Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221094 раз)

Polaris

Ще забули одну

SIDEROCRATOR

145 років тому 21 січня 1880 року народився бельгійський та американський астроном Джордж Ван-Бі́сбрук (Georges-Achille Van Biesbroeck; 21 січня 1880 — 23 лютого 1974)

У 1902 закінчив Гентський університет за інженерним фахом. Працюючи дорожнім інженером, займався також астрономією, проводив спостереження подвійних і змінних зірок в обсерваторії в Укклі. Потім два роки вивчав астрономію в Гейдельбергській і Потсдамській обсерваторіях під керівництвом М. Вольфа і К. Шварцшильда. У 1908—17 рр. працював в обсерваторії в Укклі. У 1917 переїхав до США і до 1945 працював в Єркській обсерваторії Чиказького університету (з 1923 професор практичної астрономії). Пішовши у відставку в званні почесного професора університету Чикаго, не залишив занять астрономією, спостерігав на інструментах Єркської обсерваторії, з 1963 був консультантом в місячно-планетній лабораторії університету Аризони, спостерігав на інструментах обсерваторій цього університету і на 84-дюймовому телескопі обсерваторії Кітт-Пік.

Основні роботи відносяться до наглядової і теоретичної астрономії. Впродовж 60 років безперервно проводив вимірювання подвійних зірок на двох великих рефракторах Єркської обсерваторії, найвідповідніших для візуальних спостережень таких об'єктів; виконав тисячі вимірювань відносних положень компонентів з нитяним мікрометром. Ці ряди спостережень особливо цінні для визначення орбіт і мас компонентів. Спостерігав також комети, малі планети, супутники планет (визначав точні положення по фотографіях). Відкрив три нові комети, одну з них періодичну (12,4 роки), і 11 добре спостережуваних астероїдів, а також декілька зірок дуже низької світимості в околицях Сонця. Одна з них, супутник зірки BD+4 4048 названа зіркою ван Бісбрука.

Брав участь у кількох експедиціях для визначення точного положення зірок поблизу диска Сонця під час повних сонячних затемнень з метою перевірки загальної теорії відносності в Бразилії (1947), Кореї (1948) і Судані (1952). Брав участь в експедиціях з вибору місця для будівництва обсерваторій у Західному Техасі (обсерваторія Мак-Доналд, 1930-ті роки) і в Конго (1949—1950).

У 1973 році Центр Міжнародного астрономічного союзу з дослідження малих планет ухвалив рішення назвати малу планету 1781 ім'ям Ван-Бісбрука.

SIDEROCRATOR

24 січня 1874 р. народився видатний український астроном, один з фундаторів київської астрономічної школи, автор першого україномовного підручника з астрономії для вишів - Сергій Данилович Чорний (1874-1956).
С. Чорний під час спостережень на телескопі в КАО 1920-ті рр.

С. Чорний народився 24 січня 1874 р. в с. Лебедине теперішньої Київської області. Початкову освіту здобув в одній з гімназій Києва. В 1893 р. вступив до Київського університету на фізико-математичний факультет, який закінчив через чотири роки. В той час професором астрономії факультету і директором астрономічної обсерваторії був М. Ф. Хандриков. В ці ж роки починав свою викладацьку діяльність приват-доцентом Р. Ф. Фогель. Лекції цих вчених, спілкування з ними, заняття в астрономічній обсерваторії на все життя визначили інтереси С. Д. Чорного. Після закінчення університету С. Д. Чорний деякий час викладав фізику і математику в духовній семінарії в м. Вологді, потім повернувся до Києва, де спочатку викладав математику в Кадетському корпусі, а потім — в 2-й Київській гімназії. Одночасно він почав наполегливо студіювати сферичну, практичну, теоретичну астрономію, вибрані розділи небесної механіки, вищу геодезію, а також практикувався працювати з переносними астрономічними інструментами і меридіанним кругом. Напружені заняття принесли свої наслідки: в травні 1904 р. були складені магістерські іспити, а в 1908 р. він успішно захистив магістерську дисертацію на тему «Про число можливих рішень задачі при обчисленні параболічних орбіт за способом Ольберса»,за яку йому було надано вчений ступінь магістра астрономії і вищої геодезії. Доречно відмітити, що обмірковуючи тему своєї дисертації, вчений ознайомився з класичним мемуаром Лагранжа про задачу трьох тіл. В ньому було аналітичне доведено, що загальна задача трьох тіл допускає прості часткові розв’язки, коли тіла розташовані у вершинах рівнобічного трикутника або на одній прямій. С. Д. Чорний знайшов геометричний розв’язок цих часткових випадків і в 1907 р. опублікував свою першу наукову працю.

У 1908 р. С. Д. Чорний був обраний професором Варшавського університету і одночасно директором університетської астрономічної обсерваторії та метеорологічної станції, яка знаходилась при ній. В Варшаві він веде інтенсивну педагогічну роботу: на фізико-математичному факультеті читає лекції з описової, сферичної, теоретичної астрономії, геодезії, залучає студентів до астрономічних спостережень, викладає курс описової астрономії слухачкам фізико-математичного факультету Варшавських вищих жіночих курсів. Одночасно в обсерваторії з 6-дюймовим рефрактором Мерца він виконує спостереження комет та покриттів зір Місяцем. В 1910 р., коли з’явилась комета Галлея, кілька астрономів обчислили її параболічну орбіту за трьома спостереженнями. На жаль, всі орбіти відрізнялись одна від одної, а ефемериди, які були обчислені за їхніми елементами, узгоджувались незадовільно. Для С. Д. Чорного з’явилась нагода застосувати свої теоретичні надбання. Виконавши обчислення за формулами зі своєї дисертації, він довів, що задача припускає три розв’язки, а обчислені параболічні орбіти групуються навколо кожного з них. Надалі вчений виконав детальний аналіз проблеми, про що свідчать кілька статей та монографія «Обчислення параболічних орбіт комет за трьома спостереженнями», опублікована у Варшаві в 1911 р. Нарешті, він знайшов, що орбіта комети є еліпсом з великим ексцентриситетом, та показав, чому виявилося невдалим застосування рівняння, запропонованого ним для вибору істинного розв’язку. Виконані дослідження стали суттєвим внеском в теорію визначення параболічних орбіт і отримали подальший розвиток в наступних працях.

У 1915 р., в зв’язку з розгортанням бойових дій першої світової війни в районі Варшави, університет був евакуйований в Ростов-на-Дону. С. Д. Чорний залишався в місті до останнього моменту, зберігаючи обладнання обсерваторії. Йому пощастило вивезти два хронометри, універсальні інструменти Гільденбрандта, трубу кометошукача Гейде, 6-дюймовий об’єктив та інші невеликі інструменти. Вже в серпні 1915 р. С. Д. Чорному вдалось організувати астрономічний кабінет, який розмістився в трьох кімнатах шостого поверху університетського будинку. В кабінеті проводились заняття зі студентами, його інструментальною базою стало обладнання, яке було вивезено з Варшави. З кабінету через горище можна було виходити на дах будівлі і проводити астрономічні спостереження. Тут С. Д. Чорний регулярно визначав поправки хронометрів за способом Цингера, а також здійснював статистичні спостереження сонячних плям і факелів. В 1917 р. за проханням С. Д. Чорного для кабінету була придбана бібліотека відомого астронома С. П. Глазенапа.

В липні 1917 р. за наказом Міністерства народної просвіти Росії евакуйований Варшавський університет був перейменований в Донський і залишений в Ростові. Ця реорганізація не позначилась на діяльності С. Д. Чорного: за ним збереглася колишня кафедра і він продовжував виконувати свої професорські обов’язки, поєднуючи їх з викладанням в Новочеркаському педінституті та на фізико-математичному факультеті Ростовських вищих жіночих курсів.

Евакуація, громадянська війна, брак сучасних інструментів та наукової літератури не сприяли плідній науковій діяльності. Проте С. Д Чорний зміг підготувати цікаві наукові праці: «Простір Лобачевського і небесний простір», «Рух перигелію Меркурія та спеціальна теорія відносності» і почав розвивати теорію пульсації змінної β Ліри.

У 1923 р. Київський університет, в ті роки Вищий інститут народної освіти (ВІНО), обрав С. Д. Чорного професором астрономії. Тоді ж він був призначений директором Київської астрономічної обсерваторії, яка на той період переживала скрутні часи: після смерті професора Р. Ф. Фогеля (лютий 1920 р.) обсерваторія не мала постійного керівника, її штат складався з трьох осіб, інструментальна база залишилась такою ж, як за часів М. Ф. Хандрикова, припинилось видання наукових праць (останній, 5-й том «Анналів обсерваторії» вийшов ще в 1914 р.), наукові спостереження виконувались лише на меридіанному крузі, діяльність закладу звелась переважно до вирішення навчальних завдань, а місцевість навкруги обсерваторії швидко забудовувалась. Всі ці негаразди лягли важким тягарем на плечі С. Д. Чорного. Щоб стимулювати наукову і викладацьку діяльність в обсерваторії, йому довелося докласти чимало зусиль.

На його думку, одним з найважливіших завдань була активізація астрономічних спостережень. Тому він всіляко сприяв роботам М. П. Диченка на меридіанному крузі, налагодив регулярні спостереження покриттів зір Місяцем, спостереження покриттів зір планетами, а також позиційні спостереження яскравих малих планет, великих планет та їхніх супутників, спостереження затемнень і комет. С. Д. Чорний особисто проводив спостереження на рефракторі Мерца (D = 25 см; F = 420 см) і залучав до участі в цій програмі всіх співробітників. За часів С. Д. Чорного Київська обсерваторія брала активну участь в спостереженні повного сонячного затемнення 19 липня 1936 р., тут почались спостереження змінних зір, успішно спостерігались проходження Меркурія по диску Сонця 7 травня 1924 р. та 10 листопада 1927 р. Особливо слід відмітити статистичні спостереження сонячних плям і факелів, які С. Д. Чорний розпочав ще в Ростові. Для Київської обсерваторії вони були новими, але з часом стали одним з основних напрямків її діяльності.

Результати спостережень оброблялись і потім друкувались в різних провідних зарубіжних журналах: «Monthly Notices», «Bulletin for character Figures of Solar Phenomena», «Astronomische Nachrichten», «Astronomische Mitteilungen» та в вітчизняних виданнях. С. Д. Чорний розумів, яке важливе значення для престижу обсерваторії і укріплення її контактів з іншими астрономічними установами має наявність власних видань. Тому за підтримкою Академії наук України він відновив видання «Анналів обсерваторії», перший та другий випуски 6-го тому яких вийшли в 1933 р. і 1936 р.

Щоб наблизити наукові дослідження до потреб практики, в 1933 р. С. Д. Чорний організував в обсерваторії геодезичний сектор, який очолив професор П. К. Нечипоренко. Проте цьому сектору так і не пощастило розвинутись. В 1937 р. П. К. Нечипоренко був репресований (10 років таборів без права листування), а його асистент П. Я. Галушко залишив обсерваторію. Під впливом С. Д. Чорного та його співробітників І. І. Ільїнського та І. І. Путиліна розгорнулись дослідження в галузі теоретичної астрономії і небесної механіки. І. І. Ільїнський займався розробкою методів визначення орбіт планет і комет, а І. І. Путилін зосередив свою увагу на вивченні збуреного руху деяких малих планет, і зокрема Ганімеда. Сам С. Д. Чорний продовжував розробку теорії пульсації β Ліри.

Відсутність необхідних коштів не дозволила С. Д. Чорному суттєво зміцнити інструментальну базу обсерваторії. Проте за роки його директорської діяльності були придбані універсальний інструмент «Askania Werke», зеніт-телескоп, фотографічна камера D-12, астрономічна труба Цейса, хронометр фірми «Nardin».

У 1937 р. при обсерваторії була створена аспірантура. Першими аспірантами професора Чорного стали випускники Київського університету О. К. Король і М. М. Остафов. Перший з часом став одним з провідних науковців ГАО НАН України, другий трагічно загинув в роки Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 рр. Інтенсивну навчальну, наукову та науково-організаційну роботу С. Д. Чорний поєднував з великою науково-популяризаторською діяльністю. В 1927 р. разом з І. І. Ільїнським та М. О. Рудським він заснував Українське товариство світознавства, яке проводило інтенсивну діяльність до 1935 р. Співробітники обсерваторії на чолі з С. Д. Чорним активно виступали з лекціями, проводили екскурсії з демонстрацією об’єктів зоряного неба.

Напружена діяльність С. Д. Чорного призвела до погіршення стану його здоров’я, тому навесні 1935 р. він припинив лекційну роботу в університеті, залишивши за собою керівництво аспірантами і завідування обсерваторією. В 1939 р. він звернувся в Наркомпрос України з проханням звільнити його від обов’язків директора обсерваторії. Це прохання було задоволене. Вчений переїжджає в Курськ і починає професорську діяльність в Курському педагогічному інституті. Останній не мав обсерваторії і тому С. Чорний повністю присвятив себе педагогічній діяльності та перекладам класичних курсів з небесної механіки А. Пуанкаре, Тиссерана, Андуайє та ін. Він продовжує дослідження сталості затемнень зір та з теорії пульсації змінної β Ліри, вільної нутації Землі та інших проблем.

Кращі роки життя С. Д. Чорного були затьмарені тяжкими соціальними заворушеннями. Він пережив російсько-японську війну 1904—1905 рр., першу світову війну 1914—1918 рр., евакуацію з Варшави в Ростов, дві революції, громадянську війну з її кровопролиттям і розрухою, голодомор, репресії 1936— 1938 рр., другу світову війну. На його становленні як вченого не могли не позначитися неприязні відношення, що склалися між його вчителями і наставниками М. Ф. Хандриковим і Р. Ф. Фогелем. Як керівник кількох астрономічних обсерваторій він неодноразово стикався з браком коштів, нестачею штатів, а нерідко і з відвертим нерозумінням потреб обсерваторії і байдужістю до них. Однак, не зважаючи на всі труднощі, які випали на його долю, він робив все можливе для організації різноманітних астрономічних спостережень, сам багато і плідно спостерігав. Він підготував і виховав багато студентів. До його школи належать такі відомі фахівці, як М. Ф. Субботін, Б. М. Щиголєв, О. К. Король, О. О. Батирев та інші.

В спадщині С. Д. Чорного понад 100 наукових праць, повідомлень про результати спостережень різноманітних астрономічних явищ. Найбільш суттєвий внесок він зробив в теоретичну астрономію. Тематика його робіт в цій галузі охоплює теорію визначення параболічних орбіт, рух перигелію орбіти Меркурія, дослідження сталості систем затемнень змінних зір типу β Ліри, теорію вільної нутації Землі. С. Д. Чорний є автором першого підручника українською мовою з описової астрономії. Ця книга написана на рівні досягнень в астрономії тих років, насичена відомостями з історії цієї науки, ілюстрована фотографіями, серед яких багато фотографій Київської обсерваторії та її інструментів, доповнена картою зоряного неба і 13 допоміжними таблицями. С. Д. Чорний був дуже скромною людиною, вимогливим до себе і до своїх колег. За справами він навіть не потурбувався про своєчасне оформлення документів на присвоєння йому без захисту вченого ступеня доктора наук.

(за матеріалами астрономічного календаря 1999р.)

Титульна сторінка першого україномовного підручника з астрономії

SIDEROCRATOR

28 січня народився французький астроном, конструктор "повітряних телескопів Адрієн Озу (Adrien Auzout, 1622 — 1691).

Народився в Руані, Франція; Де отримав освіту — невідомо, можливо навчався в єзуїтському коледжі. На початку 1640-х років переїхав до Парижа, де проявив інтерес до астрономії і став відомий в академічних колах. В р. 1664–1665 займався спостереженням комет і на основі спостережень зробив кілька припущень щодо виду їх орбіт (еліптичного або параболічного), в чому придбав собі суперника в особі Яна Гевелія. З 1666 по 1668 був членом Французької академії наук, а також був одним із засновників Паризької обсерваторії.

Озу визначає місце для будівництва обсерваторії.

У 1666 році був обраний в члени Лондонського королівського товариства. У 1671 році переїздить до Італії, де й живе ще 20 років, до самої смерті у 1691 році в Римі. Про цей період його життя майже нічого не відомо.

Озу зробив великий внесок у розвиток спостережень за допомогою телескопа, в тому числі в удосконалення позиційного мікрометра. Він зробив багато спостережень з великими повітряними телескопами, а також стисло розглядав питання про будівництво величезного — 300-метрового телескопа для спостереження тварин на Місяці.
В ті часи вважалося, що знищити хроматизм обєктива можна лише збільшенням фокусної відстані. Озу побудував найдовший на той час - 90 метровий телескоп, але видатних відкриттів на ньому так і не зробив. Згодом із винайденням рефлектора, застосування повітряних телескопів зійшло на нівець.

повітряний телескоп часів Озу.

В 1647 році він провів експеримент, який продемонстрував роль тиску повітря в роботі ртутного барометра. В 1667-68 Озу і Жан Пікар приробили збільшувальний пристрій до 38-дюймового квадранта і використовували його для точного визначення координат на Землі.

SIDEROCRATOR

31 cічня 1862 р. видатний американський оптик Алван Грем Кларк (син Алвана Кларка) випробовуючи новий 18.5 дюймовий телескоп відкрив супутник Сіріуса, карликову зорю Сіріус В.

Ще 1844 року знаменитий німецький астроном і математик, директор Кенігсберзької обсерваторії Фрідріх Бессель виявив, що траєкторія руху Сіріуса періодично, хоча і слабко, відхиляється від прямолінійної. У проекції на небесну сферу вона являла собою дивну хвилеподібну криву (власний рух Сіріуса досить значний і становить 1,3 кутової секунди за рік, тому відхилення від прямолінійної траєкторії можна було зафіксувати за порівняно невеликий період спостережень).

Це «виляння» Бессель пояснив впливом якоїсь «прихованої маси», яка разом із Сіріусом обертається навколо загального центру мас з періодом обертання 50 років. До повідомлення поставились скептично — з припущення Бесселя випливало, що маса темного супутника повинна приблизно дорівнювати масі Сонця.

Однак, через 18 років, у 1862 р. припущення Бесселя блискуче підтвердилося. Під час випробування 18-дюймового (46-сантиметрового) рефрактора Деарнборської Обсерваторії (на той час найбільшого рефрактора в світі) американський астроном Алван Грем Кларк відкрив поруч з Сіріусом маленьку зірочку, що згодом виявила орбітальний рух відповідно до розрахунків Бесселя.
Кларк не знав про важливість свого відкриття в той час, але повідомив про це Джорджа Філліпса Бонда, директора Гарвардської обсерваторії в Кембриджі, штат Массачусетс. Використовуючи 15-дюймовий Гарвардський "Великий рефрактор", Бонду вдалося проспостерігати за невеликим супутником рівно через тиждень. Бонд негайно оцінив значимість відкриття та негайно опублікував новини в наукових працях у США та Європі.
Телескоп Кларка

Це був тріумф «астрономії тяжіння». За значенням це відкриття не поступалося відкриттю Нептуна.

SIDEROCRATOR

9 лютого 1619 р. інквізицією був спалений Джуліо Ваніні ( Giulio Cesare Vanini;1585 - 1619) - італійський філософ-матеріаліст, прихильник вчення Коперника.

Життя Ваніні багато в чому нагадує життя його сучасника Д. Бруно. Багато років Ваніні поневірявся по містах Європи, виступаючи з лекціями, в яких активно пропагував геліоцентричне вчення Коперника, захищав ідеї Бруно та популяризував відкриття Галілея.
У своїй праці De Admirandis Naturae Reginae Deaeque Mortalium Arcanis «Про дивовижні таємниці природи - цариці й богині смертних» (1616) надрукованій у Парижі у 1616 році видавцем Адрієн Пер'є, яку поділено на чотири книги:
На Небі і в повітрі, На воді та землі, Про тварин і пристрасті, Про нехристиянські релігії, яка містить у загальній к-ті 60 діалогів (але насправді лише 59, оскільки діалог XXXV відсутній), що відбуваються між автором, в ролі розповсюджувача знань, і уявним Алессандро, який закликає співрозмовника перелічити і пояснити таємниці природи, знайдені навколо і всередині людини.

У суміші переосмислення древніх знань і поширення нових наукових та релігійних теорій головний герой стверджував, що світ єдиний і вічний, що у Всесвіті все знаходиться в безперервному русі, підкоряючись своїм законам. В якості аргументів використовував відкриття Галілея які неможливо було заперечити.
За боротьбу зі схоластикою і релігією, поширення атеїстичних поглядів, гарячу підтримку вчення Коперника та популяризацію відкриттів Галілея був заарештований і засуджений до страти. Після того як кати відсікли йому язик, був живцем спалений на багатті.

SIDEROCRATOR

190 років тому 5 лютого 1835 р. народився німецький астроном Фрідріх Август Теодор Віннеке (нім. Friedrich August Theodor Winnecke, 1835 — 1897).

Після закінчення навчання, спочатку працював асистентом у Берлінській обсерваторії[en].

Віннеке працював у Пулковській обсерваторії поблизу Санкт-Петербурга з 1858 по 1865, але повернувся до Німеччини, проживав у Карлсруе. З 1872 по 1881 рік був професором астрономії в Страсбурзькому університеті.

У 1874 році відіграв важливу роль в експедиції з вивчення проходження Венери перед диском Сонця, у якій займався усією підготовчою роботою, а також виконав значну кількість підрахунків за результатами. Він відкрив велику кількість комет, включаючи періодичну комету 7P / Понса-Віннеке і комету, спершу відому під назвою комети «Понса-Коджа-Віннеке-Форбса», але пізніше перейменовану на 27P / Кроммеліна на честь Ендрю Кроммеліна, який розрахував її орбіту.

Віннеке також уклав список подвійних зірок, «Каталог подвійних зірок Віннеке» (1869 рік). Відкрив ряд туманностей.

Edward

Ваніні зображений на постаменті пам'ятника Дж.Бруно, разом з ним також зображені Сервет, П. Рамус, Т. Кампанела, Дж. Вікліф, Я.Гус та П. Мартін. Усіх їх спіткала доля Бруно - вони були страчені за свої переконання на вогнищі інквізиції.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 10 Лютого 2025, 20:43:10

Ваніні зображений на постаменті пам'ятника Дж.Бруно, разом з ним також зображені Сервет, П. Рамус, Т. Кампанела, Дж. Вікліф, Я.Гус та П. Мартін. Усіх їх спіткала доля Бруно - вони були страчені за свої переконання на вогнищі інквізиції.

папські чекісти давили всіх інакомислячих

SIDEROCRATOR

12 лютого 1947р о 10 годині 38 хвилин села Бейцухе Приморського краю в Уссурійській тайзі в горах Сіхоте-Алінь на Далекому Сході впав Сіхоте-алінський метеорит. Падіння супроводжувалося вогняною кулею, димним слідом та гучним звуком. Подекуди було вибито шибки.

15 лютого місце падіння випадково виявили льотчики Далекосхідного геологічного управління, які поверталися з завдання. Вони й повідомили цю новину керівництву управління в Хабаровську. Перші дослідники дісталася до місця падіння 24 лютого. Тайгу на місці падіння було спустошено. Деякі дерева було повалено, інші стояли зі зрубаними кронами. На всьому полі лежали уламки дерев, хвоя.

У квітні 1947 року для вивчення падіння й збору всіх частин метеорита Комітетом з метеоритів Академії Наук СРСР було організовано експедицію під керівництвом академіка В. Г. Фесенкова — голови Комітету. У цій експедиції взяли участь три співробітники Далекосхідної бази АН СРСР ім. акад. В. Л. Комарова і три співробітники Інституту астрономії та фізики Академії Наук Казахської РСР. Загальний склад експедиції — 9 осіб. Штабом Приморського військового округу в розпорядження експедиції було виділено підрозділ мінерів і саперів із 13 осіб.

Метеорит зруйнувався в атмосфері на висоті від 25 до 6 км і випав залізним дощем на площі 20 квадратних кілометрів. Окремі частини розсіялися по тайзі на площі у формі еліпса з великою віссю довжиною близько 10 кілометрів. В основній частині еліпса розсіювання, площею близько чверті квадратного кілометра, що отримала назву кратерного поля, було виявлено 106 воронок, діаметром від 1 до 28 метрів, глибина найбільшої сягала 6 метрів. Крім того було знайдено велику кількість лунок, утворених дрібними уламками.

За хімічним аналізом, Сіхоте-Алінський метеорит складався з 93,29% заліза, 5,95% нікелю, 0,38% кобальту і невеликих кількостей вуглецю, хлору, фосфору і сірки. За своєю структурою він належить до вельми грубоструктурних октаедритів. Найбільший знайдений фрагмент мав масу 1745 кг.

За оцінками дослідників, загальна маса космічного тіла під час входження в атмосферу становила близько 1000 тонн

Edward

...не туди впав

Chepurny

Сіхоте-Алінь, Уссурі. Село Бей-Цухе. Ісконно русская зємля! Там до Хайшеньвея (відомого також як Владивосток) рукою подати

rgb

Головне,що налякалися у Москвi.Вважали,що по ним прилетiв мирний атом.

SIDEROCRATOR

Цитата: Chepurny від 13 Лютого 2025, 08:05:17

Сіхоте-Алінь, Уссурі. Село Бей-Цухе. Ісконно русская зємля! Там до Хайшеньвея (відомого також як Владивосток) рукою подати

Після конфлікту на о. Даманський китайську назву прибрали те село називається Метеоритне

SIDEROCRATOR

25 років тому 14 лютня 2000 р. В ході дослідницької місії NEAR Shoemaker, після чотирирічного польоту, космічний апарат вийшов на орбіту астероїда Еросі перебував там більше року. Було отриману велику кількість зображень, зроблено високоточні виміри розмірів і форми астероїда, вивчено його хімічний склад. 14 лютого 2001 року апарат здійснив успішну посадку на астероїд і близько двох тижнів працював на його поверхні (здійснювалися рентгенівські спектрометричні дослідження реголіту). Це була перша в історії космонавтики м'яка посадка на астероїд. NEAR Shoemaker зібрав велику кількість наукових даних, завдяки яким було складено детальну тривимірну модель астероїда, уточнено його фізичні та орбітальні характеристики.

SIDEROCRATOR

14 лютого 1827 р. народився видатний оптик Джордж Бассет Кларк (1827- 1891) син Алвана Кларка.

У 1846 році приєднався до заснованої батьком оптичної фірми яка спеціалізувалася на виробництві лінзових телескопів-рефракторів. П'ять найбільших лінзових телескопів, що використовуються у світі, були споруджені Кларками

SIDEROCRATOR

15 лютого 1564 р. Народився Галілео Галілей (1564-1642) італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства.
Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей 1609 року побудував свій перший телескоп із трикратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, «побудував собі прилад до того чудовий, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж під час спостереження простим оком». Із їх допомогою Галілей здійснив кілька важливих астрономічних відкриттів — гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхню колосальну віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед та Каллісто), фази Венери, кільця Сатурна, Чумацький Шлях як скупчення окремих зірок та ін.
Галілей налагодив виробництво телескопів.
У 1610–1614 роках, змінюючи відстань між лінзами, він створив також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень. Від Галілея оптика одержала найбільший стимул для подальшого теоретичного технічного розвитку». Оптичні дослідження Галілея присвячені також вченню про колір, питанням природи світла, фізичній оптиці. Галілею належить ідея скінченності швидкості поширення світла й постановка (1607) експерименту з її визначення.

SIDEROCRATOR

100 років тому 16 лютого 1925 р. народився Коїтіро Томіта (1925 - 2006 ) - японський астроном і першовідкривач астероїдів, який працював в дослідному центрі CERGA .

З 1947 по 1985 рік активний спостерігач комет і астероїдів, першовідкривач комети C / 1964 L1 (Томіта-Гербер-Хонда). У період з 1978 по 1982 рік в центрі CERGA виявив в цілому 9 астероїдів.

Став піонером в області популяризації астрономії в Японії. Є автором ряду книг по астрономії, одна з яких в 1982 році була переведена на російську мову і видана в СРСР .

Edward

Цитата: SIDEROCRATOR від 17 Лютого 2025, 23:33:31

Є автором ряду книг по астрономії, одна з яких в 1982 році була переведена на російську мову і видана в СРСР .

Є така, зветься "Беседьі о кометах". Придбав її у 1984, цікава науково-популярна книжка. Там і про комети і про засоби спостережень (камера Шмідта і т.п.). Але цю книжку мені "зачитали". Другу придбав пару років тому і знову перечитав з насолодою

. Таких книжок нажаль мало. Бестселер, короче...

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від Вчора в 00:30:59

Цитата: SIDEROCRATOR від 17 Лютого 2025, 23:33:31
Є автором ряду книг по астрономії, одна з яких в 1982 році була переведена на російську мову і видана в СРСР .
Є така, зветься "Беседьі о кометах". Придбав її у 1984, цікава науково-популярна книжка. Там і про комети і про засоби спостережень (камера Шмідта і т.п.). Але цю книжку мені "зачитали". Другу придбав пару років тому і знову перечитав з насолодою . Таких книжок нажаль мало. Бестселер, короче...

В мене теж така є, читається з задоволенням

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 221094 раз)