Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212970 раз)

Edward

Є більш повне, двотомне видання. Але авторів не пам'ятаю. Видання початку 2000-х.

SIDEROCRATOR

180 років тому 4 липня 1844 року народився Бельгійський астроном Луї Ністен.
(1844-1920).

У 1879 р спостерігав червону пляму на Юпітері (мемуари «Tache rouge sur la planète Jupiter»). Написав статті «Sur l'aspect physique des planètes Mars, Jupiter, Venus» (1881-1894).
Побудував особливий геліометр для спостережень проходження Венери через диск Сонця. завдяки чому вдалося виміряти паралакс планети.
Відомі ще його роботи про колір подвійних зірок, про обертання планети Венери, праця «Des phénomènes physiques accompagnant les passages de Mercure».
1877 р провів точні спостереження Марса, завдяки чому створив доволі точний Марсіанський глобус
глобус Марса за спостереженнями Ністена

В 1882 р. взяв участь в першій бельгійській експедиціі по спостереженню транзиту Венери
Дві бельгійські експедиції спостерігали за транзитом Венери 1882 року, перша вирушила до Чилі, друга - до Сан-Антоніо, штат Техас, щоб спостерігати за транзитом з південних і північних місць, і знайти паралактичне переміщення Венери на сонячному диску. Обидві сторони були оснащені ідентичними інструментами.

"Чилійська" партія складалася з Луї Нестена, астронома з Королівської обсерваторії в Брюсселі, Чарльза Лагранжа, ад'юнкт-астронома в тому ж закладі, і брата Луїса Йозефа Ністена, капітана артилерії з військового міністерства. 45-денна поїздка на пароплаві Дендера привела їх з Антверпена до Вальпараїсо. "Після п'ятигодинної залізничної подорожі", вони прибули до Сантьяго 1882 2-го вересня, і встановили свою станцію спостереження в саду Чилійської національної обсерваторії, яка в той час знаходилася в Quinta Normal в центрі Сантьяго. 6 грудня, в день транзиту, було цілком зрозуміло: "З світанку, чисте небо - лише кілька хмар над засніженими вершинами Анд - обіцяло прекрасний день".

Загалом 606 вимірювань положення Венери були зняті з геліометром, а додаткові спостереження проводилися з рефракторами. Після завершення спостережень партія поїхала залізницею до Санта-Рози, перетнула Кордильєри і повернулася поїздом і кораблем через Буенос-Айрес до Бельгії, щасливо закінчивши «першу наукову експедицію, організовану Бельгією» (Niesten 1883).
Транзит Венери за даними Чилійської експедиції.

SIDEROCRATOR

120 років тому 7 липня 1904 р. народився асмериканський популяризатор астрономії та конструктор планетаріїв Арман Шпіц (1904 -1971)

У 1926 році він почав працювати журналістом і протягом двох років придбав газету в Хаверфорді, штат Пенсільванія . Видання збанкрутувало в 1934 році, і Шпіц виїхав до Франції. Після повернення до Сполучених Штатів , він став лектором з астрономічних тем в Haverford College.

Шпіц став волонтером у новому планетарії Фельс у Філадельфії, займаючись популяризацією, але незабаром йому було дозволено займатися лекціями в планетарії. Він також створив ряд радіопрограм , в яких він висвітлював наукові теми, з акцентом в астрономію. Перша його книга - «Тне pinpoint planetarium» , з'явилася в 1940 році. Перша половина книги описувала небо і легенди, що з ними пов'язані. Остання половина книги містила зоряні діаграми, які складалися в додекаедр в якому розміщувалася лампа і зорі проектувалися на стіну.

Додекаедральний планетарійний проектор Шпітца

Такий винахід став дуже популярним і близько мільйона одиниць було вироблено між 1954 і 1972 роками. Річ в тім, що до 1940 року в Сполучених Штатах існували лише п'ять планетаріїв. відвідування їх було важкодоступним і дорогим для більшості громадян. Щпіц здогадався, що головна проблема полягає в тому, що створення кулі для зоряної проекції є дуже складним і дорогим. Шпіц використовував додекаедр як "глобус", еквівалентний для свого зіркового проектора скориставшись пропозицією Альберта Ейнштейна.

Після демонстрації на астрономічній конференції в Гарвард-Смітсонівському центрі астрофізики Шпіц отримав значну популярність і почав продавати свій планетарій моделі А за 500 доларів за штуку. Вони були продані в різні американські військові академії, невеликі музеї, школи, і навіть для короля Фарука з Єгипту .

Протягом декількох років Шпіц представив модель А-1, яка містила також Сонце , Місяць і п'ять планет видимих озброєним оком, все ще використовуючи форму додекаедра для зіркового проектора. Пізніше вийшла модель А-2, яка проеціювала більше зірок (модель А дала зірки яскравіше, ніж 3m). В 1957 Шпіц випустив свою модель A -3P. Це був сферичний проектор, який мав механізовані рухи для Сонця, Місяця і планет і місячних фаз.

До 1964 завдяки зусиллям Шпіца в Сполучених Штатах існувало від 300 до 400 планетаріїв.

SIDEROCRATOR

8 липня 1910 р. було засновано Київський гурток аматорів астрономії.

Причиною для цього послужила неординарна астрономічна подія – наближення до землі комети Галлея. Скориставшись такою нагодою, астроном-любитель Микола Федорович Зінченко публікує в липневому номері газети «Киевские вести» звернення до небайдужих до астрономії читачів з пропозицією організувати гурток любителів астрономії.
На його заклик відгукнулося спочатку лише семеро осіб. На першому установчому зібранні 8 липня (н. ст.) 1910 р. було обрано правління гуртка, яке спершу складалося з трьох осіб: голови - М. Ф. Зінченка, заступника голови - Ф. О. Шушеріна та секретаря Ф. І. Яремченка.
Офіційні засідання розпочалися лише в 1911 р. Члени гуртка мали іменні квитки, на кожне засідання їх запрошували надісланими поштою повідомленнями. У гуртка була власна печатка. Бюджет гуртка складався з членських внесків (3 рублі на рік), виручки від прочитаних лекцій, пожертв від окремих громадян і установ. Один з членів гуртка передав у користування 100 міліметровий рефрактор, що стало приводом для клопотання перед Міською думою про виділення місця на Володимирській гірці, для постановки будки під телескоп та демонстрації публіці небесних світил за невелику платню. Так як гурток ставив собі ЗA мету популяризацію астрономічних знань серед широких верств населення.
Представники міської влади співчутливо поставилися до клопотання і передали його до Садової комісії, яка дозволила збудувати аматорську обсерваторію «згідно проекту і типу місцевості, з приміщенням для сторожа на ділянці землі в 12 кв. саж.».
Члени гуртка почали збирати пожертви на її будівництво, та на придбання в Європі нового, потужного телескопа, на що губернатор Києва дав особистий дозвіл і створив для цього спеціальну рахункову комісію. Крім того гуртківці також заробляли кошти читанням лекцій та проведенням «екскурсій зоряним небом».
На засіданнях, які відбувалися не рідше ніж два рази на місяць, аматори читали реферати. доповідали про новини астрономії та обговорювали астрономічну літературу. Регулярно для широкого загалу міста гурток організовував популярні лекції з астрономії та природничих наук для чого орендував найкращі зали Києва, і запрошував для цього відомих на той час спеціалістів.
Тематика доповідей була різноманітною і охоплювала широкий науковий спектр від історії астрономії до теорії відносності: «О космогонических воззреннях древних индусов», «Астрономия как наука в Древней Греции», «Владычество Птолемея в астрономии», «Способы определения лунного и солнечного параллаксов», «Новые воззрения на мир и на Землю в часности», «Кометыи и их природа», «Основные принципы относительности», «Законы движения планет» та ін.
Гурток також улаштовував вечори на честь знаменних дат в історії астрономії. Так. 1912 р. з величезним успіхом пройшов вечір, присвячений потрійному ювілеєві Каміля Фламмаріона — 70-річчя з дня народження. 50-річчя його астрономічної діяльності та 25 років з дня заснування Французькою астрономічного товариства. Вечір відбувся в приміщенні клубу страхових інспекторів (Прорізна. 2) і зібрав велику кількість слухачів, багато з яких після його закінчення, записалися в члени гуртка.
Ціни на заходи гуртка були цілком доступні для простих громадян. Квиток на лекцію коштував від 30 коп. до 5 руб. побачити небесні світила в телескоп й одночасно прослухати розповідь про цікавинки нічного неба можна було за 5 коп.

SIDEROCRATOR

10 липня 1832 р. народився видатний оптик та астроном Алван Грехем Кларк(1832-1897).
Син Алвана Кларка, 31 січня 1862 року під час випробування нового 18,5-дюймового (470 мм) рефрактора в Кембрідспорті, штат Массачусетс, Кларк здійснив перше спостереження Сіріуса.
Кларк використовував найбільший у той час телескоп у Сполучених Штатах, щоб спостерігати супутник 8 величини.
Це відкриття Сиріуса B, підтвердило більш ранні гіпотези (Фрідріх Бессель, 1844), що Сиріус, найяскравіша зірка в нічному небі мала невидимий супутник, що турбує його рух.
Згодом 18,5 телескоп був доставлений Обсерваторії Дірборна Північно-західного університету в Еванстоні, штат Іллінойс, де він все ще використовується до сьогодні.

Алван Кларк і його асистент Карл Лундін (праворуч) біля об"єктива 40-дюймового телескопа, 1896.

SIDEROCRATOR

270 років тому 12 липня 1754 р. народився австрійський науковець Алоїз фон Відманштеттен. (Alois Joseph Franz Xaver Beckh, Edler von Widmanstätten 1754-1849) дослідник метеоритів, завдяки його роботам стало відомо про явище Відманштеттенових фігур.

Родина Алоїза фон Відманштеттена мала монопольні права на виконання друкарських робіт у федеральній землі Штирії. Тому в юності він навчався поліграфії у свого батька, який володів друкарнею. Освіту в галузі природничих наук здобув у Грацькому університеті. Унаслідок реформ Йосипа ІІ родина 1784 року втратила монополію на друкарську діяльність і Алоїз фон Відманштеттен, якого не цікавила поліграфія, 1807 року продав друкарню.

З 1804 року до 1807 року він керував ткацькою фабрикою в Поттендорфі в Австрії. За наполяганням імператора Франца I 1807 року він став директором новоствореного імператорського Кабінету промислових виробів, де були зібрані колекції зразків та експонати продукції, яка вироблялася на території Австрійської імперії. 1808 року він також очолив імператорський порцеляновий завод у Відні.

Відманштеттенові структури

22 травня 1808 року поблизу моравського містечка Штаннерн упав залізний метеорит, який передали до імператорського мінералогічного Кабінету. Його директор Карл Шрейбер умовив свого колегу Алоїза фон Відманштеттена дослідити його. Після травлення прошліфованої й відполірованої поверхні метеорита розчином хлоридної кислоти фон Відманштеттен виявив на ній характерний рельєф у вигляді геометрично впорядкованих штрихів. Цей рельєф він використав як кліше для перенесення структури поверхні на папір методом літографії. Результати цього дослідження фон Відманштеттена Шрайбер опублікував 1820 року. Пізніше структури подібного типу було виявлено в перегрітій сталі та інших сплавах і названо Відманштеттеновими структурами.

Маловідомим є той факт, що структури цього типу в метеоритах першим відкрив Вільям Г. Томсон, лікар за фахом, який досліджував вулканічні мінерали. Під час перебування в Неаполі він виявив подібну структуру в метеориті, знайденому 1772 року Палласом під Красноярськом, коли видаляв з поверхні його уламка іржу (травленням розчином азотної кислоти). 1804 року Томсон опублікував повідомлення про це відкриття французькою мовою в Bibliothèque Britannique. Після його смерті цю роботу було перекладено італійською мовою в Atti dell'Accademia Delle Scienze di Siena. Однак ці праці не було помічено науковцями лише 1936 року, і за таким типом структури сплавів збереглася назва «Відманштеттенових структур».

SIDEROCRATOR

170років тому 13 липня 1854 р. народився Аристарх Аполлонович Бєлопольський (1854 - 1934 ) - російський і радянський астроном і астрофізик.

Народився в Москві в сім'ї наглядача 2-й Московській гімназії, пізніше контролера Московсько-Ярославської залізниці. Батько його був близько знайомий з С. І. Мамонтовим, І. Є. Рєпіним, іншими відомими людьми. Мати його була прекрасною піаністкою, вона закінчила консерваторію в Гамбурзі, володіла трьома іноземними мовами.

Закінчивши, спочатку Московську гімназію (1865-1873), потім - фізико-математичний факультет Московського університету (1877), він був за наполяганням Ф. А. Бредихіна залишений при університеті для підготовки до звання професора. Бєлопольський завжди з вдячністю згадував свого вчителя Бредихіна. Щотижневі збори у нього він називав своїм справжнім університетом

У період 1878-1888 років А. А. Бєлопольський - асистент Московської обсерваторії. Тут під керівництвом Бредихіна він зайнявся систематичним фотографуванням Сонця. Результати цієї роботи були покладені в основу його магістерської дисертації «Плями на Сонці і їх рух», захищеної в 1886 році.

У 1888 році він перейшов в Пулковської обсерваторії, спочатку на посаду ад'юнкт-астронома, з 1891 року - астрофізика. У 1895 році захистив докторську дисертацію. У 1908-1916 роках він - віце-директор обсерваторії, а в 1916-1919 роках - її директор. З 1933 року - почесний директор.

У період роботи в Московській обсерваторії займався визначеннями координат зірок і планет на меридіанному колі. У 1884 році фотографував місячне затемнення, під час сонячного затемнення 17 Листопада 1887 в Юрьївці отримав фотографії сонячної корони. Особливу увагу приділяв фотографічним спостереженням Сонця. У перші роки перебування в Пулковської обсерваторії працював на пасажному інструменті, визначав паралакси зірок, досліджував обертання Юпітера і доказав, що швидкості його обертання на екваторі і у високих широтах не рівні.
Провів дослідження обертання Сонця по руху факелів на матеріалі пулковських спостережень 1881-1888 років.

Одним з перших отримав фотографії спектрів небесних світил за допомогою сконструйованого ним спектрографа. Починаючи з 1890 року провів серію досліджень променевих швидкостей зірок, зокрема цефеїд, на основі ефекту Доплера. Виміряв променеві швидкості близько 200 зірок від 2-ї до 4-ї величини. У 1894 році встановив періодичність зміни променевих швидкостей у δ Цефея, що виявилося загальною властивістю всіх зірок цього типу. Встановив також, що зміна променевих швидкостей цефеїд відбувається паралельно із зміною їх блиску. На основі його робіт виникло загальноприйняте нині уявлення про те, що причиною зміни блиску цефеїд є їх періодичні пульсації, що викликаються внутрішніми причинами. У 1895 році (приблизно одночасно з Дж. Е. Кілером) застосував вимір променевих швидкостей при дослідженні будови кілець Сатурна; спостереження Бєлопольського і Кілера підтвердили теоретичний висновок Дж. К. Максвелла і С. В. Ковалевської, що кільця Сатурна обертаються не як одне ціле тіло, а кожне зі своєю швидкістю, а будучи скупченнями дрібних космічних тіл обертаються навколо планети. У 1896 році відкрив спектральну подвійність зірки α Близнюків (Кастор В). За допомогою сконструйованого ним самим оригінального приладу в 1900 році експериментально в лабораторних умовах перевірив ефект Доплера в застосуванні до світла. 12 робіт присвячені вивченню комет і містять цікаві висновки про зв'язок між типом хвостів і їх хімічною будовою.

Брав участь у ряді далеких експедицій: в 1896 році - на Далекий Схід, в 1907 році - в Середню Азію; незадовго до смерті прийняв участь в експедиції на Північний Кавказ для вибору місця передбачуваного будівництва нової астрофізичної обсерваторії.

100 років тому У 1915 р А. А. Бєлопольський публікує першу в Росії роботу по спектрофотометрії "Про температуру сонячних плям". Ця робота була присвячена пам'яті проф. П. Н. Лебедєва, який зробив перші визначення температури сонячних плям за допомогою оптичного пірометра. Аристарх Аполлонович визначав температуру плям по відносній інтенсивності безперервного спектру плями і фотосфери в області кальцієвих ліній Н і К (Са II).

Для обчислення температури він скористався формулою Планка, як це робиться і в даний час. Температура плям вийшла рівною 3500 °, що знаходиться у згоді з новітніми визначеннями по інтенсивністю ліній у спектрі, а також у згоді з тим, що спектральний тип плям більш пізній, ніж Сонця, і відповідає типам КО-К5.

Необхідно зупинитися на спостереженнях Сонця під час повних затемнень, які робилися Аристархом Аполлонович в пулковський період його наукової діяльності. Успішним було спостереження повного затемнення 1896 на Амурі в селі Орловському. Це затемнення Аристарх Аполлонович спостерігав разом з А. Р. Орбінським і Ф. Ф. Вітрамом. У цій експедиції в момент повної фази затемнення Аристарх Аполлонович вперше отримав фотографічним способом спектр корони з двохвилинною експозицією. Спектр виявився недодержаним і тому після повернення в Пулково був посилений хімічним способом. По обидві сторони від місячного краю було видно неперервний спектр з лініями випромінювання, що перетинають його і йдуть ще далі від місячного краю. По нахилу ліній була визначена швидкість обертання корони, яка змінювалася з відстанню від центру Сонця. Цей результат показував, що обертання корони не походить на обертання твердого тіла.

Бєлопольський є автором відомого курсу «Астроспектроскопія» (1921). У 1954 році були опубліковані його «Астрономічні праці».

SIDEROCRATOR

970 років тому в період між 4 та 17 липня 1054 р. на небі було помічено яскраву зорю. Насправді це був спалах наднової в сузір"ї Тільця вибух якої спостерігався, згідно із записами арабських і китайських астрономів, 4-5 липня 1054 року, в Європі іі побачили лиш в 10х числах липня. Спалах було помітно протягом 23 днів неозброєним оком навіть у денний час.
Так арабський астроном, лікар та мандрівник Ібн Батутта, який перебував тоді в Констатнинополі, столиці Східної Римської імперії, сповіщав про появу яскравої зорі 5 липня 1054 р.

За тогочасною християнською традицією спалах такої яскравої зорі мав провіщати якусь подію, подія не забарилася, через 10 днів, під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського собору буллу екскомунікації та анафеми щодо патріарха Михаїла Керулларія і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники папи Лева ІХ, який на той час уже помер. Після цього вони залишили столицю.
Ця подія увійшла в історія як Великий церковний розкол 1054 р.

Вперше туманність була відкрита Джоном Бевісом в 1731 році, потім перевідкрита Мессьє в 1758 році.
Крабовидна туманність отримала свою назву від малюнка астронома Вільяма Парсонса, який використав 36-дюймовий телескоп в 1844 р У цьому нарисі туманність дуже нагадувала краба (можливо, мечехвоста, який не належить до ракоподібних, англійське тривіальне назва якого horseshoe crab - краб-підкова). При повторному спостереженні туманності в 1848 р за допомогою нового 72-дюймового телескопа Парсонс намалював точніший малюнок, проте назва «Крабоподібна туманність» залишилося.

Туманність також називається Messier 1 або M 1, як перший об'єкт Мессьє, каталогізований в 1758 році.

У центрі туманності розташований пульсар PSR B0531+21, який є нейтронною зорею, що залишилася після вибуху наднової. Його діаметр близько 10 км. Пульсар було відкрито 1968 року; це було перше спостереження, яке пов'язувало залишки наднових та пульсари, яке слугувало основою для припущення, що пульсари є нейтронними зорями. Пульсар Краба обертається навколо своєї осі зі швидкістю 30 обертів на секунду.

Випромінювання пульсара реєструється в усьому електромагнітному спектрі, починаючи від радіодіапазону і закінчуючи γ-випромінюванням.
Крабоподібна туманність часто застосовується для калібрування в рентгенівській астрономії. Вона дуже яскрава в рентгенівському діапазоні, причому щільність потоку енергії постійна, що є винятком серед пульсарів. У рентгенівській астрономії «Crab» і «milliCrab» іноді використовують як одиницю вимірювання щільності потоку. Є лише кілька джерел у рентгенівському діапазоні, що перевершують Крабоподібну туманність за яскравістю.

Строго періодичний сигнал, що випромінюється пульсаром, використовується для перевірки проміжків часу в рентгенівських детекторах.

Крабоподібна туманність, у вигляді довгастої дифузної плями доступна для спостережень у найскромніші аматорські телескопи й навіть у біноклі. Однак розрізнити структуру (волокна, клочковатості) можна лише під час спостережень у телескопи з апертурою від 350 мм, однак і в цьому випадку її деталізація далека від того, що зазвичай зображено на фотографіях.
Так звані «діпскай»-фільтри (UHC, OIII, H-β) не допомагають контрастувати зображення. Фільтри для боротьби із засвіченням неба від міст (LPR і подібні до нього) можуть дещо поліпшити контраст Крабоподібної туманності в приміській зоні.
На фото Крабовидна туманність знята нашим одноклубником Русланом Коропом в 2020 р

WEST

Як-то А.А.Бєлопольский сказав, що спостерігати важче, ніж мостити камінням вулицю.

Edward

Цитата: WEST від 13 Липня 2024, 17:31:53

Як-то А.А.Бєлопольский сказав, що спостерігати важче, ніж мостити камінням вулицю.

Ага, це той самий професор, що ніколи не піднімав трубу вище 45 градусів на обрієм...

SIDEROCRATOR

Сьогодні, 17 липня 2024 року виповнюється 80 років від часу заснування Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) Національної академії наук України – провідної науково-дослідної установи у галузі астрономії, астрофізики та космічних досліджень в Україні.

ГАО НАН України проводить наукові дослідження за такими напрямами: позиційна астрономія та космічна геодинаміка; фізика Сонця й тіл Сонячної системи; фізика й еволюція зір і галактик; фізика космічної плазми; астрономічне та космічне приладобудування.

За час існування ГАО українські науковці зробили вагомий внесок у розвиток астрономії та космічної науки.

Про окремі епізоди з історії заснування та розвитку Обсерваторії, вагомі наукові здобутки та відкриття, сучасну діяльність
https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.aspx?MessageID=11545

SIDEROCRATOR

30 років тому з 16 по 22 липня 1994 р. відбулося падіння комети Шумейкер-Леві 9 (D / 1993 F2 Shoemaker-Levi) на Юпітер.

Комета була відкрита в березні 1993 р на обсерваторії Маунт Паломар подружжям Юджином і Кароліною Шумейкер спільно з Девідом Леві (Eugene Shoemaker, Carolyn Shoemaker, David Levy). У той момент вона вже розпалася на кілька десятків фрагментів, діаметр найбільших з яких досягав 2 км. Проведені згодом розрахунки показали, що, швидше за все, «хвостата зірка» була захоплена гравітацією Юпітера десь на початку 1970-х років. 7 липня 1992 вона пройшла на відстані всього 15 тис. км від хмарного покриву газового гіганта - глибоко всередині межі Роша для твердих тіл. В результаті приливні сили роздрібнили її на два десятка великих і безліч дрібних осколків.

Після розрахунку орбіти уламків комети стало ясно, що вони увійдуть в атмосферу Юпітера липні 1994 р Новина про це викликала сенсацію в науковому середовищі. За всю історію ще жодній людині не доводилося спостерігати настільки масштабного зіткнення двох небесних тіл. Для того, щоб побачити його наслідки, астрономи задіяли всі доступні інструменти: від наземних обсерваторій до космічного телескопа Hubble, а також космічні апарати Galileo і Voyager 2.
Як і передбачали розрахунки, фрагменти D / 1993 F2 почали входити в атмосферу Юпітера 16 липня 1994 р Наслідки бомбардування перевершили найсміливіші прогнози. Незважаючи на те, що кометні уламки впали на не видиму з Землі півкулю планети, телескопи зареєстрували найпотужніші спалахи в її атмосфері (зокрема, було відзначено короткочасне збільшення яскравості супутників Юпітера, які перебували «в секторі видимості» місць падіння). За оцінками вчених, енергія, що виділилася при зіткненні з найбільшим з уламків, склала близько 6 млн мегатонн у тротиловому еквіваленті. За даними зонда Galileo, температура вибуху сягала 23 700 ° C.

Бомбардування викликало масштабні збурення в юпитеріанській атмосфері. Після неї на планеті залишився ряд темних плям. Розмір найбільшого з них досягав 12 тис. Км, що можна порівняти з діаметром Землі. Плями були добре помітні навіть в аматорські телескопи з апертурою всього 60-70 мм. На думку більшості спостерігачів, довгий час вони залишалися більш помітними, ніж Велика Червона Пляма. Що цікаво, до бомбардування багато астрономів висловлювали сумніви в тому, що вона залишить якісь помітні сліди.

Темні плями спостерігалися протягом багатьох місяців після бомбардування. У наступні чверть століття астрономи ще кілька разів відзначали зіткнення з Юпітером різних об'єктів. Але жодне з них навіть близько не могло зрівнятися з грандіозним шоу, влаштованим уламками комети Шумейкер-Леві 9. Вважається, що тіла подібного розміру стикаються з найбільшою планетою Сонячної системи в середньому один раз в 6 тис. Років. Тому тим, хто зміг стати свідками цього рідкісного події, дійсно неймовірно пощастило.
Ця подія стала поворотною і для мене, почувши по тв, що комета падає на Юпітер, я на наступний день побіг до вчителя географіїї в сусідній під"їзд, в нього тоді було чудо техніки - ТАЛ 150 на дебелому штативі. В наступний вечір він його сусіди по поверху та біля десятка школярів з будинку вийшли на пустир за мікрорайоном і почали спостереження, Юпітер тоді був у сузір"ї Діви і вже хилився до заходу, але мені все ж вдалося побачити натяк на бурі плями на його диску. Так я захопився цією наукою. Так що і в мене теж свій маленький ювілей, 30 років як я цікавлюся астрономією.

SIDEROCRATOR

16 липня 1965 р. АМС Марінер 4 пролетіла коло Марса і передала перші фото його поверхні

Chepurny

Цитата: SIDEROCRATOR від 20 Липня 2024, 09:35:35

60 років тому 16 липня 1964 р. АМС Марінер 4 пролетіла коло Марса і передала перші фото його поверхні

59 років

Проліт відбувся в липні 1965 року. Можна додати, що це були перші фото Марса з близької відстані, які викликали шок і назавжди поховали надії деяких аматорів-оптимістів колись побачити "канали" з рослинністю на берегах

WEST

А ще раніше - в 1962-му (якщо не помиляюсь) в Радянському Союзі було здійснено запуск автоматичної міжпланетної станції "Марс-1". В багатьох статтях в газетах, авторами яких були видатні на той час вчені (Фесенков, Богуславська та інші) оптимістично писалося про канали, рослинність... Потім ці статті об єднали в книжці, яку згодом я взяв у бібліотеці. Не долетів "Марс-1" до Марса: на відстані 108 мільйонів кілометрів від Землі звязок було втрачено. А от американцям в 1965-му вдалося.

SIDEROCRATOR

55 років тому відбулася перша в світовій історії висадка людини на Місяць. 21 липня 1969 р. о 02:56 UTСна поверхню Місяця ступив перший член експедиції «Аполлон-11» - Ніл Армстронг. Це відбулося через 6 год 39 хв після посадки модуля. Через 19 хвилин до нього приєднався і Едвін Одрін.

WEST

Цю висадку на Місяць можна порівняти з висадкою вікінгів на американський континент в 11 столітті (задовго до Колумба). Як тоді ще не став час для заселення Америки, так і в 1969 - 1972 роках для колонізації Місяця. Як тоді, так і у даному випадку усе було попереду. І це ПОПЕРЕДУ, наче б то, настало і ми є його свідками!

SIDEROCRATOR

Цитата: WEST від 21 Липня 2024, 18:13:41

Цю висадку на Місяць можна порівняти з висадкою вікінгів на американський континент в 11 столітті (задовго до Колумба). Як тоді ще не став час для заселення Америки, так і в 1969 - 1972 роках для колонізації Місяця. Як тоді, так і у даному випадку усе було попереду. І це ПОПЕРЕДУ, наче б то, настало і ми є його свідками!

Хоча і вікінги теж могли бути не першими, за деякими даними першими досягли Америки Карфагеняни в 371 р до н е

SIDEROCRATOR

130 років тому 17 липня 1094 року народився бельгійський астроєзуїт і космолог Жорж Леметр (1894-1966) .
У 1927 році Леметр відкрив сімейство розв’язків рівнянь відносності Ейнштейна, які описували Всесвіт, як такий що розширюється, а не як статичний, і дав першу спостережну оцінку постійної Хаббла. Пізніше ця теорія стала більш відомою як теорія Великого вибуху.
Його ім'ям назвали п'ятий автоматизований транспортний корабель ESA

Edward

Джордж Калвер(1834-1927)

190 років тому, 22 липня (по іншим відомостям 24) 1834 року народився один з видатних англійських оптиків другої половини XIX сторічча Джордж Калвер. Він народився на сході Англії. Місце його народження теж достеменно невідомо. Одні дослідники вважають, що він народився в Уолполі поблизу Ґейлсворта, інші, що у Грейт-Ярмуті. Народився він у родині фермерів. Його батьки рано померли і деякий час він жив у родичів батька, де отримав початкову освіту і навчався ремеслу у місцевого швеця. Приблизно у 1854 році він переїздить до Грейт-Ярмута і засновує невеличкий бізнес з продажу взуття. Приблизно у цей час він починає цікавитись астрономією. Його інтерес підігрів місцевий пастор-нонконформіст, преподобний Метьюз, який показав йому пишноти нічного неба через свій чудовий дзеркальний телескоп. Дзеркало якого було відшліфовано провідним виробником того часу професором Г. Херефордом. До наших часів живе легенда, що Калвер та Метьюз уклали парі, що Калвер виготовить дзеркало не гірше дзеркала того яке стоїть у телескопі Метьюза.. Це були ті часи коли тільки почали з’являтися перші скляні дзеркала покриті тонким срібним фільмом і Херефорд у Британії був піонером у виробництві цих дзеркал. Ці дзеркала, швидко набирали популярності в порівнянні з металевими дзеркалами-спекулами, основою ярких був сплав з міді та олова. Калвер був глибоко вражений оптичними характеристиками інструменту Метьюза, і коли Метьюз кинув виклик спробувати виготовити дзеркало такої ж або кращої якості, він взявся за те, що виявилося справою всього його життя.
Це парі свідчить про те, що Калвер цікавився цією проблемою і вже пробував полірувати дзеркала. Він розпочав активне листування через провідний науковий журнал того часу - The English Mechanic. Його численні листи спочатку мали на меті розпитати інших кореспондентів про їхні техніки виготовлення дзеркал, але згодом він почав описувати власний досвід.
Одним із перших телескопів Калвера був 10-дюймовий ньютонівський телескоп, виготовлений для його власного використання. Його вдалі спостереження за допомогою цієї оптики, ввели Калвера у коло досвідчених спостерігачів планет та подвійних зірок. І згодом він отримав перші замовлення на дзеркала.
Приблизно у 1871 році, його дзеркала з’явилися на ринку вже у значній кількості. Калвер переїхав до нового приміщення у Відфорді, неподалік від Челмсфорда. Його бізнес почав розвиватися, і він узяв невеликий штат, щоб впоратися з великою кількістю замовлень. Успіх його дзеркал був пов’язаний з їх високою якістю, яка забезпечувалась надійним засобом контролю. Для цього він використовував поліровану чорну скляну кульку, розміщену на відстані 100-500 метрів, яка засвідчувалася сбоку і таким чином утворювала “штучну зірку”. Цей метод, був розроблений Зітом і він повністю співпада з методом контроля еліпсоїда з двох його фокусів. Як відомо, цей спосіб має мізерну похибку при контролі невеликих параболічних дзеркал. Калвер, також, виконував тестування по звичайним зорям використовуючи окуляри з високою кратністю і вивчав ефект нічного охолодження дзеркала телескопа, щоб враховувати “ефект краю”, що було важливо для скляних дзеркал. У
В цей час Калвер розробляє кілька монтувань для телескопа, і передає частину механічних робіт фірмі-субпідряднику, з керівництвом якої він познайомився під час перебування в Грейт-Ярмуті. Фірма Lepard & Sons виготовила велику кількість монтувань, в Калвер сконцетрувався на виготовленні оптики.
У 1884 році один із його 10-дюймових рефлекторів отримав бронзову медаль(телескоп був виставлений на міжнародній науковій виставці в Кришталевому палаці)
Скрупульозний підхід та дотримання усіх технологічних нюансів зробили свою справу. Дзеркала Калвера були визнані усіма найприскіпливішими спостерігачами і стали найдорожчими на ринку. А їхня висока якість зробила їх “найбажанішими” для дуже великої кількості астрономів, як аматорів, так і професіоналів, як у самій Великобританії так і у колоніях і за їх межами. Дзеркала Калвера стали зразками для багатьох оптиків. Їх як зразок використовували наш одеський оптик-механік Й. Тімченко та оптик А.Чікін. Тімченко придбав дзеркало на одній з виставок, а Чікін придбав два дзеркала 5 та 8,5 дюйми під час подорожі до Англії. Більше дзеркало він зберіг до самої своєї смерті і використовував його в якості еталона, коли виготовляв параболічні дзеркала у ДОІ на початку 20-х років минулого сторіччя. 8.5 дюймове дзеркало Калвера було атестоване чисельно, методом Хартмана і продемонструвало свою високу якість, максимальна похибка не перевищувала 1/20 довжини світової хвилі.
Повернемося до Калвера. Його бізнес розширювався, приносячи фінансові прибутки, і вони з його жінкою Ханною змогли переїхати до елітного будинку зі свого скромного будинку, у Літл Хайлендс на Відфорд-стріт, до Хіл Хаус у Відфорд-Енд.
Більшість дзеркал Калвера були діаметром в діапазоні від 5" до 8", f/9 до f/12, у конфігураціях Ньютона та Кассегрена. Він також робив більші дзеркала на замовлення від 10", 12", 15", 18" і до 36". Одне з 36” використовується донині на рефлекторі Кросслі (1895) в обсерваторії Ліка. Але з великими дзеркалами Джорджа спіткала невдача не пов’язана з його особистими навичками, а з неправильним методикою що запропонував один з його замовників. Бессемер(саме той що запропонував конструкцію одноіменної пічі для виплавки сталі) настояв на виготовленні шестифутового дзеркала методом упругої деформації на кшталт того, як це пізніше запропонував Б.Шмідт для своєї платівки. Було проведено кілька підходів шліфовки-поліровки, але дзеркало було поганим і Калвер відмовився від продовження робіт. Ця невдача призвела до того, що коли був запропонований конкурс на виготовлення найбільшого на той час 100 дюймового телескопа для обсерваторії Вільсона у Каліфорнії, то Калверу було відмовлено, а за роботу узявся Дж.Річі з своїми помічниками. На виготовлення того дзеркала було витрачено довгих шість років…
У середині 70-х років Калвер опублікував есе, скоріш каталог, який отримав широке схвалення. В цій книжці він розмістив результати своїх особистих астрономічних спостережень, прайс-лист своєї продукції, та поради щодо телескопів-рефлекторів із посрібленого скла. Також у ній він розсмістив багато яскравих відгуків багатьох провідних астрономів-любителів того часу, що спостерігали з його оптикою.
Поява залізниці в поєднанні зі зростаючою урбанізацією та пилом з доріг Челмсфорда змусили Калвера припинити виробництво телескопів у 1904 році та повернутися до сільської місцевості свого рідного Уолпола. Він придбав у селі великий будинок і продовжив виробництво дзеркал, працюючи у дерев’яні прибудові, Він продовжував будувати телескопи та переполіровував старі дзеркала, сріблив існуючі. Хоча роботи продовжувались у в значно меншому масштабі. Останні роки він працював лише з одним помічником.
Калвер продовжував працювати до дев’яносто років. Він помер 4 липня 1927 року, а його жінка Ханна померла через рік. За своє довге життя він виготовив близько 4000(!) дзеркал, багато з яких витримали випробування часом і використовуються досі.

1)На фото Дж.Калвер 80-ті роки XIXcт
2)Книжка Калвера, перевидання 2022 року, останнє, прижиттєве було у 1884 р.
3)Телескоп "ньютон" Д.Калвера на німецькому монтуванні з нахиленою колоною, та годинковим механізмом.
4) посилання на електронну версію книжки Калвера:
https://www.gutenberg.org/files/53494/53494-h/53494-h.htm
Зверніть увагу на метод сріблення дзеркала, для багатьох хто займається дзеркалами це знову стає актуальним. Старовинний рецепт від справжнього Метра!

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 212970 раз)