Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
28 Листопада 2024, 00:27:42

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

200 років тому 21 серпня 1823 р. народився англійський художник та астроном Натанієль Грін (Nathaniel Everett Green 1823 – 1899) відомий своїми замальовками планет, зокрема Марса. Одним з перших виразив думку, що Марсіанські канали - оптична ілюзія

Зажив слави як майстер пейзажу.
Поява комети Донаті 1858 р. пробудила в нього інтерес до астрономії, згодом він побудував собі 13 дюймовий рефлектор і спостерігав з ним.
1877 р. ознаменував поворотний пункт у картографії Марса.  Скориставшись  рідкісною подією, великим протистоянням Марса, Натаніел Грін виїхав зі своєї звичайної станції спостереження - у задньому саду свого будинку в передмісті Лондона в Сент-Джонс Вуд і подавсязі своїм телескопом до португальського острова Мадейра в пошуках гарних атмосферних умов для спостережень. За два місяці зусилля Гріна були винагороджені за сорок сім ночей, придатних для спостереження Марса, шістнадцять з яких він назвав "хорошим", "відмінним" або "чудовим"; це було менше, ніж очікувалося, але "значно перевищило середнє значення англійського клімату. Під час своєї експедиції він випустив серію вишуканих ескізів, які пізніше згодом склали в найбільш докладну карту Марса на сьогоднішній день

У 1880 році його викликали в Балморальський замок, щоб навчити малюванню деяких членів королівської сім'ї, включаючи королеву Вікторію .

Він є одним із членів-засновників Британської астрономічної асоціації та був її президентом з 1897 по 1898 рік.

Картu Марса за Н. Гріном 1877 р.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

385 років тому, 24 серпня 1638 р. італійський оптик і астроном Франческо Фонтана під час спостережень Марса  відкрив фази цієї планети.
 Завдяки високій якості своїх телескопів та великим збільшенням ученому вдалося поспостерігати вдалося розгледіти невеличкий диск, плями на диску Марса та, слідкуючи за їх зміщенням, висунути ідею про обертання планети навколо своєї осі

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

31 серпня 1837 р. народився видатний французький астроном Едуард Стефан (1837-1923)

Стефан закінчив своє вищу школу з École Normale Supérieure в 1862 р. І був незабаром прийнятий Урбаном Ле Вер'є до Паризької обсерваторії.
Працюючи в бсерваторії Марселя (1873-1907), він відкрив багато нових туманностей у той час, коли астрономи дускутували, чи були вони газовими хмарами в Чумацькому шляху чи окремими великими зоряними системами;
 Він також зробив новаторські дослідження кутових діаметрів зірок.
 У 1873 році він був призначений офіційним директором Марсельської обсерваторії. Стефан також був призначений професором астрономії в університеті Марселя в 1879 році. Він обіймав ці посади до свого виходу на пенсію в 1907 році.
  Головне досягнення Стефана в Марсельській обсерваторії полягало у каталозі декількох сотень нових "туманностей" (більшість з яких - далекі галактики) та вимірювання їхніх позицій за допомогою 80 см рефлектора.
 Оскільки він вважав, що туманності є дуже віддаленими об'єктами, Стефан намагався використати їх як фіксовані контрольні точки, за якими можна виміряти зоряні власні рухи в Галактиці Чумацького Шляху. Однак ця стратегія не була успішно здійснена до середини 20 століття.
Стефан визнав, що багато  туманностей часто зустрічаються в кластерах - це факт, який може вказувати, що гравітаційне притягання існувало далеко від Галактики.
 Один з цих кластерів, орієнтований на NGC 7318 в сузір'ї Пегаса, яке ще відоме як квінтет Стефана. Більш пізніші дослідження показали, що одна з п'яти галактик, що входять до неї, демонструє зовсім інше червоне зміщення з чотирьох інших, незважаючи на появу "мостовидних" з'єднань, що з'єднують її з іншими.
У 1882 р. він також відкрив знамениту галактику NGC 6027.

У 1873 році Стефан був першим, хто намагався виміряти кутовий діаметр зірки за допомогою інтерферометрії, перетворивши  80 см рефлектор на щілинний інтерферометр.  Зіркою, яку він вибрав для проведення цього експерименту, був Сіріус.  Йому не вдалося виявити будь-яких зоряних дисків  але  він отримав верхню межу для зоряних діаметрів 0,158 "(справжній кутовий діаметр Сіріуса становить 0,0059 дугових секунд, а для порівняння - кутовий діаметр Альфа Центавра та Бетельгейза Становить 0.0145 і 0.05 ").
Це було майже  за 50 років, перш ніж американці Альберт Міхельсон і Френсіс Піз зуміли виміряти кутовий діаметр Бетельгейза з допомогою зоряного інтерферометра.
Також Стефан відкрив 2 астероїди  89 Julia та 91 Aegina   
рефлектор Марсельської обсерваторії

Подякували

2 :rgb, Slava80

[SIDEROCRATOR]

295 років тому 31 серпня 1728 р. народився німецький фізик та астроном Йоган Ламбер (Johann Heinrich Lambert 1728-1777) Далеко випереджаючи свою епоху, він розширив і поглибив погляди попередників і розробив учення про структурну нескінченність Всесвіту висунувши ідею його ієрархічної будови.

Ламберт народився в м. Мюльхаузені (Ельзас) в сім’ї кравця. У 12 років залишив навчання в школі і почав працювати в майстерні свого батька, а в 15 років уже працював у конторі металургійного заводу. Ще через два роки Ламберт став секретарем редактора газети у Базелі (Швейцарія). Освіту продовжував самостійно, завжди знаходячи час для занять науками, які над усе цікавили його,— астрономією, математикою, філософією. 1748 р. став домашнім учителем у родині швейцарського дипломата. Тут він протягом 10 років мав змогу працювати у великій бібліотеці, а також разом зі своїми вихованцями здійснив подорож по Європі. Він відвідав Геттінген, Утрехт, Париж, Мілан та інші центри західноєвропейської науки й культури. Наступні п’ять років Ламберт провів у мандрах. У Цюриху виконав низку астрономічних спостережень, тут його обрали членом Фізично- го товариства міста. Був одним з організаторів Баварської академії наук у Мюнхені, Повернувшись до Швейцарії, брав участь у геодезичних роботах для уточнення кордону між Італією та Швейцарією У січні 1764 р. Ламберт приїхав до Берліна, сподіваючись одержати місце в Пруській академії наук. Через рік, 10 січня 1765 р., його призначили членом цієї академії по відділу фізичних наук. У Берліні Ламберт працював до кінця свого життя.

З астрономічних праць Ламберта найбільш відомий його твір «Космологічні листи», надрукований 1761 р. Ще 1749 р. Ламберт дійшов висновку, що видимий нами Молочний Шлях є проекція велетенської лінзоподібної системи зір. Він розробив теорію ієрархічної будови Всесвіту, за якою тисячі сусідніх з Сонцем зір утворюють певну систему, а велика кількість таких зоряних скупчень становлять Молочний Шлях — систему вищого порядку. Ламберт припускав, що у Всесвіті таких систем може бути дуже багато. На його думку, Всесвіт має бути населений розумними істотами, схожими на людей. Виходячи з принципу гармонії світу, він також обстоював неможливість зіткнення небесних тіл і відкидав поширені за його часу побоювання кінця світу внаслідок зіткнення Землі з якоюсь кометою. Сміливі ідеї, висловлені Ламбертом в «Космологічних листах», набули широкої популярності. Невдовзі книжка була перекладена на французьку, російську, англійську мови. Та лише після того, як В. Гершель здійснив систематичні спостереження зоряного світу, вперше оцінив розміри і форму Молочного Шляху та показав, що численні туманності — це схожі на Молочний Шлях системи, стало очевидним, наскільки ідеї Ламберта були глибоким проникненням у складний характер будови Всесвіту.

Ламберт займався також вивченням кометних орбіт, запропонував простий метод наближеного визначення віддалі від Землі до комети.

Велике значення для астрономії мали праці Ламберта з фотометрії. У книжці «Фотометрія» він заклав основи цієї науки незалежно від французького вченого П. Бугера, з працями якого не був знайомий. Ламберт встановив головні поняття фотометрії та на основі власних дослідів сформулював закони поглинання світла при його проходженні через середовище, а також яскравості поверхні, що дифузно випромінює або розсіює світло, тощо. Інші фізичні дослідження Ламберта стосуються гігрометрії (розробив методи вимірювання вологості повітря і сконструював гігрометр), теплопровідності (вивчав поширення тепла вздовж стержня, теплове розширення повітря), акустики.

Деякі важливі результати одержав Ламберт і в математиці. Зокрема, довів ірраціональність чисел π та е, розглянув деякі ряди, що в наш час широко застосовуються в аналітичній теорії чисел; вивчав гіперболічні функції і застосував їх для спрощення обчислень при розв’язанні деяких тригонометричних задач. Вивчаючи властивості кометних орбіт, Ламберт винайшов декілька теорем у геометрії конічних перерізів. Уперше розробив математичну теорію картографічних проекцій, яку далі розвивали Ж. Лагранж, А. Лежандр, К. Гаусе.

Ламберт належить до перших європейських учених, що виступали за широке співробітництво астрономів різних країн і за більше поширення астрономічних публікацій. Він заснував «Берлінський астрономічний щорічник» та закликав до створення нових астрономічних журналів.

 

Подякували

2 :Sergey07, Edward

[SIDEROCRATOR]

1050 років тому 4 вересня 973 р. народився видатний персидський астроном та вчений енциклопедист Аль-Біруні (973- 1048).

Біруні як вчений енциклопедист відомий значним внеском у математику, астрономію, фізику, мінералогію, історію та етнографію. Біруні описав календарні системи арабів, персів, греків, євреїв, хорезмійців та інших народів. Автор фундаментальної праці про Індію. Загалом, Аль-Біруні залишив 152 наукових дослідження. З цієї величезної спадщини до нас дійшло лише 30. У низці трактатів Біруні виклав основи математики й астрономії.
Вперше на Середньому Сході висловив думку про рух Землі навколо Сонця. Обчислив довжину кола Землі. Визначив питому вагу багатьох мінералів.

Уявлення аль-Біруні про світоустрій, рух Землі, сили тяжіння набагато випереджали його час. Він висловлював сумнів у справедливості геоцентричної системи Птолемея. Приєднуючись до ідей староіндійських учених про тотожність зірок і Сонця, вважав Сонце вогненною кулею, на відміну від Місяця і планет, що відбивають сонячне світло. Пояснив явище ранішньої і вечірньої зорі як наслідок свічення порошинок в променях прихованого за горизонтом Сонця. Висловив думку про «димоподібну» природу хвостів, що світилися біля диска Сонця під час його затемнень (сонячна корона).

Розробив астрономічні методи геодезичних вимірювань. Удосконалив основні астрономічні інструменти, якими користувалися у той час (астролябію, квадрант, секстант), розвинув теорію тіней — гномоніку. Побудував перший нерухомий (стінний) квадрант радіусом 7,5 м для точних (до 2') спостережень Сонця і планет, який протягом 400 років був найбільшим у світі. Проведені ним вимірювання нахилу екліптики до екватора протягом багатьох століть залишалися неперевершеними за точністю.

Ілюстрація з книги Біруні перською мовою з роз'ясненням фаз Місяця
Одним з перших після старогрецьких учених почав розвивати і широко застосовувати плоску і сферичну тригонометрію як математичну основу практичної астрономії. Розробив новий, вельми точний метод визначення радіусу Землі шляхом спостереження положення горизонту з вершини гори. За 600 років до Віллеброрда Снелліуса запропонував тригонометричний метод вимірювання відстаней, схожий з сучасною тріангуляцією.

Свої астрономічні дослідження аль-Біруні описав в трьох фундаментальних творах: «Книга, що містить роз'яснення належних індійцям учень, прийнятних розумом або відкинутих» («Індія»), «Канон Масуда з астрономії і зіркам», «Книга напоумлення началам науки про зірки».

Геологічні та гірничі знання Аль-Біруні виклав у книзі «Зібрання відомостей для пізнання коштовностей» (XI ст.).

У поясненні природи Біруні стояв на стихійно-матеріалістичних позиціях. З іронією ставився до релігії, заперечував астрологію.

Виступав проти ворожнечі між народами.

[SIDEROCRATOR]

435 років тому 8 вересня 1588 р. народився видатний французький вчений енциклопедист Марін Мерсен Marinus Mersennus (1588 - 1648)
Протягом першої половини XVII століття був одним з координаторів наукового життя Європи, активно переписуючись практично з усіма видатними вченими того часу.

Мерсенн вів надзвичайно жваве листування (латинською мовою), що представляє величезний історичний інтерес. У числі його 78 кореспондентів, крім Декарта, були Галілей, Кавальєрі, Паскаль, Роберваль, Торрічеллі, Ферма, Гюйгенс, Гассенді та інші. Наукова періодика тоді не існувала, і діяльність Мерсенна значно сприяла швидкому прогресу фізико-математичних наук. 17-томне зібрання листування Мерсенна було видано у Парижі в 1932—1988 роках. Ґрунтуючись на його дослідженнях, французький математик Жозеф Совер пояснив феномен обертонів.
На той час повідомлення про відкриття Мерсену означало закріпити за собою пріоритет першовідкривача. Його роль можна порівняти з сучасним Центральним бюро астрономічних телеграм.

 Мерсен також допомагав деяким вченим опубліковувати свої праці. Саме завдяки його сприянню в 1618 р. побачила світ написана італійським оптиком Джироламо Сірторі перша праця присячена виготовленню телескопів (Telescopium sive ars perficiendi novum).

В свою чергу Мерсен отримавши лист Франческо Фонтана про відкриття фаз Марса в 1638 р. відразу сповістив про це всіх тогочасних астрономів, що призвело до широкомасштабного спостереження планети.

Особливо важливим спілкування з Мерсенном було для Декарта та Ферма. Мерсенн не тільки повідомляв Декарту про новітні наукові ідеї й досягнення, але також захищав його від нападок клерикальних кіл і допомагав у виданні праць. А про відкриття Ферма відомо практично тільки з його листування з Мерсенном, виданого посмертно.

Був одним з небагатьох церковників, який захистив Галілея і опублікував його роботу французькою мовою (Les Méchanique de Galilée 1634, а також частину Діалогу Галілея). Мерсенн розумів що церква повинна цензурувати деякі думки, але закликав до помірності, оскільки вважав, що "справжня філософія ніколи не суперечить вірі церкви". Мерсенн був ретельним експериментатором, який наполягав на точності.

У 1636 р. Мерсенн запропонував конструкцію дзеркального телескопа з використанням увігнутого параболоїдного первинного та опуклого параболоїдного вторинного, розташованих так, щоб їх координаційні точки збігалися.
Мерсенн першим виявив, що частота маятника обернено пропорційна квадратному корінню його довжини, і саме Мерсенн запропонував використовувати маятник як пристрій синхронізації  Гюйгенсу, надихаючи його побудувати маятниковий годинник.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

9 вересня 1900 р народився всесвітньовідомий фізик Олександр Теодо́рович Смаку́ла. Світове і ще в не я вченому принесло винайдення Антирефлексійного покриття лінз більш відомого як «ПРОСВІТЛЕННЯ ОПТИКИ»

     Народився Олександр Смакула 9 вересня 1900 року в селі Доброводи Збаразького району на Тернопільщині в селянській родині Теодора і Марії Смакули. Був він у родині другим сином ( ще були старший брат Степан і молодші сестра Антоніна та брат Андрій). Учився спочатку у сільській початковій школі, а згодом в українській гімназії Збаража.
Вже в юнацькі роки виявив Олександр успадковану від батьків любов до свого краю, до його славного історичного минулого.
     Війна 1914-го та події 1918 року спонукали юнака до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Він стає разом з такими ж свідомими земляками вояком Української Галицької Армії. Згодом продовжує навчання у Тернопільській гімназії, яку закінчує з відзнакою 1922 року.
За порадою свого вчителя – відомого українського математика Мирона Зарицького він вирушає до німецького міста Геттінгена, вступає до знаменитого університету Георга Августа. У 1927 році він склав докторський іспит і успішно захистив дисертацію на тему «Абсорбційні спектри лужно-галоїдних фосфорів, активованих металами – сріблом та міддю». З того ж року працює асистентом у фізичному інституті Роберта Поля, друкує наукові праці, докладає зусиль для розбудови науки на українській землі, друкує свої наукові праці у Збірнику НТШ. Відвідує семінари творців квантової механіки Гайзенберга і Борна, активно використовує нові наукові поняття для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного променювання в твердих тілах. Саме використавши поняття квантових осциляторів Олександрові вдалося пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули». Цю працю було надруковано 1930 року в журналі «Zeitschrift fur Physik».
     Маючи добру наукову перспективу в Німеччині, Смакула все ж таки повертається на рідну землю, куди постійно прагнув усім серцем. Сприяла цьому радянська пропаганда про світле майбутнє, Олександр на запрошення колишнього вчителя і земляка відомого літературознавця професора Андрія Музички приїздить 1928 року працювати до університету в Одесі. Але невдовзі вчений збагнув всю оману перспектив розвитку науки у тоталітарній державі і, скориставшись умовною телеграмою про відкликання до свого керівника професора Роберта Поля, йому вдалося знову виїхати до Німеччини. На жаль, багатьох вчених, митців, які повірили у цю агітацію, чекали згодом Соловки або розстріли. Повернувся Смакула до Гайдельбергу в Інститут медичних досліджень Кайзера Вільгельма, де став керівником оптичних лабораторій. Тут, досліджуючи стероїди і вітаміни, органічні кристали, Олександр стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Процес трансформації кристалічного вуглеводу електричними збудженнями p-електронів називають тепер «інверсією Смакули». 1934 року він стає директором дослідчої лабораторії у всесвітньовідомій фірмі Карла Цайса в Єні. Тут він створює такі оптичні кристали, як фтористі літій та натрій, а також оригінальні мастила, придатні до використання за високих і низьких температур. Винаходить також універсальну сполуку – бром йодид талію, яка ще й сьогодні широко використовується у приладах нічного бачення.
    У 1935 році О. Смакула робить відкриття, на яке отримав перший у світі патент, — спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики». Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром певного матеріалу, що значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення. Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів — фотоапаратів, мікроскопів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо — це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.
    Промислове виробництво просвітлювального покриття оптичних поверхонь було розпочате в Єні вже в 1936 році під науковим керівництвом О. Смакули, який працював директором дослідної лабораторії оптичної фірми Карл Цейс. Цей метод спричинив справжню революцію в оптич­ній промисловості при виготовленні мікроскопів, телеско­пів, теодолітів та інших оптичних приладів, а також в фото і кінематографічній галузях при виготовленні фотоапаратів, кінокамер тощо.
     Під час війни Смакула продовжував працювати у формі Карла Цайса разом з Ріхардом Куном, над розв’язанням проблеми проти відбивних шарів. Наприкінці війни американська окупаційна влада вивозить вченого разом з іншими видатними фізиками і інженерами до США, де його змушують працювати у військовому форті - лабораторії у штаті Вірджинія на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки. Іноді деякі автори не згадують про цей період наукової діяльності вченого.
      У 1951 році Смакулу запрошують на посаду професора Массачусеттського інституту технологій (МІТ), в якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найліпшою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Тут він почав займатися найактуальнішими проблемами твердотільної електроніки, дослідженням технології і властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, феромагнітних і п’єзоелектричних матеріалів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових нелінійних напівпровідникових кристалів, органічних та надпровідних структур. Зазначимо також, що в МІТ тоді працювали науковці світової слави, такі як творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон та багато інших. Саме у такій науковій атмосфері творив Олександр Смакула.
      Він винайшов і запровадив оригінальні технології вирощування, очищення й дослідження кристалів, дослідив неоднорідності у мішаних кристалах та дефектах германію та кисню в монокристалах кремнію, дослідив зміни властивостей кристалів внаслідок впливу радіації та дефектів. Написав фундаментальну монографію «Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування» обсягом більше 500 сторінок, яка вийшла в 1962 році в Берліні у видавництві Шпрінгера. Цінність цієї книги не втрачена й на сьогодні, особливо для таких юних студентів та молодих науковців. Смакула є автором понад 100 наукових праць, частина з яких надрукована в Збірниках НТШ українською мовою, він став почесним членом Товариства Українських Інженерів в Америці (1964), дійсним членом НТШ та інших наукових товариств. Сьогодні зі спогадів вчених, які знали Олександра і зустрічались з ним на конференціях, з листування окреслюється образ ученого, який ніколи не забував рідної України. Його єдиний приїзд відбувся 1972 року завдяки безпосередньому сприянню Президента Академії наук тодішнього Радянського Союзу академіка М. Келдиша (під час поїздки О. Смакули на Міжнародну конференцію з кристалографії, що відбувалася у Вірменії). Це була остання зустріч з Батьківщиною, з рідними друзями, земляками, з чудовим наддністрянським краєм, з Медоборами, Смакуловою горою
Помер учений 17 травня 1983 року і похований у родинному склепі в місті Обурн, штат Массачусеттс, США.
Незважаючи на те, що Олександр Смакула був далеко від Батьківщини, він завжди залишався патріотом України, підтримував тісті зв’язки з українцями американської діаспори, був дійсним членом наукового товариства Тараса Шевченка. Навесні 1996 року було засновано Тернопільський обласний Фонд Олександра Смакули, який має за мету пошук і повернення до активного наукового й культурного обігу спадщини О. Смакули та інших українських учених. 1992 року Львівським НТШ проведено перший міжнародний Смакулів симпозіум, у 2000 році – другий.

[SIDEROCRATOR]

11 вересня 1816 р. народився Карл Фрідріх Цейс (Carl Friedrich Zeiss; 11 вересня 1816 — 3 грудня 1888) — всесвітньо відомий німецький інженер і виробник оптики, засновник фабрики оптичних систем «Цейс».

Цейс зробив істотний внесок у розвиток технології виготовлення лінз. Його досягнення в цій галузі використовуються й досі. Заснований ним у 1840 році у Веймарі (Німеччина) завод згодом став одним із найвідоміших і найкрупніших виробників оптики. На фабриці в Єні Цейс розробив лінзи, які лягли в основу популярної оптики Zeiss. Спочатку продукція заводу використовувалася у виробництві мікроскопів, а після винаходу фотокамери компанія «Цейс» почала виробляти і знамениті високоякісні об'єктиви. Створені Цейсом об'єктиви мали дуже велику апертуру, що давало змогу отримувати якісніші зображення.

Після смерті засновника фірми на чолі справи став професор Ернст Аббе. Статут товариства «Zeiss-Stiftung zu Jena» був затверджений в 1896 році. До початку 1890 року компанія займалася переважно виготовленням мікроскопів; з 1890 року вона стала виробляти фотографічні об'єктиви (Рудольф) і оптичні вимірювальні інструменти (К. Пульфріх), а з 1894 року — і телескопи (Паулі).

У 1861 році Цейс був удостоєний золотої медалі на промисловій виставці в Тюрингії. Таким чином, вироблювані ним товари були визнані найкращими серед наукових досягнень Німеччини.
Протягом цього періоду Цейс розробив і налагодив виробництво найкращих на той момент лінз. Теоретично, умова синуса могла реалізуватися при використанні оптично високоякісного скла, проте фактично на той момент такого скла не існувало. На щастя, доктор Ернст Аббе незабаром зустрів Отто Шота — 30-річного хіміка, фахівця зі скла. В результаті їх співпраці був вироблений новий матеріал, який зміг повністю реалізувати умову синуса. Цей новий вид скла проклав шлях до створення нового типу апохроматичних лінз. Для отримання «чистішого» скла й усунення спотворень у лінзах Цейс використовував метод водного занурення лінз. Ця технологія давала змогу отримати оптику, що створює якісне зображення і що має низьку дисторсію.

Подякували

1 :rgb

[SIDEROCRATOR]

18 вересня 1920 р. Народився видатний український астроном Юхим Наумович Крамер (1920-2002)
      Доктор фізико-математичних наук, професор Юхим Наумович (Хайм Нехемович) Крамер був завідувачем відділу астрофізики, потім відділом дослідження метеорів та комет Астрономічної обсерваторії, працював доцентом, потім професором кафедри астрономії Одеського університету ім. І.І.Мечнікова. Великий спеціаліст у галузі кометної та метеорної астрономії. Вперше у світі запропонував метод визначення моменту польоту метеору за допомогою обтюратора змінного перерізу у конструкції метеорного патруля, розробив метод фотографування метеорів з миттєвою експозицією та спостережну техніку, а також методику патрулювання яскравих метеорів – болідів.
      Народився Юхим Наумович 18 вересня 1920 року у селі Янківка під Одесою. Невдовзі родина переїхала до Одеси. 1935 року закінчив неповну середню школу і вступив до Одеського кіномеханічного технікуму, який закінчив 1939 року. Під час навчання захоплювався астрономією та відвідував в обсерваторії астрономічний гурток, яким керував професор К.Д.Покровський. Після закінчення технікуму працював на заводі “КІНАП” на посаді техніка-конструктора та відвідував заняття на вечірньому відділенні фізико-математичного факультету Одеського університету. У вересні 1940 став студентом-очником першого курсу, який достроково закінчив на самому початку 1941 року.
      У квітні 1941 року Ю.Н.Крамер був призваний до армії, але як нестройовий за здоров'ям служив у будівельному батальйоні спочатку в прифронтовій зоні, а потім у м. Златоуст на Уралі. Там у 1943 році їх стройбат було переведено на будівництво комбінату «Южтяжмаш», де Ю.Н.Крамер став працювати техніком з приладового обладнання. Отже, Ю.Н.Ерамер отримав велику технічну підготовку, що знадобилося йому подальшій роботі. У серпні 1945 року був демобілізований та повернувся до навчання в Одеському університеті, одночасно займаючись спостереженнями змінних зірок, малих планет та визначенням елементів їх орбіт. 1948 року він працював також лаборантом Астрономічної обсерваторії університету.
      Закінчив Одеський університет у 1949 році та отримав призначення на посаду молодшого наукового співробітника Астрофізичної лабораторії Фізико-технічного інституту Туркменської філії АН СРСР, керівником якої був професор І.С.Астапович. Тут почав займатися фотографічними спостереженнями метеорів, розробив новий метод обчислення кометних радіантів каталогу К.Д.Покровського, обчислив радіанти всіх комет за період 1918-1951 з урахуванням гравітаційних збурень від Юпітера. При цьому пере відкрив кометно-метеорні комплекси (раніше це зробив К.Д.Покровський). Проте робота у Туркменії, що визначила його головну тему досліджень, була недовгою: вже 1950 року Ю.Н.Крамер за сімейними обставинами повернувся до Одеси.
      Тут йому довелося працювати і лаборантом в обсерваторії, зрідка обіймаючи вищі посади при тимчасовому відході співробітниць у декретну відпустку, або з інших тимчасових обставин, і вчителем вечірньої школи. Ці переклади, зарахування та звільнення важко порахувати. Однак він продовжував інтенсивну наукову роботу, досліджуючи метеорну речовину та зв'язок її з кометами. Кандидатська дисертація «Комітні радіанти та зв'язок метеорних потоків з кометами» була готова вже у 1952 році, але її захист відбувся лише у 1955 році, коли він уже працював науковим співробітником Астрономічної обсерваторії. У 1956 році Ю.Н. Крамер став завідувачем астрофізичного відділу Астрономічної обсерваторії.
      Із запуском штучних супутників Землі (ШСЗ) необхідні знання характеристик верхньої атмосфери Землі. Розпочалися дослідження за програмою Міжнародного геофізичного року (МГГ). За участю Ю.М.Крамера в Москві були розроблені, а в Одесі на заводі «КІНАП», де він працював до війни і працювала його дружина Циля Бенціонівна, збудовано напівавтоматичні метеорні патрулі, оснащені обтюраторами змінного перерізу конструкції Ю.М.Крамера та М.І.Тимченко. Близько трьох десятиліть цих патрулях, розміщених ряді обсерваторіях СРСР, отримано багато спостережного матеріалу, що дозволило вивчати природу метеорного речовини і верхньої атмосфери Землі.
      У 1959 році Крамер короткочасно працював доцентом кафедри астрономії та теоретичної механіки, а в 1966 році став викладати на кафедрі астрономії Одеського університету, спочатку доцентом, а з 1975 року – професором кафедри. У 1973 році захистив докторську дисертацію «Дослідження руху та структури метеорних тіл кометного походження» і в 1975 році обраний професором кафедри із затвердженням у званні професор у 1976 році. Виконуючи викладацькі функції, Ю.Н. комет обсерваторії, передавши його потім своєму учневі, який невдовзі став доктором фізико-математичних наук, І.С.Шестаке.
      Ю.Н.Крамер опублікував 3 монографії та близько 200 наукових праць, отримав 3 авторські свідоцтва: за винахід обтюратора змінного перерізу; за метод миттєвої експозиції; за створення болідної камери На основі цінного спостережного матеріалу отримано багато фізичних та кінематичних характеристик метеорної речовини, його взаємодії з кометною, астероїдною та пиловою міжпланетною речовиною. Започаткував в Одесі дослідження мас метеороїдів, спалахів метеорів, проблеми «міжзоряних» метеорів. Матеріали цих досліджень дозволили захистити 3 докторських та 14 кандидатських дисертацій, з яких 5 було захищено безпосередньо під науковим керівництвом Ю.Н.Крамера.
      Ю.Н.Крамер у 1958 році обраний членом Міжнародного астрономічного союзу (МАС), у 1976-1979 роках перебував у керівництві Комісії 22 (Метеори та метеорити) МАС. Він один із визнаних лідерів з метеорних досліджень у СРСР у періоди МГГ та наступних компаній (МГГС, МГСС) з дослідження верхньої атмосфери Землі метеорними методами. Тоді ж консультував роботи Одеського інституту зв'язку щодо створення дальнього радіозв'язку із застосуванням метеорної складової, брав активну участь у створенні Болідної служби СРСР. З 1994 жив у США, але продовжував співпрацювати з Астрономічною обсерваторією Одеського університету, публікувати спільні наукові роботи.
      На даний час усі співробітники кафедри астрономії та Астрономічної обсерваторії Одеського університету, будучи студентами, слухали лекції цього чудового педагога та вченого, багато хто з них виконував наукові дослідження під його керівництвом. Всі ми пам'ятаємо його високу вимогливість і правило ретельної підготовки до іспитів, вдумливого виконання наукових досліджень та турботу про доручені його опіки студенти та аспіранти. З від'їздом Ю.Н.Крамера до США (там жила сім'я його єдиної доньки та його онука) практично завершилася епоха фотографічних досліджень метеорів в Одесі та Україні. Помер Е.Н.Крамер 12 лютого 2002 року у місті Портленд (США).
За матеріалами ОАК 2020

[WEST]

Ще в далекому 1969 роцi я написав листа на фiрму "Карл Цейс" (тодi це було пiдприемство НДР) з запитанням, чи можливо придбати кометошукач 110\750 мм, який вони почали робити. Отримав листа, в якому менi треба було звернутися до Мiнiстерства зовнiшньоi торгiвлi СРСР. Написав я листа у Москву. Однак нiчого з цього не вийшло: Торговля этим товаром не предусмотрена! I я згадав, як в книжцi "60 лет у телескопа" Г.А.Тiхов, майбутнiй засновник таких наук, як Астроботанiка i Астробiологiя, писав, що ще школяром купив в Нiмеччинi невеликий рефрактор (тодi ще була царська Росiя).

Подякували

1 :Marafon333

[SIDEROCRATOR]

Ще в далекому 1969 роцi я написав листа на фiрму "Карл Цейс" (тодi це було пiдприемство НДР) з запитанням, чи можливо придбати кометошукач 110\750 мм, який вони почали робити. Отримав листа, в якому менi треба було звернутися до Мiнiстерства зовнiшньоi торгiвлi СРСР. Написав я листа у Москву. Однак нiчого з цього не вийшло: Торговля этим товаром не предусмотрена! I я згадав, як в книжцi "60 лет у телескопа" Г.А.Тiхов, майбутнiй засновник таких наук, як Астроботанiка i Астробiологiя, писав, що ще школяром купив в Нiмеччинi невеликий рефрактор (тодi ще була царська Росiя).

На відміну від совка в царській  росії можна було при наявності коштів купити все, від австрійської коси до якоїсь молотилки чи обладнання

[SIDEROCRATOR]

115 років тому 18  вересня 1908 р. народився Віктор Амазаспович Амбарцумян (1908 - 1996) - видатний вірменський астрофізик, астроном, засновник школи теоретичної астрофізики в СРСР.


Відомий своїми теоріями про походження і еволюцію зірок і зоряних систем. Амбарцумян працював у галузі фізики зірок і туманностей, зоряної астрономії і динаміки зоряних систем, космогонії зірок і галактик, а також математики. Він - засновник Бюраканськой астрофізичної обсерваторії.

Батько Амбарцумяна був філологом, проте сприяв розвитку здібностей сина в області математики і фізики. По путівці Тифліського міськкому комсомолу в 1925 році він вступив на фізико-математичний факультет Ленінградського педагогічного інституту. У 1926 році, навчаючись вже в Ленінградському університеті, Амбарцумян опублікував першу наукову роботу, присвячену сонячним факелам. У роки навчання входив до числа кореспондентів-спостерігачів Російського товариства любителів світознавства, не будучи формально його членом. По закінченні університету він вступив до аспірантури  Пулковської обсерваторії, де працював під керівництвом А. А. Бєлопольського з 1928 по 1931 рік.

Після закінчення аспірантури працював в Ленінградському університеті, де в 1934 році заснував і очолив першу в СРСР кафедру астрофізики. У 1935 році без захисту дисертації йому було присуджено вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1939-1941 роках директор обсерваторії Ленінградського університету. З 1940 року член КПРС. У 1941 році, будучи проректором Ленінградського університету, очолював дослідний філіал університету в місті Єлабуга, куди були евакуйовані наукові лабораторії університету.

У 1943 році була створена Академія наук Вірменської РСР. Амбарцумян був обраний дійсним членом і призначений її віце-президентом, а президентом став І. А. Орбелі. У 1947 році Амбарцумян був обраний президентом АН Вірменської РСР, після чого обирався президентом на всі терміни до 1993 року. З 1993 року він став почесним президентом Національної академії наук Республіки Вірменія.

У 1946 році Амбарцумян заснував Бюраканську астрофізичну обсерваторію, став її першим директором і продовжував керівництво обсерваторією до 1988 року.


У 1932 році в журналі «Monthly Notices» Британського королівського астрономічного товариства була опублікована робота Амбарцумяна «Про променисту рівновагу газових туманностей», визнана наріжним каменем сучасної теорії газових туманностей. З цієї роботи почалася ціла серія робіт Амбарцумяна, присвячених фізиці газових туманностей. В одній з цих робіт (спільно з Н. А. Козирєвим) вдалося вперше оцінити маси газових оболонок, викинутих новими зірками. Методи, розроблені в цій роботі, застосовні при дослідженні газових оболонок, що оточують нестаціонарні зірки, а отримані оцінки мас цих оболонок мають важливе значення для з'ясування проблем еволюції зірок, так як дали можливість виявлення перших ознак зміни станів зірок. Амбарцумян заклав основи променистого рівноваги зоряних оболонок і газових туманностей і пояснив багато особливостей їх спектрів.

У 1936 році Амбарцумян вирішує витончену задачу визначення розподілу просторових швидкостей зірок за допомогою розподілу їх радіальних швидкостей, поставлену знаменитим англійським вченим Артуром Еддінгтоном. Стаття, що містить це рішення, була надрукована в «Monthly Notices» за поданням самого Еддінгтона.
Ця ж математична задача була незалежно вирішена пізніше для цілей медичної комп'ютерної діагностики. За це рішення і створення на його основі відповідної апаратури Г. Н. Хаунсфілда (Англія) і А. М. Кормаку (США) була присуджена Нобелівська премія 1979 року по фізіології і медицини «за розробку комп'ютерної томографії».

Великим внеском в астрономію з'явилися дослідження з статистики і динаміки зоряних систем, які призвели до створення основ статистичної механіки зоряних систем. У 1995 році за цикл робіт по динаміці зоряних систем Амбарцумян був нагороджений Державною премією Російської Федерації.

До 1935-1937 років відноситься полеміка Амбарцумяна з відомим англійським вченим Джеймсом Джинсом про вік нашої зоряної системи - Галактики. Амбарцумян показав, що вік Галактики на три порядки величини (у тисячу разів) менше прийнятої в той час в науці оцінки Джинса.

Велика серія робіт Амбарцумяна присвячується вивченню міжзоряного середовища в Галактиці. У цих роботах було висунуто та обгрунтовано нове уявлення про те, що явище поглинання світла в Галактиці обумовлено наявністю в міжзоряному просторі численних пилових туманностей - поглинаючих хмар. На основі цього подання про клаптиковій структурі міжзоряного поглинаючого середовища була розроблена теорія флуктуацій, яка заклала основу нового напрямку в астрономії.

У роки війни Амбарцумян створив нову теорію розсіювання світла в каламутній середовищі, засновану на запропонованому ним принципі інваріантності. На основі математичного принципу інваріантності Амбарцумян отримав рішення ряду нелінійних задач розсіювання світла. Принцип інваріантності нині широко застосовується і в інших розділах математичної фізики. У 1946 році за створення теорії розсіювання світла в каламутній середовищі Амбарцумяну була присуджена Сталінська премія.

Теоретичний аналіз і узагальнення наглядової матеріалу про зірок і зоряних системах нашої Галактики ознаменувалися відкриттям зоряних систем нового типу, що розширюються систем з позитивною енергією, що одержали назву «зоряних асоціацій». Амбарцумян довів молодість зоряних асоціацій, що послужило основою вирішення цілого ряду принципових проблем зоряної космології. Було доведено, що в Галактиці процеси зореутворення тривають і зараз і мають груповий характер. У 1950 році за відкриття та вивчення нового типу зоряних систем Амбарцумяну була присуджена Сталінська премія.

Особливий інтерес представляють результати дослідження незвичайного випромінювання, так званої безперервної емісії, спостережуваної в спектрах молодих зірок типу Тау Тельця і ​​прилеглих до них нестаціонарних зірок. Ці дослідження привели до важливих висновків щодо природи джерел зоряної енергії. На основі вивчення зоряних асоціацій Амбарцумян розробив нову гіпотезу  дозоряної матерії, що має принципове значення. На відміну від класичної гіпотези, згідно з якою зірки формуються в результаті конденсації (згущення) дифузійної матерії, нова гіпотеза виходила з уявлення про існування масивних тіл - протозірок невідомої природи, в результаті розпаду яких формуються зірки в асоціаціях.

Велика серія досліджень Амбарцумяна присвячена питанням еволюції галактик - величезних зоряних систем типу нашої Галактики. Зокрема, слід відзначити нове уявлення про активність ядер (центральних згущень) галактик, які відіграють вирішальну роль у виникненні та еволюції галактик і їх систем. Завдяки цим дослідженням проблема вивчення нестаціонарних явищ грандіозних масштабів, які спостерігаються в галактиках, стала центральною проблемою позагалактичної астрономії. До цієї серії примикають і важливі дослідження Амбарцумяна та його учнів з відкриття та вивчення блакитних викидів із ядер гігантських галактик, систем галактик нового типу, так званих компактних галактик та ін.

Субрахманьян Чандрасекар в статті, присвяченій 80-річчю Амбарцумяна, писав:
«Серед астрономів цього століття своєї непохитністю і відданістю астрономії лише професор Ян Оорт може зрівнятися з академіком Амбарцумяном, хоча в усьому іншому вони відрізняються один від одного. Порівняння і зіставлення цих двох великих учених буде почесною темою для істориків науки двадцять першого століття. У світі академіка Амбарцумяна астрономія і астрофізика умовно не розділяються на теоретичну і наглядову частини. Він справжній астроном ».

Цитата зі статті нобелівського лауреата А. М. Кормака «Computed tomography: some history and recent developments» // Proc. of Symposia in Applied Mathematics. - 1985. - Т. 29. - С. 35 .:

«... Проблема Радону в тривимірному просторі швидкостей ... Амбарцумян дав її рішення для двох і трьох вимірів в тій же формі, що й Радон. Більше того, він взяв групи зірок трьох спектральних типів, по 400-500 зірок у кожній групі, і використовував свої теоретичні результати для отримання розподілу швидкостей з розподілу радіальних швидкостей .... Це було перше чисельну звернення перетворення Радону, яке спростовує поширене уявлення про те, що комп'ютерна томографія ніби б неможлива без комп'ютерів. Деталі цього обчислення наводяться в статті Амбарцумяна, і вони наводять на думку, що навіть в 1936 році комп'ютерна томографія була б в змозі посприяти, скажімо, діагностиці пухлин мозку ... Здається дуже можливим, що чисельні методи Амбарцумяна могли б надати велику допомогу медицині, якщо б вони були застосовані в 1936 році. »

Наукову роботу Амбарцумян поєднував з активною педагогічною діяльністю. Він - автор першого в СРСР підручника «Теоретична астрофізика» (1939) і співавтор курсу «Теоретична астрофізика» (1952), переведеного на багато мов. З 1931 року читав лекції в Ленінградському університеті. У 1934 році заснував в Ленінградському університеті першу в СРСР кафедру астрофізики, яку очолював до 1947 року. У 1939-1941 роках був директором обсерваторії Ленінградського університету і одночасно, проректором Ленінградського університету з наукової частини. У 1941-1943 роках був завідувачем філією цього університету в Єлабузі. У 1944 році заснував кафедру астрофізики в Єреванському університеті. В. А. Амбарцумян створив наукові школи в Ленінграді і Бюракане, які вплинули на розвиток багатьох розділів астрономії. В. А. Амбарцумян - популяризатор науки, автор цілого ряду книг і статей з різних проблем астрофізики.

Амбарцумян був видатним організатором науки у Вірменії, Росії та на міжнародному рівні. Він був засновником і директором Бюраканської обсерваторії, віце-президентом і президентом Академії наук Вірменської РСР, членом президії Академії наук СРСР, віце-президентом (1948-1956) і президентом (1961-1963) Міжнародного астрономічного союзу, а потім двічі був обраний президентом Міжнародної ради наукових спілок (1966-1972). Був головою правління товариства «Знання» Вірменії.

Подякували

3 :rda_boris, Edward, Slava80

[Edward]

До того ж, Амбарцумян чимало зробив для аматорської астрономії, принаймі у Вірменії. При Бюраканські обсерваторії були створені оптико-механічні майстерні, в яких виготовлялись не тільки допоміжні прилади до великих телескопів обсерваторії, але і невеликі телескопи для шкіл. Ще на початку 60-х, Амбарцумян відряджував до Пулкова кількох інженерів, які під наглядом Д.Д.Максутова почали проектувати кілька меніскових телескопів. Трохи згодом, у 1964 (коли в майстерні встановили нове обладнання) вони почали виготовляти менісковий телескоп ф140мм, аналог пулківського ТМ140, він отримав назву БАМ-1(Бюраканський Астрономічний Максутова), пізніше вони розробили зменшений 100мм аналог(БАМ-5, БАМ-5А). Вже на початку осені 1964 кілька телескопів було передано до Єреванський шкіл. 140 мм телескопів планувалось виготовити біля півсотні, але їх виготовили значно менше. Більшою була партія БАМ-5, вони виготовлялись до початку 70-х.

Подякували

3 :SIDEROCRATOR, ds40a, gordon2903

[SIDEROCRATOR]

До того ж, Амбарцумян чимало зробив для аматорської астрономії, принаймі у Вірменії. При Бюраканські обсерваторії були створені оптико-механічні майстерні, в яких виготовлялись не тільки допоміжні прилади до великих телескопів обсерваторії, але і невеликі телескопи для шкіл. Ще на початку 60-х, Амбарцумян відряджував до Пулкова кількох інженерів, які під наглядом Д.Д.Максутова почали проектувати кілька меніскових телескопів. Трохи згодом, у 1964 (коли в майстерні встановили нове обладнання) вони почали виготовляти менісковий телескоп ф140мм, аналог пулківського ТМ140, він отримав назву БАМ-1(Бюраканський Астрономічний Максутова), пізніше вони розробили зменшений 100мм аналог(БАМ-5, БАМ-5А). Вже на початку осені 1964 кілька телескопів було передано до Єреванський шкіл. 140 мм телескопів планувалось виготовити біля півсотні, але їх виготовили значно менше. Більшою була партія БАМ-5, вони виготовлялись до початку 70-х.

Мабуть один з небагатьох астрономів чиє зображення є на грошах

Подякували

1 :gordon2903

[SIDEROCRATOR]

415 років тому 1 жовтня 1608 р. голланський оптик Ганс Ліпперсгей (Hans Lippershey, 1570 — 1619, ) — нідерландський окулярний майстер німецького походження продемонстрував винайдений телескоп  при дворі Штаттгальтера Моріца Оранського

Йоганн (Ганс) Ліпперсгей

Про першу половину життя Ліпперсгея невідомо практично нічого. В 1594 р. він уже жив у Мідделбурзі, де одружився. Його сусідом був Захарій Янсен, якому пізніше також приписували винахід телескопа.

Мідделбург, столиця Зеландії, в кінці XVI століття був одним з найзначніших міст Нідерландів і центром склодувної справи. У 1581 році тут була відкрита перша склодувна піч у Північних Нідерландах, ім'я майстра — Говарт ван дер Гаген. Починаючи з 1590 року, в Мідделбург стали поширюватися нові італійські технології виготовлення скла. Їх вдосконалення врешті решт і привело до створення телескопа, хоча ніяких нових фізичних принципів у Мідделбурзі не винаходили. Пізніша легенда, що, ймовірно, не має підстав, розповідає, що Ліпперсгей побачив дітей грають з двома лінзами, опуклою й увігнутою, і коли вони склали лінзи, змогли розглянути вежу церкви в деталях. Після цього Ліпперсгей побудував підзорну трубу.

25 вересня 1608 р. Ганс Ліпперсгей звернувся в Штати Зеландії, вищий орган управління провінції, з проханням дати рекомендаційний лист для Генеральних штатів об'єднаних провінцій. Лист був йому видано, та  2  жовтня при дворі Моріца Оранського в Гаазі Ліпперсгей провів демонстрацію дії свого винаходу, продемонструвавши, що з вежі в Гаазі можна прочитати показання  годинника на вежі церкви в Делфті, на відстані приблизно 15 кілометрів. При демонстрації були присутні дипломати і державні діячі, які зібралися на переговори про укладення Дванадцятирічного перемир'я. Потенційне військове значення винаходу було очевидне для глядачів. Ліпперсгей запросив фінансової допомоги у Генеральних штатів, і отримав 900 гульденів на удосконалення технології і підготовку десяти фахівців для армії. Запит його на патент був відхилений у зв'язку з тим, що і інші майстри, як Захарій Янсен з Мідделбургу і Якоб Метіус з Алкмара вже володіли підзорними трубами, а останній невдовзі після Ліпперсгея подав у Генеральні штати запит на патент.

У 1655 році П'єр Борель опублікував книгу «De vero telescopii inventore …» («Про дійсного винахідника телескопа»), в якій стверджував, що перший телескоп був зроблений Янсеном по чужій моделі. Як описано в книзі, 3 березня 1655 р. міська рада Мідделбурга провела розслідування з питання пріоритету винаходу телескопа. Ні Янсена, ні Ліпперсгея до цього часу давно не було в живих. Два свідки, один з яких син Янсена, підтвердили, що Янсен був винахідником першого телескопа, в той час як три інших свідка вказали на пріоритет Ліпперсгея. Крім того, рада встановила, що перші телескопи почали виготовляти в Мідделбурзі близько 1605 р., і незабаром їх вже робили багато майстрів. Більшість дослідників, враховуючи також заняття Янсена фальшивомонетництвом, схильні вважати Ліпперсгея винахідником телескопа.

[Edward]

Чого ж, нам трохи відомо про діяльність Ганса Ліпперсгея у його молоді роки. Ще у 17 сторіччі, ходили слухи про його причетність до сумнівних торгівельних оборуток та підробки грошей. Формально його визнають винахідником, але скоріш за все трубу у Голландію завезли з Італіі і його труба, є копіею з італійського зразка.Зараз я не пам'ятаю, хто саме з його сучасників згадував, що бачив трубу на якій було написано "anno 1590", але у ті часи більшість схилялась саме до цього. Про це згадували і Порта і ще де хто. Ситуація тут склалася приблизно так ж як і з винаходом ахроматичного дублета Дж.Долондом, хоча зараз всім ясно, що ахроматичну комбінацію відкрив Честер Мюр Холл. Вона була не ідеальна, але на роки випередила патент Долонда. Який до того ж, на початку сліпо копіював дизайн запропонований Холлом і знав про його розробку від інших англійських оптиків та переписувався з Ейлером по цій же темі....

[SIDEROCRATOR]

Чого ж, нам трохи відомо про діяльність Ганса Ліпперсгея у його моді роки. Ще у 17 сторіччі, ходили слухи про його причетність до сумнівних торгівельних оборуток та підробки грошей. Формально його визнають винахідником, але скоріш за все трубу у Голландію завезли з Італіі і його труба, є копіею з італійського зразка.Зараз я не пам'ятаю, хто саме з його сучасників згадував, що бачив трубу на якій було написано "anno 1590", але у ті часи більшість схилялась саме до цього. Про це згадували і Порта і ще де хто. Ситуація тут склалася приблизно так ж як і з винаходом ахроматичного дублета Дж.Долондом, хоча зараз всім ясно, що ахроматичну комбінацію відкрив Честер Мюр Холл. Вона була не ідеальна, але на роки випередила патент Долонда. Який до того ж, на початку сліпо копіював дизайн запропонований Холлом і знав про його розробку від інших англійських оптиків та переписувався з Ейлером по цій же темі....

Франческо Фонтана у своїй праці приписує авторство телескопа якомусь окулярних справ майстру з Іспанії і наводить дату 1586 р.

[SIDEROCRATOR]

В ніч з 1на 2 жовтня 1847 р. американська астрономша Марія Мітчелл (Maria Mitchell)(1818-1889) відкрила комету С/1847 Т1, яка згодом стала називатись "комета місс Мітчелл". Вона стала другою після Кароліни Гершель жінкою -астрономом, яка відкрила комету 

Марія Мітчелл народилася в 1818 році у великій сім'ї квакерів у м. Нантакеті. Її батько був вихователем, а пізніше працював у банку. Мітчелл заохочував до освіти всіх своїх дітей, навіть дівчат, що було незвичайним у той час.

Астрономія - була улюбленим предметом Марії  Мітчелл. У сім'ї був невеликий телескоп, і всі діти допомагали батькові проводити спостереження.
 Мітчелл працювала  шкільною вчителькою, потім бібліотекарем у Нантакеті, продовжуючи свої астрономічні спостереження. Її батько заохочував її, і через нього Мітчелл пощастило познайомитись з деякими найвідомішими вченими країни, хоча, як правило, як молода жінка, вона соромилася і уникала компанії.

У той час  відкриття нової комети було визначним досягненням. Король Данії Фрідріх VI  запропонував приз за телескопічне відкриття кожної нової комети.

Мітчелл  кожної ясної ночі піднімалася на дах будинку і проводила спостереження в 2" телескоп.

Увечері 1 жовтня 1847 р. Мітчелл відправилась на дах, щоб розпочати свої спостереження. поблизу полярної зорі вона помітила невелику розмиту смужку, невидиму неозброєним оком, і вона зразу ж здогадалася, що це може бути комета. Вона зразу побігла сказати про це батькові. Він хотів оголосити про відкриття відразу, але вона була більш обережною. Вона записала позицію об'єкта, і продовжувала спостерігати ще, щоб бути впевненою, що це комета. 3 жовтня батько Мітчелл відправив телеграму до Кембриджу, оголосивши про відкриття.

Однак виявилося, що інші бачили комету приблизно в той же час. Отець де Віко в Римі 3 жовтня спостерігав ту ж комету, і незабаром після цього кілька інших людей спостерігали той самий об'єкт. Однак пріоритет Мітчелл був визнаний, і вона отримала медаль від короля Данії.

Це принесло Мітчелл  міжнародну славу. У 1848 році вона була першою жінкою, обраною членом Американської академії мистецтв та наук. Вона також була членом Американської асоціації сприяння науці.

У 1865 році вона стала професором астрономії в Коледжі Вассар, ставши першою жінкою, призначеною на факультет. Вона також отримала звання Директора обсерваторії коледжу.

Впродовж своєї кар'єри Мітчелл зробила багато інших астрономічних спостережень, включаючи спостереження за Сонячними плямами, кометами, туманностями, зірками, сонячними затемненнями і супутниками Сатурна та Юпітера.

Подякували

4 :Edward, rgb, ds40a, SP

[SIDEROCRATOR]

4 жовтня 1957 р. Завдяки Корольову людство вступило в космічну еру

[SIDEROCRATOR]

4 жовтня 1610 р. народився один з найвидатніших оптиків свого часу Євстахіо Дівіні (Eustahius Divinus 1610 - 1685)

Євстахіо Дівіні народився 4 жовтня 1610 року в Сан-Северіно Марке, від відомої сім'ї Дівіні. У віці 4 років його мати, Вірджинія Сарацині, померла, а через 7 років його батько Тардоццо Дівіні, тому його брати Вінченцо та Кіпріано піклувалися про нього та дали йому базову освіту перед тим, як переїхати до Риму.
Його брат Вінченцо, який відвідував літературно-наукове коло в Римі, агітував його до відвідування уроків монаха Бенедетто Кастеллі, учня Галілея. Отже, Євстахіо розпочав контактувати з людьми свого ж покоління, такими як Торічеллі, Альфонсо Бореллі, Бонавентура Кавальєрі та Мікеланджело Річчі. На початку 1640-х років Дівіні практикувався як годинникар. Згодом його добрі стосунки та дружба з Торрічеллі призвели до, побудови оптичних приладів, мікроскопів,  телескопів та їх поліпшення. З З1646 до кінця 1650-х його лінзи та окуляри поширилися по всій Європі, надаючи йому роль провідного оптика Італії.

В той час багато типів телескопів різної довжини належали видатним світським і церковним властям у Римі. Репутація Дівіні була досягнута не тільки завдяки виробництву оптичних приладів, але також завдяки спілкуванні в колах вчених Римського коледжу, де важливими були також астрономічні дослідження та якість інструментів для спостереження. На відміну від Францині, ремісника Галілея, ця група виробила нові методи та нові оптичні системи. Ці відкриття були опубліковані та поширені по всій Європі. Суд Медічі у Флоренції купив багато телескопів Двіні і був не тільки випробувальним стендом для нього, але і розповсюджувачем відомостей про оптика, завдяки ролі Академії дель Клименто в справі астрономічних досліджень у всій Європі.

Перша публікація Дівіні була надрукована у 1649 р., у ній він описав можливості, його телескопів. Насправді в центрі він зобразив селенографію

, отриману з його спостережень повного місяця в березні 1649 року, використовуючи два телескопи, також помістивши зображення Сатурну, Венерu та Юпітера. Він заслужив популярність в основному за використання мікрометричного окуляра при спостереженнях та замальовках.

Дівіні сприяв оптимізації та механіки мікроскопу, зокрема він пропонував, з'єднати лінзи для зменшення хроматичної аберації, і застосував дзеркало, щоб направити світло на досліджуваний екземпляр.
Його мікроскоп був використаний Мальпігі при відкритті еритроцитів, в капілярах приблизно в 1660 році.

У середині 17 століття, з підйомом телескопобудування, ініційованого Галілеєм, Францині, Фонтаною, Торрічеллі та іншими, набули поширення змагання телескопів “Paragoni” стали регулярними та захоплюючими подіями в італійському світі науки, та сприяли покращенню оптичних технологій.

Репутація Дівіні як кращого європейського виробника телескопів почала заміщатися в 1656 році, коли Крістіан Гюйгенс оголосив про відкриття "Місяця" Сатурна (супутника, який пізніше називався Титаном). Голландський астроном відкрив його в 1655 році за допомогою власних телескопів, а потім протягом декількох місяців, побачив, що супутник робить повний оберт навколо Сатурну кожні шістнадцять днів.
Згодом у 1659 р. він виявив і справжню природу кільця планети.
Це призвело до суперечки з Дівіні, який також спостерігав супутник та тіні на кільці Сатурна в той же час.

Будучи не в змозі писати латинською мовою, Дівіні попросив Хоноре Фабрі (французького єзуїта який жив у Римі та був клієнтом Дівіні), щоб перекласти його працю на захист ефективності власних телескопів.

Князь Леопольд, кваліфікований астроном був чудово знайомий з якістю телескопів Дівіні. Фактично, в 1660 році він розглядав тінь Сатурна на кільці в телескоп, зроблений Дівіні, тому він запропонував Гюйгенсу представити свій кращий телескоп для тесту в Голландії, тоді як той самий тест буде зроблений в Італії з кращом телескопом Дівіні.

Гюйгенс не погодився взяти участь, а після отримання повної копії брошури Дівіні «Brevis annotatio in Systema Saturnium» опублікував повну відповідь, «Brevis Assertio Systematis Saturnii», звернену до князя Леопольда, в якій принижував як своїх опонентів, так і Дівіні  назвавши його"vitrarius artifex" (скляних справ робітник).

У той же час князь Леопольд побудував моделі як телескопа Гюйгенса, так і Дівіні і академіки спостерігали в них щоб пояснити явища в системіСатурна. Після цього цікавого і раннього застосування експериментального методу гіпотеза кільця Сатурна заропонована Гюгенсом була схвалена, про що Леопольд повідомив Гюйгенса наприкінці 1660 р.

Тоді, незважаючи на пропозицію князя Леопольда помиритися, Дівіні та Фабрі дали в друк нову книгу в 1661 році, "Pro sua Annotatione in Systema Saturnium Christiani Hugenii adversus ejusdem Assertionemв якій знову обстоювали гіпотезу про те що кільце сатурна являє собою  декілька супутників, стверджуючи, що він і Двіні не могли побачити Сатурн, оточений кільцем.

Згодом академія Флоренції була втягнута в ще одну дискусію, щоб порівняти інструменти Дівіні та виробника лінз для Гюгенса Кампані  в 1664 році. Перші тести не були сприятливими ні для кожного з них.
 30 квітня 1664 року Дівіні дістав свій найкращий телескоп, виготовлений ним з дуже складною оптичною системою, і раніше був проданий племіннику Папи Олександра VII, кардиналу Флавіо Чігі, за дуже високу ціну. Але перед змаганнями Кампані роз юстував телескоп Дівіні і той дав гірший результат Не знаючи про це, дівіні визнав поразку. Ця легка перемога і приниження Дівіні ініціювали Кампані до успіху.
Академія Cimento та принц Леопольд хотіли дізнатись, чи телескопи Campani були, насправді, кращими, ніж у Divini, які так добре служили у Флоренції.
Вони запідозрили що телескоп Дівіні був пошкоджений під час попередніх змагань. Тож вони влаштували нові змагання Academia Cimento розробила кращі критерії, більш схожі на сьогоднішні фтальмологічні таблиці і в результаті в наступних перегонах наприкінці 1664 року ніхто не отримав першості. У 1665 р. з покращенням якості телескопівВеликий князь Фердинанд II і князь Леопольд придбали декілька телескопів Кампані та нових Двініні і піддали їх своїм випробуванням у астрономічних спостереженнях. тоді ніяких явних переваг не отримав ні Кампані ні Дівіні, доки в липні  новий 7 футовий телескоп Кампані, зроблений для кардинала Борромео, не був набагато кращим за всі інші телескопи аналогічної довжини. Дівіні не сприйняв перемогу Кампані, Обидва антагоністи запропонували "Accademia del Cimento" провести об'єктивний тест на основі виготовлення найкращих об'єктивів із заданою кривизною, починаючи з того самого куска скла розділеного на дві частини. Таким чином, їхні навички як оптиків могли бути оцінені, але князь Леопольд не підтримав пропозиції: спір закінчився, і Кампані був безперечним переможцем.
Дівіні пішов у відставку, , але вже в  1666 написав: «Мої окуляри нічого не втратили в цих перагонах, адже після змагання і ще навіть сьогодні я отримав нові замовлення від Флоренції» (з листа до Манзіні).

Технічний інститут Сан-Северіно Марке був названий на честь відомого вченого Еустахіо Дівіні в 1983 році з нагоди відновлення історичних досліджень з його науково-технічного розвитку.

Подякували

3 :gordon2903, Edward, ds40a