Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213392 раз)

SIDEROCRATOR

В період з 16 по 22 липня 1994 р. відбулося падіння комети Шумейкер-Леві 9 (D / 1993 F2 Shoemaker-Levi) на Юпітер.

Комета була відкрита в березні 1993 р на обсерваторії Маунт Паломар подружжям Юджином і Кароліною Шумейкер спільно з Девідом Леві (Eugene Shoemaker, Carolyn Shoemaker, David Levy). У той момент вона вже розпалася на кілька десятків фрагментів, діаметр найбільших з яких досягав 2 км. Проведені згодом розрахунки показали, що, швидше за все, «хвостата зірка» була захоплена гравітацією Юпітера десь на початку 1970-х років. 7 липня 1992 вона пройшла на відстані всього 15 тис. км від хмарного покриву газового гіганта - глибоко всередині межі Роша для твердих тіл. В результаті приливні сили роздрібнили її на два десятка великих і безліч дрібних осколків.

Після розрахунку орбіти уламків комети стало ясно, що вони увійдуть в атмосферу Юпітера липні 1994 р Новина про це викликала сенсацію в науковому середовищі. За всю історію ще жодній людині не доводилося спостерігати настільки масштабного зіткнення двох небесних тіл. Для того, щоб побачити його наслідки, астрономи задіяли всі доступні інструменти: від наземних обсерваторій до космічного телескопа Hubble, а також космічні апарати Galileo і Voyager 2.
Як і передбачали розрахунки, фрагменти D / 1993 F2 почали входити в атмосферу Юпітера 16 липня 1994 р Наслідки бомбардування перевершили найсміливіші прогнози. Незважаючи на те, що кометні уламки впали на не видиму з Землі півкулю планети, телескопи зареєстрували найпотужніші спалахи в її атмосфері (зокрема, було відзначено короткочасне збільшення яскравості супутників Юпітера, які перебували «в секторі видимості» місць падіння). За оцінками вчених, енергія, що виділилася при зіткненні з найбільшим з уламків, склала близько 6 млн мегатонн у тротиловому еквіваленті. За даними зонда Galileo, температура вибуху сягала 23 700 ° C.

Бомбардування викликало масштабні збурення в юпітеріанській атмосфері. Після неї на планеті залишився ряд темних плям. Розмір найбільшого з них досягав 12 тис. Км, що можна порівняти з діаметром Землі. Плями були добре помітні навіть в аматорські телескопи з апертурою всього 60-70 мм. На думку більшості спостерігачів, довгий час вони залишалися більш помітними, ніж Велика Червона Пляма. Що цікаво, до бомбардування багато астрономів висловлювали сумніви в тому, що вона залишить якісь помітні сліди.

Темні плями спостерігалися протягом багатьох місяців після бомбардування. У наступні чверть століття астрономи ще кілька разів відзначали зіткнення з Юпітером різних об'єктів. Але жодне з них навіть близько не могло зрівнятися з грандіозним шоу, влаштованим уламками комети Шумейкер-Леві 9. Вважається, що тіла подібного розміру стикаються з найбільшою планетою Сонячної системи в середньому один раз в 6 тис. Років. Тому тим, хто зміг стати свідками цього рідкісного події, дійсно неймовірно пощастило.
Я тоді почувши в новинах що комета падає на Юпітер, на наступний день побіг до вчителя географіїї в сусідній під"їзд, в нього тоді було чудо техніки - ТАЛ 150 на дебелому штативі. в наступний вечір він, його сусіди по поверху та кілька десятків школярів з будинку вийшли на пустир за мікрорайоном і почали спостереження, Юпітер тоді був у сузір"ї Діви і вже хилився до заходу, але нам все ж вдалося побачити натяк на плями на його диску. Так я ще більше захопився астрономією.

SIDEROCRATOR

95 років тому 23 липня 1928 р. народилася Віра Рубін (англ. Vera Rubin, уроджена — Купер, англ. Cooper 1928-2016) – видатний американський астроном, яка зробила значний внесок в астрофізику, вивчаючи обертання галактик.

Її ретельні спостереження показали, що зовнішні області галактик обертаються з більшою швидкістю, ніж очікувалося, виходячи лише з видимої маси, що свідчить про наявність невидимої маси, яка тепер відома як «темна матерія».

Її роботи також допомогли встановити стандартну космологічну модель Всесвіту, відому як лямбда-CDM модель. Ця модель описує, як Всесвіт почався з Великого вибуху, розширювався та охолоджувався, утворював структури з крихітних коливань щільності, і зараз у ньому домінують темна матерія та темна енергія.

Робота Віри Рубін також надихнула покоління астрономів, особливо жінок, які стикалися з дискримінацією та перешкодами, намагаючись зробити кар’єру в науці. Вона була наставницею, захисницею і прикладом для наслідування для багатьох жінок початківців.

За свою роботу вона отримала багато відзнак і нагород, у тому числі Національну медаль науки, Золоту медаль Королівського астрономічного товариства та медаль Брюса.

SIDEROCRATOR

23 липня 1995 р. була відкрита комета C/1995 O1 (Гейла — Боппа) — довгоперіодична комета, яка була можливо, найяскравішою кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року.

Комета була відкрита 23 липня 1995 року на дуже великій відстані від Сонця (близько 7,2 а. o.), що дозволило зробити припущення, що вона буде досить яскравою і при проходженні біля Землі. І хоча яскравість комет дуже важко передбачити, ця комета повністю виправдала та навіть перевершила очікування, коли пройшла перигелій 1 квітня 1997 року.

Поява комети Гейла — Боппа викликала паніку серед людей, якої не спостерігалося довгий час.
Комета була відкрита незалежно одним від одного двома американськими спостерігачами — Аланом Гейлом та Томасом Боппом. Гейл провів безліч безплідних годин у пошуках комет. Біля свого будинку в Нью-Мексико він спостерігав за вже відомими кометами, коли близько опівночі раптом натрапив на туманний об'єкт величиною 10,5 поряд з кульовим зоряним скупченням M70 в сузір'ї Стрільця. Гейл спершу встановив, що поряд з цим скупченням немає інших об'єктів глибокого космосу. Далі він виявив, що об'єкт помітно переміщується на фоні зірок (а значить, знаходиться у Сонячній системі) і написав електронного листа у Центральне бюро астрономічних телеграм, яке відстежує астрономічні відкриття.

У Боппа не було власного телескопа. Він був на природі з своїми друзями біля міста Стенфілд в штаті Аризона і спостерігав за зоряними скупченнями і галактиками, коли в окулярі телескопа, що належав його другу, перед очима Томаса промайнув відбиток світла. Звірившись із зоряними картами, Бопп зрозумів, що ця плямочка є новим об'єктом і відправив телеграму (через поштове відділення Western Union) туди ж, куди і Гейл.

Наступного ранку було підтверджено відкриття нової комети, якій дали назву комета Гейла — Боппа та позначення C/1995 O1. Про відкриття було оголошено у циркулярі № 6187 Міжнародного астрономічного союзу. На час відкриття комета знаходилася на відстані 7,1 а. o. від Сонця між Юпітером і Сатурном.

Незабаром після відкриття, були знайдені більш ранні знімки комети. Так, Теренс Дікінсон знайшов комету на своєму знімку, зробленому 29 травня 1995 року, а Роберт Макнот — на знімку, зробленому 27 квітня 1993 у Англо-австралійському телескопу, тобто за два роки до відкриття комети. У той час її величина становила 18m, а відстань від Сонця — 13,0 а. o.
Комета стала помітною неозброєним оком в травні 1996. Попри те, що збільшення яскравості дещо сповільнилося в другій половині року, вчені досить оптимістично передбачали, що комета буде дуже яскравою. Через близькість до Сонця комети у грудні 1996 спостережень за нею були утруднені, проте в січні 1997 року вона знову стала добре помітна та була настільки яскравою, що її можна було побачити навіть при світлі ліхтарів великих міст.

Наближаючись до Сонця, комета Гейла — Боппа ставала все яскравішою: у лютому вона досягла 2-ї зіркової величини і вже можна було розрізнити її хвіст — іонний, блакитного кольору, направлений у протилежну від Сонця сторону та пиловий, жовтуватого відтінку, зігнутий по орбіті комети. Сонячне затемнення у Східному Сибіру та Монголії 9 березня дозволило побачити комету вдень. 23 березня 1997 року комета Хейла — Боппа підійшла до Землі на мінімальну відстань — 1,315 а. о. (196,7 млн км).

При проходженні перигелію 1 квітня 1997 року комета являла собою приголомшливе видовище. З середньою величиною 0,7 вона сяяла яскравіше за будь-яку зорю (виключаючи Сіріус), а її два хвости розтягнулися по небу на 15—20 градусів (а невидимі для простого спостерігача їх частини — на 30—40°). Комету можна було спостерігати відразу після настання сутінок; і хоча багато «великих» комет проходять перигелій, знаходячись недалеко від Сонця, комету Гейла — Боппа можна було спостерігати і у північній півкулі протягом ночі.

Одним з найбільш значимих результатів було виявлення у комети хвоста третього типу. На додаток до звичайних газового (іонного) та пилового хвостів, існував ще слабкий натрієвий, який можна було побачити лише за допомогою потужних інструментів та складної системи фільтрів. Натрієві потоки раніше помічали і в інших комет, але ні в однієї з них вони не утворювали хвіст. В комети він складався з нейтральних атомів та розтягнувся майже на 50 мільйонів кілометрів у довжину.

Джерело натрію знаходилося усередині голови комети, хоча і не в самому ядрі. Є декілька можливих механізмів утворення такого джерела, наприклад, зіткнення між частками пилу, що оточують ядро, або «витискування» натрію з цих часток під дією ультрафіолету. Поки що не зовсім очевидно, яким з наведених вище механізмів діє у кометі.

Тоді як пиловий хвіст просто залишався позаду комети, описуючи її траєкторію, а іонний був направлений прямо від Сонця, натрієвий хвіст пролягав між цими двома. Це говорить про те, що атоми натрію виштовхувалися з голови комети під тиском світла.

У кометі було виявлено високий вміст дейтерію у формі важкої води: майже в два рази більше, ніж в земних океанах. Це означає, що хоча зіткнення комет із Землею могли бути важливим джерелом води на планеті, вони не могли бути єдиним джерелом (якщо, звичайно, подібна концентрація характерна для всіх комет).

Також було виявлено наявність дейтерію у складі інших з'єднань водню. Співвідношення цих елементів різнилося у різних структурах, тому астрономи передбачили, що лід комети формувалися не у протопланетном диску, а у галактичній туманності. Теоретичні моделі утворення льоду у туманностях показують, що комета Гейла — Боппа утворилася при температурі 25—45К.

Спостереження комети Гейла — Боппа за допомогою спектроскопа виявили наявність групи органічних сполук, деякі з них ніколи не виявлялися у кометах. Ці складні молекули, такі як оцтова і мурашина кислоти та ацетонітрил, могли бути у складі ядра або утворитись у ході хімічних реакцій.

Спостереження комети Хейла-Боппа, здійснені за допомогою спектрометра на 3-метровому телескопі NASA на Гаваях, показали, що близько половини СО в кометі надходить безпосередньо з льоду, що зберігається в ядрі. Кількість цього CO по відношенню до води (12 відсотків) менше, ніж в спокійних областях молекулярних хмар, але узгоджується з вимірами в прото-зіркових оболонках, припускаючи, що льоди зазнали деякої обробки перед їх включенням до складу Хейла-Боппа. Решта СО виникає в комі, ймовірно, шляхом термічної деструкції більш складних молекул.

Комета Гейла — Боппа стала також першою кометою, у складі якої виявили благородний газ аргон. Благородні гази хімічно інертні та вкрай летучий, причому різні гази володіють різною температурою кипіння. Остання властивість допомагає при відстежуванні зміни температури льодовиків комети. Так, криптон випаровується при температурі 16—20 K. Було виявлено, що його вміст в кометі нижче у 25 разів у порівнянні з сонячним; навпаки, температура кипіння аргону 35—40 K і його вміст в порівнянні з сонячним вищий.

Так було встановлено, що температура внутрішніх льодовиків комети ніколи не перевищувала 40К, і в той же час у якомусь проміжку часу їх температура була вища за 20К. Наявність аргону в кометі означає, що комета сформувалася за орбітою Нептуна десь в поясі Койпера, а потім перемістилася до хмари Оорта.

Добре структуровані силікатні структури на довжинах хвиль близько 10 мкм були виявлені в комі комети Хейла-Боппа. Як виявилося, пилові дуги мають постійне значення швидкості розширення, а також немає ніякого збільшення поляризації від однієї дуги до іншої у видимій області, що суперечить наявності значної фрагментації. З іншого боку, спостереження рентгенівського випромінювання від комети дозволили висловити думку, що воно пов'язане з взаємодією між сонячними рентгенівськими променями й кометним пилом, а спостережувані кількаденні зменшення інтенсивності рентгенівських променів, можливо пов'язані з фрагментацією пилу. Аналіз спектрів комети, отриманих коли комета перебувала на відстанях від 6.9 до 1.4 астрономічних одиниць виявили низькі доплерівські зміщення ліній OH і CH3OH, що знаходиться в згоді з тим, що крижані зерна мають швидкості набагато нижчі, ніж швидкість СО. Низькі швидкості є очікуваними для великих зерен, а для дрібних зерен отримуються від фрагментації більш великих частинок. На необхідність врахування процесу фрагментації пилових частинок під час дослідження пилового хвоста комети C/1995 O1 (Hale-Bopp) також вказують проведені модельні дослідження пилового хвоста комети. Порівняння моделі пилових зерен з інфрачервоною спектрофотометрією комети вказує на те, що поруч з перигелієм (Rh<1.5 а.о.), високо пористі крупні зерна звільняються з більших глибин ядра, а подальше дроблення цих частинок додатково збільшує пористість зерен, результатом чого є більш значна фрагментація. Чинниками фрагментації можуть бути тепловий стрес і процес прискорення пилу. Механізмом, відповідальним за фрагментацію, також може бути дія електростатичних сил на крихкі пилинки з малою межею міцності на розрив або випаровування CHON агрегатів.

SIDEROCRATOR

180 років тому 24 липня 1843 р. народився англійський астроном і фотограф Вільям Абні ( William de Wiveleslie Abney 1843-1920)

Абні був піонером кількох технічних аспектів фотографії.
У 1874 році Абні винайшов суху фотографічну емульсію, яка замінила мокроколодійні емульсії. Він використовував цю емульсію в єгипетській експедиції, щоб сфотографувати транзит Венери по диску Сонця. У 1880 році він винайшов гідрохінон. Абні також представив нові та корисні типи фотопаперу, в тому числі в 1882 р. формулу для паперу із хлористого срібла з желатином.
Абні провів раннє дослідження в області спектроскопії, розробляючи емульсію, яка використовувалася для фотографування інфрачервоних спектрів органічних молекул. Він також був піонером у фотозйомці інфрачервоного сонячного спектра (1887), а також досліджував сонячне світло в середовищі атмосфери.

Він винайшов рівень "Абні", комбінований клинометр і рівень що використовується геодезистами для вимірювання схилів та кутів. Він також винайшов «монтаж Абні» спектрограф з вигнутою граткою, в якому фіксується фотопластинка, а вхідна щілина переміщається для фотографування різних областей спектра.

SIDEROCRATOR

65 років тому 29 липня 1958 року було засновано Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору - НАСА.

WEST

А менi бiльш подобалась комета Уест, 1975 n. Якою вона була красивою в березнi 1976!

Edward

Цитата: WEST від 30 Липня 2023, 22:50:16

А менi бiльш подобалась комета Уест, 1975 n. Якою вона була красивою в березнi 1976!

Дiйсно, так...
Фото якраз березень 1976.

Edward

Цитата: SIDEROCRATOR від 30 Липня 2023, 18:26:52

65 років тому 29 липня 1958 року було засновано Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору - НАСА.

-Чия космонавтика краща?!
- Наса...

Реально, крапка в цьому питаннi була поставленна программою "Apollo", та висадкою американцiв на Мiсяць. "Космiчна гонка" на цьому i закiнчилась...

SIDEROCRATOR

145 років тому 30 липця 1878 р. народився американський астроном Джоуел Стеббінс (1878-1966)

Американський астроном Джоуел Стеббінс, один із основоположників фотоелектричної астрофотометрії, народився 30 липня 1878 р. в м. Омаха. Після закінчення університету свого рідного штату Небраска Стеббінс продовжував астрономічну освіту в Вісконсинському та Каліфорнійському університетах. У 1903—1922 рр. був директором обсерваторії Іллінойського університету, а в 1922—1948 рр. — професором астрономії і директором обсерваторії Уошберн Вісконсинського університету. 1948 р. пішов у відставку, але ще протягом десяти років продовжував наукові дослідження у Лїкьській обсерваторії.

У 1906—1907 рр. Стеббінс здійснив перші експерименти з використання селенового фотоелемента для вимірювання блиску небесних світил. Хоча точність нового приймача світла була дуже висока порівняно з візуальною або фотографічною фотометрією, він був ще недостатньо чутливий, і Стеббінс міг спостерігати лише Місяць та найяскравіші зорі. Він наполегливо працював над удосконаленням фотоелемента і вже через декілька років мав змогу успішно вивчати слабші об’єкти.

Першим вагомим свідченням неабияких можливостей фотоелектричної фотометрії було відкриття Стеббінсом вторинного мінімуму у Алголя — давно відомої затемнюваної зорі (1910). Глибина вторинного мінімуму, тобто затемнення темного компонента яскравішим, становила всього 0,06 зоряної величини, і тому це явище не могли виявити раніше ні візуально, ні фотографічними засобами. Крива блиску Алголя, одержана Стеббінсом, також уперше показала наявність «ефекту відбиття» в затемнюваних зорях, який Стеббінс пояснив розігріванням тієї частини поверхні холоднішого компонента, котра повернута в бік гарячої зорі.

Приблизно за того самого часу, коли Стеббінс провадив дослідження з селеновими фотоелементами, в Потсдамській обсерваторії німецькі астрономи П. Гутнік і Г. Розенберг також успішно застосували для фотометрії зручніші і чутливіші фотоелементи з зовнішнім фотоефектом. Після 1913 р. Стеббінс працював з цими елементами, на зміну яким пізніше прийшли фотопомножувачі та інші високоефективні детектори світлового випромінювання.

За 50 років діяльності Стеббінс виконав спостереження майже всіх типів астрономічних об’єктів. Систематично спостерігав блиск великої кількості затемнюваних і інших змінних зір, дослідив блиск майже всіх спектрально-подвійних зір і знайшов, що багато з них показують неглибокі затемнення. Виконав велику програму пошуків змін блиску у зір-гігантів і показав, що більшість холодних гігантів є змінними зорями. Разом зі своїми учнями М. Хаффером і А. Уїтфордом Стеббінс на початку 30-х років здійснив масові вимірювання кольорів гарячих зір і на основі величезного матеріалу вперше широко дослідив вибіркове поглинання світла в нашій Галактиці та виявив, що матерія, яка зумовлює поглинання, розташована вздовж Молочного Шляху нерівномірно. Стеббінс виміряв також кольорові індекси кульових скупчень, галактик; у багатьох близьких спіральних галактиках відкрив слабкі сферичні гало, що світяться. Перші виміри інтегрального блиску сонячної корони, здійснені Стеббінсом під час повних затемнень 1918, 1925 і 1937 рр., показали, що протягом циклу сонячної активності блиск корони помітно не змінюється.

Спостерігав Стеббінс також планети і їхні супутники, нові зорі (Нову Персея 1901 р., Нову Орла 1918 р.), комету Галлея (1910). Разом з Уїтфордом розробив шестикольорову фотометричну систему, яка простягається від 3300 до 12500 А. Стеббінса вшановано медалями ім. Румфорда Американської академії мистецтв і наук (1914), ім. Дрепера Національної АН США (1915), ім. Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1941), Золотою медаллю Лондонського королівського астрономічного товариства (1950). У 1940—1943 рр. Стеббінс був президентом Американського астрономічного товариства.

SIDEROCRATOR

3 серпня 1596 р. німецький астроном Давид Фабриціус відкрив першу змінну зорю омікрон Кита (o Ceti), якої раніше не було видно і яка незабаром зникла.
Спостерігаючи за тим, що він вважав планетою Меркурій (пізніше ідентифіковано як Юпітер ), йому знадобилася опорна зірка для порівняння позицій і він вибрав зірку третьої величини, яку раніше не помічали. Однак до 21 серпня її яскравість збільшилася на одну величину, а потім до жовтня зникла з поля зору. Фабріціус припустив, що це була нова, але потім знову побачив її 16 лютого 1609 року.

У 1638 році Йоганнес Хольварда визначив період зірки — одинадцять місяців; йому часто приписують відкриття мінливості Міри. Йоганн Гевелій спостерігав за нею в той же час і назвав її Міра в 1662 році, оскільки вона поводилася так, як жодна інша відома зірка. Потім Ісмаїл Буйо оцінив її період у 333 дні, менше ніж на один день від сучасного значення в 332 дні. Можливо, вимірювання Буйо не були помилковими: відомо, що Міра дещо змінюється за період і навіть може повільно змінюватися з часом. За оцінками, зірка є червоним гігантом, якому шість мільярдів років.

Існує багато припущень щодо того, чи спостерігали за Мірою до Фабріціуса. Безсумнівно, історія Альгола припускає, що Міра також могла бути відома. Карл Маніцій, сучасний перекладач «Коментаря Гіппарха до Арата» , припустив, що деякі рядки з цього тексту другого століття можуть стосуватися Міри. Інші дотелескопічні західні каталоги Птолемея , ас-Суфі , Улуг-Бека та Тихо Браге не згадували, Міру навіть як звичайну зірку. Є три спостереження з китайських і корейських архівів, у 1596, 1070 і в тому ж році, коли Гіппарх зробив своє спостереження (134 р. до н. е.), які є натяковими.

SIDEROCRATOR

6 серпня 1967 р.,було відкрито перший пульсар! Джоселін Белл, аспірант Кембриджського університету в Англії, переглядаючи 120-метрову паперову стрічку записів сигналу радіотелескопа помітила незвичні сплески радіосигналів. Їх тривалий час не могли ідентифікувати з природними об’єктами, тому навіть вважали сигналами від «зелених чоловічків».

SIDEROCRATOR

125 років тому в ніч з 13 на 14 серпня німецький астроном Карл Густав Вітт відкрив астероїд (433)Ерос.

Астероїд був виявлений випадково в результаті двохгодинної експозиції в районі зорі Бета Водолія при проведенні астрометричних вимірів положення іншого астероїда, (185) Евніка.

Ерос зіграв значну роль в астрономії, під час протистояння 1900-1901 років серед астрономів всього світу була запущена програма вимірювання параллакса цього астероїда для визначення точної відстані до сонця. Результати цього експерименту були опубліковані в 1910 році британським астроном Артуром Хінксом з Кембриджа. Аналогічна програма дослідження була проведена пізніше під час протистояння 1930-1931 років англійським астроном Гарольдом Джонсом. Отримані в результаті цих вимірів дані вважалися остаточними до 1968 року, коли з'явилися радарні та динамічні методи визначення параллакса.

Астероїд Ерос перетинає орбіту Марси і зближується з Землею. В 1996 році опубліковано результати обчислень динамічної еволюції орбіти Ероса протягом 2 млн. років. Виявлено, що Ерос знаходиться в орбітальному резонансі з Марсом. Орбітальний резонанс з Марсом може змінити орбіти астероїдів, що перетинають орбіту Марси, такі, як Ерос, так, що вони будуть перетинати орбіти Землі. В рамках дослідження з 8 початкових орбіт, що схожі з орбітою Ероса, 3 еволюціонували так, що почали перетинати орбіту Землі протягом зазначених 2 млн. р. Одна з цих орбіт приведе до зіткнення з Землею через 1,14 млн. Років. Хоча, відповідно до цього розрахунку, немає істотної небезпеки зіткнення Ероса з Землею в найближчі, приблизно, сто тисяч років, таке зіткнення можливо в далекому майбутньому

Також він став першим астероїдом, у якого з'явився штучний супутник, NEAR Shoemaker (в 2000 році), і на який цей космічний апарат здійснив посадку.

Досягнувши Эроса, аппарат NEAR Shoemaker зміг передавати велику кількість даних про астероїд, який. Цим апаратом було передано більше тисяч зображень поверхні астероїда, а також виміряні його основні фізичні параметри зокрема, відхилення в час прольоту апарата поруч із астероїдом дозволили оцінити його гравітацію, а отже, і маси, а також уточнити його розміри.

SIDEROCRATOR

125 років тому 16 серпня 1898 року співробітник Арекіпської обсерваторії Деліль Стюарт фотографуючи Сатурн відкрив досі невідомий супутник планети, який пізніше назвали Фебою.
Нововідкрите тіло отримало назву Феба — на честь доньки Урана та Геї з давньогрецької міфології. Її середній діаметр становить 213 км, що робить її дев’ятим за величиною супутником Сатурна. За давнім звичаєм її також іноді називають Сатурн IX.

Вивчивши орбітальні параметри Феби, астрономи швидко зрозуміли, що вона серйозно відрізняється від інших місяців Сатурна. Річ у тім, що цей супутник перебуває на ретроградній орбіті, тобто рухається в напрямку, протилежному напрямку обертання планети навколо власної осі. Це може означати лише одне: Феба не сформувалася разом із Сатурном, а в якийсь момент була захоплена його гравітацією.
Орбіта Феби пролягає на дуже великій відстані від Сатурна. Середня дистанція між ними складає 13 млн км. Це приблизно в 33 рази більше, ніж відстань між Землею та Місяцем.
Можливість побачити Фебу зблизька вперше з’явилась у червні 2004 року, коли до Сатурна прибув апарат Cassini. Його траєкторію спеціально підібрали таким чином, щоб здійснити проліт супутника. Це фактично був єдиний шанс наблизитися до нього. Через надзвичайну віддаленість від планети надалі автоматичний розвідник не зміг би знову опинитися поблизу Феби.

Надіслані знімки здивували астрономів. Попри те, що Феба справді має темну поверхню, низка її кратерів демонструє, що за це відповідає шар відкладень завтовшки всього в кілька сотень метрів, під якими знаходяться масивні поклади льоду. Також Cassini зміг виявити на супутнику велику кількість вуглекислого газу, чого не спостерігалося на жодному астероїді.

SIDEROCRATOR

18 серпня 1865 р. народився австрійський аматор астрономії та селенограф Рудольф Кьоніг (Rudolf König 1865-1926)

Кеніг народився у Відні та отримав технічну освіту в Лейпцигу. Він був сином хутряного бізнесмена Георга Кеніга. Поки він працював у хутряному бізнесі свого батька, він відвідував лекції у Віденському університеті та здобував астрономічні знання.

У 1906 році він побудував приватну обсерваторію у Відні, на даху свого будинку. Інструмент для обсерваторії був розроблений для астрофотографії і складався з двох рефракторів Carl Zeiss 18 і 21 см на екваторіальному монтуванні. У обсерваторії Кьоніг спостерігав Місяць згодом на його честь був названий кратер Кеніг. Тоді ж він завершив селенографічні дослідження свого померлого друга, кресляра та селенографа Йоганна Крейгера. У 1929 році, після смерті Кеніга, його вдова продала телескоп «Богемському астрономічному товариству» для будівництва громадської обсерваторії в Празі. Зараз обсерваторією керує Обсерваторія Стефаника.
телескоп Кьоніга

Сучасний стан

Кеніг був співредактором «Mond Atlas» Крігера. Після смерті Крігера він залишив масу невпорядкованих описів і ескізів спостережень Місяця. щоб довести все до ладу, Кеніг провів два роки спостережень і протягом п'яти років упорядкував два томи Крігера, включаючи його малюнки репродукції та ескізи, а також необхідний високий друк. У 1912 році Кеніг опублікував збірку ілюстрацій Місяця Йоганна Крігера.

SIDEROCRATOR

20 серпня 1977 р. з мису Канаверал, Флорида, на ракеті Titan IIIE був запущений "Вояджер-2".

Метою місії було вивчення зовнішніх планет і міжзоряного простору. Це єдиний космічний апарат, який відвідав усі чотири планети-гіганти: Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун.

Він пролетів повз Юпітер 9 липня 1979 року і зробив фотографії його супутників, кілець і штормів. Він відкрив 14-й супутник Адрастея.

Він пролетів біля Сатурна 26 серпня 1981 року і вивчав його кільця, супутники та магнітосферу. Він відкрив шість нових супутників: Атлас, Прометей, Пандора, Епіметей, Янус і Телесто.

Пролетівши повз Уран 24 січня 1986 року він став першим космічним апаратом, який відвідав сьому планету. Було виявлено 10 нових супутників: Корделія, Офелія, Б'янка, Крессида, Дездемона, Джульєтта, Порція, Розалінда, Белінда і Пак. Він також виявив два нових кільця: кільце епсилон і кільце 1986U2R.

25 серпня 1989 року "Вояджер-2" пролетів повз Нептун і став першим космічним апаратом, який відвідав восьму планету. Було відкрито п'ять нових супутників: Протей, Тритон, Нереїда, Лариса і Наяда. Він також виявив чотири нових кільця: кільце Галле, кільце Левер'є, кільце Ласселя та кільце Араго. Він також спостерігав гігантський шторм під назвою Велика темна пляма.

"Вояджер-2" увійшов у міжзоряний простір 5 листопада 2018 року на відстані приблизно 17,9 мільярда кілометрів від Сонця. Зараз він подорожує міжзоряним середовищем, областю космосу поза Сонячною системою. Він вимірює щільність і температуру міжзоряної плазми.
"Вояджер-2" все ще підтримує зв'язок із Землею через мережу глибокого космосу NASA. Він надсилає дані та отримує команди із Землі. Він працює від трьох радіоізотопних термоелектричних генераторів (РТГ), які виробляють електроенергію в результаті розпаду плутонію-238. Його загальна потужність становить близько 270 Вт станом на 2020 рік.

SIDEROCRATOR

25 серпня 1609 р. Галілей представив раді Венеціанської республіки свій телескоп

Семе цікаве те, що всі кого Галілей запрошував подивитися в телескоп в темну пору доби насправді нічого не бачили, бо телескоп знаходився на балконі а йти туди доводилося через освітлений кабінет, а про темнову адаптацію очей тоді ще не знали. Та й хорошою різкістю зображення телескоп Галілея похвалитися не міг. Але ці фактори не завадили йому здійснити ряд блискучих відкриттів і остаточно похоронити Геоцентричну систему Птолемея.
Казус стався і з відкриттям сонячних плям, бо папська вчена комісія поглянувши в телескоп авторитетно заявила, що це плями не на сонці а на склі труби!
Коли ж Галілей запропонував їм подивитись на Місяць зауваживши при цьому що у нього з Землею схожий рельєф то останні відмовились, ссилаючись на Арістотеля, який писав що такого не може бути

rgb

А перша свiтлина-це купол розписаний?

SIDEROCRATOR

Цитата: rgb від 25 Серпня 2023, 17:28:10

А перша свiтлина-це купол розписаний?

Саме так
Зображує як Галілей хвалить свій телескоп перед радою народних комісарів Венеціанської республіки

rgb

А де це?

SIDEROCRATOR

Цитата: rgb від 25 Серпня 2023, 18:31:01

А де це?

Galileo Galilei presents his telescope to the Venetian Senate gathered atop Saint Mark's bell tower in Venice. Fresco by Luigi Sabatelli, 1840 (Museo di Storia Naturale di Firenze - Sezione di Zoologia "La Specola" - Tribuna di Galileo)
https://brunelleschi.imss.fi.it/itineraries/image/img34468.html

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213392 раз)