привіз на Землю 110 кг зразків скельних порід і місячного ґрунту (реґоліту) з поверхні Місяця. Це більше, ніж вдавалося зібрати під час інших місячних експедицій.

Загальна тривалість польоту становила 301 годину 51 хвилин 59 секунд (12 діб 13 годин 51 хвилину 59 секунд). На шляху до Землі Роналд Еванс виходив у відкритий космос і перебував поза кораблем 1 годину 6 хвилин.

Посадка на Місяць відбулася 11 грудня 1972 року о 19:54:57 UTC (02:54:57 p.m. EST). Місячний модуль здійснив посадку в долині Таурус-Літтров у точці з координатами 20,1653° пн.ш. 30,7658° сх.д., за 200 метрів від запланованої точки. На посадку залишалося 117 секунд роботи двигуна.

Юджин Сернан і Гаррісон Шмітт провели в долині Таурус-Літтров на Місяці близько 75 годин. Їхній колега Рональд Еванс в цей час знаходився на орбіті Місяця.

Астронавти здійснили три виходи з місячного модуля на поверхню Місяця.
Під час перебування на Місяці члени експедиції Аполлона-17 дослідили топографічні особливості місця посадки в долині Таурус-Літтров. При геологічних дослідженнях застосовувалася вибухівка.

Сернан і Шмітт були на Місяці 75 годин (11-15.12.1972). Загальна тривалість трьох виходів на поверхню становила 22 години 4 хвилини. Вони проїхали на ровері поверхнею 36 км. При цьому астронавти найбільше віддалялися від місячного модуля на 7,3 км.

SIDEROCRATOR

165 років тому 16 грудня 1857 р. народився видатний американський астроном Едвард Емерсон Барнард (Edward Emerson Barnard;1857— 1923)
Народився в Нашвіллі (штат Теннессі). Систематичної освіти не здобув. З 9 років працював фотографом, у 1883—1887 вчився й працював в університеті Вандербілта в Нашвіллі. У 1888—1895 — співробітник Лікської обсерваторії, з 1895 — професор практичної астрономії університету Чикаго й астроном Єркської обсерваторії.

Був одним з найвидатніших астрономів-спостерігачів свого часу. Захопившись астрономією, 1876 року придбав 5-дюймовий телескоп, за допомогою якого виявив дві нові комети (1881 VI і 1882 III). За допомогою 6-дюймового телескопа університету Вандербілта відкрив ще сім нових комет і кілька туманностей. 1883 року незалежно від інших відкрив протисяяння й після тривалих спостережень цього явища зумів правильно пояснити його природу (1918). За допомогою 36-дюймового рефрактора Лікської обсерваторії відкрив візуально п'ятий супутник Юпітера — Амальтею (1892), спостереження якого надзвичайно складні через його тьмяність і близьку відстань від планети.

Систематичне фотографування неба, що проводилося Барнардом у Лікській обсерваторії, поклало початок широкому застосуванню фотографії в астрономії. Він отримав перші чудові фотографії Чумацького Шляху, зоряних скупчень, тисячі фотографій комет, за якими виконав обширні дослідження форм кометних хвостів. Виявив ще сім комет, причому остання з них (1892 V), була першою кометою, відкритою фотографічним шляхом. Під час спостереження затемнення кільцем Сатурну одного з супутників Сатурну — Япета відзначив, що супутник не став невидимим і продовжував освітлюватись Сонцем; це послужило доказом того, що кільце Сатурну не є суцільним, а складається з окремих частинок.

Серед інших робіт Барнарда слід зазначити відкриття й вивчення змінних, нових, подвійних зір, спостереження Ероса для визначення астрономічної одиниці. Склав каталог 182 темних туманностей у Чумацькому Шляху й за його межами, показав, що темні туманності є хмарами речовини, яка поглинає світло, а не проміжками між зоряними хмарами, як вважали з часів В. Гершеля. Відкрив зорю, що має найбільший власний рух (10"/рік), яку назвали його ім'ям.

Деякі важливі спостереження, виконані Барнардом, були можливі лише завдяки унікальній гостроті його зору. Він відкрив планетарну туманність, розташовану дуже близько до Меропи, однієї з найяскравіших зір у скупченні Стожари; через декілька місяців після спалаху Нової Візничого 1891 виявив навколо цієї зорі туманність, яка освітлювалася новою й розширювалася. 1916 року відкрив туманну оболонку, яка утворилася навколо нової зорі, що спалахнула 1901 року в сузір'ї Персея. Виконав дуже точні мікрометричні вимірювання діаметрів планет і трьох найбільших астероїдів.

WEST

З фотографiями темних туманностей, якi зробив Барнард, трапилась цiкава iсторiя. Коли фотографii перевозили в iнше мiсце, пiд час ганстерських вiйн куля пробила одну з пачок фотографiй. Iх переробили, але темнi мiсця залишилися i довго дивували незнайомих с цiею iсторiею людей (з книги О. Струве "Астрономiя 20 столiття"). До речi, у мене день народження теж 16 грудня i я радий, що народився в той же день грудня як i Барнард.

SIDEROCRATOR

Цитата: WEST від 17 Грудня 2022, 11:03:50

З фотографiями темних туманностей, якi зробив Барнард, трапилась цiкава iсторiя. Коли фотографii перевозили в iнше мiсце, пiд час ганстерських вiйн куля пробила одну з пачок фотографiй. Iх переробили, але темнi мiсця залишилися i довго дивували незнайомих с цiею iсторiею людей (з книги О. Струве "Астрономiя 20 столiття"). До речi, у мене день народження теж 16 грудня i я радий, що народився в той же день грудня як i Барнард.

Тоді прийміть мої щирі вітання!!!

SP

Чомусь обійшли увагою Галактику Барнарда, тому добавлю.
Галактика Барнарда (відома також як NGC 6822, IC 4895,входить до Місцевої групи) відкрита 17 серпня 1884 року Е. Барнардом візуально за допомогою 125-мм телескопа-рефрактора. Відкриття Галактики Барнарда зіграло важливу роль в історії позагалактичної астрономії. У 1925 р. Едвін Хаббл на підставі спостережень 11 цефеїд і 5 яскравих дифузних туманностей (областей іонізованого водню) цього об'єкта довів, що він знаходиться на відстані більше 700 тис. св. років, поза нашою Галактикою. Таким чином, NGC 6822 виявилась першим об'єктом, крім Магелланових Хмар, для якого було доведено «позагалактичність». У той час ще не було ясно, що інші галактики знаходяться поза Чумацьким шляхом, розмір якого деякими астрономами (наприклад, Харлоу Шеплі) визначався в 300 тис. св. років, тому вимір відстані NGC 6822 дав дуже важливу космологічну інформацію.
Хоч ця галактика доволі яскрава (приблизно 9.5m), вона має великі кутові розміри та малу поверхневу яскравість, тому присутня в каталозі "45 найважчих неба".

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 17 Грудня 2022, 15:00:24

Чомусь обійшли увагою Галактику Барнарда, тому добавлю.
Галактика Барнарда (відома також як NGC 6822, IC 4895,входить до Місцевої групи) відкрита 17 серпня 1884 року Е. Барнардом візуально за допомогою 125-мм телескопа-рефрактора. Відкриття Галактики Барнарда зіграло важливу роль в історії позагалактичної астрономії. У 1925 р. Едвін Хаббл на підставі спостережень 11 цефеїд і 5 яскравих дифузних туманностей (областей іонізованого водню) цього об'єкта довів, що він знаходиться на відстані більше 700 тис. св. років, поза нашою Галактикою. Таким чином, NGC 6822 виявилась першим об'єктом, крім Магелланових Хмар, для якого було доведено «позагалактичність». У той час ще не було ясно, що інші галактики знаходяться поза Чумацьким шляхом, розмір якого деякими астрономами (наприклад, Харлоу Шеплі) визначався в 300 тис. св. років, тому вимір відстані NGC 6822 дав дуже важливу космологічну інформацію.
Хоч ця галактика доволі яскрава (приблизно 9.5m), вона має великі кутові розміри та малу поверхневу яскравість, тому присутня в каталозі "45 найважчих неба".

Це не зовсім так, Габл молодець, але позагалактична природа туманностей була виявлена ще Весто Слайфером в 1914 р.
Перший спектр туманності Андромеди в Ловеллівській обсерваторії Слайфер зняв 17 вересня 1912р. Експозиція зайняла майже сім годин!
На початку грудня Слайфер зняв ще одну фотопластинку зі спектром Андромеди з експозицією 13,5 години. У середині грудня в обсерваторію привезли мікроскоп, і Слайфер приступив до вивчення отриманих спектрів. Виявилося, що вони значно зміщені у фіолетову зону.

У січні 1913 Слайфер почав детально досліджувати всі чотири отримані спектри туманності Андромеди. Результат шокував астронома. Вчений очікував отримати звичайні швидкості зірок відносно Землі - 10-15 кілометрів на секунду. Але виявилось що туманність Андромеди - велике позагалактичне скупчення зірок. А за спектрами Слайфера виходило, що туманність Андромеди летить до Сонця з божевільною швидкістю - 300 кілометрів на секунду, або більше мільйона кілометрів на годину

Якщо така швидкість реальна, то туманність Андромеди не може належати нашій Галактиці, бо гравітаційне поле Чумацького Шляху не здатне утримати у своїх межах такі швидкі об'єкти. Але якщо туманність Андромеди - позагалактичний об'єкт, його величезна швидкість перевертає все традиційні уявлення про космос!

Розуміючи, що помилка тут неприпустима, Слайфер надіслав копію отриманих спектрів в Лікську обсерваторію, астроному Едварду Фету (1881-1959), який теж займався вивченням космічних спектрів.

Коли Фет отримав дані Слайфера з проханням незалежної їх перевірки, то був глибоко шокований- адже ще в 1908 році він зняв на найбільшому 36-дюймовому Лікському телескопі спектр Андромеди і виявив в ньому сильне синє зміщення ліній! Але Фет навіть не міг уявити, що Андромеді притаманні такі швидкості руху, і без зайвих роздумів відніс результат до несправності спектрографа. І ось він дивився на аналогічний, але набагато більш переконливий результат, отриманий Слайфером на меншому телескопі, і розумів, що упустив свій зоряний час!

Прийшов лютий, і разом з ним прийшла впевненість Слайфера в правильності отриманих результатів. Він публікує в бюлетені Ловеллівської обсерваторії коротку замітку всього з дев'яти абзаців. Новина про вимірювання швидкості руху Андромеди зробила в астрономічному суспільстві ефект вибуху атомної бомби. Відгуки були позитивнимим але були і скептики в особі директора Лікської обсерваторії Вільяма Кемпбелла, який вважав, що така екстремальна швидкість Андромеди підозріла. Незабаром швидкість руху Андромеди, виміряну Слайфером, підтвердили і дані співробітників Лікської обсерваторії.

Слайфер розкопав «золоту жилу» і не думав зупинятися: він взявся за отримання спектрів інших туманностей. Але завдання виявилося ще важче, тому що ці спіральні хмарки світилися набагато слабше туманності Андромеди.
До літа 1914 Слайфер виміряв спектри 15 туманностей.
Сумарний результат спостережень 15 туманностей вийшов ще більш вражаючим, ніж спостереження Андромеди і галактики Сомбреро. Слайфер не любив публічності, але в серпні 1914 року він виступив на зборах Американського астрономічного товариства з доповіддю про свої дослідження швидкостей туманностей. Результат потряс всіх: лише три туманності, включаючи Андромеду, наближаються до Чумацького Шляху; дванадцятеро інших віддаляються від Сонця, тобто розбігаються в різні боки!

Після закінчення доповіді весь зал підвівся й улаштував Слайферу овацію. Разом з іншими астрономами аплодував і майбутній знаменитий астроном Едвін Хаббл (1889-1953), якого тоді щойно прийняли в Астрономічне суспільство.

Відомий датський астроном Ейнар Герцшпрунг (1873-1967) і інші вчені, включаючи Кемпбелла, поздоровляли Слайфера з важливим відкриттям і звикали до нового бачення світу. Стало зрозуміло, що туманності такі ж галактики, як і наш Чумацький Шлях.

У квітні 1917 року Слайфер виступив на конференції у Філадельфії. До того часу він виміряв швидкості 25 галактик, і лише чотири з них рухалися до Сонця, решта розбігалися.

Edward

Що стосуеться "острiвноi"(галактичноi) будiвлi всесвiту, спостережувальноi його частини, то цю димку висловлювали багато астрономiв, але вони не могли здобути грунтовних пiдтвержень.
Що стосуеться Барнарда, то хотiлось додати, що вiн отримав кiлька премiй вiд рiзних астрономiчних установ i на цi кошти, нaрештi придбав собi будинок, який сам називав "мiй кометний дiм".

SIDEROCRATOR

170 років тому 19 грудня 1852 р. народився Альберт Абрахам Майкельсон (Albert Abraham Michelson, 1852 - 1931) - американський фізик німецького походження, відомий винаходом названого його ім'ям інтерферометра Майкельсона і прецезійними вимірами швидкості світла.
У 1907 році став лауреатом Нобелівської премії з фізики «За створення точних оптичних інструментів і спектроскопічних і метрологічних досліджень, виконаних з їх допомогою».

Народився одним з шістьох дітей в єврейській родині, в польській частині Прусського королівства. Коли хлопчикові було два роки (1855), його батьки емігрували в Нью-Йорк (США). Звідти родина перебралася на захід країни, спочатку жила в шахтарських поселеннях Мерфіс (в Каліфорнії) і в Вірджинія-Сіті (Невада).

У 1869 році Майкельсон приступив до навчання в Військово-морської академії США в Аннаполісі. У 1873 році завершив навчання. З самого початку свого навчання Майкельсон дуже цікавився наукою і особливо проблемою вимірювання швидкості світла. Після продовження, протягом двох років, навчання в Європі він іде з військової служби. У 1883 році стає професором фізики в школі прикладних наук в Клівленді і зосереджується на розробці поліпшеного інтерферометра.

Після 1889 року працює професором в Університеті Кларка в Вустері. У 1892 році стає професором і керівником фізичного відділення Чиказького університету. У 1907 році Майкельсон стає першим американцем, який отримав Нобелівську премію з фізики. У цьому ж році за видатні досягнення в експериментальній фізиці Майкельсон отримав також медаль Коплі.

Уже в 1877 році, під час служби офіцером ВМС США, Майкельсон починає удосконалювати метод вимірювання швидкості світла за допомогою дзеркала, що обертається, запропонованого Леоном Фуко. Ідеєю Майкельсона було застосувати кращу оптику і більш довгу дистанцію. У 1878 році він зробив перші вимірювання на кустарній установці. Ця робота привернула увагу Саймона Ньюкома - директора Nautical Almanac Office, який також планував зайнятися подібними експериментами.
Майкельсон опублікував свій результат: 299 910 ± 50 км/с в 1879 році. Після цього він переїхав до Вашингтона (США), щоб допомогти в проведенні дослідів Саймону Ньюкому. Так почалися дружба і співпраця між двома вченими.

Ньюком отримав в своїх дослідах, які краще фінансувалися, значення швидкості світла 299 860 ± 30 км / с, яка співпадала в межах помилок вимірів зі значенням Майкельсона. Майкельсон і далі удосконалив свій метод; він опублікував в 1883 році значення 299 853 ± 60 км / с.

У 1906 році Е. Б. Роза і Н. Е. Дорсі виміряли швидкість світла за допомогою нового, електричного методу. У тому експериментах вони отримали значення 299 781 ± 10 км / с.

Після 1920 року Майкельсон приступив до «фінального» виміру швидкості світла в обсерваторії Маунт-Вільсон, причому базою для вимірювання служила дистанція довжиною 22 милі - до гори Лукаут, що знаходиться на південній стороні гори Сан-Антоніо.

У 1922 році берегова і геодезична комісія США приступила до ретельного виміру цієї дистанції за допомогою недавно винайдених інвар-стрічок, яке тривало два роки. У 1924 році, коли довжина була виміряна, приступили до вимірювання швидкості світла, яке теж тривало два роки і дало значення швидкості світла 299 796 ± 4 км / с.

Цей знаменитий експеримент відомий також проблемами, що виникали при його проведенні. Наприклад, великою проблемою були лісові пожежі, дим від яких приводив до помутніння дзеркал. Також цілком можливо, що в геодезичні вимірювання, проведені з такою величезною точністю, була внесена помилка за рахунок зміщення бази при землетрусі в Санта-Барбарі, який трапився 29 червня 1925 року і мав магнітуду 6,3 за шкалою Ріхтера.

Після 1927 року з'явилися безліч вимірів швидкості світла за допомогою нових, електро-оптичних методів, які дали істотно менші значення швидкості світла, ніж отримані Майкельсоном оптичним методом в 1926 році.

Рукопис Майкельсона про вимірювання швидкості світла

Майкельсон продовжував шукати метод вимірювання, який би виключив вплив атмосферних збурень. У 1930 році він приступив, спільно з Френсісом Пізом і Фредом Пірсоном, до вимірювання швидкості світла в вакуумованих трубах довжиною 1,6 км. Майкельсон помер після 36-го з усього 233 проведених вимірювань. Проведенню експерименту заважали в основному геологічні нестабільності і конденсація в трубах. Зрештою, експерименти дали значення 299 774 ± 11 км / с, співпадало з результатами електро-оптичних методів.
Установка для вимірювання швидкості світла

Інтерферометрія
У 1881 році Майкельсон провів фізичний досвід (досвід Майкельсона) на своєму інтерферометрі з метою вимірювання залежності швидкості світла від руху Землі. Результат експерименту був негативний - швидкість світла ніяк не залежала від швидкості руху Землі і від напрямку вимірюваної швидкості.

У 1887 році Майкельсон, спільно з Е. У. Морлі, провів експеримент, відомий як експеримент Майкельсона-Морлі. В цьому експерименті визначалася швидкість руху Землі відносно ефіру. Всупереч сподіванням, в експерименті (як і в його більш пізніх і більш прецизійних модифікаціях, що проводяться до теперішнього часу) не виявилося руху Землі відносно ефіру. Ейнштейн у своїй першій статті з теорії відносності згадує «невдалі спроби виявити рух Землі щодо" світлоносного середовища " і на цій основі будує нову універсальну кінематику (вже не тільки для електромагнітних явищ). Досвід Майкельсона став підставою і першим експериментальним підтвердженням теорії относітельності. В 1920 році Майкельсон провів експеримент з вимірювання кутового розміру зірок. Для цього він використовував інтерферометр з довжиною плечей 6 м. Світло від інтерферометра посилалося за допомогою дзеркал на 254-сантиметровий телескоп. У телескопі при цьому спостерігалася система смуг. При подовженні плечей інтерферометра смуги зникали. З відстані між дзеркалами інтерферометра можна було визначити кутовий розмір зірки, а при відомій відстані до зірки - також її діаметр. Майкельсон визначив таким чином діаметр зірки Бетельгейзе.
інтерферометр Майкельсона

SIDEROCRATOR

350 років тому в ніч з 22 на 23 грудня 1672 р. Джованні Доменіко Кассіні відкрив п"ятий супутник Сатурна - Рею
Це був другий супутник Сатурна, який відкрив Кассіні, і третій супутник, відкритий навколо Сатурна в цілому.

Рея названа на честь дочки титана Реї з грецької міфології, «матері богів» і дружини Кроноса, грецького аналога бога Сатурна

Як і Галілей у свій час, Кассіні спершу назвав чотири супутники, які він відкрив (Тетіс, Діона, Рея та Япет) - Sidera Lodoicea (зірки Людовика) на честь короля Людовика XIV, Астрономи мали звичку називати їх Сатурн I, ІІ, ІІІ і т д. Після відкриття Мімаса та Енцелада в 1789 році схема нумерації була розширена до Сатурна VII , а потім до Сатурна VIII з відкриттям Гіперіона в 1848 році.

Рея не була названа до 1847 року, аж поки Джон Гершель (син першовідкривача планети Уран і двох інших супутників Сатурна, Мімаса та Енцелада ) не запропонував у "Результатах астрономічних спостережень, проведених на мисі Доброї Надії" , щоб супутники носили назви титанів, сестер та братів Кроноса.

SP

Цитувати

аж поки Джон Гершель (першовідкривача планети Уран і двох інших супутників Сатурна,не запропонував у "Результатах астрономічних спостережень, проведених на мисі Доброї Надії"

Щось тут намішано, речення не узгоджено. Уран та два супутники Сатурну відкрив Вільям Гершель.

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 22 Грудня 2022, 18:29:34

Цитувати
аж поки Джон Гершель (першовідкривача планети Уран і двох інших супутників Сатурна,не запропонував у "Результатах астрономічних спостережень, проведених на мисі Доброї Надії"
Щось тут намішано, речення не узгоджено. Уран та два супутники Сатурну відкрив Вільям Гершель.

Не намішано, а загублено

Син першовідкривача планети Уран....

rgb

Син був першовiдкривачем фiксажу

SIDEROCRATOR

Цитата: rgb від 22 Грудня 2022, 19:11:47

Син був першовiдкривачем фiксажу

Це ж що виходить, він фіксаж раніше фотографії відкрив?

rgb

Так. Вiн вiдкрив дiю тиосульфату на галогенiди срiбла.

SIDEROCRATOR

Цитата: rgb від 23 Грудня 2022, 06:02:47

Так. Вiн вiдкрив дiю тиосульфату на галогенiди срiбла.

Але дагеротипи чомусь спершу фіксували в розчині кухонної солі

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213444 раз)