Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
24 Листопада 2024, 11:37:44

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[SIDEROCRATOR]

230 років тому 11 січня 1787 р. Англійський астроном Вільям Гершель відкрив супутники Урана Оберон і Титанію.
Супутники було відкрито Вільямом Гершелем через 6 років після відкриття ним же Урана. Того ж дня він відкрив і найбільший супутник Урана — Титанію. Пізніше Гершель повідомив про відкриття ще чотирьох супутників[7], хоча згодом ці відомості були визнані хибними. Через низьку потужність телескопів того часу протягом 50 років після відкриття Титанію та Оберон не бачив ніхто, окрім Гершеля. Сучасні аматорські телескопи вищого класу дозволяють спостерігати за цими супутниками з Землі.

Спочатку Оберон називали «Другим супутником Урана», а 1848 року Вільям Лассел дав йому назву «Уран II», хоча інколи він використовував і нумерацію Вільяма Гершеля, де Титанія та Оберон іменувалися як Уран II та Уран IV відповідно. Нарешті, 1851 року Лассел перейменував чотири відомих на той час супутники римськими цифрами за порядком їх віддаленості від планети, і відтоді Оберон став називатися «Уран IV».

Згодом усі супутники Урана було названо на честь персонажів творів Вільяма Шекспіра і Александра Поупа. Оберон отримав назву на честь царя фей та ельфів Оберона, персонажа твору «Сон літньої ночі». Назви для всіх чотирьох відомих на той час супутників Урана запропонував син Вільяма Гершеля — Джон у 1852 році на прохання Вільяма Лассела. Роком раніше Лассел відкрив два інших супутники — Аріель та Умбріель. До польоту «Вояджера-2» про супутник було відомо небагато. У результаті наземних спектрографічних спостережень було встановлено наявність на Обероні водного льоду.

Доповідь Гершеля про відкриття супутників Урана 1787 р.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

110 років тому 12 січня 1907 р  народився Сергі́й Па́влович Корольо́в (Королів)  (12 січня 1907, Житомир — 14 січня 1966, Москва) — видатний вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів.

Сергій Корольов народився в Житомирі в сім'ї викладача російської словесності у гімназії Павла Яковича Корольова, який походив із Білорусі, й доньки українського купця Марії Миколаївни. Їхній шлюб розпався, і з трьох років хлопчик жив у бабусі й діда, Марії Матвіївни й Миколи Яковича Москаленків, у Ніжині (Чернігівська обл.).

Мати вчилась на Київських вищих жіночих курсах і працювала там у канцелярії, у вільний час навідуючись до Сергійка. Згодом курси перевели до Саратова. Від батька хлопчину геть відгородили. Намагання Павла Яковича відстояти свої права через суд закінчилися «дозволом» надавати синові матеріальну допомогу. Рано навчившись читати й писати, він відкрив для себе арифметику. Давалась вона йому дуже легко. «Він мав виняткову пам'ять, — згадувала потім мати, — добре вчився: завзято, наполегливо, без примусу. Він легко запам'ятовував. Навколо в сусідів не було малюків, він не знав галасу й метушні дитячого гурту. Граючись сам, мимоволі мусив виявляти ініціативу, винахідливість, учився мислити самостійно. Силу волі загартовували невдачі. Плакати не годилось».

У 1914 році Москаленки з онуком переїздять до Києва.
У жовтні 1916 року батьки Сергія офіційно розірвали шлюб, а через місяць мати вийшла заміж за Григорія Баланіна, інженера-електрика, який невдовзі одержав призначення до Одеси. Там Сергій пішов до першого класу Третьої гімназії. Навчання для дітей учителів було безкоштовним, і Марія Миколаївна зажадала від колишнього чоловіка відповідної довідки, яку той негайно надіслав. Любов до сина була вищою за сімейні чвари. Однак навчатись у гімназії Сергієві не довелося. Почалася революція й гімназію закрили. Вітчим, що мав два дипломи інженера з електричних машин (одержані один у Німеччині, другий — у Київському політехнічному інституті), був пасинкові за наставника. Григорій Михайлович записав Сергія до модельного гуртка портового клубу, згодом хлопчина запалився мрією побудувати планер.

Кожен, хто закінчував середній навчальний заклад, повинен мати робітничий фах. 1922 року, склавши екстерном усі іспити, Сергій вступив до передвипускного класу Першої одеської будпрофшколи. Але його стихія — авіація. Сергій стає членом щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК), закінчуючи спочатку курси пропагандистів, а згодом — теорії й практики проектування літальних апаратів. Знання з планеризму він черпав переважно з книг. Він вільно володів німецькою і прочитав десятків зо три книг в оригіналі.

1923 року Сергій Корольов займався вітрильним спортом, ходив на яхті «Лейтенант Шмідт».
У липні 1924 року президія Одеського відділення ТАПУК затвердила проект планера, розробленого Корольовим. Розроблений сімнадцятирічним юнаком проект містив технічні розрахунки, дванадцять аркушів креслень і пояснювальну записку. У серпні проект безмоторного літака К-5 визнано вартим утілення й надіслано до Центральної спортивної секції в Харкові, тодішньої столиці України. Водночас Сергій закінчив будпрофшколу й одержав свідоцтво про середню освіту, де зазначено, що він «склав заліки з політграмоти, російської, української й німецької мов, математики, опору матеріалів, фізики, гігієни праці, історії культури, креслення, практичних робіт у майстернях» і, крім того, здобув спеціальність муляра та черепичника.

З осені 1924-го Сергій Корольов став студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту, що привабив його насамперед славетним професорсько-викладацьким складом, наявністю планерного гуртка й тим, що в його стінах навчався Ігор Сікорський. В анкеті, що збереглася, у графі «національність» написав — українець. На факультеті планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платним. Студенти працювали, де лише траплялася нагода, оскільки лекції починались о 16-й годині. «Прокидаюсь рано, — писав Сергій матері, — годині о п'ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом'янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців».

Наприкінці літа 1926 року ректор В. Бобров визнав, що його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявились марними. І порадив охочим отримати цю спеціальність перевестися до Москви — у Вище технічне училище або Військово-повітряну академію. С.Корольов вибрав аеромеханічний факультет МВТУ ім. М. Баумана (згодом цей факультет виокремився в самостійний авіа-інститут). Спеціальність — літакобудування.

Для дипломної роботи він затвердив двомісний літак власної конструкції. Науковим керівником погодився бути А. Туполєв. Після захисту проект літака С.Корольова «СК-4» перейшов у виробничу стадію. У першому польоті за штурвалом «СК-4» був льотчик-випробувач Д.Кошиць, а С.Корольов був пасажиром. Випробування пройшло успішно, хоча під час посадки було пошкоджено шасі.
Роки навчання в МВТУ Сергій Корольов поєднував із роботою на заводах авіаційної промисловості. Із техніка він виріс до інженера-конструктора.

Він прагне досвіду в різних галузях, пов'язаних із польотами. Без відриву від виконання основних обов'язків, упродовж 1928–1930 рр. він закінчує школи планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту, одержавши свідоцтво за № 12, а також диплом льотчика.

Восени 1929 року на VI всесоюзних планерних змаганнях у Криму вперше було продемонстровано планер конструкції двох Сергіїв, Корольова й Іллюшина, названий ними на честь місця проведення польотів «Коктебель». Випробував планер К.Арцеулов. 15 жовтня підніме «Коктебель» у небо й сам Корольов.

У жовтні 1930-го, Корольов виступає з новим своїм дітищем — планером "СК-3 «Червона зірка». Конструктор готувався до рекордного польоту особисто, але захворів на тиф. Його замінив начальник льотної частини змагань, випробувач В.Степанчонок. Під час польоту на відстані ста метрів від землі планер «СК-3» виконав петлю Нестерова, потім набрав висоту й повторив її двічі. «Мертву петлю» на безмоторному літальному апараті було виконано вперше в світі.

Тиф спричинив ускладнення, й консиліум лікарів наполіг на трепанації черепа.

У січні 1931 року Корольва було визнано інвалідом. Його переслідував важкий головний біль. Однак Сергій Павлович взявся студіювати працю «Реактивний аероплан» К. Ціолковського, ідеями якого перейнявся у студентські роки. Він робить креслення, розрахунки, й поступово одужує. Ставши на ноги, Корольов повертається в авіапромисловість, а вільний час проводить серед ентузіастів гуртка Тсоавіахіму (Товариство сприяння обороні, авіаційному та ХІМІЧНОМУ будівництву).

5 жовтня 1931 року на аеродромі Тсоавіахіму відбулася зустріч Корольова з Фрідрихом Цандером. Фрідріх Артурович, один із перших винахідників реактивних двигунів, запалився пропозицією Сергія Павловича переобладнати безхвостий планер «БІЧ-8» на ракетоплан.

Планери Б. Черановського мали незвичні форми та експлуатаційні характеристики, пілоти називали «безхвостиками». «Ми, молоді конструктори (ніде правди діти), як до дивацтва ставилися до роботи Сергія Павловича з ракетними двигунами, — признався згодом авіаконструктор, академік О.Антонов. — Нам, планеристам, які мріяли про дуже маленькі, дуже економічні двигуни для наших планерів, здавалось жахливим ставити на планер ненажерливий реактивний двигун, здатний працювати лічені секунди. Хіба могли ми тоді передбачити, у що виллються ці роботи через десятиліття?!».

Тим часом Корольов практично переконався, що гвинтова авіація вичерпала себе. 1931 року в Москві й Ленінграді при Тсоавіахімі створено Групи вивчення ракетного руху (ГВРР) . До них увійшли піонери ракетобудування й космонавтики — Ф.Цандер, М.Тихонравов, Ю.Побєдоносцев та ін. Вони працювали на громадських засадах. Захоплений перспективами літальних апаратів нового типу, Корольов підключається до роботи «безплатників». У липні 1932 року (у 25 років) його призначають начальником ГВРР на громадських засадах.

Основним місцем роботи лишається ЦАГІ, Центральний аерогідродинамічний інститут ім. М. Є. Жуковського. Його групі надали приміщення — підвал на Садово-Спаській вулиці, 19 . На площі 650 квадратних метрів було розташовано 26 підрозділів — проектні, виробничі, дослідні, випробувальні, зокрема механічний, слюсарно-складальний, зварювальний цехи, стендовий і монтажний зали тощо. Корольов «пробив» фінансування, а від серпня 1932 р. — додаткову підтримку Управління РСЧА для позапланових матеріальних витрат. Було створено й випробувано перші радянські ракети на гібридному (в серпні) й рідинному (в жовтні 1933) пальному.

Для розширення досліджень зусиль однієї лабораторії було замало. 2 вересня 1933 року у Москві на базі МосГВРР і газодинамічної лабораторі (ГДЛ) було сформовано Реактивний науково-дослідний інститут (РНДІ), Корольова було призначено заступником начальника. Згодом Сергій Павлович очолив провідний відділ крилатих ракет, а в 1937 році став начальником групи ракетних апаратів.
ГУЛАГ
27 червня 1938 р. у біографії Корольова — чорний день. Арешт. 27 вересня — закрите судове засідання. І вирок: десять років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на п'ять років та конфіскацією майна. Місце покарання — Колима.
Сім років (1939–1945) зазнавав катувань у ГУЛАЗІ, де разом з іншими ув'язненими вченими, був силоміць залучений до розробок балістичних та геофізичних ракет. Після звільнення з концтабору очолив ракетну програму СРСР. Під його керівництвом запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

За полегшення його долі боролась сім'я, клопотали відомі всій державі льотчики В. Гризодубова, М. Громов, авіаконструктор А. Туполєв. Останній, до речі, сам перебував за тюремними ґратами у стінах ЦКБ-29, створеного Народним комісаріатом внутрішніх справ. Разом із А. Туполєвим у Москві на вулиці Радіо, в переобладнаному під в'язницю будинку ЦАГІ, працювали конструктори та інженери В. Петляков, В. М'ясищев, Р.Бартіні.

Корольов не здавався. Він звертається до верховної прокуратури, особисто до Й. Сталіна з проханням переглянути його справу. 2 березня 1940 року Сергія Павловича етапують до Москви й запроторюють до Бутирської в'язниці. Чотири місяці нестерпного очікування в надії на краще — і 10 липня 1940-го особлива нарада при НКВС під головуванням Лаврентія Берії визначає йому термін… вісім років тих самих виправно-трудових таборів!

Два роки з десяти він уже відбув, залишалося вісім. Усе звелось до попереднього!

13 липня Корольов удруге звертається до Сталіна. Він пише: «Метою і мрією мого життя було створення вперше в СРСР такої потужної зброї, як реактивні літаки. Я можу довести мою невинність і хочу працювати далі над ракетними літаками для оборони СРСР».

Його рішучість і наполегливість перемогли. У вересні 1940 року так звані запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в ЦКБ-29, яким керував «зек» А. Туполєв. Корольов був на межі повного фізичного виснаження.

У роки війни в тому самому ранзі в'язнів вони разом із А.Туполєвим працюють над створенням літака «Ту-2». Довідавшись, що в Казані є схожа «шарашка» (так називали секретні науково-дослідні або проектні інститути, де під контролем органів держбезпеки працювали вчені та інженери, зазвичай «вороги народу»), де розробляють реактивні двигуни, Корольов клопочеться про переведення. В цьому йому допомагає В. Глушко, один із фундаторів рідинного ракетного двигунобудування, який відбував термін в Особливому технічному бюро (0КБ) відомства Берії. Сергія Павловича під конвоєм привозять до Казані. Почалась робота над реактивним двигуном для пікіруючого бомбардувальника Петлякова — «Пе-2». Працює він, як завжди, енергійно, самовіддано, талановито. Визнання масштабу його особистості і внеску в оборону держави спонукають уряд і відповідні органи переглянути міру покарання.

27 липня 1944 року президія верховної ради СРСР приймає рішення про дострокове звільнення Корольова з-під арешту і знімає з нього судимість. 15 серпня він одержує паспорт. Але Друга світова війна триває, і вчорашнім «зекам» не можна просто роз'їхатись по домівках. Сергій Павлович продовжує працювати в КБ, одночасно атакуючи Наркомат авіаційної промисловості листами про необхідність розроблення й будівництва твердопаливних балістичних і крилатих ракет далекого радіусу дії. Аргументи справляють враження й беруться до уваги—у вересні 1945-го Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. Комісія встановлює, що ракетні полігони розбомблено, всю документацію (десятки вагонів!), обладнання, конструкторів та інженерів на чолі з Вернером фон Брауном вивезено до США. Це дало серйозний поштовх для розвитку американської ракетної техніки. Саме під керівництвом В. фон Брауна у Сполучених Штатах було створено ракети «Редстоун», «Юпітер», ракети-носії типу «Сатурн» та ін.

Головний конструктор
У 1946 році Корольова призначають головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88. Десять років праці, творчих мук, радісних звершень і злетів, утім, мало кому відомих. На все накладено гриф «цілком таємно». То була справді державна таємниця надзвичайної ваги і значення.

Перший штучний супутник Землі
Сигнал супутника
Від серпня 1956 року Корольов — керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру, йому підпорядковується діяльність багатьох НДІ та КБ. Його наукові й технічні ідеї вимагали розмаху, потужної матеріально-технічної бази. Наукові здобутки вченого, втілені в металі, спочатку вражали, а потім захоплювали планету.

27 серпня 1957 року здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчастої балістичної ракети. Людство аплодує повідомленню про виведення 4 жовтня того ж року першого в історії штучного супутника Землі. Кожен запуск — епохальне досягнення. Апогей ученого — 12 квітня 1961 року. Перший космічний політ на кораблі «Восток» Юрія Гагаріна. Перед стартом Сергій Павлович зовні спокійно й навіть сухо інструктував його: «Юрію Олексійовичу! Отже, я хочу вам просто нагадати, що після хвилинної готовності мине хвилинок шість, перш ніж почнеться політ. Тож ви не хвилюйтесь». Ділове, чітке наставляння, начебто ані найменших емоцій. Та скільки праці, хвилювань, безсонних ночей за цією незворушністю! 12 жовтня 1964 року. виведено на орбіту перший багатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту.

18 березня 1966 р. Член навколоземної експедиції корабля «Восход-2» О. Леонов уперше в історії виходить із корабля у відкритий космічний простір.

Під керівництвом головного конструктора С. Корольова створено перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз». Він не обмежував своєї діяльності ракетоносіями й космічними апаратами. Після старту другого супутника Сергій Павлович сказав: «Надійний міст із Землі в Космос уже перекинуто запуском штучних супутників, і дорога до зірок відкрита». Для практичного підтвердження цієї тези та перетворення її на робочу формулу вчений продовжував розробляти принципово нові конструкції космічних кораблів.

І так — до останнього свого дня. 14 січня 1966 року Сергій Корольов, не доживши до 60 років, помер. Прах його поховано в Москві, у кремлівській стіні.

Коли Корольов був репресований, він неодноразово зносив катування, можна вважати і помер внаслідок отриманих травм. Його так били в НКВС, що зламали щелепи. Через багато років, коли 59-річному Корольову робили незначну операцію і потрібно було ввести через рот кисневий шланг, щоб відновити роботу серця, то зробити цього не змогли через пошкоджені щелепи. Серце зупинилось. Робив цю операцію міністр охорони здоров'я СРСР Петровський…

Академік Володимир Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного польоту, то Сергій Корольов заклав підґрунтя практичної космонавтики».

В 1970 році в м. Житомирі було відкрито меморіальний будинок-музей академіка Сергія Павловича Корольова. А в 1987 році — Музей космонавтики імені Сергія Павловича Корольова.


Донька С. П. Корольова Наталія Сергіївна згадує: «Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько провів в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо“, „Реве та стогне Дніпр широкий“ — улюблені пісні бабусі й батька».
Пісня «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» стала однією із спонук, які привели майбутнього основоположника практичної світової космонавтики до зацікавлення космосом. Коли Корольов запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з космосу для головного конструктора його улюблену пісню «Дивлюсь я на небо…»
На його честь названо астероїд 1855 Корольов.

Подякували

1 :Naboka Igor

[SIDEROCRATOR]

205 років тому 12 січня 1812 р. народився італійський аматор астрономії польського походження Геркулес Дембровський (1812-1881)

Син польського емігранта Яна Дембовського. Закінчивши курс морської школи в Венеції, брав участь у багатьох морських кампаніях;але через пагане здоров'я змушений був вийти у відставку і в 1842 році оселився в Неаполі, де став займатися астрономічними спостереженнями під керівництвом директора неаполітанської обсерваторії Капоччі.

Головними об"єктами спостережень були подвійні зірки, для чого Дембовський мав  невеликий рефрактор з об'єктивом в 5 дюймів.

Переїхавши в 1858 р в Галлараті (між Міланом і озером Лаго-Маджиоре), Геркулес Дембовський побудував прекрасну приватну обсерваторію і придбав великий для того часу рефрактор Мерца з об'єктивом в 7 дюймів.

Спостереження Дембовського відрізнялися надзвичайною точністю і систематичністю; він спостерігав переважно зірки каталогів Струве. За життя його спостереження друкувалися здебільшого в астрономічному журналі «Astronomische Nachrichten», а після його смерті, в 1881 р, вони були зібрані і оброблені частиною в Пулковській, частиною в Міланській обсерваторіях і видані італійським урядом в двох великих томах під заголовком: « Misure micrometriche di stelle doppie e multiple »(Рим, 1883-84).

[astrOleg]

14 січня 2005року космічний апарат "Гюйгенс" здійснив вдалу посадку на супутник Сатурна Титан.

14 января 2005 года в 9 ч 06 мин по Гринвичу, после 7,5 лет полета вместе с "Кассини" и месяца в автономном полете, 320-килограммовый аппарат "Гюйгенс" со сверхзвуковой скоростью 6,3 км/с вошел в атмосферу Титана. Едва уловимый сигнал его радиопередатчика достиг Земли лишь через 67 мин: столько времени нужно было свету и радиоволнам, чтобы при нынешнем взаимном расположении планет дойти от Сатурна до Земли. Последовательно раскрывавшиеся три парашюта замедлили скорость падения аппарата до 4,5 м/с в момент контакта с поверхностью спутника. Несмотря на все опасения, "Гюйгенс" нормально перенес посадку. Спуск в атмосфере продолжался 2 ч 28 мин, несколько дольше, чем ожидалось, и проходил одновременно с научными измерениями и съемкой поверхности. Область места посадки впоследствии получила название Ксанаду. Это была первая (и на 2017 год единственная) в истории мягкая посадка, совершённая во Внешней Солнечной системе.

Подякували

2 :Edward, SIDEROCRATOR

[astrOleg]

16 січня 1969 року відбулась стиковка космічних кораблів "Союз-4" та "Союз-5". Це була перша у світі стиковка двох пілотованих кораблів.

14 января с космодрома стартовал корабль «Союз-4», пилотируемый В. Шаталовым. А через день в совместный рейс по звездным трассам на корабле «Союз-5» отправились сразу три космонавта — командир корабля Б. Волынов, бортинженер, кандидат технических наук А. Елисеев и инженер-исследователь Е. Хрунов.
В эксперименте корабль Шаталова был «активным». Антенны кораблей «Союз-4» и «Союз-5» искали друг друга. До начала стыковки Шаталов через иллюминатор своего корабля видел «Союз-5». Через несколько секунд после включения системы радиопоиска корабли оказались связанными «радиоканатом». Двигатели ориентации развернули их точно «лицом к лицу».
Затем автоматика «Союза-4» ввела в действие сближающий двигатель. Когда расстояние между кораблями уменьшилось до 100 м, в дело вступил космонавт. Используя ручное управление, Владимир Шаталов очень точно провел причаливание. Произошел взаимный механический захват кораблей, жесткое их стягивание и соединение электрических цепей. «Союз-4» и «Союз-5» стали единым целым. Так возникла первая орбитальная космическая станция. Миллионы людей на Земле наблюдали этот захватывающий процесс на экранах своих телевизоров.
Вскоре последовал небывалый космический эксперимент. Е. Хрунов и А. Елисеев надели скафандры и через люк орбитального отсека вышли в космическое пространство, перешли в орбитальный отсек «Союза-4», где заняли свои новые рабочие места.
На Землю Хрунов и Елисеев возвратились уже на «Союзе-4» вместе с его командиром Шаталовым. Примерно через сутки приземлился и «Союз-5», пилотируемый Б. Волыновым.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

540 років тому 16 січня 1477 р. народився Йоганн Шонер (1477 — 1547) — німецький астроном, астролог, математик і географ.

Вивчав теологію в Ерфуртському університеті, потім прийняв сан католицького священика і працював в Бамберзі. Там у себе вдома він розмістив друкарську крамницю, поширював астрологічну літературу.

Шенер відомий як виробник глобусів (і небесних і земних), в тому числі першого земного глобуса із зображенням нового відкритого континенту — Америки. найбільший глобус Шонера знаходиться в Нюрнберзькій міській бібліотеці.
На одному з глобусів Шонера (1520 р.) показано Антарктичний континент, існування якого на той час не було доведене.
З 1526 року, з моменту відкриття Меланхтонівської гімназії в Нюрнберзі, Шенер став там викладачем математики і залишався на цій посаді протягом 20 років.

Серед заслуг Шенера — видання астрологічних і астрономічних праць Георга фон Пурбаха, Бернгарда Вальтера (1430—1504), Йоганна Регіомонтана та Миколая Коперника. Крім того, він випустив ефемериди і вічні планетні таблиці, а також великий підручник з астрології «De judiciis nativitatum» (1545). Обидві ці книжки вийшли з передмовою Меланхтона. У своєму підручнику Шенер переконливо доводив, що астрологія повністю сумісна з астрономічною системою Коперніка. Він також написав ряд інших робіт з астрології, астрономії, хронології та математики.

Шонер відіграв значну роль у публікації знаменитої книги Коперніка «Про обертання небесних сфер» в Нюрнберзі в 1543 році.

[SIDEROCRATOR]

370 років тому 17 січня 1647 р. народилася  Катерина Ельжбета  Гевелій, (ур. Коопман (1647-1693) - одна з перших відомих в історії жінок-астрономів і одна з перших жінок, діяльність яких на терені науки визнали сучасники.

Ельжбета і її чоловік, видатний польський астроном Ян Гевелій (1611-1687), представляли собою гармонійний союз двох астрономів, союз, в результаті залишив чималий слід в науці.

Ельжбета Коопман народилася 17 січня 1647 в багатій купецькій сім'ї міста Гданська (Данцига). Її батько Ніколас Коопман активно торгував в складі Ганзейського союзу.
Джерела свідчать, що їх дочка Ельжбета, з дитинства захоплена зірками, ще дитиною познайомилася з найзнаменитішим уродженцем рідного Гданська - астрономом, купцем, батьком міста Яном Гевелієм. Обсерваторія Гевелія, яка займала три будівлі в Гданську, визнавалася в той час кращою в світі. Гевелій особисто пообіцяв Ельжбеті показати «чудеса небес», коли вона стане старшою.
Перша дружина Гевелія, Катаріна, померла в 1662 році, і незабаром  Ельжбета нагадала вдівцю про його обіцянку. У наступному, 1663, році вони повінчалися.

Як встановлено з книг самого Гевелія, Ельжбета почала працювати разом з ним в обсерваторії починаючи з 1664 р Гевелий хвалив в книгах її математичні здібності і старанність астронома, наводив результати наукових спостережень Ельжбети в листах колегам. Наприклад, Гевелій приводив зроблені Ельжбєтою виміри кутових відстаней між компонентами подвійних зірок в листі англійському астроному Джону Флемстіду, з яким він обмінювався результатами досліджень.

Сама Ельжбета вперше фігурує в трактаті чоловіка «Machina Coelestis», де наводяться ці ж виміри 2 травня 1665 р
До самої смерті Яна Гевелія Ельжбета була вірною помічницею у всіх його починаннях. Вона брала участь у спостереженнях, вела обчислення, підтримувала стосунки із зарубіжними друзями Гевелія і вела з ними наукову переписку (латинською мовою, яку, як і математику, імовірно вивчила в заміжжі за допомогою Гевелія), а після смерті чоловіка довела до кінця і видала три його твори: Catalogus stellarum fixarum ad annum 1660 (1687) ( «Каталог нерухомих зірок на епоху 1660 г.), Firmamentum Sobiescianum sive Uranographia etc. (1690) і Prodromus Astronomiae (1690) ».

Із зарубіжних друзів родини Гевелія варто згадати Едмунда Галлея, який спеціально приїжджав до Гданська для зустрічі з подружжям астрономів в 1679 році і два місяці вів разом з ними спостереження в обсерваторії - в тому числі, разом з Ельжбетою.
Prodromus Astronomiae ( «Провісник астрономії») вважається одним з головних досягнень Гевелия. Трактат включає зоряний каталог з описом 1564 зірок, видимих ​​над горизонтом в Гданську. Це останній (і найточніший) зоряний каталог, створений в епоху спостережень за небом без допомоги телескопа. У ньому вперше наведені не тільки екліптикальні, а й екваторіальні координати для кожної зірки.

Firmamentum Sobiescianum sive Uranographia etc. ( «Уранографія») - це атлас неба, що складається з 54 карт для кожного сузір'я і двох півсфер для всього неба. Гевелій виділив 11 нових сузір'їв, деякі запроваджені ним назви сузір'їв (Гончі Пси, Жираф, Ящірка, Малий Лев, Секстант, Одноріг, Лисичка, Щит) збереглися до наших днів.

Ельжбета Гевелій разом з чоловіком проводять спостереження за доп. секстанта.

Подякували

1 :astrOleg

[SIDEROCRATOR]

135 років тому 17 січня (за іншими даними 10 січня) 1882 р. народився відомий бельгійський астроном Ежені Дельпорт (1882-1955).

Народився в Женаппі (Брабант). 1903 року закінчив Брюссельський університет. З того часу до останніх днів життя працював в Королівській обсерваторії в Укклі (в 1936-1947 — директор).

Всесвітньовідомий за кількістю відкритих астероїдів (66) серед них виділяються цікаві об'єкти 1221 Амур і 2101 Адоніс, які підходять дуже близько до Землі.

Наукова діяльність Дельпорта належить до позиційної астрономії. У 1903-1919 він виконав кілька тисяч визначень положень зірок з меридіаному колі для міжнародної кооперативної програми «Карта неба». Потім систематично спостерігав положення комет і астероїдів.

Значний внесок Дельпорта і в стрворення сучасної карти зоряного неба, так в 1922 р Міжнародний астрономічний союз доручив йому та ще кільком астрономам упорядкувати межі між сузірями. Аналогічну роботу було проведено і з сузір"ями південного неба.
В процесі роботи Дельпорту довелося скасувати колові елементи в позначеннях меж сузір"їв котрі були встановлені ще Бенжаміном Гулдом в 1877 р. натомість впровадити сучасні кордони між усіма сузір'ями в небі, уздовж ліній прямого сходження і схилення для епохи B1875.0.

1930 року за дорученням Міжнародного астрономічного союзу видав Атлас сузір'їв, в якому були остаточно встановлені сучасні межі сузір'їв всього неба.

[SIDEROCRATOR]

130 років тому 17 січня 1887 р. народився Харві Харлоу Нінінгер (1887-1986) - американський колекціонер метеоритів, викладач і популяризатор метеоритики, який значно розширив науковий підхід до вивчення метеоритів в 30-х роках двадцятого століття в США ..

Зібрана ним колекція метеоритів досі вважається найбільшою приватною колекцією цього типу. Він був одним із засновників Американського музею Метеор, перше місце якого було недалеко від метеоритного кратера в Арізоні (1942-1953), а потім біля Sedona Red Rock шт. Арізона (1953-1960).  Частина колекції була продана в 1958 році в Британський музей, а основна частина її була з 1960 р у колекції Університету штату Арізона і доступна для громадськості в місцевому музеї.

Музей метеоритів


Розповідь нінінгера про метеорити

Подякували

2 :Вадим, Edward

[Edward]

Бiля Аризонського кратеру i зараз е музей з невеликою экспозицiею. Але як на мене, сам кратер являе собою бiльше видовище. Нажаль спускатись у кратер не дозволяють. Хотiлося б подивитись навколо з його центру...

[SIDEROCRATOR]

Бiля Аризонського кратеру i зараз е музей з невеликою экспозицiею. Але як на мене, сам кратер являе собою бiльше видовище. Нажаль спускатись у кратер не дозволяють. Хотiлося б подивитись навколо з його центру...

а чого не дозволяють
кратер що в приватній власності?

[Edward]

Ельжбета Коопман народилася 17 січня 1647 в багатій купецькій сім'ї міста Гданська (Данцига). Її батько Ніколас Коопман активно торгував в складі Ганзейського союзу.

Цiкаве призвище, не можу без хохми
Не всi пам'ятають, але при Союзi (радянському звичайно, а не ганзейському ) були магазини мiсцевоi кооперацii з яких пiдпiльно кормилася(грошима та ковбасою) вся радянська мiстечкова Ылiта (по типу нинiшньоi вiнницькоi). Так от на багатьох з них висiли таблички КООП... Ось в мене я з'явилася така ассоцiацiя: "Коопман" - що дослiвно "кооперативний чоловiк".  Саме так називали цих радянських "коопменiв" якi гнули цiни значно бiльшi нiж у нiж у гос.магазинах. Пройшли сторiчча, а так i хочеця сказати тiж самi люди, на тому самому мiсцi... Тiльки торгують не ковбасою, а краiною.
" Отак почнеш вивчати сiмейнi портрети, та повiриш у переселення душ..."© 

[Edward]

Бiля Аризонського кратеру i зараз е музей з невеликою экспозицiею. Але як на мене, сам кратер являе собою бiльше видовище. Нажаль спускатись у кратер не дозволяють. Хотiлося б подивитись навколо з його центру...

а чого не дозволяють
кратер що в приватній власності?

...у кoрпоративнi("кооперативнiй" див. пост вище )

[Naboka Igor]

Не хвилюйся, почнеш співпрацювати з NASA, тебе пустять. Сфоткаеш і покажеш нам, як воно там знизу видно.

[SIDEROCRATOR]

Ельжбета Коопман народилася 17 січня 1647 в багатій купецькій сім'ї міста Гданська (Данцига). Її батько Ніколас Коопман активно торгував в складі Ганзейського союзу.

Гевелій пообіцяв показати їй лише "чудеса небес" 
а кінчилось тим що вона дідка під вінець потягла

[SIDEROCRATOR]

Ельжбета Коопман народилася 17 січня 1647 в багатій купецькій сім'ї міста Гданська (Данцига). Її батько Ніколас Коопман активно торгував в складі Ганзейського союзу.

Цiкаве призвище, не можу без хохми

" О так почнеш вивчати сiмейнi портрети, та повiриш у переселення душ..."© 

та в них там і обсерваторія кооперативна була
туди і Галлей вчащав і інші астрономи

[Edward]

Ельжбета Коопман народилася 17 січня 1647 в багатій купецькій сім'ї міста Гданська (Данцига). Її батько Ніколас Коопман активно торгував в складі Ганзейського союзу.

Гевелій пообіцяв показати їй лише "чудеса небес" 
а кінчилось тим що вона дідка під вінець потягла

Ii не зорi цiкавили, а ii батька цiкавили грошi Гевелiуса(чималi, якi вiн мав з своеi пивоварнi) "Астрономiчна" слава не мае зиску

[Edward]

Не хвилюйся, почнеш співпрацювати з NASA, тебе пустять. Сфоткаеш і покажеш нам, як воно там знизу видно.

- Чия апохроматична оптика краща?
- НАСА!

[Mott]

Бiля Аризонського кратеру i зараз е музей з невеликою экспозицiею. Але як на мене, сам кратер являе собою бiльше видовище. Нажаль спускатись у кратер не дозволяють. Хотiлося б подивитись навколо з його центру...

Aga,

Дык там в же кажется священное место индейцев было, не?
(типа там всякие огненные боги и пр., а также копальня остатков метеоритного железа еще в эпоху "доисторического материализма")
И вааще....и так уже всю планетку загадили.
Зрозуміло, що present company excepted. 

[SIDEROCRATOR]

270 років тому народився німецький астроном Йоганн Елерт Боде ( 1747 —  1826).

 З 1772 на запрошення Й. Г. Ламберта працював в Берлінській обсерваторії (з 1786 — директор).

1772 року сформулював закон планетних відстаней на основі правила, встановленого раніше Й. Д. Тіциусом (наразі відоме як правило Тіциуса—Боде).
Суть його полягає в тому, що відстані планет від Сонця в астрономічних одиницях близькі до геометричної прогресії. Якщо Меркурію, Венері, Землі, Марсу, Юпітеру і Сатурну приписати відповідно числа n = -∞, 0, 1, 2, 4, 5, то їх відстані від Сонця визначаються за формулою A =(0,4+0,3×2n) а. о. Відстані від Сонця малих планет, невідомих у той час, і планети Уран, відкритої 1781 року В.Гершелем, також задовільно описуються цією формулою (n = 3 і 6 відповідно).

Боде видав 1778 року «Атлас неба», на 20 аркушах якого містилося 17 240 зірок (на 1200 більше, ніж було відомо до нього). Широко розповсюджена його праця «Représentation des astres» (1782), що містить на 34 невеликих аркушах всі зорі, видимі неозброєним оком над берлінським горизонтом, разом з найголовнішими телескопічними зірками, каталогом і міфологічним поясненням назв окремих сузір'їв.

З інших його творів треба згадати:

«Entwurf der astronomischen Wissenschaft» (2 вид. 1825);
«Allgemeine Betrachtungen über das Weltgebäude» (3 вид. 1834),
а також загальнодоступний підручник астрономії — «Anleitung zur Kenntniss des gestirnten Himmels» (11 вид. 1858).
Боде також запропонував назву планети Уран.

Подякували

2 :Edward, Naboka Igor