Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213059 раз)

SP

Цитувати

із використанням 15-дюймового (38.1 см) Великого рефрактора

Уже тогда проволоку перед объективом натягивали?

Edward

Цитата: SP від 20 Липня 2017, 05:03:08

Цитувати
із використанням 15-дюймового (38.1 см) Великого рефрактора
Уже тогда проволоку перед объективом натягивали?

Перепрошую, два дроти.

SIDEROCRATOR

240 років тому 21 червня 1777р. народився німецький фізик, метеоролог та астроном Генріх Вільгельм Брандес (1777 – 1834)
Брандес народився у м Гроден біля Рітзбаттля (колишній анклав Імперського Вільного міста Гамбурга, сучасний Куксгафен) третім сином у родині проповідника Альберта Георга Брандеса. Він навчався у Геттінгенському університеті з 1796 по 1798 роки під керівництвом Авраама Готтгельфа Кестнера та Георга Крістофа Ліхтенберга. Одним з його співучнів був Карл Гаусс. Брандес отримав звання доктора у 1800 році і після цього деякий час працював приватним викладачем.

Як астроном він вперше продемонстрував, що метеори з'являються саме у верхніх шарах атмосфери і тому не можуть бути метеорологічним явищем.

У 1798 році Брандес та його учень Йоганн Бензенберг Провели ряд спостережень для визначення висоти (і швидкості) метеорів за допомогою тріангуляції. В результаті в кінцевому підсумку виявилось, що вони знаходяться у верхній атмосфері, а не в тропосфері. Це призвело до виявлення їх міжпланетного характеру. Пізніше, в Бреслау, Брандес організував регіональну мережу спостерігачів з метою збирання даних в більшому масштабі.
Він першим зауважив сезонні коливання метеорної частоти. Слідом за Денісоном Олмстедом провів піонерські дослідження потоку Леонід, Брандес визначив Персеіди як ще один періодичний метеорний потік.

Основні досягнення Брандеса в галузі дослідження метеорів було аикладено в праці-
Versuche, die Entfernung, die Geschwindigkeit und die Bahnen der Sternschnuppen zu bestimmen (пер. з нім. "Спроби визначити відстань, швидкість та напрям метеорів") (разом з Йоганном Фредеріхом Бензенбергом; 1800)

З 1801 по 1811 він був спочатку проектувальником дамб на річці Везер у князівстві Ольденбург, а пізніше став інспектором дамб на правому нижньому березі Везеру.

У 1811 році Брандес став професором математики у нещодавно створеному Вроцлавському університеті, що утворився шляхом злиття двох коледжів Вроцлава. У 1826 році він отримав посаду фізика у Лейпцизькому університеті.

Брандес мав дуже широку сферу діяльності. Він написав значну кількість підручників з математики. У 1820 році опублікував перші синоптичні карти у своїй праці Beitragen zur Witterungskunde ("Внески у Метеорологію"), через що він визнається засновником синоптичної метеорології. У 1824 році він розробив новий чисельний метод обчислення сталої Ейлера.

SIDEROCRATOR

23 липня 1995 р. було відкрито комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа)

Гейла — Боппа — довгоперіодична комета, яка є можливо, найбільш «видимою» кометою XX століття та однією з найяскравіших за декілька останніх десятиліть. Вона була видима неозброєним оком рекордний термін — 18 місяців, що вдвічі довше попереднього рекорду, який був встановлений Великою кометою 1811 року

Комета була відкрита 23 липня 1995 року на дуже великій відстані від Сонця (близько 7,2 а. o.), що дозволило зробити припущення, що вона буде досить яскравою і при проходженні біля Землі. І хоча яскравість комет дуже важко передбачити, ця комета повністю виправдала та навіть перевершила очікування, коли пройшла перигелій 1 квітня 1997 року. Інколи комету C/1995 O1 (Гейла — Боппа) ще називають «Великою кометою 1997 року».

Поява комети Хейла — Боппа викликала паніку серед людей, якої не спостерігалося довгий час. Широкий розголос отримали чутки, що за кометою летить корабель прибульців. Ці ж чутки стали поштовхом до масового самогубства серед послідовників нового релігійного руху «Брама раю».

Комета була відкрита незалежно одним від одного двома американськими спостерігачами — Аланом Гейлом та Томасом Боппом. Гейл провів безліч безплідних годин у пошуках комет. Біля свого будинку в Нью-Мексико він спостерігав за вже відомими кометами, коли близько опівночі раптом натрапив на туманний об'єкт величиною 10,5 поряд з кульовим зоряним скупченням M70 в сузір'ї Стрільця. Гейл спершу встановив, що поряд з цим скупченням немає інших об'єктів глибокого космосу. Далі він виявив, що об'єкт помітно переміщується на фоні зірок (а значить, знаходиться у Сонячній системі) і написав електронного листа у Центральне бюро астрономічних телеграм, яке відстежує астрономічні відкриття.

У Боппа не було власного телескопа. Він був на природі з своїми друзями біля міста Стенфілд в штаті Аризона і спостерігав за зоряними скупченнями і галактиками, коли в окулярі телескопа, що належав його другу, перед очима Томаса промайнув відбиток світла. Звірившись із зоряними картами, Бопп зрозумів, що ця плямочка є новим об'єктом і відправив телеграму (через поштове відділення Western Union) туди ж, куди і Гейл.

Наступного ранку було підтверджено відкриття нової комети, якій дали назву комета Гейла — Боппа та позначення C/1995 O1. Про відкриття було оголошено у циркулярі № 6187 Міжнародного астрономічного союзу. На час відкриття комета знаходилася на відстані 7,1 а. o. від Сонця між Юпітером і Сатурном.

Незабаром після відкриття, були знайдені більш ранні знімки комети. Так, Теренс Дікінсон знайшов комету на своєму знімку, зробленому 29 травня 1995 року, а Роберт Макнот — на знімку, зробленому 27 квітня 1993 у Англо-австралійському телескопу, тобто за два роки до відкриття комети. У той час її величина становила 18m, а відстань від Сонця — 13,0 а. o.

Комета стала помітною неозброєним оком в травні 1996. Попри те, що збільшення яскравості дещо сповільнилося в другій половині року, вчені досить оптимістично передбачали, що комета буде дуже яскравою. Через близькість до Сонця комети у грудні 1996 спостережень за нею були утруднені, проте в січні 1997 року вона знову стала добре помітна та була настільки яскравою, що її можна було побачити навіть при світлі ліхтарів великих міст.

Наближаючись до Сонця, комета Гейла — Боппа ставала все яскравішою: у лютому вона досягла 2-ї зіркової величини і вже можна було розрізнити її хвіст — іонний, блакитного кольору, направлений у протилежну від Сонця сторону та пиловий, жовтуватого відтінку, зігнутий по орбіті комети. Сонячне затемнення у Східному Сибіру та Монголії 9 березня дозволило побачити комету вдень. 23 березня 1997 року комета Хейла — Боппа підійшла до Землі на мінімальну відстань — 1,315 а. о. (196,7 млн км).[13]

При проходженні перигелію 1 квітня 1997 року комета являла собою приголомшливе видовище. З середньою величиною 0,7 вона сяяла яскравіше за будь-яку зорю (виключаючи Сіріус), а її два хвости розтягнулися по небу на 15—20 градусів (а невидимі для простого спостерігача їх частини — на 30—40°).Комету можна було спостерігати відразу після настання сутінок; і хоча багато «великих» комет проходять перигелій, знаходячись недалеко від Сонця, комету Гейла — Боппа можна було спостерігати і у північній півкулі протягом ночі.

Розвиток мережі Інтернет зумовив виникнення великої кількості сайтів, які відстежували подробиці польоту комети і навіть публікували щоденні фотографії. Таким чином, Інтернет зіграв велику роль в формуванні безпрецедентного суспільного інтересу до комети Гейла — Боппа.

Якщо комета підлетіла би на відстань 0,1 а. о. до Землі (як це зробила комета Хякутаке к 1996 році), вона перевищила б по яскравості Венеру, досягнувши 5-ї величини.

Після проходження перигелію комета перемістилася у південну небесну півсферу, а її яскравість стала згасати. Комета виглядала менш яскраво для спостерігачів у південній півкулі, проте вони змогли побачити, як її яскравість поступово згасала упродовж другої половини 1997 року. Останні відомі спостереження комети неозброєним оком відносяться до грудня 1997 року, отже, вона була видимою протягом близько 18 з половиною місяців. Цей термін побив попередній рекорд у 9 місяців, який був встановлений Великою кометою 1811 року.

Зараз комета віддаляється і її яскравість продовжує поступово згасати. У серпні 2004 року вона вилетіла за межі орбіти Урану, а станом на середину 2008 року знаходилася на відстані близько 26,8 а. о. від Сонця. У грудні 2010 року комета знаходилась на відстані 30,7 а. о. від Сонця. Проте, астрономи продовжують спостерігати за кометою. Приводом для цього є незвично довга активність комети. Недавні спостереження (жовтень 2007) свідчать, що у комети все ще є кома яскравістю близько 20m. Припускається, що причина незвично довгої активності криється в дуже повільному охолодженні гігантського ядра комети.

Очікується, що за кометою можливо буде спостерігати за допомогою великих телескопів приблизно до 2020 року, поки її яскравість не впаде до 30m. Комета повернеться до Землі приблизно в 4390 році. Передбачається, що в одному з наступних повернень комета Гейла — Боппа має 15%-й шанс стати навколосонячною та стати прародителем нового сімейства комет, такого як сімейство комет Крейца.

Попередній раз комета Гейла — Боппа пролітала поряд з Землею у липні 2215 до н. е. на приблизній відстані у 1,4 а. о. (4 200 років тому). Ніяких відомостей про спостереження за кометою у той період не знайдено. У червні того ж року комета майже не зіткнулась з Юпітером. Вважається, що це було її перше проходження через Сонячну систему.

Її орбіта майже перпендикулярна до площини екліптики, тому проходження комети біля планет трапляється вкрай рідко. Але у березні 1996 року комета пролетіла на відстані 0,77 а. о. від Юпітера — досить близький для того, щоб тяжіння цієї планети вплинуло на її орбіту. При цьому найвіддаленіша точка орбіти (афелій) від Сонця зсунулась з 525 до 370 а. о. Період повернення комети скоротився до 2400 років і наразі наступний прояв комети у Сонячній системі очікується у 4390 році.

Існує дуже низька вірогідність зіткнення комети Гейла — Боппа з Землею і становить 2,5 x 10−9. Проте у разі зіткнення наслідки для Землі будуть катастрофічними.

При наближенні до Сонця комета інтенсивно вивчалася астрономами. При цьому були зроблені деякі важливі та цікаві відкриття.

Одним з найбільш значимих результатів було виявлення у комети хвоста третього типу. На додаток до звичайних газового (іонного) та пилового хвостів, існував ще слабкий натрієвий, який можна було побачити лише за допомогою потужних інструментів та складної системи фільтрів. Натрієві потоки раніше помічали і в інших комет, але ні в однієї з них вони не утворювали хвіст. В комети він складався з нейтральних атомів та розтягнувся майже на 50 мільйонів кілометрів у довжину.

Джерело натрію знаходилося усередині голови комети, хоча і не в самому ядрі. Є декілька можливих механізмів утворення такого джерела, наприклад, зіткнення між частками пилу, що оточують ядро, або «витискування» натрію з цих часток під дією ультрафіолету. Поки що не зовсім очевидно, яким з наведених вище механізмів діє у кометі.

Тоді як пиловий хвіст просто залишався позаду комети, описуючи її траєкторію, а іонний був направлений прямо від Сонця, натрієвий хвіст пролягав між цими двома. Це говорить про те, що атоми натрію виштовхувалися з голови комети під тиском світла.

У кометі було виявлено високий вміст дейтерію у формі важкої води: майже в два рази більше, ніж в земних океанах. Це означає, що хоча зіткнення комет із Землею могли бути важливим джерелом води на планеті, вони не могли бути єдиним джерелом (якщо, звичайно, подібна концентрація характерна для всіх комет).

Також було виявлено наявність дейтерію у складі інших з'єднань водню. Співвідношення цих елементів різнилося у різних структурах, тому астрономи передбачили, що лід комети формувалися не у протопланетном диску, а у галактичній туманності. Теоретичні моделі утворення льоду у туманностях показують, що комета Гейла — Боппа утворилася при температурі 25—45К.

Спостереження комети Гейла — Боппа за допомогою спектроскопа виявили наявність групи органічних сполук, деякі з них ніколи не виявлялися у кометах. Ці складні молекули, такі як оцтова і мурашина кислоти та ацетонітрил, могли бути у складі ядра або утворитись у ході хімічних реакцій.

Спостереження комети Хейла-Боппа, здійснені за допомогою спектрометра на 3-метровому телескопі NASA на Гаваях, показали, що близько половини СО в кометі надходить безпосередньо з льоду, що зберігається в ядрі. Кількість цього CO по відношенню до води (12 відсотків) менше, ніж в спокійних областях молекулярних хмар, але узгоджується з вимірами в прото-зіркових оболонках, припускаючи, що льоди зазнали деякої обробки перед їх включенням до складу Хейла-Боппа. Решта СО виникає в комі, ймовірно, шляхом термічної деструкції більш складних молекул.

Комета Гейла — Боппа стала також першою кометою, у складі якої виявили благородний газ аргон. Благородні гази хімічно інертні та вкрай летучий, причому різні гази володіють різною температурою кипіння. Остання властивість допомагає при відстежуванні зміни температури льодовиків комети. Так, криптон випаровується при температурі 16—20 K. Було виявлено, що його вміст в кометі нижче у 25 разів у порівнянні з сонячним; навпаки, температура кипіння аргону 35—40 K і його вміст в порівнянні з сонячним вищий.

Так було встановлено, що температура внутрішніх льодовиків комети ніколи не перевищувала 40К, і в той же час у якомусь проміжку часу їх температура була вища за 20К. Наявність аргону в кометі означає, що комета сформувалася за орбітою Нептуна десь в поясі Койпера, а потім перемістилася до хмари Оорта.

Добре структуровані силікатні структури на довжинах хвиль близько 10 мкм були виявлені в комі комети Хейла-Боппа. Як виявилося, пилові дуги мають постійне значення швидкості розширення, а також немає ніякого збільшення поляризації від однієї дуги до іншої у видимій області, що суперечить наявності значної фрагментації. З іншого боку, спостереження рентгенівського випромінювання від комети дозволили висловити думку, що воно пов'язане з взаємодією між сонячними рентгенівськими променями й кометним пилом, а спостережувані кількаденні зменшення інтенсивності рентгенівських променів, можливо пов'язані з фрагментацією пилу. Аналіз спектрів комети, отриманих коли комета перебувала на відстанях від 6.9 до 1.4 астрономічних одиниць виявили низькі доплерівські зміщення ліній OH і CH3OH, що знаходиться в згоді з тим, що крижані зерна мають швидкості набагато нижчі, ніж швидкість СО. Низькі швидкості є очікуваними для великих зерен, а для дрібних зерен отримуються від фрагментації більш великих частинок. На необхідність врахування процесу фрагментації пилових частинок під час дослідження пилового хвоста комети C/1995 O1 (Hale-Bopp) також вказують проведені модельні дослідження пилового хвоста комети. Порівняння моделі пилових зерен з інфрачервоною спектрофотометрією комети вказує на те, що поруч з перигелієм (Rh<1.5 а.о.), високо пористі крупні зерна звільняються з більших глибин ядра, а подальше дроблення цих частинок додатково збільшує пористість зерен, результатом чого є більш значна фрагментація. Чинниками фрагментації можуть бути тепловий стрес і процес прискорення пилу. Механізмом, відповідальним за фрагментацію, також може бути дія електростатичних сил на крихкі пилинки з малою межею міцності на розрив або (і) випаровування CHON агрегатів.

Активність комети та викиди газу з неї не однаково розподілялися по всій поверхні ядра. Викиди проявляються у вигляді сильних викидів з певних областей комети. Завдяки спостереження за викидами газу стало можливим обчислити період обертання ядра комети. Було встановлено, що ядро дійсно обертається, проте у різний час, період обертання був різний: від 11 г. 20 хв. до 12 г. 5 хв. Накладення обертання комети Гейла — Боппа на кілька періодів обертання говорить про те, що ядро мало більш ніж одну вісь обертання.

Ще один період (названий «суперперіодом»), розрахований за викидами пилу з поверхні, дорівнював 22 дням. Проте у березні 1997 року несподівано з'ясувалося, що в проміжку з лютого по березень комета змінила напрям обертання на протилежний. Точні причини подібної поведінки залишаються невідомими, проте є припущення що причиною цього явища є сильний неперіодичний викид газу.

Edward

Не "зiркова величина", а "зоряна".

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 23 Липня 2017, 15:30:50

Не "зiркова величина", а "зоряна".

виправив

SIDEROCRATOR

може в кого збереглись її фотографії?
викладіть

SIDEROCRATOR

20 липня 1976 року, в ході місії "Вікінг 1" людство отримало перші фото з поверхні Марса.

«Вікінг-1» — перший із двох космічних апаратів, спрямованих до Марса в рамках програми НАСА «Вікінг». Складався з двох частин: орбітального і спускового апаратів. Це був перший космічний корабель, який успішно сів на поверхню Марса і повністю виконав своє завдання. Є рекордсменом: другий за тривалості місії на поверхні Марса, пропрацювавши 6 років і 116 днів (від посадки до завершення місії, за земним часом).

Був запущений за допомогою ракети-носія Титан-3E 20 серпня 1975 року. Через 10 місяців польоту за 5 днів до виходу на орбіту почав передавати загальні зображення Марса. 19 червня 1976 розпочав процедуру виходу на навколомарсіанську орбіту, через дві доби орбіта стабілізувалася з параметрами: перицентр — 1513 км, апоцентр — 33 000 км, період обертання — 24,66 години. Посадка відокремлюваного апарату на поверхню Марса була запланована на 4 липня 1976 року, у двохсотріччя з дня незалежності США. Однак зображення спочатку запланованого місця посадки показали, що воно виявилося не надто придатним для безпечної посадки. Посадка була відкладена до знаходження більш придатного місця. Спусковий апарат відокремився від орбітального в 8:51 UT 20 липня і приземлився в 11:53:06 UT. Це була перша спроба США у висадці на Марс.

Устаткування орбітального апарату складалося з двох відіконових камер для отримання відеозображення (роздільна здатність 40 м з висоти 1500 км), інфрачервоного спектрометра для складання карт водяної пари в марсіанській атмосфері, інфрачервоного радіометра для складання теплової карти планети і ретранслятора для передачі інформації зі спущені апаратів (пропускна здатність становила близько 10 кбіт/с). Основні завдання орбітальним апаратом були виконані до 15 листопада 1976 року, за 11 днів до зовнішнього сонячного з'єднання. Розширена місія почалася 14 грудня 1976, після закінчення сонячного з'єднання. У лютому 1977 року було здійснено ряд зближень з природним супутником Марса Фобосом. 11 березня 1977 перицентр орбіти був зменшений до 300 км. Незначні коректування орбіти виконувалися протягом всієї місії. В першу чергу коректування були укладені в зміні кроку зміщення планетоцентричної довготи з кожним обльотом планети. 20 липня 1979 перицентр орбіти був збільшений до 357 км. 7 серпня 1980 орбіта була збільшена з 357 × 33943 км до 320 × 56 000 км для запобігання зіткнення з Марсом і його забруднення до 2019 року. У 1978 році Вікінг-1 почав відчувати брак газу, що використовувався для коректування орбіти, але за рахунок ретельного планування інженери визнали можливим продовжити отримання наукових даних на щадному споживанні газу протягом ще двох років. Зрештою запаси газу були повністю виснажені, і 17 серпня 1980 всі операції були припинені. На цей момент апарат здійснив 1489 обертів навколо Марса.

Спусковий апарат із захисним лобовим екраном відокремився від орбітального 20 липня 8:51 UT. На момент відділення орбітальна швидкість становила близько 4 км/с. Після відстиковки були запущені маневрові реактивні двигуни лобового екрана для забезпечення сходу з орбіти. Через кілька годин на висоті 300 км спускний апарат був переорієнтований для входу в атмосферу. Лобовий екран із вбудованим абляціонним тепловим щитом використовувався для аеродинамічного гальмування при проходженні атмосфери. На етапі спуску були проведені первинні експерименти за допомогою аналізатора гальмівного потенціалу, мас-спектрометром визначався газовий склад атмосфери, заміряні атмосферний тиск і температура, також був складений профіль щільності атмосфери. На висоті 6 км апарат, спускаючись зі швидкістю 250 м/с, розгорнув парашут із куполом діаметром 16 метрів. Через 7 секунд був відкинутий захисний екран і висунуто 3 посадочні опори. Через ще 45 секунд парашут уповільнив швидкість зниження до 60 м/с. На висоті 1,5 км були запущені гальмівні реактивні двигуни з регульованою тягою і через 40 секунд на швидкості 2,4 м/с апарат із невеликим поштовхом здійснив посадку на Марс. Вбудовані в ноги алюмінієві амортизатори пом'якшили посадку.

Гальмівні двигуни мали 18-сопельний дизайн для розподілу воднево-азотистого вихлопу по більшій площі. У НАСА підрахували, що такий підхід буде означати, що поверхня нагріється не більше ніж на 1°С і буде порушено не більше 1 мм поверхневого шару ґрунту. Враховуючи, що більшість експериментів «Вікінга» було зосереджено на роботі з матеріалом поверхні, більш простий дизайн сопел не задовольняв вимогам мінімального впливу на поверхню. Після посадки залишилося невитраченим близько 22 кг палива.

Спусковий апарат приземлився на заході «Рівнини Хриса» («Золота Рівнина») в точці з координатами 22,697° с. ш. 48,222° с. д. на висоті –2,69 км щодо референц-еліпсоїда з екваторіальним радіусом 3397,2 км і стисненням 0,0105 (або 22,480° с. ш. 48,967° в. д. в планетографічних координатах).

Перше зображення, передане спусковий апарат «Вікінг-1». У кутку видно опорну п'яту апарату
Передача першого зображення поверхні почалася вже через 25 секунд після приземлення і зайняла 4 хвилини. Протягом цих хвилин спусковий апарат справив самоініціалізацію. Він висунув вузькоспрямовану антену для прямого зв'язку із Землею і розгорнув метеорологічну штангу з датчиками. У наступні 7 хвилин була зроблена зйомка 300° панорами (див. нижче). Через добу після посадки був отриманий перший кольоровий знімок поверхні Марса. Однак цей знімок згодом був загублений. Крім того, сейсмометр взагалі не запрацював. Його рухливий датчик, який повинен був реагувати на коливання ґрунту, перед польотом був механічно зафіксований для захисту від пошкодження при ударі об поверхню. Після посадки на Марс пристрій, який повинен був вивільнити датчик, не спрацював, тому інструмент залишився заблокованим. Так само виявилася заблокованою механічна штанга зі скребком для збору зразків, але через п'ять днів її вдалося звільнити. Попри все це, номінально експерименти були виконані. Спусковий апарат мав два канали для передавання даних на Землю: ретрансляція через орбітальний апарат і пряма передача. При ретрансляції через супутник пропускна здатність каналу була вдесятеро більша, ніж при прямому зв'язку.

Устаткування апарата:

Два фототелевізіонних пристрої (ФТП)
Прилади для метеорологічних досліджень, що вимірюють тиск, температуру, швидкість і напрямок вітру біля поверхні;
Сейсмометр
Газовий хроматограф в поєднанні з мас-спектрометром для ідентифікації по молекулярній вазі органічних речовин, що входять до складу проб ґрунту, а також для аналізу проб атмосферних газів
Рентгенофлуоресцентний спектрометр для ідентифікації неорганічних речовин, що входять до складу проб ґрунту
Установка для пошуку життя у пробах ґрунту за такими ознаками, як фотосинтез, обмін речовин і газообмін

Для переміщення в приймальні пристрої останніх трьох приладів проб ґрунту служив ґрунтозабірник, винесений на триметровій штанзі і забезпечений скребком для прокопування траншей. Скребок дозволяв також визначати механічні характеристики ґрунту, а магніти, встановлені на скребки — збирати частинки магнітних матеріалів для подальшої зйомки їх ФТП з використанням збільшувального дзеркала.

У січні 1982 року спусковий апарат «Вікінг-1» був перейменований в «Станцію-меморіал Томаса Матча» на згадку керівника команди по фотографуванню поверхні Марса. Апарат пропрацював 2245 солів (марсіанських сонячних діб, близько 2306 земних діб, або 6 років) до 11 листопада 1982, коли помилкова команда, відправлена управлінням з Землі, призвела до втрати контакту. Команда була призначена для поновлення програми, яка відповідає за управління зарядкою батарей, які вже втрачали ємність. Однак, у результаті були ненавмисно перезаписані дані, які використовувались для орієнтування антени. У наступні чотири місяці спроби встановити зв'язок з апаратом, засновані на передбачуваному положенні антени, не привели до успіху. У грудні 2006 року «Вікінг-1» був сфотографований на поверхні Марса «Марсіанським розвідувальним супутником».

SIDEROCRATOR

150 років тому 28 липня 1867 р. народився американо-аргентинський астроном Чарлз Діллон Перрайн (1867 - 1951) .

Народився в Стенбенвіллі (штат Огайо, США), в 1893-1909 працював у Лікській обсерваторії, в 1909-1936 — директор Аргентинської національної обсерваторії в Кордові.

Виконав багато спостережень комет. Протягом 1895-1902 відкрив 9 нових комет, зокрема, комету 18D/Перрайна—Мркоса і першим поспостерігав появу трьох відомих періодичних комет.

Під час повернення періодичної комети Галлея в 1910 отримав велику серію фотографій комети і провів детальні вимірювання її положення і яскравості.
У 1904 відкрив на фотографіях, отриманих з Крослеївського рефлектора, шостий супутник Юпітера, нині відомий як Гімалія, а в 1905 — сьомий супутник, названий Елара.
Виявив розширення світної області у міжзоряній хмарі навколо Нової Персея 1901 при проходженні світлової хвилі через хмару після спалаху. Отримав перші оцінки кількості спіральних туманностей і показав, що воно дуже велике. У 1901 очолював експедицію Лікської обсерваторії на острів Суматра для спостереження повного сонячного затемнення, а в 1914 брав участь в аналогічній експедиції в Крим.

SIDEROCRATOR

275 років тому 27 липня 1742 р. народився німецький аматор астрономії Фрідріх фон Хаан (1742-1802), який описав явище ефекту Доплера за 50 років до його відкриття.
Навчався в Кільському університеті, передусім студіюючи математику та астрономію. Хаан був високоосвіченою людиною, епохи просвітництва.
Він сприяв сільському господарству в Мекленбурзі, забезпечував хороше медичне лікування, та підтримку для людей похилого віку та хворих в його великих маєтках, а також високий рівень освіти та соціального забезпечення.
У 1791 році, живучи в Ремпліні Хан перетворив дачу в обсерваторію з майстернею і спостережним майданчиком, а в 1801 році доповнив чотириповерхову вежу обертовим куполом.
Хаан мав набір надзвичайно високоякісних інструментів. Основним інструментом був вертикальниий Круг Кері (з колом діаметром 25 дюймів та телескопом з фокусною відстанню 33 дюйма та об"єктивом 2 дюйма ). Крім того, там був 1-фут. Універсальний екваторіальний і 4-футовий транзитний телескоп Долонда.
Поряд з будівлею обсерваторії Хаана були встановлені три рефлектори - 18, 12 та 8 дюймів. 8-дюймовий рефлектор був відшліфований особисто Гершелем. (Кріплення було зроблено в Ремпліні.)
Після смерті графа інструменти були перенесені в Кенігсберг, де вони стали початковим обладнанням для обсерваторії. Пізніше Фрідріх Бессель багато років працював з цими інструментами та високо оцінив їх.
Хаан випустив 20 публікацій, більшість з яких з'явилися в Berliner Astronomische Jahrbuch. Його основний акцент був зроблений на описовій астрономії - спостереженні поверхні планет і Місяця, фізичної природи Сонця, "туманних зірок" (особливо туманність Андромеди), характеру змінних зірок, оптичних явищ та дослідження "природи світла ".
Що стосується Сонця, він схвалив "теорію фотосфери" Вільяма Гершеля, в якому стверджувалося, що Сонце - це здорове тіло, подібне до планети. Також, як і Гершель, Хаан був переконаний, що зірки еволюціонують, але це відбувається так повільно, що його не можна виявити безпосередньо.

Крім того, його робота Gedanken ueber die Lichtabwechselung veraenderlicher Sterne (думки про варіації в світлі змінних зірок, 1795) є значним досягненням.
У ньому він дає теоретично обґрунтоване пояснення оптичного Ефекту Доплера. Він писав: "Тепер, якщо зірка наближається до Землі з певною швидкістю, то світло має більш короткий шлях до подорожі, його частки швидше йдуть один за іншим і завдають об'єкту яскравішого світла для ока".
Таким чином, Хаан, приблизно за 50 років до Допплера, був першим, хто звернув увагу на зв'язок між рухом джерела світла та змінами, що створюються при цьому.

Обсерваторія Фрідріха фон Хаана

SIDEROCRATOR

30 липня 1878 р. народився американський астроном, піонер фотоелектричної астрономії Джоел Стеббінс (1878 - 1966)

Стебінс розвив фотоелектричну фотометрію з самого зародку на початку 1900-х років до зрілої науки на поч. 1950-х років, коли йому вдалося розробити метод фотометрії. Він використовував нову техніку для вивчення затемнених поддвійних зір, вивчення кольорів галактик і змінних зірок.

Джоел Стеббінс народився в штаті Омаха, штат Небраска, в 1896 році вступив до Небраскинського університету-Лінкольна де отримав ступінь бакалавра наук (BS) у 1899 році і протягом року залишався аспірантом перед від'їздом до Університету Вісконсіна, де він вивчав астрономію в обсерваторії Вашбурн під керівництвом Джорджа Дж. Комстока.

Стеббінс опублікував свій перший документ, що стосується світлової кривої Нова Персі з Comstock в 1901 році. Потім він отримав стипендію від Лїкської Обсерваторії Каліфорнійського університету. Він отримав ступінь доктора філософії (доктора філософії) під керівництвом Вільяма Уоллеса Кемпбелла, написавши дисертацію по спектрах Omicron Ceti.

Ще до того, як Стеббінс отримав докторську ступінь, він зайняв посаду інструктора з астрономії в Університеті штату Іллінойс в Урбана-Шампін і директором Обсерваторії Іллінойського університету.

Стеббінс почав робити спостереження з поляризаційним фотометром. Розчарований його використанням він разом з Ф. К. Браун створює фотометр на основі селенового елементу.
Починаючи з 1907 року, Стеббінс почав перші вимірювання, використовуючи селеновий фотометр спочатку на Місяці, а потім, як чутливість інструменту покращилася, на змінних зірках, таких як Альголь, починаючи з 1910 року.

Один з перших селенових фотометрів (1910)

До 1913 року Генрі Норріс Рассел розробив теорію затемнення подвійних зір, і Стеббінс зрозумів, є багато невідкритих. Незабаром він виявив, що Beta Aurigae і Delta Orioni були затемнювано подвійними.

З винаходом нового фотоелемента Якобом Кунцем, відбулись перетворення в астрономічній фотометриці. Фотоелектричні елементи Кунца були у багато разів чутливіші, ніж ті, що були доступні на комерційній основі і тому могли виявити слабке зіркове світло. У 1915 році Стеббінс використовував нові фотометри для вивчення Beta Lyrae, більш нерівномірної подвійної системи. Нове обладнання дозволило спостерігати дедалі слабкої зірки.
фотометр 1915 р.

У 1922 році Стеббінс переїхав до Університету Вісконсін-Медісон, де він став директором обсерваторії. Стеббінс проводив систематичні фотометричні дослідження зоряних і кульових скупчень О-типу та В-типу головної послідовності. У наступні роки він зацікавився космічним пилом.

Стеббінс пішов у відставку з Університету Вісконсіна-Медісона та Обсерваторії Вашингер в 1948 році в сімдесят років, а потім пішов працювати в Лікську обсерваторію, співпрацюючи з Джеральдом Кроном, який колись був його студентом. Вони використовували фотометричні методи для отримання нових значень для світності цефеїд. Це підтвердило масштаби позагалактичної відстані Вальтера Бааде.

Діючи з яскравими цефеїдами, Стеббінс і Крон використовували фотометричні методи для вивчення Сонця, отримавши точні оцінки його зоряного кольору та величини.

SIDEROCRATOR

345 років тому 2 серпня 1672 р. народився Йоганн Шойхцер (1672-1733) швейцарський фізик і філософ, який першим описав метеорний потік Персеїд.
Спочатку Шейхцер вчився в гімназії в м. Цюрих (Каролінум). У 1692 році почав вивчати натурфілософію в університеті в Альтдорфі, поблизу Нюрнберга, Німеччина.
Через рік він пройшов шлях до Утрехта в Нідерландах і отримав там свій медичний диплом у 1694 році. Під час подальшого перебування в Альтдорфі він вивчав математику і астрономію.
У 1697 році Шейхцер був обраний до Леопольдіни (Німецька академія природознавців).

8 серпня 1709 року Шейхцер першим спостерігав і описав метеорний потік Персеїд, його детальний опис є першим в історії спостережень.
(В китайських хроніках є згадки про спостереження потоку ще в 36 р. до н. е., але тоді та інформація була невідома європейцям)

SIDEROCRATOR

40 років тому 20 серпня 1977 р. в рамках програми «Вояджер» для досліджень дальніх планет Сонячної системи було запущено «Вояджер-2»
Вояджер 2 Перший і поки що єдиний апарат, який досяг Урана та Нептуна. Станом на червень 2015 апарат був у робочому стані та знаходився на відстані 106,391 а. о. (16,215 млрд км) від Сонця.

Вояджер-2 був розроблений у Лабораторії реактивного руху у місті Пасадена, штат Каліфорнія. Технічно космічний апарат був ідентичним Вояджеру-1, проте був запущений більш довгою траєкторією, яка дозволяла пролетіти біля Урана та Нептуна, використовуючи гравітаційний маневр при прольоті біля Сатурна 1981 та Урана 1986.
http://voyager.jpl.nasa.gov/

SIDEROCRATOR

50 років тому, 6 серпня 1967 р.,було відкрито перший пульсар! Джоселін Белл, аспірант Кембриджського університету в Англії, переглядаючи 120-метрову паперову стрічку записів сигналу радіотелескопа помітила незвичні сплески радіосигналів. Їх тривалий час не могли ідентифікувати з природними об’єктами, тому навіть вважали сигналами від «зелених чоловічків».

SIDEROCRATOR

140 років тому 17 серпня 1877 р. американський астроном Асаф Холл відкрив супутники Марса Фобос та Деймос.
Здогадки про існування в Марса супутників висловлювали й раніш. Так Першим передбачив, що Марс має супутники, Йоганн Кеплер 1610 року. У спробах розшифрувати анаграму Галілея про кільця Сатурна («Найвищу планету потрійною спостерігаю») Кеплер вирішив, що Галілей виявив супутники Марса.
1643 року монах-капуцин Антон Марія Скірл стверджував, що бачив «марсіанські місяці».
1727 Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера» описав два маленьких супутники Марса, які були відомі астрономам острова Лапута. Вони оберталися навколо Марса за 10 і 21,5 годин.
Про ці ж супутники 1750 року згадав Вольтер у романі «Мікромегас».
10 липня 1744 року німецький капітан Кіндерман повідомив, що обчислив орбітальний період марсіанського супутника, котрий дорівнював 59 годинам 50 хвилинам і 6 секундам.

17 серпня 1877 року Холл, працюючи у військово-морський обсерваторії США з найбільшим у країні 26-дюймовим рефрактором Кларка, нарешті знайшов Фобос та Деймос, два маленьких супутники Марса. Їх орбітальні періоди виявились близькими до періодів, які запропонував Свіфт на 150 років раніше. Ось його спогади: "Шанси виявити супутник здавалися дуже малими, так що я міг би відмовитись від пошуку, якби не моя дружина, яка наполегливо вселяла мені віру в успіх". Проте трапилось неймовірне: 2 серпня Холл уперше побачив супутник, згодом названий Деймосом, а 17 серпня він відкрив Фобос. Імена супутників - Фобос і Деймос - в перекладі з давньогрецької означають "страх" і "жах". Це, за легендою, - сини бога війни Арера (Марса), вічні супутники свого батька.
Відстань Фобоса і Деймоса від центра Марса відповідно 2,76 і 6,9 радіуса планети (Фобос у 40 разів ближче до поверхні Марсу, ніж Місяць до Землі), період обертання відповідно 7 год 39 хв і 30 год 18 хв. Супутник Марса дуже "оригімально" поводять себе на його небі: Фобос за одну марсіанську добу встигає зробити три оберти навколо планети, сходячи на заході і заходячи на сході, а Деймос, зійшовши на сході, перебуває над горизонтом близько 65 годин, тобто понад 2,5 марсіанської доби. Супутники рухаються в площині екватора і по колових орбітах.

66 см телескоп Кларка

SIDEROCRATOR

130 років тому 15 серпня 1887 р. народився американський астроном Пол Мерілл (1887-1961)

У 1908 закінчив Стенфордський університет. У 1908—1913 працював в Лікській обсерваторії, в 1913—1916 — у Мічиганському університеті, в 1916—1919 — у Бюро стандартів у Вашингтоні, в 1919—1952 — в обсерваторії Маунт-Вілсон.

У 1917 першим використав інфрачервону фотографію для вивчення спектрів зірок. Відкрив і ототожнив молекулярні смуги в ближній інфрачервоній області в спектрах холодних зірок; в 1932 першим сфотографував водневі лінії серії Пашена в спектрах зірок.

Виконав великі дослідження емісійних ліній в гарячих зірках, склав каталог понад 2000 зірок типів A і B з яскравими лініями, багато з яких були відкриті ним в обсерваторії Маунт-Вілсон при фотографічному огляді неба з об'єктивною призмою. Найвідоміші роботи Меррілла присвячені спектрам довгоперіодичних змінних зірок. У результаті тривалих і детальних спостережень здобув багато нових даних про спектральну поведінку цих зірок, рухах їхніх атмосфер, рівні виникнення емісійних ліній, ефекти флуоресценції. Остаточно ототожнив цирконій в S-зорях, відкрив (1952) в них технецій; пояснив за допомогою механізму флуоресценції аномальні інтенсивності ліній заліза у змінних класу Me. Відкрив дифузні міжзоряні лінії поглинання.

SIDEROCRATOR

180 років тому 26 серпня 1837 р. народився Едмунд Вайс (1837-1917)
Едмунд Вайс народився 26 серпня 1837 року в місті Єсенік, Австрійська Сілезія (тепер Чеська Сілезія). 1855 року він поступив до Віденського університету, вивчав астрономію, математику та фізику. Через п'ять років він отримав ступінь доктора, 1869 року він став професором. В 1878 році він став директором Віденської обсерваторії, після смерті Карла Літрова.
Едмунд Вайс керував Віденською обсерваторією Університету в 1878-1910; Його досвід в небесної механіки продемонстрував зв'язок між двома періодичними кометами та пов'язаними з ними метеоритними дощами.
У 1858 році він був призначений помічником у Віденській обсерваторії, Де Карл фон Літров був директором.
У 1867 році Отто Вільгельм Струве запропонував Вайсові посаду в Пулковській обсерваторії під Санкт-Петербургом, але він відмовився від запрошення. Через два роки він отримав пропозицію від Геодезичного інституту в Берліні, щоб провести визначення широти та довготи.
1868 року він висловив ідею (протилежну до думки італійського астронома Джованні Скіапареллі), що метеоритні потоки є наслідком поступового руйнування комет припливними силами.
В 1870-х роках віденські астрономи почали будівництво нової, сучасної обсерваторії на горах Верінг за містом
Обмеження Вайс був відправлений до Великої Британії та США, щоб відвідати провідні обсерваторії та телескопи. Його візити призвели до покупки 27-дюймового. телескоп, виготовленого Говардом Груббом з Дубліну (в той час найбільший рефрактор у світі) і менший 12-дюймовий. рефрактор Алвана Кларка. Після смерті Литрово в 1878 році Вайсс був призначений директором нової Віденської обсерваторії. Він зберіг цю позицію до свого виходу на пенсію в 1910 році. Під час свого керівництва Вейсс обладнав Віденську обсерваторію ще двома інструментами: екваторіальним телескопом Куде, подарованим венським бароном Альбертом фон Ротшильдом, і "стандартним астрографом", який використовувався головним чином для фотографування планет та комет.
Більшість наукових публікацій Вайса присвячені визначенню орбіт та розрахунку ефемерид комет та малих планет. Він удосконалив нові методи пошуку орбіт цих тіл. Вайс досліджував орбіти метеорів і продемонстрував зв'язок між лірідами та кометою C / 1861 G1 (Тетчер) та між андромедидами та кометою 3D / Біела. З цих асоціацій він розробив прийняте уявлення про те, що метеори - продукти розпаду комет.

Венська обсерваторія

Рефрактор Грубба Венської обсерваторії

SIDEROCRATOR

25 серпня 1609 р. Галілей представив уряду Венеціанської республіки свій телескоп

Семе цікаве те, що всі кого Галілей запрошував подивитися в телескоп в темну пору доби насправді нічого не бачили, бо телескоп знаходився на балконі а йти туди доводилося через освітлений кабінет, а про темнову адаптацію очей тоді ще не знали. Та й хорошою різкістю зображення телескоп Галілея похвалитися не міг. Але ці фактори не завадили йому здійснити ряд блискучих відкриттів і остаточно похоронити Геоцентричну систему Птолемея.
Казус стався і з відкриттям сонячних плям, бо папська вчена комісія поглянувши в телескоп авторитетно заявила, що це плями не на сонці а на склі труби!
Коли ж Галілей запропонував їм подивитись на Місяць зауваживши при цьому що у нього з Землею схожий рельєф то останні відмовились, ссилаючись на Арістотеля, який писав що такого не може бути

SIDEROCRATOR

105 років тому 30 серпня 1912 р. народився Едвард Міллс Парселл (1912-1997) - американський фізик та астроном.

Парселл отримав ступінь бакалавра в інженерній справі в університеті Пурде. Ступені магістра і доктора з фізики він отримав в Гарвардському університеті. Під час Другої світової війни працював в Массачусетському технологічному інституті в лабораторії випромінювань над розвитком НВЧ радара. Після війни Парселл повертається в Гарвард. У 1945 р він, разом зі своїми колегами Паундом і Торрі, відкриває явище ядерного магнітного резонансу. ЯМР дав вченим елегантний і точний метод визначення хімічної структури і властивостей матеріалів і широко використовується в даний час у фізиці і хімії. Він також є основою методу магніто-резонансних-зображень - одного з найбільш важливих досягнень в медицині XX-го століття. За це відкриття Парселл і Блох були удостоєні Нобелівської премії.

Парселл також зробив значний внесок і в астрономію - він вперше зареєстрував радіовипромінювання нейтрального водню в космосі (випромінювання з довжиною хвилі 21-см), за допомогою якого вдалося вперше поглянути на спіральні рукави Чумацького Шляху. Цей метод до сих пір є одним з найбільш важливих в радіоастрономії.
Крім того він вніс значний вклад в фізику твердого тіла - вивченням релаксації спінового відлуння, релаксації ядерного магнітного моменту, негативною спінової температури. Спільно з Норманом Рамзєєм він був першим, хто поставив під сумнів правильність CP-симетрії у фізиці елементарних частинок.

Парселл отримав багато нагород за свою наукову, освітню та громадянську роботу. Він був науковим радником президентів Дуайта Ейзенхауера, Джона Кеннеді і Ліндона Джонсона. Парселл був президентом Американського фізичного товариства з 1970 по 1971 рік, членом Американського філософського товариства, членом академії наук США, членом Американської академії наук і мистецтв. У 1979 р Парселл був нагороджений національною медаллю науки (США).

З розвитком квантової оптики і нанотехнологій ім'я Парселла часто згадується з таким поняттям як фактор Парселла, який характеризує зв'язок випромінювача з певною моеллю простору.
Рогова антена, що використовувалась Парселлом в Лайманській лабораторії фізики Гарвардського університету в 1951 році для виявлення радіоактивного випромінювання водню в Чумацькому шляху на довжині хвилі 21 см.

Карта Молочного шляху за даними випромінювання водню

SIDEROCRATOR

180 років тому 31 серпня 1837 р. народився видатний французький астроном Едуард Стефан (1837-1923)

Стефан закінчив своє вищу школу з École Normale Supérieure в 1862 р. І був незабаром прийнятий Урбаном Ле Вер'є до Паризької обсерваторії.
Працюючи в бсерваторії Марселя (1873-1907), він відкрив багато нових туманностей у той час, коли астрономи дускутували, чи були вони газовими хмарами в Чумацькому шляху чи окремими великими зоряними системами;
Він також зробив новаторські дослідження кутових діаметрів зірок.
У 1873 році він був призначений офіційним директором Марсельської обсерваторії. Стефан також був призначений професором астрономії в університеті Марселя в 1879 році. Він обіймав ці посади до свого виходу на пенсію в 1907 році.
Головне досягнення Стефана в Марсельській обсерваторії полягало у каталозі декількох сотень нових "туманностей" (більшість з яких - далекі галактики) та вимірювання їхніх позицій за допомогою 80 см рефлектора.
Оскільки він вважав, що туманності є дуже віддаленими об'єктами, Стефан намагався використати їх як фіксовані контрольні точки, за якими можна виміряти зоряні власні рухи в Галактиці Чумацького Шляху. Однак ця стратегія не була успішно здійснена до середини 20 століття.
Стефан визнав, що багато туманностей часто зустрічаються в кластерах - це факт, який може вказувати, що гравітаційне притягання існувало далеко від Галактики.
Один з цих кластерів, орієнтований на NGC 7318 в сузір'ї Пегаса, яке ще відоме як квінтет Стефана. Більш пізніші дослідження показали, що одна з п'яти галактик, що входять до неї, демонструє зовсім інше червоне зміщення з чотирьох інших, незважаючи на появу "мостовидних" з'єднань, що з'єднують її з іншими.
У 1882 р. він також відкрив знамениту галактику NGC 6027.

У 1873 році Стефан був першим, хто намагався виміряти кутовий діаметр зірки за допомогою інтерферометрії, перетворивши 80 см рефлектор на щілинний інтерферометр. Зіркою, яку він вибрав для проведення цього експерименту, був Сіріус. Йому не вдалося виявити будь-яких зоряних дисків але він отримав верхню межу для зоряних діаметрів 0,158 "(справжній кутовий діаметр Сіріуса становить 0,0059 дугових секунд, а для порівняння - кутовий діаметр Альфа Центавра та Бетельгейза Становить 0.0145 і 0.05 ").
Це було майже за 50 років, перш ніж американці Альберт Міхельсон і Френсіс Піз зуміли виміряти кутовий діаметр Бетельгейза з допомогою зоряного інтерферометра.
Також Стефан відкрив 2 астероїди 89 Julia та 91 Aegina
рефлектор Марсельської обсерваторії

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213059 раз)