Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
17 Лютого 2025, 15:18:27

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

У 1986, NASA надрукувала чудовий фотоатлас комети Галея появи 1910 року. Це найбільш повне видання такого типу.
-Чия астрономія краща?
-наса! (з прищуром)

Хороша книжка, мав нагоду її погортать

Я взагалі дивуюсь, як у ті часи, вони примудрилися зібрати стільки знімків, розкиданих по багатьох обсерваторіях по усьому світі. Велику роботу виконали.

Тоді ж астрономи теж між собою спілкувалися

[SIDEROCRATOR]

17 травня 1836 року народився англійський астроном Джо́зеф Но́рман Ло́к’єр (1836-1920)

 Освіту здобув у приватних навчальних закладах. З 1857 року служив клерком у військовому відомстві, з 1870 року — секретар урядової комісії з науки, потім працював у відділі науки і мистецтва в Південному Кенсінгтоні. З 1881 — професор астрофізики в Королівському коледжі, в 1885-1913 — директор Обсерваторії сонячної фізики цього коледжу в Південному Кенсінгтоні. З 1913 року працював у приватній обсерваторії в Сідмуті, яка після його смерті стала називатися Обсерваторією імені М. Лок’єра.

Лок'єр більш відомий як Піонер спектроскопічного вивчення Сонця і зірок. Надавав особливого значення паралельним астрономічними спостереженнями і лабораторним експериментам.
У 1866 почав спектральні спостереження сонячної поверхні і відзначив зміни в спектрі при переході від диска до плям, подібні змінам при переході від іскрового спектру до дугового в лабораторії. Інтерпретував ці зміни на основі своєї гіпотези дисоціації атомів при підвищенні температури. У розвитку цієї гіпотези близько підійшов до ідеї іонізації атомів.
 У 1866 році розробив ідею методу спостереження протуберанців поза затемненням і в 1868 році вперше застосував цей метод на практиці (одночасно з П’єром Жансеном, який незалежно відкрив той же метод).

18 серпня 1868 французький вчений П'єр Жансен, перебуваючи під час повного сонячного затемнення в індійському місті Гунтур, вперше досліджував хромосферу Сонця. Жансену вдалося налаштувати спектроскоп таким чином, щоб спектр корони Сонця можна було спостерігати не тільки під час затемнення, а й у звичайні дні. На наступний же день спектроскопія сонячних протуберанців наряду з лініями водню — синьою, зелено-блакитною і червоною — виявила дуже яскраву жовту лінію, спочатку прийняту Жансеном та іншими спостерігавшими її астрономами за лінію D натрію. Жансен негайно написав про це до Французької Академії наук. Згодом було встановлено, що яскраво-жовта лінія в сонячному спектрі не збігається з лінією натрію і не належить жодному з раніше відомих хімічних елементів.

Через два місяці, 20 жовтня, англійський астроном Норман Лок'єр, не знаючи про досліди французького колеги, також провів дослідження сонячного спектру. Виявивши невідому жовту лінію з довжиною хвилі 588 нм (більш точно 587,56 нм), він позначив її D3, так як вона була дуже близько розташована до фраунгоферових ліній D1 (589,59 нм) і D2 (588,99 нм) натрію. Через два роки Лок'єр пояснив її походження присутністю на Сонці нового елементу та спільно з англійським хіміком Едвардом Франкландом, у співпраці з яким він працював, запропонував дати новому елементу назву «гелій» (від дав.-гр. ἥλιος — «сонце»).

Цікаво, що листи Жансена і Лок'єра прийшли до Французької Академії наук в один день — 24 жовтня 1868, однак лист Лок'єра, написаний ним чотирма днями раніше, прийшов на кілька годин раніше. На наступний день обидва листи були зачитані на засіданні Академії. На честь нового методу дослідження протуберанців Французька академія вирішила викарбувати медаль. На одній стороні медалі були вибиті портрети Жансена і Лок'єра над схрещеними гілками лавра, а на іншій — зображення міфологічного бога Сонця Аполлона, на колісниці запряженою четвіркою коней.

Лок'єр також розробив схему зоряної еволюції, яка, хоч і була заснована на помилковій метеорній гіпотезі походження та розвитку зірок і на гіпотезі дисоціації атомів, дозволила йому створити першу спектральну класифікацію, що підкреслювала значення температури атмосфери зірки для характеру її спектру. Виконав ряд досліджень з вивчення зв’язку між погодою на Землі і сонячною активністю.
Першим серйозно підійшов до питання про астрономічне призначення мегалітичних пам’яток (Стоунхендж і інші) на території Великобританії. У 1870—1905 роках очолював вісім експедицій для спостереження повних сонячних затемнень.

У 1869 році заснував широко відомий загальнонауковий щотижневий журнал Nature і був його редактором до кінця життя. Автор багатьох книг з фізики Сонця і зірок.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

95 років тому 19 травня 1929р. Народився  французький астроном Жан Ковалевський (1929-2018)
Ковалевський народився 18 травня 1929 р. у м. Нейї-сюр-Сен, що поблизу Парижа. Закінчивши (1954) Вищу нормальну школу (Парижі), працював упродовж 1954—1960 рр. у Паризькій обсерваторії. У 1960—1971 рр. — завідувач відділу ефемерид і небесної механіки в Бюро довгот у Парижі. Був куратором (у 1960-х роках) програми досліджень, що виконувались з допомогою окремих французьких штучних супутників Землі. Протягом 1971—1978 рр. — керівник групи «Космічна геодезія» в Медонскій обсерваторії. У 1960—1974 рр. також викладав у Паризькому університеті. Засновник і перший директор (1974—1982) Центру з вивчення проблем геодинаміки та астрономії (Centre d'Etudes et de Recherches en Geodynamique et Astronomie, CERGA) в Грасі (знову був на цій посаді в 1988—1992 роках). Протягом 1981—1997 — керівник міжнародного консорціуму FAST з обробки даних спостережень, виконаних Європейським астрометричним супутником HIPPARCOS.

Галузь наукових інтересів Жана Ковалевського — небесна механіка, астрометрія, космічна геодезія. Розробив аналітичну теорію руху штучних супутників Землі. Досліджував рух супутника Юпітера Пасіфе, розробив новий чисельно-аналітичний метод для побудови теорії його руху. Поліпшив методи обчислення ефемерид, заснував у французькій службі ефемерид дослідницьку школу з небесної механіки. Виконав великий цикл робіт, присвячених дослідженню фундаментальних астрономічних сталих, систем координат, які застосовують в геодинаміці, визначенню мас планет і динаміці системи Земля — Місяць. Першим у Франції застосував доплеровські методи вимірювань в геодинаміці.

Очолював Міжнародний координаційний центр з виконання експериментів з використанням лазерної локації небесних об’єктів для цілей геодинаміки. Президент Французького астрономічного товариства (1970—1973),  секції астрономії Національного центру наукових досліджень (1971—1975), Національного французького комітету з астрономії (1974—1977). Президент Національного бюро з метрології (1995—2004). Президент (1997—2004) Міжнародного комітету мір і ваг.

[WEST]

Видатний французський вчений. Але ім я наче французське, а призвище чи українське, чи білоруське, чи польске. Чому?

[Edward]

Видатний французський вчений. Але ім я наче французське, а призвище чи українське, чи білоруське, чи польске. Чому?

Тому, що поляки служили ще у військах Наполеона, їх багато втекло з російської окупації.  Але, це мабудь не має особливого значення. Був же в німців генерал Фьодор фон Бок, жаль, москву не узяв

[SIDEROCRATOR]

27 травня 1821 р. було засновано Миколаївську Астрономічну обсерваторію, одну з найстаріших у східній Європі.

Миколаївська астрономічна обсерваторія заснована в 1821 р. адміралом Олексієм Самуїловичом Грейгом як морська обсерваторія, з метою забезпечення Чорноморського флоту часом, картами та навчання морських офіцерів астрономічним методам орієнтування. Місцем для будівництва обсерваторії була обрана вершина Спаського кургану — найвищий пагорб м. Миколаєва (52 м), автором проекту головного будинку був головний архітектор Чорноморського адміралтейства Федір Іванович Вунш (1770–1836). За рекомендацією Василя Яковича Струве на пост першого директора був призначений Карл Христофорович Кнорре (1801–1883), якому тоді ще не було й 20 років. Одночасно з діяльністю з підготовки морських офіцерів він почав займатися науковими астрономічними дослідженнями, відомий в історії астрономії як автор 5-го аркуша зоряної карти Берлінської академії наук, за допомогою якої потім були відкриті малі планети 5 Астрея і 8 Флора. К. Кнорре пробув на посаді директора обсерваторії 50 років. Астрономічні дослідження в Обсерваторії були продовжені Другим директором Іваном Єгоровичем Кортацці (1837–1903), який створив каталог положень зірок, згодом названий «Миколаївська зона». У морський період діяльності обсерваторії К. Х. Кнорре і І. Є. Кортацці були виконані гідрографічні роботи на Азовському, Чорному і Мармуровому морях, проведені описи та визначені більш точні географічні координати багатьох опорних пунктів карт зазначених морів. Флот був забезпечений точними інструментами і досконалими методами визначення часу (довготи) і широти.
До 1911 року обсерваторія перебувала в Морському міністерстві, з 1912 по 1991 рр. МАО — південне відділення Пулковської обсерваторії. Головним завданням обсерваторії в цей період було поширення системи Пулковських абсолютних зоряних каталогів на південне небо і виконання регулярних спостережень Сонця та тіл Сонячної системи. Для оснащення нового відділення з Одеси були перевезені Вертикальний круг Репсольда і пасажний інструмент Фрейберга-Кондратьєва. У період найбільших потрясінь у житті нашого суспільства: Першої Світової війни, революції, громадянської війни, обсерваторії вдалося пережити і зберегти статус наукової установи, її директором був Борис Павлович Остащенко-Кудрявцев (1879–1956). Відродження обсерваторії після важких випробувань пов'язано з ім'ям четвертого директора Леоніда Івановича Семенова (1878–1965), який очолив обсерваторію в 1923 році. У 1931 році в МАО була створена високоточна Служба часу, яка брала участь у національних і міжнародних програмах з визначення точного часу, а в 1935 році обсерваторія була включена в систему установ Академії наук СРСР як Пулковського відділення.

У роки німецько-радянської війни з серпня 1941 по березень 1944 року обсерваторія перебувала у зоні німецької окупації. Директору Л. І. Семенову вдалося зберегти її від серйозних пошкоджень і руйнувань. У роки повоєнного відродження директором обсерваторії (в 1951 році) призначається Яків Юхимович Гордон (1912–1978). У 1955 році до Миколаєва з Пулкова було перевезено меридіанне коло Репсольда, на якому після відновлення і ряду модернізацій протягом 40 років велися різні спостережувальні програми. У 1961 році після введення в дію перевезеного також з Пулкова зонного астрографа фірми «Карл Цейс» в МАО почалася історія фотографічної астрометрії. Миколаївські фотографічні спостереження тіл Сонячної системи знаходяться в числі одних з найточніших у світі. У 1957–1969 роках проводилися візуальні і фотографічні спостереження ШСЗ для визначення їх орбіт. А в 70-80-ті роки обсерваторія була ініціатором і основним виконавцем декількох наукових експедицій для спостережень в умовах полярної ночі на острові Західний Шпіцберген, в умовах високогір'я на Кавказі. У загальній складності в МАО було створено близько 35 різних каталогів положень небесних світил. У 1978 році директором обсерваторії стала Римма Тимофіївна Федорова (1934 р.н.), яку в 1986 році змінив на цій посаді нинішній директор Геннадій Іванович Пінігін (1943 р.н.).

У 1992 році Миколаївська астрономічна обсерваторія здобула статус самостійної наукової установи, в 2002 році отримала офіційний статус науково-дослідного інституту. Зберігаючи свої наукові традиції, МАО розширила тематику досліджень в області астрономічного приладобудування і дослідження навколоземного простору. У 1995 році в МАО створено і введено в дію автоматичний телескоп з ПЗЗ приймачем Аксіальний меридіанний круг (АМК), який в 1999 році був включений до списку об'єктів, що становлять національне надбання України. Після модернізації та оснащення ПЗС приймачем зонний астрограф був перейменований в мультиканальний телескоп (МКТ). У 2004 році був введений в експлуатацію Швидкісний автоматичний комплекс (ШАК), на якому ведуться регулярні спостереження об'єктів ближнього космосу в рамках участі у виконанні Національної космічної програми України з контролю та аналізу космічної обстановки. У 2009 році створено перший в Україні мобільний телескоп «Мобітел», що складається з чотирьох самостійних монтувань, оснащених сучасними ПЗЗ камерами і системою програмного керування в режимі віддаленого доступу. Проводиться перспективна робота по створенню Миколаївської віртуальної обсерваторії (НікВО) в рамках створення Української національної віртуальної обсерваторії.

Подякували

2 :Edward, Jacques

[Edward]

У нашу бутність в КАО, Ігор Набока їздив до Миколаївської обсерваторії і вивчав АМК. У КАО був проект модернізації свого мерідианного кола на манер АМК, але швидкий прогрес у космічні астрометрії перекреслив цей проект. Взагалі, це добре,  бо наше мерідианне коло зберігло свій первинний, історичний вигляд. Хоча Ігор добряче попрацював над кресленнями....
 Унизу, ювілейні п'ять гривень присвячені Миколаївські обсерваторіі

Подякували

7 :SIDEROCRATOR, Naboka Igor, ds40a, rgb, Саша Наумов, Stalker, Chepurny

[Naboka Igor]

У нашу бутність в КАО, Ігор Набока їздив до Миколаївської обсерваторії і вивчав АМК. У КАО був проект модернізації свого мерідианного кола на манер АМК, але швидкий прогрес у космічні астрометрії перекрислив цей проект. Взагалі, це добре,  бо наше мерідианне коло зберігло свій первинний історичний вигляд. Хоча Ігор добряче попрацював над кресленнями....
 Унизу ювілейні п'ять гривень присвячені Миколаївські обсерваторіі

Так, було. Були й креслення та нові скляні кола. Після відрядження провели нараду, де мене запитали, чи варто робити реконструкцію. Я висловив свою думку, що завдання цікаве, але історична цінність оригінального інструменту набагато вища. Думка була прийнята мовчки і нарада закінчилася. Іноді каже не розум, а серце, не шкодую зовсім.

Подякували

8 :rgb, Edward, SP, ds40a, Саша Наумов, Stalker, SIDEROCRATOR, Chepurny

[SIDEROCRATOR]

У нашу бутність в КАО, Ігор Набока їздив до Миколаївської обсерваторії і вивчав АМК. У КАО був проект модернізації свого мерідианного кола на манер АМК, але швидкий прогрес у космічні астрометрії перекрислив цей проект. Взагалі, це добре,  бо наше мерідианне коло зберігло свій первинний історичний вигляд. Хоча Ігор добряче попрацював над кресленнями....
 Унизу ювілейні п'ять гривень присвячені Миколаївські обсерваторіі

Так, було. Були й креслення та нові скляні кола. Після відрядження провели нараду, де мене запитали, чи варто робити реконструкцію. Я висловив свою думку, що завдання цікаве, але історична цінність оригінального інструменту набагато вища. Думка була прийнята мовчки і нарада закінчилася. Іноді каже не розум, а серце, не шкодую зовсім.

На тому меридіанному колі спостерігали десь до 1997 р.

[Naboka Igor]

У нашу бутність в КАО, Ігор Набока їздив до Миколаївської обсерваторії і вивчав АМК. У КАО був проект модернізації свого мерідианного кола на манер АМК, але швидкий прогрес у космічні астрометрії перекрислив цей проект. Взагалі, це добре,  бо наше мерідианне коло зберігло свій первинний історичний вигляд. Хоча Ігор добряче попрацював над кресленнями....
 Унизу ювілейні п'ять гривень присвячені Миколаївські обсерваторіі

Так, було. Були й креслення та нові скляні кола. Після відрядження провели нараду, де мене запитали, чи варто робити реконструкцію. Я висловив свою думку, що завдання цікаве, але історична цінність оригінального інструменту набагато вища. Думка була прийнята мовчки і нарада закінчилася. Іноді каже не розум, а серце, не шкодую зовсім.

На тому меридіанному колі спостерігали десь до 1997 р.

Якщо є бажання та час, зібрати інформацію, хто приїжджав до КАО, у якому волохатому році та за два тижні у підвалі нерізав нові високоточні шкали на колах, з яким обладнанням, чи рукопашну? Буду дуже вдячний. Т.я. чув мимохіть і шкодую, що не уточнив сам.

[Edward]

Шо стосується того як, то це було так: ділили за допомогою колеса та мікрометричного гвинта і ще декількох приспособ (подільні диски і рухома каретка і т.п.)
Оте унутрішнє коло - лімб що ділиться, а велике-шестерня за допомогою якої і виконується ділення. Це оригінальна подільна машина Джесі Рамсдена, аналогічним пристроєм користувалися до початку ХХ сторіччя.

Подякували

3 :ds40a, rgb, SIDEROCRATOR

[Edward]

Доречі, є чудова книжка Алана Чапмана "Розділені кола" де розглянута історія кутових вимірювань в астрономії на протязі 4 віків. Там також розписано дещо з технології виготовлення кутовмиірювальних приладів та підвищення іх точності.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

30 травня 1857 р. народився видатний угорський астроном та один з піонерів астрофотографії Євген Готард (1857-1909).

Євген Готард був одним з перших астрофізиків в Угорщині.
Навчався в гімназії в Сомбатхей в 1875 перейшов до Polytechnische-Hochschule у Відні, отримавши диплом змашинобудування в 1879. У Відні він також вивчав геодезію і астрономію, отримуючи досвід в астрономічній обсерваторії інституту.
Готард потім відвідував університети в Західній Європі, перш ніж він зупинився на кар'єрі. Його супроводжували, його друг Міклош Конкой Tеге також майбутній астроном.
Коли Готард в кінці кінців повернувся в родовий маєток в Herény, його намір полягав в тому, щоб побудувати фізичну лабораторію. Однак, його товариш Міколош Конкой Tеге і його брат, Шандор фон Готард, наполягли на будівництві астрофізичної обсерваторії в Herény (нині передмістя Сомбатхей).
Перші спостереження з обсерваторії були зроблені з нового купола восени 1881. Після того, як вона була закінчена в 1882 році, обсерваторія була обладнана  державою  найсучаснішими інструментами. Через кілька років, програма обсерваторії зорієнтувалась на розвиток фотографічних і спектрографічних методів і їх застосування в астрономії.

Обсерваторія Готарда


10 дюймовий астрограф обсерваторії Готарда


Готард зробив піонерські дослідження по застосуванню фототехніки в астрономії. Він сфотографував перші позагалактичні наднові, S Андромеди (SN 1885 А)
 Він виявив центральну зірку туманності Кільця (M57, планетарна туманність Ліри) на фотопластинці в 1886. Порівняння спектра nova Aurigae 1892 р зі спектрами кількох туманностей та інших астрономічних об'єктів, отриманих з тим же кварцовим спектрографом дозволило йому визначити з упевненістю кілька яскравих ліній, які з'явилися як в спектрі нової зірки і туманності. Подібні дослідження, проведені для Нової Персея (1901) з об'єктивною призмою, а також з допомогою кварцового спектрографа, показали, що нова, що проходить через кілька певних стадій розвитку. На основі цих спостережень Готард дійшов висновку, що нова газоподібна оболонка, очевидно, викинута з зірки.

Спектр нової Візничого

Готард опублікував свої астрофізичні спостереження в основному в Astronomische Nachrichten. Переклади цих статей були опубліковані також в віснику астрономії та астрофізики і Monthly Notices Королівського астрономічного товариства.

Готард опублікував кілька книг угорською мовою про сучасні методи спостережень в астрономії.
Готард також був винахідником інструментів для фотографування.

Детальніше про Готарда можна почитати тут:
https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=11&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjl3OGfhZfUAhVmD5oKHVcNDVMQFghJMAo&url=http%3A%2F%2Fwww.narit.or.th%2Fen%2Ffiles%2F2012JAHHvol15%2F2012JAHH...15..105V.pdf&usg=AFQjCNGl9sdu-r14U-kuJ7wVKLAyf3vlPA

Подякували

2 :Edward, rgb

[SIDEROCRATOR]

105 років тому 29 травня 1919 р. було підтверджено теорію відносності  Ейнштейна.
Ця чудова ідея прийшла Ейнштейну в 1911 році, а вже в 1915 він закінчив формулювання Загальної теорії відносності, яка дозволила точно спрогнозувати кут викривлення світла зірок, що проходять через гравітаційне поле Сонця.

Теорію було неможливо перевірити вдень ​​в нормальних умовах, тому що вдень зір не видно. Але під час повного сонячного затемнення, особливо, якщо воно тривале, небо стає досить темним, щоб зірки на ньому були помітні. У 1916 році було відповідне затемнення, але через події Першої світової війни не вдалось провести необхідні спостереження. У 1918 році повне затемнення проходило по території США, але хмари завадили спостереженнями, зірвавши плани Військово-морської обсерваторії США.
Нарешті в 1919 р. випало вдале повне затемнення, і Астроном  Артур Еддінгтон нарешті перевірив загальну теорію відносності Ейнштейна, спостерігаючи явне відхилення зірок від їх нормальних положень під час сонячного затемнення. Це відбувається тому, що, згідно теорії Ейнштейна, шлях світла зігнутий гравітацією, коли він подорожує близько до масивного об'єкта, як наше Сонце.
Тоді світло з фонових зірок, найближчих до краю Сонця, зігнуте, і ці зірки, перебувають у дещо інших позиціях порівняно з тим, коли вони спостерігаються в інші часи.

Результат базувався на вимірах, здійснених двома експедиціями з Великобританії, однією на о. Прінсіпі біля західного узбережжя Африки, а іншої -  в Бразилії. Два місця були обрані для збільшення шансів на успіх і для забезпечення хороших умов для спостереження затемнення.
Фото повної фази затемнення з Бразилії

суть теорії Енштейна


Теорія фундаментально змінила наше розуміння фізики та астрономії. Теорія відносності має важливе значення для правильного функціонування систем GPS, які, у свою чергу, покладаються на багато загальних застосувань, включаючи системи супутникової навігації автомобіля (SatNav), прогнозування погоди, а також допомогу у разі стихійних лих та аварійних служб.

Подякували

2 :Edward, rgb

[SIDEROCRATOR]

260 років тому Шарль Мессьє відкрив кульове скупчення М 10 в сузірї Змієносця.

Це яскраве кульове скупчення в центрі Змієносця доступно для спостережень літніми короткими ночами. Його можна помітити навіть у бінокль, проте, краще використовувати телескоп. У телескоп середньої апертури (127—180 мм) М10 розділяється на зірки і здається, що його ядро зміщене щодо гало. Так виглядають голови комет. При великих апертурах (від 350 мм) видна подвійність ядра і пара зоряних гілок, що радіально виходять з ядра.

Об'єкт був виявлений Мессьє 29 травня 1764 року, який каталогізував його як номер 10 у своєму каталозі і описав його як " туманність без зірок". У 1774 році німецький астроном Йоганн Елерт Боде так само назвав його "туманним клубком без зірок; дуже блідим".

Подякували

3 :gordon2903, rgb, ds40a

[SIDEROCRATOR]

365 років тому 3 червня 1659 р. народився Девід Грегорі - шотландський оптик, математик та астроном(1659-1708).


Народився в Абердіні в сім'ї Девіда Грегорі-старшого та Джин Вокер. Девід був четвертим із 15 їхніх дітей. Близько 1675 року закінчив Абердинський Маршалл-коледж і під впливом дядька Джеймса всерйоз зацікавився математикою. В 1675 помер дядько Джеймс, залишивши весь свій архів племіннику, і Девід старанно зайнявся його вивченням. У 1689—1681 роках він здійснив подорож Європою, переважно до Нідерландів і Франції; крім праць дядька, він познайомився з роботами Ферма і Декарта , а заодно з посібниками з астрономії та фізики.

З 1684 Грегорі отримав запрошення зайняти кафедру, де раніше викладав дядько Джеймс, і став в 24 роки професором Единбурзького університету. Він читав там лекції з оптики, геометрії, механіки та гідростатики. У 1684 році Грегорі опублікував статтю "Геометричне дослідження розмірів фігур" (" Exercitatio geometria de sizesione curvarum "), що розвиває роботи його дядька по нескінченних рядах, і надіслав копію Ньютону . У цій роботі міститься, зокрема, розвиток методу квадратур за допомогою нескінченних рядів.

У 1687 році побачило світ перше видання «Начал» Ньютона . Грегорі, який одержав від Ньютона екземпляр «Начал», став першим викладачем, який перебудував свій курс у дусі ідей нової, ньютонівської фізики (навіть Кембриджський університет , де математику викладав Ньютон, ще довго продовжував викладати античну натурфілософію).

Після « Славної революції » 1688 обстановка в Шотландії ускладнилася. Багато друзів Грегорі були прихильниками поваленого англійського короля Якова II , який за сумісництвом був шотландським королем Яковом VII. До 1690 року всі університетські викладачі Единбурга були зобов'язані скласти присягу на вірність нової влади; Грегорі відмовився. Крім того, державною церквою Шотландії в 1690 році була оголошена пресвітеріанська , в той час як Грегорі належав до Шотландської єпископальної церкви . Нарешті, ньютонівська фізика здобула в Англії широку і майже загальну підтримку; в результаті Грегорі прийняв рішення переселитися до Англії.

З 1691 Грегорі, за рекомендацією Ньютона, який охарактеризував Грегорі як «найбільшого математика Шотландії», став професором астрономії в Оксфордському університеті ( Балліол-коледж ), де наступного року захистив дисертацію. Літо, втім, він незмінно проводив у рідній Шотландії. В Оксфорді він заслужив репутацію чудового викладача.

У роки роботи в Оксфорді Грегорі багато мандрував. У Нідерландах він відвідав Йоганна Худде та Християна Гюйгенса (травень-червень 1693). В 1694 Грегорі зустрівся зі своїм кумиром Ньютоном і провів у нього кілька днів, обговорюючи можливі доопрацювання для другого видання «Почав». Ньютон також представив Грегорі двом найбільшим астрономам Англії — Флемстіду та Галлею.

У 1695 році Девід Грегорі опублікував статтю " Catoptricae et dioptricae sphericae elementa ". У ній він, спираючись на аналогію з людським оком, де двоопуклий кришталик стикається з увігнуто-опуклим склоподібним тілом (так що виходять дві лінзи з різними показниками заломлення ), запропонував на цьому принципі побудувати ахроматичні оптичні прилади. Згодом ця ідея була незалежно розвинена Ейлером (1747) і практично здійснена Джоном Доллондом в 1758 шляхом поєднання двоопуклою лінзи з кронгласса з опуклою лінзою з флінтгласса.



У ці роки почалася запекла суперечка Ньютона і Лейбніца про пріоритет у відкритті диференціального та інтегрального обчислення ; Девід Грегорі в цій суперечці незмінно підтримував пріоритет Ньютона, нагадуючи (як і друг Грегорі, Валліс ), що Лейбніц дізнався про нове числення з листа Джона Коллінза.

У 1699 році Грегорі, за підтримки Ньютона, був призначений вчителем математики юного герцога Глостерського , сина майбутньої королеви Анни, проте через рік хлопчик помер. У 1702 році Грегорі опублікував книгу «Елементи фізичної й геометричної астрономії» (« Astronomiae Physicae et Geometry elementa ») — перший посібник з питань теорії тяжіння та популярний виклад ньютонівської версії аналізу. Спочатку опублікована латиною з передмовою Ньютона, книга була перевидана в англійському перекладі в 1715 році. У 1703 році, відповідно до положення савільського професора, видав у оригіналі (греко-латинському) всі твори Евкліда, що дійшли до нашого часу ; до XIX століття, коли з'явилася реконструкція Йохана Гейберга , збірка Грегорі вважалася найкращим виданням Евкліда.
Astronomiae physicae et geometricae elementa,

В 1704 Грегорі переїхав з Оксфорда в Лондон. У цьому ж році побачила світ «Оптика» Ньютона; у передмові Ньютон повідомляє, що він навмисне затримував друкування книги, щоб не вступати в суперечки, і не публікував би її і довше, якби не наполягання друзів. Ньютон мав на увазі переважно суперечки з Гуком , який помер у 1703 році і тим самим відкрив шлях для друкування цієї важливої ​​праці. З записок Девіда Грегорі, виявлених в 1937 році, видно, що серед друзів, що умовили Ньютона опублікувати «Оптику», чільне місце займав і Грегорі.

В 1707, знову за підтримки Ньютона, був призначений на посаду управителя шотландського монетного двору. Грегорі провів кілька місяців в Единбурзі, працюючи над приведенням шотландської валюти у відповідність до англійської.

Подякували

2 :Edward, Jacques

[Edward]

Посилання на ахроматичність людського ока не вірне. Але спираючись на цю ідею, багато хто запропонував ідею ахроматизації лінзового об'єктива. Ахроматичний об'єктив, перший винайшов не Ейлер і не Доллонд, а Честер мюр Голл приблизно у 1729-30 роках, коли повторив експерименти Ньютона з призмами і відкрив різну дісперсію у різних матеріалів. Він же на основі своїх розрахунків замовив виготовлення перших об'єктивів, а також запропонував спосіб їх корекції, за допомогою поступових наближень. Нажаль, сучасні йому оптики проігнорували його рекомендації і лише Ейскоу виготовив невеличку партію  ахроматичних труб.
 Справедливісті заради, треба сказати,  що "метод флюкцій", що запропонував Ньютон був вкрай незручним. Лейбніц запропонував поняття похідної від функції та поняття інтеграла у сучасному для нас вигляді, це призвело до того, що навіть фанати ньютонівського способу швидко перейшли на методу Лейбниця. У цьому ж вигляді це счислення дожило до нашого часу. Лейбніц та Ньютон рівновеликі постаті для сучасної математики.

Подякували

3 :rgb, SIDEROCRATOR, SP

[SIDEROCRATOR]

8 червня 1625 року народився Джованні Доменіко Кассіні (італ. Giovanni Domenico Cassini, фр. Jean-Dominique Cassini; 8 червня 1625 - 14 вересня 1712) - італійський і французький астроном і інженер.

Народився в Перінальдо, освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Генуї і в абатстві Сан-Фруктуоз. У 1644-1650 роках працював в обсерваторії маркіза Мальвазіо в Панцано біля Болоньї, де продовжив астрономічну освіту під керівництвом Дж. Б. Річчолі і Ф. М. Грімальді. У 1650-1669 роках - професор астрономії в Болонському університеті. У 1669 році він переселився до Франції, де в 1671 році став директором щойно створеної (1667) за указом Людовика XIV Паризької обсерваторії і залишався на посаді директора до кінця життя. Обсерваторія мала у своєму розпорядженні потужний для того часу 150-кратний телескоп.

В історію астрономії увійшов як талановитий спостерігач. В Італії виконав численні позиційні спостереження з меридіанним інструментом і на підставі цих спостережень склав нові сонячні таблиці, опубліковані в 1662 році. Створив першу точну теорію атмосферної рефракції, засновану на законі синуса. У Болоньї, в 1665 році Кассіні вперше спостерігав Велику червону пляму Юпітера. У Парижі він відкрив чотири супутники Сатурна (Япет, Рея, Тефія, Діона), які в честь короля назвав «зірками Людовика» (Sidera Lodoicea). У 1675 році виявив щілину в кільцях Сатурна («щілину Кассіні»). Довів осьове обертання Юпітера і Сатурна, зазначивши при цьому нерівномірне обертання атмосфери Юпітера на різних широтах.

У 1671 спостерігав білу ширяючу хмару над Місяцем. Протягом 1671-1679 років спостерігав деталі місячної поверхні і в 1679 році склав велику карту Місяця.

У 1672 році одночасно з Жаном Ріше в Французькій Гвіані Кассіні в Парижі проводив спостереження Марса. За паралаксом Марса вдалося вперше обчислити відстань до цієї планети. Виходячи з цих вимірів, Кассіні зумів з хорошою точністю визначити відстань від Землі до Сонця: 146 млн км (за сучасними даними - 149,6 млн км).

У 1683 Кассіні дав перший науковий опис явища зодіакального світла, запропонувавши гіпотезу, що пояснює його розсіюванням сонячного світла як лінзоподібне скупчення частинок пилу, що лежить в площині екліптики; ця гіпотеза є в даний час загальноприйнятою.

Керував експедиційними роботами по вимірюванню дуги меридіана на території Франції. На підставі цих вимірів прийшов до неправильного висновку, що довжина одного градуса меридіана зменшується на північ, тобто Земля повинна бути витягнутим у полюсів сфероїдом. (Лише наступні експедиції П. Бугера, Л. Годена і Ш. М. ла Кондамін в Перу в 1735-1743 роках і П. Л. М. Мопертюї в Лапландію в 1736-1737 роках дозволили остаточно вирішити питання про фігуру Землі.)

Кассіні помітив (1672), що передбачені їм моменти затемнень супутника Юпітера Іо постійно відхилялися від спостережуваних в межах 22 хвилин. Причину цього відкрив колега Кассіні по Паризькій обсерваторії Олаф Ремер: найбільші відхилення відбувалися тоді, коли Земля і Юпітер перебували по різні боки Сонця, тому Ремер припустив, що швидкість світла кінцева, і діаметр земної орбіти світло проходить за 22 хвилини, звідки він отримав першу оцінку швидкості світла: близько 220 000 км / с (за сучасними даними: ≈ 299 792 км / с). Кассіні, проте, не підтримав гіпотезу Ремер, і вона була остаточно визнана тільки через півстоліття, з відкриттям аберації.

Дуже  часто Кассіні дотримувався застарілих фізичних концепцій - був противником теорії всесвітнього тяжіння, його коперніканство було обмеженим, він пропонував замінити еліпси Кеплера кривими четвертого порядку (овалами Кассіні), вважав, що Ремер неправильно пояснює спостережувану нерівномірність руху супутників Юпітера кінечністю швидкості світла. Помилковими були і його погляди на природу комет.


Одного разу до Паризької обсерваторії де працював Кассіні приїхала група придворних франтів і дам щоб подивитися сонячне затемнення.
Але затемнення вже минуло, розвів руками Кассіні.
На це один з франтів відповів: сподіваємося, що пан астроном буде настільки любязним, що повторить перед дамамим таке цікаве явище.

Подякували

2 :Jacques, Edward

[Edward]

 Як це нерідко буває, відкриття майже одночасно роблять кілька спостерігачів. Так сталося і з ВЧП (Велика Червона Пляма ). Паралельно з Касіні спостереження Юпітера виконував оптик Кампані в один з найкращих своїх телескопів і він теж бачив пляму яка розташовувалась в одному з поясів Юпітера і спостерігалась ним на протязі кількох днів. У травні 1664 року Роберт Ґук,  теж спостерігав пляму на протязі кількох годин, та відмітив її переміщення по диску за рахунок обертання Юпітера .

[rgb]

Ще зi школи хотiлося намiряти отi  22 хвилини .

Подякували

1 :Edward