Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
24 Листопада 2024, 00:18:23

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[WEST]

Згадую, як тоді в якій-то газеті було опубліковано фото Меркурія і читачам було задано питання: що це? І всі відповіли: Місяць.

[SIDEROCRATOR]

225 років тому 22 березня 1799 р народився видатний німецький астроном Фрідріх Аргеландер (1799 – 1875)

Видатний німецький астроном Фрідріх Аргеландер народився 22 березня 1799 р. у м. Мемелі (нині Клайпеда, Литва). Його батько був багатим купцем, і Фрідріх теж збирався стати комерсантом, але навчаючись в Кенігсберзькому університеті молодий Аргеландер зустрів Фрідщріха Бесселя – і під його впливом став астрономом.
Популярність Аргеландеру принесла робота присвячена питанню небесної механіки - обчисленню орбіти комети. В. Струве в "Етюдах про зоряну астрономію", високо оцінюючи роботи Аргеландера, які уточнили положення апексу Сонця, висловив думку, що саме цими роботами було остаточно доведено, що Сонце рухається серед зірок. Але все-таки головною справою життя Аргеландера були зоряні каталоги та дослідження змінних зір.
Аргеландера вважають зачинателем широкого систематичного вивчення змінних зір, спостереження яких він проводив протягом 1838—1870 рр. Вчений розробив досить точний і водночас простий метод візуальних оцінок блиску цих об’єктів відносно постійних зір сусідніх ділянок неба, відомий під назвою «метод ступенів» або ж «метод Аргеландера». Він став популярним завдяки класичним дослідженням варіацій блиску змінних зір, виконаних Аргеландером в середині XIX ст. Мірою різниці блиску зір в методі Аргеландера є ступінь — мінімальна різниця блиску двох зір, яку ще можна помітити оком. Схожий за принципом метод вперше застосував Гершель наприкінці XVIII ст., проте Аргеландер вдосконалив його, завдяки чому точність цього методу значно зросла.
Аргеландер запропонував позначати змінні зірки кожного сузір'я, в порядку їх виявлення, великими літерами латинського алфавіту починаючи  від літери R до Z (оскільки літери до Q зустрічалися в назві зірок в атласі Байєра). Наприклад, перша змінна виявлена в сузір'ї Андромеди отримувала назву R Andromedae або скорочено R And. Друга змінна зірка в цьому ж сузір'ї отримала назву S And і так далі до Z.
До Аргеландера в астрономії не використовувалося поняття десятої частки зоряної величини. Не існувало і надійних методів оцінки блиску змінних зірок, тобто порівняння їх із постійними зірками. Аргеландер вигадав перший такий метод - знаменитий метод ступенів. Хоча в основі методу лежить не дуже формалізоване, швидше за інтуїтивне, поняття ступеня, Аргеландеру вдалося настільки добре описати свій метод у "Зверненні до друзів астрономії" (1844), що ним змогли скористатися і професіонали, і аматори астрономії. Метод цей лежить в основі більшості використовуваних досі способів швидкої окомірної оцінки блиску зірок - і візуально на небі (неозброєним оком, в бінокль або телескоп), і по астрофотографіях.
Зовсім невипадково Аргеландер адресував опис свого методу астрономам-аматорам: він передбачав величезну роль аматорських спостережень змінних зірок. Адже в каталозі змінних зірок, включеному Аргеландером до того ж звернення, було всього 18 об'єктів, і Аргеландер явно не здогадувався, як поширене в природі явище зоряної змінності! Через 6 років вчений склав ще один каталог. За цей час Аргеландер одержав понад 12 тис. оцінок блиску майже 40 змінних зір. Він опублікував декілька монографій, присвячених вивченню окремих змінних. 1869 р. вийшла праця вченого, до якої були включені спостереження і детальні дослідження змін блиску 30 зір. Вона була доповнена 1898 р. посмертним виданням його подальших спостережень.
У 1843 р. Аргеландер опублікував "Нову уранометрію" - атлас і каталог усіх зірок, які видно неозброєним оком. Але головне, що залишив Аргеландер сучасній науці – це каталог та атлас "Боннський огляд" (Bonner Durchmusterung, BD). Перша частина каталогу, складена у 1850-ті роки. під його керівництвом та за його особистою участю, містить 324198 зір від північного полюса світу до схилення -20. Згодом учень Аргеландера Е. Шенфельд довів каталог до схилення -23. Позиційна і фотометрична інформація, що міститься в каталозі, дозволяє впевнено ототожнювати зірки приблизно до 10 величини (у сучасній шкалі).
Ідея створення "Огляду" яскравих зір всього неба була підхоплена астрономами південної півкулі, і незабаром з'явилися "Кордобський огляд" (CoD) і "Капський фотографічний огляд" (CPD), що доводять каталоги до південного полюса.
У 1836 р. Аргеландер отримав пост професора в м. Бонн (Рейнська область, що була під владою Пруссії). Тут він створив обсерваторію, виконав свої основні дослідження. Директором Боннської обсерваторії Аргеландер був до самої смерті (17 лютого 1875 р.)

[SIDEROCRATOR]

275 років тому 23 березня 1749 р. народився відомий французький астроном, фізик і математик П’єр Симон Лаплас (1749-1827).

Лаплас народився в невеликому містечку Бомон, розміщеному на березі річки Ож в Нижній Нормандії, в сім’ї корінного селянина. З 7 до 16 років він навчався в школі чернецького ордену бенедиктинців у Бомоні. Там хлопець опанував древні мови, зокрема латинську, а також вивчав математику, класичну літературу, теологію, змалку відзначаючись прекрасною пам’яттю і блискучими здібностями. Навчаючись в цій школі, Лаплас самостійно вивчав складніші праці з математики і механіки, які виходили за рамки програми. В цей період він ознайомився з працями Ньютона стосовно механіки і теорії всесвітнього тяжіння, яка тільки почала розповсюджуватися у Франції. Тоді ж він вивчав праці відомих діячів епохи Просвіти: Д’Аламбера, Дідро, Гельвеція, Гольбаха та ін. Після закінчення школи Лаплас вступив до університету, де самостійно виконав свою першу серйозну наукову працю з математики. Тоді йому було 17 років,

Декілька років Лаплас викладав математику у військовій школі в Бомоні. Проте здібного юнака вабив Париж. Тоді Паризька академія наук була на вершині свого розквіту, а найвпливовішою особою в Академії був Ж. Л. Д’Аламбер (1717—1783). Приїхавши 1766 р. до Парижа з рекомендаційними листами, Лаплас намагався зустрітися з ним. Але привернути увагу Д’Аламбера йому довго не вдавалося. Тоді юнак передав йому свої погляди на основні принципи механіки і перспективи її розвитку, викладені на папері. Обізнаність Лапласа справила на Д’Аламбера сильне враження. Минуло декілька днів — і завдяки рекомендаціям відомого вченого 19-річний Лаплас став на посаду професора математики Королівської військової школи в Парижі. Його матеріальний статок в той час був незначним, проте Лаплас посилено займався науковими дослідженнями. За цей час він написав цілу низку оригінальних досліджень з теорії ймовірностей, математики і небесної механіки.
1772 р. кандидатура Лапласа була виставлена на балотування для обрання до Паризької академії наук. Тоді членами Академії могли бути не тільки крупні вчені, але й талановиті молоді люди. Проте надії Лапласа не справдились — його забалотували. Він розпочав клопотання про вступ до Берлінської академії наук, але це питання через кілька місяців втратило актуальність, оскільки 1773 р. Лаплас був обраний до Паризької академії наук як ад’юнкт-механік (один з найнижчих вчених ступенів в Академії). Разом з цим він одержав офіційне визнання і можливість активно проводити наукову роботу.

1776 р. Королівська військова школа була реорганізована, і Лапласа звільнили з посади професора, призначивши йому пенсію. 1785 р. він став повноправнимчленом Паризької академії наук. Того ж року, будучи екзаменатором Королівського артилерійського корпусу, ти прийняв іспит у 16-річного Наполеона Бонапарта.
1790 р. у Франції була створена Комісія для запровадження єдиної системи мір і вагів, а Лаплас був обраний її головою. Проте незабаром за розпорядженням республіканського уряду він був змушений залишити цю посаду. Після революції у Франції вчений брав активну участь в організації Вищої нормальної школи, куди згодом був запрошений як викладач математики. 1795 р. в Парижі було створене Бюро довгот, а Лаплас став одним із його керівників. Того ж року у Франції був організований Національний інститут республіки, а 1796 р. вченого обрали головою фізико-математичного відділу цього закладу. 1799 р., після повернення Бонапарта до влади, Лапласа призначили міністром внутрішніх справ. Проте цю посаду він обіймав недовго і через півтора місяця був змушений вийти у відставку. Тоді ж Лаплас одержав титул графа. 1806 р. Лаплас купив будинок в Аркейлі поблизу Парижа, куди і переїхав з сім’єю. Разом із своїм товаришем — сусідом Бертолле він організував відоме в історії науки Аркейльське наукове товариство, до якого входило багато талановитих вчених, в основному фізиків. В перший рік царювання Людовика XVIII (1817 р.) Лаплас одержав титул маркіза і звання пера Франції.

Свої основні наукові роботи Лаплас опублікував протягом 1773—1789 рр. Найбільше уваги він приділив питанням небесної механіки, разом з тим вирішуючи проблеми космогонії, математичної фізики, математики та ін. Термін «небесна механіка» запровадив сам Лаплас — його капітальна п’ятитомна праця, що друкувалася протягом і799—1825 рр., вийшла під назвою «Трактат про небесну механіку». В ній вчений підсумував і розвинув досягнення своїх попередників, зокрема реалізував ідеї і методи І. Ньютона (1643—1727), викладені в «Математичних основах натуральної філософії». Лаплас довів динамічну стабільність Сонячної системи за умови знехтування припливним тертям протягом коротких проміжків часу. Відмітимо, що для тривалих часових проміжків, як було показано на початку 90-х років XX ст., це припущення не підтвердилось. Вчений запропонував свій спосіб доведення незмінності середніх рухів планет, показавши, що ексцентриситети і нахили планетних орбіт одна до одної завжди сталі і невеликі. Застосовуючи методи аналітичної механіки, Лаплас дослідив низку питань, пов’язаних з теорією руху небесних тіл і фігур їхньої рівноваги. 1773 р. вийшла його важлива праця «Про принципи всесвітнього тяжіння і про вікові нерівності планет, які від нього залежать». Вченому вдалося узгодити теорію тяжіння Ньютона з відхиленнями в русі планет-гігантів Юпітера і Сатурна, які до того часу вже давно були помічені, але не мали пояснення. Цим Лаплас показав, що на основі закону всесвітнього тяжіння можна пояснити і передбачити рух тіл Сонячної системи.

1796 р. Лаплас опублікував свою велику працю «Виклад системи світу», яка за життя вченого перевидавалася п’ять разів до 1824 р. і відразу стала дуже популярною. Вчений написав її в містечку Мелен, куди 1793 р. тимчасово переїхав, рятуючись від якобінського терору. В цій праці без жодної формули дуже доступно подана вся сума астрономічних знань тієї епохи: описані різні системи календарів, умови затемнень світил, рух комет, планет і їхніх супутників, розміри, власні рухи зір та відстані до них, явища прецесії і рефракції, теорія всесвітнього тяжіння та ін.

Багато уваги Лаплас приділив дослідженню руху комет. Використовуючи закони небесної механіки, він вирішував проблему походження короткоперіодичних комет. Вчений вважав комети міжзоряними прибульцями, які випадково потрапляють у сферу притягання Сонця. На основі проведених з Лавуазьє дослідів Лаплас вперше висловив припущення про те, що до складу кометних ядер входить лід. Але воно згодом було забуте, що сповільнило розвиток уявлень про природу комет.

За допомогою математичних обчислень Лаплас показав, що кільце Сатурна є неоднорідним. Згодом його висновок був підтверджений теоретично Дж. К. Максвеллом, експериментально А. А. Бєлопольським і Дж. Е. Кілером (детальнішу інформацію про ці дослідження можна знайти в «Короткому астрономічному календарі на 1995 р.», Київ, Наукова думка, 1994, с. 188—190).

Вагомий внесок Лапласа у вивчення руху чотирьох найяскравіших супутників Юпітера. 1789 р. він сформулював декілька законів руху цих тіл і визначив їхні маси. Вчений дослідив вікове прискорення в русі Місяця, 1693 р. помічене англійським астрономом Е. Галлеєм (1656—1742), встановивши його природу і теоретично обчисливши його величину. В III томі «Трактату про небесну механіку» Лаплас дав повний виклад нової теорії Місяця, за якою згодом були складені та опубліковані нові таблиці його руху. Лаплас теоретично обчислив відстань системи Земля — Місяць до Сонця. Запропонований ним метод був дуже цінним, оскільки до Лапласа цю відстань найточніше визначали з обробки спостережень проходження Венери по диску Сонця. А це явище відбувається рідко, до того ж організації експедицій для таких спостережень потребували значних затрат. Лаплас теоретично дослідив питання про форму Землі, створив динамічну теорію океанічних припливів, вперше розглянув явище припливів у земній атмосфері, набагато детальніше, ніж Д’Аламбер, дослідив явища прецесії і нутації. 1780 р. вчений розробив новий спосіб визначення орбіт нововідкритих планет і комет. Важливими є запропоновані ним методи врахування збурень в русі небесних тіл.

В історії розвитку космогонії важливе місце посідає небулярна (від латинського слова «nebula» — «туманність») гіпотеза Лапласа про утворення Сонячної системи, яка була дуже популярною до середини XX ст. Вперше її суть була стисло опублікована 1796 р. у «Викладі системи світу». Наступні видання цієї праці містили небулярну гіпотезу у повному вигляді, проте без жодної формули; її математичну обробку значно пізніше виконали французькі вчені Е. А. Рош (1820—1883) і А. Пуанкаре (1854—1912). Незалежно, оригінальним способом Лаплас описав сценарій утворення Сонячної системи, близький за своєю суттю до уявлень Канта. Відмітимо, що анонімний твір «Загальна історія природи і теорія неба», який вийшов 1755 р. і належав Канту, практично не був відомим для вчених — сучасників Канта аж до 1791 р. Гіпотеза ж Лапласа відразу привернула увагу наукової громадськості того часу і мала вплив на розвиток науки. І тільки значно пізніше дві незалежні гіпотези були об’єднані під назвою «гіпотеза Канта-Лапласа».

За Лапласом, Сонячна система виникла з великої гарячої розрідженої газової туманності. Вона оберталася навколо своєї осі, а в її центрі був великий згусток — молоде Сонце, яке теж оберталося. Спочатку туманність і первинне Сонце оберталися як тверде тіло, тобто з однаковою кутовою швидкістю. Поступово остигаючи, вона стискувалася, а швидкість її обертання зростала. Оскільки відцентрова сила найбільша для точок екватора, то туманність сплющувалася поблизу полюсів, витягуючись в екваторіальній площині. В процесі стискання частинки матерії на певних відстанях від осі обертання туманності набували швидкості, достатньої для врівноваження відцентровою силою сили притягання до центра. Таким чином, частинки екваторіальної області відшаровувались, а кожен з утворених шарів обертався навколо центрального згустку зі сталою швидкістю, відмінною для різних шарів. З газової туманності поступово виникла система неоднорідних тонких газових кілець, з яких поступово формувалися планети. В рамках своєї гіпотези Лаплас пояснив добове обертання планет і наявність в них супутників.

Вченому належать фундаментальні роботи з диференційних рівнянь, зокрема він розробив перші загальні методи інтегрування рівнянь в частинних похідних. Лаплас розвинув теорію потенціалу і ввів сферичні функції; важливий його внесок в розвиток методу найменших квадратів.

Лаплас був обізнаним і вмілим спеціалістом в деяких галузях фізики і хімії. Разом з Лавуазьє він визначав теплоємність різних речовин, сконструювавши для цього льодовий калориметр. Лаплас розробив теорію капілярності, одержав вираз для обчислення швидкості звуку в повітрі, вивів барометричну формулу для різниці висот двох пунктів, відкрив закон взаємодії між елементом струму і магнітним полюсом, одержав формулу для поверхневого натягу рідин і т. д. Його барометрична формула, яка виражає залежність густини повітря від висоти над поверхнею Землі, широко застосовується і в наш час в дослідженнях планетних атмосфер.

Лаплас був членом-кореспондентом наукових товариств у Турині і Копенгагені, членом багатьох академій наук, зокрема іноземним почесним членом Петербурзької АН. Він виховав блискучу школу механіків, астрономів і математиків.

Подякували

2 :Edward, rgb

[SIDEROCRATOR]

130 років тому 30 березня 1894 р. народився видатний український астроном Микола Павлович Барабашов (1894-1971)

Галузь наукових інтересів М.П. Барабашова — фотометрія планет і Місяця. З’ясував (1918), що поверхню Місяця становлять вулканічні породи базальтового типу великої пористості. Цей висновок було підтверджено під час вивчення Місяця з допомогою космічних апаратів.
Виконав (1920—1926) з допомогою 270-міліметрового рефлектора візуальні спостереження Марса, на основі яких було створено карту поверхні планети. У 1930-х роках почав застосовувати методи фотографічної фотометрії для вивченні планет і Місяця.
Розробив (разом з Н.Г. Пономарьовим) конструкцію першого радянського спектрогеліоскопа. Ця розробка суттєво вплинула на розвиток Служби Сонця в Радянському Союзі.
Був одним з авторів і редактором першого «Атласу зворотного боку Місяця». Його створили (1960) за фотографіями, які отримала автоматична міжпланетна станція «Луна-3».
Засновник харківської школи планетознавства (понад 15 років очолював Комісію з фізики планет Астрономічної ради АН СРСР). Заслужений діяч науки Української РСР (1941), Герой Соціалістичної Праці (1969). На честь науковця названо астероїд 2883 Barabashov та кратер на Марсі. Президія АН УРСР заснувала (1987) премію імені М.П. Барабашова за видатні роботи в галузі фізики планет, зір і галактик.

М. Барабашов народився 30 березня 1894 р. у м. Харкові в сім’ї професора медицини Харківського університету, визначного окуліста. Глибока зацікавленість астрономією з’явилась у М. П. Барабашова ще в гімназичні роки. Він пристосував підзорну трубу до спостережень планет і Місяця, розпочав виготовлення телескопа. Перші наукові замітки про результати спостережень Марса, Венери, сонячних плям були опубліковані ним ще в 1912—1915 рр. у журналі французького астрономічного товариства «L’Astronomie» та в «Известиях Русского общества любителей мироведения», членом якого він був.

Після закінчення Першої Харківської гімназії в 1912 р. М. П. Барабашов вступив до фізико-математичного факультету Юр’ївського (Тартуського) університету. Але вимушений був перервати навчання через тяжке захворювання — туберкульоз легенів. Стурбований батько відвозить Миколу на лікування в Швейцарію, потім в Італію, але хвороба не відступає. Перед початком першої світової війни М. П. Барабашов повертається до Харкова і, незважаючи на хворобу, вступає до фізико-математичного факультету Харківського університету. 1919 р. після закінчення університету його залишили на кафедрі астрономії для підготування до професорського звання.

Коло наукових інтересів молодого вченого чітко визначилось ще в перші роки його роботи. Він зацікавився фізичними умовами на поверхні Місяця та планет. Досліджуючи особливості відбивання світла від місячних морів, він дійшов висновку про велику пористість місячної поверхні. Потім провів цикл робіт з порівняльного аналізу фотометричних, колориметричних та поляриметричних властивостей місячної поверхні та зразків земних гірських порід. Вже в 1920-ті роки М. П. Барабашов обґрунтував, що поверхня Місяця складається з вулканічних порід базальтового типу та відрізняється великою пористістю. Його висновки знайшли підтвердження при безпосередньому вивченні Місяця космічними апаратами. М. П. Барабашов був одним з авторів і редакторів першого «Атласу зворотного боку Місяця», складеного за фотографіями, одержаними з борту автоматичної міжпланетної станції «Луна 3».

Для досліджень фізичної природи Місяця та планет М. П. Барабашов з 1930-х років розпочав застосовувати метод фотографічної фотометрії, велику увагу приділяв його розробці. Фотометричні дослідження Венери, виконані ним 1932 р., виявили квазідзеркальний характер відбивання світла від видимої поверхні цієї планети В 1933 та 1939 рр. виконав численні фотометричні виміри поверхні Марса й визначив її оптичні характеристики. М. П. Барабашов дійшов висновку, що в різні протистояння істотно змінюється співвідношення газової та аерозольної компонент атмосфери Марса. Фотометричні спостереження Юпітера показали, що оптична товща атмосфери над хмарним покривом невелика, а світлі та темні смуги лежать приблизно на одній і тій же висоті. 1932 р. М. П. Барабашов виявив, що речовина внутрішнього кільця Сатурна простягається до самої поверхні планети. Таким чином, у 1930-ті роки М. П. Барабашов з успіхом застосував метод фотографічної фотометрії до вивчення планет і одержав багато важливих результатів.

1930 р. М. П. Барабашов став директором Харківської астрономічної обсерваторії. Багато уваги він приділяв розширенню інструментальної бази обсерваторії, брав участь у конструюванні приладів. Так, 1935 р. він разом з ленінградським оптиком М. Г. Пономарьовим створив перший у нашій країні спектрогеліоскоп, який відіграв важливу роль у розвитку Служби Сонця. Його зусиллями була організована позаміська спостережна станція обсерваторії, де був встановлений 70-сантиметровий рефлектор. Багато зробив Микола Павлович для відбудови та розвитку Харківського університету, займаючи пост ректора у тяжкі 1943—1946 рр. Понад 50 років провадив велику педагогічну роботу, з 1935 р. і до останніх років свого життя очолював кафедру астрономії університету, виховав багато учнів. Приділяв значну увагу популяризації досягнень астрономії.

[SIDEROCRATOR]

130 років тому 31 березня 1889 р. народився видатний український астроном Борис Петрович Герасимович (1889-1937)

Доктор фізико-математичних наук, професор Борис Петрович Герасимович народився 31 березня 1889 р. у Кременчуці. Здобувши (1914) вищу освіту в Харківському університеті, був на стажуванні (1916) у Пулковській обсерваторії. Протягом 1917—1922 рр. — приват-доцент Харківського університету, а в 1922—1931 роках — професор астрономії, старший астроном обсерваторії цього університету. Мав упродовж 1926—1929 рр. наукове відрядження в Гарвардську обсерваторію (США), де працював з видатними американськими астрономами О. Струве, Д. Мензелом і П. Меррілом. З 1931 р. — завідувач астрофізичним відділом Пулковської обсерваторії, а протягом 1933—1937 років — її директор.

Галузь наукових інтересів Б.П. Герасимовича — астрофізика. Один з перших і видатних астрофізиків-теоретиків, а також фахівців в зоряній астрономії. Вивчав (1922—1931) природу планетарних туманностей, застосував оригінальний метод оцінки міжзоряного поглинання з допомогою цефеїд, розробив теорію іонізації в зоряних атмосферах і в міжзоряному газі. Уперше розглянув важливі питання астрофізики космічних променів. Значну увагу приділяв вивченню Сонця (за наукову роботу (1928), що стосується джерел сонячної енергії, відзначений премією імені А. Крессі-Моріссона Нью-Йоркської академії наук).

Борис Петрович Герасимович народився в м. Кременчук у родині лікаря. Закінчивши Полтавську гімназію, він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. За участь у революційних виступах студентів його було виключено з університету, ув’язнено на два роки. У 1910 р. він повернувся до університету, який блискуче закінчив 1914 р. і був залишений для підготовки до професорського звання. Під керівництвом А.А. Белопольського та С.К. Костинського Герасимович проходить стажування у Пулковській обсерваторії, а потім повертається до Харкова і починає викладати в університеті.

Молодого ученого цікавлять проблеми астрофізики. На початку 20-х років виходять його праці, присвячені фізичним характеристикам змінних зір і планетарних туманностей. 1927 р. Герасимович бере участь у роботі конгресу Німецького астрономічного товариства — однієї з найавторитетніших організацій астрономів того часу. Тут він познайомився з директором Гарвардської обсерваторії X. Шеплі, який запросив його до себе.

Герасимович активно включається у традиційну роботу Гарвардської обсерваторії. Використовуючи славнозвісну «скляну бібліотеку» обсерваторії, яка складається з кількох сотень тисяч фотопластинок, Герасимович за три роки опублікував близько 80 досліджень змінних зір. Крім того, він вивчав розподілення світності В-зір, характеристики центральних зір у планетарних туманностях (він виявив, що ці зорі мають відносно невелику масу). У той же час Герасимович разом з В. Лейтеном виконав цікаве дослідження по визначенню відстані Сонця від площини Галактики, а разом з О. Струве — роботу, в якій, базуючись на спектрограмах подвійних зір, показав, що частина з них оточена хмарами кальцію. Це дослідження було піонерським у галузі вивчення міжзоряного середовища. Воно стало поштовхом до наступних відкриттів водню, натрію та інших атомів і молекул у міжзоряному просторі.

У 1929 р. Герасимович повернувся до Харкова, а 1931 р. перейшов на роботу в Пулковську обсерваторію, де став завідуючим новим астрофізичним відділом, а з 1933 р, — директором. Призначення Герасимовича директором Пулковської обсерваторії було дуже своєчасним. Астрофізика у світовій науці набувала все більше значення, у той час як Пулковська обсерваторія залишалася цілком астрометричною установою. Головним своїм завданням Герасимович вважав розвиток астрофізичних досліджень у Пулковській обсерваторії, що мало знову вивести колишню «астрономічну столицю світу» у ряд провідних наукових установ. Він підтримує і висуває молодих пулковських астрофізиків — Г.А. Шайна, Е.Я. Перепелкіна, В.Ф. Газе. В обсерваторії розвивається вивчення фізики Сонця, організуються експедиції для спостережень сонячного затемнення 19 липня 1936 р., в одній з яких бере участь і Герасимович. З другого боку, новий директор всіляко підтримує продовження астрометричних досліджень, зокрема роботу над каталогом слабких зір. Не залишає він і наукових досліджень з улюбленої теоретичної астрофізики — виходить цикл його статей з теорії іонізації в атмосферах зір та туманностей, праці, в яких розглядаються джерела зоряної енергії, міжзоряне поглинання, космічні промені та ін.

Герасимович — автор понад 170 робіт. Його наукова діяльність була відзначена преміями в СРСР (1924, 1926, 1936), США (1928), Франції (1934). О. Струве згодом про нього писав: «Через те, що більшість проблем, які він вивчав, були в його час новими, багато з його результатів були потім перевершені іншими, але його праці стимулювали дослідження і часто були вихідними точками для наступних дослідників».
Автор монографії «Фізика Сонця» (українською мовою видана в 1933 р., а російською — у 1935 р.).

На честь науковця названо астероїд 2126 Gerasimovich і кратер на зворотному боці Місяці.

Борис Петрович Герасимович був заарештований та розстріляний під час сталінських репресій в ході Пулковського процесу 30 листопада 1937 р. у Ленінграді.
 
Астрономічний календар 1989 р.

Подякували

2 :Jacques, gordon2903

[WEST]

Є у мене невеличка книжка про М.П.Барабашова (Харків, 1971 рік). Дуже цікава про його життя. Деякі фото з неї. Верхнє - гімназіст, нижче - в Сан-Ремо (там він лікувався) і біля своєї обсерваторії на Змієвській,1 в студентські роки.

Подякували

2 :Edward, SWN

[SIDEROCRATOR]

145 років тому 11 квітня 1879 р. народився  Бернгард Шмідт (ест. Bernhard Schmidt; 1879 — 1935) — видатний естонський оптик, винахідник дзеркального телескопа великої світлосили вільного від коми.

 У 1896—1901 був телеграфістом, фотографом, робітником на заводі електричних машин. У 1901 вступив до Політехнічного інституту в Гетеборзі (Швеція), потім переїхав до Німеччини, де продовжував навчання в технікумі в Мітвейді. У 1904 через відсутність коштів змушений був залишити навчання. Обладнав у Мітвейді невелику оптичну майстерню з виготовлення параболічних дзеркал для любителів астрономії, а також побудував невелику обсерваторію.

У 1916 почав співпрацювати з Бергедорфською обсерваторією (поблизу Гамбурга), в 1926 був зарахований до її штату. З 1928 постійно жив у Бергедорфі.

Створена Шмідтом нова система телескопа — дзеркально-лінзова фотографічна камера, названа пізніше рефлектором системи Шмідта (або камерою Шмідта), і тепер вважається одним з видатних досягнень в області телескопобудування. У роботі «Світлосильна дзеркальна система, вільна від коми» (1932) вперше дав опис нової системи телескопа.
Обсерваторія Шмідта

Система Шмідта практично вільна від усіх аберацій (крім кривини поля) і тому дозволяє будувати телескопи з великою світлосилою при великому полі зору (до 25 при відносному отворі 1:1).

Всесвітньо відомий телескоп системи Шмідта (корекційна пластина 122 см, сферичне дзеркало 183 см) встановлено в обсерваторії Маунт-Паломар у Каліфорнії. При світлосилі 1:2,5 його корисне поле дорівнює 6. За 10 хвилин експонування на ньому можна отримати зображення зірок до 20-ї зоряної величини. Цей телескоп був використаний при складанні детальної карти неба, відомої під назвою Паломарського атласу. Один з найбільших і досконалих телескопів цього типу став до ладу в Бергедорфській обсерваторії в 20-ту річницю з дня смерті Шмідта. Найбільший телескоп системи Шмідта виготовлений в Єні народним підприємством «Карл Цейс» і встановлений в обсерваторії Таутенбурга (поблизу Єни). Діаметр корекційної пластини цього інструменту 134 см, діаметр дзеркала 2 м, фокусна відстань 4 м, корисне поле на фотопластинці розміром 24 × 24 см дорівнює приблизно 5.

Подякували

4 :ds40a, gordon2903, Edward, Chepurny

[Edward]

Не треба забувати, що Шмідт був з дитинства інвалідом. Під час експерименту з вибуховим пристроєм йому відірвало частину правої руки. Поки його з острова довезли до Таліна, то руку прийшлося ампутувати вже по лікоть. Втрата руки дуже сильно вплинула на його характер. Він замкнувся в собі, але при роботі демонстрував справжнє завзяття. Вираз "одною лівою" це якраз про Шмідта. Уявіть як можна самостійно, з одною рукою, вправлятись з заготовкою в пів-метра? При цьому, ще точно її відполірувати... Шмідт був справжнім талантом, нажаль прожив мало.
Що цікаво, Максутов, ще на початку своєї оптичної кар'єри, звернув увагу на роботи Шмідта (через публікацію у якомусь західному журналі) і відмітив його високий рівень. Він навіть переписав усю замітку про Шмідта, з його вимірами дзеркала у свій щоденник.
У СРСР Мюрсеп і Вайсман видали невеличку ювілейну біографію Шмідта,  а зовсім недавно у ФРН вийшла повна біографія цього видатного оптика.

Подякували

6 :SIDEROCRATOR, ds40a, Chepurny, Андрій1939, SP, rgb

[SIDEROCRATOR]

А про день космонавтики всі вже походу й забули?

Подякували

1 :Edward

[ds40a]

Собак жаліти то по людські 

[Edward]

https://youtu.be/rMc_tNrqWgs?si=4bH50https://youtu.be/rMc_tNrqWgs?si=4bH50FNmIZ4a-5T-FNmIZ4a-5T-

Подякували

1 :ds40a

[rgb]

Вже та балiстика задовбала.

[SIDEROCRATOR]

395 років тому 14 квітня 1629 р. народився видатний голландський астроном Християн Гюйгенс (1629-1695)

Хрістіан Гюйгенс, дослідження якого значно збагатили науку в галузях фізики, механіки, математики та астрономії, народився 14 квітня 1629 р.  в Газі, в сім’ї відомого політичного діяча, поета і музиканта. Маючи універсальну освіту, батько сам ознайомив Хрістіана з основами математики та механіки. Своє навчання Гюйгенс продовжив в університетах Лейдена та Бреди (1645—1649 рр.), після закінчення яких подорожував (він побував у Німеччині, Франції та Англії). Математичне обдарування Гюйгенса проявилося рано: ще юнаком, вивчаючи твори Архімеда, Декарта та Мерсенна, він починає і свої дослідження у цій галузі науки. Повернувшись після подорожі на батьківщину, Гюйгенс опублікував багато оригінальних праць з математики («Теореми про квадратуру гіперболи, еліпса та кола і центр ваги їхніх частин», 1651 р. та ін.). Причетний Гюйгенс і до перших розробок основ теорії ймовірностей (трактат «Про розрахунки під час гри в кості», 1657 р.).

З 1650 р. Гюйгенс намагається вирішити багато проблем з оптики та астрономії. Тоді у розпорядженні астрономів уже був телескоп, теорію якого вперше дав Й. Кеплер («Оптичні дослідження», 1612 р.). У середині XVII ст. найбільш поширеними були телескопи системи Галілея; проте при великому збільшенні (понад 30) зображення небесних тіл були дуже нестійкі та розмиті. Через це використання таких інструментів практично не давало ніякого виграшу. Згодом з’ясувалось, що однією з причин цієї вади є велика кривизна поверхонь лінз, внаслідок чого промені не збираються в одній точці. Очевидно, що поліпшити якість зображення можна, використавши довгофокусні (з малою кривизною поверхонь) лінзи. Відтоді як професіонали, так і аматори почали виготовляти телескопи більшої довжини. Серед них — І Гюйгенс; разом із своїм братом Костянтином він виготовив 12-футовий (близько 366 см) телескоп; цей інструмент був значно потужніший, ніж телескопи попередників Гюйгенса; навівши його на Сатурн, вчений помітив слабеньку зірочку біля його диска, яка перемішувалася разом з планетою. Це був супутник Сатурна, згодом названий Титаном. За допомогою свого телескопа та подальших детальних обчислень Гюйгенс встановив, що період обертання цього супутника навколо планети — 16 діб 4 год. Результати своїх досліджень вчений опублікував у брошурі «Нові спостереження супутників Сатурна» (1656 р.).

З цією планетою-гігантом зв’язане ще одне важливе дослідження Гюнгенса: виготовивши потужніший телескоп (фокусна відстань — 24 фути) та неодноразово спостерігаючи Сатурн, він помітив невеликі дивні об’єкти, які то зникали, то з’являлися знову. Про них повідомляв ще Галілей (1610 р.), проте за півстоліття нікому не вдалося з’ясувати їхню природу. Розмірковуючи над цим явищем, Гюйгенс невдовзі доходить висновку, що навколо Сатурна обертається кільце; оскільки в певні моменти воно зовсім невидиме то його товщина незначна. У праці «Система Сатурна» (1659 р., Гаага) Гюйгенс так повідомляє про результати своїх досліджень: «Сатурн оточений тонким плоским кільцем, яке ніде не дотикається до нього І нахилене до екліптики». Свої висновки вчений доповнив малюнками, де наочно пояснювалася зміна фаз кільця: завдяки малій товщині воно невидиме, коли повернуте ребром до земного спостерігача (або до Сонця) а поблизу цих положень кільце спостерігається як два придатки. Так виняткова проникливість голландського вченого допомогла розгадати одну з найцікавіших таємниць нашої планетної системи.

Гюйгенсу належать і деякі інші відкриття в астрономії: він виявив смуги на Юпітері, полярні шапки на поверхні Марса, відкрив туманність у сузір’ї Оріона. 1684 р. вчений сконструював так званий негативний окуляр, що складається з двох плоскоопуклих лінз, повернутих опуклими поверхнями до об’єктива; окуляр набув широкого застосування під час візуальних спостережень. Вагомий внесок Гюйгенса й у вирішенні проблеми вимірювання часу: запропонована ним (1656 р.) схема годинника з маятником сприяла перевороту в мистецтві точного астрономічного спостереження. (Принагідно згадаємо, що подібне відкриття зробив Галілей, проте маятник Галілея був придатний для вимірювання лише коротких проміжків часу, оскільки його не доповнював механізм для підтримки безперервного руху.) Маятниковий годинник Гюйгенса як автоматичний пристрій для підрахунку числа коливань став точним вимірювальним приладом того часу. Його використання давало змогу обчислювати кутову відстань між зорями, фіксуючи часові проміжки між їхніми кульмінаціями.

Власне астрономічні праці — це невелика частка внеску Гюйгенса в науку. Немало важливих досліджень він провів і в різних галузях фізики. Так, у другому виданні книжки «Маятникові годинники» (1673 р., Париж) викладено цінні результати детально розробленої ним теорії маятника та суміжних питань, що пов’язані з рухом тіла по колу та кривих іншої форми. Одержане Гюйгенсом співвідношення між періодом коливання, довжиною маятника та прискоренням вільного падіння давало змогу виміряти останнє значно точніше, ніж у дослідах над тілами, що вільно падають. Крім того, досліджуючи коловий рух, вчений дійшов висновку, що на тіло, яке рухається по колу, діє деяка сила, спрямована до центра, величина якої залежить від швидкості тіла та радіуса кола. Цей результат мав неабияке значення для пояснення руху планет навколо Сонця. Багато досліджень Гюйгенса пов’язано з розробкою теорії світла; вчений вважав його хвилями, що поширюються в світовому ефірі («Трактат про світло», 1690 р.); така модель давала змогу пояснити явища відбивання та заломлення світла.

Широко відомий трактат вченого «Космотеорос» (1698 р.), де в науково-популярній формі викладено основні твердження геліоцентричної системи світу та погляди Гюйгенса на ідею множинності та населеності світів у космосі. Додамо, що 1717 р. цю працю за наказом Петра І видали російською мовою під назвою «Книга світогляду, або Думка про небесно-земні глобуси та їхні прикраси».

Хрістіан Гюйгенс, безперечно, один з найталановитіших, глибокодумних та найактивніших дослідників Нового часу. Він відомий як видатний вчений у сфері математики і теоретичної фізики, талановитий винахідник у механіці та вмілий спостерігач в астрономії. Численні дослідження Гюйгенса в різних галузях науки свідчать про його багатосторонні знання та широкі інтереси. 1663 р. Гюйгенса обрано першим іноземним членом Лондонського королівського товариства, з 1666 р. він — член Паризької академії наук; 1672 р. Гюйгенс брав участь у створенні Паризької обсерваторії.
Астрономічний календар 1995 р.

Подякували

4 :ds40a, Edward, Marafon333, Андрій1939

[Edward]

В оптиці Гюйгенс запропонував не тільки хвильову модель світла (для пояснення явищ інтерференції та дифракції), а також у перше розрахував лінзу з мінімальною сферичною аберацією(лінза в співвідношенням кривизни поверхонь 6/1). Зараз ця лінза зветься лінзою розрахованою на мінімум сферичної аберації і використовується у різноманітних конденсорах і. т.п. Виготовивши на основі цього об'ектив він зробив висновок, що хроматизм на порядок перевищує сферичну аберацію такого об'єктива. Також він запропонував схему окуляра, який і досі носить його ім'я . У прикладні механіці він запропонував принцип поршньового ДВГ, на 300 років випередивши свій час.
В загалі, Гюйгенс був одним з з самих продуктивних вчених свого часу.

ПМ. Згадуючи Християна, не забуваємо і про його брата Миколу, який був оптиком і виготовляв багато лінз до оптичних приладів.(Тільки мав дурну звичку підписувати свою роботу алмазом прямо по поліровані поверхні лінз )

Подякували

3 :SP, Marafon333, tlgleonid

[SIDEROCRATOR]

В оптиці Гюйгенс запропонував не тільки хвильову модель світла (для пояснення явищ інтерференції та дифракції), а також у перше розрахував лінзу з мінімальною сферичною аберацією(лінза в співвідношенням кривизни поверхонь 6/1). Зараз ця лінза зветься лінзою розрахованою на мінімум сферичної аберації і використовується у різноманітних конденсорах і. т.п. Виготовивши на основі цього об'ектив він зробив висновок, що хроматизм на порядок перевищує сферичну аберацію такого об'єктива. Також він запропонував схему окуляра, який і досі носить його ім'я . У прикладні механіці він запропонував принцип поршньового ДВГ, на 300 років випередивши свій час.
В загалі, Гюйгенс був одним з з самих продуктивних вчених свого часу.

ПМ. Згадуючи Християна, не забуваємо і про його брата Миколу, який був оптиком і виготовляв багато лінз до оптичних приладів.(Тільки мав дурну звичку підписувати свою роботу алмазом прямо по поліровані поверхні лінз )

То була звичка у всіх оптиків того часу, так робили всі інші майстри
вона навіть до 20 ст дожила, але змінилася, в совку часто шофери на лобовому склі і фарах десь в уголку видряпували номери машини

[Edward]

В оптиці Гюйгенс запропонував не тільки хвильову модель світла (для пояснення явищ інтерференції та дифракції), а також у перше розрахував лінзу з мінімальною сферичною аберацією(лінза в співвідношенням кривизни поверхонь 6/1). Зараз ця лінза зветься лінзою розрахованою на мінімум сферичної аберації і використовується у різноманітних конденсорах і. т.п. Виготовивши на основі цього об'ектив він зробив висновок, що хроматизм на порядок перевищує сферичну аберацію такого об'єктива. Також він запропонував схему окуляра, який і досі носить його ім'я . У прикладні механіці він запропонував принцип поршньового ДВГ, на 300 років випередивши свій час.
В загалі, Гюйгенс був одним з з самих продуктивних вчених свого часу.

ПМ. Згадуючи Християна, не забуваємо і про його брата Миколу, який був оптиком і виготовляв багато лінз до оптичних приладів.(Тільки мав дурну звичку підписувати свою роботу алмазом прямо по поліровані поверхні лінз )

...вона навіть до 20 ст дожила, але змінилася, в совку часто шофери на лобовому склі і фарах десь в уголку видляпували номери машини

То від жебрацтва

[Polaris]

В оптиці Гюйгенс запропонував не тільки хвильову модель світла (для пояснення явищ інтерференції та дифракції), а також у перше розрахував лінзу з мінімальною сферичною аберацією(лінза в співвідношенням кривизни поверхонь 6/1). Зараз ця лінза зветься лінзою розрахованою на мінімум сферичної аберації і використовується у різноманітних конденсорах і. т.п. Виготовивши на основі цього об'ектив він зробив висновок, що хроматизм на порядок перевищує сферичну аберацію такого об'єктива. Також він запропонував схему окуляра, який і досі носить його ім'я . У прикладні механіці він запропонував принцип поршньового ДВГ, на 300 років випередивши свій час.
В загалі, Гюйгенс був одним з з самих продуктивних вчених свого часу.

ПМ. Згадуючи Християна, не забуваємо і про його брата Миколу, який був оптиком і виготовляв багато лінз до оптичних приладів.(Тільки мав дурну звичку підписувати свою роботу алмазом прямо по поліровані поверхні лінз )

...вона навіть до 20 ст дожила, але змінилася, в совку часто шофери на лобовому склі і фарах десь в уголку видляпували номери машини

То від жебрацтва

Гарна ідея, щоб не вкрали оптику, і на якість зображення не впливає.

[SIDEROCRATOR]

В оптиці Гюйгенс запропонував не тільки хвильову модель світла (для пояснення явищ інтерференції та дифракції), а також у перше розрахував лінзу з мінімальною сферичною аберацією(лінза в співвідношенням кривизни поверхонь 6/1). Зараз ця лінза зветься лінзою розрахованою на мінімум сферичної аберації і використовується у різноманітних конденсорах і. т.п. Виготовивши на основі цього об'ектив він зробив висновок, що хроматизм на порядок перевищує сферичну аберацію такого об'єктива. Також він запропонував схему окуляра, який і досі носить його ім'я . У прикладні механіці він запропонував принцип поршньового ДВГ, на 300 років випередивши свій час.
В загалі, Гюйгенс був одним з з самих продуктивних вчених свого часу.

ПМ. Згадуючи Християна, не забуваємо і про його брата Миколу, який був оптиком і виготовляв багато лінз до оптичних приладів.(Тільки мав дурну звичку підписувати свою роботу алмазом прямо по поліровані поверхні лінз )

...вона навіть до 20 ст дожила, але змінилася, в совку часто шофери на лобовому склі і фарах десь в уголку видляпували номери машини

То від жебрацтва

Гарна ідея, щоб не вкрали оптику, і на якість зображення не впливає.

то не від хорошого життя було
увів у практику автографи на склі Євстахіо Дівіні в середині 17 століття, коли в Італії були популярні змагання телескопів "Paragoni" тоді всі охочі присилали свої інструменти для участі.

[Edward]

В оптиці Гюйгенс запропонував не тільки хвильову модель світла (для пояснення явищ інтерференції та дифракції), а також у перше розрахував лінзу з мінімальною сферичною аберацією(лінза в співвідношенням кривизни поверхонь 6/1). Зараз ця лінза зветься лінзою розрахованою на мінімум сферичної аберації і використовується у різноманітних конденсорах і. т.п. Виготовивши на основі цього об'ектив він зробив висновок, що хроматизм на порядок перевищує сферичну аберацію такого об'єктива. Також він запропонував схему окуляра, який і досі носить його ім'я . У прикладні механіці він запропонував принцип поршньового ДВГ, на 300 років випередивши свій час.
В загалі, Гюйгенс був одним з з самих продуктивних вчених свого часу.

ПМ. Згадуючи Християна, не забуваємо і про його брата Миколу, який був оптиком і виготовляв багато лінз до оптичних приладів.(Тільки мав дурну звичку підписувати свою роботу алмазом прямо по поліровані поверхні лінз )

...вона навіть до 20 ст дожила, але змінилася, в совку часто шофери на лобовому склі і фарах десь в уголку видляпували номери машини

То від жебрацтва

Гарна ідея, щоб не вкрали оптику, і на якість зображення не впливає.

... на якість зображення впливає все

[SIDEROCRATOR]

В оптиці Гюйгенс запропонував не тільки хвильову модель світла (для пояснення явищ інтерференції та дифракції), а також у перше розрахував лінзу з мінімальною сферичною аберацією(лінза в співвідношенням кривизни поверхонь 6/1). Зараз ця лінза зветься лінзою розрахованою на мінімум сферичної аберації і використовується у різноманітних конденсорах і. т.п. Виготовивши на основі цього об'ектив він зробив висновок, що хроматизм на порядок перевищує сферичну аберацію такого об'єктива. Також він запропонував схему окуляра, який і досі носить його ім'я . У прикладні механіці він запропонував принцип поршньового ДВГ, на 300 років випередивши свій час.
В загалі, Гюйгенс був одним з з самих продуктивних вчених свого часу.

ПМ. Згадуючи Християна, не забуваємо і про його брата Миколу, який був оптиком і виготовляв багато лінз до оптичних приладів.(Тільки мав дурну звичку підписувати свою роботу алмазом прямо по поліровані поверхні лінз )

...вона навіть до 20 ст дожила, але змінилася, в совку часто шофери на лобовому склі і фарах десь в уголку видляпували номери машини

То від жебрацтва

Гарна ідея, щоб не вкрали оптику, і на якість зображення не впливає.

... на якість зображення впливає все

Тогочасне скло годилося хіба що для пляшок, а про лінзи то й поготів