Друк

[Гість]

Ласкаво просимо, Гість. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся.
24 Листопада 2024, 17:25:29

1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди

Увійти

[Новини]

•    Новини
•      Астрономія
•      Астрозаходи
•    Життя клуба
•      Новини
•      Проекти
•      Заходи
•      Звіти про спостереження
•      Документи
•    Статті
•      Обладнання та телескопи
•      Спостереження
•      Астрофотографія
•      Астрософт
•      Астрономія в Україні
•      Астрономи шуткують
•      Інше
•     
•      Файловий архів

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

Наш канал

Наші сайти

Астро-сайти

Програми

[kidd0]

Can’t stop. Won’t stop.
4 липня минає 20 років з дня висадки на Червону планету посадкового модуля Mars Pathfinder та марсоходу Sojourner на його борту. Це була одна з найдешевших місій до Марсу та початок експансії планети посадковими модулями та марсоходами.
Подивіться це надихаюче відео про найуспішніші дослідницькі проекти створені на Землі та успішно завершені за мільйони кілометрів від неї, емоції, що переповнювали людей, які безпосередньо працювали над такими проектами та про майбутні програми у дослідженні Марсу.

Подякували

1 :SIDEROCRATOR

[SIDEROCRATOR]

150 років тому 5 липня 1867 р. народився американський астроном, археолог та засновник нової дисципліни - дендрохронології - Ендрю Еллікотт Дуглас (1867 - 1962).

Він виявив кореляцію між дерев'яними кільцями та циклом сонячних плям і заснував дисципліну дендрохронології, яка є методом знайомства з деревом шляхом аналізу рисунка росту росту. Він розпочав свої відкриття в цій галузі в 1894 році, коли працював в обсерваторії Лоуелла. Протягом цього часу він був помічником Перциваля Лоуелла, але порвав з ним, в 1901р  коли його експерименти змусили його сумніватися в існуванні штучних "каналів" на Марсі.

Під час п'ятирічної перерви у Флагстаффі історики та астрономи вважають, що Дуглас перетворився на лісника і викоритстав свої астрономічні знання для дослідження дерев.

Таким чином він хотів підключити кліматичну історію Землі до сонячного циклу.
Сонячний цикл - одинадцятирічний цикл, коли відбуваються зміни сонячних плям, факелів та інших нетипових проявів сонячних променів. Кожен одинадцятий рік Сонце злегка затухає, і дослідження Дугласа намагалися довести свою теорію про сонячний цикл та його вплив на клімат Землі.
Але через свої дослідження  дерев Дуглас створив зовсім нову галузь науки: дендрохронологію. Дендрохронологія - це вивчення деревних кілець, які Дуглас вивчав для визначення опадів, посухи, вогневих режимів, та зміни клімату. Використовуючи інформацію, яку він зібрав, Дуглас намагався підключити історію клімату Землі до Сонця та його циклу.
Деревні кільця мають вегетаційний сезон, і цей сезон можна порівняти з іншими деревами в регіоні, щоб зібрати разом кліматичну історію цієї області. Хоча ці знання не були корисними для підключення сонячного циклу до дерев, вони продовжують бути дуже цінним в археології та аналізі історичних об'єктів у всьому світі.
Ці знання також дуже важливі для вивчення сезонності дерев та природних режимів вогню (загальний характер у сезонних пожежах).
Чим більше ми знаємо про історичний контекст, який існує до впливу людини тим краще ми можемо визначити, наскільки сильним є вплив людей на клімат, та як правильніше керувати нашими ресурсами.
Теорія Дугласа про дерев'яні кільця та сонячний цикл не може бути такою ж спорідненою, як він сподівався, але для людей шукати закономірності та шукати зв'язки є природною закономірністю

У 1909 Кларк Вісслер з Американського музею природної історії організував дослідження Archer M. Huntington. Однією з цілей було визначення тимчасового розташування доісторичних руїн американського південного заходу.

У 1916 році Дуглас почав отримувати та аналізувати археологічні зразки, які вперше були зібрані під час експедиції на північний захід Нью-Мексико в Колорадський університет та Американський музей природної історії. У квітні 1918 р. Вісслер запитав Дугласа, чи можна було б визначати відносні дати для зразків, які  не можуть бути датованими. Хоча ця інформація не пов'язуватиме конкретні місця з точними роками, це дозволить виявити, чи руїни були побудовані протягом одного періоду часу. 22 травня 1919 р. Дуглас повідомив Вісслеру про те, що шість зразків з Ацтекських Руїн, Нью-Мексико були знищені протягом дворічного періоду, і за підрахунками, що зразки з Пуебло Боніто в Нью-Мексико були, можливо, на 25 років старшими, ніж ті, що були зібрані в руїнах Ацтеків. Отримавши ці новини, Вісслер був впевнений, що Дуглас зробить вирішальний внесок у археологію.
 Ці висновки призвели до усвідомлення того, що відносне датування може бути використане на багатьох інших руїнах на південному заході. Хоч були зроблені а багатообіцяючі кроки при вирішенні таємниці руїн на південному заході, в 1920 році Американський музей природної історії припинив фінансування досліджень Дугласа

Створення Обсерваторії Стюарда
Після п'ятирічної перерви з астрономії Дуглас залишив Флагстафф і в 1906 році і прийняв посаду асистента з фізики та географії в Університеті Арізони в місті Тусон, штат Арізона. Майже негайно після прибуття в Тусон, Дуглас відновив свої програми астрономічних досліджень, використовуючи 8-дюймовий рефрактор і активно почав шукати фінансування для будівництва великого телескопа в Тусоні. У цей період Дуглас працював в Арізонському університеті як голова факультету фізики та астрономії, тимчасовий президент, і, нарешті, декан коледжу, мистецтв та наук.

18 жовтня 1916 р. Президент університету Руфус фон Кляйн Сміт оголосив, що анонімний донор дав університету 60 000 доларів США "... для того, щоб придбати величезний телескоп"; Пізніше донором виявилася пані Лавініа Стюард з м. Oракл, штат Арізона, багата вдова з інтересом до астрономії та бажанням вшанувати пам'ять її покійного чоловіка Генрі Стюарда . Дуглас планує використати подарунок Стюарда для побудови 36-дюймового ньютонівського телескопа. Компанія Warner & Swayze з Клівленда, штат Огайо, отримала контракт на будівництво телескопа, але вступ Сполучених Штатів до Першої світової війни затягував контракт, оскільки Warner & Swayze уклали договори для поставок на фронт, які мали пріоритет. До цього часу експерти у великих рефлекторах були в Європі, але війна не давала змоги укладати контракти з жодною європейською компанією, тому Дугласу довелося знайти американську компанію, яка могла б це зробити. Після пари невдалих відливок компанія Spencer Lens Co. з Буффало, штат Нью-Йорк, нарешті виготовила дзеркало для телескопа Стюарда.

Телескоп був остаточно встановлений в будівлі обсерваторії в липні 1922 р., А Обсерваторія Стюарда була офіційно відкрита 23 квітня 1923 р. У своїй промові Дуглас сказав:

«Ця установа повинна бути присвячена науковим дослідженням. Наукові дослідження - широкомасштабне передбачення бізнесу. … Так і з науково-дослідними установами. У цій обсерваторії я щиро сподіваюсь, що межі людського пізнання будуть просунуті вздовж астрономічних напрямків. Астрономія була першою наукою, розробленою нашими первісними предками тисячі років тому, тому що вона вимірювала час. Виконуючи ту саму функцію, вона зіграла величезну роль у людській історії, і сьогодні вона розповідає нам факти, про розміри нашого Всесвіту; Можливо, завтра це дасть нам практичну допомогу, показуючи нам, як прогнозувати кліматичні умови в майбутньому».
Будівля обсерваторії Стюарда

З6" рефлектор обсерваторії Стюарда.

[SIDEROCRATOR]

 8 липня 1910 р. було засновано Київський гурток аматорів астрономії.

Причиною для цього послужила неординарна астрономічна подія – наближення до землі комети Галлея. Скориставшись такою нагодою, астроном-любитель Микола Федорович Зінченко публікує в липневому номері газети «Киевские вести» звернення до небайдужих до астрономії читачів з пропозицією організувати гурток любителів астрономії.
      На його заклик відгукнулося спочатку лише семеро осіб.  На першому установчому зібранні 8 липня (н. ст.) 1910 р. було  обрано правління гуртка, яке спершу складалося з трьох осіб: голови - М. Ф. Зінченка, заступника голови - Ф. О. Шушеріна та секретаря Ф. І. Яремченка.
       Офіційні засідання розпочалися лише в 1911 р. Члени гуртка мали іменні квитки, на кожне засідання їх запрошували надісланими поштою повідомленнями. У гуртка була власна печатка. Бюджет гуртка складався з членських внесків (3 рублі на рік), виручки від прочитаних лекцій, пожертв від окремих громадян і установ. Один з членів гуртка передав у користування 100 міліметровий рефрактор, що стало приводом для клопотання перед Міською думою про виділення місця на Володимирській гірці, для постановки будки під телескоп та демонстрації публіці небесних світил за невелику платню. Так як гурток ставив собі ЗA мету популяризацію астрономічних знань серед широких верств населення.
      Представники міської влади співчутливо поставилися до клопотання і передали його до Садової комісії, яка дозволила збудувати аматорську обсерваторію «згідно проекту і типу місцевості, з приміщенням для сторожа на ділянці землі в 12 кв. саж.».
     Члени гуртка почали збирати пожертви на її будівництво, та на придбання в Європі нового, потужного телескопа, на що губернатор Києва дав особистий дозвіл і створив для цього спеціальну рахункову комісію. Крім того гуртківці також заробляли кошти читанням лекцій та проведенням «екскурсій зоряним небом».
На засіданнях, які відбувалися не рідше ніж два рази на місяць, аматори читали реферати. доповідали про новини астрономії та обговорювали астрономічну літературу. Регулярно для широкого загалу міста гурток організовував популярні лекції з астрономії та природничих наук для чого орендував найкращі зали Києва, і запрошував для цього відомих на той час спеціалістів.
Тематика доповідей була різноманітною і охоплювала широкий науковий спектр від історії астрономії до теорії відносності: «О космогонических воззреннях древних индусов», «Астрономия как наука в Древней Греции», «Владычество Птолемея в астрономии», «Способы определения лунного и солнечного параллаксов», «Новые воззрения на мир и на Землю в часности», «Кометыи и их природа», «Основные принципы относительности», «Законы движения планет» та ін.
       Гурток також улаштовував вечори на честь знаменних дат в історії астрономії. Так. 1912 р. з величезним успіхом пройшов вечір, присвячений потрійному ювілеєві Каміля Фламмаріона — 70-річчя з дня народження. 50-річчя його астрономічної діяльності та 25 років з дня заснування Французькою астрономічного товариства. Вечір відбувся в приміщенні клубу страхових інспекторів (Прорізна. 2) і зібрав велику кількість слухачів, багато з яких після його закінчення, записалися в члени гуртка.
Ціни на заходи гуртка були цілком доступні для простих громадян. Квиток на лекцію коштував від 30 коп. до 5 руб. побачити небесні світила в телескоп й одночасно прослухати розповідь про цікавинки нічного неба можна було за 5 коп.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

335 років тому 10 липня 1682 р. народився Роджер Котс (1682 - 1716)  англійський математик, відомий завдяки тісній співпраці з Ісааком Ньютоном. Він також винайшов квадратурні формули, відомі як формули Ньютона-Коута, і вперше представив те, що сьогодні відомо як формула Ейлера. 

Котс народився в Бербазі, Лестершир. Спочатку Роджер вчився у Лестерській школі, де був визнаний його математичний талант.  Пізніше Котс навчався у школі Святого Павла у Лондоні та вступив у Трініті-коледж, Кембридж у 1699 році. Він закінчив бакалаврат у 1702 році і магістра в 1706 році.

Внесок Роджера Котса в сучасні обчислювальні методи лежить в значній мірі у сферах астрономії та математики. Кот почав свою освітню кар'єру з акцентом на астрономію. Він став співробітником Трініті коледжу в 1707 році, і в 26 років він став першим професором з астрономії та експериментальної філософії.

Котс створив телескоп - геліостат з дзеркалом, що обертається за годинниковою стрілкою.

З 1709 по 1713 рр. Котс активно втягнувся у друге видання Ньютона "Principia" - книги, в якій пояснюється теорія Вселенського тяжіння Ньютона. Перше видання Principia було надруковано лише в декількох екземплярах і потребувало перегляду, щоб включити роботи Ньютона і принципи місячної і планетарної теорії. На перший погляд Ньютон спочатку не був схильний до перегляду, оскільки він  відмовився від наукової роботи. Однак за допомогою Котта, він передумав.
Було надруковано лише 750 примірників другого видання. В якості винагороди Котту було надано частку прибутку і 12 власних копій.  Оригінальним внеском Котта в роботу було вступне слово, в якому він підтримав наукову перевагу принципів Ньютона над популярною тоді  вихровою теорією гравітації, яку підтримував Рене Декарт. Котс прийшов до висновку, що закон тяжіння Ньютона  був підтверджений спостереженням небесних явищ, які були несумісні з вихровими явищами.

Основна ж робота Котса полягала в математиці, особливо в області інтегрального обчислення, логарифмів та чисельного аналізу. В житті він опублікував лише один науковий документ під назвою «Логометрія», в якому він успішно конструює логарифмічну спіраль. Після його смерті багато що з математичних статей Котта поспішно редагував його двоюрідний брат Роберт Сміт і опублікував у книзі Harmonia mensurarum.  Додаткові твори Котта були пізніше опубліковані в The Doctrine and Application of Fluxions Томаса Сімпсона . Хоча стиль Котта був дещо неясним, його систематичний підхід до інтеграції та математичної теорії був високо оцінений його сучасниками.  Котс виявив важливу теорему  n-го коріння єдності,  передбачав метод найменших квадратів, і  відкрив метод інтегрування раціональних дробів з біноміальними знаменниками. Його також хвалили за  зусилля в чисельних методах, особливо в методах інтерполяції. Він був визнаний одним з небагатьох британських математиків, здатних слідувати потужній роботі сера Ісаака Ньютона.

[SIDEROCRATOR]

275 років тому 11 липня 1732 р. народився видатний французький вчений Жером Лаланд (1732- 1807).

Лаланде народився в Бур-ан-Бресс (нині в департаменті Айн)
Його батьки відправили його до Парижа, щоб вивчати право, але в результаті проживання в готелі Cluny, де Деліль мав свою обсерваторію, він зацікавився  астрономією, і став ревним та улюбленим учнем Деліля та П'єра Шарля Ле Моні. Після закінчення юридичних досліджень він збирається повернутися в якості адвоката, але Лемоннір отримав дозвіл на відправку його в Берлін, щоб зробити розрахунки щодо місячного паралакса в поєднанні з програмою Лакайля на мисі Доброї Надії.

Успішне виконання цього завдання було досягнуто, перш ніж йому виповнився двадцять один рік, він отримав допуск до Берлінської академії, а також був обраний в якості додаткового астронома Французької академії наук. Тепер він присвятив себе поліпшенню планетарної теорії, видавши в 1759 році виправлену версію таблиць Едмонда Галлея.
У 1762 році Деліль подав у відставку з кафедри астрономії в Колеж де Франс на користь Лаланда.
Лаланд займав її протягом сорока шести років. Його дім став астрономічною семінарією, серед його учнів були - Деламбр, Джузеппе Пьяцці, П'єр Мечай і його власний племінник Мішель Лаланд. Його публікаціями у зв'язку з транзитом Венери 1769 року він отримав велику популярність.

Його планетарні таблиці, в які він вніс виправлення для взаємних обурень, були найкращими до кінця 18 століття. У 1801 році він наділив премію Лаланде, керовану Французькою академією наук, за досягнення в астрономії. П'єр-Антуан Верон, молодий астроном, який вперше в історії визначив розміри Тихого океану зі сходу на захід, був учнем Лаланд

У лютому 1847 р. Сірс К. Уокер з американської військово-морської обсерваторії шукав історичні записи та щодо можливих попередніх спостережень планети Нептун. Він виявив, що спостереження, зроблені співробітниками Лаланда в 1795 році, були в напрямку положення Нептуна в небі в той час і що Нептун міг з'явитися в протоколах спостереження. 8  і  10 травня 1795 року зірка спостерігалась і фіксувалася і коли були переглянуті оригінальні записи обсерваторії,  було встановлено, що об'єкт був Нептуном, а похибка положення між двома ночами була пов'язана з рухом планети по небу. Виявлення цих записів позиції Нептуна в 1795 році призвело до кращого обчислення орбіти планети.

Лаланде був атеїстом, і написав словник атеїстів з добавками, які з'явилися в друкованому вигляді посмертно.
У 1766 році Лаланд з Гельвецієм заснував в Парижі масонську Ложу девяти сестер,  1776 році він домовився, щоб Бенджамін Франклін був обраний першим шанованим майстром.

[SIDEROCRATOR]

135 років тому 10 липня 1832 р. народився видатний оптик та астроном Алван Грехем Кларк(1832-1897).
Син Алвана Кларка, 31 січня 1862 року під час випробування нового 18,5-дюймового (470 мм) рефрактора в Кембрідспорті, штат Массачусетс, Кларк здійснив перше спостереження Сіріуса. 
Кларк використовував найбільший у той час телескоп у Сполучених Штатах, щоб спостерігати супутник 8 величини.
Це відкриття Сиріуса B, підтвердило більш ранні гіпотези (Фрідріх Бессель, 1844), що Сиріус, найяскравіша зірка в нічному небі мала невидимий супутник, що турбує його рух.
Згодом 18,5 телескоп був доставлений  Обсерваторії Дірборна Північно-західного університету в Еванстоні, штат Іллінойс, де він все ще використовується до сьогодні.

Алван Кларк і його асистент Карл Лундін (праворуч) біля об"єктива 40-дюймового телескопа, 1896.

Подякували

3 :mpyat2, Edward, Naboka Igor

[Edward]

Сирiус "В" добре видно i у меншi iнструменти. Чого його не помiтили ранiш досi неясно.  мабудь на тей час роздiлення мiж зорями досить мале було i для того щоб роздивитися потрiбна була велика апертура.
ПС. Що стосуеться К.Лундiна, вже писали.  Найкращi та найбiльшi об'ективи вiд "A.Clark&sons" - його рук справа.

[mpyat2]

Може тому, що якість тодішних менших інструментів була гіршою?

Міша, Карл Лундін не "зправа", а "праворуч" І ти пропустив літеру "н"

[SIDEROCRATOR]

Може тому, що якість тодішних менших інструментів була гіршою?

Міша, Карл Лундін не "зправа", а "праворуч" І ти пропустив літеру "н"

тоді ще не було сучасних сортів скла, вони з"явились лише після фундаментальних робіт Шотта і Аббе

[Edward]

Може тому, що якість тодішних менших інструментів була гіршою?

Міша, Карл Лундін не "зправа", а "праворуч" І ти пропустив літеру "н"

тоді ще не було сучасних сортів скла, вони з"явились лише після фундаментальних робіт Шотта і Аббе

З цим мало пов'язано. Сорти були два: крон та флiнт . А от фiзичнi пороки: бульбашки, камiнцi, звилi, це да. Вони давали кучу променiв/спеклiв у зображеннi яскравой зорi i слабкий супутник було непомiтно у цих променях.
Чудово спостерiгав Сирiус "В" у 300мм Мак. Причому "зазор" ще залишався з великим запасом.

[SIDEROCRATOR]

Може тому, що якість тодішних менших інструментів була гіршою?

Міша, Карл Лундін не "зправа", а "праворуч" І ти пропустив літеру "н"

тоді ще не було сучасних сортів скла, вони з"явились лише після фундаментальних робіт Шотта і Аббе

З цим мало пов'язано. Сорти були два: крон та флiнт . А от фiзичнi пороки: бульбашки, камiнцi, звилi, це да. Вони давали кучу променiв/спеклiв у зображеннi яскравой зорi i слабкий супутник було непомiтно у цих променях.
Чудово спостерiгав Сирiус "В" у 300мм Мак. Причому "зазор" ще залишався великим запасом.

плюс іще деякі майстри полірували обєктиви сукном, що теж впливало на якість

[Edward]

плюс іще деякі майстри полірували обєктиви сукном, що теж впливало на якість

Майстри? Це мабудь сильно сказано . Якщо терли ганчiркою - полотьори
Полiрують на смолi...
ПМ. Десь в мене гезетьонка з тих часiв завалялась. Там велика статейка про кларкiвську контору з купою iлюстрацiй(ще гравюри). Роки приблизно 1870+. З'явится час, треба буде зробити репост...

[SIDEROCRATOR]

800 мм Потсдамський рефрактор роботи Штейнгеля, як бачимо полірований полотном
ілюстрація з книги Максутова "Тіньові методи контролю оптичних систем"

[Edward]

Це бавовна, камрад, бавовна...
До речi, малий поцдамський() рефрактор Б.Шмiдт переполiрував досить добре.

[SIDEROCRATOR]

Це бавовна, камрад, бавовна...
До речi, малий поцдамський( ) рефрактор Б.Шмiдт переполiрував досить добре.

і чого їм здумалось полірувати бавовною? це ж уже 19 століття
смоли не було чи що?

[Edward]

Це бавовна, камрад, бавовна...
До речi, малий поцдамський( ) рефрактор Б.Шмiдт переполiрував досить добре.

і чого їм здумалось полірувати бавовною? це ж уже 19 століття
смоли не було чи що?

На нiй швидше, а головне чистiше полiруеться. Хоча при "вмiннi" такi чудеса i на смолi отримати можна, була б наснага...
(полiрувальник  с твердоi смоли, та кепськи вiдформованний)

[SIDEROCRATOR]

490 років тому 13 липня 1527 р. народився Джон Ді, (1527 —  1609) — англійський математик, географ, астроном, алхімік, герметист та астролог валлійського походження, одна з найосвіченіших осіб свого часу.


Був сином Роланда Ді, торговця тканинами, який також обіймав незначну посаду при дворі. Сім'я Ді мала валлійське походження.

Від 1535 року відвідував школу в Челмсфорді, Ессекс; в листопаді 1542 року вступив до кембриджського Сейнт-Джон Колледж, де вивчав латину, давньогрецьку, філософію, геометрію, арифметику та астрономію. За ствердженнями біографів, Ді присвячував заняттям по 18 годин на добу, залишаючи собі лише 4 години на сон та 2 години на прийом їжі. Головною його пристрастю була математика. Також захоплювався механікою, цікавився картографією та навігацією.

1546 року Ді зайнявся астрономічними спостереженнями та складанням астрологічних прогнозів. Того ж року Ді отримав ступінь бакалавра й став членом ради коледжу. В грудні Ді увійшов до ради новоствореного Триніті Коледжу, який незабаром став найбільшим з коледжів Кембриджу.

Будучи незадоволеним науковою атмосферою в Англії, Ді у 1548—1551 роках вирушає в подорож Європою. 24 червня 1548 року він прибуває до Лувена, де знаходився один з найбільших католицьких університетів Європи. Там Ді співпрацює з Геммою Фрізіусом та Герардом Меркатором. Останній незабаром стає його близьким другом, Меркатор та Ді разом конструювали нові моделі Всесвіту. В Лувені Ді написав два трактати з астрономії.

1550 року Ді здійснив подорож до Брюсселю для знайомства та обміну досвідом з місцевими математиками. Вірогідно, саме в цей час він познайомився й потоваришував з Педро Нуньєсом. Того ж року Ді вирушає до Парижу, де читає лекції з Початків Евкліда. Не зважаючи на молодий вік, Ді показав себе блискучим лектором. Його виступи користувались величезною популярністю. Наступного, 1551 року Ді отримав пропозицію обійняти в Парижі посаду професора математики, але відмовився.

Повернувшись до Англії, Ді в лютому 1552 року поступив на службу до графа Пембрука, а в кінці того ж року — до герцога Нортумберлендського. На службі в останнього він написав трактат про припливи. Того ж року Ді познайомився в Лондоні з Джироламо Кардано: Ді та Кардано разом займались проблемою вічного двигуну, а також вивченням дорогоцінного каміння, що нібито має чарівні властивості.[2]

1553 року, після приходу до влади католички Марії Тюдор, в Англії почалися репресії проти протестантів. В серпні було заарештовано батька Джона, Роланда Ді. Незабаром його було відпущено на свободу, але його фінансові заощадження було конфісковано. Значний спадок, який дозволив би Ді до кінця життя присвятити себе науковим пошукам, не піклуючись про фінансові питання, було втрачено.

Не зважаючи на серйозні фінансові ускладнення, Ді 1554 року відмовився від пропозиції обійняти посаду професора математики в Оксфордському університеті. Причиною відмови було невдоволення Ді системою освіти в Англії, в якій, на його думку, надто великий акцент робився на викладання риторики та граматики (які разом з логікою складали академічний тривіум), що шкодить більш складним мистецтвам квадривіуму (арифметика, геометрія, музика та астрономія).

28 травня 1555 року Ді було заарештовано «за обчислення» — в ті часи зайняття математикою розглядались суспільством як щось близьке до чаклунства. Можливо, йшлося про гороскопи, складені Ді для Марії Тюдор та принцеси Єлизавети. Незабаром Ді було висунуто також звинувачення в державній зраді. Ді постав перед судом Зіркової палати й зумів виправдатись. Але замість звільнення його було спрямовано до радикально налаштованого католицького єпископа Боннера для релігійного допиту. Ді, протестант за переконаннями, зумів виправдатись і цього разу й в серпні, після трьох місяців утримання, був звільнений. Більш того, через певний час він став товаришем «кривавого Боннера». Після арешту Ді втратив свої джерела прибутку; приблизно в той самий час помер його батько, який не залишив синові практично нічого у спадок. До того ж, тепер Ді доводилося приховувати своє віросповідання. Ді будь-як намагався дистанціюватися від конфлікту католиків та протестантів й, як здається, був досить лояльним до католицького режиму, що піддав його суду. Існує, щоправда, версія, що Ді діяв як шпигун протестантів при дворі. Неприємності з владою переслідували Ді все його життя.

15 січня 1556 року Ді представив Марії Тюдор захопливий план заснування Королівської бібліотеки, в якій пропонувалось зібрати всі важливі книги з усіх галузей знань. План Ді було відхилено, й замість цього вчений взявся за створення особистої бібліотеки в своєму будинкові в Мортлейкові. Незважаючи на фінансові ускладнення, Ді захоплено збирав наукові праці з усієї Європи. Його бібліотека, яка вже за його життя стала однією з найбільших в Англії, привертала увагу багатьох вчених того часу й перетворилася на найбільший науковий центр за межами університетських стін.

1558 року після смерті Марії I Тюдор престол обійняла Єлизавета Англійська, яка відновила в Англії протестантизм. Ді швидко опинився в фаворі в нової королеви, що є доволі-таки дивним, враховуючи його співпрацю з попереднім режимом (звідси й походить припущення про шпигунську місію Ді). Єлизавета зробила Ді своїм особистим астрологом та радником в справах науки; Ді сам призначив найсприятливішу дату коронації Єлизавети на основі складеного ним гороскопу.

Переоцінка характеру та значимості Ді настала в ХХ столітті, переважно в результаті роботи істориків Шарлотти Фелль-Сміт і Дам Френсіс Йейтс. Обидва письменники привернули увагу паралельних ролей магії, науки та релігії, що мали місце в Елізабетському Відродженні. В результаті цієї та подальшої переоцінки Ді розглядається тепер як серйозний вчений і книгозбірник. Його персональна бібліотека в Мортлейку була найбільшою в країні (до того, як вона була знищена вандалами). Будучи астрологічним та науковим радником Елізабети та її суду, він був раннім прихильником колонізації Північної Америки.

Ді сприяв науці навігації та картографії. Він тісно співпрацював з Жерардом Меркатором, і він володів колекцією карт, глобусів та астрономічних інструментів. Він розробив нові інструменти, а також спеціальні навігаційні методи для використання в полярних регіонах. Ді служив радником англійського флоту, а також особисто обрав моряків і навчав їх у навігації.  Він вважав, що математикабула центральною у розвитку людського навчання.
Його "Математичне вступне слово" до Евкліда мали на меті сприяти вивченню і застосуванню математики тими, хто не має університетської освіти.

Ді був другом Тихо Браге і був знайомий з роботою (перекладена англійською його  помічником Томасом Діггешем) Ніколая Коперніка.  Багато його астрономічних розрахунків базувалися на припущеннях Коперніка, але він ніколи  відкрито не підтримував геліоцентричну теорію. Ді застосував теорію Коперника до проблеми календарної реформи. У 1583 році його попросили порадити королеві про новий григоріанський календар, який був оприлюднений Папою Григорієм XIII з жовтня 1582 року. Його порада полягала в тому, що Англія повинна прийняти її, хоча і з сімома конкретних поправками. Перше з них полягало в тому, що коригування не повинно бути 10 днів, які дозволять відновити календар до часу Нікейського Собору в 325 р. Н.е., але на 11 днів, що відновить його до народження Христа. Ще одна пропозиція Дей полягала в тому, щоб вирівняти цивільні та літургійні роки, і почати їх з 1 січня.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

150 років тому 14 липня 1867 р. народився англо-австралійський астроном Роберт Еллері (1827 -1908), який  був директором найпершої постійної обсерваторії в Австралії і керував монтажем і початковою експлуатацією Великого Мельбурнського телескопа - першого рефлектора в південній півкулі.

Еллері народився в Кренлей, Суррей, Англія, отримав освіту у місцевій гімназічній школі та кваліфікацію лікаря, але він почав цікавитися астрономією. Маючи друзів в Грінвічській обсерваторії, він мав певний доступ до інструментів.
З часом він став професійним астрономом
У 1851 році Еллері іммігрував до австралійської колонії Вікторія. Зростання судноплавства, пов'язане з золотою лихоманкою, створило необхідність точного часу для оцінки хронометрів. Еллері запропонував уряду через Мельбурнську пресу створити морську обсерваторію неподалік Вільямстауна. Уряд відповів схвально призначивши його директором
Майже одноосібно Еллері створив функціонуючу обсерваторію.
Перша телеграфна лінія в колонії пов'язала Вільямстаун з Мельбурном і передавала точний час
Крім своїх астрономічних обов'язків, він був призначений директором геодезичного відділу заснованого в 1856 році.

  Згодом в 1863 році в Мельбурні за участю Еллері була створена нова обсерваторія.
Обсерваторія запропонувала встановити великий рефлектор  щоб продовжити спостереження туманностей яке почав ще Джон Гершель на на мисі Доброї Надії. В 1869 було встановлено 48 дюймовий кассегрен з металевим дзеркалом роботи Грубба на екваторіальному монтуванні.

Монтаж телескопа Мельбурнзької обсерваторії 1869 р

Обсерваторія в робочому стані



Призначене використання телескопа мало в основному спостереження південних туманностей, але надмірна вібрація тубуса телескопа під впливом місцевих вітрів та інших факторів ускладнили роботу.
Незважаючи на труднощі з новим телескопом, помічники Еллері зробили  чудові малюнки туманностей.
Згодом з удосконаленням механіки монтування в 1870-х роках були зняті відмінні фотографії Місяця і вони на певний час були найкращим .

фото місяця 1 09 1873 отримане на Мельбурнській обсерваторії


Досягнення обсерваторії багато в чому залежали від інших інструментів зокрема пасажного інструмента, доставленого Troughton & Simms в 1861 році, яким слугувались для спостережень меридіана до 1884 року, 
майстерність Еллері в меридіанній астрономії відображена в серії загальних каталогів меридіанних спостережень
Зірок, опублікованих в 1869, 1874, і 1889 роках.

Останньою великою роботою під час керівництва Еллері була участь Мельбурнської обсерваторії в програмі Carte du Ciel, міжнародного Астрографічного  картографування, ініційованого в Парижі в 1887 році.
Австралійська участь у проекті була узгоджена з Генрі К. Расселом, директором Сіднейської обсерваторії з зоною відхилення від -65 ° до Південного Небесного Полюса, призначеного Мельбурнській Обсерваторії.
Робота почалася з великим ентузіазмом  і була завершені своєчасно. Вимірювання пластин для обсерваторій Сіднея та Мельбурна були проведені  до 1915 р.

З початку 1890-х років Вікторія серйозно постраждала від фінансової депресії , що призвело до скорочення кількості співробітників обсерваторії. Елері пішов у відставку в 1895 році, але продовжував жити в обсерваторії.

Еллері був пов'язаний з багатьма офіційними та громадськими організаціями в штаті Вікторія на додачу до своєї роботи в обсерваторії. Еллі приєднався до Королівського товариства Вікторії в 1856, виступаючи в якості  президента з 1866 до 1885 року.
Він також був затятим пасічником та брав участь у виданні місцевого пісічницького журналу.
Його досягнення та послуги були визнані його обранням до Королівського астрономічного товариства .

Подякували

2 :ds40a, Acidlex

[SIDEROCRATOR]

265 років тому 17 липня 1752 р. народився видатний італійський астроном Барнаба Оріані (1752-1832)


Отримавши початкову освіту, він продовжив навчання в коледжі Сан-Алессандро в Мілані під опікою та за підтримки ордену Варнабітів, до якого пізніше він приєднався. Після закінчення навчання в гуманітарних, фізико-математичних, філософських та теологічних науках він був висвячений у священики в 1775 році.

Коли Наполеон I встановив Республіку Ломбардія,  був призначений президентом комісії,  для регулювання нової системи ваг і мір.

Коли республіка стала наполеонівським королівством, Оріані був нагороджена Залізною Короною і Почесним легіоном, був призначений графом і сенатором, і призначений для вимірювання дуги меридіана між зенітами Ріміні та Римом.

 Оріані був призначений в обсерваторію Брера в Мілані в 1776 році, ставши асистентом астронома в 1778 році і рдиректором у 1802 році. У 1778 році він почав публікувати  Effemeridi di Міlan (ефемериди Мілана).
Оріані був відданим другом Джузеппе Піяцці, відкривача Церери. Оріані та П'яцці працювали разом тридцять сім років, провівши багато астрономічних спостережень.

Обсерваторія Брера

Найбільшим досягненням Оріані було  детальне дослідження планети Уран, відкритої Вільямом Гершелем у 1781 році. Оріані присвятив значний час спостереження за Ураном, обчисливши його орбітальні властивості, яке він опублікував  у 1793 році. Він обчислив його орбіту враховуючи гравітаційні ефекти Юпітера та Сатурна, але виявилось що рух планети відхиляється від розрахунків, це наштовхнуло його на думку про існування масивного невідомого тіла, яку впливає на рух Урана.
Коли в 1801 р. його колега Піацці відкрив Цереру, то спочатку вважалося що це комета, але  майстерність Оріані  у сферичній тригонометрії дозволила йому бути першим в обчисленні її орбіти і збурень і довести планетарну природу нового обєкта.

Подякували

1 :Edward

[SIDEROCRATOR]

 16-17 липня 1850 року було отримано першу фотографію зорі. Їм став дагеротип зірки Веґа, (a Lyrae) виконаний астрономом Вільямом Бондом спільно з фотографом-дагеротипістом, експериментатором Джоном Віплом, із використанням 15-дюймового (38.1 см) Великого рефрактора Гарвардської обсерваторії.
Враховуючи малу чутливість йодосрібної емульсії експозиція зайняла 100 с.