Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213007 раз)

Chepurny

Если сегодня ничего интересного, то хоть интересную юлианскую дату отметим: сегодня JD 2 457 457

(полуночники могут даже отметить JD 2 457 457.457)

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BB%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B0

SIDEROCRATOR

Цитата: Chepurny від 09 Березня 2016, 19:00:12

Если сегодня ничего интересного, то хоть интересную юлианскую дату отметим: сегодня JD 2 457 457
(полуночники могут даже отметить JD 2 457 457.457)

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AE%D0%BB%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%B0

почему ничего интересного? всегда есть что то интересное.
9 березня 1810 р. народився український астроном О. М. Савич
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

M_M

10 лет назад Mars Reconnaissance Orbiter, MRO вышел на орбиту Марса.

SIDEROCRATOR

110 років тому 10 березня 1901 р. народився Всеволод Васильович Шаронов 1901 - 1964

https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=5&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjlx_r9krbLAhXBIJoKHXnoCSYQFgg7MAQ&url=https%3A%2F%2Fuk.wikipedia.org%2Fwiki%2F%25D0%25A8%25D0%25B0%25D1%2580%25D0%25BE%25D0%25BD%25D0%25BE%25D0%25B2_%25D0%2592%25D1%2581%25D0%25B5%25D0%25B2%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D0%25B4_%25D0%2592%25D0%25B0%25D1%2581%25D0%25B8%25D0%25BB%25D1%258C%25D0%25BE%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2587&usg=AFQjCNFX_5byCNZUCk-C5AshY0L2sPJraQ

SIDEROCRATOR

205 років тому 11 березня 1811 р. народився французький математик та астроном Урбен Ле Вер'є

Його найбільш відомим досягненням є передбачення існування планети Нептун, зроблене за допомогою математичного аналізу астрономічних спостережень. За пропозицією Франсуа Араго він виконав обчислення для пояснення невідповідностей між спостерігається орбітою Урана і тієї, яка повинна бути згідно із законами Кеплера і Ньютона.

Леверье народився в 1811 році в Сен-Ло, департаменту Манш на північному заході Франції. Початкову освіту він здобув у гімназії свого рідного міста, потім перейшов в кайенську Політехнічну школу, де повинен був завершити своє шкільне навчання. Однак це йому не вдалося, так як він не витримав випускного іспиту. Леверье перейшов в Колеж Людовіка Великого в Парижі, де закінчив курс з першою нагородою з математики. Після цього він деякий час відвідував Політехнічну школу, але незабаром залишив її і перейшов на платне місце інженера в Паризькому акцизному управлінні . Це спокійне і забезпечене місце було не до вподоби Леверье. Не пробувши в Управлінні і двох років, він повернувся до науки і почав викладати в коледжі.

У години дозвілля, якого у нього було досить багато, він займався хімією і, крім того, проводив астрономічні обчислення, точної обробкою яких він привернув до себе увагу Араго і здобув його дружбу.
У 1836 році Леверье опублікував свою першу працю: «Memoires sure le phosphor»; скоро, проте, його хімічні дослідження відступили на другий план, так як він захопився астрономією. У 1837 році він повернувся в Політехнічну школу на посаду асистента кафедри астрономії. Його перша астрономічна робота - «Дослідження про вікові збурення планетних шляхів» з'явилася в 1839 році. У ній він вперше вказав межі зміни елементів планетних орбіт і дав таблиці елементів на проміжок в 200 000 років. Після цього, на запрошення Араго, Леверье вступив до Паризької обсерваторії астрономом, де продовжив поглиблювати свої астрономічні знання. Через кілька років він опублікував свої перші обчислення про проходження Меркурія перед диском Сонця 8 травня 1845 року і про траєкторії комети Фая (22 листопада 1843 року).

У той час астрономів всього світу дуже сильно цікавило питання про збурення планетної орбіти Урана. Уже Бувар в 1821 році висловив думку, «що не всі спостереження, що відносяться до Урана, можуть бути представлені за допомогою однієї і тієї ж системи елементів», і в 1834 році він висловив припущення, що аномалії можуть бути пояснені, якщо допустити більшу обурює планету. Бувар намагався також обчислити орбіту цієї передбачуваної планети, але його методи виявилися недостатніми. «Невідомий порушник порядку у всесвіті» викликав цікаву переписку між головними астрономами того часу Бесселем, Араго, Гершелем і Ейрі. На жаль, не всі однаково визнавали важливе значення цього теоретичного відкриття, і саме Ейрі зустрів його дуже холодно, так як «все це здавалося йому недостатньо з'ясованим».

Питання про планету привернуло до себе увагу ще й завдяки Геттінгенській академії наук, яка в 1842 році оголосила премію за роботу: «Дати нову обробку теорії руху Урана, що задовольняє сучасним науковим вимогам, і з достатньою повнотою викласти основні моменти». Премія становила п'ятдесят дукатів, суму, досить велику для того часу. Але для цієї премії не знайшлося жодного претендента.

Однак таке завдання знову привернуло до себе жвавий інтерес найвпливовіших астрономів того часу. Араго, який вважав Леверье найбільш здатним математиком, наполіг, щоб він використовував свій талант для вирішення цього завдання. Таким чином, Леверье зайнявся обчисленням цієї невідомої планетної орбіти. Одночасно з ним Адамс (трохи молодше Леверье, згодом професор і директор обсерваторії в Кембриджі) постарався вирішити цю ж саму задачу. Сталося так, що обидва вчених майже одночасно отримали рішення. Пізніше це викликало в науковому світі неприємний дискус про пріоритети. Справа в тому, що Адамс уже в 1845 році представив в Кембріджську обсерваторію свої обчислення, розпочаті ним за його словами ще в 1843 році. Потім через кілька місяців пішли роботи Ейрі, який тим часом змінив своє початкове ставлення до питання (обчислення Адамса опубліковані були лише в 1847). Грунтуючись на роботах цих двох вчених, кембриджський професор Челліс (Challis) розшукував планету. За твердженням англійських вчених, він і знайшов її, але «за відсутністю досить докладної карти цієї частини небосхилу, він не міг зараз же розпізнати її».

Тим часом Левер'є в 1845 і 1846 роках представив в Паризьку академію наук обчислення і встановив передбачувані елементи орбіти невідомого космічного тіла. Ця робота була названа «Recherches sur les mouvements de la planete Herchel dite Uranus» (дослідження руху планети відкритої Гершелем). Один примірник цієї роботи Леверье відразу ж послав у Берлін астроному Йогану Галле, який був тоді ад'юнктом і спостерігачем в Берлінській обсерваторії і мав в своєму розпорядженні хороші зоряні карти. Галле, отримавши лист від Левер'є 23 вересня 1846 року негайно почав спостереження і в ту ж ніч знайшов невідому планету, дуже близько від місця, зазначеного Левер'є.

Леверье і Галле прославилися на весь світ, тим часом як Адамс і Челліс довгий час залишалися в невідомості. Лише пізніше було визнано їх участь в пошуках Нептуна, але спочатку все почесті дісталися на частку Леверье. Спочатку Араго запропонував за прийнятим звичаєм охрестити знайдену планету ім'ям «Леверье», але проти цього висловився цілий ряд вчених - головним чином, англійські астрономи, до яких приєднав свій голос і Струве. Завдяки цьому планета отримала іншу назву, а саме Нептун. Галле, зі свого боку, бажав назвати планету «Янус», але Леверье відхилив це ім'я, мотивуючи це наступним зауваженням: «ім'я Янус вказувало б, що ця планета є остання в Сонячній системі, але ми не маємо підстави так думати».

Після відкриття Нептуна Леверье почав досліджувати відхилення орбіти Меркурія, викликані, на його думку, іншою планетою, якій він дав назву Вулкан. Це спровокувало цілу хвилю помилкових виявлень, які тривали до 1915 року, коли Ейнштейн пояснив дану аномалію за допомогою своєї теорії відносності.

Також Леверье займався обчисленнями комети Лекселя (1770) та інших небесних тіл.
За його наполяганням у Франції була заснована мережа метеорологічних станцій.

Французький уряд призначив Леверье професором небесної механіки, а Паризька Академія наук включила його в число своїх членів; Імператор Луї Філіп і прусський король нагородили його почесними відзнаками. Після смерті Бувара і Араго Леверье був обраний (1854) довічним директором Паризької обсерваторії: цей пост він займав до самої смерті, якщо не брати до уваги короткої перерви під час облоги Парижа і панування комуни (1870-1872). Департамент Манш ще в 1849 році обрав його своїм депутатом. У залі Академії уряд поставив бюст Леверье на «вічні часи». Людовик Наполеон відразу ж після вступу на престол завітав вченому титул сенатора. Леверье був нагороджений Золотою Медаллю Королівського Астрономічного Товариства в 1868 році і знову в 1876 році.

У 1855 р Леверье організував оперативний збір метеорологічних даних у Франції по телеграфу для прогнозу погоди.

Найголовніші твори Леверье зібрані в заснованих ним «Annales de l'Observatoire de Paris», яких він встиг видати 14 т. «Спогадів» (1855-76), крім «Спостережень»; останніх видано 22 т. (1858-1867).

Урбен Левер'є помер в Парижі 23 вересня 1877 року. Похований на кладовищі Монпарнас.

ask76

14 марта 1879 родился Альбе́рт Эйнште́йн (нем. Albert Einstein, МФА [ˈalbɐt ˈaɪ̯nʃtaɪ̯n] (i)[5]; 14 марта 1879, Ульм, Вюртемберг, Германия — 18 апреля 1955, Принстон, Нью-Джерси, США) — физик-теоретик, один из основателей современной теоретической физики, лауреат Нобелевской премии по физике 1921 года, общественный деятель-гуманист. Жил в Германии (1879—1893, 1914—1933), Швейцарии (1893—1914) и США (1933—1955). Почётный доктор около 20 ведущих университетов мира, член многих Академий наук, в том числе иностранный почётный член АН СССР (1926).

M_M

100 років тому, 19 березня 1916, Альберт Ейнштейн представив "Основи загальної теорії відносності" для публікації в журналі Annalen Der Physik.

astrOleg

20 березня минулого року було часткове сонячне затемнення
у Києві

SIDEROCRATOR

110 років тому 20 березня 1906 р. народився Павло Петрович Паренаго
Народ. в Катеринодарі (нині Краснодар). У 1929 закінчив Московський університет. У 1927-1932 працював в Астрономо-геодезичному науково дослідному інституті при Московському університеті. З 1932 працював у Державному астрономічному інституті ім. П.К.Штернберга.

У 1934 вперше в СРСР почав читати курс зоряної астрономії в Московському університеті (з 1938 — професор, з 1940 до останніх днів життя очолював створену ним кафедру зоряної астрономії). Під час Німецько-радянської війни, в 1941-1944, служив в армії фахівцем з авіаційної метеорології.

Основані дослідження П. Паренаго були направлені на вивчення будови Галактики, дослідження структури та динаміки зоряних систем, вивчення змінних зірок. Паренаго також відомий як засновник московської школи зоряної астрономії.

У 1921-1922 почав систематичні візуальні спостереження змінних зір.
Усього вивчив близько 600 змінних зір різних типів, встановив їхні фотометричні, кінематичні характеристики, статистичні закономірності між різними параметрами. Результати досліджень змінних зір Паренаго використовував при вирішенні спільних питань будови Галактики.
Для всебічного вивчення проблем зоряної астрономії склав зведений каталог основних характеристик зірок—паралаксів, власних рухів, променевих швидкостей, спектральних класів тощо. Узагальнення та аналіз цього великого матеріалу дозволили йому зробити ряд важливих висновків. Обґрунтував існування послідовності субкарликів, розташованій на діаграмі Герцшпрунга—Рассела під головною послідовністю. Спільно з Б.В.Кукаркіним розвинув уявлення про зіркові підсистеми Галактики, вивчав будову і кінематику різних підсистем.
Спільно з А.Г.Масевич знайшов (1949-1950), що кожній послідовності на діаграмі Герцшпрунга—Рассела відповідає своя форма зв'язку між масою і світністю зірок. Розробив методи визначення функції світності та оцінки повного числа зірок у галактичних підсистемах, побудував теорію гравітаційного потенціалу Галактики.

У 1940 розробив теорію поглинання світла темними туманностями і запропонував методи обліку цього ефекту. Особливу увагу приділяв вивченню туманності Оріона та об'єктів, що перебувають в цій туманності. Вивчив рух Сонця відносно 591 зірки у сфері радіусом 20 пк і визначив галактичну орбіту Сонця у вигляді еліпса, ексцентриситет якого дорівнює 0,30, велика піввісь-10 000 пк, а відстань Сонця від галактичного центру в наш час становить 7800 пк. У 1947 отримав перше більш-менш надійне визначення апекса руху Галактики (координати апекса: довгота l = 175, широта b = +8, швидкість v = 211 км/с). Цей рух направлено до сузір'я Єдинорога.

У 1955 запропонував комплексний план дослідження обраних ділянок Чумацького Шляху, у виконанні якого взяли участь багато обсерваторій. Написав перший у світовій літературі підручник з зоряної астрономії (1938), який неодноразово перевидавався. Був одним з авторів «Спільного каталогу змінних зірок», а також монографії «Змінні зірки» (т. 1-3, 1937-1947); разом з Кукаркіним написав книгу «Змінні зірки і способи їхнього спостереження» (1-е вид. 1938, 2-е вид. 1947). Автор низки науково-популярних книг.

У 1953 організував при Астрономічній раді АН СРСР Комісію з зоряної астрономії і очолював її до кінця життя.

SIDEROCRATOR

15 років тому 23 березня 2001 р. було затоплено станцію "Мир"

Мир («Салют-8») — радянська (пізніше російська) орбітальна станція, що являла собою складний багатоцільовий науково-дослідний комплекс. Базовий блок було виведено на орбіту 20 лютого 1986 року. Потім протягом 10 років один за одним було пристиковано ще шість модулів. У період 1986–2000 рр. станцію відвідало 15 експедицій, з них 14 — міжнародних. Усього на станції працювали 104 космонавти з 12 країн. «Мир» відпрацювала утричі довше спочатку встановленого строку. 23 березня 2001 року станція була затоплена у водах Тихого океану.

Проект станції став визначатися 1976 року, коли НПО «Енергія» видало «Технічні пропозиції зі створення вдосконалених довгострокових орбітальних станцій». У серпні 1978 року було випущено ескізний проект нової станції. У лютому 1979 року розгорнулися роботи зі створення станції нового покоління, почалися роботи над базовим блоком, бортовим і науковим устаткуванням. Але до початку 1984 року всі ресурси було кинуто на програму «Буран», і роботи над станцією виявилися практично замороженими. Допомогло втручання секретаря ЦК КПРС Григорія Романова, що поставило завдання завершити роботи зі станції до XXVII з'їзду КПРС.

Базовий блок було виведено на орбіту 20 лютого 1986 року. Потім протягом 10 років один за одним було пристиковано ще шість модулів.

З 1995 року станцію стали відвідувати іноземні екіпажі. Станцію відвідало 15 експедицій, з них 14 — міжнародних за участю космонавтів Сирії, Болгарії, Афганістану, Франції (5 разів), Японії, Великобританії, Австрії, Німеччини (2 рази), Словаччини, Канади.

У рамках програми «Мир — Шаттл» було здійснено сім короткочасних експедицій відвідування за участі корабля «Атлантіс», одна — за участі корабля «Індевор» і одна — за за участі корабля «Діскавері», під час яких на станції побувало 44 астронавти.

Усього на станції працювали 104 космонавти з 12 країн.

Наприкінці 1990-х років на станції почали виходити з ладу різні прилади та системи. Через деякий час уряд РФ, посилаючись на дорожнечу подальшої експлуатації та незважаючи на численні проекти порятунку станції, вирішив затопити «Мир». Станція відпрацювала утричі довше спочатку встановленого строку.

Станцію втопили у спеціальному районі у південній частині Тихого океану 23 березня 2001 року.

SP

http://blogerator.ru/page/telemetricheskij-potok-s-togo-sveta-zatoplenie-stancii-mir

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 23 Березня 2016, 20:07:22

http://blogerator.ru/page/telemetricheskij-potok-s-togo-sveta-zatoplenie-stancii-mir

ленін вмер, а ленінізм живе (с)

SIDEROCRATOR

День народження Астрофотографії
176 років тому 23 березня 1840 року Американський аматор астрономії Джон Дрепер - професор хімії у Нью-Йоркському університеті, виконав перший успішний знімок Місяця
Дагеротипне зображення супутника Землі стало результатом 20-хвилинного експонування йодосрібної пластинки у 5-дюймовому (13 см) рефлекторі.

Chepurny

Шо, никто особый день в нашей клубной истории не вспомнил? 10 лет однако!

SP

Тем временем в 12 км к западу
Я тогда за неделю поправился килограммов на 9

SIDEROCRATOR

420 років тому 31 березня 1596 р. народився Рене Декарт французький філософ, математик, фізик.
Виховувався в єзуїтському колегіумі Ла Флеш в Анжу. Служив в армії, яку залишив у 1621. Після кількох років подорожей оселився в Нідерландах, де провів двадцять років у відокремлених наукових заняттях.
У 1649 на запрошення шведської королеви Христини переселився в Стокгольм.
Декарт поклав початок аналітичної геометрії, створив метод координат, значно поліпшив символіку позначень в математиці. Ввів поняття змінної величини, або функції. Його твір "Геометрія» (1637) справила великий вплив на розвиток математики.

В астрономії відомий як автор космогонічної гіпотези - теорії вихорів, яка протягом деякого часу змагалася з теорією всесвітнього тяжіння. Вважав, що Сонце (як і інші зірки) оточене ефірним речовиною, яке поширюється на великі відстані в усіх напрямках. Обертаючись, Сонце приводить в обертальний рух прилеглі області цієї речовини, потім вони, в свою чергу, передають його наступним областям, так що, нарешті, вся маса приходить в обертання. У цьому ефірному вихорі мчать планети навколо Сонця. Однак Декарт не зміг сформулювати закони планетних рухів, тому його гіпотеза не отримала подальшого розвитку.
Філософське вчення Декарта на противагу середньовічним поглядам ґрунтувалося на уявленні про безмежності і однорідності світової матерії (простору), яка не має порожнеч і нескінченно ділена.

Edward

"Я думаю, значит я существую!" Р.Д.

SIDEROCRATOR

55 років тому 12 квітня 1961 р. відбувся перший політ людини в космос.

SIDEROCRATOR

90 років тому 6 квітня 1926 р. було засновано Полтавську гравіметричну обсерваторію.
http://pgo.geoplanet.org/index.html

Полтавська гравіметрична обсерваторія — (ПГО) заснована у 1926 р. з ініціативи відомого астронома і геофізика чл.-кор. АН СРСР, академіка АН УРСР О. Я. Орлова (1880–1954).

Спочатку Полтавська гравіметрична обсерваторія підпорядковувалась Українській Головній палаті мір та ваг.

У 1936 р. передана Академії наук УРСР.

З 1964 р. входить до складу Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна в якості філіалу цього інституту.

В 1926–1938 рр. обсерваторія виконала величезний обсяг робіт з гравіметричного картографування території України.

В результаті визначень прискорення сили тяжіння більш як в 500 пунктах була створена гравіметрична карта України, необхідна при пошуках корисних копалин. Були відкриті ряд гравітаційних аномалій, в районах яких пізніше геологами були знайдені поклади нафти і газу.

Полтавська гравіметрична обсерваторія є фундаментальним гравіметричним пунктом, зв'язаним з світовою гравіметричною мережею, на якому впродовж багатьох років виконані різними організаціями вимірювання сили тяжіння, в тому числі і абсолютні значення цієї величини.

За період 1930–1997 рр. Полтавська гравіметрична обсерваторія виконала великий об'єм досліджень припливних деформацій Землі (припливи в твердій Землі аналогічні морським припливам і виникають завдяки гравітаційному впливу Сонця та Місяця). Ці дослідження були виконані за допомогою надзвичайно чутливих та високоточних нахиломірів, гравіметрів та деформографів і направлені на вивчення динаміки земної кори та внутрішньої будови Землі.

В 1976–1992 рр. проведені неперервні дослідження нахилів обвалонебезпечної зони забудованої частини м. Карло-Лібкнехтівська (Донбас), що дало можливість оцінити поточний стан цієї зони та планувати відновлювальні роботи.

З 1980 р. у Полтавській гравіметричній обсерваторії ведуться пошукові роботи по проблемі провісників землетрусів. Виконуються дослідження динаміки поверхневих шарів земної поверхні з метою виявлення закономірностей деформацій земної поверхні екзогенного походження, які будуть використані для встановлення функціональних зв'язків між геодинамічними параметрами та зовнішніми збурюючими факторами.

З 1939 р. в Полтавській гравіметричній обсерваторії здійснювались астрономічні спостереження за змінами широти Полтави за допомогою кількох інструментів — зеніт-телескопів Цейсса та Бамберга, призмової астролябії Данжона, зеніт-телескопу ЗТЛ-180. Результати цих спостережень дозволили одержати важливі фундаментальні дані про рух земних полюсів, вивчити деякі тонкі ефекти обертання Землі (наприклад, вплив рідкого ядра Землі). Наразі широтні спостереження продовжуються з метою отримання уточнених довготривалих рядів координатних визначень з подальшою їх геофізичною інтерпретацією, а саме: дослідження та моделювання глобальних та регіональних геодинамічних явищ на основі сучасних математичних методів.

З 1964 р. на телескопі АВР-2 ведуться візуальні спостереження покриття зірок Місяцем, які виконуються в рамках відповідної міжнародної служби.

З 2001 р. в Полтавській гравіметричній обсерваторії у перманентному режимі проводяться GPS спостереження. Полтавська GPS-станція входить до Української мережі станцій космічної геодезії та геодинаміки.

В 1992 р. введений в дію радіотелескоп УРАН-2, поблизу Полтави (с. Степанівка, Полтавського району), який входить в мережу радіотелескопів Академії наук України та має статус національного надбання України. За участь у циклі робіт «Розробка принципів наддалекої низькочастотної інтерферометрії, створення мережі радіоінтерферометрів для космічних досліджень і спостереження на ній» співробітники обсерваторії (В. Г. Булацен, А. І. Браженко) одержали в 1997 р. Державну премію України в галузі науки і техніки. За своїми технічними параметрами він посідає друге місце в світі після Харківського УТР-2. Його антена, що складається з 512 окремих антен, займає площу 28 тис. м²; в інтерферометричному режимі має значну роздільну кутову здатність та високу чутливість.

На радіотелескопі проводяться радіоастрономічні дослідження, які дали змогу одержати нові дані про просторову та спектральну структуру, радіовипромінювання космічних радіо-джерел різних класів. Найбільш важливі результати одержані при спостереженнях квазарів, радіогалактик та залишків наднових зірок, що свідчить про суттєві відмінності структури цих джерел на декаметрових хвилях порівняно з більш високочастотними зображеннями.

Радіотелескоп УРАН-2 ефективно використовується і для інших астрофізичних задач, зокрема для:

вивчення спорадичного радіовипромінювання Сонця і Юпітера;
вивчення радіовипромінювання пульсарів;
вивчення мерехтінь космічних джерел на міжпланетній плазмі та іоносфері Землі.
На основі постійного удосконалення технічних можливостей радіотелескопу УРАН-2 у останні роки значно розширено діапазон досліджень — розпочато моніторинг радіовипромінювання Сонця, поляриметричні дослідження радіовипромінювання космічних об'єктів. Оснащення радіотелескопу УРАН-2 широкосмуговим приймально-реєструючим обладнанням нового покоління, робота по створенню якого виконується, дасть змогу і надалі зберегти світовий рівень та пріоритет української радіоастрономії. Радіоастрономічні дослідження на радіотелескопі УРАН-2 виконуються у кооперації з вітчизняними та зарубіжними науковими установами: Радіоастрономічним інститутом НАН України (м. Харків), Фізико механічним інститутом НАН України (м. Львів), Паризькою обсерваторією (Франція), Інститутом дослідження космічного простору (Австрія).

Полтавська гравіметрична обсерваторія є асоційованим членом Української астрономічної асоціації (УАА)

SIDEROCRATOR

175 років тому3 квітня 1841р. народився німецький астроном, один з піонерів астроспектроскопії Герман Карл Фоґель (1841-1907)

Закінчив Політехнічну школу в Дрездені. У 1865-1870 працював в Лейпцігській обсерваторії, в 1870-1874 — у приватній обсерваторії Боткамп (поблизу Кіля).

З 1874 працював у Потсдамі (з 1879 професор), брав участь у створенні Потсдамської астрофізичної обсерваторії (у 1882-1907 — її перший директор).

Виконав спектральні спостереження всіх планет від Меркурія до Нептуна, багатьох комет, туманностей, нових зірок; досліджував у лабораторії спектральними методами речовину метеоритів з метою виявлення в ньому сполук вуглецю; вивчив спектр полярних сяйв.

Удосконалив створену Анджело Секкі спектральну класифікацію зірок і висловив припущення, що температурна спектральна послідовність є в той же час еволюційною послідовністю. Провів спільно з Г.Мюллером візуальні спостереження спектрів 4051 зірки;

опублікував в 1882 роботу «Спектроскопічні спостереження зірок» — перший спектроскопічний каталог зірок до 7,5 зоряної величини, що охоплює зону від 20 північного до 1 південного схилення,

У 1887 разом з Ю.Шейнером побудував вдосконалений спектрограф, який дозволяв отримувати фотографії спектрів зірок високої якості, З цим інструментом Фоґель і Шейнер в 1888 першими почали систематичні точні вимірювання променевих швидкостей зірок. При цьому вони виявили періодичні зміни швидкості у Алголя і, вивчивши характер цих змін, остаточно довели (1889), що змінність блиску цієї зірки викликана затемненнями в подвійній системі. Встановили також спектральну подвійність α Діви (Спіки) і β Ліри. Склали каталог променевих швидкостей 52 зірок.

на фото:
1 К. Фогель
2. спектрограф Фогеля в Потсдамській обсерваторії
3 спектри зірок отримані Фогелем

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213007 раз)