Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Листопада 2024, 05:01:21

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[rgb]

Барахло

[SIDEROCRATOR]

Щоб уявити собi якiсть скла, яка була у тодiшнiх рефракторiв, можете подивитись на останнiй великий об'ектив, який був зроблений. Це об'ектив виготовлення Д.Д.Максутова та Т. Степанова, роботи по якому ДОI розпочало ще у 1932, а закiнчино у1946 ( повне тестування у 1947). Не дивлячись на те, що кронову заготовку бракували 14 чи 15 разiв, якiсть останьоi все одно прямо кажучи була незадовiльна. Якщо вiдкинути увесь пафос радянськоi пропаганди, то можна сказати що об'ектив був невдалий i саме по склу. Максутов з з Степановим довго крутили тi лiнзи щоб скомпенсувати недолiки скла але це мало допомогло. На фокограммi видно безлiч грубих i тонких свiлей...
Але ж пляма розсiювання була у кордонах 30 мкм, що для фотографiчних цiлей, на якi вiн i розраховувався вистачало. (об'ектив мав фотографiчну корекцiю). Формально технiчне завдання було виконане, але "чуда" радянськоi оптичноi промисловостi не вийшло... Об'ектив поклали у ящик, а потiм його перенесли у музей Пулкова де вiн разом з об'ективом Кларка пилится у шафi...
Фокограмма цього об'ектива публiкуеться вперше. Взагалi, результати цiеi роботи не де не розголошувались, що ще раз каже що вона втратила актуальнiсть i взагалi можна сказать закiнчилась невдачою...

Ужос,жах
Кларк як би таке побачив то зразу б вмер
От весь хвалений совок в одному фото
А на якому стєклозаводі це чудо відливали?

[Edward]

Там було "соцсоревнование" змагалися ЛЕНЗОС i ИЗОС (нинi покiйний). Насправдi, флiнт був вiдлитий з другоi спроби, з кроновою заготовкою були трабли. Вона не виходила нi в тих нi в iнших... Але не забуваймо, Максутов був прискiпливим дядьком у цих питаннях i фокограмму вiн знiмав в умовах високоi чутливостi, тому картинка вийшла така "страшна". Але все одно "Ченси" на варцi таких заготовок зналися краще нiж радянськi i навiть нiмецькi...
Ви маете ше "ченс"
"Всё красивое, так же трудно, как и редко"© (вибачаюсь, труднощi лiтературного перекладу с руzкого)

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

соцсорєвноватєлі хрЄнові
скільки добра і людино-годин було переведено через їх
щось подібне з Ортагозом було, наробили їх багато, а потім половину забракували

[Edward]

Барахло

Того i "прикопали" тихенько...
А ти згадай КF9 вiд "шотьтайвань", вони i 110 мм наварить не могли. "Кракапiдра" вищого ордера сидiла в кожнi третi лiнзi. I як нам доводилось викручувати хоть щось крутячи по три лiнзи в купi. Забув...

[rgb]

Так, не всi лiнзи викрутились.

[SIDEROCRATOR]

 11 березня 1811 р. народився французький математик та астроном Урбен Ле Вер'є

Його найбільш відомим досягненням є передбачення існування планети Нептун, зроблене за допомогою математичного аналізу астрономічних спостережень. За пропозицією Франсуа Араго він виконав обчислення для пояснення невідповідностей між спостерігається орбітою Урана і тієї, яка повинна бути згідно із законами Кеплера і Ньютона.

Леверье народився в 1811 році в Сен-Ло, департаменту Манш на північному заході Франції. Початкову освіту він здобув у гімназії свого рідного міста, потім перейшов в кайенську Політехнічну школу, де повинен був завершити своє шкільне навчання. Однак це йому не вдалося, так як він не витримав випускного іспиту. Леверье перейшов в Колеж Людовіка Великого в Парижі, де закінчив курс з першою нагородою з математики. Після цього він деякий час відвідував Політехнічну школу, але незабаром залишив її і перейшов на платне місце інженера в Паризькому акцизному управлінні . Це спокійне і забезпечене місце було не до вподоби Леверье. Не пробувши в Управлінні і двох років, він повернувся до науки і почав викладати в коледжі.

У години дозвілля, якого у нього було досить багато, він займався хімією і, крім того, проводив астрономічні обчислення, точної обробкою яких він привернув до себе увагу Араго і здобув його дружбу.
У 1836 році Леверье опублікував свою першу працю: «Memoires sure le phosphor»; скоро, проте, його хімічні дослідження відступили на другий план, так як він захопився астрономією. У 1837 році він повернувся в Політехнічну школу на посаду асистента кафедри астрономії. Його перша астрономічна робота - «Дослідження про вікові збурення планетних шляхів» з'явилася в 1839 році. У ній він вперше вказав межі зміни елементів планетних орбіт і дав таблиці елементів на проміжок в 200 000 років. Після цього, на запрошення Араго, Леверье вступив до Паризької обсерваторії астрономом, де продовжив поглиблювати свої астрономічні знання. Через кілька років він опублікував свої перші обчислення про проходження Меркурія перед диском Сонця 8 травня 1845 року і про траєкторії комети Фая (22 листопада 1843 року).

У той час астрономів всього світу дуже сильно цікавило питання про збурення планетної орбіти Урана. Уже Бувар в 1821 році висловив думку, «що не всі спостереження, що відносяться до Урана, можуть бути представлені за допомогою однієї і тієї ж системи елементів», і в 1834 році він висловив припущення, що аномалії можуть бути пояснені, якщо допустити більшу обурює планету. Бувар намагався також обчислити орбіту цієї передбачуваної планети, але його методи виявилися недостатніми. «Невідомий порушник порядку у всесвіті» викликав цікаву переписку між головними астрономами того часу Бесселем, Араго, Гершелем і Ейрі. На жаль, не всі однаково визнавали важливе значення цього теоретичного відкриття, і саме Ейрі зустрів його дуже холодно, так як «все це здавалося йому недостатньо з'ясованим».

Питання про планету привернуло до себе увагу ще й завдяки Геттінгенській академії наук, яка в 1842 році оголосила премію за роботу: «Дати нову обробку теорії руху Урана, що задовольняє сучасним науковим вимогам, і з достатньою повнотою викласти основні моменти». Премія становила п'ятдесят дукатів, суму, досить велику для того часу. Але для цієї премії не знайшлося жодного претендента.

Однак таке завдання знову привернуло до себе жвавий інтерес найвпливовіших астрономів того часу. Араго, який вважав Леверье найбільш здатним математиком, наполіг, щоб він використовував свій талант для вирішення цього завдання. Таким чином, Леверье зайнявся обчисленням цієї невідомої планетної орбіти. Одночасно з ним Адамс (трохи молодше Леверье, згодом професор і директор обсерваторії в Кембриджі) постарався вирішити цю ж саму задачу. Сталося так, що обидва вчених майже одночасно отримали рішення. Пізніше це викликало в науковому світі неприємний дискус про пріоритети. Справа в тому, що Адамс уже в 1845 році представив в Кембріджську обсерваторію свої обчислення, розпочаті ним за його словами ще в 1843 році. Потім через кілька місяців пішли роботи Ейрі, який тим часом змінив своє початкове ставлення до питання (обчислення Адамса опубліковані були лише в 1847). Грунтуючись на роботах цих двох вчених, кембриджський професор Челліс (Challis) розшукував планету. За твердженням англійських вчених, він і знайшов її, але «за відсутністю досить докладної карти цієї частини небосхилу, він не міг зараз же розпізнати її».

Тим часом Левер'є в 1845 і 1846 роках представив в Паризьку академію наук обчислення і встановив передбачувані елементи орбіти невідомого космічного тіла. Ця робота була названа ​​«Recherches sur les mouvements de la planete Herchel dite Uranus» (дослідження руху планети відкритої Гершелем). Один примірник цієї роботи Леверье відразу ж послав у Берлін астроному Йогану Галле, який був тоді ад'юнктом і спостерігачем в Берлінській обсерваторії і мав в своєму розпорядженні хороші зоряні карти. Галле, отримавши лист від Левер'є 23 вересня 1846 року негайно почав спостереження і в ту ж ніч знайшов невідому планету, дуже близько від місця, зазначеного Левер'є.

Леверье і Галле прославилися на весь світ, тим часом як Адамс і Челліс довгий час залишалися в невідомості. Лише пізніше було визнано їх участь в пошуках Нептуна, але спочатку все почесті дісталися на частку Леверье. Спочатку Араго запропонував за прийнятим звичаєм охрестити знайдену планету ім'ям «Леверье», але проти цього висловився цілий ряд вчених - головним чином, англійські астрономи, до яких приєднав свій голос і Струве. Завдяки цьому планета отримала іншу назву, а саме Нептун. Галле, зі свого боку, бажав назвати планету «Янус», але Леверье відхилив це ім'я, мотивуючи це наступним зауваженням: «ім'я Янус вказувало б, що ця планета є остання в Сонячній системі, але ми не маємо підстави так думати».

Після відкриття Нептуна Леверье почав досліджувати відхилення орбіти Меркурія, викликані, на його думку, іншою планетою, якій він дав назву Вулкан. Це спровокувало цілу хвилю помилкових виявлень, які тривали до 1915 року, коли Ейнштейн пояснив дану аномалію за допомогою своєї теорії відносності.

Також Леверье займався обчисленнями комети Лекселя (1770) та інших небесних тіл.
За його наполяганням у Франції була заснована мережа метеорологічних станцій.

Французький уряд призначив Леверье професором небесної механіки, а Паризька Академія наук включила його в число своїх членів; Імператор Луї Філіп і прусський король нагородили його почесними відзнаками. Після смерті Бувара і Араго Леверье був обраний (1854) довічним директором Паризької обсерваторії: цей пост він займав до самої смерті, якщо не брати до уваги короткої перерви під час облоги Парижа і панування комуни (1870-1872). Департамент Манш ще в 1849 році обрав його своїм депутатом. У залі Академії уряд поставив бюст Леверье на «вічні часи». Людовик Наполеон відразу ж після вступу на престол завітав вченому титул сенатора. Леверье був нагороджений Золотою Медаллю Королівського Астрономічного Товариства в 1868 році і знову в 1876 році.

У 1855 р Леверье організував оперативний збір метеорологічних даних у Франції по телеграфу для прогнозу погоди.

Найголовніші твори Леверье зібрані в заснованих ним «Annales de l'Observatoire de Paris», яких він встиг видати 14 т. «Спогадів» (1855-76), крім «Спостережень»; останніх видано 22 т. (1858-1867).

Подякували

3 :Edward, rgb, ds40a

[SIDEROCRATOR]

160 років тому 12 березня 1863 року народився видатний Український вчений, автор філософського вчення про еволюцію біосфери в ноосферу, єдність людини й Космосу, організатор і перший Президент Української Академії наук, засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) Володимир Іванович Вернадський (1863-1945)

Народився 28 лютого (12 березня) 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім'ї економіста Івана Васильовича Вернадського.

Дитячі роки (1868—1875) провів в Україні — у Полтаві і в Харкові; ще хлопчиною бував у Києві, жив у будинку на Липках, де мешкала й померла його бабуся — В. Константинович. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки.
У дитинстві величезний вплив на його розвиток мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою свого сина. Саме він прищепив Володимиру інтерес і любов до українського народу, його історії та культури. Майбутній учений згадував, що перед переїздом із Харкова до Петербурга, вони з батьком були за кордоном і в Мілані в газеті Петра Лаврова «Вперед» прочитали про циркуляр, що забороняв у Росії друкувати українською мовою

У 1868 році через несприятливий клімат Санкт-Петербурга сім'я Вернадських переїхала до Харкова - один з провідних наукових і культурних центрів Російської імперії. У 1873 році Володимир вступив до першого класу Харківської гімназії. Під впливом батька придбав симпатії до українського руху. Спеціально вивчив польську мову, щоб читати книги про Україну.

У 1876 році, після повернення родини в Санкт-Петербург, В. І. Вернадський продовжував навчання в Першу Петербурзьку класичну гімназію. У 1881 році він закінчив гімназію восьмим у випуску, що було зовсім не так уже й погано, враховуючи дуже сильний колектив.

У 1881-1885 роках навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Він був учасником експедицій (1882, 1884) і учнем В. В. Докучаєва, який дав йому тему кандидатської роботи «Про фізичні властивості ізоморфних сумішей». Серед його вчителів були хімік Д. І. Менделєєв і ботанік А. Н. Бекетов. Брав участь у студентській сходці 10 листопада 1882 року за що був затриманий поліцією. Був знайомий з Олександром Ульяновим. Член народницького гуртка Д. І. Шаховського ( «Пріютінское братство»).

У 1885-1890 роках він став хранителем Мінералогічного кабінету Санкт-Петербурзького університету.

Після провалу «Змови первомартовцев», в 1888-1890 роках В. І. Вернадський був відряджений університетом в Італію, Францію і Німеччину для продовження навчання і підготовки до професорського звання. У 1889 році він допомагав Докучаєву в підготовці і показі грунтової експозиції на Всесвітній виставці в Парижі, за яку «Відділ російських грунтів» з виставки був нагороджений золотою медаллю.

У 1897 році В. І. Вернадський захистив докторську дисертацію в Петербурзькому університеті на тему «Явища ковзання кристалічної речовини».

У 1890 році В. І. Вернадський на запрошення професора А. П. Павлова став приват-доцентом кафедри кристалографії і мінералогії Імператорського Московського університету.

З 1898 року він працював професором мінералогії в Московському університеті. Був автором курсів лекцій і підручників з мінералогії і кристалографії.

Наукова робота В. І. Вернадського мала значний вплив на розвиток наук про Землю, академій наук Росії, України, а також на світогляд людей в цілому.

У 1906 році В. І. Вернадський був обраний дійсним членом-ад'юнктом Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук. У тому ж році його обрали членом Державної ради від Академії наук і університетів, але він з нього вийшов через розпуск Державної думи I скликання.

У 1908 році обраний вже екстраординарним академіком в Академію наук і вдруге - в Державну раду. Був відряджений до Франції і Великобританії.

В. І. Вернадський проводив велику роботу по організації експедицій і створення лабораторної бази з пошуків і вивчення радіоактивних мінералів. В. І. Вернадський був одним з перших, хто зрозумів величезну важливість вивчення радіоактивних процесів для всіх сторін життя суспільства. Хід досліджень радіоактивних родовищ був відбитий в «Працях Радієвої експедиції Академії наук», в основному це були експедиції на Урал, в Передураллі, на Байкал, в Забайкаллі, на Туя-Муюнстке родовище в Ферганській області (1915-1916) і Кавказ, але В. І. Вернадський вказував на необхідність подібних досліджень в південних регіонах, особливо на узбережжях чорного і Азовського морів. Він вважав, що для успішної роботи повинні бути організовані постійні дослідні станції .

У 1917—1921 роках працював в Україні, організатор і перший голова-президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій.

У квітні 1918 року прийшов до влади гетьман Скоропадський, проголосили Українську державу. Вернадського запросили до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва переїхав понад 20 відомих вчених. «Декілька днів не писав, — читаємо в щоденнику, — а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв'язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки». Цікаве листування з приводу створення Академії між Грушевським і Вернадським. Вернадський був прихильником створення Академії на зразок Петербурзької Академії наук. Грушевський писав з цього приводу: «Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої кількості вчених-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян. Мине ще чимало часу, доки сили ці у нас з'являться». Позиція Вернадського була такою: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили».

13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського ухвалили заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції тощо. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обрали першим президентом Української Академії наук (УАН). Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів. З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919—1920 років лікувався. Подальший життєвий шлях Вернадського склався так: 1920 рік — його обирали ректором Таврійського університету, 1921 рік — повернувся до Петрограду, його призначили директором Радієвого інституту, 1922—1926 роки — відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням до Ленінграду видав монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організував відділ живої речовини в АН СРСР, Комісію з вивчення важкої води і головував у ній.

У 1935 р. переїхав до Москви, взяв участь в організації ряду наукових комісій, працював над проблемою «життя в космосі». У роки війни його евакуювали у Борове Кокчетавської області. У 1944 р. видав останню свою працю «Декілька слів про ноосферу».

Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський поставив питання генезису мінералів:

«   Мінералогія є хімією земної кори. Вона ставить завдання вивчення як продуктів природних хімічних процесів, так званих мінералів, так і самих процесів. Вона вивчає зміни продуктів і процесів у часі в різних природних умовах земної кори. Вона досліджує взаємні природні асоціації мінералів (їх парагенезис) і закономірності в їх утворенні.    »
Вернадський розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів.

«   Геохімія — наука двадцятого століття,— Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, але корені її сягають глибоко в минуле науки… Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки можливо — всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл і рух у просторі — часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення.    »
Все життя працював Вернадський над проблемами радіогеології.

«   Зараз можна і потрібно говорити про новостворену науку — радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про те, що відбувається в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища. Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна зараз бути освоєна і продумана і теоретично, і практично. Бо вона не тільки має для нас глибоке значення, оскільки зв'язує з новою фізикою і новою хімією — в конкретній земній ситуації — науці про життя і про нас самих, але й тому, що вона дає в руки людини нові шляхи і нові форми оволодіння природою, нову силу.    »
Вернадський також став творцем нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку — біохімію:

«   Я впевнений в тому, що в основі геології лежить хімічний елемент — атом і що в навколишній природі — в біосфері — живі організми відіграють першочергову, можливо головну роль. Виходячи з цих ідей виникли в нас і геохімія і біогеохімія.    »
Перу Володимира Вернадського, крім наукових, належать і філософські твори. В. І. Вернадський у першій половині 20 сторіччя створив учення про ноосферу (від грец. νόος — розум і σφαῖρα — куля, тобто сфера розуму), в основу якого поклав ідею про гармонійне входження людини та її господарської діяльності у біогенний колообіг речовин.

Подякували

4 :rgb, ds40a, Игорь Александрович, Edward

[rgb]

Нам би в Украiнi було б дуже доречно вiдновити деякi види дiяльностi  Вернадського

Подякували

2 :SIDEROCRATOR, Игорь Александрович

[Edward]

Нам би в Украiнi було б дуже доречно вiдновити деякi види дiяльностi  Вернадського

Не з таким керiвництвом...

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

Нам би в Украiнi було б дуже доречно вiдновити деякi види дiяльностi  Вернадського

Не з таким керiвництвом...

І не з тим фінансуванням яке зараз

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

13 березня 1781 року Вільям Гершель відкрив планету Уран.
 Гершель, який взявся до реалізації грандіозної програми упорядкування повного систематичного каталогу зоряного неба, 13 березня 1781 року помітив поблизу однієї із зірок сузір'я Близнят цікавий об'єкт, який, вочевидь, не був зіркою: його видимі розміри змінювалися залежно від збільшення телескопа, а найголовніше — змінювалося його розташування на небі. Гершель спочатку вирішив, що відкрив нову комету (його доповідь на засіданні Королівського товариства 26 квітня 1781 року так і називалася — «Повідомлення про комету»), але від кометної гіпотези незабаром довелося відмовитися.

Перші нечисленні спостереження ще не давали змогу досить точно визначити параметри орбіти нової планети. Але, по-перше, кількість цих спостережень швидко збільшувалося, а, по-друге, ретельне дослідження каталогів минулих спостережень дозволило переконатися, що планета неодноразово фіксувалася і раніше, проте її вважали зіркою, що також помітно збільшувало число спостережень. Так, можливо, найбільш раннім спостереженням Урана було спостереження зроблене Гіппархом, який в 128 до н.е. міг записати його як зірку в своєму зоряному каталозі, що потім був включений в Альмагест Птолемея. Перше однозначне спостереження відбулося в 1690 році, коли Джон Флемстид спостерігав Уран щонайменше шість разів, вносячи його в каталог як 34 Tauri. Французький астроном П'єр Лемоньєр (Pierre Charles Le Monnier) спостерігав планету щонайменше дванадцять разів між 1750 і 1769 роками, в тому числі чотири ночі поспіль.

Невдовзі після відкриття Урана, з підвищенням точності спостережень, астрономи звернули увагу на загадкові аномалії в русі планети: він то «відставав» від розрахованої траєкторії, то починав «випереджати» її. Теоретичне пояснення цих аномалій призвело до нової знахідки — відкриття Нептуна.

Невіл Маскелайн написав Гершелю лист, в якому попросив його зробити послугу астрономічному співтовариству і дати назву планеті, відкриття якої — цілком заслуга цього астронома. У відповідь Гершель запропонував назвати планету «Georgium Sidus» («Зоря Георга»), або планетою Георга в честь короля Георга III, який призначив Гершеля королівським астрономом.

Але така назва не тільки не прижилася, але й навіть подекуди була сприйнята вороже, так американський астроном Беніамін Баннекер закликав саботувати назву "Зоря Георга" так як вона була названа іменем Георга ІІІ, який був проти незалежності США  і запропонував альтернативну назву "Америція" на честь нової держави яка боролася за незалежність з Британською імперією. Але проти неї виступили інші європейські астрономи

Французький астроном Жозеф Лаланд запропонував назвати планету на честь її першовідкривача Гершелем.
Німецький астроном Йоганн Боде першим з учених висунув пропозицію назвати планету Ураном, на честь бога неба з грецького пантеону, та в підтримку традиції започаткованої С. Маріусом ще в 17 столітті. Він мотивував це тим, що «так як Сатурн був батьком Юпітера, то нову планету слід назвати на честь батька Сатурна». Найбільш раннє офіційне іменування планети Ураном зустрічається в науковій роботі 1823 року, вже через рік після смерті Гершеля. Остаточно ж Ураном планета стала називатися тільки після того, як видавництво Морського альманаху Його Величності «HM Nautical Almanac Office» в 1850 році закріпило цю назву в своїх списках.
запис Гершеля про відкриття Урану

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

90 років тому 12 березня 1933 р. народився український астроном Роальд Євгенович Гершберг

Народився Роальд Євгенович у м.Києві, у 1955 році закінчив Томський ун-т, і з того ж року, постійно працює у Кримській астрофізичній обсерваторії.
Наукові праці відносяться до фізики нестаціонарних зірок і міжзоряного середовища. Значний цикл робіт присвячений вивченню спалахуючих зірок, типа UV Кита, – провів аналіз їхнього блиску, кольорів, спектральних особливостей під час спалахів і в спокійному стані, отримав перші спектри спалахів з високим часовим розділенням.

Детально розробив хромосферну, або небулярну, модель спалахів, обгрунтував ідею ідентичності фізичної природи спалахів і активності в цілому на Червоних карликових зірках і на Сонці.

Виходячи з розвиненого спільно з С.Б.Пікельнером уявлення про нестійкість астрономічної плазми до утворення волокон, запропонував гідрономічну модель виникнення в системах взаємодіючих галактик “хвостів” і перемичок!

Автор монографій “Вспышки красных карликовых звёзд”(1970), “Вспыхивающие звёзды малых масс”(1978).

Подякували

1 :rgb

[rgb]

Треба пошукати цi книги.

[SIDEROCRATOR]

310 років тому 15 березня 1713 р. народився французький астроном Ніколя Луї де Лакайль (Nicolas Louis de La Caille 1713-1762). Завершив розподіл підненного неба на сузір"я, давши їм сучасні імена.

Народився  в Рюміньї (Франція). Вивчав риторику і філософію в Колеж-де-Лізьє в Парижі, потім теологію в Наварському колледжі. Отримав сан абата. Астрономію вивчив самостійно. Любов до точних наук допомогла прийняти йому рішення про переїзд в Париж, де знайомство з Дж. Кассіні та Фуші допомогло йому в 1736 році одержати місце при Паризькій обсерваторії. У 1739 Лакайль займався повіркою великого французького градусного вимірювання від Парижа до Перпіньяна і був призначений професором математики в коледжі Мазаріні. Тут, для своїх слухачів, він підготував чудові підручники з математики, механіки та астрономії, що витримали багато видань.

     У 1741 Лакайль був обраний членом Французької Академії наук. 1750-1754 роках Лакайль провів у південній півкулі, на мисі Доброї Надії і на островах Іль-де-Бурбон (Реюньйон) і Іль-де-Франс (Маврикій), визначив паралакс Місяця (за відповідними спостереженнями в Берліні), виміряв дугу меридіана в південній Африці і визначив положення 10000 зірок південної півкулі, обробив спостереження і обчислив положення 1942 зірок, які включив в попередній каталог. Лакайль завершив розподіл південного неба на сузір'я, розпочате голландськими мореплавцями близько 1600 р.; виділив 14 нових сузір'їв і дав їм імена. Протягом 1751-1752 років виконав в обсерваторії на мисі Доброї Надії численні спостереження Місяця, Марса, Венери для визначення місячного і сонячного параллаксів шляхом зіставлення з аналогічними спостереженнями в Північній півкулі, які в цей час виконував Лаланд в Берлінській обсерваторії. Отримав значення сонячного паралакса (9,5 "), близьке до сучасного. Брав участь у багатьох геодезичних роботах, що виконувалися Паризької обсерваторією. У 1738 році разом з Дж.Д.Маральді провів картографування берегової лінії Франції між Нантом і Байон.
     У 1739-1741 роках здійснив роботи по вимірюванню великої дуги меридіана на території Франції і показав, що екваторіальний радіус Землі більше полярного (тобто що Земля сплюснута уздовж осі обертання). Вперше виміряв дугу меридіана в Південній Африці. Склав карти і визначив точне географічне положення островів Маврикій, Реюньон і Вознесіння. Склав докладні таблиці атмосферної рефракції, що враховують вплив температури та атмосферного тиску. Склав таблиці затемнень з початку нашої ери до 1800 року. Написав  підручники з математики (1741), механіки (1743), астрономії (1746) і оптики (1756 ).
Після повернення в Париж Лакайль продовжив свої роботи на обсерваторії колледжу Мазаріні, не шкодуючи свого здоров'я. Помер Лакайль в Парижі 21 березня 1762.

    Лакайль відрізнявся безкорисливістю і неупередженістю: групуючи нові південні сузір'я, він міг би увічнити імена сильних світу того, але замість того він використовував для нових сузір'їв назви астрономічних та інших наукових приладів. Втім, особливої ​​винахідливості, вигадуючи назви, він не проявив. Був ініціатором поділу сузір'я Корабель Арго на три окремих сузір'я.

Сучасні сузір'я, уведені Лакайлем:
Малювальний верстат (Живописець), Кіль, Компас, Корми, Мікроскоп, Повітряний Насос (Насос), Евклідів Квадрат (кутник), Октант, Вітрила, Хімічна Піч (Піч), Інструмент Гравера (Різець), Сітка, Скульптор,  Столова Гора, Телескоп, Циркуль, Маятникові Годинники (Годинник)

Крім згаданих підручників і безлічі мемуарів у виданнях Паризької академії наук, Лакайль надрукував: «Astronomiae Fundamentas» (1757) і «Coellum australe stelliferum; Сеу Observationes оголошення construendum Stellarum Австралі catalogum institutae, в Африці, оголошення Голови Bonae-Spei »(1763).

Майже сто років по тому англійці вирахували і видали список зірок Лакайля під заголовком: «Каталог 9766 зірок в південній півкулі» (Лондон, 1847).
Карта південного неба Лакайля

Подякували

2 :Edward, kervran

[Edward]

От на_Лакайлився, сiв i подiлив небо на сузiрья...

[SIDEROCRATOR]

От на_Лакайлився, сiв i подiлив небо на сузiрья...

 

[kervran]

А шо, під градусом іноді таке натхнення буває))).
До речі, фрацузьклю дабл л (ll) читається як "й", тобто все прізвище читається як Лакай, або трохи складновимовно нам приблизно Лакьоей.

Подякували

1 :Edward

[Edward]

А шо, під градусом іноді таке натхнення буває))).
До речі, фрацузьклю дабл л (ll) читається як "й", тобто все прізвище читається як Лакай, або трохи складновимовно нам приблизно Лакьоей.

Колись, ми теж зберемося наЛакаймося i теж подiлимо... Але вже по-свойому

[SIDEROCRATOR]

А шо, під градусом іноді таке натхнення буває))).
До речі, фрацузьклю дабл л (ll) читається як "й", тобто все прізвище читається як Лакай, або трохи складновимовно нам приблизно Лакьоей.

Колись, ми теж зберемося наЛакаймося i теж подiлимо... Але вже по-свойому

Мьі наш, мьі новьій мир построим?