Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213008 раз)

SP

Ещё Вяйсяля разработал метод вычисления эллиптической орбиты по двум точкам (так называемые "две ночи"), метод используется и сейчас в случае недостаточного количества наблюдений для объекта СС.

Chepurny

Равноденствие однако! (сегодня в 17-21 по киевскому времени)

SIDEROCRATOR

110 років тому 24 вересня 1906 р. народився бельгійський астроном Поль Свінгс 1906 — 1983)
У 1927 закінчив Льєжський університет. З 1927 працював в Льєжському університеті.
У 1926-1928 стажувався у Франції (в Сорбонні, оптичному інституті в Парижі, в Медонській обсерваторії), в 1929-1930 — у Варшавському університеті, де займався спектроскопією. З 1936 — професор Льєжського університету. У 1939-1942 був професором Чиказького університету (США). Очолював Інститут астрофізики Льєжського університету.

Працював в області спектроскопії і астроспектроскопії. Вивчив лабораторні спектри деяких двоатомних молекул, що представляють інтерес для астрофізики, а також заліза, неону, аргону в різних станах іонізації. Виконав численні дослідження спектрів комет.
У 1937 спільно з Л.Розенфельдом вперше виявив молекули в міжзоряному середовищі — у спектрі міжзоряного поглинання була ототожнена лінія молекули CH.
У 1941 за допомогою механізму флуоресценції пояснив аномалії в розподілі інтенсивності всередині молекулярних смуг в спектрах комет і особливості змін цього розподілу від однієї комети до іншої, а для однієї і тієї ж комети — в залежності від її геліоцентричної відстані. Показав, що ці аномалії пов'язані з нерівномірністю розподілу енергії в сонячному випромінюванні, що збуджує флуоресценцію молекул (через присутність ліній поглинання) і з розходженням променевих швидкостей різних комет щодо Сонця. Цей ефект, названий ім'ям Свінгса, дозволив пояснити особливості молекулярних спектрів не тільки комет, але і полярних сяйв і сутінкового неба. Вивчив також атомні спектри комет. У 1956 спільно з Л.Азером опублікував атлас спектрів комет. Досліджував різні типи нестаціонарних зірок (Вольфа—Райє, симбіотичні, напівправильні), планетарні туманності; пояснив механізми випромінювання і поглинання ліній іонів азоту і вуглецю в атмосферах гарячих зірок.

SIDEROCRATOR

225 років тому 23 вересня 1791 р. народився Йоганн Франц Енке

Навчався в Геттінгенському університеті у Карла Гауса.
З 1816 — астроном в обсерваторії в Готі.
З 1825 по 1862 — директор Берлінської обсерваторії й редактор «Berliner astronomisches Jahrbuch».

Першу популярність Енке принесли його роботи з визначення сонячного паралакса, відстані від Землі до Сонця, та розмірів Сонячної системи. В основі методу визначення сонячного паралакса лежала ідея Е.Галлея спостережень проходження Венери над диском Сонця в різних місцях земної кулі. Здійснені в різних країнах спостереження проходжень 1761 й 1769 року дали цінний матеріал, загальну обробку якого зробив Енке і отримавши значення паралакса 8,5", що мало відрізняється від значення, прийнятого нині (8,790").

Важливе значення мали дослідження Енке, присвячені кометі, що отримала згодом його ім'я. 1819 року він встановив, що комети, відкриті П'єром Мешеном (1786), В.Гершелем (1795) і Ж.Понсом (1818), є одною періодичною кометою, яка рухається еліптичною орбітою з періодом обертання 3,3 року. Комета Енке — одна з найцікавіших комет, оскільки має найкоротший періодом обертання й малу перигелійну відстань. Енке досліджував рух цієї комети за період з 1786 до 1858 року, враховуючи збурення від шести планет, відкрив вікове прискорення в русі комети й вікове зменшення її ексцентриситету. Встановив, що аномалії в русі комети викликані дією негравітаційних сил. Вперше вивів аналітичні вирази для визначення вікової дії цих сил у середньодобовому русі, середньої аномалії й куті ексцентриситету. Вперше визначив чисельне значення коефіцієнта вікового прискорення комети k=60". Розробив новий, менш трудомісткий метод обчислення збурень у прямокутних координатах комети, який названо його ім'ям і який застосовується й досі.

Розробив метод поліпшення орбіт. Ініціатор запровадження, поряд з поправками до елементів орбіти, поправок до мас великих планет, що дозволило йому неодноразово уточнювати значення мас Меркурія й Юпітера.

Помер Енке в Шпандау 26 серпня 1865.

astrOleg

30 вересня 1891року у Могильові народився Отто Юлійович Шмідт, не дуже відомий як астроном та все ж......

Академик Отто Юльевич Шмидт выдвинул свои собственные предположения: он посчитал, что Земля и планеты никогда не были раскаленными газовыми телами, образовались из холодных, твердых частиц вещества.

Если допустить, что в прошлом вокруг Солнца существовало пылегазовое облако, то, в дальнейшем происходило следующее: бесчисленные частички при своем движении сталкивались между собой и стремились двигаться так, чтобы не мешать друг другу. Для этого нужно, чтобы все их пути расположились приблизительно в одной плоскости и стали круговыми. Вращаясь вокруг Солнца по окружностям различного размера, частички уже не сталкивались друг с другом. Но когда частички приближались к одной плоскости, расстояния между ними уменьшались, и они начинали притягиваться друг к другу. Они объединялись, более плотные и крупные частицы притягивали к себе более мелкие и легкие, постепенно образуя сгустки вещества планетарных размеров.
Гипотеза объясняла распределение масс планет по Солнечной системе: Юпитер собрал очень много вещества в области, ближайшей к Солнцу. А по другую сторону от него, дальше от Солнца, образовалась другая планета-гигант - Сатурн. Отто Юльевич Шмидт рассчитал, что именно в середине системы должны были возникнуть самые крупные планеты, а ближе к Солнцу и за гигантами - более мелкие.
Гипотеза объясняла и "обратное" вращение Урана. Отто Юльевич Шмидт предположил, что при косом падении частичек на планетарные комки они стали вращаться в ту же сторону, в которую обращались, двигаясь вокруг Солнца. Но для самых далеких планет вращение под действием косых ударов могло принять обратное направление.

Edward

По своей сути гипотеза Шмидта об образовании планет из вращающегося протопланетного облака совпадает с гипотезой Лапласа, предложенной намного раньше...
Советским акадамикам 30-х годов было свойственно выдвигать "глобальные", мировозренчиские гипотезы на основе маркситско-ленинского материализма(борьба с религией, атеизм, новые "скрепы" и т.д.) Гипотеза Лапласа идеально для этого подходила. То, что она была давно известна для них не имело значения, многие вещи приподносились как "новые" и "советские".

SIDEROCRATOR

4 жовтня 1957 р. розпочалась космічна ера. В СРСР було запущено перший штучний супутник.

Польоту першого супутника передувала титанічна робота радянських ракетних конструкторів на чолі з Сергієм Корольовим. Багато хто з них працював в «шарашках». Попри це, вже в січні 1957 року Корольов направив доповідну записку в Раду Міністрів СРСР, де писав, що в квітні-червні 1957 року можуть бути підготовлені дві ракети в супутниковому варіанті, «і запущені відразу ж після перших вдалих пусків міжконтинентальної ракети». 21 серпня 1957 здійснено другий успішний запуск, через 6 днів ТАСС повідомило про створення в СРСР міжконтинентальної балістичної ракети, і Корольов впритул зайнявся підготовкою до космічного запуску. Його колективу потрібно було поспішати, адже того ж року США також планували запуск першого штучного супутника.

Спочатку передбачалося запустити важкий супутник з низкою наукових приладів — об'єкт Д. Однак роботи по ньому затягувалися, і було вирішено розробити дуже простий апарат з двома радіомаяками для проведення траєкторних вимірювань, а важкий супутник полетить наступного, 1958 року, в травні. Діапазон передавачів простого супутника був вибраний так, щоб стеження за супутником могли здійснювати радіоаматори. Старання конструкторського бюро Корольова виявились успішними. 4 жовтня о 22 годині 28 хвилин 34 секунди за московським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Грінвичем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з апогеєм 947 км і перигеєм 288 км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. «Біп! Біп!» — так звучали його позивні. На полігоні їх ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший у світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до 4 січня 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60 млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.

До спостережень за сигналами Супутника запросили всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал «Радіо» заздалегідь надрукував детальні рекомендаціі щодо прийому сигналів з космосу.

Сигнал супутника:
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/a/a5/Possible_PDM_signal_labeled_as_Sputnik_by_NASA.ogg

Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до прийнятих на себе зобов'язань по Міжнародному геофізичному року.

Супутник випромінював радіохвилі на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари іоносфери, адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від шарів іоносфери, розташованих нижче зони максимальної іонізації іоносферних шарів.

Супутник мав набагато більше політичне значення. Його політ побачив весь світ. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про сильну технічну відсталість Радянського Союзу. Взагалі запуск першого супутника завдав великого удару престижу США. Буквально недавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи ППО, і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат. Багато американських газет заздалегідь передбачали успіх США в космічній гонці, і ось «Нью-Йорк таймс» повідомляє: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише 1 лютого 1958 року, коли з другої спроби запустили «Експлорер-1», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).

Витторио

не знаю, правда ли, но
http://mignews.com.ua/proisshestviya/15527066.html

Очень грустно

SIDEROCRATOR

170 років тому 15 жовтня 1846 р. народився український астроном Платон Сергійович Порецький 1846-1907

Платон Сергійович народився 3 жовтня 1846 в повітовому місті Єлисаветграді Херсонської губернії, де батько перебував на службі військовим лікарем. Незабаром батько його був переведений до Лохвиці, Полтавської губернії, де Платон Сергійович провів свою юність і закінчив середню освіту; після закінчення Полтавської гімназії він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету, який і закінчив у 1870 році. Ще в університеті Платон Сергійович виявляв настільки видатні здібності, що за пропозицією професора астрономії І. І. Федоренка був залишений при університеті професорським стіпендіантом по кафедрі астрономії. Протягом трьох років, 1871-1874 роки, Платон Сергійович готувався до здачі магістерського іспиту і практикувався в астрономічних спостереженнях на старій університетської обсерваторії, що містилася на башті, на розі університетського корпусу. Проведені ним в цей час спостереження послужили для визначення географічних координат цієї вежі і були надруковані в «Известиях университета» за 1873 рік. Витримавши в 1873 році магістерський іспит, Платон Сергійович був залишений стіпендіантом ще на рік і в 1874 році був відряджений Харківським університетом в Пулковську обсерваторію для приготування до експедиції в Астрахань для спостереження проходження Венери.

Перебуваючи в Пулково, Платон Сергійович, крім підготовки до спостережень Венери, проводив і інші спостереження на 6-ти дюймовому рефракторі Харківської обсерваторії, призначеному для спостереження проходження Венери, і зробив довгий ряд спостережень комети Коджіа, які були згодом надруковані в журналі "Astronomische Nachrichten" Несприятлива погода в Астрахані не дозволила спостерігати проходження Венери, і Платон Сергійович, зробивши географічне визначення місця, обраного для спостережень, повернувся до Харкова.

У 1876 році Платон Сергійович був обраний астрономом-спостерігачем Казанського університету. В цей час в Казанської обсерваторії посилено проводилися меридіанні спостереження зірок казанської зони для міжнародного астрономічного товариства і ця робота, що проводилася до того професором М. А. Ковальським, перейшла повністю у руки Платона Сергійовича Порецького. Протягом трьох років, 1876-1879, він енергійно спостерігав на меридіанному колі і, хоча, після виходу I і II томи спостережень зони з'ясувалася необхідність провести додаткові спостереження, здоров'я Платона Сергійовича було вже настільки підірвано, що він не міг уже закінчити цю працю і 31 січня 1889 року вийшов у відставку через хворобу. Крім зазначених меридіанних спостережень, Платоном Сергійовичем в Казанській обсерваторії були проведені і багато інших спостережень, як, наприклад, спостереження планети Марс, комети 1881 року.

Але діяльність практичного астронома не могла задовольнити Платона Сергійовича. Незважаючи на погане здоров'я, він знаходив час для наукових робіт та викладацької діяльності, а весь вільний час віддавав діяльності громадській.

із заснуванням в Казані секції фізико-математичних наук при Товаристві дослідників природи, Платон Сергійович з великою енергією віддавався роботі в секції. Він був одним з її довічних членів, під його наглядом видавався «Протокол» секції. В цей же час в «Протоколах» секції в 1884 році були надруковані два томи його роботи: «Про основи математичної логіки» і «Об основах математической логики» и «О способах решения логических равенств и об обратном способе математической логики».

У 1886 році також в додатках до «Протоколів» секції було надруковано його твір: «К вопросу о решении некоторых нормальных систем, встречающихся в практической астрономии, с применением к определению погрешностей делений меридионального круга Казанской обсерватории». Цей твір було представлено на факультеті, як магістерська дисертація, але факультет визнав його працю наскільки видатною, що після захисту Платон Сергійович був удостоєний одразу ступеня доктора астрономії. У тому ж році Платон Сергійович був призначений приват-доцентом по сферичній тригонометрії і в 1887 і 1888 роках читав цей предмет і математичну логіку.
У 1887 році Платон Сергійович брав участь в експедиції на річку Вятку для спостереження в слободі Медянаха, поблизу міста Вятки (нині Кіров), повного сонячного затемнення.

Поселившись, по виходу у відставку, в селі Жовідь Городнянського повіту Чернігівської губернії, Платон Сергійович не переставав трудитися над розробкою рішеннь логічних рівностей. В «Известиях Фізико-Математичного Товариства» в останні роки його життя було вміщено кілька великих статей з цього предмету: «Sept lois foundamentales de la theorie des egalites logiques» (1898); «Quelques lois ulterieures» (1900-1901); «Theories des non egalites logiques» (1903). Інтерес до науки не залишав його до останніх днів: він вів листування з деякими російськими та іноземними вченими і брав заочну участь в міжнародних конгресах.

Помер у себе в маєтку 9 серпня 1907 року в селі Жовідь Чернігівської губернії, після тривалої і важкої хвороби. У селі, де він провів останні свої роки, його дружиною С. Д. Процюк споруджена лікарня його імені, яка в майбутньому була передана земству.

SIDEROCRATOR

135 років тому 16 жовтня 1881 р. народився англійський астроном Фредерік Джон Мерріан Стреттон (1881-1960)

У 1904 закінчив Кіз-коледж Кембриджського університету. До 1928 викладав у цьому коледжі математику і астрономію, з 1919 був його керівником. З 1905 працював також в обсерваторії Кембриджського університету, в 1913-1914 — заступник директора Обсерваторії сонячної фізики в Кембриджі. У 1928-1947 — директор Обсерваторії сонячної фізики та професор астрономії Кембриджського університету.

У 1939 спільно з В.Меннінгом опублікував атлас спектру Нової Геркулеса 1934, складений на основі спектрограм, отриманих в різних обсерваторіях, — єдиний атлас, що відображає зміни спектру нової зірки на протязі тривалого часу.
Активно вивчав інші нові — Нову Персея 1901, Нову Ящірки 1910, Нову Близнюків 1912. Брав участь в кембриджських експедиціях для спостереження сонячних затемнень — на Суматру (1926) і в Норвегію (1927). Очолював кембриджські експедиції в Сіам (1929), Канаду (1932) і Японію (1936) для спостереження сонячних затемнень. Під час спостережень в 1926 спільно з К.Девідсоном отримав спектри хромосфери, які дозволили вперше ототожнити багато хромосферних ліній.

Генеральний секретар Міжнародного астрономічного союзу (1925-1935), генеральний секретар Міжнародної ради наукових союзів (1937-1952), президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1933-1935), президент Кембриджського філософського товариства (1930-1931), член багатьох академій наук і наукових товариств.

SIDEROCRATOR

175 років тому 21 жовтня 1841 р. народився Едвард Болл Кнобель (21 жовтня 1841 - 25 липня 1930) англійський бізнесмен і астроном-любитель.

Народився в Лондоні, почав вивчати право, але інтерес до геології привів його в 1861 р. в урядову геологічну школу. У 1862 році, він знову змінив свою кар'єру, почавши працювати для Bass & Co. в м. Бертон на Тренті як аналітичний хімік в відділі пивоварні, згодом став головним пивоваром. потім працював менеджером шовкової фабрики Курто в м. Бокінг. Останньою його роботою була фотографічна компанія Ilford.

З юності цікавився астрономією, а особливо зоряними каталогами. У 1872 році він придбав телескоп-рефлектор діаметром 8,5 дюйма для подальшого заняття астрономією. Його робота над публікацією про хронологію зоряних каталогів в 1875 році дозволила йому детально дослідити роботу ранніх арабських астрономів і вивчити арабську і перську мови.
У 1879 році він опублікував переклад каталогу Улугбека з перського оригіналу. Потім він підготував нове видання зоряного каталогу Альмагест, використовуючи всі доступні джерела в грецькому, арабському і латинському оригіналах.
Після довгої співпраці з С. Г. Петерсом, остаточна версія була опублікована в 1915 р

Кнобель був президентом як Британської астрономічної асоціації так і Королівського астрономічного товариства (1892-1893 і 1900-1901).

astrOleg

23 жовтня 1911р. у Єревані народився Баграт Костянтинович Іоаннісіані - радянський конструктор астрономічних інструментів.
Работал в Ленинградском оптико-механическом объединении им. В. И. Ленина (ранее Государственный оптико-механический завод в Ленинграде). В годы Великой Отечественной войны был инженером-конструктором в Казани. С 1945 - ведущий конструктор Государственного оптического ин-та. Совместно с Д. Д. Максутовым начал работы по внедрению менисковых систем в астрономию.

Является автором ряда новых оригинальных конструкций астрономических инструментов. Им созданы:
небулярный спектрограф АСИ-1 (1949)
менисковый телескоп АСИ-2 диаметром 500 мм (1950)
серии оригинальных, хотя и малых по размерам инструментов (зеркально-линзовая камера АСИ-4, отражательный телескоп с бесщелевым кварцевым спектрографом АСИ-5, бесщелевой менисковый дифракционно-линзовый спектрограф АС-31)
совместно с Максутовым установленный в Абастуманской обсерватории один из наибольших в мире менисковый телескоп АС-32 с автоматической системой управления (входное отверстие телескопа 700 мм, диаметр главного зеркала 975 мм)
В 1961 в Крымской астрофизической обсерватории АН СССР был закончен монтаж рефлектора ЗТШ (зеркальный телескоп им. Г. А. Шайна) с зеркалом диаметром 2,6 м. Этот один из крупнейших в Европе рефлекторовбыл создан по проекту Иоаннисиани в Ленинградском оптико-механическом объединении им. В. И. Ленина
в Специальной астрофизической обсерватории АН СССР в 1975 вступил в строй самый крупный в мире рефлектор с зеркалом диаметром 6 м, главным конструктором которого является Иоанни-сиани. При разработке проекта этого рефлектора, получившего название «Большой телескоп азимутальный» (БТА), удалось отойти от традиционных схем и впервые для крупного оптического телескопа применить принцип слежения трубы за объектом в системе альт-азимутальных координат (высота - азимут): одна ось расположена вертикально, а вторая - горизонтально. Такой принцип имеет ряд преимуществ и открывает новые пути создания крупных телескопов.
Именем Иоаннисиани названа малая планета (2450 Ioannisiani), открытая Н. С. Черных 1 сентября 1978 года в Крымской астрофизической обсерватории.

SIDEROCRATOR

390 років тому помер Вілеброрд Снел ван Роєн 1580 — 30 жовтня 1626 — нідерландський астроном та математик, відомий як відкривач закону заломлення світла*.

Вілеброрд Снеліус народився в Лейдені (Нідерланди) у 1580 році. У 1613 році він став наступником свого батька, Рудольфа Снела ван Роєна (1546–1613), професором математики в Університеті Лейдена.

У 1615 році він планує і здійснює на практиці новий метод знаходження радіуса Землі, визначаючи відстань з однієї точки на її поверхні до іншої, розташованої на тому ж меридіані, за допомогою тріангуляції. Його робота «Eratosthenes Batavus» («голландський Ератосфен»), опублікована в 1617 році, описує метод і результати його досліджень з вимірювання відстані між Алкмаром та Берген-оп-Зомом — двома містами, розташованими на відстані одного градуса меридіана. Снеліус отримав значення відстані 117 449 ярдів (107,395 км). Фактичне значення відстані становить приблизно 111 км. Снеліус був видатним математиком, створивши новий метод розрахунку відстані на поверхні Землі високої точності.

У 1616 році вперше запропонував розв'язок оберненої геодезичної засічки, яка отримала назву задача Снеліуса-Потенота. Задача полягає в тому, щоб знайти координати невідомої точки, вимірявши тільки кути на недоступні три точки з відомими координатами.

У 1621 році Вілеброрд Снеліус відкрив закон заломлення світла.

Закон Снеліуса або визначає напрям розповсюдження променя світла, який падає на плоску границю розділу двох середовищ.

Закон Снеліуса записується так:
Якщо показник заломлення другого середовища більший за показник заломлення того середовища, звідки світло падає, то кут заломлення менший за кут падіння. Якщо показник заломлення другого середовища менший за показник заломлення того середовища, звідки світло падає, то кут заломлення більший за кут падіння.

Заломлення світла пов'язане із зміною швидкості розповсюдження при переході від одного середовища до іншого.

При заломленні світла промінь, який падає на границю поділу, відбитий промінь і промінь, який пройшов у інше середовище, лежать у одній площині.
Кут відбиття дорівнює куту падіння.
Закон Снеліуса справедливий у випадку плоскої границі, на якій не відбувається дифузне розсіяння світла.

Для деяких кристалів спостерігається явище подвійного промонезаломлення й закони заломлення світла складніші.

Снел відкрив закон заломлення хвиль в 1621 р., проте помер, не опублікувавши його. Вперше закон з'явився у "Діоптриці" Декарта без посилання на Снела. Вважається, що Декарт користувався рукописом на цю тему.

На додаток до «Eratosthenes Batavus», він опублікував «Cyclometria sive de circuli dimensione» (1621) та «Tiphys Batavus» (1624). Він також редагував «Coeli та ін siderum в ео errantium observationes Hassiacae» (1618), що містить астрономічні спостереження ландграфа Вільгельма IV Гессенського. Праця «Тригонометрія» (Doctrina triangulorum) авторства Снеліуса була опублікована через рік після його смерті.

* зараз відомо, що закон заломлення світла відкрив арабський вчений Ібн Саль у 984 році, але в часи Снелліуса європейцям його праці були невідомі.

Edward

Закон заломлення свiтла виконуется i для сферичних i для асферичних поверхонь i для поверхнi довiльноi форми

. Все те ж саме...

astrOleg

7 листопада 1911року народився Я́нгель Миха́йло Кузьмови́ч - радянський вчений-механік українського походження, конструктор у галузі ракетно-космічної техніки. Народився в с. Зирянова, Іркутська губернія, Російська імперія (нині Нижньоілімський район, Іркутська область, РФ.

Дід Михайла Кузьмича по батьковій лінії, Лаврентій, був висланий із Чернігівської губернії за бунтарство на каторгу, а потім на вічне поселення. Із дружиною та дітьми він у 1880-х оселився в селищі Зирянова, де згодом народився майбутній конструктор. Через це, як згадував сам Янгель, на батьківщині його з трьома братами називали «хохлами».

Етнічний українець, нащадок примусово виселених до Сибіру селян, він не забув ні мови, ні батьківщини і за першої нагоди повернувся працювати в Україну, до Дніпропетровська

Досліджував походження свого прізвища. Пов'язував його зі словом «янга» — ківш, у якому запорожці варили їжу. Так само називали й людину, яка черпала і роздавала їжу. Хоча є підстави вважати, що прізвище походило від українського слова «янгол».

Вдова М. К. Янгеля, Ірина Стражева, у передмові до українського видання своєї книги «Тюльпани з космодрому» писала: «Я щаслива, що цю книгу багато українців зможуть прочитати рідною мовою. Михайло Кузьмич був тісно пов'язаний з Україною, її чудовими людьми. Тут колись жили його діди і це коріння, яке сягає глибини років, незаперечно лягло в основу формування його характеру, становлення його особистості»

SIDEROCRATOR

235 років тому 6 листопада 1781 р. народився італійський математик, астроном, геодезист і сенатор, один із найвизначніших італійських учених XIX століття Джова́нні Анто́ніо Амеде́о Пла́на 1781 — 1864

Джованні Антоніо Амедео Плана народився у Вогері, в сім'ї виходців із П'ємонту, Антоніо Марії Плани і Джованни Джакобоні. 1796 року, коли наполеонівська армія окупувала Італію, батько послав його навчатись у Греноблі, де мешкали два дядьки Джованні. Там він заприятелював з Анрі Бейлем — майбутнім письменником Стендалем, і залучився до демократичного руху.

1800 року Плана вступив до Політехнічної школи в Парижі. Відвідував лекції П'єра-Сімона Лапласа, Адрієна-Марі Лежандра, Жана-Батіста-Жозефа Фур'є і Жозефа-Луї Лаґранжа, у якого був єдиним студентом-італійцем, а згодом одружився з його племінницею — Алессандрою Марією Лаґранж.

Фур'є, як і Лаґранж, високо цінував здібності Плани, тож рекомендував його на місце викладача математики в Артилерійській школі у Греноблі. Цю рекомендацію не прийнято до уваги, й Фур'є спробував влаштувати Плану викладачем математики в Артилерійській школі у П'ємонті, розміщеній у у двох містах — Турині й Алессандрії. 1803 року Плана обійняв цю посаду.

У 1811-му Лаґранж рекомендував його на посаду викладача астрономії в Туринському університеті. Цього ж року Плана став на кафедрі астрономії цього вишу наступником Томмазо Вальперґи. У грудні 1814-го Плана перейшов на кафедру вищої математики й працював на ній до кінця свого життя. Так само до кінця свого життя він викладав математику і механіку в туринській Артилерійській школі. 1829 року став її директором.

1818 року Лаплас запропонував Французькій академії наук встановити премію науковцям, яким вдасться скласти таблиці руху Місяця на основі тільки закону всесвітнього тяжіння. У 1820 році цю премію вручено Марі-Шарлю Дамуазо (він застосував метод, базований на засадах Лапласового твору «Небесна механіка»), Франческо Карліні й Джованні Плані. Спершу Лаплас, один із членів комітету премії, не згоджувався з методом Плани та Карліні, але зрештою визнав його задовільним і доволі точним.

1822 року Плана став фактично одним із засновників Туринської астрономічної обсерваторії, перенісши астрономічні інструменти з приміщення Туринської академії наук до Палацу Мадама, що на туринському майдані Кастелло, й ініціювавши перебудову однієї з веж цього палацу. Відтоді там почалися регулярні астрономічні спостереження. Офіційно обсерваторію відкрито у 1759-му, й наступного року Плану призначено її директором.

У 1831–1835 роках Плана конструював універсальний механічний календар. З допомогою цього приладу, оснащеного механізмами, що складалися із зубчастих, ланцюгових і черв'ячних передач, можна було визначити день тижня для будь-якої дати від 1 року до 4000-го. Крім того, можна було визначити фазу Місяця й інтенсивність припливу для будь-якої дати з цього проміжку часу. Цей унікальний високоточний інструмент зберігається в ризниці Купецької каплиці в Турині[4]. Щоб забезпечити точну роботу механічного календаря, Джованні Плані довелося врахувати змінність різних параметрів. Зокрема, те, що у високосний рік середня тривалість доби становить 23 години 56 хвилин і 4 секунди, а тривалість синодичного місяця становить 29,531 доби й не збігається з тривалістю календарного місяця. Всю потрібну інформацію — понад 40 000 даних — він закарбував на носіях — обертових роликах. Якщо вважати їх аналогом перфокарт, то можна ствердити, що механічний календар Плани — один із перших комп'ютерів у світі.

До сфери наукових зацікавлень Джованні Плани передусім належить теорія руху Місяця, над якою він працював — спочатку разом із Франческо Карліні. 1832 року Плана опублікував капітальну працю французькою мовою — тритомник «Théorie du mouvement de la Lune» («Теорія руху Місяця». Він також займався геодезією (протяжність дуги на поверхні земної кулі від Австрії до Франції), математичним аналізом (інтеграли Ейлера, еліптичні функції), математичною фізикою (охолодження сфери, електростатична індукція) і небесною механікою. Плана написав близько ста наукових праць. Він був видатний лектор.

1844 року Плана дістав шляхетський титул барона. У 1848–1861 роках був сенатором Сардинського королівства. У 1848–1858 був віце-президентом Верховного комітету народної освіти. З 1858 — почесним віце-президентом цього комітету. У 1852–1857 роках обіймав посаду комунального радника в Турині. З 1811 року Джованні Плана був членом Туринської академії наук, а у 1851-му став її президентом. Він належав до членів Національної академії наук, Французької академії наук (з 1860 року), Лондонського королівського товариства (з 1827 року), Единбурзького королівського товариства (з 1835 року), Моденської академії наук (з 1829), членом-кореспондентом Ломбардійського інституту науки і літератури в Мілані (з 1844), членом Національної академії дей Лінчеї (з 1850), Неапольського королівського товариства (з 1863).

Плана помер 20 січня 1864 року після нетривалої важкої хвороби. Його поховали на Монументальному цвинтарі в Турині.

SIDEROCRATOR

110 років тому, 5 листопада 1906 р. народився американський астроном Фред Лоуренс Віппл (1906 — 2004)

У 1927 закінчив Каліфорнійський університет у Лос-Анджелесі. У 1927–1929 викладав в Каліфорнійському університеті в Берклі, в 1930–1931 працював у Лікській обсерваторії.
З 1931 працював в Гарвардському університеті і Гарвардській обсерваторії (у 1950–1977 — професор астрономії). У 1955–1973 був директором Смітсонівської астрофізичної обсерваторії.

Наукові роботи присвячені вивченню комет, метеорів, планетарних туманностей, проблемам еволюції зірок і Сонячної системи.

Відкрив шість нових комет; одна з них, періодична комета 1933 V, названа ім'ям Віппла. Запропонував модель ядра комети як суміші льодів з вкрапленнями частками метеорної речовини. Виконав численні дослідження верхньої атмосфери шляхом фотографічних і радіоспостережень метеорів; в 1962–1973 керував програмою фотографування метеорів і пошуків впалих на поверхню Землі метеоритів, яка здійснювалася Національним управлінням США з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА). У 1958–1972 був науковим консультантом НАСА і керівником багатьох інших робіт цієї організації: служби оптичного стеження за штучними супутниками Землі, проектів довгострокових орбітальних астрономічних станцій тощо.
Віппл — один з перших астрономів, котрі оцінили результати піонерських радіоастрономічних досліджень Карла Янського; спільно з Дж.Л.Грінстейном він теоретично розглянув можливу природу спостереженого Янським космічного радіовипромінювання.

Дуже популярною була книга Віппла «Земля, Місяць і планети».яка видавалася в російському перекладі тричі. (1948, 1967, 1984)

tlgleonid

Цікава розповідь. І на відміну від попередніх, без сумних подробиць типу помер... похований...

SIDEROCRATOR

285 років тому 9 листопада 1731 р. нарордився видатний афроамериканський астроном і геодезист Бенжамін Баннекер (1731-1806).

Бенджамін Баннекер народився в м. Балтімор шт. Меріленд в родині вільновідпущеного раба з Гвінеї і вільної афроамериканки. Деякий час навчався в школі заснованій квакером Пітером Хайнріксом, та послуговувався шкільною бібліотекою, що дало йому можливість для широкої самоосвіти. Завдяки цьому він здобув добрі знання з математики і механіки, що вже незабаром дало йому можливість сконструювати деревяний годинник який був скопійований з кишенькового в більшому масштабі.

В 1788 р. Джордж Елікотт привіз Баннекеру приладдя та книги для більш грунтовного вивчення астрономії та геодезії, і вже в наступному році Баннекер успішно обчислив сонячне затемнення на 1789 р.
У лютому 1791 року, землемір майор Ендрю Еллікотт, залишивши на прохання держсекретаря США Томаса Джефферсона гідрографічну команду в західній частині штату Нью - Йорк, найняв Баннекера для надання допомоги в первісному обстеженні кордонів штату.

Обов'язки Баннекера полягали в астрономічних спостереженях в Джонс - Пойнт в Олександрії, штат Вірджинія , щоб з'ясувати точне місцезнаходження відправної точки для дослідження. Але згодом Баннекер покинув геоднезичні дослідження в квітні 1791 року після трьох місяців роботи через хворобу.

Згодом Баннекер приступив до роботи над Астрономічним альманахом який виходив у 1792-1797 рр. в якому він вмістив астрономічні розрахунки про сонячні і місячні затемнення та іх ефемериди.
На додаток до цієї інформації, альманах містив таблицю припливів і відливів для Чесапікської затоки регіону.

За підтримки Ендрю, Джорджа і Еліаса Еллікоттів та в значній мірі завдякиТовариству зі сприяння скасування рабства в шт. Меріленд і Пенсільванія, ранні видання альманахів досягли комерційного успіху. Після того, як ці видання були опубліковані, Вільям Уїлберфорс , Вільям Пітт-молодший та інші відомі аболіціоністи хвалили Баннекера і його роботи в Палаті громад Великобританії.

SIDEROCRATOR

155 років тому 10 листопада 1861 р. народився англійський астроном Роберт Торберн Ейтон Іннес (1861 -1933).

Народився в Единбурзі, освіту здобув самостійно. В молодості відправився до Австралії, де працював виноторговцем в Сіднеї і одночасно вів спостереження як астроном-любитель, використовуючи домашній саморобний 12-дюймовий телескоп-рефлектор. Виявив кілька нових подвійних зірок, а також опублікував ряд робіт про збурення орбіт Марса і Венери.

У 1894 був запрошений Королівським астрономом сером Девідом Гіллом на роботу в обсерваторію на Мисі Доброї Надії. У 1903 році Іннес зайняв посаду директора нової метеорологічної обсерваторії в Йоганнесбурзі, яку згодом реорганізував в астрономічну обсерваторію і був її директором з 1903 по 1927.

Іннес відомий численними спостереженнями подвійних зірок, відкрив 1628 нових пар на південному небі; опублікував в 1899 і 1927 каталоги південних подвійних зірок. Проводив також систематичні спостереження змінних зірок (відкрив понад сто змінних), спостерігав Галілеєві супутники Юпітера, покриття зірок Місяцем. Одним з перших виявив Велику січневу комету 1910 року.

Був одним з піонерів застосування блінк-мікроскопа в астрономії, за допомогою цього приладу відкрив найближчу до Сонця зірку - Проксиму Центавра. Член Королівського товариства Единбурга (1904), почесний доктор Лейденського університету (1923).

У його честь названі кратер на Місяці і астероїд № 1698

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213008 раз)