Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
24 Листопада 2024, 15:40:33

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[Edward]

Заробив гроші будучи пивоваром, і вклав кошти в своє захоплення астрономією.

"От нам би так!" ©

[SIDEROCRATOR]

Заробив гроші будучи пивоваром, і вклав кошти в своє захоплення астрономією.

"От нам би так!" ©

Лассел не виняток, Гевелій теж з пивка починав

[Edward]

Заробив гроші будучи пивоваром, і вклав кошти в своє захоплення астрономією.

"От нам би так!" ©

Лассел не виняток, Гевелій теж з пивка починав

Неправильна вiдповiдь.
ПМ. Правильна: " Вам так не буде... "

[SIDEROCRATOR]

Заробив гроші будучи пивоваром, і вклав кошти в своє захоплення астрономією.

"От нам би так!" ©

Лассел не виняток, Гевелій теж з пивка починав

Неправильна вiдповiдь.
ПМ. Правильна: " Вам так не буде... "

вот оно чьо

[SIDEROCRATOR]

19 червня 1819 р. народився Джон Кауч Адамс (1819 — 1892) — англійський астроном, математик і механік. Відомий теоретичним відкриттям планети Нептун (1845), зробленим незалежно від У.Левер'є на основі дослідження збурень руху планети Уран. Запропонував нові методи теоретичного визначення вікового прискорення Місяця.


Народився в селі Леністі (Корнволл). 1843 року закінчив Кембриджський університет. У 1843—1858 викладав там же, в 1858—1859 — професор математики Абердінського університету, в 1859—1892 — професор астрономії і геометрії Кембриджського університету, одночасно з 1861 — директор Кембриджської обсерваторії.

Проте найвидатнійшим досягненням Адамса є відкриття Нептуна

Після того, як у 1781 р. В. Гершель відкрив Уран і розрахував параметри його орбіти, виявилися загадкові аномалії в русі цієї планети: вона то «відставала» від розрахункового, то випереджала його. Орбіта Урана не відповідала закону Ньютона. Це й навело на думку про існування ще однієї планети за Ураном, що могла б своїм гравітаційним тяжінням викривлювати траєкторію руху 7-ї планети.

26 червня 1841 22-річний студент-математик кембриджського коледжу Святого Іоанна Джон Кауч Адамс зайшов до книжкової крамниці Джонсона, де помітив опубліковану 1832 року доповідь директора Кембриджської обсерваторії Джорджа Біделла Ері щодо прогресу астрономії у XIX сторіччі, подану щойно створеній Британській асоціації з підтримки науки. Ері стверджував, що наука про небесні тіла рухається вперед з величезною щвидкістю і фактично не має невирішених проблем за винятком єдиної — дивної поведінки Урана. Будь-які спроби визначити характеристики його орбіти і на основі цього передбачити розташуваня серед світил незмінно завершувалися невдало. Через кілька років після чергового уточнення планета відхилялася від обчисленої траєкторії, і ці збурення накопичувалися з часом. Вони були досить невеликі - близько однієї кутової хвилини. Однак астрономи вже тоді вміли обчислювати рух інших планет з точністю до декількох кутових секунд і ніколи не помилялися. А ось із Ураном вочевидь щось було негаразд.

Ця проблема особливо загострилася завдяки роботам французького астронома Алексіса Бувара. 1821 року він опублікував найґрунтовніші (природно, для того часу) таблиці майбутніх позицій Урана на небесній сфері. Вже через 4-5 років австрійські спостерігачі виявили невеликі розбіжності між реальним рухом планети і координатами Бувара. До 1830 року ці відхилення досягли 30 кутових секунд, так що знехтувати ними виявилося неможливо. Тому Ері мав усі підстави вказати на цю аномалію у своїй доповіді.

Астрономи першої половини XIX століття намагалися пояснити девіації Урана його зіткненням з великою кометою, опором міжпланетного середовища, неточністю ньютонівського закону тяжіння і навіть арифметичними помилками упорядника таблиць. Проте всі ці гіпотези були не надто переконливими. Тому в 1832-1841 роках як мінімум шестеро астрономів (серед них і сам Бувар) незалежно один від одного дійшли висновку, що аномалії в русі Урана, ймовірно, обумовлені тяжінням ще однієї далекої планети (племінник Алексіса Бувара Ежен, теж астроном, навіть написав про це Ері, але розуміння не зустрів). Більше того, директор Кенігсберзької обсерваторії Фрідріх Вільгельм Бессель з учнем Фрідріхом Флеммінгом навіть взялися до обчислень, які могли стати основою для її відкриття. Але Флеммінг раптово помер, а Бессель захворів на рак і облишив цю справу. Якби сталося інакше, ймовірно, Нептун відкрили б на початку 1840-х.

Випадкова зустріч з книгою Ері стала для Адамса доленосною. Судячи з усього, він відразу припустив, що на рух Урана впливає невідома планета, розташована далі від Сонця. У будь-якому разі, він вирішив після отримання диплома взятися за аномалії Урана та з'ясувати їх причину.

На літо 1843 Адамс виїхав до Корнуолу, на батьківську ферму і там взявся за обчислення. Восени він повернувся до університету і став до викладання математики. У вільний час він уперто продовжував досліджувати рух Урана, лише іноді відволікаючись на визначення кометних траєкторій.

Адамс почав свої обчислення з двох спрощуючих припущень. Він припустив, що гіпотетична планета обертається навколо Сонця правильним колом, радіус якого задано правилом Тіциуса-Боде і тому рівно вдвічі перевищує радіус орбіти Урана.

Розрахунки показали, що тяжіння такої планети, принаймні якісно, пояснює аномальну поведінку Урана. Тепер належало головне - визначити масу цього небесного тіла і з'ясувати, де слід шукати його на небесній сфері. Ці завдання Адамс зміг вирішити наприкінці літа 1845 року. Він дійшов висновку, що нова планета втричі важча Урана і тому на земному небосхилі виглядає лише вдвічі меншою за нього (звідси випливало, що її можна бачити в будь-який добрий телескоп). Він обчислив також, що вночі 1 жовтня вона опиниться в сузір'ї Водолія поблизу межі із сузір'ям Козерога.

А далі почалися дивні речі. Адамс добре знав Джеймса Челліса, наступника Ері на посаді директора Кембриджської обсерваторії (самого Ері 1835 року було призначено королівським астрономом і він автоматично очолив національну обсерваторію в Грінвічі). Челліс ще в лютому 1844 року письмово запитав у Ері всі доступні відомості про розташуваня Урана за кілька десятиліть, підкресливши, що робить це на прохання свого юного друга Адамса, який працює над теорією руху цієї планети (і Ері негайно надіслав необхідні відомості).

Здавалося б, Адамсу потрібно було відразу переконати Челліса взятися за пошуки нової планети. Проте він лише ознайомив колегу зі своїми висновками, але від прохання скористатися ними утримався. За його зізнанням, він не мав ані найменшої надії, що астрономи-практики ось так одразу і повірять його викладкам. Такий скептицизм був цілком виправданий - принаймні, стосовно Челліса. Той справді не захотів (у чому пізніше і зізнався) шукати на небосхилі восьму планету, проте дав Адамсу рекомендаційний лист до Ері, датований 22 вересня. Через кілька днів Адамс сам відвіз його до Грінвіча.

Тут його спіткало розчарування - королівський астроном перебував у Парижі на сесії Академії наук. Адамс залишив Ері лист і поїхав до батьківської садиби в Корнуолі. Ері після повернення написав Челлісу, що вельми зацікавлений дослідженнями Адамса і хоче з ним зустрітися або ж прочитати письмовий звіт про його роботу.

Дізнавшись про це, Адамс на зворотному шляху знову заїхав до Гринвіча. 21 жовтня він прийшов до обсерваторії, але знову не застав директора на місці. Залишивши для Ері візитну картку і коротке резюме своїх результатів, написане всього на одному аркуші паперу, він пообіцяв зайти трохи пізніше. Повернувшись через годину, Адамс виявив, що Ері, якому чомусь не сказали, що гість з'явиться знову, вже пішов на обід. У результаті Адамс розмовляв з його дворецьким, який дав зрозуміти, що королівського астронома не дозволено відволікати від трапези. Наполягати Адамс не став і одразу вирушив назад до Кембріджа.

Невдалий візит міг би й не мати фатальних наслідків. Хоча Ері був зайнятий розбиранням скандалу, викликаного арештом одного з його співробітників, він відповів Адамсу вже 5 листопада. Ері не приховав, що не дуже вірить у можливість обчислити траєкторію планети. Проте він зовсім не відкинув заявку Адамса, а просто попрохав роз'яснень. Його особливо цікавило, чи може Адамс пояснити не тільки розбіжності таблиць Бувара з реальним рухом Урану на небосхилі, але й помилку у визначенні його радіус-вектора. Ері дав зрозуміти, що його ставлення до роботи Адамса буде залежати від з'ясування цього моменту.

Напевно, Адамсу слід було негайно відповісти на цей лист, але він цього не зробив. Можливо, він вважав запитання Ері тривіальним - якщо вже таблиці Бувара невірні в цілому, то і радіус-вектор дають з помилкою. Можливо, справа була в тому, що він тоді коригував свої обчислення і хотів дочекатися остаточних результатів. Як воно там не було, відповіді Ері не отримав. Швидше за все, він вважав, що юний кембриджський математик віднайшов серйозні помилки у своїх розрахунках і не хоче в цьому зізнатися. Ері прибрав жовтневу записку Адамса до свого особистого архіву. Він не тільки не намагався сам шукати нову планету в передбаченій Адамсом зоні (оскільки вже багато років як практично припинив телескопічні спостереження), але й не доручив цього нікому з працівників обсерваторії.

Тим часом аномаліями Урана зацікавилися французькі астрономи. Наприкінці літа 1845 Ежен Бувар ознайомив Академію наук із новою версією таблиць свого померлого двома роками раніше дядька, над якою той працював протягом десяти років. Природно, ці таблиці теж розходилися з даними спостережень. Тому директор Паризької обсерваторії, знаменитий астроном Франсуа Араго, вирішив, що з обридлою проблемою Урана час покінчити. На його думку, для цієї мети як ніхто інший підходив 34-річний викладач Політехнічної школи Урбен Жан Жозеф Левер'є, відомий як блискучими роботами з небесної механіки, так і дуже кепським характером.

Левер'є відповів на виклик і вже 10 листопада надав Академії першу роботу. Ні про які трансуранові планети там ще не йшлося, а тільки було доведено, що збурення орбіти Урану не можна пояснити одним лише гравітаційним впливом Сатурна і Юпітера. Варто нагадати, що Адамс до того часу вже обчислив орбіту нової планети і повідомив про те Ері, Челліса і декількох кембриджських колег. На континенті, однак, про його праці ніхто не чув.

1 червня 1846 Левер'є опублікував ще одну статтю про Уран, де остаточно відкинув усі інтерпретації його аномалій, які не припускали наявності зауранової планети. Він також обчислив її наближену траєкторію - інакше, ніж Адамс, але не менш переконливо. З його розрахунків випливало, що 1 січня 1847 цю планету слід шукати на межі сузір'їв Водолія і Козерога (Адамс дійшов аналогічного висновку на рік раніше!). Левер'є визнав, що його координати потребують коригування, однак висловив упевненість, що не міг помилитися більш, ніж на 10 градусів довготи.

Стаття Левер'є справила належне враження на астрономів всієї Європи. Її прочитав і Ері, від якого аж ніяк не приховалося, що висновки Левер'є й Адамса практично збігаються. 26 червня Ері написав Левер'є й попросив його, як свого часу і Адамса, з'ясувати проблему з радіусом-вектором Урана. Тим не менше він жодним словом не згадав про роботу Адамса, хоча мав би це зробити за правилами наукової та людської етики. Цікаво, що тоді ж, на щорічній конференції наукових кураторів Грінвіцької обсерваторії, що відбувалася за головування президента Королівського товариства, він дав схвальний відгук на роботи обох учених. Ері особливо відзначив майже повну ідентичність висновків Адамса і Левер'є і висловив упевненість, що трансуранову планету буде відкрито найближчим часом.

Лист-відповідь Левер'є надійшов до Грінвіча 1 липня. У ньому повідомлялося, що Левер'є сподівається незабаром уточнити позицію нової планети і не сумнівається, що таким чином автоматично в робочому порядку буде вирішено і проблему радіус-вектора Урана. Є всі підстави вважати, що такої ж думки з самого початку дотримувався і Адамс.

Отже, наприкінці червня 1846 Джордж Біделл Ері нарешті повірив у правильність висновків Адамса. Здавалося б, як директор Грінвіча він повинен був потурбуватися про збереження британського пріоритету на велике астрономічне відкриття та негайно розпорядитися розпочати пошуки нової планети. Але такого наказу Ері не віддав. Історики астрономії наводять для цього кілька можливих причин. Можливо, Ері не хотів відволікати персонал від марудих обов'язків з моніторингу зірок і планет, або ж вважав, що навіть найбільший Грінвіцький телескоп-рефрактор з 17-сантиметрової апертурою надто слабкий для такого пошуку (Адамс міг би змінити його переконання, але Ері з ним так і не зустрівся).

Ері вирішив, що для полювання за новою планетою найкраще підходить 30-сантиметровий рефрактор Кембриджської обсерваторії, побудований на кошти герцога Нортумберленд і тому названий на його честь. Цю обсерваторію, як і раніше очолював Джеймс Челліс, і 9 липня Ері спеціальним листом попросив його стати до пошуків. Не отримавши відповіді від Челліса (той був у відпустці), він через чотири дні написав йому вдруге. Тон листа не залишає сумнівів, що Ері намагався спонукати кембриджського колегу не відкладати полювання на нову планету.

Челліс відповів Ері 18 липня і обіцяв негайно виконати його прохання. Більш того, він повідомив про свій намір Адамсу, який одразу ж обчислив таблицю положень трансуранової планети з 20 липня по 8 жовтня. На жаль, Челліс не вважав за потрібне поділитися цими відомостями ні з ким із британських астрономів-аматорів, хоча дехто з них мав першокласні телескопи. Інакше, планету напевно б виявили до настання осені. Можливо, Челліс просто хотів зберегти честь відкриття за собою і своєю обсерваторією.

Втім, сам він не втрачав часу. 29 і 30 липня і 4 серпня він сумлінно обнишпорив вказану Адамсом ділянку небосхилу. Оскільки умови для спостережень погіршилися, наступний сеанс відбувся лише 12 серпня. Челліс і пізніше неодноразово повторював свої спроби - але безрезультатно. 2 вересня він інформував Ері, що для пошуків Планети (так він її називав у листі - з великої літери) потрібно більше часу, ніж він може приділити до кінця року.

Найцікавіша (і найсумніша для престижу британської астрономії) обставина полягає в тому, що Планета йшла Челлісу просто до рук. 12 серпня він визначив координати зірок у центрі поля зору свого телескопа і зіставив їх з даними від 30 липня. Він повторив цю операцію для 39 пар зір, але так і не виявив розбіжностей. Якщо б він узяв їх трохи більше, то побачив би, що світила, якому 12 серпня було надано 49-й номер, два тижні тому взагалі не було на призначеному місці.

Нову планету цього ж літа шукали і спостерігачі Паризької обсерваторії. Однак Араго 4 серпня наказав не витрачати час даремно - швидше за все тому, що чекав від Левер'є точніших вказівок. Націлювався на Планету і Сірс Кук Уокер з вашингтонської обсерваторії американського флоту. Однак суперінтендант обсерваторії відмовляв Уокеру в телескопічному часі аж до самого жовтня.

31 серпня 1846 Левер'є подав на розгляд Академії свою третю роботу. Там була обчислена нова позиція планети на 1 січня, зсунута щодо попередньої на півтора градуси по довготі. Левер'є оцінив її масу в дві з половиною маси Урану, а видимий розмір диска - в 3,3 кутової секунди. Більш того, він вирішив, що настав час перейти від обчислень до спостережень. Він звернувся до кількох астрономів, зокрема до редактора німецького журналу Astronomische Nachrichten Генріха Шумахера. Той порадив паризькому колезі самому зв'язатися з обсерваторіями, що мають добрі телескопи. Тут-то Левер'є згадав, що рік тому асистент Берлінської обсерваторії Йоганн Готфрид Ґалле надіслав йому копію своєї дисертації. Знаючи, що обсерваторія має в своєму розпорядженні чудовий дев'ятидюймовий рефрактор (22,5 см), Левер'є вирішив скористатися заочним знайомством. Галле отримав його лист 23 вересня і відразу ж перемовися з директором обсерваторії Йоганном Францем Енке, який санкціонував роботу з телескопом. Під час розмови був присутній студент-практикант Генріх д'Аррест, який попросився до Галле помічником. Помітити серед зір видимий планетний диск, розміром близько 3”, як передбачав Левер'є, не вдавалося, ймовірно, через використання окуляра з недостатнім збільшенням (для огляду широкої ділянки неба). Виявити планету можна було за видимим переміщенням її відносно зірок, але це потребувало б тривалих повторних спостережень. Тоді д'Арест запропонував порівнювати положення небесних світил, що спостерігаються, з картою зоряного атласу, складеною Карлом Бремікером, яка нещодавно була видана Берлінською Академією наук. Незабаром Галле виявив світлу точку, яку д'Арест на карті не знайшов, її позиція відрізнялась від передбаченої Левер'є приблизно на один градус. Галле і д'Аррест негайно сповістили Енке, який як раз відзначав своє 55-річчя. Наступної ночі спільно з Енке вони провели повторні спостереження і переконалися, що світило пересунулося в точній відповідності з прогнозом Левер'є. Цього разу вдалося навіть виміряти діаметр диска, який склав 2,6 кутової секунди.

Ось таким чином і відбулося відкриття, з яким і Галле, і Енке одразу ж привітали Левер'є. Написав йому і Шумахер, який назвав відкриття восьмої планети найбільшим з відомих йому тріумфів наукової теорії. Далі були суперечки про її найменування (перемогу здобула запропонована Левер'є назва «Нептун») і про пріоритет відкриття, які велися як між астрономами, так і в пресі. Що ж до самих Адамса і Левер'є, то вони вперше зустрілися в червні 1847 року в Оксфорді і цілком дружньо обмінялися рукостисканнями.

Щодо вердикту нащадків, то його винесено давно, хоч іноді й заперечується. Джон Кауч Адамс і Урбен Жан Жозеф Левер'є передбачили існування восьмої планети цілком незалежно і різними методами. Адамс зробив це раніше, зате Левер'є обчислив її рух точніше (точка, на якій Галле і д'Аррест вперше помітили Нептун, відхилялася від передбаченої Адамсом позиції на 12 градусів). Тому перед нами класичний приклад наукового відкриття з різними рівноправними авторами.

Подякували

5 :Edward, AR81, OlegBr, Naboka Igor, Zlata

[Edward]

Це одна з найбiльш захоплючих сторiнок у iсторii науки!
Що цiкаво, метод Адамса був з матиматичноi точки зору бiльш точним, чисто аналiтичним, нiж способ який застосовував Леверье, який був досить приблизним. (пiзнiше, коли Леверье ознайомився з розрахунками Адамса, то вiн дав дуже високу оцiнку його роботi). До того ж, Леверье брав до уваги не всi даннi спостережень. Великi помилки у обчисленнях були пов'язанi з тим,  що сам Уран пройшов невелику дугу по своiй орбiтi, та те що орбiту невiдомоi планети рахували колом. Що цiкаво, планету було вiдкрито у 9" рефрактор, другий, який залишив пiсля себе Й.Фраунгофер. Цей прилад був одним з найкращих на озброеннi тодiшнiх европейських обсерваторiй.
ПМ. Поки тодiшнi "ватани" плювалися слюною, доказуючи, що вiдкриття Нептуна е "французьким" чи "британьським", обидва вченi вели дружню переписку та займалися новими розрахунками, як i належить справжнiм вченим.
Хоча французьким патрiотам i вдалося поносити Леверье на руках i вiн був не проти (навiть збереглася одна з гравюр, що зафiксувала цей момент)

Подякували

2 :mpyat2, SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

Якби не Джордж Ері, то може б англійці і були б першими відкривачами Нептуна

[Edward]

Якби не Джордж Ері, то може б англійці і були б першими відкривачами Нептуна

Эрi - типовий бюрократ вiд науки (типовий "тормоз" ). Молодi треба бiльше довiряти... Його дiям немае жодних виправдань.
У кiнцi кiнцiв, iсторiя все розставила по мiсцях i едина згадка яка лишилася про ньго - це "диск Эрi" , маленька  плямка вiд дифракцii свiтла на круглiй апертурi...

[SIDEROCRATOR]

350 років тому в день літнього сонцестояння 21 червня 1667 р. було засновано Паризьку обсерваторію

Її було засновано  з метою створити астрономічну обсерваторію оснащену точними (на той час) інструментами, що дозволили б провести детальне картування для навігації. Вона стала своєрідним доповненням до французької Академії наук заснованої на рік раніше. Ця обсерваторія зіграла дуже важливу роль у розвитку астрономії на теренах колишньої Європи. Саме там набули бурхливого розвитку у Франції такі науки як геодезія, картографія та метеорологія.

Внаслідок вимог численних науковців й особливо Адрієна Озу, який написав Луї XIV листа у 1665 р. з проханням створити без заминок спеціальну установу для розвитку наук та мистецтв, король Франції та Жан Батист Кольбер заснували у 1666 р. французьку Академію наук.

На своєму першому засіданні 22 грудня 1666 р. академія постановила створити королівську обсерваторію, яка пізніше перетворилася на паризьку обсерваторію. Вона повинна була слугувати місцем для наукових зустрічей і для проведення експериментів всіма академіками. Але внаслідок далекого (на той час) розташування обсерваторії від Парижу з цією метою її використовували лише астрономи.

21 червня 1667 (в день літнього сонцестояння) математики французької академії наук безпосередньо на місці майбутнього будинку обсерваторії зробили відмітки на землі щодо розташування меридіану та інших напрямків, необхідних для точного орієнтування будівлі по відношенню до сторін світу.

Математики помічають місце майбутньої обсерваторії 21 червня 1667.


 Будівля обсерваторії була спроектована архітектором та лікарем Клодом Перро, який доводився братом новелісту Шарлю Перро, що працював також секретарем Кольбера.
Згідно з планом вісь симетрії обсерваторії повинна визначати положення місцевого меридіану, який відтоді стали іменувати паризьким меридіаном. У 1669 р. Кольбер доручив керувати обсерваторією Джованні Кассіні, який істотно модифікував будівлю. Король Франції Луї XIV перший раз відвідав паризьку обсерваторію у травні 1682 р., лише через 10 років після закінчення її будівництва.


Сьогодні розмістивши свої астрономічні павільйони в Парижі, Медоні та Нансе, паризька обсерваторія є великою установою, що діє під егідою Міністерства вищої освіти та наукових досліджень Франції. Вона є основоположним членом фундації «Париж науки та просвіти — латинський квартал»[4].

Очолювана Клодом Катала паризька обсерваторія є найбільшим національним інститутом, що проводить дослідження в галузі астрономії. Сьогоденна діяльність дослідників обсерваторії покриває всі сучасні області астрономії та астрофізики:

Сонце та сонячно-земні зв'язки
Планети та планетарні системи
Формування зір
Міжзоряне середовище
Формування та еволюція галактик
Космічні частинки
Космологія
Метрологія простору та часу
Історія та філософія наук

Подякували

3 :Edward, Чебуратор, gordon2903

[Чебуратор]

Ця обсерваторія зіграла дуже важливу роль у розвитку астрономії на теренах колишньої Європи.

А шо у нас зараз на місці Європи? 

[Edward]

Ця обсерваторія зіграла дуже важливу роль у розвитку астрономії на теренах колишньої Європи.

А шо у нас зараз на місці Європи? 

Нью Сирiя, Нью Алжир, Нью Туреччина...

[kidd0]

21 червня виповнилося 120 років від дня народження Олександра Гнатовича Шаргея, більш відомого як Юрій Васильович Кондратюк.
Юрій Кондратюк увійшов до історії науки і техніки як автор багатьох оригінальних ідей (і не лише для космосу), реалізованих його послідовниками в практиці розвитку ракетно-космічної галузі.
У своїй рукописній роботі “Тим, хто буде читати, щоб будувати” (1918-1919 р.) незалежно від Ціолковського, оригінальним методом вивів основне рівняння руху ракети, привів схему й опис чотирьохступінчатої ракети на киснево-водневому паливі, камери згоряння двигуна із шаховим і іншим розташуванням форсунок окислювача і пального, параболоідального сопла і багато чого іншого.
Його розрахунки лягли в основу розробки траєкторії польоту людини на Місяць (так званої “траси Кондратюка”) під час американської програми “Аполон”
http://www.streetastronomy.com.ua/articles/120-rokiv-dnya-narodzhennya-yuriya-kondratyuka.html

Подякували

2 :SIDEROCRATOR, Edward

[SIDEROCRATOR]

26 червня 1730 р. народився Шарль Мессьє (1730-1817)
Шарль Мессьє народився 26 червня 1730 в Бадонвілі, який в ті роки належав герцогству Зальм. Його батьком був придворний бейліф Нікола Мессьє (1682—1741), а матір'ю — Франсуаза Мессьє. Мессьє був десятою дитиною в сім'ї. Сім'я Мессьє мала значне багатство, а також зв'язки у високих колах, які багато в чому визначили кар'єру Шарля.

Ніколя Мессьє помер, коли Шарлю було 11 років. Турботу про родину взяв у свої руки старший з дітей Мессьє, Гіацинт, який був старший за Шарля на 13 років. У той час він працював аукціоністом, і взяв Шарля в учнівство до своєї контори. У завдання Шарля Мессьє в основному входила робота з документами. Учнівство дало Шарлю багато умінь, що опинилися корисними в його майбутній кар'єрі: хороші навички письма і малюнка, акуратність і пунктуальність. Тоді ж прокинувся інтерес Шарля до астрономії: у 1744 році він спостерігав шість хвостів комети C/1743 X1 (Шезо) (Велику комету 1744 року), а в 1748 — кільцеподібне сонячне затемнення.

У 1751 року герцогство Зальм увійшло до складу герцогства Лотарингія, яке також незабаром втратило свою незалежність і стало частиною Франції. Друг сім'ї допоміг Шарлю Мессьє, якому тоді виповнився 21 рік, влаштуватися асистентом в нещодавно створену обсерваторію військово-морського флоту в Парижі; вирішальну роль при цьому відіграв не інтерес Мессьє до астрономії, а його навички каліграфії.
Обсерваторія військово-морського флоту являла собою невелику установу, яка знаходилася осторонь основних подій в астрономічному співтоваристві Франції. Її засновником був Жозеф Нікола Деліль (1688—1768), викладач математики і астрономії в Королівському коледжі Парижа. Обсерваторія розташовувалася у вежі маєтку Клюні, що належав військовому флоту Франції, напроти Королівського коледжу.

Мессьє був добре прийнятий сім'єю Деліль. Лібур, асистент Деліля, навчив Мессьє основам астрономічної науки і доручив йому виготовлення рукописних копій карт та ведення журналу спостережень.

Перший астрономічний досвід Мессьє був пов'язаний із кометою Галлея. Шарлю була доручена перевірка обчислень орбіти цієї комети, зробленої Делілем. З 1758 він займався пошуками, які увінчалися успіхом 21 січня 1759 року. Однак Мессьє був не першим астрономом, який побачив комету: 25 грудня 1758 її виявив Йоганн Георг Паліч, астроном-аматор з Дрездена. Комета була виявлена не там, де передбачав Деліль, внаслідок чого Мессьє продовжував пошуки ще три місяці після відкриття, поки помилка його наставника не стала очевидною. Мессьє опублікував свої спостереження, проте тривалість затримки змусила інших астрономів засумніватися в незалежності відкриття, і ця робота визнання астрономічного співтовариства не дістала, що виявилося для Мессьє великим розчаруванням.

Проте в ході пошуків комети відбулася інша важлива подія. У серпні 1758 року, спостерігаючи комету C/1758 K1, відкриту де ла Ню, Мессьє виявив туманність, яку спочатку прийняв за комету. Однак після того, як виявилася відсутність у неї власного руху, стало ясно, що відкритий об'єкт не є кометою. Мессьє вирішив скласти перелік подібних об'єктів, що заважали йому в «полюванні за кометами». 12 вересня 1758 року він заніс цей об'єкт у перелік під номером 1. Так був започаткований каталог Мессьє.


Покриття Сатурна Місяцем 18 лютого 1775 року . Замальовка Мессьє.


Незважаючи на першу невдачу, спостереження комет стало справжньою пристрастю Шарля Мессьє. У період з 1758 по 1804 він присвятив цьому заняттю більше 1100 ночей . По суті, він став першим відомим історії «мисливцем за кометами», володіючи багатьма рисами, типовими для його послідовників: старанністю і ентузіазмом, які знаходять вираження в невпинному пошуку нових комет, що дає результат навіть на нескладному обладнанні. Всього Мессьє спостерігав 44 комети, з яких 15 були відкриті ним одноосібно; ще 5 комет були виявлені ним одночасно з іншими спостерігачами .

Мессьє не просто відкривав нові комети: він займався їхнім систематичним вивченням, приділяючи кожній з них тривалу увагу. Зроблені ним виміри положення комет на небесній сфері дозволяли обчислити їх орбіти. Цим займався друг Мессьє, Жан де Сарон. Обчислення Сарона були вкрай важливі для роботи Мессьє: саме завдяки їм він міг знову знайти раніше відкриту комету.

26 січня 1760 року Мессьє відкрив першу комету, названу його ім'ям. За цим слідувала довга низка успіхів: усі 8 комет, що спостерігалися астрономами в період з 1763 по 1771 і були відкриті саме Мессьє.

Мессьє здійснював також інші спостереження: з 1752 по 1770 він спостерігав 93 покриття зір Місяцем, 400 затемнень супутників Юпітера, 5 сонячних затемнень, 9 місячних затемнень, виміряв місце розташування 400 зірок. Крім того, він спостерігав чотири проходження Меркурія по диску Сонця і два проходження Венери; також він брав участь у перевірці астрономічних годин на узбережжі Нідерландів і Бельгії.

Незабаром до Мессьє прийшло визнання наукової спільноти. У 1764 він був обраний членом наукових академій Англії і Голландії. Відкрита ним у 1769 році велика комета здобула йому визнання широкої публіки у Франції. Кометою зацікавився навіть король Франції Людовик XV, що отримав карту з зазначеним положенням комети, намальовану самим першовідкривачем . Від Людовіка XV Мессьє отримав своє відоме прізвисько le furet des comètes (буквально «кометний тхір», на українську мову зазвичай перекладається як «ловець комет» ), так як він настільки добре «розоряв гнізда комет», що ні одна комета за багато років не «вилупилася з яйця», не будучи вже відкритою Мессьє.

У 1770, через два тижні після відкриття чергової комети (в даний час зазвичай званої кометою Лекселя на прізвище астронома, який обчислив її орбіту), Мессьє був прийнятий у французьку Академію наук, а потім і в інші зарубіжні наукові товариства . У 1771у він також отримав титул «Військово-морський астроном», що раніше належав Делілю .

Об'єкт M31, туманність Андромеди. Малюнок Ш. Мессьє. 1807


У 1771 Мессьє відкрив дві нові комети і завершив складання першої редакції свого каталогу, що включає 45 об'єктів.

Мессьє продовжував спостереження і в 1780 році опублікував другу редакцію каталогу туманностей, що включала вже 68 об'єктів. Каталог продовжував поповнюватися, попри те, що в нього включалися лише об'єкти, які випадково потрапляли в поле зору в Мессьє в процесі «полювання за кометами». Третя редакція каталогу, в якій містилися описи 103 об'єктів, була випущена в 1781 році. Багато хто з включених до неї об'єктів були відкриті не самим Мессьє, а його новим співробітником П'єром Мешаном. Третя редакція каталогу стала останньою.

Мессьє був одним з перших астрономів, що спостерігали планету Уран. Саме до Мессьє звернувся її першовідкривач Гершель з проханням перевірити, чи не є побачений їм об'єкт новою кометою. Вимірювання Мессьє та обчислення Сарону дозволили визначити орбіту цього об'єкта, який виявився раніше невідомої планетою.

Незабаром Гершель перейняв у Мессьє естафету першовідкривача нових туманностей: використання досконалішої, ніж у Мессьє, апаратури і систематичні пошуки дозволили йому відкрити понад 2000 таких об'єктів.

6 листопада 1781 року трагічна випадковість змусила Мессьє зробити тривалу перерву в роботі. Під час прогулянки в парку Монсо він вирішив оглянути вхід в підвал будівлі, послизнувся і впав з висоти восьми метрів, зламавши стегно, плече, два ребра, зап'ястя і втративши багато крові. Відновлення після травми було вкрай важким. Нога неправильно зрослася, і її довелося ламати знову. Лише через рік Мессьє зміг приступити до спостережень (12 листопада 1782 року він спостерігав проходження Меркурія по диску Сонця); до кінця життя він кульгав. Гершель зазначав, що Мессьє так і не вдалося повністю відновитися після цього нещасного випадку.

14 липня 1789 року повсталий народ узяв штурмом в'язницю Парижа — Бастилію. За падінням тюремних стін було падіння усталеного порядку життя — в тому числі і для Мессьє. Розвал військово-морського флоту зумовив припинення фінансування його обсерваторії. Мессьє допомагала продовжувати спостереження лише підтримка його колеги Лаланда, що став директором установи, яка раніше було Королівською обсерваторією Парижа.

Потім пішли й інші удари: у 1793 році були розпущені всі академії, а 20 квітня 1794 року був страчений де Сарон, який до останнього моменту займався обчисленням орбіт комет, відкритих Мессьє. Анексія Зальма поставила в скрутне становище сім'ю Мессьє, що знаходилася в тісній залежності від місцевого дворянства.

Термідоріанський переворот і закінчення революційного терору принесли якійсь спокій в життя Мессьє. У 1795 році він увійшов до числа членів новоствореного Національного інституту науки і мистецтв, а в 1796 увійшов до числа астрономів Бюро довгот. У 1806 році Наполеон нагородив Мессьє Орденом Почесного легіону (зраділий нагородою, старий вчений неабияк зіпсував свою репутацію, заявивши про те, що велика комета 1769 сповістила народження майбутнього імператора Франції).

У 1801 році, у віці 71 років, Мессьє відкрив свою останню комету. Останнє спостереження було зроблено ним в 1807, після чого його здоров'я почало швидко погіршуватися. З 1808 року, через погіршання зору він не міг вже читати і писати, а в 1812у його паралізувало на одну сторону.

Мессьє помер 11 квітня 1817 року у віці 86 років. Він був похований на кладовищі Пер-Лашез. У похоронній промові Деламбр, секретар відтвореної Королівської академії наук сказав наступне [11]:

«   Він не написав жодної книжки, жодного трактату, загального або приватного, але його спостереження ще довгий час будуть залишатися в скарбниці Академії. Його знаменитий колега Лаланд створив на його честь сузір'я, єдине, що носить ім'я астронома. Воно буде зберігати пам'ять про нього, але ім'я його навічно залишиться в науці незалежно від цього дружнього вшанування: воно залишиться вписаним в каталозі комет, куди воно входить настільки ж часто, наскільки й обґрунтовано.    »


Сузір'я «Зберігач врожаю» (на спині у Жирафи, поруч з Північним Оленем)

На честь Мессьє в 1775 році астроном Лаланд запропонував сузір'я Зберігач Врожаю (лат. Custos Messium), яке в наш час скасоване.

У своїй присвяті Лаланд зазначав: «Це назва завжди буде нагадувати астрономам майбутнього про мужність і старанності нашого працьовитого спостерігача Мессьє, який з 1757 року, схоже, зайнятий однією справою: патрулюванням неба в пошуках комет» .

На картах зоряного неба воно зображалося у вигляді сторожа, що наглядає за полем пшениці, і нерідко підписувалося французьким ім'ям «Мессьє». Воно знаходилося серед сузір'їв Жирафа, Кассіопея і Цефей, близько також згодом скасованого сузір'я Північний Олень.

Комети, відкриті Мессьє[ред. • ред. код]

Намальована Мессьє карта зоряного неба з зазначеною на ній траєкторією руху відкритої ним комети 1764
C/1760 B1 (Messier)
C/1763 S1 (Messier)
C/1764 A1 (Messier)
C/1766 E1 (Messier)
C/1769 P1 (Messier)
D/1770 L1 (Lexell)
C/1771 G1 (Messier)
C/1773 T1 (Messier)
C/1780 U2 (Messier)
C/1788 W1 (Messier)
C/1793 S2 (Messier)
C/1798 G1 (Messier)
C/1785 A1 (Messier-Mechain) — спільно з П. Мешаном

Подякували

2 :Edward, Zlata

[Mott]

Якби не Джордж Ері, то може б англійці і були б першими відкривачами Нептуна

Эрi - типовий бюрократ вiд науки (типовий "тормоз" ). Молодi треба бiльше довiряти... Його дiям немае жодних виправдань.
У кiнцi кiнцiв, iсторiя все розставила по мiсцях i едина згадка яка лишилася про ньго - це "диск Эрi" , маленька  плямка вiд дифракцii свiтла на круглiй апертурi...

Aga,
Тем более шо ему (Эри) тогда было ок 45 годиков.
І мабуть пілся цього випадку він дуже усоромився та у 1861 видав на гора твір про теорію алгебраічних та числових помилок  спостережень (1-е видання). -  "On the Algebraic and Numerical Theory of Errors of Observations and the Combination of Observations" - https://archive.org/stream/onalgebraicalnum00airyrich#page/16/mode/2up

Хотя конечно, хай там як, а лорду - "ганьба!", за такое отношение к Нептуну.

Подякували

2 :Edward, SIDEROCRATOR

[Edward]

Може перший пiдручник (англiйською) по теорii похибок Эрi й накатав, але ж набагато ранiше це все розробив Бессель...
Зараз ми маемо розподiл ймовiрностi "по Бесселю" , але не маемо його "по Эрi"...

[Mott]

Ага,

Бессель -  это голова! Но это уже история на через месяц (родился Фридрих Вильгельм Бессель - 22 июля).

Надо Мишаню попросить написать историю о славных горожанах, оккупированного нынче русскими, Кенинсберга (не забыть конеша и Канта и Кирхофа и прочих достойных мужей)

(Приоритет открытия годичного параллакса звёзд признается за Бесселем. В 1841 году по данным многих измерений вычислил размеры земного эллипсоида, предсказал наличие у Сириуса и Проциона малоразличимых звёзд-спутников...)

Подякували

2 :Edward, SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

250 років тому 27 червня 1767 р. народився французький астроном Алексіс Бувар (1767-1843), відомий своїми роботами в області небесної механіки. Передбачив існування Нептуна. Саме завдяки його ретельним спостереженнями  нерівності у русі Урана з"явилась гіпотеза про існування восьмої планети в Сонячній системі.

Бувар був членом Бюро довгот і директором Паризької обсерваторії. З його творів найбільш відомо «Nouvelles tables des planètes Jupiter et Saturne»(таблиці руху Юпітера і Сатурна) (1808). Вони були досить точними, а таблиця руху Урана значно різнилася з результатами спостережень. Відкрив 8 комет і провів спостереження над змінами орбіти Урана, які приписував дії ще невідомої, передбачуваної їм планети; 
Це блискуче припущення виправдалося в 1846 році, коли астрономом І.Галле на основі обчислень Леверье була відкрита планета Нептун.

Подякували

1 :mpyat2

[SIDEROCRATOR]

145 років тому 27 червня 1872 р. народився американський астроном Гебер Дуст Кертіс (1872 — 1942)

 Закінчив університет штату Вірджинія. У 1897—1900 — професор математики і астрономії Тихоокеанського університету.  у 1920—1930 — директор обсерваторії Аллегені. З 1930 — директор обсерваторії Мічиганського університету. Брав участь у 11 експедиціях для спостережень сонячних затемнень.

 У 1902—1920 працював у Лікській обсерваторії, 1904 року виявив, що яскрава зірка Кастор А (α Близнюків) є спектрально-подвійною з періодом 9,2 діб.

1917 року знайшов нову зірку в галактиці NGC 4227 і дві нові зірки в галактиці NGC 4321. 1918 року спробував визначити відстань до галактик шляхом порівняння видимого максимального блиску нових в туманності Андромеди з блиском нових в Чумацькому Шляху і отримав результат — 500 000 світлових років. Цей результат показав, що туманність Андромеди та інші спіральні туманності розташовані далеко за межами Чумацького Шляху.


У 1918 році він спостерігав Мессьє 87 і був першим, хто помітив полярний джет, який він назвав "дивним прямим промінням ... явно пов'язаним з ядром тонкою лінією матерії".

Кертіс вів дискусію (відому як «велика суперечка») з Гарлоу Шеплі з приводу розмірів Галактики, а також з питання, чи є спіральні туманності іншими галактиками або ж відносно невеликими близькими об'єктами. Вказав, що в центральній площині видимих з ребра спіральних туманностей спостерігається темна смуга поглинаючої речовини, і що система Чумацького Шляху, імовірно, має таку ж властивість.

Кертіс також винайшов блінк компаратор для листової плівки приблизно в 1925 році, дозволяючи порівнювати 2 пластини, 8 × 10 дюймів кожна, з використанням набору призм і розміщення пластин на спеціальних поличках, а не поряд один з одним, як це було раніше.

Подякували

1 :ds40a

[SIDEROCRATOR]

30 червня 1881 р. було отримано перший успішний знімок комети.

 Комета С/1881 K1 (Велика комета), також відома як комета Теббута або 1881b,  була сфотографована Пєром Жансеном за допомогою 51 см F/3 рефлектор з 30-хвилинною експозицією в Медонській обсерваторії  поблизу Парижа 30 червня 1881 року.

 Ця комета була першою, яку було сфотографованео на желатинову емульсію і з якою проводилися спектроскопічні дослідження. Комета була сфотографована в декількох обсерваторіях. 100/1881 K1 (Велика комета) була виявлена ​​Джоном Teббутом в Австралії увечері 22 травня 1881 р. Він знайшов її неозброєним оком на південному заході. При розгляданні в телескоп, він зауважив, широкий хвіст  до 12 градусів в довжину .
 Комета пройшла перигелій 16 червня 1881 року на 0,735 AU. Комета було видно спостерігачам в північній півкулі і була сфотографований в Парижі 30 червня, 1881. комета була видна неозброєним оком з кінця травня
до кінця липня 1881 року.

[SIDEROCRATOR]

170 років тому 1 липня 1847 р. німецький аматор астрономії Карл Хенке відкрив шостий астероїд Геба. Геба стала другим астероїдом виявленим після майже 40-річної перерви, яка виникла після відкриття Вести в 1807 р.

Генке відкрив астероїд в результаті  порівняння зоряних карт з зорями які він бачив у телескоп.

У яскравості Геба є п'ятим найяскравішим тілом в астероїдному поясі після Вести, Церери, Іриди та Паллади. Він має середню величину в опозиції +8,3, що приблизно дорівнює середній яскравості Титана і може досягати +7,5 при опозиції біля перигелію.

За припущеннями Геба є батьківським тілом H-хондритних метеоритів, які становлять близько 40% усіх метеоритів, що вражають Землю.

Спектр Геби збігається з сумішшю 60% H хондриту та 40% IIE залізометеоритного матеріалу.
Тип IIE є незвичайним серед залізнихметеоритів і, ймовірно, утворений від ударного розплаву, а не є фрагментами ядра диференційованого астероїда.
H-хондрити, ймовірно, походять з одного і того ж материнського тіла, завдяки аналогічним мікроелементам та співвідношенням ізотопів кисню.
Астероїди зі спектрами, подібними до звичайних хондритних метеоритів (що становить 85% усіх падінь, включаючи H-хондрити), надзвичайно рідкісні.

Геба має яскраву поверхню і, якщо її ідентифікація як головного тіла H-хондритів є вірною, то її склад з силікатних хондрітів, змішаних з шматочками залізо-нікелю.

Подякували

1 :mpyat2