Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213043 раз)

SIDEROCRATOR

Цитата: ds40a від 12 Травня 2017, 20:59:09

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 12 Травня 2017, 19:11:39
7 травня 1819 р. народився російський астроном Отто Васильович Струве (Otto Willhelm von Struve,1819 - 1905)

Отто Вильгельм фон Струве где тут хоть одно русское слово? Буквы русские, так и "компьютер" русскими буквами написан, но отношения к русскому никакого больше. Правильнее будет war ein deutsch-baltischer Astronom. То, что он больше двадцати лет руководил пулковской обсерваторией не делает его русским. Извините за офтоп, но режет глаза "русский астроном". Стивен Сигал еще не стал "великим русским актером" ?

p.s. таки уже стал

поправив
на той час це була територія російської імперії
правильно буде російський астроном німецького походження.

SIDEROCRATOR

175 років тому 1 травня 1842 р. народився Микола Якович Цингер (1842 — 1918) — російський астроном, геодезист і картограф, професор, один з керівників Російського географічного товариства; Засновник російської геодезичної школи.

Виховувався в 1-му Московському кадетському корпусі. З 1866 по 1870 — у Геодезичному відділенні Миколаївської академії Генерального штабу і в Пулковській обсерваторії. Під час проходження практики в Пулково провів дослідження «Про особисті помилки в астрономічних спостереженнях». 28 листопада 1870 переведений в Корпус військових топографів у розряд геодезистів. З 1870 по 1872 перебував при Військово-топографічному відділі Головного управління Генерального Шттаба, де був відряджений на нівелювання і зйомку Балтійської залізниці. У 1872-1883 працював ад'юнкт-астрономом у Миколаївській Головній астрономічній обсерваторії (Пулковській), з 1884 — професор практичної астрономії і вищої геодезії Миколаївської академії Генерального штабу.

Розробив спосіб визначення часу за висотами зірок (Записки Академії наук, СПб, 1874).
У 1875 брав участь визначенні різниці довгот Варшави і Пулково. Виконував дослідження в області гравіметрії: «Спостереження над гойданнями поворотних маятників російського академічного приладу», «Спостереження сили тяжіння на океанах і значення їх у питанні про фігуру Землі», «Про новий спосіб градусних вимірів і спостережень сили тяжіння на підставі гіпотези ізостатичної будови земної кори». Виконав цікаві дослідження з математичної картографії — «Про зображення еліпсоїдальної земної поверхні на кулі із збереженням площ або ж подоби нескінченно малих фігур» та інші.

З 1899 — доктор астрономії Казанського університету. З 1900 — член-кореспондент Петербурзької Академії наук. З 1905 і до 1917 — один з керівників Російського географічного товариства (голова Відділення математичної географії).
Голова Російського астрономічного товариства в 1914-1915 роках. Опублікував більше 30 наукових робіт. Вів велику педагогічну діяльність, багато зробив для поширення в Росії геодезичних та астрономічних знань.

Вніс своїми працями істотний внесок у розвиток вищої та нижчої геодезії, практичної і теоретичної астрономії, картографії та теорії помилок. Значний інтерес представляють його дослідження доцільності використання на точних нівелюваннях нівелір-теодолітів, вивчення рефракції в приземному шарі повітря.

Підготував і видав низку підручників: у 1898 «Курс вищої геодезії», в 1899 «Курс астрономії, частина теоретична» (перевиданий у 1922), і в 1915 «Курс астрономії, частина практична» (перевиданий у 1924).

У 1874 запропонував спосіб визначення поправки годинника зі спостережень двох зірок на рівних висотах, який отримав назву «метод Цингера» (або «метод пар Цингера»). Оскільки цей спосіб відрізняється простотою спостережень і високою точністю, він набув широкого розповсюдження. З 1926 Астрономічний інститут в Ленінграді видавав «Ефемериди пар Цингера» для практичного застосування цього методу.

M_M

Спробуйте запам'ятати їх усіх

Яков Струве (1755—1841) математик
- Карл (1785—1838) филолог
- Эрнст (1786—1822)
- Фёдор Аристович (1816—1885) филолог
- Густав (1788—1829)
- Людвиг (1795—1828) профессор медицины
- Василий Яковлевич (1793—1864) астроном
- Отто Васильевич (1819—1905) астроном
- Альфред Оттович (1845—1916) химик
- Герман Оттович (1854—1920) астроном
- Георг Германович (1886—1933) астроном
- Вильфред Георг (1914—1992) астроном
- Людвиг Оттович (1858—1920) астроном
- Отто Людвигович (1897—1963) астроном
- Генрих Васильевич (1822—1908) химик
- Бернгард Васильевич (1827—1889) государственный деятель
- Василий Бернгардович (1854—1912) математик
- Василий Васильевич (1889—1965) историк
- Александр Бернгардович
- Михаил Александрович (1890—1949) поэт
- Пётр Бернгардович (1870—1944) экономист
- Глеб Петрович (1898—1985) поэт
- Алексей Петрович (1899—1976)
- Никита Алексеевич (1931—2016) издатель
- Константин Петрович (1900—1948)архимандрит Савва
- Кирилл Васильевич (1835—1907) астроном и дипломат
- Вера Кирилловна (1876—1949) общественный деятель

SIDEROCRATOR

Цитата: M_M від 12 Травня 2017, 22:26:27

Спробуйте запам'ятати їх усіх
Яков Струве (1755—1841) математик
- Карл (1785—1838) филолог
- Эрнст (1786—1822)
- Фёдор Аристович (1816—1885) филолог
- Густав (1788—1829)
- Людвиг (1795—1828) профессор медицины
- Василий Яковлевич (1793—1864) астроном
- Отто Васильевич (1819—1905) астроном
- Альфред Оттович (1845—1916) химик
- Герман Оттович (1854—1920) астроном
- Георг Германович (1886—1933) астроном
- Вильфред Георг (1914—1992) астроном
- Людвиг Оттович (1858—1920) астроном
- Отто Людвигович (1897—1963) астроном
- Генрих Васильевич (1822—1908) химик
- Бернгард Васильевич (1827—1889) государственный деятель
- Василий Бернгардович (1854—1912) математик
- Василий Васильевич (1889—1965) историк
- Александр Бернгардович
- Михаил Александрович (1890—1949) поэт
- Пётр Бернгардович (1870—1944) экономист
- Глеб Петрович (1898—1985) поэт
- Алексей Петрович (1899—1976)
- Никита Алексеевич (1931—2016) издатель
- Константин Петрович (1900—1948)архимандрит Савва
- Кирилл Васильевич (1835—1907) астроном и дипломат
- Вера Кирилловна (1876—1949) общественный деятель

ого

цілий рій

Edward

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 14 Травня 2017, 17:09:38

Цитата: M_M від 12 Травня 2017, 22:26:27
Спробуйте запам'ятати їх усіх
Яков Струве (1755—1841) математик
- Карл (1785—1838) филолог
- Эрнст (1786—1822)
- Фёдор Аристович (1816—1885) филолог
- Густав (1788—1829)
- Людвиг (1795—1828) профессор медицины
- Василий Яковлевич (1793—1864) астроном
- Отто Васильевич (1819—1905) астроном
- Альфред Оттович (1845—1916) химик
- Герман Оттович (1854—1920) астроном
- Георг Германович (1886—1933) астроном
- Вильфред Георг (1914—1992) астроном
- Людвиг Оттович (1858—1920) астроном
- Отто Людвигович (1897—1963) астроном
- Генрих Васильевич (1822—1908) химик
- Бернгард Васильевич (1827—1889) государственный деятель
- Василий Бернгардович (1854—1912) математик
- Василий Васильевич (1889—1965) историк
- Александр Бернгардович
- Михаил Александрович (1890—1949) поэт
- Пётр Бернгардович (1870—1944) экономист
- Глеб Петрович (1898—1985) поэт
- Алексей Петрович (1899—1976)
- Никита Алексеевич (1931—2016) издатель
- Константин Петрович (1900—1948)архимандрит Савва
- Кирилл Васильевич (1835—1907) астроном и дипломат
- Вера Кирилловна (1876—1949) общественный деятель

ого
цілий рій

При чому один будував обсерваторiю, а iнший ii розстрiлював з важкоi артилерii..от такий перформанс вiд долi...

M_M

15 травня. 160 років з дня народження Вільяміни Флемінг.
У 1888 знайшла Кінську Голову. Відома як спостерігач та класифікатор змінних зірок.

SIDEROCRATOR

доповню

Вільяміна Флемінг (1857 — 1911) протягом всієї своєї кар'єри брала участь в розробці єдиної системи позначення зірок і каталогізувала тисячі зірок і інших астрономічних об'єктів.

У 1878 р. вона стала працювати служницею в будинку професора Едварда Пікерінга. Пікерінг, в цей час працював в обсерваторії Гарвардського коледжу, відчув розчарування в помічниках чоловічої статі, і, за легендою, в розпачі заявив, що його покоївка могла б краще впоратися з їх роботою.
Слова його стали пророчими.

У 1881 році Пікерінг найняв Вільяміну робити канцелярську роботу в обсерваторії. Незважаючи на цю скромну посаду, вона розробила і допомогла впровадити систему позначення зірок, в якій буква присвоювалась за тією ознакою, скільки водню можна було спостерігати в спектрі зірки. Зірки з максимальним вмістом водню класифікується як A, потім B, і так далі. Пізніше, Енні Джамп Кеннон поліпшила її класифікацію, запропонувавши більш просту систему на основі температури зірок.

Флемінг активно працювала над каталогом Генрі Дрейпера. Також за дев'ять років вона каталогізувала більше 10 000 зірок. За час своєї роботи вона виявила 59 газоподібних туманностей, більше 310 змінних зірок і 10 нових. У 1907 році вона опублікувала список з 222 виявлених їй змінних зірок.

У 1888 році пані Флемінг відкрила Туманність Кінська Голова на пластині номер B2312, описуючи її як яскраву туманність (пізніше відому як IC 434), з «напівкруглими поглибленнями 5 хвилин в діаметрі в 30 хвилинах на південь від Дзета Оріона». Брат Едварда Пікерінга, Вільям Генрі Пікерінг, який взяв фотографію, припустив, що це місце було тінню від довколишньої хмари темного пилу. Статті та книги що вийшли згодом, намагалися заперечувати пріоритет Флемінг і приписували його Вільяму Пикерингу, тому що укладач першого Каталогу Індексу (IC), Джон Дрейер, видалив ім'я пані Флемінг з авторів списку об'єктів, які вона виявила, приписуючи все Пикерингу (що було прийнято більшістю користувачів каталогу з огляду на те, що Пікерінг був директором обсерваторії Гарвардського коледжу). Але, при випуску другого Каталогу Індексу 1908 р Флемінг отримала належне визнання заслуг у відкритті нею інших об'єктів, але не для туманності Кінська Голова, відкриття, зробленого нею раніше.

Флемінг керувала групою з дюжини молодих жінок, найнятих для проведення обчислень і редагування публікацій обсерваторії. У 1899 році Флемінг була призначена зберігачем архіву фотопластинок. У 1906 році вона стала почесним членом Британського королівського астрономічного товариства в Лондоні, першою американкою, обраною до нього. Незабаром після цього вона була обрана почесним членом Уеллслі Коледжу в області астрономії. Незадовго до її смерті, Астрономічне суспільство Мексики нагородило її медаллю за відкриття нових зірок.

Вона опублікувала 2 роботи: Фотографічне дослідження змінних зірок (A Photographic Study of Variable Stars) (1907 рік) і Спектри і фотографічні величини зірок в стандартному кольорах (Spectra and Photographic Magnitudes of Stars in Standard Regions) (1911 рік). Остання, дуже важлива робота Флемінг Зірки з пекулярними спектрами була опублікована в 1912 році вже після її смерті .

SIDEROCRATOR

19 травня 1910 р. Земля пройшла через хвіст комети Галлея

Під час цієї появи комета Галлея вперше була сфотографована і вперше отримані спектральні дані про її складі. Мінімальна відстань від Землі склало всього 0,15 а. е., і комета представляла собою яскраве небесне явище Комета була виявлена на 11 вересня 1909 на фотоплатівці М. Вольфом в Гейдельберзі за допомогою 72-см телескопа-рефлектора, обладнаного фотокамерою, у вигляді об'єкта 16-17 зоряної величини (витримка при фотографуванні становила 1 год). Ще більш слабке зображення пізніше знайшлося на фотоплатівці, отриманій 28 серпня. Комета пройшла перигелій 20 квітня (на 3 дні пізніше передбачення Ф. Х. Кауелл і Е. К. Д. Кроммеліна) і на початку травня представляла собою яскраве видовище на передсвітанковому небі. У цей час крізь хвіст комети пройшла Венера. 18 травня комета виявилася точно між Сонцем і Землею, яка теж на кілька годин поринула в кометний хвіст, який завжди спрямований від Сонця. У той же день 18 травня комета пройшла по диску Сонця. Спостереження в Москві проводили В. К. Цераський і П. К. Штернберг за допомогою рефрактора з розділенням 0,2-0,3 ", але не змогли розрізнити ядра. Оскільки комета перебувала на відстані 23 млн км, це дозволило оцінити, що його розміри складають менше 20-30 км. Той же результат був отриманий за спостереженнями в Афінах. Правильність цієї оцінки (максимальний розмір ядра виявився близько 15 км) вдалося підтвердити під час наступної появи, коли ядро вдалося дослідити зблизька за допомогою космічних апаратів. В кінці травня - початку червня 1910 комета мала 1 зоряну величину, а її хвіст мав довжину близько 30 °. Після 20 травня вона стала швидко віддалятися, але фотографічно реєструвалася до 16 червня 1911 (на відстані 5,4 а. о.).

В ході численних досліджень було отримано близько 500 фотографій голови і хвоста комети, близько 100 спектрограм. Було також виконано велику кількість визначень положення комети, уточнивши її орбіту, що мало велике значення при плануванні програми досліджень за допомогою космічних апаратів напередодні наступної появи 1986 року. На підставі досліджень обрисів голови комети за допомогою довгофокусних астрографів С. В. Орлов побудував теорію формування кометної голови.

Спектральний аналіз хвоста комети показав, що в його складі присутні отруйний газ ціан і чадний газ. Оскільки 18 травня Земля повинна була пройти через хвіст комети, це відкриття спровокувало передбачення кінця світу, паніку і ажіотажний попит на шарлатанські «антикометні таблетки» і «антикометні парасольки». Насправді, як відзначили багато астрономів, хвіст комети настільки розріджений, що не може надати жодних негативних ефектів на земну атмосферу. 18 травня і в наступні дні були організовані різноманітні спостереження і дослідження атмосфери, але ніяких ефектів, які можна було б пов'язати з дією кометної речовини, виявлено не було.

SIDEROCRATOR

22 травня 1948 року народився Девід Леві - канадський астроном та журналіст.
Відомий як один з першовідкривачів комети Шумейкерів -Леві 9 яка впала на Юпітер у 1994 р.
Разом з подружжям Шумейкерів відкрив 22 комети.

Edward

Цитата: ZVEZDOZRETEL від 23 Травня 2017, 21:33:23

Разом з подружжям Шумейкерів відкрив 22 комети.

От, добре пристроiвся, журналiст...

А от Малий Паломарський Шмiдт, справдi легендарний iнструмент, скiльки на ньому всього було
вiдкрито... Ех, минула цiла епоха, зараз пилиться у музеi...
Саме на цiй камерi Шмiдта Шумейкери та Левi знайшли бiльшiсть своiх комет. Велике поле з'йомки (>10°) та свiтлосила (1:2) найкраще пасували до пошуку комет.

SIDEROCRATOR

27 травня 1737 р. выдбулось цікаве і дуже рідкісне астрономічне явище: покриття Меркурія Венерою, яке спостерігалося в Гринвіцькій обсерваторії Джоном Бевісом. Це до сих пір єдине спостереження яке було докладно описане.

M_M

105 років з дня народження:
Рубі Віолетта Пейн-Скотт (англ. Ruby Violet Payne-Scott) (28 травня 1912 — 25 травня 1981) — австралійський радіофізик та радіоастроном.

Перша жінка радіоастроном.

ds40a

Якщо twitter не бреше то

ЦейДень 27.5.1821 - У Миколаєві засновано Обсерваторія Чорноморського флоту, перший подібний заклад в Україні

SIDEROCRATOR

160 років тому 31 травня 1857 р. народився видатний угорський астроном та один з піонерів астрофотографії Євген Готард (1857-1909).

Євген Готард був одним з перших астрофізиків в Угорщині.
Навчався в гімназії в Сомбатхей в 1875 перейшов до Polytechnische-Hochschule у Відні, отримавши диплом змашинобудування в 1879. У Відні він також вивчав геодезію і астрономію, отримуючи досвід в астрономічній обсерваторії інституту.
Готард потім відвідував університети в Західній Європі, перш ніж він зупинився на кар'єрі. Його супроводжували, його друг Міклош Конкой Tеге також майбутній астроном.
Коли Готард в кінці кінців повернувся в родовий маєток в Herény, його намір полягав в тому, щоб побудувати фізичну лабораторію. Однак, його товариш Конкой Tеге і його брат, Шандор (Олександр) фон Готард, наполягли на будівництві астрофізичної обсерваторії в Herény (нині передмістя Сомбатхей).
Перші спостереження з обсерваторії були зроблені з нового купола восени 1881. Після того, як вона була закінчена в 1882 році, обсерваторія була обладнана державою найсучаснішими інструментами. Через кілька років, програма обсерваторії зорієнтувалась на розвиток фотографічних і спектрографічних методів і їх застосування в астрономії.

Обсерваторія Готарда

10 дюймовий астрограф обсерваторії Готарда

Готард зробив піонерські дослідження по застосуванню фототехніки в астрономії. Він сфотографував перші позагалактичні наднові, S Андромеди (SN 1885 А)
Він виявив центральну зірку туманності Кільця (M57, планетарна туманність Ліри) на фотопластинці в 1886. Порівняння спектра nova Aurigae 1892 р зі спектрами кількох туманностей та інших астрономічних об'єктів, отриманих з тим же кварцовим спектрографом дозволило йому визначити з упевненістю кілька яскравих ліній, які з'явилися як в спектрі нової зірки і туманності. Подібні дослідження, проведені для Нової Персея (1901) з об'єктивною призмою, а також з допомогою кварцового спектрографа, показали, що нова, що проходить через кілька певних стадій розвитку. На основі цих спостережень Готард дійшов висновку, що нова газоподібна оболонка, очевидно, викинута з зірки.

Спектр нової Візничого

Готард опублікував свої астрофізичні спостереження в основному в Astronomische Nachrichten. Переклади цих статей були опубліковані також в віснику астрономії та астрофізики і Monthly Notices Королівського астрономічного товариства.

Готард опублікував кілька книг угорською мовою про сучасні методи спостережень в астрономії.
Готард також був винахідником інструментів для фотографування.

Детальніше про Готарда можна почитати тут:
https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=11&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjl3OGfhZfUAhVmD5oKHVcNDVMQFghJMAo&url=http%3A%2F%2Fwww.narit.or.th%2Fen%2Ffiles%2F2012JAHHvol15%2F2012JAHH...15..105V.pdf&usg=AFQjCNGl9sdu-r14U-kuJ7wVKLAyf3vlPA

SIDEROCRATOR

105 років тому 31 травня 1912 р. народився американський астроном Мартин Шварцшильд (1912 — 1997)

Народився в Потсдамі (Німеччина). Син Карла Шварцшильда і племінник швейцарського астронома Роберта Емдена.

У 1935 закінчив Геттінгенський університет. У 1936—1937 роках працював в Інституті астрофізики в Осло (Норвегія). З 1937 жив у США. У 1937—1940 працював у Гарвардській обсерваторії, в 1940—1947 — в обсерваторії Колумбійського університету, з 1947 — професор астрономії Принстонського університету.

Основні наукові роботи М. Шварцшильда стосуються будови та еволюції зір. У ранніх роботах, присвячених пульсуючим зорям, досліджував зв'язок між хвилями в зовнішніх шарах пульсуючою зорі і зсувом фази при переході від внутрішніх шарів до поверхні.
Першим ввів у систему рівнянь рівноваги зорі показники, які характеризують вивільнення енергії в термоядерних реакціях. У 1941 здійснив перший подібний розрахунок для Сонця й оцінив вміст у ньому гелію.
Запропонував дуже ретельно розроблену модель Сонця і, виходячи з неї, отримав характеристики диференціального обертання Сонця, які задовільно узгоджуються з даними спостережень. Зробив великий внесок у теоретичне вивчення червоних гігантів. У 1950-х роках виконав великий обсяг розрахунків моделей зір із неоднорідним хімічним складом, який характерний для пізніх стадій еволюції.
Спільно з Алланом Рексом Сендіджем показав, що швидкий відхід зір із головної послідовності на відгалуження гігантів можна пояснити на моделі з шаровим водневим джерелом енергії та ізотермічним ядром, що стискається під дією гравітації. Спільно з Фредом Гойлом розглянув низку проблем, що стосуються еволюції зір кулястої складової Галактики, і запропонував теоретичну інтерпретацію діаграм «колір—світність» кулястих скупчень. Виконав кілька важливих теоретичних та наглядових досліджень турбулентності й конвективної нестійкості в зорях. Був організатором підйомів телескопів на повітряних кулях у стратосферу для фотографування Сонця з великою роздільною здатністю з метою вивчення сонячної грануляції (проект «стробоскоп»). Автор монографії «Будова й еволюція зір» (1958, рос. пер. 1961).

SIDEROCRATOR

145 років тому 31 травня 1872 р. народився американський астрофізик, фахівець з фізики Сонця і по вивченню та використанню сонячної енергії Чарлз Аббот (1872 - 1973)

Закінчив Массачусетський технологічний інститут (1895).

Як учений найбільш відомий спільними з С. Ленглі роботами в області сонячної радіації, фізики Сонця і світності зірок. Досліджував інфрачервону частину сонячного спектра. Вивчав розподіл енергії в спектрі Сонця і зірок сконструйованими їм спектроболометром і радіометром. Визначив величину сонячної постійної - середня кількість енергії випромінювання Сонця, що досягає верхньої межі земної атмосфери, - 1,938 кал / хв • см². Визначив болометричні світності багатьох яскравих зірок. Винайшов ряд приладів для використання теплової енергії Сонця, ККД деяких з них досягає 15%. Його книга «Сонце» переведена на російську мову в 1936 році.

Аббот був ініціатором створення високогірних астрономічних станцій в Каліфорнії, Чилі, Єгипті для систематичного вимірювання сонячної постійної.
Його власні тривалі спостереження дозволили йому в 1953 році встановити залежність між змінами сонячного випромінювання і погодою на Землі.

SIDEROCRATOR

6 червня 1761 р. відбулось проходження Венери по диску Сонця. Це явище було також заздалегідь обчислено і з нетерпінням очікувалося астрономами усього світу. Дослідження його потрібно було для визначення паралакса, що дозволяло уточнити відстань від Землі до Сонця (за методом, розробленим англійським астрономом Е. Галлеєм), що вимагало організації спостережень з різних географічних точок на поверхні земної кулі - спільних зусиль вчених багатьох країн
Явище спостерігалося 176-ма астрономами в 117 місцях, в т. ч. і з палуби корабля.

Результатом спостережень стало відкриття М. Ломоносовим астмосферної оболонки в Венери.

Французький астроном Ле Жантіль спостерігав проходження Венери з палуби корабля

Edward

Шо опять?©

SIDEROCRATOR

105 років тому 6 червня 1912 р. народився американський астроном Ральф Белнап Болдуін (1912 - 2010) відомий своїми дослідженнями природи місячних кратерів, починаючи з кінця 1940-х.

Навчався в Мічиганському університеті, отримав ступінь Доктора філософії в 1937 р. за дисертацію з дослідження в області спектроскопії нових.
Працюючи в північно-західному університеті Болдуін підпрацьовував в Чиказькому планетарії, де зацікавився дослідженнями Місяця. Його зацікавила природа радіальних утворень Mare Imbrum, яка на думку Болдвіна не могла утворитись внаслідок вулканізму.
Переважаюча гіпотеза в 1940-і роки пояснювала, що місячні кратери в основному є результатом вулканізму. Він зазначив, що найбільше виверження в історії людства на Землі (Тамбора в 1815 р) залишив кратер всього 4 км в діаметрі. Він вважав, що такі процеси - особливо на меншому і імовірно холоднішому Місяці - не могли б справити «кратер» розміром з Море дощів більше 1000 км в діаметрі. На його думку, єдиною альтернативою було те, що вона формується під впливом великого астероїда або комети.

Сьогодні ми приймаємо процес впливу як само собою зрозуміле, але це було досить спірним до космічної ери. Геологи не приймали концепцію катастрофізму (вчення, що , великомасштабні події можуть створювати форми рельєфу) і ця боротьба ідей велися протягом більше ста років. Астрономи також повністю ігнорували цю концепцію. Таким чином, відстоюючи ударне походження місячних кратерів Болдуін отримав честь бути подвійним єретиком.

Болдуін використовував свої зібрані спостереження Місяця, результати досліджень наземних кратерів, таких як Метеоритний кратер в Арізоні, і бомбових воронок ( результат недавньої війни), щоб стверджувати, що більша частину місячних кратерів утворилися в результаті зіткнення твердих тіл з поверхнею Місяця. Він вважав, що удари були вибухові природи, які розкидали величезну кількість сміття по всій поверхні Місяця і, в морі Дощів, створили радіальну «скульптуру». Його книга, "The face of Moon" Обличчя Місяця зробила вплив на дослідження місячних кратерів.
Він опублікував розширену версію своєї роботи,"The measure of Moon" "Вимірювання Місяця" (1963).
Болдуін також написав фундаментальну працю "A Fundamental Survey of the Moon" Огляд Місяця (1965),
https://www.google.com.ua/url?sa=i&rct=j&q=&esrc=s&source=images&cd=&ved=0ahUKEwij5oC_lqvUAhVlEpoKHe08BNMQjhwIBQ&url=http%3A%2F%2Fwww.airspacemag.com%2Fdaily-planet%2Fa-founding-father-of-lunar-science-156729553%2F&psig=AFQjCNG3Kk7oQhdGkQA6dAD_COllqsdH7A&ust=1496905707814054

SIDEROCRATOR

205 років тому 9 червня 1812 р. народився німецький астроном Йоганн Готфрід Ґалле (1812 — 1910) який брав участь у відкритті планети Нептун.

У 1830-1833 навчався в Берлінському університеті. З 1835 працював асистентом Й.Ф.Енке в Берлінській обсерваторії. У 1851-1897 роках — директор обсерваторії і професор університету в Бреслау.

Відкрив 3 комети (1839-1840), крепове (внутрішнє) кільце Сатурна (1838). 1847 року склав таблицю-огляд елементів орбіт 178 комет, що спостерігалися починаючи з 371 до н.е.
1872 року вперше запропонував визначати паралакс Сонця за спостереженнями малих планет під час їхніх протистоянь; у тому ж році зі спостережень планети Фокеї визначив паралакс Сонця — 8,87". 1872 року встановив тотожність метеорного потоку Андромедід з кометою Бієли, що розпалася. Вивчав земний магнетизм і полярні сяйва.

Відкриття Нептуна
23 вересня 1846 одержав лист від Урбена Левер'є з проханням здійснити пошуки зауранової планети за обчисленими ним координатами. Ґалле відразу ж перемовися з директором обсерваторії Йоганном Францем Енке, який санкціонував роботу з телескопом. Під час розмови був присутній студент-практикант Генріх д'Аррест, який попросився до Ґалле помічником. Помітити серед зірок видимий планетний диск, розміром близько 3”, як передбачав Левер'є, не вдавалося, ймовірно, через використання окуляра з недостатнім збільшенням (для огляду широкої ділянки неба). Виявити планету можна було за видимим переміщенням її відносно зірок, але це потребувало б тривалих повторних спостережень. Тоді д'Арест запропонував порівнювати положення небесних світил, що спостерігаються, з картою зоряного атласу, складеною Карлом Бремікером, яка нещодавно була видана Берлінською Академією наук. Незабаром Ґалле виявив світлу точку, яку д'Арест на карті не знайшов, її позиція відрізнялась від передбаченої Левер'є приблизно на один градус. Ґалле і д'Аррест негайно сповістили Енке, який як раз відзначав своє 55-річчя. Наступної ночі спільно з Енке вони провели повторні спостереження і переконалися, що світило пересунулося в точній відповідності з прогнозом Левер'є. Цього разу вдалося навіть виміряти діаметр диска, який склав 2,6 кутової секунди. Так було відкрито планету, названу згодом Нептуном.

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213043 раз)