Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213431 раз)

SIDEROCRATOR

235 років тому 11 січня 1787 р. Англійський астроном Вільям Гершель відкрив супутники Урана Оберон і Титанію.
Супутники було відкрито Вільямом Гершелем через 6 років після відкриття ним же Урана. Того ж дня він відкрив і найбільший супутник Урана — Титанію. Пізніше Гершель повідомив про відкриття ще чотирьох супутників, хоча згодом ці відомості були визнані хибними. Через низьку потужність телескопів того часу протягом 50 років після відкриття Титанію та Оберон не бачив ніхто, окрім Гершеля. Сучасні аматорські телескопи вищого класу дозволяють спостерігати за цими супутниками з Землі.

Спочатку Оберон називали «Другим супутником Урана», а 1848 року Вільям Лассел дав йому назву «Уран II», хоча інколи він використовував і нумерацію Вільяма Гершеля, де Титанія та Оберон іменувалися як Уран II та Уран IV відповідно. Нарешті, 1851 року Лассел перейменував чотири відомих на той час супутники римськими цифрами за порядком їх віддаленості від планети, і відтоді Оберон став називатися «Уран IV».

Згодом усі супутники Урана було названо на честь персонажів творів Вільяма Шекспіра і Александра Поупа. Оберон отримав назву на честь царя фей та ельфів Оберона, персонажа твору «Сон літньої ночі». Назви для всіх чотирьох відомих на той час супутників Урана запропонував син Вільяма Гершеля — Джон у 1852 році на прохання Вільяма Лассела. Роком раніше Лассел відкрив два інших супутники — Аріель та Умбріель. До польоту «Вояджера-2» про супутник було відомо небагато. У результаті наземних спектрографічних спостережень було встановлено наявність на Обероні водного льоду.

SIDEROCRATOR

17 січня святкує своє 90 річчя Іван Антонович Климишин
Автор низки монографій та науково-популярних книг, серед яких «Ударні хвилі в неоднорідних середовищах» (1972), «Астрономія наших днів» (1976), «Астрономія вчора і сьогодні» (1976), «Релятивістська астрономія» (1980), «Календар і хронологія» (1981), «Ударні хвилі в оболонках зірок» (1984)
З 1980 очолював Спеціальну проблемну групу з історії астрономії при Астрономічній раді АН СРСР.
Брав участь у підготовці словників та довідників з астрономії: «Шкільний астрономічний довідник» (1990), «Астрономічний енциклопедичний словник» (2003).
Астероїд 3653 Климишин, відкритий 1979 року Миколою Черних, названо на честь вченого.

SIDEROCRATOR

450 років тому 20 січня 1573 р. народився видатний німецький астроном Симон Маріус (Simon Marivs 1573 - 1625). В 1609 р. раніше від Галілея відкрив супутники Юпітера та дав їм назви Іо Ганімед Європа та Каллісто, а також першим провів телескопічні спостереження Туманності Андромеди та виміряв її розміри.

Він народився в Гундзенхаузені, поблизу Нюрнберга, але більшу частину життя провів у місті Ансбах.
У 1614 році Марій опублікував свою роботу Mundus Iovialis anno MDCIX Detectus Ope Perspicilli Belgici (Світ Юпітера відкритий 1609 р. в фламанський телескоп), що описує планету Юпітер та його супутники.

Тут він стверджував, що відкрив чотири головні супутники планети за кілька днів до Галілея. Це призвело до суперечки з Галілеєм, який в 1623 році звинуватив Марія в плагіаті. Проте журі в Нідерландах в 1903 р. детально досліджувало докази і вирішило на користь незалежних відкриттів Марія, результати яких опублікував J. Bosscha в 1907 р. Очевидно, що Маріус відкрив супутники самостійно, але відклав публікацію на пізніше.

Незалежно від пріоритету, міфологічні назви, за якими ці супутники сьогодні відомі (Іо, Європа, Ганімед і Каллісто) їм дав Маріус

Симон Маріус також спостерігав "туманність" Андромеди, яка також була відома арабським астрономам середньовіччя.

Саме в 1612 році він вимірював діаметр туманності Андромеди і визначив її як слабе, бліде світло, яке збільшувалося яскравістю до його центру, подібно до "свічки, що світить через ріг".
Саме він виявив невірні дифракційні диски зірок, створені його телескопом .

Зі спостережень за супутниками Юпітера, він отримав кращі періоди обертань та інші орбітальні елементи для них, ніж Галілей.

Також він знайшов місце розташування нової Тихо Браге 1572 року, та знайшов там зірку, яказ а його оцінками, була "трохи меншою, ніж третій місяць Юпітера" .
Маріус зробив висновки про будову Всесвіту з його спостережень за супутниками Юпітера і зоряними дисками. Зіркові диски, які він спостерігав, були невірними (імовірно, що то був диск Ері викликаний дифракцією, оскільки зірки дуже далекі для того, щоб їх фізичні диски були виявлені телескопічно), але Маріус інтерпретував їх як фізичні диски, видимі через телескоп. Він дійшов хибного висновку, що оскільки він міг бачити зоряні диски, зірки не могли бути такими далекими, як це було потрібно в світовій системі Коперника. Він також зробив висновок зі своїх спостережень за супутниками Юпітера, що вони повинні обертатись навколо Юпітера, а Юпітер - навколо Сонця.

SIDEROCRATOR

235 років тому 21 січня 1788 р. народився Вільям Генрі Сміт (William Henry Smyth, 1788-1865) - англійський морський офіцер, гідрограф і астроном.

Вільям Сміт народився в Вестмінстері в Лондоні.
У віці 14 років Вільям втік з дому і поступив на службу в торговий флот. У 1804 році він служив на кораблі Ост-Індської компанії Marquis Cornwallis, який уряд Великобританії зафрахтував для експедиції на Сейшельські острови. У березні наступного року Cornwallis був куплений британським військово-морським флотом і оснащений 50 гарматами. Командиром корабля був призначений капітан Чарльз Джонстон, під керівництвом якого Сміт прослужив на військовому флоті багато років. У лютому 1808 року Сміт разом з Джонстоном були переведений на лінкор Powerful, який, після повернення в Англію, був направлений в Голландську експедицію 1809 року. Згодом Сміт служив на 74-гарматному лінкорі Milford, потім командував іспанською канонерською Mors aut Gloria і протягом декількох місяців брав участь в облозі Кадіса (вересень 1810 - квітень 1811 років). З липня 1811 року Сміт служив на кораблі Родні, а з 1812 року - на узбережжі Іспанії.

25 березня 1813 року Сміт був підвищений у званні до лейтенанта флоту і призначений на службу в сицилійську флотилію, де він проявив себе як гідрограф і знавець старожитностей. За заслуги в захисті Сицилії Сміт був в 1816 році нагороджений орденом Святого Фердинанда і грамотою короля Обох Сицилій Фердинанда I.

18 вересня 1815 року Сміт був підвищений до звання командора, але не отримав призначення командувати кораблем; деякий час він продовжував гідрографічні дослідження на бригу Scylla біля берегів Сицилії, прилеглих до них берегів Італії, а також у берега Африки. Карти і замальовки Сміта отримали високу оцінку Адміралтейства за красу і якість виконання.

Після Сицилії Сміт вів гідрографічні роботи в Адріатичному морі, у співпраці з владою Австро-Угорщини і Неаполітанського королівства виготовив меркаторські карти і Carta di Cabottaggio del Mare Adriatico ( «Каботажна карта Адріатичного моря»), опубліковані в 1822-24 роках.

У 1817 році в Палермо Сміт познайомився з італійським астрономом Д.Піацці і відвідав його обсерваторію. Це знайомство поклало початок інтересу Сміта до астрономії, а Д.Піацці став хрещеним батьком першого сина Сміта, якому Вільям на честь астронома дав друге ім'я - Піацці.
Велика комета 1811 р. мал. В. Сміта

У 1825 році Сміт збудував приватну обсерваторію в Бедфорді, Англія, оснащену 5,9-дюймовим рефрактором. Він використовував цей інструмент для спостереження за різними небесними обєктами протягом 1830-х р., включаючи подвійні зірки, зоряні скупчення та туманності. Він опублікував свої спостереження в 1844 році в Cycle of Celestial Objects, що дало йому Золоту медаль Королівського астрономічного товариства у 1845 році. Перший том цієї роботи був присвячений загальній астрономії, а другий том отримав назву Бедфордського каталогу і містив спостереження Сміта 1604 подвійних зір і туманностей. Це видання служило довідковим протягом багатьох років після цього; жоден астроном раніше не робив подібних каталогів як цей. Він був перевиданий у 1986 році.
В. Сміт за спостереженнями на меридіанному колі в своїй обсерваторії

Закінчивши свої спостереження, Сміт переїхав до Кардіффа в 1839 році. Його обсерваторію було розібрано, а телескоп був проданий доктору Джону Лі та встановлено в новій обсерваторії власного дизайну Сміта в Хатвелл-Хаус неподалік.
Обсерваторія В. Сміта

Сміт також провів дослідження зоряних кольорів під назвою "Sidereal Chromatics" (Сидерична хроматика) в 1846 р., де намагався пояснити природу, вплив атмосфери Землі та можливість зміни цих кольорів (як змінність кольору зірок) відповідно до ефекту Доплера. Хоча ця праця виявилася остаточно невірною, деякі з ідей Сміта продовжували просуватись на початку 20-го століття, але в основному вони скоро змінилися, а потім відкидалися доказами астрономічної спектроскопії.

SIDEROCRATOR

105 років тому 27 січня 1918 р. народився Антонін Мркоc (Antonín Mrkos, 27 січня 1918 - 29 травня 1996) – видатний чеський астроном, першовідкривач комет і астероїдів.

Антонін Мркос народився в Чехословаччині, в селі Стржемхови, неподалік від села Долні-Лучки, в районі Брно. У 1938 році він вступив до університету в Брно. Його навчання і дослідження були перервані початком Другої світової війни. Після її завершення в 1945 році він працював в обсерваторії Скалнате Плесо, а пізніше в обсерваторії Клеть, де з 1968 року займався астрофотографією. З її допомогою з 1977 року він почав пошук нових астероїдів і комет.
З 1966 по 1991 рік очолював обсерваторію Клеть.
У період з 1977 по 1991 рік відкрив 273 астероїда, https://en.wikipedia.org/wiki/Anton%C3%ADn_Mrkos#List_of_discovered_minor_planets
серед яких (5797) Бівой з групи Амура і троянський астероїд Юпітера - (3451) Ментор. Їм також виявлені 13 комет, серед яких як короткоперіодичні (18D / Перрайн - Мркоса, Хонда - Мркоса - Пайдушакової, 124P / Мркоса і 143P / Коваль-Мркоса, Так і довгоперіодичні (C / +1957 P1).
Комета Мркоса 1957р.

Антонін Мркос брав участь у третій радянській антарктичній експедиції (1957-1959). Він другий громадянин Чехії, який відвідав Антарктиду, і перший чех, що подолав південний полюс недоступності. Пізніше він повертався в Антарктиду, беручи участь в сьомий радянської антарктичної експедиції (1961-1963). В Антарктиці Мркос вивчав полярне сяйво.
В знак визнання його заслуг, одному з астероїдів було присвоєно його ім'я (1832) Мркос

Edward

Шо чехи ще гарного зробили, то це iхнi атласи зоряного неба!

ПМ.на фото Мркос бiля ВМТ110

WEST

П ять астрономiв обсерваторii Скалнате Плесо (Мркос, Пайдушакова (до речi, його дружина), Бечвар, Кресак i Возарова) вiдкрили майже 20 комет (деякi неозброеним оком)! Людмила Пайдушакова написала книжку про пошуки та вiдкриття комет. У мене цiеi книжки нема, та коли я був студентом Донецького унiверситету, то переписав ii повнiстю в однiй бiблiотецi, така вона цiкава! Там е таке речення: Якщо астроном дрiмае бiля "Бiнара" (так звався бiнокуляр), то вiн нiколи не вiдкрие комети.

Edward

А яка назва книжки?

SIDEROCRATOR

415 років тому 28 січня 1609 р. народився Джованні Бореллі (Giovanni Borelli 1608-1679) видатний італійський вчений-універсал часу Наукової революції XVII століття. Автор праць з фізики, медицини, астрономії, геології, математики, механіки. Основоположник біомеханіки. Один з перших учених, які розглянули проблему динаміки планетних рухів і проклали Ньютону дорогу для відкриття закону всесвітнього тяжіння.

Народився в Кастель Нуово (передмістя Неаполя) в родині іспанського солдата, одруженого на італійці. Свої праці пізніше підписував прізвищем матері: Бореллі.
Навчався в Римі, вивчав медицину і математику в учня Галілея Кастеллі (разом з Торрічеллі). З 1635 року працював в університеті Мессіни, з 1649 року - професор математики. В 1638 р. особисто познайомився з Галілеєм.

В 1656 Бореллі зайняв кафедру математики Пізанського університету. Тут він познайомився з лікарем Марчелло Мальпігі, який одним з перших почав дослідження за допомогою мікроскопа. Бореллі також захопився цією тематикою і отримав ряд цінних результатів.

В 1668 Бореллі повернувся до Мессіни, але незабаром на нього впали підозри в участі в політичній змові, і він змушений був тікати з міста. Залишок життя він провів в бідності, працюючи шкільним учителем в Римі. Його головна праця з біомеханіки, «Про рух тварин», був виданий посмертно (1680).

Бореллі вважається основоположником біомеханіки. Його двотомна праця «Про рух тварин» (лат. De Motu Animalium) розглядає організм тварини з точки зору математичної теорії механізмів. Особливо докладно він досліджував роботу м'язів. Наприклад, серце він розглядав як насос з клапанами, легені - як два міхи, а процес ходьби - як цілеспрямоване переміщення центру ваги, що супроводжується заходами з відновлення рівноваги.

Бореллі досліджував як статику, так і динаміку тіла, оцінив силу, що розвивається м'язами при різних видах активності (ходьба, біг, стрибки, підняття важких предметів). Він розглянув також політ птахів, плавання риб і ковзання черв'яків. Ця робота неодноразово перевидавалася і справила великий вплив на теоретичну медицину.

Бореллі продовжив систематичне вивчення відкритих Галілеєм супутників Юпітера. У своїй книзі "Theoricae Mediceorum planetarum ex causis physicis deductae" «Теорія Медіційськіих планет» (1666) він зробив надзвичайно важливий на той момент висновок, що для супутників, як і для планет, виконуються закони Кеплера. У цій же книзі він одним з перших сформулював ще не зовсім досконалий, але принципово вірний варіант закону всесвітнього тяжіння, припустивши, що рух планет відбувається в обстановці рівноваги між тяжінням до Сонця і деякою відцентровою силою, аналогічної тій, яка викидає камінь з пращі. Бореллі так описав механізм руху під дією тяжіння: "Припустимо, що планета прагне до Сонця і в той же час своїм круговим рухом віддаляється від цього центрального тіла, що лежить в середині кола. Якщо обидві протилежні сили рівні між собою, то вони повинні врівноважуватися. Планета не буде в змозі ні наблизитися до Сонця, ні відійти від нього далі певних меж, і в такій рівновазі буде продовжувати своє обертання навколо Сонця".

У книзі ясно видно, наскільки плідною виявилася застосування до моделі Кеплера «нової механіки» Галілея, яка виявилася здатною хай не кількісно, але якісно вірно пояснити (що не було розкрито Кеплером) причину руху планет. Бореллі правильно пояснює і причину відхилення планетної орбіти від кола: форма орбіти залежить від початкового співвідношення двох зазначених сил. Разом з тим, на думку Бореллі, від Сонця виходить ще одна сила, що просуває планету по орбіті, що виникає при впливі на планету світлових променів Сонця яке обертається.
Теорія Медіційських планет 1666 р.

Приблизно в ці ж роки інтенсивні дослідження в області динаміки планетних рухів проводили Крістофер Рен, Роберт Гук та Ісаак Ньютон; останній, завершивши математизацію основ небесної механіки, назвав Бореллі в числі своїх попередників.

Бореллі також вперше розглянув можливість створення дихального апарату для підводних досліджень.

У 1660 Бореллі і Вівіані провели досить точне вимірювання швидкості звуку і отримали значення, відповідне приблизно 350 м / сек. Більш ранні вимірювання, виконані Гассенді, оцінювали швидкість звуку в 478 м / сек (сучасна оцінка: 331,3 м / сек при 0 ° C).

Бореллі також перший помітив, що атмосферний тиск пов'язаний з погодою

WEST

Назва книжки Л.Пайдушаковоi "Кометы и их открытие".

Edward

А книжичка дiйсно рiдкiсна, шось не шукаеться...

SIDEROCRATOR

115 років тому 30 січня 1908 р. народився америкський астроном, засновник Центру малих планет (ЦМП; англ. Minor Planet Center , MPC) Пол Херджет (Раul Herget 1908-1981).
Пол Херджет в обсерваторії ун-ту Цинцинатті

Херджет виввчав астрономію в Університеті Цинциннаті. Він був піонером у використанні машинних методів, а зрештою цифрових комп'ютерів, у вирішенні наукових і конкретно астрономічних проблем (наприклад, при розрахунку таблиць ефемерид для малих планет).
Херджет за роботою з обчислення орбіт малих планет на ранньому компютері

Після закінчення війни 1947 р. Херджет заснував Центр Малих Планет. Він також був призначений директором Обсерваторії Цинцинатті. Центр малих планет зрештою перемістився в 1978 році до Смітсонівської астрофізичної обсерваторії в Кембриджі, штат Массачусетс, де вона працює донині.

У 1950-1960-х роках Пол Херджет зібрав велику кількість інформації для малих планет, зокрема щодо обставин відкриття, а також довідкову інформацію про походження назви та залучених астрономів. Його робота відома як "Імена малих планет" була опублікована Обсерваторією Цинцинатті в 1955 і 1968 роках. Останнє видання містить деталі відкриття та найменування 1,564 малих планет до середини Другої світової війни (1943) і охоплює першу виявлену малу планету, 1 цереру, до 1564 Srbija. Обгрунтування відкриття Херджета пізніше було включено до Словнику назв малих планет, який був підготовлений астрономом Лутцем Шмеделем від імені комісії МАС 20. У цій роботі цитати, що походять з оригінальної компіляції Хергетта, позначаються буквою "Н" та відповідним номером сторінки.

Після відходу Херджета у відставку в 1978 році Центр був переведений в Смітсонівську астрофізичну обсерваторію, керівником призначений Брайан Марсден. З 2006 року директором ЦМП є Тімоті Спар.

SIDEROCRATOR

155 років тому 30 січня 1868 року населення польського міста Пултуськ та прилеглих районів стало свідком незвичайного природного явища - падіння метеорита, пізніше названого "Пулутським".

Падіння спостерігалося у всій Польщі, потім у Львові , а також у Вроцлаві та Кенігсберзі. Зразки належать до найбільш численних польських метеоритів і доступні у всіх великих польських геологічних музеях. Польща має близько 700 фрагментів. Решта, переважна більшість знаходяться в музеях та іноземних колекціях. Найбільші екземпляри потрапляли в околиці Ржевнії. Падіння цього метеорита описано як найчисленніший кам'яний метеоритний дощ у світі.
Падіння Пултуського метеориту 1868р.

Метеорит Пултуська має брекчійну структуру і складається з піроксенових або олівінових камер, розподілених по масі плагіоклазу. Також в складі є камасит (залізо).
ареал випадання Метеоритів

SIDEROCRATOR

31 cічня 1862 р. видатний американський оптик Алван Грем Кларк (син Алвана Кларка) випробовуючи новий 18.5 дюймовий телескоп відкрив супутник Сіріуса, карликову зорю Сіріус В.

Ще 1844 року знаменитий німецький астроном і математик, директор Кенігсберзької обсерваторії Фрідріх Бессель виявив, що траєкторія руху Сіріуса періодично, хоча і слабко, відхиляється від прямолінійної. У проекції на небесну сферу вона являла собою дивну хвилеподібну криву (власний рух Сіріуса досить значний і становить 1,3 кутової секунди за рік, тому відхилення від прямолінійної траєкторії можна було зафіксувати за порівняно невеликий період спостережень).

Це «виляння» Бессель пояснив впливом якоїсь «прихованої маси», яка разом із Сіріусом обертається навколо загального центру мас з періодом обертання 50 років. До повідомлення поставились скептично — з припущення Бесселя випливало, що маса темного супутника повинна приблизно дорівнювати масі Сонця.

Однак, через 18 років, у 1862 р. припущення Бесселя блискуче підтвердилося. Під час випробування 18-дюймового (46-сантиметрового) рефрактора Деарнборської Обсерваторії (на той час найбільшого рефрактора в світі) американський астроном Алван Грем Кларк відкрив поруч з Сіріусом маленьку зірочку, що згодом виявила орбітальний рух відповідно до розрахунків Бесселя.
Кларк не знав про важливість свого відкриття в той час, але повідомив про це Джорджа Філліпса Бонда, директора Гарвардської обсерваторії в Кембриджі, штат Массачусетс. Використовуючи 15-дюймовий Гарвардський "Великий рефрактор", Бонду вдалося проспостерігати за невеликим супутником рівно через тиждень. Бонд негайно оцінив значимість відкриття та негайно опублікував новини в наукових працях у США та Європі.
Телескоп Кларка

Це був тріумф «астрономії тяжіння». За значенням це відкриття не поступалося відкриттю Нептуна.

SIDEROCRATOR

65 років тому 1 лютого 1958 р. о 03:48 UTC з мису Канаверал відбувся запуск першого американського штучного супутника Землі (ШСЗ).

Таким чином, США стали другою країною після СРСР, що запустила ШСЗ. Супутник «Експлорер-1» (англ. Explorer - 1), що мав циліндричну форму і важив 13,6 кг, був виведений на орбіту ракетою-носієм «Юпітер-С». На ньому були встановлені прилади для вимірювання внутрішньої і зовнішньої температури, мікрофон для реєстрації ударів микрометеоритів, датчики мікрометеорної ерозії, вимірювання щільності електронів та іонів в космосі і інтенсивності космічних променів. Ця наукова апаратура, розроблена і виготовлена під керівництвом доктора Джеймса Ван Аллена, загальною вагою близько 5 кг була розміщена на супутнику, а дані з цих приладів передавалися на Землю передавачем.
Запуск американського ШСЗ дозволив США не тільки показати себе як одного з піонерів в освоєнні космічного простору, але і зробити значні наукові відкриття.
Після запуску Експлорер-1 змінив вісь обертання з поздовжньої на поперечну, здивувавши спеціалістів польоту. Продовгуватий корпус апарата розроблявся з розрахунку на обертання навколо довгої осі, яка має найменший момент інерції, але після запуску почалась прецесія внаслідок розсіювання енергії, що спричинила гнучка антена, яка вібрувала, і апарат почав обертатись навколо осі з найбільшим моментом інерції. Це підштовхнуло перші докладні дослідження теорії Ейлера про динаміку твердого тіла через майже 200 років.

Іноді прилади фіксували очікувану кількість космічних променів (в середньому 30 за секунду), але іноді показували нуль. В університеті Айови помітили, що всі нульові показники надходили з висот понад 2 тисячі км над Південною Америкою, а очікуваний рівень отримували при проходженні 500 км. Після польоту Експлорера-3 з'ясувалось, що лічильник Гейгера-Мюллера був перенасичений потужною радіацією від поясу заряджених частинок, впійманих магнітним полем Землі. Цей пояс заряджених частинок нині називається радіаційний пояс Ван Аллена. Відкриття цього поясу було одним з важливих відкриттів міжнародного геофізичного року.

До того ж запуск першого американського супутника викликав небувалий підйом національного настрою в країні.
У Вашингтоні радісний Вернер фон Браун, один із засновників американської космічної програми, оголосив: «Ми створили власний плацдарм в космосі. Ніколи більше ми не здамося! ».
Ртутно-цинкові батареї живили передавач потужністю 60 мВт 31 добу, а передавач потужністю 10 мВт — 105 діб. Передача даних припинилась 23 травня 1958 року, коли закінчився заряд батарей. Після цього апарат перебував на орбіті понад 12 років і зійшов з орбіти над Тихим океаном 31 березня 1970 року, здійснивши понад 58 тисяч обертів.

rgb

Саме Ван Аллен сказав, що отой "нуль" - це не нуль, а лiчильник захлинувся,тобто там "дохрэна". Тому тi пояси i отримали назву в його честь.

SIDEROCRATOR

170 років тому 6 лютого 1853 року народився Томас Девід Андерсон, (Thomas David Anderson1853 - 1932) - шотландський аматор астрономії.

Він народився в Единбурзі. Коли йому було п'ять років, його батько показав йому комету Донаті, а його няня, яка теж зацікавилась астрономією прищепила йому інтерес до цієї науки.

Він здобув освіту в Школі Стюарта Мелвілла і Единбурзькому університеті, де вивчав теологію і отримав ступінь доктора наук. Однак, отримавши ступінь, він відмовився бути священиком, оскільки був досить забезпечений в фінансовому відношенні, щоб займатися астрономією повний робочий день.

Він став астрономом спостерігачем і виявив дві досить відомі нові: T Візничого в 1892 році і GK Персея в 1901 році. У першої зорі був вперше сфотографований спектр нової, в той час як остання збільшувала свою яскравість поки зрештою не досягла величини 0,2m, щоб стати найяскравішою новою в історії з тих пір як спалахнула наднова Кеплера. (Правда, пізніше спалахнула ще більш яскрава нова V603 Орла в 1918 році). Його своєчасні відкриття дозволили отримати спектри, коли світність зірок досягала максимальної величини.

Він створив свої власні зоряні карти і виявив 53 змінних зірок, перша з яких була V Кассіопеї в 1893 році. Він також виявив, що зоря 3-й величини Тета Ерідана була описана як зоря 1-я величини в каталозі Птолемея і ас-Суфі.

Андерсон покинув Единбург назавжди в 1904 році в пошуках кращих умов спостереження. Він стверджував, що виявив ще одну нову зорю в Лебеді в 1923 році, але цьому немає незалежного підтвердження, можливо, це була спалахуюча зоря.

https://www.astronomyedinburgh.org/wp/wp-content/uploads/2018/07/Watcher-of-the-skies.pdf

WEST

Як це гарно бути забеспеченим в фiнансовому вiдношеннi i займатися улюбленою наукою повний робочий день! В iсторii астрономii багато iмен аматорiв, для яких астрономiя була просто захопленням, на яке не завжди хватало часу, але вони все-одно залишили свiй слiд в науцi.

SIDEROCRATOR

Цитата: WEST від 06 Лютого 2023, 20:21:10

Як це гарно бути забеспеченим в фiнансовому вiдношеннi i займатися улюбленою наукою повний робочий день! В iсторii астрономii багато iмен аматорiв, для яких астрономiя була просто захопленням, на яке не завжди хватало часу, але вони все-одно залишили свiй слiд в науцi.

А інакше ніяк, астрономією не розбагатієш
Про це навіть ще Кеплер говорив

Edward

Ок, для тих хто в темi. З "пильними архiвами" щось там "не то". Але одне питаннячко "зависло в повiтрi", то дописую сюди.
Я в "непильному" архiвi, таки знайшов те фото 21 дюймового "шмiдта", яке вам i демонструю. Виготовленний вiн був ГОМЗ'ом i змонтований у Бюраканськiй обсерваторii в осени 1954 року. Дзеркало i платiвка в них рiвного розмiру 21"/21", фокусна вiдстань 1800 мм. Доречi, там же стоiть 16" апланатичний рефлектор Максутова, який вiн розписав у своiй книжцi "АО". Сiкорук, колись писав, що оригiнальна оптика була перешлiфована, але це не так. Максутов з самого початку розробляв двi схеми: його особисту зафокальну з двома елiптичнимм дзеркалами i другу квазi-касегренiвську. Головне дзеркало в них одне й те саме.
Цiкаво, що зафокальна апланатична схема за цим розрахунком була повторена у масштабi 1:2 Сергiем Камiнським у 1988 роцi.
На першому фото 21" "малий шмiдт"
На другому 16 дюймовий апланатичний рефлектор Максутова. Оптика була зроблена у його лабораторii в ДОI ще у 1940 роцi, але телескоп закiнчили лише на прикiнцi 1949. Влiтку 1950 вiн був встановлений на обсерваторii.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213431 раз)