Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Листопада 2024, 07:46:43

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[Polaris]

Дякую, але там кома.

[SIDEROCRATOR]

140 років тому 28 грудня 1882 р. народився видатний англійський астроном і фізик
Артур Еддінгтон (Arthur  Eddington 1882 - 1944)

 У 1898-1902 навчався в Овенс-коледжі, 1905 року закінчив Триніті-коледж Кембриджського університету. У 1906-1913 працював старшим асистентом Гринвіцької обсерваторії; з 1914 — директор обсерваторії Кембриджського університету.

Отримав ряд важливих результатів у таких галузях астрофізики, як внутрішня будова зір і будова їх атмосфер, пульсації зір, стан міжзоряної матерії, рух і розподіл зір у Галактиці. Зробив суттєвий внесок в інтерпретацію й розробку теорії відносності Ейнштейна, в космологію. Ранні роботи (1906-1914) присвячено проблемам зоряних рухів і розподілу зір. Виконав статистичний аналіз власних рухів зір, що підтвердив існування двох потоків зір, оцінив їх спрямування й чисельність. Вивчив просторовий розподіл зір різних спектральних класів, планетарних і газових туманностей, розсіяних скупчень.

Ці роботи було підсумовано ним в опублікованій 1914 року книзі «Рухи зір і будова Всесвіту». У наступні роки виконав піонерські дослідження з теорії внутрішньої будови зірок. У них він ґрунтувався на уявленні, що перенесення енергії з внутрішніх областей зірки в зовнішні здійснюється здебільшого випромінюванням, а не конвекцією. Розробив модель зорі (стандартна модель Еддінгтона), механічна рівновага якої визначається балансом між силою тяжіння і газовим та променистим тиском.
1924 року на її основі дав теоретичну інтерпретацію співвідношення маса — світність. Розрахував верхню теоретичну межу маси зорі на основі розробленої ним теорії променистого тиску в надрах зір. Показав існування обумовленої тиском випромінювання в зовнішніх шарах зірки граничної світності у зір заданої маси. Вперше вказав на важливість того факту, що речовина в зорях майже повністю іонізована. З цього випливало, що її можна розглядати як ідеальний газ, до того ж не лише в гігантах, що мають низьку густину, а й у карликах. Розрахував діаметри деяких червоних гігантів, згодом підтверджені інтерферометричними вимірами Ф.Г.Піза і Дж.Андерсона. З подібних розрахунків для карликового супутника Сіріуса отримав оцінку його густини (50 000 г/см3). Виявлення такої високої густини в зорях послужило поштовхом для розвитку фізики надщільного газу. Виконав розрахунки центральної температури та густини інших типів зір. 1926 року було опубліковано одну з найважливіших праць Еддінгтона — «Внутрішня будова зір». У книзі узагальнено всі дослідження з цього питання та позначено шляхи подальшого розвитку теорії.

Протягом багатьох років кілька разів звертався до проблем фізики пульсуючих зір. У 1918-1919 опублікував дві роботи, присвячені проблемі пульсацій, які висунули пульсаційну гіпотезу в розряд найважливіших теорій зоряної змінності; таким чином було остаточно відкинуто гіпотезу подвійності, залученої для пояснення змінності цефеїд. Розглянув теорію адіабатичних пульсацій газової зірки, що має заданий розподіл густини, і розв'язав рівняння, які описують пульсації найбільшого періоду у разі стандартної моделі. 1941 року усунув одну з труднощів, що залишалися в теорії пульсацій, — довів, що розсіювання енергії в поверхневих шарах внаслідок теплопровідності, випромінювання і конвекції має викликати спостережуваний зсув фази між кривими блиску й променевих швидкостей.

Дослідив важливі питання фізики зоряних атмосфер. Розвинув теорію утворення ліній поглинання, продовживши роботи А.Шустера і К.Шварцшильда. Одночасно з Е.А.Мілном запропонував модель їхнього утворення, яка враховує той факт, що лінії й неперервний спектр формуються спільно, в одних і тих же шарах (модель Мілна — Еддінгтона). Теорія Еддінгтона дозволила пояснити багато особливостей спостережуваних інтенсивностей ліній. 1926 року вперше переконливо довів, що вузькі стаціонарні лінії іонізованого кальцію в спектрах деяких гарячих зір мають міжзоряну природу і виникають у газі, не пов'язаному із зорею, у міжзоряних хмарах. Досліджував склад і фізичні характеристики міжзоряної речовини, розрахував її температуру та густину. Вказав на можливість наближеної оцінки відстані до зір за інтенсивністю міжзоряних ліній поглинання в їх спектрі.

Еддінгтон одним з перших усвідомив значення й революційний характер теорії відносності. За словами А.Ейнштейна, Еддінгтон був найкращим інтерпретатором загальної теорії відносності. Він здійснив першу експериментальну перевірку одного з передбачень цієї теорії — під час повного затемнення Сонця 1919 року виявив відхилення променів світла зір у полі тяжіння Сонця.

В останні роки життя багато працював над створенням теорії, яка об'єднала б квантову фізику й теорію відносності. Нова теорія, названа ним фундаментальною, мала пояснити фізичну картину світу з єдиного погляду, і з неї, зокрема, мали бути отримані, як логічно неминучі, значення світових сталих. Труднощі у вирішенні такого завдання були величезні, багато явищ ядерної фізики в той час не були ще відомі і багато елементарних частинок не було відкрито. Ці роботи Еддінгтона залишилися незавершеними і були зібрані в опублікованій 1946 р. за редакцією Е. Т. Уїттекер книзі «Фундаментальна теорія».

Подякували

2 :rgb, Edward

[SIDEROCRATOR]

150 років тому 2 січня 1873 р. народився Антон (Антоні) Паннекук (Anton Pannekoek 1873,  —  1960) — нідерландський астроном і теоретик марксизму. Автор відомої книжки "Історія астрономії"


Паннекук вивчав астрономію і математику в Лейдені з 1891. Ще до вступу в коледж він цікавився астрономією і вивчав мінливість Полярної зірки. Він опублікував свою першу роботу, «Про необхідність подальших досліджень Чумацького шляху», будучи ще студентом. Кілька років потому він закінчив навчання і почав роботу в Лейденській обсерваторії. Після прочитання «Рівності» Едварда Белламі Паннекук став переконаним соціалістом і почав вивчати теорії Карла Маркса. Незабаром Паннекук стає добре відомим марксистським автором, пише для голландських і німецьких журналів. Незадоволеність роботою в обсерваторії привела його до Берліна, де він працює викладачем у школі, заснованій Соціал-демократичною партією Німеччини.
Заснував 1925 в Амстердамському університеті Астрономічний інститут і був його директором до 1946.

Паннекук заклав основи вивчення розподілу зірок у Чумацькому Шляху і визначення структури нашої галактики за внефокальними фотографіями. Пізніше він зацікавився природою та розвитком зірок. Тому в Нідерландах Паннекук вважається засновником космофізики як окремої дисципліни.

У 1920 він розробив метод визначення відстаней до темних туманностей за підрахунками зірок. З 1921 займався вивченням яскравості Чумацького Шляху. Також Паннекук одним з перших досліджував іонізацію в зоряних атмосферах (1922, 1926) і теоретичні інтенсивності спектральних ліній (1931, 1935). Одним з перших застосував іонізаційну формулу Саха до зіркових атмосфер, досліджував, на яких висотах в атмосферах Сонця і зірок утворюються лінії поглинання. У 1926 ввів важливу поправку в формулу Саха, що враховує відхилення від термодинамічної рівноваги в зоряних атмосферах. У 1928 виконав спільно з М. Ґ. Й. Міннартом перші кількісний аналіз спектра сонячного спалаху. Запропонував широко відомий метод чисельного рішення рівнянь переносу для різних моделей атмосфери. У 1935 розробив теоретичні основи методу визначення електронної щільності в атмосферах зірок за останньою помітною лінії серії Бальмера в їхніх спектрах.

Крім теоретичної роботи, він також брав участь у кількох експедиціях з метою спостереження сонячних затемнень і вивчення спектрів зірок.

У 1926 він здійснив експедицію на острів Ява для складання карти сузір'їв Південної півкулі.

Він також займався історією астрономії, його книга з історії астрономії перекладена з голландської іншими мовами.


Його роботи з вивчення структури Галактики, космофізики та історії астрономії принесли йому міжнародне визнання, Паннекук був удостоєний почесного ступеня Гарвардського університету в 1936, а також золотої медалі Британського Королівського астрономічного товариства в 1951.


У 1918 Паннекук брав участь у створенні Комуністичної партії Нідерландів. У 1919—1920 був членом Амстердамського бюро Комінтерну. З 1920 — один з лідерів Комуністичної робочої партії Голландії (КРПГ).

Антон Паннекук як «лівий ухильники» був головним об'єктом гострої критики з боку Леніна в роботі «Дитяча хвороба „лівизни“ в комунізмі» (1920). Паннекук відповів Леніну брошурою «Світова революція і комуністична тактика» (1920). У 1921 він був виключений з Компартії Нідерландів за «лівий ухил».

У 1922 Паннекук був одним із засновників і керівників Комуністичного робочого Інтернаціоналу. У 1927 був одним із засновників Міжнародних комуністичних груп (GIC), але формально в організацію не вступив, віддавши перевагу теоретичній роботі.

Як визнаний теоретик марксизму, Паннекук був одним з основоположників «комунізму робочих рад» (ретекоммунізм) і провідною фігурою ліворадикального руху 1920-х — 1930-х років у Нідерландах і Німеччині.

Паннекук різко критикував Леніна і ленінізм. Його пояснення невдач Російської революції полягало в тому, що після приходу більшовиків до влади вони замінили владу Рад владою партії, що, на думку Паннекука, вело до перетворення більшовиків у новий панівний клас. Свої погляди на більшовизм він виклав у книзі «Ленін як філософ» (1938).

Подякували

1 :Edward

[Edward]

"Исторiя астрономii" Панекука, одна з моiх улюблених книг. Перший раз я прочитав ii ще в школi. Мабудь у 8 класi i вона справила на мене великий вплив. З тих пiр регулярно ii перечитую, гарний бук.

[SIDEROCRATOR]

"Исторiя астрономii" Панекука одна з моiх улюблених книг. Перший раз я прочитав ii ще в шолi. Мабудь у 8 класi i вона справила на мене великий вплив. З тих пiр регулярно ii перечитую, гарний бук.

моя теж

[Edward]

"Исторiя астрономii" Панекука одна з моiх улюблених книг. Перший раз я прочитав ii ще в шолi. Мабудь у 8 класi i вона справила на мене великий вплив. З тих пiр регулярно ii перечитую, гарний бук.

моя теж

[Edward]

Доречi, ii в мордорi нещодавно перевидали (перше видання було  1966 року, кажись)

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

Доречi, ii в мордорi нещодавно перевидали (перше видання було  1966 року, кажись)

В нас між іншим в 2006 р. вийшла дуже гарна "Історія астрономії" авторства Климишина обсягом 654 сторінки

Подякували

1 :OlegAstroLviv

[WEST]

А менi бiльш подобаеться "Астрономiя i космонавтика" С.I.Селешнiкова (коротка хронологiя з давнiх часiв) (Киiв, 1967 рiк, 302 сторiнки), яку я маю. Я тiльки почав займатися астрономiей i ця книжка дала менi уявлення про iсторiю астрономii. Рекомендую ii хоча б продивитися, особливо початкiвцям. В книжцi дуже багато портретiв астрономiв та iнших iлюстрацiй. Читаеться на одному диханнi.

Подякували

1 :Edward

[Edward]

Дiтям можна "пiдсунути"  "Небо Землi" Томiлiна . Але це до 5 класу.

[SIDEROCRATOR]

Дiтям можна "пiдсунути"  "Небо Землi" Томiлiна . Але це до 5 класу.

Тимнеменш у Томіліна є класна праця П'ять тьісячелетий оптики

[Edward]

Дiтям можна "пiдсунути"  "Небо Землi" Томiлiна . Але це до 5 класу.

Тимнеменш у Томіліна є класна праця П'ять тьісячелетий оптики

Еге ж...

[SIDEROCRATOR]

300 років тому 5 січня 1723 р. народилася Ніколь-Рейн Лепот, (Nicole-Reine Lepaute  1723 - 1788) - перша французька жінка-математик і астроном.

Ніколь-Рейн  народилася 5 січня 1723 року в Люксембурзькому палаці в Парижі, де її батько служив в будинку королеви Іспанії Луїзи-Єлизавети Орлеанської.

В 1748 р вийшла заміж за Жана Андре Лепота, з 1753 р. - королівського годинникаря. Допомагаючи чоловікові в його роботі, незабаром познайомилася з Ж. Лаландом, запрошеним Французькою академією наук оцінити можливості застосування в астрономії годинників нового типу, розроблених її чоловіком. Незабаром Лаланд зацікавився ідеєю створення астрономічних годинників і в 1755 році опублікував «Трактат про годинниковій справі ...» ( «Traité d'Horlogerie ...»). Цей трактат містив першу математичну роботу Ніколь-Рейн - таблиці коливань маятника.

У червні 1757 року Ж. Лаланд вирішив розрахувати точну дату повернення комети Галлея, враховуючи гравітаційний вплив Юпітера і Сатурна на орбіту комети. Він звернувся за допомогою до А. Клеро, план робіт якого включав величезну кількість обчислювальної роботи. Для допомоги в обчисленнях була запрошена Ніколь-Рейн. 14 листопада 1758 року Клеро доповів Французької академії наук, що комета повинна досягти свого перигелію в середині квітня 1759 року (у дійсності це сталося 13 березня 1759). У 1760 році Клеро описав обчислення траєкторії руху в своїй роботі «Теорія комет» ( «Théorie des comètes»), не згадавши Ніколь-Рейн в списку співавторів. Цей факт привів до розриву між Клеро і Лаландом, які ніколи більше разом не брали участі  в астрономічних проектах. Пізніше, в 1803 році, Лаланд висловив вдячність Ніколь-Рейн за її участь в обчисленнях у своїй роботі «Астрономічна бібліографія» ( «Bibliographie Astronomique»).

У 1760-1776 Ніколь-Рейн Лепот брала участь в обчисленні таблиць для астрономічного альманаху «Connaissance des temps» (редактор Ж. Лаланд). У 1761 році стала членом Академії Безьє. У 1762 році розрахувала і склала детальну карту кільцеподібного сонячного затемнення, що спостерігалося в Парижі 1 квітня 1764 року. Пізніше Ніколь-Рейн брала участь у випуску томів VII (1775-1784) і VIII (1785-1792) «ефемериди небесних тіл» ( «Ephémérides des mouvements célestes»).

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

В ніч з 6 на 7 січня 1610 року під час спостереження за Юпітером у власноруч зроблений телескоп Галілео Галілей відкрив три його супутника, а ще через кілька днів - четвертий. Всі вони входять до числа найбільших супутників Сонячної системи і є більшими за всі карликові планети.
Cупутники Юпітера та їх рух, малюнок Галілея

Після вдосконалення першого власноруч зробленого телескопа, який давав лише триразове збільшення і погано фокусувався на різнокольорових зображеннях, професор математики з Падуї Галілео Галілей зайнявся його удосконаленням і досягнув 33-кратного збільшення. З допомогою нового телескопа в липні 1609 року він відкрив існування кратерів і гір на Місяці, плям на Сонці, на підставі спостереження за якими прийшов до висновку про обертання Сонця навколо своєї осі.
Продовжуючи астрономічні спостереження, 7 січня 1610 року зробив запис про виявлення поблизу Юпітера «трьох маленьких блискучих зірочок, які ... звернули на себе увагу тільки тому, що всі три знаходилися на абсолютно прямій лінії», а 13 січня Галілей виявив ще й четверту «зірку», яка, як і попередні три, з часом змінили своє положення відносно Юпітера «подібно до того як Венера або Меркурій обертаються навколо Сонця».
Відкриті ним супутники Галілей назвав «Зірки Козімо» на честь великого герцога Тосканського Козімо II Медічі, але за його порадою змінив назву на «Зірки Медічі» і пронумерував їх латинськими цифрами (I - IV) на честь всіх чотирьох братів поважного сімейства.

Пріорітет відкриття супутників Юпітера оскаржував німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав за ними ще в 1609 році і зробив детальні таблиці їх руху, але не опублікував цих даних. З часом першість відкриття супутників Юпітера остаточно закріпилась за Галілеєм, але під назвами, запропонованами Симоном Маріусом в 1614 році, - Іо, Європа, Ганімед і Калісто.
Галілей же виклав своє відкриття у книзі «Зоряний вісник», виданій в березні 1610 року у Венеції, в якій підтримав геліоцентричну теорію будови Сонячної системи Миколая Коперника, згідно з котрою, планети, в тому числі і Земля, рухаються навколо Сонця.

Галілей демонструє чекістам церковникам свої відкриття.

Книга зробила Галілея знаменитим і водночас стала причиною переслідувань з боку католицької церкви - в 1615 році папа римський Павло V порадив Галілею переглянути свої погляди, а після публікації в 1632 році книги «Діалог про дві найголовніші системи світу» Галілей, викликаний в Рим на суд інквізиції, був змушений зректися своїх поглядів, а решту свого життя провести під домашнім арештом.
На сьогодні відомо 63 супутника Юпітера, серед яких Галілеєві — найбільші, а сам вчений був реабілітований лише в 1992 році спеціальною комісією Ватикану.

[SIDEROCRATOR]

200 років тому 8 січня 1823 р. народився А́льфред Ра́ссел Во́ллес, (Alfred Russel Wallace; 1823 — 1913) — британський натураліст, мандрівник, географ, біолог і антрополог, засновник астробіології.

Воллес був добре відомий завдяки тому, що він самостійно дійшов до розуміння теорії еволюції шляхом природного відбору й одночасним публікуванням разом з Чарльзом Дарвіном статті на цю тему в 1858 р. Воллес здійснив широкі польові дослідження: спочатку в басейні річки Амазонка, а згодом на Малайському архіпелазі, де встановив лінію Воллеса, що розділяє Індонезійський архіпелаг на дві окремі частини, з яких на одній тварини близькі до відповідних австралійських, а на другій — види здебільшого мають азійське походження. Його у XIX сторіччі вважали провідним фахівцем з географічного поширення тваринних видів та іноді називали «батьком біогеографії». Воллес був одним з видатних мислителів-еволюціоністів XIX століття і зробив, крім одночасного з Дарвіном відкриття природного відбору, внесок у розвиток еволюційної теорії. Наприклад, поняття про попереджувальне забарвлення (warning colouration) у тварин, яке сигналізує хижака про те, що тварина гірка на смак чи отруйна, та ефект Воллеса — гіпотеза про те, як природний відбір міг сприяти видоутворенню через підтримання розвитку бар'єра від схрещування.

Борець проти лженауки і всіляких забобонів, Воллес прочитав у січні 1870 року в науковому журналі оголошення Джона Хемдена, автора книги, яка доводила, що Земля — плоский диск. Він пропонував парі на 500 фунтів стерлінгів тому, хто візьметься наочно довести кулястість Землі і «продемонструє способом, зрозумілим кожній розумній людині, опуклу залізничну колію, річку, канал або озеро»
Воллес для демонстрації кулястості Землі вибрав прямолінійний відрізок каналу завдовжки 6 миль. На кінцях відрізка стояли два мости. На одному з них Воллес встановив 50-кратний телескоп з нитками візира в окулярі. Посеред каналу, на відстані 3-х миль від кожного мосту, він поставив високу тичку з чорною кулею на ній. На інший місток він навісив дошку з горизонтальною чорною смужкою. Висота над водою телескопа, чорної кулі, чорної смуги була абсолютно однаковою. Якщо Земля (і вода в каналі) плоска, чорна смуга і чорна куля повинні збігтися в окулярі телескопа. Якщо ж поверхня води опукла, повторює опуклість Землі, то чорна куля повинна опинитися вище смуги. Так і вийшло — розмір розбіжності добре збігався з розрахунковим, виведеним з відомого радіуса нашої планети.

Хемден відмовився подивитися в телескоп, надіславши свого секретаря, який запевнив присутніх, що обидві мітки розташовані на одному рівні. Розпочався багаторічний судовий процес, у результаті якого Хемдена змусили виплатити 500 фунтів.

У 1904 році Воллес написав книгу «Місце людини у всесвіті» (Man's place in the universe), що стала першою науковою спробою біолога оцінити ймовірність позаземного життя. Вважаючи людство унікальним у всесвіті, він приходить до висновку, що Земля є єдиною планетою Сонячної системи, на якій існує рідка вода і, отже, можливе життя; більш того, він сумнівався, що подібні до земних умови існують ще десь в Галактиці. У 1907 році Воллес вступив в полеміку з ентузіастом існування марсіан Персивалем Лоуеллом, видавши брошуру «Чи населений Марс?» (Is Mars Habitable?), В якій показав, що температура на поверхні Марса набагато нижче, ніж вважалося Лоуеллом, а атмосферний тиск занадто малий для існування води в рідкому вигляді (та й спектральний аналіз атмосфери не показав наявності в ній водяної пари). Звідси він зробив висновок, що існування на Марсі високоорганізованого життя неможливе, не кажучи вже про існування розвинутої цивілізації і штучних спорудах.
За Цю його роботу Воллесаможна справедливо вважати батьком-засновником науки про астробіологію.

Подякували

1 :SP

[SIDEROCRATOR]

80 років тому 9-го січня 1942  року, рівно через 300 років після смерті Галілео Галілея, народився видатний англійський вчений Стівен Вільям Гокінг, цікаво, що помер він 14-го березня 2018 року, у день  міжнародний день числа

Подякували

1 :UKBB

[SIDEROCRATOR]

115 років тому 7 січня 1913 р. народився радянський астроном Олександр Лебединський (1913-1967)

Народився в Женеві. Незабаром сім'я переїхала до Сімферополя. У 1932 закінчив Кримський педінститут. У 1935, після закінчення аспірантури при Ленінградському університеті, став співробітником обсерваторії університету

Наукові праці присвячені різним проблемам астрофізики і геофізики, дослідженню космічного простору та конструюванню астрономічної апаратури. Один з піонерів магнітогідродинаміки. Спільно з Л. Е. Гуревичем обґрунтував можливість виникнення динамо-ефекту в сонячній атмосфері. Досліджував проблему спалахів нових зірок у рамках моделі теплового ядерного вибуху зірки-карлика в результаті гравітаційного стиснення. Багато уваги приділяв питанням космогонії. Спільно з Л. Є. Гуревичем розглянув різні етапи процесу перетворення газопилової хмари в планети. У роботах з зоряної космогонії висловив низку важливих ідей про гравітаційну конденсацію і динаміку зоряних систем, розглянув фізичні процеси, що протікають в дифузних туманностях. Був одним із перших у СРСР дослідників полярних сяйв. У 1948–1950 організував ряд комплексних експедицій у райони Крайньої Півночі для вивчення полярних сяйв.

Створив оригінальну апаратуру для автоматичної безперервної реєстрації неба фотокамерами і отримання спектрів всього неба. Апаратура подібного типу використовувалася для патрулювання неба в Арктиці та Антарктиці під час Міжнародного геофізичного року, і в результаті було отримано цінний науковий матеріал. Брав участь у створенні апаратури для спектрофотометричних досліджень планет із супутників і міжпланетних автоматичних станцій. За допомогою цієї апаратури з 1964 на супутниках серії «Космос», автоматичних міжпланетних станціях серії «Зонд» і автоматичних місячних станціях серії «Луна» було отримано великий експериментальний матеріал. Брав участь в обробці панорамних знімків місячної поверхні, отриманих автоматичною станцією «Луна-9». У 1947 брав участь в експедиції зі спостереження сонячного затемнення в Бразилії, розробив для цієї мети спеціальний багатоканальний спектрограф.

[SIDEROCRATOR]

150 років тому 11 січня 1873 р. народився американський астроном, піонер з дослідження змінних зір та засновник Американської асоціації спостерігачів змінних зір (AAVSO) Вільям Олкотт (Olcott, William Tyler 1873-1936)

 Олкотт навчався спочатку в Норвіч Free Accademy, а потім в Трініті-коледжі в Хартфорді, де  отримав ступінь бакалавра наук в 1896. Потім почав вивчати право в Юридичній школі Нью-Йорка в Манхеттені  В 1898 році він повернувся в Коннектикут, де він був прийнятий в адвокатську контору штату наступного року.

Вільям Олкотт мав проблеми зі здоров'ям. Він страждав від бронхіальної астми, для якої рекомендувалось провести зиму на півдні. Саме тоді дивлячись на південне небо  він зацікавився астрономією. Він написав свою першу книгу на цю тему, "A Field Book of the Stars"  в 1907, а також  популярні статті з астрономії, в яких він заохочував своїх сучасників робити внесок в розвиток цієї науки. Згодом він придбав 3-х дюймовий телескоп і почав поглиблювати свої знання з астрономії. В 1909 р. він опублікував ще одну брошуру "In Starland With A Three-Inch Telescope" (зоряний світ з 3-х дюймовим телескопом)
Отримавши навички роботи з телескопом, Олкотт шукав застосування цих навичок на службі астрономії. Він знайшов ідеальне застосування в спостереженні змінних зір, коли провів презентацію з цього питання на засіданні Американської асоціації сприяння науці

У 1910 році Олкотт зустрівся  з професором Едвардом Чарльзом Пікерінгом  і той розказав йому про  потребу у спостерігачах-любителях для спостереження змінних зірок. Коли Олкотт написав Пікерінгу з проханням отримати додаткову інформацію, той відправив одного зі співробітників, Леона Кемпбелла, до Коннектикуту, щоб навчити Олкотта і надати йому потрібні графіки та інструкції. Олкотт був  в такому захваті від отриманого досвіду, що згодом написав статтю, в якій описуються як техніки, так і потреба спостерігачів для астрономії, а також вирішив добровільно сприяти роботі інших спостерігачів за змінними зорями.

Менш ніж за рік Олкотт об'єднує групу з семи чоловік, які згодом стануть ядром Американської асоціації спостерігачів зі змінними зірками (AAVSO).
 Протягом семи років Олкотт організовує та розподіляє завдання всередині асоціації, надсилає звіти в обсерваторію Гарвардського коледжу та публікує результати. Перше неофіційне засідання членів AAVSO було в готелі Lorraine в Нью-Йорку в квітні 1914 р. Збори 1915 р. відбулись в Гарвардській колегіальній обсерваторії де були присутні п'ятнадцять членів. Асоціація була офіційно заснована відповідно до законів штату Массачусетс в 1917 році, і Олкотт став довічним секретарем. Кількість членів і кількість зібраних даних зростала. Коли в 1917 році Пікерінг помер, завдання Олкотта було продовжувати спостереження змінних. У 1919 році керівництво Гарвардської колегії обсерваторії було доручено Гарлоу Шеплі, людині, яка цінувала і підтримувала роботу AAVSO.

Олкотт опублікував початковий звіт AAVSO з 208 спостережень у грудні 1911 р.  До кінця першого року AAVSO опублікувала більше 6000 спостережень змінних зірок. З цього моменту, число спостережень, що надсилаються на AAVSO щороку, різко зросло:
до 11 600 в 1912 році; 17,400 в 1917 році; 19.300 в 1921 році; і 26,900 в 1924 році. Під керівництвом Олкотта, AAVSO дуже швидко розрісся від кількох любителів та професійних спостерігачів у 1911 році до приблизно 480 спостерігачів у 1936 році. До того часу, коли Олкотт помер, AAVSO отримував майже 55 000 спостережень на рік.

 В даний час AAVSO є найбільшою організацією зі змінними зорями в світі, отримуючи, обробляючи та поширюючи щонайменше 400 000  спостережень щороку, і підтримуючи міжнародну базу даних, яка тепер містить понад 11 мільйонів спостережень зі змінними зірками.

Подякували

3 :rgb, Edward, UKBB

[WEST]

З 1997 року я та ще понад 20 моiх учнiв вже вiдправили в AAVSO понад 50 тисяч спостережень змiнних зiр. Це наш вклад в астрономiчну науку, яку ми дуже любимо! На моему рахунку бiльш як 35 тисяч спостережень змiнних зiр. Мiй код в AAVSO - MQA.

Подякували

6 :SIDEROCRATOR, rgb, Naboka Igor, Chepurny, Edward, SWN

[rgb]

Я теж у свiй час захоплювався дiяльнiстю AAVSO. Серйозно я зорi не фотометрував, але фотометр спаяв(саму электрoнiку) i диплом в КПI в мене про телескоп-фотометр "Телескоп с фотоэлектричною рэестрацiею".

Подякували

3 :SIDEROCRATOR, Chepurny, Edward