Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213037 раз)

SIDEROCRATOR

110 років тому 12 березня 1907 р. народилась американський астроном Еллен Дорріт Хоффляйт (1907-2007)

Навчалася в Єльському університеті.
Отримала ступінь доктора філософії по астрономії в 1938 році в коледжі Редкліф в Кембриджі, штат Массачусетс. Згодом почала працювати в якості наукового співробітника обсерваторії Гарвардського коледжу (HCO) в 1939 році. У 1948 році, зайняла посаду астронома в Гарвардському університеті. Тут вона залишалась до 1956 року, поки не переїхала в Єльський університет, де працювала до виходу на пенсію в 1975 році.

Еллен Хоффляйт є автором Bright Star Catalog, який містив дані для 9110 найяскравіших зірок. Вона також брала участь у випуску Спільного каталогу тригонометричних зіркових паралаксів. Цей каталог містить точні вимірювання відстаней до 8112 зірок і має важливе значення для розуміння кінематики нашої Галактики, і розвиток зірок в нашому районі.

Разом Гарламом Смітом виявила оптичну мінливість у виявленого квазара 3C 273.

з 1957 по 1978 рр була керівником обсерваторії Марії Мітчелл в Нантакет, штат Массачусетс.

SIDEROCRATOR

110 років тому народився німецький астроном Лю́двіг Франц Бенеди́кт Бі́рман (1907-1986)
Вчився в Мюнхенському (1925—1927), Фрейбурзькому (1927—1928) і Геттінгенському (1929—1932) університетах. У 1934—1937 викладав в Єнському, в 1937—1945 — в Берлінському університетах, в 1945—1947 — професор Гамбургського університету. У 1947—1958 — директор Інституту фізики в Геттінгені. У 1958—1971 — директор Інституту астрофізики, що входить в Інститут фізики і астрофізики ім. М. Планка в Мюнхені, в 1971—1975 — директор Інституту фізики і астрофізики ім. М. Планка, з 1975 — почесний співробітник цього Інституту.

У 30-і роки побудував низку зоряних моделей, в яких враховувалася роль конвекції в перенесенні енергії; першим розглянув можливість існування зірки з повним перемішуванням речовини.

Розрахував непрозорість зоряної речовини, обумовлену різними елементами з урахуванням їхньої іонізації; обчислив і табулював інтенсивності ліній для багатьох переходів в легких йонах, що представляють інтерес для теорії будови зірок і їхніх атмосфер. Вивчив динамічну стійкість зірок і її зв'язок з хімічним складом зоряних надр; одним з результатів цієї роботи була модель спалаху нової.

Передбачив існування постійного корпускулярного випромінювання Сонця, що в наш час ототожнюється з сонячним вітром.
Досліджував взаємодію корпускулярного випромінювання з хвостами комет і показав, що структура хвостів I типу визначається саме корпускулярним випромінюванням, оскільки спостережувані в них прискорення не можуть бути пояснені променистим тиском.
Оцінив швидкість і концентрацію частинок сонячного вітру за ефектами, що викликаються цим вітром в хвостах комет.

У 1964 висловив припущення про те, що голови комет повинні бути оточені дуже протяжними оболонками з нейтрального водню. У 1969 це припущення підтвердилося для комети Беннета при спостереженні емісії в лінії Lα від хмари, що оточує комету, а потім і для інших комет.
Ряд робіт Бірмана присвячений сонячній хромосфері і короні. Провів розрахунок температури в короні за ступенем йонізації різних елементів; запропонував, незалежно від М. Шварцшильда, механізм нагріву хромосфери і корони акустичними хвилями, що виникають в конвективній зоні під фотосферою. До останніх років активно працював у галузі космічних досліджень.

SIDEROCRATOR

13 березня 1781 року Вільям Гершель відкрив планету Уран.

Англійський астроном Вільям Гершель, який взявся до реалізації грандіозної програми упорядкування повного систематичного каталога зоряного неба, 13 березня 1781 року помітив поблизу однієї із зірок сузір'я Близнят цікавий об'єкт, що, очевидно, не був зіркою: його видимі розміри змінювалися залежно від збільшення телескопа, а найголовніше — змінювалося його розташування на небі.

Гершель спочатку вирішив, що відкрив нову комету (його доповідь на засіданні Королівського товариства 26 квітня 1781 року так і називався — «Повідомлення про комету»), але від кометної гіпотези незабаром довелося відмовитися. На подяку Георгу III, який призначив Гершеля королівським астрономом, він запропонував назвати планету «Георгієвою зіркою», проте, щоб не порушувати традиційного зв'язку з міфологією, було ухвалено назву «Уран».
Уран став першою планетою, відкритою у Новий час і за допомогою телескопа. Про відкриття Урана Вільям Гершель повідомив 13 березня 1781 року, тим самим вперше з часів античності розширив межі Сонячної системи. Хоча деколи Уран помітний неозброєним оком, ранні спостерігачі ніколи не визнавали Уран за планету через його тьмяність та повільний рух орбітою.

запис з журналу Гершеля про спостереження Урана

SIDEROCRATOR

135 років тому 14 березня 1882 р. Американський астроном Генрі Дрепер отримав одну з найкращих на той час фотографій Туманності Оріона (м 42)
зйомка відбувалася в обсерваторії Гарварда на 11 дюймовому рефракторі Кларка, експозиція зайняла 137 хв.

SIDEROCRATOR

395 років тому 15 березня 1622 р. народився англійський Томас Стрїт (1622- 1689) в свй час добре відомий роботами з небесної механіки.

У 1661 році Стріт опублікував працю Astronomia Carolina - нові теорії планетних рухів. Додаток до Astronomia Саrolinae (включаючи таблиці) Вийшов пізніше.
З 1664 р. згадана праця набула широкого поширення серед студентів, завдяки своїй точності нею послуговувались Ньютон та Флемстід, останній зауважував, що саме завдяки таблицям Стріта він навчився обчислювати затемнення.

1674 побачила світ нова праця Стріта - "Description and Use of the Planetary Systeme together with Easie Tables" (Опис і застосування Планетарної системи разом з легкими таблицями).

Як послідовник Йоганна Кеплера, Стріт в своїх працях стверджував, що земна швидкість добового обертання не є рівномірною. Він стверджував, що обертання збільшується в міру наближення до Сонця.

SIDEROCRATOR

415 років тому народився Жак де Біллі ( 1602-1679) - французький математик та астроном.

Жак народився в Комп'єні, згодом вступив в Єзуїтський орден. У 1629-1630 роки Біллі вивчав математику в єзуїтському коледжі в Понта Муссон. В цей же час він вивчав теологію. З 1631 по 1633 рік Біллі вивчав математику вже в Реймсі, також в єзуїтському коледжі. З 1665 по 1668 рік він був професором математики в коледжі в Діжоні. Одним з його учнів був Жак Озанам. Також Біллі викладав в Греноблі і був ректором кількох коледжів в Шалон, Лангре і Сансі. Математик Клод Гаспар Баше де Мезіріак, був учнем Біллі в Реймсі, став його близьким другом. Біллі підтримував листування з П'єром Ферма.

Біллі досяг значних результатів у теорії чисел, які були згодом названі його ім'ям.
Також Біллі опублікував кілька астрономічних таблиць. Перша, таблиця затемнень, Tabulae Lodoicaeae seu universa eclipseon doctrina tabulis, praeceptis ac demonstrationibus explicata. Adiectus est calculus, aliquot eclipseon solis & lunae, quae proxime per totam Europam videbuntur, була видана в Діжоні П'єром пале в 1656 році. Вона була розрахована на період з 1656 по 1693 роки. Ця робота також включала сонячні і місячні таблиці, засновані на паризькому меридіані, а також детальне дослідження проблем, пов'язаних з астрономічними обчисленнями.

Біллі був одним з перших учених, які заперечували роль астрології в науці і стародавні вірування в згубний вплив комет.

SIDEROCRATOR

235 років тому 19 березня 1782 р. народився астрійський астроном Вільгельм фон Біела.

Народився в м. Росла на півночі Німечиини. Після навчання в воєнному коледжі в Дрездені у 1802-1813 рр брав участь у війнах з Наполеоном.
В 1815 переїхав до Праги де зайнявся астрономією. Біела був спостерігачем і спеціалістом в області обчислень коментих орбіт. так у 1823 р. він незалежно від Ж. Л. Понса відкрив комету, яка ввійшла в історію як "Велика комета 1823 р". характерною особливістю її була наявність двох хвостів.

згодом в 1826 р. він ідентифікував комету, відкриту в 1772 р. Жаком Монтейном, як періодичну, згодом вона отримала його ім"я.

Біела спостерігав комету під час проходження перигелію в 1826 році і обчислив її орбіту. Комета виявилася короткоперіодичної з періодом 6,6 року. Було встановлено її тотожність з кометами, що спостерігалися в 1772 році Шарлем Мессьє і в 1805 році Жаном-Луї Понсом. Це була третя (на той момент) комета, для якої встановили періодичність, після відомих комет Галлея і Енке.
Cеред заслуг Біели варто відзначити і його капітальну працю з теорії обчислень рухів планет : Die zweite grosse Weltenkraft, nebst Ideen über einige Geheimnisse der physischen Astronomie, oder Andeutungen zu einer Theorie der Tangentialkraft видану в Празі в 1836 р.

У четвертій появі, у 1846 році було виявлено поділ комети на дві частини.

До п"ятої появи - 1852 року, фрагменти комети розійшлися на 2,8 млн км. За їх рухом оцінили масу комети в 4 · 10-7 маси Землі.

Це було останнє її спостереження.
Після 1852 року виявити комету не вдавалося. 27 листопада 1872 року спостерігався рясний метеорний дощ (3000 метеорів на годину), радіант якого знаходився в точці перетину орбіти комети Бієли із земною орбітою. Цей метеорний дощ став відомий як Андромедіди (Біеліди), і був пов'язаний з руйнуванням комети. Пізніше метеори спостерігалися протягом усього XIX століття, а потім зникли.

Є також версія, що комети 207P / NEAT і 3D / Бієли в минулому були однією кометою, так як їх орбіти схожі.

astrOleg

У 12:28 центр диска Сонця перетне небесний екватор - весняне рівнодення.

M_M

(20 березня) 400 років тому рівнодення було об 11:32:11 за Гринвічем.

Олег Малий

Цитата: astrOleg від 20 Березня 2017, 11:55:17

У 12:28 центр диска Сонця перетне небесний екватор - весняне рівнодення.

В Португалію сьогодні прийшла весна.
Кажуть, що в Іспанії сьогодні теж перший день "звичайної" весни.

Polaris

Цитата: Олег Малий від 20 Березня 2017, 14:29:49

Цитата: astrOleg від 20 Березня 2017, 11:55:17
У 12:28 центр диска Сонця перетне небесний екватор - весняне рівнодення.
В Португалію сьогодні прийшла весна.
Кажуть, що в Іспанії сьогодні теж перший день "звичайної" весни.

І в Італії теж. Я їм кажу, 1 березня - пеший день весни, вони в шоці

SIDEROCRATOR

Цитата: Polaris від 20 Березня 2017, 15:18:19

Цитата: Олег Малий від 20 Березня 2017, 14:29:49
Цитата: astrOleg від 20 Березня 2017, 11:55:17
У 12:28 центр диска Сонця перетне небесний екватор - весняне рівнодення.
В Португалію сьогодні прийшла весна.
Кажуть, що в Іспанії сьогодні теж перший день "звичайної" весни.
І в Італії теж. Я їм кажу, 1 березня - пеший день весни, вони в шоці

у слов"ян на рівнодення починались і весна і новий рік

SIDEROCRATOR

335 років тому франузький астроном Жак Буо опублікував в березневому номері французького наукового журналу "Journal des scavans" перше повідомлення про спостереження Великої червоної плями на Юпітері.

SIDEROCRATOR

Хоч і з місячним запізненням але напишу.

тільки що попалось
В тому ж журналі "Journal des scavans" випуск від 29 лютого 1672 р. Ісаак Ньютон вперше опублікував повідомлення про новий тип телескопа:
"Новий тип катоптричного телескопа, винайденого Ісааком Ньютоном професором математики з Кембриджського університету" з докладним описом його конструкції і роботи.

В Англії про свій винахід Ньютон написав лише через місяць.

SIDEROCRATOR

155 років тому 1 квітня 1862 р. народився шведський астроном - основоположник фрактальної космології Карл Вільгельм Людвіг Шарльє (1862 - 1934).

Освіту здобув у Упсальському університеті. У 1884-1887 — асистент Упсальської обсерваторії, в 1887-1888 — доцент Упсальського університету, в 1888-1890 — асистент Стокгольмської обсерваторії, в 1890-1897 — астроном-спостерігач Упсальської обсерваторії. У 1897-1927 — професор астрономії і директор обсерваторії Лундського університету.

У 1908 опублікував нову теорію будови Всесвіту. В остаточному вигляді ця теорія була викладена ним в 1922. Відповідно до поглядів Шарльє Всесвіт являє собою нескінченну сукупність вхідних одна до одної систем все зростаючого порядку складності: окремі зірки утворюють галактику першого порядку; сукупність галактик першого порядку утворює галактику другого порядку (Метагалактику); сукупність галактик другого порядку утворює галактику третього порядку тощо.

На підставі такого уявлення про будову Всесвіту Шарльє прийшов до висновку про те, що в структурно нескінченному Всесвіті фотометричний і гравітаційний парадокси усуваються, якщо відстані між рівноправними системами досить великі в порівнянні з їхніми розмірами і якщо безперервно і різко зменшується середня щільність космічної матерії в міру переходу до систем вищого порядку. Успішно застосував статистичні методи до вивчення просторового розподілу зірок в Галактиці і рухів зірок в околицях Сонця. Розвинув запропоновану Карлом Шварцшильдом теорію еліпсоїдального розподілу швидкостей зірок у Галактиці. Виявив існування систематичного зсуву власних рухів зірок на всіх галактичних довготах. Середня величина зсуву виявилася рівною приблизно 0,024" на рік, що могло служити вказівкою на факт обертання Галактики. Вивчав вікові збурення орбіт малих планет і обертання планет сплюсненої форми навколо осі в полі тяжіння Сонця. Розвинув отримане Жозефом-Луї Лагранжем рішення задачі визначення орбіти за трьома спостереженнями і привів його до виду, зручного для практичних обчислень. Отримав один з перших результатів з проблеми оцінки областей збіжності класичних небесно-механічних розкладень.

У небесну механіку увійшло поняття «криві Шарльє», в математичну статистику — «ряди Грама—Шарльє». Автор курсу «Небесна механіка» (т. 1 1902, т. 2 1907 році, рос. пер. 1966).

SIDEROCRATOR

285 років тому 8 квітня 1732 р. народився видатний американський астроном, оптик винахідник дифракційної гратки - Давід Ріттенхаус. (1732-1796)

Давід народився близько Germantown, Філадельфія, штат Пенсільванія. Коли його дядько, тесля з Філадельфії помер, він залишив йому набір інструментів і книг, з якими Ріттенхаус почав свою кар'єру в якості винахідника. У молодому віці, він показав високий рівень умінь, створивши масштабну модель паперового комбінату свого діда. Він був самоуком, але з раннього віку показав великі здібності в області науки і математики, згодом збудував кілька високоточних моделей сонячної системи.

Ріттенхаус був першим, хто побудував телескоп в Сполучених Штатах
він використовував природну павутину для формування візирної сітки при спостереженні транзиту Венери

Підготовка спостереження транзиту Венери проходила з хвилюванням. 3 червня 1769 Ріттенхаус при спостереженні транзиту втратив свідомість, але прийшов в себе і продовжив роботу.

Ріттенхаус використовував спостереження, щоб обчислити відстань від Землі до Сонця, (93 мільйонів миль) (Це приблизна середня відстань між Землею і Сонцем)

У 1768 року Ріттенхаус був обраний до Американського філософського товариства. Він працював бібліотекарем і секретарем, а після смерті Бенджаміна Франкліна в 1790 році, займав пост президента до 1796 року.

У 1785 році Ріттенхаус створює першу оптичну решітку розмістивши 50 волосин з зазором близько 100 ліній на дюйм. Це приблизно той же метод, який використовується з 1821 Фраунгофером.

Ріттенхаус допомагав встановити межі декількох штатів як до, так і після здобуття незалежності, в тому числі кордону між Нью-Джерсі, Нью-Йорк і Пенсільванія. Коли робота Ріттенхауса як землеміра була закінчена, він відновив свої наукові інтереси.

Девід Ріттенхаус був скарбником Пенсільванії у 1777-1789рр,згодом став першим директором Монетного двору США.

детальніше про винахід дифракційної решітки Ріттенхаусом можна прочитати тут
https://ufn.ru/ufn72/ufn72_10/Russian/r7210g.pdf

SIDEROCRATOR

155 років тому 11 квітня 1862 р. народився американський астроном Вільям Кемпбелл (1862-1938)
У 1886 закінчив Мічиганський університет. У 1886-1888 викладав математику в університеті штату Колорадо, в 1888-1891 — астрономію в Мічиганському університеті, в 1891-1930 працював у Лікській обсерваторії на горі Гамільтон в Каліфорнії (з 1901 — директор, з 1931 — почесний директор). У 1923-1930 — президент Каліфорнійського університету.

Детально досліджував Нову Візничого 1892 і відзначив зміни характеру спектру — ослаблення континууму і поява яскравих ліній. Спостерігав емісійний спектр зірок Вольфа — Райє і вперше виявив зміни інтенсивності водневих ліній і зеленої небулярної лінії.
Велика заслуга Кемпбелла у підготовці та виконанні початої в Лікській обсерваторії в 1896 обширної систематичної програми зі спостереження променевих швидкостей зірок, метою якої було визначення руху Сонця серед зірок. Важливим результатом цих спостережень було також виявлення великої кількості спектрально-подвійних зірок. Ці роботи послужили основою для подальшого широкого вивчення власних рухів зірок і обертання Галактики.
Під час протистояння Марса у 1894 спостерігав його спектр і знайшов, що в атмосфері Марса дуже мало кисню і водяної пари і що щільність її набагато нижче щільності земної атмосфери. У 1909 і 1910 знову спостерігав Марс і підтвердив ці результати.

Очолював експедиції Лікської обсерваторії для спостереження сонячних затемнень — до Індії (1898), Іспанії (1905), на острів Флінт поблизу Таїті (1908), до Росії (Київ, 1914), Австралії (1922), а також на території США (1900, 1918), учасник експедиції до Мексики (1923). Під час спостереження затемнення 1922 справив спільно з Р.Дж.Трюмплером вимірювання відхилення променів світла зірок при проходженні його поблизу Сонця, передбачене загальною теорією відносності.

Підручник Кемпбелла «Елементи практичної астрономії» (1899) протягом багатьох років вважався зразковим.

Для спостереження повного сонячного затемнення 1914 р. американська експедиція арендувала в Дарниці (тоді околиці Києва) місцевість і там звела ціле містечко з павільйонами для телескопів. Однак хмарність завадила сфотографувати повну фазу.
Активну участь у роботі американської експедиції взяли і київські аматори астрономії зокрема В. Линник, Г. Шелейховський, О. Зінченко та І. Моргілевський. Вони зокрема організували зустріч американців на Київському вокзалі та допомагали їм установлювати обладнання. В. Линник асистував самому Кемпбеллу, останній був приємно вражений його знаннями ( весь час питав - це професор?). Від"їжджаючи сказав Линнику- надіюсь скоро про вас щось почути.

На фото В. Кемпбелл (у центрі) з київськими аматорами астрономії.
астрономічне містечко американської експедиції серпень 1914 р. с. Дарниця біля Києва.

SIDEROCRATOR

310 років тому 15 квітня 1707 р. народився видатний вчений Леонард Ейлер (1707-1783).

Ейлер здійснив важливі відкриття в таких різних галузях математики, як математичний аналіз та теорія графів. Він також ввів велику частину сучасної математичної термінології і позначень, зокрема у математичному аналізі, як, наприклад, поняття математичної функції[9]. Ейлер відомий також завдяки своїм роботам в механіці, динаміці рідини, оптиці та астрономії, інших прикладних науках.

Ейлер вважається найвидатнішим математиком 18-го століття, а, можливо, навіть усіх часів. Він також є одним з найбільш плідних — збірка всіх його творів зайняла б 60—80 томів. Вплив Ейлера на математику описує висловлювання «Читайте Ейлера, читайте Ейлера, він є метром усіх нас», яке приписується Лапласові.

Ейлер увічнений у шостій серії швейцарських 10 франків і на численних швейцарських, німецьких та російських поштових марках. На його честь названо астероїд 2002 Ейлер.

1707 у німецькомовній частині Швейцарії в сім'ї священика Пауля Ейлера (нім. Paul Euler) та Маргарети Брукнер (нім. Margarethe Bruckner) народився перший син — Леонард Ейлер. У рідному Базелі він вчився в гімназії та одночасно брав приватні уроки в математика Йоганнеса Буркгардта (нім. Johannes Burckhardt).

З 1720 року навчався в університеті Базеля та слухав лекції у Йоганна Бернуллі. У 1723 отримав наукове звання магістра за порівняння латиною філософських поглядів Ньютона та Декарта. Від свого задуму студіювати також і теологію відмовився в 1725 році. А 17 травня 1727 року на запрошення Даніеля Бернуллі обійняв професорську посаду в університеті Санкт-Петербурга, яку обіймав до того Ніколаус II Бернуллі, який помер 1726 року. Тут він познайомився з Християном Ґольдбахом (нім. Christian Goldbach). 1730 року Ейлер обійняв посаду професора фізики, а 1733-го — місце професора математики, що до цього належало Даніелю Бернуллі.

У 1741 Ейлер прийняв запрошення короля Пруссії Фрідріха Великого очолити Берлінську академію та відновити її репутацію, що перебувала в занепаді після попереднього керівника — придворного блазня. Ейлер продовжував листуватися з Крістіаном Ґольдбахом. Після 25 років у Берліні Ейлер 1766-го повернувся до Санкт-Петербургу. Причиною цього була також неприязність та приниження з боку деспотичного короля.

1771-го Ейлер остаточно осліпнув, попри це майже половина його праць виникла під час другого перебування в Санкт-Петербурзі. У цьому йому допомагали обидва його сини: Йоганн Альбрехт (нім. Johann Albrecht) та Крістоф (нім. Christoph).

Ейлер є автором 866 наукових публікацій, зокрема у галузях математичного аналізу, диференціальної геометрії, теорії чисел, теорії графів, наближених обчислень, небесної механіки, математичної фізики, оптики, балістики, кораблебудуванні, теорії музики, що мали значний вплив на розвиток науки. Саме він ввів більшість математичних понять та символів у сучасну математику, наприклад: f(x), e, π (пі), уявна одиниця i, символ суми ∑ і багато інших.

Ейлер ввів та спопуляризував у своїх популярних на той час підручниках декілька позначень. Зокрема, він представив концепцію функції[9] і вперше написав f(x), щоб позначити функцію f застосовану до аргументу x. Він також ввів сучасні позначення тригонометричних функцій, букву e як основу натурального логарифму (зараз відома також як число Ейлера), грецьку літеру Σ для суми і букву i, щоб позначити уявну одиницю. Використання грецької літери π, щоб позначити відношення довжини кола до його діаметра було також спопуляризоване Ейлером, хоча не було ним придумане.

Леонард Ейлер зробив значний внесок у розвиток механіки, зокрема у розв'язок задачі про обертання абсолютно твердого тіла. Підхід Ейлера пов'язаний із поняттями Ейлерових кутів та кінематичних рівнянь Ейлера. В 1757 Ейлер опублікував мемуар «Principes generaux du mouvement des fluides» (Загальні принципи руху флюїдів), в якому записав рівняння руху нестисливої ідеальної рідини, що отримали назву рівнянь Ейлера. Результатом праці над задачею про деформацію бруса при навантаженні стали рівняння Ейлера-Бернуллі, які згодом знайшли застосування в інженерній науці, зокрема при проектуванні мостів.

Ейлер працював над загальними проблемами механіки, розвиваючи принцип Мопертюї. Основні рівняння лагранжевої механіки часто називають рівняннями Ейлера-Лагранжа.

Ейлер застосовував розроблені математичні методи для розв'язку проблем небесної механіки. Його праці в цій області отримали кілька нагород Паризької академії наук. Серед його досягнень визначення з великою точністю орбіт комет та інших небесних тіл, пояснення природи комет, розрахунок паралаксу Сонця. Розрахунки Ейлера стали значним внеском у розробку точних таблиць широт.

Важливе значення для свого часу мав внесок Ейлера в оптику. Він заперечував панівну тоді корпускулярну теорію світла Ньютона. Праці Ейлера впродовж 1740-х років допомогли утвердитися хвильовій теорії світла Християна Гюйгенса.

Основні досягнення в галузі оптики Ейлер зібрав у тритомник «Діоптріка» (лат. Dioptrica, 1769-1771). Серед головних результатів: правила розрахунку оптимальних характеристик рефракторов, рефлекторів і мікроскопів, обчислення найбільшої яскравості зображення, найбільшого поля зору, найменшої довжини інструменту, найбільшого збільшення, характеристик окуляра .

Ньютон стверджував, що створення ахроматичної лінзи принципово неможливо. Ейлер заперечив, що комбінація матеріалів з різними оптичними характеристиками може вирішити цю проблему. У 1758 році Ейлер після довгої полеміки зумів переконати в цьому англійського оптика Джона Доллонда, який потім зробив першу ахроматичну лінзу, з'єднавши один з одним дві лінзи, виготовлені з скла різного складу, а в 1784 році академік Ф. Епінус в Петербурзі побудував перший в світі ахроматичний мікроскоп.

Ейлер багато працював в області небесної механіки. Однією з актуальних завдань в той період було визначення параметрів орбіти небесного тіла (наприклад, комети) по невеликій кількості спостережень. Ейлер істотно удосконалив чисельні методи для цієї мети і практично застосував їх до визначення еліптичної орбіти комети 1769 роки; на ці роботи спирався Гаусс, що дав остаточне рішення задачі .

Ейлер заклав основи теорії збурень, пізніше завершеною Лапласом і Пуанкаре . Ввів фундаментальне поняття оскулюючих елементів орбіти і вивів диференціальні рівняння, що визначають їх зміна з часом. Побудував теорію прецесії і нутації земної осі, передбачив «вільний рух полюсів» Землі, відкрите сто років по тому Чандлером.

У 1748-1751 роках Ейлер опублікував повну теорію аберації світла і параллакса. У 1756 році він опублікував диференціальне рівняння астрономічної рефракції, досліджував залежність рефракції від тиску і температури повітря в місці спостереження. Ці результати справили величезний вплив на розвиток астрономії в наступні роки .

Ейлер виклав дуже точну теорію руху Місяця, розробивши для цього особливий метод варіації орбітальних елементів. Згодом, в XIX столітті, цей метод був розширений, застосований в моделі руху великих планет і використовується до теперішнього часу. Таблиці Майера, розраховані на основі теорії Ейлера (1767), виявилися також придатними для вирішення нагальної задачі визначення довготи на морі, і англійське Адміралтейство виплатило за неї Майеру і Ейлера спеціальну премію. Основні праці Ейлера в цій області:

«Теорія руху Місяця», 1753;
«Теорія руху планет і комет» 1774;
«Нова теорія руху Місяця», 1772.
Ейлер досліджував поле тяжіння не тільки сферичних, а й еліпсоїдальних тіл, що представляло собою істотний крок вперед. Він також вперше в науці вказав на віковий зсув нахилу площини екліптики (1756), і за його пропозицією в якості опорного був з тих пір прийнято нахил на початку 1700. Розробив основи теорії руху супутників Юпітера та інших сильно стиснутих планет.

У 1748 році, задовго до робіт П. Н. Лебедєва, Ейлер висунув гіпотезу, що хвости комет, полярні сяйва і зодіакальний світло мають загальним джерелом вплив сонячного випромінювання на атмосферу або речовина небесних тіл.

SIDEROCRATOR

335 років тому 16 квітня 1682 р. народився Джон Хедлі ( 1682 - 1744) - англійський математик, та оптик відомий винаходом октанта, попередника секстанта, близько 1730 року.

Винайдений прилад дозволяв проводити астрономічні вимірювання висоти небесних світил над горизонтом.

Хедлі також відомий розробкою асферичних і параболічних дзеркал для телескопів. У 1721 році він продемонстрував перший такий телескоп Королівському товариству. Він мав дзеркало діаметром 6 дюймів (150 мм 1:10,3) і вигідно відрізнявся від громіздких повітряних телескопів того часу. Він також створював телескопи системи Грегорі.

SIDEROCRATOR

195 років тому 16 квітня 1822 р. народився німецький астроном, відкривач астероїдів Карл Лютер (1822-1900).

З 1841 року Лютер навчався в Бреслау і Берліні філософії, математики та астрономії. У 1848 році він отримав роботу в Берлінській обсерваторії, а з 1851 року призначений директором обсерваторії в Дюссельдорфі.

У період з 1852 по 1873 рік Роберт Лютер відкрив 24 астероїда, в тому числі 90 Антіопа, відомий сьогодні як подвійний астероїд, і 288 Главка, що дуже повільно обертається.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213037 раз)