Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
17 Лютого 2025, 12:35:46

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

18  вересня 1908 р. народився Віктор Амазаспович Амбарцумян (1908 - 1996) - видатний вірменський астрофізик, астроном, засновник школи теоретичної астрофізики в СРСР.

Відомий своїми теоріями про походження і еволюцію зірок і зоряних систем. Амбарцумян працював у галузі фізики зірок і туманностей, зоряної астрономії і динаміки зоряних систем, космогонії зірок і галактик, а також математики. Він - засновник Бюраканськой астрофізичної обсерваторії.

Батько Амбарцумяна був філологом, проте сприяв розвитку здібностей сина в області математики і фізики. По путівці Тифліського міськкому комсомолу в 1925 році він вступив на фізико-математичний факультет Ленінградського педагогічного інституту. У 1926 році, навчаючись вже в Ленінградському університеті, Амбарцумян опублікував першу наукову роботу, присвячену сонячним факелам. У роки навчання входив до числа кореспондентів-спостерігачів Російського товариства любителів світознавства, не будучи формально його членом. По закінченні університету він вступив до аспірантури  Пулковської обсерваторії, де працював під керівництвом А. А. Бєлопольського з 1928 по 1931 рік.

Після закінчення аспірантури працював в Ленінградському університеті, де в 1934 році заснував і очолив першу в СРСР кафедру астрофізики. У 1935 році без захисту дисертації йому було присуджено вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1939-1941 роках директор обсерваторії Ленінградського університету. З 1940 року член КПРС. У 1941 році, будучи проректором Ленінградського університету, очолював дослідний філіал університету в місті Єлабуга, куди були евакуйовані наукові лабораторії університету.

У 1943 році була створена Академія наук Вірменської РСР. Амбарцумян був обраний дійсним членом і призначений її віце-президентом, а президентом став І. А. Орбелі. У 1947 році Амбарцумян був обраний президентом АН Вірменської РСР, після чого обирався президентом на всі терміни до 1993 року. З 1993 року він став почесним президентом Національної академії наук Республіки Вірменія.

У 1946 році Амбарцумян заснував Бюраканську астрофізичну обсерваторію, став її першим директором і продовжував керівництво обсерваторією до 1988 року.

У 1932 році в журналі «Monthly Notices» Британського королівського астрономічного товариства була опублікована робота Амбарцумяна «Про променисту рівновагу газових туманностей», визнана наріжним каменем сучасної теорії газових туманностей. З цієї роботи почалася ціла серія робіт Амбарцумяна, присвячених фізиці газових туманностей. В одній з цих робіт (спільно з Н. А. Козирєвим) вдалося вперше оцінити маси газових оболонок, викинутих новими зірками. Методи, розроблені в цій роботі, застосовні при дослідженні газових оболонок, що оточують нестаціонарні зірки, а отримані оцінки мас цих оболонок мають важливе значення для з'ясування проблем еволюції зірок, так як дали можливість виявлення перших ознак зміни станів зірок. Амбарцумян заклав основи променистого рівноваги зоряних оболонок і газових туманностей і пояснив багато особливостей їх спектрів.

У 1936 році Амбарцумян вирішує витончену задачу визначення розподілу просторових швидкостей зірок за допомогою розподілу їх радіальних швидкостей, поставлену знаменитим англійським вченим Артуром Еддінгтоном. Стаття, що містить це рішення, була надрукована в «Monthly Notices» за поданням самого Еддінгтона.
Ця ж математична задача була незалежно вирішена пізніше для цілей медичної комп'ютерної діагностики. За це рішення і створення на його основі відповідної апаратури Г. Н. Хаунсфілда (Англія) і А. М. Кормаку (США) була присуджена Нобелівська премія 1979 року по фізіології і медицини «за розробку комп'ютерної томографії».

Великим внеском в астрономію з'явилися дослідження з статистики і динаміки зоряних систем, які призвели до створення основ статистичної механіки зоряних систем. У 1995 році за цикл робіт по динаміці зоряних систем Амбарцумян був нагороджений Державною премією Російської Федерації.

До 1935-1937 років відноситься полеміка Амбарцумяна з відомим англійським вченим Джеймсом Джинсом про вік нашої зоряної системи - Галактики. Амбарцумян показав, що вік Галактики на три порядки величини (у тисячу разів) менше прийнятої в той час в науці оцінки Джинса.

Велика серія робіт Амбарцумяна присвячується вивченню міжзоряного середовища в Галактиці. У цих роботах було висунуто та обгрунтовано нове уявлення про те, що явище поглинання світла в Галактиці обумовлено наявністю в міжзоряному просторі численних пилових туманностей - поглинаючих хмар. На основі цього подання про клаптиковій структурі міжзоряного поглинаючого середовища була розроблена теорія флуктуацій, яка заклала основу нового напрямку в астрономії.

У роки війни Амбарцумян створив нову теорію розсіювання світла в каламутній середовищі, засновану на запропонованому ним принципі інваріантності. На основі математичного принципу інваріантності Амбарцумян отримав рішення ряду нелінійних задач розсіювання світла. Принцип інваріантності нині широко застосовується і в інших розділах математичної фізики. У 1946 році за створення теорії розсіювання світла в каламутній середовищі Амбарцумяну була присуджена Сталінська премія.

Теоретичний аналіз і узагальнення наглядової матеріалу про зірок і зоряних системах нашої Галактики ознаменувалися відкриттям зоряних систем нового типу, що розширюються систем з позитивною енергією, що одержали назву «зоряних асоціацій». Амбарцумян довів молодість зоряних асоціацій, що послужило основою вирішення цілого ряду принципових проблем зоряної космології. Було доведено, що в Галактиці процеси зореутворення тривають і зараз і мають груповий характер. У 1950 році за відкриття та вивчення нового типу зоряних систем Амбарцумяну була присуджена Сталінська премія.

Особливий інтерес представляють результати дослідження незвичайного випромінювання, так званої безперервної емісії, спостережуваної в спектрах молодих зірок типу Тау Тельця і ​​прилеглих до них нестаціонарних зірок. Ці дослідження привели до важливих висновків щодо природи джерел зоряної енергії. На основі вивчення зоряних асоціацій Амбарцумян розробив нову гіпотезу  дозоряної матерії, що має принципове значення. На відміну від класичної гіпотези, згідно з якою зірки формуються в результаті конденсації (згущення) дифузійної матерії, нова гіпотеза виходила з уявлення про існування масивних тіл - протозірок невідомої природи, в результаті розпаду яких формуються зірки в асоціаціях.

Велика серія досліджень Амбарцумяна присвячена питанням еволюції галактик - величезних зоряних систем типу нашої Галактики. Зокрема, слід відзначити нове уявлення про активність ядер (центральних згущень) галактик, які відіграють вирішальну роль у виникненні та еволюції галактик і їх систем. Завдяки цим дослідженням проблема вивчення нестаціонарних явищ грандіозних масштабів, які спостерігаються в галактиках, стала центральною проблемою позагалактичної астрономії. До цієї серії примикають і важливі дослідження Амбарцумяна та його учнів з відкриття та вивчення блакитних викидів із ядер гігантських галактик, систем галактик нового типу, так званих компактних галактик та ін.

Субрахманьян Чандрасекар в статті, присвяченій 80-річчю Амбарцумяна, писав:

«Серед астрономів цього століття своєї непохитністю і відданістю астрономії лише професор Ян Оорт може зрівнятися з академіком Амбарцумяном, хоча в усьому іншому вони відрізняються один від одного. Порівняння і зіставлення цих двох великих учених буде почесною темою для істориків науки двадцять першого століття. У світі академіка Амбарцумяна астрономія і астрофізика умовно не розділяються на теоретичну і наглядову частини. Він справжній астроном ».

Цитата зі статті нобелівського лауреата А. М. Кормака «Computed tomography: some history and recent developments» // Proc. of Symposia in Applied Mathematics. - 1985. - Т. 29. - С. 35 .:

«... Проблема Радону в тривимірному просторі швидкостей ... Амбарцумян дав її рішення для двох і трьох вимірів в тій же формі, що й Радон. Більше того, він взяв групи зірок трьох спектральних типів, по 400-500 зірок у кожній групі, і використовував свої теоретичні результати для отримання розподілу швидкостей з розподілу радіальних швидкостей .... Це було перше чисельну звернення перетворення Радону, яке спростовує поширене уявлення про те, що комп'ютерна томографія ніби б неможлива без комп'ютерів. Деталі цього обчислення наводяться в статті Амбарцумяна, і вони наводять на думку, що навіть в 1936 році комп'ютерна томографія була б в змозі посприяти, скажімо, діагностиці пухлин мозку ... Здається дуже можливим, що чисельні методи Амбарцумяна могли б надати велику допомогу медицині, якщо б вони були застосовані в 1936 році. »

Наукову роботу Амбарцумян поєднував з активною педагогічною діяльністю. Він - автор першого в СРСР підручника «Теоретична астрофізика» (1939) і співавтор курсу «Теоретична астрофізика» (1952), переведеного на багато мов. З 1931 року читав лекції в Ленінградському університеті. У 1934 році заснував в Ленінградському університеті першу в СРСР кафедру астрофізики, яку очолював до 1947 року. У 1939-1941 роках був директором обсерваторії Ленінградського університету і одночасно, проректором Ленінградського університету з наукової частини. У 1941-1943 роках був завідувачем філією цього університету в Єлабузі. У 1944 році заснував кафедру астрофізики в Єреванському університеті. В. А. Амбарцумян створив наукові школи в Ленінграді і Бюракане, які вплинули на розвиток багатьох розділів астрономії. В. А. Амбарцумян - популяризатор науки, автор цілого ряду книг і статей з різних проблем астрофізики.

Амбарцумян був видатним організатором науки у Вірменії, Росії та на міжнародному рівні. Він був засновником і директором Бюраканської обсерваторії, віце-президентом і президентом Академії наук Вірменської РСР, членом президії Академії наук СРСР, віце-президентом (1948-1956) і президентом (1961-1963) Міжнародного астрономічного союзу, а потім двічі був обраний президентом Міжнародної ради наукових спілок (1966-1972). Був головою правління товариства «Знання» Вірменії.

Подякували

1 :Edward

[Edward]

При Бюраканські обсерваторії, Амбарцумян створив оптико-механічну майстерню. На початку 60-х він відправив у Пулково до Максутова, двох інженерів на "навчання". Вони вивчали обробку лінз та зборку та юстування оптики. Коли вони повернулись, то почали проектування кількох інструментів. Серед них були і дві моделі телескопів для аматорів. Так з'явилися БАМ - 5, БАМ-5А, та 140 модель на базі пулківсьткого Т140. Пробні скельця для виготовлення оптики їм подарував Максутов. Перший тестовий БАМ-5 був виготовлений у 1961 році, а більша модель була виготовлена у 1964. Перші два 140-міліметровика   отримали дві єреванській школи, як подарунок, на початок навчального року(1964). 100 мм моделі, з перервою, виготовлялися до початку  70-х.  Один з БАМ-5А був подарований Амбарцумяном відомому популяризатору астрономії Є.П. Левітану.
ПМ. Один з 140мм зараз є у нас в Миколаєві. Цей телескоп було придбано у Польщі. Судячи з тих фото, що я бачив, він належить до тих 140-х що були виготовлені у Бюракані.
На фото: зліва Т140(пулковський), другий виготовлення Бюроканської обсерваторії.
Один з Бюраканських телескопів зберігається у політехнічному музеї в москві ( вже як зразок минулих радянських досягнень)

Подякували

7 :Саша Наумов, SIDEROCRATOR, SP, ds40a, Вадим, Chepurny, gordon2903

[SIDEROCRATOR]

А які ті телескопи по якості були?

[Edward]

А які ті телескопи по якості були?

В мене зберігся один з листів відправлений Максутову одним з його підопічних у Бюракані, де він хвастає тим що вони зібрали кілька 140 телескопів, на основі виготовленої ними оптики. Він каже, що їм все вдалося і телескопи дають зображення високої якості і вони дуже довольні. Лист був відправлений 11 серпня 1964 року, але Максутову його не довелося отримати... 12 серпня він помер.
Ну, а наші хлопці коли розберуться, то поділяться своїми враженнями.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

55 років тому 9, 11 і 21 вересня 1969 р. під час експедиційних спостережень комети Комас Сола в Казакстані астрономами Климом Чурюмовим і Світланою Герасименко було відзнято пластинки на яких згодом було виявлено ще одну комету, яка стала кометою Чурюмова-Герасименко

Подякували

2 :Edward, rgb

[WEST]

Вони відкрили комету!

[Edward]

Вони відкрили комету!

Пам'ятаю це фото в якомусь українському журналі тих часів. Там була велика стаття про Чурюмова та Герасіменко.  Я прочитав їі у кінці 70-х.

[SIDEROCRATOR]

Вони відкрили комету!

А Ленин Чурюмов такой молодой, и юный Rosett впереди 

[Edward]

 

[SIDEROCRATOR]

Вони відкрили комету!

Пам'ятаю це фото в якомусь українському журналі тих часів. Там була велика стаття про Чурюмова та Герасіменко.  Я прочитав їі у кінці 70-х.

так й в газетах щось теж було

[WEST]

Фото з журналу "Знання та праця", 3\1970, який я придбав у кіоску, коли був студентом істфака Донецького універсітету. В журналі є велика стаття К.І.Чурюмова "Пошуки "хвостатих" світил".

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

210 років тому 27 вересня 1814 р. народився американський астроном Деніел Кірквуд (Daniel Kirkwood; 1814 — 1895)

 1857 року виявив існування проміжків у розподілі середніх відстаней астероїдів від Сонця; ці проміжки відповідають періодам обертання астероїдів навколо Сонця, кратним періоду обертання Юпітера, тобто перебувають в резонансі з ним.

Кірквуд знайшов також, що щілини в кільцях Сатурна пов'язані з його супутниками — частинки в цих щілинах обертались би навколо планети в резонансі з супутниками. Причина відсутності астероїдів і частинок у кільцях на резонансних орбітах остаточно не встановлена. Кірквуд близько підійшов до відкриття сімейств астероїдів. 1892 року він виокремив тридцять дві групи астероїдів із близькими орбітами (остаточне існування сімейств астероїдів було встановлено К. Хіраямою).
1861 року першим висловив думку про зв'язок метеорів з кометами, що незабаром було підтверджено збігом орбіт кількох метеорних потоків з орбітами комет. У 1866—1867 першим розглянув можливий зв'язок між кометами й астероїдами. Піддав критиці небулярну гіпотезу П. С. Лапласа, довівши, що вона не здатна пояснити багато особливостей Сонячної системи.

Досліджені ним проміжки в поясі астероїдів називають люками Кірквуда на його честь.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

200 років тому 27 вересня 1824 р. народився американський астроном - засновник Astronomical Journal - Бенджамін Апторп Гулд (Benjamin Apthorp Gould 1824 — 1896).
Також він виявив пояс Гулда, а також заснував Аргентинську національну обсерваторію та Національну службу погоди Аргентини.

Після навчання в Гарвардському коледжі та закінченні в 1844 р. він вивчав математику та астрономію у К. Ф. Гаусса в Геттінгені , Німеччина, за цей час опублікував приблизно 20 робіт про спостереження і рух комет і астероїдів. Після отримання доктора філософії. (він був першим американцем, який отримав цей ступінь з астрономії), він відвідав європейські обсерваторії, попросивши поради щодо того, що можна зробити для подальшої астрономії як професійної науки в США. Основна порада, яку він отримав, - запустити професійний журнал за зразком  провідного світового астрономічного видання Astronomische Nachrichten .
Гулд повернувся до Америки в 1848 році, а з 1852 по 1867 рік керував відділом довготи при Береговій службі США . Він розробив та організував службу, одним із перших визначив довготу телеграфними засобами та застосував Атлантичний кабель у 1866 році для встановлення точних довгот між Європою та Америкою.

Після повернення в Кембридж, штат Массачусетс він заснував Американський астрономічний журнал (Astronomical Journal; AJ) — одне з провідних астрономічних періодичних видань, що виходить у світ досі, в 1849—1861 і 1885—1896 рр. — його редактор. Журнал видається від імені Американського астрономічного товариства.

 З 1855 по 1859 р він працював директором обсерваторії Дадлі в Олбані, штат Нью-Йорк У 1861 році він взяв на себе величезне завдання - підготувати до друку записи астрономічних спостережень, зроблені у Військово-морській обсерваторії США з 1850 року.

У 1851 році Гулд запропонував нумерувати астероїди в порядку їх виявлення.

У 1864 році він створив приватну обсерваторію в Кембриджі, штат Массачусетс.
 А в 1868 р. від імені Аргентинської республіки взяв на себе організацію національної обсерваторії в Кордобі . У 1871 році він став першим директором Аргентинської національної обсерваторії. Перебуваючи там, він із чотирма помічниками картографував небо південного півкулі, використовуючи нещодавно розроблені фотометричні методи.
 Потреба астрономів у прогнозуванні гарної погоди спонукала Гулда співпрацювати з аргентинськими колегами для створення Аргентинської національної служби погоди, першої в Південній Америці.
Кордовска обсерваторія


Вимірювання Гулдом фотографій Плеяд Л. М. Резерфорда 1866 року дають йому право стати піонером у використанні фотографії як інструменту точності;   у Кордобі  він отримав 1400 негативів південних зоряних скупчень. Він залишився в Аргентині до 1885 року, поки не повернувся в Кембридж, штат Массачусетс. Він отримав Золоту медаль Королівського астрономічного товариства в 1883 році та медаль Джеймса Крейга Ватсона в 1887 році.

У 1879 році він опублікував атлас і каталог 10 649 південних зірок до 7-ої зоряної величини — «Аргентинську уранометрію».

Звернув увагу і вивчив (1879 рік) кільце з яскравих зірок, що оперезає небесну сферу і нахилене на 18° до галактичного екватора (це кільце пізніше було назване «поясом Гулда»), воно виявилося частиною місцевої системи Галактики (пояс виявив Джон Гершель у 1847 році).

У 1884 році опублікував зонний каталог на 73160 зірок. У 1886 видав Аргентинський загальний каталог на 32448 зірок.

Подякували

1 :Олег К

[Polaris]

Ех романтичні часи були  кінці 19 ст. з'їздив південу в півкулю і вже є медаль, дисертація, честь і хвала. І це стосується не тільки астрономів, але й біологів, антроплогів, фолькльористів, географів, геологів і т.д.

[SIDEROCRATOR]

4 жовтня 1957 р. завдяки генію українця Сергія Корольова людство увійшло в космічну еру.

[WEST]

Не знаю, чи це правда, але я чув, що до 4-го жовтня 1957-го у космосі щось побувало. Може міжконтенентальні ракети під час іспитів?

[Chepurny]

4 жовтня 1957 р. завдяки генію українця Сергія Корольова людство увійшло в космічну еру.

Корольов, стоячи на плечах Вернера фон Брауна (який стояв на плечах Роберта Годдарда), зміг таки розпочати процес забруднення космічного простору. Я завжди говорив, що забруднення планети - це той величний процес, що об'єднує землян незалежно від раси, нації, релігії 

Не знаю, чи це правда, але я чув, що до 4-го жовтня 1957-го у космосі щось побувало. Може міжконтенентальні ракети під час іспитів?

Декілька Браунівських V-2 в 1944-му піднімались вище лінії Кармана.

До речі, фон Браун після першого удару V-2 по Лондону начебто сказав: "ракета злетіла успішно, але упала не на ту планету"

Подякували

1 :Edward

[Edward]

4 жовтня 1957 р. завдяки генію українця Сергія Корольова людство увійшло в космічну еру.

Про фон Брауна забув ...

[SIDEROCRATOR]

4 жовтня 1957 р. завдяки генію українця Сергія Корольова людство увійшло в космічну еру.

Про фон Брауна забув ...

Ну тоді і про Кондратюка згадати треба

[Edward]

4 жовтня 1957 р. завдяки генію українця Сергія Корольова людство увійшло в космічну еру.

Про фон Брауна забув ...

Ну тоді і про Кондратюка згадати треба

Та нє...
Корольов з бригадою два роки розбирав та збирав ФАУ і "ноги" ростуть саме звідтіля. До того був ракемодельний гурток...