Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213061 раз)

SIDEROCRATOR

140 років тому 1 вересня 1877 р. народився англійський фізик Френсіс Астон (1877-1945).

Англійський фізик Вільям Астон найвідоміший за винаходом мас-спектрографа для вимірювання точних мас атомів окремих ізотопів багатьох елементів. Він відомий в астрономії, зокрема, демонстрацією того, що один атом гелію приблизно на 0,1% менш масивний, ніж чотири атоми водню, тим самим ясно виділяючи потенціал синтезу водню як джерела енергії зірки.
Френсіс Вільям Астон народився 1 вересня 1877 р. в Гарборні (графство Бірмінгем, Англія) в заможній сім'ї фермера і торговця Вільяма Астона і Фані Шарлоти Холмс — дочки бірмінгемського зброяра. Вже в ранньому дитинстві Френсіс виявив цікавість до механічного конструювання. Завершивши початкову освіту, Астон в 1893 р. поступив в Масонський коледж Бірмінгема, потім -в Бірмінгемський університет. У коледжі йому пощастило навчатися під керівництвом видатних англійських учених — хіміків В. Тильдена і П. Франкланда, і фізика Дж. Пойнтінга. Вчився Астон відмінно, і за проявлені успіхи в 1889 був нагороджений університетською стипендією Фостера. Пов'язуючи своє майбуття тільки з хімією, Астон глибоко вивчав курси органічної і ферментативної хімії. Після закінчення університету він з економічних міркувань 3 роки працював на пивоварному заводі, а потім повернувся в Бірмінгемський університет. У цей період у нього сформувався інтерес до вивчення електропровідності газів і в 1903–1908 рр. Астон проводив фізичні дослідження спільно з Пойнтингом. До часу цієї співпраці відноситься перше значне відкриття Астона.

За допомогою газорозрядних трубок Крукеа він вивчав розряд у газах і провідність газів при низькому тиску. Одну з своїх класичних робіт тієї пори він присвятив вивченню впливу струму і тиску газу на товщину «темного простору Крукса». Заповнивши трубку воднем, він виявив нове явище («темний простір Астона») — первинний катодний темний простір, який охоплює катод шаром. Астон довів, що це явище спостерігається і в атмосфері гелію.

У 1909 р. Астон був призначений асистентом лектора фізики в Бірмінгемському універсистеті, а в 1910 почався 9-річний період плідної співпраці Астона з лауреатом Нобелівської премії з фізики Дж. Дж. Томсоном в Кавендішськії лабораторії в Кембриджі і в Королівському інституті в Лондоні (спочатку як особистий асистент, а з 1913 — стипендіат премії К. Максвела). Посада Астона в лабораторії Томсона дозволила йому проводити власні незалежні дослідження і максимально реалізувати свій талант експериментатора. Починаючи свою співпрацю з Томсоном, Астон вніс низку важливих удосконалень до приладів і методів Томсона: він сконструював покращену розрядну трубку, добився мінімального проміжку в катодних щілинах, удосконалив насос, сконструював змійовик для реєстрації втрати вакууму і винайшов камеру для фотографування слідів позитивно заряжених іонів («метод парабол»). При аналізі атомних і молекулярних мас позитивно заряджених іонів газу Томсон і Астон отримали несподіваний результат — неон складається з двох компонент (названих пізніше ізотопами) з атомними масами 20 і 22. Астон намагався спочатку розділити їх фракційною перегонкою рідкого неону, але зазнав невдачі і вирішив використовувати дифузію неону через пористу білу глину. Для вимірювання відмінностей в густині фракцій він сконструював чутливі для тих років мікротерези (10−9г) і, провівши тисячу циклів дифузії, зареєстрував невелику різницю в густині двох фракцій. Ці експерименти були перервані війною, під час якої Астон працював консультантом на авіаційному заводі у Фарнборо, але і на заводі він продовжував розвивати методи розділення ізотопів. У співавторстві з Ф. А. Ліндеманном їм було написано дві статті, про методи розділення ізотопів, опубліковані незабаром після закінчення війни. Астон, тоді вже самостійний дослідник в лабораторії Томсона, сконструював новий дифузійний апарат, але на ньому не зміг отримати переконливого доказу розділення ізотопів неону. Тоді він сконструював свій знаменитий мас-спектрограф, за допомогою якого визначив, що співвідношення в звичайному неоні атомів з масами 20 і 22 дорівнює 10 : 1, отже, середня атомна маса неону дорівнює 20,2. Ізотопія неону таким чином була доведена.

Саме доказ існування ізотопів неону спонукав Астона надовго, «до кінця життя», сконцентрувати свої зусилля на всесторонньому вивченні стабільних ізотопів. Надалі він ще двічі (у 1927 і 1935 рр.) радикально вдосконалив свій мас-спектрограф, добившись в останній моделі дуже високих робочих характеристик (роздільна здатність 1 : 2000 і точність 1 : 10−5).

Астон виявив понад 3/4 відомих нині стабільних ізотопів хімічних елементів, і лише ізотопію водню і кисню йому не вдалося довести. У 1919 р. він ввів в науку «правило цілих чисел», вважаючи, що маси атомів всіх ізотопів кратні кисневій одиниці 16О. Згодом була доведена, ізотопія кисню; Астону довелося відмовитися від ідеї цілих чисел, але він ввів поняття «Дефекту мас», в якому отримав наочний вираз ейнштейновського принципу еквівалентності маси і енергії. Використавши свої експериментальні дані, Астон побудував криву пакувальних коефіцієнтів, що дозволяли визначити, чи буде очікувана ядерна реакція виділяти або поглинати енергію.

У 1919 р. Астон був вибраний членом Триніті-коледжу в Кембриджі (де і пропрацював до кінця свого життя), в 1921 г.- членом Королівського товариства в Лондоні, в 1922 (з різницею в 2 дні) — нагороджений Нобелівською премією і медаллю Г'юджа, з 1924 року — член-кореспондент АН СРСР і італійської академії Лінчів. З 1936 по 1945 р. Астон був головою Атомного комітету при Міжнародному союзі хіміків.

Праці Астона мали великий вплив на розробку теорії атомної структури в 1930-их роках. Про самобутність Астона-вченого краще за всіх сказав Дж. Томсон-син: «Діяльність Астона-фізика стала видатним внеском в науку з двох причин: перша — його особиста майстерність у проектуванні і виготовленні приладів, друга — його тверда віра в кінцевий успіх, віра, яку не могла сколихнути навіть відсутність достатньо переконливих експериментальних результатів».
один з перших мас спектрометрів

SIDEROCRATOR

115 років тому 1 вересня 1902 р. народився американський астроном голландського походження Дірк Брауер (1902-1966)
Народився в Роттердамі (Нідерланди). У 1927 закінчив Лейденський університет. З 1928 жив в США, працював в Єльському університеті (з 1941 — професор астрономії, директор обсерваторії).

Наукові дослідження відносяться до небесної механіки. Разом з В.Е.Брауном займався розробкою теорії руху Місяця і інших тіл Сонячної системи. Розробив багато питань загальної теорії орбіт і теорії обертання Землі; класичною стала його робота з вивчення помилок, що виникають при інтеграції динамічних рівнянь. Спільно з Дж.Клеменсом і В.Дж.Еккертом виконав фундаментальну роботу з чисельної інтеграції на ЕОМ рівнянь руху п'яти зовнішніх планет (Юпітер — Плутон) і обчисленню їхніх прямокутних екваторіальних координат з сорокаденним кроком за період з 1653 по 2060. Досліджував збурення орбіти комети Енке і оцінив нижню межу віку комети. У 1959-1965 займався теорією руху штучних супутників Землі.

Автор книги «Методи небесної механіки» (спільно з Дж.Клеменсом, 1961). Редактор «Astronomical Journal» (1941-1966).

SIDEROCRATOR

180 років тому 3 вересня 1837 р. народився англійський астроном Ральф Коупленд (1837-1905).

Ральф Коупленд народився в Мурсайд Фарм, в Ланкаширі, Англія, навчався в Kirkham Grammar School, після чого провів п'ять років в Австралії, де проявив інтерес до астрономії. Повернувся до Великобританії в 1858 році, щоб продовжити кар'єру інженера.

Залишаючись астрономом-любителем, Коупленд побудував невелику обсерваторію, а потім відправився в Німеччину для вивчення астрономії в Геттінгенському університеті. Повернувшись до Англії, взяв на озброєння нові методики роботи астрономів Німеччині, а згодом запросив ряд німецьких астрономів в якості помічників (зокрема - Освальда Лохсе).
Коупленд був покровителем лорда Росса, потім працював в обсерваторії Dun Echt, що належала відомому астроному Джеймсу Ліндсі, 26-му графу Кроуфорд. Р.Коупленд брав участь у багатьох наукових експедиціях, зокрема, в експедиціях 1874 і 1882 років для спостереження проходження Венери по диску Сонця на Маврикій і Ямайку відповідно, а також в Гренландію.
Обсерваторія Dun Echt

29 січня 1889 року Коупленд був призначений королівським астрономом Шотландії, після чого він спочатку працював в старій обсерваторії Единбурга. Йому було доручено вибрати місце для будівництва нової обсерваторії, в кінцевому підсумку був обраний Blackford Hill в Единбурзі, де нова обсерваторія стала до ладу в 1896 році.

Коупленд служив королівським астрономом Шотландії до своєї смерті в 1905 році. Похований в Единбурзі.
Р.Коупленд виявив 35 об'єктів, занесених до каталогу NGC, більшість з них за допомогою 72-дюймового релектора лорда Росса. Планетарні туманності були виявлені методами візуальної спектроскопії в обсерваторії Dun Echt і під час експедиції в Анди. Сім відкритих їм галактик в сузір'ї Лева утворюють знаменитий «септет Коупленда»: NGC 3745, 3746, 3748, 3750, 3751, 3753 і 3754.
Септет Коупленда в сузір"ї Лева

Edward

е помилка(перше речення) у роцi народження. 1871? Нижче по тексту йде 1858 i тд...

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 04 Вересня 2017, 16:04:08

е помилка(перше речення) у роцi народження. 1871? Нижче по тексту йде 1858 i тд...

дякую
поправив

SIDEROCRATOR

40 років тому, 5 вересня 1977 р в свою нескінченну подорож до зірок відправився зонд Voyager 1. В даний час він є найшвидшим і найвіддаленішим від нас космічним апаратом, перебуваючи на відстані майже 21 млрд км від Сонця і щомиті збільшуючи цю дистанцію на 17 км.
Список досягнень апарату величезний. Тут і відкриття вулканізму на супутнику Юпітера Іо, та перша реєстрація блискавки на інших планетах, і перші в історії детальні зображення атмосфери Юпітера і кільцевої системи Сатурна і, звичайно ж, легендарний знімок Pale Blue Dot.
У 2012 р Voyager 1 знову став першим. Цього разу - першим в історії апаратом, який вийшов у міжзоряний простір. Зараз він в буквальному сенсі є першопрохідцем, перетинаючи абсолютно невідомий нам регіон. Звичайно, 40-річний вік дає про себе знати. За сучасними мірками інструменти зонда здаються досить примітивними, та й не всі з них працюють. Але навіть тих даних про направлення магнітного поля і щільності міжзоряного середовища, які зумів зібрати апарат, виявилось достатньо, щоб зробити кілька важливих відкриттів.
Voyager 1 не спрямований до якоїсь конкретної зірки. Згідно з розрахунками, приблизно через 40 тис. років він пройде на відстані 1,6 світлового року від червоного карлика Gliese 445. Куди апарат занесе далі - ніхто не знає.

SIDEROCRATOR

115 років тому 4 вересня 1892 р. народився американський аматор астрономії та колекціонер метеоритів Оскар Монніг (1902-1999).

Оскар Монніг відомий як активний астроном-аматор, а також видавець астрономічного інформаційного бюлетня, що забезпечило важливий зв'язок між членами американської спільноти астрономів-любителів. Як колекціронер метеоритів він зібрав одну з найбільших колекцій у світі.
Монніг був частиною невеликої групи відомих спостерігачів, до яких увійшли Роберт Браун, Джеймс Логан, Стерлінг Бунч і Блакені Сандерс. Разом вони заснували Обсерваторію Лас Естреллас під темним небом на південь від Форт-Ворта. Робота в обсерваторії полягала в спостереженні змінних зір та метеорів, фотоспостереження комет і планет, а також Місяця. За порадою канадських астрономів Пітера Міллмана та Яна Холідей, отриманих під час експедиції на спостереження сонячного затемнення в серпні 1932 р., Монніг успішно провів ранні спектрографічні зображення метеорів, розмістивши призму перед об'єктивом камери. Робота групи була настільки регулярною та такою високоякісною, що Чарльз Олів'є почав визначати їх як «спостерігачів з Техасіу», і заголовок був прийнятий групою.
У 1928 році Стерлінг Бунч опублікував два випуски інформаційного бюлетеня, "Астрономічний бюлетень" Північного Техасу ", але його зусилля загальмували через брак дописувачів. У 1931 році Монніг відновив видання, але назвав його "Бюлетень Техаських спостерігачів", як неофіційний інформаційний бюлетень, що містив різноманітні спостереження щодо астрономічних предметів, "цікавих для любителів". Монніг продовжував публікацію цього бюлетеня до 1947 року. Він був мімографований і відправлений в стандартні бізнес-конверти для більш ніж 200 абонентів США та Канади..
Бюлетень визнаний відомими професіоналами, такими як Отто Струве та Барт Бок, які заохочували подібні зусилля з боку інших любителів. З плином часу астрономічний інтерес Монніга сильно зорієнтувався на метеоритику - поле, яке він вибрав, оскільки "це була невелика площа, де він міг знайти радість". Його найстарливішим спадщиною є визначна колекція метеоритів, яку він накопичив. Колекція тепер розташована в Департаменті геології Техаського християнського університету в Форт-Ворті. Його збирання розпочалося на початку 1930-х років, коли метеорити були просто цікавістю, і ідея зробити колекцію цих об'єктів була чужою для більшості людей. Оскільки сімейний бізнес вимагав відвідати великі райони південного заходу Сполучених Штатів, Монніг залишав повідомлення коли він їздив, що він буде купувати будь-який "дивний камінь, який виявився метеоритом". В результаті він купив багато метеоритів у фермерів. Крім того, можливість зібрати свіжі метеорити траплялися, коли газети чи радіо повідомляло про "вогненну кулю". Монніг намагався встановити, де могло б статися можливе падіння, і потім потрапити туди при першій можливості,та іноді успішно знаходити метеорити. З часом і його подорожей він створив мережу спостерігачів навколо Техасу, Оклахоми та Арканзасу. Монніг закликав інших залучатися, публікуючи невелику, але добре написану брошуру, що описує зовнішній вигляд і фізичні характеристики метеорита разом із інформацією про те, як з ним зв'язатися, коли був виявлений підозрілий метеорит. Коли Монніг не міг відвідати територію можливого падіння, він часто вимагав допомоги Роберта Брауна, який їздив до області, щоб узгодити пошук. Коли було зроблено нове відкриття, Монніг часто співпрацював з Харві Нінінгером, одним з небагатьох інших метеоритних колекціонерів в ті дні. Оскільки його обов'язки як бізнесмена були первинними, вплив Монніга на науку існує значною мірою у його колекції багатьох рідкісних метеоритів, які інакше могли бути втрачені. Монніг був одним із чартерних членів Товариства досліджень метеоритів (пізніше відомий як Метеоритичне тов.-во). Окрім того, що він був членом товариства, він працював радником з 1941 по 1950 рік і з 1958 по 1966 рік; він також служив секретарем суспільства з 1946 по 1950 рік. У 1984 році Монніг отримав честь як перший одержувач премії Texas Lone Star Gazer.

Чебуратор

Невеличке побажання: для персоналій з країн, де користуються латинським алфавітом, наводити ориґінальну транскрипцію ім'я-прізвища. Особливо для франкомовних... там часом взагалі неможливо за звучанням відтворити написання $:-\$

SIDEROCRATOR

Цитата: Чебуратор від 07 Вересня 2017, 03:57:03

Невеличке побажання: для персоналій з країн, де користуються латинським алфавітом, наводити ориґінальну транскрипцію ім'я-прізвища. Особливо для франкомовних... там часом взагалі неможливо за звучанням відтворити написання $:-\$

принято

SIDEROCRATOR

125 років тому 9 вересня 1892 р. американський астроном Едвард Барнард (Edward Barnard) за допомогою 91-сантиметрового рефрактора Лікської обсерваторії відкрив 5 супутник Юпітера Амальтею.
Вона стала останнім супутником, відкритим за допомогою візуальних спостережень (а не методом фотографії), і першим супутником Юпітера, виявленим після відкриття галілеєвих супутників 1610 року.

Лікський рефрактор.

фото Амальтеї отримане КА Галілео в 2002 р.

повідомлення про відкриття Альматеї

Барнард не вважав за потрібне давати цьому супутнику якесь ім'я. Він називав його просто п'ятим супутником Юпітера (JV, Jupiter V). У ті часи номерами позначали й галілеєві супутники — їх імена, запропоновані ще в XVII столітті, практично не використовували. Але інші астрономи незабаром після відкриття JV запропонували для нього багато варіантів назви. Так, Каміль Фламмаріон 1893 року запропонував назву «Амальтея» на честь кози (в пізнішіх варіантах міфу — німфи) Амальтеї, яка вигодувала молоком маленького Зевса (в римському пантеоні — Юпітера). Барнард же вважав, що ім'я годувальниці Зевса не підходить такому маленькому об'єкту[16]. Крім того, ще 1871 року воно було задіяне для одного з астероїдів. Проте це ім'я поступово ввійшло в ужиток і 1976 року було затверджене Міжнародним астрономічним союзом на XVI Генеральній асамблеї.

SIDEROCRATOR

160 років тому 10 вересня 1857 р. народився американський астроном Джеймс Едуард Кілер (англ. James Edward Keeler, 1857-1900)

Народився в Ла-Салле (штат Іллінойс), в 1881 закінчив університет Хопкінса в Балтіморі. Потім працював в обсерваторії Аллегені. Протягом року (1883-1884) продовжував навчання в Гейдельберзі і Берліні у Р. В. Бунзена і Г. Гельмгольца, після чого повернувся в обсерваторію Аллегені. У 1886-1891 працював в Лікській обсерваторії, в 1891-1898 - директор обсерваторії Аллегені, з 1898 - директор Лікської обсерваторії.

Довів що газові туманності мають, як і зірки, помітними променевими швидкостями, і виміряв променеві швидкості деяких дифузних і планетарних туманностей (1890).
У 1895 виконав точні вимірювання променевих швидкостей різних частин кілець Сатурна і виявив, що внутрішній край кільця обертається швидше, ніж зовнішній, тим самим отримав безпосереднє доказ теоретичного передбачення Дж. Максвелла про те, що кільце складається з невеликих частинок, що рухаються незалежно один від одного.
На підставі вивчення великої кількості фотографій туманностей, отриманих ним на 36-дюймовому Крослеївському рефлекторе Лікської обсерваторії, прийшов до висновку, що серед них переважають спіральні туманності, які пізніше були ототожнені з галактиками. Спільно з Дж. Е. Хейлом був першим редактором журналу «Astrophysical Journal».
http://www.astrosurf.com/re/keeler_Crossley_refector_1908_LicO.pdf

Кросслеївський рефлектор

фото м 33 м 74 та м 81 отримані Кілером

SIDEROCRATOR

11 вересня 1816 р. народився видатний німецький оптик Карл Цейс

Карл Цейс - всесвітньо відомий німецький інженер і виробник оптики, засновник фабрики оптичних систем «Цейс» (Zeiss) в Єні (з 1846 року) зробив істотний внесок у розвиток технології виготовлення лінз. Його досягнення в цій галузі використовуються й досі. Заснований ним у 1840 році у Веймарі (Німеччина) завод згодом став одним із найвідоміших і найкрупніших виробників оптики. На фабриці в Єні Цейс розробив лінзи, які лягли в основу популярної оптики Zeiss. Спочатку продукція заводу використовувалася у виробництві мікроскопів, а після винаходу фотокамери компанія «Цейс» почала виробляти і знамениті високоякісні об'єктиви. Створені Цейсом об'єктиви мали дуже велику апертуру, що давало змогу отримувати якісніші зображення.

Карл Цейс народився 11 вересня 1816 року у Веймарі в сім'ї виробника іграшок. Він навчався в граматичній школі, а пізніше відвідував лекції з математики, фізики, антропології, оптики і мінералогії в Університеті Єни. Через сім років він відкрив невелику справу з виробництва оптики, проте його товари не мали особливого попиту аж до 1847 року.

З 1847 року Карл Цейс налагодив виробництво мікроскопів, перші з яких використовували тільки одну лінзу призначалися для експериментальних робіт. У перший рік було продано близько 23 штук. Незабаром Цейс перейшов на виробництво складних мікроскопів. Так у 1857 році на ринку з'явився «Стенд-1» (Stand I).

У 1861 році Цейс був удостоєний золотої медалі на промисловій виставці в Тюрінгії. Таким чином, вироблювані ним товари були визнані найкращими серед наукових досягнень Німеччини. У 1866 році його завод продав тисячний мікроскоп. У той період Карл Цейс схилявся до думки, що досяг максимальної віддачі від свого виробництва. Проте його зустріч з фізиком Ернстом Аббе (нім. Ernst Karl Abbe) в 1872 році й подальша спільна робота з ним призвели до відкриття умови синусів Аббе.

Протягом цього періоду Цейс розробив і налагодив виробництво найкращих на той момент лінз. Теоретично, умова синуса могла реалізуватися при використанні оптично високоякісного скла, проте фактично на той момент такого скла не існувало. На щастя, доктор Ернст Аббе незабаром зустрів Отто Шота — 30-річного хіміка, фахівця зі скла. В результаті їх співпраці був вироблений новий матеріал, який зміг повністю реалізувати умову синуса. Цей новий вид скла проклав шлях до створення нового типу апохроматичних лінз. Для отримання «чистішого» скла й усунення спотворень у лінзах Цейс використовував метод водного занурення лінз. Ця технологія давала змогу отримати оптику, що створює якісне зображення і має низьку дисторсію.

Саме до цього він прагнув упродовж усього свого життя. Через два роки після того, як він створив свій новий мікроскоп, Карл Цейс помер 3 грудня 1888.

Після смерті засновника фірми на чолі справи став професор Ернст Аббе. Статут товариства «Zeiss-Stiftung zu Jena» був затверджений в 1896 році. До початку 1890 року компанія займалася переважно виготовленням мікроскопів; з 1890 року вона стала виробляти фотографічні об'єктиви (Рудольф) і оптичні вимірювальні інструменти (К. Пульфріх), а з 1894 року — і телескопи (Паулі).

Edward

Як казав класик

: "Карл Цейс" - це фiрма, а не людина...

ПМ.Без Э.Аббе та О.Шотта та iнших, майстерня тата Карло, так i залишилась би майстернею тато Карло.

SIDEROCRATOR

165 років тому 12 вересня 1852 р. народився англійський астроном німецького походження Артур Шустер (Arthur Friedrich Schuster (1852-1934).

Артур Шустер народився 12 вересня 1851 року під Франкфурті-на-Майні.
Освіту здобув в Гайдельберзькому університеті за нарямом фізика. У 1875 році став британським підданим і в тому ж році був призначений керівником експедиції в Сіам для вивчення затемнення сонця.

затемнення 6.04.1875
Фото Артура Шустера
Продовжував навчання в Манчестерському університеті. У 1876-1881 рр. працював в Кавендішської лабораторії Кембриджського університету, в 1881-1907 рр. - професор університету.

У 1882 році Артур Шустер поїхав спостерігати сонячне затемнення в Єгипет і отримав першу фотографію спектра сонячної корони.
Також вперше в історії під час затемнення було відкрито кнову комету . Х/1883К1
Її поява була сюрпризом, і вона спостерігалася під час затемнення в перший і останній раз. Вона є членом сімейства навколосонячних комет Крейца, і на 4 місяці випередила появу іншого члена цієї родини - Великої вересневої комети 1882 року.

комета Х/1882 К1

Також Шустер довів, що провідність газу обумовлена його іонами. Прийшов до висновку, що катодні промені виникають в результаті бомбардування прискореними поблизу катода в сильному полі іонами газу. Перший показав, що відношення заряду до маси можна визначити по відхиленню катодних променів в магнітному полі (1884).

У 1890 році визначив верхню і нижню межі для відносини заряду до маси частинок катодних променів. У 1897 році перший припустив існування електрона в атомі. У 1900 році А. Шустер виконав перші систематичні дослідження процесів в іскрі. Побудував магнітометр (магнітометр Шустера - Сміта).

SIDEROCRATOR

105 років тому 13 вересня 1912 р. народився американський астроном Горацій Бебкок ( Horace Welcome Babcock; 1912 – 2003)

У 1934 закінчив Каліфорнійський технологічний інститут, продовжував освіту в Каліфорнійському університеті в Берклі. У 1938—1939 працював в Лікській обсерваторії, в 1939—1941 — в обсерваторії Мак-Доналд. У роки другої світової війни займався дослідженнями з військової тематики в Массачусетському і Каліфорнійському технологічних інститутах. З 1946 працював в обсерваторіях Маунт-Вілсон і Маунт-Паломар (у 1964—1978 — їхній директор). З 1978 — почесний співробітник обсерваторії Маунт-Вілсон.

Основні наукові роботи присвячені вивченню галактик і магнітних полів Сонця і зірок. У 1946 вперше виявив магнітне поле у зірок, змірявши за допомогою створеного ним аналізатора зеєманівське розщеплювання ліній в спектрі зірки 78 Деви; незабаром знайшов, що багато пекулярних A-зірок мають сильні магнітні поля, зміни яких корелюють із спектральними змінами. У 1950 відкрив магнітне поле у M-гіганта, в 1955 — у змінної зірки RR Ліри. У 1958 опублікував каталог зірок, що володіють магнітними полями.

У 1952 спільно з Г. Д. Бебкоком винайшов і виготовив сонячний магнітограф — прилад для детальної реєстрації магнітних полів на поверхні Сонця; спільно з Г. Д. Бебкоком почав регулярне картографування сонячних магнітних полів. Запропонував гіпотезу, що пояснює утворення сонячних плям і їхні магнітні властивості. Згідно з цією гіпотезою силові лінії загального магнітного поля Сонця закручуються унаслідок нерівномірності обертання Сонця і тоді, коли це тороїдальне поле виноситься на поверхню висхідними потоками речовини, у фотосфері в місцях виходу силових ліній утворюються плями.

Досліджував обертання галактики Андромеди і показав в 1938, що її спіральні рукави волочаться (відстають в обертанні від ядра), вивчав яскравість нічного неба і міжзоряне поглинання поблизу північного галактичного полюса, виконав спектральні дослідження зірок типа U близнюків, комет, Сонця.

Велику увагу приділяв приладобудуванню. Створив багато приладів, якими оснащені обсерваторії Маунт-Вілсон і Маунт-Паломар. Окрім сонячного магнітографа, ним сконструйована перша автоматична мікрофотометрія інтенсивностей, експонометри і автоматичні гіди для 100- і 200-дюймових телескопів; разом з Г. Д. Бебкоком сконструював машину для нарізки дифракційних грат і виготовив високоякісні грати великих розмірів.

SIDEROCRATOR

515 років тому 16 вересня 1491 р (за іншими даними 1494 р) народився Франческо Мавроліко (Φραγκίσκος Μαυρολύκος, лат. Franciscus Maurolycus, 1492/94 - 1575) - італійський математик, оптик, фізик і астроном грецького походження.

Франческо Мавроліко походив із грецької сім'ї яка емігрувала до Сицилії після падіння Східної римської імперії. Його батько, колишній візантійський лікар, сам викладав своєму синові природничі науки, астрономію і грецьку мову. У віці 27 років Мавроліко став католицьким священиком і зайняв посаду завідувача монетним двором.

З безлічі написаних ним творів велика частина не з'явилася у друці і потім загинула. У розпорядженні сучасної науки знаходяться тільки списки назв цих творів (у книзі «Maurolyci cosmographia», Венеція, 1543), а після смерті автора - в збірнику під назвою «Maurolyci opuscula mathematica» (Венеція, 1575). З цих списків ми дізнаємося, що предметами науково-літературних робіт Мавроліко були: математичні науки, астрономія, гномоніка, фізика, метеорологія, хронологія, історія, міфологія, філософія, богослов'я, історія церкви, поезія, граматика і музика.

Популярність в науці, придбана Мавроліко, доставила йому широкі зв'язки в світі знаменитостей тієї епохи, а його великі і різнобічні відомості відкрили перед ним широке поле практичної діяльності. Він керував будівництвом укріплень рідного міста, давав корисні поради в державних справах віце-королю Сицилії Іоанну де Вега, займав кафедру математики в Мессіні.

Видатне для свого часу значення мали роботи Мавроліко в області геометрії і механіки. За них автор отримав від сучасників назву «другого Архімеда». Роботи ці складалися головним чином в перекладі творів грецьких математиків і в коментуванні і доповнення деяких з них.

Надрукований в 1558 р і тепер дуже рідкісний збірник перекладів Мавроліко містить в собі «Сферику» Феодосія, «Сферику» Менелая, книгу Автоліка «Про рух сфер», книгу Феодосія "Про населені землі" і «Феномени» Евкліда; крім того, в ньому знаходиться і самостійна робота автора, присвячена кулі. Двома найважливішими перекладами Мавроліко були переклад «Конічних перетинів» Аполлонія, надрукований в 1654 р і переклад творів Архімеда, виданий в Палермо в 1685 р

Мавроліко був першим з європейських математиків, які прийшли до ідеї про можливість відновлення деяких з втрачених творів математичної літератури Стародавньої Греції. Його головною спробою в цьому напрямку було відновлення втрачених в грецькому оригіналі 5, 6 і 7-й книг конічних перетинів Аполлонія, яка, втім, не була вдалою, що і виявилося з знайденого пізніше арабського перекладу перших 7 книг твори Аполлонія. Ця спроба все-таки не позбавлена інтересу, особливо в тій своїй частині, яка присвячена найбільшим і найменшим величинам в їх додатку до конічних перетинів.

З самостійних робіт Мавроліко в галузі математичних наук заслуговують уваги зроблені ним в 1548 року і потім надруковані при перекладі творів Архімеда визначення центрів ваги піраміди, конуса і параболоїда обертання.

В астрономії йому належать, крім кількох творів з космографії: роботи з теорії і руху світил, трактат про вживані в його час астрономічні інструменти з приєднанням їх історії, новий метод вимірювання Землі, викликаний згодом із забуття Пікаром при його вимірі дуги меридіана, і кілька досить цінних спостережень, до числа яких, може бути, слід віднести також і приписуване Мавроліко деякими письменниками найперше спостереження Нової зорі в сузір'ї Кассіопеї 1572 р.

У метеорології звертають на себе увагу спостереження, зроблені Мавроліко головним чином над температурою і викладені у втраченому нині творі: «Compendium judiciariае ... exclusis superstitionibus», яке автор призначав для хліборобів, лікарів, моряків і солдатів.

У його книзі «De luminе et umbra» містяться: не зовсім вдала спроба пояснення веселки, а також дослідження з теорії зору, пояснення дії окулярів, роботи з вивчення лінз, опуклих і увігнутих дзеркал і взагалі пояснення головних явищ Катоптрики і діоптрики. Крім того, в цій же книзі викладені цікаві спостереження над променевою теплотою і по фотометрії і опису каустичних кривих.

Розділ з книги Мавроліко з поясненням ходу променів в увігнутих та випуклих лінзах

SIDEROCRATOR

160 років тому 17 вересня 1857 р. народився Костянтин Едуардович Ціолковський (1857 — 1935) — радянський вчений-теоретик польського походження, який є одним із засновників ракетобудування та сучасної космонавтики,

Народився 5 (17) вересня 1857 року у селі Іжевскоє під Рязанню. Його батько, Едуард Ігнатійович Ціолковський (1820–1881), був польським дворянином середнього статку, а мати, Марія Іванівна Юмашева, була за походженням татаркою. Будучи освіченою жінкою, з дітьми звичайно займалася вона. Саме мати навчила Костянтина читати й писати, познайомила з початками арифметики.

У віці дев'яти років Ціолковський занедужав на скарлатину. У результаті ускладнення після хвороби він частково втратив слух. Наступило те, що згодом він назвав «найсмутнішим, найтемнішим часом [свого] життя». Приглухуватість позбавила хлопчика багатьох дитячих забав і вражень, звичних для його здорових однолітків.

У 1869 році він вступив до гімназії. Великими успіхами майбутній учений не відзначався. Предметів було багато, і напівглухому хлопчикові вчитися було нелегко. А от за витівки він неодноразово потрапляв у карцер. У 1870 році, коли Ціолковському було 13 років, померла його мати. Позбавлений підтримки, хлопчик вчився усе гірше. У 1871 році — відрахування з гімназії з характеристикою «… для надходження в технічне училище». Отже Ціолковський провчився в гімназії всього три роки, два з яких він пробув в одному класі. Більше Ціолковський ніде не навчався.

Але саме в цей час Ціолковський знайшов своє щире покликання й місце в житті. Він займався освітою самостійно. У цей же час Ціолковський прилучився до технічної й наукової творчості. Він самостійно виготовив астролябію (перша виміряна нею відстань — до пожежної каланчі), домашній токарський верстат, саморушні коляски й локомотиви.

Здібності сина стали очевидними для його батька, і він вирішив послати хлопчика в столицю. Костянтин сам знайшов собі квартиру й, живучи буквально на хлібі й воді (батько надсилав по десять-п'ятнадцять рублів на місяць), завзято вчився. Щоденно з десяти ранку й до трьох-чотирьох дня пополудні він вивчав наукову літературу в бібліотеці. За перший рік життя в Москві він пройшов фізику і засади математики. На другому році вивчив диференціальне й інтегральне числення, вищу алгебру, аналітичну й сферичну геометрію.

Однак життя в Москві було досить дорогим, Ціолковський, незважаючи на всі зусилля, не зміг забезпечити себе достатніми засобами, тому в 1876 році батько відкликав його у В'ятку. Костянтин став приватним репетитором і заробляв самостійно, а у вільний час продовжуючи займатися в міській публічній бібліотеці.

У 1880 році Ціолковський здав іспити на вчительське звання й переїхав у Боровськ, розташований за 100 кілометрів від Москви, по призначенню Міністерства освіти на свою першу державну посаду. Там же він одружився на Варварі Євграфівні Соколовій. Молода пара почала жити окремо, й молодий учений продовжив фізичні досліди і технічну творчість. Перебуваючи вдалині від основних наукових центрів Росії, Ціолковський, залишаючись глухим, вирішив самостійно проводити дослідницькі роботи в галузі, що його цікавила, — аеродинаміці. Він почав з того, що розробив основи кінетичної теорії газів і відіслав свої розрахунки в Російську фізико-хімічну спілку в Петербурзі й незабаром одержав відповідь від Менделєєва: "кінетична теорія газів уже відкрита… 25 років тому".

Але Ціолковський пережив цю звістку, що стала для нього як ученого ударом, і продовжив дослідження. Тим не менш у Петербурзі зацікавилися обдарованим і неординарним учителем з В'ятки й запросили його ввійти до складу вищезгаданої спілки.

У 1892 році Ціолковський був переведений учителем у Калугу. Там він також не забував про науку, астронавтику й аеронавтику. У Калузі Ціолковський побудував спеціальний тунель, що дозволив би вимірювати різні аеродинамічні характеристики літальних апаратів. Оскільки Фізико-хімічна спілка не виділила ні копійки на його експерименти, ученому довелося використати сімейні кошти для проведення досліджень. До речі, Ціолковський на свої кошти побудував більш, ніж 100 експериментальних моделей і обстежив їх, що було на той час дуже дорогим. Через якийсь час спілка все таки звернула увагу на калузького генія й виділила йому фінансову підтримку — 470 рублів, на які Ціолковський побудував новий, удосконалений тунель. У ході аеродинамічних експериментів Ціолковський усе більше став звертати увагу на космічні проблеми.

У 1895 році була опублікована його книга «Грезы о земле и небе», а через рік вийшла стаття про інші світи, розумних істот з інших планет і про спілкування землян з ними. У тому ж 1896 році Ціолковський приступив до написання своєї головної праці «Исследование космического пространства с помощью реактивного двигателя ». У цій книзі були порушені проблеми використання ракетних двигунів у космосі — навігаційні механізми, поставка й транспортування палива та інше.

Перші п'ятнадцять років XX століття були найважчими в житті вченого. У 1902 році його син Ігнатій покінчив життя самогубством. У 1908 році під час розливу Оки будинок Ціолковського затопило, багато машин, експонати були виведені з ладу, а численні унікальні розрахунки загублені. У Фізико-хімічній спілці не оцінили значимості й революційності представлених ним моделей. При радянській владі умови життя й роботи Ціолковського радикально змінилися. Йому було призначено персональну пенсію й забезпечено можливість плідної діяльності. Розробки Ціолковського зацікавили нову владу і йому було організовано значну матеріальну підтримку. У 1918 році Ціолковського було обрано до Соціалістичної академії суспільних наук (в 1923 році перейменована в комуністичну академію, а в 1936 її основні інститути були передані Академії наук СРСР), а 9 листопада 1921 року ученому було призначено довічну пенсію за заслуги перед вітчизняною й світовою наукою. Цю пенсію виплачували до 19 вересня 1935 — у той день Костянтин Едуардович Ціолковський, помер у Калузі — місті, що стало йому рідним.

Теорія газів і суцільнометалевий дирижабль
Перші наукові дослідження Ціолковського відносяться до 1880–1881 років. Не знаючи про вже зроблені відкриття, він написав роботу «Теория газов », у якій виклав основи кінетичної теорії газів. Друга його робота — «Механика животного организма » одержала схвальний відгук І. М. Сєченова, і Ціолковського було прийнято у Російську фізико-хімічну спілку. Основні роботи Ціолковського після 1884 року були пов’язані із чотирма значними проблемами: науковим обґрунтуванням суцільно-металевого аеростата дирижабля, обтічного аероплана, поїзда на повітряній подушці й ракети для міжпланетних подорожей. Після знайомства з Миколою Жуковським, що був учнем Столєтова, Ціолковський став займатися механікою керованого польоту, у результаті чого ним був спроектований керований аеростат (слово «дирижабль» тоді ще не придумали). Ціолковський першим запропонував ідею суцільнометалевого дирижабля й побудував його працюючу модель, створив прилад для автоматичного керування польотом дирижабля й схему регулювання його підіймальної сили.

Першою друкованою працею про дирижаблі був «Аэростат металлический управляемый » (1892 рік), де дано наукове й технічне обґрунтування конструкції дирижабля з металевою оболонкою. Прогресивний для свого часу проект дирижабля Ціолковського не був підтриманий; авторові було відмовлено в субсидії на конструювання моделі. Звернення Ціолковського в Генеральний штаб російської армії також не мало успіху.

У 1892 році він звернувся до нової й мало вивченої області літальних апаратів, важчих за повітря. Ціолковському належить ідея конструкції аероплана з металевим каркасом. У статті «Аэроплан или Птицеподобная (авиационная) летательная машина» (1894 рік) дані опис й креслення моноплана, який за своїм зовнішнім виглядом й аеродинамічним компонуванням передбачав конструкції літаків, що з'явилися через 15-18 років. В аероплані Ціолковського крила мають товстий профіль із заокругленим переднім краєм, а фюзеляж — обтічну форму. Але робота над аеропланом, так само як і над дирижаблем, не одержала визнання в офіційних представників російської науки. На подальші розробки Ціолковський не мав ні коштів, ні навіть моральної підтримки. Через багато років, уже в радянський час, в 1932, він розробив теорію польоту реактивних літаків у стратосфері й схеми пристроїв літаків для польоту з гіперзвуковими швидкостями. Ціолковський побудував у 1897 році першу в Росії аеродинамічну трубу з відкритою робочою частиною, розробив методику експерименту в ній і в 1900 році на субсидію Академії наук зробив продувки найпростіших моделей і визначив коефіцієнт опору кулі, плоскої пластинки, циліндра, конуса й інших тіл.

З 1896 року Ціолковський систематично займався теорією руху реактивних апаратів. Думки про використання ракетного принципу в космосі висловлювалися Ціолковським ще в 1883, однак строга теорія реактивного руху викладена ним в 1896. Ціолковський вивів формулу (вона одержала назву «формула Ціолковського»), що встановила співвідношення між:

швидкістю ракети в будь-який момент,
швидкістю витікання газів із сопла,
масою ракети,
масою підривних речовин.

Закінчивши математичні записи, Ціолковський машинально поставив дату: 10 травня 1897 року, сам того не відаючи, закріпив свою першість у питаннях наукового освоєння космосу. У 1903 році він опублікував книгу «Исследования мировых пространств реактивными приборами », де вперше довів, що єдиним апаратом, здатним здійснити космічний політ, є ракета. У цій статті і її продовженнях, що послідували в (1911 і 1914 роки), він заклав основи теорії ракет і рідинного ракетного двигуна. У цій піонерській праці Ціолковський
повністю довів неможливість виходу в космос на аеростаті або за допомогою артилерійської гармати;
вивів залежність між вагою палива й вагою конструкцій ракети для подолання сили земного тяжіння;
висловив ідею бортової системи орієнтації за Сонцем або іншими небесними світилами;
проаналізував поводження ракети поза атмосферою, у середовищі, вільному від тяжіння;
вирішив питання посадки космічного апарата на поверхню планет, позбавлених атмосфери.
Результат першої публікації виявився зовсім не тим, якого очікував Ціолковський. Ні співвітчизники, ні закордонні вчені не оцінили дослідження, яким сьогодні пишається наука. Воно просто на епоху обігнало свій час.
У 1911 році опубліковано другу частину праці «Исследование мировых пространств реактивными приборами ». Ціолковський обчислює роботу з подолання сили земного тяжіння, визначає швидкість, необхідну для виходу апарата в Сонячну систему («друга космічна швидкість») і час польоту. Цього разу стаття Ціолковського наробила багато шуму в науковому світі. У вченого з'явилося багато друзів у світі науки.

У 1926–1929 роках Ціолковський вирішив практичне питання: скільки потрібно взяти палива у ракету, щоб досягти швидкості відриву й покинути Землю. З'ясувалося, що кінцева швидкість ракети залежить від швидкості газів, що виходять із неї, і від того, у скільки разів маса палива перевищує масу порожньої ракети. Розрахунок показав: для того, щоб ракета з людьми розвинула швидкість, необхідну для відриву й вирушила в міжпланетний політ, потрібно взяти палива в сто разів більше, ніж важить корпус ракети, двигун, механізми, прилади й пасажири, разом узяті. А це знову створило дуже серйозні перешкоди. Учений знайшов оригінальний вихід — багатоступінчастий міжпланетний корабель. Він складається з багатьох ракет, з'єднаних між собою. У передній ракеті, крім палива, перебувають пасажири й спорядження. Ракети працюють по черзі, розганяючи весь потяг. Коли паливо в одній ракеті вигорить, вона скидається, при цьому віддаляються спустошені баки й весь потяг стає легшим. Потім починає працювати друга ракета і т. д. Передня ракета, як по естафеті, одержує швидкість, набрану всіма попередніми ракетами. У ці ж роки він оцінив вплив опору атмосфери на політ ракети й додаткові витрати палива при цьому.

Його дослідження вперше показали можливість досягнення космічних швидкостей, довівши ймовірність міжпланетних польотів. Він першим вивчив питання про ракету — штучний супутник Землі й висловив ідею створення навколоземних станцій як штучних поселень, що використають енергію Сонця, і проміжних баз для міжпланетних сполучень; розглянув медико-біологічні проблеми, що виникають при тривалих космічних польотах.

Ціолковський висунув ряд ідей, що знайшли застосування в ракетобудуванні. Ним запропоновані:

газові керма (із графіту) для керування польотом ракети й зміни траєкторії руху її центра мас;
використання компонентів пального для охолодження зовнішньої оболонки космічного апарату (під час входу в атмосферу Землі), стінок камери згоряння й сопла;
насосна система подачі компонентів пального;
оптимальні траєкторії спуску космічного апарату при поверненні з космосу й ін.
В області ракетного пального Ціолковський досліджував багато різних окислювачів і паливних матеріалів; рекомендував паливні пари: рідкий кисень із воднем, кисень із вуглеводнями. Він багато й плідно працював над створенням теорії польоту реактивних літаків, винайшов свою схему газотурбінного двигуна; в 1927 опублікував теорію й схему поїзда на повітряній подушці. Він першим запропонував «корпуси, що висуваються знизу шасі». Космічні польоти й дирижаблебудування були головними проблемами, яким він присвятив своє життя. Але говорити про Ціолковського тільки як про батька космонавтики — значить збіднити його внесок у сучасну науку й техніку. Ціолковський обстоював ідею розмаїтості форм життя у Всесвіті, став першим ідеологом і теоретиком освоєння людиною космічного простору, кінцева мета якого уявлялася йому у вигляді повної перебудови біохімічної природи породжених Землею мислячих істот.

SIDEROCRATOR

18 вересня 1819 р народився всесвітньовідомий французький фізик Леон Фуко Jean Bernard Léon Foucault (1819 – 1868)

Фуко був сином видавця в Парижі. Після освіти, отриманої вдома, він вивчав медицину, яку він покинув на користь фізики через фобію крові. Він вперше звернув увагу на поліпшення фотографічних процесів Луї Дагерра. Три роки він був експериментальним помічником Альфреда Донне (1801-1878) у своїй лекції з мікроскопічної анатомії.

З Іпполітом Фізіо він здійснив серію досліджень щодо інтенсивності світла сонця в порівнянні з вуглецем в дуговій лампі та вапном у вогні оксиводного дренажного каналу; на втручання інфрачервоного випромінювання та світлових променів, що значно відрізняються по довжині шляху; і на хроматичну поляризацію світла.

У 1850 році він здійснив експеримент з використанням апарату Фізо-Фуко для вимірювання швидкості світла; він став відомим як експеримент Фуко-Фізо, і він розглядався як "забивання останнього цвяха в труну" корпускулярної теорії світла Ньютона.

У 1851 році він представив експериментальну демонстрацію обертання Землі на його осі (добовий рух). Ця експериментальна установка була використана Внченцо Вівіані( Vincenzo Viviani) вже в 1661 році, але стала добре відома широкій публіці з роботи Фуко.
Фуко досяг демонстрації, показуючи обертання площини коливань довгого і важкого маятника, підвішеного з даху Пантеона, Париж. Експеримент спричинив вибух популярності і "Маятники Фуко" були встановлені у великих містах Європи та Америки та приваблювали натовпи. У наступному році він використовував гіроскоп як концептуально більш простий експериментальний доказ. У 1855 році він отримав медаль Коплі Королівського товариства за його "чудові експериментальні дослідження". Раніше того ж року він став фізиком в імперській обсерваторії в Парижі.

У вересні 1855 р. Він виявив, що сила, необхідна для обертання мідного диска, стає більшою, коли вона зводиться до обертання між полюсами магніту, диск одночасно нагрівається вітряним струмом або "струми Фуко" "індукованими в металі".

У 1857 році Фуко винайшов поляризатор, який носить його ім'я, а в наступному році винайшов метод тестування дзеркала дзеркального телескопа для визначення його форми. Так званий "тест на ножі Фуко" дозволяє працівнику визначити, чи є дзеркало ідеально сферичним або має не сферичне відхилення на його малюнку. До того, як Фуко виклав свої висновки, тестування відбивних дзеркал телескопів відбувалось в сліпу (раніше майстри розглядали відбитий текст і по картинці судили про якість зеркала) .

Тест на краю ножа Фуко визначає форму дзеркала, знаходячи фокусну відстань своїх областей, які зазвичай називають зонами і вимірюються з центру дзеркала. У випробуванні світло з точкового джерела фокусується на центрі кривизни дзеркала і відбивається назад до краю ножа. Випробування дає змогу тестувальнику кількісно визначити конічну частину дзеркала, тим самим дозволяючи перевірити фактичну форму дзеркала, що необхідне для отримання оптимальної ефективності оптичної системи. Тест використовується донині, особливо серед любителів і невеликих виробників комерційних телескопів, оскільки він недорогий та використовує просте обладнання.

З поворотним дзеркалом Чарльза Уітстона він в 1862 році визначив швидкість світла 298 000 км / с - 10 000 км / с менше, ніж попередні експериментатори, і лише 0,6% за помилкою нині прийнятого значення.

У 1862 році Фуко став членом Бюро довготи і офіцером Почесного легіону та членом Королівського товариства Лондона в 1864 році і членом механічного відділу Інституту через рік.

Наукова спадщина видана окремим томом Foucault L., «Recueil des travaux scientifiques, mis en ordre par Gariel, précédé d'une notice par Bertrand» (Париж, 1878).

маятник Фуко

Edward

"вiдбиваючого телескопа"... Тут мабудь прямий переклад з росiйськоi ("отражающий телескоп") недуже пасуе, краще буде просто: "дзеркального телескопа...".
Доречi Васко Ронки вiдмiчае, що подiбний метод мiг використовувати ще Галiлей, бо тiньову картину можно помiти прикривающи вiко бiля фокуса труби. Але зрозумiло, що використання цього способу мало б допомогло йому при виготовленнi однолiнзових об'ективiв його труб: хроматизм та дефекти скла, все одно завадили б йому з'ясовувати дефекти самих поверхонь. Саме при тестуваннi дзеркал чутливiсть метода Фуко проявляеться у повнiй мiрi, та забеспечила справжнiй прогрес у цiй галузi.
Але як курьйоз це треба згадати. Вiдкрив же учень Галiлея, Торичеллi, iнтерференцiйнi кiльця ранiш метра I. Ньютона. До того ж, вiн чудово використовув цей спосiб на практицi для оцiнки точностi полiрованних поверхонь. Нажаль, про це ми дiзналися зовсiм недавно.

SIDEROCRATOR

Цитата: Edward від 18 Вересня 2017, 18:45:38

"вiдбиваючого телескопа"... Тут мабудь прямий переклад з росiйськоi ("отражающий телескоп") недуже пасуе, краще буде просто: "дзеркального телескопа...".
Доречi Васко Ронки вiдмiчае, що подiбний метод мiг використовувати ще Галiлей, бо тiньову картину можно помiти прикривающи вiко бiля фокуса труби. Але зрозумiло, що використання цього способу мало б допомогло йому при виготовленнi однолiнзових об'ективiв його труб: хроматизм та дефекти скла, все одно завадили б йому з'ясовувати дефекти самих поверхонь. Саме при тестуваннi дзеркал чутливiсть метода Фуко проявляеться у повнiй мiрi, та забеспечила справжнiй прогрес у цiй галузi.
Але як курьйоз це треба згадати. Вiдкрив же учень Галiлея, Торичеллi, iнтерференцiйнi кiльця ранiш метра I. Ньютона. До того ж, вiн чудово використовув цей спосiб на практицi для оцiнки точностi полiрованних поверхонь. Нажаль, про це ми дiзналися зовсiм недавно.

виправив

а перекладалося з англійської.

тоді багато чого було відкрито і заново втрачено, як наприклад використання смоли при поліровці лінз, яка була відома ще задовго до Ньютона
хоча про явище інтерференційних кілець згадував ща Мавролік у праці "De lumine et umbra" в розділі про лінзи та дзеркала, майже за 100 р до Торічеллі

Новини:

Автор Тема: Видатні дати в астрономії (Прочитано 213061 раз)