Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Листопада 2024, 02:50:03

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

290років тому 4 травня 1733 р. народився Жан-Шарль де Борда (Jean-Charles, chevalier de Borda 1733-1799) французький астроном, конструктор інструментів та один із засновників метричної системи мір і ваг.

Борда народився у шляхетній родині. Він розпочав свою освіту в єзуїтській школі La Flèche, пізніше увійшов до легкої кавалерії, а потім до інституту інженерів Мезієр.
У віці семи років Жан-Шарль де Борда почав навчатися в Коледжі Варнавітів у Даксі. У коледжі він вивчив грецьку мову, латинь, основи математики. Коли Шарль досяг віку одинадцяти років, батько послав його в знаменитий коледж Генріха IV в Ла Флеш, який готував хлопчиків до військової кар'єри, навчав законам і державній службі, на основі якого згодом було відкрито Національне Військове Училище (фр. Prytanée National Militaire).
Спочатку випускник престижного навчального закладу збирався зайнятися математикою, але його батьки наполягли на військовій кар'єрі. Він зайнявся військовим будівництвом, після чого перейшов у легку кавалерію. В 1756 р. він написав «Доповідь про рух снарядів» (фр. «Memoire sur le mouvement des projectiles»), результат його роботи як військового інженера. На підставі цієї роботи він був обраний асоційованим членом Французької академії наук. Пізніше його обрали повноправним членом Академії.
У 1771-му він потрапив на фрегат «Ла Флор» (фр. La Flore) під командуванням контр-адмірала де Вердена де ла Кренна (фр. de Verdun de la Crenne). Корабель відправився в область Карибського басейну для випробування нових моделей годинників та морських хронометрів за дорученням Академії наук. У 1774 і 1775 Борда брав участь в експедиції, що досліджувала узбережжя Африки. Отримавши звання лейтенанта флоту, він був відправлений на Канарські острови і був відповідальним за визначення точних позицій — в той час більшість європейських країн вели відлік довготи від острова Ферро (Ferro або Isla del Meridiano).
Його супроводжував астроном Олександр Пінре з метою вивчення поведінки хронометрів та визначення їх корисності при використанні методу місячних відстаней для визначення довготи в морі.
 Спрощений метод, який Борда випробував у цій поїздці і був опублікований у двох томах з таблицями в 1778 році, став звичайною практикою у французькому флоті. Спрощені варіанти методу також були опубліковані в Connaissance des temps в 1779, 1780, і 1787 роках. Борда спеціалізувався на позиційній астрономії, яка згодом буде використовуватися в навігації та астрономічному приладобудуванні, і в цій галузі він виконає свою найкращу роботу. Інші поїздки в Америку та Африку закріпили свою славу як матроса та як досвіченого вченого. Він був призначений капітаном.
 У 1795 р. він також був обраний членом Бюро довгот.
З 1778 р. Борда удосконалював інструмент, запропонований Тобіасом Майєром в 1752 році, який він назвав "повторюючим колом" або "астрономічним колом". Кола Борда конкурували з традиційним квадратом, використовуваним для астрономічних вимірювань як на морі, так і на землі, і його перевага проявилася в ряді геодезичних вимірювань обсерваторії в Грінвічі та Парижі, що відбулися в 1787 році. Під його керівництвом художник Е. Ленуар зробив безліч інструментів різного розміру. У 1801 році іспанський астроном і мореплавець Хосе де Мендоза представив нові поліпшення, які призвели до остаточної форми інструменту для використання в навігації та в наземних операціях. Борда також розрахував, в наступні роки, численні тригонометричні сексагелімальні та центезімальні таблиці для кращого використання інструменту.
Будучи експертним спостерігачем та ретельним експериментатором, ім'я Борда з самого початку було пов'язано з діяльністю по уведенню нової системи ваг і мір, які прийняла революційна Франція.
8 травня 1790 по доповіді Талейрана Національні збори Франції прийняли рішення встановити нову систему мір і ваги, засновану на десятковій системі, замість старих мір, що відрізнялись у кожній провінції. Під головуванням Жана-Шарля де Борда була створена спеціальна Комісія мір і ваги, в роботі якої в різний час брали участь Лавуазьє, Кондорсе, Лаплас, Монж, Кулон, Лагранж. Спочатку планувалося використовувати як одиниці відстані довжину секундного маятника, проте пізніше за одиницю вибрали відстань, рівну одній десятимільйонній чверті дуги Паризького меридіана. 19 березня 1791 року нова одиниця, названа за пропозицією Борда «метром», була затверджена, після чого Деламбр і Мешен приступили до вимірювання дуги Паризького меридіана між Дюнкерком і Барселоною (в розробці вимірювальних інструментів брав участь і Борда). У 1793 році, не чекаючи закінчення робіт, Конвент прийняв тимчасову величину метра, тоді ж були виготовлені перші прототипи метра. «Справжній і остаточний метр» (трохи змінений у порівнянні з початковим) був введений в 1799 р.

Borda, Jean Charles. Anhang zu allen deutschen Ausgaben von Logarithmen-Tafeln, enthaltend zwei Hülfstafeln zur Berechnung eilfstelliger Logarithmen zu gegebenen Zahlen und umgekehrt zur Auffindung der Zahlen aus eilfstelligen Logarithmen. Nach Borda's Anhang erweitert und in die gewohnte Ordnung der siebenstelligen Tafeln gebracht von A. Steinhauser. — Wien, 1857.

Подякували

1 :Edward

[rgb]

6 травня народився Эдуард Тригубов.Вiн з токарного станка зробив фрезерувальний для скла.За остальне я взагалi мовчу.

Подякували

4 :Саша Наумов, ds40a, SP, SIDEROCRATOR

[Edward]

6 травня народився Эдуард Тригубов.Вiн з токарного станка зробив фрезерувальний для скла.За остальне я взагалi мовчу.

Брехня! Я його знаю
На токарном вiн точить, а скло вiн хфрезеруе на склофрезерному...

Подякували

6 :SP, ds40a, SIDEROCRATOR, Саша Наумов, rgb, gordon2903

[rgb]

Це вже new generation.А от на кiностудii iменi Довженка був неймовiрний верстат.Серега Лазаренко на ньому дива творив.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

100 років тому 10 травня 1923 р. народився видатний французький астроном Жан-Клод Пекер (1923-2020)

Освіту здобув у Гренобльському університеті й у Вищій нормальній школі в Парижі. У 1946—1952 працював в Національному центрі наукових досліджень, в 1952—1955 викладав фізику в університеті Клермон-Феррана. У 1955—1965 — співробітник Паризької обсерваторії, в 1962—1969 — директор обсерваторії в Ніцці. З 1964 — професор теоретичної астрофізики Колеж-де-Франс, в 1971—1978 — також директор Астрофізичного інституту Національного центру наукових досліджень у Парижі.

Основні наукові праці присвячені фізиці зоряних атмосфер, навколозоряних оболонок і міжзоряного середовища, еволюції галактик, космології. У великому циклі робіт з фізики зоряних атмосфер розглянув різні питання теорії переносу випромінювання, утворення безперервного і лінійного спектрів, вплив покривного ефекту ліній поглинання на будову фотосфери Сонця; досліджував проблеми утворення ліній поглинання за відсутності локальної термодинамічної рівноваги (ЛТР) в атмосферах зірок і оцінив ступінь відхилення від ЛТР у сонячній атмосфері; побудував моделі атмосфер зірок різних спектральних класів. На основі цих теоретичних досліджень дав інтерпретацію спектральних особливостей різних типів нормальних і пекулярних зірок. Виконав розрахунки моделей протозоряних хмар з метою вивчення еволюції цих хмар і утворення з них навколозоряних оболонок. Вивчив фізичні процеси в навколозоряного пилу і міжзоряному середовищі; розглянув взаємодію випромінювання з міжзоряними пилом і газом і вплив цього фактора на еволюцію галактики. В останні роки спільно з Ж. П. Віж'є та іншими розробляє теорію некосмологічного червоного зміщення ліній у спектрах різних небесних тіл (Сонця, зірок, квазарів, галактик), пояснюючи його непружною взаємодією між фотонами з ненульовою масою.

Автор підручника «Загальна астрофізика» (спільно з Е.Шацманом, 1959) та науково-популярної книги «Експериментальна астрономія» (1969, рос. пер. 1973).[/img]
Освіту здобув у Гренобльському університеті й у Вищій нормальній школі в Парижі. У 1946—1952 працював в Національному центрі наукових досліджень, в 1952—1955 викладав фізику в університеті Клермон-Феррана. У 1955—1965 — співробітник Паризької обсерваторії, в 1962—1969 — директор обсерваторії в Ніцці. З 1964 — професор теоретичної астрофізики Колеж-де-Франс, в 1971—1978 — також директор Астрофізичного інституту Національного центру наукових досліджень у Парижі.

Основні наукові праці присвячені фізиці зоряних атмосфер, навколозоряних оболонок і міжзоряного середовища, еволюції галактик, космології. У великому циклі робіт з фізики зоряних атмосфер розглянув різні питання теорії переносу випромінювання, утворення безперервного і лінійного спектрів, вплив покривного ефекту ліній поглинання на будову фотосфери Сонця; досліджував проблеми утворення ліній поглинання за відсутності локальної термодинамічної рівноваги (ЛТР) в атмосферах зірок і оцінив ступінь відхилення від ЛТР у сонячній атмосфері; побудував моделі атмосфер зірок різних спектральних класів. На основі цих теоретичних досліджень дав інтерпретацію спектральних особливостей різних типів нормальних і пекулярних зірок. Виконав розрахунки моделей протозоряних хмар з метою вивчення еволюції цих хмар і утворення з них навколозоряних оболонок. Вивчив фізичні процеси в навколозоряного пилу і міжзоряному середовищі; розглянув взаємодію випромінювання з міжзоряними пилом і газом і вплив цього фактора на еволюцію галактики. В останні роки спільно з Ж. П. Віж'є та іншими розробляє теорію некосмологічного червоного зміщення ліній у спектрах різних небесних тіл (Сонця, зірок, квазарів, галактик), пояснюючи його непружною взаємодією між фотонами з ненульовою масою.

Автор підручника «Загальна астрофізика» (спільно з Е.Шацманом, 1959) та науково-популярної книги «Експериментальна астрономія» (1969, рос. пер. 1973).

Подякували

1 :rgb

[SIDEROCRATOR]

200 років тому 12 травня 1823 р. народився англійський астроном Джон Рассел Хайнд (1823-1895)

Джон Рассел Хайнд народився в 1823 році в Ноттінгемі , син виробника мережива Джона Гінда та Елізабет Рассел він здобув освіту в Ноттінгемській середній школі . У віці 17 років  поїхав до Лондона , щоб проходити стажування інженером-будівельником, але завдяки допомозі Чарльза Вітстона він залишив інженерну справу, щоб зайняти посаду в Королівській обсерваторії в Грінвічі під керівництвом Джорджа Бідделла Ейрі.  Хайнд пропрацював там з 1840 по 1844 рік, коли він змінив В. Р. Дауеса на посаді директора приватної обсерваторії Джорджа Бішопа . У 1853 році Хайнд став суперінтендантомМорський альманах , посаду, яку він займав до 1891 року.

Хайнд відомий тим, що був одним із першовідкривачів астероїдів. Він відкрив і спостерігав змінні зірки R Leporis (також відома як Індійська багряна зірка), U Geminorum і T Тauri (також відома як індійська змінна туманність, або туманність Хайнда) . Хайнд виявив Нову Змієносця в 1848 році ( V841 Змієносця ), перший об'єкт такого типу, виявлений в 19 столітті.

Туманність Хайнда
Він загалом відкрив 10 астероїдів , три комети та чотири об'єкти, які пізніше були включені до Нового загального каталогу - туманність NGC 1555 , галактику NGC 4125 і кульові скупчення NGC 6535 і NGC 6760
Назва Хайндом астероїда 12 Вікторія викликала деякі суперечки. У той час астероїди не повинні були називатися на честь живих людей. Хайнд дещо лукаво стверджував, що це ім'я було посиланням не на королеву Вікторію , а на міфологічну фігуру Вікторію .

Він був обраний членом Королівського товариства в червні 1863 року і президентом Королівського астрономічного товариства в 1880 році.

Подякували

2 :rgb, Edward

[Edward]

В продовження допису #2615 вiд 31 грудня минулого року. Щойно отримав оригiнальний принт 1894 року патенту на об'ектив "протар". Цiкава iнформацiя. Вивчаю.

Подякували

2 :SIDEROCRATOR, ds40a

[SIDEROCRATOR]

110 років тому 15 травня 1913 р. народився радянський астроном Абрам Зельманов (1913-1987)

 У 1937 закінчив Московський університет, в 1941 - аспірантуру Державного астрономічного інституту ім. П.К.Штернберга. З 1942 працював в цьому інституті, з 1947 також викладав в Московському університеті, де читав ряд курсів з теорії відносності, гравітації і космології. Він вперше розробив в 1944 році повноцінні математичні методи для обчислення «спостережних величин» в загальній теорії відносності, т.з. «теорію хронометричних інваріантів» («theory of chronometric invariants»). Використовуючи математичний апарат в 1940-х роках, він заклав основи теорії негомогенного анізотропного всесвіту (universe), де були визначені специфічні види всіх космологічних моделей – сценарії їх еволюцій у часі, які були сумісні з математичного боку з істинно негомогенним та анізотропним Всесвітом (Universe), в рамках теорії Ейнштейна.

Абрам Леонідович Зельманов народився в м. Гадяче ( Полтавська область). в сім’ї юдейського релігійного вченого, спеціаліста та коментатора Тори та Каббали. В 1937 Зельманов закінчив навчання на механіко-математичному факультеті Московського університету. Після 1937 року він став аспірантом в Астрономічному інституті ім. Штернберга, де він захистив дисертацію в 1944 році. В 1953 році його арестували в зв'язку зі сталінською компанією по боротьбі з «космополітизмом», яка була направлена проти радянських євреїв. Проте зразу ж після смерті Сталіна (через декілька місяців), його звільнили (насправді він був позбавлений роботи майже три роки). Протягом десятків років Зельманов та його паралізовані батьки жили в комунальній однокімнатній квартирі. Тому він був вимушений постійно опікуватися своїми батьками, що дозволило їм дожити до похилого віку, хоч і в злиднях та болячках. Тільки в 1970-х він отримав ізольовану квартиру. Зельманов був одружений тричі (мало-хто міг витримали життя в однокімнатній квартирі з паралізованими батьками!). Зельманов все своє зріле життя пропрацював в Астрономічному інституті, аж до смерті зимового дня в лютому 1987 року («перестройка» добила).

Наукові досягнення
Він був надзвичайно кмітливим в фізиці, подібно до Індійського йога, скоріше малого зросту ніж середнього, а також дуже делікатною людиною. З його зовнішнього вигляду можна було подумати, що він веде звичайне життя пересічного мешканця і зовсім не цікаве для оточуючих. Проте при ближчому знайомстві, а також під час наукових дискусій, ставало ясно, що маєш справу з непересічною людиною. То були дискусії з великим вченим та гуманістом (наслідок виховання в глибоко релігійній сім»ї). інколи здавалося, що маєш справу не з сучасним вченим, а з відомим філософом періоду Античної Греції, чи Середніх віків. Тому теми подібних дискусій були «вічними» - зміст Всесвіту, місце людини в ньому, природа часу та простору.

Зельманов любив відмічати, що йому більше подобається створювати «математичні інструменти», а не використовувати їх на практиці. Можливо тому його основна заслуга в науці була стрення математичного апарату для фізично спостережних величин в Загальній теорії відносності, закінчена в 1941-1944 рр, і відома як теорія хронометричних інваріантів (theory of chronometric invariants). Багато вчених працювали в той час над теорією спостережних величин. Наприклад, Ландау та Ліфшіц, в їхній знаменитій Класичній теорії поля (Classical Theory of Fields) вперше опублікованій в 1941, представили «спостережний час» та «спостережний тривимірний простір», подібний до того, що ввів Зельманов (правда пізніше). Проте останні так і зупинилися на цьому частковому випадку (тому про них знає весь світ, а про Зельманова знають одиниці!). Тільки Зельманов розробив математичні методи для визначення спостережних величин в псевдо-Ріманових просторах, і зібрав до купи всі можливі методи в єдину цілісну теорію. При розробці математичного апарату, він розробив також інші математичні методи, такі як - метод кінематичних інваріантів (kinemetric invariants) а також формалізм монад (monad formalism).

Розв’язуючи рівняння Ейнштейна з математичним апаратом хронометричних інваріантів, Зельманов отримав повну систему всіх космологічних моделей (сценаріїв еволюції Всесвіту), які можливо отримати з цих рівнянь взагалі. Слід відзначити, що Зельманов вперше прийшов до висновку, нескінченність також може бути віносною (недаром його батько був юдейським теологом). Пізніше, в 1950-х роках запропонував Нескінченний принцип відносності (Infinite Relativity Principle):

В гомогенних ізотропних космологічних моделях просторова нескінченність Всесвіту залежить від нашого вибору системи відліку (reference frame), з якої спостерігаємо Всесвіт (система відліку спостерігача). В тривимірному просторі Всесвіт, будучи спостережним в одній системі відліку, в якій він нескінченний , проте він може бути скінченним в іншій системі відліку. Все це відноситься і до часу, протягом якого еволюціонує Всесвіт.

Більшість свого часу Зельманов проводив за науковою роботою, проте інколи читав лекції по загальній теорії відносності та релятивістській космології, як науки про геометричну структуру Всесвіту. Оскільки Зельманов присвятив все своє життя справжній науці, тому написання статей було для нього марною тратою часу. Проте він ніколи не цурався проводити тривалий час в дружніх компаніях, де він висловлював свої філософські концепції по геометричній структурі Всесвіту та процесів, зв’язаних з еволюцією людства. В цих дискусіях і був сформульований його відомий Антропний принцип а також Нескінченний принцип відносності.

Його антропний принцип представлений в двох версіях. Перша версія стверджує, що закони розвитку людства залежні від фундаментальних фізичних констант:

Людство існує сьогоднішньому часі і ми спостерігаємо світові константи повністю тому, що константи мають свої специфічні числові значення в цей час. Коли світові константи мали інші числові значення, тоді людство не існувало. Якщо ці константи знову змінять свої значення, то людство також зникне. Тому людство може існувати тільки з сучасним специфічним набором космологічних констант. Людство є всього лише епізод в житті Всесвіту. При сучасних значеннях космологічних умов людство може активно розвиватися.

Друга версія стверджує, що будь-який спостерігач залежить від властивостей Всесвіту, який він спостерігає в тій же мірі, як сам Всесвіт залежить від нього:

Всесвіт має внутрішні особливості, які ми можемо спостерігати, оскільки ми спостерігаємо Всесвіт таким чином. Неможливо роз’єднати Всесвіт від спостерігача. Спостережний Всесвіт залежить від спостерігача, а спостерігач залежить від Всесвіту. Якщо сучасні фізичні умови у Всесвіті зміняться, тоді і спостерігач зміниться. І навпаки (vice versa), якщо спостерігач зміниться, тоді він буде спостерігати світ іншим чином, так що Всесвіт, який він буде спостерігати також зміниться. Якщо не існує ніяких спостерігачів, тоді і спостережного Всесвіту також не буде існувати.

Іншими словами, використовуючи чисто математичні методи загальної теорії відносності, Зельманов показав, що любі форми спостереження своєї форми картини світу із порівняння між своїми результатами спостереження та деякими стандартами, які присутні в лабораторії по своїй суті є стандарти різноманітних об’єктів та їх фізичних властивостей. Таким чином, «світ», який ми бачимо є результат наших спостережень, які в свою чергу залежать від набору фізичних стандартів, які ми маємо, і тому «видимий світ» залежить напряму від наших роздумів про деякі об’єкти та явища.

Будучи надзвичайно вимогливим до себе, Зельманов опублікував всього лише дюжину коротких наукових праць протягом свого життя (див. посилання та). Таким чином, кожна публікація являє собою його зконцентровані наукові ідеї. Його книга Хронометричні інваріанти  та Лекції по Загальній відносності були опубліковані посмертно.

Зельманов вірив, що все в нашому світі повністю визначається геометрією базового простору-часу, що є згідно з Ейнштейном, сутністю загальної теорії відносності. Зельманов тільки відмітив, що людські почуття залежать від геометрії простору в тій же мірі, як і геометрія простору залежить від людських почуттів та свідомості. Таким чином, Зельманов проклав нові шляхи в підході Ейнштейна, наближаючи чисту математику ближче до людської чутливості та експериментального пізнання оточуючого світу.

Подякували

3 :rgb, ds40a, gordon2903

[SIDEROCRATOR]

405 років тому 15 травня 1618 р. Йоганн Кеплер відкрив Третій закон руху планет.
Протягом декількох років Кеплер уважно вивчав численні дані спостережень Браге й у результаті ретельного аналізу доходить висновку, що траєкторія руху Марса не коло, а еліпс, у фокусі якого знаходиться Сонце — положення, відоме сьогодні під першим законом Кеплера. Подальший аналіз привів до другого закону — чим далі планета від Сонця, тим повільніше вона рухається. Обидва закони були описані Кеплером у 1609 у книзі «Нова астрономія». У 1611 Кеплер публікує книгу «Діоптрика», що, власне кажучи, з'явилася першим викладом оптики як науки. Тут Кеплер докладно описує явище заломлення світла і поняття оптичного зображення. Глибоке розуміння цих питань привело Кеплера до схеми телескопічної підзорної труби, побудованої в 1613 Кристофом Шайнером.

У 1612 після смерті празького кайзера Кеплер переїжджає до Лінца. Подальший аналіз орбіти Марса привів Кеплера в 1618 до відкриття третього закону: відношення куба відстані планети від Сонця до періоду обертання її навколо Сонця є величина постійна для всіх планет. Цей результат Кеплер публікує в книзі «Гармонія світу».

Одним з важливих етапів в історії науки було пророкування Кеплером на основі відкритих ним законів проходження Венери на тлі сонячного диска в 1631.

В кінці XVI століття в астрономії ще відбувалася боротьба між геоцентричною системою Птолемея і геліоцентричною системою Коперника. Супротивники системи Коперника посилалися на те, що стосовно похибки розрахунків вона нічим не краще птолемеївської. Нагадаємо, що в моделі Коперника планети рівномірно рухаються по кругових орбітах: щоб погоджувати це припущення з видимою нерівномірністю руху планет, Копернику довелося ввести додаткові рухи по епіциклам. Хоча епіциклів у Коперника було менше, ніж у Птолемея, його астрономічні таблиці, спочатку точніші, ніж птолемеєві, незабаром істотно розішлися із спостереженнями, що немало спантеличило і охолодило захоплених коперниканців.

Відкриті Кеплером три закони руху планет повністю і з чудовою точністю пояснили видиму нерівномірність цих рухів. Замість численних надуманих епіциклів модель Кеплера включає тільки одну криву — еліпс. Другий закон встановив, як змінюється швидкість планети при віддаленні або наближенні до Сонця, а третій дозволяє розрахувати цю швидкість і період обертання навколо Сонця.

Хоча історично кеплерівська система світу заснована на моделі Коперника, фактично у них дуже мало загального (тільки добове обертання Землі). Зникли кругові рухи сфер, що несуть на собі планети, з'явилося поняття планетної орбіти. У системі Коперника Земля все ще займала дещо особливе положення, оскільки тільки у неї не було епіциклів. У Кеплера Земля — рядова планета, рух якої підпорядкований загальним трьом законам. Всі орбіти небесних тіл — еліпси (рух по гіперболічній траєкторії відкрив пізніше Ісаак Ньютон), загальним фокусом орбіт є Сонце.

Кеплер вивів також «рівняння Кеплера», що використовується в астрономії для визначення положення небесних тіл.

Закони динаміки планет, відкриті Кеплером, слугували пізніше Ісааку Ньютону основою для створення теорії гравітації. Ньютон математично довів, що всі закони Кеплера є наслідком закону тяжіння.

Погляди Кеплера на будову Всесвіту за межами Сонячної системи витікали з його містичної філософії. Сонце він вважав нерухомим, а сферу зірок вважав межею світу. У нескінченність Всесвіту Кеплер не вірив і як аргумент запропонував (1610) те, що пізніше отримало назву фотометричний парадокс: якщо число зірок нескінченне, то в будь-якому напрямі погляд наткнувся б на зірку, і на небі не існувало б темних ділянок.

Система світу Кеплера претендувала не тільки на виявлення законів руху планет, але і на набагато більше. Аналогічно піфагорійцям, Кеплер вважав світ реалізацією деякої числової гармонії, одночасно геометричної і музичної; розкриття структури цієї гармонії дало б відповіді на найглибші питання:

«   Я з'ясував, що всі небесні рухи, як в їхньому цілому, так і у всіх окремих випадках, пройняті загальною гармонією — правда, не тією, яку я припускав, але ще більш здійсненою.   »
Наприклад, Кеплер пояснює, чому планет саме шість і вони розміщені в просторі так, а не якось інакше: виявляється, орбіти планет вписані в правильні багатогранники. Цікаво, що виходячи з цих ненаукових міркувань, Кеплер передбачив існування двох супутників Марса і проміжної планети між Марсом і Юпітером.

Закони Кеплера сполучали в собі ясність, простоту і обчислювальну потужність, хоча містична форма його системи світу ґрунтовно засмічувала реальну суть великих відкриттів Кеплера. Проте вже сучасники Кеплера, відокремивши зерна від лушпиння, переконалися в точності нових законів, хоча їхній глибинний смисл до Ньютона залишався незрозумілим. Ніяких спроб реанімувати модель Птолемея або запропонувати іншу систему руху, окрім геліоцентричної, більше не робилися.
Harmonica Mundi, 1619

Подякували

2 :Slava80, Edward

[Edward]

Незабуваймо, про працю Макса Каспара, найобiзнанiшого бiографа Й.Кеплера. У Нiмеччiнi вона була надрукована у 1948, а англiйське видання побачило свiт у 1958 роцi, вже пiсля смертi автора (1956)

Подякували

3 :astrokor, SIDEROCRATOR, rgb

[SIDEROCRATOR]

Хіба при житті Кеплера не було біографів?
Нє вєрю

[Edward]

Хіба при житті Кеплера не було біографів?
Нє вєрю

Це не питання "вiри"
Сучасники не змогли осягнути значення та досягнення Кеплера. Багато чого було розпорошено у переписцi i навiдь судових cправах. I це все було заново вiдшукано вже пiсля смертi Кеплера та його сучасникiв. М.Каспар, бiльшу частину життя витратив на пошуки та вивчення усих цих документiв. Окрiм цього популярного видання для загалу, в нього е бiльш фундаментальна багатотомна праця присвяченна Кеплеру. Якщо  мене не пiдводить пам'ять, то у нього було бiльше десяти (кажись 12 томiв) присвячених вивченню науковоi спадщини Кеплера. Нi до нього, нi пiсля, такоi вагомоi працi нiхто не видав...
Ця книжка це бiльше бiографiчне видання.
  До того ж, треба щоб сплинув час, щоб була можливiсть зрозумiти, що дiйсно було значущим, а що пiшло на "смiтник iсторii". Сучасникам це взагалi рiдко коли вдаеться зробити, вони в полонi своеi епохи (в епоху Кеплера це астрологiя там усяка, чаклунство, алхiмiя, "механiчна гармонiя" всесвiту etc) .

Подякували

4 :rgb, Chepurny, SIDEROCRATOR, SP

[SIDEROCRATOR]

Хіба при житті Кеплера не було біографів?
Нє вєрю

Це не питання "вiри"
Сучасники не змогли осягнути значення та досягнення Кеплера. Багато чого було розпорошено у переписцi i навiдь судових cправах. I це все було заново вiдшукано вже пiсля смертi Кеплера та його сучасникiв. М.Каспар, бiльшу частину життя витратив на пошуки та вивчення усих цих документiв. Окрiм цього популярного видання для загалу, в нього е бiльш фундаментальна багатотомна праця присвяченна Кеплеру. Якщо  мене не пiдводить пам'ять, то у нього було бiльше десяти (кажись 12 томiв) присвячених вивченню науковоi спадщини Кеплера. Нi до нього, нi пiсля, такоi вагомоi працi нiхто не видав...
Ця книжка це бiльше бiографiчне видання.
  До того ж, треба щоб сплинув час, щоб була можливiсть зрозумiти, що дiйсно було значущим, а що пiшло на "смiтник iсторii". Сучасникам це взагалi рiдко коли вдаеться зробити, вони в полонi своеi епохи (в епоху Кеплера це астрологiя там усяка, колдовство, алхiмiя, "механiчна гармонiя" всесвiту etc) .

Ну хіба що так

[SIDEROCRATOR]

95 років тому 17 травня 1928 р. народився радянський астроном Ігор Володимирович Гаврилов (1928-1982)

Народився в містечку Рубежевичі (Мінська область). У 1952 закінчив фізико-математичний факультет Вільнюського університету, після чого якийсь час працював вчителем математики середньої школи. З 1954 — співробітник Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР (з 1976 — завідувач відділом фотографічної астрометрії).
У 1961 р. І.В. Гаврилов захистив кандидатську дисертацію на тему “Дослідження фігури крайової зони Місяця”. Ця робота започаткувала великий цикл селенодезичних досліджень у ГАО, завершальним етапом якого стало визначення положень 4900 об’єктів місячної поверхні. Створені під керівництвом І.В. Гаврилова опорні селенодезичні мережі відіграли значну роль під час підготовки і виконання космічних експериментів з вивчення й освоєння Місяця.
1975 р. І.В. Гаврилов захистив докторську дисертацію на тему “Фігура і розміри Місяця за наземними вимірюваннями”. Ігор Володимирович — лауреат державної премії України в області науки і техніки (1983 р., посмертно), його іменем названо кратер на зворотньому боці Місяця.
Основні наукові роботи відносяться до селенодезії і фотографічної астрометрії. Під його керівництвом і за безпосередньої участі складені перші в СРСР селенодезичні каталоги розташувань точок видимої сторони Місяця, що зіграли значну роль при здійсненні програм вивчення Місяця за допомогою космічних апаратів і картографуванні місячної поверхні. Виконав великий цикл досліджень з визначення параметрів геометричної фігури Місяця. Значна частина цих досліджень відображена в його монографії «Фігура і розміри Місяця за астрономічними спостереженнями» (1969), а також в колективній роботі «Зведена система селенодезичних координат 4 900 точок місячної поверхні» (1977). Останніми роками життя багато уваги приділяв проблемам фотографічної астрометрії, був одним з ініціаторів програми з фотографічного огляду північного неба.

[SIDEROCRATOR]

19 травня 1910 р. Земля пройшла через хвіст комети Галлея

 Під час цієї появи комета Галлея вперше була сфотографована і вперше отримані спектральні дані про її складі. Мінімальна відстань від Землі склало всього 0,15 а. е., і комета представляла собою яскраве небесне явище Комета була виявлена ​​на 11 вересня 1909 на фотоплатівці М. Вольфом в Гейдельберзі за допомогою 72-см телескопа-рефлектора, обладнаного фотокамерою, у вигляді об'єкта 16-17 зоряної величини (витримка при фотографуванні становила 1 год). Ще більш слабке зображення пізніше знайшлося на фотоплатівці, отриманій 28 серпня. Комета пройшла перигелій 20 квітня (на 3 дні пізніше передбачення Ф. Х. Кауелл і Е. К. Д. Кроммеліна) і на початку травня представляла собою яскраве видовище на передсвітанковому небі. У цей час крізь хвіст комети пройшла Венера. 18 травня комета виявилася точно між Сонцем і Землею, яка теж на кілька годин поринула в кометний хвіст, який завжди спрямований від Сонця. У той же день 18 травня комета пройшла по диску Сонця. Спостереження в Москві проводили В. К. Цераський і П. К. Штернберг за допомогою рефрактора з розділенням 0,2-0,3 ", але не змогли розрізнити ядра. Оскільки комета перебувала на відстані 23 млн км, це дозволило оцінити, що його розміри складають менше 20-30 км. Той же результат був отриманий за спостереженнями в Афінах. Правильність цієї оцінки (максимальний розмір ядра виявився близько 15 км) вдалося підтвердити під час наступної появи, коли ядро ​​вдалося дослідити зблизька за допомогою космічних апаратів. В кінці травня - початку червня 1910 комета мала 1 зоряну величину, а її хвіст мав довжину близько 30 °. Після 20 травня вона стала швидко віддалятися, але фотографічно реєструвалася до 16 червня 1911 (на відстані 5,4 а. о.).

В ході численних досліджень було отримано близько 500 фотографій голови і хвоста комети, близько 100 спектрограм. Було також виконано велику кількість визначень положення комети, уточнивши її орбіту, що мало велике значення при плануванні програми досліджень за допомогою космічних апаратів напередодні наступної появи 1986 року. На підставі досліджень обрисів голови комети за допомогою довгофокусних астрографів С. В. Орлов побудував теорію формування кометної голови.

Спектральний аналіз хвоста комети показав, що в його складі присутні отруйний газ ціан і чадний газ. Оскільки 18 травня Земля повинна була пройти через хвіст комети, це відкриття спровокувало масові передбачення кінця світу, паніку і ажіотажний попит на шарлатанські «антикометні таблетки» і «антикометні парасольки». Насправді, як відзначили багато астрономів, хвіст комети настільки розріджений, що не може надати жодних негативних ефектів на земну атмосферу. 18 травня і в наступні дні були організовані різноманітні спостереження і дослідження атмосфери, але ніяких ефектів, які можна було б пов'язати з дією кометної речовини, виявлено не було.



Комета повпливала на всі сфери життя, виявляється і на музику також. Російський композитор В. Катанський навіть написав вальс "Комета Галлея"

послухати його можна тут: https://www.russian-records.com/embed.php?image_id=50001&autostart=1&l=russian

[SIDEROCRATOR]

22 травня 1948 року народився Девід Леві - канадський астроном та журналіст.

Відомий як один з першовідкривачів комети Шумейкерів -Леві 9 яка впала на Юпітер у 1994 р.
Разом з подружжям Шумейкерів відкрив 22 комети.

[SIDEROCRATOR]

240 років тому 25 травня 1783 р. Джон Гудрайк вперше опублікував свої перші результати спостережень змінності зорі Алголь
"A series of observations on, and a discovery of, the period of variation of light of the bright star in the head of Medusa, called Algol"
Спостерігаючи змінну зірку Алголь (β Персея), в 1783 році Гудрайк першим з астрономів припустив механізм зміни її блиску - затемнення зірки обертається навколо великим тілом. В даний час подібні зірки називають затемненим змінними зірками. За цю гіпотезу, представлену Гудрайк в травні 1783 року Лондонському королівському суспільству, він був нагороджений медаллю Коплі. У 1784 році відкрив змінність зірок β Ліри і δ Цефея, що стали згодом прототипами двох класів змінних зірок.

Подякували

4 :rgb, ds40a, gordon2903, Slava80

[SIDEROCRATOR]

600років тому 30 травня 1423 р. народився Георг фон Пурбах (нім. Georg von Peuerbach; 30 травня 1423, Пурбах біля Лінца — 4 квітня 1461, Відень) — австрійський астроном і математик

Георг фон Пурбах вступив до Віденського університету навесні 1446, у доволі пізньому віці 23 роки. Видатні здібності дозволили йому через півтора роки стати бакалавром, двома роками пізніше — ліціенатом, в лютому 1453 — магістром. Його вчителем математики був, ймовірно, Йоганн Гмунден. Під час навчання Пурбах кілька років провів у Німеччині, Франції та Італії. Вивчав астрономію в Римі, Феррарі, Болоньї, Падуї (тут в 1448 році з ним познайомився Мартин Русин[1]). В Італії Пурбах познайомився з Миколою Кузанським і Джованні Б'янкіні. Повернувшись на батьківщину, Пурбах деякий час перебував у вельми скрутному матеріальному становищі, поки не став придворним астрологом. Незабаром, з 1450 посів посаду професора математики і астрономії Віденського університету, де читав лекції як з астрономії і математики, так і з гуманітарних предметів.

В 1453/54 році Пурбах прочитав свій перший курс з теорії руху планет. За змістом курс був викладом основ геоцентричної теорії Клавдія Птолемея. Вчення про прецесії викладалося тут не за «Альмагестом» Птолемея, а за «Сабейським зиджем» ал-Баттані. Лекції Пурбаха супроводжувалися демонстрацією креслень і схем, а також просторових моделей. Вони мали величезний успіх і багато разів переписувалися вручну — збереглися численні їхні копії. За цими лекціями Пурбах склав навчальний посібник, де першим в Західній Європі виклав птолемеєву теорію епіциклів. Реґіомонтан видав його в 1472 під назвою «Нова теорія планет» (Theoricae Novae Planetarum), після чого протягом майже двох століть він був одним з найпопулярніших посібників з астрономії: до 1653 вийшло не менше 60 його видань латиною, а також у перекладі іншими мовами.

У 1456–1461 разом з Реґіомонтаном виконав багато спостережень затемнень, комет та сонячних висот, в ході яких було відмічено, що «Альфонсові таблиці» дають помилку в кілька градусів. Пурбах склав допоміжні таблиці для складання астрономічних щорічників, написав підручник арифметики «Веселий курс з алгоритму». Він склав також «Трактат про пропозиції Птолемея про синуси і хорди», в якому тригонометрія хорд Птолемея порівнювалася з тригонометрією синусів. До трактату додавалися таблиці синусів з кроком в 10' і з радіусом тригонометричного кола 6000 одиниць. Пурбах приділяв велику увагу устрою сонячних годинників і астрономічних інструментів; результати цих занять він висвітлив у лекціях (1458) і в ряді рукописів.

У 1456 Пурбах спостерігав велику комету, яка пізніше була ототожнена з кометою Галлея. У роботі Пурбаха, присвяченій цим спостереженням, зроблена спроба визначити розміри комети і її віддалення від Землі. У своїх розрахунках Пурбах виходив з того, що комету слід віднести до «підмісячного світу». Він прийшов до висновку, що відстань до комети перевищувало 1000 миль, а довжина — 80 миль; втім, ці оцінки занадто грубі, тому що вони менші реальних розмірів в десятки і сотні тисяч разів.

Спільно з Реґіомонтаном працював над перекладом праць Клавдія Птолемея, в результаті чого в 1473 було опубліковано «Короткий виклад великого твору Птолемея». Пурбах спочатку мав у своєму розпорядженні текст «Альмагеста» Птолемея в перекладі Герарда Кремонського. Він поставив перед собою завдання підготувати скорочений текст цього твору, який можна було б використовувати в навчальних цілях. Грецький текст «Альмагеста» був наданий у його розпорядження кардиналом Віссаріоном. Цю роботу Пурбах довів до VI книги, а завершена вона була Реґіомонтаном і опублікована у Венеції в 1496 після смерті останнього під назвою «Епітома Альмагеста Птолемея» (Epitome in Ptolemaei Almagestum).

Пурбах займався також астрономічними спостереженнями і виготовленням астрономічних інструментів. Зокрема, винайшов вимірювальний прилад (так званий геометричний квадрат), по суті заміняв відсутні в той час таблиці тангенсів. Він розробив інструменти для визначення молодиків і повних місяців, інструмент для визначення висоти і декілька видів сонячного годинника, котрі широко застосовувалися до XVIII століття. У 1451 році він сконструював годинник для собору Святого Стефана у Відні, який і зараз можна бачити на південному контрфорсі хорів.

[SIDEROCRATOR]

165 років тому було відкрито Велику комету Донаті
Влітку 1858 в небі обох півкуль з'явилася комета. У порівнянні з  кометами минулих століть, вона спричинила справжню сенсацію, ставши кометою століття та дала значний поштовх розвитку астрономії.

Першою людиною, що помітила комету, став італійський астроном Джованні Донаті. На той час 32-річний випускник Університету в Пізі. Після закінчення навчання він працював в обсерваторії Флоренції під керівництвом оптика Джованні Амічі.

Спостереження нової комети, яка пізніше отримала його ім'я (офіційно комета називається C / 1858 L1), стало одним з перших досягнень молодого астронома. Вдача посміхнулася йому 2 червня 1858 року. Увечері цього дня він помітив слабку туманність в сузір'ї Лева, яка швидко ставала яскравіше і «відрощувала» хвіст. Вже у вересні комета стала помітна неозброєним оком і залишалася видна до березня наступного року. Перигелію (найближчої до Сонця точки орбіти) вона досягла 30 вересня. У цей час її хвіст сягав 40 ° в довжину і 10 ° в ширину.

Комета Донаті стала і першою кометою яка була сфотографована, нажаль тогочасні фотоматеріали не дозволили зафіксувати їїх у всій красі.
Фото комети Донаті


Пару місяців комета не сходила з шпальт газет. Директор Паризької обсерваторії, Урбен Левер'є, скаржився Донаті: «З тих пір, як комета стала видима неозброєним оком, натовп журналістів окупував Париж, публікуючи найнеймовірніші і найфантастичніші теорії».

Її зображували на картинах і їй присвячували вірші. Дійшло до того, що сатиричні журнали стали випускати нариси, що висміюють ажіотаж навколо небесного тіла.


http://adsabs.harvard.edu/full/1996JHA....27..129P
http://articles.adsabs.harvard.edu//full/1858AJ......5..182G/0000182.000.html

Подякували

2 :rgb, Slava80

[rgb]

Класна кометна дiаграма