Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213038 раз)

SIDEROCRATOR

Цитата: SP від 21 Лютого 2017, 17:22:05

Цитувати
як він спостерігав Місяць з таким здоровенним телескопом на монтуванні з паличок яке ходить ходуном від найменшого дотику.
Долгие годы тренировок...

зрештою він сам його таким зробив)
як не як а 15,5 дюймовий Ньютон інструмент серйозний та ще й на таких патичках

SIDEROCRATOR

і що цікаве: на відео коли він відкриває телескоп навіть на діагоналці є захисна кришка,
неловким рухом і роз"юстирувати можна

Naboka Igor

Инженер

По механике, полный провал. Наблюдать в такое, каторга $:-\$

SIDEROCRATOR

125 років тому народився Марсел Ґіллес Йозеф Міннарт (1892— 1970) — бельгійський і голландський астроном.

У 1914 закінчив Гентський університет за спеціальністю біологія, потім вивчав фізику і математику в Лейденському університеті.
У 1916-1918 викладав фізику в Гентському університеті. Під час Першої світової війни Міннарт був прихильником Фламандської громади і прийняв заміну французької мови нідерландською в період німецької окупації. У зв'язку з цим після закінчення війни він був змушений втекти з Бельгії.
У 1918 Міннарт став працювати в Утрехтському університеті в Нідерландах, там він проводив фотометричні дослідження. У Утрехті він зацікавився астрономією і вивченням Сонця, спеціалізувався на спектроскопії та вивченні зоряних атмосфер. З 1920 працював в обсерваторії Утрехтського університету (у 1937-1963 — професор астрономії університету і директор обсерваторії). У 1942-1944 був в'язнем фашистського концтабору.

У 1937 Міннарт був призначений директором зоряної обсерваторії Сонненборг в Утрехті і професором астрономії в університеті. У 1940 він видав свій знаменитий «Атлас сонячного спектру Утрехта», а в 1941 вивів функцію Міннарта, яка використовується для оптичних вимірювань небесних тіл.

У період німецької окупації Нідерландів під час Другої світової війни Міннарт був запроторений у в'язницю через свої антифашистські погляди. Під час ув'язнення він викладав фізику і астрономію іншим ув'язненим. Після закінчення війни став одним із засновників математичного центру в Амстердамі.

Науковий внесок
Основні наукові роботи відносяться до сонячної фізики. Виконав низку досліджень лінійного і безперервного спектру Сонця, результатом яких став виданий в 1940 фундаментальний фотометричний атлас сонячного спектру для області довжин хвиль 3332-8771 Å (спільно з Д. Мюлдерсом і Я. Хаутгастом) і таблиці сонячних фраунгоферових ліній для області 2935-8770 Å (спільно з Ш. Мур-Сіттерлі і Я. Хаутгастом). Розробив метод кількісного аналізу атмосфер Сонця і зірок за їхніми спектрами за допомогою кривих росту, які пов'язують число атомів, що беруть участь в утворенні лінії поглинання, з інтенсивністю лінії. Цей метод вперше дозволив отримати кількісні оцінки хімічного вмісту елементів в атмосферах зірок і деякі фізичні параметри атмосфер. Виконав кількісний аналіз безперервного спектру корони і спектру хромосферних спалахів.

Міннарт був різносторонньо розвиненою людиною і крім усього іншого цікавився бульбашками і музичною природою звуків, що створюються проточною водою. У 1933 він розв'язав задачу про акустичну частоту резонансу окремої бульки у воді (так званий резонанс Міннарта).

Автор ряду широко відомих науково-популярних книг з астрономії та фізичної метеорології.
Однією з галузей досліджень Марселя Міннарта був вплив атмосфери на світло і образи. Його класична книга з цієї теми була випущена під назвою «Світло і колір в природі» у 1954 ( рос «Свет и цвет в природе» (1-е вид. 1959, 2-е вид. 1969) і «Практична астрономія» (1971).

SIDEROCRATOR

175 років тому 26 лютого 1842 р. народився Камі́ль Фламмаріо́н (1842—1925) — французький астроном і письменник-популяризатор.

Каміль Фламмаріон - автор праць про небесні тіла, кліматологію й атмосферу Землі, науково-популярних книг, серед яких особливо відомими були «Історія неба» та «Численність заселених світів». Ці надзвичайно популярні книжки публікувалися в братовому видавництві "Фламмаріон" й були в той час справжніми бестселерами.

Вищої освіти Фламмаріон не отримав. З 1858 по 1862 роки вивчав астрономію в паризькій обсерваторії (де працював обчислювачем під керівництвом знаменитого вченого Урбена Леверьє), з 1862 по 1866 рік працював при Бюро довгот. Був редактором наукового відділу журналів «Cosmos», «Siecle», «Magasin pittoresque».

У 1882 р. заснував популярний журнал «L'Astronomie», згодом перейменований у «Bulletin de la Societé Astronomique de France». У 1887 заснував Французьке астрономічне товариство, що налічувало за його життя сотні співчленів у всіх частинах світу. Товариство мало виключно популяризаторську мету. Завдяки щедрій пожертві одного любителя астрономії і шанувальника його книг Фламмаріон заснував приватну обсерваторію в Жювізі, поблизу Парижа, де і проводив спостереження головним чином над планетами і подвійними зірками. Обсерваторія в Жювізі відкрита й досі, багато астрономів проробили в її стінах довгий шлях від аматорів до професіоналів.

У 1861 опублікував книгу «Множинність жилих світів», яка стала початком великої серії його популярних астрономічних робіт.
1876 г. - зауважив сезонні зміни темних областей на Марсі. Численні спостереження цієї планети, виконані Фламмаріона, описані ним у книзі «Планета Марс і умови проживання на ній» (1909); в цій книзі зібрані всі відомі спостереження Марса, починаючи з 1636 року проведеними Ф. Фонтана сс.
1880 г. - найвідоміша книга К. Фламмаріона «Популярна астрономія», випущена рекордним для того часу тиражем в 100 000 екземплярів, була розпродана протягом місяця. Потім книга протягом десятків років витримала безліч перевидань і була переведена на всі основні європейські мови (включаючи російську в 1902, 1904 і 1939 роках).
1882 г. - Фламмаріон заснував популярний журнал «L'Astronomie», згодом перейменований в «Bulletin de la Societé Astronomique de France»; випущена книга «Зірки і визначні пам'ятки неба».
1887 г. - заснував Французьке астрономічне товариство, що налічувало при його житті сотні сочленов у всіх частинах світу. Суспільство мало виключно популяризаторські мети. Завдяки щедрому пожертви одного любителя астрономії і шанувальника його книг, Фламмаріон заснував приватну обсерваторію в Жювізі, поблизу Парижа, де і проводив спостереження головним чином над планетами і подвійними зірками. Зокрема, він відкрив загальний власний рух кількох широких пар зірок, довівши фізичну зв'язок між ними. Вивчав кольору зірок і окремих утворень на поверхні Місяця (зміни кольору в кратері Платон пояснював наявністю в ньому рослинності). Обсерваторія в Жювізі відкрита до сих пір, багато астрономів проробили в її стінах довгий шлях від любителів до професіоналів.
1899 г. - «Доповнення до Популярною Астрономії» очікує той же успіх, що і «Популярну астрономію», російською мовою видавалася під назвою «Зоряне небо і його чудеса».
Більшість названих великих робіт Фламмаріона витримали десятки видань, розійшлися у сотнях тисячах примірників і принесли гучну популярність автору. Як суто наукові роботи Фламмаріона потрібно згадати його «Catalogue des étoiles doubles et multiples en mouvement relatif certain» (1878); «Atlas céleste» (1877), його вимірювання подвійних зірок і кілька заміток у «Comptes Rendus».
Крім астрономії, Фламмаріон займався проблемами вулканології, земної атмосфери, кліматології. У 1867-1880 роках здійснив кілька підйомів на повітряних кулях з метою вивчення атмосферних явищ, зокрема атмосферної електрики.
Відомі наукові дослідження Фламмаріона, присвячені подвійним і кратним зорям; зокрема, він відкрив загальний власний рух кількох широких пар. Вивчав кольори зірок і окремих утворень на поверхні Місяця (зміни кольору в кратері Платон пояснював наявністю в ньому рослинності). У 1876 відзначив сезонні зміни темних областей на Марсі. Численні спостереження цієї планети, виконані Фламмаріоном в обсерваторії Жювізі, описані ним у книзі «Планета Марс і умови проживання на ній» (у виданні 1909). У цій книзі зібрані також всі відомі спостереження планети починаючи з 1636. Крім астрономії, Фламмаріон займався також вулканологією, проблемами земної атмосфери, кліматологією. У 1867-1880 здійснив кілька підйомів на повітряних кулях для вивчення атмосферних явищ, зокрема атмосферної електрики.

Каміль Фламмаріон займався й спіритуалізмом. Йому належать такі книги як «Невідоме» (про паранормальні можливості та явищах людської психіки), «Смерть і її таємниця» та інші. Це послужило приводом для опори на його авторитет сучасних псевдонаукових авторів.
Ступінь причетності Фламмаріона до теософського товариства О. Блаватської оцінювалася різними авторами діаметрально протилежним чином.
Найголовніші твори Фламмаріона:
«La pluralité des mondes habités» (1862);
«Les Mondes imaginaires et les mondes réels» (1865);
«Les Merveilles célestes» (1866); «Histoire du ciel» (1873);
«Astronomie populaire» (1880, отримала премію Французької академії),
«Les Etoiles et les curiosités du ciel» (1881),
«La planète Mars» (1893).
Окремо стоять його роботи: «Dieu dans la nature» (1867); «астрономічні» романи «Lumen» (1872); «Uranie» (1889). Крім того, їм написано 9 томів «Etudes et lectures sur l'Astronomie» (1867–1880); «L'Atmosphère» (1872) і величезна кількість менших за розміром книг, брошур і журнальних статей.

Фламмаріон в приватній обсерваторії 1880 р.

SIDEROCRATOR

120 років тому 27 лютого 1897 р. народився французький астроном Бернар Ліо (1897 - 1952)

Народився в Парижі. У 1917 закінчив Вищу електротехнічну школу. У 1917-1928 працював в Політехнічній школі під керівництвом відомих фізиків А.Перо і Ш.Фабрі, з 1920 — у Медонській обсерваторії.

У 1921-1929 першим виконав великі ряди поляриметричних вимірювань випромінювання планет, основною метою яких було отримання фізичних характеристик поверхневих шарів і атмосфер планет шляхом порівняння лінійної поляризації відбитого і розсіяного ними світла Сонця з поляризацією, створюваною земними зразками.
Вже тоді показав, що породи на поверхні Місяця, Марса і Меркурія за своїми поляризаційними властивостям близькі до земних вулканічних порід, а поляризація випромінювання Венери, Юпітера і Сатурну виникає у їхніх атмосферах, причому у Венери вона свідчить про наявність крапель рідини в атмосфері.
Дійшов висновку, що внутрішнє кільце Сатурна поляризує світло так само, як скельні земні породи. Виявив змінність поляризації випромінювання Сатурна. Всі ці спостереження виконав за допомогою створеного ним високочутливого полярископа.
У 1932 створив фотографічний поляриметр, за допомогою якого досліджував поляризацію світла, відбитого яскравими астероїдами. Поліпшив техніку візуальних і фотографічних спостережень планет. Виконав багато детальних спостережень поверхонь планет. Зробив перші замальовки великих супутників Юпітера й Сатурна, спостерігав плями на Титані, вивчив розподіл яскравості в кільцях Сатурна. Сконструював мікрометр подвійного зображення для точних позиційних вимірювань планет. Розробив оригінальний метод фотографування планет, що дозволяє виключити вплив зернистості емульсії і підвищити контраст (він полягає в накладенні один на одного багатьох негативних зображень).

У 1929-1931 створив коронограф — прилад для спостережень сонячної корони поза затемнень, що дозволило істотно просунути вперед вивчення корони. За допомогою коронографа Ліо досліджував поляризацію корони, її спектр в широкому діапазоні довжин хвиль, відкрив п'ять нових емісійних ліній. Використавши в коронографі інтерференційної-поляризаційні фільтри, отримав монохроматичні зображення корони і диска Сонця в променях різних ліній.

Бернар Ліо за роботою з коронографом, обсерваторія Пік дю Міді 1939 р.

SIDEROCRATOR

110 років тому 27 лютого 1907 р. народився данський та американський астроном Стренд Кай (1907 — 2000)

У 1931 закінчив Копенгагенський університет.
У 1931-1933 — співробітник Геодезичного інституту при цьому університеті, в 1933-1938 — співробітник обсерваторії Лейденського університету.
З 1938 жив в США. У 1938-1942 — астроном Суартморського коледжу, в 1946-1947 — професор Чиказького університету, в 1947-1958 — професор Північно-Західного Чиказького університету і директор Дірборнської обсерваторії, в 1958-1963 — керівник відділу астрометрії і астрофізики при цьому університеті, в 1963-1977 — науковий директор Морської обсерваторії у Вашингтоні.

Основні галузі наукових досліджень — фотографічні спостереження подвійних зірок, вивчення орбітальних рухів у подвійних і кратних системах, визначення зоряних паралаксів.
Під керівництвом Стренда і за його безпосередньої участі як спостерігача було створено кілька каталогів подвійних зірок.

Основна заслуга Стренда — керівництво створенням першого в світі великого рефлектора з діаметром дзеркала 1,5 м, спеціально призначеного для астрометричних спостережень слабких зірок (до 17m), зокрема для визначення паралаксів. Рефлектор був встановлений на станції Морський обсерваторії у Флегстаффі (штат Аризона) в 1964. Починаючи з 1970 опубліковано ряд каталогів паралаксів слабких зірок, отриманих на цьому рефлекторі.

1.55 м рефлектор Морської обсерваторії

SIDEROCRATOR

230 років тому тому 6 березня 1787 р. народився видатний німецький фізик і оптик Йозеф фон Фраунгофер (1787 — 1826).

Народився 11 дитиною у родині скляра, працював у майстерні батька. Після його смерті (1798) в дванадцять років почав навчатися професії оптика, потім працювати в дзеркальній і скляній майстерні в Мюнхені.
Після закінчення навчання він придбав машину для шліфування оптичного скла, але змушений проте був заробляти собі кошти гравіюванням візитних карток. Він звернув на себе особливу увагу баварського короля Максиміліана-Йосифа, який допоміг Фраунгоферу отримати подальшу математичну освіту. З 1806 асистент математичного та оптичного інституту (містився в Мюнхені, потім в Бенедіктбоєрні), де виготовлялися лінзи і оптична апаратура.
З 1809 за сприяння Георга Фрідріха фон Рейхенбаха стає одним з його керівників, у 1818 — його директором. Заснована в 1814 році за участю Фраунгофера фірма «Утцшнейдер і Фраунгофер», швидко здобула світову популярність як виробник оптичних приладів для великих обсерваторій, головним чином рефрактори та зорові труби, високої якості.

З 1823 Фраунгофер стає професором і хранителем фізичного кабінету Мюнхенського університету та членом Баварської АН, з 1824 член Академії Леопольдина. Технологія виготовлення великих ахроматичних об'єктивів, вже сама по собі нова для того часу, була значно поліпшена Фраунгофером як у частині серійного виробництва оптичного скла — флінтів і кронів — так і їх подальшої обробки. Фраунгофер винайшов окулярний мікрометр і своєрідний об'єктивний мікрометр — геліометр. Вивчаючи показники заломлення різних сортів скла, у 1814 відкрив (незалежно від англійського фізика Вільяма Волластона) і описав лінії поглинання в сонячному спектрі (названі згодом Фраунгоферові лінії).
Фірма «Утцшнейдер і Фраунгофер» постачала першокласні інструменти для найбільших обсерваторій Європи. Телескопи Фраунгофера вперше монтувалися на зручній паралактичній або екваторіальній установці і були забезпечені точними годинниковими механізмами з фрикційним регулятором швидкості, а також найточнішими окулярними мікрометрами. Все це дозволяло вести точні спостереження з великим збільшенням (порядку 700). Рефрактори Фраунгофера сприяли успіхам астрономів у визначенні перших зоряних паралаксів. Фраунгофера називають батьком астрофізики за його піонерську роботу в астроспектроскопії. Спостерігав спектри Місяця, Марса, Венери, знайшов їх подібними до сонячного спектру, що доводило світіння цих тіл відбитим сонячним світлом. Вперше намітив грубий поділ зірок на три спектральні групи. Проведене ним дослідження розподілу енергії в спектрі стало основою для визначення температури зірки. Ввів у практику астрономічних спостережень об'єктивну призму, що дозволило одночасно спостерігати сотні спектрів зірок.

В 1821 вперше застосував дифракційну ґратку для вивчення спектрів. Запропонував метод спостереження дифракції світла в паралельних променях.

Крім удосконалень, введених Фраунгофером у виготовлення оптичного скла і особливо великих ахроматичних об’єктивів, крім винайдених ним геліометра і окулярних мікрометрів, Фраунгофер залишив два класичних наукових дослідження. В мемуарах «Bestimmung d. Brechungs und d. Farbenzerstreuungs-Vermögens verschiedener Glasarten, in Bezug auf d. Vervollkommung achromatischer Fernröhre» («Denkschrif. München. Acad.», Т. V, 1814—1815) Фраунгофер згадує вперше про постійні лінії сонячного спектра (згодом названих фраунгоферовими лініями (див. Спектральний аналіз), дає докладний малюнок сонячного спектра і вказує на використання цих ліній при визначенні показників заломлення оптичних середовищ. В іншому творі «Neue Modification d. Lichts durch gegenseitig e Einwirkung und Beugung d. Strahlen und Gesetzte derselben» («Denksch. München. Acad.», т. VIII, 1821—1822) Фраунгофер описав явища в оптичній дифракційної решітці і її застосування до визначення довжини світлових хвиль.
За досягнення у науці і техніці Фраунгоферу поставлений в Мюнхені пам’ятник.

astrOleg

80 років тому народилась Валентина Терешкова - перша у світі жінка-космонавт.

SIDEROCRATOR

235 років тому 7 березня 1792 р. народився Джон Гершель — англійський математик, астроном, хімік, фотограф, ботанік, син Вільяма Гершеля.

Джон Фредерік Вільям Гершель народився 7 березня 1792 в Слау (графство Бакінгемшир) і вже в дитинстві виявляв чудові здібності. Навчався спочатку в місцевій школі, але незабаром батьки забрали його звідти і до 17 років він займався вдома, під керівництвом наставника Роджерса, вивчаючи класичні та нові мови, математику, музику та ін. Поступово в Кембриджський університет, в колегію St. John, Гершель продемонстрував видатні здібності з математики і склав задачник з вищої математики.

Першими його науковими працями були: «Some Remarkable Applications of Cotes 'Theorem" (1812) і «Considerations of various Points of Analysis» (1814), коли він був уже членом Лондонського королівського товариства. Після закінчення університетського курсу Д.Гершель оселився в Лондоні, де завдяки знайомству з Волластоном зайнявся фізикою і хімією. До цього часу відносяться його дослідження про інтерференції звуку і поляризації світла.

Д. Гершель першим розробив теоретичну основу виготовлення об'єктивів з двох лінз, для ослаблення впливу сферичної і хроматичної аберації. Займаючись дослідженням сонячного світла за допомогою актинографа, він відкрив існування теплових променів в частині спектра за червоними світловими променями. (Інфрачервоне випромінювання в 1800 р відкрив Вільям Гершель).

Займаючись фотографією, відкрив здатність гіпосульфіту закріплювати фотографічні зображення. Запропонував терміни «негатив» і «позитив».

У 1830 році з'явилися його класичні твори про світло і про звук, в виданій тоді в Англії «Encyclopaedia Metropolitana». Часте спілкування з батьком сприяли появі у Джона інтересу до астрономії; він переїхав в Слау, і, встановивши новий дзеркальний телескоп, почав спостереження кратних зірок і туманностей.

Продовжував вивчати зоряне небо «методом черпків» В. Гершеля. 1820 року виготовив рефлектор із діаметром дзеркала 45 см і працював з ним згодом в обсерваторії Слау. 1833 року опублікував каталог 2306 туманностей і зоряних скупчень, з яких 525 були виявлені ним самим.

У 1833 році Лондонське королівське товариство нагородило вченого однієї зі своїх вищих нагород - Королівської медаллю.

Після спостережень світил північної півкулі Джон Фредерік Вільям Гершель попрямував для спостережень в південну півкулю, і з кінця 1833 року працював в обсерваторії на мисі Доброї Надії, де вів спостереження протягом чотирьох років. Обробка цих спостережень, вироблена без сторонньої допомоги, зажадала чимало часу, і тільки в 1847 році були опубліковані «Results of astronomical Observations Rade at the Cape of Good Hope», а також «Загальний каталог туманностей» (General Catalogue of Nebulae, 1864).

З теоретичних робіт Гершеля по астрономії відомий його вельми витончений і практичний спосіб обчислення орбіт подвійних зірок, який увійшов в усі підручники астрономії; обробивши рух супутника зірки γ Virginis, він ще за життя переконався в точності своїх обчислень. Д.Гершель виявив більше 3000 подвійних зірок, але головною темою його досліджень стали туманності: в його каталозі їх 2307.

Джон Гершель відомий також як чудовий оратор і популяризатор науки. Його «Outlines of Astronomy», витримала (з 1849 по 1893 рік) дванадцять видань, і довгий час служила зразком популярної книги з астрономії; книга ця переведена професором Драшусовим на російську мову і видана під назвою «Нариси з Астрономії». У ній, зокрема, були введені в обіг Юліанські дні на основі ідей, розроблених відомим істориком і хронологом Джозефом Скалигером.

Повернувшись з Африки, Гершель був оточений пошаною, отримав титул спадкового баронета, призначений директором монетного двору (1850-1855), неодноразово обирався головою Лондонського королівського астрономічного товариства.

Роботи Гершеля [ред | правити вікі-текст]

Description of a machine for resolving by inspection certain important forms, 1832
Some Remarkable Applications of Cotes 'Theorem, 1812
Considerations of various Points of Analysis, 1814
Results of Astronomical Observations Made During 1834-1838 at the Cape of Good Hope
Preliminary Discourse on the Study of Natural Philosophy, 1830
Outlines of Astronomy 1849
General Catalogue of Nebulae, 1864
New General Catalogue of Nebulae and Clusters of Stars, 1888
Джон Гершель. Філософія природознавства. СПб., 1868.

SIDEROCRATOR

180 років тому 7 березня 1837 р народився американський астроном Генрі Дрепер (1837 — 1882).
У 1858 закінчив Нью-Йоркський університет, отримав спеціальність лікаря. Працював в госпіталі Бельв'ю, з 1860 — професор природничих наук, потім — професор фізіології, хімії та фізики Нью-Йоркського університету.

Один з найвідоміших астрономів-аматорів в США, піонер широкого застосування фотографії в астрономії. З 1860 вів спостереження у власній обсерваторії в м. Гастінгс-он-Гудзон (штат Нью-Йорк).
Сам шліфував дзеркала для своїх телескопів, найбільшими з яких були 15,5 - і 28-дюймові рефлектори. Використовуючи мокрі колоїдні емульсії, отримав багато якісних фотографій поверхні Місяця і Сонця, сонячного спектра.
У 1872 отримав першу фотографію спектра зірки Веги, на якій було видно лінії поглинання.
Керував фотографічними роботами в експедиції для спостереження проходження Венери по диску Сонця (1874) і в експедиції в Скелясті гори для спостереження повного сонячного затемнення (1878).
У 1879 почав працювати з сухими фотографічними емульсіями, отримав фотографії спектрів яскравих зірок, Місяця, Марса, Юпітера, туманності Оріона, комети 1881 III. На спектрах туманності Оріона виявив слабкий безперервний фон, походження якого приписав розсіянню випромінювання зірок на пилових частинках в туманності. Розробив точний механізм годинного ведення телескопа, який дозволив здійснювати тривалі експозиції, зберігаючи гарну якість фотографічного зображення. Завдяки цьому отримав чудові фотографії Місяця і туманності Оріона.
Генрі Дрепер

SP

По Дреперу - Вики пишет "Дрейпер".
Забыта одна из основных его работ - звёздный каталог Дрепера (HD), в котором впервые были указаны спектральные классы звёзд. Известно, что Дрепер посещал имение графа Росса с его "Левиафаном", в свою очередь достижения Дрепера в изготовлении рефлекторов вдохновили "отца любительского телескопостроения" - Чикина.
Трагическая подробность из жизни Дрепера: хотя он (как и его отец) были какое-то время практикующими врачами, Генри Дрепер скончался в возрасте 45 лет, простудившись на охоте в Скалистых горах.

SP

Цитувати

Єркській об'єктив досі залишається найбільшим у світі.

Если добавить "действующим", то да. А так телескоп Всемирной выставки в Париже 1900 года - крупнейший из когда либо созданных телескопов-рефракторов с диаметром объектива 1,25 м.

Edward

Цитата: SP від 08 Березня 2017, 07:09:58

Цитувати
Єркській об'єктив досі залишається найбільшим у світі.
Если добавить "действующим", то да. А так телескоп Всемирной выставки в Париже 1900 года - крупнейший из когда либо созданных телескопов-рефракторов с диаметром объектива 1,25 м.

То була купа залiза, та скла...По спогадам Cкiапареллi це технiчне "чудо"( так писали у тодiшнiх газетах) мало роздiльну здатнiсть як 9" рефрактор, та зовсiм не тримав великi збiльшення. Одразу ж пiсля закiнчення виставки його тихенько розiбрали.
Готье був освiдченним оптиком, але загальнi прорахунки конструкцii у якiй використовувалося велике целостатне дзеркало 1.8 метра розмiром встановлене перед об'ективом, "поховало" всi надii на щасливий кiнець у цьому проектi...
"Французькi понти" ...

Edward

У згадку про Дрепера. У своiй роботi вiн застосував кiнематику станка яка потiм використовувалася усiма оптиками при виготовленi великих дзеркал (останне радянське 6 метрiв). Станок з цiею компоновкою так i називають "дрепер"...
На фото Жан Тексеро полiруе на "дреперi" 75 дюймове дзеркало для обсерваторii у Провансi.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 09 Березня 2017, 16:18:26

Цитата: SP від 08 Березня 2017, 07:09:58
Цитувати
Єркській об'єктив досі залишається найбільшим у світі.
Если добавить "действующим", то да. А так телескоп Всемирной выставки в Париже 1900 года - крупнейший из когда либо созданных телескопов-рефракторов с диаметром объектива 1,25 м.
То була куча залiза, та скла...По спогадам Cкiапареллi це технiчне "чудо"( так писали у тодiшнiх газетах) мало роздiльну здатнiсть як 9" рефрактор, та зовсiм не тримав великi збiльшення. Одразу ж пiсля закiнчення виставки його тихенько розiбрали.

ось воно в усій красі

Астроном Теофіль Море провів спостереження і замальовки сонячних плям. Ежен Антоніаді зробив кілька замальовок туманностей. Шарль Ле Морван навіть фотографував Місяць, фото були опубліковані в журналі Strand Magazine, листопад 1900.
http://www.yaplakal.com/go/?https%3A%2F%2Farchive.org%2Fstream%2FTheStrandMagazineAnIllustratedMonthly%2FTheStrandMagazine1900bVol.XxJul-dec%23page%2Fn503%2Fmode%2F2up

M_M

Цитувати

телескоп Всемирной выставки в Париже 1900 года

F/45, при збільшенні 500x кут зору 3 хвилини - це справді щось неймовірне

.

ZVEZDOZRETEL, чому лінк на https://archive.org йде крізь сміттєзвалище yaplakal.com ?

Polaris

Я правильно розумію, кількаметрове зображення Місяця проектувалося на екран для публіки?

SIDEROCRATOR

Цитата: Polaris від 10 Березня 2017, 11:31:32

Я правильно розумію, кількаметрове зображення Місяця проектувалося на екран для публіки?

cаме так

SIDEROCRATOR

50 років тому 10 березня 1977 р. було відкрито кільця Урана.

Відкриття кілець Урана - третього за величиною небесного тіла нашої Сонячної системи, включаючи саме Сонце - було зроблено випадково. Американські астрономи Джеймс Еліот, Едвард Данем і Даглас Мінк збиралися поспостерігати, як Уран буде проходити на тлі зірки SAO 158687, щоб вивчити атмосферу планети. Спостереження проводилися за допомогою бортової обсерваторії Койпера, обладнаної в переробленому військовому транспортному літаку C-141.

Аналізуючи отриману інформацію, вчені з подивом виявили ослаблення світіння зірки ще до її покриття Ураном, причому кілька разів поспіль. В результаті у планети було відкрито дев'ять кілець.

У січні 1986 року до Урану підлетів дослідницький зонд NASA Voyager - і відкрив ще два кільця. Нарешті, в грудні 2005 року космічний телескоп Hubble виявив ще два кільця, а також два раніше невідомих невеликих супутники Урана. Орбіта одного з них (Маб) збігається з найдальших кільцем.

У квітні 2006 року на зображеннях, отриманих обсерваторією Кека (Гавайські о-ва) вдалося розгледіти кольори деяких кілець. Саме зовнішнє з них виявилося синім - переважно, воно складено з дрібних частинок льоду з поверхні Маб. Ще одне має червоний колір, а решта - сірі.

Цікавий факт, що у роботах першовідкривача Урана, Вільяма Гершеля, перша згадка про кільце зустрічається в його запису від 22 лютого 1789 року. У своїх примітках до спостережень він зазначив, що припускає наявність у кілець Урана. Гершель припустив, що вони червоного кольору (що було підтверджено в 2006 році спостереженнями Обсерваторії імені В. М. Кека для передостаннього кільця).

Записи Гершеля потрапили до журналу Королівського товариства в 1797 році. Однак протягом майже двох сторіч (із 1797 до 1979 року), кільця в науковій літературі не згадуються зовсім, що, звичайно, дає право підозрювати помилку вченого. Проте, досить точні описи побаченого Гершелем не дають приводу просто так відкидати його спостереження.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213038 раз)